78290

Оцінка фізичної працездатності

Лекция

Медицина и ветеринария

Оцінка результатів проби з фізичним навантаженням у осіб літнього і старечого віку. Загальні принципи оцінки фізичної працездатності Умови проведення тесту з фізичним навантаженням: Дослідження слід проводити в приміщенні при температурі 1822o С відносній вологості 4060. За добу до дослідження необхідно пояснити пацієнтові зміст і завдання велоергометрії також бажано провести з ним тренування на велоергометрі з мінімальним навантаженням. Проводити ці дослідження можуть тільки лікарі які знайомі з методикою тестування показаннями...

Украинкский

2015-02-07

619.5 KB

4 чел.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

І СПОРТУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА анатомії та фізіології

ЛЕКЦІЯ № 12

тема: Оцінка фізичної працездатності.

для студентів ІІ  курсу факультету здоров’я людини, фізичного виховання, туризму та менеджменту НУФВСУ

Затверджено на засіданні кафедри

пр.№______ від “___”__________200__р.

завідувач кафедри______________О.О.Шевченко

(підпис, І.П.Б.)

План лекції:

1. Загальні принципи оцінки фізичної працездатності.

2. Визначення загальної фізичної працездатності.

3. Сучасні підходи до оцінки фізичної працездатності спортсмена.

4. Оцінка результатів проби з фізичним навантаженням  у  осіб літнього і  старечого  віку.

Рекомендована література:

1. Назар П.С. Медико-біологічні основи фізичної активності і спорту. – Київ. – 2010. – 462 с.

2. Анатомия и физиология. В 2-х томах./ Под.ред. Род.Р.Стили, Тренд Д. Стивенс, Филип Тейт. Киев:«Олимпийская литература», 2007.

3. Внутренние болезни, Учебник в 2-х томах./ Под ред. Н.А.Мухина, В.С.Моисеева, А.И.Мартынова. - 2-е. изд.исп.и.доп. –М.:ГЕОТАР. Медицина, 2006.

4. Спортивная медицина (практические рекомендации)/Под.ред. Р.Джексона. Пер.с англ. Г.Гончаренко. Киев. «Олимпийская литература»,2003.

5. Уилмор Дж.Х., Физиология спорта и двигательной активности. /Пер.с англ. Киев. «Олимпийская литература», 1997.

Короткий зміст лекції:

1.Загальні принципи оцінки фізичної працездатності

Умови проведення тесту з фізичним навантаженням:

  •  Дослідження слід проводити в приміщенні при температурі 18-22o С,  відносній вологості - 40-60%.
  •  Площа кабінету становить приблизно 20 кв.м. Одяг повинен бути з натуральної тканини. Взуття – легкі туфлі з жорсткою підошвою.
  •  Напередодні дослідження не повинно бути інтенсивних фізичних навантажень і емоційної напруги. Краще проводити дослідження вранці, після легкого сніданку.
  •  Висоту керма та сідла велоергометра встановлювати відповідно до росту обстежуваної особи. Висота сідла повинна бути такою, щоб за умови нижнього положення педалі нога була злегка зігнута в  колінному суглобі. Для кращого закріплення стоп на педалях доцільно забезпечувати їх фіксаторами, які використовуються в спортивних велосипедах.

За добу до дослідження необхідно пояснити пацієнтові зміст і завдання велоергометрії, також бажано провести з ним тренування на велоергометрі з мінімальним навантаженням.

До досліджень з використанням тестів навантажень слід відноситися з особливо великою відповідальністю. Проводити ці дослідження можуть тільки лікарі, які знайомі з методикою тестування, показаннями і протипоказаннями до розвантажувальних тестів, ранніми суб'єктивними проявами непереносності навантаження, способами реанімації, уміють боротися з ускладненнями і знають методи їх профілактики.

Для виявлення протипоказань лікар проводить огляд пацієнта, під час якого   знайомиться  з  анамнезом, зокрема спортивним, а у хворих — і з клінікою перебігу захворювання за даними історії хвороби або виписки з історії хвороби. Якщо цих даних немає, необхідно в бесіді з хворим з'ясувати анамнез захворювання і визначити об'єктивні критерії, що характеризують клінічний та функціональний стан обстежуваного. Заздалегідь повинні бути проведені аналізи крові, сечі, рентгеноскопія органів грудної клітки, електрокардіографія, вимірювання артеріального тиску. Проводяться також антропометричні вимірювання. Тому в кабінеті велоергометрії повинні бути: ростомір, ваги медичні, спірометр, пневмотахометр, динамометр, сантиметрова стрічка, каліпер для визначення товщини шкіряно-жирової складки.

Ретельний відбір хворих, попередній лікарський огляд, перелік показань і протипоказань до проведення навантажень, ретельний лікарський контроль в період дослідження гарантують безпеку велоергометрії.

Для проведення необхідних досліджень під час велоергометрії й забезпечення безпеки обстежуваного в кабінеті мають бути: електрокардіограф (бажано багатоканальний) з осцилоскопом, апарат для вимірювання артеріального тиску, кушетка.

Для надання невідкладної допомоги у разі появи ускладнень у обстежуваного необхідний дефібрилятор, простий прилад штучного дихання, комплект для надання невідкладної допомоги, набір для інтубації, стерилізатор, шприци, системи для внутрішньовенних введень з крапельницею.

Велоергометрія дає змогу проводити дослідження кисневотранспортної системи, встановлювати резервні можливості організму, вивчаюти механізми адаптації і порушення в енергозабеспечуючих системах. З цією метою найчастіше використовуються реограф, апаратура для газового аналізу повітря, що видихається. Визначаються також кислотно-лужний стан, біохімічні показники крові та ін.

Існують протипоказання до проведення тестів навантажень і стани, що вимагають особливої уваги. Розрізняють абсолютні і відносні протипоказання до проведення тестів навантажень і стани, що вимагають особливої уваги.

