7944

Поняття суспільство,суспільне, соціальне, соціум. Суспільство як самоорганізована система

Лекция

Обществознание

Поняття суспільство,суспільне, соціальне, соціум. Суспільство як самоорганізована система У переважній більшості суспільствознавчої літератури (як у минулому, так і тепер) подається тлумачення, що поняття суспільство і соціум є тотожними та рівн...

Украинкский

2013-01-30

53.5 KB

46 чел.

Поняття суспільство,суспільне, соціальне, соціум. Суспільство як самоорганізована система

У переважній більшості суспільствознавчої літератури (як у минулому, так і тепер) подається тлумачення, що поняття "суспільство" і "соціум" є тотожними та рівноцінними, тобто означають одне й те ж саме.

Таке тлумачення, з одного боку, має сенс, сутність якого полягає в тому, що ці два поняття відображають існування одного і того ж об'єкта — системи відносин між людьми у минулому, сьогоденні та майбутній перспективі. Однак, з іншого боку, можна помітити досить цікаві моменти. Зокрема, якщо зосередити увагу на діяльній, активній, цілеспрямованій стороні життя людини і спільноти, то можна помітити, що поняття суспільства і соціуму, суспільного і соціального мають відмінне одне від одного смислове навантаження. Більше того, таке різночитання смислової ваги цих понять дасть змогу, як ми переконаємося у подальшому викладі навчального матеріалу, розкрити глибинний зміст, закладений у таких поняттях, як соціальне забезпечення, соціальна відповідальність та обов'язок, соціальна ініціатива, соціальне надбання, соціальна незахищеність, соціальна свобода тощо. Безсумнівна практична значимість процесів, які відображають ці поняття, вимагає нового, сучасного статусу понять "суспільство", "суспільне", "соціальне", "соціум", бо вони є базовими, основними в осмисленні суспільно-соціальних процесів.

У сучасній літературі існують кілька визначень суспільства. Спільним для них є те, що вони з різних боків намагаються окреслити ту цілісність, яка найкраще виявляється через такі ознаки.

По-перше, суспільство  це люди. А людина — це душевно визначена природно-соціальна істота. Саме такий підсумок розуміння людини постає перед нами ще у першому розділі підручника. І цей висновок ми зробили, окресливши людину як особливу істоту, що є у світі такою завдяки цілому ряду вже відомих нам властивостей.

По-друге, суспільство  це різні люди. А це означає, що кожна людина в суспільстві постає як індивід, який має низку притаманних саме йому рис, інтересів і потреб. І строга індивідуальність людини можлива тільки як протилежність суспільно необхідним потребам та інтересам.

По-третє, суспільство  це явище самодостатності людини. Адже людина-індивід постає як протилежність іншим людям завдяки: а) участі у постійному, безперервному відтворенні людського роду; б) створенні умов, поза якими людина жити не може; в) виробленні ідей та ідеалів, за якими людина живе чи прагне жити.

По-четверте, суспільство  це спільність людей. Це вказує на те, що суспільство є можливим і дійсним тільки як співіснування різних (бо однакових не буває) людей. Співіснування не просто як співжиття, а як таке, що позначене наявністю взаємозв'язків, взаємодій, взаємовпливів, які або згуртовують, або розмежовують людей. Співіснування підкреслює, що суспільство як спільнота людей функціонує на основі консенсусу, який народжується завдяки здатності та вмінню людей порозумітися і домовитись між собою.

І, по-п'яте, суспільство  це відносини між людьми. Адже джерелами окресленого нами вищеконсенсусу є стосунки між людьми. А загальноприйнятою є думка про те, що під відносинами між людьми слід якраз розуміти систему стосунків, яка виникає в процесі життєдіяльності людей та їхніх спільнот.

Вважаючи, що наведені ознаки найбільш повно (у вимірі сьогодення) відображають сутність і зміст суспільства, можна зробити висновок у вигляді такого визначення.

Суспільство  це природно-соціальна самодостатня спільність людей.

Таке визначення суспільства слід вважати найбільш ефективним не тільки тому, що воно сконцентрувало у собі бачення основних, перерахованих вище ознак суспільства. Безсумнівно, таких ознак суспільства набагато більше. Отже, система ознак є відкритою, її завжди можна і треба доповнювати. Але це може призвести й до безплідного мудрування, тоді як перед нами стоїть зовсім інше завдання. А саме, показати, що ми здатні чітко орієнтуватись у системі реальних суспільних відносин. І в цьому нам допомагатиме подане визначення суспільства.

