77957

Облік витрат діяльності підприємства

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Витрати звітного періоду – це витрати, що визнаються або шляхом зменшення активів, або шляхом збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Украинкский

2015-02-05

320 KB

0 чел.

Тема 13. Облік витрат діяльності підприємства

13.1 Класифікації та склад витрат виробництва згідно П(С)БО № 16 «Витрати». Групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції

13.2 Витрати на виробництво продукції згідно П(С)БО 16 та методичні рекомендації з формування собівартості продукції

13.3 Облік прямих витрат

13.4 Облік загально виробничих витрат

13. 5 Облік витрат допоміжних виробництв

13.6 Облік браку. Облік напівфабрикатів. Облік незавершеного виробництва

13.7 Зведення обліку витрат на виробництво. Методи калькулювання собівартості продукції та їх характеристика

13.8 Облік адміністративних витрат та витрат на збут

13.9 Аналітичний облік витрат. Їх відображення у фінансовій звітності

13.1 Класифікації та склад витрат виробництва згідно П(С)БО 16 «Витрати». Групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції

Загальна схема обліку витрат звітного періоду і собівартості продукції представлена на рис. 13.1

Рис. 13.1 Загальна схема обліку витрат звітного періоду і собівартості продукції

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначаються П(С)БО 16 “Витрати”

Витрати звітного періоду – це витрати, що визнаються або шляхом зменшення активів, або шляхом збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

  •  платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
  •  попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
  •  погашення одержаних позик;
  •  інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають визначенню витрат звітного періоду;
  •  витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до інших ПБО.

Інформація про витрати підприємства в Звіті про фінансові результати наводиться в розрізі:

1. Груп за їхньою функцією на підприємстві (І розділ Звіту про фінансові результати).

2. Елементів витрат (ІІ розділ Звіту про фінансові результати).

У І розділі Звіту про фінансові результати витрати підприємства наводяться в розрізі таких груп:

  1.  Витрати, пов’язані з операційною діяльністю підприємства:
  •  собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);
  •  адміністративні витрати;
  •  витрати на збут;
  •  інші операційні витрати.
  1.  Витрати, пов’язані з іншою діяльністю підприємства:
  •  втрати від участі в капіталі;
  •  фінансові витрати;
  •  інші витрати.
  1.  Податок на прибуток.
  2.  Надзвичайні витрати.

Витрати в розрізі елементів витрат відображаються в ІІ розділі Звіту про фінансові результати та групуються за такими видами:

  •  матеріальні витрати;
  •  витрати на оплату праці;
  •  відрахування на соціальні заходи;
  •  амортизація;
  •  інші операційні витрати.

Лише витрати, що відносяться до операційної діяльності підприємства відображаються на рахунках класу 8 “Елементи витрат” та, відповідно, в ІІ розділі Звіту про фінансові результати “Елементи операційних витрат”. Рахунки класу 8 є транзитними та використовуються для накопичення інформації в розрізі елементів витрат.

Для обліку витрат підприємства можуть використовувати рахунки класів 8 та 9, причому, ведення рахунків класу 9 є обов’язковим для всіх підприємств, крім суб’єктів малого підприємництва, а також інших організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Рішення щодо застосування рахунків класу 8 приймається підприємством самостійно.

Згідно з Інструкцією до застосування Плану рахунків рахунки класу 8 закриваються щомісячно в кореспонденції з дебетом наступних рахунків:

Дебет 23 “Виробництво”

Дебет 91 “Загальновиробничі витрати”

Дебет 92 “Адміністративні витрати”

Дебет 93 “Витрати на збут”

Дебет 94 “Інші операційні витрати”

Кредит рахунків класу 8

У табл. 13.1 надано порівняльну схему реєстрації господарських операцій з використанням рахунків класу 8 та 9

Табл. 13.1 - Порівняльна схема реєстрації господарських операцій підприємства з застосуванням рахунків класу 8 та 9

№ з/п

Зміст операції

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.

у разі застосування рахунків тільки класу 9

у разі застосування рахунків
класу 8 та 9

Дебет

Кредит

Дебет

Кредит

1

2

3

4

5

6

7

1

Запасні частини використані для ремонту виробничого обладнання

23 “Виробництво”

207 “Запасні частини”

806 “Витрати запасних частин”

207 “Запасні частини”

500

23 “Виробництво”

806 “Витрати запасних частин”

500

2

Запасні частини використані для ремонту легкового автомобіля

92 “Адміністративні витрати”

207 “Запасні частини”

806 “Витрати запасних частин”

207 “Запасні частини”

1 000

92 “Адміністративні витрати”

806 “Витрати запасних частин”

1 000

3

Нарахована амортизація основних засобів відділу збуту

93 “Витрати на збут”

131 “Знос основних засобів”

83 “Амортизація”

131 “Знос основних засобів”

2 500

93 “Витрати на збут”

83 “Амортизація”

2 500

4

Нестача готової продукції, виявлена при інвентаризації

947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”

26 “Готова продукція

84 “Інші операційні витрати”

26 “Готова продукція”

800

947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”

84 “Інші операційні витрати”

800

Особливості віднесення операційних витрат до елементів витрат

Не відносяться до елементів витрат та не відображаються на рахунках 8 класу такі операційні витрати:

собівартість реалізованих товарів;

собівартість реалізованої іноземної валюти;

собівартість реалізованих матеріальних цінностей.

Собівартість реалізованої готової продукції, робіт та послуг включається до відповідних елементів витрат в сумі виробничих витрат, що були понесені підприємством протягом місяця (були відображені за дебетом рахунків 23 “Виробництво” та 91 “Загальновиробничі витрати”).

Витрати на транспортування придбаних запасів транспортом сторонніх організацій включаються до елементу “Інші операційні витрати” (обліковуються за дебетом рахунку 84 “Інші операційні витрати”).

Витрати на транспортування придбаних запасів власним транспортом одноразово включаються до відповідних елементів витрат (оплата праці, матеріальні витрати, амортизація, відрахування на соціальні заходи).

Сума єдиного податку включається до елементу “Інші операційні витрати” (обліковуються за дебетом рахунку 84 “Інші операційні витрати”).

