80302

Зобов’язання у сфері господарювання

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Особливості господарського договору. Порядок укладення виконання та припинення господарського договору. Відмова від договору та розірвання договору. Роль договору не обмежується тим що він впливає на динаміку цивільних чи господарських правовідносин встановлює змінює припиняє відносини а й визначає зміст конкретних прав і обов’язків сторін.

Украинкский

2015-02-16

116 KB

0 чел.

PAGE  8

Лекція: Зобов’язання у сфері господарювання

1. Господарське зобов’язання.

2. Договір у сфері підприємництва.

3. Цивільно-правові та господарські договори. Особливості господарського договору.

4. Порядок укладення, виконання та припинення господарського договору.

       5. Забезпечення виконання зобов'язань.

       6. Відмова від договору та розірвання договору.

1. Господарське зобов’язання є правовідношенням, в силу якого зобов’язана сторона вчиняє дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь управненої сторони або утримується від певних дій, а управнена сторона вимагає від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Специфіка господарського зобов’язання полягає і в тому, що його сторони – суб’єкт господарювання та інший учасник відносин у сфері господарювання. Тобто одна із сторін – суб’єкт господарювання.

ГК виділяє 2 види основних господарських зобов’язань:

Майново-господарські;

Організаційно-господарські.

Соціально-комунальні та публічні зобов’язання не вважаються основними, але вони є обов’язковими для суб’єкта господарювання, і перші виникають на підставі рішення місцевої ради, а другі - на підставі закону.

Господарські зобов’язання можуть виникати також з актів управління, з угод, внаслідок заподіяння шкоди, у результаті створення ОПІВ.

До господарських зобов’язань цілком застосовні критерії класифікації цивільних зобов’язань. За суб’єктами виконання та відповідальністю: солідарні, часткові, субсидіарні, регресні. За наявністю прав і обов’язків у сторін: односторонні і двосторонні. За змістом: прості і складні. За ступенем ризику: ризиковані (алеаторні) і не ризиковані. За наявністю зв’язку між зобов’язаннями: основні і додаткові. За строками виконання: короткострокові і довгострокові. За підставами виникнення і т.д.

Слід зауважити, що самостійними суб’єктами господарського зобов’язання не є структурні підрозділи юридичної особи. Вони виступають від імені юридичної особи.

У більшості випадків у ринкових умовах суб’єкти господарювання вступають у майново-господарські зобов’язання добровільно.

2. Договір у сфері підприємництва. Роль договору не обмежується тим, що він впливає на динаміку цивільних чи господарських правовідносин (встановлює, змінює, припиняє відносини), а й визначає зміст конкретних прав і обов’язків сторін. Отже, він є засобом регулювання поведінки учасників цивільних і господарських правовідносин.

Роль договору зросла у ринкових умовах, бо він є універсальною і найдоцільнішою формою опосередкування товарно-грошових відносин. Він використовується у процесах роздержавлення і приватизації. У договірному порядку створюються і нові підприємницькі структури, наприклад, товариства, спільні підприємства, господарські асоціації. Перехід до ринку зумовив звуження планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і розширення свободи вибору партнерів у господарських звязках та визначення змісту договірних зобовязань. Це стосується, зокрема, договорів, спрямованих на забезпечення потреб юридичних і фізичних осіб у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах. Не зменшується і роль договорів майнового найму, підряду. Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки підвищилася роль і ліцензійних договорів як правової форми передачі виключних прав інтелектуальної власності.

У ЦК закріплено принцип свободи договору (ст. 3 ЦК), що дозволяє вільно вибрати контрагента, вільно вступити у договірні відносини, укласти навіть такий договір, який хоч і не передбачений законом, але не суперечить йому. Згідно цього принципу сторони вільні у визначенні умов договору. Як правильно зазначає В.В. Луць, сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення закону як акта нормативного і договору як акта індивідуального.

Через тісні міжнародні економічні стосунки і залежність від світового ринку виникла необхідність в уніфікації угод. Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) розробив Принципи міжнародних комерційних договорів з метою встановити в деяких випадках стандарти розумної поведінки у міжнародних комерційних відносинах, що вплинуло і на законотворення в Україні, зокрема, на зміни у регулюванні договірних відносин, на появу нових інститутів договірного права.

