78289

Ендокринологія спортивної діяльності

Лекция

Медицина и ветеринария

Гормональні зміни що виникають під впливом гострого та тривалого фізичного тренування підкреслюють важливу роль ендокринної системи в задоволенні метаболічних потреб які виникають під час занять фізичними вправами і реалізації механізмів задіяних у відновленні й перебудові тканин. Слід нагадати що під час спортивних змагань виникає фізіологічний стрес. Припускається що участь в змаганнях викликає не тільки підвищення тривоги але й збудження внаслідок невизначеності результатів виступу і наступних подій. Попереднє зростання...

Украинкский

2015-02-07

143.5 KB

4 чел.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

І СПОРТУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА анатомії та фізіології

ЛЕКЦІЯ № 11

тема: Ендокринологія спортивної діяльності.

для студентів ІІ  курсу факультету здоров’я людини, фізичного виховання, туризму та менеджменту НУФВСУ

Затверджено на засіданні кафедри

пр.№______ від “___”__________200__р.

завідувач кафедри______________О.О.Шевченко

(підпис, І.П.Б.)

План лекції:

1. Гормональні зміни в передзмагальному періоді.

2. Ендокринні зміни за умови перетренування.

Рекомендована література:

1. Назар П.С. Медико-біологічні основи фізичної активності і спорту. – Київ. – 2010. – 462 с.

2. Анатомия и физиология. В 2-х томах./ Под.ред. Род.Р.Стили, Тренд Д. Стивенс, Филип Тейт. Киев:«Олимпийская литература», 2007.

3. Внутренние болезни, Учебник в 2-х томах./ Под ред. Н.А.Мухина, В.С.Моисеева, А.И.Мартынова. - 2-е. изд.исп.и.доп. –М.:ГЕОТАР. Медицина, 2006.

4. Спортивная медицина (практические рекомендации)/Под.ред. Р.Джексона. Пер.с англ. Г.Гончаренко. Киев. «Олимпийская литература»,2003.

5. Уилмор Дж.Х., Физиология спорта и двигательной активности. /Пер.с англ. Киев. «Олимпийская литература», 1997.

Короткий зміст лекції:

Головна роль гормонів полягає в підтримці внутрішнього балансу шляхом регуляції взаємодії тканин і органів  організму з метою протистояння різним видам стресу. Рухова активність є могутнім стимулом для ендокринної системи. Гормональні зміни, що виникають під впливом гострого та тривалого фізичного тренування, підкреслюють важливу роль ендокринної системи в задоволенні метаболічних  потреб, які виникають під час занять фізичними вправами, і реалізації механізмів, задіяних у відновленні й перебудові тканин. Слід нагадати, що під час спортивних змагань виникає фізіологічний стрес.

1.Гормональні зміни в передзмагальному періоді.

Фізіологічний або психологічний стрес, як правило, викликає зміни у концентрації гормонів, які циркулюють в системі кровообігу. При цих обох видах стресу відбувається активація одних і тих самих механізмів, що контролюють характер секреції гормонів. Основна різниця полягає в тому, що психологічний стрес зазвичай зв‘язаний з типовою швидкою відповіддю на стрес (реакція на падіння – утеча), а тому основний вплив на гіпоталамо-гіпофізарно-адреналову систему здійснюють переважаючі емоційні компоненти. Якщо припустити, що до початку змагань спортсмен знаходиться в стані гомеостазу, зміни концентрації гормонів, очевидно, будуть відображати рівень передзмагальної тривоги. Тривога є загальним проявом стресу в спорті і може впливати на спортивні показники. Крім того, настрій спортсмена перед початком виконання фізичних вправ також здійснює помітний вплив на реакції ендокринної системи.

Припускається, що участь в змаганнях викликає не тільки підвищення тривоги, але й збудження внаслідок невизначеності результатів виступу і наступних подій. Через це така ситуація тривоги – збудження сприймається як передчуття загрози і викликає випереджуюче підвищення рівня деяких гормонів. Перед початком змагальної активності відмічається зростання концентрації кортизолу, тестостерону і катехоламінів.

Випереджуюче підвищення рівня кортизолу спостерігали в низці досліджень, присвячених вивченню головним чином бойових видів спорту, таких, як боротьба і дзюдо.

Вважається, що спортсменам для досягнення максимальних показників необхідний рівень тривожності.

Попереднє зростання концентрації кортизолу, ймовірніше всього, відображає психологічні механізми, що забезпечують підвищення передзмагального збудження спортсмена і які складають частину механізму підвищення готовності до подолання стресу, зв‘язаного з майбутньою сутичкою.

Значення попереджуючого підвищення концентрації тестостерону менш зрозуміло. Деякі дослідники стверджують, що підвищення рівня тестостерону пов‘язане з агресивною поведінкою. Це може забезпечити переваги у видах спорту, які вимагають прояву фізичної сили в поєднанні з вираженою агресивною поведінкою. Повідомляється про позитивний взаємозв‘язок між концентрацією тестостерону і кількістю атак в учасників змагань з дзюдо. Крім того, передзмагальне підвищення концентрації тестостерону характеризувалось позитивною кореляцією з енергетичним рішучим настроєм, і від‘ємною кореляцією зі втомою.

Що ж торкається катехоламінів, зокрема адреналіну, то збільшення їх рівня ( в 3-4 рази) спостерігалась у елітних тенісистів перед початком Кубку Девіса.

Потенційною перевагою підвищення симпатоадреналової активності перед спортивними виступами невеликої тривалості і максимальної інтенсивності, ймовірно, зв‘язані з покращенням скоротливої функції скелетних м‘язів. Це покращення може забезпечити збільшення потужності і сили, що розвиваються під час змагання. Крім того, феномен випереджуючої зміни концентрації катехоламінів, очевидно, зв‘язаний з рівнем фізичної тренованості. Натомість підвищення концентрації адреналіну й норадреналіну перед використанням фізичних вправ вдалось виявити тільки у тренованих важкоатлетів, але не у ровесників, які не займаються силовими тренуванням. Цілком можливо, що підвищення рівня катехоламінів репрезентує собою частину психологічної підготовки, що використовується досвідченими спортсменами перед змаганнями.

Реакція ендокринної системи в змагальному періоді. Ендокринна реакція організму під час змагань, очевидно, відігравав важливу роль в мобілізації енергетичних субстратів регуляції функції серцево-судинної системи, кровообігу і водно-сольового балансу, скоротливої  здатності м‘язів (скелетних і серцевого) і посиленні секреції інших гормонів. У зв‘язку з технічними проблемами відбору проб крові до, під час і після змагань, кількість досліджень, в яких вивчалась реакція ендокринної системи в реальних умовах спортивних змагань, обмежено. Більшість уявлень сформувались переважно на основі лабораторних експериментів, спрямованих на відтворення змагального стресу, однак характер змін в цьому випадку може бути дещо іншим внаслідок відсутності психологічного компоненту реакції на стрес, зв’язаного з реальною участю в змаганнях. Окрім того, характер фізіологічної і гормональної відповіді у тренованих спортсменів, які приймають участь в змаганнях, і осіб, що не приймають участь в змаганнях, може суттєво відрізнятися, обмежуючи повноту наших уявлень про ендокринну реакцію організму під час реальних змагань.

