7899

Поняття політики. Політика і влада

Лекция

Политология и государственное регулирование

Поняття політика (від грецького поліс - місто-держава, і похідного від нього - політикос - усе, що повязано з містом — держава, громадянин, управління та ін.) має особливу історію. Загальновизнаною є думка, що цей термін набув поширення під впливом трактату Арістотеля Політика...

Украинкский

2013-01-30

53 KB

7 чел.

Поняття політики. Політика і влада

Поняття політика (від грецького поліс — місто-держава; і похідного від нього — політикос — усе, що пов'язано з містом — держава, громадянин, управління та ін.) має особливу історію. Загальновизнаною є думка, що цей термін набув поширення під впливом трактату Арістотеля "Політика". Там подається оригінальне вчення про державу, правління (урядування) та уряд. І саме в руслі цієї традиції аж до кінця XIX ст. політичне знання традиційно розглядалось як учення про державу. Однак поступово уявлення про політику значно розширилися, а розуміння політики окреслилось як досить складна проблема, яка стала предметом найрізноманітніших тлумачень.

Сучасна світоглядна культура подає поняття політики у найрізноманітних формах. Значна частина сучасних вчень розглядають політику як відносини між соціальними групами(включаючи і класи), окремими людьми, державами, а також особистістю і державою, соціальною групою і державою стосовно злагоди, панування, підпорядкування, конфліктів тощо.

Інші вчення тлумачать політику як курс, напрям, на основі якого приймаються рішення, намічаються заходи щодо формування і виконання різних владних завдань (наприклад, "міжнародна політика уряду", але водночас "торговельна політика фірми").

У практичному вимірі найчастіше політику розглядають як конкретну сферу, в якій окремі люди і соціальні угруповання ведуть боротьбу за завоювання державної влади (в такому разі кажуть: "Займатися політикою" або навіть — "Триматися подалі від політики").

І нарешті, політику розглядають як найбільш, широке явище, а саме  як мистецтво управляти людьми в суспільстві.

Такі тлумачення дають змогу насамперед розрізняти два аспекти політики.

З одного боку, політика постає як така сфера суспільного життя, де інтереси, які вступають у реальні, уявні чи "символічні" суперечності, так чи інакше збігаються і поєднуються між собою, будучи регульовані владою, яка володіє моноподією на законний примус, законне насильство. У такому випадку політика охоплює всю палітру життєдіяльності людини і суспільства.

З іншого боку, політика — це відносини, де в боротьбі за завоювання державної влади чи за безпосередній вплив на неї стикаються особистості і соціальні групи та їхні представники, партії, лобі чи більш-менш організовані й недовготривалі соціальні рухи.

Крім цього, наведені вище тлумачення поняття політики дають змогу побачити політику як вид діяльності, який здійснюється на кількох рівнях. Перший, нижчий, рівень охоплює вирішення місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі тощо). Політична діяльність на цьому рівні здійснюється окремими громадянами, але деякі питання можуть вирішуватися місцевими асоціаціями, об'єднаннями, особливо якщо рішення потребує виходу на більш високий владний рівень.

Другий, локальний, регіональний рівень (для України районний, міський, обласний тощо) вимагає так чи інакше втручання держави. Політична діяльність на цьому рівні найактивніше здійснюється групами й асоціаціями, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону.

Чільне місце в політиці займає третій, національний рівень, який визначається, головним чином, діяльністю держави як основного інституту організації життя громадян, розподілу та перерозподілу ресурсів.

І останній, міжнародний рівень. Основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні держави і різні транснаціональні (міжнародні) організації — ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО та ін.

Тому той, хто постає як справжній політик, обов'язково повинен виробляти в собі такі риси, які дають йому право і можливість справитися з владою (як би вузько вона не була окреслена в кожному конкретному випадку) і відповідно  з тією відповідальністю, яку вона на нього покладає.