А б с о л ю т н і  п р о т и п о к а з а н н я:

  •  Гострі захворювання, включаючи простудні, з підвищенням температури тіла.
  •  Високий ступінь коронарної недостатності з частими нападами стенокардії,    швидкопрогресуюча стенокардія (нестабільна).
  •  Загрожуючий або недавно перенесений інфаркт міокарду.
  •  Гострий ендокардит або міокардит.
  •  Пароксизмальна шлункова тахікардія і тахіаритмія, а також інші небезпечні      порушення ритму. Політопна шлуночкова екстрасистолія. Виражені порушення функції збудливості і провідності із значним зниженням функціональних можливостей серця. Клінічно виражені явища недостатності кровообігу (II Б – III стадії).
  •  Тромбофлебіт.
  •  Недавно перенесена системна або легенева емболія, або загроза тромбоемболічних ускладнень.
  •  Хронічна обструктивна хвороба легень та хронічна пневмонія з легенево-серцевою недостатністю.
  •  Розшаровуюча аневризма.
  •  Виражений стеноз аорти та інші вади серця, що супроводжуються перевантаженням міокарда.
  •  Порушення передсердно-шлуночкової провідності II і III ступенів: блокада II і III ступені.
  •  Злоякісні новоутворення, хвороби крові.
    В і д н о с н і  п р о т и п о к а з а н н я:
  •  Початковий (менше 3 міс) період реконвалесценції після інфаркту міокарду.
  •  Синусова тахікардія з частотою серцевих скорочень більше 100 за хв.
  •  Хронічні форми ендокардиту або міокардиту.
  •  Часті (більш ніж 1:10) групові і ранні екстрасистоли, зокрема не контрольовані лікарем. Напади миготливої аритмії, пароксизмальної тахікардії, інші порушення ритму.
  •  Блокада лівої ніжки пучка Гиса, синдром WPW.
  •  Непіддатлива лікуванню виражена артеріальна гіпертензія: артеріальний тиск більший, ніж 32/16 кПа (240/120 мм рт. ст.).
  •  Аневризма лівого шлуночку серця.
  •  Помірно виражений стеноз аорти. Субаортальний стеноз. Вади клапанного апарату серця, що не супроводжуються перевантаженням міокарду.
  •  Виражена дилатація серця.
  •  Легенева недостатність із зменшенням ЖЄЛ нижче, ніж 50 % від належної величини з підвищенням тиску в легеневій артерії.
  •  Виражена анемія із вмістом гемоглобіну менше, ніж 60 %.
  •  Токсикоз вагітних.
  •  Порушення обміну (діабет, тіреотоксикоз, мікседема і ін.).

С т а н и, щ о  в и м а г а ю т ь  о с о б л и в о ї  у в а г и  й о б е р е ж н о с т і:

  •  Функціональна недостатність синусового вузла.
  •  Нечаста екстрасистолія (менше 1 : 10).
  •  Порушення електролітного балансу. 
  •  Прийом деяких лікарських препаратів (препарати наперстянки, β-  адреноблокатори і препарати пролонгованої дії.)
  •  Гіпертонічна хвороба середньої тяжкості (тиск діастоли 13—16 кПа, 100 –     120 мм рт.ст.,  ретинопатія II і III ступеня).
  •  Стабільна стенокардія та інші прояви коронарної   недостатності.
  •  Захворювання серця, що проявляються з дифузним ціанозом.
  •  Латентна серцево-судинна недостатність.
  •  Легенева недостатність без значного зниження ЖЄЛ (до 60 % від належної величини).
  •  Ожиріння II—III ступеня.
  •  Порушення обміну речовин ниркового, печінкового генезу або іншого типу.
  •  Явні психоневрологічні порушення.
  •  Нервово-м'язові, кістяково’язові та інші захворювання опорно-рухового апарату.

В и д и  в е л о е р г о м е т р и ч н и х  н а в а н т а ж е н ь. Залежно від мети дослідження або завдань тренування застосовують різні варіанти велоергометричних навантажень: 1) постійної потужності, безперервну, 2) постійної потужності, переривисту; 3) ступінчастоподібну зростаючу, безперервну; 4) ступінчастоподібну зростаючу, переривисту.

Під час вибору варіанту навантаження та визначенні її величини слід враховувати, що навантаження повинне бути безпечне, відповідне поставленому завданню і відтворюване у одного і того ж обстежуваного. Навантаження постійної потужності доцільно застосовувати для визначення фізичної працездатності спортсменів і в тренуваннях. Інші варіанти використовуються для оцінки фізичної працездатності і толерантності до фізичних навантажень.

Під час безперервно зростаючого навантаження протягом нетривалого часу, потужність збільшується до порогового рівню або до відмови від роботи.

Традиційним методом проведення навантажень під час поглиблених досліджень, і найбезпечним для хворих людей є багатоступінчатий тест з тривалістю кожного навантаження достатньою для того, щоб наступив стійкий стан обміну речовин (steady state). Такий стан зазвичай спостерігається на 2- 5-ій хвилині навантаження. Тому обстежуваний працює на кожному ступені навантаження 4—5 хв., періоди відпочинку  складають 3—5 хв.

Час відпочинку можна використовувати для реєстрації тих параметрів, контроль яких під час м'язової роботи ускладнений. Цей варіант зручний для проведення допоміжних досліджень, вивчення адаптації до навантажень, процесу відновлення і може використовуватися для порівняльної характеристики реакції організму на різні навантаження.

Багатоступінчатий тест займає більше часу, аніж тест з безперервним зростанням потужності навантаження.

Прагнення скоротити тривалість проведення тестів навантажень і зменшити вплив фізичного стомлення, що розвивається під час тривалої роботи, призвело до створення методик з безперервним зростанням потужності і тривалості кожного ступеня навантаження кожні 1 - 2 хв. Порівнюючи такі тести з класичною методикою проведення навантажень до розвитку стійкого стану, W. Reiterer (1976) відзначає їх переваги. Тести характеризуються короткою тривалістю (8—14 хв). Обстежуваний швидше відновлює фізичний стан навіть після виснажливого навантаження.

Тести забезпечують високу вірогідність виявлення плато споживання кисню, тобто встановлення рівня максимального споживання кисню. Вони дозволяють з більшою точністю судити про взаємозв’язок між такими змінними параметрами, як частота серцевих скорочень, і систолічний артеріальний тиск, хвилинний об'єм дихання, споживання кисню в ранній стадії адаптації до навантаження, коли ще не розвинулися умови стійкого стану «steady state». Доведена висока відтворюваність результатів тестів. Крім того, використання біохімічних методів дослідження і обчислювальної техніки дозволяє в процесі дослідження давати кількісну оцінку аеробної і анаеробної продуктивності, а також виявляти співвідношення потужності навантаження і змін параметрів системи кровообігу, дихання і газообміну.

До недоліків вказаних методик відносять : неможливість отримання стійкого стану у випадку оцінювання толерантності до навантажень у ослаблених і хворих людей: складність у виявленні ознак непереносності навантаження, які чітко визначаються під час ступінчастого тесту навантаження в періодах відпочинку між навантаженнями; погіршення умов для здійснення лікарського контролю; велика можливість для виникнення ускладнень; швидко виникаюче стомлення.

Для визначення фізичної працездатності нерідко застосовують прямокутно-трикутну велоергометрію, з допомогою якої проводиться безперервна серія ступінчасто зростаючих навантажень невеликої тривалості. Перевага цієї методики полягає в меншій загальній тривалості експерименту. Недоліки методики ті ж самі, що й у методик з безперервними двохвилинними навантаженнями.

