80332

Земельні ресурси та ефективність їх використання

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Земля - головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини.

Украинкский

2015-02-16

145.5 KB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 19

Тема 1 Земельні ресурси та ефективність їх використання

1. Характеристика земельних ресурсів України.

2. Основи Земельного кодексу України.

3. Земельний кадастр і грошова оцінка землі.

4. Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів.

1. Характеристика земельних ресурсів України.

Земля - головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Характеризуючи значення землі в суспільному виробництві, зазначимо, що праця — це не єдине джерело вироблених продуктів і речового багатства. За висловом Уільяма Петті, праця — батько багатства, земля — його мати.

Стосовно галузей народного господарства земля має різне значення і відіграє неоднакову роль. У промисловості (крім добувної) вона не має органічного зв’язку з виробничим процесом і є просторовою базою для розміщення різних об’єктів виробництва. В сільському господарстві земля є головним засобом виробництва.

 Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці; як дар природи і продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід’ємною її умовою;

по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процесс відбуватися не може;

  •   по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри; однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;
  •  по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується. Отже, на відміну від усіх інших засобів виробництва, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для дальшого використання.

Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість – родючість.

Родючість землі - це здатність грунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини у доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин, тобто здійснювати аерацію.

 Родючість землі на різних її ділянках неоднакова. Продуктивність землі залежить від об’єктивних властивостей ґрунту і рівня культури землеробства. Розрізняють природну, штучну та економічну, абсолютну і відносну родючість ґрунту.

Природна родючість грунту характеризується запасом поживних речовин, що створився унаслідок природного процесу ґрунтоутворення. Нона зумовлена дією природних і біологічних властивостей ґрунту, а також кліматичних умов. Природна родючість ґрунту залежить від його хімічного складу, тобто вмісту необхідних для рослин поживнихречовин.

Штучна родючість грунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і коштів в обробіток землі, проведення ґрунтозахисних та меліоративних заходів. Природна і штучна родючість пов’язані між собою, перебувають у нерозривній єдності.

Економічна (ефективна) – наслідок органічної єдності природної і штучної родючості.

 Абсолютна і відносна родючість є кількісним виразом економічної родючості землі.

Абсолютна визначається врожайністю культур з 1 га посіву.  Відносна  - це кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього.

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

  •  по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці; як дар природи і продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід’ємною її умовою;

 Усі землі України становлять її єдиний земельний фонд - 60,36 млн га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, тобто угіддя, які постійно використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції.

Сільськогосподарські угіддя України займають 41,6 млн. га, або 69,0 % загальної земельної площі. До їх складу відносять ріллю (землі, що систематично обробляють і використовують під посіви сільськогосподарських культур, або під чисті пари), багаторічні культурні насадження, сіножаті, пасовища і перелоги (землі, які раніше орали, а згодом більше року не використовувалися для виробництва сільськогосподарської продукції).

Відсоткове відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь. У загальній площі сільськогосподарських угідь нашої країни у  2011 р. площа ріллі становить 32,5 млн га (78,1 %), сіножатей — 2,4 млн га (5,8 %), пасовищ - 5,5 млн га (13,2 %), багаторічних насаджень — 1,2 млн га (2,9 %). Структура сільськогосподарських угідь свідчить про високий рівень їхньої розораності, що, з одного боку, характеризує інтенсивне використання землі в сільському господарстві, а з іншого, необхідність відповідних заходів щодо захисту земель від вітрової і водної ерозії.

Структура сільськогосподарських угідь залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження - з підвищенням їхньої частки підвищується якість земельних ресурсів і ефективність їхнього використання. У господарствах України частка ріллі в сільськогосподарських угіддях зростає з півночі на південь, а площі природних сіножатей і пасовищ відповідно зменшуються.

З урахуванням високої частки ріллі у структурі сільськогосподарських угідь і з метою запровадження природоохоронних заходів у найближчій перспективі необхідно вивести із сільськогосподарського обороту 10-12 млн га еродованих земель.

