80331

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Все ж наближено про досягнутий рівень соціальної ефективності можна судити за таким узагальнюючим показником визначеним у динаміці як питома вага прибутку спрямованого на соціальні доходи у загальній масі чистого прибутку а також величина цього прибутку на одного середньооблікового працівника. Для оцінки рівня екологічної ефективності можуть бути використані такі показники: – частка чистого прибутку підприємства що направляється на заходи екологічного спрямування і його абсолютна величина в динаміці; – частка сільськогосподарської...

Украинкский

2015-02-16

106.5 KB

5 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 2

Лекція 5. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва

1. Суть економічної ефективності, її види.

2. Рентабельність сільськогосподарського виробництва.

3. Шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

1. Суть економічної ефективності, її види.

Термін  «ефективність» є похідним від терміну «ефект». Ефект походить від латинського effectus і в перекладі означає виконання, результат певної причини або дії. Звідси термін «ефективність» можна трактувати як результативність певного процесу, дії. Тобто, ефективність – це економічна категорія, яка відображає результативність певного процесу, дії, що вимірюється співвідношенням між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами.

Наведене визначення ефективності за сутністю збігається з поняттям економічної ефективності. Остання є основною формою вияву ефективності і може бути визначена зіставленням ефекту, отриманого саме від економічної діяльності, з витраченими на його одержання економічними ресурсами, що є обмеженими і вимагають постійного відновлення. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати неоднакові за величиною результати. Тобто, підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

Категорія економічної ефективності тісно пов’язана з категоріями «продуктивність» і «результативність». Поки що питання співвідношення цих категорій залишається дискусійним. Наприклад, спільним для економічної ефективності і продуктивності є те, що вони визначаються співвідношенням результату (ефекту) з ресурсами (витратами), які його спричинили. Проте продуктивність має ту відмінність, що для її обрахунку слід брати лише продукцію (в натуральній чи вартісній формах), тоді як економічна ефективність визначається за будь-яким економічним результатом, одержаним відповідно до цілей бізнесу. Отже, продуктивність – вужча за змістом категорія порівняно з категорією економічної ефективності й є однією з основних форм її вияву.

Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного  поєднання і взаємодії чотирьох факторів – робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється їх виробниче споживання з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольняти відповідні потреби людей. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну, соціальну і екологічну (рис. 1).

Рис. 1 Формування ефективності та основні форми її вияву і взаємозв’язок на рівні підприємства

Серед названих видів вихідною є, безумовно, технологічна ефективність. Вона за сутністю є результатом взаємодії факторів виробництва з живими організмами, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. В рослинництві показниками технологічної ефективності є урожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри  якості рослинницької продукції (вміст олії в насінні соняшнику, білка в зерні, цукру в цукрових буряках тощо). В тваринництві технологічними показниками ефективності є продуктивність худоби і птиці  (надій молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів основного стада, середньодобовий приріст живої маси великої рогатої худоби, свиней тощо)  та основні параметри якості тваринницької продукції (вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин тощо). При технологічній ефективності валове виробництво певного виду продукції (результат)  зіставляється з ресурсами, відповідно: посівною площею культури та поголів’ям тварин.

Отже, кількісно технологічна ефективність в основному виражається через урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин.

 Дія природного фактора — природної родючості ґрунту, клімату, погодних умов і біологічних особливостей живих організмів (сорт, лінія, репродукція, порода) виявляється саме в тому, що один і той же рівень технологічної ефективності може бути досягнутий за різних витрат капіталу і праці. І навпаки, за однакових витрат вказаних ресурсів часто досягається різна урожайність культур і продуктивність тварин. Ця обставина зумовлює різну величину витрат на одиницю продукції. І якщо при цьому врахувати, що продукція під дією природних факторів може мати різну якість, а якість є також виявом технологічної ефективності, що істотно впливає на ціну, то стає очевидним, що рівень такої ефективності помітно позначується на економічних результатах підприємства.

