80310

Витрати виробництва і собівартість продукції підприємства

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Для визначення витрат на підприємстві використовується термін собівартість продукції до якої зараховують поточні витрати на її виробництво та збут виражені у грошовій формі. Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості та прибутку. Усі витрати що формують собівартість продукції можна класифікувати за певними ознаками табл.

Украинкский

2015-02-16

199.5 KB

1 чел.

Лекція № 6

Тема лекції:

Витрати виробництва і собівартість продукції підприємства

План лекції:

1. Сутність, значення та класифікація витрат.

2. Групування витрат за економічними елементами.

3. Калькуляція собівартості продукції.

4. Наближені методи розрахунку собівартості виробів.

5. Напрями зниження собівартості продукції.

Література:

  1.  Основна:
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами і доповненнями від 06.11.2012 № 5480-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main.cgi?nger=2755-17.
  3.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами і доповненнями від 18.12.2011 № 3384-17 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.
  4.  Афанасьев Н.В. Экономика предприятия: Учеб. пособие [Текст] / Н.В. Афанасьев, А.Б. Гончаров — X. : ИНЖЭК, 2004. — 528 с.
  5.  Василькое В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб [Текст] / В.Г. Василькое. — К. : КНЕУ, 2005. — 524 с.
  6.  Вінш Ж. А. Планування діяльності підприємства. Підручник [Текст] / Ж. А. Вінш, М.О. Турчінюк — К. : Професіонал, 2004. — 320 с.
  7.  Додаткова:
  8.  
  9.  Додаткова:
  10.  Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероблене та доповнене. — К. : КНЕУ, 2004. — 528 с.
  11.  10. Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. А.В. Шегди. — К. : Знання, 2006. — 614 с.
  12.  11. Кожекин Г. Л. Организация производства: Учеб. пособие [Текст] / Г. Л. Кожекин, Л.М. Синица. — Минск : ИП "Экоперспектива", 1998. — 334 с.
  13.  12. Лафта Дж. К. Теория организации: Учеб. пособие [Текст] / Дж. К. Лафта — М. : Изд-во "Проспект", 2005. — 416 с.


ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Сутність, значення та класифікація витрат

У процесі господарської діяльності підприємство витрачає певні види ресурсів, пов'язані з підготовкою виробництва, безпосередньо процесом виробництва та реалізацією продукції. Для визначення витрат на підприємстві використовується термін собівартість продукції, до якої зараховують поточні витрати на її виробництво та збут, виражені у грошовій формі.

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників діяльності підприємства, який комплексно характеризує сутність використання усіх ресурсів, рівень технічного розвитку виробництва, досконалість системи управління та значною мірою визначає кінцеві результати діяльності підприємства — прибуток та рентабельність.

Розрахунки собівартості продукції використовуються для визначення: ціни продукції; потреб в оборотних коштах; економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому; планування прибутку тощо.

Для інженера-конструктора чи технолога, організатора виробництва важливо знати склад витрат на виготовлення продукції, щоб при виконанні своїх функціональних обов'язків передбачати можливі наслідки впливу інженерних рішень на собівартість продукції. Тому інженер повинен вміти визначати собівартість виробу на різних стадіях розробки та виробництва нового виробу, знаходити можливі шляхи зниження окремих статей витрат.

Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості та прибутку. Віднесення до собівартості продукції тих чи інших витрат має принципове значення, оскільки від цього залежить величина прибутку, що залишається підприємству, та величина коштів, які надходять до бюджетів різних рівнів і цільових фондів. У зв'язку з цим рішення про склад витрат, які зараховують на собівартість продукції, приймаються на державному рівні та регулюються законами України і постановами Кабінету Міністрів.

Усі витрати, що формують собівартість продукції, можна класифікувати за певними ознаками (табл. 6.1). За економічними елементами витрати групуються за їх економічним змістом та визначаються на весь обсяг продукції (робіт, послуг) підприємства незалежно від місця їх виникнення.

Калькуляція собівартості — це обчислення витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, а також на виконання одиниці роботи. Групування витрат за калькуляційними статтями відображає їх склад залежно від призначення витрат та місця їх виникнення.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати — витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості (на сировину, основні матеріали, покупні вироби тощо).

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, адміністративні витрати), що не дає змогу безпосередньо відносити їх на одиницю продукції, і вони розподіляються за допомогою спеціальних методів.