Трансформація земельного фонду – перехід одних земельних угідь  в інші.

Важливим показником національної економіки є землезабезпеченість.  Землезабезпеченість – це відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). У середньому на одного жителя України на початок 2011 р. припадало 91,2 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 71,2 га ріллі на 100 жителів. Із збільшенням населення світу і скороченням площ земель сільськогосподарського призначення забезпеченість землею з розрахунку на одного жителя закономірно зменшується. Проте, в Україні, навпаки, показник землезабезпечення за останні 20 років постійно підвищувався у зв’язку зі зменшенням чисельності населення.

 За роки земельної реформи істотних змін набула структура земельного фонду за формами власності та землекористування. Земля в країні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності. Згідно з державними актами нині частка сільськогосподарських угідь України у приватній власності становить понад 70%.

Основними землевласниками і землекористувачами є сільськогосподарські підприємства та громадяни, яким надано у власність і користування 36,5 млн га сільськогосподарських угідь і в тому числі 31,0 млн га ріллі, що, відповідно, становить 87,7  % і 95,3 % загальної площі цих угідь.

Сільськогосподарські підприємства України - це порівняно великі землекористувачі, на одне сільськогосподарське товариство нині припадає 1270 га сільськогосподарських угідь, і в тому числі 1160 га ріллі. Кожне державне сільськогосподарське підприємство використовує 3049 га сільськогосподарських угідь і в тому числі 2526 га ріллі.

Загальна посівна площа України характеризується тенденцією до зменшення. У 2000 р. порівняно з 1990 р. вона скоротилася з 32,4 млн та до 27,2 млн га, або на 16 %. При цьому посівні площі зернових культур зменшились на 1 млн га, або на 6,8 %, кормових культур - на 4,9 млн га, або на 40,8 %. Таке значне зменшення площ кормових культур зумовлено кризовим станом тваринницьких галузей та стрімким скороченням продуктивного поголів’я худоби і птиці. За 2000-2011 рр. посівні площі збільшилися на 497 тис га, або на 1,8 %. Посівні площі зернових культур збільшились на 11,5 %, технічних — на 77,7 %, а кормових культур зменшилися майже в 2,9 раза.

2. Основи Земельного кодексу України.

Відносини щодо використання й охорони земельних ресурсів регулюються Земельним Кодексом України, який визначає їхні правові, економічні та організаційні принципи. Регулювання земельних відносин передбачає також охорону прав громадян, підприємств і організацій на землю.

У Земельному кодексі визначено склад та цільове призначення земель України. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять категорій. Земельні ділянки кожної категорії  земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

1) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

2) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

3) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідницьких і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

4) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об’єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

 Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Важливе значення для розвитку земельних відносин має положення Земельного кодексу про те, що органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють на своїй території резервний фонд земель у розмірі 15 % площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

 Земельний кодекс визначає зміст права власності на землю та права користування землею, а також форми власності на земельні ділянки.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

 Суб’єктами права власності на землю є:

1) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

2) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;

3) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

 Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній, або комунальній власності, без встановленого строку. Це право мають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Землю в Україні можна використовувати на умовах оренди. Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка необхідна орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватись в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

 Земельним кодексом визначені права власників земельних ділянок і землекористувачів. Власники земельних ділянок мають право:

1) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2) самостійно господарювати на землі;

3) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

4) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені користі копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші властивості землі;

5) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

6) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

 Землекористувачі мають аналогічні права, окрім того, що вони не мають права продавати або іншим шляхом відчувати земельну ділянку.

 Можливість купівлі-продажу землі її власниками, яка передбачена Земельним кодексом, означає, що в Україні земля стала товаром. Проте земельним законодавством передбачається низка обмежень на купівлю-продаж земельних ділянок. Так, в Земельному кодексі встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) - не вправі до 1 січня 2010 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Крім того, в цей період забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. 

