78287

М’язова система в умовах спокою, тренувальних впливів, екстремальних, граничних та патологічних станів: м’язова система в умовах тренувальних впливів, екстремальних та граничних станів

Лекция

Медицина и ветеринария

Адаптація акліматизація до виконання фізичних вправа в умовах підвищеної температури довколишнього середовища. М’язова діяльність в умовах зниженого атмосферного тиску а також відносної вагомості. Нездужання зумовлені перебуванням в умовах високогір’я.

Украинкский

2015-02-07

42.94 KB

11 чел.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

І СПОРТУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА анатомії та фізіології

ЛЕКЦІЯ № 9

тема:М’язова система в умовах спокою, тренувальних впливів, екстремальних, граничних та патологічних станів: м’язова система в умовах тренувальних впливів, екстремальних та граничних станів.

для студентів ІІ курсу ІІІ та ІV семестрів

напрям підготовки: 6.010203  «Здоров’я людини»

Затверджено на засіданні кафедри

пр.№______ від “___”__________200__р.

завідувач кафедри______________О.О.Шевченко

(підпис, І.П.Б.)

План лекції:

1. М’язова діяльність в екстремальних ситуаціях.

2.Тепловий удар.

3.Адаптація (акліматизація) до виконання фізичних вправа в умовах підвищеної температури довколишнього середовища.

4.М’язова діяльність в умовах зниженого атмосферного тиску, а також відносної вагомості.

5. Нездужання, зумовлені перебуванням в умовах високогір’я.

6.М’язова система в умовах невагомості.

Рекомендована література:

1. Назар П.С. Медико-біологічні основи фізичної активності і спорту. – Київ. – 2012. – 462 с.

2.Анатомия и физиология. В 2-х томах./ Под.ред. Род.Р.Стили, Тренд Д. Стивенс, Филип Тейт. Киев:«Олимпийская литература», 2007.

3. Внутренние болезни, Учебник в 2-х томах./ Под ред. Н.А.Мухина, В.С.Моисеева, А.И.Мартынова. - 2-е. изд.исп.и.доп. –М.:ГЕОТАР. Медицина, 2006.

4. Спортивная медицина (практическиерекомендации)/Под.ред. Р.Джексона. Пер.с англ. Г.Гончаренко. Киев. «Олимпийскаялитература»,2003.

5. УилморДж.Х., Физиологияспорта и двигательнойактивности. /Пер.с англ. Киев. «Олимпийскаялитература», 1997.

Короткий зміст лекції:

М’язова діяльність в екстремальних ситуаціях

Спортсмени нерідко піддаються впливу низки екстремальних чинників, які ведуть до погіршення їх функціонального стану організму та зниження спортивної результативності.

Вплив температури та вологості повітря на спортивну працездатність. Відомо, що навіть в комфортних умовах зовнішнього середовища інтенсивні й тривалі фізичні навантаження призводять до збільшення теплопродукції. У працюючих м’язах (у 15-20 разів порівняно з показниками основного обмін). Тепло, що утворилося, передається в кров і переноситься по всьому організму, підвищуючи його температуру до 39-40С і вище (робоча гіпертермія). Подібне теплоутворення сприяє зміні тепловіддачі. Тепловтрати у звичних умовах здійснюються таким чином: 15% - за рахунок теплопроведення й конвекції, 55% - шляхом світловипромінювання, близько 30% - за рахунок випаровування рідини зі шкірних покривів та дихальних шляхів. При цьому на випаровування 1 л рідини втрачаються 580 ккал. Проведення тепла є передача тепла від одного об’єкта до іншого внаслідок прямого молекулярного контакту. Наприклад, тепло, що утворюється у глибині тіла, ядрі може передаватися через сусідні тканин допоки не досягне поверхні тіла. Потім вона може передаватися одягу і довколишньому середовищу. Якщо ж температура повітря вища, ніж температура поверхні шкіри, тепло повітря передається поверхні шкіри, підвищуючи її температуру.

Конвекція – передача тепла через рухомий потік циркулюючи довкола нашого тіла, торкаючись поверхні шкіри, повітря відносить молекули, що отримали тепло внаслідок контакту з шкірою. Чим сильніший рух повітря (або води, коли ми перебуваємо у воді), тим вища інтенсивність тепловіддачі в результаті конвекції. У стані спокою світловипромінювання є основним процесом передачі надлишкової кількості тепла. Наше тіло постійно випромінює тепло в усіх напрямках до оточуючих об’єктів. Якщо температура оточуючих предметів вища за температуру тіла, то кількість тепла у тілі збільшується внаслідок світловипромінювання.

