80300

Актуальні питання відшкодування шкоди

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Актуальні питання відшкодування шкоди Поняття шкоди її види та способи відшкодування. Відшкодування моральної шкоди у договірних зобов’язаннях. Відшкодування шкоди завданої малолітніми і неповнолітніми. Особливості відшкодування шкоди за участю органів прокуратури.

Украинкский

2015-02-16

239 KB

0 чел.

PAGE  11

Лекція. Актуальні питання відшкодування шкоди

Поняття шкоди, її види та способи відшкодування.

Відшкодування моральної шкоди у договірних зобов’язаннях.

Відшкодування шкоди, завданої малолітніми і неповнолітніми.

Особливості відшкодування шкоди за участю органів прокуратури.

1. Поняття шкоди, її види та способи відшкодування.

Визначення шкоди чинне законодавство не містить. І.С. Канзафарова пояснює шкоду як родове поняття негативних наслідків правопорушення.1 Але таке визначення не дозволяє чітко розмежувати шкоду і збитки.  Д.В. Боброва під шкодою розуміє зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом.2 В.П. Грибанов шкодою вважає всяке зменшення особистого чи майнового блага. З усіма цими визначеннями можна погодитись. Отже, пропонуємо під шкодою розуміти негативні наслідки правопорушення, всяке зменшення особистих чи майнових благ. Але якщо втрати стосуються таких благ, які не підпадають під особисті і не охоплюються поняттям майнові, маємо проблему куди ці втрати включити. Якраз таку ситуацію маємо внаслідок екологічних правопорушень.

Тому має рацію М.В. Краснова, пропонуючи послуговуватись терміном компенсація шкоди (законодавчо нині не закріплений), розуміючи під цим поняттям спеціальну форму відповідальності у сфері екології, яка дозволяє ширше трактувати шкоду в екології та варіанти її залагодження.3 Адже компенсація передбачає застосування відновлювальних заходів, інших замінних дій, спрямованих на виправлення ситуації, усунення ризиків на майбутнє, мінімізацію шкідливого впливу навіть від правомірного природокористування, що відшкодуванням шкоди не охоплюється. Отже, предметом компенсації є шкода в ширшому, ніж цивілістичне, розумінні, але не збитки. Не завжди шкода в екології може бути відшкодована, але вона може бути компенсована. Знищення об’єкта, наприклад, рідкісних тварин, ділянки лісу, унеможливлює відшкодування такої шкоди. Але певні форми компенсації все ж матимуть позитивний характер, як от виділення коштів для насадження нового лісу і його насадження (хоча новий ліс виросте за років 40), або вкладення коштів для поліпшення охорони інших рідкісних тварин чи проведення для їх збереження додаткових заходів. Компенсація екологічної шкоди базується на принципі „забруднювач платить”. Вона в ряді випадків здійснюється не лише в приватних інтересах, але і в публічних, а в передбачених законом випадках компенсаційні заходи здійснює держава.

Компенсація як спеціальний термін застосовується у вітчизняному праві і в інших значеннях, тому на це слід зважати. Не вдаючись у наукові дискусії, будемо застосовувати сучасний підхід законодавця і цивілістичної науки, за яким відшкодування шкоди ототожнюється з компенсацією шкоди.

Також потрібно зауважити, що як випливає із ЦК України, зокрема ст.22, ст.23 ЦК, законодавець розрізняє майнову і моральну шкоду. Такий поділ утвердився і в цивілістичній літературі. Моральна шкода повязана з втратами особистих благ, а майнова – з втратами матеріального, економічного характеру. Позитивним є те, що зміст поняття „моральна шкода” розкрито у ст. 23 ЦК України.

Під збитками відповідно до ст.22 ЦК розуміються втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Слід сказати, що у визначенні збитків законодавець не послідовний і по різному їх визначає у ЦК України та ГК України, на що неодноразово зверталась увага фахівців4. І в попередній лекції ми аналізували цю проблему.

І збитки, і шкода як умова відповідальності – це негативні наслідки причинної, протиправної,  винної (як правило) дії чи бездіяльності. Якщо збитки спричинені особою самій собі – такі збитки не можуть бути умовою відповідальності. Умовою відповідальності є збитки, завдані одним суб’єктом іншому, тобто внаслідок неправомірної поведінки. Це, так звані, збитки правового характеру. Вони відмінні від збитків економічного характеру, які виникають не обовязково внаслідок правопорушень.

Більш проблемним є питання співвідношення шкоди і збитків.

У літературі поширена думка, що збитком визнається грошова оцінка шкоди, і цей „еквівалент” шкоди відшкодовується у разі відмови кредитора (потерпілого) від відшкодування в натурі або неможливості чи недоцільності відшкодування в натурі.  Грошовою оцінкою шкоди визнають збитки В.О. Тархов5, І.Б Новицький, Л.О. Лунц6, М.С. Малеїн7. Варто погодитись з думкою М.І. Брагінського та В.В. Вітрянського, що таке розуміння збитків може застосовуватись до ситуацій, у яких кредитор втрачає майно внаслідок невиконання боржником договірного зобов’язання. Т.С. Ківалова також висловила думку, що доцільно вести мову про відшкодування збитків у разі, коли йдеться про поновлення окремих втрат у майновій сфері.8 Проте поняттям „збитки” не охоплюються випадки, коли порушенням не спричинено зменшення майна суб’єкта, але позбавлено його можливості отримувати доходи, на які він розраховував.9 Цей аспект змісту збитків відтворено і в працях В.П. Грибанова.10

Проти визначення збитків як грошової оцінки шкоди виступав О.С. Іоффе, мотивуючи свій підхід до вирішення даного питання тим, що не в усіх випадках невиконання зобов’язання завдається шкода майну суб’єкта, але прибуток він може втратити. Тому О.С. Іоффе пропонував вважати збитки самостійним поняттям по відношенню до шкоди.11 Але, на жаль, законодавець не розділяє чітко шкоду і збитки, хоча в окремих статтях ЦК спостерігається їх розмежування (ст. 276 ЦК, ст. 280 ЦК, ст. 308 ЦК, ст. 1212 ЦК та ін.). А із ст. 22 ЦК можна зробити висновок, що збитки розглядаються законодавцем як складова частина поняття „шкодаі як спосіб її відшкодування. 

Отже, основна відмінність шкоди від збитків за ЦК полягає у віднесенні до шкоди інших втрат і моральної шкоди, які не охоплюються поняттям збитків, а також у можливості відшкодування шкоди в натурі та в інший спосіб. Шкода може бути відшкодована заміною пошкодженої речі на таку ж або рівноцінну (за згодою потерпілого), виконанням певних послуг, робіт, здійсненням ремонту речі і ін.

 

2. Відшкодування моральної шкоди у договірних зобов’язаннях.

Абсолютною новелою у зобов’язальному праві України є прямо передбачена п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу можливість стягнення моральної шкоди, завданої невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов’язань.

Зокрема, відшкодування моральної шкоди внаслідок визнання правочину недійсним передбачено ст.ст. 216, 225, 227, 230, 232, 233 ЦК. Виключно з порушення договірних зобовязань випливає передбачений законом обовязок відшкодувати моральну шкоду у випадках, передбачених ст.ст. 700, 1076 ЦК. Щодо відшкодування моральної шкоди порушенням інших видів договірних зобов’язань питання вирішується складніше і неоднозначно. Обов’язок відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав особи (зауважимо, що законодавець вказав про права в широкому розумінні, а  не лише про особисті немайнові права) як загальне правило випливає із ч. 1 ст. 23 ЦК. Він  виникає незалежно від виду правовідносин: договірних чи недоговірних, як справедливо вказують С.І. Шимон та О.В. Дзера.12 Ще одне загальне правило сформоване ч.1 ст. 1167 ЦК, з якої випливає обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої винними неправомірними діями чи бездіяльністю, проте ст. 1167 розміщена структурно у підрозділі 2 „Недоговірні зобов’язання” розділу ІІІ „Окремі види зобов’язань” ЦК, тому поширюється тільки на недоговірні правовідносини.

Непослідовність законодавця призвела до різних трактувань і застосування ст. 611 ЦК. За нормою ст. 611 ЦК такий правовий наслідок як відшкодування моральної шкоди за порушення договору настає, якщо це встановлено договором або законом. Питання про встановлення законом відшкодування моральної шкоди за порушення договору набуло дискусійного характеру. Чи мається на увазі загальна норма ЦК (ст. 23 ЦК), чи спеціальні норми ЦК стосовно окремих договорів, чи спеціальні закони, якими регулюються певні види договірних відносин, як, наприклад, Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, яким передбачено відшкодування моральної шкоди суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності.13 

Суди, послуговуючись постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року14, виносять рішення про встановлення відповідальності за заподіяння моральної шкоди, якщо це безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Така судова практика аналізувалась у науковій літературі.15 А даний підхід знаходить підтримку багатьох фахівців.16 Цьому сприяє і політика законодавця щодо розбудови спеціального законодавства. Адже спеціальними нормами законів обовязок відшкодування моральної шкоди за порушення договорів встановлювався і раніше (до чинного ЦК). Правила про відшкодування моральної шкоди, що поширюються на відповідні види договірних правовідносин, встановлені п. „а” ч. 2 ст. 52 Закону „Про авторське право і суміжні права”, ч. 2 ст. 34 Закону „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”17, ст. 49 Закону „Про інформацію”18, ч. 4 ст. 21 Закону „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”19, п. "у" ч 4 ст. 53 Закону „Про охорону прав на сорти рослин”20, ст. 47 Закону „Про телебачення і радіомовлення”21, ст. 33 Закону „Про інформаційні агентства”22.

Необхідно також враховувати, що судова практика визнає можливим відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням зобов’язань, що підпадають під дію Закону „Про захист прав споживачів” (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”23), а також законів „Про звязок”24 і „Про поштовий звязок”25.

Отже, норму ст. 611 ЦК доцільно вважати такою, що при відшкодуванні моральної шкоди відсилає до спеціальних законів. Інше означало б можливість застосування даної форми відповідальності при притягненні до відповідальності за будь-яке договірне правопорушення.  Але за такого її тлумачення неминуче приходимо до висновку, що у ряді випадків (коли це прямо не передбачено законом чи договором) завдана порушенням договірного зобовязання моральна шкода не відшкодовуватиметься. Тому можна сказати, що законодавець свідомо обмежив відшкодування моральної шкоди у договірних зобов’язаннях. І негативним вбачається те, що відсутній критерій, за яким у разі порушення одних видів договірних зобов’язань законом передбачається моральна відповідальність, а інших – ні. Заслуговує уваги і вивчення запропонований російськими цивілістами критерій розмежування обов’язкових випадків відшкодування моральної шкоди від усіх інших: якщо порушено немайнове благо і завдана моральна шкода – вона завжди відшкодовується, а якщо порушенням майнових прав завдана така шкода – вона відшкодовується у випадках, передбачених законом.26 Для договірних правовідносин дана позиція видається переконливою. За такого підходу і спір про строки позовної давності вирішувався б відповідно до запропонованого критерію. Тобто, у разі заподіяння моральної шкоди немайновим благам строк позовної давності не застосовувався б, а в разі заподіяння моральної шкоди посяганням на майнові права доцільно застосовувати загальний строк позовної давності.