У науковій літературі, судовій практиці використовуються поняття „господарський договір”, „комерційний договір”, „підприємницький договір”. У законодавстві зарубіжних країн відоме поняття „торговельна угода”. До її ознак у дореволюційній Росії відносили такі: спекулятивність угоди, двосторонність, наявність кредиту, кількість товарів перевищує межі звичайного особистого споживання. Що стосується перших трьох, то поняття господарського договору знайшло закріплення у гл. 20 ГК, хоч там прямо і не визначено, що таке господарський договір. Поняттям підприємницький договір не послуговується ЦК, але про таку категорію договору можна говорити, проаналізувавши статті про фізичну особу-підприємця. Підприємницьким слід вважати такий договір, сторонами якого є юридичні чи фізичні особи-підприємці і за яким передається майно, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності, або для інших цілей, не пов’язаних з особистим споживанням. Отже, ознаки підприємницького договору: суб’єкти – юр. і фіз. особи-підприємці; мета – підпр. д-сть або інша, не пов’язана з особистим споживанням; може встановлюватися окремий порядок їх укладення (біржові, приватизаційні угоди і ін.); порядок виконання і відповідальність сторін можуть мати певні особливості (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від вини в порушенні зобов’язання).

Договір слід відрізняти від зобов’язання. Договір перш за все правовий документ, який визначає умови виконання зобов’язання, права, обов’язки сторін. Договір – підстава виникнення зобов’язання. Можна сказати, що він опосередковує зобов’язання. Саме зобов’язання – це правовідношення, у яке вступають суб’єкти господарювання і в якому реалізують свої права та обов’язки.

Це важливо розрізняти і для прокурорської практики. Адже прокурорська перевірка за змістом договору може і не виявити порушення. А ось акти виконаних за договором робіт дозволяють виявити відповідність чи невідповідність робіт умовам договору. Співставлення актів і самих результатів виконання дозволяє виявити невідповідність між ними, приховування реальних наслідків, фактично невиконаної роботи, неправильно здійснених розрахунків.

Аналізуємо приклади прокурорських перевірок по будівництву метрополітену у Києві, щодо виконання робіт по ліквідації наслідків підтоплення у Київській області – Див. додатки

3. Цивільно-правові та господарські договори. Особливості господарського договору.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторонами договору за ЦК можуть бути і фізичні, і юридичні особи. Цивільно-правовий договір може мати і споживчий характер, і особистий характер. Підприємницький договір – це і цивільно-правовий договір. Отже, поняття цивільно-правового договору ширше за змістом і охоплює підприємницький договір. Разом з тим підприємницькому договору відповідає поняття господарського договору, які слід вважати синонімічними. Через неузгодженість ГК і ЦК виникла така термінологічна розбіжність. Потрібно зауважити, що до ознак господарського договору, окрім тих, що перелічені були як характерні для підприємницького договору, ще відносять плановий їх характер, проте це не абсолютна ознака, як зауважує В.С. Щербина, а також спрямованість на безпосереднє обслуговування основної діяльності господарюючого суб’єкта. До специфічних функцій господарського договору В.С. Щербина відносить забезпечення держзамовлення, а також задоволення необхідних соціальних потреб суспільства.

Для господарських договорів притаманні ряд особливостей. За ст.179 ГК  

Кабінет  Міністрів  України,   уповноважені   ним   органи виконавчої  влади  можуть рекомендувати  суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення   господарського  договору  є  обов'язковим  для сторін,  якщо він заснований на державному  замовленні,  виконання якого   є  обов'язком  для  суб'єкта  господарювання  у  випадках, передбачених  законом,  або  існує пряма  вказівка  закону   щодо обов'язковості  укладення  договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади  або  органів  місцевого самоврядування.

     При   укладенні  господарських  договорів  сторони  можуть визначати зміст договору на основі:

    вільного  волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на   свій   розсуд  будь-які  умови  договору,  що  не  суперечать законодавству;

    примірного   договору,  рекомендованого  органом   управління суб'єктам  господарювання  для  використання  при  укладенні  ними договорів,  коли сторони мають право за взаємною згодою  змінювати окремі  умови,  передбачені примірним договором,  або  доповнювати його зміст;

    типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи  у  випадках,  передбачених законом,  іншим  органом  державної влади,  коли  сторони  не можуть відступати  від  змісту  типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

    договору  приєднання,  запропонованого  однією  стороною  для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

    Зміст  договору,  що  укладається  на  підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

    Суб'єкти  господарювання,  які  забезпечують   споживачів  електроенергією, зв'язком,  послугами залізничного та інших видів транспорту зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої  продукції  (послуг). Законодавством  можуть  бути  передбачені  обов'язкові умови таких договорів.

