80314

Організаційні основи виробництва

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Систематична розробка наукових методів організації виробництва у промисловості почалася наприкінці XIX ст. Особливу роль у розробці наукових основ організації виробництва відіграли роботи Ф.У. Тейлора. Він сформулював принципи організації виробництва і розробив на цій основі систему наукового управління

Украинкский

2015-02-16

77 KB

0 чел.

Лекція № 11

Тема лекції:

Організаційні основи виробництва

План лекції:

  1.  Організація виробництва: сутність, принципи.
  2.  Загальні форми організації виробництва.
  3.  Типи виробництва, їх техніко-економічна характеристика.

Література:

  1.  Основна:

  1.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами і доповненнями від 06.11.2012 № 5480-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main.cgi?nger=2755-17.
  2.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами і доповненнями від 18.12.2011 № 3384-17 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.
  3.  Афанасьев Н.В. Экономика предприятия: Учеб. пособие [Текст] / Н.В. Афанасьев, А.Б. Гончаров — X. : ИНЖЭК, 2004. — 528 с.
  4.  Василькое В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб [Текст] / В.Г. Василькое. — К. : КНЕУ, 2005. — 524 с.
  5.  Вінш Ж. А. Планування діяльності підприємства. Підручник [Текст] / Ж. А. Вінш, М.О. Турчінюк — К. : Професіонал, 2004. — 320 с.

  1.  Додаткова:

  1.  Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероблене та доповнене. — К. : КНЕУ, 2004. — 528 с.
  2.  10. Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. А.В. Шегди. — К. : Знання, 2006. — 614 с.
  3.  11. Кожекин Г. Л. Организация производства: Учеб. пособие [Текст] / Г. Л. Кожекин, Л.М. Синица. — Минск : ИП "Экоперспектива", 1998. — 334 с.
  4.  12. Лафта Дж. К. Теория организации: Учеб. пособие [Текст] / Дж. К. Лафта — М. : Изд-во "Проспект", 2005. — 416 с.


ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Організація виробництва: сутність, принципи

Початком формування і розвитку науки про організацію виробництва у промисловості можна вважати XVIII ст., коли англійський механік Р. Аркрайт створив "фабричний кодекс" — систему регулювання процесів праці в умовах великого машинного виробництва. Вагомі дослідження проблем організації діяльності підприємств, розподілу праці, економічних процесів на виробництві здійснив Ч. Беббедж "Економіка машинного і мануфактурного виробництва", 1832 р. Теоретичні узагальнення організації великого машинного виробництва здійснив К. Маркс у своїй праці "Капітал", у якій сформулював основні принципи організації та визначив шляхи розвитку машинного виробництва.

Систематична розробка наукових методів організації виробництва у промисловості почалася наприкінці XIX ст. Особливу роль у розробці наукових основ організації виробництва відіграли роботи Ф.У. Тейлора. Він сформулював принципи організації виробництва і розробив на цій основі систему наукового управління. Його американськими послідовниками є Г.Л. Гант (система графіків для планування та обліку виробництва); К. Паркхорст (схеми організації виробництва, інструкції персоналу); Ф. Гільберт (вивчення трудових процесів); К. Кнеппель (умови практичного використання принципів наукової організації виробництва).

Важливе значення мали теоретичні та практичні роботи Г. Форда, який у роки першої світової війни розробив і здійснив систему організації безперервного потокового виробництва в машинобудуванні. Система Г. Форда базується на таких основних положеннях: максимальний розподіл праці з тим, щоб операції виконувалися робітниками низької кваліфікації; механізація та автоматизація виробництва; послідовна стандартизація усіх чинників виробництва: сировини, обладнання, інструментів, технологічних режимів, форм організації виробничих процесів.