Продукція, роботи, послуги, що вироблені допоміжними та обслуговуючими виробництвами і господарствами, не включаються до елементів витрат у випадку, якщо вони споживаються в основному або в іншому допоміжному та обслуговуючому виробництвах цього підприємства. Витрати, понесені для їх виробництва, включаються до відповідних елементів витрат одноразово.

13.2 Витрати на виробництво продукції згідно П(С)БО 16 та методичні рекомендації з формування собівартості продукції

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:

  •  виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду;
  •  нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;
  •  наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

  •  прямі матеріальні витрати;
  •  прямі витрати на оплату праці;
  •  інші прямі витрати;
  •  змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Собівартість готової продукції (робіт, послуг) визначається за вирахуванням з витрат на її виробництво справедливої вартості побічної продукції, що відпускається на сторону, та вартості можливого використання побічної продукції, якщо вона використовується на підприємстві.

Таблиця 13. 2 - Перелік витрат, що включаються до виробничої собівартості

№ з/п

Витрати

Склад витрат

1

Прямі матеріальні витрати

  •  Вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, яка виробляється.
  •  Вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат

2

Прямі витрати на оплату праці

  •  Заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат

3

Інші прямі витрати

Всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема:

  1.  відрахування на соціальні заходи;
  2.  плата за оренду земельних і майнових паїв;
  3.  амортизація;
  4.  витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів);
  5.  витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які допустили брак; суми, що одержаної від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби

4

Загально-виробничі витрати

  •  Витрати на управління виробництвом:
  1.  оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо;
  2.  відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями;
  3.  витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо.
  •  Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.
  •  Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.
  •  Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
  •  Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва:
  1.  оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі;
  2.  витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів;
  3.  оплата послуг сторонніх організацій тощо.
  •  Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.
  •  Витрати на обслуговування виробничого процесу:
  1.  оплата праці загальновиробничого персоналу;
  2.  відрахування на соціальні заходи;
  3.  медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом;
  4.  витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг.
  •  Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.
  •  Інші витрати:
  1.  внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади;
  2.  нестачі незавершеного виробництва;
  3.  нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах;
  4.  оплата простоїв тощо

Відповідно до п. 11 ПБО 16 “Витрати” підприємства самостійно встановлюють перелік та склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Облік витрат, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)

Для накопичення інформації про витрати, що входять до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) Планом рахунків передбачено застосування рахунків:

  •  23 “Виробництво”, який призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг);
  •  91 “Загальновиробничі витрати”, який призначено для обліку виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного та допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування.

13.3 Облік прямих витрат

До прямих витрат відносять:

  •  прямі матеріальні витрати;
  •  прямі трудові витрати та відрахування на соціальні заходи;
  •  інші прямі витрати.

Облік прямих матеріальних витрат

Прямі матеріальні витрати  визначаються як добуток їх кількості на ціну одиниці цього матеріалу, віднесеного прямо на об'єкт обліку економічно обґрунтованим методом.

Матеріальні витрати, які включаються до складу собівартості продукції, містять такі основні статті:

- сировина й основні матеріали;

- напівфабрикати власного виробництва;

- паливо й електроенергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (віднімаються).

Класифікація матеріалів за структурою споживання – важливий інструмент прийняття рішень у сфері виробництва. Вона має будуватися на принципах точності прогнозування використання матеріалів. Облік і контроль матеріалів здійснюється не лише за окремими групами, підгрупами, а й за кожним найменуванням, видом та сортом.

Загальна класифікація матеріалів знаходить відображення в номенклатурах-цінниках у вигляді систематизованого  переліку матеріалів, які використовуються на підприємстві. У номенклатурах-цінниках кожному найменуванню, сорту матеріалу присвоюється умовне цифрове позначення – номенклатурний номер, крім того, вказується одиниця виміру і ціна. Номенклатурний номер застосовується в усіх первинних документах обліку руху матеріалів. Застосування номенклатурного номеру є обов’язковою передумовою автоматизованої обробки інформації під час обліку наявності і використання матеріалів, поліпшення якості їх обліку, забезпечує єдність оцінки матеріалів у плановій, нормативній, технічній, технологічній, оперативній та бухгалтерській документації незалежно від структурного підрозділу, де вони створювалися.

Номенклатурний номер - це ознака, за якою можна визначити синтетичний рахунок, субрахунок, групу, підгрупу, найменування матеріалу, сорт, розмір. Десятизначний код номенклатурного номеру означає таке: перший знак характеризує розділ матеріалів, другий та третій – групу і підгрупу матеріалів, четвертий і п’ятий – технічну характеристику (марку, сорт), шостий, сьомий, восьмий  - порядковий номер розміру, дев’ятий та десятий – належність матеріалів до основного або допоміжного виробництва.

Матеріали оприбутковуються на підприємство за первісною вартістю, склад якої визначається за П(С)БО 9 „Запаси”.

Суму транспортно-заготівельних затрат на матеріали можна узагальнювати на окремому субрахунку до рахунку обліку матеріалів, наприклад 201.1 «Транспортно-заготівельні витрати на матеріали». У такому разі сума ТЗВ щомісячно розподіляється між вартістю залишку матеріалів на кінець звітного місяця та вартістю матеріалів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані) за звітний місяць.

Сума ТЗВ, віднесена на матеріали, які вибувають, визначається як добуток  середнього відсотка ТЗВ і вартості матеріалів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку матеріалів, у кореспонденції з якими відображене вибуття цих матеріалів.

Середній відсоток ТЗВ визначається за формулою:

, де

ТЗР пм – залишок ТЗВ на початок місяця, грн.;

ТЗР місяць -   сума ТЗВ на матеріали, які надійшли протягом місяця, грн.;

М мп – залишок матеріалів на початок місяця, грн.;

М місяць – сума матеріалів, які надійшли протягом місяця, грн.

Приклад розподілу ТЗВ надано у табл. 13.3.  

Таблиця 13.3 - Приклад розподілу ТЗР,  тис. грн.

Показник

Вартість матеріалів

ТЗВ

1

Залишок на початок місяця

100

10

2

Надійшло матеріалів за місяць

300

40

3

Реалізовано за місяць

350

43,75

4

Залишок на кінець місяця (1+2-3)

50

6,25

Середній відсоток ТЗВ =  (10+40)*100% / (100+300) = 12,5%

Сума ТЗВ, яку слід віднести до реалізованої продукції, =

= 12,5 * 350 / 100 = 43,75 (тис. грн.)  

