80301

Позовна давність. Наслідки спливу позовної давності

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

У цивільному праві цей інститут має на меті стабілізацію цивільного обороту, зміцнення фінансової та господарської дисципліни, ліквідацію невизначеності у відносинах економічних субєктів, стимуляцію їх до здійснення належних їм прав та виконання обовязків, оскільки відсутність розумних часових обмежень для примусового захисту цивільних

Украинкский

2015-02-16

108 KB

0 чел.

PAGE  6

Лекція на тему:  Позовна давність

  1.  Зміст поняття позовна давність.
  2.  Співвідношення позовної давності з іншими строками.
  3.  Види позовної давності.
  4.  Особливості обчислення і перебігу позовної давності.
  5.  Наслідки спливу позовної давності.

1. Зміст поняття позовна давність. Інститут позовної давності являє собою систему норм законодавства, що регулюють правовідносини, пов'язані із захистом цивільних прав, тобто прав, пов'язаних із майновою самостійністю учасників цивільних правовідносин, свободою вибору поведінки та самостійною відповідальністю.

У цивільному праві цей інститут має на меті стабілізацію цивільного обороту, зміцнення фінансової та господарської дисципліни, ліквідацію невизначеності у відносинах економічних суб'єктів, стимуляцію їх до здійснення належних їм прав та виконання обов'язків, оскільки відсутність розумних часових обмежень для примусового захисту цивільних прав утруднить вирішення спорів у зв'язку з великою вірогідністю втрати доказів, посиленою можливістю неадекватного відображення обставин справи особами, що беруть у ній участь, тим самим ускладнивши процес прийняття судами рішення у справі.

Крім того, існування позовної давності сприяє укріпленню правовідносин, що склалися, робить цивільний оборот більш стійким, стабілізує його. Як вірно висловився І. Б. Новицький, вона попереджує «сутяжничество» (Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность / И. Б. Новицкий. — М., 1954. — С. 139). Таким чином, наявність у законодавстві інституту позовної давності певною мірою зміцнює правопорядок та усуває невизначеність прав.

Вперше термін «позовна давність» було вжито у ст. 44 ЦК УРСР 1922 року.

Термін «позовна давність» цивільні кодекси більшості європейських держав не використовують. Оскільки наслідком спливу такого тривалого строку (10 чи 30 років) є не лише неможливість звернення до суду, а й втрата права, то відповідно сплив цього строку називався давністю. Ст. 118 Цивільного кодексу Польщі давність визначає у 10 років. За ст. 2262 Цивільного кодексу Франції всі позови. Як речові, так і особисті погашаються давністю у 30 років.

Позовна давність є різновидом строків у цивільному праві. Поняття «строки» безпосередньо пов'язане з об'єктивним фактором часу. На думку В. П. Грибанова, «строки (як певні проміжки часу) не можна ототожнювати з юридичними строками. Юридичні строки, будучи категоріями часового порядку, хоч і пов'язані з об'єктивним та незалежним від волі людини плином часу, однак являють собою самостійну категорію, що має іншу природу, ніж об'єктивні закони матеріального світу. Юридичні строки встановлюються законом, адміністративно-правовими актами, угодами сторін...» Грибанов В. М. Сроки в гражданском праве / В. М. Грибанов // Совстскос гражданскос право. — Т. І. — М., 1979. —С. 249.

Тому строки за походженням є об'єктивною категорією «плину часу», а за формою встановлення — вольовими для надання їм конкретних юридичних наслідків.

Так історично склалося, що позов є одним із способів звернення до суду за захистом прав, що охороняються законом. Римські юристи вважали, що тільки судовий захист дає праву цінність та цілісність. Але цей захист нерозривно не пов'язувався із самим матеріальним правом. Позовна давність за римським правом означала погашення можливості процесуального захисту права внаслідок того, що протягом певного часу такий захист не здійснено зацікавленою особою.

Господарський кодекс визначення строку позовної давності не дає. ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256). Але положення цієї статті не означають, що суд може відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав пропуску строку позовної давності. Тому слід звернутися до теоретичних визначень цього поняття з метою більш точного розуміння його суті.