Випаровування – це основний процес розсіювання тепла під час виконання вправ.

За умови підвищення температури оточуючого повітря тепловіддача шляхом проведення і конвекції знижується і зростає потовипаровування. В свою чергу, посилене потовиділення призводить до порушення водного балансу організму – дегідратації (зневоднення). Нагадаємо, що втрати води організмом під час тренувань в умовах жаркого клімату може досягти 8-10 л за добу.

Сама по собі температура повітря не є достатньо точним показником загального фізіологічного навантаження на організм людини в умовах високої температури довколишнього середовища. Окрім неї, слід ураховувати ще деякі важливі чинники: вологість повітря, швидкість руху повітря та величину тепловипромінювання. Усі ці чинники впливають на вираженість теплового стресу людини. Внесок кожного із них у структуру стресу коливається залежно від змін умов довколишнього середовища. Наприклад, спортсмен, що виконує фізичне навантаження у ясний сонячний день при температурі повітря 23С, зазнає значно більшого теплового стресу, ніж спортсмен, який виконує таке саме навантаження за такої самої температури повітря, але у випадку хмарної погоди та легкого вітру. Уразі температури, яка перевищує за 30-32С світловипромінювання, проведення та конвекція значною мірою сприяють збільшенню теплового навантаження на організм людини.

Оцінка величини теплового стресу здійснюють за допомогою вологового термометра, котрий одночасно ураховує процеси проведення, випаровування та світловипромінювання. Метод широко використовується тренерами та спортсменами для оцінки ступеня ризику для здоров'я спортсменів, які беруть участь у змаганнях, що проводяться у термально стресових умовах.

Розлади, зумовлені тепловими чинниками. Поєднання зовнішнього теплового стресу з нездатністю розсіювати тепло, яке утворилось внаслідок метаболічних процесів може спричинити такі розлади: судоми за наявності перенапруження м’язів, теплове перевантаження та тепловий удар.

Судоми у разі перенапруження м’язів в умовах перегріву. Судоми характеризуються сильними спазмами скелетних м’язів. Переважно уражаються м’язи, котрі найбільше задіяні під час фізичного навантаження. Цей розлад, можливо, зумовлений втратами мікроелементів та зневодненням в результаті інтенсивного потовиділення. Лікування передбачає перебування в умовах нижчої температури та споживання рідини або сольового розчину.

Теплове перевантаження, як правило супроводжується запамороченнями, стомленням, блюванням, задишкою, гіпотензією (зниженим тиском крові), слабким прискореним пульсом. Шкіра може бути холодною й вологою або гарячою й сухою. Цей розлад зумовлений нездатністю серцево-судинної системи адекватно задовольняти потреби організму. Згадаймо, що під час виконання фізичного навантаження в умовах підвищеної температури довколишнього середовища активні м’язи та шкіра ведуть «боротьбу» за достатній об’єм крові. Теплове перевантаження виникає саме тоді, коли організм не задовольняє ці потреби одночасно. Цей вид порушення функціонального стану, як правило, розвивається за умови зниженого об’єму крові внаслідок або надмірних втрат рідини, або великих втрат мікроелементів з потом.

У разі теплового перевантаження терморегуляторні механізми функціонують, однак не можуть достатньою мірою швидко розсіювати тепло через недостатній об’єм крові і відповідно неадекватний розподіл у шкірі. Теплове перевантаження часто спостерігається під час виконання фізичного навантаження середньої інтенсивності в умовах високої температури. Найсприятливішим до теплового перевантаження є погано підготовлені фізично або не акліматизовані до теплового навантаження люди.

Лікування у випадку теплового перевантаження передбачає відпочинок в умовах нижчої температури, а щоб запобігти шоку, ноги піднімають вище рівня голови. Якщо постраждалий перебуває у стані свідомості, йому рекомендують випити сольовий розчин. У разі, якщо постраждалий знепритомнів, йому слід ввести в вену сольовий розчин. Не виконання вище згаданих заходів може призвести до теплового удару.

Тепловий удар

Тепловий удар є небезпечним для життя людини розладом, що вимагає негайного медичного втручання (лікування). Воно характеризується:

  1.  підвищенням температури тіла до 400 і більше;
  2.  припиненням потовиділення;
  3.  гарячою і сухою шкірою;
  4.  прискореним пульсом;
  5.  швидким диханням;
  6.  гіпертензією (підвищеним артеріальним тиском);
  7.  сплутаністю свідомості;
  8.  непритомністю.