     Господарські   договори    укладаються    за    правилами, встановленими Цивільним  кодексом України з урахуванням особливостей,     передбачених      ГК,      іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

     Зміст  господарського  договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін,  спрямованою на встановлення,  зміну або припинення господарських зобов'язань,  як погоджені сторонами, так і ті,  що  приймаються  ними  як  обов'язкові  умови  договору відповідно до законодавства.

     Господарський   договір  вважається  укладеним,  якщо  між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто  згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного  виду,  а  також  умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

     При  укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

     Умови  про  предмет  у  господарському  договорі   повинні визначати  найменування  (номенклатуру,  асортимент)  та кількість продукції (робіт,  послуг),  а також вимоги до їх  якості.  Вимоги щодо   якості   предмета   договору визначаються  відповідно  до обов'язкових  для  сторін  нормативних  документів,  а у разі їх відсутності - в договірному порядку,  з додержанням умов,  що  забезпечують  захист  інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

     Ціна у  господарському  договорі  визначається в порядку, встановленому  ГК,  іншими  законами,  актами  Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути  передбачено  доплати  до  встановленої  ціни  за   продукцію (роботи,  послуги)  вищої  якості  або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

     У разі  визнання  погодженої  сторонами  в  договорі  ціни такою,  що    порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

 Строком дії господарського договору є час,  впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін,  що  виникли  на  основі цього договору.  На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського  договору,  не  поширюються  умови  укладеного договору,  якщо  договором не передбачено інше.  Закінчення строку дії   господарського   договору   не    звільняє    сторони    від відповідальності  за  його  порушення,  що  мало місце під час дії договору.

      Договірні зобов'язання суб'єктів  господарювання,  які  належать  до державного  сектора  економіки,  можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом. Виконання господарського зобовязання може забезпечуватись згідно ст. 200 ГК банківською гарантією.

Зобов'язання  за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Ст. 201 ГК встановлює загальногосподарські (публічні) гарантії                  виконання зобов'язань: „ з  метою   нейтралізації   несприятливих   наслідків   від економічних  злочинів  законом  може  бути  передбачено  обов'язок комерційних банків,  страховиків,  акціонерних товариств та  інших суб'єктів  господарювання,  які  залучають  кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб,  передавати частину  своїх  коштів  для формування єдиного страхового фонду публічної застави”.

4. Порядок укладення, виконання та припинення договору. Розрізняють загальний і особливий порядок укладення договору. Згідно ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Форма договору визначається або законом, або сторонами, якщо вимоги не встановлені законом. Для господарських договорів вимагається письмова форма, що випливає з ст. 181 ГК.

     Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного  документа,  підписаного  сторонами  та  скріпленого печатками.   Допускається   укладення  господарських  договорів  у спрощений  спосіб,  тобто  шляхом  обміну  листами,  факсограмами, телеграмами,  телефонограмами  тощо,  а також шляхом підтвердження прийняття до виконання  замовлень,  якщо  законом  не  встановлено спеціальні  вимоги  до  форми  та  порядку  укладення  даного виду договорів.

     Проект  договору  може  бути  запропонований  будь-якою  з сторін.  У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

    Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами  оформляє  договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає  один  примірник  договору  другій  стороні  або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

     За  наявності  заперечень  щодо  окремих   умов   договору сторона,   яка   одержала   проект   договору,   складає  протокол розбіжностей,  про що  робиться  застереження  у  договорі,  та  у двадцятиденний   строк  надсилає  другій  стороні  два  примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

     Сторона,  яка одержала протокол розбіжностей до  договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою  стороною  та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

     У  разі  досягнення  сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена    у    письмовій    формі   (протоколом   узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

     Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору,   заснованого   на  державному  замовленні  або  такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону,  або сторона -  виконавець  за  договором,  що  в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку  товарів  (робіт,  послуг), яка  одержала  протокол  розбіжностей,  не  передасть у зазначений двадцятиденний  строк   до   суду   розбіжності,   що   залишилися неврегульованими,   то   пропозиції   другої   сторони  вважаються прийнятими.

