80072

СТОЇТЬ В СКОРБОТІ МАТИ – УКРАЇНА, БІЛЯ МОГИЛ СВОЇХ ДІТЕЙ СТОЇТЬ…

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це мало місце! Але світ не розколовся і сонце сходить, Земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Украинкский

2015-02-16

69.5 KB

0 чел.

Тема. СТОЇТЬ В СКОРБОТІ МАТИ – УКРАЇНА, БІЛЯ МОГИЛ СВОЇХ ДІТЕЙ СТОЇТЬ…

Позакласний захід: урок-реквієм.

Автор: Тетеря Тетяна Юріївна, вчитель української мови та літератури

Мета: довести на основі фактів і документів, що голод 1932 – 1933 рр. був геноцидом  проти українського народу. Виховувати прагнення учнів вивчити трагічні сторінки історії України в ім’я пам’яті й милосердя на землі.

…а онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре…

Т. Шевченко

І не злічити убієнних,

Могил по селах не злічить…

М. Руденко

(Звучить пісня «Україна є!»)

Учень. Моя мати Україна –

Наче пташка сива,

Я – в її крилі пір’їна,

Звихрена й щаслива

Пташка, вирвавшись на волю,

Променями грає,

Неба синю парасолю

Крилечком торкає,

Сходить сонце на планеті,

Золоте й черлене

Не згуби ж ти мене в леті,

Рідна моя нене.

Учень 2. Краю милішого, ріднішого,

Як Україна – в світі нема

Слова солодшого, зручнішого,

Як Україна, - в світі нема

Найрідніша Батьківщина, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна

Ти, як мати, найрідніша,

Ти і взимку найтепліша

Наша отча сторона

Учень 3. Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості Мить,

Любіть у годину негоди

Любіть Україну у сні й наяву

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно, живу і нову,

І мову її солов’їну.

Учень 4. Без неї – ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами…

Любіть Україну всім серцем своїм

І всіми своїми ділами

Для нас вона в світі єдина, одна

Як очі її ніжно-карі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

І в кожному серця ударі…

Учень 5. За Україну молюся

За соборну, вільну Україну

Молюся, Боже мій до тебе

  •  Україно, мову солов’їну,

Край пшеничний під блакитним небом,

Ріки збережи й сади веселі

Ароматами медів залиті,

Їх дари солодкі, соковиті,

Ниспошли нам злагоди в оселі,

У твоїй руці – Твої ми діти.

Учитель. Літа 1933 – го від Різдва Христового був у Україні Великий Голод…

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це мало місце! Але світ не розколовся і сонце сходить, Земля обертається, як їй належить.

І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було. Тож пом’янемо хоч сьогодні, з непростимим спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої нелегкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Пом’янемо, і знайдімо в собі силу й відвагу пройти з ними їхньою хресною дорогою. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали… Тепер наша черга.

Схиліте голови, і станьте на коліна,

І поминальні свічі запаліть.

Стоїть в скорботі Мати – Україна,

Біля могил своїх дітей стоїть.

До могил цих ми отчого неба прихилимо,

А з небом услід примандрують пшеничні лани,

І простелиться шлях їх до отчої хати, мов килим,

Тільки шляхом отим не прийдуть в Україну сини.

(Звучать дзвони, заходять діти зі свічками в руках)

Ведуча. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932 – 1933 роках.

Ведучий. Пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після найбільшої з трагедій ХХ століття присвячується.

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть марево виймали з печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Ведуча. Усього було в нашій історії: і високого, і трагічного. Як ні один інший народ у світі, українці заплатили за своє право на волю мільйонами синів і дочок, які, як ні один народ, навчилися мовчки гідно вмирати за свою землю, зо свою віру, за своє майбутнє. І згадується нині давня забута легенда.

