7907

Віра, надія, любов як духовно-практичні виміри людини

Лекция

Этика и деонтология

Віра, надія, любов як духовно-практичні виміри людини Загальноприйнятим і простим є твердження, що людина не може жити без віри. Насамперед віру тлумачать якупевненість людини в існуванні якого-небудь явища, визнання його реальності. Віра...

Украинкский

2013-01-30

41 KB

37 чел.

Віра, надія, любов як духовно-практичні виміри людини

Загальноприйнятим і простим є твердження, що людина не може жити без віри. Насамперед віру тлумачать як упевненість людини в існуванні якого-небудь явища, визнання його реальності.

Віра  це почуття і усвідомлення певного ідеалу як вищої сутності, до якої у вічному потязі перебуває людина. Тому віра  це беззастережне прийняття людиною обраного нею ідеалу.

Залежно від обставин розрізняють такі види віри. Наївна, буденна віра — впевненість в існуванні навколишнього світу, інших людей, свого тіла і духу. Вона формується всім життєвим досвідом людини, починаючи від її народження. Наївність цієї віри полягає в тому, що її носії не усвідомлюють своєї протилежності дійсності. Вся повсякденна діяльність, а також перші спроби філософствування, наукового пізнання ґрунтуються на засадах цієї віри. Не є винятком і релігія.

Релігійна віра — впевненість в існуванні властивостей, подій, що відбуваються згідно з волевиявленням надприродних і надісторичних сил — богів, духів, які керують життям людини. Ця віра є визначальною ознакою релігійної свідомості, посідаючи головне місце в її структурі. Вона існує як елемент психіки, що охоплює емоційно-вольову та інтелектуальну сфери душі віруючого. Тому таку віру вже неможливо звести до чуттєво обмеженої сфери.

Обґрунтування цього релігійного положення цілком логічне. Воно полягає у таких міркуваннях: потойбічне знати неможливо, але, оскільки ми маємо факти, що все наявне не можна пояснити відомим, слід визнати існування невідомого; однак невідоме — це те, чого не знаєш, тому його існування нам дане лише у формі віри.

Поняття філософська віра означає впевненість в існуванні буття, з яким ми стикаємося щодня, до якого ми належимо, але яке насправді завжди залишається не таким, яким ми собі його уявляємо. Тому філософія спрямована на розкриття потаємної суті відомих явищ, керується вірою в її існування.

Віра основа творчих потенціалів людини, вона забезпечує здатність особистості долати самообмеженість,

По суті, саме віра як властивість душі надихає людину на конкретне волевиявлення, на самочинну дію стосовно навколишніх обставин, що перетворює ці обставини із чинника випадковості на чинник необхідності духовної самореалізації. Тому новий досвід, нове знання не є суто результатом випадкового збігу обставин, вони — результат активності людини, її активної науково-пізнавальної діяльності. Завдяки вірі людина робить новий крок у безмежно-невідоме, долає власну обмеженість, що притаманна їй у зв'язку з обмеженістю досвіду, розсудливості.

Виявлення діяльної сили віри найчастіше спостерігається у молоді, яка, усвідомлюючи обмеженість свого життєвого досвіду, формулює ідеали безрозсудливої сміливості, живе духом першовідкривача, безапеляційного бажання нових почуттів, вражень, прагне до невідомих світів.

Будь-яке наукове та технічне відкриття пройняте вірою. Якщо певна діяльність здійснюється вченим чи інженером уперше, то вона в тому чи іншому моменті не може бути цілком тотожною попередньому набутому досвіду. Отже, дія ми цих людей керували не тільки знання, а й віра та надія. Так, конструктор першого літального апарата спирався на певний досвід, знання, але не на знання літальних апаратів, оскільки їх ще не було. Тому він у багатьох моментах лише вірив, що його апарат полетить.

У повсякденній життєдіяльності людини її впевненість в існуванні сил, на які можна розраховувати, спирається на особливий стан чуттєвих переживань і свідомості — надію. Поняттям "надія" позначають почуття і усвідомлення людиною сподівання на позитивні наслідки змін, що відбуваються у світі. Змістовно це почуття і усвідомлення сповіщають людині її наближення до обраного нею ідеалу чи "віддаленість" від нього.

