80299

Проблеми правового регулювання банкрутства

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Захист прав боржника і кредиторів через судові процедури. Проблеми застосування Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом Особливості банкрутства державних підприємств...

Украинкский

2015-02-16

251.5 KB

1 чел.

PAGE  2

Лекція. Проблеми правового регулювання банкрутства

  1.  Досудова санація державних підприємств, господарських товариств з участю держави.
  2.  Захист прав боржника і кредиторів через судові процедури.
  3.  Проблеми застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
  4.  Особливості банкрутства державних підприємств.

5. Захист державних інтересів органами прокуратури у разі порушення справи про банкрутство.

 

1. Досудова санація державних підприємств, господарських товариств з участю держави. Законодавство України і політика держави спрямовані на попередження банкрутства суб’єктів підприємництва та першочергового відновлення їх платоспроможності за умови її настання. ГК України покладає здійснення державної політики щодо запобігання банкрутству та забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності на державний орган з питань банкрутства, яким нині є Міністерство юстиції України. Відповідно до Указу Президента від 6 квітня 2011 року № 395, яким затверджено Положення про Міністерство юстиції, Мінюст здійснює повноваження державного органу з питань банкрутства. У його складі утворено Департамент нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу. Мінюст є органом ліцензування господарської діяльності арбітражних керуючих. (Наказ Мінюсту 3176/5 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів» від 14.10.2011 року). Він також забезпечує ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство (Наказ Мінюсту № 3018/5 «про затвердження Положення про Єдину базу даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство» від 15.09.2011 року). Мінюстом також затверджено форми подання арбітражними керуючими інформації, необхідної для ведення цієї бази даних. (Наказ Мінюсту № 2089/5 «Про затвердження форм подання арбітражними керуючими інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та інструкції щодо їх заповнення» від 09.09.2011 року)

У разі неспроможності боржника задовольнити вимоги кредиторів у термін, що настав, засновники суб’єкта, держава як власник майна підприємства чи господарського товариства або як учасник товариства можуть надати боржнику фінансову допомогу у розмірі, достатньому для погашення заборгованості перед кредиторами, і здійснити відповідні заходи щодо відновлення платоспроможності – досудову санацію (ст. 211 ГК; ст. 5 ЗУ „Про відновлення платоспроможності”). Зауважу, що досудова санація здійснюється до початку порушення провадження у справі про банкрутство та має на меті запобігання банкрутству.

Згідно ст. 5 Закону „Про відновлення платоспроможності..” санація боржника до порушення справи про банкрутство - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.

Санація державних підприємств до порушення справи про банкрутство провадиться відповідно до Закону „Про відновлення платоспроможності...”

Досудова санація державних підприємств згідно ст. 211 ГК та ст.5 Закону „Про відновлення платоспроможності...” здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких визначається законом про Державний бюджет України. Перерозподіл коштів на досудову санацію державних підприємств здійснює КМУ. План досудової санації розробляє спеціально створена комісія ФДМУ. Попередньо плани реструктуризації та досудової санації державних підприємств погоджуються з ФДМУ, вищестоящим органом управління боржником, а щодо господарських організацій з корпоративними правами держави – органами управління товариством та ФДМУ та ін. органами у разі необхідності. Ці питання регулюються Наказами ФДМУ (№ 2502 від 17.11.2004 року, № 1665 від 12.10.2001 року, № 1457 від 15.07.2004 року і ін.). ФДМУ контролює виконання плану досудової санації.

       Досудова   санація   підприємств-боржників  здійснюється шляхом:

    - погашення боргів підприємства;

    - переоформлення  короткотермінових кредитів на довготермінові;

    - випуску і розміщення цінних паперів з метою мобілізації фінансових ресурсів; 

    - продажу майна підприємства-боржника або передачі його в оренду;

    - реструктуризації підприємства-боржника (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення). (Наказ ФДМУ № 1865  «Про затвердження Положення про порядок проведення досудової санації господарських  товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію» від 12.10.2001 року)

Якщо досудова санація допомогла оздоровити підприємство, справа про банкрутство не порушується. За негативного результату досудової санації порушується справа про банкрутство у суді. Нагадаю, що казенні підприємства не можуть бути суб’єктами банкрутства.

Важливе значення має і вчасне виявлення ознак приховуваного банкрутства, фіктивного чи умисного доведення до банкрутства. У цьому питанні органи прокуратури здатні надати допомогу державі і захистити її інтерес. Мінекономіки 19 січня 2006 року затвердило Наказ № 14 від 19 січня 2006 року „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства”. Ці рекомендації допоможуть за рекомендованими показниками вчасно виявити ознаки доведення до банкрутства, приховування банкрутства, фіктивного банкрутства (Зачитую відзначені приклади з документа).

Наказом Міністерства юстиції від 14.09.2011 року № 3010/5 встановлюється обов’язковість застосування вказаних вище Методичних рекомендацій при підготовці управліннями юстиції чи самим Міністерством юстиції висновків про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства державних підприємств чи підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25% або при проведенні експертизи фінансового стану таких підприємств. Із запитом до Мінюсту щодо експертизи або відповідного висновку вправі звернутись і органи прокуратури. (Наказ Мінюсту № 3010/5 «Про деякі питання організації проведення експертизи фінансового стану та підготовки висновків про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства» від 14.09.2011 року)

    Захист прав боржника і кредиторів через судові процедури.

