80370

ФІНАНСИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Сутність види та галузева структура житловокомунального господарства. Сутність та особливості організації фінансів житловоексплуатаційних підприємств. Необхідність і зміст реформи житловокомунального господарства в Україні. Сутність види та галузева структура житловокомунального господарства.

Украинкский

2015-02-16

226 KB

4 чел.

PAGE  18

ТЕМА 9. ФІНАНСИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Лекція 9 (2 год)

ПЛАН

  1.  Сутність, види та галузева структура житлово-комунального господарства.
  2.  Фінансова діяльність підприємств комунального обслуговування.
  3.  Сутність та особливості організації фінансів житлово-експлуатаційних підприємств.
  4.  Методика розрахунку тарифу на транспортні послуги.
  5.  Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні.

1. Сутність, види та галузева структура житлово-комунального господарства.

Житлово-комунальне господарство — соціальне зорієнтована ланка економіки країни, багатогалузевий господарський комплекс, функціональним призначенням якого є задоволення житлово-комунальних потреб населення, підприємств, установ та організацій, що забезпечує реалізацію відповідних прав і захист здоров'я громадян, сприяє соціально-економічному розвитку та зміцненню безпеки держави.

Говорячи про склад житлово-комунального господарства за галузевою ознакою у ньому можна виокремити дві потужні підгалузі:

1) житлове господарство;

2) комунальне обслуговування.

Житлове господарство складова соціальної інфраструктури адміністративно-територіальних формувань, покликана задовольняти потреби громадян у житлі.

До складу житлового господарства входять: житловий фонд, муніципальні дачні фонди, об'єкти інженерно-енергетичного устаткування для благоустрою житла та прилеглих до нього територій.

Управління житловим фондом і господарські функції з обслуговування житлових будинків, гуртожитків і прилеглих до них ділянок, здійснюють спеціалізовані підприємства та організації (житлово-експлуатаційні контори, житлово-експлуатаційні дільниці, товариства з експлуатації житла, ремонтно-будівельні управління, постачальницькі, транспортні та інші організації), які формують єдину систему житлового господарства. Функціональними завданнями роботи перелічених підприємств і служб є: утримання в належному технічному стані та збереження об'єктів житлового фонду і прилеглих територій; підвищення ступеня комфортності проживання у житлових приміщеннях шляхом проведення загальних (комплексних) ремонтно-відновлювальних робіт та регулювання будинкових систем електро-, газо-, тепло-, водопостачання і каналізації; отримання доходів від експлуатації житлового фонду, достатніх для компенсації витрат на проведення вказаної господарської діяльності.

Головними індикаторами, які характеризують діяльність житлового господарства, є показники експлуатації житлового фонду, а саме: кількість будинків та квартир у них, кількість мешканців, розміри житлової площі за окремими видами благоустрою, площа нежитлових приміщень, зданих в оренду, доходи і витрати на експлуатацію об'єктів житлового фонду, терміни експлуатації житла, обсяг робіт з ремонту приміщень та благоустрою прилеглих територій тощо.

Комунальне господарство — складова житлово-комунального комплексу, яка забезпечує надання необхідного обсягу санітарно-технічних, санітарно-гігієнічних, енергетичних і транспортних послуг жителям населених пунктів, а також здійснює відповідне комунальне обслуговування суб'єктів господарювання.

Метою комунального господарства є досягнення нормативного рівня забезпечення населення відповідними видами послуг та поліпшення якості обслуговування споживачів.

Відповідно до функціонального призначення у складі комунального господарства можна виокремити такі підгалузі та групи суб'єктів господарювання:

санітарно-технічні підприємства (водопровідно-каналізаційне господарство, санітарна очистка і прибирання);

міський пасажирський транспорт (трамвай, тролейбус, автобус, комунальний таксопарк, метрополітен);

підприємства комунально-побутового обслуговування (лазні, пральні, перукарні, будинки побуту, готельне господарство);

підприємства комунальної енергетики (електростанції й електромережі, газове господарство, опалювальні котельні з мережами теплопостачання);

зовнішній благоустрій (дорожнє і мостове господарство, вуличне освітлення, озеленення, прибирання кладовищ, парків і скверів, очищення водоймищ і архітектури малих форм фонтанів, пам'ятників);

підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуговують потреби комунального господарства.

Для оперативного прийняття управлінських рішень про коригування діяльності та розвитку комунального господарства органами місцевого самоврядування здійснюється моніторинг функціонування суб'єктів господарювання комунальної сфери за допомогою системи індикаторів, до яких, зокрема, можна віднести показники обсягу і структури наданих послуг у натуральному й вартісному вираженні; індикатори використання ресурсів у процесі обслуговування; собівартість і рентабельність послуг; індикатори якості; показники оцінки фінансового стану. Крім того, ці показники доповнює сукупність спеціальних індикаторів, які враховують техніко-економічні особливості окремих підгалузей комунального господарства.