За умови використання значної номенклатури матеріалів їх фактичну собівартість можна визначити лише у кінці звітного періоду, коли у бухгалтерію надійдуть усі необхідні документи про надходження та оприбуткування матеріалів. Тому у поточному обліку матеріалів використовуються умовні ціни, які називають обліковими. Різновидом облікових цін можуть виступати середні закупівельні ціни, планова вартість придбання або нормативна вартість.

Відхилення фактичної вартості матеріалів від облікової визначається наприкінці місяця та відображається на окремих аналітичних рахунках за групами матеріалів. Фактичну собівартість матеріалів визначають як суму (різницю) вартості матеріалів за обліковими цінами та відхилень облікових цін від фактичних.   

Під час відпуску матеріальних цінностей у виробництво їх оцінка здійснюється за одним з методів:

  •  метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
  •  метод середньозваженої собівартості;
  •  метод перших за часом надходження запасів ФІФО;
  •  метод останніх за часом надходження запасів ЛІФО;
  •  метод нормативних затрат (полягає в застосуванні норм затрат на одиницю продукції, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін)
  •   метод обліку за цінами продажу (передбачає застосування протягом поточного періоду у якості облікових цін – цін продажу).

Використання різних методів оцінки матеріалів при їх відпуску зумовлює отримання різної величини фінансового результату.

Для обліку використання матеріалів у виробництво застосовуються наступні форми первинних документів:

  •  лімітно-забірна картка (форма № М-8 та № М-9) – для систематичного відпуску у виробництво лімітованих матеріалів, а також для поточного контролю за дотриманням лімітів;
  •  накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма №М-11) – для обліку руху матеріалів (внутрішньої передачі) або при разовому відпуску на власні потреби виробництва;
  •  акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (форма № М-10) – для обліку відпуску матеріалів понад встановлений ліміт або при заміні матеріалів;
  •  картка складського обліку матеріалів ( форма № М-12) – для кількісного обліку матеріалів на складі (за видами матеріалів);
  •  відомість обліку залишків матеріалів на складі (форма № М-14) – для контролю за відповідністю даних складського та бухгалтерського обліку;
  •  сигнальна довідка про відхилення фактичного залишку матеріалів від встановлених норм (форма № М-18) – для контролю за ефективним використанням запасів.

Методи контролю за використанням матеріальних цінностей:

  •  сигнального документування (застосовується у випадку позапланових змін норм або перевищення ліміту споживання виробничих ресурсів) – з використанням сигнальних документів із червоною лінією, що свідчить про перевитрачання конкретного виду матеріалів та є сигналом для прийняття відповідних заходів з боку керівництва;
  •  партіонного розкрою (застосовуються, коли у виробництво надходить наперед визначена партія матеріалів, із якої шляхом розкрою, нарізки або штампування виготовляється одна або кілька деталей) – з використанням карти розкрою, що є первинним документом методу партіонного розкрою. В карті розкрою відображається найменування й номенклатурний номер матеріалу, залишки в натуральних та вартісних вимірниках, кількість нарізаних деталей, їх чиста вага, відхилення від норм, вказуються коди причин і винуватців виявлених відхилень. Фактичне використання матеріалу розраховується як різниця між одержаною та поверненою кількістю матеріалу, а використання за нормою – як добуток кількості заготовок на норму витрачання. Відхилення від норм визначається порівнянням фактичного витрачання з нормативним;
  •  інвентарний (ґрунтується на даних інвентаризації матеріалів на робочих місцях і в незавершеному виробництві). Наприкінці звітного періоду або конкретного терміну проводиться інвентаризація залишків невикористаних матеріалів за кожним робочим місцем (цехом, бригадою). Відхилення виявляють не за окремими партіями матеріалів, а за окремими виконавцями, бригадами, цехами - за зміну, добу, декаду, місяць.

Слід зазначити, що в умовах серійного виробництва здійснюють подетально-операційний облік із використанням маршрутних листів, в яких відображається рух напівфабрикатів за операціями. Маршрутний лист є комбінованим первинним документом, що забезпечує контроль руху незавершеного виробництва та відображає проходження партії деталей за технологічним маршрутом.  

Фактичне витрачання матеріальних цінностей на виробництво визначається за формулою:

Вф = Зм + Нм -  Вп – Зк

Вф – вартість матеріалів, фактично використаних на виробництво;

Зм – залишок матеріалів на початок місяця, грн.;

Нм – вартість матеріалів, що надійшли протягом місяця, грн.;

Вп – внутрішнє переміщення матеріалів протягом місяця, грн.;

Зк – залишок матеріалів на кінець місяця, грн.

На основі даного методу порівнюють фактичне використання сировини та матеріалів за кожною калькуляційною групою з нормативним і виявляють відхилення від встановлених норм, які підлягають розподілу на відповідні об’єкти обліку затрат пропорційно нормативним затратам. Виявлені відхилення є основою для визначення причин і відповідальних за ці відхилення осіб.

Для контролю за витрачанням ресурсів матеріально відповідальні особи цеху періодично складають матеріальні звіти з відображенням окремим рядком відхилень від норм і виявляють причини, які зумовили ці відхилення. Ця інформація є базою для прийняття необхідних заходів щодо встановлення та усунення недоліків у роботі та забезпечення економного і раціонального використання сировини і матеріалів.  

Фактичне витрачання матеріалів на кожну одиницю продукції визначається шляхом їх розподілу пропорційно нормам затрат на одиницю продукції.

Для обліку затрат діяльності та відображення кредитових оборотів на рахунках обліку матеріалів застосовують журнал № 5 або №5А та відомість № 5.1 обліку руху запасів. Суми внутрішнього обороту виробничих запасів за місяць виділяються окремими сумами і мають бути рівними між собою. Внутрішній оборот відображається у відомості 5.1 обліку руху запасів.  

Облік прямих трудових витрат

Прямі трудові витрати включають заробітну плату основних виробничих робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовою угодою власник або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний виплатити працівникові згідно з якістю та кількістю виконаної ним роботи.

