80336

Витрати виробництва і собівартість продукції

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Вони й утворюють витрати підприємства. Тому витрати операційної діяльності виправдано трактувати як грошовий вираз ресурсів використаних виробничоспожитих у процесі виробництва і збуту продукції надання послуг виконання робіт та організації управління ним на всіх його ієрархічних рівнях. У даному випадку йдеться про поточні операційні витрати які підприємства здійснюють постійно для забезпечення безперервності виробництва.

Украинкский

2015-02-16

146.5 KB

0 чел.

PAGE  12

Тема:  Витрати виробництва і собівартість продукції.

1. Поняття витрат і  собівартості продукції.

2. Склад витрат виробництва, їх групування за елементами та статтями.

3. Класифікація витрат.

4. Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукції.

5. Шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції.

1. Поняття витрат і  собівартості продукції.

У процесі господарської діяльності для створення нових споживних якостей (продукції) чи надання послуг підприємства використовують різні ресурси: сировину, основні і допоміжні матеріали, насіння, добрива, корми, основні засоби, працю тощо. Щоб сформувати ці ресурси і забезпечити організацію їх використання потрібні кошти. Вони й утворюють витрати підприємства.

Трактування витрат має  узгоджуватися з теорією кругообігу ресурсів, згідно з якою  в ході операційної діяльності активи не вибувають, а трансформуються з одного виду в інший. Тому витрати операційної діяльності виправдано трактувати як грошовий вираз ресурсів, використаних (виробничо-спожитих) у процесі виробництва і збуту продукції (надання послуг, виконання робіт) та організації управління ним на всіх його ієрархічних рівнях.

У даному випадку йдеться про поточні (операційні) витрати, які підприємства здійснюють постійно для забезпечення безперервності виробництва. Особливістю поточних витрат є те, що одні з них є циклічними, бо повторюється з кожним циклом виготовлення продукції (наприклад, витрати на насіння, добрива, основні матеріали), а інші — безперервними, наприклад, витрати на корми. утримання управлінського персоналу, машин і обладнання, будівель і споруд.

Крім поточних витрат підприємства здійснюють і разові витрати, які ще називають інвестиційними. Вони спрямовуються на придбання (створення) основних засобів, нематеріальних та інших дохідних активів.

 Поточні (операційні) витрати мають натуральну і грошову форми. Від натуральної величини витрат ресурсу і його вартості безпосередньо залежить собівартість продукції. Тобто собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості, основу якої становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному  розумінні собівартість – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції ( робіт, послуг).

Собівартість  продукції є одним із найбільш важливих показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Вона показує в що саме обходиться виробництво сільськогосподарської продукції конкретному підприємству і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання. Чим вища ступінь ефективності використання ресурсів, досконаліша технологія й організація виробництва, тим нижчою буде собівартість продукції, і навпаки.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють різні види собівартості.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві  і відображає витрати окремого сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми суспільної собівартості як середньо галузева, середньозональна  і зведена (по району, області).

За економічним змістом і видами витрат, що включаються до собівартості продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість.

Виробнича собівартість – грошовий вираз витрат, що пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання чи виробничого споживання.

Повна (комерційна) собівартість – включає виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції, адміністративні та інші накладні витрати.  

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції  розрізняють планову, фактичну і очікувану собівартість.

Планова собівартість визначається до початку планового періоду.  Вона має велике значення у здійсненні режиму економії і організації дієвого контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду. Планова собівартість розраховується на основі нормативних витрат праці, матеріалів, зносу основних засобів, витрат на організацію виробництва та управління підприємством згідно з прийнятою технологією і запланованою кількістю продукції, що передбачає одержати підприємство.

Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці  звітного періоду на основі даних бухгалтерського обліку .Вона дає змогу визначити прибуток   підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних ) даних , одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів. Раніше, в сільськогосподарських підприємствах,  звичайно вона обчислювалася за 9 місяців, станом на 1 жовтня звітного року на основі фактичних витрат і виходу продукції за три квартали та очікуваних показників за четвертий квартал.

2. Склад витрат виробництва, їх групування за елементами і статтями

Собівартість продукції сільського господарства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських  машин та інших основних фондів, трудових і матеріальних виробничих ресурсів. Витрати, які несуть підприємства в ході здійснення всіх видів своєї діяльності є надзвичайно різноманітними і в загальному поділяються на постійні і змінні.