За умов різних захворювань, і особливо у випадку ішемічної хвороби серця, раціональніше використовувати багатоступінчатий переривистий тест, як безпечніший. Ознаки неадекватної реакції на навантаження нерідко виявляються в період відпочинку між ступенями навантаження, що дозволяє проводити поглиблений контроль за станом хворих.

Дослідження функціональних і біохімічних показників на різних енергетичних рівнях в стійкому стані дозволяють співставити дані, отримані під час велоергометрії з показниками, які визначені за умов виконання інших фізичних вправ (ходьби, бігу, веслування та ін).

М е т о д и к а  п р о в е д е н н я  в е л о е р г о м е т р і ї. Визначення величини тестуючого навантаження. Велоергометричне тестування і тренування здійснюються за допомогою системи навантажень різної потужності. Під час вибору навантажень найчастіше керуються рекомендаціями Комітету експертів ВОЗ (1977р.). У цих рекомендаціях пропонується для дітей і жінок навантаження починати з 25 Вт (150 кгм/хв) й збільшувати на кожному подальшому ступеню на 25 Вт. Для чоловіків потрібно починати навантаження з 50 Вт (300 кгм/хв) і збільшувати  на 50 Вт. Для спортсменів навантаження на початку складає 100 Вт (600 кгм/хв) і на кожному ступені збільшується на 100 Вт.

Залежно від стану обстежуваного, потужність навантаження і його  збільшення можуть змінюватися. У разі обстеження хворих потужність початкового навантаження може бути знижена до 10—20 Вт (60—120 кгм/хв).

Під час вибору схеми проведення тесту навантаження слід враховувати фізіологічні особливості обстежуваних осіб: вік, стать, ступінь фізичної підготовки, а у спортсменів — вид спорту і рівень тренованості.

Загальним недоліком багатьох тестів навантажень є стабільність потужності початкового навантаження і приросту потужності на подальших ступенях незалежно від індивідуальних особливостей обстежуваних осіб. Тому під час дозування навантажень за системою, що рекомендується експертами ВОЗ, їх важко класифікувати. Крім того результати досліджень, проведених у різних осіб, не співставні. Наприклад, якщо у двох обстежуваних порогове фізичне навантаження під час велоергометричної проби склало 150 Вт, то для чоловіка 40 років з масою 80 кг вона буде максимальною (100 % належного максимального споживання кисню — НМСК), а для чоловіка цього ж віку, але з масою 60 кг — виснажливим (НМСК 125 %). Для осіб 20 років з масою 80 або 90 кг вона опиниться тільки субмаксимальною (80% НМСК). Аналогічні результати співставлень мають місце під час обстеження різних вікових груп.

Останніми роками багато авторів за одиницю вимірювання навантаження використовують метаболічну одиницю — МЕТ, яка вимірюється кількістю кисню (у мілілітрах за 1 хв), споживаного людиною в стані спокою (основного обміну), або енергетичним еквівалентом цієї кількості (у кілокалоріях за хвилину). Навантаження дозується у величинах, кратних МЕТ. Однак для визначення толерантності організму до фізичних навантажень і рухових можливостей досліджуваних осіб знати порогове навантаження, виражене в МЕТ, недостатньо. Для оцінки толерантності необхідно порогове навантаження співставити з належним максимальним навантаженням, встановити ергометричний рівень толерантності та частоту пульса а також віднести фізичний стан організму до певного класу.

В цьому відношенні велику перевагу має спосіб дозування фізичних навантажень залежно від величини належного максимального споживання кисню (НМСК) за розробленими номограмами і таблицями НМСК - потужність навантажень, виражених у ватах і відсотках НМСК. НМСК розраховують з урахуванням віку, статі і маси (табл. 6.1 і 6.2). Це дає можливість підбирати для різних людей навантаження з однаковою силою дії, що дозволяє співставити показники енергозабезпечуючих систем з належними величинами за наявності різних рівнів навантаження. Практично це єдиний спосіб, за допомогою якого можна кількісно оцінювати ступінь відхилення функціональних показників під час фізичних навантажень від належних.

Під час досліджень доцільно застосовувати навантаження з рівнем  20, 35, 50, 75 % НМСК (див. табл. 6.2). У разі необхідності можна використовувати додатково і інші градації відсотку НМСК. Перше навантаження (20 % НМСК) вважається легким, наступні два (35 і 50 % НМСК) — интенсивними, далі— субмаксимальними (75%- НМСК), максимальними (100 % НМСК) і такими, що виснажують (вище 100 % НМСК) . Така диференціація навантажень близька до тієї, що рекомендується експертами ВОЗ (1971) і відповідає сучасній класифікації потужності фізичних навантажень, використовуваної у фізіології праці і для професійної орієнтації. Вона зручна для застосування в спорті і лікувальній фізкультурі, зокрема при розробці фізичних тренувань. Надмірне збільшення числа ступенів навантажень не є бажаним, оскільки пов'язано із розвитком стомлення хворих і додатковою витратою часу.


Таблиця 6.1. Належні величини максимального споживання кисню у чоловіків (НМСКч) і жінок(НМСКж), л/хв

Вік,  роки

Маса тіла, кг

45

50

55

60

65

70

75

80

85

90

95

100

Чоловіки

Жінки

Зауваження: (НМСКч) і (НМСКж) розраховуються наступними формулами:


        Таблиця 6.2. Потужність фізичних навантажень за умов різних значень

НМСК, Вт

НМСК %.

20

35

50

75

100

125

НМСК, л/хв

МЕТ

1—1,5

2 - 3

4 - 5

6 - 7

8 - 10

11 - 13

1,5 - 2

15

30

60

100

140

180

2,01 - 2,5

20

40

80

130

180

230

2,51 - 3

25

50

100

160

220

280

3,01 - 3,5

30

60

120

190

260

330

3,51 - 4

35

70

140

220

300

380

4,01 і вище

40

80

160

250

340

430

     Для спортсменів рівень навантажень може бути збільшений, оскільки у осіб, що займаються спортом й інтенсивно тренуються, переважають якість витривалості, максимальне поглинання кисню порівняно зі здоровими людьми, які не займаються спортом. Зокрема, спортсмени, які займаються циклічними видами спорту, завдяки яким тренується якісна витривалість, максимальне поглинання кисню становить в середньому 150 %, швидкісно-силовими видами — 125 %, видами спорту з навантаженнями переважно ациклічного характеру — 100 % НМСК. Спортсмени часто використовують в тренуваннях навантаження, які перевищують максимальні величини НМСК, а тому під час лабораторних досліджень важливо не тільки встановити величину загальної фізичної працездатності, але й визначити реакцію організму на рівні навантаження, які  отримуються зазвичай в тренуваннях і змаганнях.