Зміни ендокринної системи під час змагань у видах спорту, які вимагають витривалості. Спортивні змагання, в яких від учасників протягом достатньо тривалого часу, вимагається значна витривалість, наприклад, марафонські забіги, піддають метаболічні системи організму великому навантаженню. Часто при цьому спостерігається виснаження запасів глікогену в м‘язах і в печінці, що обмежує можливість забезпечення енергією м‘язів, які виконують фізичну роботу. Крім того, якщо  заняття подібного типу відбуваються в умовах підвищеної температури і вологості, організм спортсмена піддається додатковій напрузі, що в цілому може призвести до значних змін рівня гормонів, спрямованих на забезпечення терморегуляції і водно-сольового балансу.

Спортсмени у видах спорту, які вимагають витривалості, звичайно змагається при інтенсивності рухової активності, яка не перевищує їх анаеробного порогу. У добре підготовлених спортсменів це відповідає приблизно 80-90% максимального аеробної працездатності. Під час тривалої рухової активності такого рівня інтенсивності, як у марафоні або триатлоні, запасів глікогену в м’язах недостатньо, щоб забезпечити їх необхідною для роботи енергією.

Поряд з використанням енергетичних субстратів жирової тканини відбувається помітне збільшення вироблення глюкози  в печінці. Посилення активності симпатичної нервової системи (підвищення катехоламінів в плазмі і зміні концентрації інсуліну і глюкагону є основними факторами, які регулюють утворення глюкози печінки і ліпідний обмін. Крім того, під час тривалої рухової активності аеробного характеру в регуляції ліполітичної активності приймає участь також соматропний гормон.

Основна маса даних, які характеризують метаболічну і ендокринну реакцію організму в умовах тривалої рухової активності анаеробного типу, отримана в лабораторних умовах. Переважно під час тривалої рухової активності відбувається зниження рівня інсуліна, тоді як концентрація глюкогону підвищується. Зміна рівня інсуліну визначається тривалістю фізичних вправ. Збільшення тривалості фізичного навантаження призводить до більш вираженого зниження його концентрації. Хоч підвищення рівня глюкагону само по собі може посилювати утворення глюкози в печінці, не менш важливе значення для стимуляції глюконеогенезу має зміна співвідношення глюкагону і інсуліну.

Зміна концентрації катехоламінів також дуже чутливі до концентрації глюкози в крові. Підвищення концентрації катехоламінів впливає на мобілізацію енергетичних субстратів прямих і опосередкованим шляхом. Зміни концентрації  норадреналіну під час тривалої анаеробної рухової активності мають різний характер. Підвищується концентрація норадреналіну протягом перших 15 хвилин рухової активності, а в подальшому його рівень не змінюється. Припускається, що підвищення  концентрації   норадреналіну стимулює глюконеогенез в печінці за рахунок пригнічення секреції інсуліну. У міру збільшення тривалості фізичних вправ ріст потреб в мобілізації субстратів розпізнається метаболічними рецепторами, які стимулюють посилення секреції адреналіну. Підвищення концентрації адреналіну сприяє безпосередньому впливу на посилення ліполізу. Крім того, соматотропний гормон і кортизол також відіграють важливу роль в стимуляції ліполітичної активності і підвищенні концентрації вільних жирних кислот під час тривалої аеробної рухової активності.

Аеробні фізичні вправи є сильним стимулятором виділення кортизолу і соматотропного гормону. Рівень цих гормонів характеризується наявністю позитивної кореляції з тривалістю фізичних вправ, однак, очевидно, що для стимуляції їх в крові фізичні вправи повинні виконуватися з мінімальною інтенсивністю. Під час спортивних змагань таких, як марафон і триатлон спостерігалося підвищення концентрації  кортизолу у 2,0-4,5 рази. Натомість, якщо тривалість навантаження перевищувала 3-4 год., то мало місце зниження концентрації  тестостерону, яке зберігалось протягом 48 год. після закінчення змагань. Відомо, що тестостерон здійснює вплив на ресинтез глікогену і креатинфосфату. Крім того, підвищення рівня кортизолу в поєднанні зі зниженням концентрації  тестостерону є свідченням більш високої активності катаболічного обміну, що може обмежувати здатність скелетних м‘язів до відновлення пошкоджень, отриманих під час змагань. Цікаво, що під час супермарафонів, таких, як забіг на 1100 км, рівень тестостерону залишається зниженим протягом всього періоду змагань (протягом 20 днів), що є відмінною рисою змін цього гормону, оскільки рівень решти гормонів (тироксину, кортизолу і пролактину) виявляв здатність до адаптації в умовах тривалого стресу.

Зміни в ендокринній системі під час змагань у видах спорту, які вимагають сили і потужності. Під час спортивних змагань у видах спорту, які вимагають сили і потужності (включно з спринтерськими гонками), потреба в енергетичних субстратах зазвичай не є лімітуючим фактором. Однак в змаганнях, де від спортсмена вимагається високо інтенсивна рухова активність, гормональні реакції і регулюючі їх стимули можуть відрізнятися від спостережуваних під час змагань, де спортсмен піддається більш монотонному навантаженню (наприклад, біг на 100м). В таких змаганнях реакція ендокринної системи може відображати як психологічну підготовленість до змагань, так і особливості фізіологічного навантаження на організм, зв‘язані з участю в змаганнях. Існують відомості, що у спортсменів, які приймають участь у змаганнях з кидання, наприклад, кидання молоту або диску, відбувається також випереджувальне підвищення рівня гормонів гіпофізу або наднирників ( -ендорфіну, адренокортикотропного гормону і кортизону). Під час таких змагань, які вимагають короткочасного максимального зусилля, випереджувальна гормональна відповідь може мати критичне значення для досягнення оптимального рівня працездатності.

Підвищення концентрації катехоламінів помітно впливає на показники максимальної сили, а зміни рівня адреналіну в крові корелюють з короткочасними змінами сили. Крім того, посилення симпатичної активності пригнічує секрецію тестостерону. Роль тестостерону у прояві максимальної сили може бути обумовлено його впливом на нервову систему і збільшення швидкості секреції соматотропного гормону та факторів росту. Однак, подібний вплив тестостерону може мати значення переважно в період підготовки і у фазі відновлення, але не під час змагань.

Підвищення рівня гіпофізарних і надниркових гормонів під час змагань зі спринтерського бігу на 100 і 400 м свідчить про те, що первинним стимулом, що сприяє секреції цих гормонів, є психологічна підготовка до майбутнього змагання.

