7882

Перевірка (дослідження) доказів та їх джерел

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Перевірка (дослідження) доказів та їх джерел Зібрані докази підлягають ретельній, усесторонній та об’єктивній перевірці. Це передбачає вивчення їх джерел, аналіз отриманих доказів і співставлення їх між собою. У силу принципу публічності...

Украинкский

2013-01-29

62.5 KB

81 чел.

Перевірка (дослідження) доказів та їх джерел

Зібрані докази підлягають ретельній, усесторонній та об’єктивній перевірці. Це передбачає вивчення їх джерел, аналіз отриманих доказів і співставлення їх між собою.

У силу принципу публічності обов’язок перевірки доказів покладається на суб’єктів кримінального процесу – особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суд (суддю). Разом з тим, важливу роль при цьому можуть відігравати й інші суб’єкти, які беруть участь у доказуванні як зі сторони захисту, так і зі сторони обвинувачення.

Перевірці доказів, як правило, передує уточнення їх змісту – попереднє дослідження з метою отримання криміналістично значимої інформації, що в них міститься.

Доказування як різновид пізнання і як вид процесуальної діяльності являє собою складний процес, де в органічному взаємозв’язку перебувають і практична діяльність з доказуванням обставин учиненого злочину, й перевірочна діяльність особи, яка проводить розслідування, пов’язана з визначенням достатності знань для прийняття законних і обґрунтованих рішень на різних стадіях руху кримінальної справи. При цьому доказування, що виступає як практична діяльність, здійснюється з додержанням процесуальної форми, яка встановлює допустимі джерела доказової інформації і правила її закріплення. Для доказування, що виступає як розумова діяльність уповноваженої особи щодо обґрунтування прийнятого процесуального рішення визначальним є встановлення відповідності результатів доказування (доказів і їх процесуальних джерел) вимогам належності, допустимості, достатності й достовірності.

Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих або процесуальних дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.

Слід зазначити, що вже при збиранні доказів створюються передумови їх подальшої повної, всебічно, об’єктивної перевірки. Перевірка – необхідна умова для розвитку подальшого процесу пізнання обставин злочину та забезпечення можливості оцінки сукупності доказів у кримінальній справі. Існуючі визначення поняття „перевірка доказів” у теорії кримінального процесу мають менше розбіжностей, ніж „збирання доказів”.

Кінцевою метою перевірки доказів є встановлення вірогідності або невірогідності фактичних даних.

На думку окремих авторів перевірка вірогідності доказів на стадії порушення кримінальної справи має трохи обмежений характер, оскільки для ухвалення рішення про порушення кримінальної справи досить можливих висновків про наявність у діянні ознак злочину. Для встановлення вірогідності доказів на цій стадії нібито відсутні і належні умови , тому що з цього моменту процес доказування тільки починається і, що найголовніше, для їх збирання не можна використовувати найбільш ефективний спосіб – провадження слідчих дій. Тому для ухвалення рішення про порушення кримінальної справи достатньо встановити узгодженість, несуперечність фактичних даних.

Є.Г. Коваленко не погоджується з цією точкою зору, оскільки, як він зазначає, відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Ознаки злочину містяться, наприклад, у протоколах огляду, висновках фахівців, актах документальних ревізій, у протоколах з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, поясненнях і т.п. Зазначені докази повинні бути правильно виявлені, досліджені, перевірені, закріплені і оцінені таким чином, щоб у ході розслідування кримінальної справи вони стали джерелами доказів, на основі яких винному у скоєнні злочину пред’являється обвинувачення й постановляється вирок.

Перевірка доказів та їх джерел передує їх оцінці і є необхідною передумовою останньої. Перевірка доказів та їх джерел рівнозначна їх дослідженню.

У процесуальній літературі немає єдиного погляду на сутність дослідження доказів. Одні науковці дослідження розглядають як спосіб перевірки доказів (М.С. Строгович), інші включають дане поняття до оцінки доказів (А.І. Трусов) і до діяльності по вивченню доказів та їх перевірці (П.Ф. Пашкевич).