Під час розрахунку фізичних навантажень у відсотках НМСК слід враховувати показники основного обміну і енергетичні витрати, необхідні для утримання вертикального положення тіла. Визначення у ватах потужності фізичних навантажень, що дозуються у відсотках НМСК, пов'язано з труднощами. Тому при побудові відповідних номограм ці витрати брали до уваги, після чого перераховували енергетичний рівень навантаження, вираженого у відсотках НМСК, на кількість у ватах.

В и з н а ч е н н я  т о л е р а н т н о с т і  д о  ф і з и ч н и х  н а в а н т а ж е н ь. За умови обмеження фізичної працездатності у людей середнього і похилого віку, а також у хворих із захворюваннями серцево-судинної системи, легенів та іншими захворюваннями буває необхідно встановити переносність фізичних навантажень і той максимальний рівень, за умови якого виконуване навантаження ще не пов'язане з ризиком ускладнення наявного захворювання або появи патологічної реакції. Потреба в такій інформації виникає під час визначення фізичного стану організму, призначенні адекватного можливостям організму режиму рухової активності в системі медичної реабілітації, професійній орієнтації тощо.

Для діагностики ішемічної хвороби серця з латентним перебігом, визначенні вираженості коронарної недостатності і величини коронарного резерву особливе місце займає велоергометричний тест з дослідженням толерантності до фізичних навантажень. Практично вивчення толерантності до фізичних навантажень стало невід'ємною складовою комплексного функціонального обстеження хворих людей, в першу чергу хворих на захворювання серцево-судинної системи.

Визначення толерантності під час велоергометрії полягає в тому, що обстежуваний виконує низку навантажень зростаючої потужності до тих пір, поки не з'являться суб’єктивні або об'єктивні ознаки непереносності навантаження. За наявності таких ознак велоергометрію припиняють. Навантаження, за якого вперше спостерігалися ознаки неадекватної реакції організму, називають пороговим навантаженням. Частоту серцевих скорочень при цьому вважають гранично допустимою, пороговою частотою серцевих скорочень і називають, частотою серцевих скорочень на порозі толерантності.

У тих випадках, коли обмеження толерантності організму до фізичного навантаження обумовлене виникненням недостатності коронарного кровообігу з появою специфічних змін на електрокардіограмі, можна, порівнюючи частоту серцевих скорочень на межі толерантності з теоретично розрахованою максимальною частотою пульсу для даного віку, визначити ступінь зменшення коронарного резерву. У хворих, що приймають в період дослідження препарати наперстянки, β-адреноблокатори та інші лікарські препарати, що знижують реакцію серця на навантаження, гранично допустима частота серцевих скорочень під час проведення велоергометрії може бути нижче від теоретичної. Це необхідно враховувати у дослідженнях, що проводяться в процесі комплексного лікування, в якому можуть поєднуватися руховий режим і терапія з використанням цих препаратів.

Таблиця 6.5. Величина споживання  кисню  за умови різної  потужності роботи

Споживання

кисню

л/хв

Величина

навантаження,  Вт

0,9

50

1,5

100

2,1

150

2,8

200

3.5

250

4,2

300

5.0

350

5,7

400

Для оцінки ефективності такого комплексного лікування, якщо немає клінічних протипоказань, дослідження краще повторити через 2—3 тижні після припинення прийому ліків.

Визначення толерантності до фізичних навантажень в комплексі із загальноклінічними дослідженнями дозволяє встановити рівень фізичних можливостей організму і вирішити одне з найважливих питань комплексної медичної реабілітації — встановити раціональні енергетичні витрати рухового режиму. Для цього доцільно розраховувати енергетичний рівень порогового навантаження.

Еn =(НМСК VО2 n ) / НМСК*100%,

де: Еп -енергетичний рівень порогового наванта-ження %; НМСК — належне максимальне   споживання   кисню, (див.таблиці);

VО2n — споживання кисню на рівні порогового навантаження, знаходять в   таблиці (див. табл.6.5).

2. Визначення загальної фізичної працездатності.

   В оцінці фізичного стану організму вирішальне значення мають дані анамнезу (самопочуття, поява болю в ділянці серця, задишки, серцебиття під час навантажень та ін.) і об'єктивного клінічного обстеження (аскультації, пальпації, вимірювання артеріального тиску під час навантажень та ін.). Велоергометрія значно доповнює загальноклінічне дослідження. Серед показників, які реєструються під час проведення велоергометрії, велике значення мають дані про загальну фізичну працездатність PWC150, PWC170 і максимальне споживання кисню.

Пряма пропорційна залежність між потужністю навантаження, частотою серцевих скорочень і споживанням кисню дозволяє визначити максимальне споживання кисню навіть без навантаження максимальної інтенсивності. Для цього досить провести два навантаження потужністю від середнього до субмаксимального, а потім графічним методом екстраполяції визначити максимальне споживання кисню і потужність навантаження за даної частоти серцевих скорочень, наприклад 150/хв або 170/хв. При цьому крутизна лінії підвищення частоти серцевих скорочень у осіб з різним рівнем фізичної підготовленості буде різною.

Тест складається з двох послідовних навантажень однакової потужності тривалістю 6 хв кожної. Інтенсивність навантажень підбирається так, щоб під час їх виконання частота серцевих скорочень була 140—170/хв. Потужність навантажень і частоту серцевих скорочень під час їх виконання наносять на номограму. Потім сполучають нанесені точки прямої і продовжують її до перетину з лінією частоти серцевих скорочень — 170/хв, де знаходять потужність навантаження, що відповідає даній частоті. Ця потужність і буде показником PWC170 для даного обстежуваного.

Максимальне споживання кисню VО2max є інтегральною величиною, що характеризує аеробну працездатність людини.

Величина максимального споживання кисню залежить від взаємодії низки чинників: вмісту кисню у вдихуваному повітрі, об'єму легеневої вентиляції, дихальної поверхні легенів, кисневої ємності крові, об'ємної швидкості кровотоку, регіонарного кровопостачання легень та працюючих м'язів, активності окислювальних ферментів, вміст кисню в змішаній венозній крові, ступені оксигенації крові в малому колі кровообігу. Водночас максимальне споживання кисню — це непрямий показник меж збільшення хвилинного об'єму крові.

Величина максимального споживання кисню дає уявлення про ступінь зміни в організмі енергетичних процесів, що забезпечують його фізичну працездатність. Величина максимального споживання кисню у здорових осіб залежить від статі, віку, маси тіла і фізичної підготовленості. На максимальне споживання кисню у хворих істотно впливає клінічний стан. Тому отриманий показник максимального споживання кисню порівнюють з належною величиною. Відношення максимального споживання кисню до НМСК виражається у відсотках. Оскільки величина споживання кисню пропорційна масі тіла, для визначення аеробних можливостей доцільно також розраховувати відносний показник — максимальне споживання кисню на 1 кг маси тіла.

Максимальне споживання кисню під час проведення велоергометрії можна визначати прямим і непрямим методами.

