7966

Честь, совість, гідність людини. Інтелігентність і порядність

Конспект урока

Этика и деонтология

Честь, совість, гідність людини. Інтелігентність і порядність Мета: Розглянути співвідношення понять честь, совість, гідність людини, інтелігентність і порядність розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему виховувати ...

Украинкский

2013-01-31

55.5 KB

52 чел.

Честь, совість, гідність людини. Інтелігентність і порядність

Мета: Розглянути співвідношення понять честь, совість, гідність людини, інтелігентність і порядність; розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему; виховувати толерантне ставлення до права іншої людини мати власні світоглядні погляди.

Обладнання: підручник, схеми та таблиці, дидактичний та ілюстрований матеріал.

Хід уроку.

Організація навчальної діяльності.

Актуалізація навчальної діяльності.

Основою відношення людини до світу є визнана суспільством значущість ряду предметів та подій, що слугують певними суспільними взірцями, мірами, вимогами, ідеалами. До цього ряду належать честь, совість, гідність та ін.

Уявлення про гідність, честь, добро, совість, красу змістовно змінюються залежно від історичного часу, епохи, рівня розвитку культури, соціальності. При цьому слід пам'ятати, що честь, гідність, совість притаманні людині не тільки як певне чуттєво-емоційне переживання, яке супроводжує усвідомлення конкретних проявів їх. Їхнє емоційне наповнення зумовлюється тим, що вони є формами самоусвідомлення, тобто уявлення про конкретне ставлення оточення до особи. Істотна особливість таких уявлень полягає в тому, що вони впливають на самопочування людини у світі людей, зворушують почуття. Очевидно, що вам доводилося це відчувати.

Поняттям "гідність" визначається ставлення людини до самої себе і суспільства до неї як до визнаної цінності. Цим поняттям позначається сукупність уявлень про самоцінність особи, її соціальну рівність з іншими людьми, за допомогою яких визначають конкретну міру суспільної цінності людини. Уявлення про гідність виконують функцію регулятора людської поведінки: за будь-якої ситуації людина мусить поводитися так, щоб не втратити свого "обличчя".

Як невід'ємна риса свідомості і регулятивний принцип діяльності, гідність сприяє усвідомленню людиною свого місця в суспільстві, ідеалів, допомагає збагнути сенс власного існування. Гідність безпосередньо виявляється через усвідомлення свого суспільного значення, яке переживається відповідними почуттями, на противагу переживанню соціальної пригніченості.

Отже, гідність  це високе почуття і глибоке усвідомлення людиною (людністю) власної самоповаги.

Поняттям "честь" визначається ставлення людини до самої себе, а також ставлення до неї суспільства як до представника певної людності, групи.

Поняття "честь" вказує на визнання належності особи до певної верстви, спільноти, риси якої притаманні окремій людині як представникові окремого кола людей. Така належність зумовлює дотримання особою певних зразків поведінки для підтримання своєї репутації та поваги до неї тієї спільноти, до якої вона себе відносить. Отже, усвідомлення честі виконує функцію самозбереження певної спільноти як певного якісного утворення.

Невідповідність дій людини певним зразкам групової поведінки усвідомлюється як втрата нею честі, що часто призводить до відмежовування, відторгнення групою такої особи.

Отже, честь  це почуття і усвідомлення людиною (людністю) чистоти своєї репутації, авторитету, доброго імені.

Поняттям "совість" визначається почуття й усвідомлення людиною (людністю) відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством.

Ця риса допомагає людині контролювати виконання своїх обов'язків перед суспільством і самою собою, що суспільством визнається як показник досконалості та самодостатності. Наявність феномену совісті засвідчує певний рівень інтелектуальної досконалості особи, бо здатність перейматися думками та почуттями інших людей — це те, що існує лише як духовне, а не матеріальне.

Як взірець виявлення честі, совісті та гідності народна уява створила образ героя неодмінно сильного, мужнього, красивого, який перебирає на себе більшу, ніж інші, міру відповідальності, володіє гострим відчуттям нагальних потреб свого часу, здатен завдяки своїм інтелектуальним, фізичним, морально-психологічним якостям істотно впливати на пере біг подій.

