7880

Збирання доказів при розслідуванні злочинів

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Збирання доказів при розслідуванні злочинів. Поняття та зміст збирання доказів. Будучи специфічним, процес доказування є особливим різновидом інтелектуальної діяльності суб’єктів розслідування. Найбільш складним її елементом є збирання та фор...

Украинкский

2013-01-29

104.5 KB

9 чел.

Збирання доказів при розслідуванні злочинів

1. Поняття та зміст збирання доказів.

Будучи специфічним, процес доказування є особливим різновидом інтелектуальної діяльності суб’єктів розслідування. Найбільш складним її елементом є збирання та формування доказової бази по кримінальній справі, котрі супроводжуються трудоємкою, монотонною, у т.ч. виключно технічною роботою – у першу чергу слідчого.

Для того, щоб докази використовувались як засоби доказування, їх потрібно збирати, тобто надати можливість суб’єкту доказування використати їх саме як докази, виділити їх з фактичних даних за ознакою важливості для справи.

Таким чином, пошук і виявлення доказів (носіїв інформації) – це перший етап процесу збирання доказів.

Процес доказування є складною багатоаспектною діяльністю суб’єктів кримінального судочинства. Він базується не тільки на кримінально-процесуальній теорії доказів, але також і на приватній криміналістичній теорії доказування. Збирання доказів є складовою частиною цього процесу.

Зважаючи на те, що етапи збирання доказів законом не визначені, різні автори вкладають у це поняття різний зміст. На думку О. Волинської, збирання доказів – це єдність виявлення та фіксації фактичних даних. Ю. Орлов виділяє у цьому процесі декілька етапів: пошук, отримання, процесуальне оформлення (фіксацію). С. Шейфер вважає, що структура збирання доказів охоплює виконання уповноваженою особою пошукових, пізнавальних, засвідчувальних та правозабезпечувальних операцій. В. Тертишник зазначає, що збирання доказів полягає у пошуку та виявленні джерел, носіїв доказової інформації та закріпленні фактичних даних, які містяться у виявлених джерелах та носіях. На думку Р. Бєлкіна, збирання доказів – це поняття комплексне, яке охоплює дії з виявлення, фіксації, вилучення та зберігання доказів. А.І. Вінберг розглядає збирання доказів як сукупність дій з виявлення, фіксації, вилучення і збереження різних доказів. М.С. Строгович відносить до збирання доказів дії по знаходженню доказів, їх розгляд і процесуальне закріплення.

Діючий КПК України (ст. 66) як елементи доказування визначає збирання і подання доказів, відокремлюючи таким чином дані поняття. На нашу думку, термін „збирання” є комплексним і охоплює своїм змістом і подання доказів. Тому із назви зазначеної статті КПК України слово „подання” потрібно виключити.

Відповідно до вимог теорії доказів поняттям збирання доказів охоплюється їхній пошук (розшук), а також виявлення й отримання (вилучення) оперативними та слідчими підрозділами інформації про вчинення злочину, яку вони містять.

Але це не означає, що при збиранні доказів співробітниками оперативних служб та слідчими податкової міліції можуть використовуватись будь-які способи збирання доказів. У КПК України наведений вичерпний перелік слідчих та процесуальних дій, що можуть проводитися з метою збору доказів (ст. 66 КПК України). Провадження не передбачених КПК України слідчих та процесуальних дій означає порушення принципу законності і прав громадян та призводить до визнання отриманого доказу недопустимим.

Існування інформації, яка має доказове значення, обумовлене дією певних закономірностей, найбільшими загальними з яких є:

  1.  Докази, що виникають, як результат відображення, існують у розвитку, характер якого обумовлений, з одного боку, їх іманентними властивостями, а з іншого – взаємодією із середовищем.
  2.  Доказ – як результат первинного відображення – існує стільки, скільки існує відображений об’єкт.
  3.  Кожний доказ існує протягом певного проміжку часу (від виникнення до знищення).
  4.  Час існування доказів може бути продовжений за рахунок наступних відображень, але при кожному наступному відображенні можлива втрата певної кількості доказової інформації.

Визначення кола й змісту ситуаційно типових процесів виникнення і зникнення відображень події і самих цих відображень стає основою для розробки рекомендацій по типовим для цих ситуацій діям суб’єкта доказування.

