80333

Матеріально-технічна база в сільському господарстві

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Машинотракторний парк та ефективність його використання. Транспортні засоби та ефективність їх використання. Це потребує додаткових витрат і впливає на ефективність використання матеріальнотехнічних засобів. Останні визначаються ростом і розвитком живих організмів і суттєво впливають на ефективність використання всіх інших засобів виробництва.

Украинкский

2015-02-16

44.52 KB

8 чел.

Тема: Матеріально-технічна база в сільському господарстві.

1. Поняття та особливості матеріально-технічної бази сільського господарства.

2. Енергетичні ресурси підприємства.

3. Машино-тракторний парк та ефективність його використання.

4. Транспортні засоби та ефективність їх використання.

1. Поняття та особливості матеріально-технічної бази сільського господарства.

Створення всебічно розвинутого високопродуктивного сільського господарства вимагає відповідного рівня розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств. Матеріально-технічна база є найважливішою складовою частиною продуктивних сил і має багатогранне значення в розвитку аграрного виробництва.

Матеріально-технічна база аграрного підприємства — це сукупність засобів і предметів праці, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Вона включає речові елементи продуктивних сил галузі і створює відповідні матеріальні умови виробництва сільськогосподарської продукції. У складі матеріально-технічної бази аграрних підприємств найважливішу роль відіграють засоби виробництва. До них належать:

– земля як головний засіб сільськогосподарського виробництва;

– трактори, мотори комбайнів, автомобілі, стаціонарні двигуни, електросилові установки і робоча худоба. Ці елементи матеріально-технічної бази складають енергетичні ресурси підприємства. Силові машини безпосередньо не впливають на предмети праці, але їхня роль у розвитку продуктивних сил сільського господарства надзвичайно велика;

сільськогосподарські машини і знаряддя, обладнання тваринницьких ферм і машини для приготування кормів, інші робочі машини, які застосовуються в сільськогосподарському виробництві, електромережі, водопроводи. Робочі машини є основою виконання всіх робіт у рослинництві і тваринництві, а також у галузях первинної переробки сільськогосподарської продукції;

– виробничі приміщення та споруди, транспортні засоби і дороги;

продуктивна худоба і птиця;

корми, насіння, органічні і мінеральні добрива, засоби хімізації рослинництва і тваринництва, а також інші засоби виробництва в аграрних підприємствах.

Матеріально-технічна база сільського господарства має речові і структурні особливості, зумовлені відмінностями в технології сільськогосподарського виробництва, різним поєднанням природних і технічних факторів:

1. Найважливішою частиною матеріально-технічної бази аграрного підприємства є земля – головний засіб сільськогосподарського виробництва. Земельні угіддя, які використовуються у сільськогосподарському виробництві, називають сільськогосподарськими угіддями. Вони включають ріллю, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження та перелоги. Сільськогосподарські угіддя аграрних підприємств характеризуються різною якістю і продуктивністю, що насамперед залежить від зональних особливостей їхнього розміщення. Сільськогосподарські угіддя нашої країни визначаються великою часткою ріллі, що є основою розвитку інтенсивного аграрного виробництва.

2. Матеріально-технічна база сільського господарства значно залежить від природних умов і характеризується зональними особливостями сільськогосподарського виробництва. У різних зонах із неоднаковими грунтово-кліматичними умовами застосовують різні системи машин, які найповніше враховують регіональні відмінності і відповідають конкретним умовам виробництва.

3. Матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств формується і розвивається з урахуванням сезонного характеру виробництва. У зв’язку з цим значна кількість сільськогосподарських машин і знарядь використовується протягом нетривалого періоду, створюються відповідні запаси насіння, кормів та інших засобів. Це потребує додаткових витрат і впливає на ефективність використання матеріально-технічних засобів.

4. Невід’ємною частиною матеріально-технічної бази сільського господарства є живі організми – продуктивна і робоча худоба, молодняк тварин, птиця, багаторічні насадження тощо. В сільськогосподарському виробництві тісно переплітаються економічні і біологічні процеси. Останні визначаються ростом і розвитком живих організмів і суттєво впливають на ефективність використання всіх інших засобів виробництва.

