80369

Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Моделі ринку. Кожен має право чинити на ринку так як йому заманеться. Пол Самуельсон Метою сьогоднішнього заняття є розглянути суть ринку класифікацію ринків; з’ясувати умови виникнення та необхідність функціонування ринку; охарактеризувати роль та види конкуренції; сутність антимонопольної політики держави. Функції ринку.

Украинкский

2015-02-16

502.5 KB

1 чел.

Лекція 8 (2 год.)

Тема 8.

Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення

Вступ до теми

Економічна свобода набагато ілюзорніша, ніж це видається на перший погляд. Кожен має право чинити на ринку так, як йому заманеться. Однак якщо хто-не-будь визнає за краще робити те, що ринок не схвалює, ціною індивідуальної свободи виявляється економічне розорення. Р. Хейлбронер.

Реальний світ, яким ми його знаємо, виступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з недосконалостями, внесеними монополіями. Пол Самуельсон

Метою сьогоднішнього заняття є розглянути суть ринку, класифікацію ринків; з’ясувати умови виникнення та необхідність функціонування ринку; охарактеризувати роль та види конкуренції; сутність антимонопольної політики держави.

ПЛАН

  1.  Ринок, його суть та структура. Функції ринку.
  2.  Класифікація ринків.
  3.  Попит і пропонування та чинники, що на них впливають. Закон попиту. Закон пропозиції. Ринкова рівновага.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

         1. Конкуренція, її сутність і функції. Види конкуренції. Методи конкурентної боротьби.

2. Форми конкуренції і моделі ринків (чиста конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія).

3. Держава як регулятор конкурентних відносин. Антимонопольна політика держави

         

2.Інфраструктура ринку, її елементи та функції.

Література:

1. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медвєдєв. Політична економія: Підручник. – К.: Ніка-Центр, 2000. – С. 6-32.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005. – С. 23-47.

3. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001. – С. 10-26.

4. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.– С. 11-53.

5. Політекономія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С. 9-40.

        1. Ринок, його суть та структура. Функції ринку.

Ринок — система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Рис. 2. Основні риси сучасної ринкової економіки

Структура ринку :

  •  суб’єкти ринку (покупці, продавці, посередники);
  •  об’єкти ринку;
  •  ринковий механізм (попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція).

Структура ринку за різними критеріями:

а) за об’єктами обміну:

  •  ринок ресурсів, який набуває форм:

ринку праці;

ринку капіталу;

ринку землі та нерухомості;

=> товарний ринок, який набуває форм:

ринку споживчих товарів;

ринку послуг;

ринку науково-технічних розробок та інформації; => фінансовий ринок, що набуває форм:

грошового ринку;

ринку цінних паперів;

валютного ринку;

б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання:

вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільний, інформація доступна);

монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений);

монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід);

регульований (держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, формуючи та захищаючи конкурентне середовище);

в) за територіальною ознакою:

місцевий;

регіональний;

національний;

світовий;

г) стосовно відповідності чинному законодавству:

легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування);

тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків);

д) стосовно способу формування:

стихійний;

організований.

Основні суб’єкти ринку: держава, підприємці, домашні господарства рис. 3.

Основними об’єктами ринкових відносин є:

  •  товари і послуги
  •  робоча сила, або праця
  •  земля та інші природні ресурси
  •  нерухомість: будівлі, споруди, житло.

Рис. 3 Основні суб’єкти ринку.

Найважливіші функції ринку такі.

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси — виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

2. Класифікація ринків

Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями: економічне призначення об'єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми розглядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин.

За цим критерієм складовими елементами ринку є:

1) ринок предметів споживання;

2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва;

3) ринок капіталів (капітальних благ);

4) ринок фінансово-кредитних ресурсів;

5) фондовий ринок;

6) ринок науково-технічних розробок та інформації.

Ринок предметів споживання. Один з найважливіших компонентів суспільного ринку ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її згорання виділяється велика кількість теплової енергії.

Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі галузі:

оптова і роздрібна торгівля;

транспорт і зв'язок;

освіта, культура та мистецтво;

кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби людей;

комунальні послуги;

потреби у відпочинку: готелі, туризм, тощо

Для діяльності підприємств будь-якої галузі народного господарства потрібні  виробничі ресурси: праця, засоби виробництва, підприємницькі здібності..

Ринки основних виробничих ресурсів це ринки землі, праці і засобів виробництва, що використовуються для задоволення виробничих потреб.

Виробничі ресурси підприємці використовують для того, щоб одержати валовий дохід.

Складовою ринку виробничих   ресурсів є ринок капіталів.

Капітал як фактор виробництва складається з тих виготовлених товарів, які, відповідно, застосовують для продукування інших товарів.

Є три різновиди капітальних благ: будівлі й споруди (такі як заводи і будинки), устаткування (споживче, такі як автомобілі, і виробниче — устаткування тривалого використання та інші знаряддя праці) та запаси (наприклад, верстати на складах торговця).

Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з інших позицій: оренди або такого її різновиду, як лізинг.

Більшість капітальних благ є власністю підприємств, що їх використовують. Окремі з них власники віддають в оренду, тобто в тимчасове використання.

Оренда договір, що його укладають між: собою орендодавець майна і орендар щодо тимчасового використання певного капітального блага (фабрики, споруди, верстата тощо) за відповідну плату. У цих економічних відносинах капітальне благо виступає як капітал, тобто суспільно-економічною категорією. Безпосередньо він відображає в собі позичкові відносини.

Платежі за тимчасове використання капітальних благ називають орендною платою.

Співвідношення чистої орендної плати до капітальних витрат у гривнях і є нормою прибутку на капітал. Вона показує суму грошей, яку отримують на кожну інвестовану гривню, виміряну як кількість гривень за рік на гривню інвестицій.

Норма прибутку на капітал це щорічний чистий дохід (орендна плата мінус витрати) на вкладену одиницю капіталу. її вимірюють у процентах зарік.

Яким чином визначається чиста орендна плата, тобто ставка процента на орендований капітал? Класичну теорію визначення процентної ставки і доходу на капітал можна проілюструвати за допомогою простого випадку, в якому всі реальні капітальні блага однакові. Крім того, припускається, що економіка перебуває в стаціонарному стані, тобто відсутнє зростання населення і науково-технічного прогресу.

3. Попит і пропонування та чинники, що на них впливають. Закон попиту. Закон пропозиції. Ринкова рівновага.

Ключовими категоріями ринку є попит і пропонування.

Попит сукупна потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними.

Попит з позиції одного споживача називають індивідуальним. Ринковий попит це сукупність попитів усіх споживачів за різних можливих цін, крива попиту рис. 9..

Рис. 9. Крива попиту

Діє закон попиту: обсяг продажу товару перебуває в оберненій залежності від його ціни.

Ринковий попит це сукупність попитів усіх споживачів за різних можливих цін.

Індивідуальний попит

Нецінові чинники попиту:

кількість покупців (збільшення кількості покупців підвищує ринковий попит і навпаки);

доходи споживачів (пряма залежність між доходами і попитом);

очікування споживачів (очікування зростання цін у майбутньому збільшує поточний попит і навпаки);

ціни на супутні товари. Якщо зростає ціна на товар-субститут (взаємозамінний товар), то попит на нього знижується, а на його замінник — підвищується. Наприклад, подорожчання олії зумовлює скорочення попиту на неї і зростання попиту на маргарин. Якщо зростає ціна на товар-комплемент (доповнюючий), то зменшується попит і на цей товар, і на доповнюючий. Наприклад, зростання ціни на бензин змушує власника автомобіля менше користуватися ним, а відтак зменшується попит як на бензин, так і на мастила, гальмівну рідину тощо;

місткість ринку. Чим розвиненіший ринок, тим більше він спонукає економічних суб'єктів до пошуку нових джерел доходу задля збільшення свого платоспроможного попиту;

кліматичні умови (у курортній зоні пізньої весни, влітку та ранньої осені зростає попит на купальні костюми, екскурсійні послуги тощо).