Серед науковців немає єдності щодо розуміння відшкодування моральної шкоди саме як форми договірної відповідальності. Отже ставиться під сумнів можливість завдання моральної шкоди порушенням договору. Відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди служить першочергово меті захисту особистих немайнових прав, що є абсолютними, невідчужуваними. Вважаючи відшкодування моральної шкоди лише способом захисту цивільних прав, Є. О. Харитонов  та Н.О. Саніахметова висловили думку, що порушенням зобовязань безпосередньо особисті немайнові права не можуть бути порушені, але можливо опосередковане заподіяння моральної шкоди, що повинне відшкодовуватися за його наявності завжди, якщо це передбачено правовим інститутом, що поширюється на відповідний вид зобов’язань27. З таким твердженням про лише опосередкованість заподіяння моральної шкоди договірним зобовязанням слід не погодитись. Адже моральна шкода може бути заподіяна безпосередньо порушенням договірного зобовязання.

Думається, відшкодування моральної шкоди є і способом захисту прав кредитора, і формою цивільно-правової відповідальності. Такого погляду дотримуються В.В. Луць, С.І. Шимон.28 Це і позиція законодавця, адже у ст. 611 ЦК серед правових наслідків порушення зобов’язання вказано відшкодування моральної шкоди.

Всупереч твердженню Є. О. Харитонова та Н.О. Саніахметової про опосередкованість заподіяння моральної шкоди договірним зобов’язанням, проілюструємо такий приклад. Дві фізичні особи уклали договір з директором ресторану про надання послуг, а саме молоді люди погодили з рестораном організацію і проведення їхнього весілля. Було домовлено, що весілля відбудеться в одній з трьох зал ресторану – голубій. У день весілля для святкування ресторан виділив не голубу залу, а іншу, оскільки за день до весілля отримав замовлення на ще один банкет з більшою кількістю осіб, яка могла поміститися лише у голубій залі. Розчаруванню нареченого і нареченої не було меж. Адже саме під колір голубої зали та її оформлення були підготовлені весільне вбрання молодят, свідків, букети та інші святкові аксесуари, над якими працювали дизайнери. І все це втратило своє значення в іншій залі, негативно вплинуло на настрій нареченого і нареченої, бо вони бажали створити і декорації, і відповідну атмосферу, яка б запамяталась на все життя. Безперечно, порушенням договору була завдана, окрім матеріальної (затрати на дизайнера, декорації, матеріали і т.п.), і моральна шкода. Ця моральна шкода прямо, а не опосередковано повязана з порушенням зобовязання. Приклад доказує, що моральна шкода може мати місце в договірних відносинах, а отже її відшкодування є і формою договірної відповідальності.

В Україні формується практика договірних відносин щодо медичного обслуговування та лікування фізичних осіб, трансплантації органів, народження дітей за замовленням, надання освітніх та виховних послуг на приватних засадах і т.п. Предметом таких договорів є конкретні дії в інтересах фізичних осіб. Якість виконання цих дій, помилки при виконанні (наприклад, лікарська помилка) можуть призвести до негативних, а іноді і необоротних наслідків, зокрема, для життя і здоровя фізичної особи. Відповідальність за подібні дії та їх наслідки у таких випадках знаходитиметься у сфері договірних відносин. А отже неминуче виникне питання про відшкодування і моральної шкоди.

Спір про можливість відшкодування моральної шкоди у договірних відносинах вирішується на користь останніх. У цьому переконує практика і наукові дослідження.29

Окремо слід зупинитися на проблемі відшкодування моральної шкоди юридичній особі. Як правило, така шкода відшкодовується у випадках порушення недоторканності її ділової репутації.   У договірних відносинах характеристика юридичної особи може мати неабияке, а вирішальне значення, особливо, коли йдеться про договори комерційної концесії. Адже одна юридична особа, через суспільне визнання набувши високу репутацію і ступінь довіри, передає іншій юридичній особі, яка теж повинна мати певні позитивні характеристики як виробник, певний комплекс виключних прав у платне володіння. І зміст такої передачі немає сенсу без асоціативного зв’язку у свідомості людей із зовнішніми атрибутами юридичної особи, такими, як товарний знак, комерційне найменування і т.п.30 Виконання даного договору не можна уявити без ділової репутації володільця виключних прав, адже вона є обєктом договору, хоч і не єдиним і не самостійним. Правильно буде зауважити: якщо сторона-користувач допустить певні порушення при використанні права інтелектуальної власності, що вплине на якість товарів та послуг, неминуче постраждає ділова репутація правоволодільця, і навпаки, якщо постраждає ділова репутація правоволодільця не з вини користувача, це  в свою чергу призведе до проблем виконання договору та проблем здійснення підприємницької діяльності для користувача.

Дискусії щодо змісту моральної шкоди, розмежування моральної і немайнової шкоди тривають і нині.

Нагадаю, що згідно ст. 23 ЦК моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

На думку С.Е. Демського, Р.О. Стефанчука, С.І. Шимон моральна шкода - це не саме фізичний біль і страждання, а зумовлені ними втрати немайнового характеру.31 Таке визначення випливає і з Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року в редакції від 25 травня 2001 року, де записано, що моральною шкодою є „втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб”.32 В.П. Паліюк доводить, що моральна шкода охоплює і страждання фізичної особи і їх негативні наслідки.33 У будь-якому разі йдеться про втрати, що позбавлені економічного характеру.

Зауважу, що у договірних відносинах по-перше, втрати немайнового характеру виникають не через будь-які дії чи бездіяльність, а внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору, по-друге, для фізичної особи такі втрати супроводжуються стражданнями, приниженням честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи – приниженням лише її ділової репутації, як справедливо вказав В.П. Паліюк.34 Таким чином, моральну шкоду у договірних відносинах доцільно визначити як втрати немайнового характеру, що виникли через фізичний біль та страждання, душевні страждання, приниження честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, приниження ділової репутації юридичної особи внаслідок порушення договірного зобов’язання. 

Оскільки ст. 611 ЦК передбачає можливість встановлення відповідальності у формі відшкодування моральної шкоди договором, виникає питання про можливості встановлення її обмеження у договорі. Ніяких заборон для цього у законі не виписано. Тому сторони вправі на свій розсуд встановити форму відповідальності і її розмір. В обґрунтування такого висновку науковці також посилаються на принцип свободи договору.35 Проте не менш обґрунтованою видається і думка Г.В. Єрьоменко, яка вважає, що розмір моральної шкоди не може встановлюватися у договорі, а визначається судом.36 Це раціональна думка. Адже у кожному конкретному випадку характер моральної шкоди буде різним. Він може визначатися і психологічним, і соціальним, і іншими факторами, які наперед не завжди можуть бути враховані або передбачені. Так само і розмір моральної шкоди на момент укладення договору може не підлягати навіть приблизному обрахунку. Одне і те ж порушення договору може завдати різну моральну шкоду, оскільки великою мірою це ще залежить від того, у чому ця шкода полягає.

Але не слід відкидати варіантів можливого визначення у договорі моральної шкоди. Видається, що нею буде умовно визначена сума відшкодування на випадок завдання моральної шкоди, якщо є ризик завдання такої шкоди. Це може мати місце у разі укладення договорів про надання медичних послуг (наприклад, виконання пластичної операції).

Отже, розмір моральної шкоди сторони можуть визначити у договорі в тих випадках, коли настання такої шкоди хоча б умовно можна передбачити. У ситуаціях, коли ні характер, ні розмір моральної шкоди на момент укладення договору неможливо передбачити навіть умовно, обсяги відшкодування такої шкоди у договорі не визначаються, а в разі її завдання розмір відшкодування встановлюється судом.

Єдина методика обрахунку моральної шкоди відсутня. Запропоновані у науковій літературі методики можуть бути використані вибірково (залежно від конкретної ситуації, за якої мала місце моральна шкода), і мають вони рекомендаційний характер.37 Проте певні критерії для розрахунку моральної шкоди виробила судова практика, що знайшло вираз у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, а також загальні критерії закріплені у ст. 23 ЦК. Суди при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди послуговуються і Роз’ясненням Вищого арбітражного суду „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди”38.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, одноразово чи з розстроченням платежу, якщо це погодили сторони.

Спеціальні способи відшкодування моральної шкоди передбачені, зокрема, ст. 277 ЦК.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Слід також зауважити, що, відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Але, як правильно вказала С.І. Шимон, у договірних правовідносинах прослідковується залежність розміру моральних втрат від суми невиконаного чи неналежно виконаного договору.39

З урахуванням матеріального становища боржника, якщо воно скрутне,  суд вправі зменшити розмір відшкодування. Таке правило виробила судова практика. Воно не суперечить і загальному підходу законодавця щодо вирішення цього питання, адже відповідна норма закріплена у ч. 4 ст. 1193 ЦК, і вона може бути застосована за аналогією до договірних відносин.

3. Відшкодування шкоди, завданої малолітніми і неповнолітніми.

Особливістю відшкодування шкоди малолітньою особою є те, що до повноліття дитини вона відшкодовується батьками (усиновлювачами), опікунами, закладами, у яких перебувала дитина і які зобов’язані були наглядати за нею, якщо вони не доведуть відсутності своєї вини. У разі відсутності вини вказаних осіб відповідальності не буде. Це передбачено ст. 1178 ЦК. Якщо буде доведена вина закладу і батьків, шкода ними відшкодовуватиметься спільно у частці, визначеній за їх домовленістю або за рішенням суду.

Обов’язок відшкодування шкоди, завданої малолітнім, може тривати і з досягненням повноліття завдавачем шкоди. Наприклад, якщо він спричинив каліцтво і потерпілий потребуватиме постійної допомоги, лікування і витрат по догляду. Якщо у заподіювача шкоди з досягненням повноліття будуть достатні власні кошти – відповідатиме самостійно. У разі відсутності у нього таких коштів чи недостатності відповідатимуть батьки чи опікуни, якщо вони платоспроможні.

У разі завдання шкоди кількома малолітніми спільно, діє правило про спільну відповідальність батьків, опікунів, закладу – залежно від того, хто з них в момент завдання шкоди опікувався дитиною.

