80319

Капітал і виробничі фонди підприємства

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Загальна характеристика капіталу та виробничих фондів. Класифікація структура облік та оцінка основних фондів підприємства. Амортизація основних фондів. Загальна характеристика капіталу та виробничих фондів Слово капітал має німецьке походження і означає вартість яка внаслідок використання найманої робочої сили дає додану вартість .

Украинкский

2015-02-16

319 KB

3 чел.

Лекція № 2

Тема лекції:

Капітал і виробничі фонди підприємства

План лекції:

1. Загальна характеристика капіталу та виробничих фондів

2. Класифікація, структура, облік та оцінка основних фондів підприємства.

3. Амортизація основних фондів.

4. Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства, їх характеристика.

5. Поняття, склад та структура оборотних коштів підприємства.

6. Нормування оборотних коштів підприємства.

7. Показники використання матеріальних ресурсів підприємства.

8. Джерела формування оборотних коштів.

9. Ефективність використання оборотних коштів

Література:

  1.  Основна:
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами і доповненнями від 06.11.2012 № 5480-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main.cgi?nger=2755-17.
  3.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII зі змінами і доповненнями від 18.12.2011 № 3384-17 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.
  4.  Афанасьев Н.В. Экономика предприятия: Учеб. пособие [Текст] / Н.В. Афанасьев, А.Б. Гончаров — X. : ИНЖЭК, 2004. — 528 с.
  5.  Василькое В.Г. Організація виробництва: Навч. посіб [Текст] / В.Г. Василькое. — К. : КНЕУ, 2005. — 524 с.
  6.  Вінш Ж. А. Планування діяльності підприємства. Підручник [Текст] / Ж. А. Вінш, М.О. Турчінюк — К. : Професіонал, 2004. — 320 с.
  7.  Додаткова:
  8.  
  9.  Додаткова:
  10.  Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероблене та доповнене. — К. : КНЕУ, 2004. — 528 с.
  11.  10. Економіка підприємства: Підручник [Текст] / За ред. А.В. Шегди. — К. : Знання, 2006. — 614 с.
  12.  11. Кожекин Г. Л. Организация производства: Учеб. пособие [Текст] / Г. Л. Кожекин, Л.М. Синица. — Минск : ИП "Экоперспектива", 1998. — 334 с.
  13.  12. Лафта Дж. К. Теория организации: Учеб. пособие [Текст] / Дж. К. Лафта — М. : Изд-во "Проспект", 2005. — 416 с.


ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Загальна характеристика капіталу та виробничих фондів

Слово "капітал" має німецьке походження і означає "вартість, яка внаслідок використання найманої робочої сили дає додану вартість". Інакше кажучи, капітал означає певну суму коштів, необхідних для того, щоб розпочати і надалі здійснювати процес виробництва матеріальних благ, тобто провадити виробничу діяльність. Капітал належить конкретному власнику або групі власників, які мають на меті, придбавши на ринку за належний їм капітал робочу силу і засоби виробництва, поєднати їх у процесі праці й отримати більшу вартість, ніж була авансована. Надалі створена таким чином більша вартість, яка називається доданою вартістю, може бути використана на розширення виробництва та утворення капіталу у вигляді акцій, облігацій, заставних листів іпотечних банків. Тобто капітал може збільшуватися у процесі так званої капіталізації, що є характерною ознакою ринкового господарювання.

Авансуючи капітал у вигляді грошей або товарів у виробництво, власник переслідує за головну мету отримання прибутку. Частина авансованого капіталу витрачається на придбання засобів виробництва і становить постійний капітал, а друга йде на оплату робочої сили, тобто є змінним капіталом. Різні частини постійного капіталу, мають різний характер обороту, і тому постійний капітал поділяють на основний і оборотний капітал.

До основного капіталу належить частина постійного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару і яка переносить свою вартість на новий продукт частинами впродовж низки періодів виробництва. До основного капіталу належать будівлі, споруди, робочі машини та устаткування, інвентар, транспортні засоби та ін. Основний капітал також містить вартість патентів, ліцензій, авторських прав, ноу-хау та ін. (рис. 2.1). Вартість основного капіталу відшкодовується власнику (виробнику) в процесі реалізації готової продукції (робіт, послуг).

