80306

Проблеми цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи та їх захисту

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Особисті немайнові права що забезпечують природне існування фізичної особи. а Особливості реалізації та цивільноправового захисту права на медичну допомогу. Проблеми реалізації права на опіку або піклування. Особисті немайнові права що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Украинкский

2015-02-16

155.5 KB

1 чел.

PAGE  6

Лекція 1. Проблеми цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи та їх захисту

1. Особливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи.

2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

а) Особливості реалізації та цивільно-правового захисту права на медичну допомогу.

б) Проблеми реалізації права на опіку або піклування.

3. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

а)  Особливості реалізації та цивільно-правового захисту права на імя, права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації.

б) Проблеми реалізації права на інформацію, на таємницю кореспонденції, на недоторканність житла.

4. Участь прокуратури у захисті особистих немайнових прав фізичних осіб.

1. Особисті немайнові права фізичної особи вперше в Україні закріплені та регулюються Цивільним кодексом [1]. Це логічне продовження закладеного у Конституції механізму реалізації і захисту прав фізичної особи. Це і данина часу, адже сьогодні, як ніколи особлива увага приділяється у всіх цивілізованих державах людині, її правам та інтересам. За законодавче закріплення прав людини велася довготривала боротьба. Сьогодні вона триває з метою подальшого законодавчого закріплення більш повного переліку і обсягів цих прав та гарантій їх здійснення.

Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав фізичної особи має свої особливості.

Особистим немайновим правам притаманні такі ознаки: відсутність економічного змісту, тісний звязок з фізичною особою, здатність задовольняти потреби субєкта, неможливість відмови від них або позбавлення цих прав, спрямованість на виявлення та розвиток особистості, специфіка обєкта даних прав, підстав їх виникнення та припинення, неможливість звернення стягнення на обєкт особистого права. Об’єктами особистих немайнових прав є такі блага (життя, здоров’я, честь тощо), якими не можна володіти як річчю через відсутність фізичної субстанції цих благ, і, разом з тим, припинити їх існування неможливо.

Глава 20 ЦК присвячена загальним положенням про особисті немайнові права фізичної особи. У ч.4 ст. 269 ЦК записано, що особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно. Тобто можна зробити висновок, що особисті немайнові права людини чинні до її смерті, а зі смертю припиняються. У науковій літературі справедливо критикувалася така позиція законодавця. Р. Стефанчук зауважує на полісемічності використаного у ЦК терміну “довічно”, адже зміст його може розумітися як безстроковість і як  тривалість до кінця життя [2].

Відсутність економічного змісту особистих немайнових прав означає, що здійснення цих прав не передбачає майнового задоволення з боку інших осіб, що їх неможливо оцінити. Вважати, що особисті немайнові права взагалі не мають цінності (у розумінні нічого не варті) неправильно. Вони мають цінність, але її неможливо виразити у грошах чи іншому майновому еквіваленті. Іноді цінність особистих немайнових прав проявляється у поєднанні з майновими можливостями особи.  Наприклад, цінність ділової репутації фізичної особи, її імені, творчої діяльності.

Про певну залежність особистих немайнових прав від майнової сфери зауважують Н.С. Кузнєцова та О.В. Кохановська [3]. Вони пропонують пересвідчитись у цьому, порівнявши можливості реалізації прав матеріально забезпеченою особою і особою, яка таких можливостей не має.    

Особисті немайнові права фізичної особи вважаються невідчужуваними. Й.О. Покровський на початку XX ст. писав: “Если всякое субъективное право обеспечивает личность от произвола властей, то идея “неотъемлемых прав” направляется против государства как такового. Самоутверждение личности достигает здесь в юридическом отношении своего кульминационного пункта“ [4]. Він же прогнозував, що новий розвиток правосвідомості рухатиметься в напрямку визнання прав фізичної особи, навіть конкретної людської особистості, а право зобов’язане буде взяти всі порушувані нематеріальні інтереси під свій захист.

Особисті немайнові права фізичної особи мають абсолютний характер, на відміну від майнових, що в більшості відносні. Тобто певному носієві абсолютного права кореспондує обов’язок невизначеної кількості осіб поважати це право і не порушувати його.

Особисті немайнові права згідно ст. 269 ЦК належать кожній особі від народження або за законом. Від них не можна відмовитися, їх не можна позбавити. Обмеження в правах людини передбачені Конституцією України у виняткових випадках [5]. Обмеження можуть передбачатися і законами України або встановлюватись судом. Наприклад, ст. 281 ЦК дозволяє стерилізацію недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань та за згодою її опікуна. Ст. 285 ЦК передбачає обмеження права хворого на отримання від медичних працівників повної інформації про стан здоров’я, якщо це може погіршити стан його здоров’я або зашкодити процесові лікування. Обмеження у праві на зміну імені передбачені у ст. 295 ЦК. При затриманні злочинця можливе застосування зброї до нього, що можна було б розглядати як порушення права на життя, здоров’я, особисту недоторканність особи. Але таке обмеження особистих немайнових прав щодо особи, яка вчинила злочин, передбачено законом. Обмеження особистих немайнових прав випливають і з статусу особи, яка знаходиться під арештом,  чи особи, яка засуджена і позбавлена волі. Вони встановлені КК України [6], КПК України [7], Кримінально-виконавчим кодексом [8]

Р.Б. Шишкою звернув увагу на обмеження судом права на творчість фізичної особи. Якщо композитор вночі пише музику, то він має подбати про хорошу звукоізоляцію, інакше пріоритет буде надано правам сусідів на відпочинок [9].