Враховуючи положення нині чинного законодавства позовна давність як різновид строків за своєю природою є законним строком,   встановленим   державою   для примусового виконання, здійснення дій з метою захисту,  відновлення порушених прав через суд. Іншими словами, строк позовної давності — це гарантований державою строк для відновлення і захисту порушених суб'єктивних прав через примушення до  виконання, здійснення дій зобов'язаної особи — боржника. Це період часу, протягом якого   можливий   дієвий   судовий   захист; строк для захисту права за позовом особи,    суб'єктивні права якої порушені, так звані  часові строки захисту прав  через суд (Брагинский М. II. Исковая давность / М. И. Брагинский // Гражданскнй кодекс Российской Федерации. Комментарий. — М., 1995. — С. 258).  Зі сплином цих строків, як правило, погашається можливість судового захисту (але не погашається право на звернення до суду та розгляд справи). Таким чином, можна виділити основні ознаки позовної давності:

строк позовної давності перешкоджає здійсненню матеріального права в примусовому порядку;

тривалість строків позовної давності (за нинішнім законодавством) в основному має диспозитивний характер;

законодавством передбачені підстави зупинення, переривання строку позовної давності;

сплив строку позовної давності погашає правомочність особи здійснити своє цивільне право в примусовому порядку через суд, але не припиняє існування самого матеріального права, що становить предмет судового захисту.

Поняття позовної давності слід тлумачити розширено в тому сенсі, що звернення особи з позовом виходить за межі цивільних відносин. Позовна давність застосовується і до вимог, що випливають з сімейних. Трудових, земельних та інших відносин приватного характеру (З.В. Ромовська. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина// Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 12. – С.6).

Позовна давність не поширюється на певні вимоги, встановлені законом (ст.268 ЦК) – це імператив. Не застосовується вона і до вимог, які пов’язані з адміністративними відносинами. За ст. 223 ГК при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються строки позовної давності відповідно до ЦК. Але для застосування адміністративно-господарських санкцій строки встановлено ГК.

      В Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, які регулюють питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» від 31 січня 2001 р. було зазначено, що до вимог про усунення будь-яких порушень права власності, не пов'язаних з позбавленням володіння, позовна давність не застосовується, оскільки правопорушення триває в часі.

     Такою була позиція і судів, які розглядали справи за участю фізичних осіб. Такою була позиція і науковців (Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Учеб-ное пособие.- К., 2001.-С. 175; Цікало В. І. Сфера застосування позовної давності // У зб.: Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001.- С. 64).

        Як вважає професор В. В. Луць, оскільки у разі триваючого правопорушення постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності, то на ці вимоги позовна давність не може поширюватися (Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту.- К., 2004.-С. 211).

        Однак відповідної норми не було у Цивільному кодексі 1963 р. Не було її і у проекті Цивільного кодексу (1996 р.), немає і зараз. Проте склалась відповідна судова практика. Отже, практикою вироблено правило непоширення позовної давності на триваючі правопорушення.

  1.  Співвідношення позовної давності з іншими строками.

Позовну давність слід відрізняти від присічних (преклюзивних) строків, гарантійних строків, строків набувальної давності, строків оперативного захисту цивільних прав і претензійних строків.

Важливим є питання, чи є строк позовної давності присічним. (Цей строк деякі автори називають обмежувальним: Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / за ред.  А.Г. Яреми, В. Г. Ротаня. — К. : Реферат, 2005. — С. 99—100). Розмежування цих строків актуально, перш за все, в силу наявності у них деяких спільних ознак (меж існування у часі та імперативного характеру строків) і відсутності в чинному законодавстві терміна «присічні строки».

Основна відмінність між присічними строками та строками позовної давності в тому, що зі сплином присічного строку припиняється саме існування матеріального права, яке охороняється законом, на відміну від сплину строку позовної давності, наслідком чого є відсутність реальної можливості особи захистити своє право в судовому порядку. До присічних строків можна віднести, зокрема, всі строки у вексельному праві, строк пред'явлення вимоги до поручителя, строк прийняття спадщини. Зі спливом цих строків припиняється саме право.

