80315

Впровадження інновацій у сферу виробництва

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Процес організації інноваційної діяльності на підприємстві стосується як споживачів інвесторів державних і місцевих органів влади наукових та науковотехнічних організацій постачальників працівників підприємства тощо так і забезпечує вирішення основних завдань підприємства. Сучасне підприємство за певних умов може власними силами розробляти нові вироби здійснювати науководослідні та проектно-конструкторські роботи якщо вони відносно нескладні. Для розробки досить складних виробів проведення довгострокових що потребують значних...

Украинкский

2015-02-16

111 KB

0 чел.

Лекція № 12

Тема лекції:

Впровадження інновацій у сферу виробництва

План лекції:

  1.  Комплексна організація підготовки виробництва до випуску нової продукції.

  1.  Організація винахідницької, раціоналізаторської та патентно-ліцензійної роботи.

  1.  Інформаційне забезпечення виробничої діяльності підприємства.

Література:

  1.  Основна:

  1.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами і доповненнями від 06.11.2012 № 5480-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main.cgi?nger=2755-17.
  2.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами і доповненнями від 18.12.2011 № 3384-17 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.
  3.  Афанасьев Н.В. Экономика предприятия: Учеб. пособие [Текст] / Н.В. Афанасьев, А.Б. Гончаров — X. : ИНЖЭК, 2004. — 528 с.
  4.  Василькое В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб [Текст] / В.Г. Василькое. — К. : КНЕУ, 2005. — 524 с.
  5.  Вінш Ж. А. Планування діяльності підприємства. Підручник [Текст] / Ж. А. Вінш, М.О. Турчінюк — К. : Професіонал, 2004. — 320 с.

  1.  Додаткова:

  1.  Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероблене та доповнене. — К. : КНЕУ, 2004. — 528 с.
  2.  10. Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. А.В. Шегди. — К. : Знання, 2006. — 614 с.
  3.  11. Кожекин Г. Л. Организация производства: Учеб. пособие [Текст] / Г. Л. Кожекин, Л.М. Синица. — Минск : ИП "Экоперспектива", 1998. — 334 с.
  4.  12. Лафта Дж. К. Теория организации: Учеб. пособие [Текст] / Дж. К. Лафта — М. : Изд-во "Проспект", 2005. — 416 с.

.


ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Комплексна організація підготовки виробництва до випуску нової продукції

Організація підготовки до випуску нової продукції (у більш широкому розумінні — організація інноваційної діяльності) передбачає упорядкування у просторі та синхронізацію у часі вжиття заходів і виконання робіт зі створення та освоєння виробництва нової чи вдосконалення наявної продукції, техніки, технології.

У 80-ті роки XX ст. для підвищення ефективності виробничої діяльності та запровадження технічних інновацій у Радянському Союзі впроваджувалася система створення й освоєння нової техніки (СОНТ). Ця система поєднувала такі процеси: наукові дослідження; конструювання; розробка технології виготовлення; впровадження нової продукції у виробництво. Зазначене забезпечувало інтеграцію окремих складових циклу "дослідження-виробництво" та значне його скорочення. За своєю суттю вже з того часу процес СОНТ як попередник сучасної системи СОНП (система створення й освоєння нової продукції) був інноваційною діяльністю підприємства.

Є міжнародний стандарт 180 9000, де відображені основні етапи життєвого циклу товару. Тривалість кожного з етапів залежить від багатьох факторів, які, у свою чергу, залежать від особливостей того чи іншого товару.

Процес організації інноваційної діяльності на підприємстві стосується як споживачів, інвесторів, державних і місцевих органів влади, наукових та науково-технічних організацій, постачальників, працівників підприємства тощо), так і забезпечує вирішення основних завдань підприємства. Інноваційна діяльність має охоплювати усі сфери комерційно-господарської діяльності підприємства, але її основу становлять техніко-технологічні інновації, які забезпечують відповідний рівень задоволення потреб суспільства у високоякісній продукції чи послугах, підвищення ефективності виробничої діяльності за рахунок упровадження прогресивної техніки і технологій.

