7939

Доба українського національного відродження. (ХІХ – початок ХХ століття)

Лекция

История и СИД

Доба українського національного відродження. (ХІХ - початок ХХ століття). Один з представників нової української історіографіїІ. Лисяк-Рудницький вважає, що процес українського національно-культурного відродження тривав130...

Украинкский

2013-01-30

86.96 KB

7 чел.

Доба українського національного відродження. (ХІХпочаток ХХ століття).

Один з представників нової української історіографії І. Лисяк-Рудницький вважає, що процес українського національно-культурного відродження тривав 130 роківвід кінця козацької держави до першої світової війни. Усю добу національно-культурного відродження на Україні кінця XVIII ст.почату ХХ ст. він ділить на три основні періоди: першийдворянський (17801840 рр.); другийнародницький (18401880 рр.); третіймодерністський (18901914 рр.).

Дворянський період

Перший період повязаний з культурно-просвітницькою діяльністю дворянства козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. В цей час у середовищі освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів. З’являються праці:Історія Малої Росії” (1822 р.) Д.  Бантиша-Каменського; “Короткий літопис Малої Росії з 1506 по 1770 рік” (1777 р.)  Василя Рубана; “Короткий опис Малоросії з 1734 до 1776 рр. Олександра Безбородька; “Опис весільних українських простонародних обрядів (1777 р.)  Григорія Калиновського; збіркаУкраїнські народні пісні” (1834 р.) Михайла Максимовича.

Національне відродження в галузі літератури пов’язане з творчістю Котляревського (17601838 рр.), автора поемиЕнеїда” – першого твору нової української літератури, написаного народною мовою.

Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.Ф. Квітка-Основ’яненко (17781843 рр.), автор творів:Маруся,Сердешна Оксана,Сватання на Гончарівціта інші.

Важливим культурним осередком, навколо якого обєднувалися літератори-романтики, був Харківський університет. Чільне місце серед них належало М. І. Костомарову (18171885 рр.) – автору фундаментальних праць з історії України періоду козаччини та визвольної боротьби, а також історичних драм і повістей (“Сава Чалий,Переяславська ніч,Чернігівката інші).

Підвалини українського професійного театру були закладені в Харкові та Полтавіважливих на той час центрах театрального життя України. В 1808 році після тривалої перерви поновлюється робота Харківського театру, директором, режисером і актором якого у 1812 році став Г.Ф. Квітка-Основяненко. На чолі Полтавського театру стояв І. П. Котляревський, з ініціативи якого актор М. С. Щепкін був викуплений з кріпацької неволі.

Архітектурне мистецтво України цієї доби звільнялося від чужих впливів і продовжувало стверджувати свою самобутність. В архітектурних спорудах панівні позиції займав класичний стиль. На початку ХІХ ст. на його зміну прийшов новий стильовий напрямампір. Однак він повинен був поступитися українським будівничим традиціям при забудові малих будинків, галерей, ґанків, які набирали своєрідних український прикмет. 

Найбільш талановиті скульптори, що вийшли з українського середовища, прославили себе на ниві російського мистецтва. Серед них І.П. Мартос (17541835 рр.) родом з Ічні, тепер Чернігівська область, який став професором, а згодом ректором Петербурзької Академії Мистецтв. За півсторіччя своєї мистецької діяльності він створив чимало талановитих скульптурних робіт у бронзі та мармурі, серед них пам’ятникиМініну і Пожарському у Москві (18041818 рр.), А. Рішельє в Одесі (18231828 рр.).

У 1853 р. в м. Києві, на мальовничому березі Дніпра, за проектом скульптора В.І. Демут-Малиновського та архітектора К.Тона був споруджений памятник князю Володимиру Великому. Виконав його відомий російський майстер німецького походження П.К. Клодт  (18051867 рр.).

Важливий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва зробили Т.Г.  Шевченко (18141861 рр.) та його послідовники Л.М. Жемчужников (18281912 рр.) і К.О. Трутовський (18261893 рр.).

Т.Г. Шевченко був одним із найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він досконало володів технікою акварелі, олії, рисунка олівцем і пером. Т.Г. Шевченко є автором понад однієї тисячі творів образотворчого мистецтва. Нажаль, не збереглося понад 165 його творів, у тому числі монументально-декоративні розписи та скульптури. 

Т.Г.Шевченко, як художник-реаліст, одним із перших правдиво змалював життя і побут селянства (“На пасіці” – 1843 р.,Селянська родина” – 1843 р.). Його славетнаКатерина” (1842 р.) написана подібно до народних картин, де кожен елемент зображення є символом. Центральна постать картини уособлює Україну, дубїї силу та непокору.