Закономірності виникнення, існування і зникнення інформації про злочин і злочинця є базовими по відношенню до закономірностей доказування, роботи суб’єкта доказування з доказами.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Зібрати докази неможливо без їх виявлення, оскільки зібрати можна тільки те, що виявлено, стало відомим суб’єктові доказування, який реально має справу не з доказами, а з фактичними даними, що за його припущенням ще тільки можуть стати доказами, тобто вони мають відбитки подій, але ще не мають процесуального статусу доказів. Виявлення доказів як елемент процесу доказування полягає у висуненні (побудові) і перевірці слідчих версій про те, де, у кого, і які саме докази (фактичні дані, свідчення) можуть бути виявлені, виходячи з наявних ознак (властивостей) злочину. Усі зібрані в справі докази підлягають ретельній, всебічній і об’єктивній перевірці з боку суб’єкта доказування шляхом проведення тих або інших слідчих або процесуальних дій.

Суб’єктивними факторами, які сприяють перетворенню об’єктивно існуючої можливості виявлення доказів у дійсність їх виявлення є:

  1.  Знання суб’єктом доказування загальних закономірностей виникнення інформації про злочин і злочинця;
  2.  Знання того, що в даний момент може являти собою доказ (один і той же об’єкт в залежності від ситуації може мати і не мати доказового значення, тому його „властивість доказовості” сама має ситуаційний характер і стає проявом певної тенденції);
  3.  Знання прийомів і засобів виявлення доказів та вміння їх застосовувати;
  4.  Наявність необхідних суб’єктивних якостей (спостережливість, уява, терпіння, здатність логічно мислити тощо).

Ситуація визначає особливості процесу виявлення доказів. Схожість певних ситуацій між собою, повторюваність їх загальних рис, закономірність, створюють умови для групування і узагальнення цих процесів, для їх типізації. Типізація процесів виявлення доказів означає пізнання закономірностей, які ними керують.

2. Способи виявлення та збирання доказів.

Основним змістом способів виявлення та збирання доказів у кримінальних справах є пізнавальні прийоми та операції, завдяки яким здійснюється отримання необхідної інформації та передача її адресатам доказування. Наявність формалізованих правил, виконання яких повинно засвідчити хід і результати використання відповідних пізнавальних прийомів і операцій, складає специфіку процесуального способу виявлення та збирання доказів, але не вичерпує зміст і мету їх законодавчої регламентації.

Можна виділити наступні обов’язкові елементи характеристики процесуальних способів виявлення та збирання доказів як особливого поєднання прийомів і операцій, які сприятимуть отриманню та передачі доказової інформації: а) визначення виду інформації, на отримання якої спрямований певний спосіб; б) перелік учасників; в) опис змісту прийомів і операцій з виявлення та збирання доказів; г) місце та час їх застосування; ґ) умови їх допустимості; д) послідовність прийомів і операцій; е) заходи із забезпечення повноти та достовірності доказів з метою запобігання спробам зацікавлених осіб завадити їх отриманню або спотворення; є) заходи із забезпечення всесторонності виявлення та збирання доказів; ж) заходи із попередження необгрунтованого вторгнення у сферу особистих інтересів громадян, забезпечення безпеки та недоторканості гідності осіб, у яких або за допомогою яких повинні бути отримані відповідні відомості; з) спеціальне деталізоване визначення прийомів і операцій із закріплення зібраних відомостей та результатів їх перевірки, як і відомостей, що посвідчують відповідність дій із виявлення та збирання доказів вимогам закону.

Таким чином, система регламентації кожного способу виявлення та збирання доказів відображає риси, які притаманні процесу доказування у кримінальних справах в цілому.

Вирішуючи питання про те, який спосіб одержання доказів варто використовувати, потрібно виходити з того, що порядок провадження слідчої дії забезпечує визначені гарантії одержання достовірної інформації.

Одним із найважливіших заходів є виявлення носія інформації про фактичні дані, оскільки без встановлення такого не можуть бути отримані відомості про факти.

Саме поняття „факт” використовується як філософське і логіко-методологічне поняття у двох значеннях:

  •  об`єктивно, реально існуючі події, властивості, відносини, зв`язки об`єктів, процеси їх взаємодії, зміни;
  •  клас висловлювань чи відомостей.

