80032

Створення об’єктивної картини проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі конкретних публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика»

Дипломная

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

На сучасному етапі розвитку електронних засобів масової інформації журналіст радіо і телебачення виступає одночасно в кількох іпостасях здобувача укладача редактора аналітика оформлювача тлумача коментатора оглядача інформації та безпосереднього виконавця ролі її дикторського озвучування.

Украинкский

2015-02-16

275.09 KB

0 чел.

Зміст

ВСТУП....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект телебачення) ……………………………...………9

1.1. Феномен впливу та сприймання дітьми телепередач……………...............9

1.2. Мовна проблематика сучасної тележурналістики. ……………...……..…22

1.3. Концепція рекламного впливу на телебаченні……………………………34

РОЗДІЛ 2. Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект радіо)……………………………………………..43

2.1. Проблематика впливу та сприймання дітьми радіопередач.......................43

2.2. Мовна проблематика сучасної радіожурналістики ………………………46

2.3. Проблематика рекламного впливу на радіо ………………………………53

РОЗДІЛ 3. Жанрові новації сучасного українського журналізму …………..60

РОЗДІЛ 4. Охорона праці………………………………………………………75

ВИСНОВКИ..........................................................................................................85

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….92

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….95

ВСТУП

 Сучасна телерадіожурналістика являє собою складну систему засобів масової інформації, що дедалі розвиваються та йдуть  в ногу з часом.  Поява нових структурних елементів у ній пов’язана не тільки з процесами глобалізації й надзвичайно оперативними технічними процесами,  але й зміною якісного стану системи в цілому. Теле- та радіомовлення сьогодні вже не те, що було вчора, а завтра воно буде ти таким, як сьогодні. Його розвиток відбувається такими швидкими темпами, що теоретичний концепт зазвичай осмислюється вже згодом, коли вже сформувалися певні  тенденції цього  явища.   

На сучасному етапі розвитку електронних засобів масової інформації журналіст радіо і телебачення виступає одночасно в кількох іпостасях - здобувача, укладача, редактора, аналітика, оформлювача, тлумача, коментатора, оглядача інформації та безпосереднього виконавця ролі, її дикторського озвучування[96].

З постійним розвитком інноваційних технологій в інформаційному просторі України, зі становленням недержавного телебачення і радіомовлення, а також з появою на мас-медійному ринку нового розуміння професії телерадіожурналіста постає необхідність внесення певних змін щодо системи радіомовлення і осучаснення самого журналіста, який виявляє свої творчі можливості в галузі телерадіомовлення. Сьогодні важливо зрозуміти, що телерадіожурналіст – це не лише, власне, творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес варто розглядати не лише в контексті індивідуальної ефірної творчості, а й в контексті творчої колективної діяльності. Тележурналіст порівняно з радіожурналістом більше "колективіст", аніж "індивідуаліст", бо його праця, його успіх залежать від команди – оператора, режисера, освітлювача тощо. Радіожурналіст у своїй творчості більш самостійний, його творчий потенціал може виявлятися незалежно від так званих "супутніх" професій.

У цьому контексті варто пам'ятати, що сучасна телерадіожурналістика – це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов’язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення теле- і радіомовної продукції. Бо телерадіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях, пов'язаних із вибором телерадіокомпанією діапазону радіохвиль, каналу і частоти мовлення, типу передавача і антени, специфікації ефірного і продакшн-обладнання, знає необхідні комп'ютерні програми і програмне забезпечення для ефірного мовлення і збору інформації, володіє навиками аудіо(відео)інженера і звуко(теле)режисера, знаннями технічного забезпечення проведення прямого ефіру і т. д.

Сучасна телерадіожурналістика містить у собі безліч різноманітних проблем, які потребують негайного вирішення. Зокрема, це проблема культури і техніки мовлення, виховання та впливу, що зараз займають чільне місце у сучасних ЗМІ. Отож, безумовно, цей ряд потребує конструктивного вирішення як для користі самих ЗМІ, так і на суспільство зокрема.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що зараз не часто порушуються такі  важливі проблеми функціонування журналістики,  як вплив телебачення та радіомовлення на індивіда, зміни у системі журналістських жанрів, підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору. По-особливому актуальним у цій роботі є розгляд та висвітлення загального стану журналістики, оскільки окреслено систему жанрової палітри теле- і радіожурналістики, методику роботи над матеріалами збірника, розглянуто перспективу українського телебачення і радіомовлення. Науковці, вчені цікавляться цими питаннями, отож питання, розглянуті у роботі, можуть послужити для них емпірично-прикладною базою.  Оскільки вищезазначені проблеми порушуються  не часто, то тема нашого дослідження є актуальна.

Огляд літератури. Упродовж двадцятиріччя професорсько-викладацький колектив кафедри значні зусилля спрямовував на організацію наукової діяльності , для чого на кафедрі створено максимально сприятливі умови, тісно пов’язані  з навчальним процесом. На кафедрі видали  чимало монографій, словників, брошур, які здобули визнання наукової громадськості. У них – цінна інформація про білі плями в нашій історії, зібрані і прокоментовані факти про геноцид, лінгвоцид (мововбивство), етноцид, чимало праць присвячено культурі української мови, екології українського слова. Окрему групу становлять розвідки, у яких проаналізовано інноваційні процеси у сфері електронних медій. Важливим здобутком кафедри є видані посібники і підручники, методичні поради для студентів, які допомагають забезпечувати організацію навчально-методичного процесу не лише на нашому факультеті. Вони мають свою аудиторію по всій Україні, відомі і за кордоном. За 20 років опубліковано в наукових збірниках, журналах, у періодичних виданнях понад півтори тисячі наукових, науково-методичних, науково-публіцистичних статей, рецензій та інших матеріалів. З 1997 р. кафедра видає збірник наукових праць “Теле- та радіожурналістика”, який постановою президії Вищої атестаційної комісії України включено до переліку фахових видань України, у ньому публікують результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук, дають свої статті також журналісти-практики, студенти, автори з різних регіонів України. У статтях йдеться про важливі проблеми сьогодення – підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору. Цим проблемам присвячено чимало наукових, науково-популярних досліджень, дискусійних публікацій в мас-медіа. Тому в контексті історіографії предмета варто згадати насамперед українських учених: В. В. Лизанчука, В. Я. Миронченка, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Ю. Г. Шаповала, Т. В. Щербатюк та ін., які аргументовано обстоювали ідею журналістської творчості.

Кафедральний збірник – це своєрідний літопис сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури. Окремі випуски збірника видано з нагоди відзначення ювілеїв працівників кафедри (професорів О. А. Сербенської, І. В. Крупського, В. В. Лизанчука). Регулярний випуск фахового видання (з 1997 р. вийшло 13 випусків у 14 книгах) – справа честі завідувача і членів кафедри. Збірник тематично розширюється, збагачується його структура. Крім традиційних рубрик – “Теоретичні аспекти журналістики”; “Прикладні проблеми журналістської творчості”; “Теле- та радіожурналістика”: на шляху творення власної традиції; з’являються нові: З журналістської практики, де поміщено цікаві публікації з періодики, що стосуються ефірного продукту, “Творчий доробок студентів”; “Із щоденника студентської практики” та ін.

Кафедра радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на сьогодні підготовила 13 випусків збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика».  У збірнику містяться такі наукові статті про електронні медіа: історія, сучасний стан функціонування, морально-естетичні аспекти телерадіопередач, контент нових медій, культура мовлення, свобода і відповідальність журналіста в комунікаційному процесі тощо. Також можна помітити різноманітні есеї, спогади, статті про науково-педагогічну, журналістську, громадську діяльність викладачів кафедри.

Мета і завдання дослідження зумовлені необхідністю створення об’єктивної картини проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі конкретних публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика».

Головна мета проведеного дослідження – опрацювання, наукове обгрунтування  багатьох публікацій у 13-ьох випусках збірника «Теле- та радіожурналістика», а також дослідження журналістської майстерності та вміння.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

  1.  аналіз публікацій теоретиків комунікаційних процесів, практиків-журналістів і студентів, які присвячені розглядові сучасному стану теле- та радіоконтенту;
  2.  окреслення широкого й вузького проблемного ракурсу матеріалів збірників за критеріями диференціювання телепроблем та відповідно проблем радіоомлвення;
  3.  розгляд жанрової палітри статей, висновок щодо форми подачі наукової інформації в них;
  4.  підсумок дослідження на основі статей кафедрального збірника з’ясувати шляхи поліпшення творчої діяльності медійників.

Об’єкт дослідження – різноманітні публікації 13  випусків збірника «Теле- та радіожурналістика».

Предмет дослідження – специфіка тематично-проблемного і жанрового аспекту сучасного теле- та радіоконтенту на прикладі матеріалів кафедрального збірника.

Методологічна основа дослідження визначена системою принципів і методів, теоретичних узагальнень:

  1.  спостереження (у процесі спостереження дослідник завжди керувався певною ідеєю, концепцією або гіпотезою. Він не просто реєстрував факти, а свідомо відбирав з них ті, які підтверджують або спростовують його ідеї та гіпотези).
  2.  аналіз (використовувався для осягнення об’єкта як єдиного цілого, його не можна обмежувати вивченням лише складових частин. У процесі пізнання дослідник розкривав об’єктивно існуючі зв’язки між ними, розглядав їх у системі, у єдності).
  3.  порівняння (цей метод встановив схожість і відмінність досліджуваних явищ і предметів, виявив якісні і кількісні характеристики об’єктів. При цьому, наукове порівняння здійснювалося саме за ознаками, істотними для даного дослідження).
  4.  узагальнення (за допомогою цього методу використовувалася фіксація загальних ознак та властивостей певного класу об'єктів та здійснювався перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального).
  5.  прогнозування (метод, в якому використовувався як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення).

У науковій роботі використано наступні методи та прийоми дослідження:

1. Прийоми відбору інформації, які дозволяють виокремити сукупність фактів, що стосуються проблем тематично-проблемного і жанрового аспекту теле- і радіоконтенту; порівняльно-описовий метод, який допомагає  всебічно охарактеризувати та порівняти наявну фактичну інформацію про жанрові особливості сучасної телерадіожурналістики;

2. Прогностичні методи, за допомогою яких можна  зробити висновки щодо поліпшення творчої діяльності медійників, спираючись на досвід відомих журналістів.

Наукова новизна одержаних результатів значною мірою зумовлена характером розробки теми. Новизна цієї магістерської роботи визначається тим, що в ній:

  1.  зроблена спроба цілісного дослідження  на основі конкретних публікацій всіх випусків збірника «Теле- та радіожурналістика».
  2.  показані одержані результати, які визначаються реальною оцінкою загального стану теле- та рідіоконтенту.

Теоретичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при розробці лекцій спеціальних і нормативних курсів на різних факультетах. Також  вони збагатять теоретичну спадщину журналістської думки та її вільного поширення.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження має сприяти поліпшенню професійних стандартів журналістської діяльності, удосконаленню поняттєвого апарату працівників слова, а відтак, зміцненню загального теоретичного фундаменту сучасної журналістики, осягненню змісту її ключових категорій.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження – 80 сторінок. Список використаних джерел містить 100 позицій.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМНО-ЗМІСТОВИЙ ДИСКУРС СТАТЕЙ ЗБІРНИКА

«ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» (аспект телебачення)

1.1. Проблематика впливу та сприймання дітьми телепередач.

У сучасному світі найпершим джерелом інформації для більшості людей є ЗМІ, які, оперуючи неправдивою і сфальсифікованою інформацією, останнім часом перетворилися у засоби маніпуляції людською свідомістю[1]. Телебачення є один з найпопулярніших видів ЗМІ і має ефективний вплив на масову свідомість. Світ телебачення - це особливий світ. Світ, який по ідеї повинен відображати реальність, але вона зараз занадто банальна. Саме тому, ЗМІ конструюють свою повсякденну реальність.  Реальність, в яку хочеться занурюватися людині. Але такий вплив  телебачення ставить ряд проблем перед суспільством: проблему впливу та сприймання дітьми телепередач, мовну проблему сучасного телеефіру, а також проблему рекламного впливу на телебаченні. Зазначені проблеми говорять про те, що потрібно доносити дослідження вчених про силу впливу телебачення, про негативні і позитивні наслідки цього впливу, шукати альтернативні джерела інформації, «фільтрувати» інформацію трансльовану телебаченням та сприймати телебачення тільки як джерело заповнення дозвілля [2].

Вищезгадані проблеми телебачення широко висвітлюються професорами, доцентами, асистентами, журналістами-практиками кафедри радіомовлення і телебачення у збірнику «Теле- та радіожурналістика». Цей кафедральний збірник є немовби своєрідним літописом сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури.

Сьогодні телебачення все таки залишається актуальним засобом масової інформації. Середньостатистичний чоловік не щодня читає газети чи слухає радіо, але зате щодня дивиться телевізор. Можна навіть сказати, що телевізор по своєму місцю розташування в будинку став сучасним «вогнищем», який випромінює тепло і навколо якого кожен вечір обертається сімейне життя [2]. Найчастіше страждають діти, які проводять біля екрану телевізора весь свій вільний час. Діти не ставляться до телебачення настільки критично, як дорослі. І якщо доросла людина зазнає змін під впливом того, що вона переглядає, то яким чином дитина може уникнути таких впливів? Звісно, і дитяча особистість зазнає змін. От тільки постає питання: чи на краще вони? Тому, можна сказати, що поряд з впливом сім’ї, школи на свідомість дитини слід поставити вплив ЗМІ [3].

Звичайно, не можна говорити, що телебачення приносить тільки шкоду дитині, воно також має і виховний вплив. Але ми повинні знати, що для того щоб телебачення мало позитивний вплив, дорослі мають контролювати дітей і при необхідності після перегляду тієї чи іншої телепередачі пояснювати дитині вчинки героїв, допомагати дитині в усвідомленні тієї чи іншої ситуації. А от детальніше який саме позитивний та негативний вплив має телебачення на дітей, ми дізнаємось проаналізувавши статті наукового збірника «Теле- та радіожурналістика». Для визначення впливу та сприймання дітьми телепередач автори збірника «Теле- та радіожурналістика» досліджували різноманітні  та важливі теми пов’язані із цією проблемою.

Телевізійна агресія на дитячу аудиторію.

Варто зазначити, що телевізійна, електронна та інша візуалізована інформація швидше впливає і на довше залишає стереотипні матриці світобачення у свідомості підлітків. Оскільки вся медійна продукція для дітей твориться спонтанно, безсистемно, то й відсоток випадковості потрапляння злочинного тексту достатньо високий. Тому стереотип у такому випадку формується легко, невимушено, чим можна пояснити появу жорстокості дітей, загострено підкресленої їхньої агресивності.

Велику увагу проблемі агресивності та жорстокості дітей приділила аспірантка Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка Олександра Хмельницька. У своїй статті «Дослідження впливу екранної агресії у підлітковому середовищі» авторка з’ясувала відношення між ступенем стресового стану старшого підлітка, рівня його агресивності з одного боку, і переглянутим телефільмом із вмістом насильства з іншого. Зокрема, наголошує на те, що особливо вразливою до будь-яких проявів екранної агресії є така вікова група, як діти та підлітки. Адже саме вони складають специфічну аудиторію аудіовізуальних ЗМІ, маніпулювати якою найлегше – через несформованість у юного глядача необхідних особистісних якостей та критичного мислення. Авторка зазначає, що результат експерименту не зафіксував низький рівень тривожності, натомість засвідчив існування середнього та високого. Високий рівень тривожності свідчить про перебування людини у стресовому стані, перевантаженість нервової системи та емоційну нестабільність.

Засоби масової інформації, демонстративно підкреслюючи високі життєві стандарти з одного боку, з другого – пропагують жорстокість, насилля, цинізм та інші аморальні явища. Неформальні групи, в яких опиняються підлітки, часто не лише опираються традиційним моральним нормам і цінностям суспільства, але й нерідко потрапляють під “опіку” різних злочинних угруповань, що останнім часом набули ледь не легального соціального статусу. З’явився чималий прошарок “педагогічно вакуумних” дітей [34]. Порушуючи цю проблему варто звернути увагу на статтю «Підлітки в полоні телеекрана», у якій Оксана Білоус виділяє основні засади функціонування електронних засобів масової інформації для дітей, а також  окреслює позитивний і негативний вплив телебачення на підростаюче покоління. Авторка наголошує на тому, що зазвичай батьки ігнорують проблему телевізора і не відстежують за тим скільки часу дитина проводить біля нього (див. додаток 1).

У результаті бажання дітей дивитися телевізор набагато перевищує  дозволену норму. Тому батькам обов’язково потрібно стежити за тим, що їхня дитина дивиться і скільки часу вона проводить біля екрану телевізора.

Вплив перегляду насильства на свідомість і поведінку глядача цікавив і продовжує цікавити багатьох дослідників. У випусках збірника «Теле- і радіожурналістика» досліджували цю проблему Катерина Скіпор та Михайло Веклик. Автори дуже вміло розкрили цю проблему у своїх публікаціях «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» та «Насильство на телебаченні». Діти є найменш захищеними від впливу телебачення. На цьому наголошує і Михайло Веклик: «Телевізійні програми, що містять насильство, схиляють до агресивної поведінки дітей та підлітків, які дивляться такі програми». Автор виділяє три головні наслідки насильства на телеекрані:

1. Діти можуть стати менш чутливими до болю і страждань інших;

2. Діти можуть налякатися навколишнього світу;

3.Дітям може більше сподобатися агресивна поведінка та негативне ставлення до інших.

У своїй публікації «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» Катерина Скіпор також досліджує проблему впливу телевізійного насильства і вважає, що найвагомішим і найдраматичнішим за своїм впливом на дитячу психіку є спрямованість телебачення на вироблення у дитини агресивності. Жорстокість і насильство, які буквально заполонили телеекран, додають чимало агресивних моделей для поведінки дитини. Як наслідок і в реальному житті діти охоче імітують агресивну поведінку телеперсонажів. Навіть ті фільми, що несуть деякі позитивні моральні істини, не уникають демонстрування насильства та жорстокості як засобу для підтвердження цілком благородних ідей. Таким чином насильство стає соціально прийнятним засобом для отримання добра [35].

Отже, наше телебачення треба практично повністю змінювати, особливо програми для дітей. Якби лишень батьки уявляли, як міцно в душу дитини западають цінності, що їх пропагує телебачення! Насамперед, батьки повинні обмежити час перегляду дітьми телепрограм, а також зовсім заборонити перегляд будь-яких телепрограм, якщо вважають що вони надто шкідливі. Взамін на те батьки мають заохочувати дітей більше часу присвятити заняттю спортом, хобі, зустрічам із друзями або  запропонувати переглянути щось корисне, наприклад, документальні фільми, навчальні програми та ін.

Когнітивний дискурс дитячих телепрограм.

Дитячий вік – період життя людини від народження до 11-12 років. За цей час дитина проходить великий шлях індивідуального розвитку: від безпомічного створіння, нездатного до самостійного життя, - до дитячої особистості, адаптованої в суспільстві, спроможної взяти відповідальність за себе [4; 98]. Великої уваги заслуговує вплив теледискурсу на дітей, вікові особливості яких зумовлює низький рівень критичного ставлення до інформації, що транслюється.

У випуску номер 12 авторка Оксана Білоус висвітлює тему «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом». В статті чітко розглядається сприймання телевізійних передач, які охоплюють пізнавальний, почуттєвий та поведінковий компоненти. До початкового стану сприймання належить зацікавленість (навіть стихійна) телепередачею, переживання, естетичні почуття. Подальше сприймання телепередач призводить до роздумів, оцінок побаченого, спонукає до певних дій.

Факти, які виявились новими для нашого дослідження це твердження американських лікарів щодо серйозних наслідків впливу на дитячу психіку. Адже у статті зазначено, що американські лікарі привертають увагу до трьох серйозних наслідків впливу на психіку дітей екранного насильства. По-перше, підліток стає байдужим до крові й бруду, які ллються каналами телебачення, а й до реального насильства. По-друге, агресивна поведінка, дітей, підлітків, юних хлопців і навіть дівчат стає нормою. По-третє, у дітей різних вікових груп розвивається страх від можливості самим стати об’єктом насильства. Авторка із впевненістю стверджує, що юних глядачів потрібно навчати розрізняти правдиву інформацію про український світ від дезінформації, формувати уміння давати відсіч розповсюджувачам антиукраїнських міфологам. Прикро констатувати, що значна частина телеканалів, у тому числі й регіональних, не стали надійним «енергоресурсом для духовного відродження нації» [7].

Створюючи телевізійні програми для молоді, треба керуватися концепцією сучасного гуманістичного розвитку особистості, яка ґрунтується на працях Абрахама Маслоу та Карла Роджерса [5]. Авторка статті «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» також наголошує на тому, що потрібно враховувати психологічний стан підлітків, юнацтва, молоді, подавати їм інформацію без нудної дидактики, розжовування, трафаретності, полегшеного відтворення життєвих явищ, багаторазового повторення правильних, незаперечних, але прописних істин.

Результати аналізу статей «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом» і «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» свідчать про те, що увагу дітей, підлітків, юнацтва та молоді втримують акустичними і візуальними елементами телепередачі, які поєднані з пізнавально-інтелектуальною інформацією. Розуміння дітьми, підлітками, юнацтвом, молоддю телепередач є головною передумовою їх сприймання. Така ситуація пояснюється тим, що основні функції наукового значення полягають у тому, щоби пояснити об’єкти, які вивчаємо, через систему їх розуміння. Тому зернина знань нашого глядача повинна мати такий об’єм інформації, з допомогою якої здійснюється пояснення нових відомостей, їх сприймання. Саме тоді стає зрозуміло, що сприймання телепередачі поглиблюється лишень тоді, коли продукт комунікатора стає максимально зрозумілим реципієнтові.

Одинадцятий випуск збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика» містить ще одну статтю, що стосується проблеми впливу телебачення на дітей. Статтю «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук присвятила вивченню впливу звукового оформлення телевізійної програми. Найбільше авторка акцентує увагу на звуках, що лунають в ефірі дитячих програм (слово, музика, шуми).

Існує кілька різновидів дитячого аудіосприйняття: пасивне – дитина чує звук з екрану телевізора, але зайнята іншою справою; частково активне – дитина слухає і одночасно поринає у свої думки – музика у цьому випадку є джерелом натхнення; і, нарешті, активне – дитина підспівує, дивиться на екран і (якщо вміє) робить гучніше звук [11, с. 163].