Слід розрізняти поняття "зміна обсягу (величини) попиту" і "зміни у попиті". Зміни обсягу попиту відбуваються через зміну ціни і графічно характеризуються рухом точки по кривій попиту.!!!!!!!!!!!!

Зміни в попиті, зумовлені неціновими чинниками, змінюють положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч.!!!!!!!!!!!!!!!

Зобразимо вплив не цінових факторів на зміну положення кривої попиту (рис. 10.).

Зрушення кривої DD до D1D1 означає, що нецінові чинники викликають зростання величини попиту, а зсув DD до D2D2 — зменшення попиту.

Рух по кривій DD  від точки А до точки В, по кривій D1D1 від A1 до B1 по кривій D2D2 від А2 до В2 відображає зміну обсягу попиту під впливом ціни. Рух від точки А до точки А1, від А  до А2, від А до В1 і т. д. означає, що на попит впливають нецінові фактори.

Рис. 10. Зміщення кривої попиту внаслідок впливу на попит нецінових факторів

Пропозиція — це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Сталий причинно-наслідковий зв'язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.

Зміст закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок. Крива пропозиції і зміщення її під впливом не цінових факторів рис. 11.

Нецінові фактори впливу на пропозицію

Технологічний прогрес. Застосування нових технологій, наприклад, у виробництві йогуртів дає змогу скоротити період визрівання продукту, продовжити термін зберігання ним корисних властивостей, зменшити собівартість одиниці продукції. Це сприяє розширенню пропозиції йогуртів на ринку, відтак крива 88 зсувається праворуч.

Зміна цін на ресурси. Зростання цін на ресурси (за інших незмінних умов) призводить до збільшення витрат виробництва, зростання собівартості продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару. Тому крива пропозиції зсувається ліворуч.

Зміна цін на споріднені товари. Якщо, наприклад, ціна на маргарин зростає, а на йогурти залишається незмінною, то підприємець, що виробляє йогурти, шукатиме альтернативний спосіб застосування своїх ресурсів і, вірогідно, спрямує їх на виробництво маргарину, зменшивши тим самим виробництво йогуртів. При цьому крива 55 зміститься ліворуч.

Зміни у бюджетно-податковій політиці. У випадку зростання ставки оподаткування крива SS (за інших однакових умов) зміститься ліворуч. Якщо ж зростатимуть трансферти бізнесу, крива SS зміститься праворуч.

Очікування підприємців. Оптимістичні очікування підприємців сприятимуть зсуву кривої SS праворуч, а песимістичні зумовлять її зміщення ліворуч.

Рис. 11. Крива попиту і зміщення її під впливом не цінових факторів

На зсув кривої пропозиції можуть впливати і зміни моди, і релігійні традиції (у піст, наприклад, зменшується споживання м'яса та м'ясних продуктів) тощо

Виходячи на ринок, продавці й покупці планують свою діяльність, спираючись на власний досвід та інформацію, яку їм надає ринок насамперед через ціни. Таке планування кожний суб'єкт здійснює відособлено. Іноді ринок виявляє, що споживачі помилилися у своїх споживацьких очікуваннях, оскільки підприємці запропонували менше товарів, ніж покупці готові були купити за встановленою ціною. Можлива й інша ситуація, коли підприємці пропонують більший обсяг товарів, ніж споживачі готові купити за встановлену ними ціну.

Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити, називають ринковою рівновагою.

Іншими словами, ринкова рівновага має місце тоді, коли попит і пропозиція за певної ціни є урівноваженими (рис. 12).

На графіку рівновага зображена точкою N, де перетинаються крива попиту (D) і пропозиції (S).

Цій точці рівноваги відповідає рівноважна ціна РN  та рівноважний обсяг попиту і пропозиції QN.

