7837

Педагогічна діяльність і особистість педагога

Лекция

Педагогика и дидактика

Тема 1. Педагогічна діяльність і особистість педагога. Мета: ознайомити іззавданнями національної школи, виникненням і становленням педагогічної професії, з особливостями педагогічної професії: її своєрідністю, гуманістичною функцією, колектив...

Украинкский

2013-01-29

58.5 KB

11 чел.

Тема 1. Педагогічна діяльність і особистість педагога.

Мета: ознайомити із завданнями національної школи, виникненням і становленням педагогічної професії, з особливостями педагогічної професії: її своєрідністю, гуманістичною функцією, колективним характером педагогічної діяльності, творчою природою праці вчителя; сформувати уявлення про школу, як модель суспільства, провідний інститут виховання підростаючого покоління;.

розвивати увагу, уяву, пам'ять, мислення та мислительні процеси;

виховувати бажання вчитися, інтерес до знань, віру у власні сили, усвідомлення необхідності у набутті міцних знань.

План:

  1.  Виникнення і становлення педагогічної професії.
  2.  Особливості педагогічної професії: її своєрідність, гуманістична функція, колективний характер педагогічної діяльності, творча природа праці вчителя.
  3.  Професія вчителя у сучасному суспільстві.
  4.   Школа як модель суспільства, провідний інститут виховання підростаючого покоління.
  5.  Завдання національної школи.

1. Загальна характеристика педагогічної професії

За всіх часів школа була моделлю суспільства, провідним інститутом виховання підростаючого покоління. Вона формує і оберігає національну культуру, невіддільна від національного ґрунту і коріння свого народу. Тому організацією, змістом і формами роботи школа має відповідати національно культурним потребам, а національне самовизначення школи є необхідною умовою її розвитку.

Державна національна програма “Освіта. Україна XXI ст.” визначила стратегію розвитку освіти в Україні, пріоритетні напрями та шляхи створення життєдайної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Завдання національної школи:

·        відродження національної мови, національних традицій та обрядів, національної культури в цілому;

·        формування національної самосвідомості, відродження нації;

·        формування гуманістичної моралі на основі національної;

·        формування нового типу мислення як ноосфери.

Нині перед школою стоїть історичне завдання — формування нового типу мислення, нової свідомості, нового розуміння людиною свого місця в суспільстві, житті. Мова йде про створення нової школи, яка б плекала творчу особистість, творила умови для повноцінного фізичного, інтелектуального, духовного розвитку дитини, піднесення її культури, духовності.

Визначальною фігурою у виховному процесі школи є вчитель. На вчителеві в широкому розумінні завжди тримається не лише освіта, а й держава в цілому. У Національній доктрині розвитку освіти і Державній програмі “Вчитель” цілком правильно наголошується, що саме вчителю належить ключова роль в освіті. Адже через діяльність педагога відбувається становлення громадянина як особистості і фахівця, зміцнюється інтелектуальний та духовний потенціал нації.

“Учитель подібний до садівника і хірурга одночасно. До хірурга – тому, що повинен видаляти з душі неправильні переконання, що склалися. До садівника – тому, що повинен садити дивні квіти людяності. Людина, що вибрала цю святу посаду, зобов’язана сама себе звіряти з вищими критеріями: тут вже неприпустимі слабості, які прощаються звичайним людям, адже вчитель – це не тільки професія, це і покликання. Ще краще сказати – служіння” (Альберт Лиханов Драматическая педагогика. Очерки конфликтных ситуаций. – М.: Педагогика, 1986. – С. 26).

Професію вчителя називають вічною. Вона — одна з найдавніших професій. Адже саме через спеціально організовану педагогічну діяльність оволодівають всіма іншими професіями. Необхідність передачі нагромадженого виробничого, соціального і духовного суспільного досвіду новим поколінням, підготовка цих поколінь до життя і праці привела до того, що навчання і виховання дуже рано виділились в самостійну суспільну функцію.

Перші школи виникли в країнах Стародавнього Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями виступали в основному жерці, які складали привілейовану касту. У касті жерців знання передавались від батьків до дітей, але існували і школи для жерців при храмах і у великих містах. Соціальний статус учительства був надзвичайно високим.