Дослідниця наголошує на тому, що під час створення звукових ефектів у дитячій програмі варто враховувати особливості сприйняття звуку, що дають змогу досягати певних ефектів звукового впливу. Щоб збільшити ефективність впливу на дитячу аудиторію музика у програмі повинна бути не уривковою, а єдиною композицією. Розуміння особливостей сприйняття дитиною звукового світу дає телевізійникам можливість виявити і продемонструвати основні закономірності й естетичні принципи звукового твору, дає змогу пояснити звукову структуру екрану. Звук з певного моменту не тільки почав супроводжувати зображення, а й приніс на екран власну інформацію, збільшив компактність подання екранної продукції, ускладнив сприйняття і створення телевізійного твору для дітей [3, с. 18−20].

Варто також зазначити, що звуки відіграють дуже важливу роль у дитячих  телепередачах, адже впливають на самочуття та створюють неабияку атмосферу. Звуки можуть як і піднімати настрій дитини, так і погіршувати.  На думку авторки, спів птахів, голоси тварин, інші природні звуки знаходять відгук у душі людини. Адже вплив світу звуків на людину достатньо великий: музика, шуми можуть вплинути на розвиток як інтелектуального потенціалу, так і фізичних здібностей дитини.

Дуже цікавим є авторський опис про те, що у програмах для дітей необхідно звертати увагу і на інтонаційні засоби виразності: залежно від змісту, ведучий програми має декламувати вірші весело, сумно, або урочисто; швидко або повільно, тихо або голосно. Адже саме інтонаційна виразність ведучого під час декламування дитячих творів та віршів допоможе не тільки глибокому і правильному розумінню змісту, а також виховає у дитині потребу самому передавати текст виразно, в належному темпі.

У статті  «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук доволі вміло проаналізувала зображально-виражальні елементи телевізійних програм. Зробивши висновок із розглянутої статті, можна із впевненістю стверджувати, що звукова атмосфера дитячих програм має великий вплив на формування світогляду та відіграє важливу роль у житті дитини.

Восьмий кафедральний збірник публікує статтю Інни Пенчук «Вікові особливості сприйняття дитячих програм на телебаченні (міжнародний досвід)», яку присвячено дослідженню вікових особливостей сприйняття телевізійної продукції дитячою аудиторією. Авторка аналізує ситуацію в ефірі сучасного телебачення в контексті створення телевізійних програм відповідно до вікової періодизації, а також демонструє досвід американських і європейських телевиробників у створенні якісного продукту для дітей. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки [14].

Отже, потрібно створити такі умови, за яких на кожному телеканалі будуть дитячі передачі, на виробництво і вихід в ефір яких з держбюджету виділятимуть потрібні кошти. Крім того, необхідно прийняти програму податкових пільг для інвесторів та виробників дитячих програм, фільмів і передач.

Тематична наповненість дитячого телепростору.

Досліджуючи проблематику впливу телевізійної інформації на дитячу аудиторію не можливо і не згадати про патріотичне виховання дітей, що містить у собі дуже складний процес. Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ [12].

Аспірантка кафедри Оксана Білоус у статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз» досліджує специфічні особливості психологічного впливу телебачення на дітей у контексті формування почуття патріотизму. Авторка розглядає цю тему більш з практичного досвіду, адже посилається на думки студентів різних курсів. Студенти у своїх розповідях зізнаються, що патріотичне виховання відігравало велику роль у їхньому житті, адже на основі телепередач вони дізнавались багато корисного та цікавого. Авторка аналізує дитячі передачі, які транслювались у 90-ті роки у телепросторі і що пропонує малюкам сучасне телебачення? Дослідниця наголошує на тому, що перш за все варто звернути увагу на самі назви мультфільмів, які говорять самі за себе: “Злюки-бобри” , “Губка Боб” тощо. Адже вони не лише несуть в собі агресію, а й пропагують застосування фізичної сили, спотворюють адекватне сприйняття реальної дійсності дітьми. Важко сказати про якесь виховне чи повчальне значення таких мультфільмів. Вони схоже, є вигідним комерційним проектом для зацікавлених осіб, але невигідним для духовного розвитку його споживача.

Наше наукове дослідження показує те, що потрібно навчати дітей ставлення до природи рідного краю, країни, до людей, які живуть у ній, до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури. А також важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Адже саме усі ці настанови  намагалась донести Оксана Білоус у своїй статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз».

Ще одна стаття Оксани Білоус «Зміст сучасної телевізійної- та інтернет- інформації» дає підставу стверджувати, що позитивні і негативні аспекти впливу телевізійної інформації формують національну свідомість дітей, підлітків, молоді. Варто також зазначити, що дітям, підліткам, молоді обов’язково потрібно розказувати про національних героїв – борців за волю і незалежність України, видатних державних, політичних, наукових, культурних і громадських діячів і таким чином сприяти національно-духовному вихованню молоді. Адже найбільший виховний вплив на емоційну, моральну, розумову сфери молодого покоління має всебічна інформація про рідний край, свій народ, його мову, культуру, історію Батьківщини, про патріотизм, героїзм предків, їхні національно-визвольні заповіді нащадкам, історичний досвід будівництва власної національної держави [6].

Морально-виховний аспект.

Телевізор давно і міцно ввійшов у життя дитини, починаючи з перших років його існування. У багатьох сім'ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження дізнається щось нове. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров'я дитини, але і для її психічного розвитку.

Візьмемо до розгляду чергову статтю аспірантки кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка Оксани Білоус «Хто в сім’ї головний – батьки чи телевізор?». Оксана Білоус уже достатньо давно досліджує проблему впливу телебачення на дітей, адже у кафедральному збірнику можна неодноразово помітити багато тем її авторства щодо висвітлення цієї проблеми. У статті авторки «Хто в сім’ї головний – батьки чи телевізор? простежуємо чіткий аналіз осмислення впливу інформаційного середовища на свідомість, моральність, духовність і поведінку дітей, формування у них національно-патріотичних почуттів. Також у публікації згадано про видатного українського педагога В.О.Сухомлинського, який наголошував на важливості освітньо-виховного потенціалу усього того, що оточує дитину з раннього віку, що може впливати на її почуття, думки, ставлення до навколишньої дійсності. Авторка велику увагу приділяє цьому підходу у виховному процесі, оскільки він ґрунтується на українсько-козацькій народній педагогіці, яка формувала у підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині –  незалежній Україні. “Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю” [8, с. 81], – зазначає доктор педагогічних наук М.В. Левківський.

Своє бачення проблеми дослідниця ілюструє прикладами з телевізійних матеріалів студентів ІІ, ІІІ, IV, V курсів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на запитання, хто допомогав вибирати телепередачі в дитинстві. Науковець аналізує відповіді студентів і робить висновок, що роль батьків на завершальному етапі комунікативного циклу надзвичайно важлива, бо саме від них дуже багато залежить чи сприйме їх син, дочка позитивно наснажений телевізійний матеріал, чи зуміє створити морально-психологічні перепони негативній енергії телепередачі.

У результаті дослідження авторка дійшла висновку, що інформаційне телевізійне середовище впливає на діяльність батьків щодо формування у дітей здорових естетично-інтелектуальних, національно-патріотичних, морально-духовних якостей. Саме тому потрібно дбати про “широке запровадження у виховну систему шкіл родинно-національних традицій українського народу у поєднанні з досягненнями педагогічної і психологічної науки, підвищення педагогічної культури батьків, на основі особистісного вибору цінностей виховання дітей у сім’ї і відповідальності за його результат” [10].

Для глибокого осмислення цієї проблеми візьмемо до розгляду чергову статтю Оксани Білоус «Діти – найвимогливіша й найбеззахисніша телевізійна аудиторія» та статтю «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олесі Бойко. У статті «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олеся Бойко розкриває способи руйнування психології підліткового віку, які всуціль поглинули дитяче мислення і світобачення. Сучасна відеопродукція, яка заполонила вітчизняний ринок перш за все негативно впливає на дитячу психіку. Авторка підкреслює, що негативну роль у духовному вихованні відіграє телебачення і нейролінгвістичне програмування свідомості людини. Екранізована негуманність, заздрість, злоба, жорстокість, зрадництво, нахабство, грубість – на думку 25% підлітків – серйозна причина бійок [13, с. 5]. Отже, на основі розглянутих вищезгаданих статей можна зробити висновок про те, що сучасне суспільство, на превеликий жаль, через засоби масової інформації не культивує високих морально-етичних принципів. Саме тому відсутній контроль за мовленням тих, хто творить медіапродукцію і формує культурне енергетичне поле для виховання підростаючих поколінь, усього суспільства. Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ [36]. Якщо й надалі українське телебачення буде продовжувати ігнорувати інтереси дітей, підлітків, юнацтва, не пропонуючи їм цікавого національного телепродукту, то наступне покоління телеглядачів буде без повноцінного минулого.

1.2. Мовна проблематика сучасної тележурналістики.

У збірнику наукових праць «Теле- та радіожурналістика» понад півсотні змістовних напрацювань, у яких розглядається як сучасний стан теле- та радіоконтенту, так і теоретичні засади у соціальних комунікаціях. Зокрема, чимало науковців порушують найпоширеніші мовні проблеми на телебаченні. А саме: правильність чистоти ефірного мовлення, лексичне різноманіття української мови, тематичні передумови мовного стилю, морфологічно-синтаксичний аналіз та телевізійне мовлення в контексті суспільно-філософських питань.

Правильність чистоти ефірного мовлення.

Сьогодні учені все частіше цікавляться проблемами професійно-мовленнєвої діяльності журналіста. Справжній тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання та постійно працювати над збагаченням свого мовлення. Тільки за умови систематичної праці, усвідомлюючи всю її складність і основне – важливість для свого професійного зростання, тележурналіст зможе досягти відчутних результатів [15,7].

Науковець Анатолій Капелюшний у своїх публікаціях «Орфографічні помилки в титрах телевізійних передач наживо», «Граматичні й акцентуаційні росіянізми в мовленні телевізійних журналістів наживо», «Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті», «Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм «Радіо Люкс» порушує наболіле питання грамотності журналістів.

Зокрема, в одній із публікацій автор аналізує мовностилістичні особливості титрів у телевізійних передачах, які йдуть у прямому ефірі. Особливо пильну увагу приділяє орфографічним помилкам у титрах, а також причинам їх виникнення та способам уникнення цих хиб у журналістських мікротекстах. Крім того, автор з’ясовує найбільш типові порушення правил української орфографії в титрах телевізійних передач наживо та причини, що призвели до цих помилок. На завершення статті, дослідник наголошує на те, що особливо пильну увагу телевізійні журналісти мають звернути на правила відтворення іншомовних власних імен і назв, на вживання у них апострофа і м’якого знака, на використання великої літери, на правила написання складних слів.

У вищезгаданих публікаціях автор також акцентує увагу на росіянізмах, які використовують у мовленні телевізійники. Найпомітнішою тенденцією у виникненні граматичних росіянізмів під час мовлення телевізійних журналістів наживо є утворення відмінкових форм іменників та числівників за російськомовними моделями. Тобто українські слова відмінюють за нормами, характерними для російської мови [16,1]. А. Капелюшний наводить чимало прикладів безграмотності журналістів центрального телебачення та пояснює, у чому власне їхні помилки. Загалом найбільше випадків використання російськомовних відмінкових форм іменників у множині зауважуємо в називному, родовому та орудному відмінках: До неділі робити якісь прогнози і для суддей, і для журналістів табу (1+1. – 2009. – 20 листопада); Покращити ситуацію з будівництвом готелей (1+1. – 2009. – 11 грудня);[16,3]

Автор також нагадує, що трапляються великі огріхи щодо акцентуаційних росіянізмів в мовленні телевізійних журналістів. Тому варто зауважити звичайне копіювання особливостей російськомовної акцентуації в наголошуванні дієслівних форм у прямому ефірі українських телеканалів: вернуìтся, пройдёìт, отлиìли, крадуìт, переняìли(сь), заведёìнный, наградяìт, внесеныì,наìжитое, проìжитый та ін.[17, с.62].

У статті «Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті» А.Капелюшний розглядає лексичні, граматичні та синтаксичні росіянізми. Коли йдеться про помилкове вживання росіянізмів, то переважно мають на увазі лексичні росіянізми, здебільшого не беручи до уваги граматичних та ін. Проте варто зауважити, що будь-які росіянізми, вжиті без спеціальної стилістичної настанови, є вкрай небажаним явищем у мові мас-медіа, оскільки вони не просто тиражують помилки, а й руйнують саму «структуру української мови»[18, с.6]. Автор наголошує на тому, що найбільше лексичних росіянізмів є на телебаченні, а саме тому, що люди у кадр можуть потрапити випадково. Окрім цього, дослідник наводить безліч прикладів лексичних росіянізмів. А саме: Він те той, за кого себе видає (УТ-1.-1999.-14 вересня), Доля правди в цьому є (СТБ.- 1999.- 18 липня). Велику увагу А.Капелюшний приділяє також граматичним та синтаксичним росіянізмам. Ось деякі приклади, які автор наводить у своїй публікації: граматичні росіянізми – Інститут створений при Національному університеті імені Шевченко(УТ-2.-1999.-27 травня); Ми щойно повернулися з Кривого Рога (СТБ.-1999.-14 жовтня; синтаксичні росіянізми – Це розповідається в фільмі (1+1.- 1999.- 8 квітня), Головне – не зраджувати собі (ICTV.- 1999.- 30 квітня).

У публікації «Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, УТ-2, 1+1, ІНТЕР)» Ольга Штурнак дуже вміло висвітлює проблеми культури українського телемовлення та аналізує найтиповіші процеси розхитування норм української літературної мови. Крім того, дослідниця визначає основні ознаки процесу кодифікації мовних норм на телебаченні та подає цінні поради і рекомендації щодо його вдосконалення. Авторка аналізує телемовлення ведучих українських телеканалів УТ-1, 1+1, Інтер за 2002-2003 роки. Виокремлює такі відхилення від норми: м’яка вимова шиплячих приголосних – щ’ось, ч’ітачі, суч’асна, щ’ірий; порушення лексичних норм та вживання ненормативних словосполучень – не стидно, винувата, на даний час, судячи по твому виду та ін. Ольга Штурнак також зазначає, що процес кодифікації мовних норм обов’язково повинен містити такі складові як: професіоналізм, систематичність, різноманітність форм та різноманіття змісту. У своїй публікації авторка робить такий висновок, що запобігти потраплянню мовних покручів на екрани можна лише тоді, коли співпрацюватимуть журналісти та мовознавці. Інакше, як справедливо відзначають дослідники, не уникнути помилок, неточностей, суб’єктивних оцінок щодо мови та сучасних мовних процесів [19].

У житті люди переважно не замислюються над тим, що інтонацією вкладають у свої слова набагато більше, ніж вони означають. Тому співрозмовник сприймає не тільки сам текст, а й підтекст, що передається через певний тон, інтонацію. Саме в інтонацію можна вкласти таку інформацію, що не завжди легко передати словами. Жартома кажуть: "є люди, яких не можна слухати, і люди, яких не можна не слухати” [21, c. 128]. У статті «Інтонаційна виразність – важливий елемент телевізійного тексту» Ольга Штурнак аналізує поняття інтонації, а також акцентує увагу на важливості доброго інтонування журналістських текстів. Варто також зазначити, що у статті виокремлюється поняття інтонації, яке складає: висоту тону (ступінь висоти звуку), темп мовлення (час звучання), тембр (забарвлення людського голосу), паузи (перерви у мовному потоці), мелодику (послідовні підвищення і пониження голосу), фразовий, логічний, емфатичний і словесний наголос (засоби виділення окремих звуків, слів чи груп слів). Проаналізувавши інтонаційну термінологію можна зробити короткий висновок: інтонація відрізняє усне мовлення від писемного, робить його багатшим, виразнішим, надає йому неповторний, індивідуальний відтінок. Ольга Штурнак у своїй публікації зазначає, що саме індивідуальної інтонації телеведучого бракує українському телеефірі, адже від ведучого глядач прагне почути те, чого він ні від кого більше не почує.  І саме це повинно проявлятися не стільки у слові, скільки у реакції на подію – виразі обличчя, жестах, інтонації.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості – один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: «Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись» [20,с.26]. Втім, варто зазначити, що 1 випуск збірника «Теле- радіожурналістика» подає статтю О. Балинської, яка дуже вміло розкриває проблему правильності чистоти ефірного мовлення. Дослідниця наголошує на тому, що телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. А саме тому, що телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети. Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, у статті авторка подає певні чинники котрими можна зреалізувати значення слова у телевізійному мовленні. Сьогодні на телебаченні постає нагальна потреба удосконалювати наше мовлення і звертати увагу на те, як говорять телеведучі. Дуже жаль, але на українському телебаченні доволі мало дикторів, які досконало володіють українською мовою. У своїй публікації «Культура  телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію» О. Балинська велику увагу привертає і скалькованим фразеологізмам з російської мови, які журналісти зараз все більше застосовують у своєму мовленні. Зокрема, наводить типові приклади. Ось деякі з них:  зовсім друга справа (правильно: інша справа), швидкий на язик (правильно: спритний на слові). Отже, залишається лише надіятись, що тележурналісти приділятимуть більше уваги мовній підготовці, навчаться вміло будувати висловлювання і грамотно говорити.

Тематичні передумови мовного стилю.

Кожна телепередача має свій мовний стиль і внутрішнє наповнення ним. Мовний стиль політичних ток-шоу вдало простежує Христина Дацишин у своїй публікації «Пейоративна лексика в політичних ток-шоу». Насамперед, авторка пояснює вагоме значення пейоративної лексики. У її розумінні найчастіше це вульгарна, просторічна, жаргонна лексика. Сферою використання таких слів здебільшого є розмовно-побутова, в художній літературі її вживають для відображення колориту мовлення героїв, для відтворення своєрідного авторського сприйняття дійсності [23]. У статті проаналізовано використання пейоративної лексики в українських політичних ток-шоу. Авторка виявляє найчастотніші групи пейоративів, зосереджує увагу на функціях слів з негативною оцінністю у цьому різновиді телевізійних програм. Дослідниця зазначає, що використання пейоративної лексики, може перетворити дискусію на конфлікт, в інших ситуаціях ймовірний своєрідний комічний ефект. «Сприйняття пейоративної лексики серед аудиторії ток-шоу значною мірою залежить від того, наскільки підтримує конкретний глядач позицію мовця. Пейоративи створюють додатковий емоційний фон, унаслідок чого програма набуває ще більш розважальних рис»[26, с. 228]. Зробивши висновок можна стверджувати, що у політичному ток-шоу пейоративна лексика забезпечує розважальність передачі, обговорюваність, скандальність, резонанс в інших ЗМІ, підвищує рейтинг. Саме за допомогою пейоративної лексики відбувається демонстрація ставлення мовця до співрозмовника, а також виявляються особливості поведінки мовців у конфліктній ситуації, що формує певний імідж учасника програми, ймовірно, вигідний для нього і такий, що позитивно сприймається його симпатиками.

На відміну від Христини Дацишин Уляна Матвійчук виокремлює мовний стиль суспільно-політичних передач, що зумовлений двомовністю на телебаченні. Також наголошує на тому, що особливістю таких передач є те, що вони відображають неопосередкований сигнал політиків, громадських діячів до суспільства загалом. Авторка розмірковує над тим, що маючи нагоду бути почутим та побаченим перед великою аудиторію, людина прагне найбільш точно відобразити власну позицію, власне бачення шляху вирішення певних проблем. Важливо те, якою мовою виражається думка стосовно якогось явища, автоматично вказує на аудиторію (спільноту, громаду, суспільство загалом), до якої спрямоване таке повідомлення. «Суспільно-політичні передачі, окрім своєї прямої (політичної) функції, володіють також прихованим інструментом маніпулювання мовною ситуацією, завдяки якому нав’язують двомовність як нормальне та загальноприйняте явище»[27, с. 247]. Авторка наголошує на тому, що у масовій свідомості те, що транслюється по телебаченню, зазвичай не сприймається критично. Своє бачення проблеми авторка ілюструє результатами у таблиці (див. додаток 2).

На думку авторки, політики, які легко переходять з української мови на російську, не вважають українську мову одним із найважливіших виразників національності і не вбачають в ній велику роль у консолідації українського суспільства, тому і не відстоюють права української мови на нормальне функціонування в державі. Також часто спостерігається замовчування і невтручання у сферу мовної політики, бо, за їхніми словами, порушення такого питання посилює роз’єднання держави. Отже, можна зробити такий висновок, що одним з найголовніших завдань нашої держави, є забезпечення належного функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Морфологічно-синтаксичний аналіз мовлення.

Мова телебачення має таку характерну особливість як використання синтаксичних конструкцій, яке сприяє логічній побудові тексту, надає переконливості його звучанню, зумовлює динамічність і експресивність, допомагає уникнути тональності спокійної розповіді, увиразнює фразу. Спостерігається роздрібнення одного висловлювання на два і більше, що виявляє себе в парцеляції [24, с.31-35].

У статті «Особливості парцелювання присудків у мові телебачення» мовознавець Любов Конюхова чітко розглядає використання парцелювання присудків на телебаченні. Авторка зазначає, що вимова таких парцельованих фраз обов’язково супроводжується жестами, наприклад: Вони не хочуть / про це / чути // Ні знати // ні чути. Дослідниця детально розповідає про те, що парцелювання також сприяє розмовній жвавості, створює враження необробленості думки та експресивності. На думку авторки, в усному мовленні парцелювання часто зумовлене тим, що мовець, вже завершивши фразу, згадує ще щось, адже має на меті доповнити її. Наприклад: Ми / обов’язково повинні узаконити / цю власність /// Ну-у // отримати право / і можливість / ефективно керувати нею. Зробивши висновок можна із впевненістю стверджувати, що стилістичні засоби синтаксису можуть поєднуватися не тільки з вербальними, а й із невербальними засобами увиразнення тексту. Дослідник В.І.Кононенко зазначає, що «стилістичні функції синтаксису проникають в усю стилістичну організацію мови й мовлення, зливаються, перехрещуються з лексичними, фонетичними, морфологічними засобами стилістики і визначають широке коло стилістичних можливостей мови» [25, с.30]. Саме тому в усному мовленні краще використовувати якомога більше парцельованих фраз.

