7937

Вступ до курсу Історія вітчизняної культури

Конспект урока

Культурология и искусствоведение

Тема уроку: Вступ до курсу Історія вітчизняної культури. Мета уроку: ознайомити учнів і основами курсу історії Української культури ознайомити з теоретичними засадами культурології як науки розвивати в ліцеїстів вміння розрізняти аспекти культур...

Украинкский

2013-01-30

74 KB

3 чел.

Тема уроку: Вступ до курсу Історія вітчизняної культури.

Мета уроку: ознайомити учнів і основами курсу «історії Української культури»; ознайомити з теоретичними засадами культурології як науки; розвивати в ліцеїстів вміння розрізняти аспекти культурології як наукового знання; виховувати патріотизм та гордість за приналежність до Українського народу.

1. Предмет і завдання курсу.

Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому - суто духовна культура.

Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі 1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл та споживання.

Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений спілкуванням з природою та іншими людьми.

Функції мистецтва. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними явищами життя. і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів. Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості - політикою, мораллю, наукою, філософією.

Види мистецтва. З розвитком культури склалися різні види мистецтва - живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення, декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки, фарби, живе слово, танок тощо).

Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша - просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає  акторське мистецтво, танок.

Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка, скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вугіллям; різновидності гравюри - ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.

Образотворче та необразотворче мистецтво. За засобами та можливостями відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка, скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр, кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими, так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить під знак питання таку класифікацію.

Якщо історія суспільства чи держави вивчає, головним чином, діяльність народних мас, як головних творців історії (не забуваючи при цьому керівників цих мас - еліту), історія культури робить наголос на діяльності окремих особистостей - митців, вчених, педагогів, духовних пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а також наслідки їх творчої праці - художні твори, наукові праці тощо.

Ось чому, вивчаючи курс української культури ми будемо робити наголос на окремих, найвизначніших  постатях вітчизняної культури, їхніх найвизначніших творах, їх внеску у світову цивілізацію.

Органічна частина світової культури. Опановуючи курс української та зарубіжної культури, треба звернути увагу на те, що культура українського народу є частиною світової культури, світової цивілізації. Вона розвивалася за спільними законами, в руслі розвитку європейської культури, хоча і має свої особливості, як і кожна національна культура.

2. Культурологія як наука про культуру. Предмет і завдання культурології

Культуру як окрему галузь вивчали ще з античних часів. Вона досліджує притаманну їй специфіку в різних галузях наук, зокрема археології, етнографії, психології, історії, соціології, мистецтвознавстві та ін. Проте лише на початку XX ст. почали робити спроби узагальнити ці дисципліни, наблизитися до синтетичного розуміння терміна “культурологія” і ввести його в науковий обіг. Одним із перших це зробив американський вчений Леслі Уайт. Його послідовниками в цьому напрямку були європейські науковці. Окремі опосередковані спроби трактування культурологічних концепцій того часу робили Ф. Ніцше, А. Шпенглер, В. Розанов, М. Бердяєв, Ф. Достоєвський, І. Франко, П. Флоренський та ін. Вони переважно спиралися, з одного боку, на філософські засади, з іншого – на художньо-образне осмислення культури в мистецьких творах, що давало змогу осягнути філософсько-культурні явища як феномен цілого.

Особливості й труднощі становлення культурології як науки спричинені її багатоплановістю, адже вона – багатовимірний феномен. Відомо багато визначень культурології, серед яких можна виокремити три основних:

  1.  Культурологія – це комплекс дисциплін, що вивчають культуру по історичній вертикалі її розвитку, соціальному функціонуванню з визначенням кінцевого результату системності культурного феномена.
  2.  Культурологія – це сукупність дисциплін, що визначають культуру і намагаються осягнути її як цілісне явище з урахуванням надбань супутніх дисциплін, а також, з позиції культурології національних, регіональних особливостей в їх історичному розвитку.
  3.  Культурологія – це самостійна наукова дисципліна в системі соціально-гуманітарних знань.