Перша згадка про школу зустрічається в єгипетських джерелах, датованих за 2500 років до н. е. У державах Стародавньої Греції вчителями були вільні громадяни. Їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. У Стародавній Греції виник термін “педагог”, але він тоді мав інше значення, ніж тепер. Педагогами називали рабів, що водили дітей рабовласників у школу. Буквальний переклад цього слова з грецької – “дітоводій”). У Стародавньому Римі вчитель вперше стає державним службовцем, який призначається самим імператором. Імператор також визначав особливий склад учителів для кожного типу шкіл, визначав коло їх обов’язків і суми гонорару. Учителями призначалися державні чиновники, які добре знали науки, а головне – багато подорожували, а тому і багато бачили, знали кілька мов, культуру, звичаї інших народів.

У стародавніх китайських хроніках, які дійшли до наших днів, згадується, що ще в 20 ст. до н.е. в країні існувало міністерство, яке відало справами освіти народу, призначало на посади вчителів з числа наймудріших представників суспільства.

В епоху Середньовіччя вчитель повинен був обов’язково бути духовною особою. Поведінка, статус, методи роботи, обов’язки вчителя диктувалися релігійними канонами. Особливі вимоги пред’являлись до особи вчителя у системі єзуїтського виховання (абсолютна субординація вчителів за церковними званнями, чернечий спосіб життя, цілковита дисципліна і висока вимогливість до себе, до учнів). У середньовічних міських школах, університетах педагогами все частіше ставали люди, які отримали спеціальну освіту.

У Київській Русі обов’язки вчителя співпадали з обов’язками батьківства і владарювання. У Стародавній Русі вчителів називали майстрами, підкреслюючи тим самим повагу до особистості наставника підростаючого покоління. Але і майстрів-ремісників, що передавали свій досвід, називали з повагою – учитель.

У період капіталізму професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Коли почали формуватись перші буржуазні держави, з’явився досвід спеціальної педагогічної освіти. У законодавчих актах держава чітко формулює свої вимоги до вчителя. Учителі займають штатні посади у багаточисельних школах і училищах різних типів. Поряд з цим у 18 – 19 ст. у дворянських і буржуазних сім’ях було поширене виховання і початкове навчання дітей за допомогою домашніх наставників і вчителів (гувернерів).

Спочатку особи, що виконували учительські обов’язки, не мали ніякої спеціальної підготовки. З виникненням і розвитком педагогічної освіти визначаються державні вимоги до професійної підготовки учителя. Законодавчо оформляється їх правовий статус в залежності від освіти.

На початку 19 ст. в Росії і підросійській Україні створюються перші учительські інститути, що готували учителів для середніх класів загальноосвітніх шкіл. Вчителів для народних початкових шкіл готувалися і раніше у вчительських семінаріях.

Загалом у дореволюційній Росії переважала підготовка вчителів для початкової школи. Після 1917 року почалися пошуки нової системи педагогічної освіти, створювалися нові типи вищих і середніх професійних навчальних закладів. До 30-х років 20 ст. в СРСР в цілому склалась сітка педагогічних інститутів. У цей період стала широко розвиватись вечірня, заочна, середня і вища педагогічна освіта. З середини 80-х років у педагогічних закладах освіти стали широко запроваджувати різноманітні додаткові спеціалізації.

На сьогоднішній день частина педагогічних інститутів в Україні перетворені в педагогічні університети, з’явились нові типи педагогічних навчальних закладів. Все це супроводжується якісними змінами у підготовці педагогічних кадрів. Розширюється діапазон спеціальностей підготовки майбутніх фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах.

Таким чином, давня професія учителя на теперішній час набуває новий розвиток, який відображає потреби сучасної школи на шляху її гуманізації і демократизації.

Учительська професія особлива за своєю суттю, значимістю, складністю і суперечливістю. За класифікацією Є.Клімова педагогічна професія відноситься до групи професій, предметом яких є інша людина. Діяльність педагога за суспільними функціями, вимогами до професійно значимих особистісних якостей, за складністю психологічної напруженості та емоційного навантаження близька до діяльності артиста, вченого, письменника. Але вчительську професію з ряду інших виділяють насамперед за способом мислення її представників, підвищеному почуттю обов’язку і відповідальності. Головна її відмінність від інших професій типу “людина – людина” полягає в тому, що вона відноситься як до класу перетворюючих, так і до класу керівних одночасно. Маючи за мету своєї професійної діяльності становлення і перетворення (формування) дитини, педагог покликаний управляти процесом її інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, формуванням її внутрішнього світу.