На точку зору А.Р. Бєлкіна, який під дослідженням доказів розуміє „пізнання суб’єктом доказування їх змісту, перевірки достовірності існування тих фактичних даних, котрі складають цей зміст, визначення належності і допустимості доказів й встановлення погодженості з усіма іншими доказами по справі”.

Докази досліджуються по мірі їх збирання, і процес цей безперервний протягом всього доказування. Дослідження доказів нерозривно пов`язане з їх збиранням, перевіркою та оцінкою. Воно має місце вже в ході виявлення джерел доказової інформації.

Метою дослідження доказів є:

  •  пізнання, розкриття змісту доказів;
  •  перевірка достовірності доказів;
  •  з’ясування відносності (належності) і допустимості доказів;
  •  встановлення узгодженості доказів.

Разом з тим, окремі автори вважають, що встановлення відносності та допустимості доказів потрібно віднести до оцінки доказів, а не до їх перевірки (дослідження) [100, с. 17].

Пізнання змісту доказів. Для правильної оцінки доказів, визначення його значення й місця в системі інших доказів, для використання його в якості засобу доказування суб’єкт доказування повинен чітко уявляти собі зміст даного факту, його сутність. Оскільки пізнання змісту доказу являє собою проникнення до його сутності, цей процес відбувається за загальними діалектичними законами переходу в пізнанні об’єкта від явищ до його сутності і від сутності до його явищ. Будь-якому пізнанню змісту доказів передує його спостереження, сприйняття самого факту, який є доказом, а також інформації про факт.

Перевірка достовірності доказів. Достовірність доказів означає відповідність їх змісту тому, що мало місце в дійсності.

Відповідно до вимог закону всі зібрані у справі докази підлягають ретельній, всебічній та об`єктивній перевірці. Мета перевірки – з’ясування доброякісності, придатності зібраних доказів для встановлення фактів, що входять до предмета доказування по справі.

Перевірка доказів включає перевірку належності до справи, допустимості та достовірності зібраних речових джерел інформації, документів та інших доказів. При цьому з`ясовуються та аналізуються інформаційні (доказові) якості зібраних матеріалів, встановлюється чи додержані процесуальні правила збирання доказів, чи співставляються нові докази з іншими фактичними даними, які є у справі, та встановленими фактами.

Перевірка доказів здійснюється також шляхом збирання нових доказових даних, які підтверджують або спростовують достовірність доказів, що є у справі, або відповідність дійсності встановлених ними фактів.

Достовірність означає істинність. Істина завжди конкретна і не залишає місця для протилежного судження. Тому якщо в одному джерелі доказів стверджується те, що заперечується в іншому, то одне з них достовірне, а друге – ні. Це свідчить, що достовірність не може мати ступенів, оскільки вона виражається в категоричному судженні.

Для того, щоб вирішити питання про достовірність джерела доказів, немає необхідності обов’язково розглядати його в сукупності з іншими джерелами доказів. Іншими словами, те, що є обов’язковим для оцінки доказів, зовсім не обов’язкове для дослідження й оцінки їх джерел. Для цього достатньо дослідити лише те джерело, яке викликає сумніви.

Як правило, дослідження доказів, достовірність існування фактичних даних розглядають як оцінку доказів. Але оцінка повинна відбуватись щодо досліджених доказів, дослідження має передувати формуванню судження про цінність доказу для справи. Оцінка доказів – і є формуванням такого судження.

Доказова інформація повинна мати ознаки достовірності. Тільки за такої умови вона може бути покладена в основу висновків у справі, використана як засіб доказування.

Таким чином, достовірність означає з’ясованість, перевіреність і доброякісність як самого джерела, так і способу отримання фактичних даних, надійність процесуального носія і засобів доказування.

З’ясування відносності (належності) і допустимості доказів. Відносність в даному випадку означає можливість перевірки та підтвердження певного висновку про час, місце скоєння злочину, особу злочинця та інші обставини у справі конкретною інформацією.