Одним із провідних жанрів мистецької творчості Т.Г.Шевченка був портрет. У цьому жанрі художник створив понад 130 робіт.

На першу половину XIX ст. припадає зародження української національної музики. Виходять у світ перші збірки народних пісень – “Українські мелодії” (1831 р.) М. Маркевича,Голоси українських пісеньМ. Максимовича (1834 р.).

Народницький період

Другий період бере свій початок від виступу на суспільно-політичній арені у 40-х рр. Т.Г.Шевченка й триває до кінця 80-х рр. XIX ст. На даному етапі провідне місце у суспільному житті займає демократична інтелігенція, яка своєю метою ставитьслужіння народові.

Навколо Київського університету, відкритого у 1834 р., згуртувалася група молодих романтиків, які проявляли великий інтерес до майбутнього українського народу. В середовищі романтиків особливу роль відіграли професор університету М.Костомаров, письменник, історик і етнограф П.Куліш, етнограф П.Маркович.

У грудні 1845 р. вони заснували політичну таємну організацію – “Кирило-Мифодієвське братство. У квітні 1846 р. до товариства увійшов Т.Г.Шевченко. На думку членів товариства всі словянські народи мають право вільно розвивати свою культуру, вони прагнуть утворити словянську федерацію, столицею якої має стати  Київ. Братство виступало за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти. У 1847 р. товариство було розгромлено, а його члени заарештовані.

Молода українська інтелігенція наприкінці 50-хна початку 60-х рр. створює свої товаристватак звані громади, головним завданням яких було поширення освіти (створювали школи з українською мовою навчання, видавали підручники української мови). Перша громада була створена у Києві (входили: М. Драгоманов, П. Чубинський, М. Старицький, Т. Рильський, О. Кониський та ін.). Потім такі громади виникли у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі.

Українська національна ідея особливо виразно прозвучала у творчості Т.Г. Шевченка та М.П. Драгоманова.

Великий український поет Т.Г. Шевченко залишив глибокий слід в історії духовної культури українського народу, реалістично відобразив у своїх творах життя і побут українського народу, висловив його мрії та сподівання (“Кобзар” (1840 р.), поемиГайдамаки” (1841 р.),Тарасова ніч,Гамаліята ін.).

Творчість Т.Г.Шевченка мала великий вплив на духовну культуру українського народу, вона увійшла в золотий фонд культури європейської та світової.

Під впливом творчості Т.Г. Шевченка проходила літературна діяльність цілої плеяди відомих українських поетів і прозаїків. На ниві поезії плідно працювали Л. Глібов, С. Руданський, П. Чубинський, П. Куліш та ін. Демократичний напрям української літератури у прозі представляли Марко Вовчок, Панас Мирний, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Леся Українка. Їх твори залишили глибокий слід у свідомості народу, сприяли формуванню національних і патріотичних почуттів українців.

Ідеї Т.Г. Шевченка розвивав публіцист, вчений і громадський діяч М.П. Драгоманов (18411895 рр.). Історична заслуга М.П. Драгоманова полягає в тому, що він став на захист духовності українського народу, виступив проти денаціоналізації, проти заборони царськими указами народної мови. М.П. Драгоманов увійшов в історію культури українського народу як видатний фольклорист. Йому належать наукові праці з історії, фольклору та етнографії:Історичні пісні малоруського народу” (18741875 рр.),Малоруські народні перекази і оповідання” (1876 р.) та ін.

В 60-х рр. XIX ст.Артистичне товариствов Єлисаветграді вперше на Україні поставило п’єсу Т. ШевченкаНазар Стодоля, а в 70-х рр. оперу С.Гулака-АртемовськогоЗапорожець за Дунаєм. В Києві діяв аматорський театр, де починали свою творчість композитор М. Лисенко (18421912 рр.) та драматург М. Старицький (18401904 рр.). У 1882 р. в Єлисаветграді при активній участі М. Кропивницького (18401910 рр.) був створений професійний театр. До провідної трупи увійшли відомі зірки української сцени М. Садовський (справжнє прізвище Тобілевич, 18561933 рр.), П. Саксаганський (справжнє прізвище Тобілевич, брат М. Садовського, 18591930 рр.), М. Заньковецька (справжнє прізвище Адасовська, 18541934 рр.). Театр з великим успіхом виступав у Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові.

Слухачів кращих оперних сцен Європи та Америки вражали своїм талантом співачки сестри Крушельницькі  (Ганна, 18871965 рр.; Соломія, 18721952 рр.).