Щоб глибше проаналізувати морфологічно-синтакчичне мовлення візьмемо до розгляду ще статтю А. Капелюшного «Трансформація текстотвірної ролі займенників у прямоефірному мовленні тележурналістів». Дослідник наголошує на тому, що потрібно звернути увагу особливості займенників, що позначаються на мовленні ведучих інформаційних випусків, репортерів, спортивних коментаторів. Мовна компетентність телевізійних журналістів не завжди відповідає правильності. В низці наукових досліджень зазначено що, займенник не має свого постійного лексичного значення. Адже він “залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом” [4, с. 361]. Важливого значення для використання займенників у живому телевізійному мовленні журналістів набуває їхнє лексичне значення. У вищезгаданій публікації автор запевняє, що незвичне вживання займенника в мовленні пригальмовує сприйняття тексту й змушує адресата висловлювання на мить відволіктися, зупинитися у сприйнятті повідомлення. Саме тому це являється помилкою, адже може не тільки зіпсувати враження від самого мовлення, але й спричинити сумніви в компетентності журналіста. У статті автор також наводить окремі помилки у вживанні займенників. Ось деякі з них: зворотного - Вийшли, щоб визначити найкращого серед себе [5-й канал. –2010. – 19 січня]; вказівного - Ця країна близька до цього [Греція до дефолту] [ТВі. – 2010. –19 січня]; Втім варто зазначити, що у статті чітко простежено особливості використання займенників під час мовлення тележурналістів, а також з’ясовано шляхи уникнення різних хиб у їх уживанні. Отже, зробивши висновок щодо вищесказаного можна із впевненістю стверджувати, що якість мовлення телевізійних журналістів підвищиться, якщо будуть враховуватись важливі тенденції у вживанні займенників.

................................................................................................................

Телевізійне мовлення (усне мовлення) в контексті суспільно-філософських питань.

Усне мовлення на рівні прагматичному часто зіставляють з писемним, розглядаючи їх як певні різновиди мовленнєвої діяльності, але не завжди беруть до уваги, що мова на письмі ніколи не дорівнює усній ні своїм діапазоном, ні активністю сприймання й переймання [28, с.26]. Можливості усного мовлення, яке живиться великою енергією духу, відтінюється тональним звучанням, збагачується «мовою тіла», є настільки феноменальними, що людина спроможна пізнавати хіба що частковості, окремі грані цього унікального божественно-людського витвору [29, с.36]. У публікації «Феномен звукового мовлення», професор О.Сербенська досліджує усне мовлення в контексті суспільно-філософських питань. Дослідниця наголошує на тому, що усне мовлення – це особливий і надзвичайно складний вид діяльності людини, який допомагає їй ідентифікуватися зі світом видимим і невидимим. Авторка із впевненістю стверджує, що «в усному мовленні надзвичайно різнобічно виявляється людська сутність – психічні особливості, інтелект, світосприймання, спосіб мислення, виховання, здатність називати, оцінювати і – що дуже важливо – контактувати з іншими та впливати на них»[30, с.349]. Втім, варто також зазначити, що професор О.Сербенська детально розповідає про усне мовлення, що нерозривно пов’язане з фонологічною організацією, властивою національній мові. Дослідниця запевняє, що історія людської культури засвідчує одвічне прагнення пізнати феномен звука людської мови, голосу, який, як уважають, є найкращим інструментом, що його створив Господь Бог. Культура усного мовлення також містить у собі багато антиподів, зокрема і мовну агресію. Проблему мовної агресії у широкому контексті досліджувала О. Білянська у своїй публікації «Мовна агресія як антипод культури мовлення». У статті авторка подає поширені форми мовної агресії, а також аналізує явища диспропорційної двомовності на телеекрані. Мовна агресія ‒ це набагато більше складне і багатоаспектне явище, ніж іноді здається, і, незважаючи на значну кількість сучасних досліджень, що так чи інакше стосуються цієї проблеми, мовна агресія, як і раніше, потребує не тільки оціночної констатації, а й багатоаспектного вивчення. Авторка наголошує на тому, що проблема двомовності є надзвичайно складною. Саме тому згадує працю Василя Лизанчука «Навічно кайдани кували» у якій автор порушує гостру проблему русифікації: «Штучно було обмежено сферу вживання української мови «для домашнього користування» [31, с. 8]. Зробивши висновок із вищезгаданої проблеми, можна із впевненістю стверджувати, що повноцінного функціонування української мови на українських телеканалах немає. Потрібно усувати деформації мови, зберігати її чистоту, евфонічність на сучасному телебаченні, як і в цілому у ЗМІ [32, c. 112].

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зумовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання [33, с.2]. У публікації «Інформаційні телепрограми в контексті проблем дослідження екології української мови» Олена Скочинець наголошує на тому, що відчувається зниження загальної мовної культури в теле- та радіо просторі України, порушення граматичних і лексичних норм, які забезпечують правильність, точність, образність і художню цінність мови. “Виховання словом – одна з найважливіших і найгостріших проблем, – підкреслював В.О. Сухомлинський, – тонкість внутрішнього людського світу, благородство морально-емоційних відносин не утвердити без високої культури словесного виховання”. Крім цього варто додати, що  авторку статті непокоїть те, що у телепрограмах надмірна кількість іншомовних (переважно англійських) та жаргонних слів, що негативно впливає на людей, особливо підлітків та молодь, які є найактивнішими споживачами мовного продукту. Проаналізувавши лише обмежений обсяг інформації про стан українського телепростору, можна стверджувати про необхідність дослідження процесу "оякіснення" телепродукції, складниками якого мають стати і відповідні теоретичні та практичні напрацювання.

Розглядаючи найпоширеніші мовні проблеми на телебаченні, а саме такі як: правильність чистоти ефірного мовлення, лексичне різноманіття української мови, тематичні передумови мовного стилю, морфологічно-синтаксичний аналіз та телевізійне мовлення в контексті суспільно-філософських питань можна зробити значні висновки. Отже, сучасне телебачення не є зразком української літературної мови. У кожній телепередачі, у фільмах і телесеріалах допускається безліч помилок. Це, безперечно, дуже негативна тенденція, бо ж для багатьох людей телебачення - джерело української мови, іноді навіть єдине. Закономірним видається висновок про те, що працівники телеефіру для адекватної передачі власного творчого задуму мають ретельно добирати лексичні мовні засоби з невичерпного арсеналу саме літературної мови, а не з периферійних зон національної мови. Недотримання цієї вимоги призводить, зокрема, до того, що не літературні лексичні вкраплення порушують стилістичну цілісність тексту, стимулюють глядацьку аудиторію до аналогічного слововживання ненормативних елементів. Свідченням негативного впливу російської мови на українську є величезна кількість зросійщених форм, уживаних у телеефірі. Показово, що до таких русизмів, як правило, є повноцінні українські відповідники.

Наукове дослідження виявляє непоодинокі випадки слововживань, що з’являються в лексико-семантичній системі мови внаслідок мовних контактів, зокрема впливу російської мови. Вони отримали назву «росіянізмів» – слів чи мовних зворотів, утворених за зразком російських мовних форм, що можуть зазнавати часткової адаптації до фонетичного складу чи словотворчих особливостей української мови. Наприклад: хорошо замість нормативного хороше або добре; другий замість інший; у недалекому часі, у найближчий час замість найближчим часом; на площадях замість на площах; кожноденне замість щоденне, приймання замість прийом та ін.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Адже високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

1.3. Проблематика рекламного впливу на телебаченні.

Реклама у наш час продовжує перетворюватись із нешкідливого для людини механізму формування попиту на елемент маніпулювання. Звісно, реклама є невід'ємною складовою маркетингу. Але розробляючи і впроваджуючи маркетингові заходи слід пам'ятати, — застосування маніпулювання масовою свідомістю може призвести і до інших, непередбачуваних ефектів і наслідків [37].

Реклама давно стала невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Хоча вона вирізняється величезною різноманітністю форм, але мету має одну – вплинути на свідомість людей. Головним завданням будь-якої реклами є залучення до її сприйняття якомога більшої кількості глядачів. Телевізійна реклама є найбільш потужнішим засобом впливу на свідомість потенційного споживача. Використання сучасного телебачення для цілеспрямованого й інтенсивного впливу на всі сфери суспільного життя набуває сьогодні масового характеру.

Реклама володіє не тільки інформаційною, але і комунікативною функцією. Вона ефективно передає потрібне послання величезній аудиторії за мінімальний час. Образи, які нам пропонується переглянути, міцно вкарбовуються у пам’ять. Саме таким чином ми знайомимося з новими товарами і послугами, підсвідомо прилучаємося до нових стандартів життя. Деякі аспекти, що стосуються впливу реклами на потенційних споживачів і маніпулятивні прийоми впровадження інформації досліджують у своїх роботах такі автори як Г.Почепцов, С.Братченко, Л.Гримак, В.Різун, А.Москаленко та інші. У багатьох випусках збірника «Теле- і радіожурналістика» також простежується чітке висвітлення цієї проблеми у теоретичних працях таких авторів як П.Остапишин, О. Почапська-Красуцька, М.Демченко, В.Васильчук, Н.Грицюта, Л.Конюхова та багато інших. Зокрема, серед них варто виокремити напрацювання «Сутність і елементи формування інформаційної безпеки в галузі реклами», «Ефективність політичної реклами у передвиборчій кампанії», «Місце сучасної реклами у системі новітніх соціальних комунікацій» та «Емоційна ефективність рекламного повідомлення».

Структура та виражальні засоби телереклами.

У вищезгаданих публікаціях збірника вдало простежується структура та виражальні засоби телереклами. У своїй статті «Сутність і елементи формування інформаційної безпеки в галузі реклами» автор з’ясував, що «суспільна сфера сутності формування інформаційної безпеки у галузі реклами виступає найбільш вразливою для інформаційних впливів, оскільки включає системи формування громадської думки, структури засобів масової комунікації, інформаційно-організаційні структури політичних партій, громадських рухів, національно-культурних та релігійних інституцій, структури забезпечення основних прав і свобод, плюралізму і незалежності виявлення поглядів, вільного обміну ідеями та інформацією» [38]. Втім, варто зазначити, що рекламна інформація виступає головним продуктом і основою функціонування рекламної індустрії. Автор підкреслює, що «об’єктом безпеки інформаційних відносин у галузі реклами є рекламна інформація і рекламна діяльність в інформаційному просторі України, котра повинна здійснюватись на засадах непорушності прав та свобод людини і громадянина (право на достовірну інформацію); духовних, морально-етичних, культурних, історичних, інтелектуальних та матеріальних цінностей суспільства; конституційного ладу, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість держави [38].

Окремо можна виділити політичну телерекламу, яка має місце під час різних виборів. Вона складає значну частку прибутку ТРК. Якщо телерадіокомпанія від початку свого заснування незаангажована певними політично-діловими колами, то вона у своїй діяльності дотримується виваженої позиції, щоб її не звинуватили в тому, що вона непропорційно розподіляє свій рекламний час між різними політиками чи партіями. Досліджуючи проблематику впливу телевізійної політичної реклами варто виокремити і статтю В.Васильчук «Ефективність політичної реклами у передвиборчій кампанії». «Телебачення, як один із найдоступніших та найпростіших способів отримання інформації, є найпривабливішим каналом для замовника політичної реклами. Представлення іміджу політичного лідера на телеекрані, вплив політичної реклами та правильне і широке застосування по телебаченні політичних технологій дає відчутний ефект у подальшій електоральній поведінці виборців і, як правило, відображається на результатах виборів. Саме тому такий потужний засіб впливу на свідомість, як телебачення, важко оминути в досягненні політичних цілей [39]». 

На думку авторки, телереклама безумовно впливає на виборців, проте аж ніяк не такою мірою, як на це сподіваються партії та їхні лідери, адже на свідомий вибір політична реклама впливає у найкращому разі опосередковано. Дослідниця також наголошує на тому, що політична реклама функціонує не тільки в період виборчих кампаній, але і в проміжках між ними. Вона слугує, наприклад, підмогою для залучення тієї чи іншої партії прихильників, вербування нових членів, донесення до широких мас ідеї чи принципів нової партії, для спонукання людей до участі в якій-небудь політичній акції. Підсумовуючи все вищесказане можна зробити висновок, що українці значно менше довіряють політичній рекламі, а оцінюють політиків за їх вчинками.

Сучасна телереклама відіграє важливу роль у системі соціальних комунікацій. Велику увагу цій проблемі приділяє М. Демченко у своїй публікації «Місце сучасної реклами у системі новітніх соціальних комунікацій». Автор запевняє, що сучасна українська реклама орієнтована на задоволення культурних запитів населення шляхом впровадження певних цінностей і стандартів. Адже рекламні стандарти, цінності, які вона просуває, претендують на роль загальнолюдських норм поведінки, які треба наслідувати. Також реклама сприяє формуванню стереотипного мислення, особливо в молоді, адже вона є потужним інструментом упливу на ціннісні установки й орієнтири адресатів, створюючи стереотипи, що відповідають цій системі. Саме тому вплив реклами на соціальні зміни в суспільстві та зворотній вплив цих змін на рекламу виступає ще одним зрізом соціального бачення реклами. Отже, реклама впливає на поведінку людей, суспільні настрої, інтеграцію громадського життя, соціальну мобільність та легітимізацію влади.

Варто також зазначити, що телереклама впливає на емоційну сферу як і позитивно, так і негативно. Позитивні емоції викликають переважно приємні асоціації щодо рекламованої продукції, стимулюють бажання споживача купити саме цей товар або скористатися саме цією послугою. Негативні емоції можуть викликати неприємні відчуття й асоціації, яких споживачеві хотілося б уникнути[40]. Емоційність – це надзвичайно важлива  складова у створенні сучасних рекламних повідомлень, що полегшує засвоєння моделей поведінки, які пропонуються. В статті «Емоційна ефективність рекламного повідомлення» вміло проаналізовано особливості емоційного впливу сучасної реклами на споживача, а також окреслено фактори емоційної ефективності рекламного повідомлення. Важливо, що О.Федоренко підкреслює, що емоційний вплив реклами залежить від низки чинників: від емоційної насиченості рекламних образів, їхньої переконливості та оригінальності, точного підбирання слів та правильної композиції тексту. Окрім того, авторка наводить багато прикладів емоційних рекламних текстів. Ось деякі з них: „Домашній сир, який готувала бабуся” (President). Дім, бабуся чи дідусь у рекламі створюють відчуття сімейного затишку, спокою, довіри (соки „Садочок”, чай „Бесіда”). Адже дім – це символ захищеності, безпеки, тепла. Така реклама є достатньо ефективною для продуктів харчування (найчастіше це реклама соку, чаю, молочних продуктів, різноманітних добавок до борщу й супу та ін.) [41, с. 70]. Реклама емоційно має притягувати людину, а не відштовхувати її, презентувати нові можливості, що можуть з’явитися у зв’язку із придбанням того чи іншого товару[40].

Результати телереклами як психологічного чинника впливу.

У телепросторі також неабияку роль відіграє прихована реклама. Прихована реклама небезпечна, в першу чергу, тим, що вона здатна здійснювати на споживача неусвідомлений вплив і примушувати його до певних вчинків. Вона має винятково маніпулятивний характер, тому що глядач не відразу розбереться, який саме сюжет несе дійсно інформативний характер, а який має замовний характер. Прихована реклама впливає на підсвідомість людини і маніпулює її поведінкою. Цій проблемі достатньо велику увагу приділяє В. Васильчук  у своїй публікації «Прихована реклама в теле- та радіопросторі». Приховна реклама – інформація про особу у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких публікацій [42]. Прихована реклама забороняється [43]. Авторка у вищезгаданій публікації також зазначає закони України щодо прихованої реклами. Нагадує про те, що Україні рекламні відносини контролюють декілька законів. А саме Закон України “Про рекламу”, Закон України “Про авторське право і суміжні права”, Закон України “Про телебачення і радіомовлення”. Проте законодавство України щодо реклами, зокрема прихованої, дуже недосконале. Оскільки не визначено чітких ознак прихованої реклами і покарання за її застосування [44]. Крім того, дослідниця наголошує на тому, що у мозок сучасної людини імплантують все більше важелів психічного впливу, починаючи від неусвідомлюваної акустичної й зорової інформації, й закінчуючи застосуванням електромагнітних випромінювань для модифікації поведінки людини [45, 34]. Потрібно чітко усвідомити, що це дуже негативно впливає на внутрішній світ людини.

У нашому дослідженні ми неодноразово звертали увагу на те, що телереклама має великий вплив на масову свідомість. Пітверджують це і автори О.Почапська-Красуцька та Л.Конюхова у своїх статтях «Вибір без вибору: реклама як гра масовою свідомістю у великий бізнес» та  «Міфологізація телереклами як засіб маніпулювання свідомістю мас». У своїх публікаціях автори намагаються переконати читачів у тому, що сучасна телевізійна реклама заграє з аудиторією з бізнесовою метою. Автори також розглядають маніпулятивний вплив на свідомість споживача телереклами та виділяють основні міфологеми, які апелюють до життєвих стереотипів українця (наприклад: Родина їде машиною на відпочинок. У всіх усміхнені обличчя. Звучить голос: „Мівіна – завжди поруч”). В одній із вищезгаданих статей авторка вдало зазначає думку вченого М. Демченка, «рекламі на сучасному етапі розвитку вже замало просто інформувати споживача: вона активно перебирає на себе ширшу функцію комунікатора» [46, с. 37]. Реклама також активно впливає і на формування та переформування суспільних цінностей. Саме Кальвін Кулідж дуже влучно окреслив можливості реклами: «Реклама – це найпотужніший фактор, що впливає на те, що ми їмо, у що ми вдягаємося, як працюємо та як поводимось. Інколи здається, що наше покоління не здатне зрозуміти, що вважати життєвими цінностями. Реклама – це величезна сила, що відроджує та перевиховує людство» [47, с. 19–20]. Отож, варто усвідомити, що людська психіка не розрахована на такий маніпулятивний тиск, який спроможні здійснювати сучасні рекламні компанії. Психіка людини є беззахисна перед таким натиском, і для будь-якого індивіда необхідно вміти здійснювати свідоме волевиявлення, а не під впливом рекламних сюжетів, потрібно навчитися виявляти маніпулювання свідомістю (див. додаток 3).

Варто також згадати і про психологічні механізми дії телереклами, які вдало окреслює Л. Шпанер у своїй публікації «Психологічні  механізми дії телереклами». Авторка досліджує психологічні чинники впливу телереклами на споживачів у контексті розвитку рекламного бізнесу в Україні. Дослідниця виділяє 5 головних етапів обробки інформації, а саме такі як: контакт, увага, розуміння, сприйняття та запам’ятовування. Отже, висновок можна зробити такий, що найголовнішим завданням для рекламодавців являється пошук споживачів, які готові сприйняти нову інформацію. Насамперед, потрібно вивчати мотиви і бажання покупців, щоб реагувати на них і задовольняти їх. Не можливо не згадати і про вплив реклами на дітей. Сьогодні дитина пізнає світ не з бабусиних оповідей і не із спостереження за навколишнім світом живої природи, а саме з рекламного простору. У статті «Імператив довіри як морально-етична категорія рекламної діяльності» авторка чітко розглядає сприймання реклами дітьми. Усім відомо, що маленька аудиторія не сприймає рекламу на телебаченні критично. Адже діти є наївними та довірливими і вони не розуміють, чому реклама не відповідає дійсності. Реклама часто спокушає дітей не найкориснішими товарами – шоколадними батончиками, жувальною гумкою, газировкою тощо. А під впливом реклами бажання і запити зростають. Відтак дітей треба навчити виробляти зважені рішення та критичне ставлення до реклами [48].

Таким чином, із вищесказаного можна зробити висновок, що реклама на телебаченні останніми роками виступає як засіб маніпулювання свідомістю споживачів. Говорячи про вплив реклами на споживачів, не слід забувати і про залежність рекламодавців від споживчої аудиторії. Споживачі більше схильні купувати ті товари й марки, до яких ставляться позитивно, і менш схильні — речі, до яких склалось негативне ставлення. На основі проаналізованих публікацій рекламного змісту збірника «Теле- та радіожурналістика, можна зробити висновок, що маніпуляція передбачає спотворення та приховування правдивої інформації, інтересів і носія цих інтересів. На сучасному етапі розвитку суспільства телереклама займається активним впровадженням у масову свідомість соціальних цінностей та визначає моделі поведінки, санкціоновані чи несанкціоновані суспільством.

У першому розділі магістерської роботи «Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект телебачення) на основі проаналізованих публікацій досліджено такі проблеми: проблему впливу та сприймання дітьми телепередач, мовну проблему сучасного телеефіру, а також проблему рекламного впливу на телебаченні. Розглянуто та обґрунтовано телевізійну агресію на дитячу аудиторію, морально-виховний аспект, тематичну наповненість дитячого телепростору, а також когнітивний дискурс дитячих телепрограм. У дослідженні зазначено, що українське телебачення не повинне продовжувати ігнорувати інтереси дітей, підлітків, юнацтва, не пропонуючи їм цікавого національного телепродукту, адже наступне покоління телеглядачів буде без повноцінного минулого. У роботі також порушуються найпоширеніші мовні проблеми на телебаченні. А саме: правильність чистоти ефірного мовлення, лексичне різноманіття української мови, тематичні передумови мовного стилю, морфологічно-синтаксичний аналіз та телевізійне мовлення в контексті суспільно-філософських питань. Також наведено чимало прикладів мовних огріхів у сучасному телепросторі. Осмисливши вищезгадані мовні проблеми тележурналістики можна стверджувати, що мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Адже високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Отож, варто зауважити, що «справжній тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання та постійно працювати над збагаченням свого мовлення» [15,7]. Також, варто зазначити, що у роботі досліджується вплив телереклами на споживача. А саме акцентовано увагу на структурі та виражальних засобах телереклами і виявлено результати телереклами як психологічного чинника впливу. На основі проаналізованих статей збірника «Теле- та радіожурналістика» наше дослідження дає підставу стверджувати, що у сучасному суспільстві проблема впливу та сприймання дітьми телепередач, мовна проблема сучасного телеефіру, а також проблема рекламного впливу на телебаченні є найпоширенішими і потребують негайного вирішення.

РОЗДІЛ 2

ПРОБЛЕМНО-ЗМІСТОВИЙ ДИСКУРС СТАТЕЙ ЗБІРНИКА

«ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» (аспект радіо)

2.1. Проблематика впливу та сприймання дітьми радіопередач.

Загальновідомо, що в наш час ЗМІ справляють найбільш вагомий вплив на суспільну свідомість. Через здатність швидко і майже тотально охоплювати найбільш широкі аудиторії ЗМІ можуть трансформувати традиційну систему духовного виробництва, і сьогодні у розвинених суспільно-політичних системах панує теза, що ті, хто володіє ЗМІ, володіють громадською думкою. Найефективнішим знаряддям впливу на суспільну свідомість у просторі неформальної комунікації є радіо[49].

Радіо існує у багатьох країнах світу та набуває своє популярності. Навіть незважаючи на наші бажання ми вимушені нав'язливо слухати, те що нам пропонують у ефірі, бо радіо супроводжує нас усюди: у транспорті, на роботі, навчанні, вдома - звучить і сприймається у фоновому режимі та діє на підсвідомість різних верств населення[49]. Але такий вплив ставить ряд проблем перед суспільством: проблему впливу та сприймання дітьми радіопередач, мовну проблему сучасного радіоефіру, а також проблему рекламного впливу на радіо.

