78837

Кобзарем його ми звемо…

Практическая работа

Педагогика и дидактика

Благословен той день і час Коли прослалась килимами Земля яку сходив Тарас Малими босими ногами Земля яку скропив Тарас Дрібними росами сльозами 9 березня 1814 р. В хаті Григорія Шевченка блиснув у вікні єдиний на все село вогник і народилася нова кріпацька душа для пана а для України...

Украинкский

2015-02-10

124.5 KB

0 чел.

Види позакласної роботи за творчістю                              Тараса Григоровича Шевченка

Голінченко Лідія Петрівна,                          учитель-методист української мови і літератури вищої категорії Червонозаводської загальноосвітньої школи                          І-ІІІ ступенів №2                         Лохвицького р-ну                        Полтавської обл.

Ранок

«Кобзарем його ми звемо…»

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановлюємо пам’ять Шевченка.

Кобзарем його ми звемо.

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими, босими ногами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами сльозами

 9 березня 1814р. темної ночі перед самим світанком, в селі Моринцях на Черкащині (нині с. Шевченково Звенигородського р-ну Черкаської обл.)  в хаті Григорія Шевченка блиснув у вікні єдиний на все село вогник і народилася нова кріпацька душа для пана, а для України ― великий співець Тарас Шевченко.

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці,

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила його малого й зажурилась.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби.

Немає радісної днини,

Нам вік доводиться терпіти,

Не розгинать своєї спини

Промовиш слово і нагай

Над головою свисне.

І так усюди, з краю в край

Панує рабство ненависне,

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами змитій.

О тобі, діточки малі,

Одні лишаєтесь на світі!

Ну хто залишить вам лише

Рожеві квіти Нещасливі,

Коли безжальна смерть діжде

Мене на довгій панській ниві.

Підростав малий Тарасик

В піснях Калинових

В бідній хаті, в щирих ласках

В добрих різнословах.

Переді мною наша бідна старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причіпку ― яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні ― квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, а за клунею сад, а за садом ― долина, а у долині тихий, ледь дзюркотливий струмок.

  •  Скільки тих шляхів на світі, діду, куди вони ведуть?
  •  Ото Чумацький шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі ― ото їм і дорога
  •  А вони ж чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?
  •  Еге ж, Чорним (киває дід).
  •  А чому він Чорний, тому що чумаки чорні?
  •  А того він Чорний, що страшний.
  •  А чого він страшний?
  •  Тарасику, час спати!
  •  Ах, шкода, що дід не доказав.
  •  Час уже Тарасика до дяка в науку віддати.
  •  Та чи не мале ще?
  •  Нічого, хай змалку вчиться, що вмітиме,  того за плечима не носити.
  •  Виходить Тарас.

Бувало куплю паперу аркуш і зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квіточками,

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

Коли минуло Тарасику 9 років, померла мати. Це було велике горе для сім’ї.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!

Коли Тарасові минуло 11 років, він втратив останню опору ― батька, який помираючи, сказав пророчі слова: « З нього буде або щось дуже добре, або велике  ледащо». І тільки поховали батька,  зібрав Тарас у свою торбинку, поломар, перо та крейду і пішов по шляхам шукати собі долі, і почала доля його гонити, як мачуха.

У тяжкій неволі, ріс малий Тарас,

Він не вчився в школі ―

Він ягнят пас.

Вмерли мама й тато.

Сирота в дяка,

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка

В пана – бусурмана

Козачком служив,

В Петербурзі згодом

Панові служив.

Ой, яка охота в хлопця малювати!

Та тяжка робота ― пану догоджати.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Та в ночі віршує

Про людську біду.

І хоч він картини

Добре малював,

Скільки ж бо хлопчина

Тих знущань зазнав.

Та в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Йому помогти.

Викупили друзі!

Вільним став Тарас!

Чому серце в тузі?

Біль чому не згас?

Гнули люди спини

На панів лихих.

Кріпака ― людину

Пан продати міг.