Якщо не вжити необхідних заходів, то тепловий удар переходить в кому і людини швидко помирає.

Лікування включає швидке охолодження постраждалого у ванні з холодною водою або льодом, огортання вологим простирадлом та обмотування.

Цей розлад зумовлений порушенням функції терморегуляції. Утворення тепла під час виникнення фізичного навантаження залежить від його інтенсивності та маси тіла. А тому спортсмени з великою масою тіла більшою мірою сприйнятливі до перегрівання порівняно зі спортсменами з меншою масою тіла під час виконання фізичного навантаження однакової інтенсивної і за однакового ступеня акліматизації до теплового стресу.

Для спортсменів тепловий удар пов'язаний не тільки з екстремальними умовами, наприклад, у дослідженнях спостерігали підвищення ректальної температури понад 40,5С у марафонців, які успішно завершили дистанцію за відносно середніх термальних умов (наприклад, 45С і 30% відносної вологості).

Профілактика гіпертермії зводиться до таких заходів: 1) вчасно розпізнавати симптоми гіпертермії (ранніми ознаками якої є: відчуття пульсуючого стискування у голові та озноб) і припинити виконання фізичного навантаження; 2) не проводити змагання й тренування, якщо за даними волого термометра температура повітря перевищує 280С планувати тренувальні заняття та змагання на ранкові або вечірні години, що дозволяє уникнути значного теплового стресу; 3) за умови високої температури довколишнього середовища кожні 10-20 хвилин доцільно пити якомога більше рідини; 4) правильно підбирати спортивний одяг: не використовувати прогумований костюм, у якому температура і вологість можуть досягти досить високих рівнів, щоб блокувати тепловтрати тіла, і тим самим сприяти виникненню теплового перевантаження або теплового удару. Спортсмени повинні мати на собі якомога менше одягу. Одяг має бути вільним, щоб забезпечити максимальну віддачу тепла, і світлих тонів, щоб відбити тепло у довколишнє середовище.

Адаптація (акліматизація) до виконання фізичних вправа в умовах підвищеної температури довколишнього середовища.

Тривалі тренувальні навантаження в умовах підвищеної температури довколишнього середовища поступово поліпшують здатність організму віддавати надлишок тепла. Включаються такі попереджувальні механізми перегрівання організму: 1) посилення шкірного кровотоку, який під час фізичної роботи в умовах високої температури може збільшуватися у 10-15 разів, складаючи 20% хвилинного об’єму крові; в комфортних умовах за такої ж роботи ця величина не перевищує 5%; 2) посилення потовиділення та його випарювання: потовиділення у спортсменів на марафонські дистанції може досягти 12-15л·год-1; а у звичних умовах в стані відносного спокою воно складає лише 0,5-0,6л·добу; 3) зменшення швидкості споживання кисню і витрат енергії, що призводить до зниження теплопродукції.

Згадаймо, що для виконання фізичної вправи даної інтенсивної в умовах підвищеної температури вимагається більше м’язового глікогену, ніж для виконання такої ж вправи в умовах нижчої температури. В результаті цього тренувальні заняття, котрі проводяться в умовах високої температури, можуть призвести до швидкого вичерпання запасів м’язового глікогену і викликати хронічну втому у не акліматизованих людей. В результаті акліматизації інтенсивність використання м’язового глікогену знижується на 50-60%, отже, знижується і ризик виникнення хронічної втоми.

М’язова діяльність в умовах зниженої температури довколишнього середовища. Збільшення тривалості змагального сезону у таких видах спорту, як триатлон, пірнання зі спеціальними дихальними апаратами, біг велосипедний спорт, плавання на довгі дистанції – все це може спричинити ситуації, в яких фізичні навантаження можуть виконуватися в умовах зниженої температури довколишнього середовища. Саме тому проблема фізіологічних реакцій, а також чинники ризику внаслідок стресу, зумовленого холодом, становлять собою безсумнівний інтерес.

Відомо, що гіпоталамус має установочний рівень температури - близько 37С, добові коливання не перевищують 1С. зниження температури шкіри або температури крові змушує гіпоталамус (терморегуляторний центр) активувати механізми, що зберігають тепло тіла й сприяють його утворенню. Механізми, що запобігають надмірному переохолодженню нашого тіла такі: 1) тремтіння; 2) нескоротливийтермогенез; 3) звуження периферичних судин.

Тремтіння – це неконтрольовані скорочення м’язів. Можуть збільшити інтенсивність утворення тепла у стані спокою у 4-5 разів. Нескоротливийтермогенез включає стимуляцію метаболізму симпатичною нервовою системою, що веде до збільшення тепла.

