7963

Людина і космос. Всесвіт і Земля.

Лекция

Логика и философия

Людина і космос. Всесвіт і Земля. Мета: Розглянути співвідношення людина і космос та Всесвіт і Земля розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему виховувати толерантне ставлення до права іншої людини мати власні світогл...

Украинкский

2013-01-31

44.5 KB

42 чел.

Людина і космос. Всесвіт і Земля.

Мета: Розглянути співвідношення людина і космос та Всесвіт і Земля; розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему; виховувати толерантне ставлення до права іншої людини мати власні світоглядні погляди.

Обладнання: підручник, схеми та таблиці, дидактичний та ілюстрований матеріал.

Хід уроку.

Організація навчальної діяльності.

Актуалізація навчальної діяльності.

Говорячи про об'єктивний характер відношення "людина — світ", потрібно підкреслити, що у цьому відношенні є свій, неповторний порядок, який визначають за допомогою окремого поняття космос.

Вперше поняття "космос" у значенні виміру порядку і спрямованості світових подій, взаємопов'язаності їх на різних рівнях, було вжито в античній Греції. Своє оригінальне вчення про співвідношення "людина — космос" створив видатний український мислитель Г.С.  Сковорода.

 Згідно з уявленнями Г.С. Сковороди весь світ складається з "макрокосму" (природа), "мікрокосму" (людина) і "світу символів" (Біблія, тобто "Книга"). Кожен з цих світів має "дві натури" — зовнішню (тілесну) та внутрішню (духовну). Світ можна пізнати проте, щоб пізнати макрокосм, потрібно спочатку пізнати самого себе, оскільки закономірності макро- і мікрокосму єдині.

 Сучасні тлумачення відношення "людина — космос" дещо відрізняються від уявлень наших попередників.

 По-перше, це — порядок внутрішнього світу людини, космос душі, який тепер обмежують лише системою відношення "дух — душа — духовність" - означає, що душевний порядок виявляється у здатності людини діяти самочинно, тобто починати існування певного стану речей не тільки у своїй душі, а й у "фізичному" світі. Саме за допомогою самочинного діяння людської душі люди отримали світ техносфери, який не існує в природі сам по собі. Літаки, підводні човни, космічні кораблі та багато іншого не можуть виникати та існувати без попереднього існування ідеї конструкції такого технічного знаряддя. А такі ідеї — це саме здобуток творчих поривань душі людини.

 По-друге, наступний рівень космічного існування — це світ Землі. Система відношення "людина — космос" виявляє, що під світом Землі, як правило, розуміються не тільки планетарні явища. У космічному порядку Земля виокремлюється тому, що вона пов'язується з існуванням на ній живих істот, серед яких чільне місце належить людям. Світовим порядком (космосом) існування людей є суспільство. Саме космос Землі виявляє, що суспільство є основним способом самореалізації людини, який по лягає в конкретно-історичному порядку (читай — космічній організації), де головним законом є свідоме здійснення тих чи інших вчинків, тобто діяльність та спілкування людей у природно-культурному вимірі.

 По-третє, космос — це організація порядку існування людини і Землі в уявно неоднозначному вимірі, який охоплюється поняттям Всесвіт. 

 Отже, маємо всі підстави для висновку, що поняття "космос" дає можливість свідомості людини змінювати уявлення про відношення "людина — світ"; світ постає як упорядковане, системно організоване явище, а людина — центральна складова цієї впорядкованості, приклад самоорганізації.

Поняття Всесвіт своїм походженням сягає міфологічних та релігійних уявлень. Річ у тім, що ідея Бога як творця світу передусім спирається на невисловлену констатацію наявності відмінності між місцями існування людини і Бога. Місце існування людини — світ Землі, а Бог існує в іншому, позаземному світі. І, можливо, існуючи там, Бог створив не тільки світ Землі, а й багато інших світів. Саме тому творець світу охоплюється терміном "Все-Світ".

 Отже, Всесвіт  це поняття для означення існування світу, в якому все, що було, є і буде, перебуває у певному відношенні до людини. Це існування не обмежується ні простором, ні часом, ні різноманітністю форм, які світ здатен приймати. Єдине обмеження, з яким вимагає рахуватися це поняття, — реальність існування, оскільки тільки до певного існування людина може мати те чи інше відношення.