За ступенем однорідності витрати поділяються на прості та комплексні.

Прості витрати характеризують використані ресурси одного економічного змісту (сировина, матеріали тощо).

Комплексні витрати включають декілька економічних елементів, які мають однакове виробниче призначення (загально-виробничі, адміністративні та ін.).

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат їх поділяють на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-змінних належать витрати, сума яких змінюється майже прямо пропорційно до змін обсягу виробництва продукції. До цих витрат належать витрати на сировину та матеріали, технологічні паливо й енергію, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, на оплату працівників, зайнятих у виробництві продукції.

До умовно-постійних належать витрати, сума яких у певних межах не змінюється зі зміною обсягу виробництва продукції. Ці витрати мають бути оплачені, навіть коли підприємство якийсь час не виробляє продукцію (амортизаційні відрахування, оренда будівель та обладнання, заробітна плата вищого управлінського персоналу та інше).

За календарними періодами витрати поділяються на поточні та одноразові.

Поточні витрати — це витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Одноразові, або періодичні, — це витрати, які здійснюються періодично (періодичність — більша ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

При прийнятті управлінських рішень слід брати до уваги повноту урахування витрат. За цією ознакою витрати поділяються на:

 бухгалтерські — ті, що відображають у бухгалтерських звітах

економічні, які враховують втрачені можливості використання ресурсів.

Крім того, при формуванні виробничого плану підприємства слід враховувати таке поняття як граничні витрати, які характеризують їх зміну на одиницю приросту обсягу виробництва.

2.  Групування витрат за економічними елементами

Групування витрат за економічними елементами здійснюється при визначенні витрат підприємства за певний період і слугує для аналізу при складанні кошторису витрат та застосовується для розробки матеріальних балансів, напрямів зниження собівартості продукції, нормування обігових коштів, узгодження планів з матеріально-технічного забезпечення, праці та заробітної плати тощо. Таке групування є універсальним і визначається "Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості".

Витрати, що включають до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

  •  матеріальні витрати;
  •  витрати на оплату праці;
  •  відрахування на соціальні заходи;
  •  амортизація основних фондів та нематеріальних активів;
  •  інші операційні витрати.

До матеріальних витрат належать витрати на сировину та матеріали, які входять до складу вироблюваної продукції; покупні вироби, що використовуються в процесі виробництва продукції для забезпечення технологічного процесу або інших виробничих та господарських потреб; запасні частини для ремонту устаткування, малоцінні інструменти, пристрої та інші засоби і предмети праці, які не належать до основних виробничих фондів; покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати; роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами; паливо та енергія усіх видів, придбані у сторонніх підприємств і організацій; витрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного збитку та ін.

Вартість матеріальних ресурсів формується на підставі цін придбання на день оприбуткування (без урахування податку на додану вартість), націнок і комісійних винагород посередницьким структурам, суми мита і митних зборів, транспортно-заготівельних витрат.

Із витрат на матеріальні ресурси вираховується вартість зворотних відходів-залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції та втратили повністю або частково споживчі властивості. Вони враховуються за ціною їх використання або продажу.

До витрат на оплату праці зараховують: основну та додаткову заробітну плату; компенсаційні та заохочувальні виплати, які не ввійшли до додаткової заробітної плати (виплати, передбачені законодавством, за невідпрацьований на виробництві час, за вислугу років та ін.); витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів; витрати на виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру; виплати на вихідну допомогу робітникам при звільненні.

До відрахувань на соціальні заходи належать такі обов'язкові види збору: на державне пенсійне страхування; на державне соціальне страхування, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; на страхування на випадок безробіття; на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Відрахування на соціальні заходи здійснюються за встановленими законодавством ставками від загального розміру витрат на оплату праці.

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів передбачає відрахування від балансової вартості основних виробничих фондів на повне відновлення, реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, які належать підприємству або перебувають у його користуванні за умовами оренди. Амортизаційні відрахування здійснюються за прийнятими методами та нормами. Амортизаційні відрахування нематеріальних активів визначаються щомісяця за нормами, розрахованими на підставі їх первісної вартості та строку корисного використання, але не більше десяти років безперервної експлуатації.