Периферичні судини звужуються через стимулювання симпатичної нервової системи гладкого м’яза, що утворює м’язову стінку артеріол шкіри, і це призводить до звуження просвіту артеріол та скорочення кровопостачання оболонки тіла, що в кінцевому рахунку запобігає непотрібним втратам тепла.

Чинники, що впливають на втрати тепла. Під час виконання фізичного навантаження в умовах низької температури зовнішнього середовища градієнт між утворенням та втратами тепла знижується. Чим вища різниця між температурою шкіри та температурою зовнішнього середовища, тим значніші тепловтрати.

Теплоізоляційна оболонка нашого тіла включає поверхню шкіри з підшкірним жиром, а також розташовані під ним м’язи. Коли температура шкіри знижується нижче звичайного рівня, звуження кровоносних судин шкіри та скорочення скелетних м’язів підвищують ізоляційні якості оболонки. Встановлено, що звуження судин пасивного м’яза забезпечує до 85% загальної ізоляційної здатності організму в умовах екстремально-низьких температур. Ця величина протидії тепловтратам у 23 рази перевищує ізоляційні здатності жиру й шкіри.

Під час виконання фізичного навантаження в умовах низької температури не слід вдягати теплий одяг, оскільки тіло перегрівається й починається потовиділення. Утворений піт швидко випаровується, що призводить до значних втрат тепла.

Вітер зумовлює охолодження, збільшуючи інтенсивність тепловтрат конвекцією та проведенням. Окрім того, чим вища вологість повітря, тим значніший фізіологічний стрес.

Тепловтрати у холодній воді ще більші, адже провідність води у 26 разів вища, ніж повітря, відповідно інтенсивність тепловтрат у 26 разів більша, ніж у повітрі. З урахування усіх процесів тепловіддачі тіло зазвичай віддає тепло у воді у 4 рази швидше ніж у повітрі такої ж температури. У разі зниження температури води виникає гіпотермія, котра розвивається пропорційно або тривалості тренування у воді, або термальному градієнту. А тому, доцільно проводити змагання за наявності температури води в межах 23,9 – 27,8 С.

Таким чином, ми розглянули, як тіло намагається підтримати внутрішню температуру в умовах зниженої температури оточуючого середовища.

Розглянемо тепер, як реагує тіло на фізичне навантаження в умовах зниженої температури.

Функція та метаболізм м’язів. Під час охолодження м’язи стають слабшими. Нервова система реагує на охолодження зміною звичної структури залучення до роботи м’язових волокон. На думку деяких фахівців, ця зміна у виборі волокон призводить до зниження ефективності м’язових скорочень. За умови зниженої температури зменшуються і швидкість, і сила скорочення м’язів. Спроба виконати роботу у разі температури м’яза 25 С з такою ж швидкістю та продуктивністю, з якими вона виконувалася, коли температура м’яза була 35 С, призведе до швидкої втоми. Тому доведеться або витрачати більше енергії, або виконувати фізичне навантаження з меншою швидкістю.

Якщо одяг спортсмена та метаболізм, спричинений фізичним навантаженням, є достатніми, аби підтримати температуру тіла в умовах зниженої температури оточуючого середовища, то рівень м’язової діяльності не знижується. Натомість з появою втоми та сповільненням м’язової діяльності утворення тепла поступово зменшується. Це є характерним для учасників змагань з плавання, бігу на довгі дистанції та лижних гонок. На початку змагань спортсмени працюють з інтенсивністю, достатньою для утворення адекватної кількості тепла, аби підтримати температуру тіла. Однак, з часом, енергетичні запаси скорочуються, інтенсивність м’язової діяльності знижується, а тому зменшується утворення тепла за рахунок метаболізму. Наступна гіпотермія ще більше посилює втому і знижує здатність до утворення тепла. Такі умови створюють досить небезпечну ситуацію для здоров’я спортсменів.

Як вже було сказано раніше, тривалі фізичні навантаження спричиняють підвищене використання та окислення вільних жирних кислот. Підвищений метаболізм обумовлений переважно виділенням в кровоносне русло катехоламінів (адреналіну та передреналіну).

В умовах зниженої температури оточуючого середовища зростає секреція катехоламінів, тоді як концентрація вільних жирних кислот (ВЖК) в крові збільшується в меншій мірі порівняно з такими ж показниками під час виконання фізичного навантаження в умовах більш високої температури оточуючого середовища. Низька температура викликає звуження кровоносних судин в підшкірній тканині (жирова тканина), де зосереджено основне місце збереження ліпідів, тому звуження судин призводить до обмеженого кровопостачання ділянок, з котрих мобілізуються ВЖК, внаслідок чого рівні ВЖК підвищуються незначно.