Серед архітектурних споруд цього періоду виділяються своєю мистецькою цінністю оперні театри в Одесі (18841887 рр.), Києві (18971901 рр.) та Львові (18971900 рр.), Львівський політехнічний інститут (18731877 рр.).

Основоположниками національної реалістичної школи в галузі скульптури були Л. Позен (18491921 рр.) та П. Забіла (18301917 рр.). Перший з великим успіхом працював у жанрі скульптури малих форм (“Кобзар,Шинкар,Переселенці”), другийв жанрі скульптурного портрета (мармуровий портрет Т.Г. Шевченка, пам’ятник М.В. Гоголю в Ніжині). Серед монументальних творів слід назвати памятник Б. Хмельницькому у Києві (скульптор М. Микешин, 18791888 рр.).

В образотворчому мистецтві України утверджується реалістичний напрям, що найбільш яскраво виявилося у жанрі пейзажу. Серед українських пейзажистів виділяються В. Орловський, П. Левченко. Найбільш відомим був художник С. Васильківський (18541917 рр.). Його пейзажіКозача левада” (1893 р.),Дніпровські плавні” (1896 р.) є справжніми шедеврами мистецтва.

Ідеєю національного відродження була пройнята музика тієї доби. Була створена перша українська національна операЗапорожець за Дунаєм” (1862 р.), музику до якої написав композитор С. Гулак-Артемовський (18131873 рр.).  С. Гулак-Артемовськийукраїнський композитор, оперний співак, драматург. Навчався в Київській духовній семінарії. Він був кращим співаком хору семінарії, з 1838 р. співав у Придворній капелі. На сюжети з українського життя композитор написав твори:Українське весілля,Ніч на передодні Івана Купала.

Великий внесок у розвиток національної музики, популяризацію української народної пісні зробили композитори П. Сокальський (18321887 рр.) – опериМазепа,Майська ніч”; М. Аркас (18521909 рр.) – операКатерина.

Світову славу українській музичній культурі приніс талановитий композитор, піаніст, диригент, педагог та громадський діяч М.В. Лисенко. Широко відомими стали його опериНаталка Полтавка,Різдвяна ніч,Тарас Бульба, дитячі опериКоза-дереза,Пан Коцький, романси на слова Івана Франка, Лесі Українки.

Талановитими продовжувачами творчих заповітів М. Лисенка були композитори К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич.

Модерністський період

На третьому етапі свого генезису український національно-культурний рух проникає у середовище народних мас. Він триває аж до початку першої світової війни.

Національно-культурне відродження у Галичині

Національне відродження, що розпочалося на Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості у Галичині, яка перебувала у складі Австрійської імперії.

Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут в Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів та єпископів П.Білянського, А.Ангеловича, М.Левицького та інших духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіальні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури.

Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав І.Я.Франко (18561916 рр.) – видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, визначний громадський та культурний діяч. І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культури, вніс вагомий вклад у розвиток національної і соціальної свідомості українського народу.

Творчий талант І.Франка як письменника виявився в ряді його оповідань та повістей, де реалістично відображено життя робітників та селян Галичини:На роботі,Навернений грішник,Борислав сміється,Захар Беркутта ін.

В історії української літератури І.Франко займає одне з провідних місць як видатний поет. Велике народне визнання принесли йому поетичні збірки:З вершин і низин,Давнє і нове,Зівяле листята ін.

У 18771882 рр. І.Франко написав визначні твори політичної лірики – “Вічний революціонер,Каменярі,Товаришам із тюрми, в яких чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості.

І.Франконайбільший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов. І.Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість.

