80265

Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

Лекция

История и СИД

Обновлялися основні галузі економіки: хімічна електрична приладобудівна автомобільна радіотехнічна. Одним з найбільших недоліків її післявоєнної економіки була залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини. Німеччина втратила зовнішні ринки через розвал економіки звузилися її внутрішні ринки. Катастрофічне становище в основних галузях економіки було причиною краху кредитнофінансової системи Німеччини.

Украинкский

2015-02-16

97.5 KB

2 чел.

PAGE  7

Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

1. Подолання економічних наслідків першої світової війни.

2. Світова економічна криза 1929-33рр. і економічний розвиток країн у 30-х роках ХХ ст.

3. Історичні передумови виникнення і сутність кейнсіанства.

4. Неокласичні теорії на початку ХХст.

1. Подолання економічних наслідків першої світової війни

Перша світова війна (1914-1918рр.) призвела до значних людських та матеріальних втрат. По різному розвивалось господарство країн у ці роки.

У післявоєнному економічному розвитку країн світу важливе значення мав Версальський договір, підписаний у 1919р. 27 країнами-переможцями й Німеччиною. Версальська угода «відрізала» від Німеччини 1/8 її території. Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. У 1919-1929рр. американська економіка була на піднесенні: США виробляли промислових товарів набагато більше, ніж Франція, Великобританія, Італія, Німеччина, Японія разом взяті. Вона домоглася таких успіхів тому, що першою взяла курс на переобладнання основних засобів виробництва.

Обновлялися основні галузі економіки: хімічна, електрична, приладобудівна, автомобільна, радіотехнічна. Система Тейлора (конвеєризація) дала змогу підприємцям наситити товарами національний і світовий ринки.

Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Дюпона, Меллона процвітали. За темпами росту не мали собі рівних нафтова, автомобільна, електротехнічна галузі.

США подолали наслідки першої світової війни вже в 1920р., а Великобританія, Франція, Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924р. На фоні розорених війною цих країн, США були процвітаючою країною, яка виробляла промислової продукції на 10% більше, ніж усі індустріальні країни разом.

Зросла роль США у світовому експорті капіталу. В країні зростали міські конгломерації з великою кількістю населення. Сільське господарство США в 1920-1929рр.відставало від бурхливого розвитку промисловості, але й тут йшов швидкий процес витіснення дрібних виробників із землеробства, а з іншого – продовжувалася індустріалізація американських ферм. В ці роки позначився різкий перехід сільського господарства США від екстенсивного до інтенсивного способу виробництва.

Економіка Великобританії після війни зростала повільніше. Одним з найбільших недоліків її післявоєнної економіки була залежність від імпорту сільсько-господарської продукції та промислової сировини.

В скрутному становищі після війни опинилося господарство Німеччини. Версальський договір довів його до банкрутства. Німеччина втратила зовнішні ринки, через розвал економіки звузилися її внутрішні ринки. Занепало сільське господарство у зв’язку з відсутністю достатньої кількості хімічних добрив. Скорочувалося промислове виробництво. Катастрофічне становище в основних галузях економіки було причиною краху кредитно-фінансової системи Німеччини.

Інфляція зумовила з одного боку - зниження зарплати робітників і службовців, а з другого – неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.

16 серпня 1924р. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса. План передбачав надання позик і кредитів (переважно американських) на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини. Наголошувалося, що основна маса продукції повинна спрямовуватись торговими каналами до СРСР, щоб (як було раніше) не витіснити англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом СРСР повинен був за промислові товари здійснювати сировинні поставки до Німеччини. План Дауеса діяв до 1929р. Він сприяв стабілізації господарського життя країни; з інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила випуск промислової продукції. Зросла її роль не тільки у світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак всі ці успіхи були зведені нанівець внаслідок глибокої світової економічної кризи 1929-1933рр.

Версальський договір зміцнив позиції французької економіки. Відбувся процес відновлення старих фабрик і заводів, з’явилися найсучасніші індустріальні галузі. Мільярдні репарації стабілізували французьку національну валюту. Проте у легкій промисловості спостерігався застій, крім виробництва предметів розкоші, якими у всі часи славилися французькі спеціалісти. За темпами промислового зростання Франція випередила всі країни світу. Але в аграрному секторі переважало дрібне фермерство та ручна праця.