Рис. 12.  Ринкова рівновага попиту і пропозиції

Рівноважна ціна РN — це ціна, за якої внаслідок дії конкурентних сил продавці пропонують стільки товарів, скільки покупці готові купити. Якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, тобто зміститься вгору до точки PM, то на ринку відбудуться такі зміни: обсяг попиту зменшиться, змістившись ліворуч від QN до QDM, а пропозиція зросте від QN до QSM. Утвориться надлишок запропонованих товарів, показаний горизонтально заштрихованого фігурою.

Якщо ж ціна опуститься нижче рівноважного рівня, то попит просте від QN до QDK, а пропозиція зменшиться з QN до QSK. Заштрихована вертикально фігура графічно зображає дефіцит товарів на ринку.

Для відновлення рівноваги в першому випадку ціна повинна :ш найтись, а її другому — зрости і повернутися до рівня ціни РN.

Ціна рівноваги — не просто ціна, в якій урівноважуються закупівлі й продажі. Ця рівність має місце завжди, адже не можна купити більше, ніж можуть продати, і навпаки, продати більше, ніж можуть купити. Ціна рівноваги означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються продовжувати постачати їх на ринок.

Розрізняють часткову рівновагу на окремому ринку і загальну рівновагу ринку.

Як уже зазначалося, ціни на товари перебувають у постійному русі: зміна ціни на один товар впливає на обсяг попиту і пропозиції на інший, а це, у свою чергу, впливає на рівноважну ціну. Якщо вся система цін виявляється у стані рівноваги, тоді настає загальна рівновага ринку.

Умови рівноваги не спонукають економічних суб'єктів до того, аби змінювати свою економічну поведінку. Для того щоб виникли мотиви до такої зміни, необхідно, щоб змінилися зовнішні умови: технології, очікування, рівні цін тощо.

Отже, стан і часткової, і загальної рівноваги є теоретичною абстракцією. У реальному житті така економічна ситуація виникає лише подекуди і рівновага дуже швидко порушується. Однак розуміння механізму встановлення і порушення рівноваги має надзвичайно важливе значення для розуміння закономірностей функціонування економічної системи, впливу на неї економічної політики та коригування останньої.

На самостійне опрацювання

1. Конкуренція, її сутність і функції. Види конкуренції. Методи конкурентної боротьби.

Конкуренція — це потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробництва, знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції (товарів, робіт, послуг), прискорювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки, проводити організаційні та структурні зміни в ході підприємницької діяльності. Ступінь розвитку економічної конкуренції є одним із вирішальних критеріїв розвиненості й цивілізованості ринкових відносин.

Конкуренція (від лат. сопcurrere "зіштовхуватися") економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб'єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.

Основними умовами виникнення та існування конкуренції є:

наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів;

свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;

абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до ринку і такий же вільний вихід із нього;

певна відповідність між попитом і пропозицією; відсутність надвиробництва і дефіциту;

абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів;

відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію;

наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо.

У ринковій системі конкуренція виконує важливу функцію стимулювання технічного прогресу. Застосування технології, яка знижує витрати виробництва, забезпечує інноваційному підприємству тимчасові переваги перед конкурентами. Зниження витрат виробництва означає для новаторського підприємства одержання економічного прибутку. Передаючи споживачеві частину економії від зниження витрат у формі зниження продажної ціни продукту, новаторське підприємство може значно розширити ринок збуту і підвищити норми прибутку за рахунок конкурентних підприємств. Конкуренти змушені чинити за прикладом прогресивного підприємства, бо інакше будуть покарані ринком: спочатку збитками, а в перспективі — банкрутством.

Другим важливим аспектом функціонування конкуренції є створення тотожності приватних і суспільних інтересів. Підприємства і постачальники ресурсів, досягаючи збільшення власної вигоди, водночас сприяють забезпеченню державних або суспільних інтересів. За наявності конкурентної боротьби підприємства застосовують найбільш економічну технологію і комбінацію ресурсів, оскільки це відповідає їх приватній вигоді. Але це є вигідним і для всього суспільства, бо його інтересам відповідає використання рідкісних ресурсів з найменшими витратами, тобто найбільш ефективними методами.

