7938

Особливості розвитку культури в 30-х роках

Лекция

Культурология и искусствоведение

Найхарактернішою рисою, притаманною культурі України тих років, була її заідеологізованість. Культурні зрушення, що відбувалися в Радянському Союзі протягом довоєнних п'ятирічок, у т. ч. оволодіння грамотою мільйонами, формування нової генерації інтелігенції, розвиток науки, літератури, мистецтва..

Украинкский

2013-01-30

69 KB

10 чел.

Особливості розвитку культури в 30-х роках 

Найхарактернішою рисою, притаманною культурі України тих років, була її заідеологізованість. Культурні зрушення, що відбувалися в Радянському Союзі протягом довоєнних п'ятирічок, у т. ч. оволодіння грамотою мільйонами, формування нової генерації інтелігенції, розвиток науки, літератури, мистецтва — більшовицька партія розглядала як складові так званої культурної революції, основним змістом якої вона вважала утвердження марксистського світогляду, подолання впливу несумісних з ним ідеологій. Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво нав'язувало суспільству надзвичайно убоге розуміння культури, звівши все багатство й різноманітність її функцій до обслуговування політичних цілей ВКП(б). Ця обставина справила негативний вплив на культурні процеси в Україні, ускладнивши й спотворивши їх.

Ліквідація неписьменності дорослих

У країні, де значна частина населення не вміла читати й писати, успішний економічний розвиток, створення потужної промисловості, піднесення інших галузей господарства були неможливі без ліквідації неписьменності. У 1930 р. в Україні на курсах, у гуртках і школах лікнепу навчалося 1,6 млн дорослих. У 1932 р. їхня кількість зросла до 2,2 млн чол. За роки другої п'ятирічки лікнеп закінчили 1,5 млн чол., а школи малописьменних — 1,7 млн. Напередодні Другої світової війни масова неписьменність на території УРСР була в основному подолана. Перепис населення, проведений у січні 1939 р., засвідчив, що лише 15 % дорослих людей залишаються неписьменними.

Однак переоцінювати ці досягнення не варто. Критерії грамотності на ті часи були надто занижені. Прагнучи продемонструвати «переваги» соціалізму в Україні, свою особисту роль, керівники органів народної освіти в багатьох районах до письменних відносили всіх, хто навчився розписуватися та освоїв елементарну лічбу.

Розвиток шкільної освіти

В Україні, як і в інших союзних республіках, розпочалася масова кампанія під назвою «всенародний похід за загальне навчання (всеобуч)». 25 липня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про загальне обов'язкове навчання». Цією постановою було започатковане обов'язкове чотирикласне навчання. У 1932/33 навчальному році в Україні працювало майже 22 тис. шкіл, у яких налічувалося 4,5 млн учнів. Українські школи переважали, але разом з тим 400 тис. дітей навчалися в російських, єврейських, німецьких, болгарських, молдавських та школах інших національних меншин. У сільській місцевості шкільна мережа розширювалася повільніше, ніж у місті. У 1933/34 навчальному році в сільських школах УСРР навчалося на 170 тис. учнів менше, ніж у 1932/33 році, на який припали голодомор, масові міграції селян у міста, виселення у віддалені райони «куркулів і підкуркульників» з членами їхніх сімей. У наступні роки становище вдалося нормалізувати, наприкінці другої п'ятирічки в Україні було завершено перехід до обов'язкового початкового, а в містах — до загального семирічного навчання.

Визрівали передумови для переходу до загальної середньої освіти в місті й семирічної - у сільській місцевості. У 1937/38 навчальному році в школах УРСР навчалося 5,5 млн, а в 1940/41 р. - 6,7 млн учнів. Але лише близько третини числа учнів припадало на середні школи. Навчалися, як правило, у дві зміни. Навіть у середніх школах відчувався дефіцит учителів із вищою освітою.

IX з'їзд комсомолу України в квітні 1936 р. ухвалив створити комсомольські організації в кожній середній школі, а загальношкільні піонерські організації існували вже з 1935 р. У школах України в 1940/41 навчальному році налічувалося близько 4 млн піонерів і понад 250 тис. комсомольців. Жодної самостійності ці організації не мали. Їхня діяльність була спрямована на встановлення ідеологічного контролю над школярами, підпорядкування диктату більшовицької партії. Все це офіційна ідеологія зображувала як формування «нової» людини.