Насамперед справжній політик повинен досягти рівня громадянської самоповаги до себе.Основним джерелом цієї самоповаги повинна стати пристрасть, яка реалізується через масштабне бачення та розуміння суті справи, через жагучу, нестримну самовіддачу цій справі і, головне, через глибоку, непохитну віру у справедливість цієї справи та власну здатність до звершень у цій справі.

Справжній політик також має зробити відповідальність головним дороговказом своєї діяльності. Адже пристрасть тільки тоді робить людину політиком, коли та пронизана почуттям і усвідомленням обов'язку стосовно справи, в яку вона вірить і якій служить.

Людина, що йде дорогою справжнього політика, повинна бути чесною, насамперед стосовно тих, кому вона підвладна. Чесним політик буде тільки тоді, коли він буде працювати з внутрішньою зібраністю, зі спокоєм піддаватися впливу, відчувати дистанцію щодо людей і речей та самого себе. Відсутність чесності — один із смертельних гріхів будь-якого політика.

І нарешті, справжній політик повинен бути добродійним. Тобто стверджувати своєю владою те благо, яке творять йому підвладні, і знешкоджувати зло, що намагається посіяти та вирощувати влада тих, кого він нею наділив.

Таким чином, формування та діяльність справжнього політика мають дві основні складові, що висвічуються у вигляді необхідності й достатності.

Необхідність — це наявність особистості, громадянські якості якої пронизані окресленими вище самоповагою, відповідальністю, справедливістю і доброчинністю. Звичайно, не треба забувати, що коло цієї необхідності здатне невпинно розширюватися.

Достатність — це існування суспільства, яке здатне цю особистість народити і в змозі її виплекати та вберегти від звабливої природи влади.

Таке розуміння суб'єкта політики дає змогу зробити висновок. Політика  це особливий вид людської діяльнос-

ті, пов'язаний зі здобуттям і здійсненням влади. Політика  це відносини, які виникають і існують між людьми, спільнотами, державами стосовно влади, та організація управління цими відносинами.

Однак потрібно зауважити, що проблема влади — це питання не тільки політичного життя. Ця проблема має загальнолюдський, загальносоціальний вимір. Адже у найширшо-му світоглядному розумінні влада  це здатність і можливість окремих осіб, груп, верств, прошарків, страт, або класів, здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, спільнот, суспільств. Влада — це здатність певних соціальних суб'єктів економічними, політичними, ідейними, моральними засобами запроваджувати свою волю в суспільне життя.Влада — це єдність можливого і дійсного в підпорядкуванні дій і волі одних соціальних суб'єктів іншим. Влада — це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити. І цей примус здійснюється за допомогою загрози санкцій чи їхнього застосування.

Взагалі, у загальноціннісному аспекті, владу понятійно можна окреслити одним словом —панування. Панування як здатність підпорядковувати чиюсь волю своїй волі, присвоювати чужу волю, користуватися волею інших. Це означає, що будь-яка влада є процесом підкорення. А коритися люди, спільноти, держави можуть по-різному, однак обов'язково, — або примусово, або непримусово. Саме тому основними засобами реалізації влади, як правило, вважаються:

а)  авторитет (формальний, що є прикладом примусовості; справжній — як приклад непримусовості);

б) насильство, що здійснюється завжди примусовим нав'язуванням комусь своєї волі.

І цілком справедливим є те, що часто в повсякденному вжитку поняття "влада" використовується досить широко. Кажуть, наприклад, про владу традиції, владу ідей, владу кохання, владу надії, владу забобонів та ін. Звичайно, що владні відносини характерні для церкви, профспілок, сім'ї (особливо у відносинах між батьками і дітьми) тощо.

Але, переконавшись, що владні відносини пронизують усі сфери суспільного життя, ми все-таки основну увагу звернемо на розкриття сутності такого феномена, як політична влада. Саме через політичну владу найбільш органічно реалізується взаємозв'язок соціальних прагнень і реального втілення їх. Адже у соціумі найбільш потужно діють ті соціальні сили (творячи історію суспільства), які засобами влади у своїх інтересах виробляють і здійснюють власну політику. В цій політиці народжується соціальний ідеал. А будь-який ідеал вимагає свого захисту і реалізації. Тому політика стає владною. Водночас нічийної влади не буває, тому влада одразу стає політичною.