Доведено що перебування у холодній воді сприяє тому, що м’язовий глікоген витрачається набагато швидше.

Чинники ризику під час виконання фізичних вправ в умовах низької температури довкілля.Одним із таких чинників є гіпотермія (зниження температури тіла), нижня межа якої становить 23  25 С, хоча у деяких осіб відновлення відбувається навіть після зниження ректальної температури нижче 18 С.

У разі зниження температури тіла нижче ніж 34,5 С гіпоталамус починає втрачати свою здатність регулювати температуру тіла, а її повна втрата відбувається в умовах зниженої внутрішньої температури до 29,5 С, що супроводжується зменшенням інтенсивності метаболічних реакцій на ½. В результаті охолодження тіла можуть виникнути гіперсомнія і навіть кома.

Відомо також, що гіпотермія найбільше впливає на серце і якраз смертельні випадки пов’язані з його зупинкою на фоні триваючої функції дихальної системи. Разом з тим екстремально низька температура довколишнього середовища впливає на дихальну функцію, знижуючи частоту та об’єм дихання.

Лікування гіпотермії. Середнього ступеня гіпотермія потребує захисту від холоду з наданням сухого одягу та теплого питва. За умови вираженішоїгіпотермії слід вжити заходів, щоб не допустити виникнення аритмії серця (бета-блокатори, етацізин). Постраждалого необхідно поступово зігріти. Тяжкого ступеня гіпотермія вимагає негайної госпіталізації постраждалого.

Обмороження. Незахищена шкіра може обморозитися, якщо її температура буде нижчою за точку замерзання (0 С). З урахуванням зігріваючого впливу кровообігу та тепла, що утворюється внаслідок метаболічних процесів в організмі, температура повітря (включаючи і вітер), за якої можуть обмерзнути незахищені ділянки тіла (пальці, ніс, вуха) має бути близькою до – 29 С. Як вже було сказано, звуження периферичних кровоносних судин сприяє затримці тепла в організмі. Однак, у випадку екстремально-низької температури довколишнього середовища, шкірний покрив може знизитися настільки, що тканини почнуть відмирати внаслідок нестачі кисню та поживних речовин. Це і є обмороження. Якщо не вжити екстрених заходів, то можуть виникнути термінальні стани – гангрена та відмирання тканин.

М’язова діяльність в умовах зниженого атмосферного тиску, а також відносної вагомості.

М’язова діяльність в умовах високогір’я. Відомо, що для місцевості, розташованої на рівні моря, барометричний тиск в середньому становить 760 ммрт.ст. і організм людини піддається впливу звичайної сили тяжіння. Хоча організм людини здатний переносити помірні коливання цих параметрів, значні їх коливання можуть викликати серйозні проблеми зі здоров’ям.

В умовах високогір’я барометричний тиск є зниженим, а, отже, зниженим є і атмосферний і парціальний тиски кисню, внаслідок чого обмежується легенева дифузія й транспорт кисню у тканини. Зниження доставки кисню у тканини тіла призводить до гіпоксії (дефіциту кисню).

Суміш газів у вдихуваному повітрі в умовах високогір’я така ж сама, як у місцевості, розташованій на рівні моря: кисню – 20,93%, діоксиду вуглецю – 0,03%, азоту – 79,04%. Парціальний тиск кожного газу знижується пропорційно  збільшенню висоти. Знижений парціальний тиск веде до зниження м’язової діяльності в умовах високогір’я внаслідок зниження градієнта тиску, що негативно впливає на  транспорт кисню у тканини. Зі збільшення висоти температура знижується, що супроводжується зниженням кількості водяної пари в повітрі, через це сухіше повітря може призвести до зневоднення організму шляхом збільшення невідчутних втрат води.

Підвищення вентиляції легень в умовах високогір’я зумовлено меншою густиною повітря. Якщо висота  нижче ніж 1600м, то умови високогір’я не суттєво  впливають на МСК та м’язову діяльність, що потребує витривалості. У випадках, коли висота перевищує 1600м, то МСК знижується майже на 11% з кожним збільшенням висоти на 1000м.

Очевидно, що в умовах високогір’я підвищується анаеробний метаболізм під час м’язової діяльності, щоб задовольняти енергетичні потреби організму, оскільки процес окислення обмежений. Відповідно підвищується концентрація лактату у крові за однієї умови, що м’язове зусилля не є максимальним. Адже в останньому випадку, за даними деяких авторів, акумуляції лактату у крові знижено. Це, очевидно, зумовлено нездатністю організму досягти інтенсивної роботи, що викликає максимальне утворення енергії.

