80298

Правове регулювання майнових відносин у сфері господарювання (підприємництва)

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Похідні від права власності правові титули майна: право довірчої власності право господарського відання право оперативного управління право користування. Проблемні питання правового режиму майна господарського товариства. Особливості правового режиму окремих видів майна військового майна основних фондів майна творчих спілок видавництв підприємств книгорозповсюдження редакцій ЗМІ Національної академії наук України земельних ділянок державної та комунальної власності. Правове регулювання економіки базується сьогодні на Конституції...

Украинкский

2015-02-16

230.5 KB

7 чел.

PAGE  23

Лекція до теми 7.

Правове регулювання майнових відносин у сфері господарювання (підприємництва)

1. Сучасні тенденції регулювання майнових відносин у сфері господарювання (підприємництва).

2. Особливості державного регулювання майнових відносин у сфері господарювання (підприємництва).

3.   Право власності – основне речове право у сфері підприємництва.

4.  Похідні від права власності правові титули майна: право довірчої власності, право господарського відання, право оперативного управління, право користування.

5. Проблемні питання правового режиму майна господарського товариства.

6. Особливості правового режиму окремих видів майна (військового майна, основних фондів, майна творчих спілок, видавництв, підприємств книгорозповсюдження, редакцій ЗМІ, Національної академії наук України, земельних ділянок державної та комунальної власності).

1. Сучасні тенденції регулювання майнових відносин у сфері господарювання (підприємництва). Проблеми правового регулювання майнових відносин у сфері господарювання (підприємництва).

Із здобуттям незалежності Україна стала орієнтуватися на ринкову модель економіки, що неминуче призвело до змін у регулюванні майнових відносин. Правове регулювання економіки базується сьогодні на Конституції України, ЦК України, ГК України, Земельному кодексі, Митному кодексі та низці спеціальних Законів: „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 року, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про господарські товариства”, „Про холдингові компанії в Україні”, “Про акціонерні товариства”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”,  „Про інвестиційну діяльність”, „Про наукові парки”, „Про оренду державного та комунального майна”, „Про передачу державного та комунального майна”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про приватизацію державного майна”, „Про ціни і ціноутворення”, „Про концесії”, „Про цінні папери і фондовий ринок”, „Про захист економічної конкуренції”, „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, Законах про спеціальні економічні зони та режими інвестиційної діяльності та ін. Триває розбудова і удосконалення цього законодавства.

Як відомо, Україна обрала відмінний від РФ підхід до регулювання майнових приватних і майнових неприватних відносин (державний сектор економіки та комунальний, а також організаційно-управлінські відносини у сфері економіки). У нас приватні майнові відносини регулюються ЦК, а неприватні майнові та організаційні повноваження регулює ГК, хоча ГК охоплює регулюванням всіх суб’єктів господарювання, а отже і осіб приватного права, що здійснюють господарську діяльність. Донині спірним залишається питання про потребу в двох кодексах. Українські цивілісти (Шевченко Я.М., Довгерт А.С., Кузнєцова Н.С. та ін.) пропонують доповнити ЦК, розширивши предмет регулювання ЦК організаційно-управлінською діяльністю, і припинити чинність ГК.

Представники вітчизняної школи господарського права твердять, що на даному етапі це недоцільно (Мамутов В.К., Пронська Г.). У ст. 13 Конституції йдеться про модель соціально орієнтованої економіки, а це, на думку „господарників”, синтез капіталістичних і соціалістичних елементів. Соціальна орієнтація економіки досягається за допомогою планування загальнодержавних та регіональних програм соціально-економічного розвитку та широкого використання публічно-правових засобів. Засобами приватно-правового характеру така орієнтація забезпечуватись не може. Для цього потрібна відповідна господарська компетенція, яка передбачає, зокрема, наявність господарських прав щодо управління різними видами ресурсів. Із ст. 42 Конституції випливає і обов’язок держави забезпечити захист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, що здійснюється не приватно-правовими засобами. Це ж стосується і системи оподаткування, захисту субєктів господарювання, збереження державної власності на землю. На думку „господарників”, конкурентний ринковий механізм може існувати лише під строгим контролем держави. А також слід досягнути узгодження публічних та приватних інтересів у ринковій економіці. Досвід Японії, Великобританії свідчить про необхідність державного регулювання економічних відносин, а отже ринку. Проте це регулювання не повинно бути надмірним.

Практика показала, що нині має місце тенденція до зближення систем правового регулювання господарської діяльності у світовому масштабі, на що вказують міжнародні конвенції, зокрема, Віденська 1980 року.

Певні особливості проявляються в уніфікації господарського законодавства СНД, яке поступово комерціалізується і ще зберігає деякі елементи законодавства госпрозрахункового типу.

Слід зауважити, що активно нині формується європейське господарське право як право наднаціональне. Зарубіжні законодавчі акти показують, що ними забезпечується певний порядок господарювання, а акти є певною системою. В СРСР теж була така система актів, але її розрушено, натомість сучасне законодавство ще не здатне діяти як система, що забезпечує господарський порядок, дисципліну цін, попередження економічної злочинності, поєднання публічних і приватних інтересів. Не сприяє цьому і різна термінологія законів, і різне регулювання одних і тих же відносин. Цю проблему найближче майбутнє має вирішити. Разом з тим, потрібно враховувати сучасні тенденції розвитку бізнесу, особливості нашої економіки і власний досвід. Мабуть, не потрібно копіювати чуже, а варто виробити своє. Досліджуючи моделі правового регулювання господарської діяльності у країнах з розвинутою економікою, вітчизняні „господарники” констатують, що впродовж ХІХ – середини ХХ ст. у них сформувалась система правового забезпечення функціонування якісно ускладненої економіки. Вона поєднала приватно-правові і публічно-правові начала і формувалась еволюційно. Цю модель правового регулювання майнових відносин вітчизняні „господарники” найменували євро-японською. На противагу їй діє модель правового забезпечення планової економіки, яка централізовано управляється. Це модель СРСР. Вона формувалась революційним шляхом.

В обох моделей є деякі спільні риси (наявність таких інститутів як банківське право, транспортне, торгово-промислове, а також плановість, централізація управління – правда, в різних обсягах). Вважається, що триває процес формування нової моделі правового регулювання майнових відносин шляхом конвергенції обох попередніх моделей. Цей процес характерний для багатьох пострадянських держав.

У звязку з економічними реформами поступово стирається різниця вітчизняної і західних систем правового регулювання господарської діяльності.

Для порівняння можна навести як приклад перелік інститутів комерційного права зарубіжних країн, що здійснив К. Осакве. Він свідчить про відповідність розуміння господарської (у т.ч. підприємницької) діяльності в Україні комерційній діяльності в інших державах.

Інститути комерційного права

Морське право

Право регулювання цінних паперів

Право інтелектуальної власності

Право довірчого управління майном

Право забезпечення виконання зобовязань

Право страхування

Право власності

Юридичні форми підприємництва

Банківське право

Право:

комерційної реклами;

захисту прав споживачів;

антимонопольне;

житлових відносин;

транспортне

Зобовязальне право

Фінансове право

Право банкрутства

Для регулювання майнових відносин у сфері господарювання притаманні такі тенденції, як урахування специфіки певних видів майна, правового статусу суб’єктів, певних режимів господарювання.