Важливим також є питання співвідношення строку набувальної давності та строку позовної давності. Інститут набувальної давності дозволяє вирішити питання щодо майна, на яке власник тривалий час не пред'являв прав та яке перебувало у відкритому володінні у особи, яка не має підтверджень свого права на це майно.

За змістом ст. 344 ЦК особа набуває права власності на майно, якщо вона добросовісно заволоділа ним і відкрито та безперервно володіє нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років.

На відміну від строку позовної давності, набувальна давність одночасно виступає строком захисту добросовісного володільця та юридичним фактом, що підтверджує добросовісність володільця і дає підстави для виникнення права власності. При цьому необхідним є дотримання вимог відкритості та добросовісності з боку володільця.

До правовідносин з набувальної давності застосовуються також положення щодо позовної давності, зокрема, у випадку, коли володіння буде визнано недобросовісним при зверненні власника з позовом (з моменту порушення права останнього). Крім того, перебіг строку набувальної давності щодо речей, які знаходяться у особи, з володіння якої вони могли бути витребувані, починається не раніше спливу строку позовної давності за відповідними вимогами.

Щодо незаконних володільців строк набувальної давності починає перебіг з моменту закінчення строку позовної давності (за одночасного виконання всіх умов давнісного володільця). Перебіг строку набувальної давності не може початися, поки не закінчився строк позовної давності за позовом про витребування майна з незаконного володіння особи, у якої воно знаходиться. Строк позовної давності «перериває» строк набувальної давності у разі недобросовісності володільця.

Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача:

  1.   заміни товару;
  2.   відповідного зменшення винагороди;
  3.   безоплатного усунення недоліків;
  4.   розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.

   У ст. 16 ЦК визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями уповноваженої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні уповноваженою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного   характеру.   З   терміном   "оперативність"   асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, відповідно до ч.2 ст.997 ЦК, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком   письмової  вимоги  про  сплату страхового  платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Відмова сторони від договору в зазначених випадках і є засобом оперативного впливу на контрагента, здійснюваного у певні строки.

   Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільних
правовідносин відіграють
претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, що
особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволення вимог уповноваженою: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо.

У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, передбачених ГПК, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів. Зокрема, спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Для інших випадків попереднє пред'явлення претензій до господарюючого суб'єкта не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 1 ч.2 ст. 925 ЦК до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, пошти є можливим пред'явлення йому претензії у порядку, передбаченому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

  1.  Види позовної давності.

ЦК встановлює як загальну (ст. 257) так і спеціальну (ст. 258) позовну давність. Загальна позовна давність, як і за нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року, встановлена тривалістю у 3 роки.

Для окремих видів вимог ЦК і ГК встановлюють спеціальну позовну давність. На відміну від Цивільного кодексу 1963 року, який передбачав можливість встановлення лише скорочених (порівняно із загальним) спеціальних строків позовної давності, новий ЦК передбачає, що спеціальна позовна давність може бути як скороченою, так і більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю. Спеціальна позовна давність підлягає застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом. За закладеною у ЦК концепцією спеціальна позовна давність не може бути коротшою за один рік. Слід мати на увазі, що у ст. 315 ГК встановлено шестимісячну межу нарахування неустойки, а не шестимісячну позовну давність. Це означає, що на вимогу про стягнення неустойки за останні шість місяців невиконання договірного обов’язку пошириться річна позовна давність.

Щодо договору підряду на капітальне будівництво ГК (ч. З ст. 322) встановлюються більш тривалі, ніж за ст. 863 ЦК, строки позовної давності, які щодо ЦК є спеціальними, і тому саме вони підлягають застосуванню до передбачених ст. 322 ГК відносин.

Як показує практика, позови, для яких встановлена загальна позовна давність, як правило, подаються без пропуску строку позовної давності. І навпаки, при розгляді господарським судом спорів, щодо яких встановлені спеціальні строки позовної давності, судам часто доводиться вирішувати питання стосовно поважності причин, які зумовили пропуск позовної давності.

На практиці виникає питання, що розуміється під поняттям «пільговий строк», яке застосовується в абзаці другому ч. 5 ст. 261 ЦК. Роз'яснення з цього приводу надані в листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 7 квітня 2008 р. № 01-8/211 (Вісник господарського судочинства. – 2008. - № 3 – С. 45). Так, згідно із вказаною нормою за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. Отже, під пільговим строком у розумінні абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК слід розуміти строк, протягом якого боржник після пред'явлення йому вимоги повинен виконати свій обов'язок.

За нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року сторони були не вправі змінювати тривалість встановлених законом строків позовної давності та порядок їх обчислення. Стаття 259 ЦК надає можливість сторонам цивільних правовідносин збільшувати встановлену законом тривалість позовної давності. Закон не встановлює будь-яких меж збільшення сторонами встановленої законом позовної давності. З іншого боку, ч. 2 ст. 259 ЦК забороняє зменшення строків позовної давності за згодою сторін. Отже, мінімальна часова межа позовної давності є правовим імперативом.

До прикладу, Конвенція ООН про позовну давність у договорах міжнародної купівлі-продажу товарів дозволяє сторонам у договорі збільшити позовну давність, але не більш як у 2 рази.

Суддя ВГСУ Б.М. Грек вважає, що можливість збільшення строків позовної давності у договорі призводить до нестабільності цивільного обороту та до збільшення випадків зловживання правом з боку більш юридично грамотної сторони (Б.М. Грек, О.В. Буряк. Загальна характеристика поняття «позовна давність» та його роль у вирішенні правових спорів//Вісник господарського судочинства. – 2009. - № 2. – С.82).  З.В. Ромовська вважає такі аргументи не переконливими, адже укладаючи договір, сторони не знають, кому бути позивачем, а кому – відповідачем (Ромовська З.В. Українське цивільне право. Книга 1. – К.: Атіка, 2005).

4.Особливості перебігу позовної давності.

Новим для українського цивільного законодавства є те, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, поданою до винесення судом рішення (ч. З ст. 267 ЦК). Тож наразі суд не вправі за своєю ініціативою застосовувати строк позовної давності.   

На цих позиціях стоїть також Верховний Суд України, який у своїй постанові від 15 січня 2008 р. у справі № 21/553 вказував, що, оскільки заява про застосування строку позовної давності сторонами не подавалась, то неправомірним є висновок суду про необхідність розглянути питання застосування строку позовної давності, тому що він відповідає вимогам гл. 19 ЦК.

Крім того, слід вказати, що, оскільки у ст. 267 ЦК не зазначено, яка саме сторона спору має подати заяву про застосування судом позовної давності, виходячи з принципу рівності сторін Л. І. Григор'єва (Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / за ред.  А.Г. Яреми, В. Г. Ротаня. — К. : Реферат, 2005. — С. 106) дійшла висновку, що такою особою може бути як позивач, так і відповідач. Але така заява має бути подана до суду першої інстанції, що розглядає спір по суті, до ухвалення ним рішення. Форма заяви не регламентується, а відтак, вона може бути складена в будь-якій формі (у вигляді окремого документа; у тексті відзиву на позовну заяву; усно, якщо це відображено в протоколі судового засідання).

У   листі  Вищого  господарського   суду України «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 7 квітня 2008 р. № 01-8/211 (Вісник господарського судочинства. – 2008. - № 3 – С. 45) роз'яснено, що заява позивача про поновлення позовної давності, в якій позивач звертається до суду з доводами щодо наявності поважних причин пропущення позовної давності та просить задовольнити позов, не може вважатися заявою про застосування строків позовної давності в розумінні ст. 267 ЦК. Слід також зазначити, що заява третьої особи у справі щодо пропуску строку позовної давності не повинна братися судом до уваги. Так само не повинна братися до уваги заява неналежної сторони. Заява про застосування позовної давності, подана одним із співвідповідачів, не поширюється на інших співвідповідачів, у тому числі при солідарному зобов'язанні.