Прямий метод грунтується на безпосередньому вимірюванні кількості споживаного кисню в умовах спокою і під час навантажень. Споживання кисню підвищується із збільшенням навантаження, проте досягнувши її величини, близької до граничних можливостей організму, в подальшому збільшення потужності навантаження не супроводжується зростанням споживання кисню. На кривій, що відображує залежність споживання кисню від потужності навантаження, виникає «плато». Потужність навантаження, за умов якої спостерігається утворення «плато», вважається рівнем максимальної аеробної працездатності, а споживання кисню у цьому випадку  називається   максимальним   (VО2max).

У разі визначення максимального споживання кисню обстежуваний під час велоергометрії виконує низку послідовних навантажень зростаючої потужності тривалістю 4-6 хв. кожна. Кожна ступінь навантаження зазвичай відокремлюється від попередньої короткочасним періодом відпочинку, так само як і при оцінці толерантності до навантажень. Ці дослідження нерідко здійснюються одночасно. Під час велоергометрії проводиться аналіз повітря, що видихається, на газоаналізаторі, що дозволяє отримати термінову інформацію. Потужність тестуючих навантажень ступінчасто збільшується до появи ознак досягнення максимального споживання кисню.

Виникнення «плато» — основний критерій досягнення Vo2 max. Про досягнення рівня максимального споживання кисню свідчать також і інші критерії: підвищення концентрації молочної кислоти вище за 0,8 г/л, збільшення частоти серцевих скорочень до максимальних величин, різке зростання вентиляційного еквівалента до 30—35, підвищення дихального коефіцієнта вище за одиницю, зниження «кисневого пульсу».

Пряме визначення максимального споживання кисню вимагає складної апаратури і пов'язано з великими витратами часу. Крім того, у хворих і недостатньо тренованих людей максимальні навантаження можуть  викликати важкі ускладнення. Тому в клінічній практиці і часто в спортивній медицині застосовуються непрямі методи визначення максимального споживання кисню з використанням навантажень середньої або субмаксимальної інтенсивності. З цих методів найбільшого поширення набув емпіричний метод розрахунку максимального споживання кисню, розроблений I. Astrand (1960).

Для розрахунку максимального споживання кисню за цим методом, обстежуваному пропонують протягом 6 хвилин виконати велоергометричне навантаження або степ-тест субмаксимальної інтенсивності. Потужність навантаження повинна бути такою, щоб частота серцевих скорочень була не меншою за 130/хв. Починаючи з цієї величини навантаження і до максимальної, спостерігається залежність між частотою серцевих скорочень і споживанням кисню, тому шляхом екстраполяції можна розрахувати за домопогою таблиць максимальне споживання кисню. Є і інші методи розрахунку максимального споживання кисню.

Останніми роками деякі вчені максимальним споживанням кисню називають величину споживання кисню, яка визначається на рівні порогового навантаження. Таке відхилення від класичного визначення максимального споживання кисню призводить до істотної помилки, оскільки, виходячи з нього, з величиною порогового навантаження автори оцінюють максимальну фізичну працездатність. Тим часом, як наголошувалось вище, рівень порогового навантаження залежить не тільки від фізичної працездатності, але і від багатьох інших чинників, що не мають відношення до неї (підвищення артеріального тиску, ішемія міокарду, і біль в ділянці серця та ін.).Тому у випадку призначення рухового режиму пацієнту слід врахувати обидва показники – рівень толерантності до фізичного навантаження і величину максимального споживання кисню.

Весь комплекс перерахованих в попередніх розділах критеріїв враховується в тих випадках, коли визначається толерантність до фізичного навантаження з метою оцінити ефективність реабілітаційних заходів у хворих зі свідомо відомою ІХС, а тим паче за наявністю в анамнезі перенесеного інфаркту міокарду.

Величину навантаження, при якому хворі ІХС припиняють пробу, називають пороговим навантаженням.

3. Сучасні підходи до оцінки фізичної працездатності спортсмена.

     Не дивлячись на позитивний вплив спорту на здоров’я людини, в сучасному суспільстві він не позбавлений певних негативних тенденцій, обумовлених передовсім його комерціалізацією. Адже професіональний спорт зобов'язує спортсмена постійно прагнути до зростання своїх спортивних результатів. У зв'язку з цим спортсмен – професіонал  працює на межі своїх функціональних можливостей, тобто в екстремальних умовах. Максимальна мобілізація функціональних резервів обумовлює небезпеку зриву компенсаторно-адаптаційних механізмів з подальшим розвитком гострих або хронічних професіональних захворювань. В даний час з'явилися низка нових видів спорту, які супроводжується високим ризиком для здоров'я і життя спортсменів, зокрема залучення до спорту високих досягнень дітей і підлітків, розширення діапазону жіночих видів спорту за рахунок тих, які раніше вважалися виключно чоловічими і т.ін.

      За останні роки помітно зросло число випадків серйозних  відхилень в стані здоров'я спортсменів.

      Спортсмени професіонального спорту за наявності відхилень в стані здоров'я не рідко приховують їх і ухиляються від медичного обстеження. У цьому вони зазвичай знаходять підтримку у тренера, який також зацікавлений приховати недуги спортсмена. Це обумовлено тим, що у разі виграшу призового місця і спортсмен, і тренер отримують соціальні блага. У цій ситуації великою мірою здоров'я спортсмена залежить від лікаря команди. В даний час абсолютне здоров'я як критерій допуску спортсмена-професіонала до змагань є практично нереальним. Мова зазвичай йде про відносне здоров'я, оскільки тривалі фізичні вправи спортсменів-професіоналів змінюють структуру і функцію систем організму. Зазвичай ці зміни залежать від виду спорту. Тому оцінка здоров'я у кожного спортсмена вимагає індивідуального підходу. Однак є і оціночні загальні риси. З урахуванням всього викладеного запропоновано судити про стан здоров'я спортсмена за показниками успішності виконання професіональної діяльності, а не тільки за загальними критеріями оцінки здоров'я. Якщо спортивний результат поліпшується, або зберігається на стабільному рівні, здоров'я спортсмена не викликає сумнівів.

     Проте, якщо врахувати, що спортсмен-професіонал завжди працює на межі функціональних можливостей, завданням  спортивного лікаря є не допустити зрив компенсаторно-пристосувальних механізмів. Тому важливим є не тільки оцінка здоров'я спортсмена, але й ступінь стабільності забезпечення організмом спортивного результату. Під час медичного обстеження спортсмена необхідно досконально вивчити стан кардіореспіраторної, нервової, гормональної, імунної і та інших систем організму.

     Отже, у міру підвищення рівня кваліфікації спортсмена, у нього, як правило, з'являється все більше відхилень від так званої норми, що свідчать про перебудову систем організму з залученням механізмів компенсації для досягнення результату. Уміння правильно оцінити здоров'я, виявити ризик розвитку захворювань та їх ускладнень, є першочерговим завданням спортивного лікаря.  