2. Особливості державного регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Українську економіку можна охарактеризувати як змішану. Для такої економіки, як і для планової, необхідним є державне управління. Згідно глави 2 ГК держава здійснює стратегічну і поточну економічну та соціальну політику за основними напрямами (ст.10 ГК) встановленими законом засобами державного регулювання господарської діяльності (ст. 12).

Основні напрями економічної політики держави:

    структурно-галузева політика;

    інвестиційна  політика;

    амортизаційна  політика;

    політика  інституційних перетворень;

    цінова  політика;

    антимонопольно-конкурентна політика;

    бюджетна    політика;

    податкова  політика;

    грошово-кредитна   політика;

    валютна  політика;

    зовнішньоекономічна  політика.

У соціально-економічній сфері держава  здійснює  соціальну політику  захисту  прав  споживачів,  політику  заробітної плати і доходів  населення,  політику  зайнятості,  політику   соціального захисту та соціального забезпечення.

Основні засоби державного регулювання господарської діяльності

    державне замовлення;

    ліцензування, патентування і квотування;

    сертифікація та стандартизація;

    застосування нормативів та лімітів;

    регулювання цін і тарифів;

    надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

    надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

    Ст. 19 ГК  визначає сфери контролю і нагляду держави за господарською діяльністю субєктів господарювання. Ця позиція законодавця важлива з огляду на виконання прокуратурою функції захисту інтересів держави і функції нагляду згідно перехідних положень Конституції. Можна сказати, що прокуратура має тримати у полі зору визначені ГК сфери нагляду за господарською діяльністю. Хоча функцію нагляду прокуратури і нагляд за господарською діяльністю не слід ототожнювати і сплутувати. Господарським кодексом це завдання контролю і нагляду за господарською діяльністю покладене на державні органи виконавчої влади. Проте у наглядовій функції прокуратури цей напрям державної діяльності має бути врахований як один із важливих.

Згідно ст. 19 ГК держава  здійснює  контроль  і  нагляд  за   господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

    збереження  та  витрачання  коштів і  матеріальних  цінностей суб'єктами  господарських  відносин - за  станом  і  достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

    фінансових,  кредитних  відносин,  валютного  регулювання  та податкових  відносин  -  за додержанням суб'єктами  господарювання кредитних  зобов'язань перед державою і розрахункової  дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

    цін   і   ціноутворення  -  з  питань  додержання  суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

    монополізму   та   конкуренції   -   з   питань    додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

    земельних відносин  -  за  використанням  і  охороною земель; водних  відносин  і  лісового  господарства  - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

    виробництва  і  праці  -  за безпекою  виробництва  і  праці, додержанням  законодавства  про працю; за  пожежною,  екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм  і правил,  якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

    споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

    зовнішньоекономічної  діяльності -  з  питань  технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Контроль і нагляд за господарською діяльністю є складовою управління у сфері господарювання.

Особливості управління держави господарською діяльністю у державному секторі економіки загалом визначені у ст. 22 ГК. Стосовно компетенції окремих державних органів та суб’єктів щодо управління господарською діяльністю слід звернути увагу на спеціальний Закон “Про управління об’єктами державної власності” від 21.09. 2006 року, у якому визначено повноваження КМУ, ФДМУ, Національної академії наук України, господарських структур (Див. Закон). Об’єктами управління згідно даного Закону є різні види державного майна, окрім майна, що становить власність Українського народу за ст. 13 Конституції України. Не віднесено до об’єктів управління за цим Законом і здійснення прав інтелектуальної власності.

Існує ще низка спеціальних законів, які стосуються діяльності конкретних суб’єктів управління державним майном. Наприклад, Закон «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010 р. Це Закон «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 07.02.2002 року,у якому передбачено особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, які перебувають у відання національної академії наук та галузевих академій наук (Див. ст.3 та ст.4 Закону). Законом України «Про наукові парки»  від 25.06.2009 року передбачено повноваження наукового парку щодо управління його майном, а також повноваження вищого навчального закладу чи наукової установи як засновників наукового парку (Див. Закон). Закон «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 р., „Про господарську діяльність у Збройних Силах” від 21.09.1999 р. визначає управлінські повноваження щодо військового майна для Міноборони. Конкретні управлінські повноваження ФДМУ стосовно приватизації державного майна визначають закони про приватизацію.

Питання щодо управління державним майном регулюються і низкою підзаконних актів. Чільне місце серед них займають Постанови КМУ. Наприклад, Постанова КМУ від 28.12.2000 року «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил», Постанова КМУ «Про управління корпоративними правами держави» 2000 року та ін.

3.   Право власності – основне речове право у сфері підприємництва.

Згідно ст. 316 ЦК право власності – право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Змістом цього права є володіння, користування і розпорядження майном. Майно по різному визначено у ЦК і ГК. Ст. 190 ЦК визначає майно як особливий обєкт, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки. Майнові права визнаються речовими правами і вони є неспоживною річчю.

У ст. 139 ГК майном у сфері господарювання  визнається  сукупність  речей та інших  цінностей  (включаючи  нематеріальні  активи),  які  мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів  господарювання  та  відображаються  в  їх  балансі  або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна  цих суб'єктів. Таким чином, законодавець під майном розуміє і речі, і інші цінності, що мають вартісну оцінку. Чи правильно під цими цінностями розуміти майнові права та обовязки, як в ЦК записано? Спірно. Мабуть, у ГК все ж цінності розуміються ширше. Сюди відносять і права інтелектуальної власності, хоча за ЦК вони не є обєктом речових прав, а є самостійним обєктом із своїм правовим режимом. Проте на практиці виникає питання про переведення майнових прав інтелектуальної власності у товар, про їх відображення у статутному капіталі як майна, про їх відображення у матеріалах фінансової звітності. Тому ці питання регулюються підзаконними актами бухгалтерського обліку.

Але висновок такий: на жаль, ні в ЦК ні в ГК визначення майна не позбавлене вад.

Відповідно до ЦК слід вирізняти рухоме і нерухоме майно, що важливо для розрізнення його правового режиму. Під правовим режимом майна прийнято розуміти обсяг повноважень певного субєкта щодо цього майна, способи його набуття і правову охорону майна. Для угод з нерухомим майном передбачено обов’язковість письмової форми, державної реєстрації, нотаріального посвідчення. Особливості існують і у його використанні, порядку відчуження і ін.

Доцільно виділити речову форму майна (тілесне майно або речі) і ,так зване, безтілесне майно, до якого відносять нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери.

Нематеріальні активи ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає як об’єкти інтелектуальної, у т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку. 