5. Складником матеріально-технічної бази є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в сільському господарстві (продуктивна худоба, корми, насіння, органічні добрива). Навіть за високого рівня оснащеності аграрних підприємств засобами промислового виробництва, але нестачі або низькій якості засобів виробництва, відтворюваних у сільському господарстві, продуктивність рослинництва і тваринництва знижуватиметься. Тому створення матеріально-технічної бази, необхідної для широкого впровадження інтенсивних технологій в аграрних підприємствах, вимагає не тільки дальшого розвитку промисловості, а й впровадження у виробництво досягнень агробіологічної науки.

Із зміцненням і розвитком матеріально-технічної бази аграрних підприємств збільшується виробництво сільськогосподарської продукції. Кількісні і якісні показники сільськогосподарського виробництва, рівень задоволення попиту населення на продукти харчування цілком залежать від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил аграрних підприємств. Проте зміцнення їхньої матеріально-технічної бази великою мірою залежить від розвитку галузей промисловості, які постачають селу індустріальні засоби виробництва.

2. Енергетичні ресурси підприємства

Усі матеріально-речові елементи основного капіталу мають відповідні техніко-економічні характеристики, знання яких вкрай необхідне для визначення потреби в цих ресурсах, оцінки й аналізу ефективності їх використання, а також для планування виробництва. Однією з найважливіших характеристик частини засобів праці є те, що вони мають певну енергетичну потужність. Це найактивніша складова основного капіталу, що істотно впливає на результати діяльності підприємств, особливо аграрних.

Енергетичні потужності підприємств представлені потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів, електродвигунів і електроустановок, що виражена у кіловатах (кВт). На основі даних про загальні енергетичні потужності сільськогосподарських підприємств (у 2010 р. вони становили 36 739 тис. кВт або менше проти 1999 р. в три рази, а проти 2000 р. — на 48 %) визначаються такі важливі показники, як енергозабезпеченість виробництва і енергоозброєність праці.

Енергозабезпеченість обчислюється діленням енергоресурсів аграрного підприємства в кВт на його посівну площу.

Енергоозброєність праці розраховується діленням енергоресурсів підприємства на середньорічну кількість працівників.

Слід зазначити, що більшість аграрних підприємств має ще низьку забезпеченість енергоресурсами. У господарствах з високим рівнем організації виробництва енергозабезпеченість сягає 450-550 кВт, тоді як у середньому на 100 га посівної площі припадає 193 кВт. Енергоозброєність праці відповідно більше 100 і 55 кВт на одного середньооблікового найманого працівника в сільському і лісовому господарствах. Між рівнем цих показників і кінцевими результатами виробництва існує пряма залежність — з їх зростанням підвищуються врожайність культур, продуктивність тварин і продуктивність праці, збільшуються прибутки підприємств.

Про ефективність використання енергетичних потужностей судять виходячи з показника енергомісткості продукції, що визначається діленням енергопотужностей підприємства на обсяг одержаної валової (товарної) продукції в порівнянних цінах. Цей показник є важливим і для переробних підприємств. В аграрних підприємствах з інтенсивним типом розвитку, в яких запроваджені енергозберігаючі технології, енергоресурси використовуються ефективно і в них рівень цього показника не перевищує 1-1,5 кВт на 1 тис. грн валової продукції в порівнянних цінах.

Значну частку (понад 20 %) в структурі енергоресурсів аграрних підприємств займають електродвигуни й електроустановки. Вони дають змогу ширше використовувати на господарські потреби електроенергію як один із найбільш економічно вигідних видів енергії, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві.

Рівень виробничого споживання електроенергії значною мірою характеризує стан розвитку матеріально-технічної бази підприємства, його потенційні можливості в досягненні вищих валових і економічних показників господарської діяльності.

Для оцінки досягнутого рівня споживання електроенергії аналізують показники електрооснащеності виробництва й електроозброєності праці. Електрооснащеність виробництва визначається діленням використаної на виробничі цілі електроенергії на посівну площу, а електроозброєність праці — діленням на середньорічну кількість працівників.

3. Машино-тракторний парк та ефективність його використання

Значення тракторного парку в господарській діяльності аграрних підприємств важко переоцінити, адже за допомогою тракторів виконуються майже всі мобільні сільськогосподарські роботи, пов’язані з вирощуванням сільськогосподарських культур (оранка, посів, догляд за посівами, значною мірою збирання). Крім того, тракторний парк широко використовується на транспортних роботах і для обслуговування тваринництва.

До початку 2013 р. підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування України значно модернізували існуючу та освоїли нову номенклатуру сільськогосподарських машин і обладнання для рослинництва, тваринництва і галузей переробної промисловості. У результаті істотно зріс рівень забезпеченості технологічних процесів в АПК вітчизняною технікою, що становить майже 80 % проти 27 % у 1992 р. Освоєно, зокрема, виробництво нових тракторів, зростає їх потужність.

У 2010 р. середня потужність тракторних двигунів становила 83 кВт проти 63,2 кВт у 1991 р. Створено також нове покоління ґрунтообробної техніки, яка не поступається зарубіжним аналогам: п’ятикорпусних універсальних плугів, обертових чотирикорпусних, начіпних і напівначіпних восьмикорпусних, ґрунтообробних комбінованих агрегатів. Освоєно також виробництво нових зернових сівалок.

Проте станом на 2011 р. сільськогосподарське машинобудування спроможне було виробляти лише до 5 тис. тракторів на рік за їх технологічної потреби (за даними Міністерства аграрної політики і продовольства) 400 тис. од. та щорічного поповнення для відтворення — 40 тис. од. Тому проблема прискореного розвитку вітчизняного тракторного машинобудування стає вкрай актуальною. Адже забезпеченість тракторним парком становила 88,3 %, але в основному він є зношеним і вимагає прискореного відновлення. Проте у 2010 р. тракторний парк сільськогосподарських товаровиробників поповнили лише на 4945 од., у тому числі за рахунок вітчизняних тракторів на 2843 од. та імпортних — на 2102 од.

Окремими знаряддями і машинами машинно-тракторний парк забезпечений задовільно, наприклад, культиваторами — на 98,3 % від технологічної потреби, сівалками зерновими — на 92,5 %, машинами і агрегатами для очищення зерна — на 97,2 %. Тимчасом забезпеченість окремими машинами, знаряддями залишаються вкрай низькою: боронами дисковими — на 51,1 % від технологічної потреби, машинами для внесення твердих мінеральних добрив — на 39,7 %, машин для хімічного захисту рослин — на 31,3 %. Недостатня забезпеченість сільськогосподарського виробництва необхідними машинами і знаряддями знижує його ефективність, не дає змоги раціонально використовувати тракторний парк.

Ступінь забезпечення аграрних підприємств тракторним парком визначається діленням фактичної наявності тракторів на їх нормативну потребу. Остання розраховується різними методами. Найбільш ефективними є метод визначення потреби за піковими періодами збігу сільськогосподарських робіт і метод оптимізації складу машинно-тракторного парку за допомогою ЕММ і ЕОМ.

За використання першого методу як найбільш поширеного виділяють піковий період для тракторів загального призначення, який для більшості регіонів України припадає на підняття зябу, і окремо для універсально-просапних тракторів на період обробітку просапних культур і збирання трав. При цьому враховуються й інші роботи, що мають бути виконані цими групами тракторів у визначені періоди. Наприклад, у першому з них, крім оранки, враховуються транспортні роботи, деякі операції по збиранню цукрових буряків і кукурудзи, посіву озимих, а у другому — обслуговування тваринницьких ферм, транспортні роботи тощо.

Для визначення рівня ефективності використання тракторного парку, встановлення міжремонтних строків, контролю за витрачанням пального, організації планової роботи сільськогосподарських підрозділів (тракторних і трактори рільничих бригад, механізованих ланок, загонів) є необхідність у використанні таких умовних показників, як умовно-еталонний трактор і умовно-еталонний гектар.

Фізичні трактори переводяться в умовно-еталонні показники за коефіцієнтами, що визначені виходячи з нормативного виробітку за зміну. За одиницю беруть трактори класу 3 т з нормативним виробітком 7 га. Тоді, скажімо, трактор Т-150 з нормативним виробітком 11,6 га матиме коефіцієнт для переведення 11,6 : 7 = 1,65, Т-100М відповідно 10,2 і 1,34, МТЗ-52Л — 4,1 і 0,58, Т-16 — 1,4 і 0,2 і т. д.

Умовно-еталонні гектари визначають множенням кількості виконаних нормо-змін трактора відповідної марки на його змінний еталонний виробіток. Останній розраховують для кожної марки тракторів множенням коефіцієнта для переведення цієї марки трактора в умовно-еталонний на тривалість зміни в годинах.

Якщо, наприклад, тривалість зміни становить 7 год, а робота виконують  трактором Т-100М, то його змінний еталонний виробіток становитиме 9,38. 3а умови, що протягом року цим трактором виконано 215 нормо-змін, його річний виробіток становитиме 2017 умовно-еталонних гектарів. При цьому кількість нормо-змін визначають діленням фактично виконаного обсягу робіт за робочу зміну на змінну норму виробітку. У тих випадках, коли трактором виконується погодинна робота, кількість нормо-змін визначають діленням відпрацьованого часу на 7 год.

Обсяг механізованих робіт машинно-тракторного парку обчислюється в умовних еталонних гектарах. Еталонний гектар — це умовна одиниця, яка відповідає оранці 1 га ріллі за певних (еталонних) умов. І відповідно до цього встановлено коефіцієнти переведення різних видів механізованих робіт в умовні еталонні гектари.

Для трактора кожної марки визначено нормативний виробіток в еталонних гектарах за одиницю робочого часу. Виробіток за 1 год для трактора ДТ-75 становить 1 умовний гектар, тому його взято за еталонний. Трактори всіх інших марок переводяться в умовні еталонні трактори за відповідними коефіцієнтами.

Забезпечення ефективного використання техніки та необхідність виконання комплексу механізованих робіт в оптимальні строки зумовлюють обгрунтування кількісного та структурного складу машинно-тракторного парку підприємства.

Розрахунки, проведені в ННЦ “Інститут аграрної економіки”, свідчать, що всі потреби сільськогосподарських підприємств будуть забезпечені, якщо на 1000 га ріллі припадатиме 16—18 тракторів в еталонному обчисленні та 8—8,5 зернозбиральних комбайнів на 1000 га посіву зернових культур без кукурудзи.

Ступінь раціональності (ефективності) використання тракторного парку підприємства визначається за такими групами показників.

Показники інтенсивності використання тракторного парку.

  1.  Коефіцієнт використання тракторного парку — визначається діленням тракторо-днів у роботі на тракторо-дні перебування в господарстві.
  2.  Відпрацювання одним трактором машино-днів — розраховується діленням всього обсягу відпрацьованих тракторним парком машино-днів на середньорічну кількість тракторів.
  3.  Відпрацювання одним трактором машино-змін — визначається діленням усього обсягу відпрацьованих машино-змін на середньорічну кількість тракторів.
  4.  Відпрацювання одним трактором нормо-змін — визначається аналогічно, лише в чисельнику беруться виконані тракторним парком нормо-зміни.
  5.  Коефіцієнт змінності — розраховується як відношення відпрацьованих машино-змін до відпрацьованих машино-днів.

2. Показники продуктивності використання тракторного парку.

 2.1 Річний виробіток умовно-еталонних гектарів одним трактором — визначається діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт, включаючи стаціонарні, земляні і транспортні в умовно-еталонному визначенні, на середньорічну кількість тракторів.

 2.2. Змінний виробіток одним трактором — розраховується діленням загального обсягу виконаних тракторним парком робіт на кількість відпрацьованих ним машино-змін.

 2.3. Денний виробіток одним трактором — обчислюється аналогічно попередньому показнику, лише в знаменнику беруться відпрацьовані машино-дні.

 2.4. Коефіцієнт виконання тракторним парком норм виробітку — розраховується діленням виконаних нормо-змін на відпрацьовані машино-зміни.

3. Показники економічності використання тракторного парку.

 3.1. Собівартість одного умовно-еталонного гектара — визначається діленням усіх витрат на експлуатацію тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь на загальний обсяг робіт в умовно-еталонних гектарах, виконаних тракторним парком.

 3.2. Витрати палива на один умовно-еталонний гектар і на 1 га фізичної площі.

Для визначення економічної ефективності використання всього машинно- тракторного парку, включаючи не лише силові (трактори), а й робочі машини, розраховують показник виходу валової продукції рослинництва на 1 грн вартості цих машин. З підвищенням цього показника створюються необхідні економічні передумови для швидшої окупності витрат на придбання техніки та її заміни на більш продуктивну.

Існує багато напрямів поліпшення використання тракторного парку. Одні з них не залежать від аграрних підприємств, оскільки пов’язані з конструктивними параметрами силових і робочих машин. Йдеться про необхідність створення нових і вдосконалення існуючих моделей і модифікацій тракторів зі строком служби дизельних двигунів і трансмісій до 5-6 тис. мотогодин без капітального ремонту, які мали б вищу питому енергомісткість, кращу маневреність, вищі робочу і транспортну швидкість і, що особливо важливо в умовах високої вартості пального, — менше витрачали б палива на одиницю виконуваних робіт.

Серед напрямів поліпшення використання тракторного парку, які залежать від аграрних підприємств, важливе місце займають установлення його раціональної структури, забезпечення тракторів необхідним шлейфом робочих машин і знарядь, раціональне комплектування тракторних агрегатів, підвищення кваліфікації механізаторів і вдосконалення їх матеріального стимулювання за кращі результати роботи, поліпшення технічного обслуговування і проведення своєчасних та якісних ремонтів, удосконалення організації виробничих процесів.

На кожному підприємстві необхідно підвищувати змінну продуктивність тракторних агрегатів за рахунок таких факторів, як повне використання конструктивної ширини захвату агрегату, раціональне маневрування середньозмінною швидкістю його руху і повне використання робочого часу зміни. Відомо, наприклад, що за недовикористання конструктивної ширини агрегату на 1 % (робота без ходопокажчика) його продуктивність знижується на 2,5 %. Середньозмінна швидкість руху агрегату часто буває низькою через неправильне регулювання робочих органів машин, невміння трактористів маневрувати швидкостями. Дослідами наукових організацій встановлено, що перейти зі швидкості, скажімо, 4 км на швидкість 6 км доцільно лише за довжини шляху не менше 24 — 35 м.

Для зниження собівартості умовного еталонного гектара, а отже, і сільськогосподарської продукції, важливо не лише підвищувати продуктивність тракторних агрегатів, а й економно витрачати паливно-мастильні матеріали, які через багаторазове подорожчання стали однією з основних статей витрат у структурі всіх витрат на експлуатацію машинно-тракторного парку. Надзвичайно серйозною проблемою, яка вимагає регулювання на макрорівні, є недопущення (згладжування) різкого сезонного коливання цін на паливно-мастильні матеріали.

Для забезпечення ефективного використання машинно-тракторного парку потрібно, щоб техніка мала гарантоване сервісне забезпечення на весь термін її експлуатації. З цією метою виробники техніки мають створити мережу сервісних пунктів, укомплектованих кваліфікованими кадрами ремонтників.

4. Транспортні засоби та ефективність їх використання.

Транспорт є важливим складником логістичної системи підприємства. Тому головними завданнями є визначення оптимальної потреби в різних видах транспорту, координація їх роботи, розробка оптимальних маршрутів перевезень матеріальних ресурсів, ефективна організація вантажно-розвантажувальних робіт, вибір найефективнішого транспортного засобу для перевезення відповідного вантажу з урахуванням низки факторів тощо. Транспортні витрати займають значну частку в структурі витрат на виробництво продукції, тому важливо забезпечити високу ефективність використання транспортних засобів в аграрних підприємствах.

Транспортні роботи виконуються такими видами транспорту: автомобільним, тракторним, гужовим і в незначних обсягах — трубопровідним (водопроводи, молокопроводи). Співвідношення між окремими видами транспорту і розподіл обсягу перевезень за видами транспортних засобів установлюють у кожному підприємстві з урахуванням таких факторів, як клас вантажу, дорожні умови, відстань перевезень, терміновість, погодні умови, спосіб виконання вантажно-розвантажувальних робіт, технологія виробництва сільськогосподарської продукції.

Великі обсяги і широкий ареал виробництва сільськогосподарської продукції, високий рівень її товарності, необхідність завезення значної маси ресурсів промислового походження для провадження у сільському господарстві відтворювального процесу, здійснення аграрними підприємствами будівельно-монтажних робіт зумовлюють високий рівень транспортомісткості цієї галузі. Цей показник визначається діленням обсягу транспортних робіт у тоннах перевезеного вантажу й окремо в тонно-кілометрах на площу ріллі. В багатьох підприємствах транспортомісткість становить 90 — 100 т і 1500 — 1700 т/км.

В аграрних підприємствах обсяг вантажів у тоннах визначають за технологічними картами вирощування сільськогосподарських культур і виробництва продукції тваринництва з одночасним урахуванням перевезень різних матеріалів (наприклад, будівельних), мінеральних добрив, нафтопродуктів, палива тощо, обсягу робіт з обслуговування соціальної сфери.

Знайдений обсяг вантажів множать на коефіцієнт повторності їх перевезень і в такий спосіб одержують обсяг транспортних робіт (вантажоперевезень) у тоннах.

Коефіцієнти повторності розраховують за кожним видом вантажів діленням загального обсягу перевезень певного виду продукції (виду вантажу) на обсяг її виробництва.

Наприклад, якби зерно від комбайна транспортували безпосередньо на елеватор, то коефіцієнт повторності становив би одиницю. Але оскільки зерно транспортується спочатку на тік, а потім після доробки — на елеватор, в комору, а з комори — в кормоцех, на поле (насіння), на ринок і т. д., то коефіцієнт повторності значно зростає.

Як свідчить практика, цей коефіцієнт по зерну є в межах 2–2,4, картоплі — 1,6–1,8, овочах, фруктах — 1,5–1,6, кормових коренеплодах — 1,7–2,0, по сіну з сіяних трав — 1,5–1,7, зеленій масі — 1,1–1,2, мінеральних добривах — 1,8, будівельних матеріалах — 1 і т. д.

Обсяг транспортних робіт у тонно-кілометрах, або вантажооборот обчислюють множенням обсягу вантажоперевезень у тоннах на середню зважену відстань перевезень, яку визначають на основі звітних даних.

При плануванні цього показника враховують також можливі зміни у вантажопотоках. Обсяг вантажоперевезень у тоннах і вантажооборот у тонно- кілометрах по підприємству залежить від площі землекористування, рівня врожайності культур і продуктивності тварин, спеціалізації господарства, його віддаленості від переробних і заготівельних організацій, залізничної станції, а також від обсягу здійснюваних господарським способом будівельно-монтажних робіт. Чим більший обсяг транспортних робіт по підприємству, тим більше йому потрібно мати транспортних засобів для перевезення вантажів.

Важливо також пам’ятати, що автомобілі економічно не вигідно використовувати для перевезень вантажів на відстань менше 3 км. Чим вища вантажопідйомність автомобілів, тим раціональніше їх використання на далеких відстанях. Як свідчить практика, в сучасних умовах найефективнішим є використання автомобілів вантажопідйомністю 4-6 т. Гужовий транспорт доцільно використовувати для перевезення разових вантажів на невеликі відстані.

Вибір транспортного засобу повинен здійснюватися і з орієнтацією на досягнення якісних показників транспортного обслуговування, головними з яких є перевезення вантажів вчасно, без втрат і повнота виконання замовлень на транспортні перевезення.

Структура вантажів, що формуються в процесі господарської діяльності підприємств, а також економічна доцільність використання відповідних транспортних засобів зумовлюють необхідність встановлення раціонального співвідношення між автомобільним, тракторним і гужовим видами транспорту.

Витрати на транспортні роботи аграрних підприємств включаються в собівартість виробленої ними продукції, отже, здорожують її виробництво. Знизити ці витрати можна лише завдяки ефективнішому використанню транспортних засобів, насамперед вантажних автомобілів. Для оцінки й аналізу рівня їх використання застосовують ряд техніко-економічних показників, що відображають специфіку транспортного процесу, продуктивність, умови і режим роботи транспортних засобів.

Для визначення окремих техніко-економічних показників роботи автотранспорту використовують такі поняття, як «автомобіле-дні перебування в господарстві», «автомобіле-дні в роботі», «середньооблікова кількість автомобілів і їх вантажопідйомність».

Автомобіле-дні перебування в господарстві розраховують підсумовуванням усіх календарних днів перебування кожного вантажного автомобіля в підприємстві протягом року, а автомобіле-дні в роботі — підсумовуванням днів їхньої роботи. Діленням автомобіле-днів перебування в господарстві на 365 визначають середньооблікову кількість автомобілів, а вантажопідйомність середньооблікового автомобіля — діленням автомобіле-тонно-днів на автомобіле-дні перебування в господарстві.

Усі показники використання автотранспорту поділяються на три групи: інтенсивності, продуктивності й економічності.

Показники інтенсивності використання автотранспорту:

коефіцієнт використання автопарку, який визначають діленням автомобіле-днів перебування в господарстві на автомобіле-дні в роботі;

коефіцієнт технічної готовності, який розраховують діленням різниці між автомобіле-днями перебування в господарстві і автомобіле-днями в ремонті на автомобіле-дні перебування в господарстві;

середню технічну швидкість, яку обчислюють діленням загального пробігу автомобілів на час перебування в русі;

середню експлуатаційну швидкість, що є часткою від ділення загального пробігу на час перебування автомобілів у наряді;

середню відстань перевезень тонни вантажу, яку розраховують діленням вантажообороту в тонно-кілометрах на загальну кількість перевезеного вантажу в тоннах;

середньодобовий пробіг автомобіля в кілометрах, який визначають діленням загального пробігу автомобілів на автомобіле-дні в роботі;

коефіцієнт використання пробігу, що дорівнює відношенню пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу;

коефіцієнт використання вантажопідйомності Кв, який розраховують за формулою:

Кв = ,

де Зво — загальний вантажооборот, т/км; Воп — вантажооборот причепів, т/км; Пв — пробіг з вантажем, км; Вп — вантажопідйомність середньооблікового автомобіля, т.

Показники продуктивності автотранспорту:

виробіток автомобілів на одну середньооблікову автомобіле-тонну Ва:

Ва = ,

де Вт — кількість перевезених вантажів, т; Атд — автомобіле-тонно-дні;

кількість тонно-кілометрів на одну середньооблікову автомобіле-тонну Вткм розраховується з виразу:

Вткм =  ,

де  Зво — загальний вантажооборот, т/км; Атд — автомобіле-тонно-дні;

Показники економічності автотранспорту:

собівартість тонно-кілометра (10 або 100 т/км), яка визначається діленням прямих експлуатаційних витрат по автотранспорту на вантажооборот;

прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу й окремо на 1 т перевезеного вантажу, грн;

витрати пального на 100 км пробігу і окремо на 100 т/км;

витрати пального на 1 т перевезеного вантажу.

Рівень наведених техніко-економічних показників приблизно коливається у таких межах: коефіцієнт використання автопарку — 0,70-0,75, технічної готовності — 0,81-0,85, використання пробігу — 0,50- 0,55, використання вантажопідйомності — 0,85-0,90, середньотехнічна швидкість — 22-26 км, середньоексплуатаційна — 13-16 км, середня відстань перевезень — 18-23 км, виробіток на одну середньооблікову автотонну — 900-1200 т і 15-25 тис. т/км.

Найбільш повно про ефективність використання автомобільного парку можна судити за показниками продуктивності та економічності. Підвищення їх рівня досягається, коли абсолютна величина коефіцієнтів використання автопарку, технічної готовності, використання пробігу і вантажопідйомності найменше відхиляються від одиниці, а також, коли зростає середньодобовий пробіг і середньо-експлуатаційна швидкість, зменшуються простої автомобілів під навантаженням і розвантаженням.

Для розрахунку й аналізу вантажообороту автопарку Qткм використовують формулу:

Qткм = Вп ∙ Ка ∙ Кв ∙Кп ∙ L ∙ 365,

де Вп — вантажопідйомність автопарку (загальний тоннаж), т; Ка — коефіцієнт використання автопарку; Кв — коефіцієнт використання вантажопідйомності;  Кп — коефіцієнт використання пробігу;  L — середньодобовий пробіг автомобілів, км.

Цю формулу можна використовувати і для визначення та аналізу вантажообороту за окремими марками автомобілів.

Для поліпшення використання транспорту в аграрних підприємствах насамперед важливо досягти раціональної технологічної структури перевезень. Орієнтовно вона може бути такою: автомобілями — 50 — 65 %, тракторними поїздами — 30 — 35 %, гужовим транспортом — 10 %.

Для підвищення ефективності використання автопарку потрібно встановити раціональну структуру його і достатньо забезпечити причепами. Зокрема, вантажопідйомність причепів доцільно довести (як мінімум) до 10 — 15 % вантажопідйомності автопарку. Вкрай важливо також поліпшити стан доріг, підвищити кваліфікацію водіїв, покращити технічне обслуговування автомобілів, перейти на прогресивні форми організації праці та її матеріального стимулювання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41569. Рынок ценных бумаг: сущность и функции 146.65 KB
  Рынок ценных бумаг: сущность и функции. Понятие рынка ценных бумаг и его место в структуре финансового рынка. Функции рынка ценных бумаг. Структура рынка ценных бумаг.
41570. Ценные бумаги: общая характеристика 817.27 KB
  Ценные бумаги: общая характеристика. Понятие ценной бумаги. Понятие инвестиционного качества ценной бумаги. Понятие ценной бумаги.
41571. ЭМИССИЯ ЦЕННЫХ БУМАГ 296.54 KB
  Эмиссионные пенные бумаги. Особенности эмиссии ценных бумаг банков. Эмиссию ценных бумаг следует рассматривать в качестве одного из источников финансовых ресурсов привлекаемых для решения определенных целей. Эмиссия ценных бумаг наряду с Другими источниками финансовых ресурсов может быть привлекательна Для корпораций так как в этом случае можно: варьировать сроки привлечения необходимых денежных средств без ограничения срока при эмиссии акций и выбирать...
41572. ВИДЫ ЦЕННЫХ БУМАГ. АКЦИИ 258.74 KB
  К выпуску акций эмитент прибегает в силу того что: это установленный законом способ формирования уставного капитала; акционерное общество не обязано возвращать инвесторам их капитал вложенный в покупку акций. Покупка ими акций рассматривается как долгосрочное финансирование затрат эмитента держателями акций. Хотя законом предусматриваются случаи когда акционерывладельцы голосующих акций вправе требовать выкупа всех или части принадлежащих им акций если затрагиваются их имущественные права. Получив денежные средства за счет размещения...
41573. Порядок выплаты дохода по облигациям, оценка доходности облигаций 113.43 KB
  Еще одним важным объектом торговли на рынке ценных бумаг являются облигации. Действующее российское законодательство определяет облигацию как “эмиссионную ценную бумагу закрепляющую право ее держателя на получение от эмитента облигации в предусмотренный ею срок ее номинальной стоимости и зафиксированного в ней процента от этой стоимости или иного имущественного эквивалентаâ€. Таким образом облигация это долговое свидетельство которое непременно включает два главных элемента: обязательство эмитента вернуть держателю облигации по...
41574. Понятие векселя. Классификация векселей. Порядок обращения и погашения. Протест векселя 298.97 KB
  Производные ценные бумаги; понятие и общая характеристика Вексель как инструмент кредитнорасчетных отношений является результатом многовекового развития товарноденежного хозяйства. Известно что элементы вексельного обращения появились еще в эпоху средневекового феодализма XII XIV вв. Появление нового расчетного инструмента в средние века многие специалисты истории вексельного права связывают с потребностью средневековых торговцев стремящихся сохранить свой капитал во время переездов и переселений от разбоя на дорогах в заменителе...
41575. Другие основные ценные бумаги 84.25 KB
  Обязательные реквизиты: наименование “депозитный или сберегательный сертификатâ€; указание на причину выдачи сертификата внесение депозита илисберегательного вклада; дата внесения депозита или сберегательного вклада; размер депозита или сберегательного вклада оформленного сертификатом прописью и цифрами; безусловное обязательство банка вернуть сумму внесенную в депозит или на вклад; дата востребования вкладчиком суммы по сертификату; ставка процента за пользование депозитом или вкладом; сумма причитающихся процентов;...
41576. Свопы и соглашения о форвардной ставке 119 KB
  С другой стороны компания выпустившая обязательство под плавающий процент и ожидающая в будущем роста процентных ставок сможет избежать увеличения своих выплат по обслуживанию долга за счет обмена плавающего процента на фиксированный. Например компания А с рейтингом ААА может заимствовать на рынке средства под плавающую ставку LIBOR 05' а компания В с рейтингом ВВВ под ставку LIBOR 075. На рынке облигаций компания А может заимствовать на десять лет средства под 13 а компания В под 145. 2 компания А обладает...
41577. Опционы. Оценка опциона 576.45 KB
  Право купить или продать актив имеет покупатель опциона. Из самого определения опциона следует что возможны два типа контрактов соглашение о праве на приобретение опцион на приобретение или опцион “колл†и соглашение о праве на продажу опцион на продажу или опцион “путâ€. Цена по которой покупатель опциона может купить продать базовый актив называется ценой выполнения. Момент времени в который заканчивается действие соглашения называется моментом выполнения опциона.