7971

Поняття дух, душа, духовність. Співвідношення духовного і тілесного

Конспект урока

Логика и философия

Поняття дух, душа, духовність. Співвідношення духовного і тілесного. Мета: Розглянути співвідношення понять дух, душа, духовність, співвідношення духовного і тілесного, розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему ...

Украинкский

2013-01-31

49.5 KB

33 чел.

Поняття дух, душа, духовність. Співвідношення духовного і тілесного.

Мета: Розглянути співвідношення понять «дух», «душа», «духовність», співвідношення духовного і тілесного, розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему; виховувати толерантне ставлення до права іншої людини мати власні світоглядні погляди.

Обладнання: підручник, схеми та таблиці, дидактичний та ілюстрований матеріал.

Хід уроку.

Організація навчальної діяльності.

Актуалізація навчальної діяльності. Сьогодні ми з вами розглянемо поняття дух, душа, духовність, зможемо розрізняти ці поняття, що допоможе нам зрозуміти ці поняття з точки зору філософії.

1.Поняття «дух», «душа», «духовність».

Дійсно, численні міфи стародавніх суспільств розповідають про існування "духів", фантастичних істот, які органічно пов'язані з людиною, її тілом, зовнішнім виглядом та довкіллям. "Духи" перебувають у процесі постійної взаємодії з людиною, визначаючи особливості її життя. "Духи" згідно з міфологією існують незалежно (у сучасному контексті — об'єктивно) від поділу їх на шкідливих і корисних для людини. Цю незалежність порушує сама людина, спонукаючи їхнє існування в образах добрих і злих "духів".

 Отже, поняття "дух" ("духи") у міфології виникає як необхідність означення питання про те, що чи хто скеровує діяльність людини, як це скеровування впливає на характер, спосіб життя людини.

Порівняно завершеного вигляду поняття "дух" набуває у релігії. Зокрема, Дух Святий, або Дух Божий (Параклет чи Паракліт, що у перекладі з давньогрецької означає "помічник", "розрадник"), у релігійних уявленнях постає як сила божественного натхнення. З погляду християнства, за вдяки пришестю Ісуса Христа Дух Святий з'являється як те, що "послане" Христом і "свідчить" про нього. "Дух" постає як сфера натхнення, сфера потенційної здатності, що існує об'єктивно, незалежно від життя людини. Визнання об'єктивного характеру існування духу дає змогу навіть різноманітним сектантам говорити про творчий потенціал духу щодо людини.

Зримий образ духу в християнській традиції — це голуб (власне голубка), який існує як образ певного світового птаха, своїм теплом зігріваючи "яйце світове". Поширені у на родів ісламу уявлення про гігантського чудесного птаха Рух (арабське ruch — дух) постають як фольклорно-казкове опредметнене бачення духу.

Отже, в релігії дух розглядається як об'єктивно існуюче явище, основною здатністю якого є можливість творити людину, її життя, характер і спосіб діяльності. Дух у релігії ототожнюється з особливим проявом сутності Бога (об'єктив не начало), однак релігія цікава і знаменна насамперед тим, що "заземлює", суб'єктивує явище духу, показує можливість існування його як індивідуального явища.

 Цей зв'язок приводить до виникнення поняття душі як "іскорки" Божественного Духа, яка й "запалює" життям кожну людину. За образним висловлюванням Арістотеля, релігія розуміє під душею те, "що робить тіло живим". Тобто релігія підкреслює, що душа — це окреслений індивідуальним людським існуванням дух. Це те у внутрішньому світі людини, що створене Божественним Духом. Душа — це життєдайне джерело, що є сутністю внутрішнього світу людини.

 Однак релігія розглядає людину не як просте Боже створіння, а як істоту, яка зуміла прийняти від Бога і розвинути у собі величезний божественний дар — творити, жити у процесі діяльності. Душа як внутрішнє джерело людського існування з необхідністю, як і все людське, потребує свободи, суверенності, незалежності. І тоді вона реалізується у прагненні вийти за межі внутрішнього світу людини, "вихлюпуючись" у вигляді сили, яка реально скеровує життя людини і суспільства. Ця сила окреслюється поняттям "духовності". Прикладами релігійного уособлення явища духовності є віра у Бога, любов до Бога, надія на Бога.

Новий злет (і одночасно падіння) у розумінні духу, душі, духовності дає наука. Вона знаменна тим, що стосовно людського життя і людської діяльності (у системі відношення "людина — світ") намагається не тільки пояснити, задля чого людина діє, а й знайти бачення оптимального характеру людської діяльності, пізнати те, що називається істиною.

Істина в науці розглядається як дух, який спроможний докорінно змінити життя людини, здатний спрямувати її діяльність на шляху досягнення певної цілі, реалізації процесу наближення до заповітної мети.

 Наука, подібно до релігії, займається обожнюванням. Проте Богом-Духом для неї виступає Істина. І ця істина-дух свою здатність сили, яка скеровує діяльність людини, реалізує через психічний стан та мислення конкретного людського індивіда, тобто через внутрішній стан кожної людини.