Умови зниженого атмосферного тиску найбільшою мірою впливають  на тривалу м’язову діяльність, котра ставить високі вимоги до системи транспорту кисню у системі анаеробного утворення енергії. В умовах високогір’я він знижується від 10 до 25%, порівняно з його величиною у звичайних умовах, (наприклад, на вершині Евересту). Це значно обмежує здатність організму виконувати фізичне навантаження. Однак індивідууми, які характеризуються вищою аеробною здатністю, в умовах високогір’я можуть виконувати стандартне навантаження з меншим відчутним зусиллям і за меншого навантаження на серцево-судинну систему, ніж ті, в кого МСК нижче.

Умови середньогір`я не справляють негативного впливу на анаеробну діяльність тривалістю не менше 1 хв. (наприклад, плавання спринтерські дистанції). Така діяльність лише в деякій мірі залежить від функціонування кисневотранспортної системи та анаеробного метаболізму. Енергія для неї забезпечують гліколітична система та система АТФ-КФ.

Окрім того, розріджене повітря в умовах високогір’я справляє менший аеродинамічний опір руху спортсмена (наприклад, успішні виступи спринтерів з бігу та стрибунів у довжину на іграх ХІХ Олімпіади в Мехіко в 1968р). Під час виконання виснажливого фізичного навантаження в умовах високогір’я рівні лактату у крові і м’язах, як вже було сказано раніше вищі, ніж під час виконання такого ж навантаження у звичних умовах. Це може бути пов’язане зі зниженою активністю м’язових ферментів, а також зменшеним загальним обсягом виконуваної роботи з максимальним зусиллям в умовах високогір’я.

В умовах високогір’я включаються адаптаційні реакції: об’єм плазми спочатку зменшується, збільшуючи при цьому відносну кількість еритроцитів і, отже, гемоглобіну у даному об’ємі крові, що призводить до підвищення кисневотранспортної здатності даного об’єму крові. Це  адаптаційна реакція позитивно впливає на виконання невеликих фізичних навантажень, однак погіршує витривалість під час суб- і максимальних навантаженнях.

М’язи в цих умовах зазнають значних структурних та метаболічних змін. Наприклад, деякі адаптаційні реакції, котрі спостерігалися при гострій гіпоксії в учасників експедиції на Еверест та Мак-Кінлі, показали, що поперечний розріз м’язових волокон зменшувався, що призвело до зниження загальної площі м’язів. Щільність капілярів збільшилася, що підвищило надходження до них крові та кисню.

Нездатність м’язової системи впоратися з фізичним навантаженням в умовах високогір’я може бути пов’язане зі зменшенням маси м’язів та здатності утворювати АТФ.

Тривале перебування в умовах високогір’я призводить до втрати апетиту та суттєвого зниження маси тіла (у тому числі м’язової маси), що пов’язано зі  втратою апетиту та вичерпанням запасів білка у м’язах.

3-4 тижні перебування в умовах високогір’я призводить до зниження активності мітохондрій та гліколітичних ферментів у м’язах ніг (латерального широкого м’яза стегна та литкового). Це вказує на те, що крім отримання меншої кількості кисню, м’язи в певній мірі  втрачають свою здатність здійснювати окислювальне фосфорилювання, а також виконувати аеробну та анаеробну роботу.

Спортивне тренування та м’язова діяльність в умовах високогір’я.Тренування в умовах високогір’я можуть поліпшуватися спортивні результати. Передумовами для цього є: 1) тренування в умовах високогір’я викликає значну гіпоксію тканин, що є необхідним підґрунтям ініціації реакції на тренування; 2) збільшення числа еритроцитів та концентрації гемоглобіну; 3) поліпшується киснетранспортна здатність у випадку повернення у звичні умови. І хоч ці зміни через кілька днів зникають, однак вони дають спортсмену певну перевагу.

Тренувальні заняття, що забезпечують оптимальний рівень адаптації вважають висоту 1500м і більше: причому 1500м – мінімальний рівень, за якого спостерігається тренувальний ефект, до 3000м – максимальний рівень, за якого досягається максимальний тренувальний ефект. У перші дні перебування в умовах високогір’я працездатність знижується, тому інтенсивність тренувальних занять у перші дні – має бути 60-70% звичайної. Її необхідно поступово збільшувати, доводячи до максимальної протягом 10-14 днів.