     У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних  умов господарського  договору,  такий  договір  вважається  неукладеним (таким,  що не відбувся).  Якщо одна із сторін здійснила  фактичні дії  щодо його виконання,  правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Неукладеним є і той договір, порядок укладення щодо якого не дотримано. Наприклад, неукладеним слід вважати договір оренди державного майна, якщо його проект не пройшов узгодження в усіх необхідних органах.

Укладенню основного договору може передувати укладення попереднього договору.

     За    попереднім    договором    суб'єкт    господарювання зобов'язується  у  певний  строк,  але  не  пізніше  одного року з моменту  укладення   попереднього   договору,   укласти   основний господарський   договір   на   умовах,   передбачених   попереднім договором.

     Попередній договір повинен містити  умови,  що  дозволяють визначити предмет,  а також інші істотні умови основного договору. До укладення  попередніх  договорів  не  застосовується  загальний порядок укладення господарських договорів.

     У  разі  якщо  сторона,  яка  уклала  попередній  договір, одержавши  проект  договору  від  іншої  сторони,  ухиляється  від укладення  основного  договору,  друга  сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

     Зобов'язання   укласти   основний   договір,   передбачене попереднім договором,  припиняється,  якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір,  одна  із  сторін  не надішле проект такого договору другій стороні.

     Відносини  щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням  особливостей, передбачених ГК.

     Угода  сторін  про  наміри  (протокол  про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

     Договори   за   державним   замовленням   укладаються  між визначеними  законом  суб'єктами  господарювання   -   виконавцями державного  замовлення та державними замовниками,  що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти),  в  яких визначаються   господарські  зобов'язання  сторін  та  регулюються відносини  замовника  з  виконавцем  щодо   виконання   державного замовлення.

     Держава   в  особі  Кабінету  Міністрів  України  виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників (ГКУ, Закон „Про КМУ”, Бюджетний кодекс).

     Укладення сторонами договору  за  державним  замовленням (державного   контракту) здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених законодавством, зокрема, у ряді випадків за результатами конкурсу відповідно до вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель». Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

     Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність,  передбачену ГК  та  іншими  законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому  числі  при ухиленні від укладення договору однієї  або  обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

     Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного  контракту  на  умовах,  визначених державним   замовленням,  у  разі  визнання  в  судовому  порядку державного замовлення недійсним.

      Згідно ст. 184 ГК при укладенні господарського договору на  основі  вільного волевиявлення  сторін  проект  договору  може  бути розроблений за ініціативою  будь-якої  із  сторін  у  строки,  погоджені   самими сторонами.

     Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з    додержанням    загального    порядку   укладення   договорів. Спрощений спосіб передбачає укладення договору шляхом обміну відповідними листами, телеграфом і ін.

        До  укладення  господарських договорів на біржах,  оптових ярмарках, публічних   торгах   застосовуються   загальні   правила укладення   договорів   на   основі   вільного   волевиявлення,  з урахуванням   нормативно-правових   актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів (Закони «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондовий ринок», статути бірж, Правила біржової торгівлі).

    Згідно ст. 186 ГК договірне   оформлення   організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками  господарських  відносин як  на  основі  вільного  волевиявлення  сторін,  так  і на основі примірних договорів,  якщо укладання таких  договорів  передбачено відповідними   нормативно-правовими актами. Спрощений   спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

     Спори,  що виникають при укладанні господарських договорів за  державним  замовленням,  або  договорів,  укладення   яких   є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках,  встановлених законом,  розглядаються судом.  Інші переддоговірні  спори  можуть бути  предметом  розгляду  суду  у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти  певний  господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

     День   набрання  чинності  рішенням  суду,  яким  вирішено питання щодо переддоговірного  спору,  вважається  днем  укладення відповідного   господарського  договору,  якщо  рішенням  суду  не визначено інше.

      Зміна    та    розірвання    господарських   договорів   в односторонньому порядку не допускаються,  якщо інше не передбачено законом або договором.

     Сторона  договору,  яка  вважає  за  необхідне змінити або розірвати договір,  повинна надіслати  пропозиції  про  це  другій стороні за договором.

