80001

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГ

Дипломная

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Привести існуючий порядок обліку затрат до Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт; запровадити зарубіжний досвід системи калькулювання «Директ-костинг»; автоматизувати облік, що підвищить продуктивність праці бухгалтерів;

Украинкский

2015-02-15

757 KB

0 чел.

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи Національного банку України»

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

ДО ЗАХИСТУ

Завідувач кафедри

д.е.н., професор      _____________Ф.О.Журавка

«___»_____________ 2012 р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст

за спеціальністю 7.03050901 «Облік і аудит»

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГ

Виконав студент 5 курсу, група – СОА-11        ___________    Д.С.Білоконь

                                                                               «___» ____________2012 р

Керівник дипломної роботи                              ____________  А.С.Ярошенко

                                                                              «___»____________2012 р.     

Консультант з охорони праці та

безпеки в надзвичайних ситуаціях                   ____________   Т.П.Гончаренко

                                                                               «___»____________2012 р.    

Суми – 2012   


РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 97 сторінок, 13 таблиць, 3 рисунки, список використаних джерел із 73 найменувань, 5 додатків.

Актуальність теми полягає в тому, що витрати виробництва є важливою не тільки економічною, але й обліково-аналітичною категорією, яка істотно впливає на обсяги та динаміку прибутку. Тому здійснення дієвого контролю витрат виробництва з метою постійного зниження їх величини стає однією із важливих задач системи управління виробництвом на підприємстві.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі. Величина витрат у багатьох випадках визначається як головний критерій у виборі варіантів розвитку підприємств. Загроза зменшення прибутку і банкрутства підприємств в умовах конкурентної боротьби вимагає переглянути принципи управління собівартістю з метою скорочення часу виробничого процесу, покращання якості продукції і зниження невиробничих витрат.

Метою дипломної роботи є вироблення теоретико-методичних положень щодо формування системи обліку та управління виробничими витратами. А також удосконалення методики калькулювання собівартості, що дасть змогу спростити процедуру обліку операційних витрат виробництва.

Для досягнення мети визначені такі завдання:

  •  вивчення теоретичних основ обліку виробничих витрат діяльності підприємства;
  •  ознайомлення з організацією обліку виробничих витрат на підприємстві;
  •  виявити шляхи вдосконалення класифікації виробничих витрат та методів їх обліку.

Об’єктом дослідження є сучасний стан обліку витрат виробництва на ТОВ «Ромнигазбуд»

Предметом дослідження є методологія та діюча практика обліку витрат виробництва, регістри бухгалтерського обліку, звітність підприємства.

При написанні дипломної роботи були використані такі методи дослідження, як аналіз та дослідження літературних джерел, аналіз і синтез опрацьованої інформації, розробка власних висновків та статистичних методів.

За результатами дослідження даної дипломної роботи, були сформовані такі висновки :

  •  привести існуючий порядок обліку затрат до Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт;
  •  запровадити зарубіжний досвід системи калькулювання «Директ-костинг»;
  •  автоматизувати облік, що підвищить продуктивність праці бухгалтерів;

В  ході  дослідження  на  підприємстві  було  проаналізовано  основні  напрямки, функції  та  завдання  служби  охорони  праці  на  підприємстві. Вивчено  і  проведено  аналіз  небезпечних  та  шкідливих  факторів  умов  праці  на підприємстві, а  також  запропоновано  рекомендації  щодо  їх  негайного  усунення. Проаналізовано  основні  загрози  безпеці  життєдіяльності  на  дослідженому  об’єкті, в  ході  аналізу  яких  було  звернено  увагу  керівництва  на  усунення  даних  небезпек.

Одержані результати можуть бути використані у практичній діяльності ТОВ «Ромнигазбуд» з метою покращення обліку та контролю.

Ключові слова: витрати, організація, методика, калькуляція, класифікація, собівартість, ліквідність, рентабельність, платоспроможність.


ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..

8

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ…

10

1.1 Економічний зміст витрат та завдання їх обліку…....………

10

1.2 Нормативне та інформаційне забезпечення обліку витрат..

20

1.3 Сутність калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)……………………………………………………………

25

РОЗДІЛ 2. ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА АНАЛІЗ ВИЗНАЧЕННЯ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ НА ТОВ «РОМНИГАЗБУД»…...

34

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства…

34

2.2. Організація обліку витрат виробництва на підприємстві …

41

2.3. Аналіз визначення калькулювання собівартості …………..

51

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА МЕТОДИКИ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГ НА ТОВ «РОМНИГАЗБУД»…………………………………………………………..

58

3.1. Шляхи удосконалення калькулювання собівартості будівельної продукції……………………………………………..

58

3.2. Запровадження автоматизованої системи обліку «1С: Бухгалтерія 8.0» на ТОВ «Ромнигазбуд»………………..

67

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ ТОВ «РОМНИГАЗБУД»……………..

74

4.1 Система управління охороною праці в організації…………

74

4.2. Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці в організації………………………………………………………….

77

4.3. Безпека в надзвичайних ситуаціях на досліджуваному об’єкті…….......................................................................................

84

ВИСНОВКИ…………………...……………………………………………..

86

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..………………………………..

90

ДОДАТКИ……………………………………………………………………

98

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що витрати виробництва є важливою не тільки економічною, але й обліково-аналітичною категорією, яка істотно впливає на обсяги та динаміку прибутку. Тому здійснення дієвого контролю витрат виробництва з метою постійного зниження їх величини стає однією із важливих задач системи управління виробництвом на підприємстві. Створення системи господарювання зумовлює необхідність розвитку однієї із основних ділянок обліково-аналітичного процесу – обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрівиробничої реструктуризації відповідно до змін кон’юнктури ринків збуту продукції. Величина витрат у багатьох випадках визначається як головний критерій у виборі варіантів розвитку підприємств. Загроза зменшення прибутку і банкрутства підприємств в умовах конкурентної боротьби вимагає переглянути принципи управління собівартістю з метою скорочення часу виробничого процесу, покращання якості продукції і зниження невиробничих витрат.

Таким чином, недостатнє теоретичне і практичне опрацювання і дискусійність питань побудови організації обліку витрат виробництва, слабка інформаційна забезпеченість управління, необхідність проведення досліджень витрат виробництва з позиції управління ними, а також зростаюча актуальність вдосконалення обліку виробничих витрат на підприємствах в умовах розвитку ринкової економіки визначили вибір теми і основні напрями дипломної роботи.

Метою дипломної роботи є вироблення теоретико-методичних положень щодо формування системи обліку та управління виробничими витратами. А також удосконалення класифікації виробничих витрат, що дасть змогу спростити процедуру обліку операційних витрат виробництва.

Для досягнення мети визначені такі завдання:

  •  вивчення теоретичних основ обліку виробничих витрат діяльності підприємства;
  •  ознайомлення з організацією обліку виробничих витрат на підприємстві;
  •  виявити шляхи вдосконалення класифікації виробничих витрат та методів їх обліку;
  •  дослідити  діяльність  та  надати  рекомендації  щодо  покращення  діяльності  служби  охорони  праці;      
  •  проаналізувати  аналіз  небезпечних  і  шкідливих  факторів  умов  праці  в  організації;
  •  дослідити  та  проаналізувати  основні  небезпеки, які  можуть  призвести  до  надзвичайних  ситуацій  на  досліджуваному  об’єкті.

Об’єктом дослідження є сучасний стан обліку витрат виробництва на ТОВ  «Ромнигазбуд».

Предметом дослідження є методологія та діюча практика обліку витрат виробництва, регістри бухгалтерського обліку, звітність підприємства та інші документи пов’язані з обліком виробничих витрат.

При написанні дипломної роботи були використані такі методи дослідження, як аналіз та дослідження літературних джерел, аналіз і синтез опрацьованої інформації, розробка власних висновків та статистичних методів.

Інформаційна база, що була використана при написанні дипломної роботи представлена законодавчими нормативними актами, науковими монографіями вітчизняних економістів таких як: Бутинець Ф.Ф., Усач Б.Ф., Виговська Н.Г., Івченко Л.В., Когут У.І., Герасим П.М., Давидович І.Є., Хомич П.Я., Лук’янова В.В. та інші, періодичною літературою: статтями з журналів «Все про бухгалтерський облік», «Облік та аудит».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ

  1.  Економічний зміст витрат та завдання їх обліку

Діяльність будь якого підприємства завжди пов'язана з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає поточні витрати підприємства.

Національні стандарти бухгалтерського обліку П(С)БО 1 та П(С)БО 16 визначають витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [4]. В даному визначенні сутність витрат виражається не через їх економічну природу, а через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово майнового стану підприємства.

Згідно Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2.03.2010 р. № 266 поточні витрати підприємства це грошове відбиття витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів [3].

В свою чергу, в бухгалтерському обліку витрати відображаються при дотриманні певних умов:

  1.  зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства, крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками.

б) визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох (наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів тощо).

в) негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають критеріям активів підприємства (наприклад, уцінка товарів, створення резерву сумнівних боргів тощо).

г) можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів[9].

З точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

На рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.

При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

Ф.Ф. Бутинець, Л.М. Янчева, Т.П. Остапчук, С.І. Якименко  у своїх працях при розгляді витрат визначають їх як загальноекономічну категорію, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Відрізняють поняття витрат в бухгалтерському розумінні від витрат в економічному тлумаченні. Так, під економічними витратами розуміють «затрати втрачених можливостей», тобто суму грошей яку можна отримати при найбільш вигідному із всіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь якого ресурсу обраного для виробництва продукції дорівнюють його вартості при найкращому із всіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів у порівнянні з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору витрати це тільки конкретні витрати ресурсів [9]. Дане тлумачення базується на ресурсному розумінні природи господарства, не беручи до уваги інші аспекти.

Такі економісти як: М.І. Баканов, С.М. Капелюш, Л.П. Петров, A.M. Фрідман, А.А. Макарова та інші головну увагу приділяли витратам обігу, під якими розумілись суспільно необхідні витрати живої та уречевленої праці. Таке тлумачення витрат було зумовлено тим, що витрати розглядалися у зіставленні з витратами виробництва з одного боку, та витратами споживання  з іншого, а також з домінуванням економічної теорії К. Маркса щодо економічної природи витрат.

В економічній теорії і практиці господарювання використовуються різні системи обліку витрат виробництва, їх групування за окремими ознаками тощо. Це значною мірою ускладнює процеси дослідження обліку витрат виробництва.

Важливим питанням, на базі якого має формуватися методологія дослідження обліку витрат виробництва на промислових підприємствах, є їх класифікація за певними ознаками.

Класифікація витрат це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. При цьому чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об’єктів.

Економічно обґрунтована класифікація витрат є важливою передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу виробничих витрат, калькулювання собівартості продукції та ефективного управління витратами [27].

Враховуючи те, що поділ витрат спрямований на вирішення найрізноманітніших завдань управління, в літературі зустрічаються різноманітні групування видів витрат за ознаками їх класифікації. Найпоширенішою є класифікація витрат залежно від цілей управління за трьома напрямами, що представлено в Додатку А.

Змінні витрати – це витрати, що змінюються залежно від зміни обсягу виробництва. Залежно від процентного співвідношення зміни величини витрат і зміни обсягу виробництва змінні витрати поділяють на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно стосовно зміни обсягу виробництва. Непропорційні витрати поділяються на прогресивні і дегресивні. Прогресивні витрати зростають більшими темпами, ніж обсяг. Дегресивні витрати зростають меншими темпами, ніж обсяг виробництва. Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними із зміною обсягу виробництва. Змішані витрати – це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат.

Поточні витрати – це постійно здійснювані витрати (періодичність яких менша за місяць). Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються з періодичністю понад раз на місяць і можуть скеровуватися на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу. Довгострокові витрати – це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через дев’ять місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати) [24].

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. До прямих належать ті витрати, які можна безпосередньо пов’язати з об’єктом калькулювання, вони можуть бути прямо введені до собівартості певних видів продукції. Непрямими витратами вважаються ті, які зумовлені виробничою діяльністю, але не можуть бути безпосередньо пов’язані з об’єктом калькулювання. Такі витрати пов’язані з виробництвом декількох видів продукції та вводяться до собівартості непрямим шляхом, за допомогою спеціальних методів розподілу. Накладні витрати розподіляються на виробничі і невиробничі. До виробничих належать витрати, які пов’язані з виробництвом продукції. Невиробничі витрати – це всі інші витрати, які несе підприємство та які не пов’язані з виробництвом продукції. Отже, невиробничі накладні витрати містять адміністративні витрати, витрати на збут тощо.

Одноелементні витрати складаються з одного елемента витрат і не підлягають розкладанню. До комплексних належать витрати, які містять декілька економічних елементів.

Витрати на продукт містять витрати, пов’язані з виробництвом продукції, тоді як витрати періоду – це витрати, що не входять до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Класифікація витрат за відношенням до звітного періоду необхідна для визначення собівартості продукції, виробленої у звітному періоді, хоча до собівартості продукції звітного періоду входять не тільки ті витрати, що мали місце в даному періоді, але й ті, що не здійснені у цьому періоді, але до нього віднесені.

Розподіл витрат на плановані і не плановані дає змогу визначити плановий розмір витрат та планову собівартість продукції, а також виділити в фактичних витратах незаплановані виробничі втрати. Розподіл витрат на нормовані і ненормовані зумовлений нормативним методом обліку витрат виробництва та покликаний забезпечити контроль за цими витратами шляхом виявлення відхилень від норм (безпосередньо в технологічному процесі) з метою раціонального використання ресурсів.

Продуктивні витрати – це витрати, які передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні – не обов’язкові, що виникають в результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Контрольовані витрати – це такі витрати, на які менеджер може безпосередньо впливати та контролювати їх. Неконтрольовані – це такі витрати, на які менеджер не може безпосередньо впливати та контролювати їх. Таке групування витрат є важливим для контролю діяльності окремих підрозділів.

Релевантні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена в результаті прийняття відповідного рішення. Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від прийняття певного рішення.

Технологічні витрати обумовлені (передбачені) технологією виробництва та безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Організаційні витрати – це витрати на управління виробництвом.

Вхідні витрати – це засоби, які були придбані, є в наявності і очікується, що вони повинні принести дохід в майбутньому. Якщо ці засоби були витрачені для одержання доходу і втратили властивість приносити дохід в майбутньому, то вони перетворюються у спожиті і враховуються на рахунку прибутків і збитків [24].

Особливе місце в управлінні витратами займає класифікація витрат за економічними елементами та за статтями калькуляції. Групування витрат за статтями калькуляції дає змогу встановлювати економію чи перевитрачання ресурсів за місцями їх виникнення з визначенням напрямів їх зниження, визначати вплив кожної статті витрат на собівартість продукції, а отже, дає можливість менеджерам контролювати виконання планів щодо собівартості продукції не тільки загалом по підприємству, але і за окремими його підрозділами, конкретними виробами та за певним видом витрат.

Важливе значення в управлінні витратами займає класифікація витрат за центрами відповідальності, яка використовується для поточного контролю за витратами виробництва і реалізації продукції. Витрати за центрами відповідальності класифікують на витрати виробництва, витрати цеху, технологічного переділу тощо.

Види витрат, які відносяться різними авторами до аналогічних напрямів класифікації витрат, є досить різними. Також в одних авторів певні види витрат зустрічаються в одному напрямі, а в інших – в іншому[18].

Враховуючи тему дослідження зупинимося більш детально на класифікації операційних витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

  •  загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
  •  витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
  •  витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
  •  винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
  •  витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, факс тощо);
  •  амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
  •  витрати на врегулювання спорів у судових органах;
  •  податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
  •  плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
  •  інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

  •  витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
  •  витрати на ремонт тари;
  •  оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
  •  витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
  •  витрати на передпродажну підготовку товарів;
  •  витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
  •  витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
  •  витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
  •  витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
  •  витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;
  •  витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;
  •  інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу.

До інших операційних витрат включаються:

  •  витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;
  •  собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти;
  •  собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;
  •  сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
  •  втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
  •  втрати від знецінення запасів;
  •  нестачі й втрати від псування цінностей;
  •  визнані штрафи, пеня, неустойка;
  •  витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
  •  інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

  •  матеріальні затрати;
  •  витрати на оплату праці;
  •  відрахування на соціальні заходи;
  •  амортизація;
  •  інші операційні витрати.

До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні затрати».

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп. 22 – 25 П(С)БО 16 , зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо [4].

Таким чином, важливе місце в управлінні підприємством та системі його обліку займає обґрунтована класифікація витрат, яка є дуже важливою для розуміння того, як ними управляти та на які рахунки відносити. За таких умов необхідною є класифікація видів витрат за такими критеріями, які якнайповніше відображатимуть та характеризуватимуть різні сторони діяльності підприємства, а саме: організаційно-управлінський, обліково-аналітичний, фінансово-економічний, маркетинговий та інвестиційний, що сприятиме глибшому розумінню призначення та функціональної ролі різних видів витрат в управлінні багатосторонньою діяльністю підприємства, надаючи можливість розглядати дані види витрат з позицій системного підходу для їх цілісного розуміння.