До інших операційних витрат належать витрати, які не можуть бути віднесені до жодного з елементів витрат наведених вище, а саме: витрати, пов'язані з управлінням виробництвом (службові відрядження, оплата робіт консультаційного та інформаційного характеру, оплата робіт із сертифікації продукції); платежі з обов'язкового страхування майна підприємств та цивільної відповідальності; витрати, пов'язані з оплатою послуг банків; витрати на гарантійний ремонт і технічне обслуговування виробленої продукції, якщо це передбачено умовами її реалізації; витрати на реалізацію продукції (відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, транспортних, інших робіт та послуг, витрат на рекламу, сплату мита та митних зборів); податки, збори та інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством; витрати внаслідок технічно неминучого браку тощо.

Частка елементів витрат у собівартості продукції визначає структуру витрат. Структура витрат залежить, передусім, від виду продукції та технології виробництва. Для машинобудування основні витрати пов'язані з матеріальними витратами та заробітною платою з нарахуваннями, у енергетиці — з матеріальними витратами (зокрема на паливо та амортизацію основних фондів), у легкій промисловості — з матеріальними витратами.

Групування витрат за економічними елементами відображається у звіті про фінансові результати і дає змогу підсумовувати витрати на рівні підприємства, галузі, національного господарства та використовувати цю інформацію для аналітичної роботи як на мікро-, так і на макрорівні.

3. Калькуляція собівартості продукції

Більшість інженерів, особливо на машинобудівних, приладобудівних, електронних та інших виробництвах, мають справу з розробкою та супроводженням у виробництві окремих виробів. Важливо, щоб вони мали чітке уявлення про те, як формується собівартість одиниці продукції, на які складові собівартості вони можуть впливати ще на стадії проектування виробу.

Відповідно до діючих нормативних документів перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції встановлюється підприємством з урахуванням особливостей технології, техніки та організації виробництва.

Типова калькуляція собівартості продукції містить такі статті витрат:

  1.  Сировина та матеріали.
  2.  Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і
    послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та орга
    нізацій.
  3.  Паливо та енергія на технологічні цілі.
  4.  "Зворотні відходи" (вираховуються).

  1.  Основна заробітна плата робітників.
  2.  Додаткова заробітна плата.
  3.  Відрахування на соціальні заходи.
  4.  Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.
  5.  Загальновиробничі витрати.

  1.  Втрати від браку.
  2.  Інші виробничі витрати.
  3.  Адміністративні витрати.
  4.  Позавиробничі (комерційні) витрати.

Сума перших одинадцяти статей становить виробничу собівартість, яка формується на рівні цехів підприємства, а сума усіх тринадцяти — повну собівартість.

Наведений перелік статей витрат для підприємств машинобудівних галузей може бути доповнений статтею "Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати"; для металургійної, хімічної промисловості — "Супутня продукція"; для приладобудівних підприємств може не використовуватися стаття "Паливо та енергія на технологічні цілі".

До статті "Сировина та матеріали" включається вартість сировини та матеріалів, що входять де складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг).

Ці витрати визначаються на основі норм витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріали та витрати на транспортно-заготівельні роботи (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні, страхові витрати та ін.).

До статті "Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" включають вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці; робіт і послуг виробничого характеру (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матеріалів тощо), які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Всі витрати за цією статтею безпосередньо зараховують на собівартість окремих виробів і визначають аналогічно витратам на матеріали.

До статті "Паливо та енергія на технологічні цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції (витрати на паливо для плавильних агрегатів, для нагрівання металу в штампувальних, термічних та інших цехах; витрати на електроенергію для електропечей, для зварювання, електролізу, електрохімічних процесів тощо). Витрати на паливо визначаються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на енергію визначаються на основі витрат на одиницю продукції та тарифів на енергію.

Склад статті "Зворотні відходи" викладено при розгляді групування витрат за економічними елементами. Зворотні відхо ди безпосередньо визначаються за кожним виробом і вираховуються за можливою ціною їх реалізації.

Стаття "Основна заробітна плата робітників" містить витрати на виплату основної заробітної плати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, і вона безпосередньо включається до собівартості виробу згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Ці витрати за відрядною оплатою праці визначають тарифними ставками та нормами витрат часу на виробництво одиниці продукції. Ту частину основної заробітної плати робітників, яка безпосередньо не може бути включена до собівартості окремих видів продукції, зараховують до собівартості на підставі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

До статті "Додаткова заробітна плата" відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад установлені норми, заохочувальні виплати за поточну виробничу діяльність, компенсаційні виплати тощо. Звичайно, ці витрати встановлюються у відсотках до основної заробітної плати на підставі відповідних розрахунків на підприємстві.