     Сторона  договору,  яка  одержала  пропозицію про зміну чи розірвання  договору,  у  двадцятиденний  строк  після   одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

    У   разі   якщо   сторони  не  досягли  згоди  щодо  зміни (розірвання)  договору  або  у  разі   неодержання   відповіді   у встановлений   строк   з   урахуванням   часу   поштового   обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

     Якщо  судовим  рішенням  договір  змінено  або  розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним  рішенням,  якщо  іншого   строку   набрання   чинності   не встановлено за рішенням суду.

Виконання господарських зобовязань регулюється главою 22 ГК України та главою 48 ЦК України. Особливістю виконання господарських зобов’язань є можливість делегування прав у цих зобов’язаннях та можливість забезпечення виконання зобов’язання банківською гарантією, гарантією КМУ, публічними гарантіями. Прикладом публічної гарантії є Фонд гарантування вкладів.

       Господарський договір припиняється: виконанням зобов’язання, проведеним належним  чином;  зарахуванням  зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної  сторін  в  одній  особі;  за  згодою  сторін;  через неможливість  виконання  та  в  інших  випадках,  передбачених ГК або іншими законами, а також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

    Державний  контракт  підлягає  розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення,  яким передбачено припинення дії контракту,   з   моменту,   коли  про  це  стало  відомо  сторонам зобов'язання.  Наслідки розірвання державного контракту  для  його сторін визначаються відповідно до закону. Ця норма не досконала, оскільки сторонам не водночас стане відомо про зміну чи скасування державного замовлення. І очевидно, не завжди бажаним наслідком зміни договору замовлення має бути розірвання.      5. Забезпечення виконання зобов'язань

Засоби забезпечення виконання зобов'язань, передбачені ЦК, можна поділити на:   

1. Речово-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань:

Застава.

Завдаток.

Притримання.

2. Зобов'язально-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань:

Неустойка.

Порука.

Гарантія.

Аналіз їх сутності дозволяє зробити такі висновки: деякі засоби забезпечення зобов'язань водночас є і заходами відповідальності. Всі вони мають мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора.

Передбачені гл.49 ЦК види забезпечення зобов’язань вважаються спеціальними засобами забезпечення.

Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова до засобів забезпечення пропонують відносити і відшкодування збитків та моральну шкоду, інші міри відповідальності. Їх можна розглядати як загальні засоби забезпечення зобов’язання.

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: при недійсності або припиненні основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою.

Згідно з нормами ст.547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання має вчинятися в письмовій формі. Недодержання цієї форми має наслідком визнання його нікчемним.

Деякі із видів забезпечення зобов’язання мають бути не тільки оформлені письмово, а й потребують нотаріального посвідчення, а в окремих випадках — також державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює більш жорсткі вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у боржника-заставника. Якщо за загальним правилом достатньо простої письмової форми угоди про заставу, то іпотека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання встановлені ст.548 ЦК. Вони виглядають таким чином:

1) виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це передбачено договором або законом;

2) недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;

3) визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) має наслідком недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено ЦК;

4) недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсності основного зобов'язання.

Види забезпечення виконання зобов'язань можуть бути класифіковані за різними підставами.

Так, залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні види забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь передбачають конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких видів належать: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання (гл.49 ЦК).

Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти речово-правові і зобов'язально-правові види забезпечення виконання зобов'язань.

Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток, притримання.

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія.

Всі види забезпечення виконання зобов'язань можна також поділяти на три види, взявши за критерій поділу мету, для якої вони встановлюються, у поєднанні з характером самого виду забезпечення. Таким чином, виокремлюють такі види забезпечення:

1) ті, що встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

2) ті, що супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити насамперед задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

3) ті, що мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких разом із майном боржника також могло б слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія)

Недоліком цього критерію є його комплексність (а отже, і певна розпливчастість), внаслідок чого запропоноване об'єднання у групи має дещо штучний характер.

Особливої уваги як  вид забезпечення виконання зобов’язання заслуговує застава.

Основним нормативним актом, що регулює заставні правовідносини в Україні, є Закон "Про заставу", ст.ст.572-593 ЦК України, де визначені основні положення цього засобу забезпечення виконання зобов'язань.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути різне майно, в тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Для суб’єкта, створеного на базі державної форми власності, така оцінка предмета застави обов’язкова.