Вищезгадані проблеми широко висвітлюються у збірнику наукових праць «Теле- та радіожурналістика» і наголошують на тому, що потрібно доносити дослідження вчених про силу впливу радіо та приділяти більше уваги як і негативним, так і позитивним наслідкам впливу. Звичайно, радіо не несе таких негативних наслідків як телебачення, але все-таки містить неабиякий вплив. Найбільшого впливу радіомовлення зазнають діти, адже буль-яку інформацію вони не сприймають критично. Кафедральний  збірник подає статтю Тетяни Гиріної «Типологічна характеристика дитячих радіопрограм: тематичний та віковий аспекти дискурсу в Україні», у якій приділяється велика увага проблемі впливу радіомовлення на дітей. Авторка з’ясовує особливості дитячих радіопрограм, яким відводиться неабияка роль у процесі виховання підростаючого покоління. Варто зазначати, що сьогоднішніх дітлахів цікавлять подорожі в далекі країни та в паралельні світи, міфічні супергерої та надприродні сили, але, водночас, вони цікавляться навколишнім світом, зокрема світом тварин, рослин, люблять відвідувати гуртки та ходити у походи, проводити час на свіжому повітрі та серед друзів. Усі ці запити підростаючого покоління знаходять своє відображення у різноманітних радіопрограмах[51]. Авторка наголошує на тому, що досить важливим є слухання радіопередач дітьми, навіть у великій кількості, не має таких негативних наслідків, як занадто частий перегляд телепередач. В статті чітко розглядається перш за все сприймання ведучого дітьми у радіопередачах. Залежно від ролі ведучого в програмі формуються загальний образ, унікальна концепція радіопрограми. Так ведучий може бути старшим товаришем, наставником та мудрим вчителем, який будучи психологом, педагогом, письменником, прагне поділитися власним досвідом. Інший тип ведучого дитячої радіопрограми – одноліток, чи, частіше, група однолітків, їхніх слухачів, які будучи дітьми граються та навчаються разом. Таким чином, інформація отримана від такого ведучого не сприймається як повчання, а радше як добра порада, тому краще засвоюється та викликає довіру[51]. 

Найкраще сприймаються ті матеріали радіопрограм, що спонукають до пошукової діяльності. Більшість школярів надає перевагу передачам, у яких до слухачів звертаються із запитаннями, дають їм завдання, просять оцінити той чи інший факт, подію, явище, вчинок дорослої людини чи ровесника тощо. Учні охоче беруть участь у цікавих радіоіграх. Це спонукає їх користуватися підручниками, словниками, довідниками, спеціальною літературою, зустрічатися з цікавими людьми. З'ясовуючи якесь питання, наприклад, з української історії, культури, мистецтва, причини подій, явищ, юні слухачі виявляють свої знання, моральні цінності, емоційний настрій. У процесі такої активної діяльності формується свідоме ставлення до навчальної роботи, яке реалізується також через використання почутої інформації під час відповідей на уроках, написання творів тощо [50].

У більшості діти вперше ознайомлюються з радіо ще зовсім маленькими. Їх приваблює цей дивний предмет, з якого лунає музика, чути різні голоси. Коли дітлахам виповнюється три - чотири роки, вони стають повноправними радіослухачами – адже спеціально дня них існують радіопередачі, заміняють зайнятих тата, маму, бабусю чи дідуся, які не завжди мають вільну годину, щоб прочитати книжечку, розповісти казку чи проспівати пісеньку. Що менша дитина, те більше значення має форма, у якій ведеться розповідь. Якщо просто сказати: треба бути охайним, ввічливим, поважати старших, - вона не запам'ятає цю настанову. А якщо дитина прослухає по радіо цікаву дитячу оперу Б.Олексієнка «Марійка-Розгубійка», у якій би брали участь разом з ведучим – професійним актором, маленькі виконавці, результат був би зовсім інший. Серед музичних радіопередач для дошкільників хотілося, щоб було чимало таких, які за допомогою музичних звуків розповідали про навколишню природу, навчали слухати і розуміти нескладні музичні твори. Досить красномовним може бути сам перелік назв таких радіопередач: «Розкажи мені, музико» і «Музичні сходинки», «Веселі нотки», «Я малюю пісеньку» «Радіо-няня», «Театр біля мікрофона» тощо. Але музика має звучати не лише у спеціальних радіопередачах - вона є обов'язковим співучасником літературних дитячих передач. Не можливо уя-вити казку дідуся Панаса без супроводу бандурки, розповідь бабусі Орини - без супроводу баяна. Музика допомагає краще зрозуміти тест казки, більше усвідомити думку твору.

Радіомовлення для дітей середнього та старшого віку тісно пов'язане з програмами шкільного навчання і виховання. Воно допомагає розширювати і поглиблювати знання, які діти отримують у школі, розвиває їх допитливість, цікавість до історії, культури українського народу, його звичаїв, традицій. Для цього часто використовують радіогру, яка відкриває дійсність в образах і діях. У радіогрі, як і в праці, завжди є робоче зусилля, зусилля думки, почуття відповідальності, радість творчості. Учасники радіогри відтворюють різні аспекти життя, побуту і праці, наслідують дорослих, що сприяє цілеспрямованому формуванню особистості школяра. У такий спосіб радіопередачі не тільки вчать юних слухачів розуміти прекрасне, знати свій край, рідну Україну і пишатися нею. Вони виховують потребу в моральних вчинках, у праці заради розвитку своєї Батьківщини, розвивають творчі здібності, сприяють набуттю практичних навичок і вмінь [50]. Серед існуючих сучасних дитячих радіопрограм кількісно переважають розважальні, тому що швидкий темп життя не залишає часу на вдумливе та розбірливе сприймання інформації. Діти шукають легших способів отримання інформації та відпочинку[51].

 Радіо має ознайомлювати малят з кращими зразками української та світової літератури. Потрібно, щоб діти мали змогу почути вірш та казки, цікаві оповідання відомих письменників, які присвятили свою творчість дітям. Отже, створення радіопепередач для дитячо-юнацької аудиторії вимагає від радіожурналістів чіткого усвідомлення та орієнтації на визначену вікову аудиторію. Теорії психологічного розвитку дитини підтверджують, що створення універсальної передачі для всіх вікових категорій є недоцільним. У цьому випадку варто скеровувати увагу на окрему групу глядачів: дітей, підлітків або юнаків.

2.2. Мовна проблематика сучасної радіожурналістики.

Емоційно насичена мова радіопередач – чи не найефективніший засіб впливу на почуття слухачів. Чітка національно-ідейна спрямованість, тематична актуальність, жанрова різноманітність, високий літературний рівень підготовки матеріалів, вміле використання специфічних виражальних засобів радіо є найважливішими чинниками, що сприяють цілеспрямованому вибору і сприйманню передач.

Перспектива національного аспекту українського радіомовлення.

У суспільстві зараз дуже гостро порушується проблема деукраїнізації. Прблема декраїнізації завжди була надзвичайно важливою і потребувала негайного вирішення, а тим більше якщо це стосувалося FM-простору. У збірнику «Теле- та радіожурналістика» наголошує на цьому і В. Каспрук у своїй публікації «FM-деукраїнізація України: що далі». Автор зазначає, що на нинішньому етапі FM-простір – майже суцільна російськомовна низькопробна попса, котру нав’язують з більшості радіостанцій українському слухачеві. Очевидно, що навіть при тій безконтрольності, в якій перебуває нині український FM-простір, від керівництва цих радіостанцій вимагають хоча б формально дотримуватися певного відсотка україномовної продукції. Ця проблема має для України дуже велике значення. Адже в дуже багатьох офісах доводилося спостерігати налаштовані на хвилі FM-радіостанцій приймачі, завдяки чому працівники увесь день перебувають в радянсько-російському інформаційному просторі [52]. Для підтвердження важливості авторського голосу в тексті, автор наголошує на тому, що FM-радіопростір у будь-якій сучасній країні – це вже не просто радіо. Формат цих радіостанцій, а також їхнє позиціонування в суспільстві, робить їх чи не найважливішим елементом оточуючого інформаційного середовища в суспільстві. Принаймні в його аудіосегменті. Отже, за своїм впливом на суспільство FM-радіостанції впритул наближаються до найбільшого медійного впливача – телебачення. Оскільки FM-радіо з його музичним контентом, а також новини, супроводжує людей практично скрізь – у транспорті, на роботі, під час відпочинку, – маючи деяку перевагу над телебаченням, чинить інформаційний вплив навіть на ті сегменти суспільства, котрі, загалом, так чи інакше відмежовані від інформаційного впливу [52].

Мовно-культурні проблеми в радіопросторі.

Питання правильної мови – багатогранне. Сьогодні дослідники все частіше порушують проблему радіомовлення. Зокрема, науковець Г. Козаков у своїй публікації розглядає сучасний стан культури усного мовлення в українському радіоефірі, а також аналізує найтиповіші порушення норм української літературної вимови. Автор детально розповідає про те, що «в аудіовізуальних засобах масової інформації зникає неоціненне багатство – школа красного слова, яка ґрунтувалася не лише на прекрасних голосових особливостях і зовнішніх даних справжніх професіоналів, а й на їхній майстерності найвищого ґатунку, манері говорити, високому рівні мовленнєвої культури, мовного досвіду, глибині проголошуваного тексту. Все це сприяло поширенню та усталенню орфоепічних, лексичних, граматичних норм літературної мови, розкриттю її стилістичних можливостей». У своїй публікації «Саботаж: актуальні проблеми культури ефірного мовлення» автор має на меті довести кожному читачеві, що знання рідної мови – це найцінніший скарб людини. «Здавна вважається, що знання мови народу, серед якого ти живеш, – ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного».

Слід зважити на те, що проблема правильності чистоти ефірного мовлення виступає головним фактором у радіопросторі. Адже слово на сучасному радіо має неабияку вагу. Тому потрібно пам’ятати, що до радіомовлення  глядачі ставляться дуже прискіпливо, а деякі навіть вважають прикладом для наслідування. Саме тому правильності мовлення радіоефіру потрібно приділяти особливу увагу.

Сучасний стан орфоепічної культури в українському суспільстві початку XXI століття є, на жаль, незадовільним. Про це красномовно свідчать і трансляції засідань парламенту, і невмирущість такого феномену як “суржик”, і кількість щоденних помилок професійних мовців у радіоефірі, пов’язаних із вимовою звуків і наголошенням слів [53–55].

Вдало окреслює орфоепічний аспект фахової підготовки журналістів Ю. Єлісовенко у своїй публікації «Орфоепічний аспект фахової підготовки ведучих». Автор із впевненістю стверджує, що орфоепічний аспект фахової підготовки журналістів, зумовлений особливістю їхньої професійної діяльності, що ґрунтується на усному літературному мовленні, потребує систематичної цілеспрямованої роботи з оволодіння практичними навичками вимови звуків і наголошення слів, а також їхнього узгодження і підпорядкування цілям і характеру мовленнєвого акту. Дослідник наголошує на тому, що із гучномовців має звучати нормативна сучасна українська літературна вимова. Чим краще журналісти володіють нею, тим точніше вони доносять до своєї аудиторії зміст того, про що йдеться в їхніх повідомленнях, репортажах, коментарях тощо. Автор також подає чимало зразків для вдосконалення культури усного мовлення журналістів. Ось деякі з них: Цікаву тенденцію простежуємо з голосними [Е] – [И] у слабкій позиції. Ненаголошений [Е] перед наголошеним [И] в усному мовленні наближається до [И], наприклад, пишемо “ПШЕНИЦЯ”, а говоримо “ПШИНИЦЯ”, або в дієсловах другої відміни однини, наприклад, БЕРИ звучить як БИРИ, ПЕРИ –ПИРИ, МЕЛИ – МИЛИ, ГРЕБИ – ГРИБИ і т. д.[56].

Радіо, як вербальний засіб масової інформації та комунікації, впливає на мислення людини, її психологію, формує колективну свідомість суспільства. В культурологічному дискурсі мова радіореклами допомагає реалізувати основну функцію мови – бути символом, необхідним для консолідації нації, живим свідченням її самобутності. Мова “зберігає єдність народу в його історії всупереч класовим бар’єрам і соціальним катаклізмам, об’єднує народ у часі, в географічному і соціальному просторі” [57, с. 10]. Отож, важливим елементом впливу у радіопросторі є реклама, яка містить у собі чимало мовних огріхів. Тому, варто відзначити  мовні норми радіореклами. У цьому нам допоможе стаття Н. Фурманкевич «Мовні особливості радіореклами». Дослідниця акцентує увагу на тому, що лексика завжди повинна спрямовуватися на певну аудиторію, оскільки лише зрозуміла і доступна реклама може справити гарне враження, зацікавити і, відповідно, змусити придбати певний товар. Тому використовують розмовну, експресивно-забарвлену лексику. Авторка підкреслює те, що радіореклама здебільшого складається із поширених, складних речень, використання діалогів, повторів слів, фраз. Також часто у рекламному мовленні стикаємося із таким явищем як стилістичний дисонанс – стильовий контраст – використання мовних засобів, які нехарактерні і навіть недопустимі у певній комунікативній ситуації. Із вищезгаданої публікації ми зясували, що порушення загальноприйнятих норм спілкування мовцем здійснюється для ефективного впливу на адресата. Велика емоційність закладена у стилістичних фігурах: анафорі, епіфорі, паралелізмі, градації, інверсії, кільці та антитезі [58].

Правильне мовлення на радіо є важливим фактором як і для ведучих, так і для слухачів. Аналізуючи мовлення ведучих у радіоефірі варто зазначити і найбільш вживані помилки. У збірнику «Теле- і радіожурналістика» А. Капелюшний у своїй публікації «Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм «Радіо Люкс» зазначає та аналізує типові мовностилістичні помилки, а саме: акцентуаційні помилки, помилки у слововживанні та помилки у стилістичному використанні морфологічних та синтаксичних засобів. Також автор наголошує на тому, що радіожурналісти доволі часто припускаються помилок через неуважність, але все-таки більшість помилок спричинена незнанням мовностилістичних норм, небажанням звертатися до довідкової літератури [59].

На сьогодні становище україномовної музики на радіо також є невтішним. І до того ж переважає мовлення мовою національних меншин, зокрема російською. Загальний відсоток української музики на досліджуваних радіостанціях становить 35%. Це низький показник. Для нормального розвитку та розширення сфер функціонування української мови та української музики потрібно збільшити ротацію нашої музики до 50% [50]. В українському FM-просторі практично відсутня українська пісенна продукція. Диктори і ведучі рубрик повинні обов’язково вести свої передачі українською мовою. Хоча щодо української народної музики, то її ніколи не почуєш на FM, але водночас сучасні обробки російських народних пісень доволі часто транслюють для українського слухача. Немовби намагаючись його з усіх сил переконати, що Україна – це Росія [52]. Дуже хотілося би, щоб української музики на радіостанціях було набагато більше, адже це наша рідна мова і вона повинна звучати повсюди і радувати наші серця.

Проблема лексичного різноманіття української мови.

Українська мова – багата й різноманітна, а мовлення кожної людини може бути багатим і бідним, різноманітним чи одноманітним. Багатство й різноманітність мовлення залежить від того, хто є мовець: весь народ чи окрема особа, дитина чи доросла людина. Великий вплив на багатство та різноманітність мовлення мають стиль та сфера спілкування. Багатство та різноманітність мовлення виявляються на лексичному, фразеологічному, словотвірному, граматичному й стилістичному рівнях [22].

У нашому дослідженні ми розглядатимемо більш детальніше різноманітність української мови на лексичному рівні.  Лексичне багатство мовлення формується словниками української мови, творами художньої, наукової, суспільно-політичної літератури, усної народної творчості. Лексичне багатство вимагає не тільки засвоєння великої кількості слів, а й усіх можливих значень багатозначного слова[22].  10 випуск збірника «Теле-         і радіожурналістика» публікує надзвичайно цікаву статтю «Причини використання іншомовних слів у теле- та радіотекстах: соціолінгвістичний аспект», яка допоможе наш глибше розглянути цю проблему. У статті автор Леся Гурч характеризує причини використання лексичних запозичень та обґрунтовує доцільність їх функціонування у телемовленні. А також на основі соціологічного опитування з’ясовує мотивацію журналістів у вживанні іншомовних слів. Результати опитування щодо мотивації використання у ЗМІ іншомовних слів та причини надуживання чужомовною лексикою дослідниця подає у вигляді діаграм (див. додатки 4 і 5).

Аналізуючи причини та доцільність побутування іншомовних лексем у телемовленні, можна стверджувати, що журналісти використовують їх найчастіше тоді коли необхідно уникнути повторів та розмежувати змістовно близькі та нетотожні поняття. Такі запозичення дійсно сприяють збагаченню та вдосконаленню українського лексикону. Але буває й таке, що невиправдане вживання чужомовних слів витісняє з активного вжитку питомі лексеми та обмежують словотворчі можливості нашої мови. Із зазначених у статті результатів опитувань можна стверджувати, що медіа надають їм перевагу спираючись на оригінальність, моду, а іноді навіть прагнення похизуватись своєю ерудованістю перед глядачами.

2.3. Проблематика рекламного впливу на радіо.

Рекламу в наш час можна зустріти буквально на кожному розі. Ідеш по вулиці – будь ласка, тобі: білборди, лайтбокси, плакати. Відкриваєш газету – і там теж реклама. Вмикаєш радіо і після кожної пісні або передачі слухаєш рекламу.

Великим маніпулятивним впливом на слухачів радіопростору є аудіальна реклама, яка, до того ж, приносить значний прибуток від продажу ефірного часу. Перевага радіореклами полягає в тому, що в даний час радіо супроводжує людину практично скрізь: у будинку, у транспорті, часто на роботі чи на навчанні. Причому те, що радіо сприймається, як би у фоновому режимі тільки підсилює ефективність радіореклами, оскільки, таким чином, вона діє в більшому ступені на несвідоме, чим на свідомість. У випадку з радіорекламою важливе значення має час виходу ролика в ефір і його місце в рекламному блоці, різні характеристики голосу і фонової музики, форма подачі і змістовна сторона. Найбільш ефективною є реклама в ранковий і вечірній час, а також уночі. Ранком, коли люди зайняті збиранням на роботу чи навчання, на радіо звертають найменше уваги, проте, інформація не зникає безвісти. Те ж саме відбувається у вечірній час. До того ж ранком і ввечері радіо слухає найбільша аудиторія. Уночі ж, коли організм набудований на сон, мова може йти про легкий трансовий стан і тоді реклама діє як пряме навіювання. Дуже важливо те, як звучить радіоролик. Людині властиво домислювати ситуації, що здаються їй незакінченими. У випадку з радіорекламою люди приписують персонажам реклами деякі характеристики, ґрунтуючись на голосі, темпі мови, манері говорити. І якщо створений образ є позитивним, близьким до самої людини, те і реклама виявляється більш ефективною. Крім того, приємний і м'який голос легше сприймається, а також привертають увагу голоси з різними звуковими ефектами. Особливу увагу може привертати до себе різка зміна голосу чи музичного оформлення. Що стосується фонової музики, то вона є дуже важливою. Гармонічне сполучення музики і тексту багаторазово підсилює ефективність реклами, допомагає сприйняттю тексту. Але, у той же час, не можна припускати, щоб музичний супровід, акустичні ефекти відривали радіослухача від суті оголошення. Хоча після декількох пісень і реклам з фоновою музикою увагу до себе може легко привернути короткий радіоролик без музичного супроводу. Як фон для реклами може використовуватися як популярна музика, що викликає одним своїм звучанням позитивний настрій, так і спеціально створена музика, що часто підбудовується під ритм серця і подих слухачів.Також можуть використовуватися жартівні пародії, що привертають увагу знайомим звучанням, або новим змістом, який, до того ж несе в собі позитивний заряд.

Емоційний вплив реклами залежить від форми подачі, переконливості обраних аргументів і виражальних засобів, новизни та визначеності рекламної інформації, змісту, матеріальних і духовних потреб людей тощо. Радіореклама впливає на емоційну і раціональну сфери сприймання інформації. Радіореклама втілюється в різноманітних жанрах: оголошення, репортажі (інформаційні експрес-випуски), радіофільми тощо. Найпоширенішим є оголошення. Короткий і конкретний текст із адресами, телефонами, переліком переваг та послуг у певній частоті повторень досить ефективний. Часто використовуються і такі жанри, як репортаж, інтерв'ю (бесіди, консультації...). Здебільшого вони діють як непряма реклама, можуть бути разовими або ж передаються з певною періодичністю. Яскравий словесно-звуковий малюнок з місця події та "живі" враження, емоції, а також інформація з уст компетентної людини переконують, як відомо, найсильніше.  З розвитком приватних радіоорганізацій зросла роль реклами як джерела доходів, що й породило негативний зворотний бік цієї форми журналістського маркетингу. Дбаючи лише про комерційні інтереси, у багатьох радіоорганізаціях рекламу висувають на чільне місце, однак нерідко порушують визначені законом вимоги до реклами і принципів рекламної діяльності [50].

Основи рекламного радіодискурсу.

У кафедральному збірнику Наталія Ковтун велику увагу приділяє рекламному радіодискурсу.  У різних випусках опубліковано такі її статті: «Колективний характер комуніканта в аспекті технології продукування радіореклами», «Стандарти вокального каналу комунікації та технічні параметри радіо  в контексті ефективності радіо реклами» та «Рекламний радіодискурс як вид комунікативного дискурсу». У вищезгаданих статтях автор зясовує значення комуніканта в радіорекламі, яке важко переоцінити. На радіо слухачі отримують інформацію, інтерпретовану кількома суб’єктами виробничого процесу. Такий колективно-колегіальний характер комуніканта в радіорекламі накладає свій відбиток на зміст, форму, жанр, стильове та мовне оформлення рекламного повідомлення та, безумовно, впливає на комунікативну ефективність реклами на радіо. Виробництво радіореклами не стільки творчий процес, як чітко продумана технологія з власним алгоритмом дій. Рекламний аудіоролик є елементом усієї рекламної кампанії, де творчість поступається місцем чітко продуманій стратегії, а тому має безпосередньо підпорядковуватися й узгоджуватися із загальною рекламною концепцією[60].