Поряд з іменами Т.Г.Шевченка та І.Я.Франка слід назвати М.С.Грушевського (18661934 рр.) – видатну постать української духовної культури. Він є автором понад двох тисяч наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства. Понад 15 років М.С.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Товариство обєднало майже всіх провідних східно- і західноукраїнських, а також багатьох європейських вчених. Поруч з М.С.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Гнатюк, І.Франко, М.Павлик, Ф.Вовк.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84281. Пропионовокислое брожение. Химизм процесса, возбудители. Практическое использование пропионовокислого брожения 30.49 KB
  Практическое использование пропионовокислого брожения Пропионовокислое брожение вызывается пропионовокислыми бактериями относящимися к роду Propionibcterium. Химизм пропионовокислого брожения: ЗС6H12О6 → 4СНзCH2СООН 2СНзСООН 2CO2 2H2O Е глюкоза пропионовая уксусная кислота кислота Пропионовокислые бактерии – небольшие неподвижные грамположительные палочки не образующие спор факультативные анаэробы. Практическое применение пропионовокислого брожения Пропионовокислое брожение используется в сыроделии.
84282. Маслянокислое брожение. Химизм процесса. Возбудители. Практическое использование и роль в процессах порчи пищевых продуктов 32.61 KB
  Эти бактерии могут сбраживать многие углеводы, в т.ч. (крахмал, гликоген, пектиновые вещества, целлюлозу), спирты (этиловый, маннит, глицерин) и аминокислоты. По характеру используемых субстратов маслянокислые бактерии делятся на две группы: сахаролитические клостридии, которые сбраживают в основном углеводы
84283. Уксуснокислое брожение. Химизм процесса. Возбудители. Практическое использование и роль в процессах порчи пищевых продуктов 31.83 KB
  Возбудителями уксуснокислого брожения являются уксуснокислые бактерии относящиеся к двум родам: Gluconobcter и cetobcter. Бактерии кислотоустойчивы оптимальное значение рН для развития 54–63. С другой стороны уксуснокислые бактерии являются вредителями спиртового пивоваренного консервного производств виноделия производства безалкогольных напитков.
84284. Окисление жиров и высших жирных кислот микроорганизмами. Микроорганизмы - возбудители порчи жиров 32.33 KB
  Микроорганизмы возбудители порчи жиров Жиры представляют собой сложные эфиры глицерина и высших жирных кислот. Практическое значение процесса Процесс разложения жиров отмерших животных и растений происходит постоянно и имеет большое значение в круговороте веществ в природе. С другой стороны в пищевой промышленности микроорганизмы окисляющие жиры приносят вред вызывая порчу пищевых жиров и жира содержащихся в различных пищевых продуктах.
84285. Гнилостные процессы. Понятие об аэробном и анаэробном гниении. Возбудители. Роль гнилостных процессов в природе, в пищевой промышленности 33.82 KB
  Белки – высокомолекулярные соединения поэтому вначале они подвергаются внеклеточному расщеплению протеолитическими ферментами микроорганизмов которые являются экзоферментами. Конечными продуктами аэробного гниения являются кроме аммиака диоксид углерода сероводород и меркаптаны обладающие запахом тухлых яиц. Конечными продуктами анаэробного гниения являются продукты декарбоксилирования аминокислот отнятие карбоксильной группы с образованием дурно пахнущих веществ: индола акатола фенола крезола диаминов их производные являются...
84286. Характеристика пищевых заболеваний. Отличия пищевых инфекций от пищевых отравлений 27.71 KB
  Отличия пищевых инфекций от пищевых отравлений Пищевые алиментарные заболевания – заболевания причиной которых служит пища инфицированная токсигенными микроорганизмами или токсинами микробов рис.1 Сравнительная характеристика пищевых заболеваний № Пищевые инфекции Пищевые отравления 1. Возбудители в пищевых продуктах не размножаются но могут длительное время сохраняться.
84287. Патогенные и условно-патогенные микроорганизмы. Их основные свойства. Химический состав и свойства микробных токсинов 34.57 KB
  Химический состав и свойства микробных токсинов Возбудителями пищевых инфекций являются патогенные микроорганизмы к основным свойствам которых относятся: Патогенность – потенциальная способность определенного вида микробов приживаться в макроорганизме размножаться и вызывать определенное заболевание. Все патогенные микроорганизмы относятся к хемоорганогетеротрофам которые в качестве источника углерода и азота используют органические соединения из живых клеток паразиты. Возбудителями пищевых отравлений являются условнопатогенные...
84288. Инфекции. Источники и пути передачи инфекции. Виды пищевых инфекций и характеристика возбудителей. Профилактика пищевых инфекций 39.59 KB
  Источники и пути передачи инфекции. Источники инфекции – больной человек или животное а также бактерио бацилло и вируносители – люди и животные невосприимчивые к данному заболеванию а также перенесшие это заболевание. Пути передачи инфекции: Прямой контакт от больного человека к здоровому. Пищевые инфекции – такие инфекционные заболевания при которых пищевые продукты являются только передатчиками токсигенных микроорганизмов.
84289. Понятие об иммунитете. Виды иммунитета. Вакцины и сыворотки 29.58 KB
  Виды иммунитета. Вакцины и сыворотки Иммунитет – невосприимчивость макроорганизма к инфекционным заболеваниям и чужеродным антигенам. Иммунитет может быть инфекционный и неинфекционный.