Японія після війни втратила монополію на ринках Південно-Східної Азії, що призвело до різкого спаду промислового виробництва. Однак, завдяки демілітаризації військових заводів Японія вже в 1924 році подолала кризу. Велике значення мав розвиток традиційної текстильної галузі. До 1929р. продовжувався інтенсивний процес концентрації виробництва та банків. На відміну від монополій Західної Європи та США, японські концерни тісно переплилися з державним капіталом. На державних підприємствах впроваджувалися новітні технології.

2. Світова економічна криза 1929 -33 рр. і економічний розвиток країн у 30-х роках ХХ ст.

Економічна криза 1929-1933 рр. була світовою. Вона порушила економічні зв’язки, призвівши до значного скорочення промислового виробництва. В1929 році вона почалася в США, далі поширилася на Латинську Америку, Західну Європу, інші країни Азії та Африки.

Першою ознакою кризи вважають різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929р.

Насамперед, криза охопила важку індустрію. Все промислове виробництво, торгівля, національний доход знизилися вдвічі, відбувалося масове банкрутство фірм, росло безробіття. Це була криза перевиробництва, щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходів щодо їх фізичного знищення. Спалювали пшеницю, каву, бавовну; молоко виливали в річки.

Внутрішньою причиною кризи вважають відсутність державного контролю за промисловістю і сільським господарством. Тільки в 1932 році новообраний президент США Ф.Д.Рузвельт впровадив ефективну антикризову програму. Його „новий курс” на оздоровлення країни підтримали всі верстви населення. Цей план, насамперед, приділяв увагу сфері торгівлі та кредиту. Одночасно зі скороченням обсягів виробництва підвищувалися ціни на виготовлену продукцію. За допомогою позик і державних субсидій були оздоровленні: банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства. Передбачалося ліквідувати безробіття за рахунок „повної зайнятості". Вперше було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни. Зокрема, згідно із Законами «Про відновлення національної промисловості» та «Про регулювання сільського господарства», контролювалися галузеві підприємства, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості були поділені на 17 груп. Вони прийняли „Кодекс чесної конкуренції”, згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збиту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям.

У сфері сільського господарства „новий курс” був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів, планувалося підвищити ціни на їх продукцію, скорочуючи обсяги виробництва та площі посівів. За тимчасові збитки фермери одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих дотацій вони впроваджували новітні технології, техніку.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму: була введена мінімальна заробітна плата, безробітним виплачували допомогу.

Всі ці заходи допомогли США вже в 1934р. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії криза не була такою катастрофічною, однак занепад господарського життя теж був дуже відчутний. Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін. Держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, гарантій. Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У 1931р. змінилася зовнішня позиція Великобританії у зв’язку зі створенням "стерлінгового блоку” 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади ), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та інші. Країни „стерлінгового блоку „ зберігали свої золоті резерви в лондонських банках.

Вони намагалися ввезти до Великобританії якнайбільше своїх товарів, водночас закуповуючи в країні високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові товари, це сприяло виходу Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Таким чином, британська колоніальна імперія надала метрополії неоціненну допомогу. Однак за це була визначена самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х рр. ХХ ст. колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз.

Щоб вивести метрополію з кризи, застосовувались пільгові тарифи на експорт англійських товарів до Австралії, Нової Зеландії, Канади, Південно-Африканського Союзу, Індії. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитно експортувати з країн „Співдружності націй” продукцію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам наприкінці 1933—на початку 1934р. з економічною кризою у Великобританії було покінчено.

Франція відчула симптоми кризи в 1930 році. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Безробіття не було таким масовим (не перевищувало 1 млн. безробітних), як у США, Великобританії чи Німеччині. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936р. Уряд Франції встановив контроль над Французьким банком, націоналізував ряд галузей промисловості, в тому числі - воєнну. Під тиском „голодних походів” страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 49-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої промислові товари.

Для Німеччини економічна криза була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловості довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 року. Передбачалося зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930р. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% . Німеччина, підтримана американським президентом Г.К.Гувером, посилаючись на труднощі, пов’язані з великою кризою 1929-1933 рр, відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу „план Юнга” практично припинив своє існування, а в 1932р. його було скасовано на Лозаннській конференції. Господарська розруха тривала. Лише на початку 1934 року почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

Японія опинилася в епіцентрі світової кризи в середині 1929 р. Сама розвинена галузь – торгівля – зазнала значного удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. Знизилось виробництво сільськогосподарської, промислової продукції, у тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, машинобудівна галузі. Налічувалось до 10 млн. безробітних. Японський уряд вибрав вихід з кризи шляхом мілітаризації країни. В 1931р. японська армія захопила північно-східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Капітали вкладались в ті галузі промисловості, які були пов’язані з воєнною промисловістю.

