7899

Поняття політики. Політика і влада

Лекция

Политология и государственное регулирование

Поняття політика (від грецького поліс - місто-держава, і похідного від нього - політикос - усе, що повязано з містом — держава, громадянин, управління та ін.) має особливу історію. Загальновизнаною є думка, що цей термін набув поширення під впливом трактату Арістотеля Політика...

Украинкский

2013-01-30

53 KB

7 чел.

Поняття політики. Політика і влада

Поняття політика (від грецького поліс — місто-держава; і похідного від нього — політикос — усе, що пов'язано з містом — держава, громадянин, управління та ін.) має особливу історію. Загальновизнаною є думка, що цей термін набув поширення під впливом трактату Арістотеля "Політика". Там подається оригінальне вчення про державу, правління (урядування) та уряд. І саме в руслі цієї традиції аж до кінця XIX ст. політичне знання традиційно розглядалось як учення про державу. Однак поступово уявлення про політику значно розширилися, а розуміння політики окреслилось як досить складна проблема, яка стала предметом найрізноманітніших тлумачень.

Сучасна світоглядна культура подає поняття політики у найрізноманітних формах. Значна частина сучасних вчень розглядають політику як відносини між соціальними групами(включаючи і класи), окремими людьми, державами, а також особистістю і державою, соціальною групою і державою стосовно злагоди, панування, підпорядкування, конфліктів тощо.

Інші вчення тлумачать політику як курс, напрям, на основі якого приймаються рішення, намічаються заходи щодо формування і виконання різних владних завдань (наприклад, "міжнародна політика уряду", але водночас "торговельна політика фірми").

У практичному вимірі найчастіше політику розглядають як конкретну сферу, в якій окремі люди і соціальні угруповання ведуть боротьбу за завоювання державної влади (в такому разі кажуть: "Займатися політикою" або навіть — "Триматися подалі від політики").

І нарешті, політику розглядають як найбільш, широке явище, а саме  як мистецтво управляти людьми в суспільстві.

Такі тлумачення дають змогу насамперед розрізняти два аспекти політики.

З одного боку, політика постає як така сфера суспільного життя, де інтереси, які вступають у реальні, уявні чи "символічні" суперечності, так чи інакше збігаються і поєднуються між собою, будучи регульовані владою, яка володіє моноподією на законний примус, законне насильство. У такому випадку політика охоплює всю палітру життєдіяльності людини і суспільства.

З іншого боку, політика — це відносини, де в боротьбі за завоювання державної влади чи за безпосередній вплив на неї стикаються особистості і соціальні групи та їхні представники, партії, лобі чи більш-менш організовані й недовготривалі соціальні рухи.

Крім цього, наведені вище тлумачення поняття політики дають змогу побачити політику як вид діяльності, який здійснюється на кількох рівнях. Перший, нижчий, рівень охоплює вирішення місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі тощо). Політична діяльність на цьому рівні здійснюється окремими громадянами, але деякі питання можуть вирішуватися місцевими асоціаціями, об'єднаннями, особливо якщо рішення потребує виходу на більш високий владний рівень.

Другий, локальний, регіональний рівень (для України районний, міський, обласний тощо) вимагає так чи інакше втручання держави. Політична діяльність на цьому рівні найактивніше здійснюється групами й асоціаціями, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону.

Чільне місце в політиці займає третій, національний рівень, який визначається, головним чином, діяльністю держави як основного інституту організації життя громадян, розподілу та перерозподілу ресурсів.

І останній, міжнародний рівень. Основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні держави і різні транснаціональні (міжнародні) організації — ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО та ін.

Тому той, хто постає як справжній політик, обов'язково повинен виробляти в собі такі риси, які дають йому право і можливість справитися з владою (як би вузько вона не була окреслена в кожному конкретному випадку) і відповідно  з тією відповідальністю, яку вона на нього покладає.

Насамперед справжній політик повинен досягти рівня громадянської самоповаги до себе.Основним джерелом цієї самоповаги повинна стати пристрасть, яка реалізується через масштабне бачення та розуміння суті справи, через жагучу, нестримну самовіддачу цій справі і, головне, через глибоку, непохитну віру у справедливість цієї справи та власну здатність до звершень у цій справі.

Справжній політик також має зробити відповідальність головним дороговказом своєї діяльності. Адже пристрасть тільки тоді робить людину політиком, коли та пронизана почуттям і усвідомленням обов'язку стосовно справи, в яку вона вірить і якій служить.