До нематеріальних активів належать:

  •  об’єкти інтелектуальної власності;
  •  науково-технічна інформація;
  •  права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами НПС тощо.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об’єктів до стану, придатного для використання. Погашення вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості та строків корисного їх використання. Цей строк визначається самим підприємством, але не може бути більшим за 10 років або строку діяльності підприємства, якщо останнє було створене на визначений строк. Якщо вартість нематеріальних активів не зменшується в процесі їх використання (н-д, товарний знак) амортизація не нараховується.

     Залежно  від  економічної  форми,  якої  набуває  майно  у процесі  здійснення  господарської  діяльності,  майнові  цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

    Основними  фондами виробничого і невиробничого призначення є  будинки,   споруди,   машини   та   устаткування,   обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання,  що віднесено законодавством до основних фондів. Це матеріально-речові цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди використовуються поступово, перенесення їх вартості на витрати виробництва відбувається за допомогою амортизаційних відрахувань, які здійснюються протягом нормативного строку експлуатації основних фондів. За цим критерієм основні фонди поділяють на 4 групи: 1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (строк експлуатації – 20 років;, норма амортизації – 5% балансової вартості на календарний рік); 2) автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до них), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування, приладдя до них (строк експлуатації – 4 роки, норма амортизації – 25 %); 3) будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2, 4 (норма амортизації – 6%); 4) об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку (норма амортизації – 15 %). Суб’єкт господарювання як платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують зазначені норми. Для технологічних парків, їх учасників і спільних підприємств при виконанні проектів, зареєстрованих у встановленому ЗУ «»Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»  порядку, передбачена щорічна 20-відсоткова норма прискореної амортизації основних фондів груп 3 і 4.

     Оборотними   засобами   є   сировина,  паливо,  матеріали, малоцінні предмети та предмети,  що швидко зношуються,  інше майно виробничого    і    невиробничого    призначення,   що   віднесено законодавством до оборотних засобів. Ці матеріально-речові цінності зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на готову продукцію.

     Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші  у національній   та  іноземній  валюті,  призначені  для  здійснення товарних відносин цих  суб'єктів  з  іншими  суб'єктами,  а  також фінансових відносин відповідно до законодавства.

    Товарами   у   складі   майна   суб'єктів   господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси),  виконані  роботи та послуги.

     Особливим  видом  майна  суб'єктів  господарювання є цінні папери.

     У майні суб’єктів господарювання вирізняють спеціальні фонди та резерви – грошові кошти, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням, передбаченим законодавчо або статутом чи ін. установчим документом.

Спеціальні фонди та резерви поділяються на обов’язкові (передбачені як такі законодавством) та необов’язкові (створюються на розсуд суб’єкта господарювання чи власника його майна). До обов’язкових належить амортизаційний фонд, що призначений для відновлення основних фондів і формується та поповнюється за рахунок амортизаційних відрахувань, фонд охорони праці, що створюється відповідно до ЗУ «Про охорону праці» від 14.12.1992 р. – джерелами його формування є частина прибутку, що визначається колективним договором, і спеціальні відрахування від собівартості продукції. Для деяких суб’єктів господарювання обов’язковим є страховий або резервний фонд, як, наприклад, для АТ, ТОВ, ТДВ – формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку суб’єкта. У виробничому кооперативі обов’язкові пайовий, неподільний, резервний і спеціальний фонди. У комерційних банках створюються обов’язкові резерви в порядку, визначеному НБУ (Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України, затв. Постановою Правління НБУ від 21.04.2004 р. № 172). Суб’єкти господарювання можуть формувати відповідно до своїх внутрішніх документів і інші необов’язкові спеціальні фонди та резерви, в тому числі фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення, інноваційний фонд – для фінансування проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і фінансування інших заходів щодо освоєння нових технологій (формується, як правило, за рахунок спеціальних відрахувань від вартості реалізованої продукції).

Запровадження в Україні з 1 січня 2000 року міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності зумовило використання нових понять – оборотні та необоротні активи, що великою мірою охоплюють зміст понять основні фонди, оборотні засоби, кошти, спеціальні фонди та резерви, нематеріальні активи.

     Майновий   стан   суб'єкта   господарювання   визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається   у   бухгалтерському   обліку  його  господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Власник вправі використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, окрім випадків, встановлених законом (ст. 320 ЦК). Законом можуть встановлюватися і умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (наприклад, використовувати землю за цільовим призначенням, або приватизований цілісний майновий комплекс використовувати відповідно до умов приватизаційної угоди ).

До  державного  майна  у  сфері  господарювання   належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів,  нерухоме майно,  інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств,  акції (частки,  паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм  власності,  а  також  майно, закріплене  за  державними  установами  і  організаціями  з  метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через  уповноважені органи державної влади здійснює права власника також  щодо  об'єктів   права   власності   Українського   народу.

           Кабінет Міністрів України  встановлює  перелік  державного майна,   яке   безоплатно   передається  у  власність  відповідних територіальних громад (комунальну  власність).  Передача  об'єктів господарського  призначення  з  державної  у  комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому Законом „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”.

     Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати  виключно   державним   підприємствам,   установам   і організаціям.

     Види  майна,  що  може  перебувати  виключно  у  державній власності,  відчуження якого недержавним суб'єктам  господарювання не  допускається,  а  також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна,  яке належить до основних фондів  державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом. Це стосується певних видів військового майна, об’єктів, приватизація яких заборонена, об’єктів загальнодержавного значення, оренда яких заборонена та ін. Відчуження державних акцій, що вкладені у статутний капітал АТ, заборонено без відповідного дозволу державного органу виконавчої влади згідно ЗУ «Про управління об’єктами державної власності».

Суб'єктам господарювання  може  передаватися  у  власність земля із закритими водоймами,  ділянками лісів, загальнопоширеними корисними  копалинами,  що  знаходяться  в  ній,  у   тому   числі громадянам   для   ведення   фермерського  господарства,  а  також сільськогосподарським    підприємствам    -    для   господарської діяльності. (Дискусія щодо платної і безоплатної передачі, щодо обов’язковості приватизації землі під будинками – Земельний кодекс). Проте діє мораторій щодо відчуження земель с/г призначення (Див. ЗК).

    Зміна  правового  режиму  майна  суб'єкта   господарювання здійснюється  за  рішенням  власника  (власників)  майна у спосіб, передбачений ГК та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

    Правовий режим майна суб'єкта господарювання,  заснованого на державній (комунальній) власності,  може бути  змінений  шляхом приватизації    майна   державного   (комунального)   підприємства відповідно до закону.

    Правовий режим майна суб'єкта господарювання,  заснованого на  державній  (комунальній) власності,  може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового  комплексу  підприємства  або  майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

    Законом  можуть  бути  визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.

     Суб'єкти  господарювання  зобов'язані  на   основі   даних бухгалтерського  обліку  складати  фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством,  проводити інвентаризацію  належного їм  майна  для  забезпечення  достовірності  даних бухгалтерського обліку та звітності,  надавати фінансову звітність  відповідно  до вимог закону та їх установчих документів.