Земельний кодекс унеможливлює надмірну концентрацію землі у приватній власності окремих громадян. Передбачалося, що до 2010 р. громадяни та юридичні особи можуть мати у приватній власності земель сільськогосподарського призначення площею до 100 га (ця площа може бути збільшена лише у разі успадкування землі). Вказані обмеження були на той час необхідні, оскільки за період їх дії мали бути розроблені необхідні закони, що забезпечать ефективне функціонування ринку землі, недопущення спекуляцій у процесі її купівлі-продажу. Але, як показала дійсність, ці обмеження діють і зараз.

Земельним кодексом встановлено такі обов’язки власників і землекористувачів земельних ділянок:

  1.  забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;
  2.  додержувати вимог законодавства про охорону довкілля;
  3.  своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
  4.  не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
  5.  підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
  6.  своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про с тан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
  7.  дотримуватися правил добросусідсгва та обмежень, повязаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошуваних і осушуваних систем.

Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (право проходу та проїзду по наявному шляху, право проходу та прогону худоби до природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці та інші земельні сервітути). Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.

Безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян провадять у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств і організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.

Земельним кодексом передбачено можливість припинення права власності на земельну ділянку у випадку добровільної відмови від неї, стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора, відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, конфіскація за рішенням суду та з інших підстав.

Земельний кодекс передбачає державний контроль за використанням та охороною земель. Він здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади із земельних ресурсів (Державний комітет з земельних ресурсів), а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Крім того, здійснюватиметься моніторинг земель, що є системою спостереження за станом земель з мстою своєчасного виявлення змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Земельним кодексом передбачається ведення державного земельного кадастру, висвітлюється його зміст, завдання та складові частини. При цьому визначено, що державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, тобто Державним комітетом земельних ресурсів.

3. Земельний кадастр і грошова оцінка землі.

Державний земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їхню оцінку, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Земельний кадастр — це сукупність необхідних і обгрунтованих відомостей про природні властивості земель, їхній господарський і правовий стан. Призначення державного земельного кадастру є регулювання земельних відносин з метою раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель, контролю за використанням земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів.

Державний земельний кадастр охоплює: державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель; бонітування грунтів; економічну оцінку земель; грошову оцінку земельних ділянок.

Державну реєстрацію ісмельних <)і пінок здійснюю ть у складі державного реєстру земель, який складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Облік кількості та якості земель. Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. Кількісний і якісний облік земель передбачає системне ведення й оновлення даних за окремими категоріями власників земельних ділянок і землекористувачів про наявність у них земельного фонду і його розподіл за окремими видами сільськогосподарських угідь.

Бонітування земель - це порівняльна оцінка ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.

 Земельний кадастр — це сукупність необхідних і обгрунтованих відомостей про природні властивості земель, їхній господарський і правовий стан. Призначення державного земельного кадастру є регулювання земельних відносин з метою раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель, контролю за використанням земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів.

Державний земельний кадастр охоплює: державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель; бонітування грунтів; економічну оцінку земель; грошову оцінку земельних ділянок.

Державну реєстрацію земельних ділянок здійснюють у складі державного реєстру земель, який складається з двох частин:

 а)книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Облік кількості та якості земель. Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. Кількісний і якісний облік земель передбачає системне ведення й оновлення даних за окремими категоріями власників земельних ділянок і землекористувачів про наявність у них земельного фонду і його розподіл за окремими видами сільськогосподарських угідь.

Бонітування земель - це порівняльна оцінка ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.

 Бонітування ґрунтів проводять за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюють ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність. За результатами якісної оцінки землі визначають ґрунтові відміни, поділяють ґрунти на агровиробничі групи.

Бонітування землі дає змогу систематизувати ґрунти за ступенем їхньої родючості й господарської цінності, встановити межі розповсюдження і визначити їхні площі на території кожного господарства. Виявлені ґрунтові відміни та агровиробничі групи земель є предметом економічної оцінки землі.