Отже культурологія – це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв’язки та взаємовпливи.

Сучасна культурологічна наука вважає своїм предметом систему знань, що могла б концептуально впливати на формування культури суспільства, стати самостійною галуззю суспільно-гуманітарних знань. Базовою системою культурології є наука про культуру. Відома майже тисяча визначень терміна “культура”. Поняття “культура” (від лат. cultura – догляд, обробіток, виховання) класично сформоване ще у Стародавній Греції. На той час його розуміння було таким широким, що сьогодні тотожне використання в науковій практиці неможливе. На теперішньому етапі розвитку культура поділяється на два великих напрямки:

  1.  особистісне формування людини;
    1.  універсальний засіб суспільного життя.

Найбільш прийнятним є дуалістичне трактування:

Культура – це вид діяльності, засобами якого по історичній вертикалі створюються духовні та матеріальні цінності. Проте існують й інші дефініції.

Термін “культура” первинно означав обробіток ґрунту, його культивування, тобто зміни в природному об’єкті під впливом людини на відміну від тих змін, що викликані природними причинами. Отже, в цьому первісному змісті терміну висловлена важлива особливість культури – закладене в ній людське начало - й акцентована увага на єдність культури, людини та її діяльності.

У більш вузькому значенні культура – це галузь духовного життя суспільства, що охоплює перед усе систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецтва), а також установи та організації, що забезпечують її функціонування.

В той же час під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень оволодіння певною галуззю знань або діяльності. Тому можна визначити культуру виробництва, праці, мови, побуту, культуру політичну, правову, моральну, естетичну, сільсько-господарчу та. ін. У культурі може фіксуватися засіб життєдіяльності окремого індивіда (особиста культура), соціальної групи або всього суспільства в цілому.

Культура як наука висуває перед собою наступні завдання в процесі дослідження феномена культури:

  •  аналіз культури як системи культурних феноменів;
  •  дослідження ментального змісту культури;
  •  виявлення типів зв’язків між елементами культури;
  •  дослідження типології культур і культурних одиниць;
  •  розв’язання проблем соціокультурної динаміки;
  •  дослідження культурних кодів і комунікацій.

За своєю суттю культура є історичною. Щодо матеріальної культури, то це виражено у ступені освоєння світу природи, зміні матеріальних умов існування людей, знарядь їх діяльності, характері матеріальних умов існування людей, знарядь їх діяльності, характері матеріальних потреб. Історичність духовної культури наочно подана у розвитку духовного світу людини та суспільства, еволюції змісту духовних цінностей та соціальних норм, у розвитку знань про всесвіт, зміні історичних типів світогляду. Історичність характеризується вагомістю тієї ролі, яку виконують в культурі традиції та новаторство, етнічна неповторність або, навпаки, високий ступінь ціннісно-технологічної подібності культур різних народів, домінування в них загальнолюдського.

Загальнолюдськеце ідеальна форма всеспільності, яка реально досягнута людством на даному щаблі історії і яка безпосередньо виявляє себе у діалозі культур.

Культура уявляється не як лінійний процес, що складається з необерненої часової послідовності минулого, сучасного і майбутнього, а як система, у якій співіснують минуле, сучасне і майбутнє, між якими можливий діалог. І цей міжкультурний діалог реалізується в людині.

3. Культурологія в системі сучасного знання

До кінця XIX сторіччя поняття «культура» знаходилося в тісному зв’язку з філософією та переважно такими її галузями, як філософія історії, етика, естетика, теорія права тощо. Звідси і культура сприймалася повсякденною свідомістю як чисто духовне явище. Однак в останній третині XIX століття почали з’являтися і бурхливо розвиватися численні нові, більш експериментальні, “польові”, тісно зв’язані з матеріальним життям суспільства науки, такі, як антропологія, етнографія, соціологія, суспільна психологія, етнопсихологія, демографія, фрейдизм, семіотика, інформатика тощо. Вони і почали з нових, різноманітних позицій досліджувати феномен людини як творця культури і робити свій внесок у збагачення цього поняття.

