7945

Поняття про природу. Природа як об’єкт знання та пізнання.

Лекция

Логика и философия

Етимологічно, тобто відповідно до первісного значення слова, поняття природа є похідним від слів при роді (тобто родовій общині, формі спільноти людей, повязаних між собою кровною спорідненістю), при родах, при породіллі (тобто при народженні, адже природа породжує людину). Але це поняття і в літературі, і в буденній мові вживається неоднозначно

Украинкский

2013-01-30

68 KB

15 чел.

Поняття про природу. Природа як об’єкт знання та пізнання.

Етимологічно, тобто відповідно до первісного значення слова, поняття природа є похідним від слів "при роді" (тобто родовій общині, формі спільноти людей, пов'язаних між собою кровною спорідненістю), "при родах", "при породіллі" (тобто при народженні, адже природа породжує людину). Але це поняття і в літературі, і в буденній мові вживається неоднозначно.

У найширшому розумінні природа  це, перш за все, ми самі, а також все існуюче, весь світ в об'єктивній різноманітності його проявів. У цьому значенні поняття "природа" охоплює все суще, весь Всесвіт, воно близьке до поняття "матерія". Отже, це весь світ навколо нас у всій безкінечності своїх проявів, об'єктивна реальність, що існує поза людиною і незалежно від неї. Природа не має ні початку, ні кінця, вона безкінечна у просторі й часі, перебуває у безперервному русі, змінах. Отже, у цьому сенсі природа включає в себе і людське суспільство.

В іншому розумінні природа  це об'єкт науки, точніше — сукупний об'єкт "наук про природу", природознавства.

Але найбільш поширеним є розуміння природи як сукупності об'єктивних умов існування людства, його навколишнього середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме в цьому розумінні поняття "природа" вживається для характеристики її місця та ролі в системі відносин людини і суспільства та об'єктивної дійсності.

Таким чином, поняття "природа", "природне середовище" мають важливе практичне та психологічне значення, оскільки в них робиться наголос на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання, об'єктом вивчення та перетворення. У цьому аспекті природа як складова світової цілісності становить основу буття людини та суспільства, предмет людської діяльності, середовище людського існування.

Протилежне поняттю природа — поняття культура. Не розглядаючи останнє докладно (про це йтиметься в одному з наступних розділів), лише констатуємо, що культура — це освоєне, перетворене людиною, природа ж — те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами. Культура, таким чином, є перетвореною людиною природою. Тому діяльність людини можна розглядати як перетворення природного, натурального в культурне, штучне. Саме в цьому перетворенні природи знаходить прояв сутність людського способу існування у світі.

Людина, таким чином, у своїй діяльності протиставлена природі, але водночас є частиною і породженням великої "матері-природи". Природа ж пов'язана сама з собою, оскільки людина є її частиною. Тому культурній історії людства передувала природна передісторія, в процесі якої складалися природні передумови суспільного життя.

Але природа для людини — не лише умова її існування, не тільки сфера її перетворюючої діяльності. На цих засадах виникають і розвиваються й інші форми відносин людини з природою, зокрема, крім практичного, пізнавальне відношення, яке реалізується у формі передусім природничих наук; оціночне ставлення до природи, яке має відображення у поняттях блага, краси, добра тощо. У сучасному світі людина вперше за свою історію змушена також брати на себе відповідальність за збереження тієї частини природи, яка включена до сфери розвитку продуктивних сил суспільства і стає дедалі ширшою.

Таким чином, людина, суспільство та культура водночас і протистоять природі, і органічно в неї входять. Така суперечність породжує різне розуміння взаємовідносин людини і природи, про що йтиме мова далі.

Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і природи дає нам поняття навколишнє середовище, або довкілля. Це середовище звичайно поділяють на природне і штучне навколишнє середовище, або на так звану першу, неолюднену природу, що існує незалежно від людини та її діяльності, яка ще не стала предметом практичного перетворення і є потенційним об'єктом пізнання та освоєння (інколи її називають "натуральною природою"), і другу, тобто природу, яка вже охоплена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобтосередовищем культури.