Інженер К. Адамецкі, що виконував дослідження під час своєї діяльності на металургійних заводах України, сформулював три закони організації: закон розподілу праці, закон концентрації або інтеграції, закон гармонізації. Н. Ларновський в роботі "Організація промислових підприємств з обробки металів" (1911 р.) розглядав як основні такі принципи: максимальне ущільнення виробництва, одночасність виконання операцій, спрощення виробничої структури заводу. І. Каннегісер в роботі "До питання з організації металообробних заводів" (1916 р.) сформулював низку положень: детальне планування робіт; раціональний розподіл праці та обов'язків; вчасне забезпечення виробництва ресурсами; своєчасна підготовка виробництва тощо.

Значний внесок у розвиток наукової організації праці внесли вчені Центрального інституту праці (1921—1927 рр.) — А. Гастєв, П. Керженцев, О. Єрманський, Є. Розмирович та ін. У ЗО—40 роках XX ст. проблеми розрахунків параметрів серійного виробництва розв'язував Б. Каценбоген, основи потокового виробництва — К. Корницький, теорію групового виробництва — С. Митрофанов; проблеми організації виробництва у часі — О. Непорент.

Друга половина XX ст. характеризується розширенням досліджень з оперативного планування виробництва (В. Летенко, Я. Гальперін, Р. Петухов, С. Соколіцин та ін.); з організації забезпечувальних та обслуговувальних процесів (Л. Барташов, Б. Мільнер, Б. Власов та ін.); організаційних проблем створення й освоєння виробництва нової продукції (В. Летенко, Л. Гам-рат-Курек, А. Проскуряков, О. Туровець та ін.).

Термін "організація" походить з французької огдапіваііоп, тобто сполучення когось або чогось у єдине ціле. Організація у загальному розумінні — це сполучення окремих елементів цілого у просторі й часі. Організація притаманна усім сферам живого і неживого світу (організація сонячної системи; гри в футболі; університетської науки; навчального процесу тощо).

В умовах підприємства організація виробництва — це раціональна взаємодія працівників, засобів і предметів праці у просторі та часі. Організація процесів виробництва на підприємстві охоплює: організацію науково-дослідної, конструкторської та організаційної підготовки виробництва; організацію основних, забезпечуючих і обслуговуючих процесів виробництва. Ефективне функціонування усіх складових організації процесу виробництва базується на таких загальних принципах: диференціація, спеціалізація, пропорційність, прямоточність, паралельність, безперервність, ритмічність, гнучкість.

Принцип диференціації передбачає розподіл процесів виробництва на окремі частини (процеси, роботи, операції та ін.) та їх скоординоване виконання. Це головний принцип організації будь-яких робіт. Він є вихідним для принципів спеціалізації, пропорційності, паралельності, безперервності.

Принцип спеціалізації передбачає послідовний розподіл праці на підприємстві, у відділі, бюро, цеху, ділянці, на робочому місці. Цей принцип реалізується при формування підрозділів, при підготовці кадрів, оскільки спеціалізація забезпечує зменшення часу і витрат на виконання відповідних робіт.

Принцип пропорційності обумовлює необхідність відносно однакової пропускної спроможності усіх підрозділів, робочих місць у процесі підготовки виробництва та виробництва продукції. Порушення цього принципу призводить до виникнення так званих "вузьких місць" або до недовантаження окремих ділянок процесу.

Принцип прямоточності обумовлює забезпечення найкорот-шого шляху проходження виробами усіх стадій виробничого процесу — від запуску матеріалів, напівфабрикатів до випуску готової продукції. Дотримання цього принципу забезпечує мінімізацію затрат часу та грошей при транспортуванні виробів. Принцип прямоточності використовується при формуванні генерального плану підприємства, при розміщенні устаткування в цеху і на дільниці під час розробки технологічних маршрутів.

Принцип паралельності обумовлює одночасне виконання робіт, технологічних процесів, операцій при підготовці виробництва і процесу виробництва продукції. Реалізація принципу паралельності дає змогу суттєво скоротити тривалість підготовчих робіт і виробничого циклу, а тому зменшує потребу в обігових коштах.