   Майно єдиного  цілісного  майнового  комплексу  державного (комунального)  підприємства  або  його окремих підрозділів,  що є єдиними  (цілісними)  майновими  комплексами   і   виділяються   в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції  (частини,  паї),  що  належать  державі  у  майні  інших суб'єктів   господарювання,   можуть  бути  відчужені  на  користь громадян  чи  недержавних  юридичних  осіб  і  приватизовані  цими особами відповідно до закону.

        Майно,  що використовується  у  господарській  діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.

      Власник  майна  має  право одноосібно або спільно з іншими власниками  на  основі  належного  йому  (їм)  майна   засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом.

     Власник  має  право  особисто  або  через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької  діяльності  засновувати господарські  організації,  закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної  господарської  діяльності  -  на праві оперативного управління,   визначати   мету   та   предмет   діяльності   таких організацій,  склад  і компетенцію їх органів управління,  порядок прийняття  ними  рішень,  склад  і  порядок  використання   майна, визначати  інші  умови  господарювання  у  затверджених  власником (уповноваженим ним органом)  установчих  документах  господарської організації,   а   також   здійснювати   безпосередньо  або  через уповноважені  ним  органи  у  межах,  встановлених  законом,  інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

    Власник  має  право  здійснювати   організаційно-установчі повноваження  також  на  основі  належних  йому корпоративних прав.

    Таким чином, право власності надає найширші можливості суб’єкту господарювання у здійсненні господарської діяльності і забезпечує ширший обсяг господарської компетенції.

    У ст. 133 ГК визначено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується  їх  господарська  діяльність,  становлять  право власності  та  інші  речові права - право господарського  відання, право оперативного управління.   

4.  Похідні від права власності правові титули майна: право довірчої власності, право господарського відання, право оперативного управління, право користування.

Згідно ст. 316 ЦК особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Цей правовий режим поки що має звужену сферу використання. В основному використовується будівельними організаціями для управління залученими або інвестованими у житло коштами, а також у банківській діяльності для управління спеціально створеними інвестиційними фондами (наприклад, залучення коштів як пенсійних внесків).

    Право господарського відання  є  речовим  правом  суб'єкта підприємництва,   який  володіє,  користується  і  розпоряджається майном,  закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з  обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК та іншими законами.

     Власник   майна,   закріпленого  на  праві  господарського відання  за  суб'єктом  підприємництва,   здійснює   контроль   за використанням  та  збереженням належного йому майна безпосередньо або через   уповноважений   ним   орган,   не   втручаючись    в оперативно-господарську діяльність підприємства.

     Щодо  захисту  права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва,  який  здійснює  господарську діяльність на основі права господарського відання,  має право на захист своїх  майнових прав також від власника.

    Правом  оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається    майном,    закріпленим    за    ним   власником (уповноваженим   ним   органом)   для   здійснення  некомерційної господарської  діяльності,  у межах,  встановлених ГК та іншими  законами,  а  також  власником  майна  (уповноваженим  ним органом).

     Власник   майна,   закріпленого   на   праві  оперативного управління  за  суб'єктом  господарювання,  здійснює  контроль  за використанням  і  збереженням  переданого  в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має  право вилучати  у  суб'єкта  господарювання  надлишкове  майно,  а також майно,  що не використовується,  та майно, що використовується ним не за призначенням.

     Право    оперативного   управління   захищається   законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності. Такий режим майна характерний для державних і комунальних установ, казенних підприємств.

Право користування ще більш вузький правовий режим майна порівняно з правом оперативного управління. Він не надає фактично можливості розпорядитися майном (хоча можуть бути надані певні повноваження щодо розпорядження – н-д, право передати обєкт у суборенду), а порядок і умови використання майна визначаються договором, положенням, ін. актом.

У використання суб’єкт господарювання може надати майно філії чи представництву, іншому структурному підрозділу.

Діяльність орендного підприємства здійснюється на основі цілісного майнового комплексу, наданого йому в оренду.

      Право користування найчастіше застосовується, якщо для заняття господарською діяльністю необхідні природні ресурси. Правовий  режим  використання  окремих   видів   природних ресурсів   (землі,   вод,   лісів,   надр,  атмосферного  повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

     Природні    ресурси    можуть     надаватися     суб'єктам господарювання  для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

    Суб'єкти  господарювання  використовують  у  господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування. Суб'єктам   господарювання  для  здійснення  господарської діяльності  надаються  в  користування  на  підставі   спеціальних дозволів  (рішень)  уповноважених  державою  органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).

    Слід сказати, що всі ці режими можуть застосовуватися суб’єктами господарювання різних форм власності, хоча справедливими є нарікання, що оперативне управління і господарське відання не відповідають засадам ринкової економіки і створюють проблеми відповідальності, управління, розпорядження майном.

     5. Правовий режим майна господарських товариств.

Правовий режим майна регулюється ЦК, ГК, ЗУ „Про господарські товариства”, ЗУ «Про акціонерні товариства», статутом чи засновницьким договором товариства.

      До   господарських    товариств    належать:    акціонерні товариства,  товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою   відповідальністю,   повні   товариства,    командитні товариства.

Правовий режим майна товариства залежить від його організаційно-правової форми.

     Господарське товариство є власником:

    майна, переданого  йому у власність засновниками і учасниками як внески;

    продукції, виробленої в результаті  господарської  діяльності товариства;

    доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

    іншого майна,   набутого   товариством   на   підставах,   не заборонених законом.

     Вкладами    учасників    та   засновників   господарського товариства  можуть  бути  будинки,  споруди,  обладнання  та  інші матеріальні  цінності,  цінні  папери,  права користування землею, водою та іншими  природними  ресурсами,  будинками,  спорудами,  а також  інші  майнові  права  (включаючи  майнові  права на об'єкти інтелектуальної  власності),  кошти,  в  тому  числі  в  іноземній валюті.

      Забороняється використовувати  для  формування  статутного фонду товариства бюджетні кошти,  кошти,  одержані в кредит та під заставу, за винятками, встановленими Законом України «Про господарські товариства».  Фінансовий стан засновників -  юридичних  осіб  щодо  їх спроможності  здійснити  відповідні  внески  до  статутного  фонду господарського  товариства  у  випадках,   передбачених   законом, повинен   бути   перевірений   належним   аудитором  (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників -  громадян  має  бути  підтверджений  декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.  

     Сума  вкладів  засновників  та  учасників   господарського товариства становить статутний фонд товариства.

Проблемні питання формування статутного фонду. Статутний капітал товариства традиційно виконує кілька функцій: є початковою майновою базою товариства, інструментом для визначення частки кожного учасника, гарантом відповідальності перед кредиторами (в межах статутного капіталу) – хоча ця функція законодавцем ослаблюється, судячи зі змін до законодавства щодо ТОВ. За чинним ЦК він спрямований на встановлення співвідношення з розміром чистих активів товариства на кінець фінансового року, що мають бути не меншими від розміру статутного капіталу, що в цілому сприяє гарантуванню відповідальності товариства.