До і під час  спринтерського забігу на 100 м відбувається суттєве підвищення рівня -ендорфіну, адренокортикотропного гормону (АКТГ) і кортизолу. Підвищення рівня -ендорфіну може бути зв‘язано зі зменшенням больової чутливості. Це дозволяє пояснити, яким чином спортсмени, не дивлячись на м‘язові болі і травми, можуть виступати на змаганнях, не знижуючи рівня своїх показників.

Під час тривалого спринтерського забігу на 400 м спостерігається суттєве підвищення лютенізуючого гормону (ЛТ) і фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) з помітним зниженням рівня загального та вільного тестостерону. Після 24 годин відпочинку концентрація тестостерону повертається до вихідного рівня.

Під час змагань борців, в яких суперники протистоять один одному до 7 хв., за умови, які включають обмежене вживання рідини і їжі, організм спортсмена піддається психологічному й фізіологічному стресу. Було виявлено, що підвищення рівня кортизолу передує кожній сутичці, а протягом змагання продовжує підвищуватися до 2,5 рази порівняно з вихідним рівнем, однак у відновлюваному періоді (через 1,5 год.) концентрація кортизолу швидко знижувалася до первісного рівня.  Концентрація тестостерону під час змагань залишалась на вихідному рівні, однак суттєво підвищувалась в після змагальному періоді. Під час відновлювального періоду відмічалось суб‘єктивне відчуття втоми і нездатність здійснювати значні фізичні зусилля. Однак в цей момент спостерігалось більш високе значення співвідношення  тестостерон/кортизол (Т/К), яке продовжувало залишатися високим протягом п‘яти діб після сутички. Ця анаболічна фаза, ймовірно, сприяла стимуляції відновлюваних процесів в організмі спортсмена, забезпечуючи швидке відновлення готовності до продовження тренувального процесу і подальшій участі в змаганнях. Цікаво, що зміни норадреналіну під час турніру виявились чутливішими до фізичного навантаження порівняно з адреналіном. Це проявилось в стабільному підвищенні  концентрації  норадреналіну після кожної сутички, в той час як концентрації  адреналіну  підвищувалась не завжди. Це може свідчити про можливу недостатність функції наднирників, яка може вносити свій вклад у зменшення величини зусилля, що розвивається.

У видах спорту, які вимагають значної агресивності і високо інтенсивної рухової активності протягом тривалішого часу (до 60 хв.), наприклад в американському футболі, існує ймовірність значного зниження фізичних показників виникнення ушкодження тканин і стресу. При цьому концентрація кортизолу  перед грою перевищувала його базовий рівень, який встановили за добу до змагань. Під час гри концентрація кортизолу проявила тенденцію до зниження, однак залишилась достовірно більш високою порівняно з концентрацією гормону у запасних гравців, які не приймали участі в грі і слугували як контрольна група. Оскільки у гравців і в контрольній групі рівень глюкози залишався стабільним, суттєва різниця в концентрації кортизолу, ймовірно, обумовлена значнішим стресом від безпосередньої участі в грі. З урахуванням значного підвищення маркерів ушкодження м‘язової тканини через участь в грі, ріст концентрації кортизолу може бути зв’язаний з його протизапальними властивостями, які проявляються у відповідь на ушкодження тканин.

У видах спорту, зв‘язаних з високоінтенсивною руховою активністю і обмеженим фізичним контактом (наприклад, в баскетболі) зміни  концентрації гормонів, очевидно, відображають фізіологічний стрес, обумовлений психологічною підготовкою або метаболічними потребами, і в меншій мірі фізіологічний стрес, пов‘язаний з ушкодженням тканин організму.

Таким чином, у переважної більшості праць, присвячених дослідженню ефектів високоінтенсивної рухової активності спортивного спрямування, основну увагу приділялось змінам  концентрації в крові тестостерону і кортизолу. Рівень кортизолу під впливом участі в спортивних змаганнях в більшості випадків підвищувався, в той час як характер змін рівня тестостерону виявився не таким вже однотипним. Фізіологічні функції кортизолу (стимуляція глюконеогенезу, підвищення концентрації глюкози в крові, посилення ліполізу і протизапальна дія) підтверджують дані цих досліджень. Однак, фізіологічне значення збільшених рівнів концентрацій тестостерону в крові пов‘язано переважно з регуляцією відновлюваних процесів, через це було б доцільним проводити оцінку тестостерону протягом декількох годин або днів після спортивного змагання. На жаль, дуже часто технічні проблеми не дають можливості отримання проб для аналізу у спортсменів протягом декількох днів після участі в змаганнях.

Зміни функції ендокринної системи під час спортивних змагань середнього рівня інтенсивності. Під час спортивних змагань, які вимагають рухової активності середнього рівня інтенсивності, метаболічні затрати суттєво відрізняються від затрат у видах спорту, де необхідна високоінтенсивна рухова активність. Хоч глюконеогенез не зберігає своє значення, можна припустити, що метаболізм ліпідів в даному випадку відіграє значну більшу роль. Крім того, на таких спортивних змаганнях випереджувальне підвищення рівня багатьох гормонів не таке характерне, як для змагань, пов‘язаних з високоінтенсивним максимальним фізичним навантаженням.

Цікавим видом спорту є футбол, оскільки тривалість матчу складає 90 хв., а  рухова активність включає спринт і біг різної інтенсивності та тривалості. Багаточисленні дослідження свідчать, що під час футбольного матчу відбувається помітна активація гіпофізарно-надниркової системи. Повідомляється про суттєве підвищення рівня АКТГ, кортизолу, соматотропного гормону і пролактину. Концентрація СТГ та пролактину підвищується протягом приблизно часу, що відповідає половині гри, тоді як збільшення рівня АКТГ і кортизолу відбувається  протягом всієї гри. Така гормональна відповідь може відображати особливості метаболічних потреб організму під час гри у футбол:  високо інтенсивний спринт, який чергується з періодами відносно низько інтенсивної рухової активності. Однак, інтенсивність рухової активності, що змінюється в часі під час гри, очевидно, не забезпечує достатнього стимулу для збереження секреції СТГ на постійному рівні. Проведеними дослідженнями встановлено, що зміни рівня СТГ мають велику амплітуду у випадку безперервного фізичного навантаження порівняно з інтервальним тренуванням, навіть якщо в останньому випадку концентрація лактату виявиться більш високою. Цілком можливо, що для стимуляції стабільної секреції СТГ тривалість рухової активності з інтенсивністю, що перевищує лактатний поріг, повинна складати не менш ніж 10 хв.

Теніс – ще один вид спорту, який характеризується переривистим стилем гри, що включає періоди: високоінтенсивної рухової активності, які перемежаються з численними періодами відпочинку. Однак, на відміну від футболу, в тенісі об‘єм рухової активності високої інтенсивності обмежений меншою площею переміщення. А тому, метаболічними затрати у гравців у теніс можуть бути нижчі, ніж у гравців у футбол. Концентрація глюкози в крові і лактату в плазмі залишались на вихідному рівні, тоді як концентрація кортизолу знижувалась і в кінці матчу була суттєво нижча вихідного рівня в стані спокою. Концентрація тестостерону в кінці матчу суттєво зростала порівняно з вихідними показниками. Разом з тим незрозуміло, яке фізіологічне значення має таке підвищення рівня тестостерону під час тенісного матчу, хоч він має важливе значення в період відновлення.