1-ий учень (розповідає легенду). Коли постали народи, то Бог наділяв їх усіх землею. Який народ не приходив, тому й дарував Бог землю. А наші козаки – українці забарилися. Треба було їм з турками битися, татарів виганяти, щоб не спалювали села і не брали живцем у ясир. Сказано – козаки. Приїхали на конях степових до Бога, щоб дав їм землю, а Бог відказує:

- Нема, всю вже поділив. Де ж ви були раніше, що робили? Що ви за люди?

- Ми, пресвятий Боже, - козаки, турків воюємо і Твою віру в руках тримаємо.

Бог зажурився, сказав:

  •  Нема в мене землі. Всю роздав.

Козаки, вийнявши з піхов шаблі, брязнули ними. Бог подивився на цих відважних людей і прорік:

  •  Є у мене земля, для себе я її припас. Ось вона тут, де я стою, обабіч могутньої ріки, що зветься Дніпро. На цій землі ріки течуть молоком, а земля повниться медом. Віддам я вам цю землю, житимете між війнами, бідою, голодом. Та ніколи не забувайте, що це Бог вам свою землю віддав, якщо вистоїте у цій жорстокій борні, то станете на землі щасливими господарями, заживете багато.

Ведуча. Сумна, трагічна історія нашої землі. Скільки разів топтали її чоботи чужинців, скільки разів червоніла вона від крові і промокала від сліз… Як тяжко було здобути хоч окраєць щастя на цій багатій, Богом дарованій землі.

Ведучий. Братовбивча громадянська війна, біда, холод, голод… Та певно, найстрашнішими були 30-ті… Це було не стихійне лихо, а зумисно спланований голодомор. Сталінський терор штучно створив на родючих українських землях нечуваний голодомор. Це був спланований геноцид. Треба було назавжди залякати селянина, поставити його на коліна, щоб ніколи не виникала думка бути господарем своєї землі.

Ведуча. Довгі десятиліття ця кривава рана в історії народу була щільно оточена безмовством. 55 років і Україні не можна було згадувати про трагедію 33 року. Мільйонів смертей ніби й не було.

Учень. А наприкінці 1932 року, такого страшного для України, до Харкова було скликано всіх кобзарів землі української, чия доля і донині невідома. А їх було понад 200…

(Звучить мелодія «Свіча»)

Учень. (Вірш «Дума про кобзарів» Віктора Рафальського)

Чом замовкли кобзи, кобзи голосисті?

Чом не чути, кобзи, рокіт ваших струн?

Заросли стежини геть у полі чистім,

І не пройде ними з кобзою співун.

Ой скажи ти, вітре, де біліють кості

Довговусих, мудрих, сивих співунів?

Бо не знає, не знає ненька – Україна й досі,

Де лягли у землю двісті кобзарів?

Ой скажіть, тополі, може, вам відомо

Те, що невідомо вітрам у степах?

З усіма гаями перемовтесь словом:

Де знайшов свій спокій кобзарів тих прах?

Ви, старі дідівські мовчазні могили,

Хоч на мить поруште давній супокій –

Мовте з слово тільки, може б, ви відкрили

Те, що так сокрите в таємниці тій?

Орле мій могутній, сизокрилий орле,

Ти літаєш, орле, попід небеса, -

Може, твій орлиний зір те все огорне,

Те, що не відомо вітрам і лісам?

Таїна. По світу бродить клята кривда,

Та в неї й чорта взнаєш поготів

І ніхто не скаже, і ніхто не віда,

Де ж поділись, Боже, двісті кобзарів?

Ой заграйте, кобзи, кобзи дзвінко струнні,

Співуни кобзарські, думу заведіть,

Як у дні моєї голубої юні

Кобзарі Вкраїни зникли в одну мить.

Є багато, звісно, таємниць на світі,

Та життя на світі збереже одну,

Заспівайте ж думу кобзарі новітні,

Про страшну, як правда, чорну таїну.

