7894

Історія Київської Русі

Реферат

История и СИД

Історія Київської Русі 1.Київська Русь. Загальна характеристика. За часів князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) було завершено формування території Київської Русі. Вона займала територію від Чудського, Ладозького й Онезького озер на пі...

Украинкский

2013-01-30

71 KB

9 чел.

Історія Київської Русі

1. Київська Русь. Загальна характеристика. За часів князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) було завершено формування території Київської Русі. Вона займала територію від Чудського, Ладозького й Онезького озер на півночі до річок Дон, Рось, Сула, Південний Буг на півдні; від Дністра, Карпат, Німану, Західної Двіни на заході до межиріччя Волги та Оки на сході; її площа становила близько 800 тис. км кв.

В історії Київської Русі можна виділити три послідовних періоди:

- період виникнення та становлення й еволюції державних структур, що хронологічно охоплює кінець IX - кінець X ст.;

- період найбільшого піднесення і розвитку Київської Русі (кінець X - середина XI ст.)

- період політичної роздробленості Київської Русі (кінець XI - середина XIII ст.).

2. Походження назв «Київська Русь» і «Русь-Україна». 

- русами називали племена норманів (варягів); вони започаткували державу слов'ян і від них пішла назва «Руська земля»; така теорія зародилася у XVIII ст. у Німеччині й дістала назву «норманської», її автори - історики Г. Байер та Г. Міллер, їхніх послідовників та однодумців називають норманістами;

- руси - слов'янські племена, які жили в середній течії Дніпра;

- Рус - це давнє слов'янське божество, від якого походить назва держави;

- руса - у праслов'янській мові «річка» (звідси і назва «русло»).

Українські історики в цілому дотримуються антинорманських поглядів, хоч і не заперечують значний внесок варязьких князів і дружин у формування державного ладу Київської Русі.

Русь, Руська земля на їхню думку:

- назва території Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі полян, сіверян, древлян);

- назва племен, які мешкали на берегах річок Рось, Росава, Роставиця, Роська та ін.;

- назва Київської держави починаючи з IX ст.

Назва «Україна» (край, земля) означає територію, що була основою Київської Русі у ХІ-ХІІ ст. Уперше цей термін уживається в Київському літописі в 1187 р. стосовно земель Південної Київщини та Переяславщини.

3. Виникнення Київської Русі. Перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:

а) східнослов'янські племена- предки українців - древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі хорвати;

б) східнослов'янські племена - предки білорусів - дреговичі, полочани;

в) східнослов'янські племена - предки росіян - кривичі, радимичі, словени, в'ятичі.

Основні передумови утворення східнослов'янської державності:

- на початок VIII ст. в цілому завершився процес розселення слов'ян і утворення територіально визначених великих і малих союзів племен;

- наявність у східнослов'янських союзів племен певних локальних відмінностей у культурі й побуті;

- поступове переростання союзів племен у племінні князівства - додержавні об'єднання більш високого рівня, що передували появі східнослов'янської держави;

- формування на зламі VІІІ-ІХ ст. навколо Києва першої східнослов'янської держави, яку фахівці умовно називають Київським князівством Аскольда.

Можно виділити такі головні етапи процесу об'єднання східних слов'ян в одну державу:

а) створення князівства (держави) із столицею в Києві; до складу цієї держави ввійшли поляни, руси, сіверяни, дреговичі, полочани;

б) захоплення влади в Києві новгородським князем Олегом (882 р.), під владою якого до цього перебувала частина слов'янських племен;

в) об'єднання майже всіх східнослов'янських племен в одну державу Київську Русь.

Перші слов'янські князі:

- князь Кий (напівлегендарний) - вождь союзу племен полян, засновник м. Києва (за легендою, разом з братами Щеком, Хоривом та сестрою Либідь у V-VІ ст.);

- князь Рюрик - літописна згадка про нього в «Повісті минулих літ», йдеться про призвання у 862 р. новгородцями «варягів» Рюрика з дружиною;

- князі Аскольд і Дір завоювали Київ у другій половині IX ст., за літописними даними Аскольд і Дір були боярами князя Рюрика;

- після смерті новгородського князя Рюрика (879 р.) до повноліття його сина Ігоря фактичним правителем новгородської землі став Олег;

- у 882 р. Олег захопив Київ, за його наказом було вбито київських братів Аскольда і Діра; початок правління у Києві династії Рюриковичів; князя Олега багато дослідників вважають безпосереднім засновником Київської Русі

4. Економічний розвиток Київської Русі. Провідне місце в економіці Київської держави посідало сільське господарство, яке розвивалося відповідно до природних умов. У лісостеповій зоні Київської Русі застосовувалась вогнево-підсічна система обробки землі, а у степовій перелогова. Землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони. заступи, коси, серпи; вони сіяли злакові й технічні культури. Значного розвитку досягло скотарство. Зберігали своє значення мисливство, рибальство, бортництво.