Надія  це почуття й усвідомлення людиною необхідності змін.

Надія на об'єктивну дійсність — цілком природний наслідок найпершого, найпримітивнішого усвідомлення людиною себе, належності до світу. Найперша надія спирається на осмислення неспростовного факту, що існування світу є головною умовою існування людини взагалі.

Здатність людини мати надію на позитивний вплив часто невідомих сил та властивостей дійсності, тобто на саму дійсність, викликає у неї чуттєво визначене захоплення невідомим, бажання єднатися з неосяжним, неприступним, принципово відмінним від відомого, повсякденного. У людини з'являється любов.

Любов — це потреба душі відчувати свою гармонійну єдність із невідомими властивостями та силами світу, бо інакше вона постійно перебуватиме під паралізуючим впливом відчуття жаху перед неосяжністю та ворожістю світу. Любов — це те, що формує здатність до почуттєвого виявлення окремих предметів і явищ як невід'ємної умови свого існування. Такі предмети та явища мають уявлятися настільки необхідними людині, що одна лише думка про можливість втратити їх може спричинити почуття самознищення. Змістовно любов є ставленням людини до когось або чогось як такого, без чого не можна жити.

Любов  це почуття й усвідомлення людиною предмета чи явища як невід'ємної умови свого існування.

Слід зауважити, що однозначного визначення поняття "любов" немає. І кожен із вас може спробувати подати своє розуміння цього слова.

Слід розрізняти любов як поняття про те, що притаманне людській душі, і сам процес переживання стану, що визначається як любов. Наприклад, християнське вчення про любов Бога до свого творіння (світу, людини) виконує цілком поняттєву, а не почуттєву функцію. Уявлення про любов Всесильного Творця до свого творіння дає віруючій людині душевну рівновагу, почуття надії на Божу допомогу. Це відбито у поширених серед християн висловлюваннях: "на все воля Божа"; "Бог — це добро"; "Бог на поміч" тощо. Однак заповідь "люби ближнього свого" покликана пробудити в людині не поняттєві (тобто логічні) переживання, а почуття емоційної єдності з іншими людьми як непересічними спонуками життя.

Залежно від обставин та досвіду певне коло людей, предметів сприймається невід'ємною умовою власного гармонійного буття людини, без яких воно сповнене душевних мук і страждань. Тому любов — це передусім почуття, притаманне людині, яке полягає у здатності сприймати світ, природу, життя, конкретних людей, певні предмети як умову свого існування. Відсутність цих неодмінних умов спричиняє не певність, почуття втрати життєдайної опори, звичних підстав для надії.

Особливим проявом любові є кохання. Мабуть, не випадково, що таке слово є в українській мові — мові народу, який здатний по-особливому виявляти свої почуття. Кохання  це інтимне почуття любові, що виникає та існує між людьми (як правило) протилежної статі (жінкою і чоловіком).

1. Если я говорю языками человеческими и ангельскими, а любви не имею, то я – медь звенящая или кимвал звучащий.

2. Если я имею (дар) пророчества, и знаю все тайны, и имею всякое познание и всю веру, так что (могу) и горы переставлять, а не имею любви, - то я ничто.

3. И если я раздам все имение мое и отдам тело мое на сожжение, а любви не имею, нет мне в том никакой пользы.

4. Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится.

5. Не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла

6. Не радуется неправде, а сорадуется истине;

7. Все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит.

8. Любовь никогда не перестает, хотя и пророчества прекратятся, и языки умолкнут, и знание упразднится.

9. Ибо мы отчасти знаем, и отчасти пророчествуем;

10. Когда же настанет совершенное, тогда то, что отчасти, прекратится.

11. Когда я был младенцем, то по-младенчески говорил, по-младенчески мыслил, по младенчески рассуждал; а как стал мужем, то оставил младенческое.

12. Теперь мы видим как бы сквозь (тусклое) стекло, гадательно, тогда же лицем к лицу; теперь знаю я отчасти, а тогда познаю, подобно как я познан.

