80316

Організація нормування праці

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу. Вивчення затрат робочого часу спостереженням. ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ Сутність і завдання нормування праці Необхідною умовою організації праці та виробничих процесів на підприємстві є встановлення точних витрат часу на всі роботи що виконуються на робочих місцях бригад дільниць та цехів. На ефективно працюючих підприємствах норми часу регулюють всі основні технологічні процеси роботи і операції та більшість обслуговуючих.

Украинкский

2015-02-16

117 KB

2 чел.

Лекція № 13

Тема лекції:

Організація нормування праці

План лекції:

  1.  Сутність і завдання нормування праці.
  2.  Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу.
  3.  Система норм і нормативів праці.
  4.  Методи нормування праці.
  5.  Вивчення затрат робочого часу спостереженням.
  6.  Нормування праці управлінського персоналу.

Література:

  1.  Основна:
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами і доповненнями від 06.11.2012 № 5480-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main.cgi?nger=2755-17.
  3.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами і доповненнями від 18.12.2011 № 3384-17 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.
  4.  Афанасьев Н.В. Экономика предприятия: Учеб. пособие [Текст] / Н.В. Афанасьев, А.Б. Гончаров — X. : ИНЖЭК, 2004. — 528 с.
  5.  Василькое В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб [Текст] / В.Г. Василькое. — К. : КНЕУ, 2005. — 524 с.
  6.  Вінш Ж. А. Планування діяльності підприємства. Підручник [Текст] / Ж. А. Вінш, М.О. Турчінюк — К. : Професіонал, 2004. — 320 с.
  7.  Додаткова:
  8.  
  9.  Додаткова:
  10.  Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероблене та доповнене. — К. : КНЕУ, 2004. — 528 с.
  11.  10. Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. А.В. Шегди. — К. : Знання, 2006. — 614 с.
  12.  11. Кожекин Г. Л. Организация производства: Учеб. пособие [Текст] / Г. Л. Кожекин, Л.М. Синица. — Минск : ИП "Экоперспектива", 1998. — 334 с.
  13.  12. Лафта Дж. К. Теория организации: Учеб. пособие [Текст] / Дж. К. Лафта — М. : Изд-во "Проспект", 2005. — 416 с.


ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

  1.  Сутність і завдання нормування праці

Необхідною умовою організації праці та виробничих процесів на підприємстві є встановлення точних витрат часу на всі роботи, що виконуються на робочих місцях бригад, дільниць та цехів. Процес встановлення обсягу витрат живої праці, необхідної для виконання конкретної роботи в найбільш можливих раціональних та сприятливих організаційно-технічних виробничих умовах, називають нормуванням праці. У результаті цього процесу на кожному підприємстві створюється комплекс обґрунтованих норм праці. Ці норми дають змогу організувати ефективну роботу працівників і устаткування, встановлювати та підтримувати необхідні пропозиції між взаємопов'язаними елементами виробництва, створити таку виробничу систему, яка б задовольняла, з одного боку, вимоги підприємства і технологічного процесу, а з другого — вимоги персоналу та окремих працівників.

Один із видатних теоретиків і практиків у сфері організації праці А. Гастєв, визначаючи сутність нормування праці, підкреслював, що нормувати — це означає шукати найбільш вигідну організацію праці.

Конкретне коло першочергових завдань, які вирішує нормування праці на підприємстві, можна окреслити так:

всебічний аналіз методів виконання робіт з урахуванням фізіологічних та поведінкових аспектів з метою їх оптимізації;

розрахунок чисельності працівників всіх категорій та кількості устаткування, необхідних для виробництва запланованих обсягів продукції;

визначення виробничих завдань окремим працівникам та підрозділам (бригадам, дільницям);

розрахунок продуктивності агрегатів та їх комплексів;

встановлення тривалості виробничих циклів та розмірів партій предметів праці, періодичності їх запуску-випуску, обсягів незавершеного виробництва та інших календарно-планових нормативів оперативно-календарного планування;

організація оплати праці, забезпечення її позитивної мотивації, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників;

контроль за обсягом праці та обсягом споживання;

калькулювання собівартості окремих видів продукції, робіт та послуг.

У цілому нормування праці не обмежується окресленим колом завдань. У функцію нормування входять також безперервне підвищення якості та прогресивності діючих норм, підвищення частки технічно обґрунтованих норм, розширення сфери нормування праці за рахунок найбільш повного охоплення нормуванням робітників і управлінського персоналу, своєчасна заміна та перегляд норм праці.

З метою вирішення наведеного комплексу взаємопов'язаних завдань на підприємствах залежно від ступеня централізації управлінських функцій та прийнятої системи розділення конкретних робіт з нормування праці створюється один загальний відділ (бюро) організації праці та заробітної плати, а іноді ще й окремі підрозділи (бюро, групи) в цехах та службах. На частині підприємств машино- та приладобудування виправдовує себе підхід, коли процесом розробки, перегляду та впровадження норм праці основних технологічних працівників опікуються технологи відповідних структурних підрозділів (відділів головного технолога, металурга, хіміка, зварювальникатаін.), а централізованому підрозділу організації праці та заробітної плати делегують функцію нормування праці обслуговуючих робітників та управлінського персоналу, а також організації та оплати праці всіх категорій працівників.