  1.  Нормативне та інформаційне забезпечення обліку витрат

Основним нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Що стосується витрат на виробництво та собівартості продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.

Також одним із основних нормативних документів являється Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П(С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.

Відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття «витрати» передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові результати, але не виражає сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжується ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства [51].

У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.

Управлінський облік законодавчо не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті [29].

Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття «витрати» і відсутнє поняття «затрати». Натомість огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко потрібне чітке розмежування цих понять. Оскільки, затрати – це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або не операційної ) діяльності та пов’язані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати – це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський вважає, що поняття «затрати на виробництво» і «витрати виробництва» є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під «витратами виробництва» він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття «спожиті ресурси» або «гроші», які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: «затраты», «расходы», «издержки».

В іноземних виданнях з бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати», має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати – це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва» [30].

Аналіз літературних джерел свідчить, що поняття «витрати виробництва» своїм корінням сягає творів В. Петті, в «Трактаті про податки та збори» якого викладено теорію складу витрат виробництва та сформульовано закон вартості. Особливої уваги заслуговує трудова теорія вартості К. Маркса, оскільки радянські економісти в своєму розумінні поняття «витрати виробництва» довгий час наслідували основні положення цієї теорії. К. Маркс у третьому томі «Капіталу» формулює наступні поняття:

а) «суспільні витрати виробництва» товару, які складаються з затрат живої (необхідної і додаткової) праці та втіленої у засобах виробництва праці на виробництво продукції;

б) «капіталістичні (індивідуальні) витрати виробництва», які являють собою «…еквівалент або вартість, яка заміщує в товарі капітальну вартість с + v, витрачену у вигляді елементів виробництва»

Тобто, суспільні витрати виробництва характеризують вартість виробництва товару для суспільства і дорівнюють с + v + м. А, капіталістичні витрати виробництва визначаються витратами капіталу товаровиробника і обмежуються лише часткою вартості товару, яка повертає лише те, скільки коштує товар самому капіталістові: с + v. Т. Мальтус вважав, що вартість товарів по величині дорівнює витратам на їх виробництво, які включають затрати на виробництво продукту «безпосередньої» живої праці, «нагромадженої праці» в засобах виробництва та додаткову кількість праці, яка відповідає прибуткові на власний капітал. Категорія «витрати виробництва» розглядалася і в працях представників неокласичної теорії вартості. Зокрема, А. Маршал виділяв поняття:

а) «реальні витрати для виробництва» - затрати різних видів праці, прямо чи опосередковано зайнятої у виробництві товару разом з очікуванням, необхідним для нагромадження застосованого в його виробництві капіталу;

б) «(грошові) витрати виробництва» - суми грошей, доводиться платити за всі зусилля і жертви для виробництва товару.

А. Маршал вважав, що «витрати виробництва для виготовлення певної кількості даного товару дорівнюватимуть цінам пропозиції відповідних кількостей факторів його виробництва» [45].

Отже, прослідкувавши трактування категорій «витрати виробництва» від класиків до неокласиків політичної економії, можна зробити висновок про те, що підходи до вивчення цієї категорії змінювалися разом з поступовим нівелюванням протистояння між працею та капіталом.

Радянські економісти, за часів командно-адміністративної системи господарювання, в своєму розумінні витрат виробництва довгий час наслідували положення трудової теорії вартості К. Маркса. Така ситуація склалася і в бухгалтерській сфері про, що свідчить тлумачення поняття «витрати виробництва» в роботах В. Палія, А. Маргуліса.

Нормативно-правове забезпечення обліку і контролю – це сукупність нормативно-правових актів найвищих гілок влади у державі (законодавчої, виконавчої та представницької), Міністерства фінансів України, інших міністерств та відомств, і, власне кожного підприємства зокрема, які забезпечують повноцінне функціонування та динамічний розвиток бухгалтерського обліку, фінансової звітності й економічного контролю в нашій державі.

До основних видів нормативно-правового забезпечення обліку і контролю витрат підприємств, з нашої точки зору, варто відносити: Закони України; Укази Президента України; постанови і рішення Кабінету Міністрів України; накази, постанови, розпорядження, листи, роз’яснення міністерств та відомств; П(С)БО 9, 16, 30, 31, 33 (а для підприємств, що розмістили цінні папери на фондовому ринку і повинні публічно представляти свою фінансову звітність  – М(С)ФЗ 2, 9, 11, 23); Кодекси України; методичні рекомендації з формування собівартості (за видами економічної діяльності: у промисловості, в сільськогосподарських підприємствах, будівельно-монтажних робіт, на транспорті, в торгівельній діяльності, житлово-комунального господарства, проектних робіт тощо); вказівки, інструкції,  положення; плани рахунків бухгалтерського обліку; наказ про облікову політику в підприємстві; графіки документообігу, графіки виконання обліково-звітних та контрольно-ревізійних робіт і т.д.

Нормативно-правові акти  щодо  бухгалтерського обліку, фінансової звітності  й економічного контролю  витрат підприємств можна поділяти на наступні рівні: міжнародні або континентальні, загальнодержавні, загально облікові, галузеві (відомчі), регіональні, внутрішньогосподарські (внутрішньофірмові) [33].

З поліпшення нормативно-правових актів України щодо обліку та контролю витрат підприємств необхідно зробити наступні кроки: провести повну інвентаризацію всіх нормативно-правових актів України, пов’язаних з обліком і контролем витрат з метою виявлення дублювання й неузгодження положень цих актів та  неврегульованих ситуацій;  організувати та щомісячно (щоквартально) оновлювати довідково-інформаційну базу підприємств з питань обліку, контролю, оподаткування, в тому числі щодо витрат. Нормативно-правове забезпечення обліку і контролю витрат та доходів підприємств аудиту, проводити робочі нотатки виявлених ними суперечностей, неув’язок згаданих вище актів та висловлювати свої висновки і пропозиції у фахових бухгалтерських виданнях; під час проведення наукових і науково-практичних конференцій, семінарів, робочих нарад.

1.3 Сутність калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Повнота та оперативність інформації щодо виробничих витрат є основою ефективного управління підприємством.

Під калькулюванням собівартості продукції розуміють зазвичай обчислення витрат на одиницю готової продукції за статтями витрат. Але таке розуміння дещо умовне, якщо зважити на те, що облікові роботи, які передують калькулюванню, організуються з передбаченням завершальних робіт із визначення собівартості як усієї товарної продукції, так і окремих її видів. Тому під калькулюванням собівартості деякі економісти справедливо розуміють сукупність прийомів визначення собівартості як усієї товарної продукції, так і її окремих видів.

Об’єктами калькулювання є продукція, що виробляється на підприємстві. У більшості галузей промисловості об’єкти обліку витрат не збігаються з об’єктами калькулювання. Наприклад, на підприємствах вугільної промисловості витрати обліковують за процесами, а об’єктом калькулювання виступає 1 т добутого вугілля. У чорній металургії об’єктом обліку витрат є доменні печі, прокатні стани, а об’єктами калькулювання види чавуну, марки сталі, види прокату тощо [3].

На підприємствах з великою номенклатурою продукції з метою спрощення обліку укрупнюють об’єкти калькулювання. Це досягається калькулюванням собівартості групи однорідних виробів, визначенням типового представника з групи однорідних видів продукції, приведенням усіх однорідних видів до одного умовного виду [6].

Під час калькулювання важливо правильно встановити не тільки об’єкти калькулювання, а й калькуляційні одиниці продукції, під якими розуміють одиниці виміру продукції, які застосовуються при калькулюванні її собівартості. Калькуляційні одиниці повинні характеризувати сутність конкретного виду продукції, відображати кількісну одиницю продукції певної якості, відповідати одиницям виміру, встановленим у держстандартах і прейскурантах цін.

Основними видами калькуляційних одиниць є натуральні та умовно-натуральні.

Натуральні калькуляційні одиниці (тонни, метри, літри тощо) характеризують кількісну сторону певного виду продукції. Якщо до цих натуральних одиниць додаються показники якісної оцінки під час виготовлення різної за складом і якістю продукції, утворюються умовно-натуральні калькуляційні одиниці. Всі інші є різновидами цих двох основних [16].

До умовно-натуральних калькуляційних одиниць звертаються в тому разі, коли виникає потреба звести всі види продукції підприємства різного розміру чи якості до однієї типової одиниці виміру.

Науковці виділяють систему методів калькулювання собівартості продукції відповідно до окремих класифікаційних ознак, які наведено у таблиці 1.1

Таблиця 1.1 – Класифікація методів калькулювання собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг)

№ з/п

Класифікаційна ознака

Методи

1

За об’єктами обліку витрат

  •  Попередільний метод
  •  Попроцесний (простий) метод
  •  Позамовний (повирібний) метод

2

За повнотою витрат, які враховуються

  •  Метод обліку повної собівартості
  •  Метод обліку неповної собівартості

3

За ступенем нормованості витрат

  •  Метод обліку фактичної собівартості
  •  Метод обліку нормативної собівартості

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат найбільш відомими є: метод однорідних секцій, стандарт-кост і метод нормативного розподілу постійних витрат [27].

Метод однорідних секцій застосовується в основному у Франції і в країнах, які дотримуються французької системи обліку. Під однорідною секцією розуміють підрозділи підприємства, виокремлені в бухгалтерському обліку, по яких витрати згруповані попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі, коли вони не можуть бути прямо віднесені на ці вироби. У ширшому розумінні однорідна секція ототожнюється з центром відповідальності.

Сутність методу однорідних секцій характеризує така схема (рис. 1.2).

 

Рисунок 1.2 – Економічний зміст методу однорідних секцій

По-перше відбувається пряме віднесення відповідних витрат у собівартість продукції;

По-друге розподіл непрямих витрат між однорідними секціями;

По-третє включення на основі попередньої калькуляції собівартості одиниці роботи секції у собівартість кінцевої продукції

Для того щоб секції могли бути визнані однорідними, їх діяльність повинна вимірюватися єдиною одиницею (одиницею роботи), яка, по-перше, характеризує діяльність секції і, відповідно, змінюється пропорційно до витрат секції, а по-друге дає змогу розділити витрати секції, тобто пов’язана з виготовленою підприємством продукцією, виконуваними роботами чи послугами. Одиницями роботи можуть бути:

  •  кількість виробленої продукції чи послуг;
  •  вартість покупок або реалізації;
  •  фактично відпрацьований час тощо.

Методологія обліку полягає в тому, що підприємство поділяють на однорідні секції (цехи, відділи, служби), розподіляють між ними непрямі витрати, визначають по кожній секції суму витрат, яку відносять на продукцію чи замовлення, у процесі виробництва яких були використані послуги відповідної секції (згідно з обсягом спожитих одиниць роботи і собівартістю одиниці).

Метод однорідних секцій прийшов на зміну емпіричному методу, коли непрямі витрати відносились на собівартість продукції пропорційно до встановлених на підприємствах загальних баз розподілу. Емпіричний метод традиційно застосовується у вітчизняній практиці, де його вдосконалення йшло по лінії деталізації групування непрямих витрат за напрямами (освоєння нових виробів, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо) і методів їх розподілу на основі відповідних баз [11].

Перевагою методу однорідних секцій є те, що витрати, загальні для кількох секцій, розподіляються між ними за базами, які відповідають характеру певного виду загальних витрат. Наприклад, амортизація і орендна плата пропорційні площі, яку займає відповідна секція; витрати на страхування пропорційні вартості об’єктів страхування; витрати на утримання і ремонт устаткування пропорційні вартості цього устаткування тощо.

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витрати, а другі минулі витрати, на які вже не можна вплинути [24].

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість кожного виду продукції і виявити загальну суму нормативних витрат за кожним центром відповідальності, який бере участь у виробництві цих видів продукції. Таким центром може бути цех, дільниця, бригада тощо.

Метод нормативного розподілу постійних витрат є перехідним від методів калькулювання повної до калькулювання неповної собівартості продукції. Цей метод ґрунтується на таких принципах:

  •  чітке розмежування в собівартості змінних і постійних витрат;
  •  визначення нормативного рівня діяльності підприємства і його підрозділів;
  •  включення у собівартість продукції постійних витрат залежно від фактично досягнутого рівня діяльності;
  •  відображення в обліку додаткових витрат через зниження рівня діяльності або зниження витрат у зв’язку з підвищенням ефективності виробництва [16].

Отже, використання цього методу дає змогу визначити вплив зміни обсягу діяльності на структуру собівартості одиниці продукції і рентабельності через обчислення збитків від зниження обсягу діяльності чи прибутків у разі збільшення обсягів.

Однак цей метод має і певні недоліки, які призвели до того, що його поступово почала витісняти система директ-костинг. Це, зокрема:

  •  важко встановити нормальний обсяг діяльності;
  •  метод напряму не пов’язаний з ринковими коливаннями цін і обсягами реалізації;
  •  собівартість визначається як об’єктивна, а не суб’єктивна категорія, тобто залежна від конкретних умов діяльності підприємства (сегмента діяльності, положення фірми на ринку, цілей діяльності тощо) [27].

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи. Використовуючи елементи нормативного методу, вони набувають характеру позамовно-нормативного, попередільно-нормативного, попроцесно-нормативного методів [1].

Розглянемо особливості кожного з методів, тобто їх сутність і сферу застосування.

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Це підприємства таких галузей промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних матеріалів, текстильна, шкіряна, хутрова, цукрова, хлібопекарська, пивоварна, м’ясна, молочна тощо [6].

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції).

У зв’язку з тим, що у таких виробництвах процес створення готової продукції складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, особливо за умови, коли частина їх має бути реалізована на сторону.

В багатьох галузях промисловості, які застосовують попередільний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі. У зв’язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу. Відповідно, напівфабрикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продукції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.
При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів з переділу на переділ або на склад відображується на рахунках бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно, витрати в незавершеному виробництві відображуються за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного [24].

У деяких галузях промисловості, незважаючи на те що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продукції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулювання собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів). Це, в основному, стосується виробництв, де напівфабрикати використовуються лише всередині підприємства і на сторону не реалізуються.

Відповідно, передача напівфабрикатів з переділу на переділ здійснюється без списання (передачі) витрат, пов’язаних з їх виробництвом, у системі бухгалтерських рахунків. Такий варіант попередільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

Одним із різновидів попередільного методу є простий, або однопередільний метод. Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає. Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної та в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства за видобування нафти, вугілля, газу, рудної та нерудної сировини, гідроелектростанції), а також у ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пару, холоду тощо [27].

Відповідно, неодмінними умовами застосування простого методу є однорідність і водночас масовість продукції, що добувається або виготовляється, можливість не поділяти витрати на прямі та непрямі, оскільки всі вони пов’язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавершеного виробництва).
У деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією проходить кілька стадій виробництва. На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (процесами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалювання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її калькуляційної одиниці (1 тис. шт. цегли) визначають як складові витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визначають іноді як попроцесний, або одно передільний [1].

Ще один метод, який виділяють науковці є нормативний. Його основними елементами є:

  •  попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;
  •  поточний облік прямих витрат за статтями калькуляції й окремими видами продукції за чинними нормами та відхиленнями від норм;
  •  поточний облік зміни норм у розрізі статей витрат і окремих видів продукції;
  •  калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції через алгебраїчне додавання нормативної собівартості на початок місяця з відхиленнями від норм (плюс перевитрати, мінус економія), також зі змінами норм на одиницю продукції.

Облік відхилень від норм організовують так, щоб можна було своєчасно визнати їх причини і осіб, від яких вони залежали, місце виявлення відхилень та їх вплив на собівартість продукції [20].

Така організація обліку дає можливість суттєво підвищити контрольну функцію обліку порівняно з позамовним чи попередільним методом.

Нормативний метод не має обмежень щодо сфери його застосування, тому з метою поліпшення оперативного контролю за процесом формування собівартості продукції необхідно впроваджувати його основні елементи в практику обліку витрат на тих підприємствах, де традиційно користуються позамовним або попередільним методами. Поєднання традиційних методів обліку з елементами нормативного методу перетворює їх відповідно в позамовно-нормативний, попередільно-нормативний, попроцесно-нормативний тощо.

РОЗДІЛ 2. ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА АНАЛІЗ ВИЗНАЧЕННЯ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ НА ТОВ «РОМНИГАЗБУД»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромнигазбуд» створено в 1991р.

ТОВ «Ромнигазбуд» набуває статусу юридичної  особи з дня його державної реєстрації. Товариство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та його Статусу. ТОВ «Ромнигазбуд» має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, у тому числі валютний, свій фірмовий знак, який реєструється відповідно до чинного законодавства, емблему, печатку, штампи, із своїм найменуванням.

Воно створене з метою насичення ринку продукцією і  товарами, послугами розвитку торгово-економічного співробітництва з юридичними та фізичними особами, використання прогресивного обладнання, технологій та кращого досвіду управління, залучення додаткових матеріальних та фінансових ресурсів, а також отримання прибутку й задоволення економічних і соціальних інтересів учасників та працівників товариства.

Основними видами послуг, що їх надає емітент є:

  •  будівництво трубопроводів;
  •  будівництво житлових і не житлових будівель;
  •  монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціювання;
  •  інші будівельно-монтажні роботи;
  •  вантажний автомобільній транспорт.