Спочатку в Давньоруській державі переважало землеволодіння вільних общинників, а з XI ст. поступово формується і посилюється феодальне землеволодіння - вотчина, що передавалася у спадок. Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Цього часу було відомо понад 60 видів ремісничих спеціальностей. Через Давньоруську державу пролягали торговельні шляхи: наприклад, «із варяг в греки», що з'єднували Русь із Скандинавією і країнами чорноморського басейну. У Київській Русі було розпочато карбування монет - срібників і злотників. У Руській державі зростала кількість міст - від 20 (ІХ-Х ст.), 32 (XI ст.) до 300 (XIII ст.).

5. Політична й адміністративна система Київської Русі. Політична й адміністративна система Київської Русі базувалася на князівсько-дружинному устрої за тривалого збереження органів самоврядування міських і сільських громад. Громади об'єднувалися у волості - адміністративно-територіальні одиниці, до яких входили міста та сільські округи навколо них. Групи волостей об'єднувалися в землі. Київська Русь сформувалася як одноосібна монархія. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосередив в своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. Радниками князя були «княжі мужі» з верхівки його дружини, які діставали титул воєвод, а з XI ст. їх називали боярами. Згодом виникли династії бояр, що обіймали важливі державні посади.

6. Соціальна структура Київської Русі. Соціальна структура Київської Русі відповідала її економічній системі. До панівного стану входили воєводи (бояри), тисяцькі, соцькі, тивуни, огнищани, сільські старости, міська верхівка. Вільна категорія сільських виробників називалася смердами, Феодально залежним населенням у Київській Русі були рядовичі, закупи та ізгої. Холопи і челядь перебували на становищі рабів.

7. Політична роздрібненість Київської Русі та її наслідки. Київська Русь була однією з могутніх держав свого часу, що значно вплинула на розвиток європейської цивілізації, однак після смерті сина Володимира Мономаха Мстислава Володимировича (1132 р.) вона почала втрачати свою політичну єдність і розділилася на 15 князівств і земель. Серед них великими й впливовими були Київська, Чернігівська, Володимиро-Суздальська, Новгородська, Смоленська, Полоцька та Галицька землі й князівства.

Політичні передумови роздрібненості були такими:

- престолонаслідування серед князів Київської Русі було різним: в одних землях влада передавалася від батька до сина, в інших - від старшого брата до молодшого,

- були ослаблені політичні зв'язки між окремими феодальними володіннями й окремими землями, розвиток окремих земель спричинив виникнення місцевого сепаратизму;

- в окремих землях місцеве боярство для забезпечення захисту своїх прав вимагало сильної влади князя; з другого боку - посилювалася реальна влада удільних князів і бояр, влада київського князя була ослаблена; багато бояр ставили місцеві інтереси вище за загальнодержавні;

- у Київському князівстві не була створена власна династія, тому що ' Боротьбу за володіння Києвом вели представники всіх княжих родів;

- посилилась експансія кочовиків на руські землі.

Соціально-економічні передумови роздрібненості:

- натуральний характер господарства Киівської держави призводив до ослаблення економічних, торговельних зв'язків між окремими землями;

- стрімко розвивалися міста, що ставали політичними, економічними і культурними центрами князівств;

- перетворення умовного землеволодіння удільного боярства на спадкове значно підсилювало економічну роль місцевої знаті, яка не бажала ділитися своєю владою;

- зміна торгівельної кон'юнктури, унаслідок чого Київ утратив роль центру торгівлі, а Західна Європа стала безпосередньо торгувати з близьким сходом.

8. Значення Київської Русі. Значення Київської Русі полягає в наступному:

а) Київська Русь стала першою державою в східних слов'ян, що прискорила переростання останньої стадії розвитку первіснообщинного ладу в більш прогресивний феодальний; цей процес створив сприятливі умови для розвитку господарства та культури; М. Грушевський стверджував: «Київська Русь є першою формою української державності»;

б) утворення Київської Русі сприяло зміцненню обороноздатності східнослов'янського населення, запобігши його фізичному знищенню з боку кочівників (печенігів, половців тощо);

в) сформувалася давньоруська народність на основі спільності території, мови, культури, психічного складу;

г) Київська Русь піднесла авторитет східних слов'ян у Європі; міжнародне значення Київської. Русі полягає в тому, що вона впливала на політичні події та міжнародні відносини в Європі й Азії, на Близькому Сході; руські князі підтримували політичні, економічні, династичні зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією;

д) Київська Русь започаткувала державність не тільки слов'янських, але й неслов'янських народів (угро-фінського населення Півночі та ін.);

е) Київська Русь виступала східним форпостом європейського християнського світу; вона стримала просування орд степових кочівників, послабила їхній натиск на Візантію та країни Центральної Європи.