Слід зауважити, що немайнові блага фізичної особи такі як ім’я, інформація особистого характеру, особисті папери, кореспонденція, її зображення можуть використовуватись третіми особами лише за наявності згоди фізичної особи або інших осіб, управнених надавати дозвіл (батьків, родичів, спадкоємців).

Згідно ст. 271 ЦК зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

У теорії цивільного права зміст будь-якого суб’єктивного права вважається сукупністю правомочностей: на дії управненого суб’єкта, на вимоги до зобов’язаного суб’єкта, на захист права. Це стосується і особистих немайнових прав фізичної особи.

У науковій літературі зустрічаються різні визначення особистого немайнового права. Іноді його визначають як невіддільне від особи благо  Більшість науковців стверджує, що це суб’єктивне право, яке виникає з приводу нематеріальних благ чи результатів інтелектуальної діяльності.  Сучасні дослідники також підкреслюють позитивний характер особистих немайнових прав.

Зміст кожного конкретного особистого немайнового права  в ЦК України чи інших законах повно і вичерпно не розкривається, адже це і не можливо, оскільки призвело б до обмеження прав. Тому законодавчо закріплені лише ті правомочності суб’єкта, які найбільше потребують захисту, виходячи із сучасного етапу розвитку даних правовідносин. Зважаючи на те, що зміст конкретних особистих немайнових прав чітко не визначений, а самі права тісно повязані між собою, виникає проблема розмежування змісту найбільш повязаних прав, що негативно впливає і на їх захист. Наприклад, право на охорону здоровя пересікається змістовно із правом на медичну допомогу, правом на інформацію, правом на безпечне для життя і здоровя довкілля.

Як правило, фізична особа самостійно здійснює особисті немайнові права.   Батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники здійснюють як законні представники особисті немайнові права малолітніх, неповнолітніх, недієздатних. В інтересах повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоровя не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники (ст. 272 ЦК).

Для захисту особистих немайнових прав фізичної особи не застосовується строк позовної давності, але певні винятки з цього правила встановлені законом. Так, спростування недостовірної інформації про особу (у разі порушення особистих немайнових прав поширенням такої інформації) можливе у межах  річного строку позовної давності. Строк трирічної позовної давності встановлено для захисту особистих немайнових прав, якщо вони порушені внаслідок завдання шкоди через дефекти продукції [10]

Вважається, що після смерті фізичної особи окремі її особисті немайнові права захищаються (охороняються) спадкоємцями, хоча законодавчо це не закріплено (наприклад, право на ім’я, право на спростування недостовірної інформації, право на недоторканність ділової репутації, право на повагу до гідності та честі). Але чи може існувати право без суб’єкта? Якщо є право – має бути його носій. На це звернув увагу Р.Б.Шишка, пропонуючи ввести у законодавство поняття фантомних прав, яке б допомогло вирішити вказану правову проблему [9]. Р. Стефанчук пропонує назвати ці права “посттанативними” (від лат. “post” - після та “thanatos” - смерть) [2]. Фантомні чи “посттанативні” права існують самостійно, без їх суб’єкта. Спадкоємці ж набувають права захищати ці права за законом і розглядаються Р.Б. Шишкою як треті особи з правом вимоги. Питання існування особистого немайнового права без субєкта особливо значиме по відношенню до особистих немайнових прав інтелектуальної власності і воно залишається дискусійним.

“Узаконенная возможность осуществления и защиты неимущественных прав после смерти их обладателя третьими лицами приводит к мысли о существовании некоторых нематериальных благ в отрыве от личности после смерти человека в усечённом объёме (составе)”, - таку думку висловила М.М. Малеїна [11]. І ця думка підтверджує спірність позиції про невідчужуваність особистих немайнових прав та про неможливість їх реалізації після смерті фізичної особи.

У сучасних наукових дослідженнях поступово утверджується позиція про необхідність розмежування особистих немайнових та немайнових прав фізичної особи. До останніх пропонується віднести права немайнового характеру, які можуть відчужуватися. Зокрема, такими правами вважають право на недоторканність твору, право на подання заявки для реєстрації винаходу, право на отримання патенту тощо[12].   

Так, окремі немайнові права інтелектуальної власності на твір згідно болгарського закону про авторське право і суміжні права можуть відчужуватися за письмовою згодою автора, наприклад, право на недоторканність твору.

Щодо захисту особистих немайнових прав фізичної особи, то слід зауважити, що цей захист згідно Конституції України і Закону України „Про прокуратуру” [13] здійснюється і через представництво прокуратурою у суді інтересів неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх, непрацездатних осіб та інших громадян, які через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин не можуть самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Прокуратура також здійснює згідно перехідних положень Конституції нагляд за додержанням і виконанням законів, внаслідок чого виявляє порушення особистих немайнових прав фізичних осіб, реагує на ці порушення, вживає заходи щодо їх припинення та запобігання їх вчиненню, притягнення до відповідальності.

Для захисту особистих немайнових прав у судовому порядку застосовуються загальні і спеціальні способи захисту. Найбільш доцільними із загальних способів захисту цивільних прав згідно ст. 16 ЦК є визнання права, припинення дії, яка порушує право, відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди. Ефективними спеціальними способами захисту особистих немайнових прав є спростування недостовірної інформації (наприклад, у випадку поширення  помилкової інформації про інфікування особи вірусом СНІДу), поновлення порушеного особистого немайнового права (н-д, реабілітація осіб, до яких були застосовані політичні репресії), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

У разі порушення особистих немайнових прав фізична особа також може звернутись із скаргою до відповідного органу державної влади, який зобов’язаний застосувати заходи для поновлення порушених прав у межах його компетенції. Наприклад, якщо лікарі не допускають до пацієнта членів його сім’ї чи нотаріуса, адвоката, пацієнт вправі оскаржити їхні незаконні дії до місцевого управління охорони здоров’я.

