78792

Скарби бабусиної скрині

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Ліна: Ну а я що можу зробити? Візьми он книжку яку почитай. Марія: Та ти що з дуба впала, яка книжка, я ж покоління ХХІ століття - часу інтернету, - ми книжок не читаємо. Ліна: Тобі ж гірше. Не хочеш читати - візьми в хаті поприбирай. Подвійна користь буде: себе займеш і бабусі допоможеш.

Украинкский

2015-02-10

77.5 KB

0 чел.

Скарби бабусиної скрині

Діючі персонажі:

Ліна – десятикласниця, що приїхала з молодшою сестрою Марією до бабусі в село на канікули;

Ігор – студент, друг Ліни;

Андрій, Тетяна, Дмитро, Сергій, Ольга – сільська молодь.

ДІЯ І

В сільській хаті

Ліна біля дзеркала одягається, фарбується

Марія: Лін, ну Ліно…

Ліна: Чого тобі?

Марія: Пограйся зі мною, мені нудно.

Ліна: Я тобі що нянька?! Ти вже не маленька, сама себе розважай.

Марія: Як я себе розважатиму, як тут комп'ютера немає, а телевізор тільки два канали добре

показує – набридло.

Ліна: Ну а я що можу зробити? Візьми он книжку яку почитай.

Марія:Та ти що з дуба впала, яка книжка, я ж покоління ХХІ століття- часу інтернету,- ми книжок не читаємо.

Ліна: Тобі ж гірше. Не хочеш читати - візьми в хаті поприбирай. Подвійна користь буде: себе займеш і бабусі допоможеш.

Марія:От порадила! Сама на гульки збирається, а я прибирати мушу!(Трохи згодом )

Краще б я вдома на ці канікули лишилася, дома хоч інтернет, телик, сусідка Дашка.

Лін, а Лін, а візьми мене з собою.

Ліна: Таке придумала, у нас в компанії всі дорослі. Ігор он-студент, Тетяна школу закінчує, як і я, Андрій працює. Що тобі з нами робити, дорослі балачки слухати?

Марія: Ну-да, ти просто не хочеш, щоб я бабусі потім розказала, що ви там курите, п'єте і цілуєтесь.

Ліна: Що? Що ти верзеш, у нас ніхто не куре, а тим паче не п'є.

Марія: Да-да, я вас знаю, і все бабусі розкажу, якщо мене не возьмеш.

Ліна: Ах ти ж гадина мала, я тобі зараз задам.

Бігають навколо столу, Ліна намагається спіймати Марійку. Нарешті їй це вдається

**** весела музика

Марія: Пусти, пусти. Все одно бабусі розкажу, і вона тебе гулять не пусте.

Ліна: Ах так, ну, стривай, йди-но сюди, посидь трохи ось тут, у чулані, охолонь і подумай, як себе слід вести.

Марія: Випусти мене, чуєш, випусти кажу, бо битиму! Випусти, Лінка проклята, бо двері виламаю!

Ліна: Ну-ну, ламай скільки влізе! А в чулані темно, страшно. Та зараз ще й миші повилазять, пальчики тобі повідкушують.

Марія: А-А.. (вереск) Випусти, чуєш, випусти!

Ліна: Просись, обіцяй, що будеш гарною дівчинкою, тоді подумаю.

Марія: Не буду проситись!

Ліна: Тоді сиди!

Марія:Ха-ха, а я світло включила, і зовсім тут не страшно, і ніяких мишей тут немає.

Ліна: Боже, ну й дитина! Бісеня мале. Ну що з нею робити? Як оце її саму залишати? І бабуся, як на зло, сьогодні у лікарні на чергуванні. Вже три роки як на пенсію вийшла, а все одно роботу не полишає, інші мріють про відпочинок, а вона….

Щось Машка затихла…. Ей, мала, ти там не заснула?! Дивно, підозріла тиша. Ну добре, виходь, я вже не серджуся. Давай миритися.

Марія: Зараз, почекай.

Ліна: Не зрозуміла… так вона каже, коли годинами в інтернеті просиджує. Маш, отямся, я відкрила двері, виходь з чулану.

Марія: Та чую вже, зачекай.

Ліна: Та що ти там таке робиш?

(голоси за сценою)

Марія: Глянь яка гарна, допоможи її витягти.