Постійні витрати – це витрати, що безпосередньо не пов’язані із обсягом виробництва продукції ( робіт або послуг). До них можна віднести: орендну плату за  землю , майно та інші ресурси, амортизацію техніки, приміщень, худоби, земельний податок і податок на нерухомість, страхові платежі за посіви, майно і худобу, проценти за банківські кредити тощо. Особливістю постійних витрат є те, що їх часто важко розподілити між видами продукції, на виробництво якої вони понесені.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких змінюється у прямій залежності від обсягу виробництва продукції ( оплата праці, вартість кормів, насіння, паливно-мастильних матеріалів тощо ).

За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

- операційні витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства;

- фінансові витрати;

- витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;

- надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції (рис. 1).

Прямі – це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об’єкт планування та обліку (певну культуру, вид тварин тощо). Прямі матеріальні витрати – це витрати цінностей  (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної ті додаткової оплати, які нараховані  згідно із прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об’єкт обліку витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. До найбільш  важливих інших прямих витрат відносять орендну плату за майно і земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахування на соціальні заходи.

До складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом, амортизація необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва  тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні, тому що мають неоднаковий зв'язок з обсягом діяльності. До змінних витрат відносять ті, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Постійні загальновиробничі витрати – це витрати на обслуговування й управління виробництвом, що не змінюються або майже не змінюються за зміни обсягу діяльності. У сільськогосподарському виробництві загальновиробничі витрати між окремими об’єктами витрат розподіляються  пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини).

Адміністративні витрати – це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування. До їх складу входять витрати на утримання апарату управління підприємством, на службові відрядження та утримання легкового автотранспорту, конторські, друкарські, поштово-телеграфні й телефонні, амортизацію та витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю загальногосподарського призначення, на підготовку кадрів, охорону підприємства; витрати на врегулювання спорів у судових органах, на оплату юридичних, аудиторських та інших послуг  тощо.

Витрати на збут продукції (робіт, послуг). В умовах ринкової економіки ці витрати набувають особливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне не виробити товар, а його продати. Тому сума цих витрат формується не лише за рахунок традиційних витрат, таких як, наприклад, витрати на пакування і затарювання готової продукції, на її транспортування, перевалку і страхування, витрати на утримання основних засобів, пов’язаних з реалізацією товару, а й витрат, що відіграють велику роль у просуванні готової продукції на ринок: на рекламу і дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та ін.

До інших операційних витрат, що не включаються до виробничої собівартості продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, втрати від операційної курсової різниці (зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, пов’язаними з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; визнані штрафи, пеня; витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення; собівартість реалізованих виробничих запасів і деякі інші витрати.

Для свого нормального функціонування підприємства вдаються до залучення позикового капіталу. У зв’язку з цим у них виникають так звані фінансові витрати. До них належать витрати на виплату відсотків за користування кредитами і відсотків за випущені облігації та витрати за фінансовою орендою1.

За якісним складом всі виробничі витрати групуються за окремими  елементами і статтями, які мають певні галузеві відмінності. Елемент витрат – це економічно однорідний вид витрат незалежно від того, на які види продукції і на якій ділянці вони використані. Він відповідає на запитання: що саме витрачено. Відповідно до  Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», виділяють такі елементи операційних витрат:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

У США при калькуляції собівартості виділяють три елементи: основні матеріали, праця виробничих працівників, виробничі накладні витрати. Принципова відмінність від методики, прийнятої в Україні  полягає у виключенні елемента «амортизація основних засобів».

Виробничі витрати групують за статтями калькуляції. Для правильного обліку витрат на виробництво тієї чи іншої продукції їх групують за статтями витрат, перелік і склад яких кожне підприємство встановлює самостійно. Аналіз витрат за статтями дає змогу виявити резерви їх скорочення і досягнення завдяки цьому вищої ефективності виробництва.  Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями (табл. 1).

До статті “Витрати на оплату праці із соціальними нарахуваннями“ включається основна і додаткова оплата праці працівників, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі виробництва.