Товариство поділяється на цехи, які разом складають його виробничу структуру. Вони бувають витратними та прибутковими. До витратних цехів відносяться: адміністрація та інженерно-технічна служба. А до прибуткових: виробнича дільниця, транспортний цех та лабораторія.

ТОВ «Ромнигазбуд» має свою організаційна структура  управління (Додаток В). Вона побудована наступним чином:  

Головний бухгалтер – займається перевіркою правильності виконання поводок, здачею звітності в статистичне управління, а також звітує в ДПІ.

Бухгалтер-касир – веде головну книгу, займається обліком допоміжного господарства, веденням банківських документів, розрахунків по залізній дорозі, обліком і звітністю закладання зерна до державного резерву, розрахунком комунального податку та податку на автомобільний транспорт, ведення касових операцій

Підприємство здійснює ведення бухгалтерського обліку на основі прийнятої ним облікової політики. Вона включає в себе сукупність способів ведення обліку, обраних даним підприємством та методику обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку. А також умови зміни цієї облікової політики та інші аспекти бухгалтерського обліку.

Що стосується управлінського обліку, то дана облікова політика не передбачає його ведення на підприємстві. Отже, можна зробити висновок про не достатність управління на підприємстві чи, навіть, повну його відсутність.

Основними клієнтами товариства є юридичні та фізичні особи. Підприємство використовує спрощену форму Балансу (Ф-1) та Звіту про фінансові результати (Ф-2) (Додаток Б). Основні засоби відображені у звітності за фактичною собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації, крім транспортних засобів, облік яких ведеться за  переоціненою сумою за вирахуванням накопиченої амортизації. Для того, щоб характеристика підприємства була більш повною доцільно провести аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансового стану  ТОВ «Ромнигазбуд» доцільно почати з фінансово-економічні показники діяльності підприємства (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 – Фінансово-економічні показники діяльності підприємства за 2009-2011 рр.

Показники

Роки

Середній абсолютний приріст, %

2009

2010

2011

Дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тиc. грн.

1876,8

1048,8

1360,3

85,14

Чистий дохід, тис. грн.

1564

874

1133,6

85,14

Чистий прибуток підприємства, тис. грн.

-81,3

-178,6

42,9

152,77

Валюта балансу, тис. грн.

1236,7

1132,8

952,3

87,75

Власний капітал, тис. грн.

876,6

907,8

870,1

99,63

Власні оборотні кошти, тис. грн.

63,8

181,9

184

169,82

Кредиторська заборгованість, тис. грн.

265,1

112,2

20,4

27,74

Дебіторська заборгованість, тис. грн.

63,9

33,9

35,4

74,43

Як  бачимо  з  таблиці  2.1 негативним  моментом  діяльності  підприємства  є зменшення доходу  від  реалізації  продукції (послуг), зокрема, в  середньому  на  28%  за  аналізований  період. Якщо  у  2009  році  він  становив  1876,8 тис. грн., то  у  2011 р. – 1360,3 тис. грн. Майже  така  ж  тенденція  до  зростання  притаманна  і  для  показника  чистого  доходу. Дані  таблиці  свідчать, що  темп  зростання  валюти  балансу  не  перевищує  темпи  росту  показників, що  негативно характеризує  фінансові  результати  діяльності  підприємства.

Такі  співвідношення  є  прийнятними  і  характеризують  в  цілому  ефективність  використання  капіталу. Валюта  балансу  за  аналізований  період  збільшилася  на  366,6 тис. грн. Зменшення  власного  капіталу  до  значення  870,1 тис. грн. у  2011  році  характеризує  зниження  рівня  формування  та  ефективності  розподілу  прибутку  підприємства, його  спроможність  підтримувати  фінансову  рівновагу  за  рахунок  внутрішніх  джерел. Збільшення  власних  оборотних  коштів  на  120,2 тис. грн. у  2011  році  порівняно  з  2009  свідчить  про  зростання  ліквідності  підприємства.

Зниження показників  дебіторської  заборгованості  (58%)  свідчать  про  те, що на підприємстві спостерігається відток  частини  коштів підприємства. Однак  при  такій  значній  дебіторській  заборгованості  у  підприємства  не  виникає  потреби  брати  кредити  для  забезпечення  своєї  діяльності, зменшуючи  водночас  власні  фінансові  зобов’язання, що  підтверджується  значним  скороченням  кредиторської  заборгованості.

Проведемо  оцінку  фінансового  стану  підприємства  за  допомогою  системи  показників, що  детально  і  всебічно  характеризують  фінансовий  стан  підприємства. Залежно  від  конкретної  мети  аналізу  можна  обрати  відповідну  кількість  та  види  показників  за  ознаками: динаміка  та  структура  валюти  балансу, майновий  стан  підприємства, його  прибутковість; ліквідність  та  платоспроможність; фінансова  стійкість; ділова  активність.

Для оцінки майнового стану підприємства ми аналізуємо п’ять показників, які наведені у таблиці 2.2. Оцінка комплексу показників дасть змогу визначити, наскільки ефективно використовується майно підприємства, чи все у нього гаразд із оновленням основних засобів сучаснішою технікою, чи своєчасно позбавляється підприємство фізично і морально застарілого устаткування й обладнання.

Таблиця 2.2 – Показники майнового стану та ефективності використання основних засобів за 2009-2011 рр.

Показники

Роки

Середній темп росту (%)

2009

2010

2011

Коефіцієнт зносу

-0,9

-1,03

-0,9

100

Коефіцієнт вибуття

0,32

0,005

0,008

15,81

Коефіцієнт оновлення

0,09

0,04

0,02

47,14

Фондовіддача

3,95

1,15

1,61

63,84

Фондоємність

6,61

12,87

22,75

185,52

Проведені розрахунки показали, що фондовіддача у звітному році порівняно з базисним зменшилася  і в 2011 р. склала 1,61, що на 2,34 менше ніж у 2009 році. Зменшення фондовіддачі говорить про не ефективне використання основних фондів. Тобто зменшення долі активної частини фондів у загальній її вартості є фактором  зниження фондовіддачі. При цьому показники фондоємності зріс і в 2011 р. склав 22,75, що є зростанням на 185%, порівняно з 2009 р., цей показник показує скільки основних засобів використовується  для випуску продукції вартістю в 1 гривню, це свідчить про ефективне використання робочої сили.

Таким чином можна констатувати, що підприємство ТОВ «Ромнигазбуд» в повній мірі забезпечене фондами, при цьому вони використовуються  не максимально ефективно та інтенсивно.

Проаналізуємо показники ліквідності та платоспроможності (Таблиця 2.3).

Ліквідність означає здатність перетворити актив на грошові кошти швидко і без втрат його ринкової вартості. Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов’язань.

Таблиця 2.3 – Показники ліквідності та платоспроможності підприємства  за 2009-2011 рр.

Показники

Роки

Середній темп росту %

2009

2010

2011

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,58

1,15

1,38

154,25

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,75

1,3

1,9

159,16

Коефіцієнт покриття

1,45

1,9

2,43

129,46

Аналізуючи показники ліквідності та платоспроможності, зазначимо, що всі три показники за аналізований період мають тенденцію зростання, що є позитивним для економічного стану підприємства. Для коефіцієнт абсолютної ліквідності нормативний показник дорівнює 0,2, це означає, що найбільш строкові зобов’язання можуть бути покриті найбільш ліквідними активами. Коефіцієнт швидкої ліквідності у 2009 році склав 0,75, а в 2011 збільшився на 1,15 і склав 1,9. Це  свідчить  про  те, що  підприємство  в  змозі  розраховуватися  з  боргами  короткострокового  характеру  за  рахунок  наявних  грошових  коштів  та  очікуваних  надходжень  від  дебіторів. Коефіцієнт покриття по підприємству у 2011 році дорівнював 2,43, що на  0,98 більше ніж у 2009 р. В даному випадку він вищий нормативного значення. У цьому випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання і має ліквідний баланс.

Далі доцільно проаналізувати дані  фінансової стійкості (Таблиця 2.4).

Таблиця 2.4 – Показники фінансової стійкості підприємства за 2009-2011 рр.

Показники

Роки

Середній темп росту, %

2009

2010

2011

Коефіцієнт автономії

0,71

0,8

0,91

113,21

Коефіцієнт фінансової стійкості

0.9

1,25

1,09

110

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

0.19

0,2

0,21

105,13

Коефіцієнт фінансування

0,43

0,25

0,09

45,75

Коефіцієнт забезпеченості

власними оборотними коштами

0,19

0,45

0,69

190,57

Аналіз таблиці 2.4 показав, що коефіцієнт автономії у 2009 році склав 0,71, а у 2011 зріс до 0,91. Ці значення відповідають нормативу. Коефіцієнт фінансової стійкості у період 2009-2011 рр. зріс і становить 1,09. Таке значення показника – позитивне явище для фінансової діяльності підприємства ТОВ «Ромнигазбуд», яке відповідає нормі. У 2009 році значення показника маневрування склало 0,19, а до 2011 збільшився на 0,02. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами за аналізований період значно зріс (0,19 у 2009 р. – 0,69 у 2011 р.), що говорить про покращення забезпеченості підприємства власними оборотними коштами. Коефіцієнт фінансування показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позикових. Показники менше нормативного значення і стабільно зменшується, що є негативним явищем для підприємства.

Наступним етапом  аналізу є розгляд показників ділової активності, які показують швидкість обертання матеріальних запасів підприємства, його активів, розрахунків з зі своїми контрагентами та ін. (Табл. 2.5).

Таблиця 2.5 – Показники ділової активності підприємства за 2009-2011 рр.

Показники

Роки

Середній темп росту, %

2009

2010

2011

Коефіцієнт обертання активів

2,5

0,7

1,1

66,33

Період обертання активів, дні

142

488,0

331

152,54

Період обертання кредиторської заборгованості, дні

30

77

21

83,17

Коефіцієнт обертання дебіторської заборгованості

49,0

17,9

29,4

77,46

Період обертання дебіторської заборгованості, дні

30

77

21

83,7

Операційний цикл, дні

7

20

45

247,42

Аналіз показників ділової активності показав, що за період аналізу значно знизилися обсяги середньорічних залишків активів, власного капіталу, оборотних коштів, дебіторської заборгованості, а також кредиторської. Найбільшу тривалість обороту мали: оборотні активи, тобто один оборот активи здійснюють за 331 день станом на 2011 р., що на 157 днів менше ніж в попередньому році, строк погашення дебіторської заборгованості за 2011 р. скоротився на 56 днів і на кінець року склав 21 день. Тривалість операційного циклу зросла, за рахунок зростання періоду інкасації дебіторської заборгованості, що є негативним фактором, отже, час необхідний для виробництва, продажу і оплати продукції за 3 роки зріс – за 2009 р. на 38 днів, а за 2010 р. – скоротився на 15 днів. Тривалість операційного циклу значно підвищилась (за 2011р. – на 25 днів), тобто підприємство зазнає потреби в залученні грошових коштів. Фін стан-задовільний.

Важливою складовою аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства будь-якої сфери діяльності й форми власності є оцінка його рентабельності (Табл. 2.6).

Таблиця 2.6 – Показники рентабельності підприємства за 2009-2011 рр., %

Показники

Роки

Середній темп росту, %

2009

2010

2011

Рентабельність діяльності

-

-148,72

-3,96

-

Рентабельність власного капіталу

-18,55

-20,02

4,83

124,11

Рентабельність активів

-13,15

-15,07

4,11

127,3

Ефективність використання активів підприємства за 2011 р. зросла на 19,18 %, оскільки показник зростав, це свідчить про підвищення ефективності активів. Оскільки за 2009 р. рентабельність власного капіталу знизилась на 1,67 %, але протягом наступного року, темп приросту склав 500%, ефективність вкладення коштів до даного підприємства зростає. Ефективність господарської діяльності підприємства також протягом періоду зростає (протягом 2011 року на 144,76 %).

Підсумовуючи проведені розрахунки доцільно сказати, що за період з 2009 по 2011 рр. підприємство  є  ліквідним  і  платоспроможним, покращило результати своєї діяльності, але існують деякі проблеми над якими в подальшому потрібно працювати, а саме над оновлення матеріально-технічної бази підприємства.

2.2 Організація обліку витрат виробництва на підприємстві

Процес виробництва та надання послуг є основною стадією, на якій створюються матеріальні блага, а даний процес невід’ємно пов’язаний з витратами. В процесі  придбання товарів, сировини і  різних матеріалів основними господарськими операціями є оплата постачальникам за придбані цінності за діючими цінами, оплата витрат, пов’язаних із доставкою, завантаженням, вивантаженням, так званих транспортно-заготівельних витрат. Відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва, виготовляється новий продукт, що має натуральну форму і вартість.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

  •  матеріальні витрати;
  •  витрати на оплату праці;
  •  відрахування на соціальні заходи;
  •  амортизація;
  •  інші операційні витрати.

На ТОВ «Ромнигазбуд» згідно з п.14 П(с)БО 9 «Запаси» відносяться до витрат того періоду, в якому були здійснені:

  •  понаднормативні суми збитку і нестачі запасів;
  •  витрати на збут запасів;
  •   відсотки за користування кредитами;
  •  загальногосподарські та подібні витрати, котрі безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Виробничі запаси (в структурних підрозділах, продаж, інше вибуття) їх оцінку здійснюють за методом ФІФО (собівартості перших за часом надходження запасів).

Якщо активи забезпечують економічні вигоди протягом декількох звітних періодів, витрати визнаються на підставі їх систематичного і раціонального розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди, пов'язані з використанням певного активу. Наприклад, довгострокові активи (основні засоби, нематеріальні активи) можуть забезпечувати економічні вигоди протягом декількох років, а отже, їхня вартість підлягає включенню до складу витрат протягом терміну їх корисної експлуатації шляхом нарахування амортизації.

Витрати на ТОВ «Ромнигазбуд» визнаються виходячи з принципу відповідності, тобто витрати визнаються в  періоді, в якому було визнано дохід, для одержання якого вони були здійснені. У процесі виробництва сума понесених витрат у грошовому виразі є виробничою собівартістю, яка використовується для оцінки реалізованої продукції. Оцінка витрат проводиться на основі калькуляції, а калькуляція здійснюється на основі оцінки об’єктів і статті витрат.

При здійснені господарської діяльності на нашому підприємстві операцій фіксуються у відповідних документах, на підставі яких здійснюються записи у бухгалтерському обліку. Тому організація первинного обліку займає одне із перших місць в організації виробничого процесу.

Первинний облік витрат виробництва групують за такими економічними елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

Основними документами для оформлення відпуску матеріальних цінностей зі складу на ТОВ «Ромнигазбуд» є Лімітно-забірні карти Ф. № М-9 (на цехові і транспортні витрати) і Накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів Ф. № М-11. За допомогою Лімітно-забірних карт здійснюють відпуск у виробництво матеріальних цінностей, що використовуються відповідно до технологічного процесу. Лімітно-забірні карти виписуються на кожен номенклатурний номер продукції на підставі переліку матеріалів, необхідних для виготовлення конкретного виробу.

Лімітно-забірні карти складає планово-виробничий відділ у двох примірниках: один до початку місяця передається цеху-споживачу, другий – складу. Видані Лімітно-забірні карти реєструються в реєстрі, копія якого після роздачі карт здається в бухгалтерію. Комірник робить оцінку кількості відпущеного матеріалу в обох примірниках Лімітно-забірної карти і визначає залишок невикористаного ліміту. Факт відпуску підтверджується двома підписами: завідувача складом і одержувача матеріалів. Лімітно-забірні карти діють до закінчення місяця, а потім здаються в бухгалтерію. Лімітно-забірні карти підписуються директором, економістом, головним бухгалтером і інженером-технологом.

Для відпуску матеріальних цінностей на господарські потреби  ТОВ «Ромнигазбуд» використовує Накладні-вимоги. У Накладній-вимозі вказується найменування, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість і ціна матеріалу, який відпускається, а також сума. Накладна-вимога підписується головним бухгалтером і матеріально-відповідальною особою.

Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на підставі діючих норм витрат матеріалів і планованих виробничих завдань на звітний період з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених на початок планового періоду. Установлені ліміти відпуску матеріальних цінностей корегуються у зв’язку зі змінами умов виробництва: уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною матеріалів.

На підставі обліку кількості матеріалів, відпущених на робочі місця, та кількості деталей, фактично виготовлених з цих матеріалів, на ТОВ «Ромнигазбуд» складається первинний документ – Виробничий акт на списання матеріалів. Він використовується як виконавчий документ для списання вартості матеріалів на продукцію, що виготовляється.

Також для первинного обліку відпуску матеріалів використовуються наступні первинні документи: «Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів», «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів», «Картка складського обліку матеріалів», «Відомість обліку залишків матеріалів на складі», «Матеріальний ярлик», «Матеріальний звіт», «Інвентаризаційний опис», «Акт про витрату давальницьких матеріалів».

На ТОВ «Ромнигазбуд» для первинного обліку використання робочого часу використовуються наступні типові форми:   

  •  П-2 «Особова картка працівника»;
  •  П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»;
  •  П-5 «Табель обліку використання робочого часу»;
  •  П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника»;
  •  П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

А також такі первинні документи як: «Список осіб, які працювали в надурочний час», «Листок обліку простоїв», «Наряд на відрядну роботу (для бригади)», «Наряд на відрядну роботу (індивідуальний)», «Подорожній лист вантажного автомобіля», «Подорожній лист службового легкового автомобіля».