Неповнолітній за шкоду відповідає самостійно, але в разі відсутності коштів чи недостатності субсидіарно відповідають батьки, піклувальник, заклад, якщо не доведуть відсутності своєї вини. Субсидіарна відповідальність батьків, піклувальників, закладу передбачена і на випадок набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності.

Слід звернути увагу, що субсидіарна відповідальність перелічених осіб припиняється з досягненням неповнолітнім 18 років або з появою у неповнолітнього майна, достатнього для відшкодування шкоди. Тобто стосовно неповнолітніх не діє правило про обов’язок батьків і піклувальників відповідати за завдану неповнолітнім шкоду після досягнення ним 18 років.

Неповнолітній самостійно відповідає у частці відшкодування шкоди, завданої спільно кількома неповнолітніми. Якщо він в момент завдання шкоди перебував у закладі, який здійснює щодо нього функції піклувальника, то відшкодовувати шкоду у частці, визначеній судом, буде цей заклад.

Стосовно малолітніх і неповнолітніх за шкоду, завдану ними, відповідають і батьки, позбавлені батьківських прав, протягом 3 років після позбавлення, якщо ця шкода є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків.

4. Особливості відшкодування шкоди за участю органів прокуратури.

Слід розрізняти відшкодування шкоди, яку завдано незаконними діями органів прокуратури, і шкоду, яка відшкодовується з допомогою прокуратури через виконання нею функції представництва та захисту інтересів держави та соціально незахищених осіб.

Згідно ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,  незаконного  застосування як запобіжного заходу тримання  під  вартою  або  підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного  накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи  виправних  робіт,  відшкодовується  державою  у повному  обсязі  незалежно  від  вини  посадових  і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства,  прокуратури або суду.

     Право  на  відшкодування  шкоди,  завданої фізичній особі незаконними   діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

      Якщо  кримінальну  справу  закрито  на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

      Отже, шкода відшкодовується лише, якщо мали місце незаконні дії перелічених органів щодо особи. Це наглядно демонструє такий приклад.

    П. звернулася  до  суду  із  заявою  до  держави  Україна про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з Державного бюджету України,  обґрунтовуючи  свої  вимоги  тим,  що  їй  як приватному підприємцю та громадянці  заподіяно  шкоду  внаслідок  незаконного проведення оперативно-розшукових заходів працівниками міліції. Суд 1 інстанції позов П. задовольнив, апеляційна інстанція теж визнала шкоду, а касаційна інстанція, розглядаючи касаційне подання прокурора, прийшла до висновку, що оскільки працівники міліції діяли в межах повноважень згідно закону та за результатами перевірки склали протокол  про факти  перевищення на 573 грн. надходжень у касу від зафіксованої касовим  апаратом  суми  40  грн.  та  виявили   66   наповнених півлітрових   пляшок з етикетками "Пшенична горілка" ВАТ "Балтійський  ЗПТ" і марками акцизного збору низької якості поліграфії та з повторенням номерів, зазначені гроші та пляшки горілки вилучили, то значить, у їх діях нема нічого незаконного, а тому шкода П. не відшкодовується. (Справа додається).   

     Фізична особа, яка у процесі дізнання, досудового слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим  сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до  кримінальної відповідальності,  незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на  відшкодування шкоди.

      Слід відрізняти самообмову від неправдивих показань, даних під тиском чи внаслідок насилля з боку працівників органів.

     Шкода, завдана  фізичній  або  юридичній  особі внаслідок постановлення  судом  незаконного рішення в цивільній   справі, відшкодовується  державою  в  повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів),  які вплинули  на  постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду,  що набрав законної сили.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями,  діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.

     Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої  незаконної  дії  або  бездіяльності  чи незаконного рішення органу дізнання,  попереднього (досудового) слідства,  прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Так, розслідуючи справу батька, за рішенням прокурора було накладено арешт на банківські рахунки сина. Син звернувся з позовом до суду, вимагаючи відшкодування шкоди органами прокуратури з посиланням на спеціальний закон. Суд не задовольнив вимогу, вказавши, що син не підпадає під дію спеціального закону, оскільки арешт його рахунків – це інші дії, ніж ті, що вказані у законі і в ЦК (ч. 1 ст. 1176). Він має право на відшкодування на загальних підставах. 

     Наказ Мінюсту, Генпрокуратури, Мінфіну від 03.04.96 року „Про затвердження Положення про застосування Закону України "Про порядок  відшкодування  шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів  дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" встановлює порядок відшкодування шкоди громадянину за рахунок коштів державного бюджету.

    Згідно з впровадженою з 1998 року   новою   бюджетною класифікацією України, видатки на відшкодування збитків, завданих громадянам,  класифікуються як "інші види соціальної допомоги" (код N 090402 функціональної класифікації видатків бюджету).

      Відповідний територіальний орган Державного казначейства, до якого звернувся громадянин за відшкодуванням  шкоди,  надсилає  до Управління  Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі заявку, в якій вказує суму відшкодування, а  Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим,  областях,  містах Києві та Севастополі  надсилає заявку до Головного управління Державного казначейства України.

    Головне управління Державного казначейства України перераховує   вказані кошти  на  рахунок Управління Державного казначейства в втономній Республіці Крим,  областях, містах Києві та Севастополі, а останні   -   на   рахунок відповідного територіального органу  Державного  казначейства  для  виплати  їх громадянинові.

    Виплата громадянинові суми відшкодування проводиться установою  банку  на  підставі  чека,  виданого органом Державного казначейства  після подання громадянином копії постанови (ухвали) органів дізнання,  попереднього слідства,  прокуратури і суду про розмір відшкодування шкоди за умов  наявності  коштів  на  рахунку.

Аналізуючи спеціальний Закон, слід сказати, що у ньому перелічені випадки, за яких шкода відшкодовується повністю незалежно від вини посадових осіб органів. Визначені також випадки, коли виникає право на відшкодування. Визначені види втрат, які відшкодовуються потерпілому, та порядок їх обрахунку. У Законі вирішено питання про мінімальний розмір моральної шкоди та підходи до її обрахунку, але вважаю, що вони не досконалі.

Щодо моральної шкоди аналізується додаток 6 – позовна заява Гладчука В.Ф.

Приклади-додатки

Додаток 1

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
                           21.02.2007
                            (Витяг)


    У лютому  2004  р.  Б.  звернувся  до  суду  із  позовом   до Державного казначейства України,  прокуратури АР Крим, прокуратури м.  Євпаторії  про   відшкодування   моральної   шкоди,   завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

      Зазначав, що 15 квітня 2002 р. прокуратурою АР Крим стосовно
нього була порушена кримінальна справа.
 

    У травні 2002 р. він був затриманий працівниками УБОЗ МУ МВС
України і утримувався в ІТТ м. Євпаторії.

    У тому самому місяці  йому  було пред'явлено звинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.  2 ст.  194 КК, та обрано міру   запобіжного  заходу  -  утримання  під  вартою,  яку 30 липня 2002 р. було замінено на підписку про невиїзд.

    Порушену щодо нього 9 липня 2003 р. кримінальну справу було
закрито на підставі п. 2 ст. 6, ст. 213 КПК.

    Посилаючись на те, що незаконним притягненням до кримінальної
відповідності йому заподіяна моральна шкоди,  на її  відшкодування просив стягнути 500 000 грн.

    Ухвалою Євпаторійського    міського    суду   АР   Крим   від 23 квітня 2004 р.,  залишеною без змін ухвалою  апеляційного  суду АР Крим  від  4  жовтня  2004  р.,  заява Б.  задоволена частково, стягнуто  на  його  користь  з  єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на  відшкодування завданої моральної шкоди 150 000 грн.

    У касаційному поданні прокурор м.  Євпаторії просив скасувати ухвалені  у  справі  судові  рішення,  а  справу передати на новий розгляд до  суду  першої  інстанції,  посилаючись  на  неправильне застосування  судами  норм  матеріального  права та порушення норм процесуального права.

    Касаційне подання підлягає частковому  задоволенню  на  таких підставах.
    Судами встановлено, що 18 квітня 2002 р. начальником відділу прокуратури АР Крим була порушена  кримінальна  справа  за  фактом навмисного знищення майна В.

    29 травня  2002 р.  Б.  був затриманий у зв'язку з підозрою у вчиненні зазначеного злочину.

    30 травня  2002  р.  йому  було  пред'явлено  звинувачення  у вчиненні злочину,  передбаченого ст.  194 ч.  2 КК,  а 31 травня 2002 р.  обрана міра запобіжного заходу - утримання  під вартою.

    29 липня  2002  р.  постановою  слідчого  управління МУ МВС України міра запобіжного заходу Б.  була замінена на підписку  про невиїзд.

    9 липня 2003 р.  кримінальна справа,  порушена щодо заявника, була закрита на підставі п.  2 ст.  6,  ст.  213 КПК у зв'язку з відсутністю його вини.
    Задовольняючи позовні вимоги позивача,
 суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що
незаконним   притягненням   до  кримінальної  відповідальності  Б. заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої з урахуванням характеру,  обсягу  заподіяних  страждань,  їх тривалості та інших обставин повинен становити 150 000 грн.

    Проте з такими висновками суду повністю погодитися не  можна.      Згідно зі  статтями 1,  5 Закону України від 1 грудня 1994 р. N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування  шкоди, завданої   громадянинові   незаконними   діями  органів  дізнання, досудового слідства,  прокуратури і суду"  підлягає  відшкодуванню шкода,  завдана  громадянинові  внаслідок  незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого,  незаконного  взяття і тримання під вартою,  незаконного проведення під час розслідування
чи  судового  розгляду   кримінальної   справи   обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно,  незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.  У  випадках,  зазначених  у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини
 посадових осіб органів дізнання,  досудового слідства, прокуратури і суду.

    Відповідно до  частин  2,  3  ст. 13 зазначеного Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах,  встановлених  цивільним  законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом  провадиться  відповідно  до розміру  не   менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

    Таким чином, законом прямо передбачено, що розмір відшкодування   моральної шкоди повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Однак ці вимоги закону залишилися поза увагою  судів як першої, так і апеляційної інстанцій.

    За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.
    Зважаючи на те, що обставини справи судом встановлені повно та  всебічно, однак неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалені у справі судові рішення.
    Законом України від 13 грудня 2001 р. N 2896-III "Про встановлення  розміру мінімальної   заробітної   плати на 2002 рік"  встановлено  з  1  січня  2002  р.  розмір  мінімальної заробітної плати 140 грн.  на місяць,  а  з  1  липня  2002  р.  - 165 грн. на місяць.

