80317

Організація наукових досліджень та проектних робіт

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Планування фінансування і звітність про виконання науководослідних та проектноконструкторських робіт. Види методи й етапи виконання наукових досліджень Основна спрямованість науковотехнічної діяльності одержання нових знань використання їх для створення і вдосконалення засобів знарядь предметів та умов праці й життя людини духовного та культурного розвитку суспільства. Згідно з чинним законодавством держава забезпечує: соціальноекономічні організаційні правові умови для формування та ефективного використання науковотехнічного...

Украинкский

2015-02-16

132 KB

0 чел.

Лекція 14

Тема лекції:

Організація наукових досліджень та проектних робіт

План лекції:

  1.  Види, методи й етапи виконання наукових досліджень.
  2.  Завдання та стадії проектно-конструкторських робіт.
  3.  Забезпечення технологічності конструкцій виробів.
  4.  Автоматизація проектно-конструкторських робіт.
  5.  Планування, фінансування і звітність про виконання науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.
  6.  Організаційні форми проведення наукових досліджень і проектно-конструкторських робіт.

Література:

  1.  Основна:
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами і доповненнями від 06.11.2012 № 5480-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main.cgi?nger=2755-17.
  3.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами і доповненнями від 18.12.2011 № 3384-17 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.
  4.  Афанасьев Н.В. Экономика предприятия: Учеб. пособие [Текст] / Н.В. Афанасьев, А.Б. Гончаров — X. : ИНЖЭК, 2004. — 528 с.
  5.  Василькое В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб [Текст] / В.Г. Василькое. — К. : КНЕУ, 2005. — 524 с.
  6.  Вінш Ж. А. Планування діяльності підприємства. Підручник [Текст] / Ж. А. Вінш, М.О. Турчінюк — К. : Професіонал, 2004. — 320 с.
  7.  Додаткова:
  8.  
  9.  Додаткова:
  10.  Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероблене та доповнене. — К. : КНЕУ, 2004. — 528 с.
  11.  10. Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. А.В. Шегди. — К. : Знання, 2006. — 614 с.
  12.  11. Кожекин Г. Л. Организация производства: Учеб. пособие [Текст] / Г. Л. Кожекин, Л.М. Синица. — Минск : ИП "Экоперспектива", 1998. — 334 с.
  13.  12. Лафта Дж. К. Теория организации: Учеб. пособие [Текст] / Дж. К. Лафта — М. : Изд-во "Проспект", 2005. — 416 с.


ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Види, методи й етапи виконання наукових досліджень

Основна спрямованість науково-технічної діяльності одержання нових знань, використання їх для створення і вдосконалення засобів, знарядь, предметів та умов праці й життя людини, духовного та культурного розвитку суспільства.

Згідно з чинним законодавством держава забезпечує:

соціально-економічні, організаційні, правові умови для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу, включаючи державну підтримку усіх суб'єктів науково-технічної діяльності;

створення сучасної інфраструктури науки, підготовку науково-технічних кадрів, їх правовий та соціальний захист, інтеграцію освіти, науки і виробництва;

державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм;

підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, концентрацію ресурсів для їх реалізації;

створення ринку науково-технічної продукції та впровадження досягнень науки і техніки у виробничу, соціальну та оборонну сфери;

організацію статистики у науково-технічній сфері;

інформаційне забезпечення прийняття рішень у сфері науки і техніки;

оцінювання науково-технічного рівня досліджень, нових технологій і техніки, експертизи важливих науково-технічних проектів;

встановлення зв'язків з іншими державами для використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки у національному господарстві.

До науково-технічної діяльності належать усі її види, пов'язані з розвитком, поширенням та використанням наукових і технічних знань у галузях природних, технічних, суспільних і гуманітарних наук. Науково-технічні роботи (НТР) поділяються на такі види: науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи, проектні роботи для будівництва, виготовлення дослідних зразків (партій) виробів (продукції), науково-технічні послуги.

До науково-дослідних включають роботи, які направлені на одержання нових наукових знань і визначення шляхів їх практичного застосування. Науково-дослідна робота (НДР) — це цілеспрямований процес пізнання сутності, причинності, залежності, закономірності явищ у природі, що оточує людину, організацію, та їх використання в матеріальному виробництві, соціально-економічній та інших сферах життєдіяльності. НДР є складником єдиного інноваційного процесу "наука-техніка-виробництво".

Головна мета НДР в матеріальному виробництві, а це пов'язано з організацією наукової підготовки виробництва, зводиться до обґрунтування можливих напрямів розвитку принципово нової техніки, технології та організації виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції. Критеріями ефективності досягнення зазначеної мети є мінімум затрат часу, усіх видів ресурсів на пошук і обґрунтування нових, конкурентоспроможних рішень в галузі науки і техніки за мінімальних витрат коштів на розробку, виробництво та експлуатацію у замовника, споживача нової чи модернізованої продукції.

Результатами науково-дослідної роботи слід вважати: наукові відкриття, формулювання та пояснення наукових законів, класифікацію явищ та їх елементів, наукові гіпотези, розробки, положення, методики, рекомендації.

Основою інноваційного процесу, тобто процесу перетворення наукового знання в інновацію, який можна представити як послідовний ланцюжок подій від генерування ідей до створення продукту, технології, послуги, є процес створення та освоєння нової техніки (технології) — ПСОНТ. Він передбачає такі стадії: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, проектування, будівництво, освоєння, промислове виробництво.

Фундаментальні дослідження передбачають отримання таких результатів: відкриття нових явищ, теорій, гіпотез, принципів, закономірностей, методів; дослідження нових шляхів розвитку і вдосконалення техніки; розробку нових теоретичних положень в економіці та організації виробництва; формування і розв'язання великих науково-технічних проблем. Фундаментальні дослідження дають можливість зробити нові відкриття в науці й техніці, здійснити великі винаходи, які формують науковий потенціал держави. Випереджувальний розвиток фундаментальних досліджень є необхідною умовою прискорення науково-технічно прогресу, зростання конкурентоспроможності економіки держави.