В е л о е р г о м е т р і я  у  с п о р т с м е н і в. У спорті показнику максимального споживання кисню (МСК) приділяється особлива увага, оскільки він дозволяє судити про загальну витривалість спортсменів. Цей показник враховується при розробці системи підвищення фізичної працездатності і лікарському контролі. Максимальне споживання кисню у спортсменів визначають тими ж методами, що і у людей, які не займаються спортом. Однак, під час обстеження спортсменів застосовуються великі потужності тестуючих навантажень, що обумовлено високим рівнем розвитку витривалості у них.

Показники максимального споживання кисню навіть у спортсменів високого класу, що займаються одним і тим самим видом спорту, схильні до значних індивідуальних коливань. Це утрудняє оцінку величини максимального споживання кисню. Ускладнює завдання і те, що максимальне споживання кисню значною мірою залежить від генетичних особливостей організму, спортивної спеціалізації, кваліфікації спортсмена, етапу тренування та інших чинників.

Більшість вітчизняних та зарубіжних авторів вважають, що у провідних спортсменів у видах спорту з переважним тренуванням на витривалість максимальне споживання кисню повинне бути 5—6 л/хв, або 50— 80 мл/(кг-хв).

A. Szogy, D. Lazarescu визначали показники максимального споживання кисню у спортсменів вищого класу в різних видах спорту. За допомогою регресивного аналізу автори розробили рівняння, згідно якому максимальне споживання кисню, виражене в мілілітрах на кілограм за хвилину, складало 0,7—0,4 маси тіла спортсмена в кілограмах. Застосовуючи це рівняння, дослідники обчислили теоретичні величини максимального споживання кисню для дорослих спортсменів вищої кваліфікації з масою тіла від 50 до 100 кг. Для визначення теоретичних «дуже добрих», «добрих» і «середніх» показників послідовно віднімають по 13,33 % від величини початкових «відмінних» показників. Для жінок відповідні показники зменшені на 20 %.

Автори враховували те, що в різних видах спорту потрібен різний ступінь розвитку спеціальної і загальної витривалості, і за критерієм  величини максимального споживання кисню розподілили види спорту на 4 групи. До першої групи увійшли види спорту, що вимагають високого ступеня розвитку спеціальної витривалості. У людей, що займаються ними, показник максимального споживання кисню повинен бути не нижче «відмінного». До таких видів спорту відносяться: легка атлетика (біг на довгі дистанції), біатлон, біг на лижах (довгі дистанції), швидкісний біг на ковзанах (3000—10 000 м), велоспорт (шосе).

Другу групу склали види спорту, у яких показники максимального споживання кисню повинні бути не нижче «дуже добрих»: легка атлетика (біг на середні дистанції), біг на ковзанах (1500 м), велоспорт (трек), плавання (200—1500 м), сучасне п'ятиборство, командні спортивні ігри.

До третьої групи увійшли види спорту, де потрібні показники не нижче «добрих»: легка атлетика (десятиборство), швидкісний біг на ковзанах (500 м), плавання (100 м), бокс, класична боротьба, дзю-до, великий теніс, фігурне катання на ковзанах.

До четвертої групи віднесені види спорту, при яких показники повинні бути не нижче «середніх»: легка атлетика (біг на короткі дистанції), метання снарядів, стрибки, важка атлетика, фехтування,  гірськи лижі, кінний спорт, стрибки у воду.

Такий диференційований підхід до оцінки аеробної працездатності, спеціальної і загальної витривалості очевидно є раціональним.

Наводимо орієнтовні показники максимального споживання кисню у спортсменів високої кваліфікації, що займаються різними видами спорту, розраховані нами відповідно до цих критеріїв:

Максимальне споживання кисню

Групи видів спорту                     мл/кг      

У чоловіків

                       I                         70

                       II                               60

  1.   50
  2.   40

У жінок

                       1                        56

                       II                        48

III                            40

                        IV                        32

Зіставляючи показники максимального споживання кисню з належними величинами у відповідних видах спорту, можна отримати уявлення про ступінь физичної підготовленості спортсмена і про її розвиток в процесі тренування. За цих умов види спорту доцільно класифікувати залежно від їх впливу на основні фізичні якості.

У табл.6.6, відповідно до класифікації видів спорту, розробленою А. Г. Дембо представлено максимальне споживання кисню у спортсменів з різною спрямованістю тренувального процесу.

Таблиця 6.6. Максимальне споживання кисню у спортсменів різної спеціалізації (верхній ряд чисел в  % НМСК,  нижній, — в мл/кг маси)

Ациклічні навантаження            Циклічні навантаження

Потужність

Обстежу-вані

змінна

максимальна

інтенсивна

максимальна або

субмаксимальна

Якість

спритність

швидкість, сила

  сила,  

швидкість

витривалість

швидкість,

сила

чоловіки

жінки

100—125

55—70

100—125

45—55

80—100 45—60

80—100 45—55

125—150

65—80

125-150

55-70

100—125

60—75

100—125

55—65

Як видно із таблиці 6.6, найбільша величина максимального споживання кисню (вище 150 % НМСК) спостерігається у спортсменів, що тренуються на витривалість, а найменша (85—100 % НМСК) — у тих, що тренуються на силу і швидкість. Така градація дозволяє з достатньою точністю визначити спортивну орієнтацію і загальну фізичну працездатність за відношенням максимального споживання кисню фактичного до належного. Вона вигідно відрізняється від інших класифікацій ще і тим, що тісно пов'язана з іншими критеріями кисневотранспортної системи. Зіставлення максимального споживання кисню фактичного і належного дозволяє кількісно виразити вклад окремих енергозабезпечувальних систем в їх взаємозв'язку з величиною максимального споживання кисню і визначити рівень загальної фізичної працездатності.

В даний час проводиться комплексне тестування функціональних можливостей організму спортсменів з використанням методів ергометрії, хронометрії, спірометрії, газоаналізу, пульсометрії і біохімічних методів.

Вивчається працездатність спортсменів і реакція систем дихання, кровообігу і крові на граничні (максимальні) фізичні навантаження, що дозволяють визначити аеробні і анаеробні можливості організму в умовах виконання фізичних навантажень.

Виконання тестуючих навантажень проводиться на тредмилі і спеціалізованих ергометрах: тредміл LE 200 (корпорація VIASYS Healthcare, США-ГЕРМАНІЯ, “Erich Jaeger– бігова доріжка – для моделювання фізичного навантаження різного характеру); ергометр BIOMETER (Albrecht Fahnemann, Фінляндія – ізокінетичний тренажерний пристрій – для моделювання тренувальних вправ в плаванні на суші, а також для вимірювання біодинамічних характеристик рухів спортсмена); ергометр Concept 2 (США) – ізокінетичний тренажерний пристрій, – для моделювання тренувальних вправ в академічному веслуванні на суші, а також для вимірювань основних  характеристик рухів спортсмена; гребний ергометр «Paddlelite» – для моделювання тренувальних вправ у веслуванні на байдарках і каное на суші; велоергометр “Monark” (Швеція) –  для проведення  тестів з роботою високої інтенсивності з метою визначення анаеробних можливостей спортсменів.