Мучились в неволі

Бідні трударі,―

Про кріпацьку долю

Пише в «Кобзарі»

Мріє про свободу

Молодий Тарас,

Щоб дала народу

Щастя світлий час.

Цар його в солдати

в дикий край заслав.

Малювать, писати,

Пан забороняв

Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам!

У своїх віршах він виливав усю свою любов до України.

Але 10 років заслання підірвали сили і здоров’я Тараса Григоровича Шевченка. Поет мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати, працювати. Та не пустили його до України, заарештували, наказали виїхати до Петербурга.

Восени 1860р. він захворів, стан його здоров’я дедалі погіршувався. 10 березня 1861р. перестало битися серце великого художника, геніального Кобзаря, який залишив після  себе неоціненний скарб, що помістився в  невеличкій книжці і є дороговказом, Біблією українського народу. Багато з цих віршів  покладені на музику і стали народними піснями: «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої, думи».

Інсценізація уривку з вистави

«Розрита могила»

                    Дійові особи:

                    Тарас і Степан ― пастушки,    

                                Козак з могили.

  •  Дія відбувається ввечері в степу, біля села Кирилівка на Україні.   Степ. Могила. На могилі сидять пастушки: Тарас і Степан. Вечоріє.

Ява 1

Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить!

Зачервонілось — як пожар. А небо — як прекрасно

красками міниться!.. Ех, як хотілось би мені уміти вже

добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу...

(задумливо).
«Сонце заходить, гора чорніє,
Пташечка тихне, поле німіє...»

Степан. Так... Сонце заходить — то й час нам уже,Тарасе,

гонити вівці додому...

Тарас. Гони, Степане, та займи і мої вівці, а я заночую тут

у степу...

С т е пан. Не хочеш іти додому?

Тарас. Не хочу... Там мачуха бити мене буде...

Степан. А вечеря? Ти хіба не голодний?

Тарас. Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ще ось

шматок хліба за пазухою, що Оксана дала. А вранці скажем

Оксані, то вона знову передасть...

Степан. А не будеш боятися? Це ж лячно самому                         

ночувати в степу на могилі...

Тарас. Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш:  за

байраком байрак, а там (показує) степ та могила.

Степан. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці                               

(виходить).

Ява 2

  •  Темніє дужче. Здалека чути, як Степан покрикує на овець; поволі втихає асе. Тарас лягає на могилу. Та враз блимнуло світло, а з моголи  виходить козак сивий, похилий. Тарас схоплюється.

Козак.  А що — злякався, хлопче?

Т а р а с (спокійно). Ні! Чого мені лякатись? Я здивувався лише.

Козак.  А чи знаєш ти, хто я такий?

Тарас.  Знаю! Як лиш вус та чуба сивого побачив, то й пізнав, що ви козак запорізький...  

К о з а к.   Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про козаків?

Тарас. Мені дідуньо розповідали. Оповідали не раз, як то

козаки по морю гуляли, слави добували та з турецької

неволі братів визволяли...

Козак (оперся на списа; задумливо). Ой, так сину:

Було колись, на Україні ревіли гармати,

Було колись, запорожці вміли панувати!

Панували, добували і славу, і волю,

Минулося... (показує навкруг рукою)

Осталися могили по полю...

(Після паузи.) Ех, бувало, як згадаєш:

Базари, де військо, як море червоні,

Перед бунчуками, бувало, горить,

А ясновельможний на воронім коні

Блисне булавою море закипить...

Та що й казать! Минулося!.. (знову задумливо).

А чи розповідав тобі твій дідусь:

За що боролись ми з врагами,

За що ми різались з ордами,

За що скородили списами

Татарські ребра?..

Тарас. Так, так, розповідав... За добро рідного краю, за  Україну...

Козак (радісно). А!.. Так, значить, не вмерла ще наша

слава, та й не вмерла ще в народі пам'ять славної

минувшини! А поряд із згадкою про славне минуле жевріє

певно в душі того народу бажання, щоб вернулись ті славні

часи... Потішив ти мене трохи, хлопче! А подивлюся,

бувало, як на наших могилах жита похилились; в степу

німець картоплю садить, а внук косу несе в росу, замість

гострого козацького списа, та тягнеться покірно в ярмі і

лиш долю проклинає,то розпука серце огортає... І я тоді

чим мерщій тікав у темну могилу...