Ліна: Ти здуріла, нащо тобі ця скриня здалася, пішли звідси.

Марія: Ні, я без неї звідси не вийду.

Ліна: Та що ти ще вигадала, кишкомотко! Що в цій скрині такого?

Марія:Ти ж хотіла, щоб я чимось зайнялася, от я собі заняття й знайшла. Тягни вже швидше.

Ліна: Та нам її ніколи не витягти, глянь, яка важелезна.

(Стук у двері)

Ігор: Ей, хазяйки, ви вдома?

Ліна: Дома, дома, проходь, Ігорю.

Ігор: Ну, то як, ти вже зібралася, нас там чекають…

Ліна: Та в мене проблемка…

Ігор: Навіть здогадуюся яка, й ім'я цій проблемці — Марія. Привіт, Маруська, а чого це ти в чулані сидиш?

Ліна: Та ось знайшла там якусь бабусину скриню і не хоче без неї виходить, тягни-каже- її в хату, а вона ж важелезна така.

Ігор: Добре, спробую допомогти вашому горю, давайте разом навалимося. Ось так. Де ставити?

Марія: Ось сюди. О, моя скринечка, мій скарб!

Ліна: І що ти в ній хорошого знайшла, покажи.

Марія: Ні-і-і, скриня моя, і те, що в ній лежить, теж.

Ліна: Ну не зовсім вже й твоя, а бабусина, а їй від її бабусі лишилася, а в чужих речах порпатися не годиться!

(Трохи згодом) Ат, чим би дитя не тішилось, аби не плакало. Грайся поки. Я повернуся, назад поставимо, щоб бабуся і не довідалася. Ходімо, Ігорю!

Ігор: Бувай, мала!

Марія: Та йдіть вже!

( виходять)

***** музична заставка

ДІЯ ІІ

Вулиця. На лавочках сидить молодь. Про щось тихо говорять

Сергій: Ну, нарешті, ми вже думали ви не прийдете.

Ігор: Привіт усім.

Дмитро: (подає гітару) Тримай, заграй щось, щоб дівчата не сумували.

**** Пісня під гітару….

Ігор: А де це Андрій?

Тетяна: Казав, що буде. Чекаємо.

Дмитро: Мабуть, знов з батьком посварився… може, й не прийде.

Ольга: А коли це йому заважало… батько кричить – не кричить, а він все одно своє робить.

Ліна: А що його батько так і пє щодня?

Дмитро: Зараз менше, поки робота на тракторі є, то тримається. А тільки в зиму — все починається….

Тетяна: Тому й з Андрієм сварки, бо йому боляче дивитися, як батько спивається. Поки матір була жива такого не було, а не стало жінки – чоловік зовсім розкис; синові- каже- я не потрібний, роботи немає – от і пє з нудьги.

Сергій: А скільки тут таких за останні роки поспивалося… Молоді мужики, сімї діти, а вони вже зранку під лотком.

Ольга: Хто пє, а хто вже й до наркотиків призвичаївся. Он у нашої сусідки весь город перетовкли – мак різали. В неї зацвів по весні то там, то там. Наче й не садила- каже,- сам десь узявся ріденько. Цвів яскраво, око радував, тож вона й не стала виривать і ось діждала.

Тетяна: А у нас два дні тому вночі усю цибулю вибрали і кароплю порили, мати так плакала, скільки праці пропало. У сусіда курей забрали, а на крайній вулиці все, що було залізне, за ніч з двору повиносили.

Сергій: Чого дивуватися, як більш ніж півсела алкоголіки і наркомани, робити - не роблять, а гроші на горілку десь брати треба.

Дмитро: А скільки їх від тієї горілки погоріло. Торік двоє померло, і цей рік один.

Ольга: Людей взагалі на селі мало залишилося. Молодь вся до міста потікала, а старі відходять потихеньку.

Дмитро: Та й не дуже старі. Вчора, чули, дядька Тараса поховали.

Ігор: Дядька Тараса? Так йому ж тільки 60 було. Здоровий такий, кримезний чоловік.

Дмитро: Серце…

Сергій: Смерть не питає скільки тобі стукнуло 60, 40 чи ще менше. Он місяць тому Сашка малого нестало, що біля церкви жив, йому 17 ще не було- рак. За два місяці хлопець згорів.

Тетяна: Страшно, коли люди ось так хворіють, помирають…

Ольга: Щось у нас в селі стало багато людей на рак хворіти.