Важливе значення при цьому має оперативно-розшукова діяльність оперативних служб, яким слідчий (у т.ч. і податкової міліції) відповідно до ст. 114 КПК України має право давати доручення провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, і вимагати сприяння в розкритті злочину (ст. 66 КПК України).

Мета будь-якого оперативно-розшукового заходу полягає в отриманні інформації, яка має значення для попередження і розкриття злочину. Про це свідчить і ст. 10 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”.

Оперативно-розшукова діяльність складна і багатогранна. Ця діяльність пізнавальна і має характер пошуку та фіксації фактичних даних.

Працівники оперативних підрозділів мають право опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь; порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні; ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, виготовляти копії з таких документів, витребувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення у встановленому порядку тощо (ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”).

Відомості, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності, після відповідної перевірки й оцінки можуть бути використані як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або для проведення невідкладних слідчих дій; для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі (ст. 10 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”).

Однак, це не означає, що всі матеріали оперативно-розшукової діяльності мають використовуватись як докази. Вони використовуються з урахуванням правил допустимості, належності до справи та достовірності. Разом з тим, значна частина оперативних даних має значення конфіденційної інформації, інформації, яка не підлягає розголошенню.

Встановивши конкретних носіїв інформації про істотні обставини справи, слідчий вживає заходів до одержання наявної інформації.

Докази можуть бути одержані в результаті слідчих, судових, інших процесуальних дій (вимога осіб і органів, які ведуть процес пред’явити предмети і документи або провести ревізію), а також подання документів з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями. В стадії порушення кримінальної справи докази можуть бути отримані при оформленні явки з повинною, прийнятті заяв і повідомлень про злочин від громадян.

До самостійного способу збирання доказів відноситься вимога про провадження документальних ревізій. Одним із видів збирання доказів є також одержання на основі письмового витребування від банків інформації, що містить банківську таємницю щодо юридичних і фізичних осіб у порядку та в обсязі, встановленому Законом України „Про банки і банківську діяльність”.

Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями (ч. 2 ст. 66 КПК України).

Зазначені суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності мають право брати участь у доказуванні, використовуючи як метод доказування витребування (збирання) і подання предметів і письмових документів, що закріплено в ряді статей кримінально-процесуального закону (ст.ст. 43, 43-1, 48-52 та інші), і не може бути ніким обмежено. Більше того, органи і посадові особи зобов’язані сприяти здійсненню цих процесуальних прав. Наприклад, відповідно до п. 13 ст. 48 КПК України захисник має право збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази, й одержувати документи або їх копії від громадян і юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

Надавши захисникові право збирати докази, закон не обмежує місце їх виявлення і пошуку. Однак у законі нічого не сказано про те, яким способом захисник має право одержувати пояснення від громадян по відомим їм фактам події злочину, процесуальний порядок одержання таких пояснень, яку доказову силу вони мають і яким способом і на якій стадії дізнавач або слідчий зобов’язані прилучати такі матеріали до справи і т.ін. На думку Є.Г. Коваленка, виходячи з зазначеної норми закону, захисник має в даний час можливість шукати, виявляти й одержувати у своє розпорядження докази будь-яким способом, за винятком заборонених законом.

У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, у провадженні яких знаходиться справа, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

3. Фіксація результатів виявлення та збирання доказів.

Для того, щоб одержана інформація мала доказове значення, здобуті відомості повинні отримати встановлену законом процесуальну форму. Саме фіксація забезпечує єдність форми і змісту доказів, їх комунікативність. Слідчий зобов’язаний зафіксувати не тільки зміст фактів, ознаки предметів і явищ, а при необхідності – і тактичні прийоми і засоби. Повнота отриманих фактичних даних повинна пройти етап їх закріплення згідно з правилами фіксації доказів, що і дозволяє після цього вважати їх доказами по кримінальній справі.

Сам процес фіксації є складним і має дві взаємопов’язані сторони: криміналістичну і процесуальну.

Існують різні погляди на розглядуване поняття. Процесуалісти частіше говорять про „закріплення доказів”, про їх „процесуальне оформлення”, під яким розуміють „відображення у процесуальних актах виявлених слідчим фактичних даних”, „процесуальне засвідчення та документування зібраних доказів”, закріплення доказів у встановлених процесуальних формах. У криміналістичній літературі акцент робиться на зазначення об’єктів фіксації – переважно на матеріальні утворення, а також на засоби і методи фіксації.

