7890

Класно-урочна система навчання, її суть та історія розвитку

Доклад

Педагогика и дидактика

Класно-урочна система навчання, її суть та історія розвитку Класно-урочна система навчання - це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначаєт...

Украинкский

2013-01-29

19.33 KB

43 чел.

Класно-урочна система навчання, її суть та історія розвитку

Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками.

Класно-урочна система є найважливішим винаходом у дидактиці. Вона здолала довгий і складний шлях, прийшовши на зміну індивідуальному навчанню, яке широко застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.

Деякі риси класно-урочної системи мали місце в середні віки в монастирських школах (класи, парти, кафедра вчителя, дзвінки перед початком і наприкінці занять). В епоху Відродження з'явився поділ дітей на класи за знаннями, стали вводитися навчальні плани, урізноманітнювалися методи і прийоми навчання. Класно-урочна система була прийнята також в ієзуїтських школах і колегіумах. У 20-30-х роках XVI століття класно-урочна система застосовувалась у загальнодоступних школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксонії та в інших країнах.

Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського, який перевірив, удосконалив і використовував її основні принципи при організації шкіл у Чехії і Польщі. У "Великій дидактиці" і в "Законах упорядженої школи" (1633-1638) він узагальнив величезний досвід, оформив контури класно-урочної системи, яка вже понад 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах усього світу.

У ХVІ ст. на територіях Правобережної України і Білорусії почався розвиток братських шкіл, де індивідуальна форма навчання замінювалася поступово класно-урочною системою навчання. Наприкінці ХVІІ ст. певні риси цієї системи знайшли відображення в Слов'яно-греко-латинській академії (Москва), а з другої половини ХVІІІ ст. класно-урочна система стала широко застосовуватися в російських народних школах.

Розвиток класно-урочної системи в XIX ст. тісно пов'язаний з ім'ям К. Д. Ушинського, який у своїх працях представив урок як невіддільну і головну форму класно-урочної системи. Розроблена Ушинським теорія уроку заснована на його дидактичному вченні про систематичність, послідовність і міцність засвоєння знань, про наочність і активність учнів у навчанні, на врахуванні психофізіологічних законів і особливостей розвитку дитини.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. набули поширення в різних країнах белл-ланкастерська система навчання (названа іменами англійських педагогів А.Белла і Дж.Ланкастера) як система парного навчання: учні були поділені на десятки (відділення), навчались у своїх старших товаришів ("моніторів"), яких у свою чергу готував учитель. Замість підручників широко застосовувалися унаочнення (саморобні таблиці). При взаємному навчанні учні швидше, ніж у звичайних школах, оволодівали навичками письма, читання, лічби. Ця система вважається прогресивною, у Росії її провісниками були офіцери-декабристи, які в такий спосіб навчали писемності своїх солдатів. Белл-ланкастерська система виправдовувала себе там, де не вистачало вчителів, але вона не давала міцних знань, бо з "монітором" завжди можна було домовитися, тому її перевели до системи малокомплектних шкіл в селах, де вчитель навчав два-три класи одночасно.

У 20-х роках XX ст. були численні спроби підмінити установлену в радянській школі класну-урочну систему навчання. Як альтернатива у 20-х роках у загальноосвітніх школах широко застосовувався бригадно-лабораторний метод, який спонукав учнів об'єднуватися в бригаду, опрацьовувати матеріал під керівництвом учителя або консультанта, а потім один з учнів від усієї бригади здавав його вчителеві. Цей метод, як і кожен метод навчання, мав свої переваги і недоліки: якоюсь мірою привчав учнів до самостійності, демократизму і в той же час сприяв безвідповідальності частини учнів, які ховалися за спиною бригадира. Бригадно-лабораторний метод був дещо схожий на типовий американський "метод проектів", при якому учні одержували велике завдання ("проект") і розробляли його по черзі.

У 20-і роки в радянську школу частково проникла американська система Дальтон-план, правильніше Долтон-план (за назвою американського міста Долтон, де вона широко застосовувалася). Творцем цього плану стала відома вчителька О. Паркхерст. Учні сходилися вранці до школи в "клас організації", де вони під керівництвом учителя-консультанта складали план на день, а потім працювали самостійно. Облік роботи учнів здійснювався за допомогою складної системи: наприкінці заняття учні складали залік, результати якого заносилися в індивідуальну картку. Домашні завдання були відсутні. Це була одна з найбільш поширених шкільних систем, заснованих на принципі індивідуального навчання. Негативними рисами цієї системи були: низький рівень дисципліни, відсутність роботи вчителя з усім класом, кінцевий слабкий результат. У школах України й Росії у 20-х роках були спроби застосування Дальтон-плану як форми "вільного навчання", але він виявився неефективним.