Взагалі 30-ті роки ХХ ст. – це період подальшого поглиблення монополізації економіки.

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період. Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кризами. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді – драматично, розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна.

3. Історичні передумови виникнення і сутність кейнсіанства

До 30-х років XX ст. серед вчених-економістів панувала думка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги - коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці і капіталу.

Найбільш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше - вказати способи подолання криз. Багато економістів зв'язували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів.

З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного ринкового саморегулювання. На рубежі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до планомірного розвитку виявилася в роки світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. і наступної депресії 30-х років. Виникла нагальна потреба посилення ролі держави в економіці.

Перші кроки в цьому напрямку було зроблено у США реалізацією "Нового курсу" президента Ф.Рузвельта. На перших порах посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази.

Опублікувавши в 1936 р. книжку "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883 – 1946рр.) створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму в буржуазній економічній науці, котрий обґрунтував неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Основні ідеі кейнсіанства:

- Дж. М. Кейнс -показав, що зміни, які відбувались в економіці більшості країн під впливом науково-технічного прогресу, потребують активного втручання держави в хід економічного розвитку;

- виступив основоположником макроекономічного аналізу, і перейшов від аналізу діяльності окремих господарчих суб’єктів до аналізу функціонування націнальної економіки країни в цілому;

- ввів в економічний аналіз такі поняття, як сукупний попит та сукупне пропонування, і проаналізував фактори, які впливають на них;

- обгрунтував основні напрями проведення державної фіскальної політики, показав вплив процесів формування і використання державного бюджету країни на економічний розвиток;

- показав активну роль споживання, збережень та інвестицій в антициклічному регулюванні економіки;

- розробив цілу програму економічних дій уряду в умовах економічної кризи.

Цілісну картину економічної системи Кейнса можна подати за такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат суспільства на споживання і інвестиції. Існує тільки один рівень національного доходу, за якого сукупні витрати суспільства дорівнюють національному продукту (сукупній пропозиції). Це і є шуканий рівень національного доходу.

Економічна система не зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня національного доходу, оскільки в цьому разі плани покупців не будуть відповідати діям виробників. Припустимо, що національний дохід впаде нижче рівня рівноваги, планові витрати теж зменшаться, але не адекватно зменшенню національного доходу. Зменшення сукупних витрат становитиме лише частину зменшення національного доходу, решта витраченого доходу зменшить заощадження та податкові виплати. Це призведе до того, що покупці вимагатимуть більше товарів, ніж вироблятимуть фірми.

В іншому разі, якщо національний дохід збільшиться, то зросте сукупний попит, але на величину меншу ніж зростання національного доходу. Деяка частина додаткового доходу піде в заощадження, ще якась частина - урядові у вигляді податків. А це означає, що ділові підприємства вироблятимуть товарів та послуг більше, ніж планується закупити. Сукупний попит буде не здатний перекрити сукупну пропозицію, стверджує Кейнс. Така ситуація свідчитиме про перенасичення ринку товарів та послуг, про затоварення і сигналізуватиме про необхідність скорочення обсягів виробництва. Цей процес, в свою чергу, супроводжуватиметься безробіттям, неповним використанням обладнання, а в окремих випадках - тимчасовим скороченням, або остаточним припиненням виробничої діяльності окремих підприємств. Спад виробництва триватиме доти, доки значення сукупного попиту не буде збалансовано із сукупною пропозицією.

Отже, саме недостатнім попитом Кейне пояснює циклічний характер виробничою процесу.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держави, згідно з Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення.