Тарас (здивовано). Так ви не мертві там у могилі, а

живете?

Козак. Не мертві, сину! Живемо і караємося там... та знай,

що не один я!

Ось хоч би в цій могилі

Нас тут триста, як скло,

Товариства лягло,

І земля не приймає... 

Тарас. За що ж ви отак караєтесь по могилах?

Козак (сумно). За те, що не стали самі одностайно за

козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів та й

запродали Україну москалям... (Зітхає і хапається за серце).

Ох!.. жахлива це була хвилина!.. Як потім народ повстав на

Чорного Орла, на прокляту Москву, тоді цар послав нас у

крові  втопити цих повстанців, цих наших рідних братів... І 

ми

              ...По своїй по землі

              Свою кров розлили...

  Але не за Україну, не за волю козацькую, а власне за те, щоб ще гірш Україну в кайдани  цар закув. Ми

       Зарізали брата;

Кров'ю брата впилися,

І отут полягли     

У могилі заклятій... (Зажурено похилився на спис.)

Тарас (задумливо, тужно). Ох, як воно бувало по нашій славній Україні. А я й не знав...

Козак  (стрепенувся, показує Тарасові кругом могили).

...Дивися: ...На всій Україні
Високі могили!
Дивися, дитино:
Усі ті могили —
 усі оттакі
Начинені нашим благородним трупом,
Начинені туго.

                                 Отсе воля спить!..

Тарас. А чи збудеться воля України та чи встане вона із

могил?

Козак (твердо). Встане воля!.. Світ правди засвітить і

помоляться на волі невольничі діти! Та спочатку потрібно

збудити зі сну і розкрити їм очі на те, що діється круг них і

що діялося отут колись... І це тобі, Тарасе, судилося

зробити! Тобі судилося розповісти братам,

...Як ми бились, умирали,

За що ми голови складали

В отсі могили...

...Кого, коли,

Й за що розпинали… і

За що Україна стала гинуть...

     Пригадаєш ти їм своїми піснями, хто ми, чиї сини, яких батьків, ким і за що закуті — і розбудиш в їхніх серцях любов до неньки України; погорду до невольничого життя і жажду волі. І під впливом твоїх палких пісень переродиться народ і прийде та хвиля, коли...         

          

           Настане суд, заговорять

           І Дніпро і гори,

І потече сторіками

Кров у синє море...

Тоді те і домовина

Розвалиться, а з-під неї

Встане Україна

І розвіє тьму неволі...

Тарас. Та чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що Ви його на мене покладаєте?

Козак. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до

України, а в душі маєш утаєний дар Божий — силу

Пророка!

А ми, оте козацтво із могил, дамо тобі всі свою силу, щоб зміг ти своїм палким словом, наче гострим козацьким списом

...Розпанахати погане,

Гниле серце трудне,

І вицідить сукровату,

А наллять живої,

Козацької тої крові

Чистої святої...

  •  Козак дає Тарасові кобзу.

  Ось на тобі кобзу на дорогу твого життя, бо кобзарем віщим судилося тобі бути…

Тарас   (бере  кобзу,  кланяється).  Добре,  батьку!   Хай станеться, як кажеш!

К о з а к. Та знай іще, Тарасе, що на тій дорозі прийдеться тобі  чимало горя  витерпіти. Далеко від України, серед снігів і в пустелі, каратися будеш.

Тарас. Нехай! Щоб лиш Україну розбудити мені, а про все інше мені байдуже...

Мені однаково: чи буду

Я жить на Вкраїні, чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігах на чужині,

Однаковісінько мені...

Козак. Я знав, що такі ось слова почую від тебе! Я знав, що тобі байдуже,

Чи хто згадає, чи забуде

Тебе в снігах на чужині,

Та не однаково тобі,

Як Україну злії люди

Присплять лукаві, і в огні

Її окраденую збудять...