Серед показників, які характеризують ефективність здійснення фундаментальних досліджень: кількість відкриттів, винаходів, патентів; кількість публікацій (монографій, статей, у т. ч. міжнародного рівня); виступи на наукових конференціях, семінарах, симпозіумах; захист дисертацій (кандидатських і докторських); вплив наукових розробок на технічний рівень виробництва.

Отже, фундаментальні наукові дослідження дають можливість створити гіпотези, сформулювати з певною мірою точності, обґрунтованості та системності закони, закономірності й загальні залежності, зв'язки між явищами та всередині самих явищ в природі, суспільстві, техніці.

Фундаментальні дослідження, в свою чергу, поділяються на констатуючі, сутність яких полягає у фіксації, встановленні самого факту залежності, зв'язку, закономірності явищ, та коментуючі, тобто такі, які обґрунтовують, поглиблюють, пояснюють встановлені закономірності, факти.

Пошукові дослідження виступають першою стадією на шляху створення нових конструкцій, технологічних процесів, матеріалів, техніки і спрямовані на розробку технічних рішень використання науково-технічних відкриттів та результатів фундаментальних досліджень для розробки нових видів продукції технічного призначення. Відповідальним етапом пошукових досліджень є оцінка наявних ресурсів для проведення науково-технічних робіт. За їх відсутності чи недостатності результати пошукових досліджень накопичуються для використання в необхідний момент. Конкретизація пошукових досліджень пов'язана з визначенням шляхів застосування нових явищ і закономірностей в техніці, розробкою методів дослідження науково-технічних проблем, дослідженням застосування нових економічних, соціальних, організаційних умов розвитку науки і техніки, прогнозуванням напрямів та змісту науки і техніки.

Другою стадією ПСОНТ є прикладні дослідження як сукупність теоретичних, експериментальних і дослідно-промислових робіт, спрямованих на розробку науково-технічних основ створення конкретного конкурентоспроможного зразка нової техніки (технічних нововведень (інновацій)), розв'язання техніко-технологічних, організаційних і екологічних проблем з використанням результатів фундаментальних і пошукових досліджень. Результатом прикладних досліджень є технічні завдання (ТЗ) на створення нового зразка техніки, рекомендацій щодо конструкції виробу та його вузлів, технологічних процесів, методів обробки і складання, форм і методів організації виробництва, методики розрахунків, положення, рекомендації.

До науково-технічних послуг належить діяльність у галузі науково-технічної інформації, патентів, ліцензій, науково-технічне консультування, інші види діяльності, які сприяють одержанню, поширенню та використанню наукових знань.

Стосовно стадій проведення наукові пошуки прикладного характеру можуть бути науково-дослідними розробками (НДР) і дослідно-промисловими розробками (ДПР). ДПР передбачає доведення НДР до серійного виробництва.

Основними етапами НДР є:

  1.  розробка технічного завдання (ТЗ) на проведення НДР;
  2.  вибір напрямів дослідження;
  3.  здійснення теоретичних та експериментальних досліджень;
  4.  узагальнення та оцінювання результатів дослідження;
  5.  оформлення результатів і приймання НДР замовником.

Розробка технічного завдання на проведення НДР передбачає такий склад робіт: наукове прогнозування; аналіз передових досягнень вітчизняної та світової науки і техніки; аналіз результатів пошукових НДР; вивчення патентної документації; врахування вимог і побажань замовника.

2. Завдання та стадії проектно-конструкторських робіт

Проектно-конструкторські роботи — одна зі складових технічної підготовки виробництва нових виробів, сукупність робіт з проектування виробів, а також конструкторський нагляд та супроводження у процесі їх виготовлення.

Головним завданням проектно-конструкторських робіт є створення сучасних, конкурентоспроможних конструкцій виробів з високими техніко-економічними показниками та забезпечення виробництва необхідною конструкторською документацією.

Проектування нових виробів має багато спільного у всіх галузях промисловості країни. Сам процес проектування відповідно до вимог стандартів Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД) можна поділити на окремі послідовні стадії: технічне завдання, ескізний проект, технічний проект, робоча конструкторська документація.

Технічне завдання (ТЗ) — це первинний документ для розробки нового виробу і технічної документації на нього, який встановлює головне призначення виробу, його споживчі властивості та ефективність використання, обсяги і стадії розробки, а також склад конструкторської документації.

У технічному завданні також зазначається: характер виробництва, де буде використовуватися виріб; перелік країн, стосовно яких має бути забезпечена патентна чистота виробу; умови експлуатації, транспортування виробу тощо. Технічне завдання на проектування нового виробу розробляється, зазвичай, підприємством самостійно або разом з іншою проектною організацією, якій підприємство доручає проведення наступних стадій проектно-конструкторських робіт. У технічному завданні на проектування обґрунтовується доцільність та економічна ефективність створення нового виробу. Технічне завдання має ставити за мету також попередньо ретельно проаналізувати сучасний передовий технічний рівень виробів аналогічного призначення як вітчизняних, так і закордонних виробників. Це необхідно для того, щоб показники нового виробу перевищували не тільки вже досягнутий рівень, але і прогнозований, перспективний рівень аналогічних виробів. На стадії розробки технічного завдання виконується попередній техніко-економіч-ний аналіз, одним із результатів якого є розрахунки лімітної (найбільшої) ціни виробу. Це змушує конструкторів вже при розробці технічного завдання ретельно аналізувати та оптимі-зувати варіанти конструкторських рішень, обираючи з них найбільш економічно вигідні. Технічне завдання, яке виконано на достатньо високому рівні, — це запорука своєчасного та успішного закінчення всіх стадій проектно-конструкторських робіт і створення ефективної конструкції виробу.