Економічна оцінка землі полягає у визначенні її відносної цінності як засобу виробництва в сільському господарстві. Вона є важливою частиною земельного кадастру і здійснюється у нерозривному зв’язку з економічними умовами сільськогосподарського виробництва. Суть економічної оцінки полягає у встановленні відносної доходності земель залежно від їхньої якості й місцерозташування.

Відповідно до методики економічної оцінки землі насамперед треба встановити критерій оцінки окремих ґрунтових відмін й агровиробничих груп земель. Як критерій економічної оцінки землі використовують такі показники: вартість валової продукції рослинництва з розрахунку на 1га земельної площі (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей або пасовищ); окупність виробничих витрат; чистий дохід на 1 га земельної площі.

В ННЦ “Інститут аграрної економіки” розроблена методика проведення земельнооцінних робіт, за якою критерієм економічної оцінки землі є окупність виробничих витрат, тобто вартість валової продукції рослинництва з розрахунку на 1 грн витрат на її виробництво. При цьому вартість продукції рослинництва оцінюють в єдиних порівнянних цінах, а виграти на виробництво беруть фактичні.

В Україні у зв’язку з великою різноманітністю грунтових відмін і агровиробничих груп грунтів прийнята 100-бальна шкала оцінки землі. Тип грунту, що дає найбільшу кількість валової продукції рослинництва з розрахунку на 1 грн виробничих витрат, оцінюється 100 балами і вважається еталоном, з яким порівнюють інші землі. Бальну оцінку всіх інших агровиробничих груп ґрунтів визначають за співвідношенням абсолютного значення їхнього оцінного показника з еталонним.

Економічні показники, розраховані в балах щодо всіх ґрунтових відмін і агровиробничих типів ґрунтів, становлять шкалу оцінки земель. На основі даних про бальну оцінку ґрунтових відмін та їхню площу в окремому господарстві визначають середньозважений оцінний бал шкали його земель. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельних ділянок. Економічна оцінка землі в грошовій формі характеризує відповідний рівень дохідності різних земельних ділянок. Грошова оцінка землі є основою для поземельного оподаткування господарств, здійснення орендних відносин, оформлення купівлі і продажу земельних ділянок, одержання кредиту під їхню заставу, обчислення компенсації при вилученні землі з сільськогосподарського користування.

 Грошову оцінку земельних ділянок проводять за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі.

 Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною та експертною.

Нормативну грошову оцінку земельних ділянок використовують для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертну грошову оцінку використовують для цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Грошову оцінку сільськогосподарських угідь застосовують для орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природних сіножатей і пасовищ. В основу розрахунку грошової оцінки земель кладеться рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель.

Для визначення грошової оцінки земель розраховується диференціальний рентний дохід з гектара орних земель (у центнерах зерна). Диференціальний рентний дохід з гектара орних земель розраховують у центнерах зерна за економічною оцінкою по виробництву зернових культур за формулою:

Др.д.  = [( У ∙ Ц – ВВ) – (ВВ ∙ Кр.)] : Ц,

де Др.д. диференціальний рентний дохід з 1 га орних земель, ц;

У – урожайність зернових культур, ц/га;

Ц – ціна реалізації 1 ц зерна, грн;

ВВ – виробничі витрати на 1 га посіву, грн;

Кр.коефіцієнт норми рентабельності, який встановлено на рівні 0,35.

Для знівелювання впливу інфляції, диференціальний рентний дохід розраховується в натуральних показниках та лише по зернових культурах. Останнє пояснюється необхідністю забезпечення єдиного підходу до оцінки земель в різних зонах України (зернові культури вирощуються всюди і займають до 50 % і більше у структурі посівних площ). По Україні диференціальний рентний дохід з 1 га орних земель становив на момент оцінки 7,4 ц.

Крім диференціального рентного доходу, в сільському господарстві створюється абсолютний рентний дохід. Це постійна величина, встановлена по Україні на гектар угідь і дорівнює 1,6 ц зерна. Для визначення грошової оцінки земель обчислюють сукупний рентний дохід як суму диференціального та абсолютного рентних доходів. До диференціального рентного доходу з гектара орних земель, обчисленого в сільськогосподарських підприємствах, додається абсолютний рентний дохід ( 7,4 + 1,6 = 9 ц/га). 