 У релігійних, наукових, філософських вченнях дано різні тлумачення Всесвіту.

 Історично перші відомі нам уявлення про Всесвіт обмежувалися знанням найближчих до житла рік, озер, гір, лісів і найбільш помітних небесних тіл. Найімовірніше, саме від Піфагора набуло поширення уявлення про Землю як кулясте тіло. Арістотель першим висловив ідею про наявність над Землею "кришталевого купола", на якому тримаються зірки, та поставив Землю у центр Всесвіту. Приблизно через 500 років грецький астроном Птолемей створив першу математично обчислену модель Всесвіту, згідно з якою Земля є нерухомим центром, а планети і Сонце рухаються навколо нього. Модель Всесвіту Птоломея тривалий час вважалась абсолютною істиною. Докази її спростування навів М. Коперник (1473—1543), який довів, що Земля рухається навколо Сонця (і навколо своєї осі). Виникло поняття Сонячна система. Коперникова "революція" XVI ст. поклала початок бурхливому розвитку нових уявлень про будову Всесвіту на засадах визнання того, що сонячна система є не всім Всесвітом, а лише його частиною. Стало зрозумілим, що зірки знаходяться від нас на відстанях, які у багато разів перевищують відстані між планетами Сонячної системи. У XVIIXVIII ст. вчення про Всесвіт було переважно зведене до астрономії планетної системи,

Визначення відстані до найближчих від нас зірок та статистичні дослідження, спрямовані на пізнання будови різних зоряних систем, які нас оточують, відкрили нову сторінку в історії вивчення Всесвіту. Межі тієї частини Всесвіту, яка стала докладно вивчатися, "розкинулися" на відстані, які світло проходить за десятки і навіть сотні, тисячі років. Астрономи провели величезну роботу щодо вивчення нашої Галактики, тобто тієї зоряної системи, до якої як одна з її частинок входить Сонце. Тільки в 30-х роках XX ст. вчені встановили її розміри та основні особливості будови.

 З вивченням у 20-х роках XX ст. позагалактичної природи спіральних та еліптичних "туманностей", які виявилися іншими галактиками, з'явилося окреме поняття метагалактика— система галактик. До Метагалактики наша Галактика та її сусіди входять як окремі структурні одиниці. Сучасна астрономічна техніка дає змогу отримувати інформацію про галактики, відстань до яких сягає мільярди світлових років (радіогалактики та квазари).

Для людини головним предметом осмислення у вченні про Всесвіт була і залишається планета Земля, яка належить до сонячної системи і є третьою за відстанню до Сонця. За часовими вимірами вік материкових порід Землі становить у середньому 4,6 млрд років.

 За своєю загальною масою Земля — п'ята серед дев'яти великих планет Сонячної системи, за розмірами — найбільша з планет так званої земної групи. Більшість астрономів вважають, що вона утворилася завдяки гравітаційній конденсації речовини з протопланетної хмари.

Наближено Землю порівнюють з кулею. Об'єм, обмежений цією поверхнею, вважають об'ємом Землі. Для роз в'язання ряду задач з геофізики, геодезії тощо форму Землі ототожнюють з еліпсоїдом.

Газова оболонка вкриває Землю суцільним шаром (на зразок "кришталевого купола" Арістотеля). Чітко виявленої верхньої межі вона не має. Ознаки наявності атмосферних газів виявлено на висоті понад 1000 км.

 Водна оболонка Землі, що складається переважно з океанів та морів (близько 94 % загального об'єму гідросфери), включає також ріки, озера, болота, льодовики, сніговий по крив, підземні води, хмари. У земних водах розчинені майже всі хімічні елементи. Води Світового океану відіграють визначальну роль у житті на Землі. 

Кліматичні (річні) коливання температури на поверхні Землі "відчутні" до глибини близько 20 м, а глибше температура підвищується винятково під впливом підземних процесів на 1° кожні 33 метри углиб. Головним джерелом внутрішнього тепла Землі є розпад радіоактивних елементів у її надрах.

 Отже, Землю ми бачимо як мізерну частинку Всесвіту, велич якої окреслюється наявністю Людини.