Людина, що йде дорогою справжнього політика, повинна бути чесною, насамперед стосовно тих, кому вона підвладна. Чесним політик буде тільки тоді, коли він буде працювати з внутрішньою зібраністю, зі спокоєм піддаватися впливу, відчувати дистанцію щодо людей і речей та самого себе. Відсутність чесності — один із смертельних гріхів будь-якого політика.

І нарешті, справжній політик повинен бути добродійним. Тобто стверджувати своєю владою те благо, яке творять йому підвладні, і знешкоджувати зло, що намагається посіяти та вирощувати влада тих, кого він нею наділив.

Таким чином, формування та діяльність справжнього політика мають дві основні складові, що висвічуються у вигляді необхідності й достатності.

Необхідність — це наявність особистості, громадянські якості якої пронизані окресленими вище самоповагою, відповідальністю, справедливістю і доброчинністю. Звичайно, не треба забувати, що коло цієї необхідності здатне невпинно розширюватися.

Достатність — це існування суспільства, яке здатне цю особистість народити і в змозі її виплекати та вберегти від звабливої природи влади.

Таке розуміння суб'єкта політики дає змогу зробити висновок. Політика  це особливий вид людської діяльнос-

ті, пов'язаний зі здобуттям і здійсненням влади. Політика  це відносини, які виникають і існують між людьми, спільнотами, державами стосовно влади, та організація управління цими відносинами.

Однак потрібно зауважити, що проблема влади — це питання не тільки політичного життя. Ця проблема має загальнолюдський, загальносоціальний вимір. Адже у найширшо-му світоглядному розумінні влада  це здатність і можливість окремих осіб, груп, верств, прошарків, страт, або класів, здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, спільнот, суспільств. Влада — це здатність певних соціальних суб'єктів економічними, політичними, ідейними, моральними засобами запроваджувати свою волю в суспільне життя.Влада — це єдність можливого і дійсного в підпорядкуванні дій і волі одних соціальних суб'єктів іншим. Влада — це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити. І цей примус здійснюється за допомогою загрози санкцій чи їхнього застосування.

Взагалі, у загальноціннісному аспекті, владу понятійно можна окреслити одним словом —панування. Панування як здатність підпорядковувати чиюсь волю своїй волі, присвоювати чужу волю, користуватися волею інших. Це означає, що будь-яка влада є процесом підкорення. А коритися люди, спільноти, держави можуть по-різному, однак обов'язково, — або примусово, або непримусово. Саме тому основними засобами реалізації влади, як правило, вважаються:

а)  авторитет (формальний, що є прикладом примусовості; справжній — як приклад непримусовості);

б) насильство, що здійснюється завжди примусовим нав'язуванням комусь своєї волі.

І цілком справедливим є те, що часто в повсякденному вжитку поняття "влада" використовується досить широко. Кажуть, наприклад, про владу традиції, владу ідей, владу кохання, владу надії, владу забобонів та ін. Звичайно, що владні відносини характерні для церкви, профспілок, сім'ї (особливо у відносинах між батьками і дітьми) тощо.

Але, переконавшись, що владні відносини пронизують усі сфери суспільного життя, ми все-таки основну увагу звернемо на розкриття сутності такого феномена, як політична влада. Саме через політичну владу найбільш органічно реалізується взаємозв'язок соціальних прагнень і реального втілення їх. Адже у соціумі найбільш потужно діють ті соціальні сили (творячи історію суспільства), які засобами влади у своїх інтересах виробляють і здійснюють власну політику. В цій політиці народжується соціальний ідеал. А будь-який ідеал вимагає свого захисту і реалізації. Тому політика стає владною. Водночас нічийної влади не буває, тому влада одразу стає політичною.

Історія подарувала нам приклади таких джерел влади.

Насамперед це патріархальне джерело, з якого виникає феномен спадкової влади.

Існує харизматичне джерело, яке пробивається як потреба суспільства в лідерові, вождеві.

Сутністю патріархального і харизматичного джерел є те, що вони мають ірраціональнийхарактер існування.

Є також джерела влади раціонального характеру. Це демократія, вибори, пошук справедливого розподілу влади тощо.

Разом із тим, необхідно звернути увагу й на те, що у вигляді особливих джерел влади виблискують політичною відвагою, світяться авантюризмом, мерехтять швидкоплинністю дій і непередбачуваністю соціальні революції, путчі, двірцеві перевороти тощо.