Тому конкретизацію істини в людській індивідуальності наука називає душею. При цьому душу наука розглядає як органічну єдність психічного стану людини (вивченням цього стану займається психологія) зі способом і характером раціонального пізнання дійсності тією чи іншою мірою. Однак, намагаючись бачити духовність як цілковито завершену систему, наука стає на шлях заперечення душі, веде до втрати людиною своєї індивідуальності. Наука штовхає духовність у "лабети" істини, прийнятної для всіх, тобто знання, яке відривається від конкретного змісту діяльності свого творця (людини) — науковця.

Обмеженість міфології, релігії і науки у поглядах на дух, душу і духовність намагається подолати філософія. У філософії передусім підкреслюється єдність духу, душі, духовності. За форму цієї єдності філософи визнають своєрідне "кільце" (Г. Скоровода — "світ — кільце"), яке складається з духу, душі, духовності. Це "кільце" не має ні початку, ні кінця. Тому ми, використовуючи як основоположне те чи інше поняття, здатні виявити, що, наприклад, поза духом немає сенсу говорити про душу й духовність. Бачення душі неможливе без окреслення сфери реалізації духу і духовності. Про духовність — основний чинник людської діяльності — є сенс вести мову тільки як про явище, що веде до нових вершин духу та душі.

Визначення понять "дух", "душа", "духовність".

 Дух  це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.

Душа  індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.

Духовність  це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.

Духовність — це все те у світі, що є реальним рушієм життя людини і суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що духовність  єдність об'єктивного і суб'єктивного стосовно визначеності людського життя. 

Оскільки духовність визначають як здатність людської душі керуватися не тільки тілесним, а й духовним, духовність треба розуміти як таку властивість душі, що дає змогу людині ставити матеріальне в залежність від ідеального.

2. Співвідношення духовного і тілесного

Теоретичне вирішення проблеми відповідності думки дійсності визначив свого часу видатний мислитель Б. Спіноза, який обґрунтував тезу, що такий збіг можливий лише тоді, коли існує єдність душі і тіла, протиставлення духовного і тілесного.

Факти засвідчують, що душа спроможна спричиняти такі зміни, які в матеріальній дійсності самі по собі без свідомо діючих людей не відбуваються (машини, витвори мистецтва, держава, політичні системи та ін.). Вона здатна впливати на формування, творення нової дійсності, виявляти себе реальною силою змін у світі. Конкретним проявом цієї реальної сили є взаємодія духовного і тілесного.

 Перші протиставлення духовного і тілесного бачимо у світових релігіях. Саме релігія дає змогу усвідомити принципи їхньої єдності і відмінності, взаємозв'язку. Тілесне і духовне — дві протилежності, які своїм існуванням вносять у світ те, що виявилось як людське. Ця протилежність виявляється у здатності людини, протиставляючи духовне тілесному, вносити у своє ставлення до світу певне обмеження своєї тілесності, змінювати її через власне воління. Тому людське в людині демонструється передусім волею, а прикладом такого духовного звільнення можуть слугувати і релігійний аскетизм, і тілесні страждання як шлях до ідеалу.

Потрібно зазначити, що суть християнського віровчення визначають три ідеї: гріховності всього людського роду, що закладена первородним гріхом Адама і Єви; спасіння, яке необхідне кожній людині для продовження свого вічного, душевного життя; спокутування гріхів перед Богом, на шлях якого людство стало завдяки стражданням і добро вільній жертві Ісуса Христа, що поєднав у собі божественну і людську природу.

Особливість християнства як світової релігії порівняно з іншими системами визначається двома головними догматами: догматом Трійці (троїстості) та догматом боговтілення. Згідно з першим із них єдина божественна сутність є особистісним відношенням трьох іпостасей — Отця (безпочаткового першоначала), Сина (Логосу, тобто сенсу) і Святого Духа (животворного начала). 

Другий догмат — про боговтілення — проводить ідею про те, що Ісус Христос поєднує в собі всю повноту як божественної, так і людської природи. При цьому він не є "посередником між земним і небесним планами буття", а виступає як абсолют, рівний двом іншим "ликам": "У ньому втілюється вся повнота Божества тілесно" (Послання апостола Павла до Колосян 2, 9).

 Тіло людини, за християнським тлумаченням, постійно "тягне" людину "донизу", підштовхує до гріховності. Людина, що прожила хоча б один день, уже не є чистою. Шлях до цього лише один — плекати свою душу.

Поширене в Європі уявлення про людину "як образ і подобу Бога", починаючи з XIX ст. змінюється на антропологізоване розуміння людини як тварини, що відрізняється від решти живих істот лише здатністю усвідомлювати. Людину передусім починають визначати як істоту, сутність діяльності якої виявляється саме в процесі свідомого суспільного буття.

Тілесне  це природно організоване в людині.

Духовне  душевно організована соціальна визначеність людини.

При цьому підкреслимо доцільність такого тлумачення тільки при такому визначенні поняття "тіло": тіло  це форма існування тілесного.