Таблиця 1

Примірний перелік статей для групування виробничих витрат

Статті витрат

У рослинництві

У тваринництві

У допоміжних виробництвах

У підсобних промислових виробництвах

Витрати на оплату праці із соціальними нарахуваннями

+

+

+

+

Насіння і садивний матеріал

+

Добрива

+

Засоби захисту рослин і тварин

+

+

Корми

+

Сировина і матеріали (без зворотних відходів)

+

Роботи і послуги

+

+

+

+

Витрати на ремонт необоротних активів

+

+

+

+

Інші витрати на утримання основних засобів

+

+

+

+

Загальновиробничі  витрати

+

+

+

+

Інші витрати

+

+

+

+

Непродуктивні витрати (в обліку)

+

У статтю “Насіння і садивний матеріал“ входять витрати на насіння та посадковий матеріал власного виробництва і покупки, крім молодих багаторічних насаджень, закладання яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень.  

У статтю “Добрива“ включаються витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури органічні, мінеральні, бактеріальні та інші добрива. Витрати на підготовку добрив, навантаження їх в транспортні засоби і розкидачі, вивезення та внесення в грунт відносять на конкретну сільськогосподарську культуру за відповідними статтями витрат і в дану статтю не включаються.

До статті “ Засоби захисту рослин та тварин” включаються витрати на придбання і зберігання пестицидів, протруювання, вартість гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використовуються для боротьби з бур’янами , шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин, а також біопрепаратів та дезинфікуючих засобів, які застосовуються у тваринництві.

В статті “ Корма “ відображаються вартість кормів власного виробництва та придбаних, включаючи витрати на їх внутрішньогоподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання. На цю статтю відносяться також витрати на приготування кормів в кормоцехах і кормокухнях, які розподіляються  між відповідними видами і групами тварин прямо або пропорційно масі згодованих кормів. Затрати на транспортування кормів з місць постійного зберігання до кормоцехів, або безпосередньо на ферму відносяться на відповідні статті витрат ( пальне і мастильні матеріали тощо ).

У статті “ Сировина та матеріали “ включається вартість сировини та матеріалів, які є основними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції. Наприклад: у млині або крупорушці – вартість  зерна; у цехах з переробки овочів, фруктів і картоплі – вартість овочів, фруктів і картоплі, спецій, консервантів та інших продуктів; у підрозділах з переробки молока – вартість молока, молочних продуктів, цукру, ваніліну і інших продуктів тощо.

У статті “ Роботи та послуги “ відображаються витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами. До допоміжних виробництв сільськогосподарського підприємства відносять: автомобільний вантажний транспорт, гужовий транспорт, транспортні роботи, які виконуються тракторами підприємства, виробництва і служби по електро -, тепло-, водо- і газопостачанню, холодильним установкам, ремонтно – механічні майстерні (якщо вони не виділені в підсобні промислові підприємства, які знаходяться на балансі сільськогосподарського підприємства).

До складу статті “ Витрати на ремонт необоротних активів” включають витрати на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість матеріалів, запчастин, пального та мастил витрачених на ремонт і обкатку машин після ремонту. Також включається вартість послуг сторонніх організацій по ремонту та власних ремонтних майстерень, витрати на ремонт плівкових теплиць та парників, гусениць і гумових шин.

До статті “Інші витрати на утримання необоротних активів“ включаються   витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує необоротні активи, вартість пального та мастильних матеріалів на переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу, амортизаційні відрахування, які прямо не відносяться на певні об’єкти обліку.

У статті “Загальновиробничі витрати“ відображаються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати. До них відносяться витрати на оплату праці працівників апарату управління; орендна плата; амортизаційні відрахування та витрати на утримання та поточний ремонт необоротних активів загального призначення; витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки; витрати на перевезення працівників до місця безпосередньої роботи; на утримання польових станів; інші витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва окремих підрозділів та галузей.

Зміст статті “Інші витрати“ включає витрати, що безпосередньо не пов’язані з виробництвом продукції і не включені ні до однієї із вищенаведених статей. До них відносять:

– вартість спецодягу та спецвзуття, що видається працівникам зайнятим доглядом за тваринами, а також інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

– вартість підстилки для тварин;

– витрати на штучне осіменіння тварин;

– витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин;

– платежі зі страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також певних категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для здоровя у випадках , передбачених законодавством;

– інші витрати, що включаються у собівартість продукції ( робіт, послуг )і не віднесені до всіх інших статей витрат.

