7881

Поняття та зміст оцінки доказів

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття та зміст оцінки доказів Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Вона вважається однією із проблем кримінального судочинства і є, як зазначає В.Д. Арсеньєв, душой уголовно-процессуального доказывания. Оцінка дозв...

Украинкский

2013-01-29

29.11 KB

25 чел.

Поняття та зміст оцінки доказів

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Вона вважається однією із проблем кримінального судочинства і є, як зазначає В.Д. Арсеньєв, „душой уголовно-процессуального доказывания”.

Оцінка дозволяє слідчому і суду збагнути суть справи, проаналізувати характер і причини злочину, пізнати факти об’єктивної дійсності, відрізнити їх як докази серед інших фактів.

Оцінити докази – означає визначити, наскільки точно встановлений кожен із них, у якому взаємозв’язку зі справою він перебуває.

Оцінка доказів – це розумова діяльність всіх суб’єктів доказування з визначення відносності, допустимості, процесуальної сили та достатності зібраних фактичних даних.

Існують різні точки зору на поняття оцінки доказів: 1) встановлення достовірності свідчень про факти, що містяться в доказі (О.І. Трусов); 2) визначення, наскільки точно встановлений кожен з доказів, у якому взаємозв’язку зі справою він перебуває (П.Ф. Пашкевич); 3) встановлення належності доказів, їх допустимості, автентичності та повноти; 4) логічний, розумовий процес визначення ролі та значення зібраних доказів для встановлення істини (А.Р. Бєлкін); 5) встановлення достовірності, належності, допустимості та достатності доказів для вирішення як окремих питань, так і справи в цілому (М.М. Михеєнко); 6) розумова, логічна діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суддів (М.І. Костін).

Оцінка доказів як один із елементів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК України, у якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінка доказів, як окремий, самостійний елемент процесу доказування, чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти і письмово обгрунтувати процесуальне рішення. Вона матеріалізується у процесуальних документах, у судових промовах, які фіксуються в протоколі судового засідання.

Оцінка доказів та їх джерел на стадії досудового слідства є розумовою, логічною діяльністю співробітників оперативних служб і слідчих, яка притаманна також збиранню, перевірці доказів та їх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу доказування, оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених законом, і письмово обґрунтувати) процесуальне рішення – проміжне, етапне (наприклад, про застосування міри запобіжного заходу, притягнення особи як обвинуваченого тощо) або підсумкове для даної стадії, окремої особи або для всього провадження по справі (наприклад, про складання обвинувального висновку і т.п.).

Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність – це більш-менш обґрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний висновок – це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обґрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино можливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об’єктивній істині.

Метою оцінки доказів є з’ясування:

  1.  у якому зв’язку знаходиться даний доказ з іншими зібраними у справі доказами, який характер і значення цього зв’язку;
  2.  яке значення цього доказу і сукупності доказів для встановлення істини, чи є сукупність доказів достатньою підставою для визнання доказаними тих або інших обставин справи, для прийняття того чи іншого процесуального рішення у справі;
  3.  як може бути використаний даний доказ у процесі подальшого розслідування.

Значення та спрямованість оцінки доказів залежать від того, у який саме момент провадження по справі вона здійснюється. Це значення визначається: кількістю оцінюваних доказів; повнотою оцінюваної доказової інформації; характером та важливістю тих процесуальних рішень, які приймаються на основі результатів оцінки; характером та складністю тактичних рішень, що передбачаються за результатами оцінки, особливо в ситуації тактичного ризику; обсягом і характером майбутньої роботи по справі.

Залежно від суб’єкта доказової діяльності оцінка доказів може бути рекомендаційною і владною.

Владною – є оцінка доказів, що дається судом, рекомендаційною – всіма іншими учасниками процесу. Оцінка доказів судом має бути попередньою, остаточною і контрольною. Попередню оцінку здійснює суддя до виходу до нарадчої кімнати. Остаточна оцінка здійснюється у нарадчій кімнаті і є підставою для винесення рішення по справі. Контрольну оцінку доказів здійснюють вищестоящі суди при перевірці законності і обґрунтованості судових рішень.

Оцінку доказів здійснюють також учасники змагального процесу – потерпілий, обвинувачений (підсудний), цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники. Їхня оцінка доказів може бути викладена в заявах, клопотаннях, виступах у судових дебатах чи виступі підсудного з останнім словом.