У загальному вигляді інноваційну діяльність умовно можна розмежувати на два етапи: 1) розробка самої новації та відповідної реалізації результату фундаментальних і прикладних досліджень, проектно-конструкторських робіт, організаційно-технологічної підготовки й освоєння виробництва; 2) запровадження новації у виробничо-господарську діяльність підприємства для отримання від її використання результатів інноваційної діяльності (тобто перетворення новації в інновацію).

Інноваційна діяльність, зазвичай, зосереджується у межах однієї галузі (чи сектора діяльності). Проте це не завжди так. Теоретично можливі такі варіанти розвитку інновацій: 1) результатом розробок в одному секторі є інновація А; 2) інший сектор продукує інновацію В, яка базується на інновації А; 3) інтегральна дія функціонування інновацій А і В використовується у галузі (чи секторі), який не пов'язаний із секторами, де здійснювалося впровадження інновацій А і В. Наприклад, зазначене стосується сфери інформаційних технологій, де програмне забезпечення (інновація А) та апаратне забезпечення (інновація В) може використовуватися в інших сферах діяльності — промисловому виробництві, банківському обслуговуванні, телекомунікації, індустрії розваг тощо. До того ж, розробники нового апаратного забезпечення "вимагають" більш досконалого програмного забезпечення, а програмісти, у свою чергу, розробляючи нові програми "потребують" більш досконалого апаратного забезпечення. Таке замкнуте коло зумовило стрімкий розвиток інформаційних технологій у світі.

Сучасне підприємство за певних умов може власними силами розробляти нові вироби, здійснювати науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, якщо вони відносно нескладні. У такому випадку використовується комплекс власних спеціалізованих відділів (конструкторський чи відділ головного конструктора, технологічний або відділ головного технолога).

Для розробки досить складних виробів, проведення довгострокових, що потребують значних витрат, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, проектів, зазвичай, залучається венчурний капітал. Підприємства (венчурні фірми) здебільшого мають високоприбуткові акції. Проте є великий ступінь ризику їх обезцінювання у разі невдачі при реалізації проекту. Підприємницька діяльність і роботи в науково-технічній сфері не тільки пов'язані з ризиком, а ще й характеризуються певною невизначеністю тривалості у часі.

Венчурні підприємства, які входять до комплексу реалізації нововведень підприємства-замовника, за своєю спеціалізацією поділяються на: впроваджувальні—спеціалізуються на практичному освоєнні науково-технічних розробок;

—дослідні — діяльність яких пов'язана зі стадіями досліджень і розробок;

обслуговуючі (сервісні) — спеціалізуються на технічному обслуговуванні новинок;

експертні (аналітичні, консультаційні) — консультують, виконують аудиторські роботи, надають інші послуги.

Під комплексною організацією розуміють врахування "комплексу" аспектів, серед яких є технічні, економічні, організаційні, екологічні, соціальні та ін. Між аспектами, що входять до комплексу, є взаємозв'язок. Зміна параметрів одного з них може привести чи приводить до зміни інших і комплексу в цілому. Варто зазначити, що зв'язок може мати як пряму, так і обернену залежність. До цього ж, зазначені залежності є як лінійними, так і нелінійними, що може приводити до суттєвих змін параметрів комплексу при незначних змінах одного з показників компонента або зміни можуть бути не відчутними для комплексу при значних коливаннях параметрів одного з аспектів.