Посилена увага захисту особистих немайнових прав пояснюється новими видами правопорушень, породженими технічними досягненнями суспільства та відступами від норм моралі. На телеекранах переважно демонструються фільми жахів, що пробуджують грубі інстинкти у людини, виховують зло і жорстокість у дітей. На мобільні телефони школярі фотографують сцени побиття, іноді катування своїх однокласників. У мережу Інтернет розміщуються спотворені або і змонтовані фото, інформація з метою зганьбити фізичну особу. У США досить поширені випадки доведення дітей до самогубства або тривалих депресій за допомогою інтернет-спілкування. Тому ця держава розробила програми захисту дітей, які постраждали через інтернет-спілкування, що  передбачають, перш за все, правові і психологічні заходи. В Україні практика такого захисту лише в зародковому стані. В основному він технічний (блокується доступ до певних сайтів, обмежується обсяг інтернет-ресурсів, здійснюється провайдерами контроль за інформацією на сайтах) і має попереджувальне значення.

2. У ЦК особисті немайнові права фізичної особи згруповані за змістом у двох главах – 21 та 22. У главі 21 приділена увага правам, що забезпечують природне існування фізичної особи. Це перш за все право на життя, право на охорону здоров’я, право на медичну допомогу. Вони є природними правами, що належать особі від народження. В Україні фізична особа не може бути позбавлена життя, навіть і за її бажанням. З метою охорони та збереження життя людини у ЦК та спеціальних законах передбачено ряд заходів, зокрема, щодо проведення дослідів над фізичною особою (потрібна тільки особиста згода самої повнолітньої особи), стерилізації, переривання вагітності, штучного запліднення та перенесення зародка в організм жінки.  З 1 січня 2007 року Україна перейшла на нові стандарти Всесвітньої організації охорони здоров’я, за якими дитина реєструється не з 28-го, а з 22-го тижня вагітності, отже аборти з 22 тижня вагітності без поважних причин заборонено. Перелік цих поважних причин встановлює Кабінет Міністрів України. У ст. 50 Основ законодавства про охорону здоровя закріплено право на штучне переривання вагітності за бажанням жінки  у акредитованих закладах охорони здоров'я при вагітності строком не більше 12 тижнів [14]. 

Із правом на життя повязане право на охорону здоровя (ст. 283 ЦК). Проте чіткого визначення права на охорону здоров’я законодавець не надає. Можна запропонувати розуміти це право як гарантовану законом та забезпечувану державою можливість фізичної особи використати необхідні для збереження здоровя та його покращення засоби і заходи. В Україні функціонує система органів охорони здоров’я, що покликані виконувати низку завдань у цій сфері, зокрема, реалізувати державні програми з охорони здоров’я, організовувати за державний кошт оздоровлення дітей-сиріт, дітей-інвалідів, здійснювати профілактику СНІДу, туберкульозу, проводити вакцинацію дітей тощо.

На жаль, можливості реалізації права на охорону здоров’я в Україні обмежуються. Так, профілактичні заходи не фінансуються повною мірою, не контролюється на рівні європейських стандартів якість їжі (не зазначається на продуктах джерело чи місце походження сировини, вказівки на відсутність ГМО зачасту не відповідають дійсності), періодично повторюються ситуації щеплення школярів неякісними вакцинами, на ринку велика кількість підроблених лікарських засобів і таких, що не є лікарськими.

Основами законодавства України про охорону здоровя дозволено медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, але заборонено масове цілительство. Наказ МОЗ України № 195 від 10.08.2001 р. передбачає надання спеціального дозволу для цієї діяльності. Зайняття народною і нетрадиційною медициною дозволяється особам без спеціальної медичної освіти, котрі зареєстровані як підприємці, на основі вивчення досвіду їх роботи та результативності. Угоди зі знахарями і цілителями мають ризиковий характер. Судова практика відноситься до них як до правочинів, що порушують суспільний порядок, тобто недійсних [15]. Але такий підхід не відповідає реаліям часу. Адже у разі завдання шкоди пацієнту її необхідно відшкодовувати, а не застосовувати реституцію, яка є наслідком недійсності правочину. Тому доцільно було б передбачити у ч.1 ст. 228 ЦК спеціальний наслідок – відшкодування шкоди, завданої життю чи здоровю сторони у результаті виконання, здійсненого другою стороною за недійсним правочином.

Право на медичну допомогу гарантується Конституцією України. Але його реалізація у ряді випадків проблематична. Зокрема, приклад про Настю Овчар – дівчинку з простої української сім’ї, яка з пожежі винесла свою сестру і отримала опіки, майже не сумісні з життям, став свідченням нерозпорядливості КМУ, зволікання з наданням медичної допомоги, якої не може забезпечити своєму громадянину Україна, відсутності відповідних коштів у держбюджеті. А такі кошти мають бути закладені у бюджет, оскільки в Основах законодавства про охорону здоров’я на державу покладено обов’язок забезпечити лікування людини в інших державах, де відповідне лікування здійснюється, якщо в Україні таке лікування ще не практикується. Настя Овчар за кошти підприємця була вивезена на лікування до США, де їй врятували життя, здійснивши ряд складних операцій по трансплантації шкіри.