       Справа про банкрутство може бути ініційована, якщо безспірні  вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені  боржником протягом трьох місяців після встановленого для  їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом. 

       Безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги  кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

      Заяву про порушення справи можуть подати як боржник, так і кредитор. Ті кредитори, які подали заяву до суду є ініціюючими. Якщо у кредиторів вимоги до боржника виникли до порушення провадження – їх відносять до конкурсних. Поточними є кредитори, вимоги яких до боржника виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. До заставних кредиторів відносимо тих, вимоги яких до боржника забезпечені заставою. Заставні кредитори не можуть ініціювати порушення справи про банкрутство. Проте у разі укладення мирової угоди кожен із заставних кредиторів має право на вето.

Закон „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає 4 судові процедури, що застосовуються у процедурі банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація, ліквідація банкрута. Вони здійснюються під контролем суду.

Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з отриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Залежно від категорії боржника, виду його діяльності та наявності у нього майна господарський суд застосовує загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження у справі про банкрутство.

Загальний порядок передбачає застосування процедури розпорядження майном з подальшим переходом до процедур санації, ліквідації або мирової угоди.

Спеціальний порядок передбачає залучення до участі у справі додаткових учасників, продовження строків санації, збігу процедур розпорядження майном та санації.

Спрощений порядок застосовується під час ліквідації банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації.

Стосовно санації і мирової угоди слід зауважити, що їх застосування до державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25% їх статаутного капіталу пов’язане з необхідністю узгоджувати плани санації та мирових угод з Міністерством юстиції, ФДМУ та з ін. державними органами і кредиторами, інвесторами, боржником, керуючим санацією (Наказ Мінюсту № 3117/5 від 04.10.2011 року «Про затвердження Порядку погодження Міністерством юстиції України планів санації та мирових угод», Наказ ФДМУ № 895 «Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації та мирових угод» від 06.06.2007 р.).

Судові процедури здійснюються з метою захисту інтересів боржника і кредиторів.

На стадії порушення справи про банкрутство судом призначається арбітражний керуючий з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства. Ці особи мають відповідну ліцензію та відповідають вимогам Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Процедура розпорядження майном вводиться господарським судом одночасно з винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство строком на сто п’ятнадцять календарних днів і може бути продовжена господарським судом за вмотивованим клопотанням розпорядника майна, комітету кредиторів або боржника не більше ніж на два місяці.

З моменту порушення провадження у справі про банкрутство:

пред’явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому Законом „Про відновлення платоспроможності..”, та в межах провадження у справі про банкрутство;

пред’явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених Законом „Про відновлення платоспроможності..”;

арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство;

корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених Законом „Про відновлення платоспроможності”;;

задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення частки в майні боржника у зв’язку з виходом із складу його учасників забороняється;

рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймаєть...

  Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

На етапі процедури розпорядження майном арбітражний керуючий як розпорядник майна зобов’язаний вчинити всі необхідні дії по виявленню, обліку майна та вимог кредиторів (ст. 22 Закону).

У процедурі розпорядження майном боржник має право на підставі ухвали господарського суду задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів за умови їх задоволення одночасно та в повному обсязі відповідно до реєстру вимог кредиторів.

Якщо боржником у справі про банкрутство є державне підприємство, розпорядник майна призначається за рекомендацією державного органу з питань банкрутства. Наказом Мінюсту № 2039/5 від 26.08.2011 року «Про порядок внесення господарському суду пропозицій щодо кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)» встановлено, що Мінюст пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих для державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 %, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Кандидатури ліквідаторів стосовно відсутнього боржника пропонуються управліннями юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (територіальні органи з питань банкрутства).

Без рекомендації державного органу призначення розпорядника майном може бути підставою для оскарження до вищого судового органу (приклад: справа № 6/260-4/201- Постанова ВСУ № 04/227 від 18.05.2004 року). Проте прострочення строку подання кандидатури арбітражного керуючого державним органом з питань банкрутства призводить до винесення рішення про призначення арбітражного керуючого на розсуд суду. Можливе і врахування побажань кредиторів.

У судових процедурах передбачено: звернення кредиторів з безспірними вимогами до боржника шляхом подання заяв до суду, діяльність комітету кредиторів як органу, що представляє інтереси кредиторів, узгодження санації і мирової угоди з комітетом кредиторів і боржником, вжиття судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, порядок задоволення вимог кредиторів, здійснення певних дій боржником за згодою розпорядника майна, управління санатора на час санаційної процедури, укладення боржником в період санації значних угод чи угод, в яких є заінтересованість, тільки за згодою кредиторів, можливість визнання угод боржника, укладених до порушення справи, недійсними тощо.

Проте захист прав кредиторів утруднений через дію Закону „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29 листопада 2001 року.

Згідно з Рішенням КСУ від 10 червня 2003 р. № 11-рп/2003 у справі про мораторій на примусову реалізацію майна при застосуванні статті 2 Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” в частині відчуження рухомого та іншого майна підприємств дія мораторію не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що забезпечує ведення їх виробничої діяльності. Дія мораторію також не поширюється на продаж об’єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що не забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі санації.

Проблемно і те, що відсутність опублікованого оголошення про порушення справи про банкрутство позбавляє кредиторів права звернутися до суду і заявити про свої вимоги.