Залежно від джерел формування капітал підприємства може поділятися на власний і позиковий. Власний капітал створюється на підприємстві, головним чином, за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредити і дивідендів. Позиковий капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або/та короткострокової позики, яка здійснюється зазвичай у формі банківського кредиту. Джерелом формування позикового капіталу також є кредиторська заборгованість підприємства. Тобто позиковий капітал становить також кошти, які підприємство отримує у своє розпорядження для тимчасового користування.

Власний капітал підприємства містить статутний і резервний капітали. Статутний капітал — зафіксована у вартісному вираженні сума матеріальних і нематеріальних цінностей, які передаються підприємству в постійне користування власником цих цінностей. Кожне підприємство під час державної реєстрації як юридична особа зобов'язане мати статутний капітал.

Величина і структура статутного капіталу визначається низкою умов, які необхідно враховувати під час створення підприємства. Серед цих умов слід вирізнити такі: галузь виробництва; масштаби підприємства; рівень спеціалізації та кооперування виробництва; організація обслуговування виробництва і підприємства загалом.

Статутний капітал формують і затверджують разом зі статутом підприємства. Підприємство самостійно вирішує питання щодо структури і розмірів статутного капіталу та його змін. Мінімальний рівень статутного капіталу підприємства встановлюється чинним законодавством. Збільшення статутного капіталу здійснюють за рахунок:

прибутку підприємства, який використовують для капітальних вкладень в основні фонди і для оновлення оборотних фондів підприємства;

випуску цінних паперів;

субсидій, які надходять від державних органів або ж від головної компанії (банків, фірм), якщо підприємство є дочірнім;

добродійних внесків і пожертвувань;

приєднання додаткових вкладів, паїв нових юридичних іфізичних осіб, які хочуть вкласти свої капітали у підприємство.

Вибуття статутного капіталу може бути здійснено в результаті фізичного зносу майна підприємства, аварій, поломок та ін.

Зміни статутного капіталу щорічно відображають у пасивах балансу підприємства. Роль статутного капіталу полягає в тому, що він надає фінансову стійкість підприємству і створює йому своєрідний фінансовий імідж, тобто він є головним засобом, який гарантує повернення боргів і оплату послуг згідно з договірними, фінансовими і комерційними зобов'язаннями підприємства.

На діючих підприємствах статутний капітал зосереджено в: основних фондах підприємства; оборотних фондах підприємства; резервному капіталі підприємства.

Резервний капітал — це частина капіталу підприємства, яка утворюється за рахунок відрахувань від отриманого підприємством прибутку. Цей капітал використовують для покриття витрат у операційній діяльності підприємства, відновлення основного капіталу та виплат дивідендів (для акціонерних товариств) у разі, коли поточного прибутку для цього недостатньо. Мінімальний і максимальний розміри резервного капіталу підприємства встановлено чинним законодавством України.

У процесі виробництва працівники підприємств за допомогою засобів праці здійснюють вплив на предмети праці, перетворюючи їх на різноманітні види готової продукції. Засоби праці (машини, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби) відіграють винятково важливу роль у розвитку продуктивних сил суспільства і, окрім того, разом з предметами праці (сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, паливом) утворюють засоби виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства.

Складникам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні й оборотні фонди і завдяки цьому обґрунтовано тлумачити сутність і значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.

Основні фонди — це засоби праці, які діють у процесі виробництва впродовж довготривалого проміжку часу, зберігаючи свою натурально-речову форму, та переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами, тобто у міру їхнього зносу.

Суть основних фондів можна охарактеризувати таким чином:

вони матеріально втілені в засоби праці;

їхня вартість частинами переноситься на виготовлену продукцію (роботи, послуги);

вони зберігають свою натурально-речову форму довго тривалий період у міру їхнього зносу;

вони відтворюються за рахунок амортизаційних відрахувань по закінченню строку служби.

Залежно від призначення основні фонди поділяють на виробничі та невиробничі фонди. До виробничих фондів належать такі основні фонди, які беруть участь у виробничих процесах безпосередньо (верстати, обладнання та ін.) або створюють умови для проведення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди). Невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі у виробничих процесах. Прикладом цих фондів є об'єкти культурно-побутового призначення (клуби, медичні заклади, заклади громадського харчування і торгівлі), які перебувають на балансі підприємства.

2. Класифікація, структура, облік та оцінка основних фондів підприємства.

Основні фонди – засоби праці, що використовуються у виробничий діяльності підприємства впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх вводу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом.

Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних груп в загальному обсязі основних фондів. Її аналіз дозволяє оцінити співвідношення різних видів основних фондів, надати характеристику змінам в їх складі.

Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято іменувати матеріально-технічною базою підприємства.

Класифікація основних фондів підприємства:

1. За характером використання (основні виробничі фонди, невиробничі фонди)

2. За цільовим призначенням (будівлі та споруди, транспортні засоби, інвентар, інструменти)

 3. За участю у виробничому процесі (пасивні основні фонди, активні основні фонди)

·4. За належністю до підприємства (власні основні фонди, орендовані основні фонди)

5. За станом фактичного використання (основні фонди, що використовуються в основній господарський діяльності; основні фонди, що здані в оперативну або фінансову оренду (лізінг); основні фонди, що тимчасово не використовуються)

· 6. За джерелами фінансування (основні фонди, що внесені до статутного фонду підприємства; основні фоди, що придбані за рахунок власних коштів; основні фонди, що придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів; безплатно отримані основні фонди).

Методи оцінки основних фондів підприємства

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри - потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.

Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності. Оцінка у натуральному виразі може проводитися шляхом інвентаризації.

Для оцінки основних фондів у вартісному вимірі використовується первісна, відновнувальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають балансовою вартістю.

Первісна балансова вартість обкта основних фондів (Вп) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

Вп = Ц + З + С + М, грн.,

де Ц – цінаа обладнання, грн.,

З – збори, мита, непрямі податки, грн.,

С – витрати на страхування ризиків, грн.,

М – витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану основних фондів, грн.

Під відновну вальною (переоціненою) вартістю основних фондів розуміють вартість їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку   зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів в певний проміжок часу.

Переоцінену вартість основних фондів (Впер) можна визначити за формулою:

В пер = Вп × І пер, грн.,

де І пер- індекс переоцінки основних фондів.

І пер = ,

де Всправ – справедлива вартість основних фондів, грн.,

Взал – залишкова вартість основних фондів, грн..

Залишкова вартість(В зал) основних фондів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг).

В зал = Вп (Впер) – Зн, грн..

або Взал = , грн.,

де Зн – сума зношення основних фондів, грн.

Справедлива вартість –це первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об’єкт може бути обмінено в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами.

Всправ = Взал × Іпер, грн..

Ліквідаційна вартість (Влікв) – це залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням. За цією вартістю підприємство може реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

· Бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка враховує вплив на вартість основних фондів діючого (державою  визначеного) механізму її амортизації;

· Реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних фондів в результаті фізичного та морального зносу.

Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.

Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розуміти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання  або впливу на них природних сил.

Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) - це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".

Цикл відтворення основних фондів не слід плутати з поняттям "обіг основних фондів", яке відображає проміжок часу, протягом якого відбувається відновлення вартості основних фондів через механізм амортизаційних відрахувань.

Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.

Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням основних фондів і спрямований на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, змінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи.

Моральне зношування – це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Класифікація основних фондів

В даний час центральне статистичне управління класифікує основні фонди промисловості по наступних основних групах.

1. Будівлі.  До цієї групи відносять будівлі основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративної будинку підприємств.

2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки, нафтові і газові свердловини, гідротехнічної й іншої споруди.

3. Передатні пристрої.  Це пристрої, за допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної або іншої енергії до місць її споживання.

4. Машини й устаткування.  У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни.  У даній групі виділяються дві підгрупи:

а) силові машини й устаткування;

б) робочи машини й устаткування.  

До першої підгрупи відносять парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни внутрішнього паління й інші первинні і вторинні двигуни.  В другу підгрупу входять верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні стани й інші машини й устаткування.

5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: цеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д.

6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди.  Сюди відносять інструменти ріжучі, що давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов труда (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).

Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар із терміном служби понад один рік і вартістю більш 500 грн за одиницю.  Інший інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що теоретично вони по всіх економічних ознаках повинні відносити до основних фондів) у господарській практика прийнято вважати оборотними фондами.

Кожна група приведеної класифікації у свою чергу підрозділяється на підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.

Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі виробництва.  Робочи машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносять до активно діючої частини основних фондів.  Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

Структура основних фондів

Користуючись цим групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів.  Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньої вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди.  Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну стоймосну одиницю основних фондів.

Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей.  Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів.  Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електро-озброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво.  Домагаючись зниження вартості будівництва.  наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в підвищенні частки машин і устаткування найбільше активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу .

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування.  Це можливо завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі.  Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).  