До природного середовища належать гео- та біосфера, тобто ті матеріальні системи, які виникли поза і незалежно від людини, але стали або можуть стати об'єктом її діяльності. З початком освоєння космосу такими об'єктами можна вважати і певну частину Сонячної системи, так званий ближній космос. Отже, природне середовище не обмежується лише географічним середовищем. Поняття географічне середовище було введене у соціальну філософію та географію французьким ученим Ж. Реклю (1830—1905) та російським природознавцем Л.І. Мечниковим (1838—1888), братом видатного фізіолога І.І. Мечнікова, і до початку космічної ери воно більш-менш правильно відображало сутність проблеми. Що ж до сьогодення, то географічним середовищем можна вважати лише ту частину природи, з якою суспільство безпосередньо контактує на певному історичному етапі. Воно охоплює тільки поверхню Землі, становить надзвичайно важливу, але не єдину підсистему природного середовища існування людини, в чому ми незабаром переконаємося.

Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об'єкти естетичного і морального ставлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, яких не існує у природі: рослини та тварини, виведені або створені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов'язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його.

Щоб переконатися в зростанні ролі штучного середовища в житті людини, звернемося до такого прикладу. Маса всіх штучно створених людиною неживих речей та живих організмів називається техномасою.  Маса всіх живих організмів, які існують у природному середовищі, називається біомасою. Сучасні елементарні розрахунки свідчать, що техномаса, вироблена людством протягом лише одного року, становить близько 1013—1014 тонн, біомаса ж, вироблена на суші, — 1012 тонн. Отже, вже сьогодні людство створило штучне середовище свого існування, яке в десятки й сотні разів продуктивніше за природне. До цього слід додати також техногенний вплив людини, який призводить до змін геологічних структур, створення штучних водойм, змін атмосфери і навіть світіння Землі, тобто зміни її випромінювання під впливом штучних енергетичних процесів.

Водночас природне середовище є не лише матеріальними умовами життєдіяльності людини і вихідним об'єктом виробництва, а й об'єктом певного естетичного й морального відношення. Адже з природою, як уже говорилося, нерозривно пов'язане не лише фізичне, а й духовне життя людини. Тому ставлення людини до природи не визначається лише утилітарними, меркантильними інтересами, воно охоплює також і розуміння глибин людської душі.

Таким чином, можна зробити чотири принципових висновки, в яких відображається "людське обличчя" природи:

•   природа така, що має здатність породжувати людину;

•   людина як у прямому, так і в переносному розумінні народжується "з природи";

•   природна основа людини є тими підвалинами, на яких тільки й можливе виникнення неприродного, тобто людського буття, психіки, свідомості тощо;

•   у природному матеріалі людина втілює те, що є для неї непритаманним, неприродним. У підсумку природа стає засадами суспільного життя.

 

Різні тлумачення поняття "природа" відображають певну "сходинку" в розвитку культури та рівень суспільних відносин, про що йтиметься.

Природа як обєкт пізнання.

Як відомо з попереднього розділу, процес пізнання є процесом взаємодії людини, соціальних груп, колективів, суспільства, людства в цілому (тобто суб'єкта пізнання) з тією частиною природи, яка вже охоплена людською діяльністю і пізнанням, тобто з об'єктом пізнання. Адже знання  це зв'язок між природою, людським духом і практичною діяльністю людини. Саме в цьому значенні природа є сукупним об'єктом людського пізнання. Виходячи з того, що природа зумовлює існування людини та суспільства, виявляється внутрішня об'єктивна закономірність природних речей і явищ соціальної дійсності. Ми часто-густо вживаємо в повсякденному житті такі поняття, як природа держави, природа пізнання, природа світла, природа естетичного та багато інших. І природа в цьому розумінні є предметом пізнання людиною та наслідування нею. Людина може впливати на природу, змінюючи її відповідно до своїх потреб та інтересів, тільки пізнаючи її явища, зв'язки, процеси та закономірності. І чим краще людина знає закони природи, тим ефективнішою стає її перетворююча діяльність.

Ще в давнину почали накопичуватися знання про природу. Безпосередньо пов'язана з природою міфологічна та релігійна свідомість як духовно-практичне освоєння світу, тобто міфологічні уявлення, позанаукові знання (наприклад магія), релігійні догмати тощо. Під час практичної, передусім трудової діяльності (згадаймо мисливство, рибальство, збиральництво, землеробство тощо), почали поступово формуватися й уривчасті, фрагментарні знання про природу. З практичних потреб людства виникли, наприклад, геометрія, астрономія та інші знання.