На ефективно працюючих підприємствах норми часу регулюють всі основні технологічні процеси, роботи і операції та більшість обслуговуючих.

18.2. Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу

Вирішення всього комплексу завдань, пов'язаних із нормуванням праці, в першу чергу, буде залежати від того, наскільки точно розраховані норми будуть відображати обсяг необхідних витрат часу. З приводу цього постає важливе питання, які витрати часу є необхідними і тому мають включатись у склад норм, а які є марно втраченими. Річ у тім, що працівник впродовж робочої зміни витрачає свій час не тільки на виконання виробничого завдання, а таиож на відпочинок, осо'оистіпотре&и, обслуговування робочого місця, розмови з колегами, ходіння за матеріалами або інструментами, очікування обслуговування та ін.

На підставі цього всі різновиди витрат робочого часу поділяються на такі, що необхідні для виконання виробничого завдання і повинні обов'язково включатись до складу норми часу, і такі, що вважаються втратами, оскільки вони спричиняються недоліками організації праці, недосконалою технологією, порушеннями трудової дисципліни працівником. Зрозуміло, що ті елементи затрат робочого часу, які належать до втрат, не повинні включатися до складу норм.

Для аналізу затрати робочого часу класифікують за різними ознаками. За найважливішою ознакою відношення затрат часу до виконання виробничого завдання робочий час поділяють на дві головні складові: час виконання виробничого завдання (який нормується) і втрати робочого часу (не нормується). У свою чергу ці головні складові поділяються на елементи, наведені у табл. 18.1. Розглянемо коротко сутність наведених у табл. 18.1 категорій витрат робочого часу.

У підготовчо-підсумковий час включають затрати часу, необхідні для ознайомлення працівника з конкретним завданням, встановленням інструменту і пристосувань, переоснащенням (заміна пресформ, штампів, фільєр тощо), а також час на виконання дій, пов'язаних із початком та завершенням заданої роботи (отримання матеріалів чи заготовок, здавання готової продукції контролерові чи майстру; отримання та здавання документації, інструменту та пристосувань, залишків матеріалів та ін.). Характерна особливість підготовчо-підсумкового часу полягає в тому, що в умовах серійного виробництва він затрачається один раз на всю партію виробів (на всю кількість продукції), які виробляються без перерви за конкретним робочим нарядом, і величина його не залежить від розміру партії.

Оперативним часом називають час, який затрачається на безпосереднє виконання виробничого завдання. Він включає основний (технологічний) час, який затрачається на зміну форми, розмірів, властивостей предметів праці або їх взаємного розташування у просторі, та допоміжний час. Основний час може бути машинно-автоматичним, коли робітник лише активно спостерігає за перебігом технологічного процесу; машинно-ручним, коли процес здійснюється на обладнанні за допомогою органів управління, що приводяться у дію вручну, і ручним, коли процес роботи здійснюється без допомоги будь-якого обладнання (з використанням тільки ручного інструменту та пристосувань). Допоміжний час затрачається виконавцем на дії, які забезпечують можливість виконання основної роботи. Це завантаження та розвантаження агрегатів, встановлення заготовок та зняття деталей після обробки, управління обладнанням, контроль технологічного процесу, переходи між обслуговуючими об'єктами тощо.

Час обслуговування робочого місця визначається затратами робочого часу на дії з догляду за робочим місцем протягом всієї зміни. Він включає час організаційного та технічного обслуговування робочого місця. До організаційного обслуговування зараховують затрати часу, які мають місце на початку та наприкінці зміни (час підготовки та розкладання інструменту, технічної документації; затрати часу на прибирання всього цього наприкінці зміни тощо). Час технічного обслуговування затрачається на регулювання обладнання та оснащення; заміну інструменту при його затупленні чи поломці; прибирання стружки, формувальної суміші або інших матеріалів тощо.

Час відпочинку та особистих потреб становить фізіологічно необхідні затрати часу, які залежать від умов виконання виробничих завдань.

Перерви з організаційно-технічних причин зумовлюються несинхронністю виробничих процесів, пов'язаних з особливостями технології та організації виробництва; специфікою роботи обладнання, механізмів, транспортних засобів, передавальних пристроїв тощо.

Втрати робочого часу, які не включаються до складу норми часу, можна розділити на дві категорії: втрати, що не залежать від працівника; втрати з вини працівника.

До першої групи втрат зараховують непродуктивну роботу та час очікування виробничого завдання від бригадира, майстра чи менеджера або час затримки обслуговування робочого місця заготівельною, ремонтною, контрольною та іншими функціями. Непродуктивна робота — це час, витрачений на ходіння за матеріалами або інструментом; втрати часу на виготовлення бракованої продукції з причин невідповідності хімічного складу чи властивостей сировини та матеріалів, неякісної конструкторської або технологічної документації; виходу з ладу обладнання під час перебігу технологічних процесів; раптового відключення електроенергії або припинення подачі інших енергоносіїв тощо.

