80297

Правове становище та види суб’єктів господарювання

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття підприємства в цивільному праві та господарському праві. товариства державні комунальні та інші підприємства створені відповідно до ГК а також ін. Підприємства окрім тих що не мають за мету отримання прибутку. Підприємства всіх видів.

Украинкский

2015-02-16

267.5 KB

0 чел.

PAGE  6

Лекція до теми 6. Правове становище та види суб’єктів господарювання (в т.ч. підприємництва)

1. Поняття та ознаки, види суб’єктів господарювання (підприємництва). Суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

2. Поняття підприємства в цивільному праві та господарському праві.

3. Особливості правового статусу суб’єктів господарювання, створених на основі державної та комунальної власності.

1. Поняття та ознаки, види суб’єктів господарювання (підприємництва). Суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

ЦКУ не оперує поняттям суб’єкти господарювання, але щодо окремих суб’єктів застосовує поняття „здійснюють підприємницьку діяльність”. До них належать фізичні особи-підприємці (глава 5 ЦК) та підприємницькі товариства (ст. 84 ЦК), до яких за ЦК віднесено виробничі кооперативи. Отже, визначені ЦК суб’єкти є суб’єктами підприємницької діяльності.

ЦК дозволяє здійснювати підприємницьку діяльність і непідприємницьким товариствам та установам (ст. 86 ЦК). Чи можна їх вважати суб’єктами підприємницької діяльності? Ні, тому що це не їхня основна діяльність і не їхня мета.

Підприємницька діяльність визначена у ст. 42 ГК як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Вона є різновидом господарської діяльності. Господарська діяльність за ст. 3 ГК – це д-сть суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Таким чином, господарська діяльність може здійснюватись з метою отримання прибутку (підприємницька діяльність) або без такої мети (непідприємницька).

ГК, оперуючи поняттям суб’єкти господарювання, визначає їх як таких учасників господарських відносин, які здійснюють господарську д-сть, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ст.55 ГК). Слід мати на увазі, що коло учасників господарських відносин значно ширше і суб’єкти господарювання – лише одна ланка у цьому колі.

До суб’єктів господарювання ГК відносить господарські організації, тобто юридичні особи, створені відповідно до ЦК (наприклад, підприємн. товариства), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також ін. юрид. особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (наприклад, благодійні та інші неприбуткові організації, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання їх статутних цілей та завдань – ст.131 ГК); фізичних осіб-підприємців.

Отже, за ГК, окрім фізичних осіб-підприємців, всі інші суб’єкти господарювання мають статус юридичної особи. Проте науковці і практики зауважують (н-д, О.М. Вінник), що в цьому питанні ГК недоопрацьований. І вважають, що суб’єктами господарювання є також особисте селянське господарство (не має статусу юридичної особи, але вправі реалізовувати надлишки с/г продукції, надавати послуги зеленого туризму на платних засадах – Закон «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 року), пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 року). В.С.Щербина не відносить їх до суб’єктів господарювання і вважає, що суб’єкт господарювання – це обов’язково юридична особа. Саме це і випливає із змісту ст. 55 ГК. На мою думку, статус юридичної особи необхідний суб’єкту господарювання не лише з огляду на самостійність майнової бази, а й з огляду на здатність нести господарсько-правову відповідальність, цивільно-правову та, у визначених випадках, адміністративно-правову відповідальність.

Суб’єкти господарювання наділені відповідною господарською компетенцією, тобто мають певний обсяг прав і обов’язків, які можна поділити на дві категорії: загальні, що притаманні всім суб’єктам господарювання, і спеціальні – характерні лише для певних видів суб’єктів господарювання. Слід погодитись з О.М. Вінник, що обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб’єкта господарювання. Максимальний обсяг прав суб’єкту забезпечує право власності (право вибору видів діяльності, право вибору контрагентів та укладення договорів, право розпорядження прибутком і ін. майном, право визначати внутрішню структуру господарської організації і ін.). Ті ж суб’єкти господарювання, майно за якими закріплене на праві господарського відання або оперативного управління (це стосується передусім створених на базі державної власності підприємств і господарських товариств), мають право використовувати таке майно або отриманий прибуток у межах, встановлених власником переданого їм майна. Такий власник встановлює і межі договірної свободи, порядок використання майна, органи управління та контролю. Проте серед загальних прав суб’єктів господарювання є такі, що належать їм всім, наприклад, право на захист своїх прав і законних інтересів, право на забезпечення необхідними матеріальними і трудовими ресурсами виробництва, право реалізації продукції, робіт, послуг відповідно до укладених договорів тощо.