В самостійному дослідженні, яке проводилось під час турніру на кубок Девіса, у гравців в теніс була здійснена оцінка змін концентрації катехоламінів. Спостерігалось двократне зростання концентрації адреналіну і норадреналіну. Можливо, що катехоламіни можуть відігравати важливу роль в задоволенні метаболічних потреб організму тенісистів.

Значення катехоламінів для спортивних показників відображає також відношення концентрації адреналіну і норадреналіну. Вважається, що відношення адреналін/норадреналін дає важливу інформацію стосовно фізичної працездатності спортсмена, особливо в таких видах спорту, де вимагається тонкий руховий контроль для здійснення точних рухів. Підвищення концентрації адреналіну звично відображає стан збудження спортсмена. Існує оптимальний рівень збудження, який забезпечує максимальні спортивні показники і деякі дослідники вважають, що відношення адреналін/норадреналін може бути використано як маркер оптимального збудження.

За умови підвищення концентрації адреналіну збільшується вірогідність взаємодії гормон-рецептор в скелетних м‘язах, яке може впливати на їх скоротливу здатність. У видах спорту, де вимагається створення максимального зусилля, останнє переважно буде забезпечуватися посиленням симпатичної активності периферичної нервової системи. Однак, в тих видах спорту, де необхідний точний контроль рухів, підвищена симпатична активність може призвести до зниження показників точності й економічності рухів, і, як результат – зниження спортивних результатів. Втрата координації може викликати подальше посилення збудження за рахунок додаткового стресу, обумовленого невдалим виступом. Коли стимуляція секреції катехоламінів відбувається під впливом фізіологічного стресу, більш високий рівень норадреналіну може компенсувати психологічне збудження внаслідок зниження величини відношення адреналін/норадреналін, що відповідає спокійнішому стану спортсмена, а відповідна концентрація катехоламінів відображає фізіологічний стрес, обумовлений руховою активністю, але не психологічним збудженням, викликаним участю в змаганнях.

З початком змагального сезону відбувається збільшення об‘єму та інтенсивності тренувального навантаження. Це в свою чергу, може проявитися в змінах концентрації гормонів, циркулюючих в системі кровообігу. У деяких спортсменів ці зміни досить виражені і можуть свідчити про недостатнє відновлення і, можливо, про синдром перетренування, тоді як в інших, які виконують таку ж саму тренувальну програму, зміни гормональних маркерів відновлення можуть бути незначними або зовсім відсутніми, що є ознакою адекватного відновлення після тренувального навантаження. В змагальному сезоні спортсмен приймає участь в різних змаганнях, однак найбільше значення мають змагання, які відбуваються в кінці сезону. Як правило, тренувальна програма повинна бути модифікована таким чином, щоб допомогти спортсмену досягати максимальних показників в цих заключних змаганнях. Для цього використовується методика зниження об‘єму та інтенсивності тренувального навантаження з більш значним зменшенням об‘єму тренувань, яка в англійській мові отримала назву «taper».

У більшості праць, присвячених дослідженню спортсменів у видах спорту, які вимагають витривалості,під час змагального сезону не вдалось виявити зміну рівня тестостерону, соматотропного гормону, норадреналіну, АКТГ і кортизолу в стані спокою. Водночас в дослідженнях, які проводились з участю бігунів-марафонців, часто повідомляється про хронічне зниження рівня тестостерону. В той час, як у плавців після зменшення тренувального навантаження знижена концентрація тестостерону зазвичай повертається до вихідного рівня, у випадку з марафонцями подібного відновлення не відбувається. Потенційними причинами хронічного зниження рівня тестостерону, очевидно, можуть бути тривалі тренування з великим об‘ємом навантаження і значнішим строком тренувальних занять, характерних для марафонців. Припускається, що якщо спортсмени, рухова активність яких вимагає витривалості, продовжують свої тренувальні заняття, концентрація тестостерону знижується через порушення функції гіпоталамусу, або підвищення рівня кортизолу, який за принципом зворотного зв‘язку пригнічує секрецію кортизолу. У таких спортсменів, що займаються спортивними тренуваннями протягом тривалого часу, відносно не тривалі періоди тренування зі зниженим навантаження (3-4 тижні) можуть виявитися недостатніми для відновлення нормальної функції яєчників.

Дослідження, присвячені вивченню реакції ендокринної системи в змагальному сезоні, містять переважно узагальнені дані, що характеризують зміни для команди в цілому. Разом з тим характер індивідуальної відповіді ендокринної системи на виконання однієї і тієї ж тренувальної програми може різко відрізнятися, що підкреслює важливість аналізу індивідуальних даних. Прикладом може слугувати факт, коли в одному дослідженні, не дивлячись на відсутність достовірних відмінностей у випадку узагальненого аналізу, у 5 із 7 спортсменів концентрація тестостерону виявилась зниженою, а також спостерігалось зменшення відношення Т/К на 29%.

Зниження концентрації тестостерону, підвищення кортизолу і зменшення відношення Т/К – все це потенційні показники катаболічної спрямованості обмінних процесів, які характеризують здатність організму спортсмена до відновлення, синтезу білка і збереженню м‘язової маси.

Під час змагального сезону організм спортсмена піддається значному стресу, зв‘язаному з підвищеним навантаженням на фізіологічні системи, які забезпечують підтримання гомеостазу. В оптимальних умовах організм спортсмена здатний забезпечити нормальне функціонування фізіологічних систем організму, свідченням чого буде стабільність або незначні зміни гормональних показників. Встановлено, що після 18 тижнів виконання тренувальної програми у елітних плавців спостерігалось зниження передзмагального рівня кортизолу, але це зниження супроводжувалось водночас підвищенням аеробної витривалості спортсменів. Крім того, 18 тижнів тренувальних змагань призводили до підвищення концентрації соматотропного гормону. Ці зміни є показником позитивної тренувальної адаптації, оскільки підвищення рівня соматотропного гормону може відображати розвинутіші здатності до збереження маси м‘язової тканини, збільшенню використання глюкози та амінокислот як енергетичних субстратів. Психологічний вплив змагального сезону також відображався на ендокринній системі плавців у вигляді змін концентрації адреналіну. Протягом трьох днів після завершення змагань у них спостерігалось значне зниження концентрації адреналіну, яке, ймовірно, відображає зменшення емоційної напруги і зниження рівня тривоги після завершення змагального сезону.

Досліджень, які б торкались змін функції ендокринної системи у спортсменів у видах спорту, які традиційно пов‘язані з руховою активністю і вимагають м‘язової сили й потужності (баскетбол, американський футбол, спринт, боротьба) небагато. Крім того, в них переважно проводилась оцінка концентрації тестостерону і кортизолу в крові спортсменів.