Так, наприклад, А.І. Вінберг вважав, що збирання доказів є сукупністю дій з виявлення, фіксації, вилучення та документування різних доказів. П.А. Лупинська розглядає фіксацію доказів як елемент їх збирання нарівні з виявленням доказів. На думку М.С. Строговича, процесуальна фіксація доказів є самостійним етапом процесу доказування нарівні з виявленням, перевіркою й оцінкою доказів. Деякі процесуалісти розглядають процесуальне закріплення (фіксацію) доказів як самостійний елемент процесу доказування.

Об’єктами при фіксації доказів є:

а) самі фактичні дані;

б) дії з їх виявлення та фіксації;

в) умови їх виявлення та фіксації;

г) засоби і способи виявлення та фіксації фактичних даних і інших об’єктів закріплення.

Основними формами фіксації доказової інформації, які виділяються в теорії судових доказів є:

  1.  вербальна – складання протоколів, звукозапис;
  2.  графічна – схематичні, масштабні плани, креслення, малюнки тощо;
  3.  предметна – вилучення предмета, виготовлення його матеріальної моделі: реконструкція, копіювання, знімки, відбитки;
  4.  наочно-образна – фотографування, кінозйомка, відеозапис, голографія.

Залежно від способу одержання відомостей про факти вчинення злочинів, останні на стадії досудового слідства відповідно до вимог теорії доказів фіксуються шляхом складання протоколів, приєднання до справи речових доказів, приєднання до справи інших документів.

КПК України містить вичерпний перелік способів фіксації доказів та їх джерел. На стадії досудового слідства це – складання протоколів слідчих дій (ст.ст. 84, 85 КПК України), винесення слідчим постанов про приєднання до справи предметів і документів, застосування фото-, кінозйомок, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків, відбитків слідів (ст.ст. 85, 85-1, 85-2, 114 КПК України).

До основних вимог фіксації (закріплення) доказів та їх процесуальних джерел відноситься:

  1.  Дотримання процесуальної форми. Законодавець передбачив процесуальну форму фіксації слідчих і деяких процесуальних дій у відповідному протоколі, дотримання якої є необхідною умовою законного отримання доказів у справі. І навпаки, порушення вимог закону щодо дотримання необхідної форми може призвести до втрати доказової сили тими відомостями про факти, що досліджуються, які зафіксовані в такому протоколі.
  2.  Обов’язкове виявлення ідентифікаційних ознак, фактичних даних, які стосуються предмета доказування, повна їх фіксація, диференціація однорідних фактичних даних у протоколі слідчої дії та при інших способах фіксації, правильне їх вилучення.

Фіксація доказової інформації і проведення слідчих дій по збиранню доказів та їх джерел здійснюється на загальних підставах відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Крім засвідчення фактів, фіксація доказової інформації має на меті закріплення фактичних даних, тобто засвідчення доказової інформації не вичерпує собою сутності фіксації. Отже, на перший план у процесуальному розумінні фіксації доказів виступає суворо регламентована процесуальна форма посвідчення й закріплення фактичних даних. Оскільки засвідчувальна сторона процесу доказування невіддільна від пізнавальної, фіксація доказової інформації повинна мати засоби, спрямовані на підтвердження правильності отриманих і зафіксованих у процесуальній формі даних. Такими засобами є посилання на джерела, з яких отримана доказова інформація, а також способи й умови її одержання, оскільки допустимість доказів залежить від допустимості їх джерел і законності способів виявлення як одних, так і інших. Без зазначеного вище неможливо повно й об’єктивно оцінити результати фіксації, вирішити питання про повноту й адекватність відображення.

4. Умови збирання доказів

А.Р. Бєлкін окремо виділяє такі елементи збирання доказів як їх вилучення, отримання та формування.

Вилучення доказів має на меті забезпечити можливість їх використання для доказування, приєднання їх до справи, а також є засобом їх збереження для слідства і суду.

Отримання доказів – самостійна процесуальна дія, яка має проводитися в присутності понятих з участю суб’єкта, який надає докази або його представника із обов’язковим складанням спеціального протоколу.

Формування доказів – надання законної форми одержаним слідчим або органом дізнання відомостям, інформації.