В своїй економічній програмі дій уряду Дж. М. Кейнс пропонував наступне:

В своїх діях уряд повинен здійснити ряд заходів, спрямованих на підтримку сукупного попиту, і зокрема сукупного споживання, на високому рівні. Для цього необхідно:

- ввести систему соціальної допомоги людям з низьким рівнем доходу;

- організувати систему грошової допомоги безробітним;

- розробити спеціальні програми перекваліфікації та перепідготовки робітників;

- створити систему суспільних робіт, при якій держава могла б створити тимчасові робочі місця для безробітних;

- держава повинна проводити політику, спрямовану на створення і підтримання умов повної зайнятості населення країни;

- уряд повинен створити і розвивати систему державних закупок продукції, виробленої приватними підприємствами. Зростання державних закупок приведе до збільшення сукупного попиту;

- оскільки зростання державних витрат може призвести до дефіциту державного бюджету, то наростання такого дефіциту цілком допустиме за умови збільшення попиту й зростання виробництва;

- уряд повинен проводити гнучку податкову політику, і маніпулювати податками в залежності від стану економіки країни. При цьому Кейнс виступив за прогресивні податки, коли норма оподаткування зростає разом із зростанням доходів;

- оскільки дуже важливим є перетворення збережень в інвестиції, Кейнс вважав за потрібне створити всі умови для надійного функціонування банківської системи країни. Він запропонував ввести систему страхування банківських вкладень, щоб зменшити ризик втрат вкладів для вкладників.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії багатьох країн розвинутого капіталізму, особливо в США і Англії, і тривалий час зберігало свої позиції. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають кейнсіанством.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем в них чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у коливаннях динаміки інвестицій. Західні теоретики надають капіталовкладенням властивість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Поруч з неокейнсіанством виникла стокгольмська школа, її представники: Г.Мюрдаль (1898–1987рр.), Б.Улін (1899–1979рр.), Н.Лундберг (1902–1997рр.) висували ідеї, аналогічні висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв'язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тому, що держава повинна втручатися в господарське життя і проводити активну економічну політику з метою ліквідації розривів безробіття та інфляції. Основним об'єктом інфляції державного втручання є сукупний обсяг попиту.

Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло розвитку у Франції, де після другої світової війни державне регулювання економіки здійснювалося в широких масштабах. Сучасна економічна наука використовує основні положення кейнсіанської теорії; вони багато в чому визначають її спрямованість, хоча й відбулася певна еволюція в розробках основних ідей сучасних кейнсіанців, які враховують нинішні тенденції економічного розвитку.

4. Неокласичні теорії на початку ХХст.

Ідеі державного регулювання економіки Дж. М. Кейнса були пануючими в західній економічній науці до кінця 70-х рр. ХХ ст. Неокласичний напрям економічної думки протягом ХХ ст. значно модифікувався під їх впливом. Однак основні постулати, розроблені маржиналістами А.Маршалом, Дж.Б.Кларком і В.Парето, залишились непорушними. Вони полягають у забезпеченні свободи підприємницької діяльності на основі конкуренції як умови досягнення ринкової рівноваги. Модифікація ідей неокласичної школи полягає в тому, що визначається роль державного регулювання в забезпеченні ринкової рівноваги. Економічний аналіз класики почали здійснювати не тільки на мікро-, а й на макрорівні.

Неокласична теорія пройшла декілька етапів свого розвитку, і була представлена такими школами, як:

- теорії монополії та конкуренції;

- неолібералізм та теорія « соціального ринкового господарства »;

- неокласичний синтез та неокласичні теорії економічного росту;

- монетаризм;

- теорія раціональних чекань та економіка пропозиції;

Теорії монополії та конкуренціі були розроблені в роботах Е.Чемберлина та Дж. Робінсон. Вони показали, що в 40-х-50-х роках ХХ століття ринків досконалої конкуренції вже майже не існує. Найбільш розповсюдженими типами ринкових структур виступають:

- ринок монополістичної конкуренції;

- олігополістичний ринок;

- ринок чистої монополії.

Аналізуючи ринок монополістичної конкуренції Е. Чемберлен (1899-1967рр.) в своїй роботі «Теорія монополістичної конкуренції» (1933 р.) розкрив його основні риси:

- це ринок, де діє 10-15 великих фірм;

- вхід і вихід на такий ринок досить вільний;

- кожна фірма на цьому ринку виробляє особливий, фірмовий дифференційований продукт;

- попит на продукцію носить нееластичний характер, так як покупці «віддані» своїй фірмі.

Е. Чемберлин аналізує також олігополістичний ринок і показує, що на цьому ринку діють 3-4 дуже великих фірми, які взаємно залежать одна від одної, особливо в процесах ціноутворення.