Спеціальні права необхідні суб’єктам господарювання з виключними видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відповідних законах («Про банки і банківську діяльність», «Про страхування»).

Табл. 1. Загальні права та обов’язки суб’єктів господарювання.

№ п/п

Загальні права

№ п/п

Загальні обов’язки

1.

право вибору видів діяльності

1.

отримання ліцензії для здійснення видів д-сті, що підлягають ліцензуванню

2.

право розпорядження прибутком і іншим майном

2.

отримання торгового патенту для здійснення окремих видів підприємницької діяльності

3.

право вибору контрагентів та укладення договорів

3.

ведення бухобліку, надання статистичної та ін. звітності

4.

право визначати внутрішню структуру господарської організації

4.

дотримання вимог конкурентного законодавства

5.

право формувати органи управління і контролю

5.

сплата податків та обов’язкових платежів

6.

право на участь в господарських об’єднаннях

6.

дотримання безпеки виробництва

7.

право на забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими і природними ресурсами виробництва

7.

дотримання екологічних вимог

8.

право найму працівників

8.

дотримання вимог трудового законодавства

9.

право реалізації продукції, робіт, послуг

9.

виконання договірних зобов’язань і договірної дисципліни

10.

право встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону

10.

утримання від порушень прав та інтересів інших осіб

11.

право на захист своїх прав і законних інтересів

11.

нести відповідальність у разі порушення господарських зобов’язань та порядку здійснення господарської діяльності

Табл. 2. Суб’єкти підприємництва

№ п/п

Основні організаційно-правові форми суб’єктів підприємництва

1.

Фізична особа - підприємець

2.

Підприємства (окрім тих, що не мають за мету отримання прибутку)

3.

Господарські товариства: акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство

4.

Виробничий кооператив

Табл. 3. Суб’єкти господарювання

№ п/п

Суб’єкти господарювання

1.

Фізична особа - підприємець

2.

Підприємства всіх видів

3.

Господарські товариства

4.

Виробничий кооператив

5.

Споживчі кооперативи

6.

Банки, кредитні спілки, страхові організації та інші фінансові установи

7.

Біржі товарні і фондові

8.

Благодійні та інші неприбуткові організації, що займаються господарською діяльністю

9.

Військові частини Збройних Сил України зі статусом юрид. особи

Табл. 4 Суб’єкти організаційно-господарських повноважень

№п/п

Суб’єкти організаційно-господарських повноважень, що не є суб’єктами господарювання

 

Органи загальної компетенції (здійснюють державне регулювання економіки в межах наданих повноважень)

Органи спеціальної компетенції

Органи галузевої компетенції (здійснюють державне регулювання економіки в певних її галузях)

Органи функціональної компетенції (виконують певні регулятивні функції в масштабах всієї економіки незалежно від галузі)

1.

Верховна Рада України

Міністерство транспорту і зв’язку

Фонд державного майна України

2.

Кабінет Міністрів України

Міністерство промислової політики

Міністерство фінансів

3.

Верховна Рада АР Крим

Міністерство вугільної промисловості

Міністерство економіки

4.

Рада Міністрів АР Крим

Міністерство аграрної політики

Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва

5.

Обласні ради

Інші галузеві міністерства (відомства)

Державний комітет статистики

6.

Київська і Севастопольська міські ради

Національна академія наук України

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку

7.

Обласні державні адміністрації

Національний банк України

8.

Київська і Севастопольська міські державні адміністрації

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг

9.

Місцеві ради і їх виконавчі органи

Антимонопольний комітет України

10.

Інші функціональні органи

11.

Об’єднання підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни)

здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо учасників обєднання

12.