Втрати з вини працівника зумовлюються запізненнями, прогулами та іншими порушеннями трудової дисципліни.

Наведена класифікація затрат робочого часу дає можливість встановити склад об'єктивно необхідних затрат робочого часу для виконання конкретної роботи. Величина необхідних затрат робочого часу на одиницю конкретної роботи становить норму часу ч), яка складається з таких елементів

Наведена сума затрат робочого часу фактично є калькуляцією затрат часу на одиницю роботи (операцію) чи продукції (заготовку, деталь, виріб, тонну тощо) і тому має назву штучно-калькуляційного часу. Величина норм часу вимірюється в людино-хвилинах або людино-годинах.

18.3. Система норм і нормативів праці

З метою ефективного використання функцій нормування праці на підприємстві створюється спеціальна система норм і нормативів праці, яка є складовою загального нормативного господарства підприємства (більш детально у гл. 22, підрозд. 22.3).

Норми і нормативи праці класифікують за різними ознаками. За своїм призначенням розрізняють норми часу, тривалості, виробітку, чисельності, обслуговування, керованості, нормовані завдання.

Сутність та склад норми часу були детально розглянуті у попередньому розділі, тому зупинимось на інших видах норм праці.

Норма часу — це час, за який може бути виконана одиниця роботи (операція) або виготовлений конкретний обсяг продукції на одному агрегаті чи одному робочому місці. Цей час складається з тривалості технологічного впливу на предмет (предмети) праці і неминучих перерв. Норма часу вимірюється в хвилинах чи годинах.

В умовах, коли виконання роботи (операції) потребує одночасної участі декількох робітників, норма часу (трудомісткість) буде мати більше значення, ніж норма тривалості. Якщо один робітник обслуговує декілька агрегатів (верстатів, термічних печей, гальванічних ванн, апаратів тощо), норма часу і трудомісткість будуть менші за норму тривалості. І, нарешті, коли один робітник обслуговує один агрегат, норма часу і трудомісткість будуть відповідати значенню норми тривалості.

Норма виробітку — це встановлений обсяг робіт (кількість одиниць продукції), який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації та професійного складу мають виконати за одиницю робочого часу в раціональних організаційно-технічних умовах.

При нормуванні праці основних (технологічних) робітників норми виробітку використовуються у випадках, коли протягом робочого дня (зміни) виконується одна і та сама робота за незмінного складу виконавців. Норму виробітку в цьому випадку можна розглядати як завдання працівнику або групі працівників в натуральних одиницях (штуках; тоннах; погонних, квадратних чи кубічних метрах; літрах тощо) на конкретний період (зміну, годину). Норма виробітку виступає також в ролі норми продуктивності праці.

Норма чисельності ч) — це встановлена чисельність працівників визначеного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт в оптимальних організаційно-технічних умовах виробництва.

Наприклад, норма чисельності виробничої бригади, яка працює на ковальських молотах без маніпулятора з масою падаючих частин 3 тонни, включає: коваля (бригадира), чотирьох підручних коваля та машиніста молота, тобто всього шістьох осіб.

Норма обслуговування 0) становить кількість виробничих об'єктів (верстатів, термічних печей, апаратів, робочих місць тощо), закріплених для обслуговування за одним працівником чи групою працівників відповідної кваліфікації та професійного складу впродовж робочого часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма обслуговування обернено пропорційна нормі часу обслуговування і використовується насамперед при нормуванні праці робітників, які одночасно обслуговують декілька агрегатів чи інших об'єктів.

Різновидом норми обслуговування є норма керованості к), яка визначає число працівників або структурних підрозділів, котрі є безпосередньо підлеглими одному керівникові.

З метою підвищення зацікавленості в результатах праці працівників з погодинною формою оплати праці їм встановлюються нормовані завдання.

Нормоване завдання — це встановлена номенклатура та обсяг робіт, котрі мають бути виконані одним працівником чи бригадою (ланкою) за визначений період (зміну, місяць) з дотриманням вимог до якості продукції чи робіт.

Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників, однак на відміну від неї нормоване завдання може встановлюватися не тільки в натуральних одиницях (штуках, тоннах, літрах тощо), а також у нормо-годинах (нормованих людино-годинах) чи в нормо-грив-нях. Таким чином норма виробітку може розглядатись як особистий випадок нормованого завдання.

Найбільш повна і обґрунтована система нормативів використовується в машинобудуванні. Для нормування основного (технологічного) часу розроблені загальномашинобудівні нормативи режимів різання на верстатах і нормативи основного часу на одиницю довжини (100 мм) обробки у напрямку подачі. Розроблені нормативи допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, підготовчо-підсумкового часу. На їх основі розраховані нормативи на технологічні переходи та обробку поверхні деталей за окремими операціями і в цілому на виготовлення деталей.

На більшості середніх та великих підприємств використовуються нормативи різного ступеня збільшеності на складальні, ливарні, термічні та хіміко-термічні, гальванічні, ковальсько-штампувальні, зварювальні, лако-фарбувальні, ремонтні, деревообробні та інші роботи.