Дж. Робінсон (1903-1983рр.) займалась вивченням ринку чистої монополії. В своїй роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933р.) вона показує, що існують два типи монополії: природна та технологічна. Природна монополія пов’язана з економічною необхідністю дії саме великих підприємств в певній галузі (метрополітен, гідроелектростанція, залізниця, пошта). Технологічна монополія пов’язана з придбанням патентів та ліцензій, які дають виключне право одній великій фірмі виробляти певний товар чи послугу.

Дж. Робінсон підкреслює такі негативні наслідки монополізації економіки, як необгрунтоване завищення цін, зниження обсягів виробництва, недовикористання виробничих потужностей, заниження заробітної плати робітникам, відсутність конкуренції. Дж. Робінсон також проводить глибокий аналіз олігополії, яку пов’язує із розвитком великого машинного виробництва.

В своїх роботах Е. Чемберлин і Дж. Робінсон показали, що досконала конкуренція та чистий ринок - це лише ідеальна модель. Чиста монополія також зустрічається дуже рідко. Е. Чемберлин першим ввів поняття «монополістична конкуренція», і показав, що в реальному житті конкуренція та монополія співіснують.

Головне для монополістичної конкуренції - це диференціація продукту, нецінова конкуренція.

Дж. Робінсон показала, що при олігополії існує « лідерство в цінах», цінова дискримінація, зростає значення реклами. Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології. Неокласичний напрям, як свідчить сама назва його, виходить з основоположної тези класиків політичної економії про ринок і конкуренцію як природну умову функціонування і розвитку економіки; це напрям економічної думки, який поєднує в собі теорії вільного ринкового господарства з теоріями державного ругулювання економіки.

Роль держави неолібералізм обмежує організацією і охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава мас забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує.

Найбільш відомими школами неолібералізму є фрейбурзька (В.Ойкен і Л.Ерхард), чикагська (М.Фрідмен), паризька (М.Алле) і лондонська (Ф.Хайєк).

Основоположником неоліберального напряму німецької економічної теорії вважають Вальтера Ойкена, який у повоєнні роки заснував цілу школу, що займалась проблемами впровадження в життя неоліберальних ідей.

Вільне ринкове господарство, побудоване на конкуренції та приватній власності, є природною основою економічного порядку, оскільки забезпечує підприємницьку ініціативу, розвиток економіки та встановлення рівноваги завдяки дії конкурентних сил. Воно базується на принципі свободи вибору рівня споживання, професії та робочого місця, економічних відносин.

Економічна свобода виробника, як і споживача, зв'язується Ойкеном з приватною власністю, котра забезпечує споживачеві право вільного вибору благ, а виробникові - право вільного вибору роду діяльності та отримання доходів.

Конкуренція між виробниками створює умови, коли на ринку вирішується проблема визначення необхідних обсягів виробництва, його структури та рівня цін.

В.Ойкен завжди підкреслював, що два "ідеальні типи" господарських систем - центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство - повинні оптимально поєднуватись державою, встановлюючи раціональний "господарський лад". Такий порядок найбільшою мірою відповідає природній сутності людей, забезпечує справедливість та економічну рівновагу.

На відміну від інших неолібералів, які державне втручання вважали мінімальним, В.Ойкен, навпаки, вважав, що воно має бути визначальним, адже необхідний економічний порядок може встановити лише сильна держава.

Завдання економічної політики полягає в тому, щоб створити умови для ефективного функціонування господарства країни. Можуть бути два типи економічної політики:

-політика « порядку », коли держава жорстко втручається в економіку;

-політика регулювання, яка полягає в тому, щоб дослідити прогресивні тенденції в економічному розвитку, створити умови для розвитку цих тенденцій, вміти бачити майбутні перспективи.

Саме останньому виду політики і надають перевагу теоретики неолібералізму.

І саме ця політика, яку проводив в післявоєнній Німеччині Л. Ерхард (1897-1977 рр.), привела до так званого «економічного дива» Німеччини. Після другої світовой війни економіка країни була повністю розвалена, і характеризувалась глибокими диспропорціями та дефіцитністю. Взявши курс на відновлення системи ринкового господарства, свободи підприємницва і свободи ціноутворення, провівши ефективну грошову реформу, стимулюючу податкову та бюджетну політику, відновивши діяльність банківської системи, Л. Ерхард сприяв перетворенню Німеччини в одну з країн, що динамічно розвиваються сьогодні.

