7947

Сутність людини та сенс людського життя

Конспект урока

Логика и философия

Тема Сутність людини та сенс людського життя Мета: Проаналізувати та визначити основні поняття сутності людини та сенсу людського життя розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему виховувати толерантне ставлення до пра...

Украинкский

2013-01-30

22.85 KB

33 чел.

Тема Сутність людини та сенс людського життя

Мета: Проаналізувати та визначити основні поняття сутності людини та сенсу людського життя; розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему; виховувати толерантне ставлення до права іншої людини мати власні світоглядні погляди.

Обладнання: підручник, схеми та таблиці, дидактичний та ілюстрований матеріал.

Хід уроку.

Організація уроку.

Відсторонене вивчення людини передбачає осмислення її відносин з природою, суспільством, Богом і самою собою. Проникнення в таємницю людини "зсередини" передбачає осягнення її тілесного, емоційного, морального, соціального та духовного буття.

 Релігія розглядає як вищу цінність Бога. Тому таємниця людини у цій системі мислення (типі світогляду) виявляється або принципово недосяжною, або віднесеною до сутності божественного. Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне одному як величне і низьке (Авґустин Блаженний уявляв душу як незалежну від тіла і ототожнював її з людиною, Фома Аквінський розглядав людину як єдність тіла і душі, як істоту проміжну між твариною і ангелами).

 Мислителі натуралістичної орієнтації виходять з культу природи, космосу (адже натура в перекладі з латинської — природа). Тому людина вважається лише природною істотою, вона нічим особливо не відрізняється від тварин. Сутність людини представники натуралізму бачили лише в якихось незмінних біологічних чи психологічних властивостях (так, 3. Фрейд, відомий австрійський психіатр і філософ, вважав, що сутність людини може бути зведена до її підсвідомих інстинктів — еросу і танатосу, тобто кохання і смерті, які визначають всю життєдіяльність людей і навіть їхню історію).

 Подібні погляди на рівні буденної свідомості здаються доступними і простими. Адже вам доводилось часто чути: "Людину не переробиш", тобто її не зміниш, не перевиховаєш. Якщо це й можна зробити, то лише за допомогою "генної інженерії". Ця точка зору має під собою деякі підстави, оскільки кожна людина як природна істота зберігає в собі якісь властивості від своїх тваринних предків. Інколи навіть відомі вчені сучасності доходять висновку, що за своєю природою людина більше погана, ніж хороша. "Якщо вірити етологам, то людина — гірша за мавп, — пише М. Амосов. — Радикально переробити цю природу можна лише генетичною хірургією, можливості ж соціального виховання досить обмежені".

Людина як продукт тривалого біологічного і соціального розвитку (антропосоціогенезу) людина містить у собі не лише надбання, а й тваринні начала (в цьому аспекті не можна, мабуть, не погодитися, що "найстрашніші дияволи — це грішні янголи", та з китайською мудрістю "не все людське є у звірові, але все звіряче є в людині...").

 Виходячи з першого підходу до розуміння сутності людини, тобто вивчення людини "ззовні", потрібно зупинити ся і на соціоцентризмі, , згідно з яким людська природа сприйнятлива до безкінечних змін, її внутрішнє стійке ядро може бути зруйноване, первинна природа перетворена відповідно до тієї чи іншої соціальної програми.

 Соціоцентричний підхід ґрунтується на ідеї абсолютного пріоритету культури, суспільних форм життя надприродними передумовами людського буття. Звідси зроблено висновок, що людина є вираженням культурних умов, і якщо треба проникнути у її таємницю, то слід вивчити ті чи інші структури культури.

 Ще однією світоглядною позицією в оцінці сутності людини, підходом "зсередини" є ідеалізм. Філософи - ідеалісти вважають, що головним у людині, іі сутністю є свідомість розум, і саме цією властивістю людина відрізняєте інших живих істот. Оскільки свідомість людини не залишається незмінною, може вдосконалюватися в процесі освіти і виховання, то, впливаючи на свідомість, можна змінити і саму людину.

 Насправді сутність людини як об'єкта філософського та наукового аналізу не є чимось сталим, встановленим раз і назавжди. На кожному етапі розвитку людської історії вона набуває  нових форм і міри  глибини, що свідчить про рух пізнання від сутності першого порядку до сутності другого, третього та наступних порядків. Тому можливим є такий варіант розгляду феномену людини, її сутності:

 •   по-перше, людина є живою істотою, проте їй притаманний особливий тип тілесної організації (тобто природна сутність людини — сутність першого порядку);

•  по-друге, людина є там, де є її діяльність (це сутність другого порядку; сутність людської діяльності буде розглянуто в розділі про суспільне життя людини);

•   по-третє, людська діяльність здійснюється у системі суспільних відносин — це сутність третього порядку, тобто йдеться про суспільність людини;

•  по-четвертелюдська діяльність (праця) є усвідомленим процесом перетворення природи, суспільства і самої людини (сутність четвертого порядку);

•  по-п'яте, людина є істотою духовною, їй притаманна душа (про це докладніше йдеться при аналізі душевного життя і духовності людини). Отже, це сутність найглибшого порядку.

Сенс (тобто смислове значення) людського життя має історичний характер. Однак питання про сенс життя є питанням про призначення людини. Не чому, а для чого живе людина? Із давніх часів це питання стояло перед людиною. Відомий французький філософ А. Камю у своєму есе "Міф про Сізіфа" писав, що є лише одне фундаментальне питання філософії — це питання про те, варте чи не варте життя того, щоб його прожити. Вже виникнення цього питання свідчить про те, що воно народжується із сумніву в існуванні такого сенсу.

 З-поміж багатьох підходів до вирішення цієї складної проблеми можна виділити три головні:

•  сенс життя одвічно притаманний життю від самого його початку;

•  сенс життя за межами життя;

•  сенс життя створюється самою людиною.