До статті "Відрахування на соціальні заходи" включають: відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відрахування на державне пенсійне страхування; відрахування на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Відрахування на соціальні заходи здійснюється від суми всіх витрат на оплату праці робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. Нормативи, за якими здійснюється відрахування, встановлюються на державному рівні.

До статті "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" включають: амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів; витрати на проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування устаткування; витрати на внутрізаводське переміщення вантажів; платежі за користування наданими в оперативну оренду основними засобами; знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв нецільового призначення, інші витрати.

На одиницю продукції ці витрати повинні розподілятися з урахуванням величини витрат за годину роботи устаткування і тривалості його роботи при виготовленні відповідного виду продукції. На практиці досить часто витрати на утримання та експлуатацію устаткування включають до собівартості одиниці продукції спрощеним порядком за кошторисними ставками пропорційно до основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції.

Якщо немає можливості розподілити витрати на утримання та експлуатацію устаткування за наведеними методами, вони включаються до складу загальновиробничих витрат.

До статті "Загальновиробничі витрати" належать витрати: пов'язані з управлінням виробництвом (утримання працівників апарату управління виробництвом, оплата службових відряджень персоналу цехів, витрати на інформаційне забезпечення управління тощо); на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів загальновиробничого призначення; витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції; на утримання, обслуговування, поточний ремонт виробничих приміщень; на контроль за виробничими процесами та якістю продукції; на забезпечення техніки безпеки, на пожежну і сторожову охорону тощо.

Загальновиробничі витрати поділяють на змінні й постійні. До змінних належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності тощо) на основі фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих відносять ті витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Постійні витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати тощо) за нормальної потужності. Ці витрати включаються до виробничої собівартості, а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, які виникають у випадку, якщо випуск продукції нижчий нормальної потужності підприємства, зараховуються на собівартість реалізованої продукції. Перелік і склад змінних і постійних загально-виробничих витрат установлюються підприємством.

На одиницю продукції у складі калькуляції ці витрати відносять з використанням бази розподілу (основної заробітної плати робітників, витрат на утримання та експлуатацію устаткування тощо).

Стаття "Втрати від браку" включає: вартість остаточно за-бракованої продукції; витрати на усунення браку; вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування тощо.

До статті "Інші виробничі витрати" належать: витрати на перевірку виробів, деталей, вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов, проведення періодичних випробувань на відповідність виробу нормативній документації; витрати, пов'язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується. Ці витрати включають безпосередньо до собівартості продукції, але якщо це можливо, то їх розподіляють між окремими виробами пропорційно до їх виробничої собівартості (без інших виробничих витрат).

Стаття "Адміністративні витрати" охоплює витрати на управління підприємством (оплата праці працівників апарату управління, витрати та матеріально-технічне забезпечення апарату управління, витрати на придбання ліцензій, оплата послуг комерційних банків та ін.); утримання, ремонт та обслуговування загальнозаводських основних фондів; утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення; підготовку та перепідготовку кадрів; обов'язкове страхування майна підприємства; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі тощо.

До статті "Витрати на збут" належать витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки; маркетингові витрати (реклама, участь у виставках, ярмарках та ін.); на сплату експортного мита, митних зборів тощо. Ці витрати безпосередньо відносяться на собівартість відповідних видів продукції або розподіляються між окремими видами продукції пропорційно виробничій собівартості.

"Адміністративні витрати" і "Витрати на збут" не входять до складу виробничої собівартості, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Але вони повинні бути враховані при визначенні повної собівартості.

Калькуляція собівартості одиниці продукції може бути складена, коли повністю розроблена конструкція виробу, технологія його виробництва та визначене підприємство, де будуть виготовлятися вироби.

4. Наближені методи розрахунку собівартості виробів

Проектування машин, приладів, устаткування потребує тех-ніко-економічного обґрунтування інженерних рішень в умовах недостатньої інформації для складання калькуляції собівартості виробу. Така ж проблема виникає під час розробки бізнес-планів інноваційних проектів. У цих випадках використовуються наближені (спрощені) методи розрахунку собівартості виробів. Усі методи прогнозування собівартості продукції ґрунтуються на аналізі собівартості виробів-аналогів. Аналог повинен бути подібним за конструктивним виконанням та експлуатаційним призначенням.