Асоційовані підприємства

здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо залежних підприємств

13.

Холдингові компанії

здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо учасників холдингу

Висновок. Отже, поняття суб’єкт підприємництва і суб’єкт господарювання не тотожні, хоча спільним для них є здійснення господарської діяльності, але останній може здійснювати д-сть і без мети прибутку, адже господарська діяльність ширша, ніж підприємницька. Головні ознаки суб’єкта господарювання – наявність господарської компетенції та безпосереднє здійснення господарської діяльності. Вони мають статус юридичної особи. Окремі суб’єкти господарювання наділені організаційно-господарськими повноваженнями. Серед учасників господарських відносин вирізняльне значення мають органи загальної і спеціальної компетенції, що наділені виключно організаційно-господарськими повноваженнями, але суб’єктами господарювання вони не є.

2. Підприємство за ЦК і ГК. За ст. 191 ЦК підприємство визначено як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Воно є нерухомим майном і може бути обєктом правочинів.

Довгий час питання про поняття „підприємство” було дискусійним. Його „вадою” є неоднозначність тлумачення: майно чи субєкт права.

ГК зберіг значення підприємства як суб’єкта права, суб’єкта господарювання, оскільки це закладено підходами до господарювання, які склалися ще в СРСР і збереглися  та закріпилися, зокрема, в державному секторі економіки.

Ст. 62 ГК визначає підприємство як самостійний cуб'єкт   господарювання, створений   компетентним   органом  державної  влади  або  органом місцевого самоврядування,  або іншими суб'єктами для  задоволення суспільних  та  особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної,  торговельної, іншої господарської діяльності   в  порядку,  передбаченому  ГК  та  іншими законами.

     Підприємства  можуть  створюватись як для   здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

     Підприємство,  якщо  законом  не встановлено інше,  діє на основі статуту.

     Воно є юридичною особою,  має відокремлене  майно, самостійний баланс,  рахунки в установах банків,  печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Не має у своєму складі інших юридичних осіб, але може мати структурні підрозділи без статусу юридичної особи (н-д, філії, представництва).

       Залежно  від  форм  власності,  передбачених  законом,   в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

    приватне  підприємство, що діє на основі приватної  власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

    підприємство,   що   діє  на  основі  колективної   власності (підприємство колективної власності);

    комунальне   підприємство,  що  діє  на  основі   комунальної власності територіальної громади;

    державне підприємство, що діє на основі державної власності;

    підприємство, засноване на змішаній формі власності (на  базі об'єднання майна різних форм власності).

    В   Україні   можуть  діяти  також  інші  види   підприємств, передбачені законом.

     У разі  якщо  в  статутному  фонді  підприємства  іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків,  воно визнається підприємством   з   іноземними   інвестиціями.   Підприємство,   в статутному   фонді   якого   іноземна   інвестиція  становить  сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

       Залежно  від  способу утворення (заснування) та формування статутного  фонду  в  Україні  діють  підприємства   унітарні   та корпоративні.

       Унітарне підприємство створюється одним засновником,  який виділяє  необхідне  для  здійснення господарської діяльності майно,  формує відповідно до закону статутний фонд,  не поділений на частки (паї),  затверджує статут, розподіляє  доходи,  безпосередньо  або через керівника,  який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на  засадах  трудового  найму,  вирішує  питання  реорганізації та ліквідації  підприємства.  Унітарними  є  підприємства   державні, комунальні,   підприємства,   засновані  на  власності  об'єднання громадян,  релігійної  організації  або  на  приватній   власності засновника.

      Корпоративне підприємство утворюється,  як правило,  двома або більше засновниками за їх спільним рішенням  (договором),  діє на  основі  об'єднання  майна  та/або  підприємницької чи трудової діяльності  засновників  (учасників),  їх   спільного   управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються,  участі засновників (учасників)  у  розподілі доходів  та  ризиків  підприємства.  Корпоративними є кооперативні підприємства,  підприємства, що створюються у формі господарського товариства,  а також інші підприємства,  в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Правильно сказати, що корпоративне підприємство є господарським товариством, що прямо сказано у ч. 5 ст.63 ГК.  Отже, один суб’єкт господарювання віднесений водночас до двох організаційно-правових форм – підприємства і товариства, що нелогічно. Виділення корпоративного підприємства як окремого не вважаю за доцільне, а навіть відношу до недоліків ГК. У юридичній літературі є думка, що виділення даного виду підприємства пов’язано з корпоратизацією державних підприємств, яка за своєю суттю є перетворенням державного підприємства в акціонерне товариство, статутний капітал якого як єдина частка належить державі- засновнику (Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 року). Але це не пояснює відмінності корпоративного підприємства від господарського товариства.