 Соціальна ефективність. На рівні підприємства її можна сформулювати як ступінь задоволення потреб колективу підприємства, його власників у засобах і умовах життєзабезпечення. Вона знаходить своє відображення у таких соціальних пріоритетах:

рівень заробітної плати та динаміка її підвищення;

соціальні виплати на відпочинок, оздоровлення, організацію дозвілля;

покращення умов праці і скорочення тривалості робочого дня без зменшення заробітної плати;

ліквідація важкої і непрестижної ручної праці, підвищення рівня безпеки життя працівників, запобігання професійним захворюванням;

створення умов для підвищення освіти і професійного зростання працівників, поліпшення професійної підготовки персоналу;

поліпшення побутових умов трудового колективу.

 Зазначимо, що соціальна ефективність формується також на державному та регіональному рівнях. Тому доповнюючими характеристиками її на цих рівнях є підвищення ступеня зайнятості населення і скорочення безробіття, поліпшення пенсійного забезпечення тощо.

 Як випливає з викладеного, соціальну ефективність важко кількісно виміряти єдиним інтегральним показником. Проте за окремими соціальними заходами таке вимірювання можливе і необхідне (рівень заробітної плати, соціальні виплати на оздоровлення і відпочинок, витрати на перепідготовку кадрів, скорочення тривалості робочого дня тощо). Все ж наближено про досягнутий рівень соціальної ефективності можна судити за таким узагальнюючим показником, визначеним у динаміці, як питома вага прибутку, спрямованого на соціальні доходи, у загальній масі чистого прибутку, а також величина цього прибутку на одного середньооблікового працівника.

Виділення екологічної ефективності в самостійну форму зумовлене щонайменше двома причинами. Першанеобхідністю створення екологічно безпечного для людей і тваринного та рослинного світу довкілля, за якого зберігається біологічна рівновага і водний баланс території, поліпшується кругообіг органічних речовин, забезпечується розширене відтворення економічної родючості ґрунту, супроводжуване підвищенням вмісту гумусу, здійснюється виробництво екологічно чистої продукції і не допускається забруднення навколишнього середовища хімічними засобами сільськогосподарського призначення.

Друга причина — потребою в існуванні індикатора для означення гармонійного розвитку виробництва. Такий розвиток досягається тоді, коли позитивні зрушення в економічній ефективності супроводжуються такими ж зрушеннями у соціальній та екологічній ефективності. Отже, ці три види ефективності повинні розглядатися не ізольовано, а в контексті з орієнтацією на недопущення ситуацій, коли вища економічна ефективність досягається за рахунок порушення екологічної безпеки і згортання соціальних програм.

Екологічна ефективність формується завдяки здійсненню додаткових вкладень екологічного спрямування, джерелами яких виступає, за аналогією з соціальною ефективністю, економічний ефект, створений у ході економічної діяльності підприємств. Саме в цьому виявляється вплив економічної ефективності на екологічну ефективність: чим вищий рівень першої з них, тим більше може бути виділено коштів (за однакових інших умов) на заходи екологічної безпеки, а отже, тим вищою буде екологічна ефективність, і навпаки.

Для оцінки рівня екологічної ефективності можуть бути використані такі показники:

частка чистого прибутку підприємства, що направляється на заходи екологічного спрямування, і його абсолютна величина в динаміці;

– частка сільськогосподарської продукції в загальному обсязі її виробництва, в якій вміст залишків отрутохімікатів, нітратів і нітритів нижчий від гранично допустимих норм;

частка екологічно чистої продукції в загальному обсязі її виробництва, що отримана без застосування отрутохімікатів, мінеральних добрив, стимуляторів росту штучного походження;

вміст гумусу в грунті і його динаміка;

– масштаби використання біологічних засобів боротьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин і тварин;

– наявність сучасних очисних споруд, що унеможливлюють або мінімізують шкідливі викиди і скиди.

Екологічна ефективність тісно переплітається з соціальною ефективністю, оскільки створення екологічно безпечного довкілля є необхідним фактором, що істотно впливає на формування нормальних умов життєзабезпечення працівників і населення країни в цілому.