Історія подарувала нам приклади таких джерел влади.

Насамперед це патріархальне джерело, з якого виникає феномен спадкової влади.

Існує харизматичне джерело, яке пробивається як потреба суспільства в лідерові, вождеві.

Сутністю патріархального і харизматичного джерел є те, що вони мають ірраціональнийхарактер існування.

Є також джерела влади раціонального характеру. Це демократія, вибори, пошук справедливого розподілу влади тощо.

Разом із тим, необхідно звернути увагу й на те, що у вигляді особливих джерел влади виблискують політичною відвагою, світяться авантюризмом, мерехтять швидкоплинністю дій і непередбачуваністю соціальні революції, путчі, двірцеві перевороти тощо.

Ці джерела є особливими перш за все тому, що їх можна назвати своєрідною єдністю ірраціонального (ґрунтується на почуттях) і раціонального, що продиктоване тверезим, холодним соціальним розрахунком.

Стосовно сьогодення, основним джерелом влади називають демократію, як прояв народовладдя. Це джерело спонукає на вибір найпрозорішого шляху до влади — через конституцію. А конституція, як Основний Закон держави, показує, як і через кого народ як джерело влади шляхом виборів делегує свої повноваження державі як її (влади) носію і гаранту її (влади) дієвості. Конституція також вказує на місце функціонування інших носіїв влад: парламенту, суду, уряду (інших органів виконавчої влади), партій, органів безпеки, армії, правлячої еліти, політичних лідерів, мафії (незаконний носій влади) тощо.

До особливих джерел влади належить така її суттєва риса як вольовий характер. Найчастіше ця воля виявляється через мораль і право. У політиці вольовий характер влади особливо прозоро виявляє себе через уже згадані авторитет і насильство та через заохочення, суперництво, співробітництво.

Водночас вольовий характер влади спонукає до життя низку її внутрішніх властивостей:

а)  суверенність, авторитарність, амбівалентність (тобто нерівність сторін—владних і підлеглих);

б) відповідальність влади перед народом;

в)  примусовість;

г) легітимність, що є визнанням законності влади. Джерела влади породжують відповідний їм механізм її реалізації. Цей механізм складається: по-перше, з владних інститутів та відповідних структур, що забезпечують їхнє функціонування, а також методів, засобів, відносин, через які реалізується влада; по-друге — із політичної системи, про яку йтиметься нижче.

Вічна недосконалість механізму влади вимагала і вимагатиме його вдосконалення. Наслідком цього вдосконалення було виникнення ще у XVII ст. ідей демократизації влади, підпорядкування влади закону з метою підвищення її ефективності.

Ці ідеї спонукали виникнення проекту розподілу єдиної влади на декілька окремих, однак взаємопов'язаних гілок влади, які могли б співробітничати і контролювати одна одну. Перший проект такого змісту висунув англійський філософ XVII ст. Джон Локк. Він запропонував розподіл влади на законодавчу, виконавчу (вона ж водночас і судова) і федеративну, яка зобов'язана займатися управлінням міжнародними відносинами. Пізніше, у XVIII ст., видатний французький просвітитель, політолог Шарль Луї Монтеск'е створив теорію розподілу влади, яка, враховуючи своєрідність часу, функціонує і в сучасних умовах. Він вважав, що дотримання принципу розподілу влади є необхідною умовою забезпечення свободи в суспільстві і запобігання демократії та тиранії.

Структура влади, за ПІ. Монтеск'є, набуває такого вигляду:

а)  законодавча (парламент, місцеві органи самоврядування);

б) виконавча (уряд і його установи, виконавчі органи на місцях — префектури та ін.);

в) судова (конституційний і верховний суди, судова система, органи нагляду тощо).

Стосовно практичного рівня ефективності влади, то у схемі Монтеск'є немає одного із суб'єктів вищої влади, який виступав би координатором і арбітром у конфліктах між гілками влади. Саме тому в певних конкретно-історичних умовах схема Моктеск'є доповнюється центральним легітимуючим важелем, наприклад, владою монарха, президента, керівництва правлячої партії (особливо в однопартійних системах) тощо.