Здійснення права на медичну допомогу у ряді випадків унеможливлюється відсутністю коштів у фізичної особи на відповідні медикаменти або на оплату хірургічних дій. Медичні послуги зачасту надаються неякісно. Проблема і в тім, що вони стають платними. Доступності і певного підвищення якості медичних послуг можна було б досягнути шляхом введення обовязкового медичного страхування, правова модель якого в Україні ще не обрана.

Згідно оприлюдненої Всесвітньою організацією охорони здоров’я статистики через лікарські помилки щодня в Україні помирає 6-7 хворих і втричі більше стає інвалідами [16] Серед причин вказано: слабку підготовку фахівців, призначення неправильних ліків, недостатнє фінансування.  Прикладами лікарських помилок є встановлення неправильного діагнозу медичними працівниками Дніпропетровської міської лікарні № 6 (несвоєчасно діагностували рак і навіть ампутували ногу людині), внаслідок чого пацієнт помер. Прокуратура порушила кримінальну справу [17]. Через помилку або непрофесійність лікарів швидкої допомоги у березні 2009 року від вірусної пневмонії померла 19–літня студентка Кам’янець-Подільського національного університету. Лікарі на перший виклик приїхали і застосували жарознижуючі препарати, як при грипі. А на другий виклик вирішили не їхати [18].

Залишаються проблемними питання щодо відповідальності конкретного лікаря чи медичного закладу за лікарську помилку, за розголошення інформації про стан здоров’я. Відсутня законодавча база для надання медичної допомоги і медичних послуг в цілому на договірних засадах, тобто через укладення відповідних договорів між пацієнтом і медичним закладом чи приватним лікарем. Врегулювання процедури укладення договорів у медичній сфері, їх істотних умов, відповідальності сторін є нагальною потребою сьогодення.

Згідно Основ законодавства про охорону здоров’я в Україні надаються такі види медичної допомоги: екстрена, первинна, вторинна, третинна, паліативна.

Проте чинне законодавство не закріплює прав пацієнтів, а тому вони ігноруються медичними працівниками. Не встановлено і чітких вимог до медичної документації та її видів. В Україні донині відсутні єдині стандарти лікування.

Як випливає із ст.284 ЦК повнолітня дієздатна фізична особа має право відмовитися від лікування. Але нічого не сказано про надання такого права  малолітнім і неповнолітнім – їхня згода лише є необхідною у разі надання медичної допомоги. Але чим медична допомога відрізняється від лікування? Видається, що ст. 284 вимагає уточнення, конкретизації.

Проблемними на практиці є випадки надання фізичній особі психіатричної допомоги. Проблеми виникають вже з того, що хвороба людини приховується оточуючими – батьками, опікунами (піклувальниками), співробітниками, а через це порушуються права психічно хворих, ними (хворими) вчиняються порушення, ускладнюється перебіг їх хвороби без лікування.

Згідно ст.9 Основ охорони здоров’я на підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України. Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

У ст. 31 Основ охорони здоров’я закріплена вимога щодо обов’язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.

Власники та керівники юридичних осіб несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Реалізація права на медичну допомогу полягає у можливості обрати лікаря та методи лікування, отримати необхідне лікування або відмовитись від нього, отримати інформацію про стан здоров’я, відповідні консультації.

Захист права на медичну допомогу завжди ускладнений, тому що первинний субєкт захисту – хворий перебуває у такому стані, що він не може здійснювати захист, а потребує лікування. Отже, захищати права можуть і його близькі або родичі, хоча закон цього прямо не передбачає. Але якщо фізична особа у безпорадному стані, хтось має приймати рішення і про її подальше лікування чи про його припинення у певних випадках.

Якщо мала місце лікарська помилка, ефективність захисту залежатиме від наявності доказів, що свідчать про помилку (документація, рецептура ліків, схема лікування, препарати, що застосовувались тощо). Тому важливо, щоб слідчим вчасно було зроблено виїмку медичної документації, доки її не знищили або не переписали. Необхідним є і своєчасне проведення медичної експертизи.

Порушення прав пацієнта поширенням інформації про його діагноз може призвести до спричинення моральної та майнової шкоди, а отже вона буде відшкодовуватись особою, яка допустила розголошення такої інформації, або медичним закладом.

Право на опіку та піклування врегульовано  Конституцією України (ст.52, ст. 47 та ін.), главою 6 ЦК України, гл. 19 СК України [19], Правилами опіки та піклування [20], Законами „Про охорону дитинства” [21], „Про попередження насильства в сім’ї”[22], „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” [23] та ін. Опіка встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування, до досягнення ними 14 років, та над фізичними особами, визнаними судом недієздатними. Піклування встановлюється над дітьми віком від 14 до 18 років, які позбавлені батьківського піклування, та над фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена судом. Опіка і піклування встановлюються у передбачених ЦК випадках судом, а в інших випадках – органом опіки і піклування, за місцем проживання особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. 57 ст. ЦК зобов’язує повідомляти про дітей, які потребують опіки (піклування), органи опіки та піклування. Відповідальність за порушення строків або ненадання інформації про дітей, які потребують опіки (піклування), покладається на посадових осіб  відповідно до ст. 184-2 КУпАП [24]. Обов’язок прокуратури реагувати на факти виявлення дітей, які потребують опіки чи піклування, випливає з Конституції України, Закону України „Про прокуратуру”, СК.  Згідно ст. 170 СК прокурор наділений правом постановити рішення  про негайне відібрання дитини від батьків при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини. Прокурор вправі звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав або про відібрання дитини від батька, матері без позбавлення батьківських прав у таких випадках. Суд у цьому разі встановлює опіку чи піклування.