Для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати на ТОВ «Ромнигазбуд» використовується форма № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», який складається в одному примірнику уповноваженою на те особою та після відповідного оформлення подається до бухгалтерії. Він ведеться протягом місяця керівником або обліковцем конкретного підрозділу, а в кінці місяця із підписами вказаних осіб передається до бухгалтерії.

Для обліку часу, який відпрацьований надурочно, та оплати роботи в надурочний час на підприємстві використовується «Список осіб, які працювали в надурочний час», який заповнюється майстром або іншими посадовим особами, які відповідальні за облік робочого часу, та передається до бухгалтерії.

Облік часу простоїв здійснюється на підставі «Листка обліку простоїв». Аркуш обліку простоїв з відміткою про час простоїв використовується для запису в табель.

Для обліку обсягів виконаних робіт, затрат робочого часу і нарахованої заробітної плати членам бригади, оплата праці яких здійснюється за відрядною формою у первинних виробничих підрозділах на ТОВ «Ромнигазбуд» використовують «Наряд на відрядну роботу (для бригади)». Наряд виписують строком до одного місяця в одному екземплярі. В ньому протягом місяця поряд із обсягами виконаних бригадою робіт, на зворотній стороні щоденно відмічається також кількість відпрацьованого часу кожним працівником бригади. По факту виконання завдання або закінчення календарного місяця визначається загальна сума заробітку, який належить бригаді за виконані роботи. Заробіток кожного працівника визначається, виходячи із його кваліфікаційного розряду та кількості відпрацьованого ним часу.

Для обліку обсягів виконаних робіт,затрат робочого часу і нарахованої заробітної плати працівників-відрядників на підприємстві використовується також «Наряд на відрядну роботу (індивідуальний), який відкривається на кожного працівника у розрахунку на календарний місяць.

Для нарахування заробітної плати водіям вантажних автомобілів використовується «Подорожній лист вантажного автомобіля». Подорожній лист виписується у розрахунку на кожен день. Для нарахування заробітної плати водіям легкових автомобілів використовуються «Подорожній лист службового легкового автомобіля».

Провадження нарахування зборів до фондів соціального спрямування та віднесення їх на витрати виробництва оформляється у вигляді бухгалтерського розрахунку.

Первинний облік амортизації на ТОВ «Ромнигазбуд» ведеться у формі 03-15 «Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій).

Для визначення суми амортизації основних засобів, що належить до нарахування у звітному місяці застосовується «Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)» (форма № 03-15).

Облік інших операційних витрат на ТОВ «Ромнигазбуд» ведеться у наступних документах:

  •  витрати на відрядження: наказ (розпорядження) про відрядження, звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, посвідчення про відрядження, журнал реєстрації посвідчень про відрядження;
  •  витрати на розрахунково-касове обслуговування: договір про розрахунково-касове обслуговування;
  •  втрати від знецінення запасів: акт на уцінку;
  •  визнані штрафи, пені, неустойки: договори;
  •  нестачі і втрати від псування цінностей: інвентаризаційна відомість, акт інвентаризації.

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження. Дані наказу знаходять своє відображення у посвідченні про відрядженні, яке видається відрядженому працівнику на руки.

При здійсненні відрядження працівника, проводиться реєстрація особи, яка відбуває у відрядження, у «Журналі реєстрації посвідчень про відрядження».

Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження працівник зобов’язаний подати авансовий звіт про витрачену у зв’язку з відрядженням суму. Разом з авансовим звітом подається посвідчення про відрядження, оформлене у встановленому порядку, і документи в оригіналі про наймання житлового приміщення та проїзд.

На ТОВ «Ромнигазбуд» виробничі витрати розподіляються на витрати, що включаються до собівартості продукції, та витрати, що не включаються до собівартості продукції.

Облік витрат виробництва, що включаються до собівартості продукції на підприємстві ведуться на рахунках  91 «Загальновиробничі витрати» та 23 «Виробництво».

В кінці кожного місяця за підписом керівника виробничого підрозділу до бухгалтерії передається виробничий звіт. У ньому в розрізі найменувань продукції (наданих послуг), яку виробляє (надає) зазначений підрозділ, вказується: кількість відпрацьованого часу працівниками підрозділу (у людино-годинах і людино-днях); обсяг нарахованої їм заробітної плати, вартість спожитих виробничих запасів, кількість і вартість спожитих електроенергії, води, тепла та ін., вартість списаних на витрати виробництва малоцінних та швидкозношувальних предметів, кількість виробленої і оприбуткованої на склад готової продукції, вартість наданих послуг.

Дані виробничого звіту опрацьовується бухгалтером, який відповідає за ділянку облікової роботи по обліку виробництва і в подальшому переносяться до розділу 2 Відомості 5-М або до книги обліку виробництва при журнально-ордерній формі обліку, з якої узагальнені дані в цілому по рахунку переносяться до журналу-ордеру №5.

З метою визначення обсягів незавершеного виробництва в натуральному і вартісному вираженні на перше число кожного місяця на ТОВ «Ромнигазбуд» проводиться його інвентаризація. Проведення інвентаризації покладається на спеціально створену для цього на початку року комісію, склад якої затверджується наказом по підприємству.

Результати проведення інвентаризації на підприємстві оформляються за допомогою «Інвентаризаційного опису незавершеного виробництва», дані якого засвідчуються підписами всіх членів комісії. Залишки виробів, вузлів, деталей і т. ін. зазначаються в інвентаризаційному описі у розрізі калькуляційних статей: сировини і матеріалів, основної і додаткової заробітної плати.  Кінцева оцінка обсягів незавершеного виробництва проводиться у бухгалтерії підприємства за умов включення до його складу, в залежності від обсягів заробітної плати по закінчених і незакінчених виробах відрахувань на соціальні заходи та загальновиробничих витрат.

Також до собівартості продукції на ТОВ «Ромнигазбуд» включаються загальновиробничі витрати. Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

За дебетом рахунку 91 відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

Аналітичний облік на підприємстві ведеться за місцями виникнення, центрами та статтями (видами) витрат.

До витрат операційної діяльності, що не включаються до собівартості продукції  на ТОВ «Ромнигазбуд» відносяться наступні види:

  •  адміністративні витрати;
  •  витрати на збут;
  •  інші операційні витрати.

На рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображаються загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Рахунок 92 є витратним, активним, призначеним для обліку господарських процесів.

За дебетом рахунка 92 «Адміністративні витрати» відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом – списання на рахунок 79 «Фінансові результати». Аналітичний облік адміністративних витрат ведеться за статтями витрат.

Для обліку витрат, пов’язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг призначений рахунок 93 «Витрати на збут». Рахунок 93 є витратним, активним, призначеним для обліку господарських процесів.

Для обліку інших витрат операційної діяльності на ТОВ «Ромнигазбуд»  використовують рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності». Рахунок 94 є активним, витратним, призначеним для обліку господарських процесів. На рахунку 94 ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, крім витрат, які відображаються на рахунках 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут».

По дебету рахунку 94 відображається сума визнаних витрат, по кредиту – списання на рахунок 79 «Фінансові витрат».

Щомісячне списання адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат операційної діяльності на підприємстві оформлюється за допомогою розрахунку (довідки), складеного працівником бухгалтерії.

Для синтетичного обліку адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат операційної діяльності використовується журнал-ордер №5.

Отже, можна зробити висновок, що облік витрат операційної діяльності, що не включаються до собівартості продукції на ТОВ «Ромнигазбуд» ведуться на рахунках 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» та 94 «Інші витрати операційної діяльності». На рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображаються загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Облік витрат операційної діяльності, що включаються до собівартості продукції ведуться на рахунках 23 «Виробництво» та 91 «Загальновиробничі витрати». Рахунок 23 використовується для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), а 91 для обліку виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва. Аналітичний облік ведеться за видами виробництв, статтями витрат та місцями їх виникнення. Для обліку витрат, пов’язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг призначений рахунок 93 «Витрати на збут». Для синтетичного обліку адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат операційної діяльності використовується журнал-ордер №5. Розглянувши первинний облік витрат операційної діяльності, бачимо, що під час звичайної діяльності ТОВ «Ромнигазбуд» виникає велика кількість витрат, первинний облік яких є передумовою успішної діяльності підприємства.

2.3 Аналіз визначення калькулювання собівартості

На ТОВ «Ромнигазбуд» калькулювання є заключним етапом обліку виробничих витрат собівартості продукції (робіт, послуг). Калькулювання собівартості продукції – одна із важливих функцій обліку, але, крім його основного призначення, калькулювання є важливою інформаційною базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення. Під цією категорією також розуміють: обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат.  

Процес калькулювання передбачає відповідний порядок робіт, який наведено в Таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 – Порядок організації калькуляційної роботи

Організація калькуляційної роботи

Визначення переліку витрат, які включаються до собівартості продукції і тих, що не включаються

Визначення переліку статей витрат на виробництво, який прийнятий для обліку і калькулювання

Визначення переліку витрат, які включаються до собівартості продукції і тих, що не включаються

Обґрунтування методики відображення витрат та їх оцінка за кожною статтею калькуляції

Встановлення принципів розподілу витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом

Розробка обґрунтованих способів розподілу непрямих витрат між окремими видами продукції робіт та послуг

Оцінка незавершеного виробництва

Визначення переліку об'єктів калькуляції і калькуляційних одиниць

Розробка калькуляційного листа

Визначення періодичності калькулювання

Встановлення центрів витрат, сфер відповідальності та видів продукції за якими складаються стандартні (нормативні) та фактичні калькуляції

Інформація про собівартість використовується апаратом управління для здійснення таких важливих функцій:

  •  планування обсягів виробництва продукції в цілому по підприємству та на рівні структурних підрозділів, а також собівартості окремих видів продукції, оскільки планування собівартості продукції є частиною загального плану діяльності;
  •  контролю за дотриманням планової величини загальних витрат і собівартості одиниці продукції;
  •  відхилення від стандартних витрат з аналізом причин та винуватців таких відхилень;
  •  прийняття короткострокових управлінських рішень, зокрема пов'язаних із визначенням обсягу реалізації, асортименту продукції, а також формування цінової політики підприємства;
  •  пошуків внутрішньовиробничих резервів;
  •  усунення нераціонального використання ресурсів, непродуктивних витрат;
  •  оцінки рівня структурних підрозділів підприємства.

Калькуляція, що складається працівниками бухгалтерії на ТОВ «Ромнигазбуд» наведена в Додатку В.

При визначенні виробничої собівартості продукції на ТОВ «Ромнигазбуд» спочатку розраховують вартість запасів, необхідних для виробництва кожного виду продукції і для даного виробництва в цілому.

Спочатку розраховуються техніко-економічні показники витрати запасів, ціни на них, трудові затрати та інші витрати, указані у пункті 11 П(С)БО №16 «Витрати».

Окремі види продукції виготовляються у різних модифікаціях, тому на кожну з них складається окрема калькуляція очікуваних виробничих витрат.

До виробничої собівартості на ТОВ «Ромнигазбуд» включаються:

− прямі витрати на матеріали;

− прямі витрати на оплату праці;

− інші прямі витрати;

− змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальногосподарські витрати.

За видами витрати на підприємстві класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Групування витрат за статтями калькуляції призначене для організації аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів перевезень, обчислення витрат у розрізі структурних підрозділів підприємства.

За способами віднесення на собівартість продукції витрати на ТОВ «Ромнигазбуд» поділяються на прямі і непрямі.

За ступенем впливу обсягів виготовлення продукції на рівень витрат  на підприємстві витрати поділяються на змінні і постійні.

За звітними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні та майбутніх періодів.

Так як ТОВ «Ромнигазбуд» займається будівництвом, то при обчисленні одиничної фактичної собівартості застосовуються: квадратний метр корисної площі, кілометр дорожнього шляху, трубопроводи, кубічний метр ємності, об'єму, одиниця потужності промислового цеху тощо.

Сукупність об'єктів об'єднують  за різними характеристиками, за умови їх однакового призначення.

В будівництві використовуються показники кошторисної, планової (розрахованої будівельним підприємством з урахуванням конкретних умов) і фактичної (реально сформованої на будівельному майданчику) собівартості будівельно-монтажних робіт.

До виконання будівельних робіт на підприємстві ТОВ «Ромнигазбуд»  складається проект, який крім технічної документації містить економічну частину – кошторис, який є розрахунком собівартості будівництва об'єкту на основі встановлених норм.

Кошторисна вартість – це сума кошторисної собівартості та кошторисного прибутку (планових накопичень). Таким чином, собівартість замовлення (проекту) оцінюється ще до початку робіт.

Вона є базою для розрахунку планової собівартості і дозволяє підприємству прогнозувати рівень своїх майбутніх витрат, а замовнику оцінити межі (максимальну вартість об'єкту), в яких може здійснюватися торг при укладанні договору з будівельним підприємством.

Планова собівартість будівельно-монтажних робіт на ТОВ «Ромнигазбуд» є прогнозною величиною витрат підприємства на виконання певного комплексу будівельно-монтажних робіт. Інакше кажучи, планова собівартість визначає величину витрат на виконання робіт в установлені договором строки будівництва при раціональному та ефективному використанні реально існуючих в розпорядженні підприємства будівельних машин, механізмів та інших технічних, матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, дотриманні правил технічної експлуатації основних засобів та забезпечення безпечних умов праці.

На ТОВ «Ромнигазбуд» обчислюється планова собівартість будівельно-монтажних робіт в цілому по підприємству. З цією метою визначається рівень рентабельності будівельно-монтажних робіт: відношення планового прибутку до кошторисної вартості запланованого до виконання обсягу робіт з об'єктів, що підлягають здачі в плановому періоді. Різниця між плановим рівнем рентабельності і відсотком планових накопичень приймається за плановий рівень зниження кошторисної собівартості. Цей відсоток зниження собівартості поширюється на весь обсяг будівельно-монтажних робіт.

Для забезпечення запланованого рівня зниження кошторисної собівартості на підприємстві розробляються організаційно-технічні заходи.

Планова собівартість фактично виконаного обсягу будівельно-монтажних робіт на ТОВ «Ромнигазбуд» розраховується також шляхом коригування кошторисної собівартості робіт, виконаних власними силами, за тим же плановим відсотком зниження кошторисної собівартості та з додаванням фактично відшкодованих сум компенсацій. Аналогічно доводяться до планового розміру кошторисні суми кожної статті витрат, але тільки по підприємству в цілому. При цьому зберігаються усередненість і умовність запланованих витрат.

Порядок і методи планування собівартості встановлює самостійно, виходячи з умов діяльності. При цьому планова собівартість робіт може розраховуватися як за окремими об'єктами, так і за підрядними договорами і на виробничу програму в цілому.

Фактична собівартість будівельних робіт – це сума витрат, здійснених підприємством в ході виконання заданого комплексу робіт в умовах виробництва, що склалися. На ТОВ «Ромнигазбуд» вона включає як продуктивні, так і непродуктивні витрати, у тому числі штрафи, пені, неустойки тощо.

Ціна будівельної продукції на ТОВ «Ромнигазбуд» розраховується на підставі кошторисної вартості. Тому, якщо фактичні витрати будуть менші, ніж кошторисна вартість, то підприємство отримає прибуток понад планових накопичень. Якщо ж підприємство допустить перевитрати, то прибуток буде менше кошторисної величини, і навіть можливе виникнення збитків. Так, матеріали на ТОВ «Ромнигазбуд» на кожен вид робіт відпускаються у відповідності з нормами, кожен випадок відхилень фіксується, а його причини викладаються в додатку до матеріального звіту. Розмір заробітної плати, накладних витрат тощо також визначаються на основі кошторисних (планових) показників.

У відповідності до видів собівартості на ТОВ «Ромнигазбуд» використовують три види калькуляції.

Кошторисна калькуляція – це обчислення кошторисної собівартості 1 куб. м будинку (собівартість об'єкта в цілому або окремих видів робіт, конструкцій будівлі) за кошторисними розцінками (нормами), тобто за усередненими розцінками на витрачання матеріальних ресурсів і оплату витрат праці робітників з врахуванням накладних витрат і лімітованих витрат на 1 куб. м будівлі.

Планова калькуляція – це обчислення планової собівартості 1 куб. м будівлі (або планової собівартості всіх робіт на об'єкті), як різниці між кошторисною собівартістю об'єкту і розміром витрат по заходах, що підвищують організаційно-технічний рівень будівельного виробництва по зведенню конкретного об'єкта а розрахунку на 1 куб. м будівлі. Планова собівартість будівельних робіт в цілому по будівельному підприємству (кошторис витрат на виробництво) визначається підсумовуванням планової собівартості робіт за об'єктами.

Фактична калькуляція - це визначення фактичної собівартості 1 куб. м будівлі, всіх будівельних робіт на об'єкті на основі фактично здійснених витрат на виробництво 1 куб. м будівельної продукції, включаючи і незаплановані непродуктивні витрати.

При виконанні капітальних робіт складається виробнича калькуляція, що визначає собівартість об'єкта та включає втрати будівельного підприємства.