Отже, комплексна організація підготовки до випуску нової продукції має включати:

використання проектної форми організації інноваційної діяльності у підрозділах підприємства;

планування процесів реалізації інноваційних проектів за допомогою сучасних інформаційних систем;

створення системи взаємозв'язків між функціональними підрозділами підприємства для підвищення ефективності виробництва нової продукції та її реалізації;

використання підприємством інновацій, з одного боку, як основи забезпечення конкурентоспроможності підприємства, з іншого — задоволення потреб споживачів;

взаємоузгоджений розвиток усіх функціональних стратегій діяльності підприємства;

організацію науково-дослідної та технічної підготовки виробництва продукції згідно з очікуваним попитом і обраним сегментом споживачів. Діяльність підприємства зі створення нової продукції базується на комплексі взаємопов'язаних науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт (скорочено НДПКР). У вітчизняній літературі ці поняття ще трапляються як "науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи" (НДДКР), у зарубіжних виданнях як "дослідження та розробки" (К&Б). Цей комплекс спрямовується на створення нової чи вдосконалення наявної продукції та технологій, впровадження інших змін (організаційних, управлінських, мотиваційних, соціальних тощо), що забезпечуватимуть конкурентоспроможність, ринковий успіх підприємству.

Комплекс організаційної підготовки до випуску нової продукції включає такі складові (рис. 12.1):

Цикл організації підготовки розпочинається від задуму товару. Проте значна частина ідей не реалізується у виробі. Основною причиною цього є брак ресурсного забезпечення, передусім коштів. За оцінками фахівців, тільки кожен десятий чи двадцятий виріб-новинка, який реалізований в товарі, має ринковий успіх. Для підвищення рівня ймовірності прийняття ринком нового товару необхідно проводити маркетингові дослідження, які можуть дати попередні дані про ставлення потенційних покупців до товару-новинки, про необхідну кількість спожитих одиниць цього товару ринком у певному регіоні та за певний проміжок часу. Після позитивного результату маркетингових досліджень можна приймати рішення про реалізацію ідеї товару в матеріальній формі. Процес реалізації містить такі етапи підготовки виробництва.

1.Науково-дослідна підготовка виробництва. Процеси науково-дослідної  підготовки виробництва поділяються на наукову та технічну складові. Наукова складова розглядає науково-технічний прогрес як чинник конкурентоспроможності продукції, який базується на: впровадженні новітніх наукових досягнень у процеси проектування, виробництва та реалізації продукції; урахуванні зміни поколінь техніки та технології;розпізнанні базових та похідних нововведень у фундаментальних і прикладних дослідженнях, які суттєво можуть вплинутина науково-технічний прогрес у найближчому майбутньому чидалекій перспективі. Під технічною складовою підготовки виробництва розуміють сукупність процесів здебільшого технічного змісту, спрямованих на розробку та освоєння нових видів продукції. До неї входить створення більш досконалих машин, обладнання, технологічних процесів, використання економічних матеріалів, енергозберігаючих технологічних процесів, скорочення тривалості періоду від створення до реалізації продукції, зниження її собівартості та трудомісткості.

2.Конструкторська підготовка виробництва. Конструювання як етап у комплексі підготовки до випуску нової продукції передбачає розробку та вивірку конструкторської документації. На цьому етапі здійснюється узгодження виробничих можливостей підприємства та вимог замовника до продукції. Значні обсяги робіт проводяться з пошуку оптимальних варіантів конструкторських рішень, які мають забезпечити вимоги технічного завдання. Ці вимоги полягають в узгодженні умов і режимів експлуатації, дотриманні технічних параметрів і характеристик, терміну функціонування, обсягів та періодичності випуску продукції, техніки безпеки  та санітарно-гігієнічних норм, патентної чистоти, термінів та умов зберігання, транспортабельності тощо.