Суди вже виробили практику щодо можливості залишення справи без розгляду у разі порушення вимог щодо публікації оголошення. Єдине, що вказано у Постанові ВСУ № 15 від 18 грудня 2009 року, суди мають переконатися у тому, що вимога про публікацію оголошення виконаною не буде. (Див. Постанову ВСУ). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», що набрав чинності 16.10.2011 року, внесено зміни до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно запровадження офіційного оприлюднення на веб-сайті судової влади України тексту ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство. Але оскільки законодавець залишив без змін положення Закону про банкрутство, пов’язані з публікацією відповідної інформації (тобто оголошення) в офіційному друкованому органі – газетах «Голос України» або «Урядовий кур’єр», Вищий господарський суд роз’яснив, що до вирішення на законодавчому рівні питання стосовно врегулювання суперечностей щодо порядку офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про  банкрутство, а також оголошення про визнання  боржника, який  ліквідується, банкрутом, господарським судам у розгляді справ про банкрутство необхідно виходити з пріоритету опублікування оголошення в офіційному друкованому органі. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня опублікування відповідного оголошення в офіційному друкованому органі. На думку суду, системний аналіз положень статті 11 та частини третьої статті 23 Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що  публікація в офіційному друкованому органі оголошення про порушення  справи про банкрутство та оголошення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, повинна здійснюватися у п'ятиденний строк.

Зміни до частини другої статті 51 Закону про банкрутство передбачають, що замість постанови про визнання боржника банкрутом,  який  ліквідується, офіційно оприлюднюватиметься ухвала про визнання боржника банкрутом,  що суперечить положенням частини першої статті 22 та іншим статтям Закону про банкрутство. До врегулювання на  законодавчому рівні цих суперечностей суди керуються положеннями частини першої статті 22 Закону про банкрутство, згідно з якими за наслідками визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної    процедури господарським судом приймається постанова. (Інформаційний лист ВГСУ від 26.10.2011 року № 01-06/1481/11 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг»)

Під санацією розуміється система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника (Ст. 28 Закону „Про відновлення платоспроможності...”).

З моменту винесення ухвали про введення процедури санації:

керівник боржника звільняється з посади у порядку, визначеному законодавством;

управління боржником переходить до керуючого санацією;

зупиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи щодо управління та розпорядження майном боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією, за винятком повноважень, передбачених планом санації.

Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про введення процедури санації та призначення керуючого санацією зобов’язані здійснити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, його печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей.

Арешт на майно боржника та інші обмеження його дій щодо розпорядження майном можуть бути накладені виключно у межах процедури санації та у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

Господарський суд за заявою керуючого санацією знімає арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією у випадках, передбачених Законом, зобов’язаний подати суду розроблений та схвалений комітетом кредиторів план санації боржника.

Керуючий санацією зобов’язаний попередньо погоджувати план санації державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків, з органом, уповноваженим управляти державним майном. Цей орган у десятиденний строк з дня одержання проекту плану санації зобов’язаний його розглянути та надати свій висновок про погодження або відмову у погодженні плану санації.

Дії (бездіяльність) уповноважених державних органів щодо погодження плану санації можуть бути оскаржені керуючим санацією до господарського суду у межах провадження справи про банкрутство.

У разі наявності інвесторів план санації розробляється за участю інвесторів та підписується інвесторами.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містить план санації, можуть бути:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відстрочення та/або розстрочення платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

ліквідація дебіторської заборгованості;

реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього Закону;

продаж частини майна боржника;

виконання зобов’язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;

відчуження майна та погашення зобов’язань боржника шляхом заміщення активів;

звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі виконання плану санації;

одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, що відшкодовується відповідно до вимог цього Закону позачергово за рахунок продажу майна боржника;

інші способи відновлення платоспроможності боржника.

    У разі провадження боржником діяльності, пов’язаної з державною таємницею, план санації має містити заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці.

   У разі якщо боржник є балансоутримувачем державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства у процесі приватизації (корпоратизації), таке майно не підлягає відчуженню у процедурі санації.

Власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника протягом усієї процедури санації з метою припинення провадження у справі про банкрутство має право задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів, внесені до реєстру вимог кредиторів, або надати боржнику кошти, достатні для задоволення всіх вимог конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, за винятком неустойки (штрафу, пені).

Новелою Закону „Про відновлення платоспроможності..” є можливість проведення санації і тоді, коли боржника вже визнано банкрутом.

Якщо господарський суд у судовому засіданні за участю сторін прийняв постанову про визнання боржника банкрутом, то він відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Під ліквідацією розуміється припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку Закону „Про відновлення платоспроможності..” вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника у будь-який час до закінчення ліквідаційної процедури має право одночасно задовольнити усі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів або надати боржнику грошові кошти, достатні для задоволення всіх вимог кредиторів. Він також може заявити про перехід до процедури санації.

Постановою суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному капіталі якого державна частка становить більш ніж п’ятдесят відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника органу, уповноваженого управляти державним майном, та за необхідності - представника органу місцевого самоврядування.

До складу ліквідаційної комісії банкрута включаються представники кредиторів, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, фінансових органів та профспілки, а в разі необхідності - також представники спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, органу, уповноваженого управляти державним майном, та представник органів місцевого самоврядування.

Ліквідатор виконує функцію управління банкрутом, відкриває один рахунок, на який переводяться кошти банкрута і з якого здійснюватимуться виплати кредиторам.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або  господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об’єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. За рахунок цього майна і будуть погашені борги перед кредиторами.

Майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси.

Індивідуально визначене майно, що належить банкруту на підставі речових прав, крім права власності і  господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси.

Майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує.

Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється  в порядку, передбаченому Законом „Про відновлення платоспроможності..”, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.

Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов’язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов’язаний передати його відповідним особам в установленому порядку.

Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів у встановленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.

Активи, включені до складу іпотечного покриття, не включаються до ліквідаційної маси емітента таких облігацій та управителя іпотечним покриттям. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому законом про іпотечні облігації.

Майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

  Державне майно, яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства у процесі приватизації (корпоратизації) та перебуває на балансі банкрута, не включається до складу ліквідаційної маси.

Майно, яке підлягає реалізації у ліквідаційній процедурі, оцінюється ліквідатором. Оцінка майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, здійснюється обов’язково із залученням суб’єктів оціночної діяльності у порядку, визначеному Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами:

1) проведення аукціону;

2) продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Вибір способів продажу активів здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною.

На аукціоні можуть продаватися:

основні засоби (нерухомість, незавершене будівництво, транспортні засоби, будівельні матеріали тощо);

відокремлений структурний підрозділ банкрута як частина цілісного майнового комплексу;

необоротні активи банкрута;

дебіторська заборгованість на умовах договору про відступлення права вимоги банкрута.

Ліквідатор має право самостійно проводити торги на аукціоні відповідно до законодавства або залучити на підставі договору організатора аукціону - юридичну особу, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги. Організатор аукціону не може бути заінтересованою особою стосовно кредитора чи боржника.

Порядок організації проведення аукціонів у проваджені у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків, установлюються органом, уповноваженим управляти державним майном. 

Продаж майна на аукціоні оформлюється договором купівлі-продажу, який укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів.

Обов’язковими умовами договору купівлі-продажу майна є:

відомості про майно, його склад, характеристика;

ціна продажу майна;

порядок і строк передачі майна покупцю;

відомості про наявність або про відсутність обтяжень стосовно майна;

інші умови, передбачені законодавством України.

На аукціоні не може бути використано переважне право купівлі майна, крім випадків, передбачених законом.

Укладений на аукціоні договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах за ціною, не нижче звичайної. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор здійснює продаж цінних паперів та похідних фінансових активів через професійного учасника фондового ринку в порядку, визначеному законодавством України, згідно з договором, укладеним між ліквідатором і торговцем цінними паперами.

Ліквідатор здійснює продаж майна боржника у вигляді цілісного майнового комплексу. У разі якщо продати майно боржника у вигляді цілісного майнового комплексу не вдалося, ліквідатор здійснює продаж майна боржника частинами.

Ліквідатор може здійснювати безпосередній продаж таких активів:

основних засобів, балансова залишкова вартість яких не перевищує одну тисячу гривень, а також інших необоротних матеріальних активів, господарських матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, обсяги або вартість яких є недостатніми для проведення аукціону. Ці матеріальні активи реалізуються безпосередньо ліквідатором або на комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі;

не проданих на аукціоні. У цьому випадку безпосередній продаж може здійснюватися за ціною останніх торгів на аукціоні;

не проданих на біржових торгах через товарну біржу;

стосовно яких після опублікування оголошення про проведення повторного аукціону є лише одна пропозиція від покупця. Безпосередній продаж може здійснюватися за ціною, що була визначена як ціна продажу на аукціоні, покупцеві, який подав пропозицію про участь в аукціоні;

акцій приватного акціонерного товариства або часток товариства з обмеженою відповідальністю, які належать боржнику і викуповуються цим товариством або учасниками (акціонерами) цього товариства.

Умови договорів, укладених на реалізацію майна банкрута, не можуть передбачати розстрочку або відстрочку платежів за придбане майно.

У ліквідаційній процедурі найбільше порушуються інтереси кредиторів (розкрадання майна, особливо колгоспів і с/г підприємств, затягування процедури, продаж за заниженими цінами і ін.).

Після закінчення ліквідпроцедури чинне законодавство не передбачає можливості задоволення вимог кредиторів. (США – 5 років, а ФРН – 1 рік після закінчення ліквідації надають можливість виплати боргів кредиторам).

 Мирова угода як судова процедура може бути застосована на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.

У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.

Арбітражний керуючий зобов’язаний попередньо погоджувати мирову угоду з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків. Цей орган у десятиденний строк з дня одержання проекту мирової угоди зобов’язаний його розглянути та надати свій висновок про погодження або відмову у погодженні мирової угоди.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів.

Мирова угода повинна містити положення про:

розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника;

відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім того, мирова угода може містити умови щодо:

виконання зобов’язань боржника третіми особами;

задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Не підлягає прощенню (списанню), відстрочці та/або розстрочці за умовами мирової угоди заборгованість із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

З прийняттям рішення про укладення мирової угоди припиняється дія процедур розпорядження майном боржника, санації та ліквідації.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

   Для схвалення мирової угоди потрібна згода всіх забезпечених кредиторів.