За наявності заяви відповідача щодо пропуску строку позовної давності важливого значення набуває правильне визначення судом початкового моменту вказаного строку. Такий момент настає, коли право позивача порушене, порушення не усувається, і у особи, чиє право порушене, з'являється можливість здійснення захисту порушеного права в примусовому порядку. Як вказував Г. Ф. Шершеневич: «Моментом, з якого починається перебіг строку позовної давності, визнається той, коли виникає привід для звернення з позовом» (Шершеневич Г. Ф. Учебник русекого гражданского права / Г. Ф. Шершеневич. — М., 1995. — С. 136).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг як загальної, так і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися (а не повинна була дізнатися, як за ст. 76 ЦК УРСР 1963 року) про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вимога «могла дізнатися» стосується також позовів юридичних осіб. При розгляді заяви сторони у спорі про застосування строку позовної давності до вимог юридичної особи слід мати на увазі, що в силу цієї статті перебіг строку позовної давності починається з дня, коли юридична особа дізналася чи могла дізнатися про порушення свого права. З урахуванням цього твердження новопризначеного директора (керівника), що він дізнався про порушення права юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), не може бути підставою для зміни початкового моменту перебігу строку позовної давності, оскільки в даному випадку заявлена вимога про захист юридичної особи, а не прав керівника юридичної особи.

Так само, при зверненні з позовом ліквідаційної комісії від імені юридичної особи, що ліквідується, до третіх осіб, що мають заборгованість перед організацією, в інтересах якої заявлено позов, строк позовної давності слід відраховувати з того моменту, коли про порушене право стало відомо особі, якій воно належить, а не ліквідаційній комісії.

Таким чином, ч. 1 ст. 261 ЦК пов'язує початок перебігу позовної давності лише з фактом обізнаності саме тієї особи, якій належить порушене право. Суттєвим є нове положення про обчислення позовної давності від дня, коли особа дізналася про особу, яка порушила право. Тобто інколи обізнаності лише про факт порушення права недостатньо для початку перебігу строку позовної давності. Необхідно також, щоб уповноважена особа довідалася про те, хто дійсно порушив її право.

За змістом ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), кожна сторона зобов'язана доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. А відтак, позивач, який дізнався про порушення свого права не в день його порушення, а згодом, зобов'язаний це довести. Відповідач, що стверджує про наявність у позивача можливості дізнатися про це раніше, ніж він дізнався, також повинен довести цю обставину.

Перебіг строку позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається по закінченні часу виконання; за зобов'язаннями з невизначеним строком виконання — після закінчення встановленого ст. 530 ЦК семиденного строку з моменту пред'явлення вимоги про виконання.

Перебіг строку позовної давності (10 років) за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину (ч. 2 ст. 207 ГК, ст. 216 ЦК) починається від дня, коли почалося його виконання. За зобов'язаннями, право вимоги за якими виникає не одноразово (одночасно), а послідовно, — протягом певного часу, в певний день або зі спливом певного періоду (наприклад, про стягнення пені чи процентів); позовна давність обчислюється окремо за кожною з вимог (з моменту виникнення відповідного права вимоги). Наприклад, пеня, як правило, стягується у певних відсотках від простроченої оплатою суми за кожен день прострочення, і строк позовної давності починається для кожної вимоги про оплату пені окремо за кожен прострочений день.

За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності, відповідно до ч.6 ст. 261 ЦК, починається від дня виконання основного зобов’язання. Застосування цієї норми породжує проблему: позовна давність має починатися з моменту повного відшкодування усієї шкоди чи з початком наступного року щодо виплат, здійснених за попередній рік?

Судовою практикою було вироблено правило, за яким позовна давність поширювалася на сукупні річні вимоги. І це правильно. Отже, якщо, скажімо, автотранспортне підприємство сплатило за 2009 рік потерпілому 30 тис. гривень як щомісячне відшкодування за втрачений заробіток, то позовна давність на регресну вимогу щодо усієї цієї суми до водія почнеться 1 січня 2010 року.

Особливе правило встановлене щодо початку перебігу позовної давності у спорах, пов’язаних із порушенням права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи. У таких спорах позовна давність починається від дня досягнення особою повноліття (ч.4 ст. 261 ЦК). Це додаткова гарантія охорони прав неповнолітніх осіб.

Обчислення строку позовної давності здійснюється за загальними правилами обчислення строків, які детально визначені в законодавстві (статті 525, 254, 255 ЦК); на практиці не виникає труднощів у застосуванні таких нормативних положень.