Так, зокрема у футболістів під час змагального сезону спостерігалось зниження Т/К, яке не було пов‘язане з яким-небудь погіршенням у них фізичних показників. У плавців на короткі дистанції також не виявили ніякого взаємозв‘язку між змінами рівня кортизолу, дегідроепіандростендіолу і спортивними показниками.

Переважна більшість дослідників вважають, що гормональні зрушення в змагальному сезоні не можна використовувати як надійний показник змін спортивних показників. Разом з тим, їх інформативність може підвищитися при оцінці більш коротких періодів тренувань.

Змагальний сезон може здійснювати вагомий вплив на функцію ендокринної системи у борців, однак, на відміну від решти спортсменів силових видів спорту, борці з метою зниження маси тіла часто піддають себе голодуванню і обмеженню вживання рідини, що значно ускладнює фізіологічний стрес тренувальних занять. Встановлено, що зменшення частки жирової тканини в складі тіла і маси тіла характеризується високим рівнем кореляції (r=0,72) зі зниженою концентрацією тестостерону. Було показано також, що обмеження раціону харчування, а також тренувальний режим, що використовується борцями, можуть викликати часткову втрату чутливості до соматотропного гормону (підвищення концентрації СТГ в поєднанні зі зменшенням концентрації білка, який зв‘язує соматотропний гормон) і порушення взаємовідносин між гіпофізом та яєчниками (проявляється в зниженні концентрації тестостерону і вільного тестостерону). Слід зауважити, що зниження концентрації тестостерону не пов‘язано зі змінами концентрації ЛГ, що свідчить про можливе порушення функції гіпоталамо-гіпофізарно-статевої системи. Водночас, не дивлячись на показники концентрації тестостерону у таких спортсменів, його зниження все ж не виходить за межі нормального діапазону фізіологічних коливань.

Зміна концентрації анаболічних гормонів в системі кровообігу представляє собою позитивну адаптацію організму спортсмена, рухова активність якого вимагає м‘язової сили й потужності.

Таким чином, термінова відповідь ендокринної системи спортсмена під час участі в змаганнях відображає передзмагальне збудження і тривогу, метаболічні потреби, характерні для даного виду спорту, фізичний стрес, пов‘язаний з участю в змаганнях, і здатність до відновлення. Характер реакції ендокринної системи під час змагань визначається особливостями даного виду спорту. Під час змагань у видах спорту, де необхідно розвивати максимальне зусилля протягом короткого проміжку часу, захисна гормональна реакція може відігравати важливу роль в проявах сили і потужності, тоді як під час змагань у видах спорту, де вимагається витривалість, гормональна відповідь буде відображати головним чином метаболічні потреби, пов‘язані з тривалою руховою активністю. В післязмагальній фазі відновлення гормональний профіль спортсмена може бути використаний як показник його здатності до відновлення. Аналіз гормональних змін в змагальному сезоні був спрямований передовсім на оцінку здатності спортсмена до адаптації в різноманітних видах тренувального стресу, а також використовувався як засіб виявлення ендокринних маркерів синдрому перетренування.

2.Ендокринні зміни за умови перетренування

 Прагнення до найвищого рівня спортивних показників часто змушує спортсменів підштовхувати себе до верхньої межі власних можливостей. Кожний тренер і спортсмен розуміють, що для досягнення максимально можливих показників, спортсмен повинен постійно фізично й психологічно підвищувати свій рівень. Такий підхід часто називають перевантаженням. І хоч перевантаження необхідне для досягнення оптимальних спортивних показників, воно може потягти за собою низку серйозних проблем, зокрема і погіршення спортивних результатів. Такий розвиток подій часто називають перетренуванням. Дослідження такого явища представляє великий інтерес не тільки для спортсменів і тренерів, а також для інших видів професійної діяльності, зокрема під час підготовки військовослужбовців.

Під терміном „перетренування” переважно розуміють як „накопичення тренувального й не тренувального стресу, який викликає тривале (тобто протягом декількох тижнів, місяців і більше) зниження фізичної працездатності” (Fry A.C., 1998; Kreider et al., 1998). Менш руйнівний варіант перебування часто називають перенапруженням, яке представляє собою „накопичення тренувального й не тренувального стресу, який викликає короткочасне (тобто протягом декількох днів) зниження фізичної працездатності” (Fry A.C., 1998; Kreider et al., 1998).

Слід, однак, зауважити, що те, яке багато спортсменів і тренерів називають перетренуванням, в дійсності представляє собою перенапруження, відновлення після якого відбувається достатньо легко. Очевидно, що перетренування залежить від діяльності різних фізіологічних систем. Зокрема, було продемонстровано взаємозв’язок між перетренуванням і анаболічним гормоном, катаболічним гормоном кортизоном та їх співвідношенням (тестостерон/кортизол, Т/С і вільний тестостерон/кортизол, FТ/С). Більш ґрунтовніше дослідження гіпоталамо-гіпофізарної регуляції цих гормонів за умови перетренування продемонструвало можливу роль цієї гормональної системи в регулюванні цих, пов’язаних із стресом, гормонів в периферичних тканинах.

Висловлене припущення про важливу роль в розвитку синдрому перетренування автономної нервової системи (АНС). Два типи перетренування, що мають відношення до АНС, були названі симпатичним і парасимпатичним синдромом перетренування. Причому перший передує другому. У випадку стресового впливу на організм спортсмена, який займається фізичним тренуванням, відбувається активація симпатичної нервової системи, спрямованої на подолання результатів цього стресового впливу. У  міру збільшення стресу, симпатична нервова система виснажується, через що починає домінувати парасимпатична нервова система.

Пізніше стало очевидним, що у багатьох видах спорту особливості перетренування залежать від специфічного для них співвідношення аеробного тренування, силового тренування і спеціальної підготовки. Таким чином, характеристика перетренування з наступним розвитком її синдрому в значній мірі залежить від фізіологічних особливостей стресу в даному виді спорту.

Перетренування у видах спорту і руховій активності, які вимагають витривалості. Витривалість можна визначити як максимальну тривалість, протягом якої індивідуум здатен займатися руховою активністю з певною інтенсивністю. Взаємозв’язок між інтенсивністю або швидкістю і максимальною тривалістю рухової активності можна описати за допомогою логарифмічної кривої залежності потужність – тривалість. Тренування на витривалість зміщує цю криву вверх таким чином, що вправи з певною інтенсивністю можуть виконуватися  протягом тривалішого часу, а протягом фіксованого проміжку часу вони можуть виконуватися з більш високою інтенсивністю.

Види рухової активності, які вимагають витривалості, можна розділити відповідно до їх максимальної тривалості на: 1) які не вимагають витривалості (до 4 хв.); 2) середньої (до 15 хв.) і 3) тривалого часу (більше ніж 15 хв.). багато видів рухової активності містять компоненти витривалості, як наприклад ігрові види спорту з м’ячем, в яких рухова активність низької інтенсивності, що вимагає витривалості, поєднується з руховою активністю, що є специфічною для даного виду спорту.