    Законом України від 26 грудня 2002 р.  N 372-IV "Про встановлення   розміру   мінімальної   заробітної   плати  на 2003 рік"  встановлено  з  1  січня  2003  р.  розмір  мінімальної заробітної плати  185  грн.  на  місяць,  а  з 1 грудня 2003 р.  - 237 грн. на місяць.

    Враховуючи період   перебування   Б.   під   слідством   -  з 29 травня 2002 р.  до 9 липня 2003 р.,  тобто 1  рік  1  місяць  і 10 днів - розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим 2240 грн.  та  враховуючи  конкретні  обставини  справи,  характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок притягнення заявника  до  кримінальної  відповідальності,  колегія суддів  вважає,  що  розмір  відшкодування  моральної  шкоди  слід визначити у розмірі 20 000 грн.
    За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають
зміні в частині визначення розміру моральної шкоди на підставах,
передбачених ст. 341 ЦПК
. 

    Керуючись статтями 336,  341 ЦПК,  колегія суддів Судової   палати  у  цивільних  справах  Верховного  Суду  України касаційне подання прокурора м.  Євпаторії  задовольнила  частково, ухвалу Євпаторійського міського суду АР Крим від 23 квітня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 4 жовтня 2004 р.  змінила, зменшивши суму, що підлягає стягненню з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Б. на відшкодування   моральної  шкоди,  і  визначила  її  у  розмірі 20 000 грн. 

"Цивільне судочинство.
Судова практика
у цивільних справах",
N 1, 2007 р.

Додаток 2

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
01.03.2006
(Витяг)

    У липні 2002 р. П. звернувся до суду із позовом до товариства з  обмеженою відповідальністю  "Укравтоцентр"  (далі  -  ТОВ) про захист   прав споживача, відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що придбав автомобіль Citroen Xsara Picasso 1.8i-16V з гарантійним  терміном  на  три  роки.  Під  час експлуатації автомобіля виявив істотні недоліки, а саме: численні пошкодження, тріщини та відшарування лакофарбового покриття кузова автомобіля.  Відповідач  склав  відповідний  акт щодо зобов'язання направити автомобіль на експертизу,  але цього не  було  зроблено. Посилаючись   на те,   що   відповідач  відмовився  задовольнити претензію, позивач просив задовольнити його позов і  зобов'язати ТОВ  замінити  спірний  автомобіль  на новий автомобіль тієї самої моделі та відшкодувати моральну шкоду.

    Печерський районний суд  м.  Києва рішенням від 19  травня 2004 р. позов задовольнив: зобов'язав ТОВ протягом місяця замінити автомобіль Citroen Xsara Picasso  1.8i-16V  на  новий  тієї  самої моделі; з відповідача на користь П.  призначив стягнути 10 тис.грн на  відшкодування  моральної  шкоди,  242  грн.  40  коп. витрат, пов'язаних з оплатою експертизи,  1 тис. 70 грн витрат, пов'язаних з оплатою допомоги адвоката, а всього - 11 тис. 312 грн 40 коп.; у
задоволенні
 інших вимог відмовив.

    Апеляційний суд  м.  Києва  ухвалою  від  19  вересня 2005 р. рішення суду першої інстанції у частині стягнення моральної  шкоди змінив: зменшив  розмір стягнення до 5 тис.грн; у решті рішення залишив без зміни.
    У касаційній скарзі ТОВ просило скасувати  постановлені  у справі  судові  рішення  і  направити  справу  на  новий  розгляд, мотивуючи свою вимогу  порушенням судами норм матеріального та процесуального права.      

    Перевіривши матеріали справи та зважаючи на наведені у справі доводи,  Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила,  що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.    

    Постановляючи рішення про задоволення позову та зобов'язуючи відповідача протягом одного  місяця замінити автомобіль Citroen Xsara Picasso 1.8i-16V на новий тієї самої моделі, суд виходив із того, що на   кузові   автомобіля  виявлено  численні  дефекти лакофарбового  покриття,  які  не  є  наслідком  експлуатації, а утворилися при порушенні заводських   технологій  фарбування автомобіля, тому на підставі статей 12,  14 Закону від 12 травня
1991 р.  
N  1023-XII  "Про  захист прав споживачів" (далі - Закон) позивач мав  право  вимагати  від  продавця  заміни автомобіля й відшкодування моральної шкоди в сумі 10 тис.грн.

    Апеляційний суд, змінюючи  рішення  в частині стягнення суми моральної шкоди та залишаючи рішення  суду в іншій  частині без зміни, наведені докази вважав обґрунтованими. Проте з цим  повністю  погодитися не можна.  Як убачається з матеріалів справи, спірний автомобіль П. купив у  відповідача 27 липня  2000  р.  Акт огляду автомобіля,  в якому зазначено про дефекти лакофарбового покриття кузова, складений 29 травня 2001 р. Претензія з приводу  недоліків  проданого  автомобіля  позивачем направлена 25 березня 2002 р. Ці обставини підтверджуються текстом позовної заяви і поясненнями П.

    У касаційній  скарзі  представник  ТОВ посилається на те,  що відповідач претензію  на  недоліки  автомобіля  відхилив  у  липні 2002 р.,  а  позов був заявлений з пропуском установленого законом строку позовної давності.  На цю  обставину  не  звернув  уваги  й апеляційний  суд,  хоча  в  апеляційній  скарзі  про цей факт було зазначено.  Указані  доводи  апеляційної  скарги  суд  апеляційної інстанції  не  тільки  не  спростував,  а  взагалі не надав жодної правової оцінки.

    На порушення вимог статей 15, 62 ЦПК 1963 р. зазначені доводи  відповідача судами належним чином не з'ясовані. З'ясування ж  цих  обставин  має  значення  для  справи,  оскільки відповідно  до  ст.  237  ЦК  1963 р.  позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений  не  пізніше  шести місяців  з дня відхилення претензії,  а якщо претензія не заявлена
або день її заявлення встановити  неможливо  -  не  пізніше  шести місяців  з  дня  закінчення  строку,  встановленого  для заявлення претензії.

    Не врахував суд і вимог ст. 3 Закону (зі змінами та  доповненнями),  згідно  з  якою споживачі,  які перебувають на території України,  під час придбання, замовлення або використання товарів  (робіт,  послуг)  для  задоволення своїх побутових потреб мають  право  на  відшкодування  моральної   (немайнової)   шкоди, заподіяної  небезпечними  для  життя  і  здоров'я  людей  товарами
(роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством.

    Крім того,  з додатка N 1 до контракту від 15 травня 2000  р. N 0123/2000 убачається, що гарантією виробник покриває виправлення дефектів,  визначених виробником відносно  фарбування  автомобіля, відшкодування лакофарбових матеріалів і трудових витрат, потрібних для  виконання  зазначених  робіт.  З  цими  умовами погодився й відповідач.

    Але при  розгляді  цієї  справи  документ  не  був  предметом перевірки та оцінки судом, не визначена й сума матеріальної шкоди позивачу,  можливість заміни пошкодженого автомобіля на новий тієї самої моделі та проведення робіт щодо виправлення дефектів.

    Апеляційний суд не звернув уваги на недоліки,  допущені судом першої інстанції.

    Зважаючи на обставини справи та керуючись п.  3 ст.  336 ЦПК колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ  задовольнила частково: ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2005 р. скасувала й передала справу на новий апеляційний розгляд.

Додаток 3

КОЛЕГІЇ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ
СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
12.01.2006
 (витяг)

    У квітні 2003 р. Д. і Г. звернулися до суду з позовом до Онуфріївського  будинку-інтернату для престарілих геріатричного профілю (далі  -  будинок-інтернат) про відшкодування шкоди в сумі 9 тис. 920 грн за невиконання договірних зобов'язань, пов'язаних з тимчасовим  обробітком  землі. На  обґрунтування  позовних  вимог зазначили,  що 4 квітня 2002 р.  між ними та  колишнім  директором будинку-інтернату була укладена усна домовленість про обробіток 8 гектарів землі, яка була закріплена за будинком-інтернатом, але не використовувалася  за  цільовим  призначенням й була в занедбаному
стані. Згодом між сторонами було укладено письмовий договір про тимчасовий обробіток землі, нагляд і виконання робіт з вирощування врожаю та його збір.
 Усі ці роботи були виконані й посівний матеріал був придбаний  за  рахунок Д.  і Г.  Згідно з договором відповідач повинен  був  передати  їм  за виконання робіт 90% зібраного врожаю, однак цього не зробив, самостійно зібрав урожай і жодного розрахунку з позивачами не провів.

    Онуфріївський районний суд рішенням від 14 серпня 2003 р., яке  залишив  без  зміни  Апеляційний  суд Кіровоградської області ухвалою від 11  листопада 2003  р., позовні вимоги Д.  і  Г. задовольнив частково: постановив   стягнути з Онуфріївського геріатричного пансіонату (далі - пансіонат), правонаступника будинку-інтернату,  на користь позивачів по 2 тис. 667 грн. 87 коп. кожному  з  вирахуванням  передбачених  законодавством  податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджету. Пансіонат звернувся до Верховного Суду України із асаційною скаргою, в якій просив скасувати постановлені  судові  рішення  й направити  справу  на  новий  розгляд  до  суду першої інстанції з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зокрема статей 202-1 , 203 ЦПК 1963 р.  і ст.  50 Закону від  7  лютого  1991  р. N 697-XII  "Про власність". Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  дійшла  висновку,  що  касаційна  скарга   підлягає задоволенню з таких підстав. 

    Задовольняючи позов  частково на підставі статей 41-44,  128, 148 ЦК 1963 р.  та ст. 50 зазначеного Закону, місцевий суд  виходив  з  того,  що  між юридичною та фізичними особами був укладений договір про тимчасовий обробіток землі площею 8 гектарів для вирощування соняшнику, а тому зобов'язав відповідача виконати умови договору - сплатити 90% вартості зібраного врожаю. Погоджуючись із таким рішенням, апеляційний суд послався на ст. 161 ЦК 1963 р. про загальні умови виконання
зобов'язань.
    Проте з  такими  висновками  судів  першої   та   апеляційної інстанцій погодитися не можна з таких підстав. Згідно зі  ст.  2  ЦК 1963 р.  земельні відносини регулюються земельним законодавством.  Відповідно до статей  125,
126 ЗК право на використання земельної ділянки, крім власника чи постійного землекористувача, яке посвідчене державним актом, може виникнути в інших осіб після укладення договору оренди і його державної реєстрації.  Використання  земельної  ділянки  до одержання  документа,  що  посвідчує  право  на неї,  та державної реєстрації забороняється.