У разі необхідності здійснюється розробка технічної пропозиції сукупності конструкторської документації, яка включає в себе більш поглиблене техніко-економічне обґрунтування доцільності розробки виробу на підставі вивчення і аналізу виробів-аналогів, передових методів їх виготовлення в Україні та за кордоном. На цій стадії проектно-конструкторських робіт здійснюється аналіз науково-технічних, патентних, нормативних документів, маркетингових досліджень. Разом з цим технічна пропозиція вміщує в себе попередні розрахунки економічної ефективності від використання нового виробу в споживачів. Після узгодження із замовником (виробником продукції, іншими підприємствами або організаціями) та затвердження, технічна пропозиція є основою для розробки наступних конструкторських документів, які вже входять до складу ескізного проекту.

У процесі розробки ескізного проекту створюється конструкторська документація, у якій відображені принципові конструкторські рішення, що дають уявлення про склад конструкції та принцип роботи виробу. Відповідно до вимог стандартів ЄСКД в ескізному проекті розробляються кінематичні, електричні та інші схеми роботи виробу, виконуються креслення загальних видів, складаються специфікації збірних одиниць виробу. У деяких випадках, якщо для цього є необхідність, на стадії ескізного проекту можуть виготовлятися макети виробів або експериментальні зразки.

На стадії ескізного проектування вирішуються такі питання:

застосування у новій конструкції найбільш досконалих агрегатів, які вже добре себе зарекомендували раніше і використовуються у вже відомих виробах аналогічного призначення;

забезпечення в конструкції максимально можливої уніфікації та найвищого рівня застосування стандартних деталей і вузлів;

виявлення у виробі нових оригінальних конструкційних і технічних рішень, які будуть потребувати при виготовленні виробів впровадження нових технологічних процесів.

У технічному проекті найбільш трудомісткими є роботи, пов'язані з конструкторською розробкою окремих вузлів і агрегатів виробу. Тобто технічний проект полягає у розробці конструкторської документації, яка вміщує в себе кінцеві технічні рішення, що дають повне уявлення стосовно складу та принципу дії виробу. Вказуються основні конструкційні вимоги до продукції, її складників, габаритні і приєднувальні розміри, спосіб кріплення, засоби регулювання та органи настроювання, вид виконання, маса виробу, використання базових конструкцій та виробів.

На цій стадії проектування слід здійснити не тільки конструктивне оформлення усіх компонентів виробу (крім детальних креслень), а й необхідні інженерні розрахунки, пов'язані з забезпеченням міцності, жорсткості та надійності усіх деталей та складальних одиниць виробу.

На стадії розробки технічного проекту особливу увагу потрібно приділяти тісному взаємозв'язку в роботі конструкторів та технологів. Це необхідно тому, що технологічні вимоги стосовно методів виготовлення і складання виробів мають бути узгоджені між конструкторами та технологами. Зазвичай, технічний проект перед затвердженням підлягає детальному розгляду й обговоренню на науково-технічній раді підприємства розробника конструкторської документації.

Розробка робочої конструкторської документації є завершальною стадією проектно-конструкторських робіт і займає найбільшу частину часу в загальному їх обсязі. Робоча конструкторська документація на вироби розробляється відповідно до затвердженого технічного проекту і вміщує в себе дані, необхідні для виготовлення промислового зразка нового виробу в умовах конкретного виробництва.

На цій стадії продовжується подальша, більш поглиблена деталізація технічного проекту, яка включає в себе перевірку та коригування попередньо виконаних щодо виробу розрахунків та розробок. У свою чергу, робоча конструкторська документація проходить кілька послідовних етапів, а саме:

розробку конструкторської документації на дослідний зразок (або дослідну партію виробів);

розробку конструкторської документації на установчу серію виробів;

розробку конструкторської документації для серійного або масового виробництва виробів.

За конструкторською документацією дослідного зразка виробу здійснюється його виготовлення та попередні (заводські) випробування, а в подальшому також міжвідомчі та державні випробовування. У процесі цих випробувань конструкторська документація, зазвичай, не одноразово корегується, тобто до неї вносяться відповідні зміни та доповнення. Після завершення випробувань дослідних зразків виконуються додаткові проектно-конструкторські роботи, тобто доопрацювання документації раніше виготовленого та випробуваного дослідного зразка з метою виготовлення установчої серії виробів. На цьому етапі проектування конструкторська документація узгоджується з технологами стосовно класів обробки поверхонь деталей, точності розмірів, посадок тощо.

Після цього конструкторська документація на установчу серію виробів передається у виробництво, де здійснюється виготовлення установчої серії виробів, їх подальші випробування, за результатами яких виконується чергове коригування конструкторської та технологічної документації на виріб. Після завершення цього важливого циклу робіт проектно-конструкторські роботи переходять у свою завершальну стадію. Тобто після виготовлення та випробувань установчої серії виробів документація підлягає завершальному корегуванню та передачі на наступний етап технічної підготовки виробництва, а саме на етап технологічної підготовки виробництва.

Трудомісткість окремих стадій проектно-конструкторських робіт залежить в першу чергу від ступеня складності виробів і може коливатися у досить великих проміжках часу.

Проектно-конструкторські роботи — це комплекс довготермінових, складних і витратних процесів, під час проведення яких може виникнути одна з двох головних небезпек, а саме: спроба скоротити терміни та витрати на проектування можуть призвести до створення конструкцій низької якості, які не будуть користуватися попитом у споживачів або потребуватимуть багаторазових доробок; занадто великі терміни проектно-конструкторських робіт можуть призвести до того, що вже до початку серійного виробництва конструкція виробу може морально застаріти і тому її потрібно буде знімати з виробництва і відмовитися від її подальшого виготовлення.