Вправи, які вимагають витривалості, можуть також бути визначені за метаболічною активністю, котра включає переважно використання аеробних шляхів енергозабезпечення – циклу Кребса і перенесення електронів, а також на задіяному клітинному компоненті – мітохондріях. Переважаючим метаболічним субстратом є жир, який піддається окисленню, однак за умови більш високих інтенсивних вправ або більш низького рівня фізичної підготовленості відбувається також окислення вуглеводів.

Тренування часто включає повторювальні фази рухової активності, з нормальним навантаженням, високим навантаженням, фазу перевантаження, перенапруження і відновлення. В процесі виконання тренувальної програми, тренувальне навантаження, яке визначається інтенсивністю, тривалістю і кратністю занять фізичними вправами змінюється і повинно поступово зростати відповідно до індукованих фізичними навантаженнями адаптаціями різних фізіологічних систем і підвищенням працездатності. Таке збільшення тренувального навантаження необхідно для забезпечення подальших змін в організмі під впливом виконання тренувальної програми.

Тренери часто організовують тренувальний процес у вигляді послідовних фаз: спочатку тренувальне навантаження досягає межі можливостей спортсмена, потім йде фаза, в якій процес відновлення переважає над тренуваннями. Подібні тренувальні цикли дозволяють коректувати тренувальне навантаження протягом короткого часу, підтримуючи його на високому, стійкому рівні, і є відносно безпечні. Такий процес носить назву суперкомпенсації. Виснаження і втома у фазі високого тренувального навантаження повинні викликати відповідний стрес на клітинному рівні і внаслідок цього підвищити працездатність у фазі відновлення, як адаптацію до тренувального перевантаження.

В таких тренувальних циклах втома є типовою реакцією під час тренувальної фази з високим навантаженням і може розглядатися і якості короткочасного перетренування.

За умови збільшення тренувального об’єму в тренуванні на витривалість, симптоми перетренування проявляються як втома, порушення нервово-м’язової координації і втрата працездатності. Відбувається зниження вмісту лактату, глюкози, гліцерину, вільних жирних кислот і амінокислот в стані спокою і під час виконання фізичних вправ з субмаксимальними навантаженнями. Спостерігається зниження екскреції катехоламінів у нічний час. В аеробному компоненті тренування витривалості – інтенсивності (інтервальне тренування) підвищується рівень АКТГ; вміст пролактину, тіреотропного гормону (ТТГ) і соматотропного гормону (СТГ) залишається незмінним.

Тренування на витривалість в інтервальному тренуванні не впливає на рівень гормонів (кортизол, альдостерон, інсулін, пролактин) в периферичних тканинах. Під час короткочасного заняття вправами на розвиток витривалості, коли відбувається зменшення запасів глікогену в м’язах і печінці,нормальною гормональною реакцією є підвищення рівня кортизолу і зниження рівня інсуліну. Все це спрямоване на підтримання гомеостазу енергетичних субстратів. За умови збільшення тривалості тренувального заняття, метаболічний дисбаланс зберігається протягом тривалішого часу, що може викликати порушення функції гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи і гіпоінсулінізм.

Гіпоталамо-гіпофізарно-адреналова система має двофазну регуляцію. По-перше, гострий стрес і високе метаболічне навантаження у фазі перенапруження призводить до активації секреції кортиколіберину і АКТГ, а також до середнього ступеня чутливості наднирників, що проявляється в послабленні активації секреції кортизолу під впливом АКТГ. По-друге, хронічний стрес і перетренування призводить до зниження секреції на центральному і периферичному рівнях.

 Зміни соматотропного гормону. Система соматотропний гормон – інсуліноподібний фактор росту І (СТГ – ІФР – І) також приймають участь в регуляції відповіді організму на перетренування. У випадку одноразового тривалого заняття руховою активністю відбувається стимуляція периферичної секреції СТГ і підвищення концентрації цього гормону в плазмі. Згодом спостерігається підвищення рівня ІФР- І (через 1-2 тижні тренування з середнім рівнем інтенсивності за умови позитивного балансу), або його більш виражене зниження у випадку, якщо тренування носять виснажливий характер і в організмі переважають катаболічні процеси. У разі тривалих виснажливих тренувань спостерігається одночасне зменшення періодичності секреції СТГ і ІФР – І. Існуючі дані підтверджують, що пригнічення системи СТГ – ІФ – І під час перенапруження – розповсюджене явище. Крім того, спостерігається пригнічення тіреоїдної і гонадотропної систем.

В цілому всі гормональні зміни викликають зрушення в екскреції тяжкого ланцюга міозину в бік утворення повільних ізоформ, внаслідок чого переважаючими є волокна повільного типу. Нестача глікогену асоціюється також з посиленням локальної екскреції цитокінів (IL-6), зменшенням експресії транспортерів глюкози, ослабленням утворення інсуліну, посиленням секреції кортизолу. Результатом цих метаболічних і гормональних змін є обумовлена перетренуванням міопатія, яку можна виявити з допомогою біопсії м’язової тканини за збільшенням кількості повільних волокон та зменшенням кількості і площі швидких волокон.

В м’язах відбувається підвищення рівня білків теплового шоку 70 (БТШ 70). Швидкість утворення білка зростає через тиждень після початку тренувальних занять і досягає максимуму через 2 тижні. Індукція БТШ 70 спостерігається тільки у випадку високоінтенсивного тренування. Припускають, що зміни БТШ 70 під впливом тренувальних навантажень залежать від інтенсивності фізичних вправ, але не від їх об’єму.

У разі перенапруження і перетренування, концентрація норадреналіну у стані спокою і під час субмаксимальних навантажень може підвищуватися, при цьому щільність β-адренергічних рецепторів знижується, що може свідчити про пригнічення власної симпатичної активності. На пізніх стадіях перетренування появляються симптоми втоми.

Було також доведено, що порушення нервово-м’язового збудження може також відображати ранні стадії процесу перетренування під час інтенсивних тренувальних занять.

Перетренування у видах спорту і рухової активності силового спрямування. Багато видів рухової активності вимагає вкладів обох систем енергетичного обміну – аеробного і анаеробного (наприклад, футбол, гандбол, регбі, американський футбол, військова підготовка), через це в цих видах рухової активності або використовуються силові вправи, або доводиться розвивати значну м’язову силу й потужність. У разі добавлення додаткових силових вправ в спеціальну програму спортивного тренування для гравців в американський футбол або командний гандбол, спостерігається зниження рівня загального тестостерону в стані спокою і співвідношення тестостерон/кортизол.