Наближені методи розрахунку собівартості виробів поділяються на дві групи: методи цілісного оцінювання собівартості машин, приладів, устаткування та ін.; методи оцінювання собівартості виробів через поділ об'єкта аналізу на окремі елементи (вузли, блоки), визначення собівартості цих елементів з подальшим розрахунком собівартості виробу в цілому. У цих групах використовуються такі основні наближені методи розрахунку собівартості: параметричний метод; метод структурних аналогій.

Параметричний метод передбачає визначення собівартості виробу залежно від його параметрів, які відображають його найбільш важливі технічні або експлуатаційні характеристики. Найчастіше використовують два різновиди цього методу — кореляційне моделювання та метод питомих витрат.

Метод кореляційного моделювання передбачає встановлення кореляційної залежності собівартості від технічних параметрів виробу. Це дає змогу визначити собівартість виробу на початкових стадіях проектування, коли відомі його технічні характеристики. Метод ґрунтується на одному з розділів математичної статистики — теорії кореляції. При цьому вирішуються два головних завдання: визначення форми аналітичної залежності показника Y від параметрів-аргументів X та оцінювання щільності кореляційного зв'язку. Є стандартні програми, які дають змогу вирішити ці завдання за допомогою комп'ютера.

Кореляційне моделювання передбачає побудову парної або багатофакторної моделі. Парна кореляція характеризує зв'язок між собівартістю виробу Св та основним параметром, який найповніше відображає його конструкційно-експлуатаційну характеристику:

де Пт — технічний показник виробу.

Наприклад, для силових трансформаторів ця залежність має вигляд:

де Р — потужність трансформатора;

а, Ь — постійні величини, які визначають під час кореляційного аналізу.

Вихідними даними для побудови кореляційної моделі є статистична інформація підприємств-виробників.

Множинна кореляція передбачає визначення собівартості виробу залежно не від одного, а декількох параметрів виробу

Наприклад, собівартість електролебідки від її технічних параметрів може бути подана у такому вигляді:

(І7,„):

де G — маса електролебідки;

Рт — тягове зусилля;

V — швидкість намотування канату;

a, b, c, d — постійні величини.

Множинна кореляція забезпечує більшу точність, ніж парна, проте існують певні обмеження її використання. По-перше, показники, які включаються до математичної моделі, мають бути досить незалежними один від одного, що під час конструювання машин зустрічається не дуже часто. По-друге, кількість об'єктів для дослідження повинна бути більша від кількості параметрів-аргументів (не менше ніж у 6—7 разів). Саме відсутність належної інформаційної статистичної бази стримує використання кореляційного моделювання для розрахунків собівартості продукції. Цей метод ширше використовують у важкому машинобудуванні.

Другий різновид параметричного методу — це метод питомих витрат, який передбачає визначення собівартості на одиницю основного конструктивного параметра виробу (маса, потужність, продуктивність та ін.)

де Са ~ собівартість виробу-аналога;

Лт , ПТ — відповідно технічний показник аналога та нового виробу.

Найчастіше у машинобудуванні як технічний показник використовується маса виробу. Головним недоліком методу питомих витрат є невелика точність, оскільки при цьому не враховується використання нових матеріалів, комплектуючих виробів порівняно з виробом-аналогом.

Наближену собівартість нового виробу можна визначати також методом структурної аналогії. Сутність цього методу базується на аналізі структури собівартості аналогічних машин, приладів тощо з огляду на статті калькуляції або частки окремого вузла, блока у собівартості виробу в цілому.

Собівартість нового виробу в цьому випадку визначається за формулою

де Сбн — собівартість блока (вузла) нового виробу;

fe6 — частка аналогічного блока (вузла) у собівартості виробу-аналога.

Для розрахунку вибирають блок (вузол), який має найбільшу частку в собівартості виробу. Собівартість блока (вузла) розраховується також одним з наближених методів.

У випадку структурної аналогії за статтями калькуляції собівартість нового виробу розраховують таким чином:

де Сія — витрати за і-ю статтею калькуляції для нового блоку;

\ — частка і-ї статті витрат у повній собівартості виробу-аналога.

Найчастіше для виробів машинобудування статтею, за якою визначається собівартість, беруть витрати на матеріали, для радіоелектронних виробів — витрати на покупні вироби та напівфабрикати. Це пояснюється тим, що, по-перше, ці статті витрат мають найбільшу частку, по-друге, інформація саме для розрахунку цих статей витрат першою з'являється під час розробки нових виробів.