       Особливості правового статусу  унітарних  і  корпоративних підприємств  встановлюються  ГК,  іншими  законодавчими актами.

       На жаль, донині відсутній окремий закон про підприємства, що мав би врегулювати проблемні питання створення і діяльності державних і комунальних підприємств.

       У випадках існування залежності від  іншого  підприємства, передбачених  статтею  126 ГК,  підприємство визнається дочірнім. 

Табл. 5. Види підприємств

№п/п

Критерії класифікації

Види підприємств

1.

за формою власності

державні, комунальні, приватні, колективні, змішаної форми власності

2.

за наявністю іноземного капіталу

іноземні, з іноземними інвестиціями

3.

за способом утворення та формуванням статутного фонду

унітарні і корпоративні

4.

за існуванням залежності

контролююче і залежне (дочірне)

5.

за наявністю мети отримання прибутку

комерційні і некомерційні (у т.ч.казенні)

6.

за правовим режимом майна, на базі якого створюються

підприємства,створені шляхом передачі майна: на праві власності, на праві господарського відання, на праві оперативного управління

7.

за здійсненням особливих (спеціалізованих) видів діяльності

фермерське господарство, колективне сільськогосподарське підприємство, підприємство художніх промислів, інноваційне підприємство

Отже, якщо за ЦК підприємство визначається лише як об’єкт речових прав, то за ГК - це перш за все суб’єкт господарювання з чітко визначеною господарською компетенцією.

3. Особливості правового статусу суб’єктів господарювання, створених на основі державної та комунальної власності.

До суб’єктів господарювання, що засновані на базі державної чи комунальної форми власності відносяться комерційні унітарні підприємства  і некомерційні унітарні підприємства (казенні), акціонерні товариства (корпоративні підприємства), господарські об’єднання.

Частка державного чи комунального майна може бути розміщена і в ТОВ, і в АТ. І в таких випадках держава чи орган місцевого самоврядування має лише право на дивіденд (прибуток) відповідно до кількості придбаних акцій або до частки вкладеного у статутний капітал товариства майна.

Державні підприємства утворюються компетентним органом  державної  влади   в   розпорядчому   порядку на базі відокремленої частини державної власності.   Орган державної влади,  до сфери управління якого  входить підприємство,  є  представником  власника і виконує його функції у межах, визначених ГК та іншими законодавчими актами.

     Майно  державного  підприємства  перебуває   у державній  власності  і  закріплюється  за  таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

     Органом  управління  державного  унітарного підприємства є керівник  підприємства,  який  призначається  органом,  до   сфери управління  якого  входить  підприємство,  і  є  підзвітним  цьому органові.

      Законом  можуть   бути   визначені   особливості   статусу керівника   державного   унітарного  підприємства,  в  тому  числі встановлено підвищену  відповідальність  керівника  за  результати роботи підприємства.

     Державні   підприємства   діють   як   державні комерційні підприємства або казенні підприємства.Саме державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності. Воно   діє   на  основі  статуту. Майно  державного  комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Таке     підприємство несе відповідальність  за  наслідки своєї діяльності усім належним йому на  праві  господарського  відання майном згідно з ГК та іншими законами.