Ці джерела є особливими перш за все тому, що їх можна назвати своєрідною єдністю ірраціонального (ґрунтується на почуттях) і раціонального, що продиктоване тверезим, холодним соціальним розрахунком.

Стосовно сьогодення, основним джерелом влади називають демократію, як прояв народовладдя. Це джерело спонукає на вибір найпрозорішого шляху до влади — через конституцію. А конституція, як Основний Закон держави, показує, як і через кого народ як джерело влади шляхом виборів делегує свої повноваження державі як її (влади) носію і гаранту її (влади) дієвості. Конституція також вказує на місце функціонування інших носіїв влад: парламенту, суду, уряду (інших органів виконавчої влади), партій, органів безпеки, армії, правлячої еліти, політичних лідерів, мафії (незаконний носій влади) тощо.

До особливих джерел влади належить така її суттєва риса як вольовий характер. Найчастіше ця воля виявляється через мораль і право. У політиці вольовий характер влади особливо прозоро виявляє себе через уже згадані авторитет і насильство та через заохочення, суперництво, співробітництво.

Водночас вольовий характер влади спонукає до життя низку її внутрішніх властивостей:

а)  суверенність, авторитарність, амбівалентність (тобто нерівність сторін—владних і підлеглих);

б) відповідальність влади перед народом;

в)  примусовість;

г) легітимність, що є визнанням законності влади. Джерела влади породжують відповідний їм механізм її реалізації. Цей механізм складається: по-перше, з владних інститутів та відповідних структур, що забезпечують їхнє функціонування, а також методів, засобів, відносин, через які реалізується влада; по-друге — із політичної системи, про яку йтиметься нижче.

Вічна недосконалість механізму влади вимагала і вимагатиме його вдосконалення. Наслідком цього вдосконалення було виникнення ще у XVII ст. ідей демократизації влади, підпорядкування влади закону з метою підвищення її ефективності.

Ці ідеї спонукали виникнення проекту розподілу єдиної влади на декілька окремих, однак взаємопов'язаних гілок влади, які могли б співробітничати і контролювати одна одну. Перший проект такого змісту висунув англійський філософ XVII ст. Джон Локк. Він запропонував розподіл влади на законодавчу, виконавчу (вона ж водночас і судова) і федеративну, яка зобов'язана займатися управлінням міжнародними відносинами. Пізніше, у XVIII ст., видатний французький просвітитель, політолог Шарль Луї Монтеск'е створив теорію розподілу влади, яка, враховуючи своєрідність часу, функціонує і в сучасних умовах. Він вважав, що дотримання принципу розподілу влади є необхідною умовою забезпечення свободи в суспільстві і запобігання демократії та тиранії.

Структура влади, за ПІ. Монтеск'є, набуває такого вигляду:

а)  законодавча (парламент, місцеві органи самоврядування);

б) виконавча (уряд і його установи, виконавчі органи на місцях — префектури та ін.);

в) судова (конституційний і верховний суди, судова система, органи нагляду тощо).

Стосовно практичного рівня ефективності влади, то у схемі Монтеск'є немає одного із суб'єктів вищої влади, який виступав би координатором і арбітром у конфліктах між гілками влади. Саме тому в певних конкретно-історичних умовах схема Моктеск'є доповнюється центральним легітимуючим важелем, наприклад, владою монарха, президента, керівництва правлячої партії (особливо в однопартійних системах) тощо.

Роль цих важелів у тих чи інших країнах різна — від суто номінальної до вирішальної.

Особлива і досить вагома роль як вищого арбітра в наші дні належить конституційному судові. Він визначає і встановлює статус відношення всіх інстанцій влади, суспільства, його членів до права, закону і до його центральної ланки — Конституції.