Гідність, честь і совість як поняття, через які люди усвідомлюють свою суспільну сутність, спираються на загальне поняття "порядність", яким визначається ставлення до інших людей в цілому.

Порядність  це почуття і усвідомлення людиною (людністю) причетності та відповідальності стосовно долі інших людей.

Порядна людина є безпосереднім носієм та суб'єктом загальних суспільних цінностей — добра, краси, правди, виявляє себе гідною, достойною, чесною. Як правило, людську порядність вбачають у конкретних позитивних вчинках: відповідальності за долю інших людей, особистій причетності до суспільного життя.

Основою порядності людини є її здатність усвідомлювати суспільство як непересічну умову свого існування, тобто найвищу цінність життя. Тому людська порядність обов'язково відбиває життєву, творчу позицію особи — безпосереднього суб'єкта суспільного життя. І навпаки, непорядна людина являє собою руйнівну силу і для суспільства, і для самої себе.

Інтелігентність  це рівень інтелектуальності людини (спільноти), що виявляється у поведінці.

Інтелігентність є однією з невід'ємних складових умов духовності людини, її повноцінного духовного життя. Людина виступає як творець суспільства.

Незалежно від зміни епох, зберігається наступність образів порядності й інтелігентності. Це елементарні правила людського співжиття: повага до праці, творіння людських рук, повага до батьків, старших, піклування про дітей, взаємодопомога тощо. Саме вони породжують те, що називають інтелігентністю.


Правда, хиба, істина-їхня єдність та відмінність між ними. Прихильність як прояв духовності

Поняття "правда", "хиба", "істина" виявляють і визначають особливі взаємозв'язки та відношення між людськими уявленнями й дійсністю. Ці особливості окреслені духовним сприйняттям знання.

Знання як відображення дійсності, зміст яких не залежить від людини, називають об'єктивними. Для визначення таких знань користуються поняттям "істина". Істиною називають відповідність уявлень, висловлювань об'єктивній дійсності. Істина  це знання, що відповідає дійсності і має підтвердження цієї відповідності.

Саме наука, орієнтуючись на відкриття об'єктивних (не залежних від уявлень) властивостей дійсності, ставить за мету осягнення істини.

Однак здатність людини свідомо спрямовувати свою діяльність спочатку реалізується через створення в уяві двох образів світу: об'єктивно існуючого (недосконалого) і бажаного (омріяного). Перший не збігається з уявленнями про ідеали добра, краси, істини. Другий відповідає цим ідеалам. Визначення відмінностей між першим і другим, тотожності між ними здійснюється через поняття "правда". Отже, правда  поняття, яким визначається відношення об'єктивної дійсності до людських ідеалів буття.

Правда  це почуття і усвідомлення людиною будь-якого знання (істини чи хиби) як істини.

Незважаючи на суб'єктивне джерело формування, правда  це знання про стан речей, до якого небайдужа люди на і з огляду на який вона будує образ мети діяльності, бажаного буття, світу.

Зазначимо, що поряд із процесом перетворення істини на правду (виникнення небайдужого ставлення до відомих властивостей дійсності) відбувається процес протилежний — рух від правди до істини.

Рух від правди до втілення бажаного у дійсності може супроводжуватися втратою гостроти протистояння бажаного і дійсного. Бажане стає фактом буття: сконструйована машина, збудований будинок тощо. Трансформування бажаного у факт істинного буття веде до втрати людиною сенсу буття в цьому бажаному. Отже, перетворення правди на істину приводить до набуття бажаним позалюдського існування. Тепер сенс існування людини переміщується з уже здоланого у щось інше. Тому правда — ніби "жива" істина, а істина — "застигла" (здобута) правда. За правду людина стоїть, до істини рухається. Згідно з правдою людина живе, істину — захищає.

Правду ми можемо назвати і принципом формування світу реального відповідно до образу світу належного.

Якщо людина не відрізняє об'єктивно існуючу дійсність від ідеалу, вона помиляється. Іноді цю відмінність приховують свідомо — це неправда.

Усе це окреслюється поняттям "хиба".

Хиба  це знання про дійсність, які цією дійсністю заперечуються.