Однією з головних гарантій своєчасного виявлення, фіксації, вилучення, тобто збирання (формування) доказів слідчим, особою, яка провадить дізнання є чітке з’ясування ними за ознаками конкретного злочину кола питань, які будуть становити предмет доказування. Адже на стадії порушення кримінальної справи та на початковому етапі розслідування відповідна особа не завжди з’ясовує ці обставини, проводячи системні процесуальні дії, втрачаючи цим можливість отримати повноцінні докази у справі. Таке ставлення до розслідування призводить до невиправданих повторних слідчих дій, тяганини та відволікання громадян від виробничого процесу й іншої суспільно корисної діяльності.

З метою забезпечення своєчасного встановлення обставин, які підлягають доказуванню у справі, виявлення, фіксації та вилучення доказів особі, яка провадить дізнання чи слідчому необхідно:

  •  визначити на підставі наявних матеріалів обставини, які потрібно доказати у справі, слідчі та інші процесуальні дії, які необхідно провести для їх дослідження;
  •  спланувати своєчасне розслідування як справи в цілому, так і проведення кожної слідчої та процесуальної дії (витребування необхідних документів; відібрання пояснень; проведення ревізій; надання доручення підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи тощо) для дослідження обставин, які підлягають доказуванню.

Основними умовами збирання доказів є:

  1.  Безумовне дотримання вимог закону: а) використання лише тих способів збирання доказів, які передбачені законом; б) використання законних способів збирання доказів тільки в межах такої процесуальної процедури, яка встановлена законом; в) збирання доказів уповноваженими законом особами; г) об’єктивність у збиранні доказів.
  2.  Забезпечення повноти зібраного у справі доказового матеріалу (усі процесуальні дії по збиранню доказів мають проводитись якісно, жоден доказ не повинен опинитися поза увагою суб’єкта доказування).
  3.  Своєчасність дій по збиранню доказів (правильний вибір моменту проведення тієї чи іншої слідчої дії по збиранню доказів).
  4.  Дотримання необхідних гарантій достовірності відомостей про одержані фактичні дані: а) вибір достовірних джерел доказової інформації; б) дотриманням тих тактичних умов і прийомів проведення слідчих дій, які створюють передумови для отримання достовірних результатів; в) застосування таких технічних засобів, які дозволяють повно з’ясувати, точно зафіксувати і надійно зберегти докази.

Зберігання доказів – полягає у прийнятті заходів по зберіганню самих доказів або їх доказових властивостей, а також має на меті забезпечити можливість їх використання у будь-який момент доказування. Заходи по збереженню доказів мають як процесуальний, так техніко-криміналістичний характер. Загальних правил по збереженню доказів в законі не існує. Виключенням є ст. 84 КПК України, яка регламентує порядок зберігання речових доказів.

5. Слідчі дії та джерела доказів як способи виявлення та збирання доказів злочинів.

Чітка регламентація законом порядку проведення дій по збиранню і закріпленню доказів на стадії досудового слідства гарантує, з одного боку, достовірність передачі отриманих відомостей, а з іншого – забезпечує збереження доказів і можливість їх використання та перевірки при доказуванні на наступних стадіях кримінального процесу.

Встановлені законом правила проведення слідчих дій, спрямованих на виявлення і закріплення доказів на стадії досудового слідства, є гарантією захисту прав та законних інтересів учасників процесу доказування.

Все це має важливе значення, особливо на початковому етапі розслідування злочинів, оскільки: 1) окремі докази можуть бути отримані лише на початковому етапі, а їх втрата не може бути компенсована будь-яким способом у подальшому; 2) помилки, допущені у оперативних заходах і слідчих діях на початковому етапі розслідування злочинів, невиправдано сприяють тому, що підозрювані або обвинувачені в подальшому не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.

Фактичні дані про вчинення злочину встановлюються за допомогою передбачених ст. 65 КПК України джерел доказів:

  •  показань свідків;
  •  показань підозрюваного;
  •  показань обвинуваченого;
  •  висновків експерта;
  •  речових доказів;
  •  протоколів слідчих дій;
  •  протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;
  •  інших документів.

Розглянемо більш детально відповідні слідчі дії та джерела доказів як способи виявлення та збирання доказів.

Допит – це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення по кримінальній справі (свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинуваченого), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об’єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Важливість цієї слідчої дії обумовлена тим, що інформація, яку слідчий отримує під час допиту, охоплює значну кількість чинників, які дозволяють слідчому оцінити та використовувати їх у процесі розслідування.