Виробнича калькуляція ТОВ «Ромнигазбуд» має на меті виявити як повну собівартість будівельних або монтажних робіт за окремими об'єктами, так і собівартість робіт за визначений період.

На підприємстві ТОВ «Ромнигазбуд» застосовується  позамовний метод калькулювання собівартості продукції будівельного виробництва, при якому об'єктом обліку і калькулювання є замовлення (об'єкт будівництва, вид робіт тощо).

Сутність цього методу полягає в наступному. При наявності проектно-кошторисної документації і плану фінансування будівництва підрядне підприємство видає наказ про початок робіт і включення об'єкта до плану. Плановий відділ на кожний такий об'єкт виписує замовлення, якому присвоюється черговий з початку року номер (код, шифр), який надалі обов'язково вносять у всі документи при оформленні.

На підставі цього в бухгалтерії здійснюється облік витрат, при цьому він ведеться на кожне замовлення. Прямі витрати обліковуються за кожним об'єктом окремо, а накладні розподіляються між об'єктами.

По закінченні місяця на ТОВ «Ромнигазбуд» фактичні витрати співставляються з плановими і таким чином виявляється економія або перевитрати. Калькуляція собівартості будівельно-монтажних робіт складається тільки після завершення робіт і здачі об'єкта замовнику.

Отже можна зробити висновок, що калькуляція представляє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь – якого господарського процесу – заготівлі матеріальних ресурсів виробництво продукції, її реалізації або реалізації матеріальних цінностей, визначення втрат тощо.

Проте основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість для організації та управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА МЕТОДИКИ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГ НА ТОВ «РОМНИГАЗБУД»

3.1 Шляхи удосконалення калькулювання собівартості будівельної продукції

В ТОВ «Ромнигазбуд» було виявлено ряд недоліків, які притаманні калькулюванню собівартості виконаних робіт. Відомо, що під час формування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт витрати основної діяльності будівельних організацій можуть групуватися за такими статтями калькуляції:

− прямі матеріальні витрати;

− прямі витрати на оплату праці;

− експлуатація будівельних машин та механізмів;

− відрахування на соціальні заходи;

− інші прямі витрати;

− загальновиробничі витрати.

Наведений перелік затрат пропонують Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт від 31.12.2011.

Слід зазначити, що на ТОВ «Ромнигазбуд» облік затрат на виконання будівельно-монтажних робіт ведеться за об’єктами будівництва у розрізі статей витрат, які не завжди збігаються з тими, які пропонуються методичними рекомендаціями.

Так, вартість витрачених на потреби виробництва матеріальних ресурсів показується за калькуляційною статтею «Матеріальні витрати», до складу якої не включаються витрати на водопостачання та електроенергію. Останні виділені як самостійні статті витрат.

Сума витрат на оплату праці виробничих робітників на нашому підприємстві узагальнюється у калькуляційній статті «Нарахована зарплата».

Відрахування на соціальні заходи показуються за калькуляційною статтею «Нарахування на фонд зарплати».

Калькуляційна стаття «Інші прямі витрати» на ТОВ «Ромнигазбуд» практично відсутня. Однак такі витрати як «виконання субпідрядниками», «підключення до мережі газопостачання», які повинні  включатись до даної статті, відображаються окремими витратами, що не можна вважати виправданим явищем.

Окремими статтями витрат на ТОВ «Ромнигазбуд» є ще такі, як: «Витрати на здійснення технічного нагляду», «Автопослуги», «Амортизація інших необоротних активів», «Видача ордера на термін будівництва», «Ремонт інструментів, обладнання», «Списання МШП», «Телефонні переговори», «Послуги генпідряду», «Проект виробництва робіт», «Господарські потреби», «Відключення і включення в мережі», «Відшкодування витрат», «Охорона об’єктів», «Інвентарна справа», «Витрати на відрядження», «Електротехнічне обстеження».

Наведені статті витрат є нічим іншим, як окремим видами затрат, які згідно із Методичними рекомендаціями повинні ввійти до складу таких калькуляційних статей як «Загальновиробничі витрати» або «Інші прямі витрати».

У складі загальновиробничих витрат досліджуваного підприємства знаходять своє відображення окремі види затрат, які не мають відношення до них. Так у їх складі за 2011 рік числяться витрати на здійснення касового обслуговування (касові витрати), на придбання чекових книжок.

Вказані витрати мають відношення до організації в цілому, внаслідок чого нами пропонується обліковувати їх на рахунку 92 «Адміністративні витрати».

Такий стан справ, який є на нашому підприємстві сьогодні, не можна вважати виправданим, так як при цьому необґрунтовано відбувається завищення виробничої собівартості БМР.

На ТОВ «Ромнигазбуд» є і недоліки у організації аналітичного обліку витрат на утримання і експлуатацію будівельних машин і механізмів, вони формуються у розрізі окремих їх видів не за видами будівельної техніки, а разом по усіх механізмах, що веде до недостовірного їх розподілу між об’єктами будівництва, а відтак і до викривлення фактичної собівартості останніх. Справа у тому, що витрати на експлуатацію машин і механізмів пропорційно до прямих витрат розподіляють між усіма об’єктами будівництва, незалежно від того використовувалась будівельна техніка на тому об’єкті чи ні.

Практично можна вважати, що як такий аналітичний облік витрат на утримання і експлуатацію будівель машин і механізмів – відсутній.

Згідно із нашим переконанням, такий порядок зведення виробничих затрат на ТОВ «Ромнигазбуд» не дає змоги здійснювати на науковій основі планування виробничих затрат за статтями калькуляції, вести належний контроль за формуванням витрат, проводити їх достовірний економічний аналіз та прогнозувати на перспективу.

Резюмуючи вище сказане, можна підсумувати, що процес калькулювання виробничої собівартості виконаних будівельно-монтажних робіт на ТОВ «Ромнигазбуд» перебуває на нижчому рівні, ніж вимагають умови господарювання.

Головним недоліком діючої системи калькулювання слід вважати:

− невідповідність назв окремих статей затрат Методичним рекомендаціям з формування собівартості будівельно-монтажних робіт;

− недостовірність включення деяких видів затрат до складу прямих витрат;

− надмірне розукрупнення статей затрат та ведення їх обліку  за окремими видам затрат;

− включення окремих видів затрат періоду до складу загально виробничих витрат;

− відсутність аналітичного обліку витрат на утримання і експлуатацію будівельних машин і механізмів.

Із метою усунення вказаних недоліків на ТОВ «Ромнигазбуд» доцільно, на нашу думку, привести існуючий порядок обліку затрат до Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт. Разом з тим необхідно запровадити зарубіжний досвід системи калькулювання «Директ-костинг», якому притаманні такі особливості:

− облік і планування собівартості продукції здійснюється тільки за змінними затратами, причому постійні затрати списуються безпосередньо на фінансові результати;

− оцінювання залишків готової продукції й незавершеного виробництва проводиться лише за змінними затратами;

− існує можливість вивчення взаємозв’язку і взаємозалежності між обсягом виробництва, затратами і прибутком.

Практичне застосування вказаної системи калькулювання дасть можливість використовувати на ТОВ «Ромнигазбуд» такі основні показники калькулювання собівартості продукції:

− коефіцієнт змінних затрат (відношення величини змінних затрат до ціни реалізації);

− коефіцієнт маржинальних надходжень (відношення різниці між ціною реалізації та змінними затратами, маржинального доходу до ціни реалізації). Чим більше його значення, тим вища потенційна прибутковість продукції: більший резерв відшкодування накладних витрат і отримання прибутку. Отже, найбільш вигідно реалізовувати вироби з найбільшим коефіцієнтом маржинальних надходжень.

− напівмаржа (перевищення маржинального доходу центру відповідальності, виробу над специфічними затратами).

− запас фінансової міцності (зона безпеки), в грн. (різниця між плановим або фактичним та беззбитковим обсягом реалізації). Цей показник можна обчислити за формулою (3.1).

Зфм = Орв      (3.1)

Де, Ор – фактично досягнутий (чи плановий) обсяг реалізації продукції;

Ов – обсяг реалізації продукції в точці беззбитковості.

− запас фінансової міцності (зона безпеки), в процентах (частка від ділення різниці планового, або фактичного й беззбиткового обсягу реалізації на виручку). Чим вищий цей показник у відсотках, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. Його можна розрахувати за формулою (3.2).

ЗФМ = Vпл − Vтбз       (3.2)

де, ЗМФ – запас фінансової міцності у відсотках, виражений обсягом планової реалізації продукту (послуг) понад обсяг «точки беззбитковості».

Vпл – обсяг реалізації продукту (послуг) за плановий період.

 

Систему «директ-костинг» можна застосовувати у поєднанні з позамовним методом обліку затрат, який діє на нашому підприємстві. Завдяки директ-костингу розширюються аналітичні можливості обліку, причому спостерігається процес інтеграції обліку та аналізу. Тому директ-костинг у поєднанні з прийняттям управлінських рішень цілком справедливо називають системою управління.

Поряд із калькулюванням виробничої собівартості продукції на практиці може використовуватись ще й калькулювання повної її собівартості. Сучасні літературні джерела трактують це як метод обліку та калькулювання собівартості за повними затратами.

Згідно з цим методом до собівартості об’єкта обліку включаються всі затрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, незалежно від їх поділу на постійні й змінні, прямі та непрямі. Тобто метод обліку та калькулювання за повними  затратами дає змогу отримати інформацію про всі затрати підприємства, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт чи наданням послуг.

Калькулювання повної собівартості продукції у будівельному виробництві має певну специфіку порівняно з промисловими підприємствами. Як відомо, розрізняють генпідрядні і субпідрядні організації. Стосовно останніх, то специфіка калькулювання для них не є притаманною у порівняні з підприємствами промисловості. В організаціях даного типу калькулюються лише власні фактичні затрати, які у зіставленні зі статтями кошторису дають змогу визначити реальний фінансовий результат їх діяльності. У генпідрядних організацій, до яких належить ТОВ «Ромнигазбуд», повна собівартість складається із величини власних затрат і договірної вартості робіт, виконаних субпідрядними організаціями.

Поряд із цим слід зазначити, що витрати на будівництво обліковують двічі – у підрядника і замовника. При цьому повна вартість споруджуваного об’єкта визначається лише у замовника (забудовника), оскільки він приймає в експлуатацію готовий об’єкт. Ось чому собівартість об’єкта калькулює замовник. Він здійснює калькулювання первісної вартості об’єкта будівництва, до складу якої входять такі витрати:

− договірна ціна будівельно-монтажних робіт;

− витрати на проектно-пошукові роботи;

− витрати на відведення земельної ділянки під будівництво об’єкта;

− витрати на знос будівель і споруд, що знаходяться на майданчику, відведеному під забудову;

− витрати на утримання дирекції підприємства, що будується і технічний нагляд;

− преміальні виплати за дострокове або своєчасне здавання в експлуатацію;

− інші витрати/збитки від ліквідації тимчасових споруд тощо.

Підрядник (будівельно-монтажна організація) виконує тільки частину робіт – будівельно-монтажні, внаслідок чого калькулює лише ці роботи, тобто собівартість проміжної продукції.

Генеральний підрядник укладає угоди з субпідрядними організаціями на виконання окремих видів робіт, тому субпідрядники обліковують витрати і калькулювання собівартості окремих конструктивних елементів або видів робіт (будівельних чи спеціальних).

Фактичні витрати на виконання будівельно-монтажних робіт збирають у розрізі калькуляційних статей, а саме: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; експлуатація будівельних машин та механізмів; відрахування на соціальні заходи; інші прямі витрати; загально виробничі витрати.

Наведений перелік витрат може бути розширений і деталізований будівельно-монтажними організаціями.  Справа у тому, що в сучасних умовах господарювання номенклатуру калькуляційних статей підприємства і організації визначають самостійно.

Субпідрядні організації калькулюють лише власні витрати, а ген підрядні – до власних фактичних витрат додають договірну вартість виконаних обсягів робіт субпідрядників, що у загальному підсумку становить фактичну собівартість будівельно-монтажних робіт генпідрядної організації.

На рахунках бухгалтерського обліку приєднання до власних фактичних витрат робіт, виконаних субпідрядними організаціями, відображається записом:

Д-т 91 «Загально виробничі витрати»

К-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», а відтак:

Д-т 231 «Основне виробництво»

К-т 91 «Загально виробничі витрати».

Таким чином, генпідрядні будівельно-монтажні організації калькулюють собівартість виконаних робіт об’єктів будівництва, яку не можна вважати повністю фактичною собівартістю, оскільки до її складу включається договірна вартість робіт, виконаних субпідрядниками.

Із метою ліквідації вказаного недоліку нами рекомендовано у журнально-ордерній формі № 10 Б (журналі № 5 за умови застосування нових форм обліку) чи відповідних машинограмах генпідрядних організацій передбачити окрему колонку виконаних субпідрядниками робіт для відображення фактичних витрат субпідрядників. Інформацію для заповнення даної колонки слід брати у субпідрядників.

Враховуючи той факт, що дана інформація може складати комерційну таємницю, вирішення даного питання потребує втручання держави. У випадку позитивного вирішення наведеної позиції буде змога мати реальну картину справжніх фактичних витрат на спорудження об’єктів будівництва, порівнювати її з кошторисною вартістю (договірною ціною), визначати величину відхилень, на основі якої з найбільшою вірогідністю встановлювати величину кошторисних нагромаджень на загальнодержавному рівні, яка би сприяла ефективній діяльності підрядних будівельно-монтажних організацій.

Калькулювання собівартості продукції як виробничої, так і повної має право на своє існування і, як засвідчує практичний досвід, успішно застосовується у діяльності підприємств і організацій залежно від кінцевої мети,  яку вони ставлять перед собою.

Підсумовуючи зроблений аналіз стану калькулювання собівартості будівельної продукції на ТОВ «Ромнигазбуд», слід зазначити, що на сьогоднішній день його не можна вважати задовільним і він потребує свого суттєвого покращення. Адже відсутність своєчасної достовірної аналітичної інформації позбавляє апарат управління прийняття виважених управлінських рішень і на цій основі підвищення ефективності господарювання. Разом з тим, кожне підприємство чи організація мають право на використання тієї чи іншої системи калькулювання на даному етапі розвитку нашого суспільства, оскільки цілком очевидним є той факт, що кінцеве призначення їх різне. А раз так, то можемо сформулювати висновок щодо доцільності і об’єктивної необхідності практичного застосування як виробничої, так і повної собівартості.

Головними напрямками вдосконалення калькулювання собівартості на ТОВ «Ромнигазбуд» слід вважати:

− приведення існуючого порядку обліку затрат до вимог Методичних рекомендацій з формуванням собівартості будівельно-монтажних робіт з метою більш достовірного віднесення окремих видів затрат до складу прямих та непрямих;

− запровадження системи калькулювання «директ-костинг» з метою отримання можливості використання таких основних показників калькулювання собівартості продукції як коефіцієнта змінних затрат; коефіцієнта маржинальних надходжень; маржинального доходу; напівмаржі; запасу фінансової міцності (зони безпеки) у вартісному виразі та у відсотках для прийняття управлінських рішень, що, безперечно, дасть змогу реально перетворити систему калькулювання у систему управління;

− вирішення на державному рівні питання стосовно отримання генпідрядними організаціями інформації від субпідрядних організацій щодо фактичної собівартості виконуваних ними спеціалізованих робіт з метою калькулювання реальних фактичних витрат на спорудження об’єктів будівництва, на основі якої з найбільшою вірогідністю встановлювати величину кошторисних нагромаджень на загальнодержавному рівні, яка би сприяла ефективній діяльності підрядних будівельно-монтажних організацій.

3.2 Запровадження автоматизованої системи обліку «1С: Бухгалтерія 8.0» на ТОВ «Ромнигазбуд»

Одною з причин успішного розвитку малого підприємництва є ефективна та раціональна організація бухгалтерського та податкового обліку. Як показує практика ефективність обліку значно підвищується, якщо його інформація являється повною, своєчасною і динамічною, що обумовлює необхідність автоматизації облікової інформації. Cаме тому, на сучасному етапі розвитку продуктивних сил перед підприємствами, котрі прагнуть ефективно організувати свою діяльність, постає завдання вибрати програмний продукт для автоматизації обліку та управління, котрий якомога більше задовольнятиме їх вимоги.

Автоматизація допомагає домогтися максимальної керованості своєї компанії, відчувати зміни ринку і мати можливість швидко на них реагувати. Одним з основних показників ефективності роботи підприємства є його продуктивність: якість, кількість і швидкість обробки інформації.

Автоматизація викличе зміну ролей бухгалтерії. Якщо раніше кожен з бухгалтерів вів окрему частину обліку і витрачав час на рутинні розрахунки, то тепер всі рутинні операції робитиме комп'ютер.

Застосування комп’ютерної техніки для автоматизації обліку та управління на підприємствах малого бізнесу має як переваги та недоліки. Як перевагу, можливо визначити, що сучасні комп’ютерні засоби дозволяють значно полегшити працю бухгалтерів та знизити трудомісткість окремих операції, зменшити кількість помилок при складанні первинних документів та зведених облікових регістрів, терміново отримувати необхідну інформацію, як недолік (особливо для малих підприємств) – високу вартість комп’ютерного обладнання та програмного забезпечення, що не завжди може дозволити собі підприємство з невеликими обсягами діяльності.

