7971

Поняття дух, душа, духовність. Співвідношення духовного і тілесного

Конспект урока

Логика и философия

Поняття дух, душа, духовність. Співвідношення духовного і тілесного. Мета: Розглянути співвідношення понять дух, душа, духовність, співвідношення духовного і тілесного, розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему ...

Украинкский

2013-01-31

49.5 KB

32 чел.

Поняття дух, душа, духовність. Співвідношення духовного і тілесного.

Мета: Розглянути співвідношення понять «дух», «душа», «духовність», співвідношення духовного і тілесного, розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему; виховувати толерантне ставлення до права іншої людини мати власні світоглядні погляди.

Обладнання: підручник, схеми та таблиці, дидактичний та ілюстрований матеріал.

Хід уроку.

Організація навчальної діяльності.

Актуалізація навчальної діяльності. Сьогодні ми з вами розглянемо поняття дух, душа, духовність, зможемо розрізняти ці поняття, що допоможе нам зрозуміти ці поняття з точки зору філософії.

1.Поняття «дух», «душа», «духовність».

Дійсно, численні міфи стародавніх суспільств розповідають про існування "духів", фантастичних істот, які органічно пов'язані з людиною, її тілом, зовнішнім виглядом та довкіллям. "Духи" перебувають у процесі постійної взаємодії з людиною, визначаючи особливості її життя. "Духи" згідно з міфологією існують незалежно (у сучасному контексті — об'єктивно) від поділу їх на шкідливих і корисних для людини. Цю незалежність порушує сама людина, спонукаючи їхнє існування в образах добрих і злих "духів".

 Отже, поняття "дух" ("духи") у міфології виникає як необхідність означення питання про те, що чи хто скеровує діяльність людини, як це скеровування впливає на характер, спосіб життя людини.

Порівняно завершеного вигляду поняття "дух" набуває у релігії. Зокрема, Дух Святий, або Дух Божий (Параклет чи Паракліт, що у перекладі з давньогрецької означає "помічник", "розрадник"), у релігійних уявленнях постає як сила божественного натхнення. З погляду християнства, за вдяки пришестю Ісуса Христа Дух Святий з'являється як те, що "послане" Христом і "свідчить" про нього. "Дух" постає як сфера натхнення, сфера потенційної здатності, що існує об'єктивно, незалежно від життя людини. Визнання об'єктивного характеру існування духу дає змогу навіть різноманітним сектантам говорити про творчий потенціал духу щодо людини.

Зримий образ духу в християнській традиції — це голуб (власне голубка), який існує як образ певного світового птаха, своїм теплом зігріваючи "яйце світове". Поширені у на родів ісламу уявлення про гігантського чудесного птаха Рух (арабське ruch — дух) постають як фольклорно-казкове опредметнене бачення духу.

Отже, в релігії дух розглядається як об'єктивно існуюче явище, основною здатністю якого є можливість творити людину, її життя, характер і спосіб діяльності. Дух у релігії ототожнюється з особливим проявом сутності Бога (об'єктив не начало), однак релігія цікава і знаменна насамперед тим, що "заземлює", суб'єктивує явище духу, показує можливість існування його як індивідуального явища.

 Цей зв'язок приводить до виникнення поняття душі як "іскорки" Божественного Духа, яка й "запалює" життям кожну людину. За образним висловлюванням Арістотеля, релігія розуміє під душею те, "що робить тіло живим". Тобто релігія підкреслює, що душа — це окреслений індивідуальним людським існуванням дух. Це те у внутрішньому світі людини, що створене Божественним Духом. Душа — це життєдайне джерело, що є сутністю внутрішнього світу людини.

 Однак релігія розглядає людину не як просте Боже створіння, а як істоту, яка зуміла прийняти від Бога і розвинути у собі величезний божественний дар — творити, жити у процесі діяльності. Душа як внутрішнє джерело людського існування з необхідністю, як і все людське, потребує свободи, суверенності, незалежності. І тоді вона реалізується у прагненні вийти за межі внутрішнього світу людини, "вихлюпуючись" у вигляді сили, яка реально скеровує життя людини і суспільства. Ця сила окреслюється поняттям "духовності". Прикладами релігійного уособлення явища духовності є віра у Бога, любов до Бога, надія на Бога.

Новий злет (і одночасно падіння) у розумінні духу, душі, духовності дає наука. Вона знаменна тим, що стосовно людського життя і людської діяльності (у системі відношення "людина — світ") намагається не тільки пояснити, задля чого людина діє, а й знайти бачення оптимального характеру людської діяльності, пізнати те, що називається істиною.

Істина в науці розглядається як дух, який спроможний докорінно змінити життя людини, здатний спрямувати її діяльність на шляху досягнення певної цілі, реалізації процесу наближення до заповітної мети.