Дійсно, якщо уважно поставитися до вказаного визначення, то стане очевидним таке. На тлі поняття "суспільство"

чітко окреслюється те, що світоглядна культура окреслила цілою низкою похідних понять. Наприклад, "європейське суспільство", "американське суспільство", "азіатське суспільство", "африканське суспільство" тощо. І ці поняття характеризують явище суспільства за континентальною ознакою. Або "українське суспільство", "російське суспільство", "французьке суспільство" тощо. І тоді ми матимемо характеристику суспільства за етносоціальною ознакою. Чи "феодальне суспільство", "буржуазне суспільство", "соціалістичне суспільство" тощо. Тепер маємо політичний вимір суспільства. Можна, посилаючись на багатовимірність поняття суспільства, говорити про "прогресивне суспільство", "відкрите чи закрите суспільство", "демократичне суспільство", "консервативне суспільство", "інертне суспільство", "активне суспільство" тощо.

Однак для конкретної людини найголовнішим є усвідомлення того, що суспільство  це Ті (людини) природно-духовне буття, її існування в предметно-соціальному середовищі. Саме такий вимір суспільства найяскравіше демонструють поняття "суспільне", "соціальне", "соціум".

Суспільне  це реальність відносин, які створені людьми в суспільстві.

Ця реальність виникає природно, об'єктивно, незалежно від волі і свідомості окремого індивіда. Люди з необхідністю вступають у низку економічних, політичних, культурних, релігійних та інших відносин, бо природно прагнуть задовольнити свої основні інстинкти, природно посіяний інтерес і природно окреслені потреби. Зазвичай, наприклад, під суспільно-економічним процесом розуміється вся та низка відносин між людьми, яка виникає у зв'язку з тим, що люди природно хочуть їсти, пити, одягатись, мати житло тощо.

Поряд із природним у суспільному процесі існує нерозривно пов'язане з ним соціальне.

Соціальне  це реальність відносин, які створені особистостями в суспільстві.

Реальність соціального виникає завдяки соціалізації людини. Тобто природний процес розвитку людини набуває у системі суспільних відносин свого вищого рівня — соціального. Людина в натуральний процес відносин починає вносити корективи особистого плану. Соціальне — те штучне, чим людина намагається виділитись у середовищі собі подібних. Соціальним, наприклад, є не тільки прагнення влади людиною, а й одночасно те, якої і чиєї влади прагне вона чи спільнота, до якої людина належить. А в наведеному вище прикладі стосовно суспільно-економічного соціально-економічне — це не тільки те, що людина хоче їсти, пити, одягатись тощо, а й насамперед, що їсти-пити, як і для кого одягатись, яке мати житло і т. ін.

Таким чином, поняття "суспільне" і "соціальне" показують, що суспільство обов'язково трансформується у своєму розвитку в певну форму свого соціального існування, що й позначається поняттям "соціум".

Отже, соціум  це соціалізоване суспільство.

Сутність соціалізації того чи іншого суспільства показує, наскільки те, що створили люди як особистості, відповідає їхній дійсній природі, споконвічно зорієнтованій на гуманізм, гармонію людини і природи, прогрес людини і людства.

І при такому поясненні стає цілком очевидним, що соціальне забезпечення, наприклад, — це не обов'язок держави. Це зобов'язаний робити, втілювати в життя той чи інший соціум, використовуючи державу. А якщо цей соціум не здатний на таке, то його потрібно змінювати чи навіть ліквідувати. Але при цьому слід пам'ятати, що ліквідовуються не люди, а відносини, створені людьми як особистостями. Творення людьми нових соціальних відносин, нового соціуму (якщо це здійснюється у прогресивному вимірі) дає змогу їм вести суспільство до розквіту, використовуючи на цьому шляху як державу, так і інші владні та, наприклад, духовні важелі.

Спочатку погляди на суспільство як самоорганізовану систему, що саморозвивається, ґрунтувалися на ідеї, згідно якої основою історичного розвитку є саморозвиток Світового Духа, який реалізується через розвиток духу епохи, що, у свою чергу, передбачає активну діяльність людини. Людська активність, мотивована роз'єднаними егоїстичними потребами, інтересами, навіть пристрастями індивідів, складає єдиний адекватний засіб, через який Світовий Дух реалізує свою внутрішню мету. Сам Світовий Дух не може ні працювати, ні воювати, і тому дозволяє замість себе діяти людині. Світовий Дух має своєрідну "хитрість": він творить історію через діяльність конкретних людей.