Вирішення питання про належність доказів потребує з’ясування двох моментів: чи входять факти, для встановлення яких вилучаються і досліджуються відповідні фактичні дані, в предмет доказування; чи спроможні фактичні дані, які являють собою зміст доказових матеріалів, з урахуванням їх інформаційного значення, встановлювати відповідні обставини предмета доказування.

Належними до справи можуть бути як обвинувальні, так і виправдовувальні докази, фактичні дані, які як підтверджують окремі, що мають значення для справи, факти, так і спростовують їх.

Належність доказів у кримінальному процесі обумовлюється їх доказовою цінністю. Рівень такої визначається відповідно до місця фактичних даних в системі доказової інформації, зокрема з якою метою вони можуть бути використані:

  •  для встановлення, хто вчинив злочин, чи з’ясування інших обставин складу злочину (форма вини, спосіб тощо);
  •  для встановлення окремих фактів, які у сукупності розкривають елементи складу злочину чи їх відсутність;
  •  для встановлення характеру і розміру шкоди, заподіяної злочином, обставин, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинувачуваного;
  •  для обґрунтування рішень щодо вибору запобіжних заходів, засобів забезпечення безпеки учасників процесу та прийняття інших процесуальних рішень по справі;
  •  для спростування фальшивих алібі чи хибних версій;
  •  для перевірки та встановлення достовірності окремих доказів;
  •  для виявлення джерел та місця знаходження інших доказів.

Належними до справи слід вважати всі докази, які можуть бути використані для встановлення, обґрунтування чи спростування будь-яких із перерахованих обставин.

В основі формування знань особи, яка провадить дізнання, слідчого повинні лежати фактичні дані, здобуті в результаті доказування, тобто докази. У правовому, процесуальному аспекті природа доказів визначається тим, що вони повинні відповідати вимогам кримінально-процесуального закону щодо їх процесуальної форми.

Сукупність вимог, що ставляться кримінально-процесуальним законом до формування доказів, утворює інститут їх процесуальної допустимості, який є складовою частиною доказового права.

Допустимість доказу означає законність, правомірність його використання для встановлення в істини в кримінальному або цивільному процесах. Вона визначається, перш за все, допустимістю того джерела, в якому даний доказ міститься. Закон передбачає вичерпний перелік джерел доказів (ч. 2 ст. 65 КПК України).

Тому, фактичні дані, отримані з непередбаченого законом джерела не можуть прийматись до уваги і допускатись в якості доказів. Крім того, допустимість джерела доказів визначається й тим чи були дотримані при його збиранні, формуванні всі передбачені законом вимоги.

Вимоги допустимості доказів являють собою теоретично і практично обґрунтовані, надійні гарантії доброякісності відомостей, які містяться у даному джерелі інформації.

Допустимість використання у доказуванні доказів залежить від знання об’єктивних умов і закономірностей їх виникнення, достовірності встановлення їх походження і визначається передбаченими КПК України вимогами формування процесуальних джерел та способів їх виявлення, фіксації, перевірки й оцінки.

У загальному вигляді критерій допустимості доказів для кримінального процесу сформульований у ч. 3 ст. 62 Конституції України, де зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Водночас, основна умова допустимості випливає і зі змісту ст. 65 КПК України: фактичні дані, що відображають певне реальне явище, пов’язане з механізмом події чи якимось епізодом, за умови встановлення і закріплення їх в одному із процесуальних джерел, є допустимими доказами.

Критерії допустимості доказів полягають у:

  •  процесуальності джерела доказів – способи і засоби закріплення інформації, яка в них міститься, повинні відповідати вимогам кримінально-процесуального закону;
  •  етичності – обов’язок не принижувати честь і гідність особи;
  •  науковості – обумовлюється використанням різних науково-технічних засобів. Ознаки наукової обґрунтованості мають визначатись через такі властивості вказаних засобів, як відповідність сучасним науковим знанням, наукова обґрунтованість і можливість перевірки результатів їх застосування іншими засобами доказування [10, с. 55].