Київська русь. Піднесення й занепад

За легендою, Київ заснував Кий з братами Щеком, Хорівом і сестрою Либіддю, назвавши місто власним ім'ям. Як пишеться у "Повісті временних літ", у 862 р. два варязьких ватажки Аскольд і Дір, лишивши дружину свого князя Рюрика в Новгороді, попливли із загонами своїх воїнів униз Дніпром. Оцінивши прекрасне розташування Києва на високому березі річки, вони оволоділи містом, а на полян, що населяли його околиці, наклали данину. Аскольд і Дір, очевидно, швидко зажили собі багатства й сили, бо у 860 р. наважилися разом із підвладними їм полянами напасти на Константинополь. Незабаром вісті про їхні успіхи дійшли до Новгорода. І хоч Рюрик уже помер, а його син Ігор (скандинавською Інгвар) був ще замолодим, щоб стати на чолі дружини, Олег, що був регентом (опікуном), доки Ігор не досягне повноліття, зібрав дружину з варягів, слов'ян та фіннів, узяв із собою Ігоря й поплив до Києва. Хитрощами виманив він за мури міста Аскольда й Діра і, звинувативши їх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його "матір'ю міст руських". 

Олег (помер 912?). Мало що відомо про цього першого історично засвідченого правителя Києва. Олег був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння (тобто право збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, він на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його. 

Ігор (912-945). Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарів сплачувати данину. 

Коли у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією, укладена Олегом, Ігор вирушив у морський похід на Константинополь. Для нього він закінчився катастрофою. За допомогою пальної суміші, що називалася "грецьким вогнем", візантійці спалили руський флот, змусивши Ігоря до поспішної втечі. Внаслідок цього у 944 р. він мусив укласти дуже невигідну угоду з візантійським імператором. Того ж року Ігор спробував щастя на сході, і тут йому більше пощастило. Велике руське військо, зійшовши Волгою, пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії та зі здобиччю повернулось до Києва. Князювання Ігоря закінчилося, як і почалося, повстанням древлян. Розлючені частими походами за даниною, древляни влаштували засідку, в якій і загинув Ігор зі своєю невеликою дружиною. 

Ольга (945-962). Ольга була видатною правителькою. У часи, коли помста була абсолютним моральним обов'язком, Ольга швидко й жорстоко помстилася древлянам за чоловіка. Разом із тим вона розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який став причиною смерті Ігоря. Тому Ольга впроваджує перші в Київській Русі "реформи", чітко встановлюючи землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. У зовнішніх зносинах вона віддає перевагу дипломатії перед війною. У 957 р. Ольга їде до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. Велика заслуга Ольги у тому, що в 955 р. вона прийняла християнство. 

Святослав (962-972). Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. У 964 р. двадцятидворічний честолюбний Святослав розпочинає війну на сході. Його безпосередньою метою є підкорення в'ятичів - східнослов'янського племені, що жило на р. Оці, на землях, звідки походять сучасні росіяни. Після цього, попливши вниз Волгою, він громить волзьких булгар. Це призводить до гострої сутички з могутніми хозарами. У кровопролитній битві Святослав завдає поразки Хозарському каганату й стирає з лиця землі його столицю Ітіль на Волзі. Тоді він вирушає на завоювання Північного Кавказу. Ці славетні походи мали далекосяжні наслідки. Завоювання в'ятичів поширило владу Києва на всіх східних слов'ян, а також відкрило для слов'янської колонізації північно-східні землі, що є сьогодні складовою Росії. Розгромивши хозарів, Київ усунув свого суперника в гегемонії у Євразії та поставив під контроль Русі великий торговий шлях Волгою. Проте у занепаді хозарів був і негативний аспект: разом з ними зник той буфер, що не давав кочовикам зі сходу, таким як печеніги, проникати в українські степи. 

