80367

Капітал: процес виробництва і нагромадження. Наймана праця і заробітна плата

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Наймана праця і заробітна плата Вступ до теми Сучасна економічна наука трактує капітал як складну багатоаспектну категорію еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи форм руху динаміки та структури товарного виробництва. Метою сьогоднішнього заняття є дослідити капітал як економічну категорію первісне нагромадження капіталу перетворення грошей у капітал. Капітал як економічна категорія.

Украинкский

2015-02-16

133 KB

1 чел.

          Лекція 6 (2 год)

ТЕМА 6

Капітал: процес виробництва і нагромадження. Наймана праця і заробітна плата

Вступ до теми

Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва.

Метою сьогоднішнього заняття є дослідити капітал як економічну категорію, первісне нагромадження капіталу, перетворення грошей у капітал. Охарактеризувати робочу силу як товар, винагороду з працю – заробітну плату.

План

1. Капітал як економічна категорія. Первісне нагромадження капіталу.

2. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула руху капіталу. Амортизація.

3. Капітал і праця. Наймана праця. Робоча сила як товар.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

1. Заробітна плата як витрати підприємця і дохід працівника. Сутність та форми заробітної плати.

2. Номінальна та реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата

1. Заробітна плата: неокласичний і марксистський підхід.

Література:

1. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медвєдєв. Політична економія: Підручник. – К.: Ніка-Центр, 2000. – С. 6-32.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005. – С. 23-47.

3. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001. – С. 10-26.

4. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.– С. 11-53.

5. Поітекономія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С. 9-40.

При вивченні даної теми ви можете використати також інші підручники та навчальні посібники з політичної економії та економічної теорії. При опрацюванні питань, що виносяться на самостійне вивчення раджу звернути увагу на навчальний посібник за                  ред. К. Т. Кривенка і підручник за ред. В. Д. Базидевича.

  1.  Капітал як економічна категорія. Первісне нагромадження капіталу.

Термін «капітал» (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis — головний) вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

У традиційному політекономічному визначенні капітал має такі властивості:

  1.  обмеженість;
  2.  здатність до нагромадження;
  3.  ліквідність;
  4.  здатність до конвертації (постійної зміни форм);
  5.  самозростання.

У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо.

II. Інтелектуальний капітал — нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв'язків ти інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і с провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

  1.  Людський капітал — нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності.
  2.  Структурний капітал — технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо).

III. Соціальний капітал -— капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей.

У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості.

У вузькому розумінні капітал самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.

У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

I. За сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу).

Промисловий капітал — капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.

Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

II. За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).

  1.  За масштабами функціонування (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).
  2.  За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали).

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал (від лат. fictio — вигадка) — капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів.

V. За роллю у відтворювальному процесі (капітал-власність;
капітал-функція).

Капітал-власність — капітал, який перебуває у власності кредитора. Капітал-функція — запозичений капітал, який функціонує в певній галузі.

VI. За джерелами формування (власний та залучений капітали).
Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми; визначається як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

VII. За інноваційною спрямованістю (неризиковий та венчурний (ризиковий)капітали).

Венчурний капітал — ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.

      VIII. За формами функціонування (індивідуальний, суспільний, колективний).

Сутність категорії капітал. Капітал виникає тільки там, де підприємець, будучи власником засобів виробництва та грошових ресурсів, знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця робочої сили, наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метою одержання більшої вартості, що виступає у формі прибутку.

У вітчизняній навчальній літературі капітал визначають так: „...це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто само зростає”.

Умовами, за яких функціонує категорія капітал, є:

  1.  високорозвинуті товарне виробництво, обіг і ринок;

наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку;

зосередження в частини господарюючих суб'єктів значної кількості засобів виробництва і грошових ресурсів;

наявність людей праці, юридично вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися.

Отже, капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини.

Капітал — це авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.

Багато дослідників уважають, що капітал — це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові.

Значного поширення набув погляд на капітал як на один з факторів виробництва, що поряд з працею, землею і підприємницькою діяльністю приносить дохід. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея.

Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як політекономічні. З погляду ж підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів, які він може використати для здійснення господарської діяльності та одержання прибутку.

Первісне нагромадження капіталу. Формування продуктивного капіталу історично пов'язується з первісним нагромадженням капіталу і становленням капіталістичного підприємництва.

Капіталістичне підприємництво, що виникло в надрах феодалізму, відрізнялось від попередніх форм товарного господарства перш за все як велике виробництво, що використовує кооперацію праці багатьох найманих робітників. Виникнення капіталістичного підприємництва пов'язане з первісним нагромадженням підприємницького капіталу.

Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого — безпосередніх виробників у найманих робітників.

Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив розвиток

виробництва. З розвитком ремесел і торгівлі відбувалась усе більша диференціація ремісників, причому багаті цехові майстри перетворювались спочатку в скупників, а потім у промислових підприємців, що створювали капіталістичні майстерні та мануфактури.

У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали торговельний та лихварський капітали, які сприяли розвиткові товарно-грошових відносин. Торговельний капітал часто рухався в промисловість, і купець у цьому разі перетворювався в капіталіста-мануфактурника. Лихварі ставали іноді банкірами. Водночас із формуванням верстви найманих робітників відбувалось виникнення буржуазії — власників грошового і продуктивного капіталу.

У процесі трансформації економіки постсоціалістичних країн у ринково-підприємницьку також здійснюється первісне нагромадження капіталу — формування капіталістичного підприємництва і найманої робочої сили. Особливою формою первісного нагромадження капіталу в Україні та в інших постсоціалістичних країнах є становлення тіньового капіталу і тіньового капіталістичного підприємництва.

2. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула руху капіталу. Амортизація.

Розглянемо категорію «капітал» у тісному зв'язку з грішми. Ще в середньовічній Західній Європі гроші виступали не тільки як загальний еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма суспільного багатства та абсолютний ліквідний засіб. Саме ці характеристики сприяли перетворенню грошей у капітал. Спочатку розглянемо механізм перетворення грошей у капітал і формулу руху грошового капіталу.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої ніж; первісно вкладена.

Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма товарного обігу має такий вигляд: Т—Г—Т. Тут гроші обслуговують обмін товарів у функції засобу обігу. Без умовно, що і за такої форми товарного обігу в руках окремих осіб можуть сконцентруватися значні суми грошей. Виникне майнове розшарування, але воно не розкриває сутності категорії «капітал».

Загальна формула руху капіталу така: Г—Т—Г', де Г' =  Г + ДГ, а ДГ — це приріст грошей над первісною сумою.

Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ДГ, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.

Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за рабовласництва і кріпацтва. У цих суспільствах існували так звані допотопні форми капіталу торговельний і лихварський.

Торговельний і лихварський капітали діяли у сфері обігу. Вони безпосередньо не вторгалися у сферу виробництва, де продовжували панувати відповідно рабовласницькі і феодальні порядки. Докорінний поворот відбувається тоді, коли поряд з грошовим капіталом виникає продуктивний капітал, формуючи специфічний спосіб організації виробництва, який К. Маркс назвав капіталістичним.

Формула руху капіталу Г—Т—Г' є загальною, тому що в усіх галузях розвинутого товарного господарства рух капіталу виступає в цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність. Оскільки Г' > Г, то виникає питання, що є джерелом ДГ, прибутку. Це є однією з ключових проблем даного курсу політичної економії.

Функціонуючи за схемою ГТГ', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії (рис. 1):

I — закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС));

II — виробництво визначеної товарної маси;
         
III— продаж виробленої товарної продукції.

               1 стадія                       2 стадія                3 стадія

 

Рис. 1. Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу

Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Амортизація (від лат. amort — безсмертя або amortisatio — погашення) — термін, що використовується у двох значеннях:

  1.  процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування;
  2.  процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.

Фізичне зношування основного капіталу відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Розмір фізичного зносу залежить від тривалості та інтенсивності використання основного капіталу.

Моральне зношування основного капіталу — техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці.

Амортизаційні відрахування – щорічне списання частини вартості основного капіталу.

Амортизаційний фонд — грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

Норма амортизації, виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

3. Капітал і праця. Наймана праця і робоча сила як товар.

Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва — робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці — обов'язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Економічна теорія розглядає дві основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну.

Пряме (безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності. Пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.

Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів. Певна частина підприємств є державною власністю.

Наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу.

Наймання праці — це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб'єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата.

Розглядаючи суть наймання варто звернути увагу на таке. За капіталізму власник робочої сили є вільною особою і з точки зору буржуазного права може розпоряджатися своїми здібностями за власним вибором. Проте реалії життя такі, що робітник, будучи юридично вільним, позбавлений власності на засоби виробництва і засоби до життя. Заводи, фабрики, банки, торговельні центри належать капіталістам, які представляють меншість нації, але уособлюють у собі найбагатшу її верству.

Юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок — ринок праці.