Схема 1. Підприємства державної форми власності

Підприємство державної форми власностістатутна господарська організація, що функціонує на базі державного майна, створюється та контролюється державою і безпосередньо здійснює господарську діяльність, володіючи необхідним обсягом правосуб’єктності

                                                                               

Форми

    Види (за метою діяльності)

                          

Корпоративне

                                                        ↓                    ↓

Казенне (мета – задоволення державних або соціальних потреб)

Комерційне (мета - отримання прибутку)

Унітарне   

                                                                    

Державне унітарне

підприємство

Державне акціонерне товариство

                                                                

Держава  та  орган,  до  сфери  управління  якого  входить державне комерційне підприємство, не несуть  відповідальності  за його зобов'язаннями  крім випадків,  передбачених ГК та іншими законами. Тобто за загальним правилом держава не несе субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями державного комерційного підприємства.

        Статутний  фонд   державного   комерційного   підприємства утворюється уповноваженим органом,  до сфери управління якого воно входить,   до   реєстрації   цього   підприємства   як    суб'єкта господарювання.  Мінімальний  розмір  статутного  фонду державного комерційного підприємства має встановлюватися спеціальним законом, який ще не прийнято.

     У  разі  якщо  вартість  активів  державного  комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж розмір  статутного  фонду,  передбачений  статутом   підприємства, орган,  до  сфери  управління  якого  входить  дане  підприємство, зобов'язаний  провести  в  установленому  законодавством   порядку зменшення  його  статутного  фонду,  але  не  нижче  встановленого мінімального розміру статутного фонду.

     Державне   унітарне   комерційне  підприємство  може  бути перетворено  у  випадках  та  порядку,  передбачених  законом,   у корпоратизоване  підприємство  (державне  акціонерне  товариство).

     Державне  комерційне  підприємство зобов'язане приймати та виконувати  доведені  до  нього  в  установленому   законодавством порядку  державні  замовлення і державні завдання,  враховувати їх при формуванні виробничої програми,  визначенні  перспектив  свого економічного  і  соціального  розвитку  та виборі контрагентів,  а також складати і виконувати річний та  з  поквартальною  розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

         Державне комерційне підприємство не має  права  безоплатно передавати   належне   йому   майно   іншим  юридичним  особам  чи громадянам,  крім  випадків,  передбачених  законом.  Відчужувати, віддавати  в  заставу  майнові  об'єкти,  що  належать до основних фондів,  здавати в оренду цілісні  майнові  комплекси  структурних одиниць  та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу,  до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

В імперативному порядку встановлено перелік фондів, утворення яких обов’язкове для державних комерційних підприємств. За рахунок прибутку (доходу) вони утворюють, призначені для покриття витрат, спеціальні (цільові) фонди: амортизаційний, фонд розвитку виробництва, фонд оплати праці, резервний, інші, передбачені статутом. Порядок їх використання визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

     Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до   основних   фондів   державного   комерційного   підприємства, використовуються теж відповідно до затвердженого фінансового плану.

     Списання  з  балансу  не  повністю  амортизованих основних фондів,  а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного   підприємства  можуть  проводитися  лише  за  згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Державне підприємство може мати власні філії і представництва як структурні підрозділи, може вступати у господарські об’єднання, але за згодою органу, в управлінні якого воно знаходиться.

У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов’язково проводиться ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.

Важливо пам’ятати, що хоча за загальним правилом підприємство може виступати засновником інших юридичних осіб – суб’єктів підприємництва, але для державних підприємств встановлено виняток з цього правила: Декретом КМУ «Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 року їм заборонено виступати засновниками суб’єктів підприємництва (це обмеження не поширюється на певні господарські об’єднання, вказані у Декреті).

Особливий правовий статус визначений для казенного підприємства.

Таблиця 6. Правове становище казенного підприємства

 

Ознаки казенного підприємства

1.

Створюється рішенням КМУ за наявності визначених у ч.1 ст.76 ГК умов (здійснює господарську діяльність, дозволену лише державним підприємствам; основним споживачем продукції (понад 50%) є держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції, яке не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів підприємства заборонено законом)

2.

Наділене державним майном на праві оперативного управління

3.

Діє на підставі статуту, розробленого на основі Типового статуту казенного підприємства, і затвердженого галузевим міністерством (відомством)

4.

Функції власника майна, контроль за діяльністю здійснює галузеве міністерство (відомство)

5.

Керівник призначається галузевим міністерством (відомством) за контрактом

6.