Зупинення перебігу позовної давності означає, що час, який збіг до зупинення, зараховується до загального строку позовної давності після того, як зникли обставини, що спричинили це зупинення. Перелік підстав зупинення позовної давності, порівняно з ЦК УРСР 1963 року, доповнений новою підставою — зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні правовідносини. На відміну від зупинення перебігу позовної давності, переривання її перебігу (ст. 264 ЦК) означає, що час, який сплив до переривання, не враховується, а обчислення позовної давності починається спочатку після переривання (ст. 264 ЦК). Така сама позиція викладена в роз'ясненні Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29 травня 2002 р. (з наступними змінами). Однією з підстав переривання перебігу позовної давності є вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК).

Під вчиненням дій, що свідчать про визнання боргу, слід розуміти, зокрема: відправлення боржником кредиторові листа з проханням відстрочити чи розстрочити сплату боргу; часткове виконання зобов'язання, сплату процентів, нарахованих на основну суму боргу; вимогу здійснити зарахування зустрічної вимоги тощо. Зазначене підтримує Верховний Суд України, який у постанові від 24 квітня 2007 р. № 26/271 вказав, що, зокрема, підписання акта звіряння заборгованості свідчить про визнання боргу та перериває строк позовної давності. А в постанові у справі № 26/142 від 24 квітня 2007 р. Верховний Суд України визнав підписання додаткової угоди також вчиненням дії, що перериває строк позовної давності.

У листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 7 квітня 2008 р. № 01-8/21 Iі вказано, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Вказана норма, на відміну від ч. 2 ст. 79 ЦК УРСР 1963 року, поширюється як на громадян, так і на юридичних осіб, оскільки не містить спеціальних вимог до суб'єктного складу спірних правовідносин. Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою стосовно кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу, можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки; сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу строку позовної давності по інших частинах (платежах). Господарський суд у кожному конкретному випадку повинен дослідити обставини, які свідчать про визнання боргу. Якщо факт визнання боргу встановлений, давність переривається у день такого визнання.

Цікавим є питання, чи переривається строк позовної давності у випадку, коли господарським судом відмовлено у прийнятті позовної заяви до розгляду або позивачу повернено позовну заяву. З цього приводу слід вказати, що відмова господарського суду в прийнятті позовної заяви до розгляду в порядку ст. 62 ГПК або повернення позовної заяви у відповідності до ст. 63 ГПК свідчать, що не дотриманий встановлений порядок подання позову, і позовна давність у таких випадках не переривається. Якщо після повернення позовної заяви позивач, усунувши допущене порушення, повторно звернувся до господарського суду і позовна заява прийнята, то позовна давність переривається у день повторного подання позову.

5. Наслідки спливу позовної давності. Сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: 4 т. /За заг. ред. А.Г. Яреми, В. Я. Карабаня, В.Г. Ротаня – К.: А.С.К. Севастополь, 2004. –т.1. – С. 646). Це означає, що сплив строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від того, чи дійсно права позивача порушені.

До цього в господарському судочинстві існувала судова практика, встановлена постановою Верховного Суду України від 25 березня 2003 р. у справі № 14/68. Відмовляючи у задоволенні позову в цій справі, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позову, а також із того, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову.

Проте Верховний Суд України у зазначеній постанові вказав, що у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 ЦК ухвалює рішення, яким відмовляє у позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Тобто відмовляти у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності можна лише у випадку, коли встановлено, що його право дійсно порушене. Між тим, практика розгляду господарських спорів змінюється. Усе частіше суди схильні вважати пропуск позовної давності самостійною підставою для відмови в позові.

На відміну від ЦК УРСР 1963 року, чинний ЦК не містить поняття «поновлення» позовної давності, хоча в ч. 5 ст. 267 передбачається можливість захисту порушеного права і після спливу строку позовної давності за умови, що пропуск позовної давності мав місце з поважних причин. Закон не визначає, які саме причини є поважними.

Між тим, причинами, що визнаються поважними при пропуску строку позовної давності, є такі обставини, які роблять неможливим або вкрай проблематичним своєчасне звернення з позовом, окрім вини, недбалості або неуважності в захисті своїх прав зацікавленою особою. Оцінка причин як поважних здійснюється судом виходячи з обставин конкретної справи, незалежно від суб'єктного складу спірних правовідносин. При цьому не вважається правильним віднесення юридичної неграмотності до поважних причин пропуску строку позовної давності, оскільки ніхто не може посилатися на незнання закону. Презумпція знання закону є загальноправовою презумпцією, що застосовується з часів римського права.