3,Технологічна підготовка виробництва. Основним завданням технологічної підготовки виробництва у комплексі СОНП є забезпечення належного рівня якості виготовлення виробів і створення умов для дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів. У комплексі організації підготовки до випуску нової продукції технологічна складова реалізує задуми інженерів, конструкторів на практиці. На цьому етапі СОНП аналізується конструкторська документація, виявляються слабкі місця технологічних процесів, пропонуються альтернативні варіанти технологій, проектуються спеціальні пристрої, інструменти, оснащення тощо. Реалізація етапу технологічної підготовки не можлива без плідної співпраці технологів із фахівцями інших підрозділів. Узгодження принципів реалізації того чи іншого задуму загалом поліпшує кінцевий результат: креслення повертаються конструкторам на доопрацювання, технологи, у свою чергу, удосконалюють процеси виготовлення, організаційна робота оптимізує виробничу діяльність.

4.Організаційна підготовка виробництва. Координуючою складовою для підготовки до випуску нової продукції є організаційна підготовка виробництва. Остання включає низку заходів, які в основному організують і планують виробництво нової продукції, визначають потребу в ресурсах. Організаційна складова СОНП реалізується паралельно з конструкторською та технологічною підготовкою виробництва. її основною функцією є здійснення організаційно-економічної підтримки процесу реалізації задуму виробу в товар. Більш детально технологічну та організаційну підготовку виробництва розглянуто в гл.  14.

Розрізняють окремо науково-дослідні роботи і технічну підготовку виробництва, яка включає конструкторські роботи, технологічну та організаційну підготовку. Об'єднує весь комплекс розглянутих заходів інформаційне забезпечення циклу створення і освоєння нової продукції.

2. Організація винахідницької, раціоналізаторської та патентно-ліцензійної роботи

Для забезпечення конкурентоспроможності нової продукції чи технології підприємству необхідно орієнтуватися на використанні новітніх досягнень науки і техніки. Організація комерційно-господарської діяльності та реалізація стратегії впровадження нововведень насамперед має використовувати набутий світовий досвід систематизації, класифікації, зберігання інформації щодо винаходів та відкриттів. У зв'язку з цим інновацію на підприємстві слід розпочинати з проведення наукових досліджень або використовувати наукові результати із відповідної проблематики. Наукові дослідження поділяються на фундаментальні, пошукові та прикладні (див. гл. 13).

У процесі наукової та науково-технічної діяльності отримуються результати: науковий і науково-прикладний. Науковий результат — це нове знання, одержане у процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. Науково-прикладний результат — це нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у практику господарювання. Форми цих результатів такі: звіт; ескізний проект; конструкторська документація; технологічна документація; науково-технічна продукція; натурний зразок.

Принципово новий досягнутий рівень досліджень і розробок визначається поняттями "відкриття" та "винахід", а новий рівень технічної реалізації — "раціоналізація" чи "промисловий зразок". Найціннішим результатом наукової діяльності вважається відкриття — виявлення невідомих раніше об'єктивно наявних закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. Відкриття, зазвичай, є результатом фундаментальних та пошукових наукових досліджень і базою для розробки винаходів. Наприклад, відкриття явища квантового резонансу привело до розробки лазерів і розвитку лазерних технологій.

Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні використовують зазначені нижче критерії.

Новизна винаходу. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто коли з-поміж відомостей, які стали загальнодоступними в світі до дня подачі заявки на винахід, не виявлено засобу з ознаками, ідентичними всім ознакам формули цього винаходу.

Наявність винахідницького рівня. Винахід має винахідницький рівень, якщо він не випливає сам по собі з рівня техніки, тобто коли досі не було виявлено рішень, які мають ознаки, що збігаються з головними ознаками цього винаходу.

Промислова придатність винаходу. Винахід визнається промислово придатним, якщо його можна використати (багаторазово відтворити) у промисловості або в іншій сфері діяльності. При цьому безпосередня корисність винаходу не є обов'язковою умовою, тобто винахід не обов'язково має бути використаний.