Ігор: А що дивуватися. Наше село недалеко від хвостосховища уранових руд знаходиться.

**** Заставка

Дмитро: О, Андрій, ну, нарешті. Де ти так довго пропадав, сідай, розказуй.

А.: Немає чого розказувати, все як завжди. Сил не вистачає. Так від цього стомився: батько… на роботі не ладиться… весь час грошей бракує… не можу більше, поїду геть з цього села.

Ігор: Думаєш, в місті краще? Там теж з роботою напряжно. Ще й з житлом проблеми. Винаймати квартиру дорого, а своє купити- і не мрій.

Андрій: А хто сказав, що я до міста поїду. Я, може, вирішив з України взагалі тікати.

Сергій: Ти що? як? на зовсім?

Андрій: Побачимо, може, й на зовсім. Що тут робити… все годують обіцянками: потерпіть, скоро стане жити легше, і що? Коли на цій нещасній Україні стане легше?

Тетяна: Ти думаєш, на чужині буде просто? Та і куди ти поїдеш? В Америку, Німеччину, Канаду? Куди? Ні мови, ні звичаїв. Там зовсім інші люди, інша культура.

Андрій: Мову вивчу, а люди… Люди кругом однакові.

Тетяна: Однакові? Ти як наче тільки народився. У кожної нації свій менталітет. Скільки наших емігрантів, виїхавши за кордон, не змогли звикнути до чужини і, помаявшись, повернулися назад.

Ліна: Ми хоч і живемо в центрі Європи, але європейці дуже відрізняються культурою від нас. Вони більш вільніші, егоцентричніші. Не привязуються так до батьків, дітей, друзів,-кожен сам за себе.

Ольга: Та й що ми знаємо про ту Європу, через почуття меншовартості ми готові прийняти будь-який міф чи стереотип.

Дмитро: Чому нічого не знаємо? Ну, я трохи знаю про англійців, нам в школі розповідали: вони дуже стримані, ніколи не говорять про особисте, прямо думок не висловлюють, говорять натяками із підтекстом.

Тетяна: Стримані в розмові не тільки англійці, у іспанців, наприклад, теж говорити за столом про особисте, політику або кориду – вважається поганим тоном. До речі, знаєте о котрій вони снідають. Ніколи не здогадаєтесь - о 14:00, а обід припадає на 22 рівно.Але, якщо вас запрошують на сніданок, приймати пропозицію не варто, бо то лише акт ввічливості. Ось такі диваки.

Ольга: Зате танці в них гарні, і музика запальна.

**** Іспанський танець….

Ігор: А я чув, що французи дуже іронічні і уїдливі, люблять покепкувати зі співрозмовника, зате завжди дотримуються субординації. Панібратство сприймають як поганий тон, і про особисте теж ні з ким не говорять. Вони, до речі, дуже дбайливі щодо грошей, інколи це більше схоже на скнарість, але вони сприймають це як турботу про своє майбутнє.

Сергій: Німці теж скнари. Вони навіть коли запрошують у ресторан, платять кожен за себе сам.

Ігор: Це не скнарість. Це менталітет. Ще німці люблять, щоб до них зверталися за титулами, а у кого їх немає, говорять «Herr Doctor».

Ліна: Ну якщо вже обирати між французами і німцями, я б обрала французів.

Ігор: Чому?

Ліна: Бо Франція - це так романтично, це мода, парфуми, це Париж – найкрасивіше місто у світі. Так, ви знали, що у Франції проводяться карнавали, майже як у Бразилії?

Ігор: Ну то й що, а в Німеччині – свято пива! А ще саме з Німеччини прийшов звичай запалювати свічки на іменинному торті. Раніше Дні народження взагалі святкували тільки чоловікам – господарям. У ХІІІ столітті почали відзначати дитячі, тільки торт не їли аж до вечора, міняючи свічки. Свічок на одну більше ніж років – символ народження.

Ліна: А мені все одно німці не подобаються, і мова у них якась груба. Інша справа французька… Їхня пісня ллється мелодійно, ну майже як наша…

**** Пісня французькою мовою «Жутем»

Ольга: А мені українське все одно краще. І мова, і звичаї, і етикет…

Сергій: Ну, до нас подібні хіба що італійці…

Ольга: Чим це вони подібні?!