Формування кадрів спеціалістів 

Мережа вузів в Україні швидко зростала. На початку 1926 р. їх було 35, а в січні 1933 р. — 190. Відповідно кількість студентів збільшилася з 27,2 тис. чол. до 160 тис.

У 1933 р. відновлено діяльність університетів: Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського. Розширилась мережа робітфаків: на кінець першої п'ятирічки на них навчалося близько 90 тис. чол. Вища школа формувалася шляхом цілеспрямованого насичення її комуністами (парт-тисячниками), комсомольцями, членами профспілок, демобілізованими червоноармійцями, які довели свою лояльність режимові.

Значно зросло число середніх спеціальних навчальних закладів. На кінець 1937 р. їх було 576, а учнів у них - 159 тис. У цілому з 1921 по 1938 р. вузи й технікуми України підготували близько 400 тис. спеціалістів. Це дало змогу в основному забезпечити кадрами усі галузі народного господарства, науку, культуру.

Стан науки 

Вищою науковою установою була Всеукраїнська академія наук, яку з 1930 р. очолював О. Богомолець. У першій половині 30-х років відбулася її реорганізація. У 1933—1934 рр. ліквідовано відділи, секції, кафедри, комісії, і Академія перетворилася на асоціацію окремих науково-дослідних інститутів, підпорядкованих безпосередньо Президії ВУАН. Подібні наукові установи існували й у системі наркоматів.

Наукові установи, окремі вчені досягли значних успіхів. Відкритий у 1928 р. в Харкові Український фізико-технічний інститут (УФТІ) сконцентрував потужний науковий потенціал. У 1931-1932 рр. у ньому працював І. Курчатов. В УФТІ Л. Ла-ндау написав класичну роботу з кінетичної теорії плазми. У 1932 р. у цьому інституті група вчених уперше в Радянському Союзі здійснила штучне розщеплення атома літію. У 1932 р. за ініціативою Є. Патона на базі електрозварювальної лабораторії було засновано Інститут електрозварювання ВУАН.

На 20—30-ті роки припадає наукова творчість талановитого вченого, винахідника Ю. Кондратюка. Його розробки з теорії космічних польотів були вже в 20-ті роки використані спеціалістами радянського ракетобудування. На основі теоретичних пошуків Ю. Кондратюка здійснювалася підготовка польотів на Місяць у Сполучених Штатах. Важливе значення для розвитку галузей науки мали праці біохіміка О. Палладіна, патологоанатома О. Богомольця, фізіолога Д. Воронцова, медиків В. Філатова, М. Стражеска, О. Корчак-Чепурківського, генетиків і селекціонерів М. Холодного, А. Сапєгі-на і В. Юр'єва. Як і інші категорії інтелігенції, вчені України, особливо ті, хто вів дослідницьку роботу ще з дореволюційних часів, зазнали жорстоких переслідувань. Крім заарештованих у зв'язку з процесом СВУ, внаслідок наклепу були репресовані й загинули академіки ВУАН геолог М. Світальський, генетик І. Агол, деякі інші вчені. Переслідувань зазнав Л. Ландау, котрого врятувало лише заступництво видатного фізика П. Ка-піци, який особисто звернувся з листом до И. Сталіна, В. Молотова й Л. Берії, доводячи абсурдність звинувачення єврея Л. Ландау в шпигунстві на користь Німеччини, де антисемітизм був державною політикою. З 1934 р. почав переслідувати своїх противників у науці обраний академіком ВУАН авантюрист від науки Т. Лисенко. У 1930 р. заарештовано Ю. Кондратюка, але він і в засланні продовжував наукову роботу. У 1937 р. заарештували корифея української математики М. Кравчука. Влада не забула його відмову виступити в 1930 р. у ролі громадського обвинувача на процесі СВУ. Жертвами сталінських репресій у 30-ті роки стали тисячі працівників наукових закладів і вузівських учених. Поступово старі кадри української науки, за винятком поодиноких постатей, були в основному знищені.