В регбі, де часто доводиться розвивати значні м’язові зусилля, також констатували зниження концентрації загального тестостерону в стані спокою, існують дані, що свідчать про взаємозв’язок між величиною відношення тестостерон/кортизол і зниженням фізичної працездатності в кінці тренувального сезону: чим нижча величина цього співвідношення, тим значнішим було зниження спортивних показників. У випадку, не зв’язаному із спортом видів рухової активності, повідомлялось про можливість використання співвідношення вільний тестостерон/кортизол для виявлення у військах спеціального призначення солдат, які можуть неадекватно реагувати на використовувану спеціалізовану фізичну підготовку.

Водночас показана можливість підвищення рівня тестостерону в стані спокою після тривалих (більше ніж 2 років) тренувальних занять у елітних тяжкоатлетів. Не дивлячись на незначну величину цих змін, вони ілюструють пластичність ендокринної системи у добре підготовлених спортсменів- тяжкоатлетів.

В одному із класичних досліджень було встановлено, що зміна об’єму тренувального навантаження (маса навантаження х кількість повторень х кг) призводило до змін концентрації тестостерону і кортизолу, а також величини співвідношення тестостерон/кортизол. Збільшення об’єму навантаження супроводжувалось зниженням концентрації тестостерону і співвідношення тестостерон/кортизол в стані спокою, а також підвищення рівня кортизолу в стані спокою.

У тяжкоатлетів з низькими спортивними показниками у фазі перетренування відносні зміни співвідношення тестостерон/кортизол характеризувались наявністю від’ємної кореляції (r= - 0,70) з відносними змінами фізичної працездатності, в той час як у високо результативних спортсменів у фазі перенапруження не виявлено ніякої кореляції між відносними змінами фізичної працездатності і співвідношення тестостерон/кортизол. Обидві групи покращили свої показники у фазі зниження тренувального навантаження, але у високо результативних спортсменів ці покращення були вираженішими, як з огляду на зміни з боку ендокринної системи, так і з боку підвищення спортивних результатів. Поряд з підвищенням співвідношенням тестостерон/кортизол у фазі зниження тренувального навантаження спостерігалось також підвищення фізичної працездатності для найрезультативніших тяжкоатлетів, і в меншій мірі – для спортсменів низького рівня.

В цілому рівень тестостерону і співвідношення тестостерон/кортизол достатньо адекватно відображали зміни тренувального об’єму, як і реальні спортивні результати.

Поряд із змінами стероїдних гормонів, збільшення об’єму тренувального навантаження інколи викликає незначне підвищення рівня імунореактивного СТГ в стані спокою.

Збільшення інтенсивності й потужності в силовому тренуванні не призводило зниження рівня тестостерону в стані спокою, а під впливом виконання вправ з максимальним навантаженням його концентрація в крові навіть трохи підвищувалася. Це відбувалося одночасно з невеликим короткочасним зниженням ЛГ, що може свідчити про участь іншого механізму, окрім гонадотропінів, в регуляції змін тестостерону.

Особливий інтерес під час використання силових вправ високої інтенсивності для індукції перетренування представляє посилення термінової зміни концентрації в крові адреналіну і норадреналіну. Під час аналізу симптомів перетренування і в силовому тренуванні було виявлено декілька фізіологічних закономірностей. По-перше, під час перетренування, викликаного вправами високої інтенсивності або потужності, зміни термінової гормональної реакції організму передують змінам, які відбуваються в стані спокою. Крім того, один із „класичних” симптомів перетренування (зниження рівня тестостерону) не виявляється, натомість може спостерігатися незначне підвищення рівня цього гормону. Дезадаптація на периферичному рівні, очевидно, відбувається з допомогою пригнічення експресії β2 – рецепторів в скелетних м’язах, через що знижується їх чутливість до катехоламінів. Всі ці симптоми дозволяють говорити про симпатичний синдром перетренування. По-друге, у разі перетренування, індукованим великим об’ємом тренувального навантаження, реакція ендокринної системи нагадує таку ж саму, як і в тренуванні на витривалість: спостерігається типове зниження рівня тестостерону, тоді як рівень кортизолу і співвідношення тестостерон/кортизол зберігається попередніми або також знижуються. Однак, в стані спокою, відбувається підвищення симпатичної активності, хоч ці симптоми є далекими від характеристик класичного парасимпатичного синдрому перетренування, вони показують, що в даному випадку стан перетренування є перехідним від симпатичного типу до такого, який володіє низкою ознак, котрі притаманні парасимпатичному типу синдрому.

Центральна регуляція в стані перетренування.  За останні декілька років розвивався значний інтерес до пошуку специфічних периферичних маркерів метаболічних і психологічних змін, індукованих руховою активністю, які могли б бути зв’язані з перетренуванням. На даний час відносно мало уваги приділяється ролі центральної нервової системи в перетренуванні і втомі, обумовлених руховою активністю і спортивним тренуванням.

Протягом тривалого часу співвідношення тестостерон/кортизол вважалось надійним показником стану перетренування. У більшості випадках дослідники сходяться на думці, що перетренування й перенапруження переважно слід розглядати в динаміці, як послідовність стресового впливу, адаптації і, накінець, дезадаптації гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи.

Відомо, що адаптація останньої часто характеризується посиленням секреції АКТГ; на стадії дезадаптації відбувається зменшення величини зростання секреції гіпофізарних гормонів (АКТГ, СТГ, ЛГ, ВСГ). Однак, не дивлячись на здавалося б однотипність термінової гормональної відповіді на фізичне навантаження, пояснення порушень функції ендокринної системи, викликаних перетренуванням, є вже не таким простим завданням. В якості тригеру, який в кінцевому підсумку призводить до перетренування, може виступати будь-який із множини медіаторів, який запускає регуляторні механізми.

Той факт, що поряд з фізичними вправами інші стресори, пов’язані з професійною діяльністю, соціальними взаємодіями, переміщенням в іншу точку земного шару, неадекватним харчуванням та інше також можуть впливати на схильність спортсмена до перетренування, про що свідчать існуючі взаємозв’язки між перетренуванням і психологічними ознаками дезадаптивної реакції під впливом інтенсивного тренування. Існують переконливі дані, які однозначно свідчать про те, що психологічні чинники, особливо, зміни емоційного стану, можуть бути ефективно використані для прогнозу перетренування. Симптоми, асоційовані із станом перетренування, зокрема, емоційної поведінки, постійне відчуття втоми, безсоння і гормональні порушення, є ознакою зміни регуляторної і координуючої функції гіпоталамусу.

Гіпоталамус контролюється декільками „вищими” центрами головного мозку за участі декількох нейромедіаторів, серед яких важливу роль посідає серотонін, який відіграє основну роль в реалізації різних нейроендокринних і поведінкових функцій, наприклад, активації гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи, харчуванні і локомоції.

Висловлюються припущення про те, що фізичні вправи здійснюють свій психологічний вплив з допомогою того ж нейрохімічного субстрату (моноаміни), що й антидепресанти, які підвищують синтактичну доступність нейромедіаторів.

Велику зацікавленість викликають такі ділянки головного мозку, як базальні ганглії, лімбічна система, гіпокамп і гіпоталамус, котрі, як було доведено, відіграють роль в здійсненні рухових реакцій, а також в регуляції емоційного і мотиваційного станів.