   Відносини, пов'язані з орендою землі, зокрема щодо набуття та здійснення права на оренду,  згідно з п.  6 ст.  93 ЗК  регулюються законами,  передусім Законом  від  6  жовтня  1998  р. N 161-XIV "Про оренду землі".      Районний суд, керуючись нормами  цивільного права,  на порушення статей 202-1,  203 ЦПК 1963 р. не перевірив доводів   представника   відповідача  про  те,  що  відповідно до укладеного договору позивачі не мали права   використовувати земельну ділянку,  надану в користування відповідачу, та у зв'язку з цим у них не могло виникнути право  на  стягнення  90%  вартості зібраного врожаю.

    Суд апеляційної інстанції не  усунув  зазначених  порушень законодавства і,  не дотримавши вимог ч. 2 ст. 313 ЦПК 1963 р., відхиляючи апеляційну скаргу, не зазначив конкретні факти й обставини, що спростовують доводи про зловживання і порушення норм земельного права при оформленні наданого позивачами договору.

    Оскільки зазначені порушення процесуального права призвели до неправильного вирішення справи,  колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 336, 338 ЦПК 1963 р., касаційну скаргу будинку-інтернату задовольнила: рішення   Онуфріївського  районного  суду Кіровоградської  області  від  14  серпня  2003   р.   та   ухвалу Апеляційного суду цієї області від 11 листопада 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Додаток 4

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
08.12.2005
(Витяг)

    У грудні 2001 р. позивачі - родина Д. - звернулися до суду на підставі  статей 440-1, 450 ЦК 1963 р. із позовом до відкритого акціонерного товариства "Ей-І-ЕС Рівнеенерго"  (далі  - ВАТ)  про  відшкодування  шкоди,  заподіяної  джерелом  підвищеної небезпеки:  142 тис.  511 грн.  матеріальної шкоди,  150 тис. грн. моральної  шкоди та понесених у зв'язку з розглядом справи витрат. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначали, що 26 липня 2001 р. внаслідок  подачі  відповідачем  електроенергії з параметрами поза межами безпечного користування у с. Переброди Дубровицького району Рівненської області згорів належний  їм  житловий  будинок  і практично все домашнє майно  та  особисті  речі  членів  сім'ї.  У зв'язку  з  цим  їм  було  заподіяно  значну  матеріальну шкоду та моральні страждання.  

Крім того,  позивачі  вказували,  що  пожежа виникла  в  той  час,  коли  бригада  Дубровицького  РЕМ проводила ремонтні роботи на електролінії на території сільської  ради. Під час чергового вмикання електроенергії та  подачі  її споживачам с. Переброди з параметрами  поза  межами  безпечного  користування загорівся  не  тільки  будинок  позивачів,  але  й  вийшли  з ладу електропобутові прилади у багатьох інших жителів села.

    Під час розгляду  справи  розмір  позовних  вимог  у  частині стягнення моральної шкоди позивачі зменшили до 100 тис. грн.  Дубровицький районний суд рішенням від 7 серпня 2003 р. позов задовольнив:  постановив  стягнути  з   відповідача   на   користь позивачів  145 тис.  210 грн.  матеріальної шкоди,  100 тис.  грн. моральної шкоди,  740 грн. судових витрат, а також 1 тис. 700 грн. державного мита в дохід держави.
    Рішенням від  21  січня  2004 р.  
апеляційний суд Рівненської області рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди  скасував, у задоволенні позовних вимог  у  цій  частині відмовив. З відповідача стягнуто 1 тис. 452 грн. державного мита в дохід  держави.  У решті рішення суду першої інстанції залишив без зміни.

    У касаційній скарзі ВАТ порушувало  питання про скасування постановлених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до  суду  першої  інстанції  з  підстав   порушення   судом   норм процесуального    права  та  неправильного  застосування   норм матеріального права,  зокрема:  статей 2, 8, 11, 15, 60, 104, 160, 205, 208,  301,  314  ЦПК ст. 450 ЦК 1963  р.,  ст.  41  Конституції  України та   ст.   13  Закону  від  7  лютого  1991  р. N 697-XII "Про власність". Позивачі у касаційній скарзі порушили питання про  скасування рішення  суду  апеляційної інстанції й залишення без зміни рішення суду першої інстанції з підстав неправильного  застосування  судом
норм матеріального  права,  зокрема  ст.  440-1  ЦК  1963 р.

    Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  Верховного Суду  України  дійшла  висновку,  що касаційна скарга ВАТ підлягає задоволенню, а касаційна скарга позивачів - частковому задоволенню з таких підстав.
    Постановляючи
рішення про стягнення збитків, завданих утратою
будинку,  та компенсацію моральної шкоди
,  місцевий суд виходив із того,  що причиною пожежі  була подача відповідачем електричної енергії з параметрами поза  межами  безпечного користування  нею, тобто  була  наслідком  дії  джерела підвищеної небезпеки,  а тому енергопостачальна  організація  повинна   нести   відповідальність згідно зі статтями 450 і 440-1 ЦК 1963 р.

    Погодившись із  підставами  компенсації  шкоди  у  зв'язку  з утратою  будинку,   апеляційна   інстанція,   скасовуючи   рішення місцевого   суду   в   частині  відшкодування  моральної  шкоди  й постановляючи  рішення  про  відмову  в  задоволенні  цих   вимог, виходила з того, що вини відповідача в її спричиненні немає.     

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна. Суди встановили, що сторони перебувають у  договірних відносинах і відносини між ними регулюються Правилами користування електричною енергією для населення (затверджені   постановою Кабінету Міністрів   України   від   26   липня  1999  р.  N  1357
    При вирішенні  позову  про  відшкодування  шкоди   (збитків), пов'язаної  з  невиконанням  або  неналежним виконанням договірних зобов'язань  між  споживачем  та  енергопостачальником,  необхідно керуватися
Законом від 16 жовтня 1997 р. N 575/97-ВР "Про електроенергетику"  (далі - Закон),  в  якому передбачено  право споживачів електричної енергії на ідшкодування
збитків,
 заподіяних внаслідок порушення його прав, згідно з законодавством.
    Захист прав споживачів електричної енергії,  а також механізм реалізації  захисту  цих  прав  регулюється  зазначеним   Законом, Законом  від 12 травня 1991 р.  N 1023-XII "Про захист прав споживачів" та іншими  нормативно-правовими  актами  (ст.  25 Закону N 575/97-ВР
. 

    Споживач енергії зобов'язаний використовувати енергію лише на підставі  договору з енергопостачальником, додержуватися  вимог нормативно-технічних документів  та   договору  про  постачання енергії.  Споживач  сам  забезпечує  безпечну експлуатацію  своїх енергетичних  установок  та  їх  належний технічний стан і несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил   користування   електричною  енергією  (ст.  26  Закону N 575/97-ВР.  Тому  шкода, завдана  порушенням
договірних зобов'язань, може відшкодовуватися за зазначеними
нормами позадоговірних відносин тільки  у  випадках, передбачених
законом.
А при розгляді цієї справи суду слід було керуватися саме
цим законодавством, а не статтями 450 і  440-1  ЦК  1963 р.

    За таких  обставин  постановлені  судові  рішення  підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до  суду  першої інстанції.
    Зважаючи на  викладене  та  керуючись  статтями 336,  338 ЦПК колегія суддів Судової палати  у  цивільних  справах Верховного  Суду  України  касаційну  скаргу  ВАТ задовольнила,  а касаційну  скаргу  позивачів  Д.  задовольнила  частково:  рішення Дубровицького  районного  суду  від  7  серпня 2003 р.  та рішення апеляційного  суду  Рівненської  області  від  21  січня  2004  р. скасувала,  справу  направила  на  новий  розгляд  до  суду першої інстанції.

Додаток 5

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
01.09.2005

                                                           (Витяг)

    П. звернулася  до  суду  із  заявою до держави Україна про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з Державного бюджету України,  обґрунтовуючи  свої  вимоги  тим,  що  їй  як приватному підприємцю та громадянці  заподіяно  шкоду  внаслідок  незаконного проведення оперативно-розшукових заходів працівниками міліції.

    Євпаторійський міський  суд  ухвалою  від  10  грудня 2002 р. заяву П.  задовольнив: постановив стягнути з Державного бюджету на її користь  2  тис.  95  грн.  на  відшкодування  матеріальної  та 175 тис. 400 грн. моральної шкоди.
    Колегія суддів   судової   палати   у    цивільних    справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим ухвалою від 14 квітня 2003 р.  ухвалу місцевого суду  в  частині  компенсації  моральної шкоди  залишила без зміни,  а в частині відшкодування матеріальної шкоди - скасувала й у цій частині заяву залишила без розгляду.   У касаційному   поданні   заступник   прокурора    Автономної Республіки  Крим порушив питання про скасування ухвали суду першої та апеляційної інстанцій,  пославшись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, безпідставність застосування
положень Закону від 1 грудня 1994 р. N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування  шкоди,  завданої  громадянинові  незаконними  діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" у зв'язку з невстановленням обставин справи та на інші порушення процесуального законодавства.
    У письмових запереченнях  на  касаційне  подання  П.  просила відхилити подання, пославшись на його необґрунтованість.

    Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  визнала,  що  касаційне подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

    Суд першої  інстанції  встановив,  що заявниці було заподіяно матеріальну та моральну шкоду в зазначеному розмірі внаслідок незаконного  проведення оперативно-розшукових заходів працівниками міліції.  

   Апеляційна інстанція, погоджуючись із висновком місцевого суду,  зазначила,  що вимоги про відшкодування матеріальної шкоди розглядаються в позовному порядку і тому підлягають залишенню без розгляду.
    
Проте з  висновками судів про заподіяння шкоди незаконним проведенням  оперативно-розшукових  заходів  працівниками  міліції погодитися не можна,  оскільки на порушення статей 62, 202, 202-1, 203  ЦПК  1963  р. суди  дійшли їх без усебічного, повного й об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.

    Правова основа діяльності міліції  врегульована  Конституцією України, законами від 20 грудня 1990 р.  N 565-XII  "Про міліцію" (далі - Закон N 565-XII),  від 18  лютого 1992 р.   N   2135-XII   "Про  оперативно-розшукову діяльність" та іншими нормативними актами.

    Основні обов'язки і права міліції сформульовані в статтях  10 і 11 Закону N 565-XII. Відповідно до цих норм працівник міліції на  території  України,  незалежно  від  посади,  яку  він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням  про  події,  які загрожують   особистій   чи   громадській   безпеці,  або  у  разі
безпосереднього виявлення  таких зобов'язаний вжити заходів до запобігання   правопорушенням  і  їх  припинення,  встановлення  і затримання осіб,  які вчинили  ці  дії,  і  повідомити  про  це  в найближчий підрозділ міліції.
    Міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається
право, зокрема: проводити огляд службових приміщень і територій з метою перевірки додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню;  вимагати від службових осіб підприємств відомості та пояснення за  фактами  порушення законодавства; витребувати і за необхідності вилучити  документи,  зразки  сировини  й  продукції; опечатувати каси, приміщення і місця зберігання документів, грошей та товарно-матеріальних цінностей.
    