Важко доводилося суспільним наукам. У 1929 р. під час дискусії з питань історичної науки об'єктом упередженої критики стали праці одного з найвідоміших істориків-марксистів 20-х років М. Яворського, академіка ВУАН і АН БСРР. Його погляди були проголошені немарксистськими і «націоналістичними». Вченого виключили з партії, звільнили з усіх посад, позбавили членства в обох академіях, а у 1932 р. заарештували і вислали. У 1937 р. М. Яворського розстріляли. Як «немарксистські буржуазно-націоналістичні» були оцінені твори найвидатнішого українського історика М. Грушевського, що у 1924 р. повернувся з еміграції в Україну, аби своїми знаннями та досвідом сприяти становленню молодої української історичної науки. М. Грушевського обрали академіком ВУАН, а в 1929 р. — академіком АН СРСР. Та на початку 30-х років становище вченого стало нестерпним. У 1931 р. він був заарештований. Через деякий час звільненого М. Грушевського примусили переїхати до Москви. По суті це було заслання. У 1934 р. М. Грушевський помер за загадкових обставин. Зазнали переслідувань і були репресовані філософи С. Семковський, П. Демчук, знавець давньоукраїнського письменства, академік В. Перетц, літературознавець, член-кореспондент ВУАН Є. Шабліовський, сотні менш відомих суспільствознавців України.

Мистецтво 

Ім'я реформатора українського театрального мистецтва, актора-новатора багатогранного таланту Леся Курбаса було відоме далеко за межами України. На театральних сценах республіки лунали імена корифеїв української сцени П. Саксаганського і М. Садовського, акторів Н. Ужвій, А. Бучми, Г. Борисоглібської, Ю. Шумського, В. Доб-ровольського, оперних співаків М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинського, О. Петрусенко, Б. Гмирі, 3. Гайдай. Фільми Олександра Довженка ввійшли до скарбниці світового кіномистецтва. Частиною історії світового живопису стала творчість М. Бойчука. Значною подією було спорудження в 1935 р. пам'ятника Т. Шевченку в Харкові (скульптор М. Манізер). Широкої популярності в Україні й за її межами набула хорова капела «ДУМКА», якою до 1938 р. керував Н. Городовенко.

Леся Курбаса звинуватили в націоналізмі, звільнили з роботи у театрі «Березіль», а потім після арешту в 1933 р. відправили в табір, де він і загинув. Був репресований талановитий художник М. Бойчук, розгромлена школа молодих його послідовників. Зазнали переслідувань десятки інших новаторів, що не змогли пристосуватися до системи адміністративно-директивного керівництва мистецтвом або стали жертвами наклепів.

Трагічна розв'язка настала в грудні 1934 р., коли до Харкова, на заключний етап Республіканської олімпіади міста й села, було звезено майже триста кобзарів і лірників. Неймовірне віроломство і підступність влади проявилися на повну силу: цих похилого віку людей, багато з яких були незрячими, каліками, заарештували й розстріляли.

Антицерковна політика влади в Україні

Політичний курс правлячої більшовицької партії був спрямований на формування в суспільстві атеїстичного світогляду. За цих обставин традиційна для України громадська інституція - православна церква, єдина легальна організація, діяльність якої не вписувалася в рамки офіційної ідеології, відчувала на собі дедалі зростаючий тиск держави. 1 січня 1928 р. був введений у дію Адміністративний кодекс УСРР, котрий поміж інших містив розділ «Правила про культи».
З його прийняттям декрет уряду УСРР про свободу совісті втратив чинність. Слід відзначити, що роком пізніше подібний закон було затверджено в РСФРР. Таким чином, у справі відходу від демократичних норм державно-церковних відносин УСРР тримала сумнівну першість. На зламі 20-30-х років, в умовах різкої зміни політичної атмосфери в країні, ставлення до релігії й церкви стало зовсім нестерпним. Слова «піп», «куркуль», «петлюрівець» сприймались як синоніми.
Особливо жорстоких гонінь зазнала Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). У 1929 р. органи ОДПУ звинуватили її в антирадянській діяльності. Церква на початку 1930 р. на своєму надзвичайному з'їзді змушена була заявити про свою самоліквідацію. Розгорнулася кривава розправа над священиками, церковним керівництвом. Було заарештовано близько 2000 священиків і майже всіх ієрархів УАПЦ, у т. ч. митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського. В другій половині 30-х років в Україні не залишилося жодної парафії з українською мовою богослужіння. Смертю мучеників загинули тисячі представників інших напрямів у християнстві та інших релігійних конфесій України.