Роль цих важелів у тих чи інших країнах різна — від суто номінальної до вирішальної.

Особлива і досить вагома роль як вищого арбітра в наші дні належить конституційному судові. Він визначає і встановлює статус відношення всіх інстанцій влади, суспільства, його членів до права, закону і до його центральної ланки — Конституції.

Отже, розглянувши сутність влади і політики у співвідношенні їх, можна зробити такий висновок. Влада  це ланка, яка завдяки своїй дієвості (або, навпаки, паралічу) творить (або спотворює) політичне життя суспільства. Вона виражає і захищає корінні інтереси, сукупну волю різних соціальних груп. Проте цей процес відбувається при ствердженні пріоритетності дійсних інтересів одних соціальних груп на противагу іншим. Тому, в свою чергу, політичне життя суспільства спонукає владу виступати засобом організаційного регулювання суперечностей соціальних інтересів, бути гарантом і засобом стабільного функціонування соціуму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34996. Бухгалтерские издержки 30.5 KB
  Бухгалтерские издержки определяются фактическими затратами на заработную плату рабочих и служащих расходами на сырье и материалы величиной амортизационных отчислений по капитальному оборудованию и т. Бухгалтерские издержки лежат в основе определения бухгалтерской фактической прибыли предприятия которая определяется как общая выручка минус бухгалтерские издержки. Инструментами экономического анализа выступают так называемые экономические издержки. Экономические издержки фирмы это издержки рассчитанные с учетом альтернативного...
34998. Закон убывающей производительности (отдачи) 29 KB
  Дело в том что в краткосрочном периоде когда технологический процесс остается неизменным а величина хотя бы одного фактора является фиксированной неизменной неизбежно наступает такой момент когда каждая новая вовлекаемая в производство единица переменного фактора будет обеспечивать меньшее увеличение выпуска продукции чем предыдущая. Но по закону убывающей предельной производительности последовательное увеличение переменного ресурса при неизменности других ведет к убывающей отдаче данного фактора то есть к снижению предельного...
34999. Издержки производства в долгосрочном периоде. Эффекты мас 32 KB
  Хозяйственная практика показывает что на каждой ступени расширения производственных мощностей и увеличения объемов производства происходит постепенное снижение издержек производства на единицу продукции. Эта закономерность проявляющаяся слабее или сильнее практически в любом виде производства объясняется действием так называемых эффектов масштаба. Если долговременные средние издержки падают с ростом выпуска говорят что фирма имеет экономию обусловленную ростом масштабов производства.
35000. Принцип формирования и виды доходов населения 32 KB
  Признаются равно справедливыми и приемлемыми и высокие доходы тех кто преуспел в конкуренции и низкие доходы а то и отсутствие таковых тех кто потерпел неудачу. Доходы населения принято классифицировать в соответствии с разными признаками. доходы за вычетом налогов и взносов. Номинальные доходы сумма денег полученная человеком за определенный период времени.
35001. Проблема неравенства доходов. Кривая Лоренца 32 KB
  На потребительском рынке это неравенство возможностей проявляется в неравной платежеспособности покупателей в основе которой лежит неравенство доходов. Очевидно что при равном распределении доходов какими бы благими намерениями оно ни оправдывалось в обществе не будут производить предметы роскоши ибо их некому будет купить. И наоборот в обществе с неравным распределением доходов выпускаемая продукция и оказываемые услуги будут значительнее разнообразнее а структура потребления разных доходных групп будет существенно различаться.
35003. Сущность заработной платы и ее формы 22.5 KB
  Коротко можно определить зарплату как цену уплачиваемую за единицу времени услуг труда. По мере развития общества растет и та часть общественного богатства которая затрачивается на оплату труда работников в рынок труда в конечном счете определяет дифференциацию заработной платы различных категорий работников. Верхняя граница зарплаты определяется темпами роста производительности труда.