Натомість спортсменам командних видів спорту, що потребують значного рівня витривалості (баскетбол, волейбол або футбол) рекомендується провести протягом кількох тижнів інтенсивні аеробні тренування у звичайних умовах, щоб підвищити рівень МСК. Це дозволить їм змагатися в умовах високогір’я при відносно низькій інтенсивності порівняно  з тими, хто не тренується таким чином.

Нездужання, зумовлені перебуванням в умовах високогір’я.

У разі зниження парціального тиску кисню у вдихуваному повітрі, альвеолярному повітрі і в крові може розвинутися, як вже було сказано раніше, патологічний стан – гіпоксія. Перші її ознаки проявляються у випадку зниження кисню у вдихуваному повітрі нижче ніж 140 мм.рт.ст. (нормальна  величина над рівнем моря 160 мм.рт.ст.), що можливо на висоті 1500м і більше. Гіпоксія нерідко називають «підступним» патологічним станом. В основі підступності лежить характерна тріада ознак:

  1.  Ейфорія (підвищений настрій).
  2.  Втрата свідомості (без провісників, на доброму емоційному фоні).
  3.  Ретроградна амнезія (втрата пам’яті про попередню подію).

Зміна функцій організму у разі гіпоксії носять адаптаційний і компенсаторний характер і спрямовані на боротьбу з кисневою недостатністю.

Це проявляється передовсім посиленням функцій органів дихання й кровообігу, збільшенням кількості еритроцитів, гемоглобіну, об’єму циркулюючої крові й наростанням її кисневої ємності.

За умови значного ступеня кисневої недостатності або погіршенні компенсаторних реакцій в організмі людини розвивається низка фізіологічних й патофізіологічних механізмів, які отримали назву гірської або висотної хвороби. Симптоматика її така:

  1.  Головний біль;
  2.  Нудота;
  3.  Блювання;
  4.  Задишка;
  5.  Безсоння.

Ці симптоми як правило, виникають через 6-96 годин з моменту знаходження в умовах високогір’я. Гостра висотна хвороба не являє загрози для життя, однак може створити для людини досить неприємний дискомфорт. У деяких випадках стан може погіршитися. У постраждалого може виникнути тяжкий ступінь гірської хвороби-набряк легень або мозку. Подібні ускладнення вимагають невідкладних лікарських заходів.

До кінця причини виникнення гострої висотної хвороби не відомі. Найбільш правдоподібно, що причиною гострої висотної хвороби є акумуляція в тканинах і особливо, в серцевому м’язі діоксиду вуглецю. З виникненням діоксидної інтоксикації на зразок гострого отруєння, в кінцевому рахунку призводить до міокардіальної недостатності, порушенню окисних процесів в клітинах тощо.

Поступове сходження (не більше 300м на день) на висоту понад 3000м зазвичай запобігає виникненню гострої висотної хвороби. Можливо також застосування лікарських препаратів з профілактичною метою (діуретинів, кардіотонічних). Набряк легень та мозку – це накопичення рідини в легенях або черевній порожнині, що відповідає всім канонам гострої серцевої недостатності, яка може закінчитися смертю. На до госпітальному етапі лікування передбачає введення додаткової кількості кисню через маску з адекватною швидкістю та переміщення хворого на нижчу висоту.

М’язова система в умовах невагомості.

Умови мікроневагомості створюють певний виклик нормальному функціонуванню організму людини. Маса об’єкта, що спричиняє на нього сили тяжіння, знижується, якщо об’єкт віддаляється від поверхні землі на відстань 12872 км; маса тіла при цьому становить усього близько ¼ його маси на землі. На відстані 337890 км від поверхні землі тіло стає невагомим, оскільки сила тяжіння дорівнює Оg. Якщо тіло людини стає невагомим, то зникає навантаження на кістки та на антигравітаційні м’язи (що утримують положення тіла). З часом це призводить до зниження їх здатності функціонувати.

В імітованих та дійсних умовах часткової невагомості сила та площа поперечного розрізу повільно – та швидкоскоротливих м’язових волокон зменшується.

Отже, в умовах невагомості є очевидною можливість м’язової атрофії та зниження сили. Разом з тим, результати польотів на космічних кораблях свідчить, що добре продумана програма фізичних навантажень може значно протидіяти зменшенню розміру м’язів та погіршенню їх функцій. А тому, в центрах космічних польотів розробляються силові тренувальні програми, котрі б дозволили звести до мінімуму зниження функцій м’язів. Оскільки максимальній негативній дії піддаються антигравітаційні м’язи, виникає необхідність у створені тренажерів для забезпечення адекватного навантаження саме на ці м’язи.