Принцип безперервності передбачає ліквідацію або скорочення часу перерв при виробництві конкретних виробів за рахунок відповідного режиму, раціонального виду руху предметів праці та розмірів їх транспортних партій. Принцип безперервності забезпечує скорочення виробничого циклу, і зменшення потреб в обігових коштах.

Принцип ритмічності передбачає рівномірний випуск продукції за певні проміжки часу підприємством, його підрозділами і на робочих місцях. Реалізація цього принципу забезпечує високу якість виконання усіх робіт, операцій, своєчасне виконання обов'язків перед споживачами продукції. Базується він на високому рівні організації робіт, своєчасному матеріально-технічному постачанні та виконанні забезпечуючих і обслуговуючих процесів.

Принцип гнучкості передбачає скорочення часу на перебудову виробничого процесу відповідно до змін у виробничих ситуаціях (перехід на випуск нової продукції, порушення термінів матеріально-технічного постачання, аварії тощо.). Реалізація цього принципу забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування, перегляд технічної документації.

Усі зазначені принципи діють не лише при виробництві продукції, але також в усіх сферах діяльності людини: галузях національного господарства, освіті, науці, медицині, культурі. В організації підготовки бакалаврів і магістрів навчальний процес поділяється за напрямами, дисциплінами, розділами, темами, питаннями. Кафедри і викладачі спеціалізуються за визначеними дисциплінами. Принципи пропорційності та паралельності використовуються при формуванні навчальних планів, а принципи прямоточності — розкладу занять та ін.

2. Загальні форми організації виробництва

Розвиток промислового виробництва в умовах глобалізації пов'язаний з розвитком великомасштабного виробництва, створенням міжнародних ринків, з посиленням конкуренції. Ці процеси обумовлюють вдосконалення загальних форм організації виробництва. Поряд з традиційною формою — концентрацією виробництва використовується і деконцентрація виробництва. Розвиток спеціалізації зумовив появу диверсифікації виробництва. Деякі труднощі в кооперуванні, пов'язані з негативними діями конкурентів, спричинили відродження інтегрування виробництва.

Концентрація виробництва означає збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більших підприємствах, наприклад у транснаціональних корпораціях. У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

агрегатну — на основі збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

технологічну — на основі укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

заводську — тобто збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, комбінатів, об'єднань).

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств поліпшуються, зазвичай, усі техні-ко-економічні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, краще використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність. Це зумовлено тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва зростає повільніше, ніж економічний ефект від їхнього спільного використання.

Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої унеможливлює подальше зростання ефективності виробництва. Створення і функціонування занадто великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань: воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на світовому й національному ринках. Тому за ринкових відносин між виробниками і споживачами більш важливим стає зворотний процес — деконцентрація виробництва. Такий процес має здійснюватися завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств. Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробниками, які домінують передусім у науково-виробничій сфері діяльності, у виробництві інструментів та ін.

Спеціалізація виробництва — це процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Виокремлюють декілька її об'єктних видів:

— до предметно спеціалізованих належать підприємства, що випускають кінцеву, готову до експлуатації продукцію (тракторний, автомобільний завод тощо);

подетально спеціалізовані — це підприємства з виготовлення окремих деталей, агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (редуктори, гумотехнічні вироби, інтегральні схеми, двигуни, електроустаткування тощо);

технологічно спеціалізовані — це самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи тощо);

функціонально спеціалізовані — ремонтні заводи, підприємства, які виготовляють стандартну тару, машино-сервісні організації.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності комерційно-господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств супроводжується більш широким застосуванням прогресивної технології, високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємопов'язаних виробничих ланок.

Водночас спеціалізація має суттєвий недолік. Якщо знижується попит на продукцію спеціалізованого підприємства, то його фінансовий стан може погіршуватися. Ось чому за певних умов необхідно впроваджувати диверсифікацію виробництва.

Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох видів виробництв, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів. Очевидно диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії розвитку підприємства, стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових продуктів.

Такий підхід дає можливість ліпше маневрувати матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, пов'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів продукції, підтримувати на належному рівні фінансову стабільність.

Кооперування виробництва є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно пов'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-тех-нологічних вимог головних підприємств з випуску готових до експлуатації виробів. Основними є агрегатне, подетальне та технологічне кооперування.

Окрім наведених видів кооперування, у практиці господарювання є ще один специфічний різновид виробничих зв'язків, побудований на використанні тимчасово вільних (недовантажених) виробничих потужностей підприємств. Він, однак, не зумовлений спеціалізацією виробництва і тому має випадковий характер. Економічне значення такого виду виробничого кооперування полягає в тому, що воно слугує важливим чинником поліпшення використання виробничих потужностей та персоналу на одних підприємствах і ліквідації вузьких місць на інших.

Інтегрування виробництва, тобто зосередження усіх стадій виробництва (заготівельної, обробної, складальної) у межах одного підприємства, об'єднання з тим, щоб бути незалежним від інших підприємств. Така форма була поширена в СРСР, оскільки підприємства-постачальники часто не виконували умови постачань. У ринкових умовах терміни угод є обов'язковою умовою ділового партнерства.

Комбінування виробництва — це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи національного господарства у цілому. Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної та транспортної баз, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва у часі. Виробництва у складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємопов'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію. На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної та деревообробної промисловості комбінування стало основною формою організації виробництва. Проте в Україні комбінування ще недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.

3. Типи виробництва, їх техніко-економічна характеристика

Тип виробництва — це специфічна форма організації виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Виокремлюють три типи виробництва: одиничне, серійне та масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, незначним обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються тим, що на них виконуються різноманітні операції з різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагоджуваний устаткування. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва технологічних процесів потребує залучення висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце, становить більше 40.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їх випуск може бути досить значним. На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих висококваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з числовим програмним управлінням (ЧПУ) та на гнучких автоматизованих лініях (ГАЛ).

Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне.

Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети обробляються малими партіями. Кількість закріплення операцій — в межах від 21 до 40.

Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконуваних операцій (10— 20), оскільки партії виробів стабільно повторюються. Устаткування має більш високий рівень спеціалізації.

На робочих місцях великосерійного виробництва предмети обробляються великими партіями,устаткування спеціалізоване, кількість операцій - від 2 до  9.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, значним обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів. Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці. Устаткування є вузько спеціалізованим. Застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування — предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

Підприємств з однорідним типом виробництва практично немає. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається типом виробництва, що переважає на робочих місцях.

Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію в одиничних екземплярах, що не повторюються взагалі або повторюються нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одиничні процеси, хоча можуть бути робочі місця та цілі підрозділи із серійним виробництвом уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шестерні, валики, кріпильні деталі, ручки, контрольні прилади тощо). До підприємств одиничного виробництва належать заводи важкого, енергетичного машинобудування, суднобудування тощо.

Підприємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія — це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією. На серійних підприємствах робочі місця переважно серійного типу виробництва. Водночас можуть використовуватися і процеси масового виробництва уніфікованих деталей на потокових лініях. Типовими прикладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні,  літакобудівні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, електровозів тощо. Підприємства масового виробництва безперервно випускають один або кілька виробів упродовж тривалого часу за умов високої внутрішньозаводської спеціалізації. На робочих місцях переважають масові процеси, проте в окремих випадках за низької трудомісткості операцій використовуються серійні типи виробництва, наприклад, на заготівельних процесах. До таких підприємств належать підприємства з виготовлення годинників, телевізорів, радіоприймачів та ін.