Конкуренція виконує також функцію регулювання. Для того щоб вистояти в боротьбі з конкурентами, підприємство повинно пропонувати продукцію, якій віддають перевагу покупці (суверенітет покупця). Тому і фактори виробництва під впливом цін направляються в ті ланки, де в них існує найбільша потреба.

Конкуренція виконує функцію контролю і обмежує силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може сам визначати ціну і обсяги виробництва. У той самий час конкуренція надає покупцю право вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.

Види конкуренції зображені на рис. 13.

Рис. 13. Класифікація видів конкуренції

Внутрішньогалузева конкуренція це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Функцією внутрішньогалузевої конкуренції є зведення індивідуальної вартості товарів до їх єдиної суспільної (ринкової) вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за середніх умов галузі й утворюють значну частину її продуктів.

Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція.

Міжгалузева конкуренція це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу.

Міжнародна конкуренція це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

Конкуренція може діяти в таких основних формах: вільна, монополістична, олігополістична. За умови, коли виробництво в певній галузі монополізоване одним великим підприємством, — конкуренція відсутня.

На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні (добросовісні).

Історично конкуренція в ринковій економіці починалася із застосування переважно методів цінового суперництва.

Цінові методи конкуренції це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.

Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види цін: монопольно високі, монопольно низькі, демпінгові, дискримінаційні.

Монопольно висока ціна — це різновид ринкової ціни речового товару або послуги, яка встановлюється монополіями вище від вартості товару і забезпечує їм прибуток.

Монопольно низькі ціни встановлюються на товари та послуги, які закуповують великі компанії, на комплектуючі деталі у дрібних та середніх фірм через контрактну систему; на сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються; на товари, виготовлені у державному секторі економіки і т. ін.

Демпінгові ціни — це надзвичайно занижені ціни на товари при продажу їх на внутрішніх і зовнішніх ринках з метою розорення та усунення конкурентів з уже освоєних ринків, що з часом дає можливість компенсувати свої втрати значним підвищенням цін на товари.

Дискримінаційні ціни — це різні ціни на один і той самий товар для різних покупців. Тобто, встановлюючи різні підходи до обслуговування покупців, фірма здійснює цінову дискримінацію. Розрізняють три види цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютно цінова дискримінація, існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні різної ціни за різні одиниці одного й того ж товару. Цей спосіб дискримінації, як і у попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити однакову ціну при збільшенні обсягу закупівель.

Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку. Після цього тим покупцям, попит яких є значно нееластичним, буде запропонована вища ціна, а тим, чий попит еластичний — нижча.

Елементи так званої прихованої цінової дискримінації мають місце під час продажу товарів з додатковим "навантаженням", з "подарунком", а "нижчою ціною" для постійних покупців, сезонних розпродажів тощо.

В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.

Нецінова конкуренція — це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

Нецінові методи конкуренції поділяються на два види: конкуренцію за продуктами і конкуренцію за умовами продажу.

Конкуренція за продуктами передбачає поширення таких нецінових характеристик товарів як покращання їх якості за збереження ціни, підвищення надійності під час експлуатації, оновлення асортименту, відповідність товарів міжнародним стандартам тощо.

Конкуренція за умовами продажу передбачає поширення і вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів. До них належать:

продаж товарів у кредит;

продовження терміну гарантійного обслуговування;

безкоштовна доставка товару додому та його встановлення;

безоплатні консультації щодо використання купленого

товару;

продаж товару із забезпеченням до нього запасних частин;

інтенсивне використання реклами, яка доводить переваги продукції продавця;

відкриття ремонтних майстерень та сервісних центрів, що здійснюють гарантійний ремонт, та поточного обслуговування проданого товару.

Передові фірми надають й інші допродажні та післяпродажні послуги покупцям своїх товарів.

Нечесна конкуренція — це нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Найпоширенішими методами нечесної конкуренції є такі.