Отже, допустимість доказів означає, що:

  •  фактичні дані, як докази, отримані уповноваженим суб’єктом;
  •  фактичні дані отримані з відомого, перевіреного і незабороненого законом джерела;
  •  фактичні дані отримані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, що гарантує захист прав і законних інтересів громадян;
  •  фактичні дані і сам процес їх одержання належним чином закріплені й посвідчені;
  •  зібрані докази та інші матеріали справи в цілому дозволяють здійснити перевірку достовірності й законності отримання фактичних даних.

Таким чином, поняття допустимості є одним із основних для вирішення питання про придатність чи непридатність фактичних даних для використання їх як доказів у кримінальній справі. Допустимість є придатністю доказів з погляду законності джерел, методів і прийомів його отримання.

Встановлення узгодженості доказів. Під узгодженістю розуміють відсутність протиріч між доказами та їх джерелами, причому такі протиріччя мають стосуватися одних й тих самих обставин справи .

Для перевірки доказів використовуються різні способи і методи.

Основними процесуальними та непроцесуальними способами перевірки доказів та їх джерел є:

  •  аналіз кожного із доказів та його джерела окремо з точки зору їх повноти, несуперечності, логічної послідовності викладу свідчень та ін. Це допомагає з’ясувати всі можливі в даному випадку умови, що могли вплинути на правильне відображення фактів. Якщо в результаті аналізу буде встановлено, що з яких-небудь причин, здатних вплинути на вірогідність фактичних даних, не було, або ж їх дія була нейтралізована іншими факторами, це буде вказувати на істинність отриманих даних.

 Разом з тим у результаті аналізу, дослідження окремого доказу далеко не завжди уявляється можливим встановити його вірогідність. Тому особа, яка здійснює доказування, може вдатися до іншого способу перевірки – зіставлення кожного доказу з іншими доказами, які є в справі. Це дозволяє виявити збіг, розходження, суперечливість фактичних даних, а також з’ясувати причини виявлених суперечностей;

  •  зіставлення з іншими доказами та їх джерелами. При порівнянні декількох доказів з’ясовується, якою мірою окремі докази узгоджуються між собою. Така перевірка може проводитися в найрізноманітніших формах. Можуть порівнюватися фактичні дані, отримані від різних, хоча й однорідних носіїв інформації;
  •  провадження повторних або нових слідчих дій. Так, перевірка речових доказів здійснюється як шляхом проведення слідчих дій, так і логічним шляхом. При цьому на практиці не завжди повною мірою використовується такий спосіб перевірки предметів, що мають ознаки речових доказів, як пред’явлення їх для впізнання. Деякі процесуальні дії, в основному, призначені законом і використовуються на практиці безпосередньо для перевірки наявних у справі доказів та їх джерел.
  •  оперативно-розшукові заходи оперативних підрозділів;
  •  застосування тактичних прийомів проведення слідчої дії [55, с. 147].

Успішне вирішення завдань кримінального судочинства забезпечується дотриманням не тільки правових, але і моральних норм.

Саме тому, говорячи про правила перевірки доказів, не можна не звернутися до деяких проблем судової етики – науки про моральні начала правосуддя і пов’язаної з ним діяльності.

Правила перевірки доказів, у тому числі їх допустимості, нерозривно пов’язані з мораллю судочинства, яка або відбита в правовій нормі, або припускає врахування їх вимог при застосуванні правових норм, що не містять безпосередньо норм моральності. У останньому випадку саме моральні основи виступають критерієм допустимості доказів.

У даний час виникла необхідність розроблення правил перевірки доказів із урахуванням таких обставин:

  1.  Жоден закон не містить у цілому саме правил перевірки доказів. Норми, що відносяться до цих правил, знаходяться в різних правових актах.
  2.  Правила перевірки доказів повинні існувати в ім’я дотримання проголошених гарантій і принципів справедливого і рівного для всіх правосуддя, вони повинні бути покликані не тільки забезпечити реалізацію принципу законності, але і підвести певну моральну базу під винесення остаточного рішення в справі.
  3.  Чіткі і суворі правила перевірки доказів необхідні для того, щоб визначити повноваження судді в питаннях обмеження подання доказів сторонами; щоб не дати судді можливість контролювати хід судового розгляду під приводом забезпечення об’єктивності й ефективності при поданні доказів сторонами. Наявність чітких правил також захистить суддю від обвинувачень в упередженості і необ’єктивності.
  4.  Необхідність чітких і суворих правил перевірки доказів зумовлена нинішнім станом правосуддя.