Учень. Та сьогодні, на шляху утвердження незалежної України, нам не обминути гірких сторінок нашої історії. Мине ще кілька років – і свідків не буде. І слово правди скажуть лише книги, які аж тепер виходять, чи вийшли з друку. Це «Голодомор» Євгена Гуцала, «Жовтий князь» Василя Барки, а особливо «Меморіал – 33-й: голод», яка містить тисячу свідчень. Ці матеріали безцінні. Вони розкажуть прийдешнім поколінням про жорстоку трагедію голодомору, і повернеться народові історія, а історії – правда.

Ведучий. Сталін, підсумовуючи першу п’ятирічку, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що запеклі вороги радянської влади». Але становище в країні було катастрофічним.

Ведуча. Ще в жовтні 1932 року партійно – державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали із селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.

Ведучий. Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на десять років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства. Смерть косила людей до літа 1933 р.

Учень. І якщо селянин шукав порятунку від голодної смерті (як пише Василь Барка, викопував з-під снігу мерзлі буряки, збирав полову, колоски на скошеному полі), то був покараний жорстоко.

2-й учень. Жінку засудили до десяти років в’язниці за те, що вона зрізала сто початків достигаючої кукурудзи зі своєї ж власної ділянки: за два тижні до цього її чоловік помер від голоду.

3-й учень. Іншу жінку засудили до 10 років в’язниці за те, що вона зібрала десять цибулин на колгоспній землі.

4-й учень. У одному селі, біля Запоріжжя, розстріляли кількох селян за те, що вони з’їли труп коня.

У Малій Березані Київської області голова сільради розстріляв сім чоловік, з них трьох дітей 14 і 15 років (двоє хлопчиків і дівчинку), заставши їх за збиранням зерна в полі.

Учень. Виконавці наказів Сталіна та його поплічники суворо карали тих, хто якось хотів врятуватися, вривалися в хату, як звірі. Люди молилися, просили Бога, щоб Він їм допоміг вижити.

(Пісня «Молитва за Україну»)

Учень. Спогади, спогади, спогади, їх у чорну страшну книгу зібрали з вуст очевидців з усіх куточків України.(Звучить «Реквієм» Моцарта)

Учениця. У селі Харсики Полтавської області жінку на сьомому місяці вагітності побили дошкою за те, що вона рвала озиму пшеницю. Незабаром після цього вона померла.

Учень. Люди ходили з опухлими очима й ногами. Вони ловили мишей, пацюків, горобців, мурашок, земляних черв’яків. Вони перемелювали на борошно кістки, а також шкіру і підметки; вони нарізали стару шкіру і хутро і робили з них макарони, варили клей. Коли виросла трава, вони стали викопувати корені, їли листя і бруньки.

Учень. А ось що написано про голодомор 1933-го в книгах Є. Гуцала «Голодомор» та Василя Барки «Жовтий князь».

Андрій Синиця, герой повісті «Голодомор» Є. Гуцала збожеволів від голоду, забив свого брата сокирою і зварив у печі, матір втопив у криниці.

Учень. А ось інша розповідь.

Юхимко… семирічний син… круглу голівку похилив на ліве плече. Спить… Назавжди заснув. Славний такий хлопчик… а он у бузині скорчився від болю у животі другий син Петро. З вищиреного рота ллється щось по щоці та по підборіддю на землю. Ллється не кров, а якась жовто-біла рідина. Що ж це з хлопцем сталося? Чого наївся? Обіч нього лежить торбинка, а в торбинці просо. А тепер від болю дитина конає.

Учень. Василь Барка у книзі «Жовтий князь» описує такі події:

Жив у селі каліка. Він колись так відморозив собі обидві кисті рук, що їх довелось відрізати. Жив милостинею: обрубками рук він вів вижебраний хліб до рота – їв придержуючи ними. Його родичі заманили каліку в хату, сказавши, що дадуть хліба. Коли той переступив поріг, на нього навалилося четверо людей. Вони задушили каліку і порізали на м’ясо.