Тому ми й вибрали тебе за будителя України. Іди і співай про колишню славу України! Хай твоє вогняне слово літає по всій Україні і запалює всіх до змагань. І хай повіє новий вогонь, з Холодного Яру!..

  •  Чути спів півня в цю хвилину ж привид козака зникає, а Тарас стоїть німо з витягненими вперед руками.
  •  Завіса опускається.

Вечір

«Жінки у драмі кохання Шевченка»

Історія мрій, надій, розчарувань поета у віршах, щоденникових записах, спогадах

Дійові особи:

Ведучі

Читачі

Ганна Закревська

Варвара Рєпніна

Агата Ускова

Катерина Піунова

  •  На сцені стіл. На ньому ваза з квітами, кілька томиків Шевченка, люстерко, недбало розкидані жіночі прикраси, папір, ручка

    Ведуча. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того у митців ― це один із ключів до розкриття таємниці їхньої творчості. Її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

    Ведучий. Ці міркування особливо правомірні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханій жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної.  Кохання Шевченка і його любовна лірика допоможе глибше розкрити нам сутність Поета.

    Ведуча. Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до  сусідської дівчини Оксани Коваленко. Юна Беатріче його поезії  була занапащена москалями і стала покриткою.

   Читець

Ми в купочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали.

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

           «…Чи жива

Ота Оксаночка?» ― питаю

У брата тихо я. «Яка?»

«Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?»

«Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась.

Острижена. Було, вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукує, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була.

Так, так що краля! І не вбога,

Та талану Господь не дав…».

А може, й дав,

та хтось украв,

І одурив святого Бога.

    Ведучий. Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Наймички», «Слепой», «Катерини», пройшли через поеми і повісті Шевченка. І ми побачимо, як пізніше цей тип фатально буде подобатися Шевченкові в жінках, змушуючи  його шукати в них ту, «справжню» ― подругу,дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

Читець.

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає ―  

У якому краю мене заховають,

Де я прихилюся, навіки засну.

Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,

Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває;

Тільки його й долі, що рано заснув».

Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво ― твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар’яну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнись, щаслива,

І, хоч так як жарти, колишнє згадай.

Ведуча. Схожою на Оксану (старша, лагідна опікувалася сиротою) була польська швачка Гусиковська, теж «чорнобрива» ― друге кохання юнака Шевченка, овіяне чарівністю чужого великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Вона навчила дворового козачка пана Енгельгардта польської мови, по-сестринськи жаліла його, перша дала йому гостро відчути різницю між вільним і кріпаком, між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

Ведучий. Студентом Академії художеств у Петербурзі Шевченко  переживає третє своє захоплення натурницею, яку він вивів під ім’ям Паші в повісті «Художник». 15-річнорю входить в його академічну мансарду ця дівчина, а 30-річною знову відвідує ту саму майстерню тепер уже немолодого хворого Шевченка в 1859 р.

Ведуча. 1839 року студент Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпущеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима. На цій акварелі художник вперше і в останнє підписався не Шевченко, а «Чевченко».

Через багато років, повернувшись із заслання, він зустрічає в крамниці свою давню знайому, бо в альбомі Шевченка вона, Амалія Клоберг, записує свою адресу, а пізніше в архіві С.В. Лазеревський знаходить рахунок цієї крамниці, виписаний рукою цієї ж Амалії Клоберг, ― «Г-ну Чевченко».

Ведучий. Навчаючись в академії, вже прославленим автором «Кобзаря» і відомим портретистом, їде Шевченко 1843 році в рідну Україну. І саме в ці роки ― 1843-1847― переживає він справжнє своє єдине велике кохання…                       До цього  він зовсім не думав про шлюб, а після, як реакція на його безнадійність, з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.

  •  Входить Ганна Закревська. Вішає на стіні свій портрет, намальований Шевченком.

Ганна Закревська. Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. Вони тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній колір ― синій. Хоч синіх очей поет  майже ніколи і ніде не оспівував, бо улюбленими очима його поем були очі карі.  (Бере зі столу томик Шевченка).  

    Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Лише на засланні поет стає відвертішим  у віршах, пише про своє кохання. Вірш «Якби зустрілися ми знову», всупереч звичайній стриманості Шевченка, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами ― Г.З.. Тобто, мені, Ганні Закревській.

Читець

Якби зустрілися ми знову

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

Ведуча. Маєток князя Миколи Григоровича Рєпніна – Волконського, старшого брата декабриста                                          С. Волконського, знаний в усій Полтавській губернії. Саме сюди, в Яготин, і привіз молодого Шевченка Капніст. Родина князя складалася з княгині, онуки останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, сина Василя з дружиною  і не заміжньої дочки Варвари.

Ведучий. Варвара Миколаївна, енергійна, худа, тоненька, з великими живими виразними очима жінка, на кілька літ старша за Тараса, легко захоплювалася, спалахувала, мов порох. Добра, дотепна, мила й люб’язна, допомагала бідним і нещасним,  співчувала і до неї зверталися за допомогою в порадою.

  •  Входить Варвара Рєпіна (читає)

   Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною… Раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему «Слепая». Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям… Яка м’яка, чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика… Шевченко зайняв місце в моєму серці.

  Я розмовляла з ним ще кілька разів і щораз більше виявлявся мій потяг до нього; він відповідав мені деколи теплим почуттям, але пристрасним ― ніколи.

   Я дуже переживала його від’їзд. Через моє кохання до нього я втратила голову.

Ведуча. Взимку 1854-1855 рр. йому знову зблиснуло кохання ― і обірвалося. В Новопетрівську фортецю, на зміну колишнього коменданта Маєвського, приїхав новий, Іраклій Уськов, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкові душу, були діти. Поет щиро полюбив їх. Про палку любов і ніжність до дітей є десятки зворушливих свідчень.

Читець

І досі сниться: під горою,

                           Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки і годує,

І спать несе. А дід сидить.

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: «Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?».

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

Ведуча. Захоплення дітьми перейшло у схилення перед матір’ю. Агата Ускова довго здавалося йому вищою досконалістю.

  •  Входить Агата Ускова.

Ускова. Обличчя доброзичливе, рухи повільні, голос приємний… Говорив гарно, плавно, особливо добре читав уголос. У товаристві тримався скромно, карт не любив. Жіночого товариства не шукав.

    Кожна команда в казармі мала свій город, де сіяла огірки і редьку, в саду для мене був поставлений літній будиночок, а трохи далі поставили шатро, в якому Шевченко міг працювати, там же була зроблена і землянка, в якій Шевченко ховав свої малюнки.

   Шевченко був у нас, як у рідній сім’ї, всі діти його дуже любили, бо він вчив їх співати українських пісень.

    Ввечері, поклавши дітей спати, ми з ним виходили в сад… Тарас Григорович любив природу, пісні. А коли він де-небудь чув українські пісні, то плакав.                                              

    А як він любив квіти! Прості польові ромашки, маки, дзвіночки…

Ведуча. Але хтось утрутився у їхні відносини, і коменданта, замість погулянок, стала сидіти вдома. Повітряний замок, побудований поетом, розвалився. Розум Шевченка, на хвилину одурений, побачив Ускову такою, якою вона була насправді, ― звичайна манірна провінційна дама з міщанськими інтересами.

Агафія в «Матросе, или Прогулке с удовольсвием и не без морали» і Агафія Емельнівна в «Художнике» ― це вона, Агата Ускова.

Ведучий. Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім’ю. Він постарів, хворий, змучений цингою, лисий. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка. Але, не зважаючи на це, він закохується у молоденьку актрису Катерину Піунову із Нижнього Новгорода, молодшу за нього на 28 років, і освідчується їй.

  •  Входить Піунова.

Це було в 1857 році. В антракті одного із спектаклів мене представили українському поету Т.Г. Шевченку, який сказав мені: «А вами я завжди милуюсь, коли бачу вас на сцені».