Отже, на стадії проектно-конструкторських робіт необхідно приймати такі рішення і обирати такі шляхи, які б дозволили підготувати виріб до виробництва якомога швидше, з найменшими витратами і з відповідним технічним рівнем. Цьому можуть сприяти ряд заходів, а саме: організація на підприємстві системи автоматизованого проектування (САПР); широке застосування при проектуванні методів стандартизації та уніфікації; забезпечення високої технологічності конструкцій; раціональна організація роботи конструкторів та широке використання інформаційно-пошукових систем даних; високий рівень планування та оперативного контролю за перебігом проектно-конструкторських робіт.

3. Забезпечення технологічності конструкцій виробів

В економному використанні матеріальних, енергетичних та людських ресурсів при створенні, застосуванні та оновленні сучасних складних виробів винятково важлива роль відводиться забезпеченню високої технологічності виробів однієї з найголовніших функцій конструкторської підготовки виробництва. Ця функція передбачає взаємопов'язане вирішення відповідних конструкторських та технологічних завдань на всіх етапах проектно-конструкторських робіт і спрямована на досягнення оптимальних матеріальних витрат та витрат людської праці, а також зменшення часу на виробництво, експлуатацію та ремонт виробів. Вона реалізується завдяки спеціальним методичним підходам у процесі прийняття технічних рішень при конструюванні виробів.

Технологічність конструкції виробу це сукупність властивостей виробу, яка визначає відповідність його конструкції для досягнення оптимальних витрат при виробництві, експлуатації та ремонті за заданих показників якості, запланованих обсягів виробництва та умов виконання робіт.

Відпрацювання конструкції виробу на технологічність виконується послідовно на всіх етапах проектно-конструкторських робіт і закінчується, зазвичай, на стадії розробки конструкторської документації для серійного або масового виробництва. Правильно виконані в процесі проектування роботи з відпрацювання технологічності виробу дають змогу вирішити ряд важливих питань, а саме:

забезпечити простоту конструктивних рішень деталей та складальних одиниць (вузлів) виробу;

обрати раціональну та економічно вигідну точність обробки поверхонь деталей, з яких складається виріб;визначити оптимальні розміри в конструкції з погляду вибору найбільш раціональних баз для обробки та вимірів;

застосувати прогресивні методи обробки деталей;

раціонально обмежити номенклатуру та типорозміри різьб, посадочних місць, діаметрів, довжин та інших конструктивних елементів.

Для оцінювання технологічності конструкцій виробів застосовуються різноманітні показники, перелік яких і область застосування представлені у табл. 13.1 на прикладі таких виробів, як трубопровідна арматура.

Узагальнювальним показником, який характеризує технологічність того чи іншого виробу, можна вважати показник технологічної собівартості, оскільки в ньому знаходять своє відображення в комплексі усі інші окремі показники технологічності.

Загальні вимоги щодо технологічності виробів у процесі виконання проектно-конструкторських робіт визначені у стандартах ЄСКД і зводяться до таких ключових положень:

будь-яка складальна одиниця, що входить до складу виробу, має бути розділена на раціональне число окремих частин (деталей);

конструкції складальних одиниць мають забезпечувати можливість їх компонування зі стандартних та уніфікованих деталей;

конструкція деталі має, за можливості, складатися зі стандартних та уніфікованих конструктивних елементів.

Технологічність конструкції — поняття відносне. Тобто технологічність конструкції однієї і тієї самої машини для різних типів виробництва буде різною. Виріб, який в одиничному виробництві можна вважати досить технологічним, у серійному або масовому виробництві може бути зовсім не технологічним. Технологічність конструкції одного і того самого виробу буде різною також для заводів з різними виробничими можливостями. Якщо, наприклад, в одиничному виробництві використовуються верстати з числовим програмним управлінням, то показники технологічності конструкцій виробів для цих умов можуть дуже відрізнятися у позитивному плані порівняно з умовами одиничного виробництва, яке оснащене лише універсальним обладнанням.

Розвиток і впровадження у виробництво нової техніки також може вносити зміни у технологічність конструкцій, оскільки не технологічні раніше конструкції можуть стати досить технологічними при впровадженні нових методів обробки.

Технологічність конструкції також є комплексне поняття. Не можна технологічність конструкції розглядати ізольовано, тобто без взаємозв'язку і без урахування особливостей та умов виконання окремих технологічних операцій. Наприклад, відпрацьована на технологічність конструкція заготовки виробу не має ускладнювати наступну механічну обробку цієї заготовки. Водночас відпрацювання на технологічність конструкції деталі слід здійснювати не тільки з метою спрощення механічної обробки, а й з урахуванням виконання попередніх заготівельних процесів і наступних операцій, намагаючись при цьому отримати найменшу трудомісткість і найменшу собівартість виготовлення виробу в цілому.

Шляхом підвищення технологічності конструкції можна збільшити випуск продукції за наявності тих самих засобів виробництва. Якщо обрати правильний підхід до питання технологічності, то трудомісткість виготовлення виробів можна скоротити на 15—25 %, а собівартість їх виготовлення на 5— 10 %. З іншого боку, недооцінка технологічності конструкції часто призводить до необхідності незапланованого коригування робочих креслень, збільшення строків технічної підготовки виробництва та додаткових витрат на виробництво продукції.

Поняття технологічності конструкції виробів розповсюджується не тільки на їх виробництво, але і на сферу їх експлуатації. Конструкція машини має бути зручною для обслуговування і ремонтопридатною в експлуатаційних умовах. Це дуже важливо, оскільки витрати на усі види ремонтів під час експлуатації виробів дуже часто перевищують вартість нових виробів. Підвищення ремонтопридатності виробів забезпечується легкістю їх розбирання та складання, дотриманням принципу вузлової заміни та вузлового ремонту елементів виробів, введення в конструкцію змінних швидкозношуваних деталей, а також можливістю швидкого їх відновлення у процесі ремонтів до робочого стану.