Економічна ефективність – це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, при якому отримують в основному вартісні показники ефективності виробництва. В сільському господарстві прийнято розрізняти наступні види економічної ефективності:

– ефективність сільського господарства як галузі народного господарства;

– ефективність окремих галузей сільського господарства (рослинництво, тваринництво, матеріально-технічне забезпечення);

– ефективність виробництва окремих сільськогосподарських культур або видів продукції тваринництва;

– ефективність сільськогосподарського виробництва підприємств;

– ефективність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств;

– ефективність окремих заходів – технічних, організаційних і організаційно – технічних.

Можливі  три варіанти співвідношення між ресурсами і результатами виробництва:

1)  ресурси і результати виражені у вартісній формі;

2)  ресурси – у вартісній, а результати – у натуральній формі;

3) ресурси – у натуральній, а результати – у вартісній формі.

Відповідно до цих варіантів в сільському господарстві використовується наступна система показників:

– вартість валової продукції, чистого доходу, прибутку  на 1 гривню виробничих витрат, на 1 гривню основних виробничих фондів. Рівень рентабельності та норма прибутку сільськогосподарського виробництва;

– валове виробництво окремих видів продукції з розрахунку на 1 гривню виробничих витрат, 1 гривню основних виробничих фондів тощо.  Витрати виробництва на одиницю виробленої продукції.

– вартість валової продукції, чистого доходу, прибутку на 1 гектар сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на 1 людино-годину прямих затрат праці.

2. Рентабельність сільськогосподарського виробництва

Економічна ефективність виробництва вимірюється багатьма показниками. Це, наприклад, показники продуктивності виробничих ресурсів (продуктивність основного капіталу, оборотного капіталу, річна продуктивність праці, продуктивність землі) і продуктивності виробничо-спожитих ресурсів (матеріаловіддача, працевіддача, землевіддача, амортвіддача). Ефективність виробництва характеризують і показники собівартості продукції та її трудомісткості. Все ж особливу роль для вимірювання й оцінки економічної ефективності виробництва мають показники рентабельності.

Рентабельність є важливою економічною категорією і означає доходність, прибутковість підприємства. Рентабельність – поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, при якій підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції  (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток.

Прибуток у загальному економічному розумінні — це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва, іншими словами, — це вартість, створена в процесі підприємницької діяльності понад вартість виробничо спожитих ресурсів і робочої сили.

З прийняттям стандарту бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» підприємства, у тому числі й аграрні, визначають прибуток на різних стадіях його формування, а саме: валовий, операційний, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.

Валовий прибуток – це економічний результат діяльності суб’єктів господарювання, що визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції, робіт, послуг і виробничою собівартістю.

Під чистою виручкою розуміють різновид кінцевого результату, що визначається вирахуванням із загального доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) наданих знижок, повернення проданих товарів, податку на додану вартість, акцизного збору. Якщо виробнича собівартість перевищує чисту виручку, то це означає, що підприємство замість валового прибутку одержує валовий збиток.

На другій стадії визначають операційний прибуток. Він являє собою фінансовий результат від операційної діяльності, що визначається відніманням від валового прибутку операційних витрат, що не включаються до виробничої собівартості, і додаванням до одержаного результату інших операційних доходів. До операційних витрат відносять адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, собівартість реалізованих виробничих запасів, визнані економічні санкції, втрати від операційних курсових різниць, безнадійні борги тощо.

Операційна діяльність підприємства — це основна його діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Як бачимо, за економічним змістом валовий прибуток і операційний прибуток істотно відрізняються між собою. Якщо перший з них характеризує, по суті, ефективність на стадії виробництва продукції, то другий дає змогу судити про ефективність використання всіх витрат. Чим менша різниця між сумою валового й операційного прибутку, тим вищою буде ефективність діяльності підприємства за інших однакових умов господарювання в даний звітний період.

На третій стадії визначають прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування, який являє собою результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, одержаних від фінансових інвестицій, та інших доходів (від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу від неопераційних курсових різниць), і відніманням від одержаного результату фінансових витрат у формі відсотків та інших витрат, пов’язаних із залученням позичкового капіталу, втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість реалізацій фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, втрата від неопераційних курсових різниць, втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів). При визначенні цього прибутку потрібно враховувати прибуток (збиток) від впливу інфляції на монетарні статті.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення.