Розглянемо, яким чином названі науки сприяли розвитку культурології.

Антропологія як наука про походження й еволюцію людини і про утворення людських рас пояснила багато чого в зародженні культури, розкрила її біологічні корені. Займаючись джерелами людства і первісним суспільством, представники антропологічного напрямку в культурознавстві (Е. Тайлор, Л. Морган, Дж. Фрейзер та ін.) прийшли до важливого висновку про подібність матеріальних пам’яток викопної людини, міфології і фольклору різних народів, підтвердивши тим самим тотожність людської природи і єдність первісного мислення на всій нашій планеті. Це стало міцною теоретичною основою для боротьби проти расизму, націоналізму, колоніалізму й інших течій суспільної думки, ворожих самій ідеї культури.

Етнографія, що вивчає побутові і культурні особливості племен, етнічних груп і народів світу, проблеми їхнього походження, розселення і культурно-історичних взаємин, відіграла вирішальну роль у доказі й усвідомленні величезної розмаїтості і багатства минулої і нинішньої культури людства. Вона навчає з розумінням і повагою ставитися до матеріальних і духовних досягнень людини як мислячої і духовної істоти, незалежно від того, до якого етносу, великого чи малого, вона належить.

Якщо антропологія й етнографія багато в чому «виходять» на культуру як «природничі» науки, спираючись на біологічні ознаки людини, то соціологія – наука про суспільство як цілісну систему – не пов’язана з біологією. Вона вивчає такі складові частини єдиного людства, як держави, класи, прошарки, стани і більш дрібні суспільні групи, але вже не за етнічними критеріями, а за їх місцем і роллю в сучасному суспільстві. Соціологія допомагає культурознавству зрозуміти всю гаму духовних і матеріальних проявів з урахуванням соціальної неоднорідності суспільства. Саме із соціологією пов’язані такі культурознавчі поняття, як аристократична культура, пролетарська культура, масова культура, тощо.

Велику роль у культурологічних дослідженнях грають дані соціальної психології – науки, що вивчає закономірності поводження та діяльності людей, які належать до окремих соціальних груп. Оскільки їхні культурні прояви забарвлюються у певні психологічні кольори, то і дослідження культури не можуть обійтися без урахування цього чинника. Неможливо, зокрема, пояснити своєрідність селянської культури без знання і розуміння специфічної сільської психології, що вирізняється особливим ставленням сільського мешканця до землі і природи.

Особливо плідне для вивчення національних культур використання даних іншої науки – етнічної, або національної, психології, що іноді виступає як розділ суспільної психології. Осягаючи самобутність психічного складу окремих рас, племен і народів, етнопсихологія підноситься до філософських теорій Гегеля, Гумбольдта і їхніх численних послідовників про неповторний «дух» тієї чи іншої нації, але вже на основі більш конкретного історичного досвіду. У Росії блискучі зразки культурно-психологічних характеристик окремих народів, насамперед росіян, дав М. Бердяєв. Етнопсихологічні дослідження допомагають пояснити своєрідність тієї чи іншої національної культури та її приватних проявів, виходячи з психічних особливостей її творців. Наприклад, глибинної суті негритянської музики, аргентинського танго, португальського фаду, російської частівки просто не можна зрозуміти без урахування національного характеру народу, що їх створив.

Наука про населення і закономірності його розвитку в залежності від суспільних факторів – демографія – також має пряме відношення до культури. Адже будь-яка етнічна група чи нація з генетичним фондом, підірваним у наслідок неправильної соціальної організації і нераціонального господарювання, приречена на занепад культури. «Розкуркулювання» і знищення селянства в результаті колективізації, наступних воєн і ГУЛАГа самим згубним чином позначилися на демографічній першооснові і національній сутності нашої культури. Загибель культур «малих» народів і цілих давніх цивілізацій (ацтеків, майя, інків та ін.) – результат процесів, викликаних колонізацією, стихійними лихами, епідеміями, тощо.