Право на винахід оформлюється у вигляді авторського свідоцтва чи патенту. Патент надає власнику виняткові права на використання винаходу. Авторське свідоцтво — документ, що засвідчує авторство особи на здійснений винахід. Авторське свідоцтво чи патент є документами територіального значення, права захищаються тільки у країні, де видано цей документ. Таким чином, допускається використання винаходу в інших країнах. Для захисту прав у декількох країнах необхідно отримати патенти у кожній з них. Наявність патенту означає, що ніхто не може використовувати винахід без згоди власника патенту. Дозвіл полягає у наданні (продажу) ліцензії на часткове використання чи повне переуступлення патентних прав. В окремих державах законодавством передбачено примусове ліцензування, яке використовується у випадках, коли власник патенту висуває необгрунтовані вимоги (непомірні ціни за використання патенту). У цьому випадку зацікавленому виробнику дозволяється використання винаходу за умови виплати власнику патенту адекватного роялті. Проте на міжнародному рівні до такої практики висуваються досить жорсткі умови.

Для оформлення авторства на винахід шляхом отримання авторського свідоцтва чи патенту необхідно здійснити зазначені нижче етапи: 1) подачу необхідних документів в організацію, що здійснює реєстрацію; 2) перевірку повноти матеріалів і відповідного їх оформлення, встановлення пріоритету (дата подачі заявки і видача довідки з зазначенням часу подання заявки); 3) експертизу заявки на предмет виявлення ознак суттєвої новизни; 4) видачу авторського свідоцтва чи патенту, за умови, що експертиза встановила наявність ознак, необхідних для визнання пропозиції винаходом.

Найбільш масовою формою технічної творчості вважається раціоналізаторська робота, у результаті якої формується раціоналізаторська пропозиція — нове та корисне для конкретного підприємства чи організації технічне рішення, що передбачає зміну технології виробництва, техніки, конструкції виробу або складу матеріалу.

Отримані у процесі науково-дослідних робіт рішення, які можуть скласти предмет винаходів чи відкриттів, мають оформлятися відповідними заявками у встановленому порядку. На міжнародному рівні регулювання взаємовідносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з положеннями Світової організації торгівлі (СОТ) за Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (А§геетеп1; оп Тгасіе-Ке1а1;ес1 Азресїв ої Іп£е11ес1;иа1 Ргорегйу (ТКІР8)). Структура угоди побудована на чинних міжнародних конвенціях про права інтелектуальної власності. її положення застосовуються щодо патентів, авторських та суміжних прав, товарних знаків, промислових зразків, топології інтегральних мікросхем, закритої інформації та географічних зазначень.

Основні положення цієї угоди поділяються на 5 груп: 1) основні принципи та загальні зобов'язання; 2) мінімальні стандарти захисту; 3) антиконкурентна практика через договірні ліцензії; 4) внутрішні процедури та засоби для здійснення прав інтелектуальної власності; 5) перехідні домовленості щодо виконання правил на національному рівні.

Є такі угоди Всесвітньої організації інтелектуальної власності, що стосуються захисту цих прав: Паризька конвенція; Угода про співробітництво у сфері патентів; Будапештська угода; Гаазька угода; Локарнська угода; Мадридська угода (міжнародна реєстрація); Ніццька угода; Лісабонська угода; Берн-ська конвенція; Римська конвенція; Женевська конвенція; Брюссельська конвенція; Універсальна конвенція з авторського права.

Керівництво винахідницькою діяльністю на підприємствах здійснюється здебільшого головним інженером, якому підпорядковані відповідний відділ чи бюро (наприклад, бюро з винахідництва та раціоналізаторства). У складі конструкторських і технологічних відділів великих підприємств, у науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших організаціях, які займаються розробкою і впровадженням нової техніки, можуть організовуватися патентні бюро (відділи, групи). Ці бюро займаються патентно-ліцензійною роботою, у тому числі відбором винаходів для патентування за кордоном, перевіркою патентної чистоти, оформленням заявок на патенти.

Відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції оформляються згідно з існуючим положенням. Автором відкриття вважається той, хто першим опублікував чи сформулював його під час виступу або провів науково-дослідну роботу, що принесла відповідні результати. Відкриття оформляється заявкою та підтверджується дипломом про відкриття. На винаходи видається авторське свідоцтво чи патент. Виконання будь-якої з названих форм науково-технічної творчості, зазвичай, підтримується й заохочується матеріально як підприємством, так і державою.

3. Інформаційне забезпечення виробничої діяльності підприємства

Систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів стосовно стимулювання і регулювання інноваційної діяльності, результати реалізації пріоритетних напрямів впровадження нововведень називається моніторингом інноваційної діяльності. Для ефективного проведення моніторингу на підприємстві має бути створено відповідну систему інформаційного забезпечення, яка включає: апаратне, програмне, кадрове забезпечення.

Інформаційні документи, які забезпечують інноваційну діяльність поділяють на первинні та вторинні. До первинних належать такі документи та видання, які містять нові наукові дані чи нове осмислення відомих ідей чи фактів. Це книги (за винятком довідників), періодичні видання, спеціальні технічні видання, науково-технічні звіти, монографії, дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, авторські свідоцтва, патенти. Вторинними є документи та видання, які містять відомості про первинні документи: довідники; огляди; реферативні журнали; бібліотечні каталоги та картотеки.

Інформаційне забезпечення науково-дослідних робіт. Ефективність науково-дослідних робіт залежить передусім від кадрового потенціалу та технічного забезпечення. Останнє дає змогу вимірювати, перетворювати, обчислювати параметри досліджуваних об'єктів. В основі дослідницької роботи лежить математична обробка отриманих результатів, які базуються на даних, що були отримані під час спостереження фізичних, хімічних, механічних та інших процесів. Від математичних можливостей обчислювальних систем залежить як якість, так і швидкість здійснення досліджень. Сучасні комп'ютерні системи середньої цінової категорії здатні виконувати операції із цифрами, десяткові розряди яких різняться у понад 9 тис. разів (тип змінної Ехіепаеа — 3,4 • Ю"4932 — 1,1 • 104932). Системи оптичного введення інформації дають змогу розрізняти понад 2,8 • 1014 кольорів. Обробка сигналів здійснюється з динамічним діапазоном понад 140 сІВ (224). Як бачимо, наведені значення показників для переважної більшості досліджень та розрахунків є надлишковими, проте такі технічні властивості надають додаткові можливості у поглибленні рівня досліджень, що, у свою чергу, підвищує рівень конкурентоспроможності розробок.

Інформаційне забезпечення конструкторських робіт. Конструкторські роботи здебільшого проводяться на персональних комп'ютерах з відповідним програмним забезпеченням на спеціалізованих робочих місцях необхідними апаратними засобами. Процес конструювання на автоматизованих робочих місцях може проходити такими двома методами: від деталі до складального креслення; від складального креслення до деталюван-ня. До того ж, конструкторські програмні оболонки як і в першому, так і в другому випадку звертають увагу конструктора на "тонкі місця" у конструкції, на порушення норм міцності, зручності складання, технологічності тощо. Це дає змогу уникнути багатьох помилок на ранніх стадіях підготовки конструкторської документації.

Інформаційне забезпечення технологічної підготовки виробництва. Побудова ефективних, гнучких, ринково спрямованих систем управління технологічними процесами підпорядковується таким положенням:

при розробці технологічних процесів виникає необхідність вибору між методом обробки інформації та вартістю системи, що в кінцевому результаті впливатиме на якість продукції, продуктивність технологічної лінії, довговічність обладнання тощо;

рівень розвитку радіоелектроніки як основи для побудови інформаційних систем технологічної підготовки виробництва поки задовольняє вимоги технологів у обсягах обробки інформації;

частка цифрової обробки в нових системах керування технологічними процесами поступово зменшується у зв'язку з тим, що моделювання математичних залежностей в аналогових схемах здійснюється у реальному часі без низки перетворень та може реалізуватися на матеріалах з наперед визначеними властивостями, що дає значне здешевлення систем управління технологічним обладнанням, заощадження коштів при обслуговуванні ліній;

менша гнучкість і можливості перепрограмування аналогових схем управління технологічним процесом виправдовуються поступовим плановим зменшенням життєвого циклу технологічного обладнання.