У другій половині свого князювання Святослав цілком зосереджує увагу на Балканах. У 968 р. він погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгарським царством. На чолі величезного війська він вдирається до Болгарії, знищує своїх противників і оволодіває багатими придунайськими містами, вибравши собі опорним пунктом місто Переяславець. Святослава так глибоко вразили багатства цього краю, що лише загроза нападу печенігів на Київ змусила його повернутися до своєї столиці. Але як тільки загроза минула, Святослав, якому тепер належали землі від Волги до Дунаю, посадивши свого старшого сина Ярополка в Києві, середнього сина Олега - у древлян, а молодшого, Володимира - в Новгороді, повертається до Болгарії. 

Занепокоєна новим агресивним сусідством, Візантія виступила проти київського князя й після тривалих та жорстоких сутичок змусила його відступити. По дорозі до Києва біля дніпрових порогів на розпорошені сили русичів напали печеніги і вбили Святослава. "Повість временних літ" оповідає, що печенізький хан наказав зробити з його черепа кубок. Так закінчилися славні справи Святославові.

Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, Ярополк убив свого брата Олега. Побоюючись, що його теж спіткає така доля, молодий Володимир утік із Новгорода до Швеції. Через кілька років він повернувся на чолі великих варязьких сил і розпочав війну з Ярополком, у якій той знайшов свою смерть. Володимир Великий (980-1015). Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі. Невгамовні варязькі князі вже не дивилися на Русь лише як на арену подальших завоювань чи край, який можна лише визискувати. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава. 

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Щоб протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон. Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами. В основі цієї нової західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь. Внаслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи близько 800 тис. кв. км

Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його неозорих землях християнства у 988 р. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали.

 Ярослав Мудрий (1034-1054). Смерть Володимира спричинила нову братовбивчу війну між Рюриковичами. За підтримкою поляків старший син Володимира Святополк (літописці часто називають його "Окаянним") напав на своїх молодших братів Святослава, Бориса і Гліба та повбивав їх. Двох останніх, молодих і особливо популярних у народі, православна церква прирахувала до святих. Наслідуючи батька, інший син Володимира, Ярослав із Новгорода, у 1019 р. за допомогою великого варязького війська розбив Святополка. Проте перемога ця не дала йому повної влади. На Ярослава пішов війною його брат Мстислав Хоробрий, і, щоб уникнути кровопролиття, вони погодилися розділити володіння між собою. Лишаючись у Новгороді, Ярослав отримував усі землі на захід від Дніпра, водночас землі на схід відходили до Мстислава, що перебрався з Тмуторокані до Чернігова. Київ - це надзвичайно важливе для обох князів місто - лишався нічиїм. Тільки після смерті Мстислава у 1036 р. на київський престол сів Ярослав, що став єдиним правителем Русі

Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Ярослав відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів. У результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від р. Оки до Карпатських гір. 

У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв'язки. За цією міркою престиж Ярослава і справді мав бути великим. Його дружина була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу - візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Не дивно, що історики часто називають Ярослава "тестем Європи".

Але досягненням, з яким чи не найтісніше пов'язується ім'я Ярослава і за яке його прозвали Мудрим, стало зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину "Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, але й подекуди змінювалися, що свідчило про всезростаючу турботу правителя про життя його підданих

Незадовго до смерті Ярослав спробував запобігти міжусобній боротьбі за київський престол. За старшим сином Ізяславом Ярослав закріплював Київ і Новгород із навколишніми територіями; другому, Святославу, віддавав Чернігів, третьому, Всеволоду,- Переяслав; четвертому, В'ячеславу,- Смоленськ, а молодшому, Ігорю - Володимир-Волинський. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат, за задумом Ярослава, сходив на щабель вище, доки кожний по черзі не досягав вершини всієї системи - київського престолу. Надаючи у такий спосіб кожному синові можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклих сімейних чвар, у які він колись був утягнутий, але марно. 

Володимир Мономах (1113-1125). Усе ж, незважаючи ні на що, Русь змогла знайти в собі сили подолати смуту. На арену виходить син великого князя Всеволода. Гучну славу й популярність завоювали Володимирові Мономаху його переможні походи на половців. Переказують, ніби Мономах, об'єднавши сили з іншими князями й мобілізувавши населення, 83 рази виступав проти них і знищив 200 половецьких вождів. Особливо вдалими були походи 1103, 1107 та 1111 рр. Вони стали найславетнішими сторінками у тривалій боротьбі Києва зі степовими кочовиками. Свідченням популярності Володимира Мономаха було те, що після смерті його батька кияни повстали, вимагаючи, щоб Мономах зайняв великокняжий престол, хоч він і не був безпосереднім спадкоємцем. І лише коли 60-річний Мономах дав згоду стати великим князем, повстання припинилося. Силою свого величезного авторитету новому правителю вдалося об'єднати більшість розпорошених руських земель. З тих пір уже ніколи на Русі не пануватимуть такі єдність і згода, як за Мономаха. 