   Мирова угода може бути розірвана в разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів в межах провадження справи про банкротство. Вона може бути визнана недійсною в межах провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених цивільним законодавством.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред’явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

3. Проблеми застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”

До проблем застосування Закону відносимо наступні:

  •  відсутність законодавчої вимоги щодо конкурсу кредиторів як підставу для відкриття провадження у справі (У ФРН кредиторів для відкриття судового провадження у справі про банкрутство має бути як мінімум два);
  •  порушення строків по судових процедурах і конкретних діях уповноважених осіб, визначених Законом, можливість їх подовження, і відсутність відповідальності за це;
  •  певна невизначеність правового статусу арбітражного керуючого (оплата праці, залежність його від боржника, кредиторів і суду, відповідальність, страхування, досвід і ін.);
  •  черговість кредиторів – багато спірних думок: якою вона має бути? Особливо актуально щодо застави – кредитор мав би мати право на повернення свого заставленого майна повністю;
  •  мораторій на державне майно – це обмеження прав кредиторів;
  •  у разі визнання недійсними угод, відмови від угоди у процедурі банкрутства проблемою є відшкодування збитків за цими угодами – відповідні звернення сторони, право якої порушено, якщо вона не має статусу кредитора у справі про банкрутство, господарські суди не приймають;
  •  вимоги до складу ліквідкомісії нечіткі, туди потрапляють і зацікавлені особи, відсутній належний контроль за її діями, відсутній і порядок оскарження діяльності ліквідкомісії.
  1.  Особливості банкрутства державних підприємств.

       Ситуація про стан підприємства аналізується державними органами і за їх згодою (зокрема, ФДМУ і держоргану у справах про банкрутство) порушується справа про банкрутство.

Слід сказати про встановлену заборону порушення справ про банкрутство гірничих підприємств до 2013 року – Закон „Про внесення зміни до Закону „Про відновлення ...” від 23 грудня 2009 року.

Законом України від 29 листопада 2001 р. № 2864-ІІІ “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить від 25 до 100 відсотків, включаючи випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22–26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства;

Статтею 15 Закону України від 9 квітня 2004 р. № 1677-ІV “Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії “Укррудпром”, якою визначено: “З метою недопущення банкрутства, яке може призвести до ліквідації стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств Укррудпрому або інших негативних наслідків, та збереження сировинної бази металургійного комплексу України встановлюється мораторій на введення процедури розпорядження майном та застосування примусової реалізації майна підприємств Укррудпрому терміном на 5 років”.

У Законі під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать підприємствам Укррудпрому в майні інших господарських товариств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою; продажу майна у процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22–26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

 На 5 років встановлено і мораторій на банкрутство НВАО „Масандра” (Закон № 1442-VI від 4 червня 2009 року).

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йому цілісного майнового комплексу підприємства-боржника в оренду за умови взяття на себе грошових зобов’язань боржника і за наявності згоди на це кредиторів.

Особливістю санаційної процедури державного підприємства є те, що продаж частини майна такого боржника проводиться відповідно до законодавства про приватизацію з врахуванням особливостей Закону „Про відновлення платоспроможності....”.

У разі ліквідації державного підприємства суд призначає членами ліквідкомісії представника державного органу з питань банкрутства, а за необхідності – органу місцевого самоврядування.

Майно державних підприємств, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

У разі банкрутства містоутворюючого підприємства КМУ чи органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право до закінчення процедури санації цього підприємства розрахуватися з усіма кредиторами. Положення Закону, що стосуються місто утворюючого підприємства, застосовуються до підприємств, де більше 5 тисяч працівників.

Певні особливості стосуються і банкрутства особливо небезпечних
підприємств, якими визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної,
атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших
галузей,  визначених  відповідними  рішеннями  Кабінету  Міністрів
України,  припинення   діяльності   яких   потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди  життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
       При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства  учасниками  провадження  у  справі  про  банкрутство
визнаються відповідний орган  місцевого  самоврядування,  а  також центральний   орган   виконавчої   влади,   до  компетенції  якого відноситься сфера діяльності боржника,  а також, при необхідності, державний  орган  з  питань  надзвичайних  ситуацій  та  у справах
 захисту  населення  від  наслідків  Чорнобильської  катастрофи,  з питань  охорони  навколишнього  природного  середовища, орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки (або його регіональні інспекції), з питань геології та використання надр. Учасниками провадження у справі про  банкрутство  особливо небезпечного  підприємства  господарським  судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.
       Докази, що підтверджують належність боржника до особливо небезпечних підприємств, суду надає боржник. 

Відповідно до змін, внесених у Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника…» 04.11.2010р., особливо небезпечними підприємствами визнаються також підприємства, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії.

      Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію
боржника, суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами
договору поруки за зобов'язаннями боржника.
 Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується  уповноваженими    особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

Строк санації особливо небезпечного підприємства суд може подовжити до 10 років. КМУ чи органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право до закінчення процедури санації цього підприємства розрахуватися з усіма його кредиторами. Особливо небезпечні підприємства як майнові комплекси не підлягають продажу на аукціоні.

Іноді при банкрутстві держпідприємств виникає питання про матеріальні цінності мобілізаційного резерву, що зберігаються на таких підприємствах. У цих випадках підприємство повідомляє суд і арбітражного керуючого про наявність у нього вказаного майна. А орган центральної виконавчої влади, в управлінні якого знаходиться підприємство, звертається до КМУ за дозволом про розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (Постанова КМУ № 1526 від 17 листопада 2001 року).

Бувають випадки, коли боржник відмовляється визнати наявність у нього матеріальних цінностей держрезерву на зберіганні і прагне уникнути відповідальності за незабезпечення їх збереження (Аналізується ситуація про банкрутство ВАТ «Шепетівський завод культиваторів» - Лист Голови Держкомрезерву до Генеральної прокуратури з проханням здійснити перевірку і вжити заходи прокурорського реагування).