Дискусійного характеру набуло питання про гарантійну функцію статутного капіталу, оскільки, як свідчить досвід зарубіжних країн, норми іноземних законів спрямовані на збереження всього комплексу майна юридичної особи. На жаль, українське законодавство нестабільне і неефективне, щоб виконати таке завдання, не сприяє цьому і податкова система. Проте гарантійної функції статутного капіталу не слід заперечувати, оскільки у його розмірі заявлена нижня межа відповідальності. Верхня включає і те майно, що належить товариству, окрім статутного капіталу.  

Статутний капітал товариства створюється за рахунок вкладів учасників (засновників). За ст. 13 Закону України „Про господарські товариства” вкладами можуть бути: обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. 

Для формування статутного капіталу використовуються майнові права інтелектуальної власності на твори, на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, комерційну таємницю, торговельну марку, селекційні досягнення, а також суміжні майнові права інтелектуальної власності. Не можуть бути внесені у статутний капітал права на наукові відкриття, оскільки відсутні майнові права інтелектуальної власності на цей об’єкт, географічні зазначення, оскільки права на його використання може набути юридична особа лише індивідуально з дозволу компетентного органу  державної влади. Виконуючи функцію індивідуалізації суб’єкта підприємницької діяльності, не може бути вкладом і комерційне найменування, за винятком випадку його передачі разом з цілісним майновим комплексом або частиною цілісного майнового комплексу (ст. 490 ЦК).

Ноу-хау чинним законодавством не визначено як об’єкт права інтелектуальної власності. Його зачасту розглядають як різновид комерційної таємниці. Проте у листі Держпідприємництва від 15 листопада 2002 року вказується, що такий вклад у статутний капітал можливий, хоч і не передбачено, як засвідчити його передачу.

Щодо права користування природними ресурсами, що є спеціальним правом, його оформлення як вкладу у статутний капітал неможливе через необхідність відповідного дозволу компетентного державного органу для товариства, тобто таке право надається державою.

Вклади підлягають грошовій оцінці, що здійснюється відповідно до ст. 115 ЦК за згодою учасників товариства або у встановлених законом випадках підлягають незалежній експертній перевірці.

Статутний капітал не може формуватись за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних в кредит та під заставу, за винятком, встановленим щодо банківських установу зв’язку з подоланням фінансової кризи. Інших заборон закон прямо не передбачає. Але зрозуміло, що не може бути вкладами у статутний капітал майно, яке не перебуває у цивільному обороті. Видається, що недоцільно вносити вклад майном, що швидко псується, продуктами харчування. Очевидно, вкладом може бути  те, що реально існує. Наприклад, очікуваний врожай слугувати вкладом не може. Думається також, що вклад у вигляді певного виду майна чи прав має бути вигідний товариству, потрібний для здійснення його діяльності. Не повинно бути вкладів просто для “обліку”.

Окремі види майна і права інтелектуальної власності є дуже ризиковими для вкладу. Як свідчить практика, оцінка об’єкта права інтелектуальної власності за короткий термін може значно змінитися. Негативні наслідки матимуть місце для товариства і учасників, якщо зміна полягатиме у зменшенні вартості об’єкта.

Зауважимо, що у статутний капітал вноситься не об’єкт права інтелектуальної власності, а права на нього. Досконалої методики оцінки прав інтелектуальної власності немає. Єдиний Закон, що стосується даного питання, “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” не дозволяє належно вирішити проблему оцінки прав інтелектуальної власності. Не вирішено законодавчо і процедуру внесення прав інтелектуальної власності у статутний капітал. Адже до державної реєстрації товариства засновнику ні з ким укладати письмовий договір про передачу прав. Попередній договір, що є по суті обіцянкою, як зауважує В.М. Кравчук, не може нами розглядатися як такий, що свідчить про передачу прав інтелектуальної власності.

Думається, варто законодавчо передбачити способи засвідчення внесення вкладів, бо сьогодні це питання на практиці вирішується по різному, що нерідко призводить до “відмивання капіталу”. Наприклад, права інтелектуальної власності щодо наукового твору “Методика организации учебно-тренировочного процесса футбольной команды” та деякі інші документи про передачу трансферних прав були  оцінені у 3 млрд. 500 млн. грн. та передані футбольним клубом. Суду навіть саму книгу чи її копію як доказ передачі прав на об’єкт, що реально існує, відповідачі не надали.   

Вклади, що за змістом є правами, досить проблематичні для залучення до відповідальності перед кредиторами, особливо, якщо вони не можуть використовуватись у діяльності кредитора. Що стосується прав інтелектуальної власності, то для передачі кредитору невиключних прав потрібна згода особи, яка є власником виключних прав.

У літературі висловлені різні думки щодо вкладів у вигляді прав інтелектуальної власності. О. Янкова вважає за необхідне заборонити такі вклади, з чим не погоджується В.М. Кравчук. Ю. Атаманова пропонує дозволити внесення прав інтелектуальної власності у статутний капітал лише за умови, що такі вклади не входитимуть до мінімального статутного капіталу.

Доцільно все ж не відмовлятися від прав інтелектуальної власності – вкладів, оскільки вони корисні для товариств. Проте, щоб зменшити ризик таких вкладів, необхідно законодавчо передбачити або обмеження їх частки у статутному капіталі – і тут слушна пропозиція Ю. Атаманової - , або заміну іншим майном товариства.

Отже, види вкладів, порядок їх внесення, способи їх внесення, засвідчення їх внесення у статутний капітал господарського товариства потрібно законодавчо врегулювати.

     Товариство    має   право   змінювати   (збільшувати   або зменшувати) розмір статутного фонду у встановленому порядку,  але не нижче визначеної законом мінімальної межі.

     У   господарському   товаристві   створюються    резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду,  а також інші  фонди,  передбачені  законодавством  України або установчими документами товариства.  Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами,  але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства.

          Прибуток   господарського   товариства    утворюється    з надходжень   від  його  господарської  діяльності  після  покриття матеріальних та прирівняних до  них  витрат  і  витрат  на  оплату праці.  З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі,  а також відсотки  по кредитах   банків.  Прибуток,  одержаний  після зазначених розрахунків,  залишається у  розпорядженні  товариства, яке визначає  напрями  його  використання відповідно до установчих документів товариства.

         Кошти,  що  належать господарському товариству, у тому  числі від  продажу  його майна у разі ліквідації, після  розрахунків  по оплаті  праці  осіб,  які  працюють  на  умовах  найму,  виконання зобов'язань   перед   бюджетом,  банками та іншими кредиторами  розподіляються  між учасниками  товариства.

    Майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування,  повертається у натуральній формі без винагороди.  У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти  не  підлягають  розподілу  між  учасниками  товариства   до вирішення  цього  спору  або до одержання кредиторами  відповідних гарантій погашення заборгованості.

     Статутний  фонд холдингової компанії згідно ст. 5 Закону „Про холдингові компанії в Україні” формується за рахунок вкладів засновників  у  формі  холдингових  корпоративних  пакетів акцій  (часток,  паїв),  а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та  нематеріальних  активів,  необхідних  для  забезпечення діяльності холдингової компанії.  Частка у формі майна,  коштів та нематеріальних активів,  необхідних  для  забезпечення  діяльності холдингової   компанії,   не  повинна  перевищувати  20  відсотків статутного фонду холдингової компанії.