Оцінка майна, що передається у заставу у відносинах з участю комерційних банків, здійснюється з урахуванням Методичних рекомендацій щодо застосування комерційними банками Закону України "Про заставу", затверджених інструкцією від 8 жовтня 1993 р. №230/5/11 Національного банку України.

Предметом застави може бути не тільки наявне майно, а й таке, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

Однак предметом застави не можуть бути: майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов'язані з особистістю боржника (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти); інші вимоги, застава яких заборонена законом, тощо (ст.576 ЦК). Наприклад, не може бути передане у заставу таке майно як вагони метрополітену, оскільки заборона випливає із Декрету КМУ від 31 грудня 1992 року. Проте Київрада прийняла рішення про заставу вагонів метрополітену, на що прокуратура винесла протест. (Див. Лист – відповідь Генпрокурора О.Медведька Прем’єр-міністру Ю. Тимошенко за 2008 р.)

        Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Предметом застави може бути також майно, що належить кільком особам. Особливості такої застави залежать від виду спільної власності. Якщо майно перебуває у спільній сумісній власності, кожен з учасників такої власності має право укладати договори щодо передання майна в заставу (якщо інше не передбачене угодою сторін). Але зробити це він має право за згодою всіх учасників спільної власності.

Якщо майно знаходиться в спільній частковій власності, то враховується те, чи передається в заставу все майно чи лише частка співвласника. Якщо в заставу передається все майно, для цього необхідна згода усіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що є у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх її учасників (ст.578 ЦК). Якщо в заставу передається частка якогось із співвласників, останній може розпорядитися нею лише після виділу її в натурі.

Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права. Заставодержателем може бути лише кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням. Заставодержателю майно передається в тому випадку, якщо про це прямо встановлено договором або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути передане заставодержателю. До такого належить майно, на яке встановлена іпотека, а також товари у обігу або у переробці.

Застава з переданням закладеного майна заставодержателю (або за його наказом — у володіння третьої особи) має місце у разі: 1) закладу; 2) застави цінних паперів; 3) застави майнових прав.

Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) іпотеки; 2) застави товарів у обігу чи у переробці. У цьому разі заставодавець має право: користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі видобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави; відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором; заповідати заставлене майно (правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним). Водночас заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

За загальним правилом будь-яке заставлене майно може залишатися у заставодавця (ч.6 ст.576 ЦК).

Як заставодавець може виступати боржник за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою, а також третя особа (майновий поручитель). Основна вимога, що пред'являється до заставодавця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше речове право на це майно. Це пов'язано з тим, що застава припускає можливість продажу предмета застави, а отже, у заставодавця має бути право розпорядження заставленим майном.

Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону, рішення суду.

6. Відмова від договору та розірвання договору. Практичного значення набуває розрізнення суті і наслідків відмови від договору та розірвання договору. Слід сказати, що згідно ст. 214 ЦК відмова від договору як різновиду правочину можлива за згодою сторін, або у випадках, передбачених договором чи законом. Відмова від договору може бути наслідком порушення зобов’язання, тобто застосовується як оперативно-господарська санкція (ст.236 ГК і оперативний захід – ст. 611 ЦК). У відносинах представництва відмова представника має добровільний характер і санкції відповідальності до нього не застосовуються.

Розірвання договору відбувається за згодою сторін або теж у випадках, передбачених договором чи законом. Але у разі розірвання договору зачасту наслідком буде відповідальність. Так, у разі розірвання укладеної приватизаційної угоди з підстави несплати вартості об’єкта приватизації у 60-денний строк застосовується до покупця санкція – неустойка у розмірі 20 відсотків вартості об’єкта приватизації.

Можна сказати, що відмова від договору є однією з підстав розірвання договору. Але разом з тим можлива відмова і після виконання правочину (договору). Отже, у цьому разі вона не є розірванням.