5. Захист державних інтересів органами прокуратури у разі порушення справи про банкрутство.

Враховуючи складну економічну ситуацію в державі, критичний фінансовий стан значної частини підприємств у галузях сільськогосподарського виробництва, переробній  промисловості, той факт, що застосування норм Закону України “Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” значною мірою зачіпає широкий пласт державних інтересів та прав громадян, питання банкрутства та санації підприємств є одним із важливих у суспільстві.

Наприклад, у 2010 році в Луганській області на різних стадіях банкрутства знаходилось більше 1 тис. підприємств, які мають значну заборгованість із виплати заробітної плати, перед бюджетом, фондами соціальної спрямованості. За даними на 2009 рік в АР Крим порушено провадження у справі про банкрутство стосовно 684 підприємств.

Велика частина боргів належить підприємствам, стосовно яких застосовуються заходи, передбачені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Мають місце випадки, коли банкрутство підприємств є «рейдерською» схемою або способом ухилення від сплати податків, заробітної плати, внесків до соціальних фондів, виконання кредитних зобов’язань.   

У ході прокурорських перевірок може бути встановлено випадки умисного доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства, найбільш  розповсюдженими засобами вчинення яких є:

  1.  Складання неправдивих документів з метою створення значної кредиторської заборгованості (укладання фіктивних цивільно-правових угод купівлі-продажу, комісії, оренди, придбання майна за завищеною вартістю);
  2.  Вчинення дій, що призводять до заниження вартості активів підприємства (незаконне відчуження майна, продаж активів підприємства за заниженою вартістю, укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи угод, безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка права вимоги до інших осіб).
  3.  Здійснення заходів, що призводять до погіршення фінансово-економічного стану підприємства (нераціональні управлінські рішення, що негативно відображаються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства та ведуть до виникнення фінансових втрат і збитків;
  4.  Заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства.

Слід пам’ятати, що виявлення ознак умисного доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства є обов’язком регіонального органу з питань банкрутства, який у своїй діяльності керується "Методичними  рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", що затверджені наказом Міністерство економіки України N14 від 19.01.06.

Також, зобов’язання виявлення ознак фіктивного банкрутства покладені на податкові органи, які відповідно до листа Державної податкової адміністрації України від 28.10.02 № 1021/7/26-9017, керуються відповідними методичними рекомендаціями.

Тому до проведення перевірок необхідно залучати державний орган з питань банкрутства, податкові органи та фахівців економістів.

При цьому слід врахувати, що державний орган з питань банкрутства - Міністерство юстиції:

  •  сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
  •  пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом;
  •  організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
  •  здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);
  •  забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
  •  здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
  •  організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;
  •  готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;
  •  готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства.  

Під час виявлення ознак фіктивного банкрутства необхідно враховувати наявність офіційної заяви власника або службової особи підприємства-боржника до господарського суду щодо порушення провадження у справі про банкрутство стосовно цього підприємства, на підставі якої винесено відповідну ухвалу суду, та фактичної можливості задоволення вимог кредиторів, у тому числі зобов’язань перед бюджетом, у повному обсязі на момент звернення до суду.

Визначення ознак доведення до банкрутства може бути здійснено у разі, коли в суді було порушено провадження у справі щодо банкрутства підприємства та є ознаки неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели його до фінансової неспроможності.

Ознаками доведення до банкрутства є наявність дій відповідальних осіб боржника, які призвели до погіршення платоспроможності підприємства, у зв’язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов’язкові платежі.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в фінансовій звітності або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, в таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства.

До ознак приховуваного банкрутства належить: надання третім особам (банківським установам, державним установам, постачальникам, покупцям) завідомо неправдивої інформації про фінансово-господарський стан підприємства; можливість визнання причинного зв’язку між наданою інформацією та збитками, яких зазнала третя особа. 

При виявленні ознак доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства та інших злочинів з метою їх підтвердження необхідно спрямовувати матеріали перевірки на дослідження.

Слід мати на увазі, що окрім органу з питань банкрутства дослідження можуть проводити відповідні аудиторські фірми та установи, які мають ліцензію щодо здійснення досліджень з питань банкрутства.

У разі надання висновку про наявність вказаних ознак у суб’єкта господарювання слід обов’язково приймати рішення в порядку ст.97 КПК України.

Непоодинокими є факти, коли органи податкової служби, фондів соціального спрямування пропускають місячний строк щодо заявлення вимог до боржника, який згідно чинного законодавства поновленню не підлягає, і держава втрачає право вимоги з боржника.

Тому, необхідно звернути увагу на своєчасність, у строки і в порядку, передбаченому Законом, подання заяв з вимогами до боржника в інтересах державних органів, підприємств, організацій.

У разі умисного або через недбалість ухилення від цього державних органів прокурорам слід невідкладно подавати відповідні заяви до суду та вживати заходів реагування до винних посадових осіб.

 Стосовно мораторію на задоволення вимог кредиторів, необхідно звернути увагу на додержання вимог закону про дію мораторію, зокрема, щодо:

  •  заборони стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
  •  вимог Закону щодо ненарахування неустойки (штрафів, пені), не застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів.

Дія мораторію припиняється із припиненням провадження справи про банкрутство.