У загальному вигляді властивості товару робоча сила ті самі, що й для інших товарів. Але є і відмінності, зумовлені специфічністю цього товару:

1) у даному разі товаром є не річ, а здатність людини до праці;

2) здатність до праці, на відміну від звичайних товарів, відчужується на строк через ринок праці у формі наймання;

3) реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого виробника;

4) корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух і „співпрацювати” з капіталом (засобами виробництва);

5) вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили індивіда та членів його родини (крім того, на вартість робочої сили впливають гранична продуктивність праці, моральний фактор, звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та людяності в суспільстві).

Є й інші точки зору щодо вартості робочої сили. Класики політичної економії під товаром розуміли не робочу силу, а саму працю. „Природною ціною праці, — писав Д. Рікардо, — є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості”.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

С.О. 2. Форми заробітної плати. Продуктивність праці і заробітна плата. Заробітна плата як витрати підприємця і дохід працівника.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу кожна з них має відповідні системи.

Історично і логічно першою формою заробітної плати є почасова заробітна плата. Вона може бути погодинною, поденною, щотижневою, щомісячною. За цієї форми розмір заробітку обчислюється відповідно до відпрацьованого часу.

У багатьох країнах при визначенні розмірів заробітної почасової плати визначається одиниця виміру ціни праці — ціна години праці — погодинна ставка оплати праці.

Погодинна ставка оплати праціг) розраховується діленням установленої величини заробітної плати (за день, тиждень, місяць — Зп) на нормативну кількість годин праці (відповідно за день, тиждень, місяць — Г):

                                     Зг = Зп / Г                                                                      (1)

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Так, у масово-поточному виробництві виробіток працівників визначається швидкістю руху конвеєра. Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов'язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

Сутність відрядної (поштучної) заробітної плати полягає в тому, що за нею заробіток залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати робітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення конкуренції між ними.

На основі погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства застосовують різні системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці.

Наприклад, в американському концерні „Форд мотор” для всього виробничого персоналу існує двадцятисхідчаста система заробітної плати. На нижчій сходинці некваліфіковані робітники, на вищій — головні керівники концерну. Решта робітників і представники інженерно-технічного, управлінського і наукового персоналу посідають проміжні сходинки.

Найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні, преміальні та колективні, які кожне підприємство використовує відповідно до конкретних обставин та модифікацій

В останні десятиліття зарубіжні фірми для посилення мотивації працівників успішно використовують різні системи участі працівників у прибутках і створенні робітничої власності.

Розрізняють також доходи від індивідуальної трудової діяльності, яка являє собою суспільно корисну одноосібну діяльність громадян з виробництва товарів та надання платних послуг (перукарі, ремісники, лікарі, викладачі, ремонтники, домотехніки тощо). Їхня грошова виручка за вирахуванням зовнішніх витрат та податків становить їх дохід.

Визначення розміру зарплати має два підходи: з боку найманого персоналу і з боку роботодавця.

Роботодавець обчислює не тільки ту частину витрат, що визначається ставками заробітної плати, а й валові витрати на наймання працівників.

2. Номінальна та реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок. Вона характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і послуги, тому є одним з факторів підвищення добробуту і рівня життя трудящих. Однак, ціни на товари та послуги не є постійними, вони, як правило, зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про реальний життєвий рівень трудівника. На це вказує реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата — це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної плати:

1) розмір номінальної заробітної плати;

2) рівень цін на товари та послуги;

3) розмір сплачуваних податків.

Рух реальної заробітної плати визначається за такою формулою:

                                               Ірзп = Інзп / Іц,                                                               (2)

де Ірзп — індекс реальної заробітної плати;

Інзп — індекс номінальної заробітної плати;

Іц — індекс цін на товари і послуги.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

На думку фахівців, вона мусить бути прожитковою заробітною платою, за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини. У провідній країні світу — США — вона коливається в межах від 40 до 50% середньої заробітної плати, і нині становить 5,15 дол. на годину.

Матеріальною основою зростання заробітної плати є продуктивність праці на людино-годину.

У ринковій економіці попит на працю (або на будь-який інший ресурс) залежить від продуктивності. У цілому чим вища продуктивність праці, тим більший попит на неї. Висока чи низька продуктивність праці, включаючи її граничну продуктивність, залежить від якості затраченої праці, кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють, та рівня використання технічних знань.

У свою чергу якість праці залежить від грамотності, освіченості, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, що вимагають використання комп'ютерів і складної техніки.

На продуктивність праці впливають також кількість і якість факторів виробництва, що взаємодіють. Розвинуті країни нагромадили значні запаси високопродуктивних засобів і знарядь праці в промисловості, будівельному комплексі, на транспорті, в освіті й науці, в інших галузях виробництва. Бідні країни цього не мають.

Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Країна може мати значні ресурси і високоосвічених робітників, але слабий менеджмент, низьку виконавчу та технологічну дисципліну. Останні фактори знижують рівень продуктивності праці в країні.