Таким чином, відмова у задоволенні позовних вимог за строком позовної давності можлива за наявності одночасно двох умов:

— про застосування позовної давності одна із сторін у справі повинна подати відповідну заяву;

 причини пропуску позовної давності мають бути визнані судом неповажними.
           У протилежному випадку порушене право підлягає захисту.

Висновки

Питання, пов'язані із застосуванням інституту позовної давності набувають все більшої актуальності у сучасній діловій та судовій практиці. Їх правильне вирішення можливе лише за ретельного дослідження та оцінки чинних нормативних приписів, з урахуванням не лише самого тексту закону, а і його тлумачення


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9323. Договор бытового подряда. 46 KB
  Тема №23: Договор бытового подряда. Понятие ДБП. По ДБП подрядчик, осуществляющий соответствующую предпринимательскую деятельность, обязуется выполнить по заданию гражданина (заказчика) определенную работу, предназначенную удовлетворить бытовые ...
9324. Договор строительного подряда 45.5 KB
  Тема №24: Договор строительного подряда. Понятие ДСП. Его условия. По договору строительного подряда одна сторона (подрядчик) обязуется в установленный договором строк построить по заданию заказчика определенный объект либо выполнить иные строит...
9325. Подрядные договоры для государственных и муниципальных нужд 35 KB
  Тема №25: Подрядные договоры для государственных и муниципальных нужд. Понятие, стороны договора. Подрядные строительные работы проектные и изыскательные работы предназначены для удовлетворения государственных и муниципальных нужд, осуществляютс...
9326. Договор подряда на выполнение проектных и изыскательных работ 37.5 KB
  Тема №26: Договор подряда на выполнение проектных и изыскательных работ. Понятие и элементы договора. По договору выполнение проектных и изыскательных работ подрядчик (корректировщик, изыскатель) о...
9327. Договор на выполнение научно-исследовательских опытно-конструкторских и технологических работ (НИР, ОКР) 35.5 KB
  Тема №27: Договор на выполнение научно-исследовательских опытно-конструкторских и технологических работ (НИР, ОКР) -1- Понятие договора По договору на выполнение НИОКР исполнитель обязуется провести обусловленные ...
9328. Широкая Масленица - Проводы зимы ( 2013г.) 30.65 KB
  Широкая Масленица - Проводы зимы ( 2013г.) Под музыку выбегают зазывалы и скоморохи: 1 - Подходи, честной народ! Всех веселый праздник ждет! 2 - Приходите, торопитесь наши милые друзья! 3 - Отдыхайте, веселитесь, здесь скучать никак нельзя! 4 - Всех...
9329. Русское чудо масленица. Сценарий 51.08 KB
  Русское чудо масленица ЗВУЧИТ РИТМИЧНАЯ ПЕСНЯ МАСЛЕНИЦА из репертуара БАЛАГАН-ЛИМИТЕД ПРИТАНЦОВЫВАЯ, ВЫХОДЯТ НА ПЛОЩАДКУ РЯЖЕНЫЕ И СКОМОРОХИ Скоморохи: Зима - Гаврилова Яна Весна-Сиразова Чулпан Б-Яга-Иванова Катя Кикимора-Матв...
9330. Сценарий выступления ВПК Цитадель на Масленицу 2013 г 36 KB
  Сценарий выступления ВПК «Цитадель» на Масленицу 2013 г. I ЧАСТЬ Показательное выступление с одноручными и полуторными мечами. Бой с тенью показательное выступление с полуторными и одноручными мечами. ( Выходят одновременно 3 пары, Анна и ...
9331. Сценарии на масленицу 558 KB
  Сценарии на масленицу Сценарий на Масленицу Эх, да Масленица 2 Веселье да смех у нас лучше всех5 Здравствуй, Масленица - развлечение для детей старшей и подготовительной групп детского сада9 Как на Масленой неделе - игровая пр...