Джерелом хибних уявлень слугують як особисті якості окремої людини (суб'єктивна причина), так і тимчасова обмеженість ряду людських понять, що використовуються протягом тривалого часу як абсолютизація окремих відомих властивостей дійсності (об'єктивно-історична причина).

Як конкретне поняття хибою називають невідповідність уявлень сутності речей чи ідей. Це поняття використовують для фіксації відсутності істини або протилежного істині.

Суб'єктивні причини хибних думок долаються освітою, розвитком інтелекту особи, об'єктивні — історичним розвитком пізнання (філософією, наукою) та практики (практичним застосуванням певних знань). У процесі цілеспрямованого пізнання об'єктивної дійсності практичним перетворенням довкілля людина відкриває межу істинності (обмеженість) своїх окремих уявлень про світ. Знання обмеженості знань, визначення межі істинності уявлень (наприклад, за яких умов певний процес протікає, а за яких припиняється) допомагає об'єктивно долати причини існування тих чи інших хибних думок.

Здатність людини керуватися ідеями, які визнані в суспільстві важливими, вміння підпорядковувати матеріальні інтереси суспільним і особистим ідеалам, як правило, не обов'язково реалізується нею кожної миті. Окрема людина іноді може діяти під впливом неусвідомлених психічних актів своєї душі. Прикладом можуть слугувати стани жаху та переляку, невгамовний голод чи спрага, відчуття болю і страждання, відчуття холоду та спекоти, дія у несвідомому стані тощо.

Оскільки вчинки, зумовлені неусвідомленим, можуть мати катастрофічні наслідки для суспільства, завжди усвідомлювалася проблема виявлення та стимулювання духовно спрямованої діяльності як протилежного бездуховному. Духовність постійно підкреслює важливість усвідомлення та почуття людиною того, що вона має керуватися у своїй діяльності ідеалами, ідеями, принципами, а не однохвилинними бажаннями.

Вчинки людей, що визначені духовним, як правило, називають доброчинними. Людину, здатну до доброчинності, називають доброчесною, тобто такою, що завжди дотримується загальновизнаних моральних норм поведінки. У свою чергу, людину, котра порушує суспільні норми, називають злочинною.

Оскільки в суспільстві кожен індивід є представником певної верстви населення (групи, народу, людності), тлумачення чеснот особистості може бути різним. Так, наприклад, поняття доброчинності з позицій раба має одне значення, а з позицій рабовласника — інше.

Мінливість тимчасових тлумачень доброчинності свідчить, що існує об'єктивна, далеко не тимчасова підстава для визначення здатності індивіда керуватися загальними духовними нормами поведінки. 

Прихильність  це переживання людиною доброзичливого ставлення до інших людей та форма усвідомлення потреби злагоди між людьми.

Прояви духовності людини у вигляді прихильності завжди тісно пов'язані з такими якостями, як щирість, мужність, працелюбність, великодушність, доброзичливість, вірність та відданість суспільним справам тощо. Ці якості особи безпосередньо визначають розуміння нею ідеалу, дотримання якого є визначальною рисою прихильності до доброчинності.