Слід сказати, що встановлення опіки (піклування) не є обов’язковим, якщо дитина, яка потребує опіки (піклування), проживає з особою, яка наділена правом здійснювати захист дитини (наприклад, бабуся щодо онуки, мачуха щодо падчерки, що врегульовано СК – це відносини з фактичного виховання). 269 ст. СК дещо ускладнює можливість фактичного виховання дитини, тому що зобов’язує осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, надавати цій дитині матеріальну допомогу, якщо ці особи можуть її надати. Таким чином, у цій нормі за словами проф. Г.К. Матвєєва закріплено „покарання за добро”. Адже особа, яка взяла у сім’ю дитину без усиновлення, не в змозі відмовитися від її утримання. Обовязок тут виникає з самого факту прийняття дитини в сімю [25].

Дієздатним фізичним особам, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, надано права згідно ст.78 ЦК обрати собі помічника, який реєструється органом опіки та піклування. Він здійснює ряд дій в інтересах фізичної особи, яка потребує допомоги, і, як правило, за плату. На сьогодні ж опіка і піклування здійснюються безоплатно, хоча можливість платного виконання таких послуг у перспективі передбачена ст. 73 ЦК. Безоплатність опіки (піклування) сьогодні негативно впливає на здійснення повноважень опікуна (піклувальника). Натомість, ст. 2 Закону РФ про благодійну діяльність передбачає можливість отримання опікуном (піклувальником) матеріальної виногороди від благодійних організацій. Кодекс Республіки Бєларусь про шлюб та сім’ю від 09.07.1999 року передбачає, що в разі витрати власних коштів на ремонт, утримання майна підопічного та інші потреби (наприклад, поїздки у справах неповнолітнього) опікун (піклувальник) має право  на покриття понесених ним витрат.

У ЦК та СК недостатньо, неповно виписані вимоги до опікуна (піклувальника). Тому слід звертатися до Правил опіки та піклування, де містяться більш конкретні вимоги, зокрема, не може бути опікуном (піклувальником), згідно Правил, особа, яка перебуває на обліку або лікується у психоневрологічних та наркологічних закладах, раніше була опікуном чи піклувальником та з її вини опіка (піклування) були припинені, засуджена за вчинення тяжкого злочину. На мою думку, і цих вимог не достатньо. А як бути в разі наявності у минулому судимості в особи за грабіж? А чи доцільно передавати дитину в опіку гомосексуалісту? Адже ч.2 ст. 64 ЦК стосовно вимог до опікуна (піклувальника) сформульована досить узагальнено: „поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування ”. Тому на практиці можливе виникнення неоднозначних ситуацій.

Немає чітко визначеного у законодавстві і віку опікуна (піклувальника). За ч.2 ст.63 ЦК вимагається лише повна цивільна дієздатність. А така дієздатність може бути надана у зв’язку із записом матір’ю або батьком дитини, у зв’язку із досягненням 16-ти років та роботою за трудовим договором, у зв’язку із бажанням займатися підприємницькою діяльністю (ст. 35 ЦК). Із вступом у шлюб неповнолітній теж набуває повної цивільної дієздатності (ст. 34 ЦК).  Згідно ст.22, ст.23 СК – це 17-річні особи жіночої статі та за рішенням суду неповнолітні з 14 років. Хоча стосовно опіки (піклування) дітей діє спеціальна норма СК – ч.1 ст. 244 – опікуном (піклувальником) дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Думається, оцю вимогу щодо повноліття опікуна (піклувальника) слід перенести і в ЦК.

У ч. 5 ст. 63 ЦК передбачена можливість призначення одразу кількох опікунів (піклувальників). Це може призвести до проблем на практиці, особливо при вирішенні питань про укладення угод в інтересах підопічного. Ситуація ускладниться, якщо опікуни (піклувальники) конкуренти або конфліктують між собою. Неврегульованість даного питання – прогалина законодавства.

Негативним є і те, що немає донині окремого закону про органи, на які покладено здійснення опіки та піклування (про такий закон йдеться у ст. 56 ЦК), немає встановлених законодавчо вимог і до членів опікунської ради. В Україні не приділена увага такій категорії дітей, як соціальні сироти – діти, батьки яких з тих чи інших причин (найчастіше заробітчани) покинули дітей на родичів і не займаються ні їх вихованням, ні їх утриманням.

Чинне законодавство не регулює питання про  врахування волі батьків при встановленні опіки (піклування) та при виборі опікуна (піклувальника). Це важливо не лише для батьків, які позбавлені батьківських прав, а й, наприклад, для тих, які перебувають під слідством або відбувають покарання. Органи опіки та піклування намагаються брати до уваги їх побажання, але не завжди ці побажання зясовуються або виконуються саме згідно висловленої волі батьків.

Зарубіжне законодавство передбачає можливість встановлення опікуном (піклувальником) особи, вказаної батьками чи одним з батьків у заповіті або у спеціальній заяві перед нотаріусом (Угорщина, Франція). Така норма була б позитивною і для України.