Методика визначення прибутку від звичайної діяльності побудована таким чином, що нею враховуються фінансові результати від усіх видів діяльності. А це означає, що підприємство може мати операційний прибуток, але через неефективне господарювання за окремими напрямами звичайної діяльності воно може понести істотні втрати цього прибутку і навіть мати збиток.

Ефективне господарювання передбачає, що прибуток від звичайної діяльності повинен перевищувати операційний прибуток і чим вища ступінь такого перевищення, тим за інших однакових умов буде кращий фінансово-економічний стан підприємства. Важливо також пам’ятати, що прибуток від звичайної діяльності, розрахований на даній (третій) стадії, є об’єктом оподаткування.

На четвертій стадії визначають прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток. У 2012 р. переробні підприємства, інші суб’єкти господарювання, крім аграрних підприємств, сплачували податок на прибуток в розмірі 21 % від суми одержаного прибутку від звичайної діяльності, розрахованого на третій стадії1. Що ж стосується аграрних підприємств — платників фіксованого сільськогосподарського податку, то вони звільнені від сплати цього податку, що дало змогу істотно зменшити на них податковий тиск.

На п’ятій стадії розраховують чистий прибуток (збиток) як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку.

Надзвичайний прибуток (збиток) може бути отриманий від операції (події), яка не характерна для звичайної діяльності і яка не очікується, що буде повторюватися періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах доцільно використовувати такі  показники: рівень рентабельності, рентабельність продажу, норма прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

Р =

Де  П – прибуток від реалізації продукції  (робіт, послуг);  ПСп – повна собівартість реалізованої продукції.

Кожен процент рівня рентабельності означає отримання однієї копійки прибутку з розрахунку на гривню витрат (виробнича собівартість + витрати на збут + адміністративні витрати + інші операційні витрати). У випадку, коли грошова виручка  від реалізації продукції не покриває витрат, визначається показник рівня збитковості як процентне співвідношення суми збитку до повної собівартості цієї продукції.

З переходом до ринкової економіки, для оцінки економічної ефективності виробництва дуже важливо визначати такий показник, як рентабельність продажу (Р п ):

Р п =  . 100 ,  тобто   

Показник рентабельності продажу показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Рівень показника рентабельності продажу з його підвищенням характеризує зміцнення економічного стану підприємства та  цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рентабельності продажу становить 50 %, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50  %.  При цьому підприємство не буде нести збитків. Даний показник потрібно розраховувати по кожному виду товарної продукції. Це дає змогу об’єктивно оцінити ступінь цінової конкурентоспроможності кожної з галузей, приймати правильні рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища.

Рівень рентабельності характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Н п ):

 

Н п =

Де Ф ос і  Ф об – середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня  рентабельності свідчить про підвищення ефективності виробництва. Рентабельність аграрних підприємств залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Для визначення, які галузі на підприємстві найбільш рентабельні, а які низько ефективні, визначають показники рентабельності в цілому по рослинництву, тваринництву, а також по галузях, де продукція набуває товарну форму. Винятком є показник норми прибутку, який визначається тільки в цілому по підприємству.

В цілому по рослинництву визначають наступні показники рентабельності: рівень рентабельності, приведена маса прибутку на гектар ріллі, рентабельність продажу. Приведену масу прибутку в цілому по рослинництву визначаємо як прибуток від рентабельних  галузей, зменшений на збитки нерентабельних галузей.

За окремими культурами доцільно розраховувати чотири показники: рівень рентабельності, маса прибутку на гектар посіву, маса прибутку на реалізований центнер продукції, рентабельність продажу. Масу прибутку на гектар посіву певної культури (М к) необхідно визначати з обов’язковим врахуванням рівня її товарності за формулою:

М к =  , де

П к  – прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

Sплоща посіву культури;

К m коефіцієнт товарності.

Такий підхід до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

В цілому по тваринництву визначають наступні показники рентабельності: рівень рентабельності, приведена маса прибутку на гектар сільськогосподарських угідь, рентабельність продажу. Відповідно прибуток від рентабельних  тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих галузях тваринництва розраховують показники: рівня рентабельності, маси прибутку на середньорічну голову, масу прибутку на центнер реалізованої продукції, рентабельність продажу.