Поряд з відновленням дії ринкового механізму держава створила схему соціального захисту населення. Була введена ціла низка соціальних допомог, державне регулювання заробітної плати та інших трудових відносин, була створена система участі робітників в розподілі прибутків, система народних акцій, коли акції державних підприємств передавались робітникам цих підприємств.

Через податки та державний бюджет держава перерозподіляє значну частину національного доходу країни на користь бідної частини населення. Антимонопольна політика держави була спрямована на підтримання та розвиток конкуренції. Ось чому ця система отримала назву системи «соціального ринкового господарства».

Розвиток неоліберальної теорії вільного ринкового господарства пов'язують також з ім'ям А.Мюллера-Армака, який вперше сформулював ідею створення "соціально-ринкової" економіки - такої економічної системи, в межах якої "принцип свободи ринку" поєднують з принципом соціальної рівності, коли досягнення ринкового господарства доступні для всіх членів суспільства.

Економічна політика держави має полягати в тім, що вона оберігатиме конкуренцію та забезпечуватиме вирівнювання доходів громадян за допомогою раціональної фіскальної політики.

Отже, складовими соціально-ринкового господарства є: конкурентна ринкова економіка на засадах приватної власності та держава, що за допомогою економічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпечення соціальної справедливості.

Неокласичний синтез: П. Самуельсон, Дж. Хікс, В. Леонтьєв.

Неокласичний синтез - це напрям економічної думки, представники якого намагаються поєднати найголовніші ідеї різних напрямків економічної думки в єдину економічну теорію. Його найбільш відомі представники, це П. Самуельсон (народився в 1915р.), Дж. Хікс (1904-1989рр. ), та американський економіст російського походження В. Леонтьєв ( народився 1916 р. ).

П. Самуельсон, автор одного з самих відомих та популярних підручників «Економікс», в якому він досить вдало поєднує сучасний економічний аналіз з принципами класичної економіки, школи маржиналізму, теорії досконалої та недосконалої конкуренції, ідей кейнсіанства та монетаризму. Самуельсон намагається конкретизувати економічний аналіз, наблизити його до практики. Саме П. Самуельсон привів сучасну економічну теорію в струнку систему, і вибудував її чітку послідовність.

В. Леонтьєв ввійшов в історію економічної науки як автор методу, що отримав назву « витрати - випуск ». Леонтьєв мав на меті проаналізувати систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого. Він розробив таблицю, в якій показав залежність між витратами на виробництво та обсягом випуску продукції.

Теоретична модель «витрати - випуск» стала базою для побудування багатогалузевої моделі економіки США. Розробка динамічних моделей міжгалузевого балансу використовувалась для аналізу наслідків різних варіантів економічної політики.

В центрі уваги Дж. Хікса була проблема економічної рівноваги. В роботі «Вартість та капітал» ( 1939 р. ) Хікс аналізує умови рівноваги на товарному та грошовому ринках. В якості інструментів для аналізу була запропонована модель ІS-LM, де ІS - інвестиції та збереження, а LM - ліквідність - гроші. Хікс показав, що зміни на ринку товарів визивають певні зрушення на ринку грошей і навпаки. Рівновага на обох ринках визначається одночасно нормою відсотка і рівнем доходів. Хікс розробляє теорію динамічної рівноваги.

Розглядаючи реакцію споживачів на зміну ринкових параметрів, Хікс відмовляється від теорії граничної корисності. Замість поняття спадної граничної корисності він пропонує ввести принцип спадної граничної норми заміщеня. Ціни в концепції Хікса залежать не тільки від попиту, а й від витрат різних чинників виробництва, які впливають на пропозицію. Якщо попит формалізовано описується кривими байдужості, то пропозиція - кривими, що характеризують однаковий обсяг випуску за умови різних комбінацій ресурсів виробництва. При аналізі попиту діє принцип зростаючої граничної норми заміщення, а для пропозиції діє принцип спадної продуктивності ресурсів. В своїй теорії він переходить від індивідуального попиту на конкретний товар до агрегованого попиту, тобто сукупного попиту. Дж. Хікс автор більш ніж двадцяти робіт з економіки, які мають складний теоретичний характер з використанням математичних методів аналізу.  На сьогодні неокласичний синтез грає дуже важливу роль у викладанні економічної теорії, і перш за все - курсів мікро- та макроекономіки

Неокласичні теорії економічного росту

Теорії економічного росту пов’язані з пошуком шляхів і факторів, які впливають на прискорення темпів економічного розвитку, на отримання максимальних результатів виробництва за найменших витрат. Найбільшу увагу цим проблемам приділили такі вчені, як Б. Дуглас, Х. Кобб, Р. Солоу, Дж. Мід, Е. Домар та Р. Харрод, Е. Денісон.