У разі встановлення опіки (піклування) над фізичною особою встановлюється опіка і над її майном. Це зобовязання покладено на органи опіки та піклування за місцем знаходження майна (ст. 74 ЦК). Згідно ст. 44 ЦК опіка над майном особи, місце знаходження якої невідоме, встановлюється нотаріусом „за останнім місцем її проживання”. Як зауважує З.В. Ромовська, місце знаходження майна і місце проживання особи можуть не сходитись. Вона рекомендує за принципом розумності (ст.3 ЦК) встановлювати нотаріусу опіку за місцем знаходження майна.  

3. До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи віднесено право на ім’я, на зміну імені, його використання на повагу до гідності та честі, на повагу до людини, яка померла, на недоторканність ділової репутації, на індивідуальність, на особисте життя та його таємницю, на інформацію, на особисті папери, на розпорядження ними, на ознайомлення з тими, що передані до бібліотек або архівів, право на таємницю кореспонденції, на захист інтересів фіз. особи, зображеної на фото та інших художніх творах, при проведенні зйомок, право на свободу творчості, на місце проживання, на недоторканність житла, на вибір роду занять, на свободу пересування, на свободу обєднання, на мирні зібрання. Це ті права, за допомогою яких фізична особа реалізує себе у суспільстві, вирізняє себе.

Особливістю реалізації права на ім’я слід вказати відсутність законодавчих вимог щодо використання псевдонімів, обов’язковість згоди особи на використання чи згадування її імені, окрім передбачених у ст. 296 ЦК випадків (використання імені для висвітлення діяльності організації, де особа працює, у разі набрання законної сили вироком суду, винесення постанови у справі про адміністративні правопорушення). Потребує вирішення питання захисту електронного підпису особи.

Досить частими у практиці є спори про захист честі та гідності фізичної особи або недоторканності ділової репутації. Під час їх розгляду слід приділяти увагу з’ясуванню обставин поширення відомостей або вигадок і чи відповідають вони дійсності та ганьблять особу. Слід врахувати і матеріали Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” [26]. Суди повинні з'ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, порочать честь, гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

Позов про захист честі, гідності, ділової репутації може бути пред'явлено особою, право якої порушено, а також заінтересованою особою, законним представником, прокурором.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч.4 ст. 277 ЦК), незалежно від її вини, у такий же спосіб, у який була поширена (ч.7 ст.277 ЦК). Способом захисту у разі поширення недостовірної інформації, чим порушено особисті немайнові права особи, може бути відкликання документа, у якому міститься така інформація.

Стосовно ст. 306 ЦК слід зауважити на випадках відступу від правила абсолютної таємниці кореспонденції. У ч. 4 ст. 306 ЦК зазначається, що кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи, але тільки, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Потрібно акцентувати увагу на публічному показі, відтворенні або розповсюдженні фото чи іншого художнього твору, де зображена фізична особа, яка позувала за плату. Для такого використання твору згода зображеної особи не вимагається. Думається, винятком з цього правила можуть бути діти. Для зображення дітей у творах потрібна згода батьків. Ст. 308 потребує уточнення щодо позування за плату повністю дієздатної особи або малолітньої, неповнолітньої особи з дозволу батьків.

Щодо ст. 309 ЦК зауважу наступне. Свобода творчості навіть за відсутності цензури не безмежна. Її межі визначаються законодавством України, тобто творчість не повинна набувати ознак правопорушення, як от проповідування війни, расизму, приниження честі, гідності конкретної особи і т.п. Слід згадати і вітчизняний Закон „Про захист суспільної моралі”[27], у якому є норми-заборони стосовно творчості. Не всякі результати творчої діяльності є гуманними, тому питання про їх поширення може виникати на практиці, і в чинному правовому полі не завжди позитивно вирішуватиметься. Приклад наведу з практики Данії. Там чілійський художник Марко Еварісті пригостив гостей фрикаделями, приготовленими із власного жиру, оскільки йому зробили операцію ліпосакції. Він так прокоментував цю художню акцію: „Вопрос, стоит ли есть человечину, важнее ответа на него. Поглощающий искусство – не каннибал” [28].

Проблеми реалізації права на недоторканність житла та його захисту починаються з того, що немає єдиного вичерпного визначення житла. Келія монаха, дача, кімната в готелі, непридатне для проживання приміщення, але в якому проживає пенсіонер – це житло чи ні? Питання дискусійні. У ст. 379 ЦК житлом фізичної особи визначено житловий будинок, квартиру, інше приміщення, призначене та придатне для постійного проживання. За такого підходу приміщення, не призначені і не придатні для постійного проживання, хоч у них і проживають люди, не визнаються житлом, а отже право на таке не визнане законом житло і захистити важко. Проте у судовій практиці є приклади захисту права на приміщення для проживання, що не підпадає під окреслені законом ознаки житла. У кожному разі правильність прийняття рішення судом буде визначатись обставинами справи. Наприклад, в Одесі комісія визнала квартиру пенсіонера такою, що не придатна для постійного проживання. Але іншого житла йому не надали. Придбати самотужки інше житло чоловік не в змозі. Тому коли постало питання про захист права на житло пенсіонера, тобто на непридатну для постійного проживання квартиру, суд став на сторону пенсіонера і захистив його право на недоторканність житла.

У науковій літературі появилась думка, що об’єктом права на недоторканність житла слід вважати, житловий простір – певне місце (нематеріальне благо), юридичні межі якого визначаються фактично наявним у особи володінням (квартирою, палаткою і т.п.), яке забезпечує приватність особи, і де вона переважно чи тимчасово здійснює свою життєдіяльність та з врахуванням особливостей даного місця визначає поведінку інших до себе [29; стор.95-96].