Зрештою, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.

Щоб пояснити відмінності в рівнях заробітної плати між галузями та індивідами, слід звернути увагу на вплив таких факторів: компенсаційні відмінності, відмінності в якості праці, елементи унікальної праці та сегментація ринку праці.

Різна праця має різну привабливість, складність, зручність, тому заробітну плату можуть підвищувати, щоб компенсувати додаткові витрати на відтворення робочої сили.

Відмінності в заробітній платі, що покликані компенсувати відносну непривабливість, або нематеріальні відмінності самої праці називають компенсаційними відмінностями.

Праця на атомних електростанціях є небезпечною для здоров'я, тому атомні електростанції змушені платити високу зарплату, щоб наймати людей для небезпечної роботи. Це одна з причин того, що в реальному житті вартість робочої сили може перевищувати граничну продуктивність праці. Працю, що є особливо приємною чи психологічно вдячною, оплачують досить скромно.

Відмінностях в якості праці — спричинені вродженими та фізичними здібностями, освітою, підготовкою та досвідом.

Ринки праці поділені на неконкуруючі групи. Замість того щоб бути єдиним фактором виробництва, робоча сила є сукупністю різних, але тісно пов'язаних між собою робочих сил різних професій: металургів, машинобудівників, лікарів, правників, агрономів. Агрономи і правники є неконкуруючими групами, оскільки важко і надто дорого замінити одне з потрібних умінь, які конкурують лише в загальному плані.

Оскільки люди спеціалізуються в певній діяльності, то вони стають частиною субринку робочої сили: атомних електростанцій, сільського господарства, лісохімічної галузі, торгівлі тощо. Якщо спеціалісти з комп'ютерної техніки починають заробляти 30 000 грн. за рік, то доцільно вивчати цю професію, а не обирати професію будівельника.

СО . Заробітна плата: неокласичний і марксистський підхід.

Переходячи до вивчення економічної природи заробітної плати, слід мати на увазі, що вона є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці.

Сучасна неокласична політична економія вважає, що „...заробітна плата, або ставка заробітної плати, — це ціна, яку платять за використання праці”. Положення цієї теорії ґрунтуються на теорії граничної продуктивності, яка вперше була викладена американським економістом Дж. Б. Кларком у його книзі „Розподіл багатства”.

Суть такого підходу до економічної природи заробітної плати можна пояснити за допомогою рис. 2

Рис. 2. Визначення рівня заробітної плати на конкурентному ринку праці

На цьому графіку лінія D характеризує спадну граничну продуктивність (дохідність) додаткових одиниць праці Q, а також попит на працю, що відповідає її граничній продуктивності. Лінія S характеризує пропонування праці на окремому конкретному ринку за умов досконалої конкуренції; Wc — ставка заробітної плати. Точка a визначає граничну продуктивність останньої одиниці праці. Wс водночас характеризує витрати підприємця на оплату праці. За умов вільної конкуренції загальний рівень заробітної плати для кількості праці Оа становить WС на одиницю і дорівнює граничній продуктивності Оа-ї одиниці праці.

Нормативна версія теорії граничної продуктивності виражається старою істиною: „Від кожного — за здібностями, кожному — за працею”, сформульованою у версії неокласичної теорії.

Проте неокласична теорія має низку недоліків. Наприклад: чому менш продуктивна праця в нічний час оплачується вище; чому високо оплачується важка фізична праця, яка, однак, не є високопродуктивною; чому за тієї самої продуктивності праці є дуже великі відмінності між країнами в диференціації оплати праці? Так, у Японії диференціація в оплаті праці на підприємствах у 2—3 рази менша ніж у США, хоча середній рівень заробітної плати майже однаковий.

Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товару робоча сила. „...Вартість робочої сили — це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника...”. У життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда, К. Маркс включав:

  1.  блага, необхідні для задоволення природних потреб: їжа, одяг, житло і т. д.;
  2.  блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;
  3.  витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічною робочою силою.

На противагу іншим товарам вартість робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент. На вартість робочої сили впливають також умови праці, і перш за все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є тяжкими для її здійснення. Посилена затрата праці передбачає посилене заміщення.

На відміну від класиків політичної економії К. Маркс уважав, що заробітна плата „...є перетвореною формою вартості, або ціни, робочої сили”. У свою чергу, у вартості робочої сили представлена така кількість уречевленої суспільної праці, яка містить частину, наприклад половину, дня суспільної середньої праці, „...тобто потрібна лише половина робочого дня для щоденного виробництва робочої сили”. Інша частина виступає як неоплачена і у вигляді додаткової вартості та присвоюється капіталістом. Отже, доводилось, що робітник більше половини свого робочого дня використовує на виробництво додаткової вартості, яку різні особи під різними приводами розподіляють між собою.