3. Амортизація основних фондів

Амортизація процес поступового відшкодування зносу основних фондів шляхом перенесення їх вартості на собівартість готової продукції.

Під методом нарахування амортизації мається на увазі розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у повному системному порядку.

В основі процесу амортизації ОФ є певні норми амортизації (На), тобто річні відсотки відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

На = ×100%,

де Тсл – термін корисного використання (служби) основних фондів (амортизаційний період), роки.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для нарахування амортизації ОФ поділяються на чотири групи:

  •  Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального  поліпшення земель;
  •  Група 2 – автомобільний транспорт і запасні частини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське обладнання, пристрої і прилади до них;
  •  Група 3 – сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча худоба та інші ОФ, що не ввійшли до груп 1,2 і 4;
  •  Група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування і друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації.

За вітчизняним законодавством існує два підходи до здійснення амортизаційних відрахувань. Це зумовлено двома підходами до ведення обліку на підприємствах: бухгалтерським і податковим.

За бухгалтерським обліком розрізняють наступні види амортизації:

· Лінійна амортизація;

· Амортизація по залишковій вартості;

· За обсягом виробництва.

Лінійна амортизація передбачає відшкодування зносу на собівартість готової продукції рівними частками. Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості об’єкта ОФ та норми амортизації (На):

А = , грн.

Амортизація по залишковій вартості передбачає нерівномірне відшкодування вартості основних фондів на собівартість готової продукції. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

На = 1-× 100%,

Де п  - термін корисного використання (служби) ОФ, років.

 Приклад: розрахувати суму амортизаційних відрахувань за методом залишкової вартості, якщо первісна вартість обладнання 900000 грн., норма амортизаційних відрахувань 30 %, амортизаційний термін основних засобів 5 років.

Нарахування амортизації за методом залишкової вартості

Таблиця 1

Рік

Залишкова вартість на початок року, грн.

Середньорічна сума амортизаційних відрахувань, грн.

Залишкова вартість на кінець року, грн.

1

900 000

270 000

630 000

2

630 000

189 000

441 000

3

441 000

132 300

308 700

4

308 700

  92 610

216 090

5

216 090

  64 827

151 263

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) (Qфакт) та виробничої ставки амортизації (Са):

А = Qфакт×Са, грн.,

Са = ,

де Qплан – загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити із використанням об’єкта основних засобів, грн.

За податковим обліком суми амортизації звітного періоду (А) визначаються множенням балансової вартості групи ОФ на початок звітного періоду (Бпі) на відповідну норму амортизації (На), тобто

А = , грн.,

Бпі = Бп(і-1) + П(і-1) – В(і-1) – А(і-1), грн.,

де Бп(і-1) – балансова вартість групи ОФ на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П(і-1) – сума витрат на придбання ОФ, їх  капітальний ремонт, реконструкція, модернізація та інші види поліпшень протягом

Періоду, що перебував звітному, грн.;

В(і-1) – сума виведених з експлуатації ОФ протягом періоду, що перебував звітному, грн.;

А(і-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн..

Норми амортизаційних відрахувань, що діють в україні з 1 січня 2004 р., за групами ОФ становлять:

 Група 1 – 8% річна, 2% квартальна норми;

 Група 2 – 40% річна, 10% квартальна норми;

 Група 3 – 24% річна, 6% квартальна норми;

 Група 4 – 60% річна, 15% квартальна норми.

 

4. Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства, їх характеристика

 Нематеріальні ресурси підприємства – це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та не визначені майбутні розміри цих доходів.

 За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або у зв’язку з рідкістю ресурсів. Використання таких ресурсів або робить  їхніх власників єдиним виробником продукції, або забезпечує зменшення витрат проти інших виробників.

 Специфічними рисами нематеріальних ресурсів є:

  •  Відсутність матеріальної основи для отримання вигод;
  •  Умовна невіддільність від суб’єкта господарювання;
  •  Тривалий термін використання;
  •  Відсутність корисних відходів;
  •  Невизначеність усього спектру можливих ефектів від використання;
  •  Підвищений рівень ризику на стадії створення та використання.