Неправомірне використання позначень товару іншого виробника. Це здійснюється шляхом копіювання зовнішнього вигляду товару, найменування, фірмового знака, упаковки та інших позначень, які можуть привести до змішування його з товаром конкурента. В такий спосіб покупці низькоякісної підробленої продукції піддаються обману. А до фірм, чия продукція підроблена, падає довіра споживачів до їх продукції, у них звужується ринок збуту, знижуються прибутки.

Дезінформація споживачів про товар. Вона виявляється в неправдивих відомостях про властивості свого товару: якість, сорт, безпечність використання, термін зберігання, приховані дефекти тощо.

Компрометація товарів конкурентів. Вона здійснюється шляхом поширення у будь-якій формі, у т. ч. і через порівняльну рекламу, неправдивих, неточних або неповних відомостей про властивості товарів своїх конкурентів. Звичайно, така інформація завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається па результатах їхньої комерційної діяльності.

Тиск на постачальників ресурсів і банки, щоб вони не укладали, або розривали договори на постачання конкурентам сировини, матеріалів та надання кредитів.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці про діяльність суперника — конкурента. До цього можна також додати й економічне шпигунство.

Переманювання провідних спеціалістів фірм-конкурентів шляхом підкупу, встановлення вищих окладів та надання різних пільг.

Іноді деякі нечесні методи конкурентної боротьби переростають у кримінальні злочини: шантаж, підпали, вибухи, убивства.

Все це зумовлює необхідність втручання держави в регулювання та усунення неприпустимих форм конкурентної боротьби.

2. Форми конкуренції і моделі ринків (чиста конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія).

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку (див. табл. 2):

1) чиста (вільна)  конкуренція;

2) монополістична конкуренція;

3) олігополія;

4) чиста монополія.

Таблиця 2

Досконала (вільна) конкуренція це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

наявність великої кількості продавців і покупців, жодний з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

кожний виробник випускає однорідний (стандартизований) продукт, що не відрізняється від продукту інших продавців;

бар'єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, переміщення ресурсів;

кожний продавець і покупець володіє повною інформацією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

В умовах досконалої конкуренції немає боротьби з конкретним конкурентом. Вона зіштовхує фірму з ринком. Ринок повністю знеособлений. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом. Конкурентна поведінка формується таким чином, що виробники повинні оперативно реагувати на зміни заїм, п і.и их ринкових умов.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конкуренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія (гр. топо — один роlо — продаю) — це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною.

На ринку однорідного продукту чи послуги працює єдина фірма (наприклад, комунальне водопостачання населення), входження нових фірм у галузь заблоковане з низки причин, а диференціації послуг немає.

Монополістична конкуренція це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси досконалої конкуренції та монополізму.

Досконалу конкуренцію вона нагадує двома аспектами:

велика кількість продавців і покупців;

вхід на ринок і вихід із нього — практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди.

Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною (стандартизованою), а за монополістичної — диференційованою (гетерогенною).

Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, фірмовим маркам і знакам, кращим умовам продажу і післяпродажного обслуговування, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це надає певні переваги продавцям цих товарів, приваблює покупців, які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Олігополістична конкуренція (гр. оІigos мало) це модель /пінкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси токарів.

Показники конкурентності та монопольної влади на ринку

Для визначення ступенів конкурентності та монопольної влади на ринку досконалої та недосконалої конкуренції економічна теорія і практика використовує низку показників. Найбільш відомими з них є коефіцієнт Лернера (L), індекс Херфіндаля Хіршмана (ННІ), коефіцієнт ринкової концентрації (СR).