В умовах автоматизованої обробки інформації бухгалтерський облік і бухгалтерська інформація використовуються набагато ширше, ніж при ручній обробці даних. Можна виділити три категорії користувачів автоматизованої системи обліку: керівники, користувачі з прямим фінансовим інтересом, тобто особи, зацікавлені в стабільному фінансовому стані підприємства (інвестори, кредитори), та користувачі з непрямим фінансовим інтересом (державна податкова адміністрація, фондові біржі, урядові організації, працівники підприємства, покупці продукції, що випускається, тощо).

Впровадивши автоматизацію виробництва ми отримаємо можливість спостерігати, аналізувати та керувати параметрами технологічного процесу, що дозволить оперативно приймати певні управлінські рішення. Також, це дозволить створити інформаційну базу даних на підприємстві, яка відображатиме стан об’єктів обліку та їх характерні параметри у предметній діяльності що розглядається.

Автоматизація обліку витрат дозволить вирішувати такі основні завдання:

  •  одержання оперативної інформації про залишки у виробництві, про виробничі витрати, нараховану заробітну плату;
  •  визначення і аналіз собівартості виробленої основної і попутної  продукції і зіставлення показників з обліком накладних витрат;
  •  одержання звітів про залишки матеріалів за певний період, про вихід продукції з виробництва;
  •  групування, систематизація і перегрупування витрат для фінансового, управлінського та податкового обліку;
  •  узагальнення даних про витрати за окремими виробничими підрозділами, стадіями виробництва, видами продукції і формування зведених даних про витрати;
  •  визначення та систематизація відхилень від нормативних (планових) затрат;
  •  складання фактичних (звітних) калькуляцій;
  •  відображення витрат у системі синтетичних рахунків;
  •  «глибокий» аналітичний облік витрат.

Окрім цього, автоматизація обліку сприятиме розвитку нових видів обліку, зокрема прогностичного, для визначення, вивчення та відображення господарських фактів,  які можуть відбутися в результаті відхилення від встановлених, а також підвищить продуктивність праці бухгалтерів.

Нормальної роботи бухгалтерії та підприємства в цілому можна досягти, коли необхідна інформація чи певний документ відшукується негайно. Сприятиме цьому запровадження електронного документообігу.

Однією з головних переваг електронного документообігу є те, що первинний документ передається з комп’ютера на комп’ютер в тому вигляді, в якому він був створений, а окремі відомості з такого документа можуть бути використані як вихідні, які використовуються в різних підрозділах або для різних завдань.

Найбільше поширення серед облікових програм отримала «1С Бухгалтерія», яка має ряд переваг перед іншими подібними програмними продуктами. «1С Бухгалтерія» виступає комплексним програмним продуктом, який має багато спеціалізованих галузевих версій. Програма має гнучку конфігурацію та може бути настроєна відповідно до вимог конкретного підприємства. Різні версії цієї програми можуть бути використані для створення окремого АРМ бухгалтера або для організації системи бухгалтерського обліку на основі локальної комп'ютерної мережі підприємства з можливістю оновлення встановленого програмного продукту через Internet. Комплекс рішень «1С Бухгалтерія» передбачає ведення бухгалтерського обліку від запису господарських операцій до складання бухгалтерської звітності.

Оскільки на ТОВ «Ромнигазбуд» ще не використовується комп’ютерна форма обліку ми пропонуємо використовувати саме це програмне забезпечення.

1С: Бухгалтерія 8.0 це універсальна програма масового призначення для автоматизації бухгалтерського обліку, що включає підготовку обов'язкової звітності. Основною перевагою ведення обліку виробництва за допомогою системи «1С: Бухгалтерія 8.0» є те, що синтетичні рахунки витрат можна побудувати на трьох або п'яти рівнях. Це дає можливість деталізувати виробничі витрати за статтями й об'єктами, що сприятиме повнішому розподіленню непрямих витрат та уникненню арифметичних помилок під час здійснення такого розподілу.

Програма «1С: Бухгалтерія 8.0» відрізняється від інших систем автоматизованого обліку тим, що її зручно використовувати з метою комп'ютеризації різних ділянок виробництва в розрізі окремих структурних підрозділів підприємства. Для цього створюється довідник, в якому перераховані всі підрозділи підприємства. Таким чином, автоматизований облік витрат на рахунку 23 «Виробництво» ведеться з використанням субконто «Підрозділи». Це досить зручно для підприємства.

Господарські операції, пов'язані зі списанням виробничих запасів на витрати будівництва, оприбуткуванням продукції, розрахунком її собівартості, відображають в обліку за допомогою документа Калькуляція.

Калькуляція зберігається в журналі «Виробництво». Після створення документу Попередня калькуляція для списання запасів на витрати будівництва на рахунок 23 «Виробництво», цей документ записується в журнал Виробництво. У цьому журналі, окрім всієї іншої інформації, є змога побачити статус цього документа.

Документ Калькуляція буває двох видів: Попередня і Остаточна. Якщо документ уведений у режимі Уведення нового, то це попередня калькуляція, а якщо у режимі На підставі то це калькуляція остаточна. Змінити вид калькуляції неможливо.

Наприкінці року, коли всі виробничі затрати списано на рахунок 23 «Виробництво» на підставі попередньої калькуляції, вводять остаточну калькуляцію. У типовій конфігурації передбачена можливість автоматичного формування остаточних калькуляцій для всіх незакритих попередніх калькуляцій. Для цього потрібно виконати команду з головного меню Створення остаточних калькуляцій.

Мета остаточної калькуляції відкоригувати попередні значення витрат реальними на кінець року. Тобто, у Остаточні калькуляції заповнюється реквізит Сума кінцева.

При проведенні документа Остаточна калькуляція формуються коригуючі проведення за кредитом рахунка 23 «Виробництво».

В програму «1С: Бухгалтерія 8.0» закладено параметри формування стандартних звітів, які призначені для отримання даних за підсумками по бухгалтерських проводках в різних розрізах (аналіз рахунку, журнал-ордер, відомості, журнал-ордер за субконто та інші).

Практика впровадження у вітчизняних підприємствах автоматизованих систем обліку господарської діяльності, показує, що їхня дорожнеча частково окуповується за рахунок зниження деяких витрат виробництва. Так, за рахунок впровадження комп'ютерної програми «1С: Бухгалтерія 8.0» можна досягти ефекту в частині:

наскрізного і своєчасного оперативно-виробничого планування й обліку виробництва, що дає змогу на 20 30% знизити втрати безпосередньо у виробничих підрозділах;

уникнення необлікованих нестач матеріальних цінностей на 35%;

зниження собівартості продукції за рахунок скорочення загальновиробничих та адміністративних витрат на 35%.

Крім того, автоматизовані системи дають можливість одержати оперативну управлінську інформацію для внутрішніх користувачів. Так, звіт  «Аналіз рахунка» надає інформацію про обіги рахунка з іншими рахунками за вибраний період, а також про сальдо на початок і кінець звітного періоду. «Картка рахунка»  дає змогу отримати детальну інформацію про операції на рахунку.  Зі звіту  «Оборотно-сальдова відомість за рахунком», який сформовано для рахунку 23 «Виробництво», можна отримати інформацію про залишки і обіги в розрізі видів затрат. Головна книга по рахунку використовується для виведення оборотів і залишків рахунку за кожен місяць.  Він може бути досить корисний при підбитті підсумків і складанні звітності.

Таблиця 3.1 – Документи програми «1С: Підприємство» для обліку витрат

Документи програми «1С: Підприємство» для обліку витрат

Документ конфігурації

Вид витрат

«Калькуляція»

прямі матеріальні витрати

«Нарахування зарплати»

прямі витрати на оплату праці

«Нарахування зносу»

амортизація

«Послуги сторонніх організацій»

інші прямі витрати

Треба зауважити, що більшість малих підприємств, що вирішили придбати програму для бухгалтерського обліку, стикається з такої банальної проблемою, як недостатня технічна оснащеність. Адже зважаючи на застаріле комп’ютерне обладнання програми не будуть працювати. У результаті доводиться шукати старі версії.

Рейтинг автоматизованих програм, що використовуються юридичними та фізичними особами показано на рисунку 3.1

Рисунок 3.1 – Рейтинг автоматизованих програм, що використовуються юридичними та фізичними особами

Таким чином, застосування комп’ютерної  техніки дозволяє обробляти внутрішню бухгалтерську  інформацію, як в цілому по підприємству, так і по окремим об'єктам бухгалтерського обліку та формувати податкову та статистичну звітність для надання до відповідних органів. Автоматизація системи бухгалтерського обліку дозволяє істотно полегшити труд бухгалтера, позбавити його від рутинної роботи, підвищує оперативність та точність облікової інформації, дозволяє більше приділяти уваги проведенню економічного і фінансового аналізу роботи підприємства та пошуку резервів щодо підвищення ефективності цієї роботи. Саме тому ТОВ «Ромнигазбуд» ми рекомендуємо ввести «1С: Бухгалтерія 8.0». Адже, тільки за умови автоматизації можна максимізувати ефективність та  ведення облікової діяльності, що безумовно є необхідним кроком на шляху до розвитку і процвітання підприємства. Використання  «1С: Бухгалтерія 8.0» у бухгалтерському обліку призведе до підвищення ефективності кінцевого продукту управління – прийняття ефективних рішень з метою досягнення поставлених цілей.

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ ТОВ «РОМНИГАЗБУД»

4.1 Система управління охороною праці в організації

ТОВ «Ромнигазбуд» займається будівництвом мереж газопостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення.

На сьогоднішній день система управління охороною праці є центральною для багатьох підприємств. Основні виробничі процеси, починаючи від отримання замовлення та організації виробництва, вимагають виваженої, цілеспрямованої i систематичної розробки технологічних процесів на виробництві. Очевидно, що для ефективної діяльності підприємства необхідні цілеспрямоване визначення повноважень і системна організація охорони праці.

Юридична відповідальність за стан охорони праці та забезпечення здорових і безпечних умов праці на товаристві несе його керівник, він повинен створювати безпечні умови праці, забезпечувати сприятливий морально-психологічний клімат у трудовому колективі, що сприяє підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції та послуг.

Безпосередній контроль за виконанням заходів по безпеці праці покладений на службу охорони праці, яка створена наказом керівника. На зазначену службу покладено опрацювання цілісної системи управління охороною праці, сприяння удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу. Службою охорони праці складаються плани на місяць і на рік, які затверджуються керівником.

В ТОВ «Ромнигазбуд» розроблені і затверджені власником наступні нормативні акти про охорону праці:

  •  Положення про систему управління охороною праці, що діють на підприємстві;
  •  Положення про службу охорони праці підприємства;
  •  Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;
  •  Положення про проведення навчання з охорони праці;
  •  Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;
  •  Статут підприємства.
  •  Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями та видами робіт.

В досліджуваному господарстві відносини між керівником та працюючими фіксуються колективним договором. Колективний договір є основним нормативним документом внутрішнього користування, що регулює і визначає разом з чинним законодавством взаємні виробничі, трудові і соціально-економічні відносини між Адміністрацією і Працівниками  ТОВ «Ромнигазбуд».

Головним пунктом Колективного договору є п.7 «Умови і охорона праці». Згідно вище сказаного – забезпечення безпечних умов праці є обов’язком Адміністрації. Працівники зобов’язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поведінки з машинами, механізмами, обладнанням, іншими засобам виробництва, користуватися засобами індивідуального колективного захисту, проходити обов’язкові медогляди. Також в цьому пункті договору говориться про матеріальні заохочення працівників, які сумлінно ставляться до виконання виробничих обов’язків і беруть активну участь у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці.

На підприємстві розроблені інструкції на кожному робочому місці. З урахуванням вимог відповідних інструкцій, до початку роботи з кожним робітником проводиться первинний інструктаж, про робиться запис у відповідному журналі. Наказом по підприємству керівник, його заступники, спеціаліст охорони праці, проводять навчання в учбових закладах перед початком виконання своїх обов`язків один раз на три роки. З кожним працівником, який приймається на роботу проводиться вступний інструктаж.

Наказом керівника підприємства створено комісію по атестації робочих місць за умовами праці, складено перелік робочих місць, що підлягають атестації, основна мета якої полягає в регулюванні відносин між власником і працівниками, у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення.

Фінансування заходів з охорони праці відбувається за рахунок самого підприємства через створений фонд з охорони праці, який формується в розмірі 0,5% від суми наданих послуг, а також за рахунок амортизаційних відрахувань та адміністративних витрат.

В розрахунку на 1 працюючого витрати на охорону праці з 2009 – 2011 роки наведені на Рисунку 4.1.

Рисунок – 4.1 Витрати на охорону праці в розрахунку на 1 працівника

За даними діаграми можна констатувати, що в 2011 році витрати на охорону праці збільшились в розрахунку на 1 працівника, головною причиною цього стало за рахунок зростання наданих послуг.

Для захисту працівників на підприємстві застосовуються засоби індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту – технічні засоби, що використовуються для запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і (або) небезпечних виробничих факторів, а також для захисту від забруднення.

На підприємстві працівникам безоплатно видаються засоби індивідуального захисту, а саме такі як: захисні окуляри, распіратори, печатки, костюми, рукавиці, куртки, брюки, халати, резинові чоботі, фартухи, шлем. Всі засоби видаються в залежності від типу робіт.

4.2. Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці в організації

Одним з важливих засобів запобігання нещасним випадкам на виробництві є систематична, доцільно-спрямована пропаганда охорони праці на виробництві. Вона полягає у пробудженні та підтриманні зацікавленості до охорони праці; переконанні працюючих у необхідності того чи іншого заходу з охорони праці; популяризації нових засобів створення безпечних і нешкідливих умов праці. Це як правило розповідь, демонстрація зразків, ознайомлення з безпечними технологіями тощо. На досліджуваному підприємстві в кожному структурному підрозділі та в головній конторі знаходяться план евакуації, куточки з техніки безпеки, інструкції та плакати

Нижче наведемо короткий аналіз стану травматизму, захворювання і пожеж  та витрат на охорону праці за останні 3 роки на підприємстві (Таблиця 4.1).

Таблиця 4.1 – Показники стану захворювання і травматизму в ТОВ «Ромнигазбуд» за 2009 – 2011 рр.

Назва показників

Один.

вимір.

Роки

2009

2010

2011

Кількість працівників

Чол..

55

44

40

Кількість випадків захворювань

випад.

2

1

1

Кількість днів непрацездатності

дні

16

7

6

Коефіцієнт середньої кількості випадків захворюваності

1,48

0,82

1,05

Коефіцієнт середньої тривалості одного випадку захворюваності:

8

7

6

Кількість нещасних випадків на виробництві,

в т.ч. зі смертельним наслідком

випад.

випад.

1

0

1

0

0

0

Втрачено днів непрацездатності від травматизму

днів

12

10

0

Коефіцієнт частоти травматизму

0,74

0,82

-

Коефіцієнт тяжкості

12

10

-

Коефіцієнт втрат робочого часу

8,88

8,26

-

Витрачено коштів на охорону праці

грн.

1850

2560

3840

Сума виплат пов’язаних з травматизмом і захворюванням

вип.

1340

1240

850

Показник грошових витрат

11,07

10,24

8,95

Вартість валової продукції виробленої працюючим в день

229,5

359,3

262,1

Недоотримана продукція або ненадані послуги

2606,5

1437,2

-

Кількість пожеж

-

1

-

Матеріальні збитки від пожеж

вип.

-

2100

-

Аналізуючи дані Таблиці 4.1 слід зазначити, що в 2011 році в порівнянні  з  2009 роком на заходи по охороні праці було асигновано більше 1990 грн. або у 2,1 рази коштів, що є позитивною ознакою. Кількість випадків захворювань знизилась на 1 випадок, при цьому дні непрацездатності зменшились швидшими темпами – на 10 днів.

Таким чином коефіцієнт середньої кількості випадків захворюваності зменшився на 0,43, що є позитивним, причиною цього стало зменшення кількості випадків захворювань

Коефіцієнт частоти травматизму, коефіцієнт тяжкості та коефіцієнт втрат робочого часу у 2009 – 2011 рр. знизилися на 0,74; 12 та 8,88 відповідно. Це відбуло за рахунок того, що так як у 2011 році на виробництві не було нещасних випадків.

Показник грошових витрат за аналізований період зменшився на 2,12, це є позитивним і було спричинено скороченням суми виплат пов’язаних з травматизмом і захворюванням  на 490 грн. Стосовно пожеж, то у 2010 році пожежа, яка завдала матеріальних збитків у розмірі 2100 грн.

Загалом кількість недоотриманої продукції зменшилась на 2606,5 грн., так як у 2011 році вартість валової продукції виробленої працюючим в день зросла на 32,6 грн.

Таким чином, задовільний стан охорони праці приводить до зростання продуктивності праці, зниження випадків травматизму і захворювань працюючих, в наслідок чого покращується загальне фінансове становище підприємства.

Проаналізуємо умови праці для економічного відділу за наступною формою:

В якості об’єкта дослідження в розділі «Охорона праці» є бухгалтерія ТОВ «Ромнигазбуд», яке займається наданням послуг по будівництву, надання автотранспортних послуг.