Визнчення диференціального рентного доходу в натуральному виразі на землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами здійснюється на основі співвідношень  диференціальних рентних доходів цих угідь і ретного доходу на орних землях.

Грошова оцінка одного гектара орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами з урахуванням фактора капіталізації рентного доходу здійснюється за формулою:

ГО = ( Дрд + Ард )∙ ТК ∙ Ц,

де Др.д. диференціальний рентний дохід з 1 га орних земель, ц;

   Ард  – абсолютний рентний дохід (1,6 ц/га);

Ц – поточна ціна реалізації 1 ц зерна у грн. або дол. США;

Тк термін капіталізації рентного доходу, встановлений з урахуванням світового досвіду років (33 роки).

Загалом по Україні нормативна грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь визначена в сумі 3543 грн, у тому числі 1 га ріллі – 3734, багаторічних насаджень – 13 927, сіножатей – 1842, сінокосів – 1119. Вона кожного року збільшується на коефіцієнт індексації. На 2010 р. кумулятивний коефіцієнт індексації становив 3,2 (як добуток щорічних коефіцієнтів індексації починаючи від 1996 р.) В результаті на 1.01.2011 р. нормативна грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь становила в середньому по Україні 11 338 грн, 1 га ріллі – 11 949 грн. На 2012 р. коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі встановлено на рівні 1,756.

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення землевласників, землекористувачів та орендарів інформацією про стан земель з метою організації їхнього раціонального використання, вдосконалення управління земельними ресурсами, обґрунтування розмірів плати за землю.

Земельний кадастр забезпечує диференційований підхід до окремих господарств і регіонів, за його даними організовують ефективне використання і охорону земель, удосконалення розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, встановлюють більш обґрунтовані ціни на продукцію, визначають ціну земель в умовах переходу до ринкових відносин.

Нині визнано за доцільне визначати економічну оцінку землі в грошовій формі, що характеризуватиме відповідний рівень дохідності різних земельних ділянок. Грошова оцінка землі є основою для поземельного оподаткування господарств, здійснення орендних відносин, оформленні купівлі і продажу земельних ділянок, одержання кредиту під їхню заставу, обчислення компенсації при вилученні землі з сільськогосподарського користування.

4. Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів.

Практика  господарювання в ринкових умовах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність та ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств передусім залежить від ефективного використання землі. Такі можливості значно залежать від інтенсивності використання земельних ресурсів.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

  •  ступенем господарського використання землі, який розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;
  •  ступенем розораності, що визначається як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;
  •  ступенем меліорованості як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;
  •  питомою вагою інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, коноплі) у загальній посівній площі підприємства;
  •  коефіцієнтом повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам’ятати, що завдяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню (зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур — в структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання землі до оптимальних рівнів можливості підприємства щодо збільшення обсягу виробництва продукції (за інших однакових умов) можуть зростати.

Але тут важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників, оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її родючості. Наприклад, надмірне розорювання сільськогосподарських угідь у багатьох господарствах призвело до інтенсивного розвитку вітрової та водної ерозії з усіма відповідними негативними наслідками.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників.

До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства — на ріллю, птахівництва — на плошу зернових).

До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної (реалізованої) продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні — всієї їх площі. Ці дві групи показників (за винятком останнього) доцільно розраховувати як на 1 га фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість.

Досягнутий у багатьох сільськогосподарських підприємствах рівень ефективності використання землі у 2012 р. був ще низьким, знижується її родючість. Великі площі піддаються вітровій і водній ерозії, не зменшується площа засолених і кислих грунтів. Отже, важливо в кожному підприємстві запровадити науково обгрунтовану систему землеробства, що відіграватиме вирішальну роль у підвищенні родючості ґрунтів.