На початку XX ст. А. Фер'єр (Швейцарія), О. Декроллі (Бельгія), О. Шульц (Німеччина) запровадили в школах комплексний метод навчання, який полягав у об'єднанні навчального матеріалу навколо тем-комплексів. Комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. У радянських школах західні комплекси замінювалися новим змістом, існували комплекси-програми "Праця", "Природа", "Суспільство", предметна система майже втрачалася. Усі ці системи навчання не витримували випробування кінцевим результатом — бракувало міцних систематизованих знань, тому в 30-х роках вітчизняна школа і педагогічна наука відмовилася від цих експериментів із 1931 року повернулася до класичної класно-урочної системи навчання.

У США, Японії, у багатьох європейських країнах класно-урочна система зберігається лише в молодших (1-6) класах, а далі навчання організовується добровільно у факультативних групах.

В останнє десятиріччя класно-урочна система навчання збагатилася новими теоріями цілісності, проблемно-розвиваючого та програмованого навчання, крупноблочної системи викладання, особистісно-орієнтованого навчання, диференціації та індивідуалізації навчальної роботи, самостійної роботи учнів та ін. У систему навчальних занять міцно ввійшли спостереження, демонстрації і різноманітні лабораторні роботи, екскурсії, використання технічних засобів навчання, опорних таблиць-сигналів, навчальні модулі, стандартизація, 12-бальне оцінювання та тематичний облік знань учнів, діалог.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1. Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.

2. Основною формою організації навчального процесу є урок.

3. До уроків додаються інші форми навчання в класі.

4. Відвідування уроків школярами є обов'язковим.

5. Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, ай в науці.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30362. Понятие о синтаксисе. Предмет и объект синтаксиса. Основные направления синтаксической науки 35.5 KB
  Синтаксис языка занимается изучением модели предложения и словосочетания а синтаксис речи определяет как эти модели используются в речевом акте. Синтаксис речи отвечает на вопрос: почему именно эти модели употребляются В синтаксисе языка есть предложения по не утвердившимся в языке моделям. Виноградов содержание предложения всегда соотнесено с дейтью Предложение имеет комплекс ГЗ соотносим с актом речи модальность и время кт Виноградов назвал предикативностью. Синтаксические образования в первую очередь предложения изучаются с...
30363. Проблема классификации СПП. Основы его современного описания 61 KB
  СПП это предложения в которых одна часть синтаксически подчинена другой и связана с ней союзом союзным словом вопросительным или относительным местоименным словом. а придаточных частей членам предложения. Также признак положенный в основе деления является несущественным для организации сложного предложения он не определяет конструктивных особенностей СПП и характера отношений между его частями. В результате чего однородные по формальной организации и значению предложения оказываются отнесенными к разным типам предложений.
30364. Текст как синтаксический объект. Проблемы его изучения. Типология текстов 56 KB
  Научная область связанная с изучением текста имеет в современной лингвистике разные названия: грамматика текста лингвистика текста теория текста лингвистический анализ текста филологический анализ текста анализ дискурса и др. Лингвистика текста как самостоятельная научная дисциплина зародилась на рубеже 6070х годов ХХ века. Предмет лингвистики текста Казалось бы ответ содержится в названии: предметом лингвистики текста является текст. Одной из наиболее удачных квалификаций лингвистики текста признаётся её определение как науки...
30365. Основы русской пунктуации. Тенденции развития 49 KB
  случаи постановки знака препинания не связанные с синтаксическими правилами например постановку так называемого интонационного тире: 1 Ходить долго не мог; 2 Ходить долго не мог. многообразие употребления запятой тире двоеточия и других знаков. По своим общим функциям прежде всего различаются знаки отделяющие точка; вопросительный знак восклицательный знак запятая точка с запятой двоеточие тире многоточие и выделяющие две запятые два тире скобки кавычки. Тире знак очень широкого употребления.
30367. История кратких прилагательных в РЯ и современное состояние 60 KB
  История кратких прилагательных в РЯ и современное состояние Краткие прилагательные первичны а полные вторичны. Исторически прилагательные вторичные слова своим происхождением связанные с существительными. Следующее изменение: образование полных прилагательных краткие местоимения jь j je Краткие: непроизводные первообразные: белъ худъ производные: Основа именная или глагольная суффиксы Суффиксы качественных прилагательных: ък ьк ик: узъкъ далькъ великъ ьн: ясьнъ тьмьнъ ьл: кысьлъ тепьлъ ав: величавъ...
30368. Понятие лексического значения слова 51 KB
  Лексическое значение слова это отражение в слове явлений реальной действительности В. ЛЗС это закреплённое в сознании говорящих соотнесенного звукового комплекса языковой единицы с тем или иным явлением действительности большинство слов называют предметы их признаки количество действия процессы и выступают как полнозначные самостоятельные слова выполняя в языке номинативную функцию. Значение слова отражает только различные признаки т.
30369. Понятие ЧП в свете современной концепции организации предложения 49.5 KB
  Важна дифференциация ГЧП и ВЧП. Второстепенные члены предложения ВЧП. Потебня строит классификацию ВЧП психологическое направление в основе синтаксиса предложение психологическое явление на их соответствие частям речи. В частности Пешковский: следует говорить не о ВЧП а о согласуемых управляемых и примыкающих ЧП.