У публікації «Стандарти вокального каналу комунікації та технічні параметри радіо  в контексті ефективності радіореклами» авторка акцентує увагу на важливості проблеми комунікативної ефективності радіо реклами. Зацікавлення проблемою комунікативної ефективності радіореклами зумовлене й тим, що стрімкий розвиток сучасного радіомовлення останнім часом призвів до інформаційного перенасичення комерційного ефіру рекламою, особливо в години-пік, що викликає не надто позитивну реакцію слухачів та ускладнює сприйняття рекламної інформації реципієнтами. Аналізуючи вокальний канал комунікації, не можна не згадати й питання про специфіку ефірного мовлення, що стало надбанням людства лише на почату ХХ ст. й було зумовлено низкою технічних відкриттів. Проблеми звукового мовлення і його ефірний різновид у вітчизняній науці слали об’єктом наукового зацікавлення О. Сербенської [61, с. 349]. Дослідниця наголошує на тому, що “традиційні форми усного мовлення набувають нині іншого, вже технічного життя, а відтак – радіо, телевізія, мікрофон, телефон, а сьогодні вже й комп’ютер, диктують свої правила звуковому мовленню, що, функціонуючи, змінює координати в просторі й часі” [61, с. 356].

Серед головних позитивних рис реклами на радіо варто виокремити: широке географічне та демографічне охоплення аудиторії, високу мобільність й оперативність, доступні й досить прості сучасні технології звукозапису й радіомонтажу тощо. Більшість із вказаних характерних ознак радіореклами зумовлені специфікою вокального каналу комунікації та акустично-технічними параметрами радіо як рекламного засобу. Актуальними лишаються також і проблеми звукової естетики та радіофонії рекламних повідомлень, що також суттєво впливають на ефективність радіо реклами [62].

Досліджуючи рекламний радіодискурс Наталія Ковтун у статті «Рекламний радіодискурс як вид комунікативного дискурсу» акцентує увагу на тому, що радіодискурс варто розглядати як базову універсальну категорію, що ввібрала в себе елементи інших типів дискурсів, зокрема і рекламного. А екстралінгвістичні обставини, в яких відбувається рекламна комунікація на радіо, дають підстави вважати рекламний радіодискурс своєрідним типом дискурсивної діяльності. Рекламний радіодискурс ми розумітимемо комунікативну подію, у центрі якої – тексти різних рекламних жанрів, що продукуються в процесі аудіокомунікації та передаються через акустичний канал за допомогою технічних засобів радіомовлення, а також характеризується різноманітними лінгвістичними, паралінгвістичними, соціальними та іншими інтра- та екстралінгвістичними чинниками. У радіорекламі, як і рекламі загалом, за кожним рекламним повідомленням відчутний соціальний контекст комунікації. Радіореклама певною мірою нав’язує схеми та норми поведінки в стандартних побутових та виробничих ситуаціях, суспільні стереотипи, образи, спосіб життя, іншими словами – усі сторони соціального [63].

Специфіка сприйняття рекламного тексту.

Надзвичайно важливу роль у радіопросторі відіграє рекламний текст. У статті «Термін у тексті масової реклами: емоційно-оцінна модальність» автор зазначає, що процес сприйняття тексту є складною системою, в якій у тісному зв’язку перебувають нижчий (сенсорний), та вищий (смисловий), рівні. Ієрархічність осмислення тексту виявляється у поступовому переході від інтерпретації значень окремих слів до розуміння смислу цілих висловлювань і врешті – до осмислення загальної ідеї тексту. Але ці процеси відіграють роль допоміжних операцій, оскільки, звертаючись до тексту, реципієнт ніколи не переслідує мету зрозуміти окремі слова чи фрази. Можна сказати, що реальний процес розуміння тексту не збігається з порядком надходження інформації. Тому адекватне осмислення рекламного повідомлення можливе тільки тоді, коли між різними рівнями та елементами існує зворотний зв’язок, взаємозумовлення[64].

Типовою помилкою усіх журналістів є зневажливе ставлення до рекламної інформації як такої, тому вони намагаються всіма засобами привернути увагу читача до самого тексту, а суть рекламного оголошення подати вкінці. Найпроблемнішим є редагування текстів, написаних рекламодавцями. Адже воно полягає не лише у непрофесійності авторів з погляду грамотності та знання секретів впливу на читача, а й в особливостях комунікації між редактором та замовником. Рекламодавці, попри своє досконале знання про продукт, найчастіше не вміють правильно донести ці знання до споживачів. Грамотність журналістів є суттєвою перевагою серед інших категорій авторів рекламних звернень. Однак, намагання приховати справжню суть повідомлення, обмеженість у використанні жанрової палітри рекламних текстів зумовлюють низьку ефективність журналістських оголошень [65].

Дослідниця Л. Мяснянкіна у своїй публікації «Композиція реклами на радіо» стверджує, що «рекламний заголовок  - найважливіший рядок у композиції. Більшість дослідників вважає, що рекламне гасло має привертати увагу до реклами, бути лаконічним, зверненим до читача. Заголовок містить у собі думку, пов’язану з темою реклами, і повідомляє таким чином мінімальну інформацію. Він має у своєму складі ключове слово, яке зацікавлює слухачу, примушує його вислухати рекламу до кінця» [68]. Важливе місце в композиції реклами займають ключові слова. Головним у рекламних текстах називають таке слово, «яке в рекламному оголошенні несе основне смислове навантаження, концентруючи зміст усього викладу [66, с.233]. Буває й таке, що рекламні тексти на радіо подаються у формі діалогу. «Діалогічна форма мовлення дозволяє створити відчутну атмосферу контактування дикторів між собою і аудиторією [67, с.85]. Також ще одним вдалим елементом привернення уваги слухача до радіореклами являється текст на фоні музики. Саме тоді реклама стає більш насиченішою та цікавішою. У вищезгаданій статті авторка нагадує журналістам, що у рекламних текстах на радіо потрібно  більше акцентувати на удосконаленні композиції оголошень, а також особливо пильну увагу відвести заголовкові та ключовим словам.

У другому розділі магістерської роботи «Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект радіо) на основі проаналізованих публікацій досліджено такі проблеми: проблему впливу та сприймання дітьми радіопередач, мовну проблему сучасного радіоефіру, а також проблему рекламного впливу на радіо. У дослідженні зазначено, що створення радіопередач для дитячо-юнацької аудиторії вимагає від радіожурналістів чіткого усвідомлення та орієнтації на визначену вікову аудиторію. Теорії психологічного розвитку дитини підтверджують, що створення універсальної передачі для всіх вікових категорій є недоцільним. Тому варто скеровувати увагу на окрему групу глядачів: дітей, підлітків або юнаків. У роботі також схарактеризовано мову радіопередач, що є найефективнішим засобом впливу на почуття слухачів.  Осмислено такі мовні проблеми радіоефіру: перспектива національного аспекту українського радіомовлення, мовно-культурні проблеми в радіо просторі та  проблему лексичного різноманіття української мови. Проаналізувавши вищезгадані мовні проблеми радіожурналістики можна стверджувати, що мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Адже високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Отож, варто зазначити, що до радіомовлення  глядачі ставляться дуже прискіпливо, а деякі навіть вважають прикладом для наслідування. Саме тому правильності мовлення радіоефіру потрібно приділяти особливу увагу. Також варто зауважити, що у магістерській роботі досліджується вплив радіореклами на споживача. А саме наголошено на основах рекламного радіодискурсу та специфіці сприйняття рекламного тексту. Визначено, що емоційний вплив реклами залежить від форми подачі, переконливості обраних аргументів і виражальних засобів, новизни та визначеності рекламної інформації, змісту, матеріальних і духовних потреб людей тощо. На основі проаналізованих статей збірника «Теле- і радіожурналістика» наше дослідження дає підставу стверджувати, що у сучасному суспільстві проблема впливу та сприймання дітьми радіопередач, мовна проблема сучасного радіоефіру, а також проблема рекламного впливу на радіо є найголовнішими і тому потрібно неодмінно їх вирішувати. У цьому розділі результати дослідження дають можливість з'ясувати, яким чином можна вирішити вищезгадані проблеми у нашому суспільстві.

РОЗДІЛ 3

ЖАНРОВІ НОВАЦІЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛІЗМУ

(на основі публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика»)

Вивчення жанрів української преси, радіомовлення і телебачення в основному базується на предметно-функціональному підході до їх класифікації. Це пояснюється спільністю призначення жанрів усіх засобів масової інформації, їх генеральною функцією – інформуванням і формуванням громадської думки [75].

Успішний розвиток телебачення тісно пов'язаний з його жанровим різноманіттям. Упровадження сучасних жанрових новацій сприяє масовості телевізійного продукту. Видовищність, діалогічність та інші аспекти стилістики телбачення значно розширюють глядацьку аудиторію, що, в свою чергу, зміцнює вплив телеефіру на суспільну свідомість. Жанрові новації підвищують конкурентоспроможність будь-якого телеканалу. Отже, їх науковий аналіз є актуальною справою як для менеджерів, так і журналістів. Нині вже можна констатувати: в Україні існує сучасне телебачення, і його продукт мало чим поступається світовим медійним стандартам. Така обставина, звісно, тішить, але й зобов'язує.

За спостереженнями телевізійних менеджерів, останнім часом українська аудиторія помітно втрачає інтерес до програм московських телеканалів, які транслюються здебільшого комерційним ТБ. Помічено, що деякі рейтингові проекти російських партнерів у нас провалюються. Раніше така ж доля спіткала американський медіапродукт; у результаті голівудське "кіномило" з'являється тепер на наших телеекранах рідше і не дає значного рейтингового ефекту. Мотиви такої тенденції очевидні – український глядач хоче пізнавати не чужу, а свою реальність (це прагнення особливо підсилилося під впливом недавніх політичних процесів). Тоді чому ж і досі вітчизняний телеефір відчутно насичений чужоземним продуктом, здебільшого російського походження? По-перше, дається взнаки комерційний інтерес: приватному телеканалу вигідніше купити готову й "об'їжджену" програму, аніж витрачатися на своє виробництво. (Принаймні телеканал "СТБ" так і пояснив прилюдно причину закриття свого департаменту документального кіно на чолі з відомим українським документалістом С. Буковським.) По-друге, вітчизняні телевізійники призвичаїлися йти у фарватері телевізійних авторитетів, копіюючи апробовані формати. Отже, існує проблема творчих новацій. Утім, така проблема є актуальною для телебачення безперервно. Бо ТБ – річ вельми динамічна, глядач постійно прагне змін і новинок; навіть вельми успішні проекти недовговічні. Тому журналісти мусять бути в постійному творчому пошуку.

Аналіз сучасних творчих новацій у телеефірі здійснюється переважно на рівні телекритики. Телевізійні експерти (найавторитетнішими серед них є, зокрема, Н. Лігачова, І. Куляс, О. Чекмишев) відстежують помітні формати (здебільшого інформаційні) і завдяки пресі та інтернету оприлюднюють свої міркування. Експертний рівень цікавий багатим емпіричним матеріалом, однак тут недостатньо висвітлюються причинно-наслідкові зв'язки проблеми.

Подекуди в журналістикознавчих працях можна знайти фрагментарні вкраплення про теленовації. Стилістика сучасного телеефіру нагадує видовище. Навіть статичні за своєю жанровою логікою випуски новин тяжіють до моделювання інформаційного дійства. Його режисери прагнуть, щоб глядач уявно проник в інформаційну картину дня, підсвідомо відчув його пульс. Елементи видовища збагатили також телевізійну публіцистику, утворивши, по суті, новий жанровий формат, який має характер шоу. Політичний чи культурний дискурс стає тут до певної міри грою, у яку віртуально втягується й аудиторія. Ток-шоу та близьке до нього реальне шоу помітно впливають сьогодні на формування обличчя телебачення. Тому саме ці відносно нові жанрові формати є одними з головних об'єктів аналізу нашого дослідження на основі публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика».

Почнемо з ток-шоу, що має неабияку популярність серед глядачів. Політичні, розважальні, інтелектуальні... Сучасний авторитетний телеканал виробляє по кілька ток-шоу, охоплюючи провідні сфери суспільного та громадського життя. Їх диференціюють відповідно до видів аудиторії, ідеологічних цілей, а також маркетингових завдань. Так, у денному ефірі переважають ток-шоу для домогосподарок, шкільної та студентської молоді. Опівночі – для інтелектуалів. У цьому випадку менеджери свідомо йдуть на збитковість програмного виробництва, адже нічна аудиторія нечисленна і залучити достатньо реклами для самоокупності важко. Зате можна мати інший зиск – іміджевий. Вдало продумана тема і ретельно підібраний гурт учасників її обговорення можуть шляхом резонансу (наприклад, цитування цікавих і нестандартних думок у пресі) надати телеканалу вигідного образу-осередку інтелектуальної еліти; тобто формується імідж інтелігентного і стильного ТБ. Телевізійні критики досить прискіпливо оцінюють надто розважальні ток-шоу. Однак це не знижує їх високий рейтинг. Суперечність між оцінками телекритики та смаками глядача, очевидно, мотивована недостатнім розумінням ролі й суті популярного жанру[69].

У будь-якому ток-шоу є елемент розважальності, тобто шоу, видовища. Чим більше видовищних елементів, тим рейтинговішою є передача – про що свідчать думки телеекспертів, глядачів, а також міркування критиків, журналістів, телеведучих тощо. На жаль, наші телевізійні канали часто пропонують різноманітні політичні ток-шоу [76]. Н.Островська у своїй публікації «Характерні риси і критерії моделі політичних ток-шоу» розглядає із всіх сторін політичне ток-шоу та намагається якомога щільніше проникнути у цей цікавий, але не простий жанр. На сьогодні політичними ток-шоу найчастіше називають усі можливі жанрові різновиди ток-шоу, у яких беруть участь політики і обговорюють здебільшого політичні теми. Політичні ток-шоу мають допомагати аудиторії розібратися у вирі подій, вони є важливим каналом політичної інформації [70]. Попри значну критику політичних ток-шоу за використання елементів розваг, серед західних дослідників поширеною є думка, що “через взаємопроникнення обох сфер політичний зміст може проникати саме в ті кола населення, які б інакше ніколи не переймалися питаннями загального громадського інтересу” [72, с. 188]. Варто зазначити, що політичні ток-шоу можуть бути представлені різними моделями, зокрема, інфотейменту, публічної презентації влади, політичного театру, медіагри, активного посередника в суспільному діалозі, дослідження яких ще потребують уваги науковців. На модель сучасного політичного ток-шоу впливають різні чинники: сучасні тенденції представлення політичної інформації, приналежність до певного жанрового різновиду (від чого залежить концепція і структура програми) [71]. Зокрема, варто наголосити і на публікації Ольги Мітчук «Ток-шоу в українському ефірі як конфліктогенне середовище» у якій висвітлено проблему використання конфлікту на ток-шоу, що транслюються українськими каналами телебачення як маніпулятивної технології. Ток-шоу – особливий жанр журналістики, що супроводжується дискусією, обговоренням якого-небудь питання. У вищезгаданій статті авторка аналізує знання про маніпулятивні технології на ток-шоу, які транслюються українськими телеканалами, досліджує соціально-психологічні наслідки використання агресії та пропонує профілактичні методики для боротьби з її впливом. Особливістю ток-шоу є те, що в процесі обговорення залучається сам телеглядач, який погоджується з емоційно забарвленими судженнями, які пропонуються у процесі студійного обговорення, або заперечує його. Завдяки ефектові залучення у глядача формуються стереотипи оцінки різних явищ [73,с. 185]. Дослідниця також наголошує на тому, що політичні ток-шоу залучають численну і політично активну аудиторію, впливаючи якщо не на перебіг політичних процесів, то на політичну атмосферу в країні. Ток-шоу, поряд із політичною промовою та інтерв’ю – той випадок, коли стереотипи озвучують їхні реальні та потенційні об’єкти. Оскільки у ток-шоу, здебільшого запрошують представників протилежних політичних сил, то велике значення має полеміка: програш однієї сторони закріплює її негативний стереотип в очах прихильників іншої [74].

Варто згадати і особливості жанру реального шоу, які  помітно впливають сьогодні на формування обличчя телебачення. У своїй публікації «Реальні шоу: історія розвитку» Катерина Цибулько детально розповідає про реальне шоу, яке щоразу більше полонить теперішнє телебачення. Авторка зазначає, що реальне телебачення у сучасному розумінні глядачі побачили на телеекранах наприкінці 1980-х і у 1990-х роках. Дослідники вважають, що успіх реального телебачення зумовлений тим, що воно показує звичайних людей в екстраординарних ситуаціях і оточенні. Виробники таких програм проектують форму цих шоу і контролюють результат деяких із них. То наскільки “реальним” є реальне телебачення? Немає сумніву, що продюсери мають свою редакторську стратегію, вони здатні зобразити деяких героїв злими, а деяких добрими, показувати події у неправильному хронологічному порядку і лише вибрані ситуації. Шоу використовують ретельно розроблені сценарії, змагання, події і установки для заохочення специфічної поведінки й конфліктів. І деякі учасники заявляють згодом, що вони змінили свою поведінку, щоб здаватися божевільнішими або емоційнішими для того, щоб їх помітили телеоператори [77]. Реальне телебачення зараз набуває все більшого і більшого поширення, адже ґрунтується на непідготовлених драматичних або гумористичних ситуаціях, документує фактичні події, показує “звичайних” людей, а не професійних акторів.

Сьогодні багато науковців досліджують один із найпоширеніших жанрів журналістики – репортаж. У багатьох випусках збірника «Теле- та радіожурналістика» автори також характеризують цей жанр, яким доволі  вправно оперують журналісти різних ЗМІ. У статті «Радіорепортаж – найскладніший інформаційний жанр» науковець В. Лизанчук розглядає жанрові особливості радіорепортажу та аналізує методику підготовки цього жанру. Для підтвердження важливості авторського голосу в тексті, автор наголошує на тому, що «основними жанровими ознаками радіорепортажу є документальність, достовірність, об’єктивність, оперативність, які ґрунтуються на актуальності інформації. Радіорепортаж відрізняється від усіх інших жанрів насамперед подієвістю й оперативністю. Репортаж завжди повідомляє щось нове. Репортер не тільки описує подію, але й показує слухачам її розвиток, розкриває її зміст. Об’єктом репортажу слугують зазвичай явища, події, процеси, а також реакція людей на ці події, явища і процеси. Щоб успішно вести радіорепортаж, журналіст повинен володіти навиками суміжних творчих і технічних професій, які існують на радіо. Для ведення прямого ефірного радіорепортажу необхідно бути одночасно і журналістом, і режисером, і оператором»[78].

“Радіорепортаж – це не вправа з красного письменства, а вираження глибокого знання автором висвітлюваної проблеми. Як може вести peпортаж людина, яка сама не зуміла розібратися у тому, що відбувається? Будь-який радіорепортаж вимагає великої, інколи досить трудомісткої підготовки. У протилежному разі кореспондент може опинитися у безглуздій ситуації. І вся його робота через легковажне ставлення до своєї справи зведеться до запису на стрічку матеріалу, який немає нічого спільного з радіодіожурналістикою” [79, с. 30]. Отже, «в радіорепортажі поєднуються всі сильні сторони інформаційного радіоповідомлення: оперативність, актуальність, ємність тексту. В цьому також присутні й елементи публіцистики - оцінка події, її емоційне відображення, образний опис [80].

Якщо аналізувати репортаж у пресі, то тут доволі інші особливості. Адже перш за все, читач газетного репортажу повинен, вникаючи у написане, створювати собі уявлення про те, що відбувалося. У статті «Жанрово-стильові особливості репортажу в сучасній українській спортивній пресі» О. Лаврик стверджує, що репортаж у спортивній пресі є одним із домінуючих жанрів.  «Жанр репортажу як один із „живих” жанрів журналістики має свою давню історію становлення. Особливе місце він займав і продовжує займати у спортивній пресі, відповідаючи як загальним вимогам до інформації (новизна, стислість, достовірність), так і специфічним вимогам (динамізм, стрімкість викладу, наочність, ефект присутності, деталізація події тощо). Спортивний репортаж у пресі відрізняється від радіо- й телерепортажу можливістю більшого заглиблення у подію (ситуацію, явище), вищим ступенем аналітичності, узагальнень, усесторонньої оцінки, використанням часо-просторових меж»[82]. 

Серед спортивних репортажів дослідники виділяють такі, в яких домінує подієве начало, й репортажі, у яких переважають аналітичні елементи. Спортивний репортаж-коментар орієнтований не лише на докладне висвітлення події, а й на детальне її коментування. Користуючись аналітичними елементами, репортер роз’яснює читачам суть події, вичленовує із того, що відбулося, найголовніше, залучає додаткові аргументи, без яких неможливий серйозний аналіз, залишаючи при цьому простір для міркувань й уяви самим читачам [83].

У спортивному репортажі, як в одному із досить суб’єктивних жанрів журналістики, документальне відображення дійсності часто сполучається з максимально повним вираженням авторських почуттів та емоцій із приводу спостережуваної події. Ефект присутності у спортивних репортажах посилюється за умови, коли автор уміло передає свої безпосередні почуття й переживання, описує свій емоційний стан, виражає власне ставлення до того, що відбулося, за допомогою категорії авторського „я” демонструє свою причетність до події, висловлює власні судження й оцінки[82].

Отже, спортивний репортаж у пресі на сучасному етапі все частіше збагачується елементами аналітики. Він є не лише засобом аналізу, критики, роздумів і узагальнень, а й розрахований на певну реакцію інформаційно підготовлених реципієнтів.

У кафедральному збірнику автор Я. Табінський у своїй публікації «Зображальні особливості сучасного репортажу у пресі і на телебаченні» досить вдало простежує відмінності газетного репортажу від теле- та радіорепортажу. Дослідник зазначає, що «телерепортаж, на відміну від репортажу на радіо або в газеті, не тільки розповідає, але і показує глядачеві те, що сталося. Якщо “газетярі” і “радійники” змушені “малювати” події словами, то за журналіста-телевізійника описову функцію виконує відеоряд, а у фотожурналістиці – серія фотографій. Маючи багато спільного з газетним репортажем, телерепортаж, водночас, суттєво відрізняється від нього тому, ще одним із головних засобів самовираження у ньому є рухоме зображення»[81]. Втім, варто зазначити, що автор наголошує на тому, що «наочність телерепортажу якісно відмінна від наочності аналогічного гезетного чи фотоматеріалу. При цьому на зображення переноситься важлива частина розповіді. Коментар у телерепортажі здебільшого виступає допоміжним (хоча й важливим) компонентом»[81].

Отже, репортаж є одним з найбільш персонально орієнтованих жанрів журналістики, і провідне місце в ньому займає категорія авторського «Я», яка є міцним початком у з'єднанні різнорідних структур. Саме тому документальне відображення дійсності повинно поєднуватися в репортажі з максимально повним вираженням авторських почуттів та емоцій з приводу спостережуваного події.

Сьогодні тему репортажних медіа-ефектів досліджують мало науковців. Серед них і Ольга Максим’як, яка розглядає у своїй публікації «Класифікація репортажних медіа-ефектів» медійні ефекти, які притаманні жанру репортажу та розглядає їхній вплив на читача. Дослідниця подає думку науковця Грушина Б., який пояснює, що медіа-ефект як будь-який результат діяльності засобів масової інформації та пропаганди, процес споживання інформації населенням [84, с. 40]. У вищезгаданій статті авторка поділяє медіа-ефекти на так звані різновиди, а саме: ефект присутності, ефект зацікавленості, ефект наочності, ефект емоційного поштовху, ефект співпереживання та інші.