Оскільки прихильність має відношення до повсякденних взаємин людей, вона є невід'ємною частиною культури поведінки, без наявності якої скоординовані суспільні дії повсякденного співжиття стають неможливими. Прихильність як якість духовної культури стимулює людину до здійснення певних вчинків і тим самим підвищує її соціальну активність, є умовою її самореалізації. Якщо діяльність індивіда характеризується антиприхильністю (вважай, бездуховністю), її не можна віднести до самореалізації особи, оскільки наслідки такої діяльності не мають суспільного сенсу, а тому будуть нейтралізовані (рано чи пізно) суспільством. Процес нейтралізації суспільством антисуспільних явищ полягає у спрямуванні зусиль громадськості на перетворення в "ніщо" та в небуття певних подій, обставин. Якщо суспільству не вдається здолати антисуспільне, тоді воно саме стає "нічим", тобто руйнується та зникає, а разом з ним зникає й антисуспільне.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45922. Структура временных связей в операциях технологического процесса. Техническое нормирование 27.58 KB
  Структура оперативного времени в операциях могут отличаться в зависимости от способов выполнения основных переходов степени совмещения выполнения основных и вспомогательных переходов; числа потоков дублирующих выполнение одинаковых переходов при изготовлении одноименных изделий. Время затраченное на две группы основных переходов составит сумма времени выполнения наиболее длительных переходов в каждой из групп основных переходов: где число групп основных переходов. Поэтому основное технологическое время равно наибольшему времени...
45923. Пути сокращения затрат времени на выполнение операции 25.95 KB
  Пути сокращения затрат времени на выполнение операции Анализ формул по определению штучнокалькуляционного времени : показывает что его можно уменьшить либо путем сокращения подготовительнозаключительного и штучного времени либо увеличением объема партии изготовляемых изделий . Пути сокращения подготовительно заключительного времени Затраты времени на подготовку к работе складываются из времени получения и ознакомления рабочего с заданием получения и установки на станке инструментов и приспособлений а по окончании работы их...
45924. Технологичность конструкции 14.3 KB
  Конструкция изделия в первую очередь определяется его служебным назначением. Однако конструктивное исполнение изделия может быть разным при этом будут разными и затраты ресурсов. Эта разница и является результатом разного уровня технологичности изделия. Технологичность это совокупность свойств изделия определяющих приспособленность его конструкции к достижению оптимальных затрат ресурсов при его производстве ремонте и утилизации.
45925. Выявление маршрута обработки отдельных поверхностей детали 18.51 KB
  Выявление маршрута обработки отдельных поверхностей детали. 2 Аналогичные действия выполняются при планировании обработки всех других поверхностей. 3 Расчленяют операции и переходы на черновые получистовые и чистовые а затем формируют примерный маршрут обработки. 4 Внедряют передовые методы механической обработки ППД РСО ЭЭО и т.
45926. Основные функциональные элементы приспособлений. Назначение и краткая характеристика 13.69 KB
  Конструкции всех станочных приспособлений основываются на использовании типовых элементов которые можно разделить на следующие группы: аустановочные опорные элементы определяющие положение детали в приспособлении; бзажимные элементы устройства и механизмы для крепления деталей или подвижных частей приспособлений; в настроичные элементы г элементы обеспечивающие точное расположение приспособления на месте эксплуатации. д делительные устройства екорпуса крепежные элементы и вспомогательные устройства. Зажимные...
45927. Способы базирования заготовок с базами в виде плоских поверхностей 329.69 KB
  Базирование главной базы имеет 3 точки осуществляется на: 3 штыря опоры 2 пластины опорные штыри в сочетании с плавающими и сблокированными опорами на плоскость опорного элемента. При этом погрешность базирования близко равно 0. Для необработанных баз следует учитывать дополнительно погрешность связанную с отклонением плоскостности базы.
45928. Способы базирования заготовок с базами в виде отверстий 74.04 KB
  Базирование в отверстие или на палец рекомендуется использовать для заготовок с базами обработанными не грубее 9 квалитета. Этот способ применяется для заготовок с базами обработанными не грубее 7 квалитета.
45929. Способы базирования заготовок с базами в виде наружных цилиндрических поверхностей 87.91 KB
  Длину контакта заготовки с опорным элементом приспособления принимается равным или больше 15 диаметры базы. В пределах mx диаметрального зазора Smx в соединении заготовка приспособление возможно смещение оси базы относительно оси опорного элемента. Наибольшее смещение определяет погрешность базирования оси базы. ƸБ=Smx=TTn∆=Dmxdmin Т допуск на диаметр базы заготовки Tn допуск на диаметр опорного элемента приспособления ∆ гарантированный зазор в соединении Dmx наибольший предельный диаметр отверстия dmin наименьший предельный диаметр...
45930. Способы установки в приспособлении заготовок корпусных деталей 11.35 KB
  При L D 4 где L длина обрабатываемой заготовки D ее диаметр заготовки закрепляют в патроне при 4 L D 10 в центрах или в патроне с поджимом задним центром при L D 10 в центрах или в патроне и центре задней бабки и с поддержкой люнетом. Самой распространенной является установка обрабатываемой заготовки в центрах станка. Заготовку обрабатывают в центрах если необходимо обеспечить концентричность обрабатываемых поверхностей при переустановке заготовки на станке если последующая обработка выполняется на шлифовальном станке и тоже в...