Для нарахування заробітної плати слід обліковувати:

  •  виробітку (кількість виготовленої продукції;
  •  використання робочого часу.

При визначенні виробітки застосовують такі методи (методи обліку виробітку):

  1.  інвентарний, при якому облік виробітку здійснюється за кінцевою виробничою одиницею бригади з урахуванням залишків деталей на початок і кінець звітного періоду (масові і великосерійні виробництва на поточних лініях, з нестабільними запасами деталей у незавершеному виробництві, неоднаковим виробітком на окремих проміжних операціях);
  2.  за кінцевою виробничою  операцією, при якій виробіток визначається за кількістю продукції, яка пройшла кінцеву виробничу операцію. Характерний для виробництв, у яких відсутні або стабільні міжопераційні залишки незавершеного виробництва (при цьому виробіток на кінцевій операції відповідає виробітку на будь-якій проміжній операції), а також для виробництв із регламентованим ритмом, який дає змогу визначити виробіток усіх робітників (при бригадній формі організації праці);
  3.  за кожною виробничою операцією, при якій облік виробітку здійснюється за кожним робочим місцем, для якого характерне виготовлення різних виробів. Метод поширений у серійних та масових виробництвах;
  4.  розрахунковий, характерний для виробництв, на яких для обліку виробітку неможливо використати жоден із вказаних методів.

Способи контролю за використанням робочого часу:

  1.  жетонний (за допомогою табельних жетонів);
  2.  картковий (за допомогою контрольного годинника);
  3.  пропускний (на основі здавання та видавання пропусків);
  4.  рапортно-відомчий (на основі використання рапорту або табельних відомостей керівника);
  5.  за допомогою контрольно-пропускних засобів.

Характеристика форм та систем оплати праці надана у табл. 13.4

Таблиця 13.4 - Форми та системи оплати праці

Форма

Характеристика

Система

Відрядна

Здійснюється згідно з кількістю та якістю виготовленої продукції за відрядними розцінками

Пряма відрядна (відрядні розцінки за одиницю продукції, розраховані за технічно-обгрунтованими нормами )

Відрядно-преміальна (відрядні розцінки та премії за виконання та перевиконання встановлених норм і за досягнення якісних показників)

Відрядно-прогресивна (прямі відрядні розцінки, а понад встановлені норми і нормативи – за підвищеними розцінками).

Акордна (заробітна плата нараховується не за кожен вироб, а за весь обсяг робіт). Передбачена премія за скорочення термінів виконання акордних завдань.

Погодинна

Здійснюється за кількістю відпрацьованого часу з урахуванням кваліфікації працівника незалежно від кількості виконаних робіт

Проста погодинна система (залежить від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації робітника)

Погодинно-преміальна система (+ премія за своєчасне і якісне виконання завдання)

Склад витрат на оплату праці (Закон України „Про оплату праці”):

  •  основна заробітна плата (за розцінкою, тарифною ставкою або посадовим окладом) ;
  •  додаткова заробітна плата (надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством; премії та заохочення робітникам за виробничі результати; гарантійні та компенсаційні виплати; оплата відпусток; оплата іншого невідпрацьованого часу; інші витрати на оплату праці);
  •  інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік; премії за спеціальними системами та положеннями; компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, не передбачені чинними законодавчими актами або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми).

Первинні документи для розрахунку прямих трудових затрат:

  1.  в індивідуальних виробництвах – наряд для робітників-відрядників;
  2.  у серійних виробництвах – маршрутний листок, поєднаний зі змінним рапортом, виписаний на відповідну партію продукції. У ньому відображають весь шлях обробки продукції, все операції, які підлягають здійсненню від початку до кінця, за якими можна встановити весь фактичний технологічний процес;
  3.  в умовах масового виробництва використовують змінні рапорти без маршрутного листка або карти, в яких відображають виробіток робітників. Це пояснюється тим, що у масовому виробництві за кожним робітником закріплюється конкретна операція, яка протягом тривалого періоду не змінюється;
  4.  доплати робітнику - відряднику нараховуються за листками на доплату, акт про брак, листком простоїв.

Інші прямі затрати:

  •  інші прямі затрати, які безпосередньо можна віднести на об’єкт затрат (вартість придбаних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій, палива та електроенергії на технологічні цілі; втрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції та витрати на виправлення браку за вирахуванням остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю, яка відшкодовується працівниками, які допустили брак; відрахування на соціальні заходи; плата за оренду земельних та майнових паїв; амортизація).  

Нарахування у ФСС проводиться за ставками, які встановлюються Законом України про бюджет поточного року. Наприклад, в умовах 2009 р.:

  •  відрахування на обов’язкове державне пенсійне забезпечення 33,2%;
  •  відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття 1,6%;
  •  відрахування на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – 1,4%;
  •  ставка відрахування на загальнообов’язкове страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань встановлюється в залежності від галузевої приналежності підприємства.

Рахунок 23 “Виробництво” ведеться в розрізі видів виробництв, статей витрат і видів або груп продукції, що виробляється, або в розрізі підрозділів підприємства та центрів витрат і відповідальності.

За дебетом рахунку 23 “Виробництво” відображаються:

  •  прямі матеріальні витрати:

Дебет 23 “Виробництво”

Кредит 20 “Виробничі запаси”

Кредит 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”

  •  прямі витрати на оплату праці:

Дебет 23 “Виробництво”

  Кредит 66 “Розрахунки з оплати праці”

  •  інші прямі витрати:

Дебет 23 “Виробництво”

Кредит 65 “Розрахунки за страхуванням”

Кредит 13 “Знос необоротних активів”

Кредит 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”

  •  списані за відповідним розподілом загальновиробничі витрати:

Дебет 23 “Виробництво”

Кредит 91 “Загальновиробничі витрати”

  •  розподілені на основне виробництво витрати допоміжних виробництв:

Дебет 23 “Виробництво”

Кредит 23 “Виробництво”, аналітичний рахунок “Допоміжне виробництво”

  •  втрати від браку продукції (робіт, послуг):

Дебет 23 “Виробництво”

Кредит 24 “Брак у виробництві”.