Здійснює господарську діяльність з метою задоволення державних або соціальних потреб  і без мети отримання прибутку (або ця мета не основна)

7.

Зобов’язане виконувати державне замовлення і державні контракти

8.

Відповідає за зобов’язаннями лише коштами, що є в його розпорядженні

9.

Субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями несе держава

10.

За рішенням КМУ може бути перетворене в державне комерційне підприємство

11.

Одержує кредити під гарантію органу, до сфери управління якого входить

12.

Не може бути суб’єктом банкрутства

Комунальні підприємства можуть бути лише унітарними. Комунальне унітарне підприємство утворюється  компетентним органом  місцевого  самоврядування  в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності  і  входить  до  сфери його управління.

     Орган,   до  сфери  управління  якого  входить  комунальне унітарне підприємство,  є  представником  власника  -  відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах,  визначених ГК та іншими законодавчими актами. 

Залежно від  мети комунальні унітарні підприємства поділяються на комерційні і некомерційні.

       Майно комунального  унітарного  підприємства  перебуває  у комунальній  власності  і  закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне  підприємство) або  на  праві  оперативного  управління  (комунальне некомерційне підприємство). Отже, комерційне комунальне унітарне підприємство є суб’єктом підприємництва.

      Статутний  фонд   комунального   унітарного   підприємства утворюється  органом,  до сфери управління якого воно входить,  до реєстрації його як  суб'єкта  господарювання.  Мінімальний  розмір статутного фонду    комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою, що думається, не справедливо. Це мало б бути вказано у спеціальному законі.

     Комунальне  унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування,  до сфери управління якого воно входить.

     Комунальне    унітарне    підприємство   очолює   керівник підприємства,  що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.

     Державні підприємства можуть об’єднуватися за рішенням чи з дозволу органу державної виконавчої влади, в управлінні якого знаходяться, у господарські об’єднання. Одним із таких об’єднань є холдинг або холдингова група, хоча законодавець уникає цих понять і не застосовує в законі. У холдинговій групі є дві категорії учасників: холдингова компанія та її корпоративні підприємства. Холдингова компанія у такому об’єднанні є суб’єктом організаційно-господарських повноважень щодо своїх корпоративних підприємств завдяки володінню контрольними пакетами акцій останніх. Правовий статус холдингової компанії загалом регулює спеціальний закон, але він не врегульовує відносин всередині холдингу, що є недоліком.

ЗУ „Про холдингові компанії в Україні” від 15 березня 2006 року визначає загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації. Згідно ст. 1 цього Закону розрізняється державна холдингова компанія і холдингова компанія. Державна холдингова компаніяце холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі. 

Холдингова компанія - це відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. Під корпоративним підприємством розуміється господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія (холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) – це пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства).

Таблиця 7. Державні холдингові компанії

Ознаки державних холдингових компаній

1.

Утворюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації.

2.

Статутний фонд формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку

3.

Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава

4.

Акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам.

5.

Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного фонду державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств.

6.

Державна холдингова компанія не може бути корпоративним підприємством іншої холдингової компанії.

7.

Рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій (часток, паїв) яких передано до статутного фонду такої холдингової компанії.

8.

Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

9.

Холдингова компанія здійснює проведення внутрішнього аудиту (контролю) своїх корпоративних підприємств.

10.

Холдингова компанія протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу на рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність та фінансову звітність своїх корпоративних підприємств.

11.

Холдингова компанія здійснює проведення внутрішнього аудиту (контролю) своїх корпоративних підприємств.

12.

У разі проведення загальних зборів акціонерів (учасників) корпоративного підприємства виконавчий орган такого підприємства зобов'язаний письмово повідомити державну холдингову компанію та орган, уповноважений управляти державним майном, відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок скликання загальних зборів.

13.

Орган, уповноважений управляти державним майном, зобов'язаний прийняти рішення з кожного питання, внесеного до порядку денного загальних зборів корпоративного підприємства, та надати відповідне доручення на голосування представнику в термін та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України. Представник має право брати участь у загальних зборах тільки після отримання відповідного доручення на голосування від органу, уповноваженого управляти державним майном.