При розслідуванні злочинів оцінка доказів полягає у виявленні їх зв’язку з обставинами, що підлягають доказуванню, зв’язку протиправних діянь між собою, який пояснює, зокрема, дію загальної причини вчинення відповідного злочину. Оскільки наявна сукупність злочинів, то спочатку знання про цю причину є проблематичним, по суті це декілька можливих умов (версій), тому й докази спочатку розглядаються як можливо відносні. Докази, які сприяють обґрунтуванню чи спростуванню хоча б однієї із слідчих версій, визнаються відносними. Коло доказів, які визнаються відносними, визначається тим, наскільки повно розроблені загальні і приватні версії, наскільки глибоко і точно враховані можливі наслідки, які витікають із наявних у справі фактичних даних, і можливі причини, які визначили появу цих даних.

Оцінка доказів здійснюється відповідно до законів (правил, постулатів) логіки. Вона включає у себе такі елементи:

  1.  аналіз;
  2.  синтез;
  3.  порівняння.

Під час оцінки доказів здійснюється уявне моделювання досліджуваних обставин та причинно-наслідкових зв’язків.

По мірі накопичення фактичного матеріалу проводиться його аналіз і синтез. Аналіз кожного виявленого факту з точки зору його відносності – це встановлення можливого зв’язку між доказами та досліджуваною подією. Аналіз і синтез доказів дозволяє виділити те загальне, що їх об’єднує, а саме приблизно пояснити наявність низки фактів дією однієї загальної причини.

Так, наприклад, у випадку, коли державна реєстрація суб’єкта підприємництва не відбувається, а особа з метою заволодіння чужим майном шляхом обману або шахрайства з фінансовими ресурсами використовує підроблені документи, штампи і печатки неіснуючого насправді підприємства, завдяки встановленню причини (мети) вчинення відповідного діяння, дії винної особи можуть бути кваліфіковані за ст.ст. 190, 222, 358, 366 із посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 15, а не за ст. 205 КК України; або, наприклад, у разі приховання підприємством окремих напрямків своєї фінансово-господарської діяльності з метою ухилення від оподаткування у поведінці службових осіб такого підприємства, дії винної особи будуть кваліфікуватися не як фіктивне підприємництво, а як ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК України).

Оцінка відносності доказів проводиться при проведенні окремих слідчих дій.

Важливу роль в оцінці відносності доказів відіграють порівняння (аналоги). Якщо слідчий спеціалізується на розслідуванні справ певної категорії, то він набуває досвід, який дозволяє йому кожен новий випадок співставити з найбільш схожим із попередніх. Якщо ці випадки співпадають в деяких істотних рисах, то це дає підстави по аналогії зробити висновок, що, ймовірно, існує співпадіння і у низці інших рис (ознак).

Наприклад, при виявленні у роботі підприємства домінування над товарними угодами (договорами купівлі-продажу, міни, поставки) угод безтоварних, що передбачають виконання підприємством робіт чи надання послуг (результати виконання не мають матеріально фіксованої форми) або у випадку виявлення угод, які містять положення, що обіцяють контрагентам надзвичайно високі прибутку за умови оплати послуг 100 % передоплатою слідчий може зробити висновок про фіктивність підприємства.

Певне значення для оцінки відносності доказів мають презумпції і преюдиції.

Презумпція (від лат. рraesumsio - припущення) – це загальне правило, яке виражає стійкі, постійно повторювані зв’язки між факторами, явищами, подіями, властивостями. Застосування презумпцій полягає в тому, що при наявності одного із факторів, зв’язок яких виражено презумпцією, робиться висновок про існування іншого факту; останній таким чином виводиться з презумпції.

У загальному вигляді презумпції виражають певні наукові закономірності, при наявності яких не виключається й випадковість, оскільки закономірність проявляє себе як тенденція.

Презумпції, що існують в доказуванні класифікуються на правові і фактичні. Правові презумпції – це правила, прямо передбачені законом або які випливають із нього. Фактичні презумпції – не передбачені законом, вони являють собою узагальнення на підставі судової і слідчої практики, які науково сформульовані і використовуються при розслідуванні злочинів. Фактичні презумпції дозволяють зробити припущення щодо існування відповідного факту за наявності певних ознак.