«Ефект присутності». Ефектом, що відрізняє жанр репортажу від усіх інших, є «ефект присутності»: репортер, перебуваючи на місці події, живо, образно, насичуючи розповідь фактами і деталями, викликає у читача відчуття, ніби той теж перебуває у гущі подій [85]. «Ефект присутності» – не імітаційний прийом, а реальний доказ того, що публіцист описує подію, за якою спостерігає особисто” [86]. «Ефект зацікавленості». Від уміння автора репортажу створити «ефект присутності», описати власні емоції та почуття, і залежить ступінь зацікавленості читача його матеріалом. Іншими словами «ефект присутності» викликає появу ще одного – «ефекту зацікавленості»[85]. «У репортажі поруч із зображенням події рівноцінна значимість висловлених про нього суджень, думок автора» [87, с. 164]. «Ефект наочності». Документальність і точність зображення досягаються за рахунок створення «ефекту наочності». Його репортер досягає, використовуючи яскраві деталі, за допомогою яких можна описати різноманітні предмети чи об’єкти матеріального світу, охарактеризувати поведінку людей, змалювати зовнішню обстановку події. «Ефект емоційного поштовху». Цей ефект виникає тоді, коли журналіст розповідає про надзвичайну подію. Журналістські прийоми передання почуттів, думок, настроїв та переконань ефективні допоки вони зіставляються з способами мислення читача, розгортаються у формах, адекватним власним уявленням реципієнта і не суперечать його переконанням[85]. «Ефект співпереживання». Цей ефект виникає тоді, коли читач разом з репортером буде захоплюватися, обурюватися, радіти” [88, с. 189]. Всі вищезгадані «ефекти створюють «ефект дії» – тобто вплив тексту репортажу на реципієнта, його думки та погляди. Цей вплив зумовлюється насамперед інтерпретацією репортером описаних ним подій»[85].

У журналістській діяльності коментар є аналітичним жанром. А от які особливості та відмінності радіокоментаря та коментаря у пресі, цікаво ж знати правда? Щоб відповісти детальніше на це запитання ми розглянемо публікації В. Лизанчука «Переконлива сила радіокоментаря» та О.Надточій «Жанрова специфіка коментаря на сторінках журналу «Український тиждень». В.Лизанчук підкреслює, що радіокоментар – це невід’ємна частина функціонування радіожурналістики. Радіокоментатору не обов’язково бути на місці події – бути її учасником або очевидцем, але він повинен знати все детально про цю чи аналогічну подію. Радіокоментар також характеризується оперативністю, злободенністю, аргументованістю[90]. Дослідник зазначає, що радіокоментар – це завжди думка компетентної людини. Переконлива сила радіокоментаря – у незаперечних фактах, які розкривають суть явища, у глибокій аргументованості авторських думок. Зрозумілість позиції коментатора забезпечує зрозумілість викладу. Ця органічна єдність творчого процесу ґрунтується на певних навичках аналітичного мислення. У радіокоментарі, на відміну від коментаря у пресі, не тільки допустиме, але й якоюсь мірою і потрібне повторення деяких основних тез. Радіокоментатор повинен володіти даром слова, журналістським і літературним чуттям, приємним тембром голосу, говорити повільно і розбірливо, розповідати образно, захоплено, переконливо[90]. У статті автор не забуває і вказати думку І. Томана: “Цікава розповідь має такі особливості: тема повинна бути цікавою і щоразу новою; початок розповіді має привернути увагу слухачів; розповідь повинна бути стислою, невимушеною і зрозумілою; думки логічно впорядковані” [89, с. 284].

Можливість оперативно передати повідомлення про подію і тут же її прокоментувати створює велику перевагу радіо над пресою[90]. Незважаючи на це коментар у пресі також має ряд особливостей, що інтригує та зацікавлює читача. Підкреслює це і науковець Олена Надточій у вищезгаданій статті «Жанрова специфіка коментаря на сторінках журналу «Український тиждень». Авторка стверджує, що «у сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства вітчизняні мас-медіа зазнають значних трансформацій, що спричинено потребою відповідати запитам аудиторії та світовим глобалізаційним процесам. Перехід до нової моделі функціонування ЗМІ зумовлює потребу докорінного перетворення методів збирання, переробки та подання інформації, зміну формату традиційної журналістики, у зв’язку з чим трансформується її жанрова палітра: поняття “жанр” розширює межі» [91].

Розмивання жанрових меж публікацій, що виникло в результаті перебудови системи жанрів журналістики, спричинило появу нового термінологічного поняття “дифузії жанрів” – явища еволюційної трансформації усталених типів публікацій внаслідок їхньої інтерференції та взаємодії один з одним [92, с. 4]. Отже, для коментаря у сучасній пресі, зокрема у виданні “Український тиждень” характерною є тенденція до розмитості жанрових меж. Сьогодні коментар значно наблизився до жанрів есе, аналітичної статті, “колонки”, рецензії. Це значною мірою підтверджує інтенсивний процес дифузії у різножанрових групах публікацій.

Радіоінтерв’ю, радіозвіт, радіовиступ, радіоповідомлення – різноманіття жанрів, які досліджені авторами у збірнику «Теле- і радіожурналістика». Велику увагу в збірнику зазначеним жанрам приділили В.Лизанчук та М.Лубкович. В одній із публікацій В. Лизанчук запевняє, що робота над радіоінтерв’ю вимагає від журналіста великої підготовки і професійної майстерності, особливо коли передача йде наживо в прямому ефірі. У цій статті автор детально досліджує радіоінтерв’ю, що передає живі голоси учасників розмови, на відміну від газетного інтерв’ю, документальніше та емоційніше. Радіожурналіст у ньому – посередник між носієм інформації та аудиторією, при цьому посередник – активний, творчий. Окрім цього, дослідник аналізує характерну особливість радіоінтерв’ю, яка  полягає в тому, що, на відміну від інших радіожанрів, воно є результатом праці журналіста і співбесідника, має діалогічний характер. Вищезгадані науковці досліджують також такі жанри як радіо звіт та радіовиступ. У статті зазначено, що «радіозвіт – це не протокол, не звичайне переповідання виступів, а вдумливий журналістський виклад обміну думок з метою найповнішого відображення суспільно значущої події, яка виражена словом»[93]. У своїй публікації «Радіозвіт і радіовиступ» автори наголошують на тому, що для роботи над радіозвітом вимагається оперативність, висока літературна майстерність, морально-психологічна, інтелектуальна, професійна готовність радіожурналіста. Адже не кожен може бути спеціалістом у всіх жанрах, але підготувати добрий радіозвіт зобов’язаний уміти кожний радіожурналіст. Також науковці розглядають жанрові особливості радіовиступу. Як зазначалося вище, головною жанровою характеристикою радіоінтерв’ю є його діалогічний характер. А от головна особливість сприймання виступу по радіо полягає в тому, що зникають усі проміжні ланки між людиною, запрошеною до мікрофону, та аудиторією. Виступаючий виходить на найменшу відстань спілкування із слухачами, які отримують цікаву для них інформацію “з перших рук” – від людей, безпосередньо причетних до суспільно важливих подій, явищ, процесів розвитку держави. У статті наголошено на тому, що основними складниками підготовки радіовиступів перед мікрофоном є вибір теми і відповідного виступаючого, який би зумів змістовно, переконливо, правдиво, оригінально розповісти про важливу подію, актуальне суспільно-політичне явище. Також варто згадати і про такий жанр як радіоповідомлення, що дуже вміло досліджується цими ж авторами. Радіоповідомлення має велику схожість до замітки, тому цей радіожанр також називають “інформаційною заміткою” [94, 31]. Найбільше автори акцентують увагу на тому, що основою інформаційного радіоповідомлення, предметом зображення є факти живої дійсності, тобто конкретні події. Також у статті наголошено на тому, що якою б не була методика підготовки інформаційного радіоповідомлення, воно, безумовно, повинно бути достовірним, тобто відповідати істині, базуватися на точних, конкретних, перевірених фактах. Отже, можна зробити висновок, що радіоповідомлення зв’язує слухачів з подіями в момент їх здійснення або повідомляє про них з допомогою розповіді журналіста – очевидця події, знайомить слухачів з допомогою мікрофона з героями подій або дає можливість слухачам звертатися до найкомпетентніших джерел інформації.

Багатожанровість літератури була чи не головною спокусою телебачення. Воно сміливо запозичило жанри газетні, мистецькі, літературні, трансформуючи їх відповідно до власної специфіки. Так з’явилися, наприклад, телевізійні нариси, есе [95]. Телевізійне есе – це оригінальний жанр, який сьогодні є малодосліджений. У збірнику «Теле- та радіожурналістика» М. Лазаркевич досліджує особливості цього жанру у своїй публікації «Есе – важливий жанр телепубліцистики». На думку авторки, «есе – це прозовий твір малої форми і довільної композиції, в якому висловлюються  власні враження або думки з будь-якого приводу, не претендуючи на загальне чи вичерпне трактування предмета. Жанр телевізійного есе дає змогу створювати довільну композицію, трактувати теми зі свого погляду, своєрідну її адаптацію на екрані. Малий хронометраж дає змогу утримувати біля екранів глядача, не перевтомлюючи його інформацією, дотримуватися певного темпоритму, послідовності візуальної думки, подієвої динаміки» [95]. Отже, новацій цього маловивченого жанру є ще вдосталь, тому дослідження повинно розширюватися різноманітними авторами, аби дізнатися якомога більше про цей особливий жанр, що має назву телевізійне есе.

У третьому розділі магістерської роботи «Жанрові новації сучасного українського журналізму» на основі проаналізованих публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика» досліджено такі найпопулярніші жанри сучасного журналізму: ток-шоу і реал-шоу, репортаж, коментар, радіоінтерв’ю, радіозвіт, радіовиступ, радіоповідомлення та телевізійне есе. У розділі зазначено, що у будь-якому ток-шоу є елемент розважальності, тобто шоу, видовища. Чим більше видовищних елементів, тим рейтинговішою є передача – про що свідчать думки телеекспертів, глядачів, а також міркування критиків, журналістів, телеведучих тощо. У дослідженні також схарактеризовано особливості жанру реального шоу, які  помітно впливають сьогодні на формування обличчя телебачення. Розглянуто та обґрунтовано такі радіожанри як радіоінтерв’ю, радіозвіт, радіовиступ та радіоповідомлення. Також наголошено на особливостях їхнього сприймання. Варто зауважити, що у цьому розділі магістерської роботи досліджується жанр репортаж, яким доволі  вправно оперують журналісти різних ЗМІ. Основними жанровими ознаками радіорепортажу є документальність, достовірність, об’єктивність, оперативність, які ґрунтуються на актуальності інформації. Радіорепортаж відрізняється від усіх інших жанрів насамперед подієвістю й оперативністю. У роботі також зазначено особливості та відмінності радіокоментаря та коментаря у пресі. Радіокоментар характеризується оперативністю, злободенністю та аргументованістю. Сьогодні коментар значно наблизився до жанрів есе, аналітичної статті, “колонки”, рецензії. Це значною мірою підтверджує інтенсивний процес дифузії у різножанрових групах публікацій. Проаналізувавши вищезгадані жанри сучасної журналістики можна зазначити, що жанрові новації великою мірою залежить від самої специфіки роботи журналіста.

На основі проаналізованих статей збірника «Теле- і радіожурналістика» наше дослідження дає підставу стверджувати, що сучасні жанри журналістики зазнали чималих змін. Отож, у цьому розділі результати дослідження дають можливість з'ясувати жанрові новації сучасного українського журналізму. У роботі здійснено спробу дослідити філософію цих жанрів, технологію їх виробництва та особливості сприйняття аудиторією. Узагальнюючи результати дослідження, доходимо висновку про те, що, безумовно, слід більш інтенсивно вивчати новітні жанри та удосконалювати їх.

ВИСНОВКИ

Проблема, якій ми присвятили своє дослідження, полягає в тому, що сьогодні телерадіожурналістика, переповнена не тільки позитивною інформацією, але й, маючи негативний смисл, у сукупності є системою негативного характеру. Проблемою є незнання того, у чому саме виражається негативний характер продукту, що циркулює в дискурсі як телевізійного і радійного контенту, так і в дискурсі життя кожної пересічної людини в Україні.

У третьому розділі проаналізувано жанрові зміни в усталеній системі, з’ясувано їхні причини та пояснено поширення інших жанрів журналістики. Також узагальнено теоретичні підходи до вивчення трансформаційних процесів у системі журналістських жанрів, на прикладах конкретних публікацій окреслено головні тенденції у жанротворенні.

Висвітлено, зазначено, схарактеризовано, осмислено, проаналізовано, зауважено, наше дослідження дає підставу стверджувати, наголошено, отож, варто зауважити, осмисливши вищезгадані мовні проблеми, ,розглянуто та обґрунтовано, порушено проблеми

Автор, аналізуючи різноманітні публічні мовні партії, шукає приховане, можливо, і від самої себе, обличчя сучасної України, прислухається до її внутрішнього

настрóю, прагне відчути “мовний смак епохи”, виявити естетичний стереотип сучасних медій. Він хоче з’ясувати насамперед для себе і показати усім нам, “наскільки українці стали іншими та наскільки залишилися тими самими, совєтськими” [4,с. 10]. Сьогодні ця лінгвоекологічна проблема для нашого ефіру, як і загалом для

медій, медійників, по суті невичерпна.

10. Українська радянська енциклопедія: у 12 т. – К., 1977, 1985.

Останнє речення ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА

2011. Вип. 10. C. 260–265

Загальновідомо, що телебачення як система створення і поширення культурних цінностей впливає на формування світогляду і культурного рівня населення. У сучасних умовах розбудови незалежної держави (і, відповідно, розвитку й удосконалення державної мови) важливе значення має підвищення культури мовлення засобів телекомунікації. Різноаспектний аналіз мовної практики

комунікантів, а також теоретичні проблеми культури мовлення висвітлюються

у працях О.Сербенської, В.Лизанчука, Н.Бабич, О.Пономарева, С.Єрмоленко,

Г.Сагач, С.Караванського, Л.Струганець, С.Богдан, М.Волощак та ін. Не менш актуальним є дослідження специфіки безпосереднього впливу конкретної мов-

ної особистості (зокрема, телеведучого) на глядацьку аудиторію в аспекті формування громадської думки, розвитку і вдосконалення мовленнєвих умінь та навичок адресатів – глядачів і слухачів.

Метою статті є аналіз одержаних у результаті проведеного соціодос-

лідження типологічних ознак мовної особистості сучасного телеведучого спор-

тивних програм. Одним із завдань було з’ясування поглядів і міркувань респон-

дентів (глядачів) на окремі проблеми сучасного телебачення – шляхи підвищення інтересу глядачів до програм спортивної тематики, заходи щодо

підвищення загальної мовної культури телеведучих та ін.

ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА, Випуск 7

СУЧАСНІ СПОРТИВНІ ТЕЛЕПРОГРАМИ

ТА ЇХ ВЕДУЧІ В ОЦІНЦІ ГЛЯДАЧІВ

(за результатами соціодослідження)

Євген Вокальчук, Сергій Вокальчук, с. 111

………………………………………………………………………..

http://litmisto.org.ua/?p=8426

Неля Митько — НЕВПРАВНОСТІ В МОВЛЕННІ ТЕЛЕ- І РАДІОЖУРНАЛІСТІВ

У статті розглянуто порушення орфографічних, лексичних та граматичних норм літературної мови в

засобах масової інформації.

Ключові слова: мовна норма, порушення, ненормативний, слововживання.

Добре мовлення збуджує бажання слухати його, задовольняє естетичні потреби людини. Радіо і

телебачення впливають на мовленнєву поведінку слухачів чи глядачів. Через аудіовізуальні засоби люди

підсвідомо засвоюють манеру розмовляти; радіо- і телемовлення впливають на рівень розвитку їх мовленнєвих

умінь.

Матеріали наших засобів масової інформації не завжди є зразками української мови. До прикладів

мовної неохайності належать ненормативні наголоси, спотворена вимова слів, уживання їх у невластивому

значенні, порушення граматичних норм. Таких помилок припускаються люди, які за своїм покликанням мали б

бути взірцем української літературної мови. До причин низького рівня мовленнєвої культури мовознавці,

зокрема О.Сербенська [2001, с.81], відносять необізнаність з мовними нормами, байдуже ставлення до свого

мовлення, лінивство думки, мовну неохайність, невміння контролювати себе.

Порушенням літературних норм, підвищенню рівня мовленнєвої культури присвячені праці

Б.Антоненка-Давидовича, М.Волощак, О.Пономарева, О.Сербенської, рекомендації щодо правильного

слововживання подають мовознавці С.Головащук, Є.Чак.

Мета пропонованої статті – розглянути різні типи помилок у мовленні працівників радіо і телебачення.

В усному мовленні важливу роль відводять наголосові. Помилки в наголошуванні слів зумовлені

 

………………………………………………….

Професор Василь Лизанчук наголошує: “Засоби масової інформації – це складна, цілеспрямована, динамічна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіомовлення, телебачення, кіно, інформаційні агентства, інші форми періодичного поширення соціальної інформації” [1, с. 8]. Професор Анатолій Москаленко вважав, що до ЗМІ належать також інформаційні служби: телеграфічні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес–служби, агентства паблік рилейшнз, професійні журналістські клуби й асоціації, органи управління системою журналістики, організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою журналістських кадрів [2, с. 217].

1. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. – Львів:

ПАІС. – 2000. – 366 с.

2. Москаленко А. Вступ до журналістики. – К., 1997.

Проблематика телебачення. Думки науковців…

Телебачення – звичне для нас слово. От про що пересічна людина одразу ж згадує, коли чує його? Для кожного, звісно ж, свої асоціації. Та існує більшість. Ось для них телебачення – це розвага і трата вільного часу. Навіть не засіб отримання інформації. Але саме для цього телепростір і був створений. Усім відомо, що слово – це зброя. Її найчастіше використовують представники ЗМІ. Тепер варто задуматися – а чи правильно журналісти сучасних телеканалів користуються своєю «зброєю»? Як на мене, то зовсім не так. Лише взяти до уваги той факт, що значна частина,  ба більше, близько 90 відсотків інформації, що подають у новинах – негатив. Це новини про катастрофи, різноманітні кризи, вбивства, аварії і т.п. Людей просто залякують. Після цього соціум не може бути цілком психічно здоровим,на жаль. Це стосується й дитячих програм. Більшість із них нічого доброго не розвивають у дітях і навпаки, притуплюють їхні таланти.

  «Стільки цікавого по телевізору – жити нема коли!»  Андрій Вансович

Телебачення,до якого ми звикли надто просте. Це частина нас самих, попри те, цікаве воно нам чи ні. З року в рік українці все більше й більше зловживають переглядом популярних телеканалів. Так, мова йде саме про найбільш популярні, тому що, на превелику прикрість, саме вони несуть нездорову атмосферу до громадян. Це розважальні телепередачі, в яких освітлюється вся тупість сучасного життя. Також, це музичні передачі, де чути неякісну поп-музику. На усіх телестанціях видно або обличчя так званих «зірок», або ж наших політиків. «Четверта влада» зловживає своїми вміннями та можливостями впливу на людей. Не направляє у потрібне русло. Наше сучасне телебачення вчиться у західних сусідів. Саме тому транслюються низькоякісні серіали та політичні заангажовані передачі.

  «Телевізійний образ слабкіший, ніж у кіно, і тому вимагає посилення його словом.» Зенон Дмитровський

  Звісно ж, що існує на українському телеетері й якісні програми. Переважна більшість з них – це авторські проекти, що порушують суспільно вагомі теми. Актуальність подібних телепередач не зникає роками і завжди знаходиться свій глядач.

  Телебачення - це досягнення світової науки. Воно надало людям змогу знати і бачити все і всюди. Людина звикла перед телевізором відпочивати, хоча повинна була б вибирати вартісне для себе.

   «Телебачення – це грань між інформацією і мистецтвом.» Тетяна Цимбал.

  Цю межу треба добре бачити і намагатись не переступати через неї. Ідеальна формула корисного перегляду ТБ – саме серединка, де керують слова та мистецтво. Це насамперед залежить від того, хто подає матеріал і як він це робить. Але також залежить від глядача, що повинен не лише обирати, але й аналізувати та поглинати лише необхідне.

  Після висвітлення сучасного телебачення майже зі всіх сторін, розумію – змінювати його у кращу сторону варто. В майбутньому я теж не проти взяти у цьому участь. Теорії достатньо, та й практичні навики можна здобути, якщо дуже захотіти.

Тож, на останок, глядачеві обирати – дивитись йому «телебачення, що втратило совість», або ж те, що створює реальність.

Читать полностью: http://h.ua/story/340865/#ixzz2wQLVaVVa

Ссилка: http://h.ua/story/340865/

------------------------------------------------------------------------------

Коментарі щодо проблем на телебаченні.

http://postup.brama.com/usual.php?what=49275

Проблематика телебачення.

Деградація телебачення – деградація нації

Від початку заснування українського телебачення та упродовж останніх 20-ти років можна простежити динаміку його розвитку. Однак останнім часом відзначається різка зміна формату українського телепростору. Якщо раніше ефір був орієнтований на високорозвиненого, освіченого глядача, якого цікавить навколишня дійсність та мистецтво, то зараз спостерігаємо певну змістову деградацію, адже ефір все більше наповнюється лише розважальними програмами, різноманітними шоу, а важливі суспільні проблеми замовчуються. Фактично телеефір перетворюється у метод зомбування нації.

Український телепродукт зазнає змін, а кращі традиції відходять у минуле. Зменшується відсоток українськомовних передач, музики, кіно і театру. Телевізійники все більше уникають різноманітні культурні події національного значення та акції протесту в Україні, не висвітлюють дії правоохоронців, спрямовані на блокування протестів та подальше переслідування їх учасників. Українці все більше не довіряють інформації з українського телеефіру, яка вже не виходить без упереджень та фальші. У новинах журналісти зосереджуються на сенсаціях, збоченнях та вбивствах (ТСН явний приклад тому). Самореклама, плітки, дрібне політиканство та шельмування опонентів стають ключовими тенденціями українського телерадіомовлення. Рівень і якість телепродукції катастрофічно падає, а з ним зникає моральне здоров’я дорослих українців, не кажучи вже про юного глядача. Людська психіка просто не витримує того, що показують на телеекранах. Спокусливі сцени, гламурні дівчата і хлопчики «невизначеної» орієнтації, безголосі співачки і напівроздягнені танцюристи – таке наповнення накидає хибні життєві цінності, штовхає в атмосферу обману й зверхності. Бути «шустряками» і крутіями стає модно й актуально. Такі риси пропонуються дітям навіть героями мультфільмів.

