7879

Загальна характеристика елементів процесу доказування

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Загальна характеристика елементів процесу доказування Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація з...

Украинкский

2013-01-29

44 KB

42 чел.

Загальна характеристика елементів процесу доказування

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді – це сфера кримінально-процесуальної діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Процес доказування – це формування (виявлення, збирання, дослідження, перевірка, оцінка і використання) доказів і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обгрунтованого і справедливого рішення.

Доказування у кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.

Процеси пізнання і доказування щільно взаємопов’язані, оскільки доказування у кримінальному судочинстві – це не тільки опосередковане, але і неопосередковане пізнання, яке можливе стосовно окремих обставин, що охоплюються предметом доказування по кримінальній справі.

У структурі доказування присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення, підтвердження достовірності фактичних даних) та обгрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи.

Пізнавальний елемент доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації та отриманні фактичних даних щодо обставин, що входять в предмет доказування по справі.

Комунікативний елемент доказування полягає в тому, що сприймаючи доказову інформацію, слідчий в силу своєї функції мислить себе частиною „пізнавальної системи”, частками якої є всі посадові особи, які здійснюють пізнавальну діяльність у кримінальному процесі. Його завдання полягає в тому, щоб перетворити „істину в собі” в „істину для всіх”.

Процесуальна форма збирання та дослідження доказів виступає універсальним комунікативним та посвідчувальним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату та створення необхідних гарантій її надійності – достовірності та допустимості у справі.

Засвідчувальний елемент доказування проявляється в документуванні та засвідченні в установленому порядку виявлених даних, а водночас і самої процедури одержання доказів для того, щоб обґрунтувати їх достовірність та правильність висновків, зроблених на їх основі.

Пізнання в кримінальному процесі пов’язане не тільки з виявленням фактичних даних, а й з їх закріпленням, документуванням, а за необхідності – і засвідченням за допомогою понятих як самих виявлених фактичних даних, так і процесу їх отримання (пошуку, знайдення та вилучення). Така діяльність спрямована насамперед на встановлення достовірності зібраних доказів.

При реалізації зазначеного елементу в процесі доказування здійснюється надійне процесуальне закріплення доказів. Документуванням діяльності з виявлення, віднайдення, отримання та фіксації доказової інформації утворюється ціла система додаткових допоміжних доказів, що підтверджують достовірність і допустимість до справи вже отриманих доказів. Тим самим такий процес доказування стає надійним джерелом встановлення об’єктивної істини.

Зовнішньопредметна пізнавальна діяльність невіддільна у доказуванні від розумової діяльності. Мислення в доказуванні невіддільне від чуттєвого пізнання, а аналіз, оцінка, перевірка та використання доказів органічно вплітаються в діяльність зі збирання та дослідження доказової інформації. При цьому саме дослідження доказове, оскільки воно під час свого провадження, застосування, розвитку відтворює як логіку пізнання, так і логіку дійсності.

Підсумок доказування – висновок у справі – являє собою результат синтезу чуттєво-практичної (пізнавально-засвідчувальної і комунікативної) та розумової (оціночної та обгрунтовуючої) діяльності суб`єктів доказування [183, с. 334, 335, 336].

За своїм змістом процес доказування складається з низки елементів, органічно поєднаних між собою, а саме:

  •  виявлення і збирання доказів;
  •  дослідження і перевірка доказів;
  •  оцінка і використання доказів.

М.С. Строгович як самостійний елемент процесу доказування виділяє процесуальне закріплення доказів.

М.М. Михеєнко пропонує збирання доказів як елемент кримінально-процесуального доказування назвати формуванням доказів та їх процесуальних джерел, яке на стадії досудового слідства включає проведення і процесуальне оформлення слідчих та інших процесуальних дій по виявленню, отриманню та фіксації доказової інформації. Ця точка зору зумовлена тим, що неможливо вважати, що докази існували і до проведення слідчих дій. Оскільки, якби це було так, то завдання слідчого стало б доволі простим: знайти та приєднати до справи „готові” докази. Але ж процес доказування є дещо складнішим. Тому, на початку доказування предметом пізнавальної діяльності слідчого є не докази, а сліди певної події, які залишились на предметах матеріального світу і у свідомості людей. Слідчий виявляє ці сліди, отримує інформацію, яка у них міститься і має відношення до справи, та фіксує її в процесуальних документах.