Окрім поділу за галузевим принципом, сукупність різноманітних підприємств, установ і організацій житлово-комунального господарства можна поділити на дві великі групи:

1) ті, що виробляють матеріальну продукцію;

2) ті, що надають послуги.

До першої групи належать:

— заводи, виробничі цехи і майстерні, які випускають продукцію, що має речове вираження;

електростанції та електромережі, організації газового господарства і газові мережі, підприємства водопостачання з водопроводами та теплопостачання з тепломережами, які виробляють специфічну продукцію.

Друга група включає такі види суб'єктів господарювання, які надають житлово-комунальні послуги (процеси виробництва і споживання послуг невіддільні й відбуваються одночасно):

житлово-експлуатаційні організації, що створюють сприятливі умови для комфортного проживання в житлових будинках і гуртожитках;

міський пасажирський транспорт, який задовольняє потреби населення у швидкому і зручному пересуванні територією населеного пункту;

лазні, пральні, хімчистки і будинки побуту, які задовольняють побутові потреби громадян;

готельне господарство, яке створює належні житлово-побутові умови для осіб, що тимчасово проживають на території населеного пункту;

підприємства санітарної очистки, які забезпечують вивезення і знешкодження побутових відходів і сміття з житлових будинків та територій у межах населеного пункту.

При цьому житлово-комунальні послуги можуть бути трьох видів: особисті, виробничі та громадського призначення (локальні суспільні послуги). Перші надаються лише населенню, мають споживчий характер і оплачуються за рахунок особистих доходів домогосподарств (наприклад, послуги пасажирського транспорту, житлового господарства, лазень тощо). Другі — можуть надаватися як населенню (прання білизни громадян, видалення нечистот і вивезення сміття з їхніх будинків і т. ін.), так і суб'єктам господарювання (перевезення вантажів, газо-, водо-, теплопостачання тощо), які оплачують їх за рахунок своїх грошових коштів. Третіми є суспільне корисні житлово-комунальні послуги, призначені для створення сприятливих умов проживання громадян та нормальної діяльності підприємств, установ, організацій у населеному пункті (утримання зелених насаджень, прибирання, миття та освітлення вулиць і доріг, благоустрій територій та ін.). Для них характерними є широкий контингент споживачів і відсутність оплати з їх боку за отримані послуги.

Одним із пріоритетних важелів, за допомогою якого органи місцевого самоврядування впливають на фінансове забезпечення комунальних підприємств, є регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги, що може здійснюватися за допомогою таких методів:

нормативного затвердження фіксованих тарифів;

встановлення граничних меж рентабельності, дотримання яких є обов'язковим при формуванні цін (тарифів);

оповіщення громадськості про підвищення тарифів та укладення договорів   між   місцевою   владою   і   житлово-комунальними   підприємствами.

  1.  Фінансова діяльність підприємств комунального обслуговування.

Капітал будь-якого суб'єкта господарювання поділяється на два види — основний і оборотний. Однак порівняно з іншими галузями народногосподарського комплексу в комунальному господарстві є відмінності у складі та структурі, розрахунку нормативів і показників використання, порядку і джерелах фінансування основних фондів і оборотних активів, зумовлені специфікою технологічних процесів і фінансово-господарської діяльності.

Особливістю складу основних фондів комунального господарства є те, що поряд із виробничими фондами (інженерно-технічними спорудами і мережами загальноміського призначення: водопровідними станціями, каналізаційними очисними спорудами, кільцевими та магістральними водопроводами, теплоцентралями; обладнанням заводів з переробки побутових відходів і сміття та ін.) до нього входять фонди зовнішнього благоустрою населених пунктів (дороги, мости і тротуари, пішохідні переходи та естакади, набережні; електричні опори для вуличного освітлення; багаторічні насадження; об'єкти архітектури малих форм — пам'ятники, фонтани тощо).

У процесі фінансового планування та аналізу на підприємствах комунального господарства використовується типовий набір показників, що характеризують ефективність використання основних фондів (фондовіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів і сума прибутку на одну гривню основних засобів). Однак, оскільки продукція більшості підприємств комунальної сфери є однорідною, то показник фондовіддачі обчислюється не тільки у вартісному, а й у натуральному вираженні (наприклад, визначається об'єм поданої через водопровід води, об'єм відведених стічних рідин на одну гривню основних виробничих фондів).

Приклад. Обчислити показники фондовіддачі міського водопроводу на основі таких даних:

1) обсяг реалізованої споживачам води — 2860 тис. куб. м;

2) середній тариф — 0,55 грн/куб. м;

3) середньорічна вартість основних виробничих фондів — 5360 тис. грн.