(Інші приклади – з додатків)

 

         

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74483. ПЛАН ПО ТРУДУ И ЗАРАБОТНОЙ ПЛАТЕ 138.5 KB
  Основой составления плана по труду является учет всех ресурсов и факторов роста производительности труда определение оптимальной численности и структуры персонала обоснованный расчет фонда заработной платы. Исходными данными для разработки плана являются: Задания по росту производительности труда по численности работающих задание по сокращению ручного труда фонд заработной платы и норматив заработной платы на один рубль продукции.
74484. ПЛАНИРОВАНИЕ ИЗДЕРЖЕК ПРОИЗВОДСТВА И ЦЕН 120 KB
  Производственные издержки являются основой себестоимости продукции. Чтобы определить общие издержки производства различных видов продукции необходимо знать суммарные затраты ресурсов и объем выпуска товаров. Постоянными принято называть такие издержки величина которых не изменяется в зависимости от объема выпуска продукции арендная плата расходы на освещение отопление оплата административноуправленческого персонала и т. Переменными считаются такие издержки величина которых меняется в зависимости от объема выпуска продукции сырье...
74485. Финансовое планирование. Формирование и распределение прибыли на предприятии 159.5 KB
  Планирование финансовой деятельности предприятия тесно связано с конечными результатами производства важнейшим из которых в условиях рыночных отношений является общая прибыль или совокупный доход что требует усиления роли финансов в достижении этих показателей. Доход предприятия или прибыль является в условиях рынка основой самофинансирования всех видов производственнохозяйственной деятельности и социальнотрудовых отношений персонала. Валовая прибыль определяет величину общего совокупного дохода предприятия без...
74486. ТЕХНИКА ПЕРЕГОВОРНЫХ ПРОЦЕССОВ 72.5 KB
  При проведении переговоров важно понимать общие закономерности делового общения что позволит анализировать ситуацию учитывать интересы партнера говорить на общем языке. В процессе переговоров можно выделить три основные стадии: подготовка к переговорам; процесс их ведения; анализ результатов переговоров и выполнение достигнутых договоренностей. Основные этапы переговоров способы подачи позиции Исходный пункт любых управленческих действий это определение цели. Ошибается тот кто в качестве цели переговоров ставит безоговорочное...
74487. Особенности делового общения: деловая беседа, деловые переговоры, деловые совещания, деловые дискуссии 66 KB
  Структура деловой беседы: подготовка к деловой беседе; установление места и времени проведения встречи; начало беседы: вступление в контакт; постановка проблемы и передача информации информирование партнёров; аргументирование выдвигаемых положений; опровержение доводов собеседника; анализ альтернатив поиск оптимального или компромиссного варианта либо конфронтация участников; принятие решения; фиксация договорённостей; завершение беседы; анализ результатов беседы своей тактики общения. является трудным и ответственным делом...
74488. Конфликты. Формы работы с конфликтами и методы их разрешения 217.5 KB
  Конфликты. Конфликты всегда существовали существуют и будут существовать они неотъемлемая часть человеческих взаимоотношений. Возможность возникновения конфликтов существует во всех сферах. Конфликты рождаются на почве ежедневных расхождений во взглядах разногласий и противоборства разных мнений нужд побуждений желаний стилей жизни надежд интересов и личностных особенностей.
74489. Стили и средства общения 479.5 KB
  Конкретный выбор стиля общения определяется многими факторами: личностными особенностями человека его мировоззрением и положением в обществе характеристиками этого общества и многим другим. Все присутствующие знают друг друга лет двадцать собираются вместе 3–4 раза в год сидят несколько часов и говорят об одном и том же. Когда ваша рука захватывает руку другого человека так что ладонь оказывается поверхностью вниз – это свидетельствует о том что вы хотите главенствовать в процессе общения с вашим партнёром рис. Оно бывает необходимо в...
74490. Этика и этикет делового общения 57 KB
  Нравственные эталоны и образцы поведения руководителя: Стремитесь превратить вашу организацию в сплочённый коллектив с высокими моральными нормами общения. etiquette означает установленный порядок поведения гделибо. Деловой этикет – важнейшая сторона морали профессионального поведения делового человека. Деловой этикет – результат длительного отбора правил и форм наиболее целесообразного поведения которое способствовало успеху в деловых отношениях.
74491. Общая характеристика общения 100.5 KB
  Общение – это сложный многоплановый процесс установления и развития контактов между людьми порождаемый потребностями совместной деятельности и включающий в себя обмен информацией выработку единой стратегии взаимодействия восприятия и понимание другого человека. Перцептивная сторона общения Вопрос о том как происходит чтение другого человека что позволяет нам понимать его поведение встают перед каждым из нас. Для того чтобы понимать это необходимо ответить на следующие вопросы: Как формируется первое впечатление Как происходит...