До складу статті “Непродуктивні витрати“ ( в обліку ) включають втрати від падежу молодняку дорослої худоби на відгодівлі, птиці, звірів, кролів, а також бджолиних сімей, за винятком втрат, що сталися внаслідок стихійного лиха, сум, що підлягають відшкодуванню винними особами, та вартості одержаної сировини ( шкур, технічного м’яса тощо) за цінами можливої реалізації.

3. Класифікація витрат.

За характером участі у виробничому процесі витрати розподіляються на виробничі (основні) і невиробничі (накладні). 

Виробничі (основні) витрати – це витрати безпосередньо пов’язані із технологічним процесом, без них виробництво певного виду продукції неможливе. Наприклад: оплата праці з нарахуваннями, насіння, корми, добрива тощо.

Невиробничі (накладні)  витрати   пов’язані з організацією виробництва та управління підприємством взагалі, організацією збуту і просуванням на ринок продукції тощо.

За критерієм обов’язковості здійснення з метою створення продукції витрати поділяються на обов’язкові і необов’язкові.

За способом включення у собівартість продукції всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об’єкт планування та обліку.

До прямих витрат, які включаються у виробничу собівартість продукції ( робіт, послуг ) згідно “Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції ( робіт, послуг ) сільськогосподарських підприємств“,  входять  прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати.

До непрямих витрат можна віднести загально виробничі витрати, витрати на роботи і послуги допоміжних виробництв, витрати на утримання основних засобів (необоротних активів ) в рослинництві і тваринництві.

Прямі витрати — це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об’єкт планування й обліку (певну культуру, вид тварин тощо). Такими є витрати на сировину й основні матеріали, заробітну плату, насіння, корми, мінеральні та органічні добрива, на амортизацію і поточний ремонт спеціалізованих основних засобів та ін.

Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об’єкт витрат. З огляду на це виникає потреба у застосуванні відповідної методики їх розподілу за вказаними об’єктами, а тому цей вид витрат нерідко називають розподільними. До них належать загальновиробничі витрати, а також частина основних витрат, наприклад, амортизація і поточний ремонт тракторів, витрати на зрошення й осушення тощо.

Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років. До собівартості продукціїзвітногороку включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеноговиробництва (наприклад, витрати на посів озимих) відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року.

Водночас частина витрат минулого року включається до собівартості продукції звітного періоду, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих  видів продукції і розбіжностями робочого періоду з періодом виробництва.

Залежно від матеріально-речової форми понесених підприємством витрат вони поділяються на готівкові і безготівкові.

Готівкові витрати — це такі, що формуються і покриваються за рахунок готівки, а саме: заробітна плата працівників, що видається грошима, витрати на страхування посівів, майна, на ресурси, що купуються (сировину, основні і допоміжні матеріали), добрива, отрутохімікати, паливно-мастильні матеріали, запасні частини тощо), оплату сервісних послуг та ін.

Безготівкові витрати — це такі, що не вимагають для їх покриття вільних грошових коштів. Це амортизація основних виробничих засобів, власні корми, насіння, посадковий матеріал, оплата праці натурою.

Розподіл виробничих витрат на готівкові і безготівкові має велике значення для ефективної організації господарської діяльності кожного підприємства. Адже неможливо забезпечити неперервність виробництва, якщо підприємство не матиме необхідної кількості готівки для своєчасної оплати платежів. Тому економічна служба кожного підприємства повинна обґрунтовано планувати потребу в готівці за періодами господарського року, зіставляти цю потребу з можливими грошовими надходженнями, контролювати їх витрачання.

Залежно від можливостей менеджерів відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють контрольовані і неконтрольовані витрати.

Контрольовані — це такі витрати, на величину яких керівник відповідного рівня управління може впливати повністю або справляти на них істотний вплив. Отже, ці витрати є контрольованими і можуть бути збільшені або змншені менеджерами залежно від виробничих потреб.

Неконтрольовані витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління, а отже, не залежать від його управлінського хисту та старання і кваліфікації працівників.

Поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані має важливе практичне значення для організації управління витратами за центрами відповідальності — окремими виробничими підрозділами.

За критерієм залежності витрат від варіантів прийняття рішень для розв’язання одного і того ж господарського завдання розрізняють релеванті і нерелевантні. Якщо витрати залежать від таких варіантів і їх враховують для здійснення порівняльної ефективності кожного з них, то такі витрати називають релевантними. В разі коли витрати не залежать від альтернативних варіантів управлінських рішень і не враховуються при здійсненні порівняльної оцінки, їх називають нерелевантними.

Якщо, скажімо, підприємство може закупити одну із двох різних типів доїльних установок для обслуговування заданого поголів’я корів, то при оцінці цих варіантів братимуться до уваги витрати на електроенергію, обслуговування, амортизаційні відрахування, технологічні матеріали тощо. Всі ці витрати — релевантні. Тимчасом до уваги не братимуться витрати, які є однаковими для цих варіантів, наприклад, амортизація корівника, витрати на його ремонт, освітлення, загальновиробничі витрати тощо. Це нерелевантні витрати.

Специфікою сільського господарства є те, що під впливом сприятливих природно-кліматичних умов в аграрних підприємствах можуть виникати додаткові (інкроментні) витрати, що формуються в результаті одержання додаткової продукції та її збуту. Це, наприклад, витрати на збирання, транспортування, доробку і зберігання додатково отриманої продукції в сприятливі за погодними умовами роки та на її збут. Отже, такі витрати не пов’язані із заздалегідь прийнятими рішеннями і є спонтанними. Тому важливо, щоб підприємства мали в своєму розпорядженні додаткові ресурси і потужності, необхідні для своєчасного виконання всіх виробничо-збутових операцій, пов’язаних з одержанням додаткові продукції.

4. Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукції.

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування й обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об’єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються та використовуються в економічній роботі такі показники собівартості:

  •  собівартість усієї продукції;
  •  собівартість одиниці продукції;
  •  витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції — відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

Визначення собівартості різних видів продукції ( робіт, послуг ) грунтується на загальних для планування та обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності обєктів калькуляції. Обєктами обчислення собівартості продукції є 1центнер, 1 голова, 1 гектар, 1 тис. штук яєць тощо.

Для детального і глибшого дослідження формування окремих витрат при виробництві різних видів сільськогосподарської продукції та виявлення резервів їх зниження необхідно вивчати їх структуру.

 Під структурою собівартості розуміють процентне співвідношення окремих статей витрат у собівартості одиниці продукції.Для різних видів сільськогосподарської продукції вона різна, що зумовлено технологічними особливостями галузей і неоднаковою трудомісткістю виробництва. Дані про структуру собівартості дають повне уявлення про те, які саме статті витрат займають найбільшу питому вагу і справляють вирішальний вплив на формування її рівня.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В  сільськогосподарському  виробництві використовуються такі методи.

Метод прямого віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції (ц зеленої маси, картоплі, огірків, моркви,роботи і послуги допоміжних виробництв: 10 ткм, 1 кВт-год тощо). Собувартість одиниці продукції визначається діленням суми витрат на загальний обсяг виробленої однорідної продукції.

Метод виключення вартості побічної продукції із загальної суми витрат. В  рослинництві вартість побічної продукції (соломи,гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції) визначається виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, повязані із заготівлею побічної чи основної продукції. В тваринництві основною побічною продукцією є гній, вартість якого визначається виходячи з нормативно-розрахункових витрат, витрат на його прибирання та доставки до місця зберігання, вартість підстилки. Інша побічна продукція тваринництва така як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюється за цінами можливої реалізації (використання). Вартість побічної продукції вираховується із загальної суми витрат, а решта витрат відноситься на обсяг основної продукції.

Метод розподілу витрат між видами продукції пропорційно до кількісного значення однієї з головних ознак, спільної для всіх видів продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

Метод оцінки витрат на окремі види продукції експертним шляхом і вираження їх у певних відносних показниках. Наприклад, одна голова приплоду корів розраховується за вартістю 60 кормоднів утримання корів в господарстві.

Метод розподілу витрат за допомогою коефіцієнтів (коефіцієнтний метод).При цьому методі витрати на одиницю одного з видів продукції приймаються за одиницю, а щодо інших видів продукції виражаються відповідним коефіцієнтом. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсягу умовної продукції. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції вівчарства.

Метод пропорційного розподілу витрат (пропорційний метод) між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами.Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

Комбінований метод включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад , при визначенні собівартості зерна застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють між зерном та зерновідходами пропорційно вмісту повноцінного зерна. В тваринництві прикладом застосування комбінованого методу може бути молочне скотарство. Спочатку застосовується експертний метод ( вартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормоднів утримання корів), потім метод виключення вартості побічної продукції із загальної суми витрат (гною) і тільки після цього визначається собівартість одного центнера молока.

Дотримання загальноприйнятої класифікації витрат і методики обчислення собівартості продукції є необхідною умовою правильного розрахунку окремих її видів на сільськогосподарських підприємствах, дозволяє зіставляти собівартість продукції по роках, всередині підприємств, між районами, зонами, господарствами; порівнювати планово-нормативну собівартість продукції та її структуру з фактичною; аналізувати причини відхилень і розробляти заходи по зниженню собівартості продукції.

  1.  Шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції.

Зниження собівартості – одне із основних джерел нагромадження, забезпечення розширеного відворення в галузі. На практиці зниження собівартості  може відбуватися при наступних умовах: скорочення витрат  на виробництво при незмінному виході продукції, збільшення виробництва продукції при незмінних витратах або скорочення витрат при одночасному зростанні обсягів виробництва.

На формування виробничих витрат і собівартості продукції впливають як фактори зовнішнього середовища так і внутрішньогосподарські фактори. До факторів  зовнішнього середовища можна включити:

– система ціноутворення;

– рівень цін в галузях промисловості, що постачають сільськогосподарську техніку і інші матеріальні ресурси;

– системи та умови кредитування і оподаткування господарств;

– матеріально-технічне постачання, сервісне обслуговування (ремонт техніки, обладнання, будівництво, агрохімічне і ветеринарне обслуговування, консультаційні послуги та ін.);

– умови реалізації продукції;

– інформаційне забезпечення виробничого процесу та ін.

Внутрішньогосподарські фактори, що впливають на формування виробничих витрат і собівартості продукції  залежать від діяльності самого підприємства і можуть бути обєднані в три групи:

  1.  технологічні, до яких належать види технологій виробництва продукції, які в свою чергу охоплюють велике коло різних питань, починаючи від системи обробітку грунту і закінчуючи способом зберігання продукції в рослинництві і від племінної роботи до первинної переробки продукції в тваринництві;
  2.  організаційні, які охоплюють організацію сільськогосподарського підприємства, його спеціалізацію, підбір і використання кадрів, форми управління підприємством тощо;
  3.  економічні фактори включають планування і нормування виробничих ресурсів і витрат, їх облік і контроль, матеріальне стимулювання учасників виробництва тощо.

Внутрішні і зовнішні фактори тісно взаємоповязані і їх вплив на рівень собівартості тісно переплітається. Напрями зниження собівартості визначаються змістом того чи іншого фактора. Також при обгрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції необхідно враховувати, що з підвищенням урожайності культур і продуктивності тварин  собівартість знижується. Отже фактори, що зумовлюють таке підвищення, можна розглядати як шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції.Серед них особливе значення мають:

– впровадження прогресивних систем землеробства, науково-обгрунтовних сівозмін і передової технології виробництва;

– послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі;

– впровадження у виробнитво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин;

– зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними компонентами;

– удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва;

– підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва;

– ефективне використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили;

– зниження матеріаломісткості та економія всіх видів виробничих ресурсів;

– вдосконалення системи управління виробництвом і впровадження наукової організації праці;

– підвищення кваліфікації кадрів, матеріальної заінтересованості  працівників у результатах своєї праці, використання моральних стимулів.

Розглянуті шляхи зниження собівартості продукції показують лише загальні напрями скорочення витрат на її виробництво. В кожному підприємстві необхідно передбачати конкретні заходи щодо здійснення режиму економії і бережливості, підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, враховуючи місцеві природно-економічні умови.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

29125. Сроки в гражданском праве и их классификация 33 KB
  В зависимости от того кем устанавливаются сроки: законными зафиксированы в законах и иных нормативных актах законом установлен 3 летний общий срок исковой давности договорными устанавливаются соглашением сторон судебными устанавливаются судом арбитражным или третейским судом 2. По характеру определения сроков последние делятся: –императивные – они точно определены законом и не могут быть изменены по соглашению сторон; – диспозитивные – эти сроки хотя и предусмотрены законом но могут быть изменены соглашением сторон;...
29126. Исковая давность (понятие, сроки, применение) 28.5 KB
  Исковой давностью признается срок для защиты права по иску лица право которого нарушено. Сроки: Общий срок исковой давности 3 года для отдельных видов требований законом могут устанавливаться специальные сроки исковой давности сокращенные или более длительные по сравнению с общим сроком. Сроки исковой давности и порядок их исчисления не могут быть изменены соглашением сторон. Основания приостановления и перерыва течения сроков исковой давности устанавливаются настоящим Кодексом и иными законами.
29127. Перерыв и приостановление исковой давности. Последствия с ними связанные 30 KB
  Перерыв и приостановление исковой давности. Перерыв течения срока исковой давности предъявлением иска в установленном порядке совершением обязанным лицом действий свидетельствующих о признании долга. После перерыва течение срока исковой давности начинается заново; время истекшее до перерыва не засчитывается в новый срок. Приостановление течения срока исковой давности: если предъявлению иска препятствовало чрезвычайная и непреодолимая сила; если истец или ответчик находится в составе Вооруженных Сил переведенных на военное положение;...
29128. Требования, на которые исковая давность не распространяется 27 KB
  Требования на которые исковая давность не распространяется. Исковая давность не распространяется на: требования о защите личных неимущественных прав и других нематериальных благ; требования вкладчиков к банку о выдаче вкладов; требования о возмещении вреда причиненного жизни или здоровью гражданина. требования собственника или иного владельца об устранении всяких нарушений его права хотя бы эти нарушения не были соединены с лишением владения.
29129. Содержание права собственности 25.5 KB
  Собственнику принадлежат права 1 владение т. Собственник вправе по своему усмотрению совершать в отношении принадлежащего ему имущества любые действия не противоречащие закону. Собственник несет бремя содержания принадлежащего ему имущества если иное не предусмотрено законом или договором. Риск случайной гибели или случайного повреждения имущества несет его собственник если иное не предусмотрено законом или договором.
29130. Формы права собственности 49 KB
  В РФ признаются: Негосударственная Государственная: на праве собственности РФ федеральная собственность на праве собственности субъектам РФ собственность субъекта РФ. Земля и другие природные ресурсы не находящиеся в собственности граждан юридических лиц либо муниципальных образований являются государственной собственностью. Имущество находящееся в государственной собственности закрепляется за государственными предприятиями и учреждениями во владение пользование распоряжение.
29131. Основания возникновения права собственности и их классификация 32 KB
  Находка Нашедший потерянную вещь обязан немедленно уведомить об этом лицо потерявшее ее или собственника вещи и возвратить ему найденную вещь. Вещь может быть также сдана транспортной организации в милицию или орган местного самоуправления. В случае неустановления владельца вещи в 6 месяцев нашедший вещь приобретает право собственности на нее. При возврате вещи владельцу нашедший вещь вправе потребовать от него вознаграждение за находку в размере до 20 стоимости вещи а также возмещение необходимых расходов связанных с хранением или...
29132. Приобретательская давность как основание возникновение права собственности 26.5 KB
  Приобретательная давность лицо гражданин юридическое лицо не являющееся собственником имущества но добросовестно открыто и непрерывно владеющее как своим собственным недвижимым имуществом в течение 15 лет либо иным имуществом в течение 5 лет приобретает право собственности на это имущество. Приобретательная давность это новая для отечественного законодательства форма приобретения права собственности. Право собственности на недвижимое и иное имущество подлежащее государственной регистрации возникает у лица приобретшего это...
29133. Прекращение права собственности 39.5 KB
  Прекращение права собственности – право прекращающие юридические факты которые могут быть связаны с действиями по отчуждению имущества с событиями смерть. Классификация прекращения права собственности: Добровольная – собственник передает это право другому лицу на основании различных договоров административных актов а также при отказе его от права собственности гибели или уничтожении имущества и при утрате права собственности на имущество. Принудительная – обращение взыскания на имущество по обязательствам на основании решения суда...