Розв'язок. Обчислимо фондовіддачу водопроводу:

1) у вартісному вираженні:

(2 680 000 * 0,55): 5 360 000 = 27,5 коп./грн;

2)  у натуральному вираженні:

2 680 000 / 5 360 000 = 0,5 куб. м/грн.

Водночас склад і структура оборотних коштів підприємств комунального обслуговування у межах названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничо-господарської діяльності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.

Особливістю виробничо-господарської діяльності більшості підприємств комунальної сфери є те, що вона має експлуатаційний характер, а вироблена ними продукція набуває вигляду послуг. Як наслідок, сировина і основні матеріали при наданні послуг такими підприємствами не використовуються, тобто немає потреби у створенні відповідних виробничих запасів.

Як відомо, за методами планування, організації та регулювання оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. З урахуванням описаних вище особливостей типовий перелік нормованих оборотних активів для більшості комунальних підприємств матиме такий вигляд:

допоміжні матеріали;

запасні частини для ремонту;

паливо і пальне, паливомастильні матеріали;

тара;

господарський інвентар та інші малоцінні та швидкозношувані предмети;

витрати майбутніх періодів;

абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг).

До ненормованих оборотних коштів належатимуть:

грошові кошти на рахунках у банках і в касі підприємства;

кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості).

За джерелами утворення оборотні кошти комунальних підприємств традиційно можна поділити на три групи: 1) власні створюються за рахунок бюджетних асигнувань та отриманого прибутку; 2) прирівняні до власних фінансуються за рахунок стійких пасивів і 3) позичені формуються з коштів, залучених на фінансовому ринку.

Під виробничою собівартістю робіт (послуг) розуміють сукупність виражених у грошовій формі поточних витрат підприємства на їх виробництво.

Для забезпечення можливості зіставляти у часі та між собою планові та звітні дані витрати підприємств комунального обслуговування групуються (класифікуються) за низкою ознак:

1. За місцем виникнення витрати на виробництво робіт (послуг) групуються за окремими структурними підрозділами комунальних підприємств і організацій.

2. За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями витрат. Такі класифікації є основними при здійсненні фінансового планування і калькулювання собівартості на підприємствах комунальної сфери, тому нижче вони будуть розглянуті детальніше.

3.  За способами віднесення на виробничу собівартість виокремлюють прямі, які можуть бути безпосередньо включені до виробничої собівартості окремих видів робіт (послуг), та непрямі (або накладні) витрати — безпосередньо не пов'язані з виконанням комунальних робіт (послуг). До перших належать: матеріали; заробітна плата виробничого персоналу; вартість електроенергії, пального, палива на технологічні потреби; амортизація основних виробничих фондів тощо. До непрямих витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати з управління та обслуговування виробничого процесу, а саме: зарплата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основних фондів загальногосподарського призначення, на охорону праці й техніку безпеки та ін.

4. За ступенем впливу обсягів виконаних комунальних робіт (наданих послуг) на рівень витрат, витрати поділяються на змінні (сировина, матеріали, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, запасні частини і комплектуючі тощо) і постійні (пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничих підрозділів, а також забезпеченням загальногосподарських потреб).

5.  За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно однорідні (наприклад, амортизація основних виробничих засобів), та комплексні, які складаються з кількох елементів (наприклад, адміністративні витрати, витрати на збут).

6. За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витрати минулих та майбутніх періодів.

7. За доцільністю розрізняють продуктивні, непродуктивні та надзвичайні витрати. Непродуктивними витратами вважаються такі, що виникли в результаті неналежної організації виробничого і управлінського процесів, відхилень від установлених технологічних норм, псування матеріальних цінностей. Витрати від надзвичайних подій (стихійних лих, техногенних катастроф та аварій) включають як витрати за наслідками цих подій, так і витрати на запобігання та ліквідацію негативних наслідків (відшкодування,  сплата стороннім організаціям,  зарплата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість використаних сировини та матеріалів тощо).

Залежно від того, який економічний елемент витрат домінує на тих чи інших комунальних підприємствах, комунальне господарство можна умовно поділити на трудомісткі (переважають затрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи), фондомісткі (зі значною часткою амортизаційних відрахувань) та матеріаломісткі підгалузі. Так, найбільш фондомісткими є водопровід, каналізаційне господарство та міський електротранспорт, а трудомісткими лазні та пральні. Подібний поділ дає змогу більш виважено підійти та зробити правильний акцент при пошуку резервів зниження операційної собівартості комунальних послуг.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві основний вид доходів і джерело відшкодування експлуатаційних витрат, її величина напряму залежить від двох чинників: обсягу поставленої споживачам продукції (наданих послуг) у натуральному вираженні та розміру тарифів (цін) на неї.