Далі розвиток поглядів на суспільство як самоорганізовану систему, що саморозвивається, ґрунтувався на думці, що в суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої волі відносини — виробничі відносини, які відповідають певному рівню розвитку продуктивних сил, що постають як єдність предметів праці, знарядь праці та робочої сили (здатності людини до праці). Сукупність виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична та політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріальних благ, який є органічною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин, зумовлює соціальний, політичний і духовний процес життя взагалі.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. найпопулярнішим ученням про самоорганізованість суспільства була концепція "ідеальних типів", згідно з якою історичний процес є настільки різнобарвним плетивом подій, фактів, процесів, що аж ніяк не вкладається у будь-яку систему взагалі. Будь-яка систематизація історії, стверджує ця концепція, має умовний характер. В історії домінує одиничний факт, унікальна подія, схема ж узагальнює, ідеалізує, подає у вигляді закономірності, якої в реальній історії не існує. Схема є простим службовим поняттям — "ідеальним типом" — своєрідним інструментом, який сам по собі нічого не відображає, але необхідний для пізнання. Одночасно вчення про "ідеальні типи" суспільства наголошує, що жоден із чинників суспільного життя не слід абсолютизувати. Істинну картину соціуму дає лише факторний аналіз. При цьому дослідник має право розглядати суспільство з боку визначальності будь-якого фактора. Духовні фактори зумовлюють економіку не меншою мірою, ніж економіка — розвиток духу. Те саме стосується політики і культури, освіти і релігії, економічної боротьби суспільних класів та їхніх ідеальних прагнень.

Ще одне тлумачення суспільства як самоорганізованої системи постає як оригінальне вчення про суспільство як соціальну систему функціонуючих структур, що увійшло до скарбниці світової суспільної думки як концепція структурно-функціонального аналізу суспільства, або теорія соціальної дії. Суспільство, згідно цієї теорії, є своєрідною системою координат дії, найважливішими елементами якої є соціальна система, система культури та система особистості. Сукупність суспільних відносин залежить від соціальних взаємозв'язків індивідів і соціальних систем. У результаті та на засадах взаємодії "Я" й "іншого" система культури впроваджується в систему особистості, завдяки чому утворюється стійка та стабільна соціальна система. Засобом такого впровадження і стабілізації постає система соціалізації особистості. Це поняття в окресленій нами концепції має опорне значення.

Досить цікавим варіантом трактування суспільства як системи, що самоорганізовується та саморозвивається, є концепція, яка, визначаючи саморозвиток суспільства, вводить поняттясоціальний характер, який є результатом динамічної адаптації людської природи до соціально-економічної структури суспільства, активним психологічним чинником суспільного процесу, що зміцнює або руйнує функціонуюче суспільство. При цьому виділяються такі типи соціальних характерів: рецептивний, або сприймаючий, експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий та продуктивний.

Основна функція соціального характеру полягає в оформленні енергії членів суспільства в такий спосіб, щоб при виборі способу поведінки їм не доводилось щоразу свідомо приймати рішення — дотримуватись соціальних зразків чи ні. Необхідно, щоб людям хотілося діяти так, як того вимагають обставини суспільного життя, і водночас, щоб вони задовольнялися своїми діями відповідно до вимог даного суспільства і даної культури. Іншими словами, функція соціального характеру полягає в тому, щоб формувати і спрямовувати енергію людей цього суспільства для забезпечення його функціонування та відтворення.

Отже, наведені у підручнику точки зору показують, що основою суспільства, як самоорганізованої системи, є діяльнісна сутність людини. Адже суспільство — це одночасно і стан, і реальний життєвий процес людини (особистості, соціальної групи, соціуму), що відбувається в конкретних умовах та завдяки пізнанню і свідомому перетворенню дійсності, тобто завдяки діяльності. Діяльність  це специфічно людська форма активного відношення до світу, змістом якої є цілеспрямована, доцільна його зміна, свідоме перетворення.

Основними моментами діяльності є: по-перше, наявність суб'єкта діяльності — людини як носія діяльності; по-друге, мета діяльності — один із проявів свідомої поведінки людини, що характеризує передбачення в мисленні результату діяльності та шляхи його досягнення за допомогою певних засобів, це — ідеальний образ бажаного, відповідно до якого перетворюється предмет. По-третє, діяльність охоплює засоби діяльності, за допомогою яких відбувається перетворення дійсності. По-четверте, це предмет діяльності як об'єкт, на який спрямована дія; по-п'яте, це результат діяльності; і, нарешті, по-шосте, — це сам процес діяльності, людська активна дія. Універсальним предметом діяльності є природа і суспільство, а її загальним результатом — "олюднена" природа, культура.

Як суб'єкт діяльності, людина має передусім мислити і діяти, діяти і мислити. Теологія вважає, що першим було слово. Наука надає перевагу ділу. Філософія виходить зі споконвічної єдності слова і діла як первинного принципу пояснення специфіки соціального.