Сергій: Розумні, кмітливі, експресивні, ввічливі, але одночасно запальні й мстиві. Вони просто «фонтанують» енергією, завжди відкрито виявляють почуття, тому стриманість інших сприймають як ліцемірство. До того ж вони не дуже організовані і пунктуальні. Ну хіба не наш портрет?!

Ольга: Та ти що! Ми зовсім не такі галасливі і не мстиві.

Сергій: Ага, не мстиві, бо ліниві.

Ольга: Українці терплячі, великодушні, щирі і доброзичливі.

Сергій: А ще хитрі і заздрісні.

Ольга: Та годі тобі, чого вївся? Ти що не любиш нашої нації? Чи сам не українець?

Сергій: Українець, просто дуже прикро, що найкращі свої риси ми розгубили, а все оте гидке назовні повилазило і жовто-блакитним прапотом махає. Свою культуру розгубили, історію не знали та ще й забули, а чуже тягнемо, та якби хоч хороше, а то ж….

Андрій: Немає нічого доброго на Україні, от і я кажу, треба тікати звідси, поки не пізно.

Тетяна: Ну чому це нічого доброго? Нам що й пишатися немає чим?

Андрій: А чим тут пишатися, чим?!!! Ви пройдіть вулицями: світла немає, хати старі похилилися, паркани давно потрюхли, а все тому, що живуть одні пенсіонери та злидарі. Ввечері молоді вийти нікуди, в селі клубу немає, ні фільмів, ні танців… А надворі XXI ст.

Ігор: Хочеш культурного життя - поїдь до міста, а як ще пощастить затриматися в обласному центрі чи столиці - о-о… там вже ковтнеш повітря свободи і сучасних ритмів життя: і театри, і фільми, і нічні тусовки у клубах, барах. Інтернет – кафе, модні покази, призентації і різні бізнес-тренінги та семінари… Чого тільки немає: тут тобі і обмін інформацією, і знайомства, і дозвілля на будь-який смак. Тільки, знаєш, все це швидко набридає, стомлює страшенно.

Ліна: До речі, ви знаєте що у жителів міста нервові стреси і депресії трапляються у двічі частіше, ніж у селян. Людина просто не витримує напруги і ритму міського життя. А тут, у селі, ближче до природи, спокійніше, затишніше. Тільки тут починаєш дихати на повні груди, помічати навколишню красу. І душа оживає, розкривається, як та квітка.

**** Пісня «Квітка-душа»

Тетяна: Та й люди в селі добріші, привітніші.

Андрій: Привітніші? Може колись і були привітніші, а зараз через безгрошів ’я та отаку сірість у них одне заняття: збирати плітки та перемивати кістки одне одному.

Сергій: Звичайно, що вони бачать? де взятися культурі на селі?

Ігор: Де взятися? виховувати треба!

Андрій: Хто ж їх виховувати буде, ти чи що?

Ігор: Я і ви, ті що освіченіші, свідоміші.

Андрій: І як ти це будеш робити, підеш по хатках лекції читати?

Ігор: Та хоч би й лекції… а як отак стогнати, то нічого не змінеться. Все в наших руках, тож не слід їх опускати.

Андрій: Ну-ну, давай, «месія», веди село до світлого культурного майбутнього. Може з твоєю допомогою наше село швидше за Україну до Євросоюзу вступить.

Ігор: Даремно глузуєш.

Тетяна: Та годі вам, не сваріться.

Ольга: Тихіше, чуєте, хтось ніби співає.

Дмитро: Та хто у нас може співати, по селам давно не співають. Магнітофон, мабуть.

Ольга: Та ні, живий голос,слухайте.

Сергій: А я знаю хто це. То до Катерини Іванівни онука приїхала з міста, вона наче у студії якійсь там займається…

Андрій: А нічого така пісенька, веселенька, ноги самі у пляс просяться…

**** пісня «Палала»

Зявляється Марійка, одягнена у вишиту українську сорочку, підперезану рушником, на голові хустка, накручена, як у жінок..

Ліна: Ой Боже, що це?! В що це ти вирядилася, я ж тобі сказала дома сидіти, горе ти моє, ну на кого ти оце схожа?!

Ігор: Ну, мала, та й учудила.

Марія: Ви нічого не розумієте. Це зараз дуже модно.

Ліна: Що модно? Виряжатися, як опудало, і по селу ходити, людей лякати?