За сферою застосування нормативи праці диференціюються на міжгалузеві, галузеві та місцеві.

Міжгалузеві нормативи призначені для нормування праці робітників однакових професій і спеціальностей, зайнятих виконанням однорідних технологічних процесів на підприємствах різних галузей господарства, незалежно від їх підпорядкованості міністерствам і відомствам.

Галузеві нормативи використовуються для нормування праці на роботах, які виконуються на однорідних за типом виробничих підприємствах галузі, і враховують специфіку умов, особливості техніки, технології, організації виробництва та праці.

Міжгалузеві й галузеві нормативи мають рекомендаційний характер для підприємств.

Місцеві (заводські) нормативи на види робіт та операцій, які характерні тільки для конкретного підприємства, розробляються відповідними підрозділами самого підприємства або спеціалізованими сторонніми організаціями на основі госпрозрахункових договорів. Місцеві нормативи затверджуються адміністрацією підприємства і погоджуються з профсоюзною організацією.

За ступенем збільшення нормативи часу поділяють на збільшені та диференційовані.

До збільшених нормативів належать нормативи часу, розроблені на операції або комплекси технологічно чи організаційно пов'язаних між собою трудових прийомів. Вони призначаються для встановлення норм в умовах середньосерійного, дрібносерійного та одиничного виробництва. Ступінь збільшеності нормативів часу визначається не тільки числом трудових елементів, які входять у них, а також числом включених в них категорій затрат робочого часу. Нормативи часу, які вміщують всі різновиди необхідних затрат робочого часу, мають назву нормативів трудомісткості.

До диференційованих нормативів належать нормативи часу, розроблені на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Диференційовані нормативи часу на виконання трудових рухів носять назву мікроелементних. Мікроелементні нормативи використовують для проектування роботи в умовах масового та великосерійного виробництва і цей процес називають мікроелементним нормуванням праці.

4. Методи нормування праці

Під методами нормування праці розуміють технологію встановлення норм, яка включає такі загальні етапи: аналіз трудового процесу виконавця чи групи виконавців; проектування раціональної роботи; розрахунок норм праці.

Методи нормування праці поділяють на дві групи: аналітичні та сумарні.

Аналітичні методи нормування передбачають:

аналіз конкретного трудового процесу і розподіл його на елементи;

проектування раціональних організаційно-технічних умов виконання окремих елементів і всієї роботи в цілому;

розрахунок необхідних затрат часу за елементами і на роботу в цілому;

— розробку і впровадження у виробництво комплексу заходів, які б забезпечували виконання розрахованої норми.

Норми, встановлені за допомогою аналітичних методів, мають назву технічно обґрунтованих.

Сумарні методи передбачають встановлення норм праці без аналізу і розподілу роботи, що проектується, на елементи; без раціоналізації організаційно-технологічних умов виконання роботи. Розрізняють досвідний метод, коли норма встановлюється на основі виробничого досвіду нормувальника чи майстра, та статистичний метод, що передбачає використання статистичних даних про фактичні затрати робочого часу на аналогічні роботи у минулому. Норми праці, встановлені за допомогою сумарних методів, мають назву досвідно-статистичних. Такі норми не дають змоги ефективно використовувати виробничі ресурси і мають якнайшвидше замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.

За методикою отримання вихідних даних для встановлення витрат праці аналітичні методи розподіляються на розрахунково-аналітичні, використання яких базується на нормативних матеріалах, та експериментально-аналітичні, коли первинна інформація отримується шляхом проведення експериментів та спостережень у виробничих умовах. Розрахунково-аналітичні методи у теперішній час є основними, оскільки вони забезпечують необхідний ступінь обґрунтованості норм за значно менших витрат на підготовку первинної інформації.

В умовах масового і великосерійного виробництва розрахунково-аналітичні та експериментально-аналітичні методи використовуються комплексно. Попередній варіант організації роботи та величини норми розраховується за нормативами, а остаточний уточнюється на основі спостережень та експериментів.

На підприємствах найчастіше використовують розрахунково-аналітичний метод, оскільки він менш трудомісткий і дає можливість розрахувати норми праці ще на стадії проектування роботи. Метод передбачає використання попередньо розроблених нормативів часу різного ступеня збільшення або аналітичних залежностей між затратами часу на виконання робіт (операцій) чи їх елементів та виробничими факторами.

Наприклад, при роботі на металообробних верстатах основний машинний час 0) у хвилинах розраховується так:

Кожен організаційний тип виробництва виокремлюється властивими йому технічною озброєністю, спеціалізацією, кваліфікацією робітників, системою організації та обслуговування робочих місць, методом нормування праці, характером нормативів, що використовуються для нормування.

В одиничному, дрібносерійному і частково у середньосерій-ному виробництві економічно не виправдане застосування диференційованих нормативів. Норми у цьому випадку розраховуються за допомогою збільшених нормативів, які розроблені найчастіше на комплекси пов'язаних між собою трудових прийомів. До збільшених нормативів відносяться типові та єдині норми. Типові норми розробляються на однорідні роботи, які виконуються за типовою технологією. Єдині норми розробляються на однорідні роботи, що виконуються в будь-яких галузях за однаковою технологією.