До нематеріальних ресурсів належать:

  •  Винаходи, об’єктами яких можуть бути продукти та способи їх одержання;
  •  Промислові зразки- нове художньо-конструктивне вирішення виробів, коли досягається єдність технічних та естетичних властивостей;
  •  Товарні знаки та знаки обслуговування – оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників; головне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує дві функції: є рекламою товару і гарантуванням його якості;
  •  Фірмові найменування – це стале позначення підприємства або особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність;
  •  Об’єкти авторського права – що охороняються авторським та суміжним правом;
  •  Раціоналізаторські пропозиції – це технічне вирішення, що є новим і корисним для підприємства,
  •  Ноу-хау – це знання чи досвід технічного, організаційного, виробничого й економічного характеру, що можуть бути практично використані і і принести власникові певні переваги;
  •  Комерційна таємниця – це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Нематеріальні активи – це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою одержання доходу.

5. Поняття, склад та структура оборотних коштів підприємства.

Оборотний капітал — частина постійного капіталу, що формується з грошових коштів та їх еквівалентів (короткострокові, високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в грошові кошти і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості), дебіторської заборгованості (заборгованість фізичних та юридичних осіб підприємству), а також з інших матеріальних ресурсів, що призначені для споживання під час виробництва, перебувають в процесі виробництва чи призначені для реалізації.

Оборотні засоби — це авансовані грошові кошти в оборотні фонди та фонди обігу для забезпечення безперервного виробничого процесу та надходження в майбутньому на підприємство економічних вигод (грошових коштів).

Оборотні засоби складаються з двох частин: оборотних фондів та фондів обігу. Всі елементи оборотних фондів та один елемент фондів обігу — готова продукція — нормовані елементи.

Розподіл оборотних засобів на оборотні фонди та фонди обігу, нормовані та ненормовані елементи наведено на рис. 3.1.

Оборотні засоби одночасно перебувають у грошовій і товарній формах на всіх стадіях.

Оборотні фонди складаються з таких елементів: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси — це ресурси, що утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, закуплених напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, тари, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних інструментів та господарського інвентарю, що використовуються менше одного року, а також інших матеріальних цінностей аналогічного призначення. Вони переносять свою вартість на вартість продукції, що виготовляється після їх передачі у виробництво.

Незавершене виробництво — це ресурси, які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту

виробництва: деталі, вузли, вироби, що потребують подальшої переробки для виготовлення готової продукції. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. На цій стадії нараховується заробітна плата цеховому персоналу, що включається до собівартості продукції.

Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що мають місце у певному періоді, але на собівартість продукції (робіт, послуг) будуть віднесені у наступні періоди; це витрати на підготовку виробництва, винахідництво і раціоналізацію, передплату періодичних видань тощо.

Фонди обігу складаються з таких елементів: залишки готової продукції на підприємстві, відвантажена продукція, грошові кошти та дебіторська заборгованість.

Готова продукція — це виготовлена продукція, що відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом, та утримується на підприємстві для подальшого продажу.

Відвантажена продукція — це готова продукція, що відвантажена покупцю, але право власності на яку ще не перейшло до покупця. Момент передачі права власності визначається в договорі на продаж і залежить від базових умов поставки. Базові умови поставки визначаються за Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС.

Дебіторська заборгованість — заборгованість юридичних та фізичних осіб підприємству. Наприклад, заборгованість покупців за реалізовану продукцію, заборгованість підзвітних осіб тощо.

Грошові кошти — це готівка на підприємстві та кошти на поточних рахунках в банках.

Частка кожного елементу оборотних засобів у загальному обсязі характеризує структуру оборотних засобів підприємства.

Останніми роками у промисловому секторі економіки України частка оборотних фондів в оборотних засобах в середньому становила близько 70—72 %, а частка фондів обігу — 28—ЗО %. У структурі оборотних фондів виробничих підприємств України переважають виробничі запаси, частка яких досягає в середньому 65—70 %, а незавершене виробництво становить приблизно 20—25 %. Тенденцією в динаміці структури оборотних фондів є поступове зменшення відносних розмірів виробничих запасів і збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів. У структурі фондів обігу вартість залишків готової продукції становить 15—17 %.

 

6. Нормування оборотних коштів підприємства.

Нормування оборотних коштів (розрахунок нормативу) - визначення за науково-обгрунтованою методикою необхідної (нормативної) величини грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції (надання послуг).

Основним методом нормування оборотних засобів є метод прямого розрахунку, тобто розрахунок запасів по кожному елементу оборотних засобів в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва. Метод прямого розрахунку – це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних  коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції).

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається з формули:

Н = ОN,

де Н – норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів (тис. грн.); О – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн); N – норма оборотних коштів (днів).

Одночасне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво без відрахування поворотних відходів.

Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів; технологічний запас, поточний (складський) запас; гарантійний (страховий запас).

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.

Підготовчий запас – це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу. Норма технологічного запасу визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Поточний запас – норма оборотних коштів у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас.

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий встановлюється, як правило, в межах 50% поточного запасу.

Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво.

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для господарських потреб виробництва.

Норматив оборотних коштів щодо тари визначається множенням норми, вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.

Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устаткування і транспортних засобів визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.

залежить від складу цієї статті. Визначається окремо для кожної групи незалежно від характеру їх використання у виробництві: малоцінний і швидкозношуваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття та інше.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартість окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховано також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової продукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві(Н нв) можна визначити, користуючись формулою

Н нв =  V д × Т ц × К нв,

V д – середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;

Т ц – середня тривалість виробничого циклу у днях;

К нв – коефіцієнт наростання витрат (собівартість незавершеного виробництва).

Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю й тривалістю виробничого циклу не спричиняє труднощів. Перший з них обчислюється діленням запланованого (очікуваного) випуску продукції на кількість днів розрахункового періоду, а другий – як середньозважена величина за питомою вагою окремих виробів (їхніх груп) у собівартості товарної продукції.

Проте за великої номенклатури продукції, що виготовляється, описаний спосіб визначення коефіцієнта наростання витрат є надто трудомістким. Тому на підприємствах, що продукують матеріаломістку продукцію і через це мають велику частку одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за такою спрощеною формулою:

К нв = С пц + 0,5 С рц : С в,

Де С пц – первісні витрати на початку (у перший день) виробничого циклу;

С рц – решта витрат на виготовлення виробу;

С в – виробнича собівартість виробу.

Приклад

На підприємствах, що виготовляють матеріаломістку продукцію і де велика частка одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати, користуючись спрощеною формулою

Де Впц — первинні витрати на початку (у перший день) виробничого циклу;

Врц — решта витрат на виготовлення виробу;

Свв — виробнича собівартість виробу.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів обчислюють на підставі залишку коштів на початок пері-°ДУ (В™4) та суми витрат протягом розрахункового періоду (^мп)3 вирахуванням величини наступного погашення витрат за рахунок витрат періоду (BneD):

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції на складі підприємства визначають множенням вартості (виробнича собівартість) одноденного випуску готових виробів (Уд) на норму їх запасу на складі у днях (Тг):

При цьому норма складається з кількості днів (діб), необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, пакування та відвантаження замовникам (споживачам), а також оформлення банківських платіжних документів.

7. Показники використання матеріальних ресурсів підприємства.

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з них є матеріаломісткість.

Матеріаломісткість

Абсолютна

Питома

Загальна

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

Питома матеріаломісткість – це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. Її можна обчислити:

Мм =  або ,

Де Мз – загальна сума матеріальних затрат, грн.;

Q, N – обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках, відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (Мв):

Мв = .

8. Джерела формування оборотних коштів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою діяльністю роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Значна частка оборотних фондів підприємства належить виробничим  запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.

Джерелами формування власних оборотних коштів є:

наявність власних оборотних коштів (оборотних активів) на початок планового року;

сталі пасиви:

стала заборгованість по зарплаті із врахуванням на соціальні заходи;

резерв наступних витрат;

заборгованість постачальникам за платіжними вимогами-дорученнями;

заборгованість за державними поставками;

економія по незавершеному будівництву, що здійснюється господарським способом.

прибуток, який використовують на приріст нормативу оборотних коштів;

короткострокові позики.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства використовуються на його розсуд.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, проте йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви – це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не відокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за  відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх оборот. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

9. Ефективність використання оборотних коштів

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне економічне використання оборотних коштів суб’єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні заходи.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює:

по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства;

по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Коефіцієнт оборотності (Коб) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.

Коб = , оборотів/рік.

Середньорічний залишок нормативних оборотних коштів (Sноз) можна знайти із залежності:

Sноз = , грн.,

Де S1, S2…S12 – середньомісячні залишки нормованих оборотних коштів, грн..

Коефіцієнт завантаження (Кзав) показує скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції.

Кзав = .

Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) (Тоб) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу – 90 днів, року – 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період.

Тоб = , дні.