Право на недоторканність житла обмежується випадками огляду, обшуку за рішенням суду, рятуванням життя людей та майна, переслідуванням підозрюваних у злочині (ч.3 ст. 311 ЦК).

Порушенням права на недоторканність житла є проникнення у житло. У зв’язку з цим виникає питання, що розуміється під проникненням у житло і в яких випадках це допустимо. Проникненням у житло може бути як фактичне проникнення, так і проникнення шляхом відеонагляду, прослуховування розмов у житлі, застосування спеціальних технічних засобів слідкування за житлом тощо [30]. Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 07.10.2010 року було визнано, що порушенням права на недоторканність житла є пошкодження інтер’єру квартири внаслідок її затоплення власником квартири поверхом вище.

У чинному законодавстві відсутній перелік випадків, у яких уповноважені особи можуть проникати у житло за надзвичайних обставин без рішення суду, а тому, не маючи чітких приписів закону, неможливо передбачити необхідні способи захисту.

4. Оскільки реалізація і захист особистих немайнових прав людини у ряді випадків проблематичні, органи прокуратури мають допомогти реалізувати і захистити права фізичній особі, особливо дітям, пенсіонерам, інвалідам. Сприяє вирішенню проблеми реалізації і захисту прав людини і прокурорський нагляд за діяльністю закладів, де виховуються, навчаються і утримуються діти, позбавлені батьківського піклування, слідчі ізолятори, місця позбавлення волі, установи, що виконують заходи примусового характеру.

Під час перевірок виправних установ прокурор має переконатися, чи окремо утримуються хворі різними інфекційними захворюваннями від здорових, у яких санітарних умовах вони проживають, чи адміністрація установи не порушує прав засуджених щодо придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку, літератури, письмового приладдя,  на одержання посилок, передач, відправлення листів, на побачення із родичами, адвокатами тощо (ст.ст. 28-29, 40-43 ВТК). Чи надається можливість короткострокових виїздів за межі місць позбавлення волі певним категоріям засуджених, а також право пересування без конвою (для певних категорій засуджених).

У ряді випадків прокуратурою виявляються грубі порушення особистих немайнових прав фізичних осіб. Так, внаслідок перевірки додержання Закону України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” органами прокуратури у 2008 році було виявлено, зокрема:

порушення прав засуджених, які хворі на СНІД, і не отримували антиретровірусних препаратів;

порушення права на безплатне забезпечення ліками хворих на ВІЛ/СНІД.. У Луганській області в центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом стягувалася з відвідувачів під виглядом благодійних внесків;

порушення права ВІЛ/СНІД- інфікованих на ізольовану житлову площу;

порушення права інфікованих дітей на своєчасне обстеження та медичну допомогу, на отримання щомісячної державної допомоги. На захист неповнолітніх прокурорами внесено приписи про призначення виплат на суму майже 200 тис. грн.

Генеральна прокуратура України внесла подання про усунення порушень Закону України „Про захист суспільної моралі”, виявлених прокурорськими перевірками, голові Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Шевченку В.Ф. та голові Державного комітету України з питань телебачення і радіомовлення Прутніку Е.А. У поданні йдеться про неконтрольоване розповсюдження творів, друкованих видань, фільмів з елементами жорстокості, насильства, розпусти. За цими фактами прокурори областей порушили майже 50 кримінальних справ. Прокуратура Сумської області вилучила майже 2 тис. друкованих видань сексуально-еротичного характеру, які продавались неповнолітнім у кіосках ДП „Укрпошта”. Грубо порушуються вимоги щодо трансляції дитячих передач. Наприклад, Севастопольська державна телерадіокомпанія із передбачених держзамовленням 5 дитячих програм не виробляє жодної.

Перевірками додержання вимог законодавства щодо забезпечення прав дітей на безпечну для їхнього життя і здоровя продукцію, якісне харчування виявлено порушення прав дітей. Зокрема: виробництво зошитів з дефектами (Київ, Кривий Ріг), реалізація товарів і продуктів для дітей без документів про їх походження (ринки Одеси, Севастополя, Харкова, Хмельницького), виготовлення та реалізація дитячих колясок без сертифіката відповідності, виробництво дитячого харчування з порушенням вимог закону, продаж іграшок без будь-якої документації про виробника, якість і безпеку та ін. Генеральна прокуратура у 2008 році внесла подання про усунення виявлених порушень голові Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, а також міністру охорони здоровя.

Використані джерела:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року //ВВР України. – 2003. - №№40-44. – Ст. 356.

2. Стефанчук Р.О. Загальнотеоретичні проблеми поняття та системи особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві України. Монографія. – Хмельницький: Вид-цтво Хмельницького університету управління та права, 2006. – 170 с.

3. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 928 с.

4. Покровський

5. Конституція України. Прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року // ВВР України. - 1996.– № 30.– Ст. 141.

6. КК

7. КПК

8. КВК

9. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності. Монографія. – Х.: Вид-цтво Національного університету внутрішніх справ, 2002. – С. 46.

10 Закон України про дефекти продукції

 11. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие,    осуществление, защита. 2-е издание. – М.: «МЗ-ПРЕСС», 2001. – 244 с.

12. Особисті немайнові права інтелектуальної власності творців. Монографія /За заг ред. В.В. Луця. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. -

13. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року // ВВР України. – 1991. - № 53. – Ст. 793.