У масовому, великосерійному, а іноді й у середньосерійному виробництві створюються економічно сприятливі умови для ретельного проектування роботи. Це дає можливість здійснювати детальний аналіз змісту роботи й організації праці, вивчати передовий досвід, розробляти раціональні режими роботи обладнання, перевіряти якість встановлених норм на робочому місці. У таких умовах нормування проводять з використанням диференційованих елементних або мікроелементних нормативів часу.

Мікроелементне нормування базується на тому, що будь-які найскладніші трудові процеси становлять комбінацію простих або первісних елементів, таких як "узяти", "перемістити", "зробити крок", "перевести погляд", "нахилитись" тощо. їх називають мікроелементами трудового процесу.

До числа мікроелементних систем, які широко використовуються в розвинутих країнах, належать базові системи МТМ-1 та \¥огк-Гас1;ог, а також збільшені системи МТМ-2, МТМ-3 та ін.

Універсальна система МТМ-1, яка була розроблена на базі даних електротехнічної промисловості США, включає 21 мікроелемент та 350 значень їх нормативної тривалості. Ця тривалість визначається в спеціальних одиницях, які дорівнюють одній стотисячній години, або 6 десятитисячних хвилини або 0,036 с. Система МТМ-1 рекомендується для використання в умовах масового й великосерійного виробництва, МТМ-2 — у се-редньосерійному виробництві, а МТМ-3 — у дрібносерійному та одиничному. За рахунок об'єднання рухів, скорочення числа факторів, які впливають на тривалість рухів, кількість мікроелементів у системі МТМ-2 дорівнює 11, а у МТМ-3 їх всього 6.

Широко застосовують за кордоном і систему Мойаріз (МО-ДАПТС), яка належить до третього покоління систем мікроеле-ментних нормативів часу. Найчастіше нормувальники називають її модульною системою. Вона призначена для аналізу, проектування і нормування трудових процесів у серійному виробництві. Найцінніша її особливість — це простота. Число різновидів нормативів зведено до 27. Більшість мікроелементів представлено у вигляді малюнків, що легко запам'ятовуються. Значення нормативного часу представлені у модах. Один мод дорівнює 1/8 с, або з надбавкою на відпочинок і особисті потреби у розмірі 10,75 % — 1/7 с.

5. Вивчення затрат робочого часу спостереженням

Вивчення затрат робочого часу необхідне не тільки для встановлення норм часу експериментально-аналітичним методом, а й для перевірки можливостей робочого місця, встановлення причин втрат робочого часу виконавцями робіт, вивчення та узагальнення передового досвіду. Дані, отримані під час спостережень, можуть слугувати вихідною базою для перепроектування робіт з метою підвищення продуктивності праці.

482


Організація нормування праці

Відповідно до цілей спостережень виділяють такі базові методи: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Хронометраж становить метод аналізу прийомів праці й визначення середньої фактичної тривалості повторюваних елементів виробничої операції. Хронометраж виконується у складі таких етапів:

вибір об'єктів спостережень;

розподіл роботи, що вивчається, на складові елементи;

встановлення фіксажних меж точок елементів;

визначення необхідного числа спостережень;

проведення вимірів тривалості елементів роботи, що вивчаються;

обробка і аналіз результатів спостережень;

визначення необхідного часу на виконання елементів роботи.

Взагалі, хронометраж використовується для вирішення широкого кола виробничих завдань. Якщо мета хронометражу — встановлення норм часу при впровадженні нових технологій або уточнення норм в умовах діючого виробництва, то як об'єкти спостережень рекомендуються робітники чи бригади, результати діяльності яких перебувають на рівні між середньою продуктивністю, досягнутою всіма робітниками, і продуктивністю передових робітників.

При проведенні хронометражу для розробки нормативів часу об'єктами спостережень мають бути типові виконавці певної роботи, які володіють необхідними психофізіологічними характеристиками, кваліфікацією і виконують роботу в необхідному темпі.

Коли хронометраж використовується для вивчення передового досвіду, об'єктами спостережень є ті робітники, які використовують найбільш ефективні прийоми і методи праці.

Хронометраж може проводитись для виявлення причин невиконання норм окремими робітниками і встановлення виробничих факторів, що заважають виконанню норм праці.

Ступінь розділу роботи на складові елементи залежить перш за все від організаційного типу виробництва. В умовах масового виробництва здійснюється найбільш глибокий поелемент-ний розподіл роботи, яка є об'єктом вивчення.

За кожним виділеним елементом, що є об'єктом хронометражу, встановлюють його межі, які називають фіксажними точками. Фіксажні точки — це різко виражені за звуковим або зоровим сприйняттям моменти початку та закінчення елементів роботи. Наприклад, фіксажними точками можуть бути дотик руки до кнопки пуску верстата, характерний звук на початку процесу різання заготовки та ін.