Як результат повсякденних спостережень, досвіду, який набувався під час цих спостережень, знання дбайливо зберігалися, накопичувалися й передавалися від покоління до покоління. Пізніше, з виникненням релігії, набуті знання зберігалися жерцями, які використовували їх як для організації різних робіт (землеробських, будівельних, іригаційних та ін.), тобто із суспільною метою, так і для підтримки свого авторитету та могутності, отже, з особистою метою.

Але лише філософія почала систематизувати знання, застосовувати їх для формування цілісної картини світу. Адже філософія як духовно-теоретичне освоєння світу пов'язана з осмисленням природи, взаємозв'язку природи і людини. Філософія власне виникає як натурфілософія (філософія природи), адже всі мислителі античності були водночас і природодослідниками. Сама філософія впродовж майже двох тисячоліть розвивалась як єдиний комплекс знань про природу. За цей час мислителі висунули багато геніальних здогадів, хоча було в її історії і чимало фантастичних припущень.

І лише з XVII ст. науки про природу починають виокремлюватися з натурфілософії, утворюють самостійні напрями природознавства, тобто формується сучасна багатогалузева наука, систематизуються накопичені знання, бо лише знання, зведені в систему, за І. Кантом, є наукою.

Назвемо деякі найважливіші наукові відкриття, що стали епохальними в розвитку світової науки: теорія М. Коперника; переворот у хімії, зроблений кисневою теорією А. Лавуазьє; докорінна зміна поглядів у біології у другій половині XIX ст. у зв'язку з появою вчення Ч. Дарвіна; революція в природознавстві на рубежі XIX і XX ст., яка почалася з вивчення фізикою атома, та багато інших. Сьогодні наука проникає як "у ширину" — у мегасвіт, так і "вглиб" — у мікросвіт, продовжуючи вивчати таємниці нашого макросвіту.

Проте людина не лише вивчала природу, а й наслідувала їй. Ще античний мислитель Демокрітвисловив думку, що культура є своєрідним продовженням природи, що навіть праця є наслідуванням діяльності тварин, птахів та ін. Ми є учнями павука у ткацькому та кравецькому мистецтві, учнями ластівки в побудові житла й учнями співучих птахів, лебедя й солов'я, у співах, вважав Демокріт.

Попри перебільшення ролі запозичень у природи в процесі діяльності, можна стверджувати, що у птахів людина перейняла таємницю польоту, у тварин, спостерігаючи за їхніми звичками, вчилась обережності, маскування, уміння будувати своє помешкання, влаштовувати засідки тощо. Людина з прадавніх часів почала розуміти, що саме природа є найбільшим майстром, тому, вивчаючи її, вона зробила багато відкриттів і винаходів, які відтворювали майстерність природи.

У наш час створена навіть спеціальна галузь виробництва — біотехнологія, в якій виробничі процеси відтворюють явища, характерні для живих організмів. Виникла нова перспективна наука — біоніка, метою якої є розв'язання технічних завдань шляхом дослідження й моделювання особливостей і властивостей живої природи (наприклад, локатора летючих мишей, гідролокатора та особливостей будови тіла дельфінів тощо). Специфічною галуззю біоніки є нейробіоні-ка, основи якої стали передумовою розробок штучного інтелекту.

Протягом багатьох століть людина прагнула сконструювати істоту, подібну до неї самої, тобто робота. І сьогодні ми вже маємо роботів, які наближаються (а може, й перевершують?) за своїми можливостями до людини не лише у сфері формалізованого мислення (рахування, гра в шахи, самопро-грамування, мовні переклади), а й у сфері творчості, у літературі та мистецтві, а також у сфері емоційного життя людини. Але всі ці успіхи поки що є досить скромними порівняно з винахідливістю природи.

Не варто забувати й того, що природа є джерелом цілющих засобів. Люди здавна зналися на травах, уміли лікувати ними різні хвороби, передавали ці знання від покоління до покоління. Адже лікарські рослини дійсно мають величезну силу, дозоване вживання їх є цілющим для організму (на відміну від хімічних, фармакологічних засобів). Багато з цих знань були втрачені, особливо це характерно для європейської медицини. Останнім часом природні лікувальні засоби набувають значного поширення у профілактичній і лікувальній медицині.