Марія: Ні, я про наряд. Вишиванки зараз в моді, і не магазинні, а справжні, ручної роботи. А це ж справжня, старовинна – раритет.

Ліна: Та я ось тобі по задниці надаю – «раритет». Ти спать давно повинна. Іди додому, все знімай і ховай у скриню.

Марія: Ну чого ти, Лінка, кричиш. Мені ж треба було комусь цю красу показати.

Ігор: Так, таку красу нічим не зіпсуєш. Це, мабуть, скарби бабусиної скрині?

Ліна: Все годі, ходімо.

Марія: Чекай, я ще з хлопцями не привіталася. Привіт, Сергію, а ти чого такий смурний, Андрію.

Андрій: Шкодую, що ти ще така мала, а то б одружився на тобі, Машка.

Марія: Не Машка, а Марічка, не на тобі, а з тобою! У жінок, на Україні з чоловіками рівні права. Але перш ніж одружуватися, посватайся!

Ліна: Ей, тьотю, ви не забули скільки вам років?

Марія: А що, раніше на Україні незаміжня дівчина 14 років уже була старою дівою. Тож мені вже час придивитися.

Ліна: Все, з мене годі. Заміж воно зібралося.

Ігор: Ось хто в нас лекції про національну культуру читатиме: Маша тире Марічка. Де ж ти ото таких знань набралася, бува не в бабусиній скрині?

Марія:А я багато чого знаю і без скрині.

Андрій: І що ж ти таке знаєш?

Ліна: Та що вона може знати, пуп янок оцей малий, вигадує, щоб з вами потеревенити, увагу привернути. Пішли - кажу - додому.

Сергій: Та стривай, Ліно, мала в тебе чудна, дай з молодим поколінням поговорити. Ми вже теє… наче старики… Ну розказуй, вундеркіндер, а я тобі ось цукерочку дам ( простягає лівою рукою)

Марія: Не візьму.

Сергій: Чому? Не любиш цукерок?

Марія: Ні, бо ти лівою рукою даєш.

Сергій: То й що?

Марія:З давнини в народі ліве - то недобре. У лівому вусі задзвенить-бути чомусь поганому. Лівою рукою подавати-на шкоду тому, кому подаєш. Це недоброзичливо.

Ліна: Ага, розумниця ти наша. Про ліву руку ти знаєш, а про те, що рушником підперізуватися не годиться,- ні?!

Марія: Так кушака ж не було, і рушник дуже гарний, весільний, хотілось похвалитися.

Ігор: Звідки знаєш, що весільний?

Марія: А що тут знати, на ньому ж пара птахів. Парні символи вишивалися на весільних рушниках, щоб молодим весь вік у парі прожити.

Сергій: Оце так скарби бабусиної скрині… Ну а ще ти там що знайшла?

Марія:Книжку.

Ігор: Книжку? Яку?

Марія: «Кобзаря»- стара така, затерта, мабуть, прабабуся любила Шевченка.

Сергій: Ага, «Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого….»

Марія: А ти, до речі, Сергію, знаєш, що саме цей вірш було перекладено ста сорока сімома мовами світу.

Сергій: Справді? А звідки ти знаєш?

Марія: Боже, ну й дивак. Я ж дитя інтернету.

Ліна: А я думала ти тільки в Сімсонів за компютером граєш.

Марія:Не тільки. Ще люблю грати у відомих – невідомих українців.

Тетяна: Це як?

Марія: Це відомі світові люди, тільки ніхто не знає, що вони мають українське коріння.

Тетяна: Кого це ти маєш на увазі, наприклад?

Марія: Наприклад, Чехов А.П. Дід його був українцем і мав прізвище Чех; дід композитора Чайковського, до речі, теж Петро, закінчив Києво-Могилянську академію, а прізвище було його Чайка. Дід Достаєвського, Андрій, з села Достаєва, був українським священником, а от вже батько, Михайло, посварившись з ріднею, втік до Москви.

Ф. Достоєвський,правда, все життя соромився чомусь свого українського коріння. А от Маяковський - ні. Його дід був козаком. Українці Ріпи, що потім стали Рєпіними, жили на Харківщині.

Сергій: А чому прізвища їх так змінилися?

Марія:Прізвища спотворені російськими чиновниками у XIX ст. під час русифікації.Слухайте, чому ви цього не знаєте. Це ж наша історія!