Тенденція моральної «інвалідизації» українських телеглядачів продовжується. Комерціалізація ЗМІ останніх років сприяла збільшенню кількості "джинси" (прихованої реклами). Зосередження багатьох телеканалів у руках політичних діячів нівелює журналістську діяльність як незалежний фактор впливу на соціум, перетворюючи її в маніпулятора, в механізм накидання ідей, в зброю інформаційної війни з власним народом.

На українських телеканалах процвітає „дикий ринок”. Редактори прагнуть за рахунок подачі в ефір карколомних за формою та примітивних за змістом сюжетів, розрахованих на невибагливі смаки, підвищити рейтинг своїх програм. У цьому випадку з’являється можливість максимально вигідно продати рекламний час. Тобто – телебачення це бізнес! Бізнес, а не мистецтво, як це передбачалось на етапі його зародження. Примітивізм заполонив телепростір, і наразі перспектив для розвитку інтелектуального та незалежного телебачення майже немає. Існують лише перспективи деградації. Розважати, а не інформувати, дискутувати чи вчити - провідна тенденція більшості сучасних українських телеканалів.

«ЗМІ давно вже не виконують своєї функції, оскільки давно вже лежать у позі "зю". В тій самій позі, в якій вони лежали в останні роки Кучми. Є величезна кількість людей, які виконують роль підставки для мікрофона і картинки під це озвучення. Жодної реальної аналітики, крім як на двох каналах, які ще рипаються, ТВі і 5-му, жодної аналітики, спроби проаналізувати, що було перше, курка чи яйце. Всі інші ЗМІ, так чи інакше, виконують роль пропаганди. І ця пропаганда настільки ж недолуга, як і внутрішня політика цієї влади» , - розповідав Роман Чайка у інтерв’ю «Телекритиці».

Українське телебачення деградує. «Будь-якому українському глядачеві зараз видно, що телебачення із засобу інформації перетворилося на засіб пропаганди і розваг. Я думаю, що наслідок цього буде дуже простий: все більше українців будуть шукати правдиву інформацію з інших джерел, у першу чергу з інтернету», - відповів Андрій Шевченко, депутат із фракції «БЮТ-«Батьківщина» у розмові з Радіо Свобода.

Сучасне українське телебачення – це лише засіб розважати примітивну публіку примітивними програмами та закордонними серіалами. Закриті програми, які хоч у якийсь спосіб пропагували щось українське, до прикладу у грудні 2011 року телеканал ICTV закрив останню дитячу передачу Сашка Лірника «Українська Казка». Діяльність телебачення перебуває в тісному взаємозв’язку з подальшим розвитком української державності та демократії, економічними і духовними змінами в суспільстві. А як відомо, теперішня ситуація трактується, як безлад, безлад у країні, безлад у правлінні, безлад у свідомості її громадян. Відбувається тотальний наступ на психіку українців незрозумілими на перший погляд ток-шоу, реаліті-шоу та дешевими серіалами.

Інтелектуальна публіка вже давно втекла від екранів телевізорів до комп’ютерних моніторів. Справжні інформаційні емоції наразі перекочували до інтернету, тому що поки що лише в інтернеті люди можуть отримати правдиву інформацію, зіставити її з іншими медійними джерелами.

Сучасний стан національного інформаційного простору, зокрема телебачення можна назвати не інакше, як деградацією. Зважаючи на те, що саме телебачення є для багатьох громадян головним джерелом інформації і культурним "вихователем", то це однозначно призведе до масової деградації суспільства. Катастрофічне зменшення відсотка культурних і просвітницьких програм на всіх каналах дуже швидко позначиться на зниженні моральності і загальної культури. Інтелектуальний „голод” буде компенсуватися іншими, штучними потребами, що може набути незворотних наслідків.

Телебачення вважають головним комунікативним каналом у сучасному світі. Воно є головним провідником так званого житєвого «оптимізму». Тому й не дивно, що телепростір, наповнений фальшивим сміхом та примітивним глузуванням, особливо глузуванням насамперед із глядачів телеканалів, формує примітивні стереотипи людських взаємин. Доки в Україні не буде громадського мовлення, справжнього, а не лише з вивіскою, доти держава буде на небезпечному шляху суспільної деградації.

Телеефір став зброєю в руках ворогів, адже він просто став методом зомбування. Немає об’єктивності та незаангажованості – немає справжнього телебачення, немає правдивого джерела інформації для більшості громадян, немає того основного фактору, який формує свідомого і мислячого громадянина. Деградує телебачення, а значить деградує і свідомість кожного, хто залишається більшість свого вільного часу біля «блакитних» екранів.

( на завершення це напевно).

http://www.volynpost.com/blogs/185-degradaciia-telebachennia--degradaciia-nacii

----------------------------------------------------------------------------------------

У магістерській роботі розглядається проблема відходу телебачення від традиційної тематичної системи подачі ТБ-матеріалу, а також висловлюється припущення, що пропаганда повернулась у медіавидання й здійснює не менші маніпуляції зі свідомістю медіспоживачів, аніж класична.

Вимоги до нового українського телебачення певною мірою кардинально змінюють звичну уяву про його жанрову структуру та форму подачі матеріалів. «Не менш, ніж хліба насущного, глядач вимагає хліба видовищного для роздумів і духовного відпочинку». Класична манера телевізійного мовлення в Україні як незалежній державі пережила важкі економічні, технічні, управлінські і мовні війни. Те, що ми сьогодні бачимо на телеекранах, є нічим іншим як новим телебаченням нової держави. Однак що в ньому нового і що залишається незмінним в молодому і дещо посивілому медіапросторі України? Насамперед поговоримо про тематичні умови і потреби, а разом з тим і проблеми деяких телеструктур. Традиційна система розгалуження тематики сьогодні поступово себе вичерпує, а деякі канали вже й давно забули, що це таке. Тому, що нині надто важко або й взагалі неможливо говорити про сільське господарство чи промисловість, не порушуючи проблем економіки, міжнародних відносин, права, ситуації в уряді та регіонах. Не можна говорити про сучасну літературу, не зачепивши питань стану української поліграфії, виробництва паперу, художнього оформлення, політики ціноутворення на книгу, популяризації духовної думки, як не можна говорити про театр, серйозну музику без обговорення кола проблем, від яких залежить в Україні доля професійної творчості. Чим ширшого кола питань торкається телевізійний журналіст, тим цікавішою має бути програма. Окрім того міняється і рух часу — глядач прагне лаконічної стислої інформації, орієнтуючись на FM- станції та Інтернет. Звичайно, що ці зауваження не стосуються програм, створених за принципом жанрової «окрошки», де все, що не подається, тим і цікаве, бо суперечить старим канонам. Причина цього явища зрозуміла — нові часи розширили можливості телебачення, а разом з тим надали журналістам право аналізувати усі грані нашого життя. Та чи вистачить нашим метрам журналістської майстерності, аби осягнути своїм розумом та здібностями усі ті грані? Ми також спробуємо провести невеликий аналіз стану українського телебачення та його телепрограм. Схоже, що український телеринок вже давно і суттєво поділений. Хто ж тоді керує нашими телеканалами? Були поодинокі медіа, власники яких пробували створити свої правила поведінки, таких або знищували або придушувати. Дехто ще намагається змінити правила гри, однак зіштовхується з постійною протидією. Це і не дивно: правила гри існують вже давно, і олігархічні групи, що успішно підкорили собі український телеефір, не поспішають прощатися зі своїм телевізійним дітищем. За словами Миколи Томенка, багато українських телеканалів продовжують існувати коштом дотацій власників-покровителів. А навзамін виконують певні завдання, найчастіше пов’язані з політикою: вміло розставляючи правильні акценти, надаючи ефіри потрібним людям. До чого ж призводить таке незвичне для світу і вже класичне для нас управління медіапростором України? Відповідь проста — пропаганда повернулася. На думку експертів, приховані механізми маніпулювання інформацією використовують більшість вітчизняних телеканалів. Загалом таких способів існує багато. Найдієвіші з них постійно використовуються в інформаційних війнах і PR-кампаніях. В основному маніпуляція інформацією у нас відбувається на рівні інтерпретації, тобто описується і передається не вся інформація, а лише її частина, інтерпретуються і коментуються не всі особи, а тільки деякі, яких вигідно або потрібно висвітлювати. Існує також тенденційна подача особистостей — одні постають лише в позитивному світлі, інші в негативному. Медіа стало нашим довкіллям, тому було б принаймні нерозумно ігнорувати те, що нас оточує. Тобто, засоби масової інформації продовжують залишатися цілком діяльною зброєю впливу на громадську думку. І подальші кампанії з маніпуляції інформацією можуть бути значно результативнішими і ефективнішими, ніж невдалий передвиборчий телепіар.

Проаналізуємо ще одну важливу ланку діяльності українського телебачення — рекламний бізнес. Якщо послухати керівників телеканалів, відомий жарт про те, що «тільки-но сядеш подивитися улюблену рекламу, її відразу ж перебивають якимось фільмом», вже давно стала правдою. В Україні на сьогодні діє один із найжорсткіших законів про рекламу в Європі. Найболючішими для телеканалів виявилася заборона реклами тютюну та алкоголю, яка позбавила їх основних рекламодавців, а також неможливість перебивати рекламою фільми. Україна справді є однією з двох країн в Європі, де діє остання зі згаданих заборон. Окрім того, реклама алкоголю складає суттєву частину бюджетів українських медіа. Коли є претензії до якості телепередач, всі забувають той «непристойний» факт, що телеканали живуть не коштом громадської точки зору і повітря, а таких «неприємних» речей як реклама. Незважаючи на закономірне бажання телеканалів поповнити ринок телевізійної реклами декількома мільйонами доларів рекламних бюджетів цигаркових і алкогольних компаній, він, проте, зростає і при чинному законодавстві. Ось такою виступає на ринку реклама, пропаганда і таким залишається наше з вами телебачення. Що ж все-таки хочуть дивитися любителі «голубих екранів», а що пропонують їм телемейкери? Сьогодні телеглядачі найбільше дивляться українські теленовини, російські серіали і американські фільми. При цьому, коли раніше здавалося, що поява 18-20 телеканалів (саме стільки найчастіше йде в Києві) дає змогу вибору, то тепер уже багато кому так не здається. Перші спроби деяких громадян під’єднатися до супутникового телебачення також не дали їм бажаного задоволення. По-перше, навіть якщо є гроші на платні зарубіжні телеканали, немає знання іноземних мов. По-друге, музичні телеканали також постійно дивитися не будеш. Тому супутникове телебачення мало використовують для перегляду європейського і американського телебачення. Українське телебачення заробляє гроші на ринку проектів політичного впливу. Навіть монополісти вітчизняного ринку реклами — телеканали «1+1» та «Інтер» не можуть відверто заявити про те, що вони отримують прибуток, який може дозволити розвивати нові телепроекти, знімати вітчизняні серіали, запускати нові технічні потужності на зароблені гроші. Майже всі нові українські телепроекти було зроблено на основі інвестиційних або, точніше, спонсорських внесків (позаяк гроші не повертаються). Тобто, просто кажучи, українське телебачення є збитковим. От і виникає ситуація, що перегляд деяких інформаційних програм державних телеканалів викликає сміх, а іноді ще й страх. Стосовно розважальних програм, то, схоже, весь український телеефір захоплюють розважальні ток-шоу та тривалі комерційні шоу-проекти. Поки що шоу-програми у нас популярні, ось що найголовніше, хоча не завжди професійні, але їх будуть робити, бо це таки цікаво і, головне, добре оплачується, а все решта — хто цим переймається. Досить важливе питання — жива мова в ефірі, зіткнення кардинально протилежних поглядів, неординарні запитання, підкріплені досить об’ємним інтеропитуванням, — це свідчить про те, що українське телебачення може бути набагато цікавішим, ніж воно є сьогодні насправді.

Інтелектуальний прошарок України поставлено в умови виживання, зокрема й інформаційне: фактично він не отримує від українських ЗМІ та книговидавництв інтелектуальних продуктів. Сьогодні ми погано уявляємо собі наслідки того, що відбувається. Руйнація телепростору (функціонування на низькому рівні і є руйнація) містить серйозну загрозу. Незабаром першим словом української дитини може виявитися «чупа-чупс». Здається, головне завдання нині — забезпечувати населення «вітамінами оптимізму». Складаючи кубик «Леґо», ми не отримуємо нічого, що допоможе нам після передачі. Нас замикають у песимістичному просторі. Не показують варіантів успішної поведінки, доступних більшості населення, а не тільки власникам «Мерседесів». Телебачення — головний комунікативний канал. І воно має стати головним провідником оптимізму.

ЖИТТЯ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

О. Маєвський, ВІСНИК ЛЬВІВ.

Серія журналістики. 2004. Вип. 25. С. 455-462

Висновки. Сучасна людина витрачає на споживання телепродукції багато часу і різке збільшення споживання телереклами на ТБ дає змогу зробити відповідні висновки й узагальнення щодо ефективності факторів впливу телевізійної реклами на глядача, використання інформаційного простору для маніпулювання суспільною свідомістю. Процеси, що відбуваються на сучасному телебаченні, вимагають осмислення і системного аналізу його змістовної і програмної політики. Ці процеси становлять собою цікавий об’єкт для майбутніх досліджень. Дослідження впливу реклами на споживача охоплює широке коло питань. Серед перспективних напрямків досліджень - регулювання рекламної діяльності на телебаченні, вдосконалення системи захисту прав споживачів, розробка рекомендацій щодо запобігання маніпулятивним методам реклами на ТБ.

……Крім ……авторка з’ясовує особливості …. …Наприклад, у розді….Велику увагу Людмила Павлюк приділяє темі…. ….Втім, варто зазначити, що…..Надзвичайно цікавим є розділ…. …..Саме такі нариси спонукають народ до переосмислення свого минулого і формування правильних орієнтирів майбутнього, що сприяє утвердженню українського національно-патріотичного переконання. Крім цього варто додати, що….

Тетяна Дейнегіна детально розповідає про… …..Для підтвердження важливості авторського голосу в тексті, авторка…На думку авторки, їхній…..Тетяна Дейнегіна у посібнику «Майстерність телеведучого: вступ до спеціальності» порушила також…..Зокрема, наголосила, що люди екранної професії…..Порадила, як….

Розповіла про…..Аспірантка кафедри Ірина Венгер у своїй статті описує проблему авторства на телебаченні. Наголошує, що від самого автора…..Натомість Віталія Васильчук розмірковує….Крім того, проаналізувала…….Авторка також пропонує….У підручнику дуже вміло висвітлені головні…….Важливо, що Василь Васильович підкреслює,….Автор наголошує…..Автор дає цінні поради та рекомендації, як зацікавити……Ще варто зазначати, що у статті…… Авторка, звертаючись до найважливіших ідентифікаційних тем,…. 

В статті чітко розглядається сприймання…… Факти, які виявились новими для нашого дослідження…. Авторка із впевненістю стверджує, що….. Візьмемо до розгляду ще одну статтю аспірантки кафедри радіомовлення і телебачення….. У статті Оксани Білоус «Хто в сім’ї головний – батьки чи телевізор? простежуємо чіткий аналіз осмислення впливу…. Також згадано про…. Авторка велику увагу приділяє….. Своє бачення проблеми дослідниця ілюструє прикладами…. Науковець аналізує відповіді студентів і робить висновок….. Авторка також зазначила, що важливою складовою….. У результаті дослідження авторка дійшла висновку, що….. Статтю «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук присвятила вивченню впливу…. Найбільше авторка акцентує увагу на…. Дослідниця наголошує на тому, що під… Варто також зазначити, що…. На думку авторки, спів птахів, голоси…. Дуже цікавим є авторський опис про те, що… У статті авторка не забуває і вказати думку…. Дослідниця доволі повно окреслила всі… Також у статті наголошено на те, що…. У статті  «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук доволі вміло проаналізувала…. Зробивши висновок із розглянутої статті, можна із впевненістю стверджувати, що…. Досліджуючи проблематику впливу телевізійної інформації на дитячу аудиторію не можливо і не згадати…. У статті «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олеся Бойко розкриває способи….. Авторка підкреслює, що…. Велику увагу проблемі агресивності та жорстокості…. У своїй статті «Дослідження впливу екранної агресії у підлітковому середовищі» авторка з’ясувала відношення…. Зокрема, наголошує на те, що особливо…. Отже, на основі розглянутих статей Олесі Бойко та Олександри Хмельницької можна зробити висновки про те, що….

ДОДАТКИ

Додаток 1

Діаграма побудована за результатами опитувань дітей 8-9 років.

Додаток 2

Результати дослідження мовлення суспільно-політичних передач

5 канал

ТРК Україна

Кількість досліджених телепередач

29

14

Кількість запрошених осіб

94

97

Кількість осіб, що розмовляли українською мовою

78

41

Кількість осіб, що розмовляли російською мовою

16

56

Мова ведучих

українська

російська

Додаток 3

Сприйняття реклами на телебаченні

Ставлення до реклами

Сприйняття реклами віковими телеглядачами-чоловіками (%)

10-15 років

16-25 років

26-35 років

36-50 років

51-60 років

61-75 років

Байдуже

95

80

64

49

42

88

Зацікавлене

1

15

29

30

48

5

Роздратоване

4

5

7

21

10

7

Ставлення до

реклами

Сприйняття реклами віковими телеглядачами-жінками (%)

10-15 років

16-25 років

26-35 років

36-50 років

51-60 років

61-75 років

Байдуже

94

75

66

50

47

79

Зацікавлене

3

17

30

24

48

11

Роздратоване

3

8

4

26

5

10

Додаток 4

Мотивація використання у ЗМІ іншомовних слів

Додаток 5

Причини надуживання чужомовною лексикою

Додаток 6

Періодичність та кількість надрукованих публікацій авторами збірника

«Теле- та радіожурналістика»

(1997-2014рр.)

Прізвище та імя автора

Випуск

13

Випуск

12

Випуск

11

Випуск

10

Випуск

9 ч.1

Випуск

8

Випуск

7

Випуск

6

Всього

В.Лизанчук (професор)

2

2

-

2

2

1

2

1

12

В.Бабенко

(доцент)

1

2

2

1

-

1

1

1

9

О.Білоус

(асистент)

1

2

1

1

1

2

1

1

10

І.Венгер

(аспірантка)

1

2

1

1

-

-

-

-

5

Л.Демко

(студентка)

1

1

2

1

1

-

-

-

6

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.http://www.volynpost.com/blogs/185-degradaciia-telebachennia--degradaciia-nacii

Деградація телебачення – деградація нації, Юлія Стасюк

2.http://ua-referat.com/Проблема_ефективності_впливу_телебачення, Улановська М. А.

3.Ірина МАРТИНЮК, Вплив телебачення на розвиток дитини, «Нове життя» Здолбунівська громадсько-політична газета.

http://newlife.rv.ua/index.php/holovna/9-cat-all/2491-vpliv-telebachennya-on-rozvitok-ditini

4. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 3-еизд. - М., 1998. - С. 98.

5. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ. – М.: REFL-book; К.: Ваклер, 1997. – 304 с.; Роджерс К. Р. О групповой психотерапии: Пер. с англ. – М.: Гиль-Эстель, 1993. –224 с.

6. Білоус О. Зміст сучасної телевізійної та інтернет- інформації // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2009.

7.Кралюк П. Нація й інформація / П. Кралюк// День. - 2005. - 19 листоп.

8.Левківський М. В. Історія педагогіки : навч.-метод. посіб. / М.В. Левківський // Вид. 5-те, доп. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. – 189 с.

9.Телевидение и дети. Материалы Первой научной конференции, проводившейся в Москве

26–27 февраля 1973 года. – М., Искусство, 1976. – 159 с.

10. Постовий Віктор.Quovadis, українська родино? Про роль сім’ї у становленні держави / Віктор

Постовий // День. – 2011. – 11–12 берез.

11. Бокатов А. Детская йога / Андрей Бокатов, Сергей Сергеев. – К. : Изд-во “Ника-центр”, 2004.

– 352 с.

12. Основы дошкольной педагогики /Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой. — М., 1980.

13. Зайцева И.А., Кукушин В.С., Ларин Г.Г., Румега Н.А., Шатохина В.И. Коррекционная

педагогика / Под. ред. В.С. Кукушина. Серия „Педагогическое образование”. –

Ростов н/Д: Изд. центр „МарТ”, 2002. – 304 с.

14. Чудинова В. Дети и меняющаяся медиасреда [Електронний ресурс] // Школь-

ная библиотека. – № 4.– 2004. – Засіб доступу: URL: http://schoollibrary. ioso.ru/index.

php? news_id=353.

15. Сербенська О.А. Культура усного мовлення. Практикум: Навч. посібник. – Львів, 2003. – С.7.

16. ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА. 2012. Випуск 11. С. 207–225

17. Орфоэпический словарь русского язика: произношение, ударение, грамматические формы. – М. : Рус. яз., 1983. – 704 с.

18. Антисуржик. - Львів, 1994. – 152 с.

19. Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник: Навч. посібник для фак. журналістики /А. П. Коваль, Г. Я. Солганик, О. Ф. Пінчук та ін. - К. : Вища шк., 1983. - 151 с.

20. Емельянова Е. Что нужно знать диктору.- М.,1961.

21. Базюк Л. Штрихи до характеристики мовної особистості тележурналіста // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000.

22. Пентилюк М. І., Марунич І. І., Гайдаєнко І. В. - Ділове спілкування та культура мовлення. Навч. посіб.– К.: Центр учбової літератури, 2011. – 224 с.

23. Белецька А. Пейоративна лексика як засіб упливу у політичному дискурсі [Електронний

ресурс] / А. Белецька. – Режим доступу до сайту: http://journlib. univ.kiev.ua/index.php?act=

article&article=1941

24. Загнітко А. Душа тисячоліть шукає себе в слові//Культура слова.-1991.-Вип.41;

25. Кононенко В. І. Прийоми стилістичного синтаксису // Українська мова і література в школі. - 1975. - № 4;

26. ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА. 2011. Вип. 10. C. 227–230

27. ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА. 2011. Вип. 10. C. 246–252

28. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. – Львів; Нью Йорк, 1996.

29. Потебня А. Мьісль и язьік. – К.,1993.

30. Телевізійна й радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. - Львів: 2000. – Вип.3. – 426 с.

31. Лизанчук В. Навічно кайдани кували: факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. – Львів, 1995.

32. Білянська О. Мовна агресія як антипод культури мовлення // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

33. Скочинець О. Інформаційні телепрограми в контексті проблем дослідження екології української мови// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2006.