Таким чином, культурологія як наука виступає системоутворюючим чинником усього комплексу наук про культуру, його методологічною основою, тому що досліджує найбільш загальні закономірності розвитку культури як творчого процесу по створенню і збереженню загальнолюдських духовних цінностей, взаємозв’язок і взаємозалежність різних культур, що відрізняються одна від одної просторовочасовими, етносоціальними, морально-політичними, науковими і художніми характеристиками.

Крім того, культурологія досліджує взаємодію елементів культури: традицій, норм, звичаїв, соціальних інститутів, культурних кодів, ідеологій, технологій тощо.

Культурологія здобуває статус самостійної наукової дисципліни в міру висування на перший план проблеми людини у всіх її вимірах. Тому головний вектор руху культурології – досягнення культурної досконалості людини.

Домашнє завдання: конспект (тема 1.), реферати (доповіді).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51284. Основные режимы движения механизма 907 KB
  При установившемся режиме скорость начального звена изменяется периодически. Причиной является периодический характер действия сил и моментов, приложенных к механизму, а также периодические изменения приведенного момента инерции механизма
51285. Изучение явления интерференции света с помощью бипризмы Френеля 82 KB
  Цель работы: Изучение поляризованного света явлений вращения плоскости поляризации в оптически активных растворах и магнитных полях определение постоянной вращения постоянной Верде и концентрация оптически активных растворов. Приборы и принадлежности: круговые поляриметры трубки с оптически активными соленоид выпрямитель миллиметровка Определение постоянной вращения сахарных растворов.5 По формуле вычислим концентрацию: Вывод: в ходе работы изучили: излучение поляризованного света явление вращения плоскости поляризации в...
51286. исследование дисперсии стеклянной призмы 74 KB
  Цель работы: Наблюдение линейных спектров испускания определение показателя преломления оптического стекла для различных длин волн и построение кривой дисперсии этого стекла определение дисперсионных характеристик призмы. Определение зависимости Преломляющий угол...
51287. Изучение явления интерференции света в тонких плёнках на примере колец Ньютона 131.5 KB
  Цель работы: изучение явления интерференции света определение радиуса кривизны линзы с помощью колец Ньютона определение длины волны пропускания светофильтров
51289. Изучение методов получения когерентных источников света искусственным делением фронта световой волны (бипризма Френеля) 42.5 KB
  Цель работы: изучение методов получения когерентных источников света искусственным делением фронта световой волны бипризма Френеля; изучение явления интерференции света; определение длины волны источника света и расстояний между когерентными источниками света. Приборы и принадлежности: источник света светофильтры раздвижная щель бипризма Френеля микроскоп с отсчет ной шкалой оптические рейтеры.Определение длины волны источника света. Вывод: изучили методы получения когерентных источников света искусственным делением...
51290. Иучение явления интерференции света с помощью бипризмы Френеля 52.5 KB
  Цель работы: Изучение методов получения когерентных источников света искусственным делением фронта световой волны бипризма Френеля; изучение явления интерференции света. Приборы и принадлежности: источник света светофильтры раздвижная...
51291. Дифракция света в лазерных лучах 55 KB
  Газовый лазер непрерывного действия ЛГ-75 или ЛПМ-11, рейтер с дифракционными объектами (раздвижная щель, тонкая нить, две взаимно перпендикулярные нити), экран с отсчетными линейками.
51292. Финансы и финансовая деятельность 178.88 KB
  Финансы — это экономические денежные отношения по формированию, распределению и использованию фондов денежных средств государства, его территориальных подразделений, а также предприятий, организаций и учреждений, необходимых для обеспечения расширенного воспроизводства и социальных нужд, в процессе осуществления которых происходит распределение и перераспределение общественного продукта и контроль за удовлетворением потребностей общества.