     У разі якщо до порядку денного загальних зборів акціонерів холдингової  компанії  включено  питання  про відчуження будь-яких пакетів акцій  (часток,  паїв)  корпоративних  підприємств  та/або ліквідацію  холдингової  компанії,  такі загальні збори визнаються правомочними за умови реєстрації для участі у них  акціонерів  (їх представників),   що   мають  відповідно  до  статуту  холдингової компанії більш як 80 відсотків голосів.

    Прийняття рішення  про  відчуження  будь-яких  пакетів  акцій (часток,    паїв)   корпоративних   підприємств   або   ліквідацію холдингової компанії належить до виключної  компетенції  загальних зборів   холдингової   компанії.   Зазначені  рішення  приймаються більшістю  у  3/4  голосів  акціонерів  (їх  представників),   які зареєструвалися  для  участі  в  загальних  зборах,  з урахуванням обмежень, встановлених Законом.

      Статутом  холдингової  компанії  встановлюються  обмеження щодо   правочинів,  які  мають  право  вчиняти  органи  управління компанії, а також випуску цінних паперів.

       Господарське товариство не може  мати  у  власності  цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є.

      Статутний фонд державної  холдингової компанії формується за рахунок  належних  державі  акцій   (часток,   паїв)   відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

       Акції  державних  холдингових  компаній  не  можуть   бути передані в управління будь-яким особам.

      Державні пакети  акцій  (часток,  паїв)  та  державне  майно, передані  державою  до  статутного  фонду  державної   холдингової компанії,  не  можуть  бути  відчужені  або  перебувати в заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств.

      Державній  холдинговій  компанії  забороняється   вчиняти будь-які  дії,  що  можуть  призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна,  внесених до її статутного фонду,  до  завершення процесу її приватизації.

       Підготовку до  продажу  акцій  державної холдингової компанії проводять   її   засновник   (засновники)   та   державні   органи приватизації  у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей,  визначених Законом.  При цьому  акції  (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного фонду, не передаються державним органам приватизації з метою  їх  подальшого продажу.

     Пакети акцій (часток,  паїв) або інше майно,  передані до статутного фонду державної  холдингової  компанії,  перебувають  у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

6. Особливості правового режиму окремих видів майна (військового майна, основних фондів, майна творчих спілок, видавництв, підприємств книгорозповсюдження, редакцій ЗМІ, Національної академії наук України, земельних ділянок державної та комунальної власності).

а) Правовий режим майна Збройних Сил.

        Законами України „Про Збройні Сили України”, „Про оборону України” закріплено повноваження КМУ щодо забезпечення Збройних Сил державним майном та необхідними ресурсами.

Земельні ділянки військовим частинам надаються у постійне користування згідно ЗУ „Про використання земель оборони” від 27.11.2003 року.

       Міністерство оборони України як центральний орган  управління
Збройних  Сил  України  здійснює  відповідно  до закону управління
військовим майном,  у тому  числі  закріплює  військове  майно  за
військовими  частинами  (у  разі  їх формування,  переформування),
приймає рішення щодо перерозподілу  цього  майна  між  військовими
частинами   Збройних   Сил   України,  в  тому  числі  у  разі  їх
розформування.
           За Законом „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”
військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних   Сил   України   на  праві  оперативного  управління.

         З моменту   надходження  майна  до  Збройних  Сил  України  і
закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України  воно
набуває
статусу військового майна.

          Військові частини використовують закріплене за ними військове  майно  лише  за  його цільовим  та функціональним призначенням.  Облік,  інвентаризація, зберігання,  списання,  використання та передача військового майна здійснюються  у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

        Військові частини ведуть облік закріпленого за ними  майна  у
кількісних,  якісних,  обліково-номерних та вартісних показниках і
враховують  по  відповідних  службах  -   продовольчій,   речовій,
квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.
         Списання військового  майна  за  актами  технічного  стану та
інспекторськими посвідченнями провадиться  командирами  військових
частин   і   посадовими  особами  органів  військового  управління
відповідно   до   їх   компетенції   в   порядку,    встановленому
 Міністерством оборони України.

       Для забезпечення постійного державного контролю за наявністю,
якісним станом  і  ефективністю  використання  військового  майна,
закріпленого   за  військовими  частинами  Збройних  Сил  України,
щорічно проводиться його інвентаризація згідно  з  Положенням  про
інвентаризацію  військового  майна,  яке  затверджується Кабінетом
Міністрів України.

        Інформацію про  результати  інвентаризації  за  минулий   рік
Міністерство   оборони  України  надсилає  до  Кабінету  Міністрів
України у першому кварталі поточного року.

        Відчуження військового майна здійснюється Міністерством
оборони України через  уповноважені  Кабінетом  Міністрів  України
підприємства та організації, визначені ним за
 результатами
тендеру,  після його  списання,  за  винятком  
озброєння та бойової техніки, що передаються лише до військових формувань.

    Рішення про відчуження військового майна,  що є придатним для
подальшого  використання,  але   не   знаходить   застосування   у
повсякденній   діяльності  військ,  надлишкового  майна,  а  також
цілісних майнових комплексів та іншого  нерухомого  майна  приймає
Кабінет   Міністрів   України  за  поданням  Міністерства  оборони
України.
         Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України. Відчуження та реалізація військового майна регулюються Постановами КМУ „Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил” від 28 грудня 2000 року, „Деякі питання реалізації рухомого військового майна” від 11 лютого 2010 року, „Деякі питання реалізації та управління військовим майном” від 15.08.2007 року (Див. Постанови).

    Кошти, одержані    від    реалізації    військового    майна,
зараховуються до Державного бюджету  України  та  використовуються
виключно  на  потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства
оборони України.

      Відповідно до ст.7 Закону „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” військові частини  можуть  передавати  без  шкоди  бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними  рухоме  та  нерухоме
військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.
    Порядок надання   дозволу  військовим  частинам  на  передачу
закріпленого  за  ними  рухомого  та  нерухомого  майна  в  оренду
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

    Забороняється надання   в   оренду   озброєння,  боєприпасів, бойової та спеціальної техніки. Передача військового майна  в  оренду  юридичним  і  фізичним особам  здійснюється  виключно  на конкурсній основі з урахуванням необхідності   підтримання   на   належному   рівні   бойової   та
мобілізаційної  готовності.  Умови та порядок проведення конкурсів
визначаються Фондом державного  майна  України  за  погодженням  з
Міністерством оборони України.

    Оцінка вартості   майна,   що  підлягає  передачі  в  оренду, проводиться   комісіями,   до   складу   яких   входять    фахівці (уповноважені  особи)  Міністерства  оборони  України  або  іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його  регіонального  відділення (представництва) за методикою,  що затверджується Кабінетом Міністрів України.
    Акт оцінки майна, яке передається в оренду,  погоджується з
Фондом  державного  майна України чи його регіональним відділенням
(представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

До оренди військового майна застосовується Закон „Про оренду державного і комунального майна” з врахуванням вимог спеціального законодавства.