 Наука, подібно до релігії, займається обожнюванням. Проте Богом-Духом для неї виступає Істина. І ця істина-дух свою здатність сили, яка скеровує діяльність людини, реалізує через психічний стан та мислення конкретного людського індивіда, тобто через внутрішній стан кожної людини.

Тому конкретизацію істини в людській індивідуальності наука називає душею. При цьому душу наука розглядає як органічну єдність психічного стану людини (вивченням цього стану займається психологія) зі способом і характером раціонального пізнання дійсності тією чи іншою мірою. Однак, намагаючись бачити духовність як цілковито завершену систему, наука стає на шлях заперечення душі, веде до втрати людиною своєї індивідуальності. Наука штовхає духовність у "лабети" істини, прийнятної для всіх, тобто знання, яке відривається від конкретного змісту діяльності свого творця (людини) — науковця.

Обмеженість міфології, релігії і науки у поглядах на дух, душу і духовність намагається подолати філософія. У філософії передусім підкреслюється єдність духу, душі, духовності. За форму цієї єдності філософи визнають своєрідне "кільце" (Г. Скоровода — "світ — кільце"), яке складається з духу, душі, духовності. Це "кільце" не має ні початку, ні кінця. Тому ми, використовуючи як основоположне те чи інше поняття, здатні виявити, що, наприклад, поза духом немає сенсу говорити про душу й духовність. Бачення душі неможливе без окреслення сфери реалізації духу і духовності. Про духовність — основний чинник людської діяльності — є сенс вести мову тільки як про явище, що веде до нових вершин духу та душі.

Визначення понять "дух", "душа", "духовність".

 Дух  це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.

Душа  індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.

Духовність  це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.

Духовність — це все те у світі, що є реальним рушієм життя людини і суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що духовність  єдність об'єктивного і суб'єктивного стосовно визначеності людського життя. 

Оскільки духовність визначають як здатність людської душі керуватися не тільки тілесним, а й духовним, духовність треба розуміти як таку властивість душі, що дає змогу людині ставити матеріальне в залежність від ідеального.

2. Співвідношення духовного і тілесного

Теоретичне вирішення проблеми відповідності думки дійсності визначив свого часу видатний мислитель Б. Спіноза, який обґрунтував тезу, що такий збіг можливий лише тоді, коли існує єдність душі і тіла, протиставлення духовного і тілесного.

Факти засвідчують, що душа спроможна спричиняти такі зміни, які в матеріальній дійсності самі по собі без свідомо діючих людей не відбуваються (машини, витвори мистецтва, держава, політичні системи та ін.). Вона здатна впливати на формування, творення нової дійсності, виявляти себе реальною силою змін у світі. Конкретним проявом цієї реальної сили є взаємодія духовного і тілесного.

 Перші протиставлення духовного і тілесного бачимо у світових релігіях. Саме релігія дає змогу усвідомити принципи їхньої єдності і відмінності, взаємозв'язку. Тілесне і духовне — дві протилежності, які своїм існуванням вносять у світ те, що виявилось як людське. Ця протилежність виявляється у здатності людини, протиставляючи духовне тілесному, вносити у своє ставлення до світу певне обмеження своєї тілесності, змінювати її через власне воління. Тому людське в людині демонструється передусім волею, а прикладом такого духовного звільнення можуть слугувати і релігійний аскетизм, і тілесні страждання як шлях до ідеалу.

Потрібно зазначити, що суть християнського віровчення визначають три ідеї: гріховності всього людського роду, що закладена первородним гріхом Адама і Єви; спасіння, яке необхідне кожній людині для продовження свого вічного, душевного життя; спокутування гріхів перед Богом, на шлях якого людство стало завдяки стражданням і добро вільній жертві Ісуса Христа, що поєднав у собі божественну і людську природу.

Особливість християнства як світової релігії порівняно з іншими системами визначається двома головними догматами: догматом Трійці (троїстості) та догматом боговтілення. Згідно з першим із них єдина божественна сутність є особистісним відношенням трьох іпостасей — Отця (безпочаткового першоначала), Сина (Логосу, тобто сенсу) і Святого Духа (животворного начала). 

Другий догмат — про боговтілення — проводить ідею про те, що Ісус Христос поєднує в собі всю повноту як божественної, так і людської природи. При цьому він не є "посередником між земним і небесним планами буття", а виступає як абсолют, рівний двом іншим "ликам": "У ньому втілюється вся повнота Божества тілесно" (Послання апостола Павла до Колосян 2, 9).

 Тіло людини, за християнським тлумаченням, постійно "тягне" людину "донизу", підштовхує до гріховності. Людина, що прожила хоча б один день, уже не є чистою. Шлях до цього лише один — плекати свою душу.