Прийшовши додому, я довго думала про нього. Він познайомився з моїми батьками і часто бував у нас вдома. Разом з М.С. Щепкіним вчили мене українській мові. Пізніше я зіграла роль Тетяни у п’єсі «Москаль-чарівник». Я була щаслива і відчула, що з кожною зустріччю не вважаю його чужим.

Згодом він попросив моєї руки у батьків: «Слухайте, батьку і матко… У вас є товар, а я купець. Віддайте за мене Катрусю». Мені хотілося кинутися до нього, обняти його, але грізні материні очі показали на двері, і я кинулася з кімнати.

Ведуча. Шевченку не відмовили прямо, але більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. Він виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому приходить відмова.

Читець

Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Ведучий. Сум і відчай минають, з’являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Він зустрічає в домі поміщиць Карташевських дівчину-кріпачку Ликерю Полусмакову ― і знову довірливо закохується.

Ведуча. Ледарство, неохайність, корисливість Ликери Тарас Григорович приймає спочатку за селянську простоту, життєву мудрість і кмітливість. Починається останній самообман у житті Шевченка.

Насправді Ликера була ласа до парубків, побоювалася вийти заміж за «старого і лисого», хотіла переконатися чи багатий він і «досадити панночкам Карташевським».

Ведучий. Шевченко пережив своє останнє сватання так само бурхливо, як і роман з Усковою. Не пощастило йому одружитися.

Ликера  пізніше вийшла заміж за перукаря, потім, прогнавши чоловіка, тримала сама якийсь час його  заклад, а на старість оселилася в Каневі і до смерті своєї ходила на могилу Шевченка.

Читець

Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анічогісінько нема!

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє…

Морозом очі окує,

А думи гордії розвіє,

Як ту сніжину про степу!

Сиди ж один собі в кутку.

Не жди весни ― святої долі1

Вона не зійде вже ніколи

Садочок твій позеленить,

Твою надію оновить!

І думу вольную на волю

Не прийде випустить… Сиди

І нічогісінько не жди!

Ведуча. У тому, кого a як кохав творець, ― один із ключів до його творчості, до пізнання його соціальних, політичних, життєвих ідеалів.

  

Вікторина за творчістю та життєвим шляхом  Т. Г. Шевченка

1. З якого твору Т. Г. Шевченка ці рядки?

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, наша слава,

Слава України                                             

                                 («До Основ’яненка»)

2. Пов’яжіть дати з подіями в житті Т. Шевченка

1. 1843            Викуп з кріпацтва  (2)

2. 1838            Рік народження     (3)

3. 1814            Перша після довгої розлуки поїздка в  Україну  (1)

3. З якого твору Т.Г. Шевченка взято цей опис?

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю пiдiйма.   ( «Причинна» )

4. Видання першої книги «Кобзар». ( 1840р. )

5. Роки життя поета.   ( 1814 - 1861 )     

6. Період «Трьох  літ». ( 1843 – 1845 )

7. Період 10 – річного заслання. ( 1847 – 1857 )

8. З якого твору звертання Т. Г. Шевченка до народу?

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає.

9. Закінчення Академії мистецтв  ( 1845 )

10. У яких баладах Т. Г. Шевченка виражена тривога за жіночу  долю?

                         («Утоплена», «Русалка», «Лілея», «Тополя»)

Список використаних джерел

  1.  Біографія Т.Г. Шевченка за спогадами сучасників. ― К., 1958
  2.  Возняк М. Шевченко і княгиня Репніна. ― Львів, 1925
  3.  Спогади про Тараса Шевченка. ― К., 1982
  4.  Фасоля А. Жінки у драмі кохання Шевченка. ― Дивослово. ― №3, 1996
  5.   Шагінян М.С. Тарас Шевченко. ― К., 1970