При здійсненні заходів із запобігання,  виявлення і розкриття злочинів у сфері податкового законодавства права, передбачені цими нормами,  надаються виключно органом податкової міліції у межах їх компетенції.  З  матеріалів розглянутої та адміністративної справи П., матеріалів перевірки відділу податкової міліції Євпаторійської державної  податкової інспекції стосовно П.,  матеріалів перевірки дій  працівників  міліції  прокуратурою  м.   Євпаторії,   рапорту працівника міліції   Д.   та  протоколу  огляду  і  вилучення  від 16 серпня 2002 р., складеного трьома працівниками міліції з участю понятих,  убачається,  що 16 серпня 2002 р.  працівники міліції на
підставі Закону N 565-XII та  ст.  5  Положення  про Державну  службу боротьби з економічною злочинністю,  (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993  р.  N  510 провели в м. Євпаторії огляд і перевірку роботи бару, який належить П.  За результатами перевірки складено протокол  про факти  перевищення на 573 грн.  надходжень у касу від зафіксованої касовим  апаратом  суми  40  грн.  та  виявлення   66   наповнених півлітрових   пляшок   з   етикетками  "Пшенична горілка"   ВАТ "Балтійський  ЗПТ" і марками акцизного збору
низької якості поліграфії  та  з  повторенням номерів.  Зазначені гроші та пляшки горілки було вилучено.      Матеріали перевірки з рапортом старшого оперуповноваженого ГУ УМВС  України  в  Полтавській області Д.  про збут фальсифікованої
горілки передані 17 серпня 2002 р.  для реєстрації  та  проведення
перевірки й вирішення питання про порушення кримінальної справи за ознаками злочину,  відповідальність за який передбачена ч.  1  ст. 204 КК,  відділу внутрішніх справ м. Євпаторії ГУ УМВС України в Автономній Республіці Крим.

    Згідно з висновком лабораторії ВАТ "Євпаторійський пивобезалкогольний  завод"  від  19  серпня 2002 р.  вміст пляшки, вилученої 16 серпня 2002 р.  у П.,  не відповідає ГОСТу  12712-80, тому горілка не може реалізовуватися в торгівлі.
    У вересні  2002 р.  прокурор м.  Євпаторії направив матеріали справи   до   Євпаторійського   міжрайонного   головного   відділу податкової міліції для прийняття рішення в порядку,  передбаченому ст. 97 КПК
.

    П. ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності  притягнута   не  була, оскільки постановою Залізничного районного суду м.  Сімферополя від 15 жовтня 2002  р. провадження  про  притягнення до адміністративної відповідальності закрито, у порушенні кримінальної  справи  органом   податкової міліції відмовлено. Даних про порушення оперативно-розшукової   справи для проведення розшукових заходів, що здійснюються із  застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, немає.   

  Як місцевий  суд,  так  і  суд апеляційної інстанції належним чином зазначених доказів не дослідили й  оцінки  їм  не  дали. Зі змісту  цих  доказів  не  вбачається,  що стосовно П.  проводилися оперативно-розшукові заходи.
    Згідно із Законом N 266/94-ВР  відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові тільки внаслідок незаконного проведення оперативно-розшукових  заходів,  передбачених  законами України.

    Якщо шкода спричинена в результаті інших діянь службових осіб міліції, то її відшкодування можливе на загальних підставах.

    Апеляційна інстанція на ці обставини не звернула  уваги,  без достатніх    підстав погодилася  з  тим, що  проводилися оперативно-розшукові  заходи,  і  не  перевірила   наявність   або відсутність  у справі обставин,  що мають значення для правильного її вирішення. Суд також не перевірив відповідність дій працівників міліції  приписам законодавства,  якими  врегульовано їхню діяльність.

    Враховуючи наведене  та  керуючись  статтями  336,  338   ЦПК, Судова  палата  у цивільних справах Верховного Суду України  касаційне  подання   заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнила  частково:  ухвалу  Євпаторійського міського суду від 10 грудня  2002  р. та ухвалу  колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Додаток 6

До суду направлено позов про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

                                                                             Шевченківський районний суд м. Києва
                                                                        04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10-б
                                                                                                              представника позивача –
адвоката Левицького Олега Володимировича
08200, Київ. обл., м. Ірпінь, вул. Грибоєдова, 10, тел.: 8(050)3555066, ел.адреса: levole@gmail.com

в інтересах Гладчука Вадима Федоровича
04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 9, кв.29, тел.: 8(050)4629415, ел.адреса: vmo2@ukr.net

до відповідачів:

1. Головне управління МВС України в м. Києві
01025, м.Київ, вул.Володимирська,15

2. Прокуратура Солом’янського р-ну м. Києва
03124, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 3-А

3. Солом’янський районний суд м. Києва
03680, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25

4. Державне Казначейство України
01014, м. Київ, вул. Бастіонна,6

« 9» січня 2008 року

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

    Під час пікетування молодіжним об’єднанням «Молодь – надія України», в якому я як його голова брав особисту участь, близько 15 год. 00 хв. 16 липня 2007 року за адресою розташування Тендерної палати України по вул. Хрещатик, 6 в м. Києві на мене напав гр. Ткаченко О.М. Під прикриттям охоронців, з метою перешкоджання моїй законній журналістській діяльності головного редактора-журналіста газети «Молодіжні хроніки» та Інтернет-видання «
Sprotiv.org» останній пошкодив (розбив) мій власний фотоапарат і в присутності чисельних свідків став погрожувати мені фізичною розправою та в’язницею. При цьому О.Ткаченко згадував прізвище тодішнього міністра внутрішніх справ Цушка. Впродовж наступних до мого затримання 01 серпня днів на мій телефон постійно надходили анонімні погрози „покалічити, вбити, посадити”. 24 липня один з автомобілів тендерної палати здійснив наїзд на намет пікетувальників, ледь не покалічивши учасницю акції Коркішко Олену. Не маючи жодного сумніву в реальності зазначених погроз, я неодноразово звертався до Шевченківського райвідділу міліції з заявами, у яких вимагав захистити мене від переслідувань за журналістську критику, що здійснюються службовою особою або групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 171 КК України). 

01 серпня 2007 року приблизно о 9 год. 30 хв. я був затриманий біля офісу Тендерної палати України співробітниками Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві. До мене підійшли 4 особи в цивільному і, представившись співробітниками Шевченківського райвідділу міліції, попросили проїхати з ними для дачі пояснень у зв’язку з моєю заявою про напад на мене і пошкодження майна народним депутатом Олександром Ткаченком. Дуже скоро мені стало зрозуміло, що автомобіль прямує ніяк не в Шевченківський райвідділ. Коли я зателефонував на номер 02 і почав робити заяву про викрадення невідомими, особи, між якими я сидів на задньому сидінні завдали мені удари в живіт, груди, нирки і примусили перервати розмову, вимкнувши телефон. Особи спереду зробили музику гучніше і попередили „задніх”, щоби ті слідкували за моїм телефоном.
В Солом’янському райвідділі мене передали старшому слідчому Дьордяю І.В., який, не звертаючи на мене особливої уваги, постійно координував свої дії з невідомими у телефонному режимі, кудись весь час виходив-заходив-повертався. Це дало мені можливість зробити ряд дзвінків, поінформувати рідних, колег, пресу, більш повно з’ясувати критичність власного становища. У мене просто не було іншого вибору, особливо після всього, що передувало подіям цього ранку та обставинам мого затримання. Загрозу бути підданим нелюдському поводженню у в’язничних умовах безмежного свавілля я відчував настільки реально, що був готовий на все, аби задобрити своїх переслідувачів, заздалегідь погодившись на, здавалося, всі їх умови. Якщо вони не тільки зважилися, але й спромоглися на демонстративно-показовий початок втілення свого пекельного сценарію, будь-хто на моєму місці не покладав би вже особливих сподівань ні
на органи прокуратури, ні на суди. Перед тим як слідчий Дьордяй відібрав у мене телефон, я встиг зв’язатись із засновником деяких організацій тендерної палати Світланою Легойдою, яка після мого затримання зухвало повідомила учасників мітингу, зокрема, Анатолія Мостового, мовляв, вашому Гладчуку – кінець, і ви його довго не побачите. В розмові з нею я висловив готовність прибрати всі матеріали, розміщені в Інтернеті, припинити всяку громадську діяльність, спрямовану на інформування громадськості щодо тендерної палати, а також виконати інші їх умови. Використовуючи останній шанс уникнути репресій, про це ж саме я інформував слідчого, розраховуючи, що, можливо, його „працедавці” задовольняться тихою безкровною перемогою. Даремно. Слідчий відверто зізнається, показуючи пальцем вгору, що там, на горі, мене „заказали”. Через кілька днів він так само «простодушно» повідає мені, зловтішаючись, що в СІЗО на мене чекає «прес-хата». В костюмі при краватці, в присутності просто вдягнених статистів мене по черзі впізнають троє незнайомих людей як грабіжника, який два роки тому був помічений при протиправному заволодінні цвяхами. Складається протокол про затримання, супроводжуваний закриванням наручників та низкою інших принижуючих людську гідність процедур: конвойна машина і я опиняюсь в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ). Згодом мені стане відомо, що серед „впізнавших” мене були „потерпіла” Пстрак Віра Євгенівна та її син – Віталій. Тут важливо уточнити, що слідчий Дьордяй, руками якого мене мало не довели до смерті, розслідуючи порушену 4 грудня 2006 року кримінальну справу проти громадянки Петрак (Пстрак) Віри Євгенівни, власноручно закриє її (справу)  вже  12 грудня. 

01 серпня 2007 року Старший слідчий СВ 4-го ТВМ Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Дьордяй І.В. на підставі ним самим сфабрикованих доказів, діючи на замовлення, встановлює, що „30.08.2005 року приблизно о 13 год. 00 хв. Гладчук В.Ф. з корисливих спонукань за попередньою змовою з невстановленими слідством особами із застосуванням насильства ... відкрито викрав будівельні інструменти ... на загальну суму 32 835 гривень” і постановляє порушити кримінальну справу відносно мене за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України (тяжкий злочин, карається позбавленням волі від 4 до 6 років). Копія Постанови надається. 

Органи прокуратури в особі в.о. прокурора Солом’янського району м. Києва Петренка І.Л. погоджують подання про обрання мені запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

03 серпня 2007 року Солом’янський районний суд в особі головуючої-судді Губко А.О. продовжує строк тримання під вартою Гладчуку В.Ф. до 10 діб. 10 серпня 2007 року Дьордяй у своїй Постанові (копія надається) уточнює суму викрадених у громадян Пстрак металевих завіс, цвяхів та рулетки, зменшивши її до 1128 грн. 5 коп., і виносить Постанову про притягнення мене в якості обвинуваченого (копія надається). 