Із правових презумпцій для доказування мають значення деякі кримінально-правові презумпції (презумпція знання закону, відповідно якої кожний громадянин вважається таким, що знає закон, якщо він опублікований в установленому порядку; презумпція строку давності, презумпція правильності кваліфікації) і всі кримінально-процесуальні презумпції (презумпція невинуватості, недостатність одного визнання особою своєї вини для винесення обвинувального вироку; обов’язковості вказаних в законі засобів доказування для встановлення певних обставин справи, презумпція істинності вироку).

Преюдиційність (від лат. praejudicialis – той, що відноситься до попереднього рішення) означає обов’язковість для суб’єктів доказування фактів, встановлених рішенням або вироком суду у будь-якій іншій справі. Але тут потрібно брати до уваги, що у кримінальному судочинстві України застосування кримінального закону за аналогією заборонено.

Оскільки оцінка доказів є розумовою, логічною діяльністю, кримінально-процесуальне законодавство не регулює її детально (як збирання та перевірку доказів). Але КПК України передбачає загальні правила такої оцінки, які мають методологічний характер.

Виходячи з цього, при розслідуванні розглядуваної категорії справ можна сказати:

  1.  слідчий, співробітник оперативної служби, який провадить дізнання оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом;
  2.  ніякі докази для них не мають наперед встановленої сили.

Оцінка достовірності доказів, як і оцінка відносності доказів, є триваючим процесом, який завершується лише у момент формулювання остаточних висновків у справі на основі всієї сукупності зібраних доказів.

Внутрішнє переконання при оцінці доказів (або так званий принцип вільної оцінки доказів) полягає у тому, що під час оцінки доказів зазначені вище особи вільні у своїх оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження і розгляду всіх обставин справи. Вони оцінюють всі наявні докази по справі вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всій сукупності обставин справи, і не обмежені при оцінці ніякими формальними розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для них не має наперед визначеної сили (ч. 2 ст. 67 КПК України).

Як доцільно зазначає М.М. Михеєнко, принцип вільної оцінки доказів слід розглядати як правову кримінально-процесуальну категорію, що має важливе значення для вирішення справи та окремих її питань, як суб’єктивну основу рішень, що приймаються в кримінальній справі.

Не обмежуючи багаточисленними формальними умовами оцінку доказів, котра, як зазначалося вище, повинна відбуватися відповідно до внутрішнього переконання, законодавець встановлює лише загальні правила, які повинні сприяти отриманню необхідного результату доказування. Підкреслюючи, що ніякі докази не мають наперед встановленої сили, закон зобов’язує суб’єктів доказування не тільки діяти, але й мислити у тих межах, аналізувати систему доказів із об’єктивних позицій і критично відноситися до свого внутрішнього переконання. Тобто внутрішнє переконання повинно бути заснованим тільки на доказах, основним способом збирання, формування та використання яких є практична діяльність суб’єктів доказування. Вона і повинна виступати як критерій істинності внутрішнього переконання, що склалося у процесі доказування.

Важливе значення для розкриття ролі внутрішнього переконання в оцінці доказів мають також його психологічний і гносеологічний аспекти.

У психологічному аспекті внутрішнє переконання розглядається в динаміці (як процес його формування) і статиці (як результат). У процесі його формування створюється власна думка, долаються й усуваються сумніви, невпевненість. Як результат, слідчий приходить до внутрішнього переконання як стану твердої впевненості в правильності своїх висновків, рішучості зафіксувати їх у процесуальних документах і при необхідності публічно їх висловити, готовності відстоювати їх у відповідних (процесуальних та інших) інстанціях, нести за них відповідальність.

У гносеологічному аспекті внутрішнє переконання – це знання як про окремі фактичні обставини, що становлять предмет доказування в справі, так і про висновки в справі, у тому числі ті, які стосуються юридичної оцінки, кваліфікації встановлених фактів, обставин, подій.

Вимога оцінки сукупності зібраних у справі доказів відображає у сфері судочинства найбільш важливі вимоги діалектики – усестороннє досліджувати явища, розглядати його в усіх істотних і побічних зв’язках.

Доказ, взятий окремо, може бути пояснений різноманітними обставинами, в тому числі не пов’язаними із злочином. Завдання оцінки доказів полягає у тому, щоб знайти необхідний зв’язок між ними, відокремивши від інформації, яка справи не стосується. Цього можна досягти за умови, що предметом оцінки будуть не лише окремі докази, але й їх сукупність.

Проявом цього правила може слугувати принцип, відповідно до якого визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 73 КПК України).