За допомогою допиту слідчий не тільки одержує дані про подію злочину і пов’язані з ним обставини, але й використовує результати допиту для встановлення фактів, раніше йому не відомих, перевіряє та оцінює їх, висуває нові слідчі версії.

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи.

Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ним.

У той самий час, не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ст. 68 КПК України).

Показання свідків оформляються протоколами.

Показання підозрюваного – це зафіксовані при допиті за правилами, встановленими кримінально-процесуальним законом, повідомлені підозрюваним фактичні дані щодо обставин, які послужили приводом для застосування заходів процесуального примусу, а також щодо інших відомих йому обставин справи.

Допит підозрюваного доцільно проводити одразу після винесення постанови про порушення кримінальної справи або після складання протоколу про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, оскільки допитуваний не встигає продумати неправдиві версії, їх детально обґрунтувати, скоріше заплутується у протиріччях.

Якщо особа дає неправдиві свідчення, в процесі допиту слід використовувати вже отримані докази.

Особливості показань підозрюваного визначаються його процесуальним станом, оскільки давати показання – це його право, а не обов’язок.

Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі (ч. 2 ст. 73 КПК України).

Свідчення підозрюваного можуть бути зафіксовані тільки у вигляді протоколу допиту.

Для того, щоб отримати показання від обвинуваченого з приводу пред’явленого обвинувачення його необхідно допитати.

Обвинувачений вправі давати показання по пред’явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі.

Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі (ст. 74 КПК України).

Найбільш оптимальною й відпрацьованою формою використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів є призначення судових експертиз.

З урахуванням обставин справи можуть бути призначені наступні види експертиз:

  1.  Технічна експертиза документів допомагає встановити ознаки внесення змін до установчих, реєстраційних та інших документів, визначити спосіб внесення змін в документ, встановити зміст видаленого тексту, а також способи виготовлення відбитків печаток і штампів на документах, що надають право на державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, отримання дозволів на виготовлення печаток і штампів, взяття на облік у податкових органах і державних цільових фондах, відкриття банківських рахунків, здійснення фінансово-господарських операцій, здійснення певних видів підприємницької діяльності.
  2.  Почеркознавча експертиза встановлює виконавця рукописного тексту або підпису в різноманітних документах.
  3.  Дактилоскопічна експертиза встановлює за слідами пальців рук факт контактної взаємодії підозрюваного з різними предметами (печатками, штампами і т.п.), готівковими грошовими коштами, документами тощо, вилученими під час огляду, виїмки чи обшуку, або викинутих підозрюваним під час затримання.
  4.  Судово-психіатрична експертиза може призначатись для встановлення психічного стану особи в різні проміжки часу та вирішення питання щодо осудності цієї особи.
  5.  Комп’ютерно-технічна експертиза обумовлена тим, що податковий і бухгалтерський облік, а також діловодство у значній частині підприємств здійснюється з використанням ЕОМ.
  6.  Комплексна судово-бухгалтерська та фінансово-економічна експертиза зумовлюються необхідністю аналізу фінансово-господарської діяльності конкретного суб’єкта підприємництва, а іноді й декількох підприємств і банківських установ у взаємодії. У необхідних випадках для підтвердження висновків попередніх ревізій й документальних перевірок потрібно призначити судово-економічну експертизу.

Висновок експерта є одним з видів джерел доказів, який передбачено кримінально-процесуальним законом (ч. 2 ст. 65 КПК України).

Для висновку експерта як виду доказів істотним є те, що він: а) є результатом дослідження;       б) виходить від особи, яка володіє певними спеціальними знаннями, без використання яких є неможливим таке дослідження; в) складається з додержанням встановленого процесуального порядку; г) спирається на зібрані у справі докази.

Висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого не є обов’язковим, але непогодження з ним має бути вмотивованим у відповідній постанові (ч. 4 ст. 75 КПК України).

Виїмку або обшук необхідно проводити за місцем проживання і роботи підозрюваних осіб, в офісних, складських, виробничих та інших приміщеннях, у нотаріусів, в органах державної реєстрації, дозвільної системи, територіальних органах державної податкової служби, державних цільових фондів, банківських установах, у підприємств-контрагентів. Обов’язковою умовою проведення цих слідчих дій є раптовість.