Процес доказування має своїм змістом діяльність (практичну і розумову), яка повинна складатись із декількох елементів (стадій, етапів).

Разом з тим, окремі автори вважають, що поширений у літературі вираз „етапи процесу доказування” є методологічно неправильним, як і термін „стадії процесу доказування”. У той самий час термін „елементи процесу доказування” недостатньо конкретизований. На думку А.Р. Бєлкіна найбільш вдалим є термін „фази процесу доказування”, котрий підкреслює їх тісне переплетіння та взаємозумовленість, можливу одночасність і існування, а також комплексність, багатоаспектність самого процесу.

Збирання, перевірка й оцінка доказів як елементи доказування, визначені КПК України, властиві всім етапам процесу доказування. У процесуальній літературі перераховані елементи доказування ще називають етапами. На думку В.Т. Білоуса, Г.Л. Чигриної та В.К. Шкарупи таке найменування є невдалим, бо наводить на думку про чергування етапів, передбачає розрив у часі. Між тим, процес доказування – це єдиний і нерозривний процес пізнання, в якому зазначені елементи повторюються.

На наш погляд, у теорії кримінального процесу слід говорити і чітко відрізняти такі поняття як етапи розслідування кримінальної справи, процес доказування і елементи процесу доказування, які становлять його зміст.

Щодо елементів процесу доказування в науці кримінального процесу і в теорії доказування у науковців немає єдиної точки зору. Теоретично закріплено, що доказування здійснюється за допомогою збирання, перевірки і оцінки доказів; фіксація доказової інформації виступає складовою частиною збирання доказів. КПК України говорить лише про збирання і оцінку доказів. У теорії ж доказів, крім зазначених елементів використовуються такі поняття як: виявлення, формування, дослідження, використання доказів. Як ці поняття взаємопов’язані, чи виключають вони одне одного і чому законодавець обрав лише три з них, ми маємо встановити у своєму дослідженні.

У збиранні, перевірці й, особливо, оцінці доказів беруть участь не тільки державні органи та особи, які ведуть процес, але й підозрюваний, обвинувачений, його захисник, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники.

При доказуванні фактів вчинення фіктивного підприємництва, а також пов’язаних з ним злочинів всі елементи, що складають зміст процесу доказування, виступають у єдності і взаємодії як відносно факту вчинення фіктивного підприємництва (який доказується), окремої обставини, що входить у предмет доказування, так і відносно сукупності злочинів, коли приймаються рішення, які визначають певні юридичні наслідки.

Разом з тим, окремі елементи процесу доказування на різних етапах розслідування злочину можуть мати різне значення. Закономірності виникнення, існування і зникнення інформації про злочин і злочинця є базовими по відношенню до закономірностей доказування, роботи суб’єкта із доказами.

Виявлення доказів – це діяльність безпосередніх учасників (суб’єктів) доказування, а також інших уповноважених на те осіб, наділених в силу кримінально-процесуального закону правом представляти органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) виявлену ними доказову інформацію (фактичні дані) для прийняття того чи іншого кримінально-процесуального рішення, пов’язана із пошуком інформації, фактів, які можуть мати доказове значення.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК України). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Дослідження і перевірка доказів означає, що всі зібрані по справі докази повинна об’єктивно дослідити і перевірити особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд. Ці елементи тісно між собою взаємопов’язані, оскільки неможливо перевірити докази без їх попереднього дослідження.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів, яка є розумовою діяльністю слідчого, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка як один із етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу.

Використання доказів – це оперування ними для прийняття рішень у кримінальній справі.

Процес доказування – це проваджувані у встановленому законом порядку збирання, перевірка та оцінка доказів і їх використання з метою достовірного встановлення обставин кримінальної справи. Процес доказування об’єднує практичну діяльність із провадження слідчих і судових дій по збиранню та дослідженню доказів, і розумову, логічну діяльність, спрямовану на пошук доказів, їх критичну перевірку та оцінку. Процес доказування має на меті отримання достовірного знання, тобто він повинен призвести до таких результатів, коли висновки у справі будуть не лише істинними, але й обгрунтованими, доказаними.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