Важливе значення має природа й для психічного здоров'я людини: давно вже відомо, що де б людина не жила, її все одно "тягне" в рідні місця, туди, де вона народилася і виросла, де минули її дитинство та юність. Існує навіть своєрідна хвороба — ностальгія, тобто туга за Батьківщиною. Втрачаючи Батьківщину або ж розлучаючись із нею, людина починає переживати відсутність рідних пейзажів, лісів, озер чи гір, степу, з якими вона зріднилася.

Природа завжди була для людей не лише вчителем мудрості, а й простоти та доброти. На думку багатьох видатних людей, яку поділяє, мабуть, кожен із нас, спілкування з природою робить нас добрішими й кращими. Адже саме спілкування з нею, навіть її просте сприйняття, дає нам радість, бо вона є невичерпним джерелом краси, не залишає байдужими навіть найчерствіших людей. Сама краса сприймається як гармонія, стосовно живої природи вона є виразом біологічної доцільності, "почуттям міри", як говорили ще в давнину.

Історичний розвиток уявлень про природу.

Розуміння природи історично мінливе, воно відображає певні етапи розвитку людства, його взаємодії з природою.

У міфології природа уподібнюється людині. Речі та явища природи, небесні тіла, тварини, навіть надприродні істоти (духи, боги) наділяються зовнішністю й фізичними рисами людини. Природний та соціальний світи у цьому типі світогляду ще не розрізняються. Людина залежала від природних сил, її світогляд породжував анімістичні й тотемістичні вірування.

У релігії (йтиметься передусім про середньовічну християнську традицію) природа створена Богом. Так, у Біблії говориться про акт творіння: "На початку Бог створив небо та землю, відділив Небо від суші і повелів з'явитись рослинам. На четвертий день створив Сонце, Місяць і Зірки, на п'ятий — риб, звірів, птахів та іншу живність. На шостий день створив людину".

Але природа протиставляється людині як зашкарубла, статична, нездатна до розвитку й удосконалення, як така, що не має позитивних вимірів. Людина ж створена за образом і подобою Божою, її природна частина потребує постійного духовного приборкання, адже життя — це боріння божественного начала (душі) з гріховним природним началом (тілом). Щоправда, наявним був і інший підхід: оскільки природа є божественним творінням, то в ній потрібно шукати раціональне начало, закладений у ній божественний план. Тому природа розуміється як книга, виходячи з того, що Бог дав людям дві книги — Святе Письмо, або Біблію, та Книгу Природи.

Уже в античному мисленні знаходимо обґрунтування ідеї гармонії людини і природи. З одного боку, людина є частиною природи ("мікрокосм"), у ній немає нічого, чого не було в космосі в незмірно більших розмірах. Подібно до того як тіло людини складається з елементів, розсіяних у космосі, так і розум людини є частинкою світового розуму. З іншого — сам космос розглядався як якийсь живий і досконалий, упорядкований організм, підпорядкований певному ритму, логосу, закону. Життя природи наділялося антропоморфними властивостями.

В епоху Відродження відбувається відкриття краси і величі природи, яка розглядається як джерело радощів, насолод (згадаймо неперевершені шедеври живопису того періоду). Можна говорити про культ природного, тілесного в самій людині, про антропоцентричний характер філософії Відродження і становлення наукового вивчення природи і людини.

По-новому переосмислюється й релігія, панує пантеїзм (від латинського пан — усе і теос — бог) — філософсько-релігійне вчення, за яким бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею. "Світ є розгорнутим існуванням Бога, а Бог — згорнутий стан світу, — вважав німецький учений М. Кузанський (1401—1464). — "Бог є природа".

Надалі у філософії та естетиці романтизму природа розглядається як притулок, протиставлений розбещеній і ганебній цивілізації. Французький просвітитель і філософ Жан-Жак Руссо категорично заявляв, що перехід людини від природного стану до соціального є джерелом усіх її нещасть, закликав до повернення до природи. Подібні заклики можна почути й у наш час (наприклад, "назад до печер", "назад до природи" тощо).

У процесі становлення капіталізму, з формуванням нового історичного типу філософії — філософії Нового часу — виникає якісно новий тип ставлення людини до природи, її розуміння. Природа розглядається вже як об'єкт інтенсивної перетворюючої діяльності, як комора, з якої можна черпати все без міри й рахунку. Найчіткіше це було висловлено засновником даного етапу розвитку світової філософії англійським мислителем Ф. Беконом, який сформулював принцип — "Знання — це сила" і вважав, що мета науки і техніки — панування над природою.