Лекцію підготував

проф. кафедри________________________П.С.Назар

            (підпис, І.П.Б.)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28370. Вещные права юр.лиц. на хозяйствование с имуществом собственника 13.89 KB
  на хозяйствование с имуществом собственника.лиц на хозяйствование с имуществом собственника это – 1. Они решают вопросы создания предприятия определения предмета и целей его деятельности его реаорганизации и ликвидации назначают директора осуществляют контроль за исполнением по назначению и сохранностью имущества право на получение части прибыли от использования имущ. Не вправе продавать недвижимое имущество сдавать его в аренду отдавать взалог вносить в качестве вклада в уставной капитал.
28371. Вещные права на земельные уч-ки. Сервитуты 13.71 KB
  Закон к вещным правам относит: право собственности право пожизненного наследуемого владения землей. право постоянного бессрочного польз. право хозяйственного ведения. право оперативного управления сервитуты.
28372. Защита права собственности: понятие, система способов защиты 14.67 KB
  Защита права собственности: понятие система способов защиты. Вещноправовые средства защиты права собственности характеризующиеся тем что они направлены непосредственно на защиту права собственности как абсолютного субъективного права не связаны с какимилибо конкретными обязательствами и имеют целью либо восстановить владение пользование и распоряжение собственника принадлежащей ему вещью либо устранить препятствия или сомнения в осуществлении этих правомочий. Соответственно к вещноправовым искам относятся иск об истребовании имущества...
28373. Вещно-правовые способы защиты права собственности 15.02 KB
  К вещноправовым искам относятся: 1иск об истребования имущества из чужого незаконного владения виндикационный иск; 2 иск об устранении нарушений не связанных с лишением владения негаторный иск; 3иск об признании пр. Виндикационный иск это внедоговорные требования не владеющего собственника к фактическому владельцу имущества о возврате имущества. Сущностью этого иска является возврат собственнику конкретного индивидуально определенного имущества выбывшего из его владения вне его воли. иска: 1необходимо что бы собственник был лишен...
28374. Понятие, объекты и субъекты авторского права и смежных прав 15.51 KB
  В субъективном смысле АП – совокупность субъективных прав возникающих у автора в связи с созданием конкретного произведения литературы науки и искусства. Объекты авторского права – произведения литературы науки и искусства являющиеся результатом творческой деятельности независимо от назначения и достоинства произведения а также способа его выражения. а литературные произведения включая программы для ЭВМ – художественные документальные учебные произведения тексты песен и др.; б драматические и музыкальнодраматические произведения...
28375. Авторские и смежные права, срок их действия 14.7 KB
  Авторские и смежные права срок их действия. Личные неимущественные права право авторства право на имя и право на защиту репутации автора охраняются бессрочно. Имущественные права ограничены сроком жизни автора и 70 годами после его смерти. Однако если автор в течение этого периода раскроет свою личность или его личность не будет далее оставлять сомнений то применяется общий срок действия авторского права в течение жизни и 70 лет после смерти; б авторское право на произведение созданное в соавторстве действует в течение всей жизни и...
28376. Защита авторских и смежных прав 14.34 KB
  Защита авторских и смежных прав. Защита авторских и смежных прав – это совокупность мер целью которых является восстановление и признание этих прав в случае их нарушения. В зависимости от отрасли права обеспечивающей защиту авторских и смежных прав выделяют следующие способы защиты. Гражданскоправовой способ защиты – возмещение имущественного ущерба автору или иному правообладателю.
28377. Понятие и субъекты патентного права 14.75 KB
  Понятие и субъекты патентного права. Патентное право в объективном смысле совокупность норм регулирующих имущественные и личные неимущественные отношения возникающие в связи с признанием авторства и охраной изобретений полезных моделей и промышленных образцов установлением режима их использования материальным и моральным стимулированием и защитой права их авторов и патентообладателей. Субъектами патентного права являются авторы изобретений полезных моделей и промышленных образцов патентообладатели а также другие лица не авторы...
28378. Объекты патентного права: понятие, признаки 14.67 KB
  Объектами патентного права являются изобретения полезные модели и промышленные образцы. Органом осуществляющим акт признания новшества в качестве изобретения является федеральный орган исполнительной власти по интеллектуальной собственности Федеральная служба по интеллектуальной собственности патентам и товарным знакам Роспатент. В качестве изобретения согласно ст. Уровень техники служащий критерием новизны изобретения включает любые сведения ставшие общедоступными в мире до даты приоритета изобретения.