Другу п'ятирічку Й. Сталін оголосив «безбожною п'ятирічкою», «п'ятирічкою знищення релігій». У 1934-1935 рр. розгорнулося здійснення плану масового нищення культових споруд. Жертвами цього варварства радянської влади стали численні пам'ятки церковної архітектури України. Серед них Михайлівський Золотоверхий собор, Микільський військовий собор, Трисвятительська церква, Богоявленський собор Братського монастиря і церква Успіння Богородиці (Пирогоща) у Києві, Свято-Миколаївський монастир у Харкові, Покровський собор у Запоріжжі, Успенський собор у Полтаві. Тисячі культових споруд стояли пустками чи були перетворені на склади, кінотеатри, божевільні і навіть в'язниці. У середині 30-х років в Україні залишилося лише 9 % діючих церков (у порівнянні з 1913 р.). Віруючі України перестали бути рівноправними громадянами, перетворившись на людей нижчого гатунку.
Пануючий державний атеїзм посилював вплив на населення більшовицької партії, але разом з тим спричиняв глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

Література 30-их років в Україні

У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг". Заявивши, що для мас треба створювати таку літературу, яку вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців. Один із діячів організації так висловив ставлення до мистецтва: "Завдання нашого часу в царині мистецтва полягає в тому, щоб приземлити мистецтво, зняти його з п'єдесталу на землю, зробити його потрібним і зрозумілим для всіх". Через рік Василь Еллан-Блакитний організував літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури на Україні. У групу входили Костянтин Гордієнко, Олександр Довженко, Олесь Досвітній, Михайло Йо-гансен, Олександр Копиленко, Іван Микитенко, Валер'ян Поліщук, Володимир Сосюра, Іван Сенченко, Павло Тичина, Микола Хвильовий та ін.

У період українізації особливо виділяється київська літературна група "неокласиків", яку очолював Микола Зеров. До її складу входили Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, О. Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський. Блискуче освічені люди, вони володіли багатьма іноземними мовами, створювали численні переклади світової класики, активно протистояли "Пролеткульту". "Неокласики" орієнтувалися на поєднання національних традицій і досвіду світової та європейської літератури.

Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масовізму" у літературі. Його публіцистика ("Камо грядеші?", "Думки проти течії") відіграли значну роль у розвитку українського літературного процесу. Стаття "Україна чи Малоросія?" 1926 р. була вилучена з літературного обігу, її опубліковано лише 1990р.

У 1925 р. після розпаду "Гарту" частина його членів (серед них Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Петро Панч, Юрій Яновський та Іван Сенченко) утворили елітарну літературну організацію "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури") на чолі з Миколою Хвильовим.

Противниками "Вапліте" були не лише Пилипенко та інші прихильники "Плуга". З критикою "буржуазно-націоналістичної ідеології" виступило тодішнє комуністичне керівництво України. Навіть Сталін вказав на небезпеку поглядів М.Хвильового. Для боротьби з поширенням націоналістичних ідей у літературі у 1927 р. було створено прорадянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і посилено контроль комуністичної партії за літературною діяльністю.

У розпал цих подій з'являються літературні твори високого гатунку — П.Тичини га М.Рильського. Поезії Максима Рильського, що публікувались у збірках "Під осінніми зорями", "Синя далечінь", "Тринадцята весна", були стриманими, філософськими й глибоко вкоріненими у класичні традиції Заходу. Серед багатьох інших поетів того часу на особливу увагу заслуговують Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Євген Плужник, Володимир Сосюра, Микола Бажан і Тодось Осьмачка.

Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Микола Куліш. Три його п'єси — "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" — викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуванням нової радянської дійсності, російського шовінізму, "малоросійської" ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів-доктринців.

Новаторським талантом у Західній Україні вирізнявся поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич. Привертають увагу філософським осмисленням буття збірки "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія", "Ротації". Творчість Б.-І. Антонича співзвучна з поезією П.Тичини.

Театральне мистецтво та кінематограф  30-их рр.

На розвитку театрального мистецтва 20—30-х років також позначився процес українізації, що трагічно закінчився "розстріляним відродженням".

Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. До складу трупи увійшли Марія Заньковецька, Любов Ліницька, Дарія Шевченко. Репертуар складався з побутової, історичної й класичної тематики.

У 1922 р. діячі "Молодого театру" створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр "Березіль", що існував до 1926 р. Очолює цей театр Лесь Курбас, видатний режисер-реформатор українського театру.

Лесь Курбас у цей період пристосовує принципи модерну до класичного західноєвропейського й українського репертуару (драми В. Шекспіра, Ф. Шиллера, п'єси М. Старицького, І. Карпенка-Карого). З творчого об'єднання бере початок театральна бібліотека, театральний музей, перший театральний журнал.

Втіленням творчих пошуків театру постали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), психологічному ("Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драматичні етюди" О. Олеся), народного гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпресіоністському ("Йола" Є. Жулавського). Етапною у творчості митця і в історії українського театру стала вистава "Гайдамаки" Т. Г. Шевченка.

У 1926—1933 рр. театр "Березіль" працює в Харкові. До його складу входять митці Мар'ян Крушельницький, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Іван Мар'яненко, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Надія Титаренко, О Добро-вольська. Найближчим помічником Леся Курбаса у модернізації українського театру став драматург Микола Куліш. У його п'єсах ("Мина Мазайло", "Народний Малахій") знайшли широке відображення взаємозв'язки людини і нового історичного часу.

Творчість Леся Курбаса належить до визначних здобутків українського і світового театру XX ст.

У цей період значного розвитку набуває український кінематограф. Величезний вклад у розвиток кінематографу здійснив Олександр Довженко такими фільмами, як "Звенигора", "Арсенал", "Земля".

Образотворче мистецтво України у 30-ті роки

Різноманітність стилів і напрямів була властива і образотворчому мистецтву. Так, серед професури Академії мистецтв, утвореної в грудні 1917р. в Києві, були Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут — митці різних шкіл.

Авангардне мистецтво представляли Олександр Богомазов, Михайло Бойчук, Казимир Малевич та ін. О. Богомазов — художник-кубофутурист, автор трактату "Живопис та елементи", у якому виклав бачення авангардного мистецтва. К. Малевич — один із основоположників супрематизму, його мистецтво ґрунтується на фольклорних джерелах. Цікаво, що свій "Чорний квадрат" він характеризував як "живописний реалізм селянки у двох вимірах", зближаючи у такий спосіб елітарний абстракціонізм з народним мистецтвом.

Новаторські пошуки властиві творчості Петра Холодного, який послідовно розробляв принципи сучасного українського стилю в монументальному мистецтві, вбачаючи цей стиль у новому переосмисленні традицій давноруського іконопису.

Новий напрям монументального мистецтва XX ст. започаткував М.Бойчук. Цей напрям — так званий неовізантизм, в основі якого лежали конструктивні особливості візантійського та давньоруського живопису (домонгольського періоду). В його творах присутня іконописна традиція ("Плач Ярославни"). Пізніше, коли його стали таврувати в пресі за "ухили", дорікати за "живопис на фанері", М. Бойчук на сторінках "Вечірнього Києва" (1929 р.) нагадував: "Я ніколи не приховував своєї праці і демонстрував її в тих мистецьких творах, які виконувалися саме для мас української соціалістичної культури від усіх ... націоналістичних елементів. Була виконана велика робота. Досить сказати, що лише Наркомісаріат освіти ми очистили від 2 тис. людей, що належали до націоналістичних елементів, у тому числі близько 300 вчених і письменників".