За кредитом рахунку 23 “Виробництво” відображаються:

  •  фактична виробнича собівартість завершеної виробництвом продукції:

Дебет 26 “Готова продукція”

Дебет 27 “Продукція сільськогосподарського виробництва”

Кредит 23 “Виробництво”

  •  вартість виконаних робіт та послуг:

Дебет 90 “Собівартість реалізації”

Кредит 23 “Виробництво”

списання вартості виготовлених напівфабрикатів:

Дебет 25 “Напівфабрикати”

Кредит 23 “Виробництво”

  •  списання відходів виробництва:

Дебет 209 “Інші матеріали”

Кредит 23 “Виробництво”

  •  списання виходу побічної продукції:

Дебет 23 “Виробництво”, аналітичний рахунок “Побічна продукція”

Кредит 23 “Виробництво”

  •  нестачі цінностей у незавершеному виробництві:

Дебет 947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”

Кредит 23 “Виробництво”

собівартість виготовлених у допоміжних виробництвах виробів, споруд:

Дебет 11 “Інші необоротні активи”

Дебет 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”

Кредит 23 “Виробництво”, аналітичний рахунок “Допоміжне виробництво”

  •  собівартість виготовлених у допоміжних виробництвах робіт та послуг:

Дебет 23 “Виробництво”

Кредит 23 “Виробництво”, аналітичний рахунок “Допоміжне виробництво”.

13. 4 Облік загальновиробничих витрат

 

Загальновиробничі витрати накопичуються на рахунку 91 «Загальновиробничі затрати» і наприкінці звітного періоду розподіляються між об’єктами обліку відповідно до визначеної наказом підприємства «Про облікову політику» бази розподілу.  

Рахунок 91 “Загальновиробничі витрати” ведеться за місцями виникнення, центрами і видами витрат.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні загальновиробничі витративитрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Згідно з п. 16 ПБО 16 “Витрати” підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат.

Розподіл постійних та змінних загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється по-різному:

змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду;

постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу за нормальної потужності.

Найбільш поширені бази для розподілу загальновиробничих затрат:

  •  основна заробітна плата виробничих робітників (на тих виробництвах, де питома вага зарплати у собівартості значна);
  •  людино-години, відпрацьовані робітниками;
  •  машино-години (на тих виробництвах, де висока питома вага механізованих й автоматизованих робіт);
  •  прямі витрати( вважається, що непрямі витрати мають бути розподілені прямо пропорційно прямими затратам);
  •  кошторисні (нормативні ставки). Ці ставки визначаються на основі попередньо розробленого кошторису для загальновиробничих затрат (для підприємства в цілому або для окремого структурного підрозділу);
  •  ринкові ціни – вибір цієї бази обумовлений попитом на продукцію, вважається, чим більші ціни, тим більшу долю загальновиробничих затрат слід відносити на цей продукт;
  •  обсяг виробництва  продукції. На відміну від попередньої, ця база спрямована не на ринок, а на виробництво; крім того, вона може бути використана лише для видів продукції з приблизно однаковою трудомісткістю, що зменшує можливості її використання.   

13. 5 Облік витрат допоміжних виробництв

Допоміжні виробництва призначені для обслуговування цехів основного виробництва. Вони виконують роботи з ремонту основних засобів, забезпечують інструментами, запасними частинами, необхідними для ремонту обладнання, я також різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. Прикладами допоміжних виробництв є: транспортні дільниці, ремонтні цехи, експериментальні дільниці, підрозділи, що постачають підприємство енергією, водою, теплом.

Послуги або продукція допоміжних виробництв споживаються не тільки основним виробництвом. Частина послуг виробляється з метою обслуговування невиробничих підрозділів підприємства: відділу збуту, адміністративно-господарського відділу, відділу постачання тощо. У такому випадку для забезпечення належної класифікації витрат та їх віднесення на відповідні рахунки бухгалтерського обліку, витрати допоміжних виробництв розподіляються між різними підрозділами (напрямками діяльності) з використанням певної раціональної бази розподілу.

Приклад 1. Облік витрат допоміжних виробництв

Допоміжний підрозділ підприємства – електроцех виробляє електроенергію, яка використовується як у виробничому процесі, так і для невиробничих цілей. У грудні 2002 року витрати цього підрозділу на виробництво електроенергії становили
15 600 грн. Відповідно до показників вимірювальних приладів електроенергія була спожита у такій пропорції: 70 % – виробництвом, 20% – на адміністративні цілі,
10% – відділом збуту.

Таблиця13.5 - Відображення витрат допоміжних виробництв в бухгалтерському обліку

№ з/п

Зміст операції

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.

Дебет

Кредит

1

2

3

4

5

1

Використано паливо для виробництва електроенергії

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

203 “Паливо”

13 000

2

Нарахована заробітна плата працівникам підрозділу

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

661 “Розрахунки за заробітною платою”

1 100

3

Нараховані відрахування на соціальні заходи працівникам підрозділу

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

65 “Розрахунки за страхуванням”

300

4

Нарахована амортизація обладнання

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

131 “Знос основних засобів”

1 200

Всього:

15 600

5

Витрати електроцеху віднесено на загально- виробничі витрати

(15 600 х 70%)

91 “Загальновиробничі витрати”

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

10 920

6

Витрати електроцеху віднесено на адміністративні витрати

(15 600 х 20%)

92 “Адміністративні витрати”

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

3 120

7

Витрати електроцеху віднесено на витрати збуту (15 600 х 10%)

93 “Витрати збуту”

23 “Виробництво”, субрахунок “Електроцех”

1 560

Всього:

15 600

Методи розподілу послуг допоміжних виробництв:

  •  прямий метод, за яким всі витрати підлягають списанню на витрати основних цехів. При цьому зустрічні послуги не враховуються;
  •   метод поетапного розподілу, відповідно до якого витрати списуються поетапно на основні та обслуговуючі підрозділи та розподіляються пропорційно обсягу наданих послуг. На першому етапі розподіляються послуги допоміжного цеху, які є найбільшими. На другому етапі розподіляються послуги іншого цеху, який надає послуги дещо менші, ніж попередній цех і так поки не будуть розподілені всі послуги допоміжних виробництв.  
  •  метод розподілу на основі системи лінійних рівнянь, який включає такі етапи: відображення вартості наданих зустрічних послуг на основі лінійної залежності; розв'язання системи лінійних рівнянь;   розподіл витрат допоміжних цехів пропорційно величині наданих послуг.