Основною ознакою високої родючості й окультуреності ґрунту є вміст в ньому гумусу і перегною. Доведено, що підвищити вміст гумусу в ґрунті можна двома основними шляхами:

а) щорічним внесенням гною і торфогноєвих компостів;

б) розширенням посівів люцерни і конюшини за рахунок скорочення площі культур, що у великих кількостях споживають (мінералізують) гумус.

У поліських районах України в середньому на 1 га сівозмінної площі потрібно щорічно вносити 12 — 14 т, у Лісостепу — 10 — 12, на південних чорноземах — 5 — 8 т гною, причому якість гною потрібно оцінювати за кількістю в ньому гумусу і перегною. Збільшення вмісту двох останніх компонентів в гної можна досягти, коли він вироблятиметься найбільш ефективним підстилковим способом за обмеження безпідстилкового способу, який зменшує вихід гною на 15 % і знижує його цінність на 20 %, і повного виключення рідкого способу, коли гній прибирається гідрозмивом (такий гній не лише втрачає свою якість, а й завдає шкоди довкіллю).

У розвинутих західних країнах вносять високі дози гною, наприклад, у Голландії — до 70 т на 1 га сільськогосподарських угідь.  

Висока якість гною може бути забезпечена за правильної його підготовки і внесення. Ні в якому разі не можна вносити рідкого, напіврідкого і свіжого твердого гною. Він швидко мінералізується і не справляє належного впливу на підвищення родючості ґрунту. Заготовляти гній потрібно протягом усього року, а вносити — лише влітку і восени.

В Україні є нагальна потреба розширити площі під люцерною і конюшиною. У США, наприклад, понад 30 % орних земель зайнято багаторічними травами на сіно, сінаж і на випас. Непересічна цінність люцерни і конюшини полягає в тому, що лише ці культури при оранці залишають у ґрунті гумус. У цьому зв’язку ще раз наголосимо на важливості розвитку в нашій державі органічного землеробства.

У 2007 р. Україну прийнято в члени Міжнародного федерації з розвитку органічного землеробства — IFОАМ, що відкриває широкі можливості для розвитку ринку екологічно чистої продукції всередині країни та виходу з нею на міжнародний ринок органічної продукції. Досвід приватного підприємств «Агроекологія» Шишацького району Полтавської обл., яке перейшло на органічне землеробство з 1986 р., переконує, що воно може бути високоефективним за умови добре розвинутого тваринництва, яке вимагає відведення значних площ під однорічні та багаторічні трави і забезпечує одержання та внесення в ґрунт високих доз органічних добрив у розрахунку на одиницю посівної площі.

Потребують змін і традиційні підходи до планування структури посівних площ зернових культур. Слід орієнтуватися не просто на вихід білка, а на вміст комплектного білка, збалансованого за восьма незамінними амінокислотами (лізин, треонін, валін, метіонін, триптофан та ін.), які тварини повинні одержувати в готовому вигляді.

За даними П. Тихоновського, на 1 га посіву ячменю для збалансування білкового компонента потрібно сіяти 0,32 — 0,34 га гороху, а на 1 га вівса — лиші 0,02 га, оскільки ця культура має оптимальне співвідношення амінокислот у зерні. За норми 10 % овес містить 9,8 % комплектного зерна, тоді як озима пшениця — лише 5,7 — 6,07, ячмінь 6,93 — 7,13, горох — 30,15 %.

Як видно, зерно пшениці — це найбільш розбалансований корм. Пшеничного білка потрібно давати в 1,7 рази більше, ніж вівсяного, що негативно позначається на стані тварин. Економічно — це є збитковим, а біологічно — шкідливим. Причому посіви вівса в 2,6 рази менше мінералізують органічну речовину, ніж пшениця і на 40 % менше, ніж ячмінь. Тому розширення площі вівса для кормових цілей у районах, в яких він дає високі врожаї, за рахунок скорочення посівів пшениці — один із важливих напрямів збереження і розширеного відтворення родючості ґрунту і водночас засіб зміцнення кормової бази тваринництва.