Ігор: Оце так, яйце курицю встидило. То скарб не тільки в скрині, ось справжній скарб.

Марія: От … живете на Україні, і нічого про неї не знаєте. Вже скоро Європа про нас більше знатиме, ніж ми самі.

Андрій: Це ж як?

Марія:Бо у них зараз модно проводити Дні української культури.

Ліна: Я теж про таке чула. Здається, такі заходи вже пройшли у Болгарії, Словаччині, Узбекистані, а наймасштабніший - у Франції. За три місяці представники усіх областей України провели 200 культурно-мистецьких акцій.

Ольга: У мене ідея! А давайте і ми у нас в селі проведемо таке свято – День української культури. Організуємо виставку старовинних побутових речей, я думаю по селу багато чого можна назбирати. Підготуємо концерт - трохи сучасних пісень, трохи народних. Запросимо жіночок, що знають давніх і вміють співати.

Ігор: А що, шикарна ідея.

Ліна: Так, але для свята костюми, декорації потрібні.

Марія:Тобі ж сказали, що виставку старовинних речей організуємо. Чим тобі не декорації? А костюми… Ось на мені, хіба поганий костюм? Там у скрині ще дві такі сорочки.

Тетяна: А такі скрині, може, не тільки у вашої бабусі збереглися.

Ігор:Отже, вирішено! Будемо на селі культуру відроджувати, бо ж нам є чим пишатися!

Сергій: А там, дивись, і дні Європи організуємо.

Андрій: Станемо Європою, щоб бути Україною!

Ігор: Станемо, обовязково станемо, бо ж ми – українці, і воно того варто!

*** Фінальна пісня…


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70049. Философия познания Ф.Бэкона и ее значение для превращения преднауки в науку 42 KB
  Бэкон дал философское обоснование нового взгляда на цель и предназначение науки разработал основные принципы индуктивного метода исследования. Бэконовский афоризм Знание сила в течение трех веков является символом науки. Бэкон предпринимает Великое восстановление наук в книге...
70051. Дискуссии о предмете социальной психологии в отечественной науке 55 KB
  Дискуссии о предмете социальной психологии в отечественной науке. В истории Отечественной социальной психологии можно выделить два этапа этой дискуссии: 20е гг. Оба эти этапа имеют не только исторический интерес но и помогают более глубоко понять место социальной психологии...
70052. Общение как восприятие людьми друг друга в процессе социального взаимодействия 57 KB
  Брунер для обозначения факта социальной обусловленности восприятия его зависимости не только от характеристик объекта но и от прошлого опыта субъекта его целей намерений от значимости ситуаций. Социальными психологами установлено что восприятие социальных объектов качественно отличается...
70053. Рационализм и эмпиризм в философии Нового времени (Рене Декарт, Френсис Бэкон) 33 KB
  Философия Нового времени XVII-XVIII вв: время появления науки появляются ученые которые не имеют никакого отношения к философии центральная проблема проблема способа познания мира онтологические вопросы уходят на второй план Выработаны две стратегии познания однако для обоих единственным...
70054. Дифтерия 55.5 KB
  Восприимчивость к дифтерии зависит от уровня антитоксического иммунитета. Возбудитель дифтерии устойчив к низким температурам длительно сохраняется на поверхности сухих предметов. Симптоматика дифтерии зависит от локализации инфекции иммунологического статуса организма и степени выраженности токсинемии.
70055. Jus gentium как прообраз международного права 34 KB
  А значит можно утверждать что по своему материальному содержанию это есть право общенародное почему римляне и называют его jus gentium. Предназначенное первоначально только для сношений перегринов jus gentium отличавшееся большею свободой и гибкостью приобрело малопомалу большое...
70056. Страхование. Виды страховых услуг 20.5 KB
  Страхование совокупность общественных отношений связанных с образованием страхового фонда за счет взносов вносимых участниками его создания с централизацией в организациях осуществляющих проведение страховых операций и с использованием на покрытие ущерба или других выплат лицам в отношении...
70057. Предоперационный период в деятельности медсестры 32.97 KB
  Предоперационный период ПП промежуток времени с момента принятия решения о проведении хирургической операции до её выполнения. Есть нюанс: диагностика предшествует принятию решения об операции но если решение принято то диагностика считается этапом ПП а если не принято...