13.6 Облік браку. Облік незавершеного виробництва

Облік і оцінка втрат від браку

Браком вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли і роботи, які не відповідають за своїми якісними характеристиками встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використаними за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових затрат на виправлення.

Внутрішній брак – це брак продукції, виявлений на виробництві до її відправлення споживачу.

Зовнішній брак – це брак, який був виявлений споживачем у процесі комплектування, монтажу або під час експлуатації виробу та пред'явлений для відшкодування збитків.

Оцінка затрат на брак продукції проводиться:

  •  за фактичною або нормативною собівартістю;
  •  за повною або обмеженою собівартістю.

Втрати від браку продукції, що включені до виробничої собівартості, відносяться до складу інших прямих витрат відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” та визначаються таким чином:

Втрати від браку =Вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції + Затрати на виправлення технічно неминучого браку –

Вартість остаточно забракованої продукції, реалізованої за справедливою вартістю  – суми відшкодування підприємству працівниками, які допустили брак.

Облік і оцінка незавершеного виробництва

Незавершене виробництво – це не закінчена обробкою продукція, яка не пройшла усіх стадій, фаз, переділів, передбачених технологічним процесом або не прийнята технічним контролем.

Існує два підходи до кількісної оцінки незавершеного виробництва:

1. на основі інвентаризації, яка проводиться наприкінці звітного періоду;

2. на основі обліку руху, який здійснюють протягом звітного періоду в процесі виробництва продукції.

Методи оцінки незавершеного виробництва:

  •  за фактичною або нормативною собівартістю;
  •  за повною або обмеженою собівартістю.

Фактична собівартість незавершеного виробництва визначається:

  •  за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;
  •  за плановими прямими затратами;
  •  за собівартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Особливості обліку зворотних відходів

Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворились у процесі виробництва продукції, втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні або фізичні) і через це використовуються з підвищеними затратами (зменшення виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Зворотні відходи оцінюються:

  •  за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва або з підвищенням затрат (зменшенням виходу готової продукції) для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку або реалізації стороннім підприємствам та організаціям;
  •  за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям або для виробництва іншої продукції.

13.7 Зведення обліку витрат на виробництво. Методи калькулювання собівартості продукції та їх характеристика

Методи обліку затрат на виробництво

Методи обліку виробничих затрат – це сукупність способів та прийомів, в процесі яких здійснюється групування та розподіл виробничих затрат за об'єктами калькулювання (носіями затрат) для обчислення собівартості окремих видів та одиниць продукції.

Характеристика методів обліку затрат і калькулювання собівартості продукції надана у табл. 13.6.  

Таблиця 13.6 - Методи обліку затрат і калькулювання собівартості продукції

Ознака

Методи

1

Залежно від об'єкту обліку затрат

Позамовний – для калькулювання собівартості, яка включає суму собівартості простих продуктів окремих складних продуктів. Об'єктом обліку є окреме замовлення, контракт (проект) або партія продукції.

Попроцесний – застосовується на підприємствах з масовим типом виробництва, невеликою номенклатурою продукції та кількістю незавершеного виробництва або відсутніми залишками. При цьому собівартість продукції обчислюється у вигляді суми собівартостей окремих процесів

Попередільний - собівартість продукції (напівфабрикату) кожного переділу складається з суми затрат конкретного переділу та собівартості напівфабрикату, який надійшов із попереднього переділу. Об'єктом обліку затрат є кожний переділ.

2

Залежно від повноти включення затрат в собівартість продукції

Калькулювання повної собівартості

Калькулювання неповної собівартості

3

Залежно від оперативності обліку та методу контролю затрат

Калькулювання фактичних затрат

Калькулювання нормативних (стандартних) затрат

Позамовний метод характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. На виготовлення виробу (групи виробів) збираються витрати виробництва за замовленнями, на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виготовлено, в якій кількості та в який термін. Виробничі витрати визначаються методом підсумовування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення. У випадку виготовлення великих виробів з тривалим циклом виробництва замови відкриваються не на виріб у цілому, а на окремі технологічні та монтажні вузли. На кожну замову відкривається картка аналітичного обліку витрат. Замова може складатися з одиничного виробу або з партії однакових виробів. Кожній замові привласнюється свій номер. Витрати по замові заносять у реєстраційну картку під цим номером. Витрати реєструються по мірі походження виробу по стадіям виробництва, які звичайно мають співвідношення із певними структурними підрозділами. Загальна сума витрат, що відображена у карках замов, що знаходяться у процесі виконання на кінець звітного періоду, буде дорівнювати підсумковому сальдо рахунку „Незавершене виробництво” на цю дату.

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Суть попередільного методу полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається на кожному переділі окремо в міру виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Витрати повинні узагальнюватись за встановленою номенклатурною статтею по фазах, стадіях, переділах. Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється безпосередньо на підприємстві. Витрати обліковуються по кожному цеху (переділу, фазі, стадії) і включають собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. Витрати на виробництво формуються по виробах, при цьому прямі витрати (матеріали) відносяться на конкретні види виробів, а загальновиробничі витрати збираються протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно обраної бази в кінці місяця. Попередільний метод калькулювання забезпечує інформацію про формування собівартості продукції в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити діяльність кожного з них та цілеспрямовано вести пошук резервів виробництва.