Учень. А ось ще одна сцена допиту жінки, описана в цій же книзі: Одну жінку вхопили і душу вимотують: скажи, де хліб? Зв’язали її руки за спину, посеред сараю підвісили за коси: вузлом коси скрутили скріпили вірьовкою, тоді підтягнули за перекладину. Довго висіла жінка, з болю аж отерпла. На босі ноги їй почали хлюпати морозну воду. Шкіра охолодніла і вода задержувалася. Скоро вже льодова кора стала. Вони ж обливали знов, раз у раз від того крига все наростала, поки ноги опинилися в морозних чоботях. «Де хліб сховано?» - все кричав їй в обличчя мучитель. Вона мовчить, довго мовчить. Пам’ятає, що під нивкою в ямі сховано мішечок зерна – дітей нагодувати; помруть, коли віддати його. І через те мовчить. А вже ось їй стало так недобре! Вона чує: смерть приходить до неї, що тоді з дітьми станеться?.. Пропадуть без неї.

«Пустіть! – вже не казала, а харчала жінка. – Я скажу». «Ну так би й раньше, а то замкнула рот, - проговорив допитувач. – Одвяжіть! Кажи тепер, ато знов підвішу!»

Жінка ледь жива прошепотіла: «На нашій нивці, що над яругою коло горбка, третього від межі: під озиминою».

«Роззуй її!» - командує допитувач; і той ломакою розбиває крижані чоботи, тяжко, до крові, ранячи ноги своїй жертві. А вона болісно затихла і замовкла навіки.

Учень. Багато хто збожеволів… Були люди, які розрізали і варили трупи, вбивали своїх дітей і з’їдали їх. Ось що розповідають очевидці.

В одному селі ми стріли божевільну жінку, яка металася з двору в двір, штовхала всіх і кричала одне – єдине ім’я: «Ваня! Ваня! Ваня!..». вона зарубала свого дворічного хлопчика і варила, аби прогодувати решта дітей,і скаламутився в неї розум.

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку,

Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті.

Застукало серце, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.

Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок…

Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.

Гостей вона просить проходить – сама ж замикає за ними.

Проходять солдати у хату один з них писати сідає,

Два інші стають коло печі, а два при рушницях на дверях.

Ну, як же живеш, молодице? Показуй, що вариш, готуєш? –

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається тихо.

Горшок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається страшно.

Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?

  •  Отак і живу я… - та й змовкла. Ой чий же то голос у неї?

Хрипкий, а тремтючий, веселий. – Та так і живу, - проспівала, -

Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти скажіть не хотілось?

Ви хочете їсти? – Сідайте. Між вами і я молодая.

Повірите, люди, їй - Богу – отак тільки тут полоснула,

Затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, - їй-Богу…

Отак і живу, - проспівала, - Отак удова молодая, -

І раптом уся затрусилась, мов щось би вони пригадала.

Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.

Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.

Заплакала б тяжко – не може, лиш б’ється об піл головою:

  •  Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила? –

Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.

А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають

Учениця. Ввечері голову вчора одрізала…

Доні… дитині моїй,

Вдосвіта, вранці сьогодні поснідала…

Що це я, що це я? Боженьку мій!

Так, я одрізала пилкою голову,

Думала – м'ясо я з’їм…

Думала – м'ясо, а їла я коливо…

Коливо, коливо, бий мене грім!

Царство небесне їй. Ти не лишилася

В світі без мене сама.

Мати твоя не корилась, а билася,

Тільки вже сили нема.

Людоньки! (Що це я  - сплю?)

Вбила дитину свою!

З холоду, з голоду я збожеволіла…

Людоньки! (Що це я – сплю?)

Учень. У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки – різаки у той рік

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бік…

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил

Учень. Світова громадськість намагалася допомогти голодуючим. Активно включилась у цей процес і наша західноукраїнська громадськість. Почин зробили священики, звертаючись до населення зробити все можливе для порятунку братів за Збручем. Однак благодійні наміри людей керівництво СРСР представило як політичну провокацію і допомога не приймалась.