73906. Ленінський етап в розвитку політичної економії 33 KB
  Реалізація цієї концепції соціалістичного будівництва що розроблялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну революцію і базувалась на двох складових диктатурі пролетаріату та суспільній власності натрапила на неможливість негайного вирішення проблеми формування соціалістичної власності. Можливість вирішення проблеми співвідношення сил капіталізму та соціалізму на користь останнього Троцький убачав у негайному усуспільненні виробництва тобто встановленні...
73907. Українська школа марженалізму на межі 18-20 століття. М. І. Туган-Барановський, О. Білімович, р. Орженецький, М. Ковалевський, Є. Слуцький, А. Антонович 46 KB
  Він детально викладає теорію цінності Менгера підтримує критику австрійською школою трудової теорії вартості і особливо теорії вартості К. Білимович бачить заслугу австрійської школи саме в тім що вона виступила проти трудової теорії вартості завдяки чому всі теоретичні розробки Маркса положення про двоїстий характер праці робочу силу як товар додаткову вартість як і вся теорія експлуатації зависла у повітрі1. Сприйняття і пропаганду суб\'єктивнопсихологічної теорії цінності австрійської школи в Росії й Україні було доповнено...
73908. Революційно-демократичний напрям економічної думки в Україні. АС. Подолинський, І. Франко, О. Терлецький, В Навроцький 61 KB
  Франко О. Франко та інші. Франко 1856 1916 великий український письменник мислитель історик філософ літературознавець. Франко дослідженню економіки Галичини становищу селянства й робітничого класу.
73909. Ліберальні напрями економічної думки в Україні в 19 столітті. М. Зібер, М. Драгоманов, М. Довнар-Запольський 33 KB
  Драгоманов М. Михайло Петрович Драгоманов 1841 1895 видатний український мислитель історик публіцист етнограф літературний критик. Драгоманова як політично неблагонадійного було звільнено з посади викладача. Драгоманова в розвитку української і національної ідеї.
73910. Сучасний монетаризм М. Фрідмен 57.5 KB
  Монетаризм являє собою одну з найвпливовіших шкіл сучасної економічної науки, що належать до некласичного напряму. Він розглядає явища господарського життя крізь призму процесів, що відбуваються у сфері грошового обігу...
73911. Економічна думка країн Давнього Сходу й Передньої Азії. Давньоєгипетські джерела. Закони Ешнунни. Ліпіт Іштара. Хаммурапі 28.5 KB
  До нашої доби дійшли Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара Проречення Іпусера Пророцтво Неферті Повчання Ахтоя сина Дуауфа своєму синові Піопі різні адміністративногосподарські та юридичні документи. Так наприклад Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара XXII ст. Тоді вони працюватимуть задля царя як один загін і не буде серед них бунтарів1. є закони вавилонського царя Хаммурапі.
73912. Економічна думка в Україні в пореформений період 19 століття. М. Бунге, Д. Піхно, С. Вітте, І. Сокальський 22 KB
  Бунге Д. Бунге професор згодом ректор Київського університету у 80ті рр. Бунге вказував на велике значення для розвитку політичної економії правильного визначення її предмета і вважав що складність такого визначення пояснюється позицією ліберальної економічної школи та соціалістів. Бунге критикував соціалістів за те що вони засуджували існуючий порядок і вбачали свій ідеал у новій організації праці у вигаданих формах суспільного устрою3.
73913. Створення К. Марксом і Ф. Енгельсом пролетарської політекономії : початок формування економічного вчення марксизму. Структура та основні проблеми “Капіталу” Пізні наукові праці 42 KB
  Структура та основні проблеми Капіталу Пізні наукові праці . Теоретичні проблеми Капіталу К. Кілька рукописних варіантів Капіталу 1857 1865 Критика політичної економії До критики політичної економії другий та третій попередні варіанти Капіталу у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку однак Маркс намагався надати цьому твору характеру вичерпної логічно закінченої теорії. Однак вихід у світ одночасно всіх томів Капіталу не пощастило забезпечити: праця тривала надалі а...
73914. Маржинальна революція: австрійська школа “граничної корисності” (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бьом-Баверек). Принципи економікс А. Маршалла 36.5 KB
  Маржинальна революція : австрійська школа граничної корисност К. Її теоретичними принципами були субєктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія граничної корисності.Візер розвивав ідеї Менгера у працях Походження й основні закони господарської цінності 1884 Природна цінність 1889 Закон влади 1926 використовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва.