80334

Основні фонди та оборотні засоби сільськогосподарського підприємства

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Амортизація основних фондів підприємства. Показники використання основних виробничих фондів підприємства. При цьому засоби праці знаходять своє вираження в основних фондах підприємства а предмети праці – в оборотних фондах. До основних виробничих фондів належать такі фонди які беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості продукції.

Украинкский

2015-02-16

148 KB

1 чел.

Тема: Основні фонди та оборотні засоби сільськогосподарського підприємства.

1. Основні фонди підприємства, їх склад та структура.

2. Амортизація основних фондів підприємства.

3. Показники використання основних виробничих фондів підприємства.

4. Економічна суть і ефективність використання оборотних фондів та фондів обігу

Виготовлення продукції здійснюється в процесі взаємодії засобів виробництва і робочої сили. Успішне функціонування сільськогосподарських підприємств здійснюється на основі органічної взаємодії таких факторів, як земля, трудові ресурси, засоби і предмети праці.

Засоби (знаряддя) праці— це річ або комплекс речей, за допомогою яких люди виготовляють продукцію або надають послуги. Засоби праці безпосередньо не створюють маси продукції, у процесі виробництва вони зберігають свою натуральну форму і діють протягом багатьох виробничих циклів.

Предмети праці — це все те, на що спрямована людська праця, з чого виготовляється продукція для особистого або виробничого споживання. У процесі виробництва вони повністю споживаються і формують масу готової продукції.

Засоби і предмети праці в сукупності становлять засоби виробництва, які є матеріальною основою сільськогосподарського виробництва і важливою складовою його продуктивних сил. У виробничому процесі засоби виробництва продуктивно споживаються і беруть безпосередню участь у формуванні вартості продукції.

Засоби виробництва аграрного підприємства, виражені в грошовій формі, становлять його виробничі фонди (виробничий капітал підприємства). Вони є соціально-економічною формою функціонування засобів виробництва. При цьому засоби виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. Це означає, що до виробничих фондів належать такі засоби і предмети праці, які мають вартість і беруть участь у виробництві продукції. Виробничі фонди як економічна категорія відображають виробничі відносини з використання засобів виробництва в аграрних підприємствах.

Виробничі фонди підприємства залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру відтворення і способу перенесення вартості на готовий продукт поділяють на основні та оборотні (основний і оборотний капітал).

Основні виробничі фонди (основний виробничий капітал) - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігають свою натуральну форму і частинами переносять свою вартість на створюваний продукт.

Оборотні виробничі фонди (оборотний капітал) – це предмети праці, які цілком споживаються в одному виробничому циклі, втрачають натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Отже, засоби праці і предмети праці є речовим змістом виробничих фондів. При цьому засоби праці знаходять своє вираження в основних фондах підприємства, а предмети праці – в оборотних фондах.

Виробничі фонди підприємств перебувають у безперервному русі: із сфери виробництва переходять у сферу обігу і навпаки. Кругообіг коштів починається з оплати рахунків постачальників товарно- матеріальних цінностей і закінчується одержанням виручки від реалізації продукції.

У процесі виробництва виробничі фонди здійснюють кругообіг і послідовно перебувають у таких функціональних формах, як грошова, виробнича і товарна. Безперервність руху фондів – найважливіша умова успішної роботи підприємств. Затримка руху фондів на одній стадії порушує ритмічність виробництва, що знижує його ефективність.

Залежно від участі у виробничому процесі основні фонди підприємства поділяють на дві групи: основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення. 

До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості продукції. Йдеться про обладнання, робочі машини, транспортні засоби, тварини, виробничі приміщення. На них припадає переважна частка основного капіталу – до 85-90 %.

До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва, коли вони перебувають на балансі підприємства і воно забезпечує їхнє утримання. До них належать: житлово-комунальні помешкання; побутові, спортивні приміщення; будинки та устаткування медичних закладів; дитячі дошкільні заклади та ін.

Основні виробничі фонди підприємства – це велика кількість засобів праці, які відрізняються цільовим призначенням та строком використання. Звідси виникає необхідність класифікації основних виробничих фондів.

Відповідно до системи бухгалтерського обліку (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби) класифікація основних виробничих фондів така:

I. Основні засоби

земельні ділянки;

– капітальні витрати на поліпшення земель;

– будинки, споруди та передавальні пристрої;

– машини й обладнання;

транспортні засоби;  

– інструменти, прилади, інвентар (меблі);

– тварини;

– багаторічні насадження;

– інші основні засоби

II. Інші необоротні матеріальні активи

– бібліотечні фонди;

– малоцінні необоротні матеріальні активи;

– тимчасові (нетитульні споруди);

– природні ресурси;

– інвентарна тара;

– предмети прокату;

– інші необоротні матеріальні активи.

Під необоротними активами розуміють всі активи, що не є оборотними та призначені для використання та одержання певної економічної вигоди протягом тривалого періоду – більше року (або одного операційного циклу, що триває понад рік).

У процесі виробництва окремі елементи основних виробничих фондів відіграють неоднакову роль, а тому їх поділяють на активні та пасивні.

До активної частини основних виробничих фондів відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (трактори, комбайни, транспортні засоби устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів (виробничі приміщення, споруди).

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає структуру основних виробничих фондів. 

Важливою умовою ефективної діяльності підприємства є співвідношення між різноманітними видами основних виробничих фондів. Чим більша на підприємстві частка активних основних фондів, тим вищий рівень його технічного оснащення, тим більше можливостей воно має щодо збільшення випуску продукції.

Проте недостатня кількість елементів пасивної частини основних фондів також негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва і передусім на їхній технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству потрібно досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.

Основні виробничі фонди функціонують, плануються й обліковуються в натуральній і вартісній формі. Облік у натуральному виразі потрібен для визначення технічного складу основних фондів.

Грошова оцінка основних засобів підприємства необхідна для визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, ступеню участі різних складових елементів основних фондів у формуванні собівартості продукції, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства тощо. Таку оцінку проводять також з метою встановлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення основних засобів.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, зміною умов їхнього відтворення, існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюють: за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична, вартість основних фондів - це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, первісна вартість машин і виробничого устаткування включає оптову ціну, витрати на транспортування та установку на місці використання; вартість виробничого приміщення визначається кошторисною вартістю його будівництва. За первісною вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства.

Справедлива вартість – це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основних фондів у даному випадку) або оплата ззобовязання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.Для земельних ділянок і будівель справедливою вартістю є ринкова вартість, машин і устаткування – ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість – це вартість основних фондів після їх пероцінки. У процесі переоцінки визначається нова ціна (вартість) основних фондів множенням їхньої первісної вартості і суми зносу на індекс переоцінки. Останній визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється на його залишкову вартість.

У вітчизняній практиці, через сильний розвиток інфляції, переоцінка основних засобів здійснювалася за допомогою здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товарних цін, чотири рази: станом на 1 травня 1992 р., 1 серпня 1993 р., 1 січня 1995 р. і на 1 квітня 1996 р.

Залишкова вартість основних фондів визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу. Вона характеризує реальну вартість основних фондів, яка ще не перенесена на вартість виготовленої продукції. Економічне значення цієї оцінки для підприємства полягає в можливості не тільки визначити реальну вартість основних виробничих фондів, а й встановити ступінь їхнього зносу на підставі вартісної оцінки. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття, спричиненого спрацюванням, має назву ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість – це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією) цього засобу.

2. Амортизація основних фондів підприємства

У процесі виробничої експлуатації всі основні фонди старіють і зношуються. При цьому розрізняють два види зношення: фізичне (матеріальне)  і економічне (моральне).

Фізичне зношення (спрацювання) основних виробничих фондів – це поступова втрата ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: одну, що періодично усувають проведенням ремонтів, другу ж частину зношення в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання збільшується і настає момент повного фізичного зносу, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) і неусувне фізичне зношення.

Моральне  зношення – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково- технічного прогресу. Таке зношення характеризується втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології виробництва.

Безперервний процес виробництва потребує відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація — це економічний процес поступової втрати основними фондами своєї вартості і перенесення її на створювану продукцію або виконану роботу. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство здійснює амортизаційні відрахування. Ці відрахування включають у собівартість виробленої продукції як витрати виробництва і реалізують під час продажу товарів. Вони накопичуються у спеціальному амортизаційному фонді, що є джерелом відновлення основних фондів. Отже, амортизація забезпечує відшкодування в грошовому виразі вартості основних виробничих фондів у міру їхнього фізичного зносу в процесі виробництва.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, які передбачені податковим законодавством. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунку амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію основних фондів. Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” основні фонди підприємства поділяють на чотири групи:

перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їхні частини;

друга автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування та приладдя до них;

третя – будь-які основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп, а також вартість капітального поліпшення землі;

четверта – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних предметів.

У 2012 р. на підприємствах України було запроваджено згідно з П(С)БО 7 нарахування економічної амортизації, і податкової (фіскальної) амортизації відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Економічна амортизація нараховується з метою визначення сум амортизаційних відрахувань, що включаються до собівартості продукції як елемент операційних витрат. Отже, економічна амортизація дає змогу відобразити реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та розрахувати реальний прибуток підприємства.

Метою нарахування податкової амортизації в ідеалі є створення додаткового фінансового джерела для відшкодування основних засобів за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку. При цьому мається на увазі, що застосування податкової амортизації мало б забезпечувати в процесі експлуатації основних засобів нарахування більших сум амортизації порівняно з економічною амортизацією. Завдяки цьому зменшувалася б сума прибутку для оподаткування, а отже знижувався б і податок на прибуток. Підприємства, таким чином, мали б змогу швидше нагромадити фінансові ресурси і направити їх на відтворення основних засобів.

Щоб визначити економію коштів на відрахуваннях до бюджету в результаті застосування податкової амортизації, необхідно різницю між сумами податкової й економічної амортизації помножити на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Зазначимо, що нарахування економічної і податкової амортизації застосовується в багатьох розвинутих країнах Заходу.

Проте така місія податкової амортизації витримувалася у вітчизняній практиці до прийняття Податкового кодексу України, коли податкова амортизація  передбачала вищі норми нарахування річної суми амортизації на основні засоби порівняно з економічною амортизацією.

Але встановлення ПКУ мінімально допустимих строків використання основних засобів в умовах, коли в системі бухгалтерського обліку підприємства самостійно визначають строк їх експлуатації, означає, що податкова амортизація істотно втрачатиме свою стимулюючу функцію в разі, коли підприємства встановлюватимуть такий строк меншим порівняно з мінімально допустимим. Бо очевидно, що чим більшим буде мінімально допустимий строк використання основних засобів, тим меншими будуть амортизаційні відрахування, а отже, більшим буде за однакових інших умов прибуток як об’єкт оподаткування.

Зовсім не реальним встановлено мінімально допустимий строк використання довгострокових біологічних активів. В умовах інтенсивного тваринництва оптимальний строк використання корів становить до чотирьох років, основних свиноматок – три-чотири роки, але аж ніяк не сім років, як це передбачено ПКУ. За такого завищення строку занижуватиметься собівартість тваринницької продукції.

Амортизація основних засобів (економічна амортизація) згідно з П(С)БО 7 і ПКУ нараховується із застосуванням таких методів.

Прямолінійний метод: річна сума амортизації Ар цим методом визначається з виразу

Ар = ВА : Т,

де ВА — вартість, яка амортизується; Т — очікуваний термін корисного використання основного засобу.

Частка щорічного погашення вартості, яка амортизується, називається нормою амортизації  На, яку можна визначити так:

На =  ∙ 100.

Величина норми амортизації залежить від встановленого строку корисного використання основного засобу і вибраного методу нарахування амортизації. Отже, за прямолінійного методу вартість, що амортизується, переноситься щорічно на заново створюваний продукт (роботу, послуги) однаковими частками протягом всього строку корисного використання основного засобу.

Метод зменшення залишкової вартості.

Кумулятивний метод. 

Виробничий метод.

Підприємства самостійно обирають метод амортизації, беручи при цьому до уваги очікуваний спосіб одержання економічних вигод від використання основного засобу, а також об’єктивні закономірності руху його вартості і споживної вартості.

3. Показники використання основних виробничих фондів підприємства

Забезпечення високих темпів розвитку підприємства та підвищення ефективності виробництва можливі за умови інтенсивного відтворення і раціонального використання основних фондів. Відтворення та використання основних фондів підприємства характеризується системою показників, які поділяють на три групи: 1) показники, які характеризують рух основних фондів; 2) показники, які характеризують стан основних фондів; 3) показники, які характеризують оснащеність підприємства основними фондами; 4) показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства.

Показники відтворення основних фондів характеризують процес їхнього руху і технічний стан, що безпосередньо впливає на ефективність використання засобів праці. Потрібно розрізняти дві форми відтворення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.

Показники, які характеризують рух основного капіталу:

– коефіцієнт зростання Кзр. — відношення суми основного капіталу на кінець року до його вартості на початок року;

– коефіцієнт вибуття Кв — відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів (основного капіталу) до суми усіх основних засобів на початок року;

– коефіцієнт оновлення К0 — відношення заново введених за рік основних засобів до вартості всіх основних засобів на кінець року.

Між цими показниками існує тісний взаємозв’язок. Очевидно, що Кзр > 1 за умови, коли К0 > Кв, і навпаки. Якщо сума вибулих фондів дорівнюватиме сумі заново введених, то Кзр = 1;

– коефіцієнт сукупного відтворення Ксв — відношення вартості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості усіх основних засобів на початок року.

 Цей показник дає змогу судити про те, яка частка нововведених основних засобів використана на просте відтворення, а яка — на розширене. Він акумулює в собі значення коефіцієнта вибуття Кв і приросту Кпр. 

 Коефіцієнти зростання, вибуття, оновлення і сукупного відтворення характеризують темпи підвищення капіталооснащеності виробництва, якісного вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства. Абсолютне значення коефіцієнта зростання має бути вищим для тих підприємств, в яких недостатній рівень забезпеченості засобами праці. Бажано, щоб коефіцієнти оновлення і вибуття мали тенденцію до підвищення в тих підприємствах, в яких низький коефіцієнт придатності основних засобів.

Показники, які характеризують стан основних виробничих  фондів:

Коефіцієнт зношення визначається відношенням величини зносу основних фондів до їхньої первісної вартості на кінець року. Цей показник засвідчує, яка частина основних фондів уже перенесена на вартість готової продукції, тобто характеризує ступінь зношення основних фондів.

Коефіцієнт придатності визначається відношенням первісної вартості основних фондів за мінусом усієї суми зношення на їхню первісну вартість. Цей показник характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації. При цьому слід мати на увазі, що сума коефіцієнтів зношення та придатності основних фондів дорівнює одиниці, або 100 %.

Розвиток підприємства, темпи зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежать від оснащеності підприємства основними фондами. Забезпеченість сільськогосподарських підприємств основними виробничими фондами характеризують такі показники, як фондозабезпеченість  і фондоозброєність праці.

Показники, які характеризують оснащеність підприємства основними фондами:

 Фондозабезпеченість (капіталооснащеність) – це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення  до площі сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність (капіталоозброєність) — це вартість основних виробничих фондів із розрахунку на одного середньорічного працівника.

Підвищення рівня оснащеності основними виробничими фондами є основою удосконалення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств.

Фондоозброєність праці в сільськогосподарських підприємствах залишається значно нижчою, ніж у промислових виробництвах. Водночас в умовах впровадження в аграрних підприємствах нової техніки і прогресивних технологій, зменшення кількості зайнятих працівників та сезонності використання основних фондів фондоозброєність сільськогосподарської праці мусить бути в 1,5-2 рази вищою, ніж у промисловості.

Показники, які характеризують економічну ефективність використання основних виробничих фондів підприємства: 

Фондовіддача (продуктивність основного капіталу)  – це відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Фондомісткість (капіталомісткість) - це зворотний показник капіталовіддачі (фондовіддачі), який показує, скільки було використано основного виробничого капіталу(фондів) для виробництва однієї гривні продукції.

Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об’єктивні передмови для зниження капіталомісткості виробництва, а отже, і для підвищення капіталовіддачі (продуктивності основного капіталу).

Інтегральний показник продуктивності (фондовіддачі) визначається за формулою:

    де, I к.від. індекс капіталовіддачі (фондовіддачі), що розраховується діленням показника фондовіддачі у звітному періоді на базовий; Iвпіндекс валової (товарної в поточних цінах) продукції. Визначається діленням цього виду ефекту з 1 га сільськогосподарських угідь у звітному році на цей показник у базовому році.

Тенденція до зростання інтегрального показника продуктивності свідчитиме гро позитивні зрушення у використанні цього ресурсу, і навпаки — тенденція дo зниження його ставить перед підприємством невідкладні завдання щодо залучення наявних резервів поліпшення використання техніки, обладнання.

Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньорічної вартості основного виробничого капіталу на операційний прибуток підприємства, одержаний від основної діяльності. Потрібно домагатися, щоб цей показник був якомога меншим і не перевищував кількості років, за які скуповуються капіталовкладення відповідно до діючої банківської відсоткової ставки.

Одним із найбільш важливих економічних показників є рентабельність основного виробничого капіталу, що визначається відсотковим відношенням операційного прибутку до його середньорічної величини. Це — обернений показник до умовного строку окупності, який показує, скільки прибутку одержує підприємство на гривню функціонуючого основного капіталу за його взаємодії з іншими ресурсами.

4. Економічна суть і ефективність використання оборотних фондів та фондів обігу

Забезпечення функціонування виробництва на підприємстві зумовлює необхідність поєднання основних і оборотних виробничих фондів. Щоб безперервно відбувався процес виробництва, потрібно мати сировину, матеріали, паливо, запасні частини та інші предмети праці, вартість яких у сукупності становить оборотні фонди. Вони мають матеріально-речову і вартісну форму. Матеріально-речова форма виявляється у вигляді конкретних предметів праці. Субстанцією вартості є уречевлена в них праця.

Оборотні засоби (оборотний капітал) — грошовий вираз предметів праці, узятих на всіх стадіях їх кругообігу, що виробничо споживаються в процесі одного операційного циклу і цілком переносять свою вартість на створений продукт.

Оборотні засоби підприємств представлені такими активами, що призначені для виробничого споживання чи реалізації протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу, а також грошовими коштами та їх еквівалентами. При цьому під операційним циклом розуміють проміжок часу з моменту придбання запасів для здійснення господарської діяльності до часу отримання коштів від реалізації виробленої за їх участю продукції.

За економічним змістом оборотний капітал являє собою сукупність оборотного капіталу сфери виробництва (оборотні фонди) і оборотного капіталу сфери обігу (фонди обігу).

Оборотний капітал сфери виробництва (оборотні фонди) — це грошовий вираз предметів праці, що перебувають на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва, узятий разом із витратами, викликаними їх виробничим споживанням.

Оборотні фонди перебувають у різних функціональних формах і включають такі три групи: виробничі запаси; незавершене виробництво і поточні біологічні активи.

Виробничі запаси - це предмети праці, що не вступили в процес виробничого споживання. Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів. До їхнього складу входять сировина, основні та допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети.

Незавершене виробництво становлять ті предмети праці, які перебувають у виробництві на різних стадіях технологічного процесу.

Отже, незавершене виробництво — це ті предмети праці, які вже виробничо спожиті, але готової продукції ще не одержано. Як бачимо, ці оборотні фонди перебувають на стадії виробництва, їх величина залежить від масштабів виробництва і виробничого напряму підприємства, рівня його спеціалізації на головній галузі.

В аграрних підприємствах незавершене виробництво в рослинництві представлене витратами на лущення стерні і підняття зябу, вартістю внесених восени добрив і витратами на їх доставку та внесення в ґрунт під урожай майбутнього року, витратами на насіння і посів озимих, на снігозатримання тощо Незавершене виробництво у тваринництві утворюється на кінець року і представлене витратами по незакінченій інкубації яєць, вартістю перехідних запасів меду у вуликах, а в підсобних виробництвах — незакінченим ремонтом техніки, незакінченим випалюванням цегли і т. ін.

Поточні біологічні активи. Згідно з П(С)БО ЗО «Біологічні активи» поняття «біологічний актив» трактується як тварина або рослина, що в процесі біологічних перетворень здатна давати сільськогосподарську продукцію і/або додаткові біологічні активи, а також приносити в інший спосіб економічні вигоди.

Біологічні активи поділяють на поточні та довгострокові. До поточних відносять такі біологічні активи, що здатні давати сільськогосподарську продукцію і/або додаткові біологічні активи, одержані в процесі біологічних перетворень, приносити в інший спосіб економічні вигоди протягом періоду, що не перевищує 12 місяців, а також тварини на дорощуванні і відгодівлі.

Другою важливою складовою оборотного капіталу є оборотний капітал сфери обігу (фонди обігу). Такий капітал не бере безпосередньої участі в процесі виробництва, а лише обслуговує його, будучи водночас результатом цього виробництва. До фондів обігу включають готову продукцію, товари, векселі одержані, дебіторську заборгованість за розрахунками та іншу поточну дебіторську заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті; інші оборотні активи.

Загалом оборотний капітал є найбільш мобільною частиною авансованого капіталу (авансованої вартості), який перебуває в постійному русі, проходячи послідовно стадії кругообігу. Потрібно брати до уваги й ту обставину, що складовою оборотного капіталу є амортизація, яка завжди перебуває на усіх стадіях кругообігу, починаючи з виробничих запасів, які створені (виготовлені) на підприємстві, і далі в незавершеному виробництві, готовій продукції, а за її реалізації — на стадії коштів в розрахунках і одержаних грошових коштах.

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу, визначення потреби в ньому й обґрунтованого управління процесом прискорення обороту застосовують кілька економічних показників. Серед таких показників одним із найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу. 

В економічній літературі цей показник пропонується розраховувати діленням виручки від реалізації продукції за рік  на середньорічну вартість оборотного капіталу. 

Більш обґрунтовано цей показник можна визначити на будь-якому підприємстві діленням виробничих витрат без амортизації на середньорічну вартість оборотного капіталу. Для визначення швидкості обороту лише предметів праці необхідно матеріальні витрати підприємства (всі витрати за мінусом амортизації, витрат на оплату праці і послуг зі сторони) поділити на середньорічну вартість виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції.

Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієнтом завантаженості. 

В практиці аналітичної роботи підприємств широко використовується показник тривалості одного обороту оборотного капіталу у днях, який визначають діленням кількості днів у році на коефіцієнт обороту оборотного капіталу. 

По сільськогосподарському виробництву коефіцієнт обороту визначається за наслідками господарського року, тому Тп = 365 дн. Якщо, скажімо, К0б = 1,1, отже, Т0б становитиме 332 дн.

Тривалість одного обороту характеризує швидкість обертання. Цей показник обчислюють у днях і визначають періодом, за який оборотні засоби підприємства здійснюють один оборот. Швидкість обертання оборотних засобів характеризує ефективність їхнього використання. Прискорення оборотності оборотних коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Для виміру, оцінки й аналізу економічної ефективності використання оборотного капіталу аграрних підприємств розраховується показник йото рентабельності діленням прибутку від операційної діяльності на середньорічну величину цього ресурсу. Він показує, скільки грошових одиниць прибутку грипадає на кожну грошову одиницю оборотного капіталу.