Сталін заявив на весь світ, що голод – це вигадка «ворогів народу».

Також стало відомо, що українська громада в Канаді, кілька мільйонне населення Польщі зібрали грошей і продовольство, щоб допомогти голодуючим в Україні. Але знову Сталін та його кліка бездушно відмовились від такої допомоги, мотивуючи відсутністю голоду.

Крім цього, купи зерна лежали на станціях. Зерно гнило, але охоронялося. «Величезні піраміди зерна» диміли від процесу гниття. Картопля теж була звалена в купи і гнила.

Ведуча. Народ перестраждав. Стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам’яті живе й нині прокляття тим, хто збиткував ся над його долею і життям. З життя пішли найкращі, несли з собою в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, довершеність. Тож помолимось сьогодні за них, цим вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.

(Звучить запис «Отче наш»)

Ведуча. Хай ця гірка правда, народжена після десятиліть безмовства, ляже першим наріжним каменем у підмурівок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу. Та український народ вистояв і зараз будує свою незалежну державу.

Учениця. Наші душі вкраїнські жили й живуть,

Наші душі вкраїнські ніколи не вмруть,

І дзвони пам’яті в наші будні

Б’є голосами жертв і десь

Рік 33-й у майбутнім

Не повторись, не повторись!

(Пісня «Господи помилуй нас!»)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57921. Cимвол политики - королева Виктория 52 KB
  Учитель. В информационных папках учащихся лежат документы и задания каждой группе Учитель: помогут совершить экскурсию экскурсоводы и учащиеся групп согласно плану...
57922. Вулканізм і вулкани. Гарячі джерела, гейзери 67.5 KB
  Знати: причини утворення та будову вулканів, після вулканічні явища, сейсмічні пояси Землі. Вміти: показувати на карті згаслі та діючі вулкани, порівнювати гарячі джерела та гейзери.
57923. Вирусные болезни – глобальная опасность для человечества 58 KB
  Формирование предметных и ключевых компетентностей: обобщение знаний об особенностях строения и жизнедеятельности вирусов; значении вирусов в природе и жизни человека методах изучения вирусных болезней.
57924. Сравнение симптомов заболеваний, которые вызываются вирусами и бактериями. Профилактика инфекционных болезней человека 39.5 KB
  Цель урока: познакомить учащихся с симптомами методами диагностики и профилактики типичных бактериальных и вирусных заболеваний человека;– научить применять знания о процессах жизнедеятельности вирусов и бактерий для диагностики лечения...
57925. Води суходолу Північної Америки. Основні річкові системи. Великі озера, їх походження 69 KB
  Мета: сформувати в учнів систему знань про внутрішні води Північної Америки розкрити загальні особливості вод суходолу показати їх залежність від рельєфу та клімату нерівномірність розподілу на території материка...
57926. Основы объектно-ориентированного программирования. Создание формы 573.5 KB
  Цель: Сформировать у учащихся представление о среде программирования Visul Studio; освоить основные приемы создания форм получить практические навыки создания формы в среде программирования; формировать у учащихся информационную компетентность.
57927. Клітинний цикл. Мітоз 62.5 KB
  Німецький вчений Рудольф Вірхов стверджував що клітина може виникнути тільки з попередньої клітини в результаті її поділу. Відома його знаменита фраза усяка клітина –з клітини З таким поняттям як поділ клітини ви вже неодноразово зустрічались на уроках біології.
57928. Створення програм з використанням оператора циклу з параметром 140 KB
  Після цього уроку ви зможете: використовувати оператор циклу з параметром для створення програм обчислення суми та добутку скінченої кількості чисел знаходження кількості елементів з певними властивостями; наводити особливості накопичення суми та...
57929. Снежная книга Зимы 214.5 KB
  Цель: обобщить представления детей о зиме, познакомить с новыми рассказами и стихотворениями о зиме; продолжить работу над техникой чтения. Воспитывать любовь к родному слову, бережное отношение к природе.