Мстислав. Синові Володимира Мономаха Мстиславу все ж вдалося тримати вкупі руські землі та зберігати владу над дедалі більшим числом князів. Але він був останнім київським правителем, якому це було під силу. Його смерть у 1132 р. позначила кінець історичної доби, в якій Київ відігравав роль основного центру руських земель, і поклала початок періодові політичної роздробленості. Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 р. ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34941. Методы экономической теории 29.5 KB
  Частные методы включают в себя следующие методы: графический; статистический; метод экономикоматематического моделирования; метод сравнительного анализа; экономический эксперимент.
34942. Монополия: сущность и виды 38 KB
  В силу объективных причин могут возникнуть: сырьевая монополия наличие единственного месторождения полезного ископаемого или иного экономического ресурса; административная монополия государственное регулирование в интересах общества экономического спроса некоторых товаров алкоголь оружие и т.; естественная монополия производство продукции одной фирмой обходится дешевле обществу чем двумя и более коммунальные службы. Наряду с естественными монополиями существуют и искусственные создаваемые за счет специальных мер:...
34943. Налоги. Понятие и виды 25.5 KB
  Понятие и виды Налоги – это обязательные платежи взимаемые государством с физических и юридических лиц на основе специального законодательства. Налоги образуют источник бюджетных доходов; Функция перераспределения ресурсов между отраслями. Налоги стимулируют одни виды деятельности и ограничивают другие; Функция перераспределения доходов между членами общества и достижения социальной справедливости.
34944. Направления экономической теории 33.5 KB
  Вместе с Адамом Смитом они и представляю классическое направление экономической теории. Главные результаты классиков составившие наиболее крупные “бриллианты†экономически теории сводятся к следующим положениям: богатство общества и его стоимость создаются трудом притом не в какойто одной сфере деятельности а трудом как таковым трудом во всех отраслях хозяйства; законом экономической деятельности является закон трудовой стоимости; главным побудителем к экономической деятельности служит интерес; частный интерес людей...
34945. Общественное воспроизводство и движение продукта 24.5 KB
  Общественное воспроизводство и движение продукта Модель воспроизводства Коне Данная модель показывает что повторение процесса производства возможно при условии пропорциональности которая достигается на основе конкуренции и свободной игры цен то есть в данной модели государство не вмешивается в порядок Теория воспроизводства общественного капитала Маркса Уделил особое внимание пропорциям между: 1 подотделение средств производства 2 производство предметов потребления Конечная цель производственного процесса является удовлетворение...
34946. Олигополия: сущность и виды 38.5 KB
  Вовторых олигополию отличает от всех прочих структур тот факт что ей присуща взаимозависимость фирм. Взаимозависимость фирм означает что действия каждой из фирм затрагивают каждого из конкурентов и что фирмы осознают это. Например если какаялибо из фирм меняет цену или объем рекламы то это повлияет на величину продаж конкурентов. В то же время невозможно предсказать влияние на продажи фирмы изменения цены поставляемой ею продукции без того чтобы предварительно принять определенные предположения относительно характера реакции на...
34947. Отрасль. Признаки отраслевого рынка 31 KB
  Признаки отраслевого рынка Отрасль – группа фирм производящих блага предназначенные для удовлетворения одной потребности и взаимозаменяемые между собой. Признаки отраслевого рынка: численность продавцов и их рыночные доли; степень дифференциации продукта; условия вступления в отрасль и выхода из нее; степень контроля производителей над ценами; характер поведения фирм. К тому же нескольким фирмам легко вступить в сговор. Рыночные доли фирм размер фирм обусловливают возможности фирм оказывать влияние на рыночную цену.
34948. Показатели безработицы. Зависимости между данными показателями 27.5 KB
  Зависимости между данными показателями К показателям безработицы относят уровень безработицы и ее продолжительность. Уровень безработицы Уровень безработицы это доля безработных в общей величине рабочей силы. Он измеряется в процентах и рассчитывается по формуле: уровень безработицы число безработных рабочая сила занятые и безработные Продолжительность безработицы Определяется как число месяцев которые человек провел не имея работы.
34949. Полезность, предельная полезность и их функции 57 KB
  Полезность можно разделить на объективную и субъективную. Полезность блага тем выше чем большему числу потребителей оно служит чем настоятельнее и распространённее эти потребности и чем лучше и полнее оно их удовлетворяет. Полезность является необходимым условием для того чтобы какойнибудь предмет приобрёл меновую ценность.