     Для першого підходу найбільш характерне релігійне тлумачення життя, згідно з яким не перетворення світу на засадах добра, а дійова співучасть у Боголюдському житті має для людини абсолютний сенс. Бог створив людину за своєю подобою, і ми своїм життям повинні виявляти його подобу.

Основою другого підходу є наполовину релігійна ідея людина здатна перебудувати світ на засадах добра і справедливості. Рух до цього світлого майбутнього є прогресом. Прогрес передбачає мету, а мета надає сенсу людському життю. Тобто майбутнє тут обожнюється за рахунок сучасного і минулого. Прогрес перетворює кожне людське покоління, кожну людину, кожну епоху на засіб і знаряддя кінцевої мети — досконалості, могутності та блаженства майбутнього людства.

Відповідно до третього підходу життя не має сенсу, який випливає з минулого чи майбутнього, тим більше з потойбічного світу. В самому житті взагалі немає раз і назавжди визначеного сенсу. Лише ми самі свідомо чи стихійно, на вмисне чи мимоволі самим способом нашого буття надаємо йому сенсу і тим самим обираємо і створюємо свою людську сутність. Попри суб'єктивізм, цей підхід здається найбільш плодотворним.

 Отже, перший висновок із вчень про сенс життя можна сформулювати так: говорити про це поняття безвідносно до конкретної людини безглуздо, оскільки завжди існує індивідуально усвідомлений сенс життя. Одні вбачають його у праці, другі — в коханні, треті — у самовдосконаленні, пізнанні, четверті — у боротьбі, п'яті — у служінні Богу тощо. Отже, це залежить від розуміння життя людиною, вона сама визначає сенс свого життя.

Другий висновок полягає в тому, що сенс життя усвідомлюється і формується на певних світоглядних (міфологічних, релігійних, філософських чи наукових) засадах. Звідси нерозривний зв'язок сенсу життя з основами світогляду, особливо з філософією і релігією.

Сенс життя полягає у сприянні процвітанню і поступу людства. Адже жити лише для себе — безглуздо, хоча турбуватися про власне існування потрібно завжди (варто згадати принцип "розумного егоїзму", сформульований ще в давнину: "Якщо не я за себе, то хто ж за мене? Якщо я лише за себе, то для чого я?"). Турбуючись про себе, своє здоров'я, людина так чи інакше турбується і про суспільство. Гадаємо, ви зможете правильно оцінити цю думку.

 Проте визначення сенсу життя не можна обмежити лише потребами суспільства, в якому ми живемо. Воно залежить значною мірою і від наших особистих задатків, нахилів, здібностей, нашого покликання. Німецький філософ Г. Фіхте слушно вважав, що істинно людський сенс життя — в досягненні людиною певної згоди з самою собою, в розумі, у свободі, в діяльності, тобто у тому, щоб людина із простого продукту природи стала вільною, розумною істотою.

 Отже, потреби суспільства, з одного боку, і наше власне покликання — з іншого, — те головне, чим зумовлений і в реалізації чого полягає сенс нашого життя. 

 Визначення сенсу життя, його чітке розуміння пов'язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату нашої діяльності та з вибором життєвого шляху (легкого чи важкого, чесного чи безчесного життя або життя за принципом "як всі"...).

 Життєва позиція виявляється у практичних діях — оцінках, прагненнях тощо. Людина, яка має чітку життєву позицію, завжди є послідовною і цілеспрямованою, за будь-яких життєвих обставин залишається сама собою. Головною характеристикою життєвої позиції людини є рівень її активності. Проте остання не повинна зводитися лише до активності на словах, вона передбачає єдність дій людини та її переконань.

Важливе значення має спрямованість життєвої позиції людини і на досягнення лише власного добробуту чи на прагнення добра для інших людей. Вона може бути оптимістичною чи песимістичною.

 Найповніше життєва позиція людини реалізується у її способі життя, в тому, заради чого людина живе і як вона живе: як діє, які має стосунки з іншими людьми, з суспільством у цілому тощо. Чим розвинутіше суспільство — тим більше у ньому можливостей для існування різних способів життя, а відповідно тим більший вибір має людина.

Домашнє завдання: Пар. 5; реферати. Сенс життя.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78713. Рациональное питание 200 KB
  Соблюдение режима питания определенное время приема пищи и определенное количество ее при каждом приеме. Изменяя характер питания в том числе и калорийность можно регулировать процессы обмена веществ. Нормы и есть критерии рационального питания.
78715. КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З НІМЕЦЬКОЇ МОВИ (ЯК ДРУГОЇ ІНОЗЕМНОЇ) 196 KB
  Ich heiße Christina Müller und wohne in Dresden. Mein Vater heißt Peter und ist Ingenieur. Meine Mutter arbeitet als Sekretärin. Mein Bruder Klaus wohnt nicht hier. Er studiert in Leipzig. Wir telefonieren oft. Er ist schon 22 Jahre alt.Leider habe ich keine Schwester.
78716. Контрольна робота – хімія 70 KB
  Атомно-молекулярне вчення підсумок сучасної фізики хімії та природознавства провідною ідеєю якого є дискретність перервність будови речовини: уявлення про існування двох видів найдрібніших частинок речовини атомів і молекул; остаточно запроваджене в науковому світі лише на початку другої половини XIX ст.
78717. Методичні вказівки до самостійної роботи з хімії 2.32 MB
  Органічна хімія є фундаментальною дисципліною в хімічній освіті, яка сприяє активному формуванню предметних і професійних компетенцій, спрямованих на виконання виробничих функцій спеціалістів. Засвоєння теоретичних основ органічної хімії дозволить сформувати у студентів комплекс хімічних знань...