Слід звернути увагу на те, що згідно п.6 ст.12 Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати і тому відмова у її виплаті через введення мораторію є безпідставною.

У майбутній професійній діяльності слід врахувати, що банкрутство містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, професійних учасників ринку цінних паперів, приватних підприємців і відсутніх боржників має свої особливості, закріплені в Розділі VI Закону «Про відновлення …». Свої особливості має і банкрутство банків, що закріплено в Законі "Про банки і банківську діяльність". Тому для визнання банкрутом і ліквідації вказаних суб'єктів слід керуватися відповідними нормами законодавства.

У ході наглядової діяльності слід  мати на увазі, що після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права самостійно приймати рішення про:

- реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) ліквідацію боржника;

- створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;

- створення філій та представництв;

- виплату дивідендів;

- проведення боржником емісії цінних паперів;

- вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

- передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

- одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

- розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника (п.12-13 ст.13 Закону).

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

При проведенні перевірок потрібно звернути особливу увагу:

  •  на законність дій посадових осіб боржника та вчинення ними дій з урахуванням вимог ст.13 Закону, через поширеність спроб виведення активів боржника;
  •  додержання п.6 ст.14 Закону, відповідно до якої розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку підприємства – боржника;
  •  відповідність даних обліку реальній заборгованості із виплати зарплати та повноту включення її до реєстру;
  •  законність доводів, що спричинили включення заборгованості до реєстру кредиторів. Для цього слід вивчити структуру кредиторської заборгованості, що увійшла до реєстру вимог кредиторів, виявити угоди, внаслідок яких вона виникла;
  •  чи відповідають укладені угоди закону, статутним документам, характеру діяльності підприємства. Особливу увагу приділяти перевірці договорів поруки, угод щодо переводу боргу чи уступки права вимоги, угод з цінними паперами (векселями, акціями), інших безтоварних операцій.

За наслідками перевірки слід вживати цивільно-правових заходів щодо визнання незаконних угод недійсними, розірвання не виконаних угод, витребовування майна боржника, ініціюючи при цьому заходи до забезпечення позовних вимог.

Необхідно також звернути увагу на реалізацію права на відмову від угод керуючим санацією. У тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію він має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:

  •  виконання договору завдає збитків боржнику;
  •  договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
  •  виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Особливо слід перевіряти як реалізують арбітражні керуючі право щодо звернення до господарського суду для визнання недійсними угод боржника, які були укладеними або виконаними з окремими кредиторами чи іншими особами після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передували дню порушення провадження у справі про банкрутство.

План санації боржника може передбачати звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. В такому випадку згідно п.2 ст.18 Закону вихідна допомога звільненим робітникам виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності – за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети. Тому слід під час перевірок з’ясувати, чи виконані інвестором ці та інші зобов’язання, взяті згідно плану санації перед кредиторами – державними установами, підприємствами організаціями та чи виконані вимоги закону, щодо погодження плану санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

План санації боржника недержавної форми власності може передбачати продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу.

Порядок продажу майна боржника недержавної форми власності, як цілісного майнового комплексу визначено ст.19 Закону.

Якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду.

У разі якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру. До затвердження господарським судом мирової угоди або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами.

План санації боржника може передбачати продаж частини майна боржника. Керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.

Продаж частини майна боржника – державного підприємства в процедурі санації здійснюється з урахуванням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна” та інших нормативно-правових актів з питань приватизації та з урахуванням особливостей, передбачених Законом.

Початкова вартість майна боржника, що виставляється на торги, визначається відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", інших нормативно-правових актів.

Переможець торгів зобов’язаний заплатити продажну ціну майна боржника в строк, передбачений протоколом або договором купівлі - продажу, але не пізніше місяця після дня проведення торгів.

Майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів.

У зв’язку з цим необхідно перевірити додержання:

  •  порядку проведення торгів при продажу в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу, передбачених ст.19 Закону.
  •  порядку продажу частини майна боржника – державного підприємства в процедурі санації відповідно до вимог ст.20 Закону.
  •  законність оцінки майна боржника. Також, необхідно перевірити додержання вимог ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", згідно з якими відчуження майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного фонду в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації.

Продаж господарськими організаціями у процесі санації корпоративних прав держави інвестору здійснюється на умовах, визначених планом санації, з урахуванням вимог законодавства з питань приватизації.

Предметом прокурорської перевірки має бути і законність умов мирових угод та повнота їх виконання. Необхідно виявляти випадки невиконання умов мирових угод щодо виплати заборгованості перед фондами соціальної спрямованості, бюджетами, державними установами та організаціями, громадянами (із виплати заробітної плати та соціальних виплат).

За наслідками перевірки слід ініціювати за наявності підстав визнання таких мирових угод недійсними або їх розірвання.

Після визнання боржника банкрутом

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника;

- накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому  законом.

- припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.

Необхідно звернути увагу на те, що:

  •  майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі,  оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою;
  •  для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів;
  •  додержання вимог ст.7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” щодо обов’язкової оцінки майна у процесі банкрутства державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна) є необхідним. Звіт про оцінку майна має бути обґрунтованим і повним.
  •  у разі виникнення сумнівів у вірності оцінки необхідно проводити її рецензування відповідно до вимог ст.13 вищевказаного закону;
  •  слід з’ясувати, чи проводилася раніше оцінка майна банкрута, чи закладалось його майно як застава до банків. Якщо так, то вказані цифри необхідно звірити з останньою оцінкою майна. При їх  суттєвому розходженні необхідно обов’язково провести рецензування, а у разі необхідності - додаткову оцінку майна.