 Приміщення відділу знаходиться на 2 поверсі адміністративної будівлі. Загальна площа приміщення складає 40 м2, висота – 2,8 м, приміщення має 3 вікна. Кількість працюючих в приміщенні 4 чоловіків. Отже, на одного працюючого в приміщенні припадає: 40 : 4 = 10 (м2/чол.) робочої площі. Згідно із СНиП 2.09.04 – 87 на кожного працюючого в приміщеннях повинно припадати не менше 4,5 м2/чол. (якщо використовується комп’ютерна техніка - 6 м2/чол ) робочої площі. Висота приміщення – не менше 2,5 м. Отже, нормативи розмірів та забезпечення працюючих робочою площею дотримано.

У приміщенні розташовано 4 комп’ютерів. Напруга джерела живлення комп’ютерів у приміщенні – 220 В. У приміщенні розміщені 4 письмових столи, шафа для зберігання документів.

За небезпекою ураження електричним струмом управлінське приміщення належить до приміщень без підвищеної небезпеки ураження електричним струмом працюючих.

В процесі роботи використовується сучасне технологічне обладнання нової конструкції. Для попередження пожежі на стелі розміщена пожежна сигналізація. Для попередження травматизму співробітниками відділу охорони праці розроблені «Комплексні заходи щодо встановлення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням, аваріям».

Для аналізу санітарно-гігієнічних умов у досліджуваному приміщенні визначимо, чи відповідають вони діючій нормативно-технічній документації.

Нормоване значення коефіцієнта природного освітлення (КПО) для четвертого світлового поясу України еIV  визначається, %, за формулою (4.1).

,     (4.1)

де енІІІ - нормоване значення КПО для III світлового поясу за СНиП II-4-79.

енІІІ = 1,5%;

m - коефіцієнт світлового клімату (для України m = 0,9);

c - коефіцієнт сонячності знаходиться у межах 0,75-1,0.

Розрахуємо коефіцієнт природного освітлення КПО, прийнявши с=0,95:

енIV =1,5% * 0,9*0,95 = 1,28%.

Фактичне значення коефіцієнта природного освітлення для досліджуваного приміщення (4.2).

,    (4.2)

де Sв – площа усіх вікон у приміщенні, м2; Sn – площа підлоги приміщення,м2;

τз – загальний коефіцієнт світлопроникності віконного прорізу. Для віконних прорізів адміністративно-управлінських будівель, які не обладнані сонцезахисними пристроями, τз =0,4-0,5;

r1 - коефіцієнт, який враховує підвищення КПО при бічному освітленні завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення і підстильного шару, що прилягає до будинку (дорівнює 2,15);

 - світлова характеристика вікна (дорівнює 13);

Кбуд – коефіцієнт, що враховує затемнення вікон іншими будинками; якщо будинків немає, то Кбуд=1;

Кз - коефіцієнт запасу, береться в межах 1,3 – 1,5, приймемо Кз= 1,5.

Sв=2,1*2*3=12,6 (м2);   Sп=5*8=40 (м2).

Розрахуємо фактичне значення КПО (4.3).

  1.  

   

Оскільки фактичне значення природного освітлення більше нормованого (1,28<1,38), то природне освітлення в приміщенні є достатнім.

Для освітлення приміщення застосовуються лампи розжарювання потужністю 150 Вт. Система освітлення - загальна. Нормоване значення освітленості повинне становити не менше 300 люкс (СНиП  II – 4 – 79).

Розрахуємо фактичне значення освітлення (Еф), враховуючи те, що потужність ламп – 150Вт, кількість ламп у світильнику –3 шт.

Фактичне значення  штучного освітлення (Еф)  розраховуємо за формулою:

,                                            (4.4)

де Fл – світловий потік лампи, лм;

В – коефіцієнт використання світлового потоку (В = 0,4 ÷ 0,6);

N – кількість світильників, шт; n – кількість ламп у світильнику, шт.;

S – площа приміщення, м2;  К – коефіцієнт запасу (К = 1,5 - 2);

Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,1).

Fл = 2090 (лм); В = 0,6; N =6 шт.; n = 3 шт.; S =5*8 =40 м2; К = 1,8; Z =1,1

(люкс).

Отже, фактичне значення штучного освітлення близьке до нормованого відхилення на 0,95 %, тобто в межах допустимого, а це свідчить про достатність штучного освітлення в приміщенні.

Проведемо розрахунок повітрообміну у виробничому приміщенні:

Коефіцієнт аерації розраховується по формулі (4.5).

Ка = Si / S,  Ка =5/400=0,0125     (4.5)

де, Si – площа всіх вентиляційних отворів; S – площа підлоги.

Необхідний вентиляційний об'єм повітря (Vвент, м/ч) (4.6), який треба подавати в приміщення, щоб вміст СО2 не перевищив допустимого рівня (0,1 %).

Vвент = G·N / (ГДК – С) = 30*8/(0,1-0,03)=3428,6(м/ч)        (4.6)

де G – кількість СО2, що виділяється людиною за одну годину, 30-45 л/год;

N – кількість людей в приміщенні;

     ГДК – гранично допустимий вміст СО2 у повітрі виробничого приміщення (0,1 % або 1 л/м3); С – вміст СО2 в атмосферному повітрі (0,03 % або 0,3 л/м3).

Кратність повітрообміну К, що показує скільки об’ємів повітря в приміщенні необхідно замінити свіжим зовнішнім за умови, щоб вміст СО2 не перевищив ГДК:    

К = Vвент / W = 3428,6/(40*10*2,8)=3,06                      (4.7)

де Vвент – необхідний вентиляційний об'єм повітря; W – об'єм приміщення.

Отриманий результат заносимо у таблицю 4.2.

Таблиця 4.2 − Коефіцієнт аерації  та повітрообмін виробничих приміщень

Приміщення

Коефіцієнт аерації Ка

Кратність повітрообміну

Фактичні дані

Санітарно-гігієнічна норма

Фактичні дані

Санітарно-гігієнічна норма

Виробниче

0,0125

1/40 -1/70

3,06

2-7

Таким чином вентиляційний режим приміщення є добрим, так як кратність повітрообміну у виробничому приміщенні знаходитись у межах 2-7.

Значення параметрів, які характеризують санітарно-гігієнічні умови праці в аналізованому структурному підрозділі – відділі кадрів, зведемо в підсумкову таблицю 4.3.

Таблиця 4.3 − Санітарно-гігієнічні умови праці в відділі кадрів на ТОВ «Ромнигазбуд»

Параметр

Значення параметру

Нормативний документ

фактичне

нормоване

1. Освітленість штучна, (лк)

285

300

СНиП ІІ-4-79

2.Значення коефіцієнта природного освітлення, (%)

1,38

1,15

СНиП ІІ-4-79

3. Температура повітря, (0С):

Взимку

21

21÷25

ГОСТ 12.1.005-88

Влітку

23

22÷28

ГОСТ 12.1.005-88

4. Відносна вологість повітря, (%):

42

40-60

ГОСТ 12.1.005-88

5. Швидкість руху повітря, м/сек

0,1

< 0,2

ГОСТ 12.1.005-88

6. Кратність повітрообміну, (м3/год)

3,06

2-7

СНиП 2.09.04-87

Отже аналізуючи дані таблиці 4.3, можна відмітити, що санітарно-гігієнічні умови праці на підприємстві у відділі кадрів є добрими, так як основні параметри знаходяться в межах норми, або є максимально наближеними до неї.

4.3. Безпека в надзвичайних ситуаціях на досліджуваному об’єкті

Аналізоване приміщення за небезпекою виникнення пожежі відповідно до ОНТП 24-86 відноситься до категорії В (пожеженебезпечні – в ньому наявні легкозаймисті речовини - папір, дерево).

Можливими причинами пожежі можуть бути: коротке замикання в електричній мережі; займання паперу, дерева через необережне поводження з вогнем; розповсюдження вогню з сусідніх приміщень.

У разі виникнення пожежі своєчасно та з мінімальними наслідками дають можливість загасити її наявні пожежна сигналізація та вогнегасники.

В даному структурному підрозділі встановлені вогнегасники типа ВП-5 в розмірі 1 шт.

На основі вище зазначеного необхідно розглянути заходи по попередженню виникнення пожежі та обмеження поширення вогню. Отже, попередити і запобігти пожежам можна шляхом дотримання наступних вимог:

  •  регламентація допустимих концентрацій горючих речовин у виробничому середовищі;
  •  використання ефективної робочої й аварійної вентиляції та надійної герметизації обладнання;
  •  вибір швидкісних систем сигналізації у випадку виникнення позаштатних ситуацій.

Система пожежного захисту підприємства повинна забезпечуватися наступними складовими:

  •  правильним вибором необхідного ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій;
    •  розташуванням приміщень та виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки;
    •  забезпеченням евакуації людей;
    •  використанням засобів пожежної сигналізації, сповіщення та пожежегасіння;
    •  організацією пожежної охорони об'єкта;

Евакуація людей та збереження матеріальних цінностей є найголовнішим завданням під час пожежі. План евакуації працівників та матеріальних цінностей на випадок пожежі та інструкція евакуації наведені в Додатку Г і Д (відповідно).

На підставі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що на працівників відділу кадрів протягом трудового дня, впливають наступні шкідливі фактори: монотонність праці, недостатня кількість свіжого повітря в літній період.

Отже, необхідно прийняти заходи для усунення впливу цього шкідливого фактора. Пропонується щодня, по кілька разів протягом робочого дня, провітрювати приміщення, а також застосовувати кондиціонер для автоматичної підтримки в приміщенні свіжого повітря.

Також для підприємства є доцільним покращення штучного освітлення, так як показник є нижчим норми, це можливо за рахунок збільшення кількості світильників або заміни ламп на лампи з більшою потужністю.

На підставі проведеного дослідження з урахуванням  отриманих висновків були розроблені деякі заходи на вдосконалення охорони праці.

Для підвищення ефективності системи охорони праці на ТОВ «Ромнигазбуд» було запропоновано наступне:

  •  організація короткочасних перерв для працівників , робота яких пов’язаниз з персональними електронними машинами;
  •  поліпшення умов праці за рахунок зниження шуму та вібрації;
  •  встановлення попереджувальних знаків та позначень;
  •  поліпшення освітлення за рахунок встановлення ламп денного освітлення.

ВИСНОВКИ

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

Надійність фінансового стану підприємств, результативність і привабливість їх діяльності для інвесторів залежать від ефективності використання виробничих ресурсів, від правильності формування собівартості продукції. Саме ці показники є вирішальними при формуванні прибутку і, найголовніше, залежними від раціональної та розумної системи управління діяльністю. Оскільки витрати підприємства залежать від ефективного використання ресурсів, від вміння управлінців керувати ними, оптимізувати в певних умовах виробництва та мінімізувати в даній сфері діяльності.

В процесі написання роботи були визначені поняття витрат та собівартості продукції, їх сутність, особливості класифікацій в фінансовому, управлінському і податковому обліку. Розглянуті основні вітчизняні та міжнародні методики формування та обліку витрат, здійснена їх порівняльна характеристика із зазначенням переваг та недоліків, можливості використання цих методик на практиці. Була сформована сукупність показників, за допомогою яких здійснюється управління витратами та калькуляцією собівартості підприємства і аналіз їх ефективності формування.

Умови ринкової економіки вимагають дотримання оптимізації витрат (використання мінімальної їх кількості для випуску максимально якісної продукції) при здійсненні діяльності господарювання. Для вдалої оптимізації витрат необхідно проводити їх аналіз на основі фактичних облікових даних.

У першому розділі, який зосереджується на теоретичних аспектах даної теми, наводиться економічна сутність та класифікація витрат. Далі, подається загальна характеристика витрат відповідно до П(С)БО 16 «Витрати».

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних витрат. Велике значення класифікації затрат в управління ними і перш за все здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління. Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідно інформація про очікувані витрати та доходи.

Нами було розглянуто нормативне та інформаційне забезпечення обліку витрат, а також сутність калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Розкрито поняття об’єкту калькулювання, та  описано основні методи, які лежать в основі розрахунку собівартості.

Другий розділ даної роботи був посвячений практичній організації обліку витрат та аналізу визначення калькулювання собівартості на ТОВ «Ромнигазбуд», методикам організації та провадження бухгалтерського обліку витрат на підприємстві. Як об’єкт вивчення було обрано підприємство ТОВ «Ромнигазбуд». Основним видом діяльності товариства є надання послуг по будівництво трубопроводів, будівництво житлових і не житлових будівель, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціювання, інші будівельно-монтажні роботи, вантажний автомобільній транспорт.

В даному розділі, також, було розглянуто процес калькулювання собівартості на ТОВ «Ромнигазбуд». До виробничої собівартості на ТОВ «Ромнигазбуд» включаються: прямі витрати на матеріали, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальногосподарські витрати. Так як ТОВ «Ромнигазбуд» займається будівництвом, то при обчисленні одиничної фактичної собівартості застосовуються: квадратний метр корисної площі, кілометр дорожнього шляху, трубопроводи, кубічний метр ємності, об'єму, одиниця потужності промислового цеху. На підприємстві ТОВ «Ромнигазбуд» застосовується  позамовний метод калькулювання собівартості продукції будівельного виробництва, при якому об'єктом обліку і калькулювання є замовлення (об'єкт будівництва, вид робіт тощо).

Огляд організаційно – економічних характеристик даного підприємства дає можливість зробити висновок, що протягом 2009 – 2011рр. підприємство працює стабільно і прибутково. Але наприкінці розглянутого періоду намітились негативні тенденції у структурі доходів, що свідчить про погіршення структури активів підприємства, які можуть викликати погіршення показників діяльності у майбутньому. Адже на дохідність підприємства значний вплив справляє якраз підтримання оптимальної структури його балансу, як у частині активів так і пасивів. Додатково, розглянуто інформацію про первинну документацію, що є початковим етапом відображення діяльності ТОВ «Ромнигазбуд».

При вивченні даної теми, автором дипломної роботи були виявлені такі недоліки:

  •  відсутні методологічні засади формування інформації про дебіторську заборгованість;
  •  документи ТОВ «Ромнигазбуд» складені для внутрішнього користування не відповідають вимогам передбаченим Законодавством;
  •  слабкий рівень внутрішнього контролю за витратами
  •  недоліків в методиці калькулювання собівартості виконаних робіт.

Для покращення організації обліку на підприємстві та вирішення виявлених проблем нами запропоновано із метою усунення вказаних недоліків на ТОВ «Ромнигазбуд» привести існуючий порядок обліку затрат до Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт. Разом з тим необхідно запровадити зарубіжний досвід системи калькулювання «Директ-костинг». Окрім цього, автоматизувати облік, що підвищить продуктивність праці бухгалтерів.

Розглянувши систему управління охороною праці в розділі 4.1, варто зауважити, що проводяться всі види інструктажу та контроль за охороною праці, складаються всі види необхідних планів, належним чином фіксуються заходи охорони праці.

В розділі 4.2 проведений аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці. Визначено, що на підприємстві в кабінеті бухгалтера знаходиться 4 робочих місця. Природне і штучне освітлення в межах норми, повітрообмін на підприємстві перевищує норми. Що стосується нещасних випадків, то з летальним наслідком не зафіксовано.

Розділ 4.3 призначений для розгляду безпеки в надзвичайних ситуаціях. Так як підприємство відноситься до категорії «В» – пожежонебезпечні приміщення, то достатньої уваги потрібно приділяти організації шляхів евакуації при надзвичайних ситуаціях, та надання першої  медичної допомоги потерпілим.