Відпрацювання конструкції виробу та технологічність починається вже на стадії розробки технічного завдання при проектуванні нового виробу. Ця робота продовжується і поглиблюється на стадіях розробки ескізного і технічного проектів, а також на стадії розробки робочої документації. Кінцеве коригування конструкції виробу на технологічність здійснюється на стадії виготовлення та випробування дослідних зразків виробів.

13.4. Автоматизація проектно-конструкторських  робіт

Тенденція ускладнення конструкцій виробів, а також розширення їх номенклатури викликає різке збільшення часу на проведення проектно-конструкторських робіт. У результаті цього віддаляються строки освоєння нових виробів у виробництві та надходження їх до споживачів. Водночас, швидке моральне старіння техніки ставить завдання щодо прискорення процесу підготовки виробництва і впровадження нових виробів. Важливим елементом цього прискорення є скорочення термінів розробки конструкторської документації нових виробів.

У сумарних витратах праці конструкторів значну частку займають розрахункові роботи та роботи з виконання графічної частини проектів, які досить часто мають рутинний характер. Наприклад, для підготовки виробництва сучасного легкового автомобіля необхідно виконати до 10 тисяч робочих креслень. У структурі витрат на проектно-конструкторські роботи все ще велика частка витрат, які не є головними в процесі створення конструкцій виробів. На стадії розробки робочої конструкторської документації, яка займає найбільшу у часі частину проектно-конструкторських робіт, творча робота конструкторів становить лише 20—25 % від загальних затрат часу. Решта часу витрачається на корегування та контроль документації, її розмноження тощо.

Одним зі шляхів інтенсифікації проектно-конструкторських робіт може бути залучення додаткового конструкторського персоналу і відповідної техніки для виконання поставлених перед конструкторами завдань (засоби організаційної техніки, розмноження документації тощо). Практика свідчить, що вказані вище засоби інтенсифікації конструкторських робіт себе вже майже повністю вичерпали. Вихід з цього становища слід шукати у новому підході до процесів розробки виробів, використовуючи при цьому досягнення конкретних технічних дисциплін — математики та засобів обчислювальної техніки. Тільки автоматизація проектно-конструкторських робіт може вирішити проблеми якісної та своєчасної розробки документації. Практична реалізація цілей та ідей автоматизації проектно-конструкторських робіт здійснюється в межах систем автоматизованого проектування (САПР).

САПР становить комплекс заходів з автоматизації процесів проектування виробів на основі застосування сучасних технічних пристроїв, серед яких провідне місце займають засоби електронно-обчислювальної техніки. САПР включає в себе також колектив спеціалістів проектно-конструкторської організації, які виконують автоматизоване проектування. В основу САПР покладено математичне моделювання процесів проектно-конструкторських робіт.

Залежно від типу документації, яку необхідно розробити, розрізняють класи САПР для виробів машино- та приладобудування, для технологічних процесів тощо. У свою чергу, кожний клас САПР може бути розділений на підкласи залежно від різновиду об'єкта, який проектується (інструмент, машина тощо).

Технічною базою автоматизації праці конструкторів є комп'ютерна техніка. Досить ефективними є технічні засоби, які утворюють автоматизовані робочі місця (АРМ).

АРМ — це комплекс взаємопов'язаних технічних засобів, які забезпечують виконання усіх етапів перетворення та обробки інформації при автоматизованому проектуванні. АРМ дозволяють поєднувати ручні та машинні методи проектування. При цьому не зменшується активна роль конструкторів у їх творчій праці.

Прикладом автоматизації проектних розрахунків з використанням САПР може слугувати система проектування силових приводів промислового обладнання. Ця система передбачає розподіл функцій між конструктором та персональним комп'ютером в процесі ескізного проектування, коли конструктор виконує операції творчого змісту, а ПК виконує операції рутинного характеру. Наприклад, конструктор задає ПК "німу" кінематичну схему машини, яку він проектує, а також її головні параметри (потужність, кількість обертів двигуна, розміри приводу тощо). ПК на основі отриманих від конструктора даних здійснює підбір всіх інших параметрів приводу (валів, підшипників та інших деталей). Вибір цих параметрів ПК здійснює на основі умов міцності, рівня шуму, розмірів та інших вимог до виробу, що проектується. Структура технічного комплексу САПР, який включає в себе АРМ, показана на рис. 13.1.

Застосування в проектно-конструкторських роботах САПР є найбільш ефективним при проектуванні груп виробів, які мають конструктивну, технологічну та експлуатаційну схожість. САПР також доцільно застосовувати при проектуванні типових конструкцій певних виробів. Прикладом таких конструкцій можуть бути штампи, зубчаті передачі, редуктори, насоси тощо.

Обсяги робіт, які виконуються під час проектно-конструкторських робіт за допомогою ПК, постійно збільшуються. На підприємствах необхідно запроваджувати комплексну механізацію та автоматизацію робіт, пов'язаних зі збереженням, обміном, пошуком та розмноженням конструкторської документації. Для цих цілей може використовуватись одна з підсистем САПР, а саме інформаційно-пошукова система (ІПС).

ІПС в проектно-конструкторських організаціях є складовою технічної підготовки виробництва. Це дає змогу: суттєво підвищити рівень уніфікації та стандартизації конструкцій за рахунок оперативного пошуку необхідних стандартів та конструкторських рішень; покращити систему обліку змін, які вносяться до конструкторської документації; забезпечити конструк

торів широкою інформацією у питанні, яке вирішується, починаючи від патентних формулярів і закінчуючи оригіналами та копіями раніше розроблених креслень конструкцій, які мають схожі ознаки. Принципова схема роботи ІПС у відділі головного конструктора підприємства показана на рис. 13.2.