Ф. Бекон створив стратегічний ґрунт для нового емпіричного (досвідного) методу західноєвропейської науки. У нього ми знаходимо такі поняття стосовно ставлення людини до природи: природу треба "приборкувати у її блуканнях", розпинати, примушувати видавати свої таємниці вченим, обмежувати, "робити рабою", контролювати тощо. Така сама позиція щодо природи була притаманна і французькому мислителю Рене Декарту, який вважав, що "людина є власником і володарем природи".

Певною мірою таке розуміння природи, ідея її утилітарного використання та підкорення панує й сьогодні. Але оскільки метою сучасного розвитку людства стало його виживання, а останнє можливе лише через збереження, "виживання" природи, особливо гостро стоїть зараз питання про докорінну зміну такого розуміння природи і ставлення до неї, необхідність гармонії, партнерства людини і природи, про що йтиметься далі.

Щодо природничо-наукового знання, то від епохи капіталізму в ньому переважає ідея випробування природи, прагнення пізнати її таємниці (до чого закликав Ф. Бекон), звести всю багатоманітність природи до чітко сформульованих законів. Причому споживацьке ставлення до природи домінувало головним чином у першій половині XX ст. З другої ж половини XX ст. становище змінилося, ставлення людини до природи починає включати в себе момент відповідальності, що може викликати найглибші зміни самого характеру при-родоперетворюючої діяльності людини, суспільства, її напрямів та методів здійснення. Але для оптимізму підстав, на жаль, ще досить мало.

Узагальнюючи, зробимо висновок, що в процесі розвитку уявлень про природу можна виділити два принципово протилежні її розуміння:

•   природа є царством сліпих, стихійних сил, непідвладних людському розуму, хаосом;

•   природа — царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність, немає місця для свавілля й примх, які часто-густо трапляються у взаємовідносинах між людьми.

Відповідно до цих уявлень були сформульовані й дві настільки ж протилежні позиції:

•   необхідність підкорення природи людині, панування над нею;

•  необхідність вчитися у природи як взірця досконалості, який перевершує і людину, і культуру.