13. А теперь пребывают сии три: вера, надежда, любовь; но любовь из них больше.

У Конфуція, наприклад, Любов виявляється у родинних почуттях, шанобливості дітей до батьків та молодших братів до старших, у підтримці родових відносин. Визнається й "любов до людей" (4, с. 161) як загальний гуманістичний принцип ("жень") взаємовідносин між ними, з певними правилами для різних верств. Цей принцип не заперечує можливої ненависті, яку потрібно стримувати, щоб не було заколотів, не порушувалась "золота середина". Любить людей той, вважав Конфуцій, хто здатен розповсюджувати в державі п’ять якостей: шанобливість, великодушність, правдивість, кмітливість, милість (4, с. 148-149). Впровадження цих якостей приносить користь країні.

Платон любов як самозречення, відданість, готовність померти за іншого.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34730. Меры веса и объема централизованного государства 16.98 KB
  В XVI XVII вв. Вместе с тем Торговая книга называет и другие весовые единицы ансыръ или фунт: В документах XVI XVII вв. В течение XVII в. Новой мерой по сравнению с предыдущим периодом является четверик появившийся в начале XVII в.
34731. Единицы длины, расстояния и площади в Российской империи 17.9 KB
  Образованной для разработки мероприятий по уточнению мер и организации поверочного дела а также обмеры подлинной линейки начала XVIII в. которой пользовался Петр I свидетельствуют что меры длины в первой половине XVIII в. омимо аршина и сажени в XVIII XIX вв. В XVIII в.
34732. Единицы веса и объема в Российской империи 18.05 KB
  Рассмотрим систему русских мер веса в XVIII в. встречаются следующие меры веса: берковец пуд фунт золотник грен крата и доля. На основе этой системы единиц измерения веса складываются наиболее употребительные наборы гирь.
34733. Обеспечение единства измерений и надзор за мерами и весами в Российской империи 16.29 KB
  в связи с экономическим развитием страны встал вопрос не только о единообразии мер и единой для всей страны системе мер как это было в XVI и XVII вв. Вопрос об основных эталонах оказался непростым так как было неясно какие образцы мер следует взять за основу. Предстояло прежде всего найти основания для установления величин той или иной меры а затем разработать принципы организации поверочного дела.
34734. Введение метрической системы в России. Метрические единицы измерения, принятые в СССР 17.08 KB
  Совет Народных Комиссаров Российской Советской Федеративной Социалистической Республики по указанию В. И. Ленина 11 сентября 1918 г. принял декрет «О введении международной метрической десятичной системы мер и весов». Декрет определял «положить в основание всех измерений, производимых в Российской Социалистической Федеративной Советской Республике...
34735. Историческая генеалогия: история развития, предмет и задачи, смежные дисциплины 13.87 KB
  Лихачева разработавшего научную методику исследования генеалогических источников и Л. Появляются исследования по истории отдельных дворянских родов работы Барсукова Васильчикова. многие отечественные генеалоги оказались за границей и там продолжили свои исследования. генеалогические исследования значительно сокращаются.
34736. Источники по генеалогии дворянства 16 - 17вв.: Государев родословец и Бархатная книга (история создания, структура, содержание) 13.23 KB
  : Государев родословец и Бархатная книга история создания структура содержание Государев родословец История создания: Составлен Разрядным приказом в 1555 1556 году. В XVII веке Государев родословец включён в Бархатную книгу. Структура: 1 часть государев родословец был составлен при Иване 4; 2 часть составлена на основе приказов. В Бархатную книгу включены: Государев родословец 1555 1556 состоящий преимущественно из родословных записей Рюриковичей и Гедиминовичей царский княжеские боярские роды а также материалы за вторую...
34738. Ревизские сказки как источник по генеалогии непривилегированных слоев населения 15.76 KB
  Это документы именной переписи податного населения Российской Империи XVIII середины XIX вв. Проведение реформы потребовало организации подушного учета населения. Ревизские сказки являлись поимёнными списками населения в которых указывались имя отчество и фамилия владельца двора его возраст имя и отчество членов семьи с указанием возраста отношение к главе семьи.