Отже, розглянувши сутність влади і політики у співвідношенні їх, можна зробити такий висновок. Влада  це ланка, яка завдяки своїй дієвості (або, навпаки, паралічу) творить (або спотворює) політичне життя суспільства. Вона виражає і захищає корінні інтереси, сукупну волю різних соціальних груп. Проте цей процес відбувається при ствердженні пріоритетності дійсних інтересів одних соціальних груп на противагу іншим. Тому, в свою чергу, політичне життя суспільства спонукає владу виступати засобом організаційного регулювання суперечностей соціальних інтересів, бути гарантом і засобом стабільного функціонування соціуму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28531. Гаммирование с обратной связью 16.05 KB
  Данный режим очень похож на режим гаммирования и отличается от него только способом выработки элементов гаммы – очередной элемент гаммы вырабатывается как результат преобразования по циклу 32З предыдущего блока зашифрованных данных а для зашифрования первого блока массива данных элемент гаммы вырабатывается как результат преобразования синхропосылки по тому же циклу 32З. Как видно из соответствующего уравнения при расшифровании блока данных в режиме гаммирования с обратной связью блок открытых данных зависит от соответствующего и...
28532. Выработка имитовставки к массиву данных 15.64 KB
  Ранее мы обсудили влияние искажения шифрованных данных на соответствующие открытые данные. Мы установили что при расшифровании в режиме простой замены соответствующий блок открытых данных оказывается искаженным непредсказуемым образом а при расшифровании блока в режиме гаммирования изменения предсказуемы. Означает ли это что с точки зрения защиты от навязывания ложных данных режим гаммирования является плохим а режимы простой замены и гаммирования с обратной связью хорошими – Ни в коем случае.
28533. Криптографические средства 24 KB
  Они имеют своей задачей защиту информации при передаче по линиям связи хранении на магнитных носителях а так же препятствуют вводу ложной информации имитостойкость. Основные задачи криптографии Криптографические методы защиты информации используются как самостоятельно так и в качестве вспомогательного средства для решения задач не имеющих на первый взгляд отношения к криптографии. Интересы криптографии сосредоточены на двух задачах: обеспечение конфиденциальности при хранении и передаче информации когда никто кроме владельца...
28534. Характер криптографической деятельности 68.5 KB
  Вместе с тем большую если не центральную роль в защите информации играет ранее сверх засекреченная область деятельности – криптография. Криптография в переводе с греческого означает тайнопись как систему изменения правил написания текстов с целью сделать эти тексты непонятными для непосвященных лиц не путать с тайнописью основанной на сокрытии самого факта написания текста например симпатическими чернилами и т. Шифровались религиозные тексты прорицания жрецов медицинские рецепты использовалась криптография и в государственной сфере....
28535. Защита данных с помощью шифрования 44.5 KB
  Защита данных с помощью шифрования – одно из возможных решений проблемы безопасности. Зашифрованные данные становятся доступными только тем кто знает как их расшифровать и поэтому похищение зашифрованных данных абсолютно бессмысленно для несанкционированных пользователей. Основные направления использования криптографических методов – передача конфиденциальной информации по каналам связи например электронная почта установление подлинности передаваемых сообщений хранение информации документов баз данных на носителях в...
28536. Требования к криптосистемам 29 KB
  Независимо от способа реализации для современных криптографических систем защиты информации сформулированы следующие общепринятые требования: стойкость шифра противостоять криптоанализу должна быть такой чтобы вскрытие его могло быть осуществлено только решением задачи полного перебора ключей и должно либо выходить за пределы возможностей современных компьютеров с учетом возможности организации сетевых вычислений или требовать создания использования дорогих вычислительных систем; криптостойкость обеспечивается не секретностью...
28537. Имитостойкость и помехоустойчивость шифров 13.41 KB
  Они имеют своей задачей защиту информации при передаче по линиям связи хранении на магнитных носителях а так же препятствуют вводу ложной информации имитостойкость. Различают стойкость ключа сложность раскрытия ключа наилучшим известным алгоритмом стойкость бесключевого чтения имитостойкость сложность навязывания ложной информации наилучшим известным алгоритмом и вероятность навязывания ложной информации. Аналогично можно различать стойкость собственно криптоалгоритма стойкость протокола стойкость алгоритма генерации и...
28538. КРАТКИЕ СВЕДЕНИЯ О КРИПТОАНАЛИЗЕ 39.5 KB
  Нарушителю доступны все зашифрованные тексты. Нарушитель может иметь доступ к некоторым исходным текстам для которых известны соответствующие им зашифрованные тексты. Его применение осложнено тем что в реальных криптосистемах информация перед шифрованием подвергается сжатию превращая исходный текст в случайную последовательность символов или в случае гаммирования используются псевдослучайные последовательности большой длины. Дифференциальный или разностный криптоанализ – основан на анализе зависимости изменения шифрованного текста...
28539. Получение случайных чисел 45 KB
  Последовательности случайных чисел найденные алгоритмически на самом деле не являются случайными т. Однако при решении практических задач программно получаемую последовательность часто все же можно рассматривать как случайную при условии что объем выборки случайных чисел не слишком велик. В связи с этим для случайных чисел найденных программным путем часто применяют название псевдослучайные числа.