З позицій сучасної науки, природа не створена і незнищенна, невичерпна, безкінечна й безмежна. У своєму розвитку неорганічна природа породжує органічну (біосферу), остання ж готує всі необхідні біологічні умови для появи людини. Виникнення людини, суспільства суттєво змінює саму природу (формується ноосфера).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31270. ЕЛЕКТРОНІКА ТА МІКРОСХЕМОТЕХНІКА 951 KB
  050702 ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА КРЕМЕНЧУК 2011 Методичні вказівки щодо виконання курсової роботи з навчальної дисципліни “ Електроніка та мікросхемотехніка †для студентів усіх форм навчання за напрямками 6. Сергієнко ЗМІСТ Вступ 4 1 Мета та задачі курсового проектування 4 2 Тематика курсових робіт 4 3 Порядок виконання курсової роботи 4 4 Структура курсової роботи 6 5 Порядок захисту курсової роботи 7 6 Критерії оцінювання курсової роботи 7 7 Зміст курсової роботи 8 8 Вимоги що до оформлення курсової роботи 9 ДОДАТОК А. Виконання курсової...
31271. ЕЛЕМЕНТИ ЕЛЕКТРОПРИВОДА ТА ТРЕНАЖЕРИ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИХ КОМПЛЕКСІВ 8.84 MB
  Перелік практичних робіт 5 Практична робота № 1 Обробка експериментальних даних в пакеті MthCD 5 Практична робота № 2 Дослідження схем та принципу дії перетворювачів частотанапруга і напругачастота 9 Практична робота № 3 Дослідження схем включення та основних параметрів датчиків струму та напруги. Наведено приклад обробки експериментальних даних сигналів датчиків швидкості струму напруги. Обробка експериментальних даних у пакеті MthCD Мета: набуття навичок обробки експериментальних даних за допомогою математичного...
31272. Складання схеми електропостачання цеху 1.7 MB
  На вибір схеми і конструктивне виконання цехової мережі впливають такі фактори як категорія надійності живлення ПЕЕ розміщення на території цеху номінальні струми і напруги. Такі схеми виконують за допомогою комплектних шинопроводів типу ШРА на струми до 630А додатки 1 табл.8 Визначення повної розрахункової потужності і розрахункового струму : . Застосовування вимикачів навантаження які здатні відключати робочі струми трансформаторів замість силових вимикачів невеликої та середньої потужності здійснюється з метою зниження...
31273. Методичні вказівки щодо виконання лабораторних робіт з навчальної дисципліни „Моделювання електромеханічних систем” 1.02 MB
  Розрахунок перехідних характеристик на моделі та визначення параметрів передавальної функції електромеханічної системи 34 Список літератури 37 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ Мета дисципліни €œМоделювання електромеханічних систем€ полягає в підготовці інженерів широкого профілю здатних самостійно і творчо розв’язувати задачі проектування дослідження налагодження й експлуатації сучасних автоматизованих електроприводів і систем автоматизації промислових установок і технологічних комплексів у будьяких галузях народного господарства. Внаслідок проведення...
31274. Математичні методи в обчисленнях на ЕОМ. Методичні вказівки щодо практичних занять і самостійної роботи 3.62 MB
  Практичне заняття № 2 Розв’язання систем лінійних алґебраїчних рівнянь. Практичне заняття № 3 Розв’язання нелінійних рівнянь та їх систем. Розвиток інформаційних технологій і широке впровадження математичних методів в інженерні дослідження висувають підвищенні вимоги до підготовки інженерів з електромеханіки. Дисципліна Математичні методи в обчисленнях на ЕОМ орієнтує студентів на використання сучасного прикладного програмного забезпечення під час розв’язання різноманітних інженернотехнічних задач.
31275. Математичні методи в обчисленнях на ЕОМ 4.9 MB
  Практичне заняття №1 Інтерполяція функції. 5 Практичне заняття №2 Апроксимація функції. Інтерполяція функції МЕТА: вивчення методів та придбання навичок інтерполяції функцій засобами пакету MathCAD Рекомендації щодо обробки результатів При експериментальному вивченні явища необхідно розв’язувати такі задачі: знайти аналітичний вираз для функції що задана таблицею або графіком; обчислити значення функції що задана таблицею у мимовільній точці деякого відрізку. Нехай для функції що задана вузлами необхідно знайти значення функції...
31276. МІКРОПРОЦЕСОРНІ ПРИСТРОЇ 993.5 KB
  Remove Видаляє клавішний макрос. Size move Ініціює переміщення і зміну розмірів вікна. Проста програма з трьома сеґментами ;Вкажемо відповідність сеґментних реґістрів сеґментам assume CS:code DS:data ;Опишемо сеґмент команд code segment ;Відкриваємо сеґмент коду begin: mov AXdata ;Початкова ініціалізація mov DSAX ;сеґментного реґістра DS на сеґмент ;даних ;Виведемо на екран рядок тексту mov АН09h ;Функція DOS виведення на екран mov DXoffset msg ;Адреса де зберігається ;рядок що виводиться на екран int 21h...
31277. МІКРОПРОЦЕСОРНІ ПРИСТРОЇ В ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИХ СИСТЕМАХ 829 KB
  050702 – ЕЛЕКТРОМЕХАНІКА КРЕМЕНЧУК 2011 Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни Мікропроцесорні пристрої в електромеханічних системах для студентів денної та заочної форм навчання у тому числі скорочений термін навчання за напрямом 6. Гладир Кафедра систем автоматичного управління та електропривода Затверджено методичною радою Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського Протокол №____ від__________ Заступник голови методичної ради______________ доц.21 ВСТУП Дисципліна Мікропроцесорні...
31278. ОСНОВИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОЕКТУВАННЯ ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНИХ ПРИСТРОЇВ І ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИХ СИСТЕМ. Методичка 13.69 MB
  Принципова схема печатної плати 13 8 Розробка печатної плати електричної частини електротехнічного пристрою електромеханічної системи в пакеті Р САD 14 8.1 Вибір і обґрунтування конструкції печатної плати 14 8.2 Розробка принципової електричної схеми печатної плати в редакторі Schematic 16 8.5 Трасування печатної плати у середовищі пакета PCAD 20 9 Висновки 21 10 Перелік використаної літератури 21 11 Додатки 22 Список літератури 23 Додаток А Зразок оформлення титульної сторінки 24 Додаток Б Зразок завдання на курсову роботу 25 ВСТУП...