Реакцію системи дихання на фізичне навантаження оцінюють за допомогою швидкодіючого автоматичного газоаналізатора типу “Oxycon Pro” (Jeager, Німеччина). Безперервна комп'ютерна обробка даних в реальному масштабі часу дозволяє отримувати і використовувати для подальшого аналізу значення фізіологічних показників з інтервалом в 10 с. Реєструють: легеневу вентиляцію (VE, л•хв-1), процентний зміст О2 і СО2 в повітрі видиху, частоту дихання, споживання О2 (VO2, мл•хв-1 ), виділення СО2, дихальний коефіцієнт, вентиляційні еквіваленти по О2 і по CО2, кисневий пульс, основні параметри навантаження – потужність (W, Вт.), швидкість пересування і так далі Вимірювання частоти серцевих  скорочень (ЧСС, уд•мин-1) проводиться за допомогою ”Sport Tester Polar”. На 3-ій та 7-ій хвилинах відновлювального періоду відбувається забір крові для визначення концентрації лактата в крові. (Dr. Lange-400).

4. Оцінка результатів проби з фізичним навантаженням  у  осіб літнього і  старечого  віку.

Рівень функціональних резервів фізіологічної системи залежить, від граничної потужності функціонування та економічності це роботи. Показники граничної потужності функціонування визначаються рівнем основних параметрів серцево-судинної і дихальної систем на висоті субмаксимального навантаження під час виконання безперевно зростаючого навантаження (для хворих на ішемічну хворобу серця — порогове навантаження). Економічність роботи визначається за умови виконання стандартних, однакових для всіх досліджуваних, навантажень. При цьому одним з найважливіших показників, що характеризують рівень фізичної працездатності у хворих з ішемічною хворобою серця (ІХС) є величина потужності порогового навантаження.

Фізична працездатність тісно пов'язана з віком досліджуваного. Тому рівень порогового навантаження у хворих з ІХС необхідно співвідносити з належною величиною субмаксимального навантаження у практично здорових осіб тієї ж вікової групи. То ж відноситься і до інших показників граничної потужності функціонування — П02 па висоті субмаксимального  навантаження, ХОК, ЧСС, АТ   (табл. 6.7).

Таблиця  6.7. Показники  спіровелоергометрії у  практично  здорових чоловіків і жінок літнього та старчого віку під час виконання субмаксимального навантаження

Показники

Стать

Вік (роки)

60—69

70-79

80—89

Потужність порогового навантаження(Вт) (Ярем)

Ч

Ж

110,0

85.0

85,0

62.5

72.5

37,5

Споживання кисню (мл/хв.кг)

Ч

Ж

29,3

22.7

26.5

21.6

23,1

17,6

Кисневий пульс (млд)

Ч

Ж 

16,6

12.2

14.8

11,7

12.6

9,6

Поріг анаеробного обміну (Вт)

Ч

Ж

80,0

60,0

62,5

45,0

55.0

35,0

Оцінка функціонального класу стенокардії напруги за наслідками проби навантаження проводиться виходячи з рівня порогового навантаження щодо вікових нормативів (табл. 6.8).

Важливу інформацію про економічність роботи серцево-судинної і дихальної систем можна отримати, аналізуючи результати стандартних навантажень. Для хворих на ІХС літнього віку рекомендується застосовувати стандартне навантаження потужністю 25 Вт протягом 5 хвилин. Велика потужність стандартного навантаження недоцільна у зв΄язку із значним обмеженням толерантності до фізичного навантаження у немолодих хворих.

Під час виконання стандартного навантаження реєструють ті ж показники  гемодинаміки і газообміну, що й у випадку порогового навантаження, а також здійснюють електрокардіо-графічний контроль. Відновний період контролюють протягом 15 хвилин. Проведення стандартного навантаження має найбільше значення за умови паралельного вивчення показників гемодинаміки і газообміну, оскільки для розрахунку параметрів енергетичного забезпечення навантаження (киснева вартість роботи, кисневий борг, коефіцієнт відновлення) потрібен аналіз відновного періоду. В той же час величина цих показників залежить від потужності виконуваної роботи, її тривалості, методики виконання проби (безперервна, переривчаста), що ускладнює їх аналіз під час виконання порогового навантаження.

Якщо проба з навантаженням виконується без вивчення показників газообміну, виконання стандартного навантаження можна виключити, оскільки зміну основних гемодинамічних параметрів (ЧСС,АТ) у відповідь на навантаження потужністю 25 ватт можна оцінити у випадку виконання порогового навантаження.

Під час аналізу результатів стандартних навантажень необхідно враховувати наступні моменти:

1) залежно від приросту ХОК у хворих на ІХС виділяють три типи реакції:

а)  нормальну – достатня ступінь зростання МОК досягається як за рахунок росту ЧСС, так і ударного об΄єму; 

б) компенсовану — збільшення  ХОК обумовлено переважно зростанням ЧСС;

в) декомпенсовану — величина УО під час навантаження знижується, а тому навіть значне зростання ЧСС не забезпечує в належній мірі збільшення хвилинного об'єму.

Типи реакції гемодинаміки на фізнавантаження тісно пов'язані з функціональним станом серця. Нормальний тип реакції свідчить про відсутність ознак серцевої недостатності. Компенсований і декомпенсований тип реакції характерні для хворих з ІХС з наявною міокардіальною недостатністю;

  1.  у хворих на ІХС літнього віку збільшення АТ у відповідь на стандартне навантаження відбувається аналогічно здоровим людям. За умови вираженішої гіпертензивної реакції необхідно враховувати можливість наявності у таких хворих транзиторної артеріальної гіпертензії;
  2.  рівень споживання кисню у хворих на ІХС літнього віку у відповідь на стандартне навантаження багато в чому визначається функціональним станом кисневотранспортної системи організму. У разі наявності високого рівня толерантності до фізичного навантаження і збереження коронарного і міокардіального резервів, рівень споживання кисню, у відповідь на стандартне навантаження буде такий самий, як і у здорових осіб.

За умови порушення різних ланок транспорту кисню до тканин, але збереженні функціональних можливостей, у відповідь на стандартні навантаження має місце більш виражене зростання споживання кисню .