Поширене в Європі уявлення про людину "як образ і подобу Бога", починаючи з XIX ст. змінюється на антропологізоване розуміння людини як тварини, що відрізняється від решти живих істот лише здатністю усвідомлювати. Людину передусім починають визначати як істоту, сутність діяльності якої виявляється саме в процесі свідомого суспільного буття.

Тілесне  це природно організоване в людині.

Духовне  душевно організована соціальна визначеність людини.

При цьому підкреслимо доцільність такого тлумачення тільки при такому визначенні поняття "тіло": тіло  це форма існування тілесного.

 Людську діяльність треба розглядати як форму активного ставлення людини до навколишньої дійсності з метою її перетворення. 

Тілесна діяльність безпосередньо наочна як зміна навколишньої дійсності. Порівняння фактів, які можна спостерігати, дає підстави зробити висновок, що в тілесній діяльності людина реалізує своєрідне відношення до світу. Воно виявляється в тому, що людина, маючи якусь потребу, бажання, створює певну взаємодію між предметами, отримуючи в підсумку бажаний продукт. Отже, тілесне відношення до світу полягає у здатності людини предметно змінювати об'єктивно існуючу дійсність.

Своєрідність духовної діяльності полягає і в тому, що людина, критично ставлячись до власного досвіду, власних знань, змінює насамперед себе відповідно до власних мрій, ідеалів, цілей і мети.

Тому доцільним є такий висновок: діяльність душі по лягає у самозміні людиною себе, а діяльність тіла  у зміні довкілля.

Домашнє завдання: параграф 1 тема 3


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

71913. Волоконно-оптическая связь 201.08 KB
  Структура оптоволоконного кабеля очень проста и похожа на структуру коаксиального электрического кабеля только вместо центрального медного провода здесь используется тонкое диаметром порядка 110 мкм стекловолокно а вместо внутренней изоляции – стеклянная или пластиковая оболочка...
71914. Технология приготовления пирожных бисквитных 62.5 KB
  Чего стоит только одна знаменитая Пьяная Вишня А между тем немногие знают о том что свою историю бисквит ведет из глубины веков. Кто первый приготовил бисквитное тесто и как это случилось выяснить к сожалению уже не представляется возможным.
71915. Технология приготовления тортов песочных 59.5 KB
  «Книга о вкусной и здоровой пище», известная своей особенностью отсекать все лишнее с точки зрения прогрессивных коммунистических взглядов на кулинарию, говоря о тортах, не сумела избежать двух вещей — торта бисквитного и торта песочного, стало быть, это и есть незыблемая основа основ.
71916. Жизненный цикл услуги и объекта ТКС 144.85 KB
  Принятое в международных стандартах ITU серии 9000 (стандарты ISO) фундаментальное положение о качестве предусматривает систему целенаправленных мероприятий действующих в течение всего жизненного цикла продукции. Этот цикл представляет собой совокупность взаимосвязанных процессов изменения ее состояния от момента создания до утилизации.
71917. Судебная система Российской Федерации, раскрытие понятия и ее основных признаков 100.5 KB
  К гражданским судам относятся верховные суды республик краевые областные городов федерального значения суды автономных округов и областей районные городские суды. Военные суды создаются по территориальному принципу по месту дислокации войск и флотов: окружные флотские и гарнизонные.
71918. Управление трафиком в сетях MPLS 55 KB
  Традиционно главными требованиями предъявляемыми к технологии магистральной сети были высокая пропускная способность малое значение задержки и хорошая масштабируемость. Для решения возникающих задач и разрабатывается архитектура MPLS которая обеспечивает построение магистральных сетей...
71919. Система лицензирования услуг связи 137.02 KB
  Согласно последним провайдерам необходимо обеспечить возможность начинать хозяйственную деятельность после сообщения о намерении работать в сфере телекоммуникаций а получать индивидуальные лицензии следует лишь при распределении ограниченного радиочастного или номерного ресурса.
71920. Освіта в Іспанії та Італії 123 KB
  Чималі мовні і культурні відмінності між регіонами країни, мовою якої став кастільський діалект (літературна іспанська). Кілька регіонів (Каталанія, Валенсія, баскська провінція тощо) мають свої мови за другу офіційну мову. Майже 85% населення — католики, представників інших релігій мало.
71921. СПОСОБЫ ЗАЩИТЫ ОТКОСОВ ЗЕМЛЯНОГО ПОЛОТНА ОТ ВОЗДЕЙСТВИЯ ДОЖДЕВЫХ И ПАВОДКОВЫХ ВОД 2.55 MB
  Для защиты земляного полотна от воздействия атмосферных в том числе паводковых вод от его размыва ими и инфильтрации воды в грунт в первую очередь осуществляют планировку всех поверхностей земляного полотна полосы отвода берм, резервов кавальеров водосборно-водоотводных устройств и пр.