Фактичний коефіцієнт стійкості порівнюють з нормативним. Якщо фактичний КСТ не більший за нормативний, то хроноряд вважають стійким. У разі, коли фактичне значення коефіцієнта стійкості більше, ніж нормативне, то виключають ітах і перераховують КСТ (і так, поки і£ст опиниться у межах нормативних значень). Залежно від організаційного типу виробництва та тривалості складових хроноряду нормативний коефіцієнт стійкості хроноряду лежить у межах 1,2—3,0 (табл. 18.5).

Нормативний час на виконання елементів роботи розраховується як середньоарифметичне значення хронометражного ряду. Це робиться уже після аналізу результатів хронометражу, під час проведення якого вилучаються зайві рухи і дії,

дається оцінка можливості суміщення окремих елементів та

зменшення їх тривалості.

Фотографія робочого часу (ФРЧ) служить для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини. Якщо при хронометражі найчастіше об'єктом досліджень є оперативний час, то при фотографії робочого часу фіксуються затрати часу на всі різновиди робіт, перерв та витрат, які спостерігаються впродовж визначеного під час спостережень про-міжкучасу.

ФРЧ може проводитися двома методами: безпосередніми вимірами часу та методом миттєвих спостережень. Обидва різновиди можна використовувати при вивченні затрат часу як окремими виконавцями, так і групами виконавців. Окрім цього, ФРЧ використовується для вивчення затрат робочого часу як для робітників, так і управлінського персоналу.

Фотографія робочого часу може бути індивідуальна, коли спостереження ведуть за окремим виконавцем, і групова, коли вивчають роботу ланки, бригади або дільниці.

При проведенні індивідуальної ФРЧ у нормувальника (технолога) є можливість вивчати не тільки витрати робочого часу, а також кількість виробленої продукції у період спостережень, завантаженість обладнання та інші важливі виробничі фактори. Обробка результатів спостережень здійснюється за етапами:

визначення затрат часу за окремими роботами та функціями, включаючи також і втрати робочого часу;

індексація витрат, тобто зарахування їх до певних уніфікованих категорій;

— складання фактичного та проектного балансу робочого часу.
При цьому проектний баланс складається з вилученням

втрат робочого часу з провини працівників, непродуктивної роботи та інших елементів затрат робочого часу, які не включаються у склад норми часу.

Групова (бригадна) фотографія робочого часу найчастіше використовується в умовах групової організації праці з метою вивчення наявного розподілу і кооперації праці в бригаді (ланці), використання робочого часу, завантаженості членів бригади, ефективності використання обладнання. Залежно від числа об'єктів спостереження використовують метод безпосередніх спостережень, маршрутну фотографію та метод миттєвих спостережень.

Метод безпосередніх спостережень використовується при обстеженні невеликої групи робітників чисельністю 2—3 особи, які мають перебувати у полі зору спостерігача. Порядок проведення спостережень такий самий, як і при індивідуальній фотографії робочого часу.

Метод маршрутної фотографії використовується за більшої чисельності об'єктів спостереження (4—15 робочих місць). Спостереження здійснюються шляхом фіксації видів затрат і втрат робочого часу в процесі обходу робочих місць спостеріга-

Організація нормування праці

чем через попередньо встановлені невеликі проміжки часу, величина яких залежить від числа об'єктів (робочих місць), що спостерігаються. Рекомендується використовувати такі інтервали обходів: при одночасному спостереженні до 5 об'єктів інтервал становить 1 хвилину; при 6—10 — 2 хвилини; при 11—15 — 3 хвилини.

Бланк спостережень маршрутної ФРЧ вміщує за умови 8-годинної робочої зміни та однохвилинного інтервалу спостережень 480 рядків, за 2-хвилинного — 240 і 3-хвилинного — 160 рядків.

У табл. 18.6 використані такі скорочення (індекси) затрат робочого часу: ПП — підготовчо-підсумковий час, В — відсутній на робочому місці, ОБС — обслуговування робочого місця, ОП — оперативний час.

Обробка результатів спостережень полягає в сумуванні кількості однакових індексів за кожним працівником і перемноженні цієї суми на величину інтервалу спостережень. Отримані добутки будуть відповідати загальним за зміну затратам робочого часу за їх видами: підготовчо-підсумковий, оперативний час тощо.

Маршрутна фотографія дає змогу скласти баланси робочого часу як окремих виконавців, так і бригади в цілому.

ФРЧ, яка здійснюється методом миттєвих спостережень, за змістом є статистичним методом отримання даних про використання робочого часу та його втрати. За допомогою цього методу, як правило, вивчають тільки два елементи затрат робочого часу: час роботи та час втрат.

Найбільш вагома перевага цього методу — можливість уникнути безпосереднього контакту з працівниками. Справа у тому, що під час проведення хронометражу або ФРЧ частина працівників намагається приховувати свої резерви. Вони, не без підстав, вважають, що при коректуванні норм часу в бік зменшення їх норми виробітку адекватно підвищаться, і за ту саму заробітну плату (при почасовій формі оплати) їм доведеться виконувати більший обсяг роботи. Деякою мірою вони мають рацію, оскільки окремі роботодавці думають тільки про те, як би менше заплатити за роботу. Скажімо, верстатник може непомітно для спостерігача зменшити швидкість різання чи величину подачі, може робити непотрібні дії при закріплюванні заготовки тощо.