З метою уникнення недоліків під час виїмки документів, проведення цієї слідчої дії необхідно здійснювати після її ретельної підготовки. З цією метою залежно від місця проведення виїмки, необхідно забезпечити участь спеціаліста з державної реєстрації суб’єктів підприємництва, з нотаріальної справи, з бухгалтерського обліку, фінансиста, спеціаліста з банківської справи, які могли б визначити, які саме документи доцільно піддати виїмці.

Вилучені документи підлягають ретельному слідчому огляду. Основні завдання слідчого огляду документів полягають у:

  1.  визначенні загальної характеристики документа;
  2.  встановленні ознак і особливостей документів, які можуть свідчити про факти та обставини, що мають важливе значення для розслідування злочину;
  3.  виконанні документа певною особою, наявність в документі змін, що виникли в результаті підчисток, травлення, дописок тощо;
  4.  наявності ознак та особливостей, що вказують на спосіб виготовлення чи використання документа та інші ознаки і особливості;
  5.  описі документів, які можуть бути речовими доказами, таким чином, щоб виділити індивідуальність;
  6.  виявленні фактів інтелектуального підроблення, коли в правильно оформлений документ вносяться завідомо неправдиві відомості;
  7.  безпосередньому сприйнятті і вивченні обстановки вчиненого злочину;
  8.  збиранні, аналізі, використанні отриманої інформації для перевірки;
  9.  уточненні раніше зібраних даних, висуванні слідчих версій та їх перевірці;
  10.  виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках з додержанням правил ст. 85 КПК України. В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений (ч. 1 ст. 188 КПК України).

Загалом, протоколи слідчих дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому КПК України є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи (ст. 82 КПК України).

При розслідуванні злочинів слідчими та співробітниками оперативних служб застосовується закріплений у ст. 85 КПК України загальний порядок складання протоколів слідчих дій, який конкретизується в статтях КПК України про проведення відповідної слідчої дії.

При розкритті та розслідуванні злочинів важливу роль відіграють різні предмети, які були знаряддями вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності (ст. 78 КПК України).

Регламентація порядку та способів збирання речових доказів спрямована на те, щоб з урахуванням характеру фактичної інформації, що в них міститься, забезпечити повноту її виявлення, точність закріплення у справі, зберігання та незмінність.

Процесуальні правила збирання та дослідження речових доказів враховують, зокрема, неповторність у певних випадках слідчої дії, за допомогою якої був знайдений об’єкт, та пов’язану з цим необхідність затвердити факт та обставини знаходження, так само, як і наявність в цей момент у об’єкта тих ознак, які використовуються при доказуванні.

До правил процесуального регулювання збирання речових доказів відносяться: 1) обов’язкова присутність понятих в ході слідчих дій, при яких здійснюється збирання речових доказів та фіксуються обставини їх знаходження; 2) присутність при виконанні слідчих дій по збиранню речових доказів осіб, законні інтереси яких можуть бути обмежені фактом виконання та результатами цих дій; 3) застосування науково-технічних засобів для фіксації речових доказів; 4) встановлення порядку зберігання речових доказів (ст. 79 КПК України); 5) відображення процесу збирання в процесуальних документах, наявність та зміст яких повинні свідчити про дотримання встановлених законом правил.

Документи будуть джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. У тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані в ст. 78 КПК України, вони є речовими доказами (ст. 83 КПК України).

У випадку, якщо на відповідному документі є сліди підчисток, травлення, дописок тощо, то він буде речовим доказом.