34. Кігічак-Борщевська А. Підліткова криза: війна з суспільством чи захист від страху? // Дзеркало життя. – 2005. – 19 листоп.

35. Скіпор К. Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2005.

36. Білоус О. Діти – найвимогливіша й найбеззахисніша телевізійна аудиторія// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2005.

37. http://p-for.com/book_448_glava_50_20.3._SUGESTIVNIJJ_VPLIV_NA_LJ.html

38. Остапишин П. Сутність і елементи формування інформаційної безпеки у галузі реклами// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2013.

39. Васильчук В. Ефективність політичної реклами у передвиборчій кампанії// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2013.

40. Федоренко О. Емоційна ефективність рекламного повідомлення// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2010.

41. Геращенко Л. Психология рекламы: Учеб. пособие. – М.: АСТ: Астрель: Хранитель, 2006. – 298 с.

42. Англо-русский словарь по рекламе и паблик рилейшнз (с толкованиями) // Иванова К.А., около 5000 терминов, – СПб., 1998.

43. Закон України “Про рекламу” від 3.07.96 № 271/96-ВР (Із змінами та доповненнями, внесеними згідно з Законом N 1407-IV (1407-15) від 03.02.2004). – Режим доступу до сайту: www.rada.gov.ua

44. Васильчук В. Прихована реклама в теле- та радіопросторі// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2011.

45. Алдер Х. Современные психотехнологии / Х. Адлер. – СПб. : Питер, 2000. – 160 с.

46. Демченко М. Реклама як чинник формування мотивації поведінки споживача / М. Демченко // Діалог: Медіа-студії: збірник наукових праць / ред. кол.: відп. ред. Александров О. В. [та ін.]. – Одеса : Астропринт, 2010. – Вип. 11. – 368 с. – С. 37–45.

47. Феофанов О. А. Реклама: новые технологии в России / О. А. Феофанов. – СПб. : Питер, 2000. – 384 с.

48. Грицюта Н. Імператив довіри як морально-етична категорія рекламної діяльності// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2010.

49. Радіо в системі засобів масової комунікації, вплив радіопередач на різні соціальні групи слухачів .- Режим доступу до сайту: http://www.allbest.ru/

50. Різновиди радіомовлення. - Режим доступу до сайту: http://mir.zavantag.com/medicina/8745/index.html?page=11

51. Гиріна Т.Типологічна характеристика дитячих радіопрограм: тематичний та віковий аспекти дискурсу в Україні// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2012.

52. Каспрук В. FM-деукраїнізація України:що далі// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2011.

53. Мельник Т. Нове життя нового прагне слова// Урядовий кур’єр. – 1999. – № 10. – С.8.

54. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За загальною редакцією Олександри Сербенської: Посібник. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.

55. Єлісовенко Ю. П. Культура і техніка мовлення в телерадіожурналістиці // Стиль і текст. – 2001. – ВИП. 2. – С.168-175.

56. Єлісовенко Ю. П. Орфоепічний аспект фахової підготовки ведучих // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2007.

57. Кочерган М. Мова як символ соціальної солідарності // Мовознавство. – 2003. – № 1. – С.3–10.

58. Фурманкевич Н. Мовні особливості радіореклами// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2009.

59. Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє/Збірник науково-методичних праць – Львів: Ред.-вид.відділ Львів.ун-ту, - 1997. – 160 с.

60. Ковтун Н. Колективний характер комуніканта в аспекті технології продукування радіореклами // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2013.

61. Сербенська О.А. Феномен звукового мовлення / О. А. Сербенська // Телевізійна й радіожурналістика : зб. наук.-метод. праць. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 349–358.

62. Ковтун Н. Стандарти вокального каналу комунікації та технічні параметри радіо  в контексті ефективності радіореклами// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2012.

63. Ковтун Н. Рекламний радіодискурс як вид комунікативного дискурсу// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2010.

64. Михайлович-Гетто О. Термін у тексті масової реклами: емоційно-оцінна модальність// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2010.

65. Осипова Н. Редагування рекламних текстів з урахуванням професій їхніх авторів// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2010.

66. Соколова І. Реклама на сторінках газети//Мова сучасної масово-політичної інформації. – К.,1979.

67. Багмут А.,Бровченко Т., Борисюк І.,Олійник Г. Інтонаційна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. – К.,1994.

68. Мяснянкіна Л. Композиція реклами на радіо// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000.

69. Жанрові новації сучасного українського телебачення. - Режим доступу до сайту: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1403

70. Поцелуев С. П. Политические парадиалоги : монографія / С. П. Поцелуев. – Ростов н/Д : Изд-во

ЮФУ, 2008. – 392 с.

71. Островська Н. Характерні риси і критерії моделі політичних ток-шоу// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2014.

72. Оксана Забужко: Успішний – той, хто більше вкрав. Який Стус? Який Шевченко? [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://tvi.ua/program/2013/07/17/homo_ sapiens_vid_17072013 (дата

звернення до сторінки – 17.07.2013)

73. Яковець А. В. Телевізійна журналістика: теорія і практика : підручник / А. В. Яковець. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 240 с.

74. Мітчук О. Ток-шоу в українському ефірі як конфліктогенне середовище// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2013.

75. Лизанчук В. Жанри радіожурналістики// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2005.

76. Цибулько К. Ток-шоу як об’єкт телекритики// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2005.

77. Цибулько К. Реальні шоу: історія розвитку Катерина Цибулько// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2007.

78. Лизанчук В. Радіорепортаж – найскладніший інформаційний жанр// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2013.

79. Губельман В. Мьiсли о репортаже/ В. Губельман //Радиорепортаж. – М.,1967.

80. Смирнов В. В. Жанры радиожурналистики [электронный ресурс]: учеб. пособие для вузов. - М.: Аспект пресс, 2002. - Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text9/40.htm.

81. Табінський Я. Зображальні особливості сучасного репортажу у пресі і на телебаченні// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2011.

82. Лаврик О. Жанрово-стильові особливості репортажу в сучасній українській спортивній пресі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2010.

83. Ким М. Репортаж: технология жанра / М. Ким. – С.Пб: Изд-во Михайлова В.А., 2005. – 224 с.

84. Грушин Б.А. Эффективность массовой информации и пропаганды: понятия и проблемы

измерения. – М.: Изд-во „Знания”, 1979. – 64 с.

85. Максим’як О. Класифікація репортажних медіа-ефектів// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2010.

86. Кройчик Л.Е. Система журналистских жанров/ Корконосенко С.Г. Основы творческой

деятельности журналиста. – С.Пб.: Знание, 2000 г. – 272 с. – <http://evartist.narod.ru/

text5/64.htm#з_02> [26.09.2008]

87. Проблемы информации в печати. Очерки теории и практики / Отв. ред. С.М. Гуревич. – М.: Мысль, 1971.

88. Гуревич С.М. Газета: вчера, сегодня, завтра. Учеб. пособие. – М.: Аспект-пресс, 2004. – 288 с.

89. Томан І. Мистецтво говорити / I. Томан ; пер. з чес. – 2-ге вид. – К., 1989.

90. Лизанчук В. Переконлива сила радіокоментаря// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2014.

91. Солганик Г. Общие замечания о формате и жанре [Електронний ресурс] / Г. Солганик. – Режим доступа: www.mediascope.ru/node/416.

92. Бершадская С . Жанровые особенности агрессивного текста / С. Бершадская // Коммуникация в современном мире : Материалы Всероссийской научно-практической конференции. – Воронеж, 2008. – С. 4–5.

93. Лизанчук В., Лубкович М. Радіозвіт і радіовиступ// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2009.

94. Ярошенко В.Н. Информационные жанры радиожурналистики. – М., 1976.

95. Лазаркевич М. Есе – важливий жанр телепубліцистики// Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 1997.

96. Єлісовенко Ю. Культура і техніка мовлення в телерадіожурналістиці [Електронний ресурс] / Ю.Єлісовенко. Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=306.

https://www.google.com.ua/?gfe_rd=ctrl&ei=-bopU6y_LoKH8QepooGABQ&gws_rd=cr#q=

1 розділ

на телебаченні:

  1.  Проблематика впливу та сприймання дітьми телепередач

Випуск 12:

  1.  Білоус Оксана. Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом , 274

Випуск 11:

2) Білоус О.  Хто в сім’ї головний – батьки чи телевізор? ,175

3) Пенчук І.  Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією ,238

Випуск 10:

4) Білоус О. Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз   211

Випуск 9, ч.1

5) Бойко О. Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відеокомунікації 152

6) Хмельницька О. Дослідження впливу екранної агресії у підлітковому середовищі , 265

Випуск 8:

7) Пенчук І. Вікові особливості сприйняття дитячих програм на телебаченні (міжнародний досвід)   58

8) Білоус О. Зміст сучасної телевізійної- та інтернет-інформації   92 (вибрати лишень дещо про вплив телевізійної інформації на дітей)

Випуск 7:

9) Темех Наталія. Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію     84 (чуть-чуть вибрати про молодь)

10) Білоус Оксана. Підлітки в полоні телеекрана , 93  (дещо взяти лишень про телебачення)

Випуск 6:

11) Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку, Катерина Скіпор

12) Діти – найвимогливіша й найбеззахисніша телевізійна аудиторія, Оксана Білоус

Випуск 1:

13) Насильство на телебаченні, М. Веклик.

  1.  Мовна проблематика сучасної тележурналістики

У збірнику наукових праць «Теле- та радіожурналістика» понад півсотні змістовних напрацювань, у яких розглядається як сучасний стан теле- та радіоконтенту, так і теоретичні засади у соціальних комунікаціях. Зокрема, науковець Анатолій Капелюшний порушує наболіле питання грамотності журналістів. У публікації автор акцентує увагу на росіянізмах, які використовують у мовленні телевізійники. А. Капелюшний навіть для цього наводить чимало прикладів безграмотності журналістів центрального телебачення та пояснює, у чому власне їхні огріхи. Серед найпоширеніших помилок – форми ступенів порівняння прикметників.

Гносеологічна або лінгвістична проблема

Випуск 12:

  1.  Капелюшний Анатолій. Орфографічні помилки в титрах телевізійних передач наживо,302

Сербенська Олександра)

Випуск 11:

  1.  Капелюшний А.  Граматичні й акцентуаційні росіянізми в мовленні телевізійних журналістів наживо   207

Випуск 10:

3) Гурч Л. Причини використання іншомовних слів у теле- та радіотекстах: соціолінгвістичний аспект   221

4) Дацишин Х. Пейоративна лексика в політичних ток-шоу   227 (потрібно вказати, що ток-шоу на телебаченні)

5) Капелюшний А. Трансформація текстотвірної ролі займенників у прямоефірному мовленні тележурналістів , 239

6) Матвійчук У. Мова суспільно-політичних передач на українському телебаченні , 246

Випуск 8:

7) Козаков Г.  Саботаж: актуальні проблеми культури ефірного мовлення, 144 (дещо взяти можна)

Випуск 7:

8) Штурнак Ольга. Інтонаційна виразність – важливий елемент телевізійного тексту     154 (і до теле і до радіо)

9) Скочинець Олена. Інформаційні телепрограми в контексті проблем дослідження екології української мови     179

Випуск 3:

10) Феномен звукового мовлення, О.Сербенська.

11) Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті, А.Капелюшний.

Випуск 5:

12) Мовна агресія як антипод культури мовлення, О. Білянська.

13) Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, УТ-2, 1+1, ІНТЕР), Штурнак О.

Випуск 1:

14) Культура  телевізійного мовлення, О.Балинська.

15) Особливості парцелювання присудків у мові телебачення, Л. Конюхова.

Не менш цікаві та оригінальні у збірнику праці…..Зокрема, серед них варто виокремити напрацювання

«Селф-брендінг як засіб позиціонування тележурналіста» науковців Ольги Федоренко та Єлизавети Капітан. У цьому матеріалі фахівці показують, наскільки зараз важливо формувати і просувати власний бренд в умовах сучасного медіа-ринку. Адже «персональний бренд є інструментом для досягнення поставлених цілей тележурналіста, важливим засобом його позиціонування». Крім цього, О. Федоренко та Є. Капітан

  1.  Проблематика рекламного впливу на телебаченні

Випуск 12:

  1.  Остапишин Петро. Сутність і елементи формування інформаційної безпеки в галузі реклами, 154,
  2.  Васильчук Віталія. Ефективність політичної телереклами у передвиборчій кампанії, 293
  3.  Почапська-Красуцька Оксана. Вибір без вибору: реклама як гра з масовою свідомістю у великий бізнес , 370

Випуск 11:

  1.  Федоренко О., Капітан Є.  Селф-брендінг як засіб позиціонування тележурналіста   81
  2.  Демченко М.  Місце сучасної реклами у системі новітніх соціальних комунікацій , 111
  3.  М’яснянкіна Л.  Структурні типи слоганів у телевізійній рекламі   152

Випуск 10:

  1.  Васьківський Ю., Кіца М. Гендерний аспект телевізійної реклами: український та зарубіжний досвід   56
  2.  Демченко М. Перспективи сучасного ринку телевізійної реклами в Україні ,74
  3.  Васильчук В. Прихована реклама в теле- та радіопросторі   148
  4.  Поліха Л. Графічні константи серійної реклами як ефективний спосіб комунікації , 173 ( можливо, взяти деякі фрази)
  5.  М’яснянкіна Л. Вербальна інформація в телевізійній рекламі   253
  6.  Грицюта Н. Імператив довіри як морально-етична категорія рекламної діяльності   306 (на 309 взяти вплив реклами на дітей)
  7.  Конюхова Л., Конюхов С. Міфологізація телереклами як засіб маніпулювання свідомістю мас, 320
  8.  М’яснянкіна Л.  Типи рекламного тексту, 334
  9.  Федоренко О. Емоційна ефективність рекламного повідомлення   351

Випуск 8:

  1.  М’яснянкіна Л. Оцінність як лінгвістична категорія й особливості її прояву у рекламному тексті   155

Випуск 6:

  1.  Створення рекламного відділу: деякі аспекти проблеми, Юрій Васьківський, Тетяна Мартинюк

Випуск 5:

  1.  Психологічні механізми дії телереклами, Л.Шпанер.
  2.  Типологія телевізійної реклами, А.Бугрим.

2 розділ

на радіо:

  1.  Проблематика впливу та сприймання дітьми телепередач

Випуск 11:

  1.  Гиріна Т.  Типологічна характеристика дитячих радіопрограм: тематичний та віковий аспекти дискурсу в Україні ,197

  1.  Мовна проблематика сучасної радіожурналістики

Випуск 10:

  1.  Каспрук В. FM-деукраїнізація України: що далі? ,163
  2.  Гурч Л. Причини використання іншомовних слів у теле- та радіотекстах: соціолінгвістичний аспект   221

Випуск 8:

  1.  Фурманкевич Н. Мовні особливості радіореклами   136
  2.  Козаков Г.  Саботаж: актуальні проблеми культури ефірного мовлення   144 (дещо взяти можна)

Випуск 7:

  1.  Єлісовенко Юрій. Орфоепічний аспект фахової підготовки ведучих     143 (змінити з теле на радіоефір)
  2.  Штурнак Ольга. Інтонаційна виразність – важливий елемент телевізійного тексту     154 (і до теле і до радіо)

Випуск 5:

  1.  Електронні засоби масової інформації і деякі питання культури мови, М. Лесюк

Випуск 1:

Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм «Радіо Люкс», А.Капелюшний.

  1.  Проблематика рекламного впливу на радіо

Випуск 12:

  1.  Ковтун Наталія. Колективний характер комуніканта в аспектi технологiї продукування радiореклами , 312

Випуск 11:

  1.  Ковтун Н.  Стандарти вокального каналу комунікації та технічні параметри радіо в контексті ефективності радіореклами , 226

Випуск 10:

  1.  Васильчук В. Прихована реклама в теле- та радіопросторі   148

Випуск 9, ч.1:

  1.  Федоренко О. Емоційна ефективність рекламного повідомлення   351

Випуск 9, ч.2:

  1.  Ковтун Н. Рекламний радіодискурс як вид комунікативного дискурсу  219
  2.  Михайлович-Гетто О. Термін у тексті масової реклами: емоційно-оцінна модальність , 248
  3.  Осипова Н. Редагування рекламних текстів з урахуванням професій їхніх авторів , 279

Випуск 3:

  1.  Композиція реклами на радіо, Л.Мяснянкіна.

3 розділ   

Жанрові новації українського журналізму

Випуск 13:

Лизанчук В.  Переконлива сила радіокоментаря

Островська Н.  Характерні риси і критерії моделі політичних ток-шоу

Випуск 12:

Лизанчук Василь. Радіорепортаж – найскладніший інформаційний жанр

Надточій Олена. Жанрова специфіка коментаря на сторінках журналу «Український тиждень»

Павлів Володимир. Журналістський фейлетон у інтернеті: можливості та загрози

Мітчук Ольга. Ток-шоу в українському ефірі як конфліктогенне середовище

Випуск 10:

Лизанчук В. Радіоінтерв’ю: чи це найпростіший жанр?

Табінський Я. Зображальні особливості сучасного репортажу у пресі і на телебаченні (окрім фоторепортажу)

Випуск 9, ч.1:

Кушнір О. Жанр рецензії у публіцистичному доробку журналу „Дукля” (Словаччина, 1953–2004 рр.)

Лаврик О. Жанрово-стильові особливості репортажу в сучасній українській спортивній пресі

Максим’як О.  Класифікація репортажних медіа-ефектів

Шебеліст С.  Трансформаційні процеси в системі журналістських жанрів

Випуск 8:

Лизанчук В., Лубкович М. Радіозвіт і Радіовиступ

Випуск 7:

Лизанчук Василь, Лубкович Мирослава. Радіоповідомлення

Цибулько Катерина. Реальні шоу: історія розвитку

Випуск 6:

Лизанчук Василь, Жанри радіожурналістики

Катерина Цибулько. Ток-шоу як об’єкт телекритики

Випуск 1:

Лазаркевич М. Есе - важливий жанр телепубліцистики

4 розділ

  1.  Інтернет як нове середовище сугестивного впливу.
  2.  Особливості здійснення сугестивного впливу в Інтернеті
  3.  Сугестивний вплив в інтернеті як аспект соціальних комунікацій

http://mobile.pidruchniki.ws/15900518/psihologiya/osoblivosti_zdiysnennya_sugestivnogo_vplivu_interneti#365

Випуск 13:

Лавриш Ю.  Інтернет-телебачення „Живе.ТБ” як платформа соціальної комунікації між церквою і суспільством

Випуск 12:

Чабаненко Мирослава. Комп’ютерна анімація в інтернет-новинах, 259

Бондаренко Тетяна. Вияв активності аудиторії в площині коментування інтернет-текстів , 284

Випуск 10:

Балинський І. Політичні комунікації в УАНЕТі , 137 (взяти деякі абзаци загально про інтернет)

Єлісовенко Ю., Полісученко А. Інтеграція новітніх ЗМІ та пошук нових форм спілкування ,158

Потятиник Б. Онлайнова журналістика: між сциллою традицій та харибдою новацій , 178

Випуск 9, ч.2:

Потятиник Б. Четвертий різновид журналістики

Випуск 8:

Потятиник Б. Мережеві ЗМІ в Україні: прогноз розвитку   74

Курик М.  Електромагнітні поля комп’ютера і дитина   80

Чабаненко М.  До питання історії та особливостей розвитку вітчизняних журналістських інтернет-видань   92

Випуск 6:

Уваги до мовного питання в Інтернеті (на прикладі тематичних веб-сайтів в Укрнеті), Ольга Штурнак

Випуск 5:

Павлюк Л. Інтернет як інтегративний медіум: технологічний розвиток і соціотворчі ефекти

  1.  Фотожурналістика

Випуск 12

Табінський Ярослав. Образ у сучасній фотожурналістиці: між мистецтвом і публіцистикою

          Випуск 11:

Максимович М.  Дослідження фотожурналістики   40

Пилип’юк В.  Естетичний аспект фотомистецтва   54

Табінський Я.  Фотоілюстрація як жанр публіцистики   75

Випуск 10

Табінський Я. Зображальні особливості сучасного репортажу у пресі і на телебаченні (лише фоторепортаж)

Випуск 9, ч.1:

Пилип’юк В.  У творчій лабораторії фотомитця: об’єкт, об’єктив, колір, віхи професіоналізму   69

Випуск 9, ч.2:

Пилип’юк В. Фотомитець і світ: психологія взаємовідносин  117

Випуск 7:

Максимович Мирослав. Реальність і псевдореальність у зображувальних ЗМІ     33

Випуск 3:

Пилипюк В. Естетична природа фотомистецтва

Шаповал Ю. Телевізійний репортаж як жанр і метод документування подій суспільного життя

Хомин О. Модифікація сучасних радіожанрів


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57526. The Golden Horse-shoe of Cherkasy Region 48.5 KB
  Objectives: to develop students’ cognitive and creative skills; to provide students with an opportunity to practise listening, reading, writing and speaking skills; to encourage students to work on projects...
57527. Об'єднане королівство Великобританії та Північної Ірландії 96 KB
  There are a lot of countries in the world. And every country has its own customs and traditions. So has Great Britain. Every country has its own flag, symbols and national holidays.
57528. Проблеми жінки у світі. Статус жінки у суспільстві (The problems of a woman in the world. The status of a woman in the society) (Граматичний матеріал) Пряма/Непряма мова - Direct/reported speech) 53.5 KB
  Everyone knows that men and women are very often confused by each other (it`s not surprising). The author of the international bestseller John Gray says it is so because they are from different planets. Men are from Mars, women are from Venus.
57529. Письменники англомовних країн. Книги в нашому житті 54 KB
  Розвиток навичок аудіювання з метою вилучення інформації з прослуханого тексту; активізація вживання граматичних структур Past Indefinite Passive в усному мовленні; Виховувати в учнів почуття любові та інтерес до книги. Розширювати літературний кругозір учнів.
57530. Свята в англомовних країнах 50 KB
  Освітня Познайомитись з традиціями англомовних країн Познайомитись з історією деяких свят Виховна Виховувати в учнів повагу до традицій інших народів.
57531. Защита окружающей среды на Украине 58 KB
  The problem of environment protection has become of vital importance not obly in Ukraine. After watching some shots you must answer the question: What will we do to help to protect the environment?
57533. Урок – засідання літературного гуртка, присвячений В. Шекспіру 105 KB
  Good afternoon, children. I am glad to see you. How are you ? I think you are healthy and are in a good mood. O.K. Our lesson is not traditional today. Imagine yourselves to be the members of the English literary circle.
57534. Daily Routines 194 KB
  The practical aim: to revise a vocabulary of the lesson, to make children more active in using this vocabulary. The developing aim: to practice pupils in speaking, writing, reading and listening.