Заслуговує уваги Рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2009 року у справі за конституційним поданням приватного підприємства „Автосервіс” (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), де зроблено висновки про військове майно як об’єкт цивільних прав та про поширення переважного права наймача (орендаря) на придбання орендованого військового майна у разі його продажу (Див. Рішення КСУ).  

 Згідно вимог ст. 8 вказаного Закону кошти, одержані   від   здійснення   військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до  Державного бюджету України та використовуються виключно на  національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності
у Збройних  Силах  України,  визначається  Міністерством  фінансів
України та Міністерством оборони України.

    б) Основні фонди.

        Відповідно до ч.5 ст.75 ГК відчужувати майнові об'єкти, що належать
до  основних  фондів,  державне  комерційне підприємство має право
лише за попередньою згодою органу,  до сфери управління якого воно
належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено
законом.  Розпоряджатися в інший спосіб  майном,  що  належить  до
основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у
межах повноважень та у спосіб, що  передбачені
ГК та іншими законами.

      Відчуження нерухомого майна,  а також повітряних і  морських
суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного
транспорту  здійснюється  за  умови   додаткового   погодження   в
установленому порядку з Фондом державного майна України
.
       За ч. 6 ст. 141 ГК відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить  до  основних  фондів,   здійснюється   у   порядку,   що
встановлюється   Кабінетом  Міністрів  України.  Продаж  суб'єктом
господарювання державного майна,  яке належить до основних фондів,
здійснюється лише на конкурентних засадах
.

в) Відповідно до Закону „Про посилення захисту майна редакцій ЗМІ, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок” від 20.05.2010 р. заборонено відчуження приміщень, в яких перебувають
редакції засобів масової інформації, друкарні, видавництва, книгарні,  підприємства книгорозповсюдження, засновниками яких є органи   державної  влади,  місцевого  самоврядування,  об'єднання громадян,  державні науково-дослідні установи,  навчальні заклади, трудові колективи, а також творчі спілки.

    Під відчуженням приміщень розуміється укладення  та  виконання   договорів   купівлі-продажу,   застави, іпотеки,  внесення  їх  до  статутних капіталів (фондів) суб'єктів господарювання,  інших цивільно-правових актів,  які  передбачають перехід  права  власності  або  користування до інших юридичних та фізичних осіб,  а також продаж майна під час провадження у  справі про банкрутство.

    Нерухоме     майно    друкарень,    видавництв, інформаційно-виробничих комплексів, що увійшло до статутних фондів господарських   товариств,   створених   у   процесі  приватизації (корпоратизації)  на  базі  майна,  переданого   у   державну   чи комунальну власність згідно з Законом України "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність" може бути об'єктом оренди виключно редакцій засобів масової інформації,
друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження,
творчих спілок. Перепрофілювання цих об'єктів забороняється.

Законом від 15.01.2009 року тимчасово встановлено мораторій на відчуження приміщень та майна редакцій державних та комунальних ЗМІ, а також мораторій на передачу зазначених приміщень та майна в оренду чи інше користування фізичним і юридичним особам.

г) Майно Національної академії наук.

За Законом „Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу” від 07.02.2002 р. майновий комплекс Національної  академії  наук  України  та майновий  комплекс   галузевих   академій   наук   складають   усі
матеріальні  та  нематеріальні  активи ,  що обліковуються на  балансах Національної  академії наук  України та на балансах відповідних галузевих академій наук і організацій,  віднесених до  відання  Національної  академії  наук України  та галузевих академій наук, і які закріплені державою за
Національною академією наук України та  за  галузевими  академіями
наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних
коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності
та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

    Об'єкти майнового   комплексу   Національної   академії  наук
України та об'єкти майнового  комплексу  галузевих  академій  наук
належать відповідно Національній академії наук України та
галузевим  академіям  наук  на  праві  господарського  відання і
передаються  ними  організаціям,  що   віднесені   до   відання Національної  академії  наук  України  та  до  відання   галузевих академій  наук,  на  праві  оперативного  управління.

    Безоплатна передача майна,  яке перебуває на  балансі  однієї
організації,  на баланс іншої організації, що віднесені до відання
Національної академії наук України або  галузевих  академій  наук,
здійснюється без оподаткування,  якщо підставою для такої передачі
є  рішення  Національної  академії  наук  України  або   галузевої академії наук.
    
Національна академія наук України:

    веде облік об'єктів майнового комплексу Національної академії
наук України, здійснює контроль за ефективністю використання таких
об'єктів;
    надає дозвіл  на  списання майна,  яке знаходиться на балансі
організацій,  що віднесені до відання Національної  академії  наук
України;
    надає дозвіл  на безоплатну передачу майна,  яке перебуває на
балансі однієї  організації,  на  баланс  іншої  організації,  які
віднесені до відання Національної академії наук України;

    вносить пропозиції   до   Кабінету   Міністрів  України  щодо
передачі об'єктів майнового комплексу Національної  академії  наук
України до сфери управління інших органів, уповноважених управляти
державним майном,  у комунальну власність,  а також щодо  передачі
об'єктів комунальної власності у державну власність з наступним їх
віднесенням до  майнового  комплексу  Національної  академії  наук
України;
    виступає орендодавцем   цілісних   майнових   комплексів   та
нерухомого майна,  що передано державою у безстрокове користування
Національній академії наук України;

    надає дозвіл    організаціям,   що   віднесені   до   відання
Національної академії наук України,  на укладення договорів оренди
майна,  у  тому числі нерухомого,  що обліковується на балансах їх
організацій;
    надає дозвіл на продаж майна організацій,  що  перебувають  у
віданні Національної академії наук України;

    приймає рішення про розміщення організацій,  що перебувають у
віданні Національної академії  наук  України,  в  адміністративних
будинках  і  нежилих  приміщеннях  організацій,  що  перебувають у
віданні Національної академії наук  України,  та  визначає  розмір
плати  за  користування цими будинками і приміщеннями,  що не може
перевищувати фактичних витрат на їх утримання;
    Кошти, що  отримані  від  оренди об'єктів майнового комплексу
Національної академії наук України, в повному обсязі спрямовуються
на  виконання статутних завдань Національної академії наук України
та організацій, що віднесені до відання Національної академії наук
України.
         Галузеві академії наук:

    ведуть облік  об'єктів майнового комплексу галузевих академій
наук,  здійснюють  контроль  за  ефективністю  використання  таких
об'єктів;
    надають дозвіл на списання майна,  яке знаходиться на балансі
організацій, що віднесені до відання галузевих академій наук;
    надають дозвіл на безоплатну передачу майна, яке перебуває на
балансі  однієї  організації,  на  баланс  іншої організації,  які
віднесені до відання галузевих академій наук;
    вносять пропозиції  до  Кабінету   Міністрів   України   щодо
передачі  об'єктів  майнового комплексу галузевих академій наук до
сфери управління інших органів,  уповноважених управляти державним
майном,  у  комунальну  власність,  а також щодо передачі об'єктів
комунальної  власності  у  державну  власність  з   наступним   їх
віднесенням до майнового комплексу галузевих академій наук;
    виступають орендодавцями   цілісних  майнових  комплексів  та
нерухомого майна,  що передано державою у безстрокове користування
галузевим академіям наук;