Численними дослідженнями було продемонстровано, що рухова активність і спортивне тренування впливають на секрецію нейромедіаторів в різних ядрах головного мозку і можливе порушення регуляції на цьому рівні може відігравати ключову роль в дезактивації до стресу, обумовленому руховою активністю, спортивним тренуванням і перетренуванням.

Традиційно основним критерієм стресової відповіді вважають підвищення секреції стресових гормонів. Виходячи з того, що зниження секреції гормонів у випадку стресу, що продовжується, зазвичай інтерпретують як ознаку адаптації до стресу. Велика кількість даних літератури свідчить, що стресовий вплив впливає на метаболізм і секрецію нейромедіаторів у деяких відділах головного мозку.

Є всі підстави вважати, що в деяких ядрах головного мозку в умовах хронічного стресу відбувається реалізація адаптаційних механізмів.

Функціональний стан спортсменів у випадку перетренування з дисбалансом між тренувальними навантаженнями і відновленням, характеризується низкою ознак та симптомів. Однак, надійних діагностичних маркерів, які б дозволили визначити стани перенапруження або перетренування у добре підготовлених спортсменів не існує. Відмінною  рисою синдрому перетренування є нездатність виконувати фізичні вправи з заданою інтенсивністю і зниженні специфічних спортивних показників за умови збереження тренувального навантаження. Спортсмени в стані перетренування можуть почати тренувальне заняття або забіг в нормальному темпі, однак, нездатні його закінчити у разі звичайного тренувального навантаження. Нещодавно був запропонований протокол оцінки з використанням двох тестів з максимальним навантаженням, які виконувались послідовно з інтервалом 4 год. Використання цього методу оцінки показало, що він є прекрасним засобом для виявлення ознак перетренування і виокремлення їх від нормальної реакції організму на фізичне навантаження або простого перенапруження, і дозволяє проводити оцінку не тільки здатності організму до відновлення, але й і здатність організму до виконання другого тестового завдання. Використання двох послідовних тестів з максимальним фізичним навантаженням для вивчення змін нейроендокринної системи виявили адаптаційні зміни індукованого фізичним навантаженням підвищення рівня АКТГ, пролактину і СТГ. Зокрема, представляє інтерес підвищення концентрації цих гормонів після першого тесту з повним пригніченням відповідної реакції після другого у спортсменів в стані перетренування. Такі зміни можуть відображати гіперчутливість гіпофізу, за якою настає його виснаження.

Таким чином, функціонування нейроендокринної системи в умовах перетренування носить складний характер. Тут важливо пам’ятати, що існуюче визначення перетренування включає різновидність хронічного зниження фізичної працездатності, через що навіть у випадку очевидного виникнення симптомів перетренування, власне перетренування може не розвиватися до тих пір, поки не почнеться зниження фізичної працездатності. Переважно дезадаптації, які асоційовані зі зниженням працездатності, обумовлені частково і регуляцією (або порушенням регуляції) нейроендокринної системи; характер змін різних гормонів і нейромедіаторів визначається особливостями стресу, зв’язаного з руховою активністю того чи іншого типу.

Слід зауважити, що ендокринна відповідь може бути різною залежно від фізіологічних особливостей типу фізичного тренування, через це дуже важливо для спортсмена (і особливо тренера), що оцінюючи перетренування необхідно враховувати фундаментальні фізіологічні відмінності, які присутні кожному типу фізичного тренування і виду спорту.

Більш зрозумілою стала також роль автономної нервової системи в ініціації синдрому перетренування. Очевидно, існує певна послідовність відповідних змін при перетренуванні – спочатку переважає симпатична нервова система, а потім парасимпатична. Обмежуючими чинниками для симпатичного синдрому перетренування можуть бути за своєю природою переважно периферичними, тоді як для парасимпатичного синдрому перетренування вони є центральними. Не у всіх випадках перетренування призводить до формування парасимпатичного синдрому, і тут, напевно, що цьому заважають обмежуючі чинники, наприклад, ортопедичні обмеження у випадку інтенсивного силового навантаження або подібних видів рухової активності.

Лекцію підготовлено

доцентом кафедри                         _________________М.М.Левон

            (підпис, І.П.Б.)

   

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67120. «Надо химию учить!» Выступление агитбригады 3.73 MB
  Цели мероприятия: профориентационная работа; пропедевтика курса химии; популяризация химических знаний; создание мотивации к изучению предмета химии; профилактика детского травматизма на дороге и дома; пропаганда бережного отношения к природе; обеспечение полезного досуга для учащихся...
67121. Система распределения и товародвижения 70.5 KB
  Степень конкуренции и сбытовая политика конкурентов их число концентрация сбытовая стратегия и тактика взаимоотношения в системе сбыта; характеристика и особенности рынка фактическая и потенциальная ёмкость обычаи и торговая практика плотность распределения покупателей.
67122. Журналистика США XIX века 32.5 KB
  Общественно-политическая, экономическая и социокультурная ситуация Политическое устройство: избрание в 1829 президентом Эндрю Джэксона обозначило конец эры патрицианского президентства в США. США – «плавильный котел» Экономика имела преимущественно аграрный характер (независимые фермеры).
67123. Третий период творчества Шекспира (1607 – 1612) – «трагический» 43 KB
  Особенностью этого периода является то что Шекспир ищет опору в фантазии обращается к жанру философской притчи и сказке. оптимистический период комедии Шекспира. Большинство написаны в первый период творчества они отражают жизнерадостный светлый мир ренессанса основной темой является любовь ее зарождение в юных сердцах...
67124. Мифологизм советской тоталитарной культуры 38 KB
  Все эти меры нужны были чтобы в сознании каждого человека и массы укрепить новую мифологию советскую социально-историческую мифологию. Исходя из всего этого в новом мире все должно быть новым поэтому все силы советской идеологии бросили на создание нового человека за счет образования и воспитания.
67126. Мертвые души, Ревизор, Петербургские повести, 3-4 рассказа из духовной прозы, Тарас Бульба 42.5 KB
  Замысел произведения возник в 1835 году. В плане замысла ему помогает А. С. Пушкин, он подсказывает Гоголю сюжет. Тогда же Гоголем были сделаны первые наброски авантюрно-сатирического романа, в котором автор пытался показать хотя бы с одного бока, но всю Русь.
67127. Воздействие опасности на человека и техносферу 18.58 KB
  Повышение привычных уровней потоков сопровождается негативными воздействиями на человека и или природную среду. Результат взаимодействия человека со средой обитания может изменяться в широких пределах от позитивного до катастрофического сопровождающегося гибелью людей и разрушением компонентов среды обитания.
67128. Информационное общество и информационная культура 38 KB
  Информационное общество – термин введен американским экономистом Машлуп. Работа вышла в 1962 году – «Производство и распространение знаний в США». Начинает рассматривать информационную концепцию. Он делал акцент на степени развития информационных технологий...