Домашнє завдання: Параграф 2. Розділ 2.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

85364. Поняття «адаптації» і «дезадаптації» в психології 35.73 KB
  Адаптація – динамічний процес завдяки якому рухливі системи живих організмів незважаючи на мінливість умов підтримують стійкість необхідну для існування розвитку продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді коли в системі організм – середовище виникають значні зміни що забезпечують формування нового гомеостатичного стану який дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Як і процес адаптації [43]. Адаптаційний процес торкається усіх рівнів організму: від молекулярного до психічної...
85365. Психологічні травми, що викликають відхилення в розвитку особистості і поведінці підлітків 37.54 KB
  Типовий приклад стійкого недорозвитку олігофренія. Варіанти затриманого розвитку: конституційний соматогенний психогенний церебральний церебральноорганічний. В етіології пошкодженого розвитку спадкові захворювання внутрішньоутробні родові та післяпологові інфекції інтоксикації і травми центральної нервової системи але патологічний вплив на мозок йде на більш пізніх етапах онтогенезу після 23 років.
85366. Класифікація акцентуацій характеру 40.2 KB
  Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгард відносить демонстративний педантичний застряглий та збудливий типи. Демонстративний тип.
85367. Відхилення у розвитку. Класифікація відхилень у розвитку 39.98 KB
  Класифікація відхилень у розвитку. Лурія були виділені 5 основних умов нормального психічного розвитку: збереження структур функцій ЦНС; збереження аналізаторних систем; збереження мовних систем; фізичне здоров’я і адекватне віком навчання і виховання. Різноманіття будьякого з наведених факторів здатне призводити до появи безлічі варіантів відхиляється розвитку .
85368. Характерні особливості типів акцентуацій 35.92 KB
  Акцентуації це типологічні особливості характеру які виявляються іноді настільки яскраво що можуть бути досить близькі до психопатіям іншими словами патологічним аномалій. На відміну від психопатій для акцентуацій не характерна тріада показників психопатії: стабільність рис характеру в перебігу життя спільність проявів характеру в будьяких випадках соціальна дезадаптація. Акцентуації особливо виражені в період формування характеру з віком вони згладжуються. Особливості характеру при акцентуації можуть бути зовсім непомітні в...
85369. Специфіка вживання алкоголю і наркотиків у підлітковому віці 37.17 KB
  Це обумовлено тим що пияцтво підлітків наркоманія чи токсикоманія завжди пов’язані з іншими порушеннями поведінки. Адиктвна поведінка є складовим елементом поведінки що відхиляється як би нашаровуючись на соціальну дезадаптацію підлітка. Дитячі психіатри вважають що у підлітків практично неможливо розмежувати ситуаційні порушення поведінки і прояви починається захворювання. Подруге проявом суто вікової особливості негативізму як крайнього прояви реакції емансипації або однією з форм пошукового поведінки.
85370. Визначення поняття «характер» і «акцентуації характеру» в психології 41.51 KB
  Підлітки цього типу відрізняються рухливістю товариськістю схильністю до бешкетування. Підлітки гіпертимного типу часто переоцінюють свої здібності бувають надто самовпевненими прагнуть показати себе похвалитися.
85371. Елементи психотерапії в роботі логопеда 38.5 KB
  Логопед повинен зустріти дитину надзвичайно дружелюбно і показати йому кімнату в якій вони будуть займатися все що в ній знаходиться насамперед іграшки. Помітивши що найбільше дитині сподобалося педагог дає йому річ яка його зацікавила і якщо дитина не заперечує підключається до його гри на рівних. Коли ви перебуваєте праворуч ви допомагаєте йому просуватися в потрібному напрямку до результатів яких ви обидва чекаєте; Займайте позицію Левелінга на рівні очей дитини він на стільці ви на стільчику він на підлозі і ви на...
85372. Девіантна поведінка та причини її виникнення та прояву 39.73 KB
  На сьогоднішній день найпоширенішими видами девіантної поведінки серед підлітків є: злочинність алкоголізм наркоманія токсикоманія суїцид. Існують різноманітні взаємопов’язані фактори що обумовлюють генезис девіантної поведінки. Індивідуальний фактор який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну і психологічну адаптацію індивіда. Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляється в активновибірковому ставленні індивіда до середовища...