Попроцесний (простий) метод (АВС-метод) калькулювання використовується в тих  виробництвах, де технологічний процес не складний. Частіше використовується у поточному та безперервному виробництвах. Особливістю цього методу є те що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу і діляться на кількість продукції, наданих послуг або виконаних робіт. Попроцесний (простий, повиробний, подетальний, попродуктовний) метод характерний для масового виробництва із стійкою номенклатурою виробів, що випускаються протягом тривалого часу. Виробництво продукції проходить в одній або небагатьох технологічних стадіях, в яких не утворюється напівфабрикат і часто відсутнє незавершене виробництво. Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі. Багаторазовий варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць. Повиробний метод може використовуватися для визначення середньої калькуляційної одиниці за певний звітний період. Масовий або сервісний характер випуску продукції передбачає наявність незавершеного виробництва, що впливає на величину собівартості виробу. Повиробний метод полягає в тому, що витрати на виробництво групуються за виробами або групами однорідних виробів, а собівартість калькуляційної одиниці визначається діленням витрат за звітний період з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва на кількість випущених з виробництва виробів. По детальний метод калькулювання є різновидом по виробного, який забезпечує формування собівартості виробу в розрізі окремих деталей. Подетальний метод необхідний при напівфабрикатному варіанті калькулювання у машинобудуванні. Цей метод має два варіанти: подетально-партіонний і подетально-пооперційний. Перший варіант полягає в тому, що прямі витрати (матеріали) відносяться в цілому на партію деталей, а непрямі (загальновиробничі) витрати розподіляються між деталями пропорційно обраної бази. Другий варіант відрізняється від першого тим, що собівартість деталей в частині оплати праці визначається по кожній операції або групі однорідних операцій.

Нормативний метод калькулювання є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб. В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і змін норм. При співставленні фактичних витрат на виробництво на одиницю продукції з стандартними (нормативними) витратами створюється система контролю.

Таблиця 13.7 - Ознаки класифікації методів обліку затрат

Ознака класифікації

Метод обліку затрат і калькулювання собівартості продукції

1

За типами

  •  напівфабрикатний
  •  безнапівфабрикатний

2

За кількістю продуктів

  •  однопродуктовий
  •  багатопродуктовий

3

За способом розподілу непрямих затрат

  •  однокоефіцієнтний
  •  багатокоефіцієнтний

4

За терміном складання

  •  плановий
  •  звітний

5

За охопленням затрат

  •  повна
  •  виробнича
  •  центру відповідальності
  •  окремих видів робіт (процесів)
  •  технологічна

6

За видом вихідних даних для обчислення собівартості

  •  планова
  •  нормативні
  •  звітні

Зведений облік затрат (напівфабрикатний та безнапівфабрикатний)

Безнапівфабрикатний варіант обліку затрат не передбачає відображення у бухгалтерському обліку вартості переданих напівфабрикатів, а лише оперативний облік їх руху.

Напівфабрикат – це продукт окремих технологічних фаз (переділів, цехів, дільниць, бригад), який повинен пройти одну або кілька технологічних фаз (переділів) обробки, перш ніж стати готовою продукцією, але для даної стадії (фази, переділу) він є закінченим.

Напівфабрикатний варіант зведення затрат передбачає застосування рахунку 25 ”Напівфабрикати”.

Способи калькулювання собівартості продукції. Види калькуляцій

Характеристика способів калькулювання собівартості продукції наведена у табл. 13.8.

Таблиця 13.8 - Способи калькулювання собівартості продукції

Способ калькулювання

Характеристика

1

розрахунок за прямою ознакою

Собівартість одиниці продукції = Сукупні затрати звітного періоду / кількість виготовленої продукції

2

додаванням затрат

Собівартість одиниці продукції визначається шляхом послідовного додавання затрат за окремими процесами (окремими деталями виробу)

3

вилученням затрат

Собівартість одиниці основного продукту  = (Сукупні затрати – вартість супутніх продуктів) / кількість виготовленого основного продукту

4

Коефіцієнтний

Цей спосіб полягає у перетворенні всіх продуктів згідно з коефіцієнтами, які розраховуються на основі затрат в умовні одиниці. При цьому один із продуктів приймається за стандарт, якому відповідає коефіцієнт 1, а собівартість всіх інших продуктів розраховується як добуток стандартного зразка на відповідний коефіцієнт

5

Пропорційний (індексний)

Спосіб застосовується в умовах комплексного виробництва. Затрати розподіляються між сукупно виготовленими видами продукції пропорційно базі розподілу (способом непрямого розподілу затрат).

6

Комбінований

Спосіб застосовується в умовах комплексного виробництва. Складність та особливості технологічного процесу обумовлює використання кілька способів одночасно. Необхідно складати два види калькуляції (проміжні та кінцеві)

7

Нормативний

Ґрунтується на розподілі усіх фактичних затрат на затрати за нормами та відхиленнями від норм

Види калькуляцій:

  •  планова (документ, складений на основі діючих на початок планового періоду норм і кошторисів);
  •  нормативна (використовується для розрахунку нормативної собівартості продукції, оцінки браку та залишків незавершеного виробництва, планування скорочення величини норм затрат, трудомісткості та матеріалоємкості на місяць, квартал, рік, а також для розрахунку ціни);
  •  кошторисна (забезпечує визначення собівартості продукції за умови відсутності норм витрачання ресурсів. Вона складається при проектуванні нових виробництв і нових виробів);
  •  фактична (відображає сукупність всіх фактичних затрат на виробництво та реалізацію продукції);
  •  калькуляція центру відповідальності (може бути плановою, фактичною; вона включає тільки ті затрати, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу).

13.8 Облік адміністративних витрат та витрат на збут

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

  •  загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
  •  витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
  •  витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
  •  винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
  •  витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
  •  амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
  •  витрати на врегулювання спорів у судових органах;
  •  податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім  податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
  •  плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
  •  інші витрати загальногосподарського призначення.

Табл 13. 9  - Відображення в обліку адміністративних витрат

№ з/п

Зміст операції

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.

Дебет

Кредит

1

2

3

4

5

1

Витрати на службові відрядження адміністративного персоналу

92 “Адміністративні витрати”

372 “Розрахунки з підзвітними особами”

300

2

Нарахована амортизація адміністративного приміщення

92 “Адміністративні витрати”

131 “Знос основних засобів”

700

3

Оплачено послуги за проведений аудит

92 “Адміністративні витрати”

311 “Поточні рахунки в національній валюті”

500

4

Витрати на зв'язок (бухгалтерія підприємства)

92 “Адміністративні витрати”

631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”

1 000

5

Нарахування заробітної плати адміністрації

92 “Адміністративні витрати”

66 “Розрахунки по оплаті праці”

200

6

Відрахування на обов'язкове соціальне страхування адміністративним працівникам

92 “Адміністративні витрати”

65 “Розрахунки по страхуванню”

90

7

Нарахована орендна плата (адміністративні приміщення)

92 “Адміністративні витрати”

631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”