Удосконалення структури посівних площ треба поєднувати з правильним чергуванням сільськогосподарських культур. Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожайність на 30 — 40 % і забезпечують краще використання техніки і робочої сили. Важливо при цьому звернути увагу й на такий напрям підвищення родючості ґрунту, як біологізація землеробства на основі інтродукції — введення в сівозміну культур-інтродуцентів, що залишають після себе велику кількість кореневої системи і рослинних решток, перевищуючи у кілька разів масу традиційних культур.

Наприклад, сильфія пронизанолиста, козлятник східний (важливі кормові культури) залишають після себе в 0 — 30 см шарі ґрунту на другий рік життя 6,2 і 6,3 т на 1 га кореневих решток. Відомим інтродуцентом є також буркун, ріпак, кормові боби, турнепс.

У підвищенні економічної родючості ґрунту велика роль належить також прогресивним системам обробітку ґрунту, системам насінництва, полезахисним смугам. Значним резервом поліпшення використання земельних ресурсів є підвищення продуктивності природних кормових угідь, частка яких становить 19 % всієї площі сільськогосподарських угідь України.

Однак значні площі природних сінокосів і пасовищ використовуються малоефективно, хоч виробництво кормів на них є значно дешевшим, ніж на орних землях. Підвищення продуктивності природних кормових угідь можна досягти завдяки докорінному і поверхневому поліпшенню їх.

Особливо важливе значення для підвищення ефективності використання земельних ресурсів має меліорація. Вона охоплює зрошення, насадження лісосмуг (агромеліорація), докорінне поліпшення природних кормових угідь, протиерозійні та інші заходи.

До вартісних показників належнії, вартість валової і товарної продукції, валовий і чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Оскільки натуральні показники характеризують рівень використання певної частини сільськогосподарських угідь при виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва, їх застосовують щодо господарств з однаковою галузевою структурою виробництва.

Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівнювати та об’єктивно оцінювати рівень використання земельних ресурсів у господарствах, які спеціалізуються на виробництві різних видів продукції. Раціонального й ефективного використання землі в аграрних підприємствах можна досягти за умови проведення заходів з підвищення родючості ґрунту й охорони його від ерозії та інших руйнівних процесів. Згідно з національними інтересами, суспільство має використовувати землю так, щоб передати її поліпшеною наступним поколінням. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу та інтенсивних технологій у сільському господарстві об’єктивно вимагає врахування не тільки їхнього позитивного впливу на земельні угіддя, а й можливих негативних наслідків, зумовлених специфічним виявом окремих засобів виробництва.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20205. Расчёт предельно допустимого выброса вредного вещества в атмосферу 145 KB
  Нарисуем график зависимости концентрации загрязняющего вещества по оси факела выброса от расстояния до источника выброса. Расчёт предельно допустимого выброса состоит из нескольких частей и первая часть – расчёт максимальной приземной концентрации. Все формулы даются для двух вариантов: горячего выброса и холодного выброса.
20206. Контроль загрязнения почв 38 KB
  Кроме ПДК в номенклатуру санитарного состояния почв входят показатели: Общее количество аммонийного азота. Общее количество нитратного азота. Общее количество хлоридов. Общее количество пестицидов.
20207. ИССЛЕДОЛВАНИЕ ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНЫХ СИСТЕМ 96 KB
  Для получения равноплечной дифференциальной системы соединяются дужками гнезда 10 16 при этом коэффициенты трансформации равны: Для получения неравноплечной дифференциальной системы соединяются дужками гнезда 10 16 при этом коэффициент трансформации равны Резисторная дифференциальная схема состоит из четырех резистров по 600 Ом образующих равноплечный мост рис. Для этого соединить дужкой гнезда 11 16 а к гнездам ГЕН 23 27 подключить измерительный генератор с частотой...
20208. ИЗУЧЕНИЕ ОКОНЕЧНОЙ АППАРАТУРЫ СИСТЕМЫ ПЕРЕДАЧИ К - 60П 148.5 KB
  Шестидесятиканальная система передачи на транзисторах К 60П предназначена для уплотнения симметричного кабеля диаметром жил 12мм в спектре частот 12 252 кГц. Работой устройств АРУ управляют токи контрольных частот: 16кГц наклонная 112 кГц криволинейная 248 кГц плоская. Индивидуальное преобразование спектра частот 03 34 кГц каждого из 12 каналов тональной частоты осуществляется соответственно с помощью одной из несущих частот: 108; 104; ; 64 кГц. В результате этого преобразования образуется спектр стандартной первичной...
20209. ИЗУЧЕНИЕ КОДИРУЮЩЕГО УСТРОЙСТВА 33 KB
  Сигнал на выходе компаратора зависит от соотношения Iвх и Iэт если Iвх Iэт на выходе компаратора логическая 1 . Если Iвх Iэт на выходе компаратора логический 0 . Сигнал строб 1 формирует импульс кодовой группы а сигнал строб 2 в зависимости от решения компаратора оставляет эталонный ток включенным до конца кодирования отсчета если Iвх Iэт или выключает эталонный ток данного разряда если Iвх Iэт. Наименование импульсов Амплитуда Примечание ТИ Строб 1 Строб 2 РИ 2вых Iэт 23 = 8 Iэт 22 = 4 Iэт 21 = 2 Iэт 20 = 1...
20210. ИССЛЕДОВАНИЕ РЕГЕНЕРАТОРА ЦСП 35 KB
  Подключить шнуры питания макета и измерительные приборы к розеткам сеть 220В . Включить тумблеры питания настроить измерительные приборы. Исследовать работу датчика кодовых групп ДКГ: поставить на макете ключ 1 в положение РУЧ при этом работой ДКГ можно управлять вручную кнопкой при помощи ручного датчика импульсов РДИ для контроля состояния комбинации кодовой группы используются светодиоды; при помощи шнуров подключить 1ый вход осциллографа к выходу ДКГ и настроить осциллограф на неподвижное изображение импульсов на экране для этого...
20211. НЕОБСЛУЖИВАЕМЫЙ РЕГЕНЕРАЦИОННЫЙ ПУНКТ НРП-К12 СИСТЕМЫ ПЕРЕДАЧИ ИКМ-30 57.5 KB
  Ознакомиться с составом оборудования и конструкцией НРПК12 ИКМ30. Изучить структурную схему НРП. Оборудование НРП.
20212. ПРИНЦИПЫ ПОСТРОЕНИЯ МНОГОКАНАЛЬНОЙ СИСТЕМЫ ПЕРЕДАЧИ С ЧАСТОТНЫМ РАЗДЕЛЕНИЕМ КАНАЛОВ 1.32 MB
  Источниками первичных сигналов являются генераторы синусоидальных сигналов Г. Зарисовать осциллограмму следующих сигналов: первичных сигналов первого второго и третьего каналов форму напряжений на выходе генераторов Г; несущих частот этих каналов гнезда 789; на выходе каждого модулятора предварительно соединив дужкой источник первичного сигнала с соответствующим модулятором; на выходе каждого канального фильтра; группового сигнала: а для случая одного канального сигнала; б для случая двух канальных сигналов; в для случая трех...
20213. ИЗУЧЕНИЕ ПРИНЦИПОВ ПОСТРОЕНИЯ АППАРАТУРЫ МНОГОКАНАЛЬНОЙ СВЯЗИ С РАЗДЕЛЕНИЕМ КАНАЛОВ ПО ВРЕМЕНИ 77.5 KB
  Соединив гнезда 12 14 и 16 17 включают между ними усилитель имитирующий линию с нелинейными искажениями. Зарисовать осциллограмму следующих сигналов: первичных сигналов одного канала например первого гнездо 1; групповой сигнал на выходе сумматора гнездо 12 предварительно соединив дужкой гнезда 1 2; сигналы в точках 26 и 29 соединив дужками гнезда 12 13 15 17. Групповой сигнал на выходе сумматора гнездо 12 при подключении всех трех каналов соединив дужками гнезда 2 4 5 6. Подключить усилитель имитирующий линию с...