5. Планування, фінансування і звітність про виконання науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт

План НДР на підприємстві узагальнює усі види робіт за такою структурою: 1) найменування теми чи комплексної проблеми; 2) найменування етапу чи виду робіт; 3) обсяг робіт, у т. ч. з поділом за роками (кварталами, місяцями); 4) калькуляція витрат (устаткування, матеріали, заробітна плата, нарахування на заробітну плату та ін.); 5) джерела фінансування; 6) відповідальний керівник теми і склад виконавців; 7) субпідрядники; 8) термін виконання; 9) очікувані результати та форми реалізації, економічний ефект.

План НДР (довгостроковий — на п'ять років) чи середньо-строковий (на рік-два) у науковій установі формується на підставі угод на створення (передачу) науково-технічної продукції. В угоді вказується місце і дата її укладення, дані про виконавця і замовника, їх керівників.

У першому розділі визначається предмет угоди, тобто який вид науково-технічної продукції виконавець передає, а замовник приймає. Зазначаються наукові, технічні, економічні та інші вимоги до науково-технічної продукції, яка є предметом угоди. Замовник несе відповідальність за актуальність заявленої ним роботи, термін та масштаби практичного використання отриманих виконавцем результатів. Виконавець повинен забезпечити високий рівень та якість виконуваної роботи. Зміст і термін виконання основних етапів визначаються календарним планом, який є невід'ємною частиною договору. Прийняття та оцінювання науково-технічної продукції здійснюється згідно з вимогами технічного завдання (ТЗ).

У другому розділі угоди вказується вартість роботи та порядок розрахунків. Замовник зобов'язується перерахувати виконавцю відповідно до протоколу про договірну ціну певну суму, у тому числі з поділом за етапами. Оплата за виконання НДР проводиться поетапно і, зазвичай, з авансовою платнею. Рахунки виконавця сплачуються замовником у встановленому порядку на підставі актів здавання-приймання науково-технічної продукції за виконаний етап чи після завершення НДР.

Третій розділ угоди передбачає порядок здавання і прийняття робіт, перелік наукової, технічної та іншої документації, яка підлягає оформленню і здаванню виконавцем замовнику на окремих етапах виконання та в цілому за угодою, порядок приймання науково-технічної продукції, визначений технічним завданням, що є невід'ємною частиною угоди. У разі заміни під час виконання угоди замовником чи виконавцем виду роботи, сторони укладають додаткову угоду. Після завершення робіт виконавець подає замовнику акт здавання-приймання науково-технічної продукції з додатком до нього комплекту наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням і умовами угоди.

Четвертий розділ передбачає визначення відповідальності сторін за виконання укладеної угоди.

У п'ятому розділі угоди враховуються особливості дотримання прав сторін на науково-технічну продукцію та інші умови на розсуд учасників НДР.

У шостому розділі визначається термін дії угоди та юридичні адреси сторін. До угоди додаються технічне завдання, а також протокол договірної ціни.

Організація наукових досліджень та проектно-конструкторських робіт

6. Організаційні форми проведення наукових досліджень і проектно-конструкторських робіт.

Суб'єктами науково-технічної діяльності є юридичні та фізичні особи, які безпосередньо беруть участь у процесі створення і впровадження науково-технічної продукції. Основним суб'єктом науково-технічної діяльності є науковий та науково-технічний працівник, який займається самостійно або у різноманітних організаційних формах науково-дослідною, проектно-конструкторською та іншою науковою діяльністю. Науково-технічна організація (НТО) — трудовий колектив, який використовує засоби виробництва для створення і реалізації науково-технічної продукції. НТО класифікуються: за формами власності на засоби виробництва; змістом та результатами діяльності; за ступенем підлеглості та організаційними формами; ступенем самостійності.

За формами власності виділяють такі типи НТО: державні; колективні (акціонерні, кооперативні, громадські, державно-колективні, асоціації); іноземні (міждержавні, змішані); приватні.

За змістом та результатами діяльності, способом поєднання наукових та виробничих функцій можна виділити такі типи НТО: інститут — організація загальнонаукового профілю, що спеціалізується на фундаментальних дослідженнях і відповідає за розвиток певної сфери науки; науково-дослідний інститут (НДІ) — галузева (міжгалузева) організація, яка спеціалізується на прикладних дослідженнях, розробках і відповідає за науково-технічний рівень певної галузі, міжгалузевого комплексу (підгалузі) виробництва або науково-технічний напрям; проектно-конструкторські технологічні організації (ПКТО) — галузеві НТО, які спеціалізуються на конструкторських, технологічних розробках, проектуванні нових або реконструкції діючих виробництв, відповідальні за конкурентоспроможність продукції, технології у певній галузі; інститути техніко-еконо-мічних досліджень, науково-технічної інформації, центри наукової організації праці виконують організаційні розробки, здійснюють консультаційні та інші науково-технічні послуги підприємствам та НТО; організації науково-технічного обслуговування — центри колективного користування приладами, устаткуванням, їх прокату, оренди, обчислювальні, комп'ютерні, аналітичні, випробувальні, метрологічні, консультаційні, маркетингові, посередницькі центри, фірми, які надають НТО та підприємствам різнобічні послуги щодо впровадження науково-технічних нововведень.

За ступенем самостійності розрізняють НТО: галузеві НТО у складі підприємств, які відповідають за організаційно-технічний рівень виробництва, вдосконалення технологій, підвищення якості, конкурентоспроможність, своєчасне оновлення продукції; НТО у складі компаній, корпорацій, науково-виробничих об'єднань, які несуть відповідальність за створення високоефективних комплексів машин, устаткування, технологічних процесів, що визначають інноваційний рівень галузі; НТО міністерств та концернів (асоціацій), що здійснюють дослідження і розробки загальногалузевого характеру); академічні (АН України, спеціалізовані АН (інженерні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні, суспільних наук); вузівські; міжгалузеві.

За організаційними формами і ступенем самостійності виділяють НТО: самостійні, підлеглі відомству; самостійні позавідомчі (орендні, кооперативні, громадські, акціонерні); такі, що входять до складу різних об'єднань на правах самостійної одиниці; у складі підприємств, організацій на правах структурної одиниці або підрозділу; тимчасові (венчурні) цільові НТО.