Найважливішим принципом оцінки доказів у кримінальному процесі є всебічна, повна та об’єктивна їх оцінка (ч. 1 ст. 67 КПК України). Цей принцип зобов’язує слідство (і суд) додержуватися максимальної об’єктивності, не допускаючи жодної упередженості та тенденційності.

Оцінка достовірності доказів включає аналіз всього процесу його формування, а саме: умов сприйняття, закріплення, передачі і фіксації відомостей про факти, умов виникнення, копіювання та зберігання слідів.

Разом з тим, не будь-яка розумова діяльність слідчого, пов’язана з доказуванням, охоплюється поняттям оцінки доказів. За межами оцінки доказів знаходиться, зокрема аналіз зібраної у зв’язку із розслідуванням кримінальної справи допоміжної, орієнтовної інформації (наприклад, оперативних даних). Цей аналіз здійснюється у зв’язку з розробкою версій, плануванням слідчих дій і т.п., але не входить до оцінки доказів. Відокремити оцінку доказів від оцінки зазначених даних при висуванні версій та визначенні ступеня їх правдивості психологічно складно, оскільки це співпадаючий у часі процес. Але для обґрунтування процесуальних рішень має значення тільки оцінка доказів.

Оцінка доказів дається і у деяких процесуальних документах, що складаються у зв’язку з прийняттям проміжних рішень (наприклад, постанови про відмову у порушенні кримінальної справи; про призначення повторної чи додаткової експертизи). Окремі процесуальні висновки хоча й робляться на основі доказів, однак аналіз останніх не є обов’язковим для обґрунтування відповідних процесуальних актів (наприклад, постанови про притягнення особи як обвинуваченого; про проведення обшуку та виїмки).

При оцінці доказів велике значення мають норми не тільки кримінально-процесуального, але і кримінального закону. Адже з числа обставин, що складають кінцеву мету доказування, насамперед повинна бути доведена подія злочину, або встановлена відсутність передбачуваної події.

Важливе значення для організації процесу доказування і роботи з доказами має законодавство про оперативно-розшукову діяльність, завданням якої є, зокрема, пошук та фіксація в інтересах кримінального судочинства фактичних даних про протиправну діяльність у сфері підприємництва окремих груп і осіб.

Усі організаційні, тактичні, методичні й психологічні прийоми розслідування злочинів, які розробляються криміналістикою, використовуються і при розслідуванні фіктивного підприємництва та пов’язаних з ним злочинів. Але ці прийоми повинні застосовуватись тільки в межах кримінального процесу і не можуть суперечити нормам кримінально-процесуального права, тим правилам і прийомам розслідування злочинів, провадження слідчих дій, що закріплені в ньому.

При вивченні особи злочинця, причин та умов вчинення злочинів розглядуваної категорії, внесенні пропозицій щодо їх усунення слідчий органів внутрішніх справ, податкової міліції керується рекомендаціями, розробленими кримінологією.

Потрібно також звернути увагу на те, що доказ не існує ізольовано, поза системою доказів, які знаходяться у різних зв’язках один з одним. Зв’язки між доказами можуть бути різними.

Р. С. Бєлкін вказував на 2 види зв’язків: каузальний (причинно-слідчий) і співпадіння (існування в просторі і часі).

Найбільш розповсюдженим видом зв’язків між доказами на встановлення якого спрямоване кожне розслідування, є каузальний (генетичний) зв’язок, оскільки на причинний зв’язок вказує і КК України і КПК України.

Як зазначає А.Р. Бєлкін, докази завжди знаходяться у каузальному зв’язку із досліджуваною подією. Причинний зв’язок між доказом і злочином, який ним встановлюється, може мати різноманітний характер. Злочин може виступати як причина, а доказ – як наслідок цієї причини. Іноді навпаки – доказ може відігравати у генетичному аспекті роль причини, а злочин – бути наслідком; доказ може бути пов’язаний із необхідною умовою, за наявності якої вчинявся злочин (різновид каузального зв’язку – зв’язок обумовленості або взаємообумовленості).

Доказ може виступати і як причина одного доказу, і як наслідок іншого. Докази, які створюють сукупність на підставі причинно-наслідкових відносин можна назвати каузальним додатковим доказом.

Структура таких доказових рядів може бути різною: подія злочину, як член цього ряду може знаходитись на його початку, середині, наприкінці, але характер зв’язку між членами ряду завжди буде причинно-наслідковим.