50

8

Послуги з охорони адміністративних приміщень

92 “Адміністративні витрати”

631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”

160

9

Нарахування витрат на сплату податку на землю

92 “Адміністративні витрати”

641”Розрахунки за податками”

50

10

Плата за розрахунково-касове обслуговування банком

92 “Адміністративні витрати”

311 “Поточні рахунки в іноземній валюті”

200

11

Списані на фінансовий результат адміністративні витрати

791 “Результат основної діяльності”

92 “Адміністративні витрати”

3 250

 Витрати на збут включають такі витрати, що пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

  •  витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
  •  витрати на ремонт тари;
  •  оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
  •  витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
  •  витрати на передпродажну підготовку товарів;
  •  витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
  •  витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда,  страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
  •  витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
  •  витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
  •  інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати, пов’язані з організацією збуту товарів, за винятком адміністративних, інших операційних та фінансових витрат (п.19 ПБО 16 “Витрати”).

Таблиця 13. 10 - Відображення в обліку витрат на збут

№ з/п

Зміст операції

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.

Дебет

Кредит

1

2

3

4

5

1

Нарахування заробітної плати працівникам відділу збуту

93 “Витрати на збут”

66 “Розрахунки по оплаті праці”

100

2

Відрахування на обов'язкове соціальне страхування працівникам відділу збуту

93 “Витрати на збут”

65 “Розрахунки по страхуванню”

45

3

Витрати на відрядження працівників відділу збуту

93 “Витрати на збут”

372 “Розрахунки з підзвітними особами”

200

4

Нарахована амортизація основних засобів відділу збуту

93 “Витрати на збут”

131 “Знос основних засобів”

350

5

Витрати на страхування готової продукції

93 “Витрати на збут”

311 “Поточні рахунки в національній валюті”

250

6

Оплата послуг реклами

93 “Витрати на збут”

311 “Поточні рахунки в національній валюті”

1000

7

Списані на фінансовий результат витрати збуту

791 “Результат основної діяльності”

93 “Витрати на збут”

1945

13.9 Аналітичний облік витрат. Їх відображення у фінансовій звітності

Узагальнення операцій з обліку витрат в регістрах
бухгалтерського обліку

Для обліку витрат застосовуються Журнали 5 і 5А. Ті підприємства, які не використовують рахунки класу 8, облік витрат ведуть у Журналі 5. Відображення операцій з використанням рахунків класів 8 та 9 здійснюється у Журналі 5А.

В обох варіантах Журналу є однаковими за змістом і порядком заповнення розділи:

  •  І (з кредиту рахунків 90, 91, 92, 93, 94,95, 96, 97, 98,99 в дебет рахунків),
  •  ІІ “Витрати з податку на прибуток, витрати фінансової та інвестиційної діяльності, інші витрати”,
  •  IV “Аналітичні дані до рахунку 28 “Товари”.

Розділ І Журналів 5 і 5А заповнюється після складання розділів ІІ і ІІІ цих журналів.

Для складання Журналів 5 і 5А використовуються дані первинних документів, накопичувальних відомостей, аркушів-розшифровок, інших журналів. У розділах ІІІ і ІІІА Журналів 5 і 5А графи 3 і 4 призначені для відображення облікової вартості і суми транспортно-заготівельних витрат виробничих запасів, що вибули у звітному місяці

Розкриття інформації про витрати у Примітках до фінансової звітності

У Примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

  1.  Склад і суму витрат, відображених у статтях “Інші операційні витрати” та “Інші витрати” Звіту про фінансові результати.
  2.  Склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією.
  3.  Склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

43343. Розрахунок розгалуженого електричного кола постійного струму 353.5 KB
  Остання цифра номера відповідає номеру схеми кола рис. ЧАСТИНА І Розрахунок розгалуженого електричного кола постійного струму Зміст завдання Для заданого електричного кола рис. 1 виконати наступне: – накреслити початкову а також спрощену схеми на спрощеній схемі відсутні індуктивні і ємнісні елементи які не впливають на розподіл струмів у вітках кола постійного струму; – скласти систему рівнянь для розрахунку кола за методом рівнянь Кірхгофа; – визначити невідомі струми і напруги на елементах кола використовуючи методи контурних струмів і...
43344. Облік статутного капіталу підприємства 1.74 MB
  Вона має постійний характер та відрізняється, по-перше, свободою у виборі напрямів та методів діяльності, самостійністю у прийнятті рішень, по-друге, відповідальністю за прийняття рішень та їх виконання; по-третє цей вид діяльності не виключає ризику, збитків, й банкрутств
43345. Інформаційна база даних служби продажу залізничних білетів 1.3 MB
  База даних — це впорядкований набір логічно взаємоповязаних даних, що використовується спільно, та призначений для задоволення інформаційних потреб користувачів. У технічному розумінні включно й система керування БД.
43346. Створення інформаційної бази даних служби продажу залізничних білетів 1.19 MB
  Курсова робота з дисципліни Організація баз даних та знань на тему: Створення інформаційної бази даних служби продажу залізничних білетів Курсова робота студента 3 курсу групи КН48 Нестеренка М. Проектування інформаційної бази даних Створення реляційної моделі бази даних Створення бази даних
43347. Технологии аппаратной виртуализации 64.5 KB
  Аппаратная виртуализация — виртуализация с поддержкой специальной процессорной архитектуры. В отличие от программной виртуализации, с помощью данной техники возможно использование изолированных гостевых систем, управляемых гипервизором напрямую. Гостевая система не зависит от архитектуры хостовой платформы и реализации платформы виртуализации.
43349. Публіцистика Уласа Самчука 108.5 KB
  Деяка молодь не знає своєї історії і не може відповісти на питання Хто були їх предки. А коли все одно то це значить що все одно для нас хто є ми самі Це значить що ми не нарід не якась спільна історична збірна сила а невиразна юрба сіра маса вічно принижена без всяких ідеалів чернь4. Замкнутість людини лише у сільському просторі неминуче призведе до відчуження її від міста.
43351. РЕСУРСИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ, ЇХ ФОРМУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТ 195 KB
  Ресурси комерційного банку їх склад та структура. Власний капітал комерційного банку та його формування. Залучений капітал комерційного банку та його характеристика.