Не зважаючи на те, що мій фізичний стан внаслідок моральних і фізичних страждань різко погіршився, не зважаючи на те, що на час розгляду судом подання, я з 04 серпня перебував прикутим до ліжка наручником в умовах стаціонару Київської клінічної лікарні швидкої допомоги, де лікарі констатували „гіпертонічну хворобу ІІ стадії, діенцефальну інцефалопатію ІІ ст., ІХС, стенокардію напруги вперше виявлену, хронічний гепатохолецистопанкреатит в стадії загострення, сечосолевий діатез” (копія довідки додається), не зважаючи на очевидну сміховинність обвинувачення, на те, що я є публічною особою, маю постійне місце проживання, раніше не притягався до кримінальної відповідальності тощо, суддя Солом’янського райсуду Губко 10 серпня 2007 року виносить Постанову (копія надається) про обрання мені запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і подальше утримування в СІЗО №13, в якому, загальновідомо, протягом останнього літа стався з десяток насильницьких смертей і підозрілих самогубств.
Як знущання над здоровим глуздом (блюзнірством) розцінюю мотиви судді Губко, з огляду на які вона не врахувала мій жахливий фізичний стан, зазначивши, що перераховані вище діагнози не можуть бути нею прийняті, бо всі вони є наслідком голодування від 01.08.07.
Суддя відмовляється виконати закон (!!!) через голодування, до якого мене дійсно примусили вдатися в тому числі і її особисті безчинства на ниві правосуддя.
16 серпня 2007 року колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, не знайшовши жодних підстав для взяття під варту, ухвалила (копія ухвали додається) „Постанову Солом’янського райсуду від 10.08.07 про обрання Гладчуку В.Ф. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту скасувати, відмовити в задоволенні подання ..., Гладчука В.Ф. з-під варти звільнити”.
 Звільнено мене було того ж дня близько 16 год. 00 хв. із камери для тимчасово затриманих Солом’янського райвідділу, куди мене напередодні доставили з лікарні під конвоєм і протримали майже добу без питної води. Камера була переповнена затриманими у кількості 12 осіб, які відправляли свої природні потреби безпосередньо на стіни, на підлогу, на газети, оскільки черговий лейтенант Кутасов неодноразово відмовлявся випускати людей в туалет. 

Після звільнення я перебував у „напівживому” стані. Слідчий Дьордяй відібрав у мене підписку про невиїзд (копія додається), про скасування якої на мій запит він мене поінформує тільки 02 листопада 2007 року (копія повідомлення додається).
На вулиці мені стало зовсім зле і моя мати викликала швидку допомогу. Лікарі наполягли на терміновій госпіталізації. У відділенні профпаталогії Київської клінічної лікарні №5, де я перебував на стаціонарному лікуванні з 16 серпня по 07 вересня ц.р. в мене виявлено хронічні холецистопанкреатит та гастрит в стадії загострення, а також гострий бронхіт та гіпертонічний криз від 16.08.07, інші розлади здоров’я (копії виписок №5034 від 07.09 і №5036 від 32.08 додаються). 11 вересня 2007 року мене повторно, за викликом швидкої допомоги, було госпіталізовано, на цей раз в інфарктне відділення тієї ж лікарні з діагнозом „вперше виниклий пароксизм мерехтливої (мерцательной – рос.) аритмії з медикаментозним відновленням ритму (19.09.07), хронічні панкреатит і гастрит а також вторинний коліт”. В цей раз на стаціонарному лікуванні я перебував до 27 вересня 2007 року (копія виписки від 27.09.07 додається).
 

30 серпня 2007 року Солом’янський райсуд м. Києва постановив „скасувати постанову про порушення кримінальної справи старшого слідчого СВ 4-го ТВМ Солом’янського РУ ГУМВС України Дьордяй І.В. від 01 серпня 2007 року відносно Гладчука Вадима Федоровича за ст. 186 ч. 2 КК України, відмовити в порушенні кримінальної справи відносно Гладчука В.Ф. за ст. 186 ч. 2 КК України” (копія додається). При цьому суд констатує, що в заяві потерпілої Пстрак В.Є. від 31 серпня 2005 року було вказано, що злочин було скоєно вночі, а також було зазначено конкретні прізвища осіб, які його скоїли.
25 вересня 2007 року Апеляційний суд м. Києва практично залишає Постанову Солом’янського райсуду від 30.08.07 без змін, а апеляцію прокурора – без задоволення. В Ухвалі (копія додається) суд зазначає, що „єдиним приводом та підставою для порушення кримінальної справи саме відносно Гладчука В.Ф. став рапорт старшого оперуповноваженого від 31 липня 2007 року про те, що оперативно-розшуковими заходами встановлено його причетність до події, що мала місце з 20 до 24 години 29 серпня 2005 року... При цьому доводи Гладчука В.Ф. та його рідних щодо наявності у нього алібі, щодо фальсифікації відносно нього доказів під впливом відомого політика, до цього часу жодним чином не перевірялись”. Таким чином своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава України в особі органу дізнання і досудового слідства (Солом’янський РУ ГУМВС України, який перебуває в структурному підпорядкуванні ГУМВС України в м. Києві), прокуратури (Прокуратура Солом’янського району м. Києва) і суду (Солом’янський районний суд м. Києва) завдала мені значної майнової (матеріальної) і моральної (немайнової) шкоди внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення мене до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжних заходів тримання під вартою та підписки про невиїзд, нелюдського поводження в зв’язку з присилуванням до перебування в одному приміщенні з хворою на туберкульоз людиною, утримуванням в скотських умовах камери для тимчасово затриманих без питної води, постійних образах і погрозах з боку конвоїрів.
Так, спричинена мені майнова (матеріальна) шкода складається з наступного:
    25000 (двадцять п’ять тисяч) гривень, сплачених моєю мамою Гладчук Раїсою Павлівною ПП „Українська юридична компанія” (адвокату Мусієнку О.Г.) відповідно до Угоди №13 від 01.08.07 (копія угоди додається); 

  5000 (п’ять тисяч) гривень, сплачених мною відповідно до договору про надання правової допомоги №22-12/07 адвокату Левицькому О.В. (копія угоди та квитанції додаються);

витрати на лікування, поштові, транспортні та інші видатки, пов’язані з незаконними діями, рішеннями, бездіяльністю відповідачів та необхідністю усувати (нейтралізувати, не допускати) їх наслідки, всього підтверджених документально на суму 9316 (дев’ять тисяч триста шістнадцять) гривень 82 (вісімдесят дві) копійки (копії квитанцій додаються).
П. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 із змінами, внесеними постановою ВСУ №5 від 25.05.01 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” дає наступне визначення поняття „моральної шкоди”:

„Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків”.

Поза всяким сумнівом всі перераховані тут втрати немайнового характеру мали місце в моєму випадку. Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за загальнокримінальною статтею і пред’явленням обвинувачення у вчиненні насильницького грабежу були зганьблені моя честь і гідність, завдано непоправної шкоди престижу та діловій репутації як журналіста, громадського діяча, правозахисника. В ті дні електронні ЗМІ рясніли повідомленнями про мої паталогічні кримінальні нахили. У зв’язку з незаконним затриманням та перебуванням під вартою впродовж більше ніж 15 діб були повністю паралізовані всі можливі (і не тільки нормальні) життєві зв’язки. Мене було повністю усунуто від активного громадського життя. Я не зміг реалізувати своє конституційне право бути обраним. 

Під час перебування під слідством і судом мій стан здоров’я був близьким до критичного. Існувала реальна загроза життю через панкреонекроз, рівень амілази в крові був збільшений на порядок. За час незаконного ув’язнення до мене неодноразово викликалась швидка медична допомога; з огляду на мій стан здоров’я мене неодноразово відмовлялись прийняти в ІТТ на Косогорному провулку м. Києва. Більше цього, всупереч всім існуючим відомчим інструкціям та міжнародно-правовим зобов’язанням держави України поважати право кожного на життя і здоров’я (ст. 2 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 27 Конституції України), впродовж декількох днів мене утримували в одній палаті із смертельно хворим на туберкульоз Сергієм Когутом, який помирав в мене на очах. Для відновлення ушкоджень мого здоров’я знадобилась термінова госпіталізація після звільнення, яка з невеликою перервою тривала в умовах медичного стаціонару до 27 вересня 2007 року. Під обвинуваченням (слідством) я перебував фактично по 25 вересня 2007 року. Щонайменше до цього часу продовжувала діяти підписка про невиїзд. А значить до цього часу порушувались нормальні життєві зв’язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми. Все ще залишались істотні перешкоди у здійсненні активної громадської діяльності. Позаяк саме в цей час (05.09.07) корючкотвори з Солом’янської прокуратури оскаржують в апеляційному порядку Постанову Солом’янського райсуду від 30.08.07, продовжуючи наполягати на очевидному безглузді (копія апеляції додається). Замість того, щоби виконати конституційний обов’язок по нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор Процишен В.М. стверджує, що слідчий прийняв обґрунтоване та законне рішення щодо Гладчука, який своїми умисними діями таки вчинив інкримінований йому насильницький грабіж. А тому, на „переконання” прокурора, Постанову суду слід скасувати і в такий, виходить, спосіб дозволити слідчому під наглядом таких, яких він, поборників законності далі фабрикувати справу по Гладчуку. Не дивно, що моральні переживання, які супроводжували очікування розгляду Апеляції, спричинили чергове погіршення стану здоров’я. На цей раз не витримало серце: 11 вересня по швидкій допомозі я був госпіталізований в інфарктне відділення стаціонару. Що стосується „інших негативних наслідків”, то найбільш непоправним серед них слід назвати страх, який залишиться зі мною назавжди. Страх громадянина перед власною державою. Адже всі вище зазначені незаконні рішення, дії (бездіяльність) органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду не були наслідком слідчої (судової) помилки. В столиці держави, яка називає себе європейською, десятки державних службовців, міліціонери, прокурори, судді були задіяні у привселюдній безсоромній нарузі над правом, використовуючи його для переслідування на приватне замовлення публічної людини, журналіста і громадського діяча. Впевнений, ніхто із них не понесе жодної відповідальності за зловживання владою (ст.364 КК), перевищення службових повноважень (ст.365 КК), службове підроблення (ст.366 КК), службову недбалість (367 КК), завідомо незаконне затримання (ст.371 КК), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст.372 КК), постановлення суддею завідомо неправосудної постанови (ст.375 КК). Як не будуть покарані замовники і посібники мого переслідування за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст.343 КК), за втручання в діяльність судових органів (ст.376 КК), завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст.383 КК), завідомо неправдиве показання (ст.384 КК). Все їм зійде з рук. А в мене на все життя залишиться гірке усвідомлення абсолютної незахищеності пересічного українця, якого владці правоохоронних органів з будь-яких мотивів можуть запросто знищити як особу (фізично), так і особистість (морально). Згадуючи останні дні мого ув’язнення, я не можу не сказати про те, що вже не плекав особливих сподівань коли-небудь повернутися на волю живим. Саме з цих міркувань я виходив, визначаючи розмір моральної (немайнової) шкоди, який я оцінюю в щонайменше 300000 (триста тисяч) гривень.
Враховуючи інтенсивність та глибину сприйняття всіх психотравмуючих факторів, що супроводжували моє неправосудне переслідування, стверджую, що я нізащо би не погодився відчути пережитий моральний і душевний біль вдруге за названу та будь-як іншу суму.
 