Оскільки кожен каузальний доказовий ряд складається з фактів, які існують і існували у просторі і часі, можливо, що докази одного ряда співпадуть у часі та/або у просторі з доказами іншого ряду. Такий зв’язок буде зв’язком співіснування у просторі або часі і може бути названий просторовим або часовим зв’язком або просторово-хронологічним, коли очевидним є співпадіння і у часі, і у просторі.

Зв’язок співіснування може мати як випадковий, так і необхідний характер. Зв’язок випадковий, тобто зв’язок співпадіння, не має доказового характеру; необхідний характер зв’язку співіснування є доказом, який може мати істотне значення. Це стосується і тих випадків, коли необхідний характер такого зв’язку вказує на зв’язок причинний.

Каузальні доказові ряди можуть бути сумісними та несумісними. Сумісність рядів означає, що або докази, які їх складають, стосуються різних обставин справи, або доказ, який є членом двох чи більше доказових рядів, в одному з них має таке значення, яке сумісне з його значенням в інших рядах.

Коли декілька каузальних доказових рядів стосуються однієї і тієї самої обставини, але пояснюють її по-різному, або коли значення доказу в одному ряду протилежне за змістом його значенню і іншому ряді, наявна несумісність доказових рядів. В цьому випадку мова йде про протиріччя в доказах. За їх наявності процес доказування не може вважатися завершеним і вирішити справу по суті неможливо.

При розслідуванні злочинів засоби і методи оцінки доказів можуть бути як процесуальні, так і непроцесуальні і поділяються на дві групи: 1) засоби і методи безпосереднього розгляду та оцінки доказів і їх джерел (наприклад, слідчий огляд документа); 2) засоби і методи проведення спеціальних процедур, дій дослідницького та оціночного характеру (наприклад, призначення судових експертиз).

З’ясувавши значення доказів, їх зв’язку, суб’єкт доказування визначає шляхи використання зібраних доказів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42953. Физические основы рентгеноспектрального и рентгенофлуоресцентного методов анализа 1.05 MB
  Свойства тонкоплёночных твёрдотельных объектов (электрические, магнитные, оптические и др.) зависят от их химического состава и толщины. Поэтому определение химического состава, толщины и других физико-химических характеристик твёрдотельных плёнок и покрытий для получения материалов с уникальными физическими свойствами является важной задачей
42954. Технологический процесс на изготовление детали – ступенчатый вал 252.63 KB
  Деталь изготавливается в условиях единичного производства из стали 45 ГОСТ 1050-88 твердостью НВ 280, термообработка - нормализация. Она представляет собой 5-ти ступенчатый вал длиной 360 мм. Относится к группе цилиндрических изделий. Внутри - сплошной. Основное предназначение вала – передавать крутящий момент в редукторе тихоходной ступени.
42956. КОМПЛЕКТУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОГО СКЛАДУ МТП БРИГАДИ С ТОВ ім. КІРОВА З РОЗРОБКОЮ ОПЕРАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ КАРТИ ПОСІВУ ЦУКРОВОГО БУРЯКА 324.5 KB
  В процесі курсового проектування студенти повинні закріпити, поглибити і узагальнити знання з загально-технічних спеціальних предметів, розвити навички самостійної роботи, навчитися використовувати отримані знання при вирішенні питань виробничо-технічного характеру.
42957. Разработка устройства защиты коллиматора для твердотельного лазера на неодимовом стекле 87.78 KB
  Проверил преподаватель Москва 2012 Цель работы: разработка устройства защиты коллиматора для твердотельного лазера на неодимовом стекле. Схема лабораторной установки 3Dмодель устройства защиты коллиматора от попадания лазерных лучей при измерении.
42958. Расчет ролика резьбонакатного семизаходного 457.23 KB
  Основные требования предъявляемые к режущим инструментам определяется их служебным назначением, т.е. способностью выполнять требуемые функциональные действия, обеспечивая при этом образования соответствующих поверхностей на заготовке и необходимых экономических показателей в процессе обработки.
42961. Расчет оптимальной схемы электроснабжения 686.14 KB
  Подпись Дата Лист 3 Содержание Введение3 Расчет оптимальной схемы электроснабжения потребителей. В области электроснабжения потребителей эти задачи предусматривают повышение уровня проектноконструкторских разработок внедрение и рациональную эксплуатацию высоконадежного электрооборудования снижение непроизводительных расходов электроэнергии при ее передаче распределении и потреблении. Развитие и усложнение структуры систем электроснабжения возрастающие требования к экономичности и надежности их работы в...