SHAPE  \* MERGEFORMAT

PAGE    \* MERGEFORMAT 15


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54071. Здоровым и грамотным должен быть каждый! Логопедическая спартакиада 63.5 KB
  Скачет лягушонок Дети хлопают в ладоши Квакваква прыгают на месте Плавает утёнок хлопают в ладоши Крякрякря Ставят руки к груди и разводят в стороны. Прыгает козлёнок Хлопают в ладоши Ме – ме ме Ставят руки на пояс наклоняются вперёд А за ним ягнёнок Хлопают Бе – бе – бе приседают Вот мы на зарядке Хлопают Раз дватри Прыгают на месте Все вокруг стараются Хлопают Спортом занимаются Шагают на месте Эстафета Собери букву По команде: Марш первый учащийся с мячом в руках бежит к обручу. Звуковая разминка...
54072. Логопедичне заняття. Осіння лісова галявина 210.5 KB
  Логопедичне заняття Вид. Виховувати вміння слухати вказівки логопеда. Логопед. Діти а зараз давайте пограємо в гру З якого дерева листочок Логопед показує дітям листочок а діти називають.
54073. Звук "ш". Лісова школа (Старша логопедична група) 1.38 MB
  Формувати в малят уявлення про навчання в школі ознайомити із звуком ш акустичною характеристикою; закріпити вміння ділити слова на склади визначати звук який найчастіше звучить у вірші аналізувати слово з допомогою звукових фішок пригадувати слова зі звуком ш ; узгоджувати числівники з іменниками в орудному відмінку; розвивати фонематичні процеси слуховий контроль. Обладнання: фішки для звукового аналізу шишкикартинки картинки з предметами у множині іграшка Лунтик...
54074. Логопедичні міні-заняття як дієва форма корекційно-розвивальної роботи з дітьми дошкільного віку 196 KB
  Наприклад вправа Хто летить хто не летить Учительлогопед промовляє вірш а діти пантомімою зображують: Хто летить хто не летить. Так швиденько покажіть Хто летить хто не летить. Летить летить воронаЛетить летить корова Летить летить шпак Летить летить грак. Летить летить горобчик.
54075. ЛОГОПЕДИЧНА РОЗВАГА «СВЯТО БЕРЕЖЛИВОСТІ» 140 KB
  Закріпити словник споріднених слів гончар гончарство гончарський гончарний гончарня; уточнити та розширити словник антонімів чистий брудний святковий буденний повсякденний натуральна природна штучна однотонна різнокольорова теплий холодний літній зимовий новий старий рвати штопати бруднити ...
54076. Подорож Кораблем Часу. Логопедична розвага 127.5 KB
  Логопедична розвага Подорож Кораблем Часу Мета: узагальнити знання дітей про пори року вчити описувати їх; уточнити та закріпити словник синонімів омонімів та прислів’я; розвивати фонематичний слух вміння утворювати присвійні прикметники від іменниківназв диких звірів вміння ділити слова на склади підбирати слова з певною кількістю складів; удосконалювати навички звукового аналізу і синтезу слів; продовжувати розвивати дрібну моторику рук вміння працювати як правою так і лівою...
54077. Использование вектора на логопедических занятиях 216 KB
  Для пропедевтики оптической дисграфии в первую очередь необходимо использовать задания, направленные на развитие зрительно-пространственных представлений и зрительно-моторных координаций.
54078. Взаємозв’язок логопеда та родини у корекційно-відновлювальній роботі з дітьми логопатами 32.5 KB
  Одне з важливих завдань професійної діяльності вчителя логопеда дитячого дошкільного навчального закладу є залучення батьків до проведення роботи із дітьми – логопатами по закріпленню засвоєного матеріалу на корекційно відновлювальних заняттях. Оволодіння дитиною мови успішно йде тоді коли з ним займаються не тільки в дошкільному закладі але і в сім'ї: Передумовою ефективного залучення сімейного оточення до корекції звуковимови у дітей є чітко організована взаємодія логопеда з батьками регулярна...
54079. Зима 36.5 KB
  Матеріали: дзеркала на кожну дитину вітрячки сніжинки ілюстрації зими сніжинки чарівна паличка мікрофон предметні картинки музика Моцарта п’єса Сніжинки музика до пісні Сніжокпушокавтор не відомий бубон Хід заняття. Сніжинки. Логопед торкається паличкою до кожної дитини повідомляє що вони тепер сніжинки. А тепер мої сніжинки давай подорожувати та про зиму розповідати.