Інформаційне забезпечення організаційної підготовки виробництва. Організаційну підготовку виробництва забезпечують комп'ютеризовані системи управління підприємством. Таких систем є чимало — від універсальних, вартістю в декілька мільйонів доларів, для транснаціональних корпорацій, до спеціалізованих, які розробляють фахівці того підприємства, де ця система впроваджуватиметься.

Системи будь-якого масштабу побудовані за одним принципом — ієрархічністю, сутність якого полягає в обмеженні прав доступу до даних і параметрів на певному рівні. Скажімо, відділ головного технолога має право доступу до інформації, що стосується саме технологічних аспектів: база даних технічної інформації; складське господарство; керування технологічними процесами тощо. Разом з тим, рівень, наприклад, складського господарства немає доступу до рівня головного технолога, хоча він має відношення і доступ до складських баз з метою оперативного отримання інформації щодо наявних матеріалів та інструментів. І, відповідно, вище керівництво має доступ до усієї інформації, яка перебуває у системі управління підприємством. Варто зазначити, що є розмежування у доступі і на кожному ієрархічному рівні. Скажімо, головний механік не може використовувати і керувати розділами баз даних, наприклад, головного енергетика. Ці обмеження створюються для підвищення рівня безпеки інформаційної системи у зв'язку з тим, що втручання у процеси інших підрозділів без належного рівня компетентності може призвести до розладу системи, що, у свою чергу, вплине на процеси інноваційної діяльності.

Ефективна інноваційна діяльність у таких системах забезпечується структурою побудови відносин між рівнями та на кожному рівні. Структура інформаційної системи переважно повторює організаційну структуру підприємства. Проте реалізація нововведень потребує реорганізації, можливо, тимчасової. Для впровадження нових технологій важливе віртуальне поєднання технологічних відділів з конструкторськими та науково-дослідними. Реалізація продукції зумовлює необхідність доступу до загальної бази даних виробничих підрозділів, складського господарства, транспортного забезпечення і маркетингового відділу.

З урахуванням зазначеного вище, саме інформаційне забезпечення організаційної підготовки у комплексі вирішує питання ефективності виробничо-господарської діяльності.

Комплексні рішення в управлінні інноваційними процесами. Організація комплексної інформаційної системи на підприємстві потребує врахування низки факторів, які можна класифікувати за такими групами.

  1.  Організаційна група: корпоративна культура підприємницьких структур; рівень конфіденційності інформації, що обробляється; ієрархічність структури управління підприємством.
  2.  Технологічна група: обсяги ресурсного забезпечення технологічного процесу; необхідність мобільного використання обладнання; можливість дистанційного контролю й управління.

3.Програмно-технічна група: операційна система (вартість, надійність, споживані ресурси); концепція використання і розвитку сучасних технічних засобів на підприємстві; можливості відновлення техніки, ремонту, нарощування та модернізації систем контролю й управління технологічним процесом і технічними засобами; архітектура системи.

  1.  Інформаційна група: обсяг і структура зовнішньої інформації, що надходить до системи управління і точність вимірюваних величин; процедури обробки внутрішньої інформації (зберігання, аналіз, відображення, доступ); складність методів обробки інформації; можливість і необхідність передачі інформації.
  2.  Маркетингова група: ієрархія потреб; кваліфікація фахівців на ринку праці; купівельна спроможність населення регіону; рівень розвитку техніки і технології в країні.