Чистки П. Постишева спрямувалися не тільки проти діячів культури, а й проти політичної верхівки України. Так, 7 липня 1933р. накладає на себе руки комісар освіти М. Скрипник, звинувачений у націонал-комунізмі. Ідеолог українського націонал-комунізму О. Я. Шумський помер на засланні. За звинуваченнями в націоналізмі жертвами чисток стали 15 тис. відповідальних працівників. П. Постишев зазначав, що майже всіх усунених з посад ставили до розстрілу або висилали.

Навіть Л.Троцький визнавав, що "ніде репресії, чистки, приниження і взагалі всякого роду бюрократичне хуліганство не набрали таких страхітливих розмірів, як в Україні, у боротьбі з могутніми прихованими прагненнями українських мас до більшої свободи й незалежності".


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31419. Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини 86.5 KB
  Інтелектуальна власність як результат творчої діяльності. Інтелектуальна власність як право. Еволюція промислової власності. Еволюція авторського права і суміжних прав. Еволюція інтелектуальної власності в Україні. Соціально-економічні стратегії в країнах світового товариства. Роль промислової власності у економічному розвитку. Авторське право і розвиток культури.
31420. Дослiдження бiполярного транзистора 56.5 KB
  Обладнання: Стенд з двома регульованими напругами вольтметрами та амперметрами опори NPNтранзiстор блок живлення постiйного струму. Для розрахунку параметрiв схем для рiзних включень транзiстору – спiльний емiтер спiльний колектором спiльна база використовуються сукупностi ВАХ вхiдних та вихiдних характеристик: cукупнсть залежностей струму бази Ib вiд напруги базаемiтер Ube для рiзних значень напруги колектор емiтер Uce сукупнсть залежностей струму колектора – Ic вiд напруги колектор емiтер Uce для рiзних значень струму бази ...
31421. Дослiдження поведiнки транзистора у поширених схемах включення 52.5 KB
  Для зменшення обсягу вимiрiв та прискорення виконання роботи струми Ib Ic Ic вимiрються не безпосередньо а обчислюються за вiдомими значеннями опорiв Rb Rc Re i вимiряними значеннями падiння напруг URb URc URe. Для дослiжуємого бiполярного транзистору КТ961А npnтипу з коефiцiентом пiдсилення у дiапазонi 10100 доцiльно використовувати такi значення опорiв: Доцiльно використовувати такi значення опорiв: Rb =20KΩ; Rc =0 перемичка; Re =1KΩ. Занотувати значення опорiв для дослiджуємої схеми Rb =...
31422. Система інтелектуальної власності 117.5 KB
  Суб’єкти права інтелектуальної власності. Творець (автор) як суб’єкт права. Громадяни, юридичні особи та держава як суб’єкти права інтелектуальної власності. Суб’єкти права промислової власності. Суб’єкти авторського права. Суб’єкти суміжних прав.
31424. Дослідження трифазного кола змінного струму. З’єднання зіркою 125 KB
  Мета: Вимiряти фазні та лінійні напруги виміряти фазні струми та струм нейтралі. Розрахувати струм нейтралі та порівняти його з виміряними значеннями. Штучно відтворити аварійний режим обриву нейтралі і виконати виміри і розрахунки для цього режиму. Виміряти струми фазих I Ib Ic та нульового нейтрального In дроту для кожної з фаз B C та нейтралі N.
31425. Дослiдження трифазного кола змiнного струму з реактивними елементами. З’єднання зіркою. Детектор послідовності фаз 112 KB
  Мета: Вимiряти фазні та лінійні напруги виміряти фазні струми та струм нейтралі. Розрахувати фазні струми за наданими значеннями опорів і фазних напруг. Побудувати векторнi дiаграми напруг i струмiв. На стендi розташовано ємність C і резистори навантаження Rb Rc під’єднані до джерела трифазного струму E з фазними напругами E Eb Ec.
31427. Дослiдження діоду 50 KB
  Дослідити функціональну залежність струму. Обладнання: Стенд з регульованої напругою вольтметром та амперметром вбудовані опори германієвий діод блок живлення постiйного струму. Елементом позначення діоду на схемах є стрілка що позначає прямий напрямок струму від..€œ.