Враховуючи вищевикладене, на підставі ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статті 56 Конституції України, ч.1 ст. 1166, п.2 ч.2 ст. 1167, ст.1176, ст.1190 ЦК України, Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, керуючись п.5 ч.4 ст.81, п.4 ст.110, ч. 2 ст.120 ЦПК України, п.6 ст.4 Декрету „Про державне мито”,

ПРОШУ СУД:


Стягнути за рахунок державного бюджету (Державне Казначейство України) на мою користь завдану мені Головним управлінням МВС України в м. Києві, прокуратурою Солом’янського р-ну м. Києва, Солом’янським районним судом м. Києва майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 39316 (тридцять дев’ять тисяч триста шістнадцять) гривень 82 (вісімдесят дві) копійки та в рахунок відшкодування частини моральної (немайнової) шкоди 300000 (триста тисяч) гривень.
 Перелік документів що додаються до позовної заяви:

1. Копія договору про надання правової допомоги адвокатом №22-12/07 (повноваження представника), квитанція оплати послуг на 1 аркуші;
 

2. Копія угоди №13 з ПП „Українська юридична компанія” з відмітками про сплату послуг на 2 аркушах;

3. Копія постанови про порушення кримінальної справи від 01.08.07;

4. Копія постанови про притягнення в якості обвинуваченого від 10.08.07;

5. Копія підписки про невиїзд від 16.08.07;

6. Копія листів від 2.11.07, 19.11.07 про скасування підписки про невиїзд;

7. Копія постанови Солом’янського райсуду від 10.08.07 на 2 аркушах;

8. Копія ухвали Апеляційного суду м. Києва від 16.08.07 на 4 аркушах;

9. Копія постанови Солом’янського райсуду від 30.08.07 на 2 аркушах;

10. Копія Апеляції прокурора від 05.09.07 на 4 аркушах;

11. Копія ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25.09.07 на 3 аркушах;

12. Копії медичних довідок на 10 аркушах;

13. Розрахунок та копії квитанцій оплат на ліки, поштові, транспортні та інші видатки на 17 аркушах.Всього доданих до позовної заяви документів – на 49 аркушах.




Представник позивача,
 адвокат Олег Левицький ____________________

09.01.2008 17:28
http://www.sprotiv.org

1  Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності. – Одеса, 2006. – С. 198.

2  Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. - Ч.2. – К., Юрінком Інтер, 2002. – С. 514.

3 Краснова М.В. Компенсація шкоди за екологічним законодавством України ( теоретико- правові аспекти): монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2008. – 439 с. – С. 12-13; с. 34-35.

4 Бервено С.М. Поняття збитків за Цивільним та Господарським кодексами України // Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи. – К., 2006. – С. 268.

5 Тархов В.О. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Изд-во Саратовского ун-та, 1973. –       С. 141.

6 Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., 1950. – С. 365.

7 Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М., 1968. – С.91.

8 Ківалова Т.С. Зобов’язання відшкодування шкоди у цивільному законодавстві України (теоретичні аспекти). – Одеса: Юрид. літ., 2008. – С. 62.

9 М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. Договорное право. Кн.1. Общие положения. – М., 2005. – С. 637.

10 Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М., 2001. – С. 331.

11 Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975. – С. 99-100.

12 Договірне право України. Заг. частина. Навч. пос./ За ред. О.В. Дзери. – К., 2008. – С. 718.

13 Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року // ВВР України. – 1991. - № 29. – Ст. 377.

14 Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”  № 4 від 31 березня 1995 року (у ред. від 25 травня 2001 року) // Відшкодування моральної та матеріальної шкоди. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 270-279.

15 Договірне право України. Заг. частина. Навч. пос./ За ред. О.В. Дзери. – К., 2008. – С. 723.

16 Єрьоменко Г.В. Відшкодування моральної шкоди / Цивільне право України. Акад.  курс: Підр. У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.2. – К., 2003. – С. 388.

17 Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – №7. – Ст. 32.

18 Закон України "Про інформацію" від 2.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – №48. – Ст. 650.

19 Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5.11.199 р. // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 8. – Ст. 28.

20 Закон     України     "Про     охорону     прав     на     сорти     рослин"     від 17.01.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 7. – Ст. 278.

21 Закон  України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.1993 р.  // Відомості Верховної Ради. – 1994. – №10. – Ст. 43.

22 Закон України "Про інформаційні агентства" від 28.02.1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 13. – Ст. 83.

23 Постанова Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1999. – № 5. – С. 122.

24 Закон України "Про зв'язок" від 16.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 20. – Ст. 143.

25 Закон України "Про поштовий зв'язок" від 4.10.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1918.

26 Толстой Ю.К. Условия возникновения обязательств из причинения вреда / Гражданское право: Учебн. – Ч.2/ Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – С. 700.

27 Харитонов Є. О., Саніахметова Н. О. Цивільне право України. – К., Істина, 2003. – С. 422.

28 Луць В.В. Відповідальність за порушення зобов’язань/ Цивільне право України: Підр.у 2-х  кн. Кн. 1./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К., 2002. – С. 694-704; Договірне право України. Загальна частина. Навч. пос. – К., 2008. – С. 714.

29 Договірне право України. Заг. частина / За ред. О.В. Дзери. – К., Юрінком Інтер, 2008. – с. 722-733.

30 Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики / под ред. В.А. Белова. – М., 2008 . – С. 906.

31 Демський С.Е. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі. – К., 1998. – С. 824.; Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. – К.: Наук. Світ,  2001. – С. 137-138; Договірне право України. Заг. частина. – К., 2008. – С. 716.

32 Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”  № 4 від 31 березня 1995 року (у ред. від 25 травня 2001 року) // Відшкодування моральної та матеріальної шкоди. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 270-279.

33 Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда: Монография: 2-е изд. – К.: Право, 2000. – С. 57.

34 Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда: Монография: 2-е изд. – К.: Право, 2000. – С. 54.

35 Договірне право України. Загальна частина / За ред. О.В. Дзери. – К., 2008. – С. 729.

36 Єрьоменко Г.В. Відшкодування моральної шкоди / Цивільне право України. Академічний курс: Підручн.: У 2–х  т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К., 2003. – С. 388.

37 Демський С.Е. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі / С.Е. Демський, В.С. Перепічай, В.А. Скоробагатько. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

38 Збірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 129.

39 Договірне право України. Заг. частина: навч. пос. – К., 2008. – С. 732.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6535. Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії 185 KB
  Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії Загальна частина Теоретичний матеріал Поняття і сутність кримінального процесу України. Історичні форми кримінального процесу. Стадії кримінальної процесуальної діяльності. Порядок кри...
6536. Связь ACCESS С WORD И EXCEL. Создание писем, конвертов и наклеек 102.5 KB
  Связь ACCESS С WORD И EXCEL. Создание писем, конвертов и наклеек Предполагаем освоение следующих вопросов: Взаимодействие базы данных Access с текстовым процессором Word: создание писем, почтовых конвертов и наклеек посредством слияния базы да...
6537. Первая помощь при отравлениях АОХВ и синтетическими ядами 352.5 KB
  Первая помощь при отравлениях АОХВ и синтетическими ядами. УЧЕБНЫЕ ВОПРОСЫ: ОТРАВЛЕНИЯ. ОСНОВНЫЕ ВИДЫ ОТРАВЛЕНИЙ. ОБЩИЙ АЛГОРИТМ ДЕЙСТВИЯ ПРИ ОТРАВЛЕНИИ. ОТРАВЛЕНИЕ ЯДОВИТЫМИ ВЕЩЕСТВАМИ, ПОПАВШИМИ В ОРГАНИЗМ ЧЕРЕЗ КОЖНЫЕ ПОКРОВЫ. ОТРАВЛЕНИЕ...
6538. Предмет і задачі біохімії. Ферменти: хімічна природа, структура і фізико-хімічні властивості 45 KB
  Предмет і задачі біохімії. Ферменти: хімічна природа, структура і фізико-хімічні властивості Актуальність теми: Біологічна хімія - фундаментальна біомедична наука, яка вивчає хімічний склад живих організмів, хімічні перетворення, що лежать в...
6539. Генетика популяций, задачи с решением 405.5 KB
  Генетика популяций Решение типовых задач Задача В южноамериканских джунглях живет популяция аборигенов численностью 127 человек (включая детей). Частота группы крови М составляет здесь 64%. Можно ли вычислить частоты группы крови N и MN в этой по...
6540. Генетика: сборник задач с решениями 660 KB
  Закономерности менделевского наследования признаков В данной работе так же представлены задачи по генетике с решением для студентов и всех интересующихся подобными задачами/ Объектом исследования Менделя был горох посевной – Pisum sativum. Выбор объекта был чрезвычайно удачным
6541. Анализирующее (возвратное) скрещивание. Сцепленное с полом наследование 95 KB
  Анализирующее (возвратное) скрещивание. Сцепленное с полом наследование Задачи на анализирующее (возвратное) скрещивание Анализирующим, или возвратным, называется скрещивание гибридной особи с особью гомозиготной по рецессивным аллелям. Задача №1....
6542. Порівняльна характеристика зарубіжних моделей управління організацією та обґрунтування доцільності використання їх елементів в практиці вітчизняного менеджменту 305 KB
  Менеджмент як діяльність зародився у США в останній чверті 19 ст. Мільйони емігрантів з Європи створили величезний ринок робочої сили, на якому працелюбна людина могла досягти значного успіху. Уряд США матеріально підтримував здобуття освіти, ...
6543. Молодь за здоровий спосіб життя 42.5 KB
  Надати учасникам інформацію про здоров'я, фактори, що впливають на формування здоров'я, ознайомити із шкідливим впливом алкоголю, тютюну, наркотиків на молодий організм, спонукати учасників взяти на себе відповідальність за власне здоров'я