PAGE  6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34312. Специфика развития параллельных и последовательных технологических систем 26 KB
  Перевод слабых составляющих системы на более высокую ступень позволит улучшить характеристики системы так как в ней ликвидируются звенья которые обуславливали в наибольшей степени неудовлетворительное функционирование системы. Таким образом ориентация на два различных типа развития позволит ставить задачу определения предпочтительности одного из них применительно к составляющим элементам параллельной системы. Такое целенаправленное развитие дает больший эффект чем при одновременном развитии всех составляющих изза различной готовности...
34313. Основные закономерности и направления развития систем технологических процессов 23.5 KB
  При этом важной особенностью развития технологических систем является их тип параллельной или последовательной связи элементов системы. Технологические системы в общем случае развиваются как и технологические процессы эволюционным и революционным путем. Однако системы технологических процессов неоднородны по восприятию рационалистического и эвристического развития. Как и в случае развития технологических процессов необходимым и достаточным условием революционного развития является совершенствование рабочих процессов хотя бы в...
34314. Реальный и потенциальный уровень технологии системы 25.5 KB
  Реальный и потенциальный уровень технологии системы. Реальная технологическая система характеризуется не только величиной уровня технологии который соответствует конкретным пропорциям между производительностью и затратами прошлого труда то есть реальным уровнем технологии но и максимальным потенциальным уровнем технологии который может быть достигнут в данной технологической системе при неизменных уровнях технологии ее составляющих. Потенциальный уровень технологии является верхней границей достижение которой будет означать что...
34315. Природное сырье и его характеристика 24.5 KB
  Природное сырье и его характеристика Сырьем наз. По агрегатному состоянию сырье делится на твердое жидкое и газообразное. По составу сырье делят на органическое и неорганическое. По происхождению различают сырье минеральное растительное и животное.
34316. Пути рационального использования природного сырья 22.5 KB
  Пути рационального использования природного сырья Известно что экономика производства зависит от характера использования сырья. Наиболее важными из них являются: правильный выбор сырья комплексная его переработка повторное использование высококачественная первичная обработка и обогащение максимальное использование отходов производства. Выбор сырья определяет тип применяемого технологического оборудования характер технологии длительность производственного цикла и влияет на многие техникоэкономические показатели работы предприятий....
34317. Методы обогащения сырьевых материалов 24 KB
  Методы обогащения сырьевых материалов Качество сырья состав и свва в значительной степени характеризуют техникохимические показатели производства. Оно выражается содержанием полезных элементов в руде либо другом виде сырья. Известны такие методы обогащения сырья как физические механический термический электромагнитный метод гравитационного обогащения и др. применение более чистого концентрированного сырья позволяет получить качественную продукцию которая обладает более высокой стоимостью.
34318. Обогащение сырьевых материалов методами флотации и выщелачивания 24 KB
  Обогащение сырьевых материалов методами флотации и выщелачивания Наиболее широко применимы такие методы обогащения как флотация и выщелачивание. Скорость выщелачивания зависит от структуры степени пористости размера пор обрабатываемого материала. Чем выше содержание растворимой фазы и крупнее поры тем быстрее идет процесс выщелачивания. На процесс выщелачивания влияет также тонона измельчения.
34319. Концентрирование сырьевых материалов и выделение полезного компонента методом выпаривания, кристаллизации, фильтрации 24 KB
  Выпаривание метод выделения растворителей из раствора. Пути возможной экономии тепла комбинированные выходные установки сочетание более концентрированного раствора с низкой энергопотребляемостью при удалении растворителя. Процесс выпаривания состоит из двух стадий: 1 удаление основного количества воды 2 выпаривание самого концентрированного раствора. Кристаллизация образование новой твердой фазы из раствора расплава.
34320. Утилизация отходов как основа безотходных и малоотходных технологий 22.5 KB
  Важно максимально использовать отходы тогда снижается использование материалов и расход энергии. Эти предприятия можно будет закрыть если мы научимся использовать отходы. Отходы изношенной футеровки при кладке печей. Отходы микробиологической промышленности: основной лигнин до 1 т в год.