Впровадження комп'ютеризованих комплексів в дослідні та конструкторські роботи, в технологічні процеси та системи управління підприємством потребує значних витрат ресурсів. Використання такого наукомісткого інструментарію потребує створення спеціалізованих відділів з певними виробничими площами, технічними засобами, висококваліфікованим персоналом. У зв'язку з коротким життєвим циклом комп'ютерних систем створені комплекси необхідно періодично оновлювати. До того ж компоненти інформаційної системи у складних комплексах потребують додаткового обслуговування, що доповнює кількісний та якісний склад комп'ютерного обладнання, відповідно за додаткові фінансові ресурси. Зазначене сприятиме відволіканню значних коштів з основного виду діяльності. Подальше зростання обсягів витрат на інформаційні технології зменшує частку використання надходжень від реалізації продукції чи послуг на оновлення та розширення основного виробництва. Як наслідок, може настати інформаційна (комп'ютерна) криза на підприємстві, яка знизить його конкурентоспроможність. Натомість використання сучасних комп'ютеризованих систем дає можливість збільшувати рівень економічної безпеки підприємства, завдяки використанню пакетів програм управління підприємством та технологічним обладнанням, впровадженню сучасних програмно-технічних комплексів захисту інформації та документообігу.

Оптимальне значення обсягів витрат на функціонування комп'ютеризованих систем залежить від галузі, основної продукції, професіоналізму обслуговуючого персоналу, інформаційно-програмної незалежності, регіонального розміщення тощо.

При оцінці ефективності функціонування інформаційних технологій необхідно враховувати не тільки грошове вираження економічного ефекту від проекту комп'ютеризації, а й нефінансову складову: підвищення лояльності клієнта; темпів виходу на ринок нових продуктів; якість управлінських рішень.

Ефективність впровадження систем інформаційного забезпечення на підприємстві пропонується визначати протягом терміну, що співмірний із середнім значенням періодичності появи базових нововведень у даній галузі чи суміжних галузях. Цей відтинок часу здебільшого корелює зі зміною певної кількості (двох-трьох) поколінь техніки. Для комп'ютерних систем цей термін становить 4—5 років.

Впровадження і функціонування інформаційних комплексів у системах управління підприємством передбачає таке: попередній розрахунок економічної ефективності; врахування сучасного стану системи; виважену достатність системних рішень та можливість світових інформаційних криз; інтеграцію інформаційних систем в інфраструктуру підприємства, держави.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62383. Повторение изученного материала. Игра «Информация и мы». «Обо всём понемногу» 49.92 KB
  Цели и задачи урока: закрепление представления учащихся о понятии «информация, развитие логического мышления учащихся, памяти, внимания; развитие познавательного интереса учеников; формирование активности и самостоятельности учащихся...
62384. I AM A STUDENT 97.63 KB
  To ask repeatedly; to ease suffering; to gain firsthand experience; to be a volunteer; to deliver to the emergency room; to intend to become a doctor; obliging and grateful patients; a glamorous job; infirm patients; the cause of his death...
62386. Articles (definite, indefinite), nouns (singular, plural), possessives, pronouns 23.88 KB
  Множественное число существительных Основным способом образования множественного числа имён существительных является прибавление окончания s или es к форме существительного в единственном числе. Ряд существительных образуют форму множественного числа особым образом.
62387. Урок немецкого языка. Введение 79.55 KB
  Sie-личное местоимение 3-го лица множественного числа, используется как форма вежливости (пишется всегда с заглавной буквы). sind-3-е лицо множественного числа от глагола-связки sein быть. ja употребляется при утвердительном ответе на вопрос без вопросительного слова.
62391. Роль измерений в физике. Прямые и косвенные измерения 24.38 KB
  А ведь для измерения всех этих величин необходимы измерительные приборы. Ребята а какие измерительные приборы вы знаете И какие физические величины ими измеряются Правильно для каждой физической величины существует определенный измерительный прибор ее измеряющий.