14.

ДХК виконує повноваження, передбачені ст. 9 Закону «Про управління об’єктами державної власності» (уклад. контракти з керівниками корпор. підпр., розробляє фінансові та інвестиційні плани ДХК і корпоративних підприємств, здійснює аналіз фінансово-господ. д-сті)

15.

Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства (ст. 126 ГК).

Холдингові компанії можуть утворюватися органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та іншими суб'єктами на договірних засадах.

Статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного фонду холдингової компанії.

Згідно ст. 6 Закону державні холдингові компанії утворюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації.

Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава.

Статутний фонд державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

     Галузі або сфери діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації, визначаються Кабінетом Міністрів України.

        Порядок утворення державних холдингових компаній затверджується центральним органом виконавчої влади з питань економіки та Фондом державного майна України.

Акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам.

Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного фонду державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств.

Державній холдинговій компанії забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного фонду, до завершення процесу її приватизації.

       Державна холдингова компанія не може бути корпоративним підприємством іншої холдингової компанії.

Рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій (часток, паїв) яких передано до статутного фонду такої холдингової компанії.

Підготовку до продажу акцій державної холдингової компанії проводять її засновник (засновники) та державні органи приватизації у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом. При цьому акції (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного фонду, не передаються державним органам приватизації з метою їх подальшого продажу.

      Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Стосовно  особливостей управління холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв), переданим до статутного фонду державних холдингових компаній, слід сказати наступне. У разі проведення загальних зборів акціонерів (учасників) корпоративного підприємства виконавчий орган такого підприємства зобов'язаний письмово повідомити державну холдингову компанію та орган, уповноважений управляти державним майном, відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок скликання загальних зборів.

Державна холдингова компанія спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обирає представника, який буде представляти інтереси холдингової компанії на загальних зборах корпоративного підприємства.

Орган, уповноважений управляти державним майном, зобов'язаний прийняти рішення з кожного питання, внесеного до порядку денного загальних зборів, та надати відповідне доручення на голосування представнику в термін та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України.

Представник має право брати участь у загальних зборах тільки після отримання відповідного доручення на голосування від органу, уповноваженого управляти державним майном.

      Аудиторська перевірка холдингової компанії та її корпоративних підприємств здійснюється щорічно відповідно до закону.

      Холдингова компанія здійснює проведення внутрішнього аудиту (контролю) своїх корпоративних підприємств.

      Протягом місяця з дня державної реєстрації холдингової компанії така компанія має оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

      Холдингова компанія протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу на рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність та фінансову звітність своїх корпоративних підприємств.

      Закон встановлює загальні підстави ліквідації холдингової компанії , визначаючи, що вона здійснюється згідно із законодавством, а також у разі:

ліквідації всіх корпоративних підприємств холдингової компанії та залишення у статутному фонді холдингової компанії холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства;

скасування відповідним органом Антимонопольного комітету України або Кабінетом Міністрів України дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання;

прийняття загальними зборами акціонерів холдингової компанії рішення про її ліквідацію.

Особливостей ліквідації державних холдингових компаній закон не передбачає. Проте, оскільки власником майна такого холдингу залишається держава, зрозуміло, що без згоди чи відповідного рішення уповноваженого управляти державним майном органу це питання не вирішується.

       Згідно ст. 126 ГК, якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства.

Оскільки у холдингу існують відносини залежності, виникає питання про те, чи слід вважати холдингом асоційовані підприємства (ч.1 ст. 126 ГК), адже це також група суб’єктів господарювання, пов’язаних між собою відносинами залежності – простої або вирішальної. Для виникнення простої залежності достатньо, наприклад, пакета акцій у розмірі 25% + 1 акція. Для вирішальної залежності переважну участь у статутному фонді та управлінні повинне мати контролююче підприємство, що володіє контрольним пакетом акцій. За Законом України «Про холдингові компанії в Україні» холдингова компанія володіє пакетом акцій, кожен з яких перевищує 50% чи становить величину, що забезпечує вирішальний вплив на діяльність корпоративного підприємства. Звідси можна зробити висновок, що залежність між асоційованими підприємствами є підставою кваліфікації групи цих підприємств як холдингу лише у випадку, коли одне корпоративне підприємство володіє пакетами акцій кожного з інших підприємств у розмірі більше 50%.