За рецензуванням оцінки майна необхідно звертатись до відділення Фонду держмайна України.

Згідно Закону до складу ліквідаційної маси не включаються:

  •  об'єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку;
  •  індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання;
  •  майно, виключене з обороту;
  •  активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, не включаються до ліквідаційної маси емітента іпотечних облігацій та управителя іпотечним покриттям. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про іпотечні облігації".

При проведенні перевірок підлягає з’ясуванню чи передаються об’єкти житлового фонду, гуртожитки, дитячі дошкільні заклади тощо, які знаходились на балансі банкрута до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ст.30 Закону після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

Порядок продажу майна банкрута, склад та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна” та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на  закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до

законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів.

Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів.

Ліквідатор зобов’язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі.

Зважаючи на те, що головним джерелом погашення заборгованості по виплаті заробітної платі є кошти, отримані від відчуження майна боржника, особливу увагу необхідно звернути на дотримання арбітражними керуючими встановленої процедури продажу майна підприємства – боржника:

  •  вимог п.3 ст. 30 Закону у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута. Додержання порядку проведення ліквідатором конкурсу (аукціону), який визначається згідно із Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).;
  •  вимог п. 5 ст.30 Закону щодо продажу цінних паперів, що належать
  •  банкруту на праві власності;
  •  вимог п.7, 8 ст.30 Закону при зарахуванні коштів, які надходять в ході проведення ліквідаційної процедури.

Слід також звернути увагу, що ст. 30 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" бартерні операції не передбачені.

Необхідно зосередити увагу на черговості щодо виплати заробітної плати, податків та інших обов’язкових платежів.

 Досить часто арбітражні керуючі не зацікавлені в прискоренні процедури ліквідації, оскільки отримують заробітну плату на протязі всього строку ліквідації підприємства. Зустрічаються випадки самоусунення, ухилення арбітражних керуючих від виконання своїх обов'язків.

Тому факти порушення строків та процедур, передбачених Законом, потребують принципового реагування.

 При виявленні ознак складу злочину, передбаченого ст. 219 КК України слід організовувати проведення перевірки в порядку ст.97 КПК України (узгодити з новим КПК!).

З метою усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, потрібно вносити подання. (Використано Методичні рекомендації Прокуратури Луганської області щодо організації нагляду за додержанням законів, які регулюють питання, пов’язані з банкрутством суб’єктів господарювання / 2010 рік). 

Прикладом такого реагування є подання прокурора АР Крим Міністру економіки України про усунення порушень законодавства України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 19 серпня 2009 року, де вказується на порушення ліцензійних умов арбітражними керуючими та вимагається усунути ці порушення. (Аналізуємо даний документ).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6383. Продукт та ринок 101 KB
  Продукт та ринок З'ясувати цілі складання і визначити структуру розділу Галузь, підприємство та його продукція. Охарактеризувати зміст параграфів розділу Галузь, підприємство та його ...
6384. Маркетинг-план. Основні підрозділи маркетинг-плану 158.5 KB
  У попередньому розділі бізнес-плану був охарактеризований ринок майбутнього бізнесу і визначені його можливості. У маркетинг-плані необхідно висвітлити, як саме підприємство використовуватиме ці можливості...
6385. Виробничий план, його структура та зміст 161.5 KB
  Головне завдання виробничого плану як розділу бізнес-плану підприємства виробничого спрямування полягає в тому, щоб переконати заінтересованих фізичних та юридичних осіб (потенційних інвесторів), що підприємство...
6386. Організаційно-юридичний план 26.77 KB
  Індивідуальна підприємницька діяльність: одна особа є власником бізнесу та провадить підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Приватне підприємство: одна особа є власником бізнесу, веде його із залученням найманих робітників, зареєструвавшись, як юридична особа.
6387. Клиент, сервер и другие программы 244.53 KB
  Клиент, сервер и другие программы. Рассмотрим типы программ, обеспечивающих работу Web и использующих протокол HTTP. Понято, что никакой HTTP-обмен невозможен без клиента и сервера. Клиент формирует запрос, который обрабатывается сервером. Однако, п...
6388. Преимущества использования XML 30.28 KB
  Преимущества использования XML. XML позволяет компоновать документ из отдельных независимых элементов. Использование XML даёт возможность передавать по сети не весь ресурс, а лишь ту его часть, которая требуется пользователю. XML упрощает создание н...
6389. Переменные в Web-программировании 34.07 KB
  Переменные. Для объявления переменной используется следующее выражение: [модификаторы] тип имя_переменной В данном случае тип - это либо один из простых типов (int, char, Boolean и т. д.), либо имя класса. Простые типы используются так же, как...
6390. Оператор import в Web-программировании 28.61 KB
  Оператор import. Чтобы избавить разработчика от необходимости указывать полные имена и в то же время позволить ему воспользоваться преимуществами пакетов, используется оператор import. Если вы собираетесь работать в программе с другими классами паке...
6391. Объекты в языке JavaScript 106.95 KB
  Объекты. В языке JavaScript не предусмотрены средства для работы с классами в том виде, в котором они реализованы в C++ или Java. Разработчик сценария не может создать подкласс на основе существующего класса, переопределить метод или выполнить какую...