Таким чином, перевірка доказів полягає у: 1) аналізі, дослідженні джерела доказів з точки зору змісту й достовірності даних, які в ньому містяться; 2) з’ясуванні належності і допустимості доказів; 3) співставленні з іншими джерелами доказів і доказами; 4) спеціальних перевірочних діях з метою виявлення нових доказів, що підтверджують або спростовують достовірність існуючих.

При цьому потрібно пам’ятати про принцип безпосередності дослідження доказів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41278. Непрерывно-стохастические модели (Q-схемы) (продолжение). Возможные приложения Q-схем 140.5 KB
  В студенческом машинном зале расположены две ЭВМ и одно устройство подготовки данных УПД. Студенты приходят с интервалом в 8  2 мин и треть из них хочет использовать УПД и ЭВМ а остальные только ЭВМ. Работа на УПД занимает 8  1 мин а на ЭВМ 17 мин. Кроме того 20 работавших на ЭВМ возвращаются для повторного использования УПД и ЭВМ.
41279. Сетевые модели (N-схемы). Основные соотношения. Возможные приложения N-схем 176.5 KB
  Сетевые модели Nсхемы. Сетевые модели Nсхемы Основные соотношения Для формального описания структуры и взаимодействия параллельных систем и процессов а также анализа причинноследственных связей в сложных системах используются сети Петри англ. Граф Nсхемы имеет два типа узлов: позиции и переходы изображаемые 0 и 1 соответственно. Граф Nсхемы является мультиграфом так как он допускает существование кратных дуг от одной вершины к другой.
41281. ФОРМАЛИЗАЦИЯ И АЛГОРИТМИЗАЦИЯ ПРОЦЕССОВ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ СИСТЕМ 163 KB
  Методика разработки и машинной реализации моделей систем Сущность машинного моделирования системы состоит в проведении на вычислительной машине эксперимента с моделью которая представляет собой некоторый программный комплекс описывающий формально и или алгоритмически поведение элементов системы в процессе ее функционирования т. Требования пользователя к модели Основные требования предъявляемые к модели процесса функционирования системы: 1. Полнота модели должна предоставлять пользователю возможность получения необходимого набора оценок...
41283. ОСНОВЫ АЛГЕБРЫ ЛОГИКИ 56.5 KB
  Алгебра логики или алгебра высказываний разработана Джорджем Булем в 1854 г. Отсюда второе название "Булева алгебра". Логическая функция – закон соответствия между логическими переменными (функция дискретная). Логическая переменная либо есть, либо ее нет. Логическая функция может иметь произвольное число логических переменных. Область определения насчитывает значений, где n – количество переменных.
41284. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Австро-Угорщини 48.5 KB
  У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації на Закарпатті мадяризації на Буковині румунізації. Перші дві парові машини в Галичині зявилися лише в 1843 р. Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині. Кількість сільської буржуазії становила 11 в Галичині та 8 на Буковині.
41285. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Російської імперії 85 KB
  в Україні сталося 104 масових антиурядових виступи кріпаків. Найзначнішими на Правобережній Україні були виступи селян у 24 селах і містечках Черкаського повіту на Київщині в 1803 р. Однак це не зупинило антикріпосницький рух в Україні. Особливо широкого розмаху він набрав на Правобережній Україні у звязку з проведенням інвентарної реформи 18471848 рр.
41286. Суспільно-політичний розвиток західноукраїнських земель 16.42 KB
  Вона маніфестувала нескореність духу українського народу що мало неабияке значення у справі пробудження національної самосвідомості мас. Яхимовичем взяла на себе роль представника інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 18481851 рр. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини заселеної переважно українцями від західної польської та надання їй національнотериторіальної автономії за запровадження навчання в усіх освітніх закладах...