Організаційна структура управління науково-технічними розробками — це упорядкована у просторі й часі спільність фахівців, яких об'єднує намагання досягти визначених цілей. Окреслюючи мету діяльності наукової установи, її стратегічні й тактичні завдання, напрями дій (що робити?), необхідно підібрати, розставити працівників (хто?), які мають виконувати намічене в установлені терміни (коли?) і з відповідною результативністю (як?).

Керівник у науково-технічній сфері повинен: завдяки своїм особистим якостям, досягненням у відповідному напрямі науки бути діяльним керівником наукового підрозділу; відображати інтереси, цілі та стратегії як вищого керівництва підприємства, так і працівників підрозділу; входити до складу вищого керівництва, а не лише виступати у ролі консультанта; створювати атмосферу здорової амбіційності, вмотивованості для досягнення відчутних успіхів у творчій діяльностіЗалежно від впливу значної кількості як зовнішніх, так і внутрішніх факторів трапляються різні види організаційних структур управління науково-технічною діяльністю. Найбільш розповсюджені такі їх види: організація за дисциплінами (традиційна, функціональна, профільна); управління проектами; організація за продуктом; матрична організація; венчурне управління.

Завдання підсистеми наукової підготовки виробництва в умовах великих наукових структур реалізують науково-дослідні інститути або спеціальні конструкторські бюро (ЦКБ, СКБ), науково-дослідні лабораторії. Основною ланкою НДІ є науково-дослідний відділ, до складу якого на правах структурних підрозділів можуть входити лабораторії, сектори, бюро.

Під організаційною структурою управління НТО розуміють сукупність основних та допоміжних відділів, секторів, бюро, лабораторій, макетних та експериментальних цехів, служб, адміністративно-управлінських підрозділів, форми їх спеціалізації та систему виробничих зв'язків. Структура НДІ визначається характером і обсягом виконуваних робіт, а також формою його спеціалізації. Зазначимо, що структура основних науково-дослідних відділів та НДІ у цілому може формуватися за такими принципами: системним (тематичним, дисциплінарним), галузевим (функціональним), змішаним.

Організаційна форма наукових досліджень може бути різно-рівневою: від одного (групи, бригади, ланки, невеличкої фірми) до чотирьох чи п'яти рівнів (група — сектор (лабораторія) — відділ — відділення — НДІ), що залежить від багатьох факторів і насамперед від обсягів фінансування.

Сучасна тенденція полягає у тому, що заводські конструкторські підрозділи збільшують обсяги проектно-конструкторських робіт, залишаючи за конструкторськими інститутами лише вирішення особливо важливих проблемних питань.

На переважній більшості машинобудівних заводів функціональні схеми управління передбачають розподіл відділу головного конструктора (ВГК) підприємства на окремі відділи, які спеціалізуються на функціонально відокремлених частинах виробів або напрямках конструкторських робіт. Склад і найменування таких відділів визначається специфікою та галузевою приналежністю підприємства. У загальному вигляді такі відділи можуть мати, наприклад, такі назви: відділ каркасно-силових конструкцій, відділ систем і приладів, відділ електрообладнання, загальнотехнічний відділ тощо.

Керівництво відділами здійснюють начальники відділів — заступники головного конструктора за напрямками роботи. Вони вирішують усі питання і несуть відповідальність за результати роботи відділів, які їм підпорядковані. Для невеликих за чисельністю та обсягами робіт ВГК такий принцип струк-туризації може бути реалізований шляхом створення дрібніших конструкторських підрозділів: секторів, груп, підгруп чи навіть окремих виконавців.

У рамках предметно-функціональної структури ВГК шляхом розподілу та поглиблення спеціалізації конструкторських робіт є можливість сформувати дві групи підрозділів, а саме: спеціалізовані відділи для виконання тих чи інших проектно-конструкторських робіт, які звільнені від виконання другорядних, не властивих для них робіт, і відділи, що зорієнтовані головним чином на виконання функцій допоміжного та обслуговуючого характеру. Наприклад, до складу загальнотехнічно-го відділу ВГК підприємства можуть входити: бюро планування, контролю та диспетчерування проектно-конструкторських робіт; експериментальна дільниця; бюро з розмноження технічної документації. Така організаційно-структурна основа сприяє створенню умов для більш поглибленої диференціації робіт усередині кожного конструкторського відділу, впливає на підвищення продуктивності конструкторської праці.

Розробка проекту сучасної машини є складним трудомістким процесом, який потребує кваліфікованої роботи цілого конструкторського колективу. У процесі розробки проекту сучасної машини чисельність та якісний склад конструкторського колективу змінюється при переході від однієї стадії проектування до іншої. Ці зміни обумовлюються насамперед специфікою конструкторських документів, яка розробляється на різних стадіях проектування.

Залежно від кваліфікації до конструкторів висувають різні посадові вимоги. Скажімо, головний конструктор проекту повинен мати найвищу кваліфікацію та очолювати усі роботи з конструювання машини. Він вирішує усі технічні та організаційні питання у процесі проектування, починаючи від розробки технічного завдання і завершуючи здаванням машини в експлуатацію.

Провідний конструктор (конструктор І категорії) має високу кваліфікацію, яка дає йому змогу керувати конструюванням певної складової частини машини. Провідні конструктори можуть розробляти основоположні конструкторські документи, а саме: креслення загальних видів та вузлів машини, найважливіші схеми, технічні умови, пояснювальні записки, програми і методики випробувань, інструкції з експлуатації тощо.

Старший інженер (конструктор II категорії) розробляє, як правило, креслення загальних видів складових машини (вузлів), складальні та монтажні креслення, креслення складних деталей.