14. Основи законодавства України про охорону здоровя

15. Булеца С.Б. Субъекты и сделки в нетрадиционной медицине // Современное состояние исследований неимущественных правоотношений в науке гражданского права: Сборник тезисов научных докладов и сообщений круглого стола (27 января 2012 года)/ Под науч ред. В.А. Кройтора и С.А. Слипченко. – Харьков: ХНУВД, 2012. - 240 с. – С. 88-94.

16. Помилки лікарів убивають сім українців щодня // Голос України. – 2009. – 11 квітня. – С.1

17. Неправильний діагноз може коштувати двох років волі // Голос України. – 2009. – 15 серпня. – С. 13.

18. До смерті довела застуда //Голос України. – 2009. – 26 квітня.

19. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // ВВР України. – 2002. - № 21-22. – Ст.135.

20. Правила опіки та піклування, затв. Наказом Державного комітету у справах сім’ї та молоді України, Міністерства освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 26. – Ст.1252.

21. Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 30.

22. Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005 р. // ВВР України. - 2005.– № 6.– Ст. 147.

24.КУпАП

25.Ромовська З.В.  Коментар до Сімейного кодексу України. – К.: 2006. - С.496.

26. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”

 27. Закон України „Про захист суспільної моралі”[

28. Поглощающий искусство – не каннибал. // Обзор. - 2007. – 15 января. -  С.12.

29.Апанасюк Н.П. Актуальные проблемы права на неприкосновенность жилья // Современное состояние исследований неимущественных правоотношений в науке гражданского права: Сборник тезисов научных докладов и сообщений круглого стола (27 января 2012 года)/ Под науч ред. В.А. Кройтора и С.А. Слипченко. – Харьков: ХНУВД, 2012. - 240 с. – С. 95-97.

30. Горобец Н.А. Особенности защиты права на неприкосновенность жилищного пространства лица // Современное состояние исследований неимущественных правоотношений в науке гражданского права: Сборник тезисов научных докладов и сообщений круглого стола (27 января 2012 года)/ Под науч ред. В.А. Кройтора и С.А. Слипченко. – Харьков: ХНУВД, 2012. - 240 с. – С. 97-99.

.

Судова практика

Постанова Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусове лікування” від 3 червня 2005 року // Комп’ютерно-правова база НАУ.

Постанова Пленуму Верховного Суду України у № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року// Комп’ютерно-правова база НАУ.

Додаткова література

Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я.М. Шевченко, Ю.Л. Бошицький,  А.Ю. Бабаскін, М.В. Венецька, І.М. Кучеренко та ін. – К.: Інститут держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2005. – 456 с.

Бобрик В. І. Особисте життя як обєкт цивільно-правової охорони. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 208 с.

Гражданское право. Том 1. 3-е издание. / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 720 с.

Гражданское право/ Под ред. Е.А. Суханова. Учебник. В 4-х томах. Т. 2. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 496 с. – С.402-434.

Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. Изд. 2-е, стереотип. – М.: “Статут”, 2001. – 411с.

Ковалёв М.И. Право на жизнь и право на смерть // Советское государство и право. – 1992. - №7.

Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. – Харків: “Харків юридичний”, 2005. – 432 с.

Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. 2-е издание. – М.: «МЗ-ПРЕСС», 2001. – 244 с.

 Малеина М.Н. О праве на жизнь // Советское государство и право. – 1992. - № 2.

  Махінчук В.М. Моральні засади суспільства як один із чинників цивільного законодавства та критеріїв визначення меж здійснення особистих немайнових прав // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 29-30 квітня 2004 року, м. Харків. – К.: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. – 908 с. – С. 258-272.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.

Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євро інтеграції. Збірник наукових матеріалів круглого столу (м. Хмельницький, 12 жовтня 2007 року). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - 240 с.

Ромовська З. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 560 с.

Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причинённого ненадлежащим врачеванием. – Львов: Высшая школа, 1982.

 Стефанчук Р.О. Загальнотеоретичні проблеми поняття та системи особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві України. Монографія. – Хмельницький: Вид-цтво Хмельницького університету управління та права, 2006. – 170 с.

Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової.– У 2-х кн.– 3-тє вид., перероб. і допов.– К.: Юрінком Інтер, 2004. – 1376 с.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 928 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63278. Знакомство со школой. Урок- экскурсия 20.88 KB
  Учитель Здравствуйте дорогие ребята Дорогие дети вот вы и переступили порог чудесной страны Страны Знаний. Затем дети по очереди читают появившуюся у себя на листочке надпись например: школа парта коридор столовая.
63279. Розв’язування задач із переведенням числового масштабу в іменований 20.69 KB
  Мета: сформувати поняття про масштаб і його види навчити користуватися масштабом джля визначення реальних відстаней за допомогою плану карти і глобуса дати поняття про умовні знаки; розвивати просторове мислення; розвивати матемематичні здібності виховувати любов до картографії.
63281. Содержимое ячеек. Введение и редактирования данных 1.03 MB
  В ячейки листа можно вводить данные разных типов: числовые значения текстовые строки дату и время формулы. С помощью команд Excel можно изменять способ расположения и представления данных в ячейках форматировать их выбирать шрифт цвет размер...
63282. ДИАГНОСТИКА САМООЦЕНКИ В ПОДРОСТКОВОМ ВОЗРАСТЕ 211 KB
  Подростковый возраст – очень сложный и важный, на мой взгляд, период развития личности, период ее становления. Все составляющие личности подвергаются реорганизации, формируются новые компоненты – психологические новообразования, закладываются системы ценностей, приоритетов, целей.