У разі проведення миттєвих спостережень працівники можуть і не знати про проведення експериментів, оскільки спостереження проводять у процесі обходу робочих місць.

Додатковими перевагами методу є:

можливість визначення структури затрат робочого часу практично за будь-якої кількості об'єктів, що спостерігаються;

відсутність психологічного впливу спостерігачів на працівників;

суттєве зменшення порівняно з іншими методами трудомісткості вивчення і аналізу затрат робочого часу нормувальником.

При проведенні ФРЧ методом миттєвих спостережень спочатку встановлюють перелік тих станів спостережуваних об'єктів, які будуть фіксуватись, та присвоюють їм умовні індекси. Наприклад, А — обладнання діє, Б — обладнання простоює під час його обслуговування, В — обладнання простоює під час очікування обслуговування, Г — цілозмінні простої обладнання, пов'язані з відсутністю роботи. Після цього визначають маршрути обходів спостерігача. Фіксація стану робочого місця може здійснюватись двома способами: через рівні або через випадково вибрані проміжки часу.

Структура змінного фонду робочого часу суттєво відрізняється за змінами та робочими місцями. На підставі цього для отримання достовірних даних про реальну структуру затрат робочого часу необхідно провести достатню кількість спостережень. Звичайно кількість спостережень визначається на основі статистичної теорії вибірки на основі необхідної достовірності кінцевих результатів. У практичній роботі для визначення кількості миттєвих спостережень (М) користуються такою формулою:

М = Я(1~^7)> (18.10)

де К — коефіцієнт, який визначається організаційним типом виробництва. Так, для масового та великосерійного виробництва К = 2, для середньосерійного К = 3, а для дрібносерійного та одиничного К = 4;

ііГзав — попередня оцінка рівня завантаженості працівника чи робочого місця тим елементом затрат робочого часу, який має найменше значення в структурі робочої зміни (в частках одиниці);

П — припустима помилка результатів спостережень у частках одиниці.

Коефіцієнт завантаженості (і£зав) у розрахунках береться як очікуване орієнтовне значення. Значення припустимої помилки кінцевих результатів спостережень (П) приймають у діапазоні 0,05—0,2 (менші значення для умов масового виробництва, більші — для дрібносерійного й одиничного).

Величини затрат робочого часу за спостережуваними станами аналізованих об'єктів визначаються шляхом розподілу тривалості періоду, що спостерігався, пропорційно кількості моментів, коли фіксувався той чи інший стан об'єкта спостере-

При вивченні затрат робочого часу широко розповсюджена самофотографія робочого часу. Вона проводиться самими виконавцями, які фіксують тільки величини втрат робочого часу і причини їх виникнення. Це дає змогу проводити самофото-графію, не відриваючись від роботи. До листа спостережень працівник (робітник, технічний виконавець) записує причини пе-

489


Глава 18

рерв у роботі, час їх початку і закінчення. На зворотній стороні листа даються пропозиції щодо усунення втрат часу.

Результати самофотографії аналізуються для розроблення організаційно-технічних заходів, спрямованих на ліквідацію втрат часу і виконання функцій, не характерних для певної професії.

6. Нормування праці управлінського персоналу

Основним завданням нормування праці керівників, спеціалістів та технічних виконавців є скорочення непродуктивних затрат часу, забезпечення необхідного рівня завантаження кожного працівника, визначення трудомісткості виконання управлінських робіт, встановлення необхідної чисельності працівників для конкретних умов їхньої діяльності, оптимальних співвідношень чисельності керівників і виконавців.

Виокремлюють збільшені й диференційовані методи нормування праці управлінців. За збільшеного нормування встановлюється сумарна чисельність управлінських працівників підприємства за окремих функцій управління, а також визначається кваліфікаційно-посадова структура управлінських кадрів. Диференційоване нормування передбачає встановлення норм часу на виконання управлінських робіт, їх розподіл між виконавцями та обґрунтування нормованих завдань.

Збільшене нормування чисельності керівників, спеціалістів та технічних виконавців підприємства або його підрозділів здійснюється за нормативами, розрахованими на основі статичних залежностей між чисельністю певної групи управлінців і факторами виробництва (балансова вартість активної частини фондів, чисельність промислово-виробничого персоналу, кількість одиниць устаткування та ін.). Зазначені фактори безпосередньо не відображають трудомісткість робіт з управління виробництвом, а характеризують її лише непрямо.

Для нормування праці спеціалістів і технічних виконавців використовують також метод, що передбачає використання еталонів робіт. Процес нормування у цьому випадку передбачає дві стадії: складання альбому еталонів робіт та їх нормування; оперативне нормування шляхом порівняння роботи, яка нормується, з еталоном при складанні нормованого завдання.

Для тих категорій управлінського персоналу, які не охоплені нормативами часу, використовують експериментально-аналітичні методи нормування праці, що базуються на розробленні раціональних балансів робочого часу виконавців управлінських робіт.