У разі погіршення резервних можливостей міокарду, неадекватному гемодинамічному забезпеченні кисневого запиту має місце зниження рівня споживання кисню у відповідь на стандартне навантаження: залежно від функціонального стану серцево-судинної системи в різній мірі змінюватимуться і такі показники енергетичного забезпечення навантаження, як киснева вартість роботи, кисневий борг, коефіцієнт відновлення.

У випадку збереження функціональних резервів системи гемодинаміки ці показники у хворих на ІХС можуть не відрізнятися від показників практично здорових осіб того ж віку.

Водночас неадекватне гемодинамічне  забезпечення навантаження призведе до зростання кисневого боргу, за рахунок перенесення повернення значної частини  кисневого запасу на відновлювальний період та зниження коефіціенту  відновлення.

Таким чином, аналіз реакції серцево-судинної і дихальної системи у відповідь на стандартне навантаження дозволяє оцінити функціональні можливості  системи гемодинаміки і газообміну (табл. 6.8).

   Таблиця 6.8. Показники   гемодинаміки   і   газообміну   у  практично здорових  чоловіків  і  жінок   немолодого  і  старечого віку при виконанні стандартного навантаження потужністю 25 Вт

Показники

Стать

  Вік   (роки)

60-69

 70-79

80-89

Частота   серцевих скорочень (хв-1)

ч

ж

90.1 97,3

93.3 

99,2

92,2

109.1

АТ с  (мм   рт.ст.)

ч

ж

150,0 157,5

160,5 171,0

161,0 174,0

Споживання кисню (мл/хв ∙кг)

ч

ж

12,4 12,2

13,1 12,3

12,5

12,4

Кисневий  борг   (мл)

ч

ж

635

940

1202 1061

1327

1161

Коефіцієнт відновлення

ч

ж

4,12

   3,07

2.85

2,60

2,35

1.95

Оцінка ефективності курсу реабілітаційних заході у хворих на ІХС найоб'єктивніше може бути проведена за умови аналізу проб з фізичним навантаженням. У разі розширення діапазону функціональних можливостей організму спостерігається зростання порогової потужності, збільшення рівня споживання кисню, ХОК, кисневого пульсу на висоті навантаження.

Збільшення ефективності роботи системи гемодинаміки супроводжується меншим зростанням ЧСС, АТ у відповідь на стандартні навантаження, поліпшенням показників енергетичного забезпечення (зменшення кисневого боргу, зростання коефіцієнта відновлення).

Під час оцінки ефективності курсу лікування разом з визначенням порогової потужності і виконанні стандартних проб, велике значення має «порогове-стандартне» навантаження. Це - проба, яку виконує хворий після курсу лікування, причому за схемою виконання і потужністю, що задається, вона відповідає пороговій потужності у даного хворого до початку реабілітаційних заходів. «Порогове-стандартне» навантаження проводиться за умови підвищення толерантності до фізичного навантаження під впливом реабілітаційних заходів.

Такий підхід дозволяє найбільш адекватно оцінити динаміку показників серцево-судинної і дихальної систем, що характеризують економічність їх  роботи.

Якщо під час аналізу стандартного навантаження потужністю 25 Ват ще не досягається в більшості випадків достатньої напруги кардіореспіраторної системи і можлива компенсація її основних функцій, то у випадку виконання «порогового-стандартного» навантаження оцінка функціонування серцево-судинної і дихальної систем здійснюється за навантаження, близького до порогового, що дозволяє адекватніше оцінити динаміку показників економічності роботи під впливом курсу лікування.

Таким чином, проведення проби з фізичним навантаженням у осіб немолодого і старчого віку з урахуванням особливостей реакції немолодого організму на фізичне навантаження дозволяє отримати важливу інформацію про функціональні резерви серцево-судинної і дихальної систем, визначити функціональний клас хворих на ІХС, оцінити ефективність лікувальних заходів.

Лекцію підготовлено

доцентом кафедри                         _________________М.М.Левон

            (підпис, І.П.Б.)

   

PAGE  


PAGE  30


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57878. Особливості припинення трудових правовідносин. Економічні аспекти зайнятості населення 507 KB
  Основні поняття: трудовий договір безробіття державна служба зайнятості. Аналіз рівня безробіття в Україні. Визначення рівня безробіття в Дергачівському районі. Отже всім зрозуміло що безробіття – це негативне явище в економіці.
57879. Птахи. Звірі. Інтегрований урок з презентацією Я і Україна (природа), англійська мова 3 клас 51 KB
  Мета: Формувати поняття звірі птахи повторити назви птахів та ввести до активного словникового запасу учнів назви тварин англійською мовою закріпити знання про особливості вживання дієслова to hve в теперішньому неозначеному часі; розвивати навики мовлення та вміння порівнювати спостерігати...
57880. Форматування даних, клітинок і діапазонів клітинок 238 KB
  МЕТА навчальна: продовжувати формувати навички форматування даних сформувати вміння у новій ситуації продовжувати формувати вміння та навички роботи з програмою MS Excel; застосовувати програму для опрацювання табличних даних розв’язування прикладних задач...
57881. Робота над проектом «Хай стелиться вам доля рушниками…» 102 KB
  Рушники нашого краю Семантика кольорів мультимедійна презентація до уроку роздатковий матеріал. Сьогодні узагальнюючий урок але він буде незвичайним оскільки мова буде йти про рушники. Чому саме про рушники Рушник є найдавнішим зразком декоративно-ужиткового мистецтва українського народу.
57882. АПАРАТНА БУДОВА ПК. УРОК-ГРА: ПЕРШИЙ МЕГАБАЙТ 102 KB
  Мета: закріпити і перевірити знання учнями обчислювальної системи та її структури, знання і розуміння поняття інформації, засвоєння учнями основних понять операційної системи, її функцій та будови; розвивати активність, комунікабельність та самостійність учнів...
57883. Соединение части вида и части разреза 465.5 KB
  Учитель предлагает учащимся прочитать чертеж детали ответив на вопросы: Какие изображения применяют для полного выявления формы детали Что изображается на видах Какими видами может быть представлена форма детали...
57884. Козацькі розваги бравих молодців 384.5 KB
  Узагальнити та систематизувати вміння й навички учнів розв’язувати вправи і задачі на всі дії з дробами; ліквідувати прогалини у знаннях; розвити логічне мислення память увагу культуру математичних записів; виховати працьовитість наполегливість...
57885. Урок-подорож «По морях, океанах». Координатна площина 124 KB
  На цьому уроці ми вирушаємо у подорож По морях океанах до країни під назвою Координатна площина. Учитель знайомить дітей з метою уроку. Учитель: Починаємо мандрувати. Учитель розташовує у точку 0;0 парусник.
57886. Системи нерівностей з двома змінними 273 KB
  Мета уроку: Закріпити уміння зображати графіки нерівностей з двома змінними; розвивати вміння та навички розв’язувати системи нерівностей з двома змінними графічним способом.