Отже, на ТОВ «Ромнигазбуд», виявлено, що санітарно-захисна зона витримана, жителі в межах зони проживають. Підприємством постійно проводяться заходи щодо благоустрою та озелененню санітарно-захисної зони. Загальний стан підприємства та території задовільний.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Айзенберг, Б. Л. Защита электрических установок плавкими предохранителями [Текст] / Б. Л. Айзенберг. – М. : Госэнергоиздат, 1963. – 127с
  2.  Банасько, Т. М. Побудова організаційної структури управління як передумова створення системи обліку витрат [Текст] / Т. М. Банасько // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – N 9. – C.24-27
  3.  Байдик, О.В. Нормативний метод обліку витрат на виробництво продукції [Текст] / О.В. Байдик // Баланс. – 2001. - №7 (спецвипуск)
  4.  Бєлоусова, І. А. Удосконалення управлінського обліку в системі економічної безпеки підприємства [Текст] / І. А. Бєлоусова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – N 9. – С. 255-265
  5.  Білоусов, А.Б. Бухгалтерський облік і аудит [Текст] : навч. посіб./ А.Б. Білоусов – 2001. – №2. – 546 с. – ISBN 566-7676-57-8
  6.  Білоусова, І. Проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції промисловості [Текст] / М. Чумаченко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – N 4. – С. 3-11
  7.  Борисов, А. Б. Большой экономический словарь [Текст]: Борисов А. Б. Большой экономический словарь: Изд. 2-е переработанное и дополненное. – М.: Книжный мир, 2007. – 860 с. – ISBN 455-4556-779-8
  8.  Бутинець, Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. [Текст]:  Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів / За редакцією Ф. Ф. Бутинця – 5-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП «Рута», 2003. – 726. – ISBN 966-8059-22-0
  9.  Бутинець, Ф.Ф. Аудит і ревізія підприємницької діяльності [Текст]/  Ф.Ф.Бутинець, Б.Ф.Усач, Н.Г.Виговська. – Житомир : ПП «Рута», 2001. – 416 с. – ISBN 966-6799-87-3
  10.  Бутинець, Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік: курс лекцій [Текст] / Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Чижевська, Н.В. Герасимчук; Житомирський інженерно-технологічний ін-т. – Житомир: Рута, 2000. – 448 с. – ISBN 966-7570-11-8
  11.  Бутинець, Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік [Текст] : підручник / ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 608 с. – ISBN 676-676-8-768
  12.  Валиулова, А. Эффективность инструментов управления организацией [Текст] / А. Валиулова, В. Приходько // Проблемы теории и практики управления. 2007. N 12. C.103-110
  13.   Волкова, І. А. Фінансовий облік-1. [Текст] : Навчальний посібник /  Волкова І. А – К.: Центр учбової літератури, 2008.  228 с. – ISBN 978-966-364-640-4
  14.  Воронко, Р. М. Облік у зарубіжних країнах: навчальний посібник [Текст] / Р. М. Воронко. – Львів: Магнолія 2006, 2009. – 744 с. – (Вища освіта в Україні). – ISBN 978-966-2025-47-7
  15.   Герасим, П. М. Управлінський облік на підприємстві (методика ведення) [Текст]: Монографія [Текст] / П.М. Герасим, І.Є. Давидович, П.Я.Хомич. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 270 с. – ISBN 675-4676-47-7
  16.  Гончарук, В. Є. Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях [Текст] / В. Є. Гончарук, С. І. Качан, С. М. Орел та ін. – Львів: Видавництво НУ «Львівська політехніка», 2004. – 136 с.
  17.   Гордополов, В. М. Методика обліку формування витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції [Текст] / В. Гордополов, Ю.Романенко // Формування економічних відносин в умовах ринку: Збірник наукових праць. – Тернопіль, 1999. – 318 с. – ISBN 6565-7676-76-7
  18.   Горшинський, В. М. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах швейної промисловості [Текст]  /  В. М. Горшинський // Науковий вісник. – 2006. – №9. – с. 97-99
  19.   Діордіца, С. Г. До питання про адекватність інформаційної моделі обліку витрат [Текст] / С.Г. Діордіца // Наукові праці КНТУ. Економічні науки.  2010. № 17. – с. 46-51.
  20.  Добровський, В. М. Управлінський облік : навчальний посібник [Текст] / В. М. Добровський, Л. В. Гнилицька, Р. С. Коршикова; Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ «КНЕУ ім. Вадима Гетьмана». – 2-ге вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2008. – 278 с. – ISBN 966-574-721-5
  21.  Дяків, В. В. Управлінський облік в Україні – реальність сьогодення [Текст] / В. В. Дяків // Економіка АПК. – 2010. – N 8. – С. 76-81
  22.  Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: Закон України від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 26, ст.210 [Електронний ресурс] / Сайт «Правові системи НАУ» – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1087.271.0. – Законодавство України
  23.  Закон Украины «Об охране труда». – К. : ВІПОЛ, 2010 р. – 40 с.
  24.  Іванюта, П. В. Управління і ресурсами і витратами [Текст] : навчальний посібник/ О. П. Лугінська ; ред. С. М. Іванюта; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації , Держ. комітет статистики України, Держ. академія статистики, обліку та аудиту, Полтавська філія. – К.: ЦУЛ, 2009. – 320 с. – ISBN 978-966-364-970-2
  25.   Івченко, Л. В.  Економічна сутність витрат підприємства [Електронний ресурс] / Івченко Л. В. – Режим доступа: http://www.rusnauka.com/11._NPRT_2007/Economics/22418.doc.htm  – Назва з екрана
  26.  Карпова, Т.П. Управленческий учёт для ВУЗов. [Текст] : учебник для вузов / Т.П. Карпова – М.: ЮНИТИ, 2000. – 350 с. – ISBN 545-666-7-79
  27.   Кисіль, Н.М. Особливості обліку витрат у підприємствах будівельної галузі [Текст]  /  Н.М. Кисіль, О.М. Яворська // Економіка, планування і управління в будівельному комплексі. Науковий вісник. – 2003. № 13. с.197-201
  28.  Кміть, В. М. Організація управління накладними витратами на промислових підприємствах [Текст] / В. М. Кміть // Фінанси України. – 2001. – N 9. – C.73-79
  29.  Кодацький, В. П. Пути эффективного управления оборотными активами промышленных предприятий [Текст] / В. П. Кодацький //Актуальні проблеми економіки. – 2008. – N 4. – C.149-155
  30.  Корінько, М. Д. Концептуальні основи управління витратами суб'єктів господарювання в умовах удосконалення ринкових відносин [Текст] /  М. Д. Корінько,  Г. Б. Тітаренко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – N 9. – С. 126-133
  31.   Котляров, Є. Формування собівартості: бухгалтерський облік [Текст] / Є. Котляров, В. Соколенко // Бухгалтерія. – 2002. №8/1. – с.47-55 – ISBN 565-4467-55-7
  32.   Кундря-Висоцька, О. П. Бухгалтерський облік [Текст]: навч. посіб. / О. П. Кундря-Висоцька – К.: Алерта, 2004. – 203 с. – ISBN 455-743-5-56
  33.  Курс управлінського обліку [Текст] : навчальний посібник / П.М. Гарасим, Г. П. Журавель, П. Я. Хомин. – К.: Знання, 2007. – 314 с. – ISBN 966-346-258-2
  34.  Лень, В. С. Управлінський облік [Текст] : навчальний посібник / В. С. Лень. – К.: Знання-Прес, 2003. – 287 с. – (Вища освіта ХХI століття). – ISBN 966-7767-96
  35.   Лишиленко, О.В. Бухгалтерський облік [Текст]: підручник / О.В. Лишиленко – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 632 с. – ISBN 966-8568-50-8
  36.  Лишиленко, О.В. Бухгалтерський управлінських облік [Електронний ресурс] / О.В. Лишиленко. – Электрон. дан. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – Систем. требовани: операционная система Microsoft Windows 2009/XP.
  37.  Ловінська, Л. Г. Бухгалтерський облік [Текст]: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л. Г.  Ловінська, Жилкіна Л. В., Голенко О. М. [та ін.]. — К. : КНЕУ, 2002. – 370 с. – ISBN 9889-273-26-23
  38.   Лук’янова, В.В.  Управління витратами. Програма курсу, завдання і методичні вказівки до виконання самостійної і контрольної робіт для студентів спеціальностей «Менеджмент організацій», «Економіка підприємства», «Маркетинг»  [Текст] : навч. посіб. / В.В. Лук’янова. – Хмельницький, ТУП, 2002. – 132 с. – ISBN 655-6878-54-6
  39.  Мачулка, О. Облік та аналіз витрат: управлінський аспект [Текст] / О. Мачулка // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – N 10. – С. 30-35
  40.   Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності [Електронний ресурс]. Режим доступа: http://pro-u4ot.info/index.php?section=browse&CatID=154&ArtID=989 – Назва з екрана
  41.  Мочерний, С. В. Економічний енциклопедичний словник у 2 т. т. 1 [Текст] : Ларіна Я. С., Устенко О. А., Юрій С. І. – Львів : Світ, 2005 616 с. – ISBN 966-603-425-5
  42.  Назарчук, Т. В.  Структура ефективної системи управління витратами промислових підприємств [Текст] / Т. В. Назарчук // Регіональна економіка. – 2006. – N 3. – C.50-58
  43.  Нападовська, Л. Управлінський облік: значення та застосування у практичній діяльності вітчизняних підприємств в умовах ринкових відносин [Текст] / Л. Нападовська // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – N 8/9. – С. 78-94
  44.  Олійник, О.В. Проблеми співвідношення і класифікації «методів обліку витрат» і «методів калькулювання» [Текст]  / О.В. Олійник, С.В. Бойко // Вісник ЖДТУ / Економічні науки. – 2003. – № 3. – С. 158-168.
  45.   Організація бухгалтерського обліку [Текст] : підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / За редакцією проф.. Ф.Ф.Бутинця. – 3-е вид., доп. і перероб. – Житомир : ПП «Рута», 2002. – 592 с. – ISBN 6567-655-76-8
  46.  Ордіховська, Н. Д. Методологічні та теоретичні основи, проблеми становлення управлінського обліку в Україні [Текст] / Н. Д. Ордіховська // Формування ринкових відносин в Україні. – 2003. – N 9. – C.70-73
  47.  Остапенко, Я. О. Облік витрат на виробництво та собівартість продукції [Електронний ресурс] / Я. О. Остапенко.  Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_ Gum/Nvnudpsu/2010_2/Ostapenko.pdf стаття – 2010
  48.  Оцінка відхилень витрат виробництва на основі їх оперативного аналізу в управлінському обліку [Текст] / В. В. Дяків // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – N 2. – С. 229-234
  49.   Панасюк, В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект [Текст] : навч. посіб. / В.М.Панасюк; Тернопіль: Астон, 2005. – 288 с. – ISBN 966-308-113-9
  50.   Панченко, О. М. Оптимізація облікової інформації в системі управління витратами для інноваційного розвитку підприємств металургійної галузі [Текст]  / О. М. Панченко, О. Г. Лищенко // Моделювання процесів в металургії та машинобудуванні. – 2009. №1 – с. 110-113
  51.  Партин, Г. О. Формування стратегічної моделі управління витратами підприємства [Текст] / Г. О. Партин // Фінанси України. – 2004. – N 11. – C.124-134
  52.  Пилипенко, О.О. Управління витратами на сучасних підприємствах [Текст] / О.О. Пилипенко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – N 12. – C.8-11
  53.  Півнюк, О.П. Вдосконалення методики обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості [Електронний ресурс] /  О.П. Півнюк. – Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_ gum/en_oif/2010_7_5/16.pdf [Електронний ресурс]. Бібліотека Вернадського
  54.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» від 19 січня 2000 р. за № 27/4248 [Електронний ресурс] / Сайт Міністерства фінансів України – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0027-00 . – Законодавство України
  55.  Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: інструкція від 25.09.2009 за №1125 [Електронний ресурс] / Сайт Міністерства фінансів України – Режим доступу:  http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0893-99&new=1 – Законодавство України
  56.  Проблемы управления затратами на промышленном предприятии и способы их решения [Текст] / Г. И. Коновалова // Менеджмент в России и за рубежом. – 2008. – N 1. – C.97-100
  57.  Проскура, К. П. Податкові аспекти управління витратами підприємства [Текст] / К.П. Проскура, Г. О. Зінов`єв // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – N 6. – С. 255-263
  58.   Радецька, Л. П. Управлінський облік: навчальний посібник [Текст] / Л. П. Радецька, Л.В. Овод. – К.: Академія, 2007. – 352 с. – (Альма-матер). – ISBN 978-966-580-249-5
  59.  Романів Я. І. Удосконалення обліку і контролю витрат виробництва [Електронний ресурс] / Я. І. Романів. – Режим доступа : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_ Gum/inek/2010_1/139.pdf. – Бібліотека Вернадського
  60.  Романченко, О. Управлінський облік і система управлінської інформації [Текст] / О. Романченко // Вісник Національного банку України. – 2008. – N 6. – C.15- 18
  61.  Савчук, В. П.  Управление финансами предприятия [Текст] / В. П. Савчук. – М.: БИНОМ, 2003. – 480 с. – (+1 дискета). - ISBN 5-94774-041-9
  62.  Самофалов, П.П. Управлінський облік як складова частина контролінгу [Текст] / П.П. Самофалов // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. – N 12. – C.49-53
  63.  Скрипник, М.І. Методи обліку витрат і методи калькулювання: сутність і співвідношення понять [Текст]  /  М.І. Скрипник // Міжнародний збірник наукових праць. – 2009.  № 2(14). с.202-206
  64.  Сологян, И. Х. Метрологическое обеспечение безопасности труда [Текст] / И. Х. Сологян. – М. : Изд-во стандартов, 2008. № 8  с. 30-35
  65.  Сопко, В. В. Бухгалтерський облік: навчальний посібник [Текст] / В. В. Сопко [и др.]. – Тернопiль: Астон, 2005. – 496 с.  ISBN966-308-112-0
  66.  Ткаченко, Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України [Текст]: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. – 6-те вид. / Н. М. Ткаченко – К.: А.С.К., 2001. – 784 с. – ISBN 966-539-261-1
  67.  Управлінський облік: підручник [Текст] / С. Ф. Голов. – 2-е вид. – К.: Лібра, 2004. – 704 с. – ISBN 966-7035-53-0
  68.  Чемерис, Ю.В. Забезпечення довгострокових конкурентних переваг на засадах вдосконалення управління витратами виробництва [Текст] / Ю.В. Чемерис //Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – N 1. – C.70-74
  69.  Череп, А. В. Методи управління витратами виробництва продукції та їх порівняльний аналіз [Текст] / А. В.  Череп, І. О. Лазнева // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. – N 11. – C.67-72
  70.   Чумаченко, М. Дискусійні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції [Текст] / М. Чумаченко, І. Білоусова // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – № 10. – С. 3-7.
  71.  Шаровар Ф. И. Устройства и системы пожарной сигнализации / Ф. И. Шаровар. – М. : Стройиздат, 1979. – 217 с.
  72.   Шевчук, О.А. Особливості обліку витрат на підприємствах [Текст] / О.А. Шевчук // Міжнародний збірник наукових праць. – 2009. №1(13). – с.15-19
  73.  Шумило, Ю.О. Роль управлінського обліку в системі управління витратами [Текст] / Ю.О. Шумило //Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – N 10. – C.39-44


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77865. Возникновение и прекращение юридических лиц 29 KB
  Он связан с необходимостью получения предварительного разрешения согласия от органов публичной власти на создание соответствующего юридического лица что обычно служит общим интересам всех участников оборота коммерческие банки и страховые компании. В соответствии с ней в регистрирующий орган представляются заявление устав и решение о создании юридического лица либо учредительный договор а также документы подтверждающие оплату регистрационного сбора и не менее 50 уставного капитала. Данные государственного реестра юридических лиц должны...
77866. Государство и МО как субъекты 27.5 KB
  Оборота как юридически равных собственников или иных законных владельцев имущества находящихся в частноправовых а не в публичноправовых отношениях друг с другом. РФ ее субъекты и муниципальные образования являются собственниками своего имущества и в этом качестве участвуют в отношениях собственности и иных вещных правоотношениях. Как собственники своего имущества ППО независимы друг от друга и выступают в гражданских правоотношениях как вполне самостоятельные равноправные и имущественно обособленные субъекты. ППО располагают...
77867. Объекты гражданских правоотношений и их основные виды 27.5 KB
  Гражданское законодательство относит деньги к движимым вещам. В гражданском обороте деньги оцениваются количеством выраженных в них единиц а не числом банкнот или монет. Вместе с тем деньги могут выступать и в роли особого товара – самостоятельного предмета некоторых сделок например займа и кредита ибо последний по сути...
77868. Основания возникновения, изменения и прекращения 29.5 KB
  В действиях проявляется воля субъектов. Правомерные это действия соответствующие требованиям законов иных правовых актов и принципов права. Юридические акты –правомерные действия имеющие целью возникновение изменение или прекращение. Основным видом сделки –волевые действия направленные на достижение определенного правового результата.
77869. Понятие и виды сделок 28 KB
  Сделки акты осознанных целенаправленных волевых действий лиц совершая которые они стремятся к достижению определенных правовых последствий. Действительность сделки означает признание за ней качеств юридического факта порождающего тот правовой результат к которому стремились субъекты сделки. Действительность сделки определяется законодательством посредством следующей системы условий: а законность содержания; б способность лиц совершающих ее к участию в сделке; в соответствие воли и волеизъявления; г соблюдение формы...
77870. Недействительность сделок и ее последствия 30.5 KB
  Недействительность сделок и ее последствия Недействительность означает что действие совершенное в виде сделки не обладает качествами юридического факта способного породить гражданскоправовые последствия. Ничтожность сделки означает что действие не порождает и не может породить желаемые для ее участников правовые последствия в силу несоответствия закону. Оспоримость означает что действия совершенные в виде сделки признаются судом при наличии предусмотренных законом оснований недействительными по иску управомоченных лиц....
77871. Понятие, способы и пределы осуществления 30 KB
  Понятие способы и пределы осуществления Осущ. Под фактическими способами осуществления субъективного права понимается действие или система действий управомоченного лица не обладающих признаками сделок или иные юридически значимые действия. Под юридическими способами осуществления суб. Процесс осуществления суб.
77872. Право на защиту 33 KB
  Право на защиту Субъективное право на защиту – это юридически закрепленная возможность управомоченного лица использовать меры правоохранительного характера с целью восстановления нарушенного права и пресечения действий нарушающих право. Содержание: а само содержание правоохранительной меры; б основания ее применения; в круг субъектов уполномоченных на ее применение; г процессуальный и процедурный порядок ее применения; д материально-правовые и процессуальные права субъектов по отношению к которым применяется данная мера....