Нормування праці спеціалістів науково-дослідних інститутів, проектно-конструкторських бюро та інших науково-технічних організацій базується на визначенні нормативної трудомісткості всіх етапів науково-технічних робіт. Для цього використовуються експертні, досвідно-статистичні та аналітичні методи нормування. Основними принципами нормування працівників науково-технічних організацій є:

охоплення нормуванням праці всіх категорій працівників (дослідників, математиків, програмістів, технологів, конструкторів та ін.);

всебічне обґрунтування нормативної трудомісткості науково-технічних робіт з урахуванням технічних, економічних, організаційних, психофізіологічних та соціальних факторів;

відображення в методології нормування ймовірнісного характеру процесу виконання науково-технічних робіт.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30641. Любовная лирика А.С. Пушкина. Чтение наизусть и анализ одного из стихотворений по выбору учащегося 13.5 KB
  Пушкина. Любовь в поэзии Пушкина – это глубокое нравственно чистое и самоотверженное чувство облагораживающее и очищающее человека.Я помню чудное мгновенье одно из самых проникновенных трепетных гармонических стихотворений Пушкина относящихся к любовной тематике. Вновь возрождение чувств в душе поэта вновь прилив жизненных сил вновь – приход творческого вдохновения: Душе настало пробужденье: И вот опять явилась тыВ этом стихотворении Пушкина любовная тема сочетается с философскими раздумьями поэта о своей жизни о радости...
30642. Своеобразие художественного мира одного из поэтов Серебряного века 15.41 KB
  Лирический герой раннего Гумилёва – романтический герой. Его романтический герой противопоставляет себя скучной обыденной жизни мещан:Не по залам и по салонамТёмным платьям и пиджакам – Я читаю стихи драконамВодопадам и облакамИ умру я не на постелиПри нотариусе и врачеА в какойнибудь дикой щелиУтонувшей в густом плюще. Лирический герой повидавший так много чужих земель пытается развеять грусть своей безмолвной собеседницы. Лирический герой же весь во власти стремления постичь неизведанное увидеть невиданное.
30643. Мотив дороги и его философское звучание в произведениях отечественной классики 19 века 15.53 KB
  Образ дороги в этом произведении не выходит на первый план.Образ дороги здесь – традиционный символ жизненного пути. Тема дороги путешествия главного героя имеет в поэме несколько функций.
30644. Мотивы преступления и возмездия в произведениях отечественной литературы 13.83 KB
  В ней повествуется о том как некий граф Р слишком равнодушно отнёсся к возможной гибели от его пули главного героя Сильвио. Фуражка Сильвио была прострелена на вершок ото лба право своего выстрела он оставил за собой. Граф больше ценит свою жизнь больше боится возмездия Сильвио. Сильвио прекрасно понимает это поэтому приходит в дом к своему сопернику объясняется с ним при его жене.
30645. Стихотворение Маяковского Нате 14.44 KB
  Ранний лирический герой В. Достоевского Преступление и наказание в котором главный герой Родион Раскольников делит людей на тварей дрожащих и право имеющих.В данном случае лирический герой В. В то же время лирический герой легкораним.
30646. Образ маленького человека 13.58 KB
  Медный всадник это одно из первых произведений где автор пытается описать маленького человека . Пушкин очень ярко описал маленького человека этот человек не только имел свое собственное мнение но и попытался доказать его. Такой стиль речи сам по себе делал человека униженным перед всеми остальными даже равными ему по сословному признаку.
30647. Тема предназначения поэта в лирике А.С. Пушкина. Чтение наизусть стихотворения «Проррок» 13.9 KB
  Тема поэта и поэзии была ведущей в творчестве Пушкина на протяжении всей его жизни. Менялись идеалы свободы творчества вдохновения счастья но постоянной оставалась тема поэтического призвания и назначения поэта и поэзии в общественной жизни. Он относился к тем поэтам чьё творчество можно чётко разделить на периоды обусловленные влиянием различных литературных течений его внутренней эволюцией а также обстоятельствами личной жизни.
30648. Образ природной стихии и его роль в раскрытии проблематики произведений отечественной классики XIX века 13.32 KB
  В произведениях писателейклассицистов природа являлась лишь красивым декоративным фоном. Сентименталисты же романтики реалисты вводили в свои произведения пейзажные зарисовки не просто ради декорации: у них природа часто является полноправным действующим лицом входит в систему образов произведения радуется и страдает вместе с его героями а нередко служит олицетворением душевной борьбы настроений персонажей. И в эту минуту падения девушки природа ведет себя так будто и сочувствует Лизе и в то же время осуждает ее.
30649. Образ скучающего героя в произведениях отечественной классики XIX века 14.62 KB
  Еще обиднее когда скучающий герой – человек в самом расцвете сил здоровый умный имеющий в жизни все что нужно для счастья и радости и который в силах давать положительные эмоции окружающим.Евгений Онегин – главный герой одноименного романа А.Лермонтова Герой нашего времени.Особым видом скуки болен герой Гончарова Обломов.