Ця теорія є протилежною неокласичній теорії, за якою:

1) заробітна плата є винагородою виключно за працю;

2) заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника.

З цього випливає, що робітник одержує за свою працю весь її продукт.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов'язується з результатами праці трудящого.

Марксистська концепція стосовно сутності заробітної плати в основному поділяється авторами вітчизняних підручників з політичної економії, але з певними застереженнями, які варті уваги. Так, на відміну від К. Маркса, визначається, що: 1) частка заробітної плати в новоствореній вартості поступово зростає; 2) заробітна плата виражає як вартість робочої сили, так і оплату за працю.

Отже, заробітна плата — це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

При цьому під результатом праці слід розуміти її граничний продукт.

Отже, на сьогоднішньому занятті ми з’ясували суть  капіталу як економічну категорію, первісне нагромадження капіталу, перетворення грошей у капітал. Охарактеризувати робочу силу як товар, винагороду з працю – заробітну плату

Можливо, у вас виникли якісь питання?

Питання для самоперевірки, контролю та обговорення:

Охарактеризуйте сутність  капіталу?

Розкрийте роль змінного і постійного капіталу у виробництві додаткової вартості.

Що являє собою капітал як матеріальний, вартісний й соціально-економічний чинник?

Перелічіть фази кругообігу капіталу. В чому полягає функція капіталу в кожній з них?

Які фактори впливають на розмір капіталу і співвідношення його частин?

Охарактеризуйте взаємозв’язок капіталу і праці.

Які ви знаєте форми заробітної плати?

Який зв’язок між заробітною платою і продуктивністю праці?


Грошовий капітал

Продуктивний капітал

оварний капітал


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

69331. Передаточні функції типових з’єднань ланок. Перетворення структурних схем САК 404.5 KB
  Жорсткий зворотний зв’язок це такий зв’язок дія якого залежить тільки від відхилення величини на його вході і не є функцією часу. Гнучкий зворотний зв’язок це такий зв’язок дія якого проявляється лише в перехідних режимах.
69332. Багатовимірні системи та метод змінних стану 528 KB
  Загальні відомості про багатовимірні системи Метод змінних стану Методика розв’язання рівнянь стану В САК в загальному випадку можна одночасно виконувати керування декількома величинами. Розенброком було закладено основи методу автоматизованого проектування...
69333. Стійкість лінійних безперервних САК 319.5 KB
  Поняття види і загальна умова стійкості Дослідження і аналіз стійкості за коренями характеристичного рівняння Алгебраїчні критерії стійкості САК Частотні критерії стійкості САК Дослідження стійкості за допомогою побудови зон стійкості Синтез САК виходячи з умов стійкості...
69334. Якість лінійних неперервних САК та методи її оцінки 97 KB
  Стійкість системи є необхідною але недостатньою умовою робото спроможністю САК. Точність системи в перехідних процесах оцінюють за допомогою прямих та непрямих показників. Непрямі показники визначають за розташуванням коренів характеристичного рівняння або за частотними характеристиками системи.
69335. Точність САК 94 KB
  Помилки в САК Точність статичних та астатичних САК при типових діях Точність САК при гармонійних діях 1. Чим меншим є миттєве значення сигналу помилки тим кращою є точність системи. Сигнал помилки в типовій системі керування містить складову що характеризує точність виконання...
69336. Предмет і зміст ТАК 31.5 KB
  Під керуванням називають будьяку дію яка вносить бажані зміни в процес цілеспрямована дія і ґрунтується на використанні початкової і робочої інформації. Ампер виконуючи класифікацію існуючих і можливих у подальшому наукових напрямків розвитку запропонував...
69337. Загальні відомості про системи автоматичного керування 672 KB
  Система автоматичного керування сукупність об’єкта керування та з’єднаних та з’єднаних певним чином елементів взаємодією яких забезпечується розв’язання поставленого завдання керування об’єктом. Критерій управління це мета керування звичайно вона виражається математично.
69338. Статика і динаміка систем автоматичного керування 86.5 KB
  Приклад складання диференційних рівнянь елементів автоматичної системи 1. Існує три форми запису рівнянь статики: в абсолютних величинах відхиленнях і відносних величинах. Запис рівнянь статики в абсолютних величинах .
69339. ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ 353 KB
  Податок на прибуток підприємств є одним із видів прямого оподаткування прибуткового і оподатковує доходи юридичних осіб на відміну від податку з доходів фізичних осіб який стягується з громадян.