Доказування, як специфічна пізнавальна діяльність – це оперування доказами. Виявлення і збирання доказів є лише одним із елементів цієї діяльності. Для того, щоб зібрані докази застосовувати як засоби встановлення істини, їх необхідно досліджувати, перевіряти, оцінювати і лише після цього використовувати для досягнення мети судочинства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28281. Понятие и виды дееспособности. Порядок ее ограничения 16.78 KB
  Гражданская дееспособность по общему правилу возникает в полном объеме по достижении 18летнего возраста. Однако закон определяет случаи когда гражданин становится полностью дееспособным до достижения указанного возраста. Вопервых в случае вступления в брак при наличии уважительных причин с разрешения органа местного самоуправления по просьбе лиц достигших возраста 16 лет; до достижения возраста 16 лет в виде исключения с учетом особых обстоятельств в случаях установленных законами субъектов Российской Федерации. Для эмансипации...
28282. Осуществление гражданских прав и обязанностей недееспособными и ограниченно дееспособными лицами 15.81 KB
  Существует два случая ограничения гражданина в дееспособности. гражданин который вследствие злоупотребления спиртными напитками или наркотическими средствами ставит свою семью в тяжелое материальное положение может быть ограничен судом в дееспособности. Злоупотреблением спиртными напитками или наркотическими средствами дающим основание для ограничения дееспособности гражданина является такое чрезмерное или систематическое их употребление которое находится в противоречии с интересами его семьи и влечет за собой непосильные расходы...
28283. Опека и попечительство: содержание, условия назначения и прекращения. Патронаж 16.61 KB
  Установление опеки и попечительства над несовершеннолетними оставшимися по какимлибо причинам без попечения родителей вследствие отсутствия родителей лишения их судом родительских прав уклонения родителей от воспитания либо защиты прав и интересов детей преследует также цель обеспечения их воспитания и обучения. Опека форма устройства малолетних граждан не достигших возраста 14 лет и граждан признанных судом недееспособными при которой назначенный органом опеки и попечительства гражданин опекун является законным представителем...
28284. Место жительства, местопребывание и местонахождение: понятие, юридическое значение 14.38 KB
  Место жительства местопребывание и местонахождение: понятие юридическое значение. кто законно находится на территории РФ имеет право выбирать место пребывания и жительства. Закон рассматривает как место пребывания гражданина гостиницу санаторий дом отдыха пансионат кемпинг туристскую базу больницу другое подобное учреждение а также жилое помещение не являющееся местом жительства гражданина в котором он проживает временно. К месту жительства относится: жилой дом квартира служебное жилое помещение специализированные дома...
28285. Признание гражданина безвестно отсутствующим и объявление его умершим: понятие, порядок, правовые последствия 15.43 KB
  Признание гражданина безвестно отсутствующим и объявление его умершим: понятие порядок правовые последствия. При невозможности установить день получения последних сведений об отсутствующем началом исчисления срока для признания безвестного отсутствия считается первое число месяца следующего за тем в котором были получены последние сведения об отсутствующем а при невозможности установить этот месяц первое января следующего года Последствия признания гражданина безвестно отсутствующим. Имущество гражданина признанного безвестно...
28286. Гражданско-правовое положение индивидуального предпринимателя. Банкротство гражданина 16.3 KB
  Гражданин вправе заниматься предпринимательской деятельностью без образования юридического лица с момента государственной регистрации в качестве индивидуального предпринимателя. Статус ИП гражданин приобретает в результате его государственной регистрации в качестве индивидуального предпринимателя. Глава крестьянского фермерского хозяйства осуществляющего деятельность без образования юридического лица признается предпринимателем автоматически с момента государственной регистрации его хозяйства. При этом особой регистрации владельца...
28287. Юридические лица: понятие, признаки, правосубъектность 14.94 KB
  Юридическое лицо это организация которая имеет в собственности хозяйственном ведении или оперативном управлении обособленное имущество и отвечает по своим обязательствам этим имуществом может от своего имени приобретать и осуществлять имущественные и личные неимущественные права нести ответственность и быть истцом и ответчиком в суде. Юридическое лицо должно иметь самостоятельный баланс или смету ст. в гражданскоправовых отношениях юридическое лицо действует как единое целое. их интересы совокупно представляет созданное ими юридическое...
28288. Возникновение и прекращение юридического лица 16.51 KB
  Предмет и цели деятельности указываются в учредительных документах некоммерческих организаций и унитарных предприятий. Реорганизация представляет собой прекращение деятельности одной организации с переходом прав и обязанностей к другой организации. Реорганизация ЮЛ осуществляется в таких формах как: слияние нескольких юридических лиц в одно; присоединение одного или нескольких юридических лиц к другому; разделение юридического лица на несколько самостоятельных организаций; выделение из состава юридического лица не прекращающего при...
28289. Индивидуализация юридического лица и результатов его деятельности 15.32 KB
  Индивидуализация юридического лица и результатов его деятельности. Индивидуализация юридического лица т. Местонахождения юридического лица определяется местом его государственной регистрации. Государственная регистрация юридического лица осуществляется по местонахождению его постоянно действующего исполнительного органа а в случае отсутствия постоянно действующего исполнительного органа иного органа или лица имеющих право действовать от имени юридического лица без доверенности п.