Об’єднаннями підприємств є також асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Але державні і комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, як закріплено у ч.6 ст. 120 ГК.

Вони утворюються за галузевою (транспорт, вугільна промисловість), міжгалузевою чи територіальною ознакою (республіканські, обласні, міські).

Таблиця 8. Державні (комунальні) господарські об’єднання 

 

Державне (комунальне) господарське об’єднання – це об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням КМУ або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (ін. органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування

1.

Створюються в розпорядчому порядку і діють на основі статуту

2.

Учасники – лише державні (комунальні) підприємства

3.

Управління здійснюється правлінням на чолі з генеральним директором об’єднання

4.

Виключення та включення учасників здійснюється лише за рішенням засновника (органу, що прийняв рішення про створення)

5.

Реорганізація та ліквідація здійснюється лише за рішенням засновника (органу, що прийняв рішення про створення)

6.

Правовий титул майна – право господарського відання або право оперативного управління

7.

Виконують функції власника майна щодо підприємств-учасників об’єднання

8.

ДГО виконують повноваження, передбачені ст. 9 Закону «Про управління об’єктами державної власності» (уклад. контракти з керівниками підпр., розробляє фінансові та інвестиційні плани ДГО і підприємств та держ. АТ, здійснює аналіз фінансово-господ. д-сті)

9.

Нормативно-правове регулювання: ГК України (ч.4 ст.119, ч.4 ст. 122, ч. 2. ст. 124), Закон «Про управління об’єктами державної власності» (ст.4; ст.9)

Прикладами державних корпорацій є «Укрбуд», «Укртрансбуд», «Укрбудматеріали», державним концерном є «Укрцемент». Декретом КМУ №19-93 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів» від 19 лютого 1993 року їм було делеговано функції і повноваження щодо утворення державних унітарних підприємств.

Особливості правового становища державного банку визначені у Законі «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. і їх пропоную розглянути за таблицею 10. Термін державні банки сьогодні застосовується щодо банків, у яких держава є учасником, хоча згідно Закону статутний капітал державного банку має бути сформований повністю за державні кошти. Попередньо зауважу, що нинішні державні банки, попри подолання монополії державної власності, відіграють значну роль в економіці України – це ВАТ «Державний ощадбанк України» та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Таблиця 10. Державний банк

Державний банк (ДБ) - це банк, створений за рішенням КМУ на основі державної власності (ч.1 ст.337 ГК), 100% статутного капіталу якого належить державі (ст. 7 Закону «Про банки і банківську діяльність»)

1.

Засновується за рішенням КМУ, який попередньо отримав позитивний висновок НБУ щодо заснування ДБ (такий висновок потрібний і для реорганізації чи ліквідації ДБ, за винятком випадку банкрутства)

2.

Законом про Держбюджет на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу ДБ

3.

Діє на основі статуту, затвердженого КМУ

4.

Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі ДБ, через органи управління ДБ

5.

Органи управління – наглядова рада (має особливий статус, визначений законом) і правління банку – виконавчий орган

6.

Орган контролю – ревізійна комісія

7.

Зміна розміру статутного капіталу здійснюється за рішенням КМУ при наявності позитивного висновку НБУ

8.

Вправі використовувати державні символи – прапор і герб та в найменуванні вказувати «державний»

9.

Часткове або повне відчуження державою акцій (паїв), належних їй у ДБ, призводить до втрати банком статусу державного.

Отже, особливістю суб’єктів господарювання, створених на базі державної чи комунальної власності є те, що вони створюються і ліквідуються у розпорядчому порядку, право власності на майно належить державі або органу самоврядування, яким підконтрольні і підзвітні ці суб’єкти; з відповідним державним органом чи органом самоврядування вказані суб’єкти узгоджують певні управлінські рішення; вони мають також спеціальні обов’язки і характеризуються особливостями господарсько-правової відповідальності.