Якщо розглядати єдність слова і діла з боку діла, цілком правомірним є визначення діяльності як умови, засобу, рушійної сили й сутності соціального. Поза діяльністю соціального не існує. Завдяки діяльності людина подолала вихідну тотожність із природою, піднялася над нею, отримавши надприродні статус і форму свого буття. Отже, діяльність, таким чином, є джерелом формування соціальності. Соціальне живе лише в діяльності людини і через неї. Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий світ — культуру. Отже, діяльність є засобом формування соціального як культурного середовища життя людини. Вона виконує соціокультурну творчу функцію, творить соціум як культуру, реалізує суспільство як самоорганізовану систему.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27326. Мышление как особый психологический процесс 35.5 KB
  К формам мышления относятся: Понятие это форма мышления отражающая существенные свойства связи и отношения предметов и явлений. Суждения это форма мышления позволяющая устанавливать простейшие связи между познаваемыми явлениями как связи и отношения между предметами и явлениями окружающего мира их свойствами и признаками. Умозаключение форма мышления в которой из одного или нескольких суждений выводится новое суждение. Виды мышления чаще всего мышление подразделяют на теоретическое понятийное и образное и практическое...
27327. Педагогика в системе гуманитарных знаний и наук о человеке 20.18 KB
  Педагогика начального образования как наука о воспитании образовании и развитии младших школьников Педагогика с греческого означает детоводство дитяведение. Педагогика наука о воспитании человека совокупность теоретических и прикладных наук изучающих воспитание образование и обучение. Педагогика это относительно самостоятельная дисциплина имеющая свой объект и предмет изучения. Педагогика в широком смысле влияние всех внешних воздействий естественной и социальной среды.
27328. Методология и методика педагогического исследования, Методологическая культура учителя 30.65 KB
  Методы обучения т. В свою очередь возможность исследователя сформировать новые методы и подходы в своей педагогической деятельности является показателем его высокой методологической культуры. Теоретические и эмпирические методы педагогического исследования Пути способы познания объективной реальности принято называть методами исследования. Различают теоретические и эмпирические методы педагогического исследования.
27329. Система образования и ее характеристика 23.22 KB
  Ведущую роль в области образования играют принципы государственной политики. Создавать условия для общедоступности образования приспособления системы образования к уровням и особенностям развития и подготовки обучающихся воспитанников. Носить демократический характер образования и допускать автономность обр.
27330. Целостный педагогический процесс 42.13 KB
  Раскрывая вторую характерную черту педагогического процесса усовершенствование он пишет: Усовершенствование же имеет три направления: 1 устранение препятствий с пути естественного развития сил отрицательная сторона; 2 прямое положительное содействие правильному развитию наличных способностей положительная сторона; 3 искоренение недостатков и насаждений ценных свойств усовершенствование в тесном смысле. Понятие структура и функции педагогического процесса Педагогическим процессом называется развивающиеся взаимодействие...
27331. Воспитательный процесс и его характеристика 17.82 KB
  Сложность воспитательного процесса Сложность воспитательного процесса состоит и в том что его результаты не так явственно ощутимы и не так быстро обнаруживают себя как например в процессе обучения. Одна из особенностей воспитательного процесса его непрерывность. Процесс воспитания комплексный что означает единство целей задач содержания форм и методов воспитательного процесса подчиненное идее целостности формирования личности.
27332. Концепция духовно-нравственного развития и воспитания личности гражданина России 21.42 KB
  Принципы: Организация социально открытого пространства духовнонравственного развития и воспитания личности гражданина России нравственного уклада жизни обучающихся осуществляется на основе: нравственного примера педагога; социальнопедагогического партнёрства; индивидуальноличностного развития; интегративности программ духовнонравственного воспитания; социальной востребованности воспитания. Нравственность учителя моральные нормы которыми он руководствуется в своей профессиональной деятельности и жизни его отношение к своему...
27333. Воспитательная система школы. Составляющие воспитательной системы школы 21.29 KB
  Воспитательная система школы это такой способ организации ее жизнедеятельности который предполагает упорядоченность дидактического и воспитательного процессов их взаимопроникновение в соответствии с принятой педагогической идеей совершенствование и изменение характера сложных связей между компонентами системы И. Ее компоненты: цели выраженные в исходной концепции то есть совокупность идей для реализации которых система создается;деятельность обеспечивающая ее реализацию; субъект деятельности ее организующий и в ней участвующий;...
27334. Дидактика как теория обучения (историко-педагогический аспект) 19.72 KB
  Дидактика теория обучения часть педагогического изучения закономерностей процесса образования и обучения. Задачи дидактики: Установление целей и задач теории Анализ процесса обучения и открытие его закономерностей Обоснование принципов и правил обучения Определение содержания образования Конкретизация форм организации обучения Разъяснение методов и способов обучения Характеристика материальных средств с помощью которых выполняются задачи обучения. Дидактику он трактовал как теорию образования и обучения и как теорию воспитания.