    надають дозвіл   організаціям,   що   віднесені   до  відання
галузевих академій наук,  на укладення договорів оренди  майна,  у
тому   числі   нерухомого,   що   обліковується   на  балансах  їх
організацій;
    надають дозвіл на продаж майна організацій,  що перебувають у
віданні галузевих академій наук;

    приймають рішення про розміщення організацій,  що перебувають
у віданні галузевих академій наук,  в адміністративних будинках  і
нежилих   приміщеннях   організацій,   що  перебувають  у  віданні
галузевих  академій  наук,   та   визначають   розмір   плати   за
користування   цими   будинками   і  приміщеннями,  який  не  може
перевищувати фактичних витрат на їх утримання.
    Кошти, що отримані від оренди  об'єктів  майнового  комплексу
галузевих   академій  наук,  у  повному  обсязі  спрямовуються  на
виконання   статутних   завдань   галузевих   академій   наук   та
організацій, що віднесені до відання галузевих академій наук.
    Об'єкти майнового  комплексу   Національної   академії   наук
України  та галузевих академій наук використовуються відповідно до
законодавства України,  а також статуту Національної академії наук
України  та  статутів  галузевих  академій наук,  а також статутів
організацій, що віднесені до їх відання.

        Національна академія наук України, галузеві академії наук та
організації, що віднесені до їх відання, мають право
використовувати   належне   їм   майно   для  участі  у  цивільних
відносинах,  у  тому  числі  для  ведення  фінансово-господарської
діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх
цивільної правоздатності.

     Вилучення земельних  ділянок   Національної   академії   наук
України  та  галузевих  академій  наук  може здійснюватися лише за
згодою Президії Національної академії  наук  України  та  президій
галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України
      На нерухоме  майно  Національної  академії  наук  України  та
галузевих академій наук і організацій, що віднесені до їх відання,
не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.
      Відчуження нерухомого   майна   Національної   академії  наук
України та галузевих академій наук і організацій,  що віднесені до
їх відання, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.

     Продаж основних засобів Національної академії наук України та
галузевих академій наук і організацій, що віднесені до їх відання,
здійснюється лише на конкурсних засадах.

     Кошти, отримані від використання та реалізації майна
Національної  академії  наук  України,  галузевих академій наук та
організацій,  що  віднесені  до  їх  відання,   спрямовуються   на
виконання їх статутних завдань.

    Установи,  організації  та  підприємства,  що  перебувають  у
віданні  Національної  академії наук України і державних галузевих
академій  наук,  самостійно  розпоряджаються  доходами  та  іншими
надходженнями,  одержаними  від  надання дозволених законодавством
платних   послуг.   
Кошти,   отримані   від   надання   дозволених
законодавством  платних  послуг,  не  можуть бути вилучені в дохід
держави  або   місцевих   бюджетів.   Установи,   організації   та
підприємства,  що перебувають у віданні Національної академії наук
України  і  державних  галузевих  академій   наук,   мають   право
спрямовувати   отримані   від  надання  дозволених  законодавством
платних послуг кошти,  за виключенням тієї частини, яка відповідно
до  закону  має  перераховуватися до Державного бюджету України на
відповідний  рік,  на  реконструкцію  та  капітальне   будівництво
основних фондів і соціально-побутових об'єктів,
 розвиток
соціально-побутової бази та соціальну підтримку
 наукових
працівників.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75481. Понятие инвестиционного плана и его содержание в ИС Project Expert 28.5 KB
  Понятие инвестиционного плана и его содержание в ИС Project Expert Инвестиций план затраты подготовительного периода затраты на приобретение и создание активов земли оборудования календарный план и сетевой график проекта. Раздел инвестиционный план предназначен для составления календарного графика работ проекта с указанием отдельных этапов необходимых финансовых ресурсов для выполнения этих этапов установления взаимосвязей между этапами формирования активов предприятия проекта описания способов и сроков амортизации созданных...
75483. Операционный план и его основное содержание в ИС Project Expert 35 KB
  Диалог План сбыта состоит из двух основных частей: таблицы содержащей список продуктов и информацию о ценах верхняя часть диалога; диалоговой панели для ввода информации об объемах и условиях сбыта текущего продукта нижняя часть диалога которая изменяется от степени детализации вводимых данных опция Детальное описание...
75484. Формирование запроса в MS Access, создание запроса на выборку в многотабличной БД 28.5 KB
  С помощью Access могут быть созданы следующие типы запросов: запросы на выборку, запросы на изменение, перекрестные запросы, запросы с параметром. Для начала создания запроса следует открыть базу данных, и, перейдя на вкладку Запросы нажать кнопку Создать. Появится окно Новый запрос для выбора способа построения запроса...
75485. Методы оценки финансового состояния предприятия с использованием Project Expert 25.5 KB
  Методы оценки финансового состояния предприятия с использованием Project Expert Финансовая оценка финансовая состоятельность т. Отчет о прибылях и убытках отражает операционную деятельность предприятия здесь и далее под операционной деятельностью понимается процесс производства и сбыта продукции или услуг за определенные периоды времени месяц квартал год. Балансовая ведомость в отличие от Отчета о прибылях и убытках отражает финансовое состояние предприятия определенный момент времени например 31 декабря 2001 года. Балансовая...
75486. Объект планы счетов 33 KB
  Слева от каждой строки находится пиктограмма характеризующая состояние данного счета. Если пиктограмма желтого цвета то это означает что счет является групповым то есть к нему открыты субсчета. Как например счета 01 или 03. Заметим что групповые счета не могут использоваться в проводках в них могут использоваться только его субсчета а сам групповой счет служит для аккумулирования информации по всем субсчетам в целом.
75487. Индексация данных. Индексы в базах данных. Нормализация БД 59.5 KB
  Первичный ключ атрибут или совокупность атрибутов которые уникальным образом однозначно идентифицируют экземпляр объекта запись таблицы. если у таблицы задан первичный ключ то любые записи данной таблицы должны отличаться значениями первичных ключей. Вторичный ключ атрибут или совокупность атрибутов предназначенных для упорядочения таблицы. Нормализация – это разбиение таблицы на две или более обладающих лучшими свойствами при включении изменении и удалении данных.
75488. Назначение и основные особенности применения программы PIC Holding 22 KB
  Система обеспечивает контроль хода выполнения проектов. С использованием PE Prof оценивается эффективность реализации группы инвестиционных проектов. Pic Holding модификация Project Expert Professionl предназначена для группы диверсифицированных предприятий реализующих спектр проектов. Программа позволяет создать систему финансового управления холдинговой компанией: одно из предприятий распределяет финансовые ресурсы необходимые для выполнения проектов.