При оцінці ефективності окремих галузей необхідно брати всі показники рентабельності і особливо приведену  масу прибутку. Один і той же рівень рентабельності  може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності витрат,  а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. І саме останній показник показує, що чим він вищий, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

3. Шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Основним показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є валовий прибуток від реалізації продукції.  На  формування обсягу прибутку в першу чергу впливає розмір виручки від реалізації продукції і  виробничі витрати. В свою чергу на розмір виручки впливають ціни реалізації продукції і обсяг товарної продукції. Ціни ж продажу конкретного виду сільськогосподарської продукції формуються під впливом попиту і пропозиції і багато в чому залежать від якості продукції, шляхів і каналів її реалізації. Фактори, що впливають на розмір прибутку, тісно пов’язані між собою. Так, загальний обсяг реалізованої продукції впливає на суму прибутку і грошову виручку, яка в свою чергу залежить від кількості валової продукції і рівня рентабельності.

Основними шляхами підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є :

  1.  Збільшення виробництва валової продукції :

– підвищення урожайності сільськогосподарських культур;

– підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин;

– покращення якості і скорочення втрат сільськогосподарської продукції;

– ріст товарності сільськогосподарської продукції;

– впровадження нових способів збереження і післязбиральної доробки продукції.

2. Зниження матеріально – грошових витрат на виробництво сільськогосподарської продукції:

– поглиблення спеціалізації, підвищення концентрації сільськогосподарського виробництва;

– зниження трудомісткості , матеріаломісткості і фондомісткості продукції;

– застосування високопродуктивної техніки і прогресивних технологій виробництва продукції;

– підвищення рівня механізації трудомістких процесів;

– скорочення загально виробничих  і адміністративних витрат;

– вдосконалення організації і матеріального стимулювання праці.

3. Вдосконалення ринкових каналів реалізації і системи цін на продукцію.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50774. Разработка макета динамических страниц 30 KB
  С страницу следующего примерного содержания Заголовок сайта Навигация Страница1 Страница2 Страница3 Содержание страницы 1 Информация об авторе...
50775. Использование метода GET 28 KB
  Создать форму и результат передачи методом GET поместить в тот же файл. Создать форму. Поместить на нее 4 текстовых поля(Фамилию, Имя, Отчество, Группу). Передать значения этих полей другому файлу. Поместить на форму стандартные кнопки, проверить работу данных кнопок.
50776. Передача данных методом POST 25.5 KB
  Получить данные при помощи метода POST. Создать форму для ввода Фамилии, Имени, Отчества, Группы. Получить данные при помощи метода POST.Расположить в одной webстранице 2 формы с методом Get и Post.
50777. Разработка страниц с формами 32 KB
  Цель: Научиться создавать формы содержащие различные элементы. Задание 1. Создать форму содержащую 10 различных элементов.
50780. Организация вывода динамических данных 28 KB
  Цель:Организовать динамический вывод данных. Задани1.Создать форму с 10 полями. Организовать вывод данных на другой файл при помощи 2-х методов.
50781. Подключение базы данных из PHP файла 24.5 KB
  Цель: Научиться подключать Базы данных вручную и при помощи SQL. Подключение к базе данных mysql_connect loclhost dmin dmin ; подключение к серверу MySQL mysql_crete_db students ; создание базы данных mysql_select_db dmin ; подключение к базе данных dmin 2.Передать системе управления базой данных SQLзапрос с инструкцией mysql_query CRETE TBLE STnumber INTNme TEXT ; создание таблицы ST mysql_query INSERT INTO stnumber Nme VLUES'1''IVN' ; внесение данных в базу 3.
50782. Подготовка графических объектов к публикации 35 KB
  Цель: Научиться размещать графические элементы на web-странице. Управлять свойствами графических объектов при помощи атрибутов. Задание 1. Создать web-страницу на которой разместить 10 графических объектов определенной тематики. Допускается использовать таблицы для форматирования рисунков.