Учительська праця відноситься до дуже складних видів людської діяльності. На думку психологів, вона нараховує біля 250 компонентів у своїй структурі. Важко знайти потрібнішу професію, яка включала б таку кількість компонентів. Але що саме робить учитель, більшість людей не зовсім розуміє, обмежуючись вказівками на зовнішні видимі сторони його діяльності.

Особливість праці вчителя полягає у тому, що об’єктом і продуктом її є людина. Не просто людина, не її фізична суть, а духовність, її внутрішній світ. Ось чому справедливо вважають, що професія вчителя належить до найбільш важливих у сучасному світі.

Педагогічна діяльність обов’язково передбачає педагога і того, кого він вчить, виховує, розвиває. Суб’єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об’єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об’єктом, а й суб’єктом, оскільки навчально-виховний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості, викорінюючи інші. Педагогічна діяльність не може бути діяльністю тільки “для себе”. Її сутність – в переході діяльності “для себе” в діяльність “для іншого”, “для інших”. У цій діяльності поєднується самореалізація педагога і його цілеспрямована участь у зміні учня (рівня навченості, вихованості, розвитку, освіченості).

Основний зміст педагогічної професії складають взаємовідносини з людьми. Діяльність представників інших професій типу “людина – людина” також вимагає взаємодії з людьми, але у педагогічній діяльності це пов’язано з тим, щоб найкращим чином зрозуміти, задовольнити запити учня, допомогти йому у становленні його особистості. Педагогічна діяльність спочатку й до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічному процесі і підкреслює важливість моральних аспектів.

Особливість навчання і виховання як діяльності з соціального управління полягає в тому, що вона має ніби подвійний предмет праці. З однієї сторони, головний її зміст складають взаємостосунки з людьми, з іншої – професії цього типу завжди вимагають від людини спеціальних знань, умінь і навичок у певній галузі. Тому педагогічна професія вимагає подвійної підготовки – людинознавчої і спеціальної.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності – людина, здатна до подальшого саморозвитку і життєтворчості.

Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

Гуманістичний характер педагогічної професії. У цілісному педагогічному процесі вчитель вирішує два завдання – адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов’язана з підготовкою учня до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична – розвитком особистості вихованця, його творчої індивідуальності.

Гуманістична педагогіка розглядає знання як засіб і умову усвідомлення людиною свого місця в житті, виховання у неї почуття власної гідності, незалежності. Така педагогіка йде до своєї мети, спираючись на можливості людини, її творчий потенціал, а не на авторитет влади і примусу. Її головне завдання – виявити, розкрити й розвинути все цінне у людині, а не сформувати звичку до послуху, смиренності.

Колективний характер педагогічної праці. Якщо в інших професіях типу “людина – людина” результат, як правило, є продуктом діяльності однієї людини – представника професії (наприклад, продавця, бібліотекаря, лікаря і т.п.), то у педагогічній професії дуже важко вичленити внесок кожного педагога, сім’ї та інших джерел впливу у якісне перетворення суб’єкта діяльності – вихованці. Результат виховання залежить від єдності зусиль педагогічного колективу, психологічного клімату у ньому, тобто настрою його членів, їх працездатності, психічного і фізичного самопочуття.

Творчий характер педагогічної професії є її найважливішою особливістю. Рівень творчості діяльності педагога відображає ступінь використання ним своїх можливостей для досягнення поставлених цілей. Творчий педагог уміє приймати оригінальні рішення, використовує новаторські форми і методи роботи і тим самим досконало виконує свої професійні функції. Творчість педагога проявляється не тільки при нестандартному, оригінальному вирішенні педагогічної задачі, а й при вирішенні завдань спілкування з учнями, їх батьками, колегами по роботі. Слід зазначити, що творчість приходить тільки тоді і лише до тих, хто добросовісно ставиться до праці, постійно прагне до підвищення професійної кваліфікації, до вивчення досвіду кращих шкіл та педагогів.