Інженер (конструктор III категорії) розробляє креслення загальних видів нескладних вузлів, складальні та монтажні креслення, креслення переважної більшості деталей, специфікації.

Старший технік, технік розробляють конструкторську документацію на стадії робочого проектування, тобто креслення нескладних механізмів та деталей. Вони також розробляють різні види відомостей і таблиць. Конструктори цієї категорії, зазвичай, завершують конструкторське оформлення машин.

Кресляр виконує графічні роботи під безпосереднім керівництвом конструктора. Від кресляра вимагається знання правил машинобудівного креслення та вміння використовувати ці правила у своїй роботі, безумовно, з використанням персонального комп'ютера.

Під час конструкторських робіт для консультацій конструкторами можуть залучатися також хіміки, фізики, психологи, соціологи та інші спеціалісти, які не є членами конструкторського колективу і не беруть безпосередню участь у розробці конструкторської документації. Винятком з цього правила є дизайнери, які хоча й не розробляють конструкторську документацію, але все-таки є повноправними членами конструкторських колективів.

Дизайнерів (спеціалістів з художнього конструювання) стали включати до складу конструкторських колективів у зв'язку з підвищенням вимог до нових машин з позицій промислової естетики. Безпосередніми завданнями дизайнерів є естетичне вирішення компонувань вузлів та машин у цілому, техніко-естетичне вирішення компонувань окремих деталей та їх кольорове оформлення.

В умовах, коли над проектом машини працює конструкторський колектив, необхідна чітка організаційна система, яка дає змогу координувати в рамках цього колективу роботу кожного її члена. Це означає, що керівник проекту умовно розділяє машину на складові та доручає розробку конструкторської документації на них провідним конструкторам, які, у свою чергу, розділяють ці частини машин на окремі механізми та вузли, доручаючи їх розробку старшим інженерам та інженерам.

Згідно з вимогами стандартів ЄСКД усі креслення підлягають нормоконтролю. Це викликано необхідністю дотримання в проектно-конструкторській документації усіх норм і вимог державних, галузевих, заводських стандартів, досягнення в машинах, що проектуються, високого рівня стандартизації та уніфікації, комплектності документації, правильності позначень фізичних одиниць, скорочень слів тощо.

Нормоконтролю підлягає як проектна документація (технічна пропозиція, ескізний та технічний проекти), так і робоча документація, яка становить робочий проект. Текстові конструкторські документи (пояснювальні записки, технічні описи, технічні умови, програми і методики випробувань, інструкції з експлуатації) також перевіряються щодо дотримання вимог нормоконтролю, як і у випадках графічної конструкторської документації.

Після виконання усіх зазначених вище робіт, проект машини може бути переданий для практичного втілення певної машини у металі. У виробництво передаються копії конструкторських документів. Один екземпляр проекту машини конструкторська організація залишає у себе для контролю (контрольний екземпляр). Правила обліку, збереження та видачі виготовленої конструкторської документації єдині для всіх галузей промисловості країни і регламентуються відповідними стандартами ЄСКД.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8414. Архитектура Древнего Китая 2.77 MB
  Архитектура Древнего Китая Особенности градостроительства Древнего Китая Крепостные сооружения. Великая китайская стена. Культовое зодчество Древнего Китая Жилые здания Древнего Китая Принципы садово-парковой архитектур...
8415. Культура Древнего Китая. Даосизм и Конфуцианство 76 KB
  Культура Древнего Китая. Китай - огромная и самая населенная страна в мире, в которой живет множество разных народностей. В Китае проживают пятьдесят народностей, не считая китайской общности, состоящих из четырех основных этноязычных групп. Сегодня...
8416. Древнейший Китай 22 KB
  Древнейший Китай История Китая насчитывает по крайней мере семь тысячелетий, начиная с периода развитого неолита. Почти треть ее занимает эпоха древнекитайской цивилизации. Ее начало относят к рубежу III-II тысячелетий до х.э. Концом ее считают круш...
8417. Общая педагогика. Курс лекций 642 KB
  В пособии три части: в первой рассматриваются вопросы педагогических систем и технологий, во второй представлены сущностные характеристики современной дидактической системы проблемно-развивающего обучения и в третьей - раскрыты актуальные вопросы п...
8418. Політекономія. Конспект лекцій та плани семінарських занять 505 KB
  Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна наука Лекція 1 План 1. Виникнення політичної економії і основні етапи її розвитку 2. Предмет політичної економії. 3. Економічні категорії та закони 4.Методи дослідження соціально-економічних яви...
8419. Зіставлення художнього відтворення зради у творах О. Кобилянської та Л. Костенко про народну поетесу-співачку 70.72 KB
  Цей аспект кохання постійно хвилює людські душі, не лишає байдужою жодну людину. Звісно, що й у літературі тема любові та зради – чи не найпоширеніша та найблагодатніша для творчого вияву митця.
8420. Проектирование экологически чистого технологического процесса изготовления фланца 6Р13РФ3.64.203 1.4 MB
  Введение Главным средством интенсификации производства любого назначения является парк машин, которым располагает государство. Прогресс в развитии общества предопределяется техническим уровнем применяемых машин. Их создание, то есть конструирование ...
8421. Разработка технологического процесса восстановления блока цилиндров двигателя ЗМЗ-53-11 (ЗМЗ-53) с применением прогрессивных форм и методов организации авторемонтного производства 241 KB
  Введение Ремонт автомобилей является объективной необходимостью, которая обусловлена техническими и экономическими причинами. Во-первых, потребность народного хозяйства в автомобилях частично удовлетворяется путем эксплуатации отремонтированных а...
8422. Проектирование привода главного движения токарно-винторезного станка 268.5 KB
  Проектирование привода главного движения токарно-винторезного станка Оглавление Оглавление Выбор прототипа станка. Кинематический расчет привода. Построение структурной сетки и графика частот вращения. Расчет чисел зубьев в групповых передачах...