Коефіцієнт Лернера дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб'єкта господарювання за формулою:

                                                                           (1)

де L — коефіцієнт монопольної влади за Лернером; РM — монопольна ціна; МС — граничні витрати; Е — цінова еластичність попиту.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конкуренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Величина коефіцієнта Лернера є прямо пропорційна монопольній владі та обернено пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосередньо відображає відхилення ціни від граничних витрат, пов'язаних з неефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Важливим показником концентрації галузевого обсягу продаж є індекс Херфіндаля Хіршмана, який розраховується як сума квадратів часток суб'єктів господарювання за формулою:

                                (2)

де,                     —піднесені до квадрата частки j-го суб'єкта господарювання  на ринку;

п — кількість суб'єктів господарювання на ринку.

Цей індекс є найбільш узагальнюючим показником стану ринку, який враховує як кількість підприємств, так і нестабільність їх становища на ринку.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля — Хіршмана: у відсотках від О до 10 000, у частках від 0 до 1. Якщо показник ННІ набуває значення 10 000, це означає існування абсолютної монополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, ТО це означає повну деконцентрацію ринку.

Досить наочним показником є коефіцієнт (індекс) ринкової концентрації (СКп)

                                    (3)

де Рj — частка j-го суб'єкта господарювання на ринку, %;

п — кількість суб'єктів господарювання, частки яких взято до розрахунків коефіцієнта ринкової концентрації.

Коефіцієнт ринкової концентрації є сумою певної кількості найбільших часток продажу економічними суб'єктами певного товарного ринку. Він визначається як частка (відсоток) від загального продажу галузі, що припадає на декілька великих підприємств (фірм), які ранжовані відповідно до частки ринку.

Комплексне використання вказаних індексів дозволяє дати кількісну оцінку стану певного ринку з погляду рівня його концентрації та рівня розвитку конкуренції (табл. 3).

Таблиця 3

3. Держава як регулятор конкурентних відносин. Антимонопольна політика держави

Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:

по-перше, монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу;

по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;

по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку;

по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають і суттєві позитивні риси.

Завдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує рівень безробіття і соціальну напругу у суспільстві.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу — диктує, ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем дерл^ава здійснює антимонопольну політику.

Антимонопольна політика комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Перший антимонопольний (антитрестівський) закон — так званий Закон Шермана — був прийнятий у США у 1890 р.

Однак американська і європейська антимонопольна політика мають свої особливості:

американська — спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

Антимонопольне законодавство Японії вважається "жорстким", оскільки ґрунтується на Законі "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод".

Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство в Україні

В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців і споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивілізованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки і є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Від командно-адміністративної системи СРСР українською економікою було успадковано високий рівень монополізації. В ході ринкових перетворень в Україні було ліквідовано більшість монопольних структур. Поглиблену структурну демонополізацію було проведено в багатьох галузях вітчизняної економіки.

Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Антимонопольне законодавство в Україні представлено Законами України: "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

На початку 90-х рр. XX ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні п обмеженні монополізму, що було пов'язано з панунпіш.нм у тодішній українській економіці монополій як спадку колишнього соціалістичного господарства. Економічна політика України в той період закономірно набула форми антимонопольної політики.

Після проведення радикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сфері конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу. Наголос у здійсненні антимонопольної політики в Україні на початку XXI ст. переноситься з подолання та обмеження монополізму на захист економічної конкуренції.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин.

Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство — у конкурентне законодавство.

Конкурентна політика це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентноспроможного вітчизняного виробництва.

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для всіх агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики — формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів, що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завдання Антимонопольного комітету України є:

здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства;

контроль за економічною концентрацією;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;

профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.

Для визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку використовують певні кількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо частка на ринку одного суб'єкта господарювання перевищує 35 %, трьох — 50, п'яти — 70 %.

За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України "Про захист економічної конкуренції" встановлені такі види відповідальності:

штрафи;

примусовий поділ монопольних утворень;

адміністративна відповідальність;

відшкодування завданої шкоди.

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство.

Конкурентне законодавство це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.

Діяльність антимонопольного комітету України ґрунтується на принципах законності, гласності, захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів.

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

4. .Інфраструктура ринку, її елементи та функції.

Інфраструктура — це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоки товарів і послуг від продавця до покупця.

Інфраструктура ринку комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.