Точність розрахунку собівартості (Сн) підвищується, якщо врахувати структурні співвідношення матеріальних витрат та заробітної плати:

де Смн — матеріальні витрати за новим виробом;

^за> ^ма — відповідно частка витрат на основну заробітну плату та на матеріали у складі повної собівартості виробу-ана-лога;

а — норматив нарахувань на заробітну плату (додаткова заробітна плата та відрахування на соціальне страхування);

Р — норматив загальновиробничих витрат;

у — норматив адміністративних витрат;

Ф — норматив витрат на збут.

Значення усіх складових, за винятком витрат на матеріали, приймається відповідно до умов виробництва виробу-аналога.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46135. Понятие, предмет и метод налогового права 26.5 KB
  Таким образом предметом налогового права является группа однородных отношений складывающихся между государством налогоплательщиками и иными лицами по поводу установления введения и взимания налогов. Однако применение в налоговом праве преимущественно императивного способа не исключает использования рекомендаций согласований и права выбора в поведении подчиненного субъектаналогоплательщика метод координации. С учетом вышеизложенного представляется возможным дать определение понятию налогового права.
46136. Учет и отчетность в банках. Учебное пособие 271.09 KB
  Содержит основные положения по организации бухгалтерского учета в банках типовые бухгалтерские проводки по операциям осуществляемым банками такие как: кассовые расчетные депозитные кредитные операции. Бухгалтерский учет предоставления денежных средств клиентузаемщику в балансе банкакредитора 8. Бухгалтерский учет операций по возврату погашению денежных средств в балансе банкакредитора 8.
46137. Связь самооценки школьника с его статусным положением в системе межличностных отношений 1.79 MB
  Понятие самооценки. Развитие самооценки в онтогенезе. Роль самооценки в развитии межличностных отношений. Общая характеристика методик определения самооценки личности.
46138. Определение, структура и виды перевода 63 KB
  В процессе перевода происходит не просто замена одного языка другим в нем сталкиваются различные культуры разные личности разные склады мышления разные литературы разные эпохи разные уровни развития разные традиции и установки. Точный перевод уже по определению невозможен потому что разные языки отличаются как по грамматическому строю так и по простому количеству слов не говоря уже о различии культур что тоже может иметь влияние на способ и результат перевода. Предпосылки появления теории перевода Основы научной теории перевода...
46139. Математика народов Средней Азии, Ближнего и Среднего Востока 279.86 KB
  Теория отношений и действительные числа. Арабские купцы часто записывали числа словами. Дроби записывали на индийский манер: знаменатель над числителем а целую часть числа писали над числителем. Александрийские астрономы применяли смешанную десятичную – шестидесятиричную систему: целые числа в том числе числители дробей они писали по десятичной системе.
46140. Нравственное воспитание в условиях формирования учебной деятельности 478.97 KB
  Психологопедагогические основы нравственного воспитания младших школьников в учебной деятельности.1 Состояние исследования нравственного воспитания младших школьников.2 Возможности нравственного воспитания в учебной деятельности. Действительно проблема нравственного воспитания детей постоянно находится в центре внимания общества.
46141. Электромеханические приводы в металлургическом машиностроении 5.88 MB
  Толщина корочки слитка заготовки под кристаллизатором Сечение заготовки Длина заготовки подаваемой на прокат Скорость перехода заготовки в первую клеть прокатного стана
46142. Математика Древнего Египта 237.31 KB
  Действие над натуральными числами и дробями. Красные числа. При записи числа иероглифы единицы десятка сотни и т. Кроме обозначений целых чисел египтяне имели также специальные обозначения для дробей вида и дроби ; дроби обозначались специальными иероглифами а основные дроби вида обозначались знаком числа n над которым ставился знак рот “частьâ€: .
46143. Позакласна робота з математики у молодших класах 464.02 KB
  В позакласній роботі з математики з молодшими учнями велике місце займають ігри. Це головним чином дидактичні ігри, тобто ігри, зміст яких допомагає розвитку окремих операцій на мислення або засвоєнню рахівних прийомів, навиків в швидкості рахунку та інше. Цілеспрямоване включення гри в той чи інший вид позакласної роботи підвищує інтерес дітей до цієї роботи, підсилює ефект самого вивчення