 Людську діяльність треба розглядати як форму активного ставлення людини до навколишньої дійсності з метою її перетворення. 

Тілесна діяльність безпосередньо наочна як зміна навколишньої дійсності. Порівняння фактів, які можна спостерігати, дає підстави зробити висновок, що в тілесній діяльності людина реалізує своєрідне відношення до світу. Воно виявляється в тому, що людина, маючи якусь потребу, бажання, створює певну взаємодію між предметами, отримуючи в підсумку бажаний продукт. Отже, тілесне відношення до світу полягає у здатності людини предметно змінювати об'єктивно існуючу дійсність.

Своєрідність духовної діяльності полягає і в тому, що людина, критично ставлячись до власного досвіду, власних знань, змінює насамперед себе відповідно до власних мрій, ідеалів, цілей і мети.

Тому доцільним є такий висновок: діяльність душі по лягає у самозміні людиною себе, а діяльність тіла  у зміні довкілля.

Домашнє завдання: параграф 1 тема 3


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76547. Обзор лингвистических терминов по морфемике и словообразованию 27.5 KB
  Морфема служит для образования новых слов или форм слова и может воспроизводиться в составе слова. Выделить в составе слова его значимые части то есть морфемы корень приставка суффикс окончание В 56 классах школьники знакомится с морфемой и словообр системой как с элементами системы языка. На первых же уроках по изучению морфемики учащиеся учатся различать два понятия словообразование и словоизменение Корень слова основная морфема в которой заключено основное лексическое значение слова. Окончание флексия значимая часть слова изменяемая...
76549. Методика изучения раздела «Состав слова и словообразование». Цели, задачи, методы обучения 31 KB
  Методика изучения раздела Состав слова и словообразование. ЛЕКЦИИ: В процессе изучения морфемики и словообразования формируются след уменияученик научится: делить слова на морфемы на основе смыслового грам и словообр анализа слова различать способы словообразования анализировать и самостоятельно составлять словообр пары и словообр цепочки применять знания и умения по морфемики и словообр в практике правописания Чему сможет научиться: характеризовать словообр цепочки и словообр гнезда устанавливать смысловой и структурной связи...
76550. Методика обучения морфологии. Цели, задачи, методы обучения 30 KB
  В школьной практике изучается морфология на синт основе то есть главное внимание уделяется условию и характеру употребления словоформ в разных стилях и жанрах речи формированию умения школьников целесообразно использовать слова разных частей речи в построении связанного высказывания. Все словоформы русского языка систематизированы и объединены в части речи которые в школе рассматриваются с точки зрения структурно семантического принципа значения формы и функции слова. Цели: формирование понятия морф система русского языка обогащение...
76551. Методика обучения синтаксису. Цели, задачи, методы обучения 30.5 KB
  Основными единицами являются словосочетание и предложения. Изучение начинается в 5 классе когда рассматривают словосочетание и предложения в пропедовтическом вводный курс курсе: Словосочетание: Обладает номинативной функцией но в отличии от слова характеризует предмет или явление более развернуто. Предложение: школьники знакомится с понятием грамматическая основа предложения однородными членами предложения с постановкой знаков препинания в однородных. Главные члены предложения.
76552. Методика обучения орфографии 34.5 KB
  Методика обучения орфографии. Принципы обучения орфографии: Морфологический принцип во всех словах морфемы пишутся одинаково независимо от их произношения. Целью обучения орфографии в школе является формирование относительной грамотности учащихся т. Содержание обучения орфографии составляет орфографическая теория или орфографические понятия и орфографические умения.
76553. Методика обучения пунктуации 28.5 KB
  Методика обучения пунктуации. Методика обучения пунктуации. Основная цель обучения пунктуации в школе научить учащихся применять те правила пунктуации которые в их обыденности являются базой русской пунктуации. Усвоение этих правил создает хорошую основу для осуществления этих целей развернуть углубленную и разностороннюю по усвоению учащихся пунктуации как средство помогающего передать на письме оценки мыслей и чувств которые в звучащей речи передаются интонационно или очевидно вытекают из ситуации общения.
76554. Методика обучения стилистике 35.5 KB
  Содержание: Функциональный стиль: теория: класс; закрепление углубление жанры:; обобщение и систематизация. Основные теоретические понятия: Стиль способ использования единиц языка в процессе общения. Функциональный стиль разновидность литературной речи которая выполняет функцию определяемую условиями речевого общения. Каждый функциональный стиль имеет определенную сферу употребления конкретные функции и характеризуется специальными языковыми средствами.
76555. Обогащение словарного запаса учащихся на уроках русского языка 32 KB
  Обогащение словарного запаса учащихся на уроках русского языка. Цель формирование представлений о лексико фразеологической системе русского языка; знакомство с лексическими нормами русского литературного языка; обогащение словарного запаса учащихся; Задачи: формирование основных лексических понятий знакомство с разными способами пополнения словарного запаса научить школьников определять роль лексических и фразеологических единиц речи сформировать умение школьников использовать лексику и фразеологизмы в соответствии с лексическим...