Аналізуючи діяльність педагога в сучасних соціальних умовах, можна виділити її позитиви і негативи.

Позитивні сторони:

·        можливість професійного росту;

·        багатство соціальних зв’язків з колегами, учнями, їх батьками;

·        можливість задовольнити вищі людські потреби – творчі;

·        творча самостійність;

·        гуманістичний характер професії;

·        літні терміни відпустки;

·        тривала відпустка – 48 робочих днів.

Негативні сторони:

·        низька заробітна плата;

·        ущемлення громадянських прав  мотивів політичної благонадійності і лояльності по відношенню до політики правлячих кіл;

·        строга регламентація поведінки і діяльності вчителя, підвищені вимоги до морального обліку вчителя;

·        великі нервові затрати.

 


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

58056. Урок – гра. «Математика і навколишній світ». Дії з натуральними числами 70.5 KB
  Мета: Систематизувати знання, уміння та навички учнів по темі «Дії з натуральними числами» В процесі розв’язання цікавих нестандартних; Сприяти розвитку та формуванню інтелектуальних і творчих здібностей учнів...
58057. Уроку позакласного читання для учнів 3-х класів 144 KB
  Мета: Поглибити знання дітей про породи собак; пробуджувати інтерес до прочитаного; розвивати навички правильного, свідомого читання, уміння самостійно працювати з текстом, порівнювати, узагальнювати, робити висновки...
58058. Прикладна діяльність. Створення декоративної композиції «Дерево життя» в техніці петриківського розпису 63 KB
  Мета: ознайомити учнів із світосприйняттям предків на прикладі дерева життя символу українського декоративно-прикладного мистецтва; вчити учнів передавати на малюнку чарівний світ природи за допомогою основних прийомів петриківського розпису...
58059. Шопен – душа фортепіано 74 KB
  Мета уроку: Навчальна: ознайомити учнів із творчістю та життєвим шляхом Ф.Шопена, провідними стильовими засадами його композиторського почерку; працювати над диханням, чистотою інтонування, співом у єдиній вокальній позиції.
58060. Вражаючі здібності «фортепіанного поета» Фридеріка Францішека Шопена 89.5 KB
  МЕТА: поглибити знання дітей про творчість Фридеріка Шопена; вчити учнів глибоко емоційно сприймати інструментальну фортепіанну музику розуміти та інтерпретувати її зміст; дати визначення понять ноктюрн і скерцо; збагатити уявлення дітей про життєвий зміст музики розуміння її...
58061. Урок-презентація: Симфонія вогняних років 64 KB
  Учитель музики: Доброго дня діти. Сьогодні ми міркуємо про музику яка народжувалась і звучала в роки Великої Вітчизняної війни подивимось як боровся наш народ з ворогом у блокадному Ленінграді і як ця боротьба показана Шостаковичем через музику в симфонії на екрані слайд...
58062. Стихійні лиха 75.5 KB
  Мета: продовжити ознайомлювати учнів із небезпеками природного походження, розглянути приклади стихійних небезпек, скласти алгоритми поведінки в надзвичайних ситуаціях (сильного вітру і грози та в разі потрапляння в зону підтоплення); розвивати логічне мислення; виховувати бережливе ставлення до власного здоровя та життя.
58063. Прикладне мистецтво 293 KB
  Обладнання для учнів: естетичний словник з образотворчого мистецтва ручка. Види діяльності учнів: пізнавальна сприймання мистецтва. Вид уроку: бесіда з образотворчого мистецтва.
58064. Психічна і духовна складові здоров’я 96.5 KB
  11 Конфлікти і здоров’я. Види конфліктів. Вплив конфліктів на здоров’я. 1 МЕТА: надати учням поняття про конфлікти їх види вплив конфліктів на здоров’я; формувати в учнів вміння адекватного оцінювання життєвих ситуацій; вміння обирати шляхи вирішення спільних проблем; вчити учнів запобігати конфліктних ситуацій та при їх виникненні вміти розв’язувати конфліктні ситуації; розвивати в учнів розуміння почуттів і потреб інших людей; виховувати в учнів толерантне ставлення до чужих поглядів і переконань товариські стосунки.