Показник рентабельності оборотних коштів, обчислюється як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Сума вивільнення у результаті прискорення оборотності оборотних засобів (ΔSноз) можна обчислити за формулою:

ΔSноз = ×(Тоб.баз – Тоб.зв), грн.,

Де РПзв – обсяг реалізації у звітному році, грн.;

Тоб.баз, Тоб.зв – середня тривалість одного обороту оборотних засобів, відповідно, у базовому і звітному роках, днів.

Оборотність оборотних засобів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема приріст прибутку на рівень рентабельності.

Сума приросту прибутку (збитків) (ΔП), одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних засобів, може бути розрахована за формулою

ΔП = Пр.баз ××- Пр.баз, грн.,

Де Пр.баз – прибуток від реалізації продукції у базовому році, грн.;

Sбаз, Язв – відповідно середньорічні залишки нормованих оборотних засобів у базовому і звітному роках, грн.;

РПбаз – обсяг реалізації у базовому році, грн.

Вплив використання оборотних засобів на рівень рентабельності визначається за формулою:

ΔР = - Рзв, %,

Де ΔР – зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни середніх залишків нормованих оборотних засобів, %;

П бал.зв – балансовий прибуток у звітному році, грн.;

S сер.зв – середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році, грн.;

Рзв – загальна рентабельність виробництва у звітному році,%.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82060. Вертайтеся додому, журавлі! 79.5 KB
  Краю мій, мій рідний краю! Який ти безмежний, мальовничий, багатий на звичаї та обряди і водночас скільки випало на твою долю випробувань і страждань. Скільки людей змушені були покинути тебе у пошуках кращої долі. Одними із перших стали мешканці Небилова, які у далекому 1891 полинули як ті журавлі за океанські води.
82061. Вплив антропогенних факторів на репродуктивну функцію людини 173.5 KB
  Цілі: Узагальнити знання учнів про індивідуальний розвиток організму його залежність від умов зовнішнього середовища; виховувати почуття відповідальності за власне здоров’я та здоров’я майбутніх дітей; формувати навички здорового способу життя; сприяти екологічному вихованню учнів...
82062. Я єсть народ… Двомовна музично-поетична композиція, присвячена 65 річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників 75.5 KB
  Славним ветеранам Великой Отечественной, выстоявшим, победившим, подаривши миру жизнь и счастье, посвящается. Досі ще не визнаним ветеранам Великої Вітчизняної, бійцям Української повстанської армії, що боролись за щастя рідної землі...
82064. За мир у всьому світі – це значить за життя! (до 66 річниці з Дня Перемоги) 34.5 KB
  Мета заходу: Оглянути героїчні, бойові сторінки історії життя нашого народу в боротьбі за свободу і незалежність. Акцентувати увагу учнів на розкриття великого подвигу народу у Великій Вітчизняній війні, бо без пам’яті про тих, хто приніс нам довгоочікувану Перемогу, відстоявши мир на землі, не може бути щасливого майбутнього.
82065. Людина для професії чи професія для людини? 118 KB
  Привернути увагу підлітків до питання вибору професії та її значення, звернути увагу на фактори, що обумовлюють вибір людиною тієї або іншої спеціальності, поговорити про помилки, які допускаються при обранні професії, наголосити на важливості прийняття правильного вибору фаху для подальшого щасливого життя.
82066. ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ У. ШЕКСПІРА 68.5 KB
  Великим святом в Англії вважається 23 квітня день народження Уільяма Шекспіра.Ім’я Уільяма Шекспіра знайоме і дорослим і школярам усього світу. Так хто ж такий Уільям Шекспір Шекспіродне з тих чудес світу яким не перестаєш дивуватися: історія рухається гігантськими кроками змінюється образ планети...
82067. Внеклассное мероприятие по литературе игра «О, счастливчик!» 327 KB
  Что это за сказка героиней которой является домашняя птица КурочкаРяба. Как называется русская сказка написанная в XIX веке по мотивам сказки братьев Гримм Госпожа Метелица и кто её автор В. Сказка Ш. Какому датскому писателю принадлежит автобиография Сказка моей жизни Г.
82068. Виховна година: Умій сказати, умій і змовчати 213 KB
  Виходить мовчання необхідно для того щоб почути свою совість. Але в деяких випадках мовчання ускладнює ситуацію. Якщо події вчинки слова людини людей суперечать твоїм переконанням навіщо мовчати Навіщо мовчати якщо є що сказати Тож давайте поговоримо про мовчання. Про мовчання й уміння говорити у Біблії...