Так, Б. Дуглас та Х. Кобб показали, що факторами виробництва виступають капітальні та трудові ресурси. При цьому обсяги виробництва будуть тим більші, чим буде більшим рівень: технічного розвитку капіталу, фондоозброєності праці, кваліфікації та професіоналізму робітників. Автори моделі Кобба-Дугласа взяли період в історії США за 24 роки (1899-1922 рр.), і показали, що за цей час обсяг виробництва в США збільшився на 140%, при цьому 25% зростання прийшлись за рахунок капіталу, а 75% - за рахунок праці.

Досліджуючи долю кожного фактора в збільшенні економічних показників в сучасних умовах, слід відміти, що коли всі фактори взяти за 100%, то доля трудового ресурсу забезпечує - 15% приросту виробництва, доля капітального ресурсу - 85% приросту. Звичайно, найважливішим фактором розвитку капітального ресурсу виступає науково-технічна революція.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19052. Системы тождественных частиц. Обменное взаимодействие. Симметрия координатных и спиновых функций 364 KB
  Лекция 34 Системы тождественных частиц. Обменное взаимодействие. Симметрия координатных и спиновых функций Докажем что в системе тождественных невзаимодействующих частиц существуют определенные корреляции в движении частиц то есть некоторое взаимодействие. Для
19053. Метод вторичного квантования. Операторы уничтожения и рождения. Коммутационные соотношения 542 KB
  Лекция 35 Метод вторичного квантования. Операторы уничтожения и рождения. Коммутационные соотношения При вычислении средних значений или вероятностей переходов квантовых систем состоящих из большого количества частиц приходится вычислять интегралы вида кванто
19054. Квантовое описание рассеяния. Амплитуда и сечение рассеяния. Оптическая теорема 274.5 KB
  Лекция 36 Квантовое описание рассеяния. Амплитуда и сечение рассеяния. Оптическая теорема Процессом рассеяния называется отклонение частиц от первоначального движения благодаря взаимодействию с рассевателем. Процесс рассеяния дает информацию о взаимодействии ра
19055. Борновское приближение. Условия применимости. Быстрые и медленные частицы 373 KB
  Лекция 37 Борновское приближение. Условия применимости. Быстрые и медленные частицы. Примеры Полученная в конце прошлой лекции формула для амплитуды рассеяния 1 не является решением задачи рассеяния поскольку в подынтегральное выражение в правой части 1 вх...
19056. Разложение волновой функции задачи рассеяния по сферическим функциям. S-матрица. Фазовая теория рассеяния 324 KB
  Лекция 38 Разложение волновой функции задачи рассеяния по сферическим функциям. Sматрица. Фазовая теория рассеяния Наряду с теорией рассеяния изложенной в предыдущей лекции часто используется другой вариант теории именуемый фазовой теорией рассеяния. Основная и
19057. Математические основы квантовой механики: линейные пространства, операторы, матрицы 171 KB
  Семинар 1. Математические основы квантовой механики: линейные пространства операторы матрицы функция Дать определения: линейных пространств дискретного и непрерывного базиса скалярного произведения. Привести примеры пространств. Дать определения оператора лин...
19058. Математические основы квантовой механики: уравнения на собственные значения и собственные функции 344.5 KB
  Семинар 2. Математические основы квантовой механики: уравнения на собственные значения и собственные функции Напомнить что называется уравнением на собственные значения и собственные функции. Дать общую классификацию возможных решений: непрерывный и дискретный спе...
19059. Основные принципы квантовой механики и их простейшие следствия 204.5 KB
  Семинар 3. Основные принципы квантовой механики и их простейшие следствия Кратко перечислить основные физические принципы и постулаты квантовой механики. Обсудить основные схему рассмотрения любых квантовомеханических задач: решение уравнения Шредингера уравнени
19060. Операторы координаты и импульса 696 KB
  Семинар 4. Операторы координаты и импульса Напомнить какие операторы отвечают координате и импульсу в квантовой механике. Кратко обсудить основные идеи построения этих операторов. Сформулировать цель занятия – исследование свойств операторов координаты и импульса...