Тариф на житлово-комунальні послуги це офіційно встановлена органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування ставка плати за утримання житлових будинків і прилеглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб'єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат та фінансування програм розвитку об'єктів житлово-комунальної сфери при дотриманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг.

Враховуючи низьку платоспроможність населення в умовах трансформаційних перетворень економічної системи України, величина тарифу на житлово-комунальні послуги для населення, як правило, становить певну частку від економічно обґрунтованого (повного) тарифу, яка залежить від прийнятого місцевими органами влади і самоврядування рівня компенсації фактичної вартості таких послуг за рахунок коштів громадян.

Розмір тарифу на житлово-комунальні послуги визначається за формулою:

де Сод планова собівартість одиниці послуги згідно з належним чином скоригованими нормативами;

Под плановий прибуток підприємства на одиницю послуги, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Величина прибутку, відповідно і рівень рентабельності, мають визначатися сумою коштів, необхідних для забезпечення розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, тобто розраховуватися самими підприємствами при обґрунтуванні тарифів та їхньому узгодженні з місцевими органами державної виконавчої влади та самоврядування.

З метою реалізації інноваційно-інвестиційних проектів, передбачених планом (програмою) розвитку, на підприємстві житлово-комунальної сфери формується фонд розвитку, що включає до свого складу амортизацію, і фонд накопичення, сформований із прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. Отже, необхідну величину прибутку, що враховується при формуванні тарифу, можна розрахувати у так:

де Пн частина прибутку, що спрямовується у фонд накопичення;

ФР фонд розвитку підприємства житлово-комунального господарства, необхідний для реалізації плану (програми) розвитку;

А амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів та їх ремонт.

Ще одна складова, що враховується при визначенні величини прибутку і рівня рентабельності, фонд споживання підприємства, який формується з прибутку, що залишається в його розпорядженні. Потреба в ресурсах, що спрямовуються до фонду споживання (Пс), має бути визначена з розрахунку можливих виплат відповідно до чинного законодавства.

Додаванням обсягів фондів накопичення і споживання визначається загальна величина планового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (Пф):

Плановий обсяг рентабельності (Р), що закладається у тариф на кожний конкретний вид послуг, визначається як відношення сукупного планового прибутку (П) до собівартості загального обсягу запланованих послуг (С), тобто

Тарифи поділяються на такі групи:

тарифи міського транспорту як правило, у межах одного населеного пункту єдині;

тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) диференційовані за споживачами;

тарифи енергетичних підприємств диференційовані за споживачами і цільовим призначенням;

тарифи за проживання у готелях, відвідування лазень, надання пральних та інших послуг населенню диференційовані залежно від якості послуг.

Для планування обсягу виручки підприємства комунального обслуговування користуються методом прямого розрахунку: тарифна ставка множиться на запланований обсяг реалізованої продукції (послуг) у натуральному вираженні. У випадку надання комунальних послуг за тарифами, диференційованими за переліченими вище критеріями, розрахунок планової суми виручки може проводитися двома способами:

шляхом визначення і додавання обсягів отриманих доходів (виручки) стосовно окремих категорій споживачів, за цільовим використанням або рівнем якості обслуговування;

на основі середньої (середньозваженої) тарифної ставки, яка склалася у попередньому періоді, скоригованої на передбачувані у плановому періоді зміни щодо розподілу обсягу продукції (послуг) за категоріями споживачів, цільовим призначенням та якістю. При застосуванні другого методу середній (середньозважений) тариф визначається діленням загальної суми доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) комунального підприємства на її обсяг у натуральному вираженні або за допомогою формули

де Тср середній (середньозважений) тариф на продукцію (послуги);

n число категорій споживачів (напрямів цільового призначення або рівнів якості) продукції (послуг);

Tітариф для і-ї категорії споживачів (напряму цільового призначення або рівня якості) продукції (послуг);

Уі частка і-ї категорії споживачів (напряму цільового призначення або рівня якості) у загальному обсязі реалізованої продукції (послуг).

Приклад. Обчислити середньозважений тариф на водопостачання, якщо у попередньому звітному році міським водопроводом загалом було реалізовано 8,95 млн. куб. м води, у тому числі:

а) для потреб населення в обсязі 6,25 млн. куб. м по 0,8 грн/куб. м;

б) для комунально-побутових підприємств — 0,9 млн. куб. м по 1,2 грн/куб. м;

в) для промислових та інших підприємств — 1,8 млн. куб. м по 2,0 грн/куб. м.

Розв'язок. Розрахуємо середньозважений тариф двома способами:

перший варіант: Тср = (6,25 * 0,8 + 0,9 * 1,2 + 1,8 * 2,0): (6,25 +  0,9 + 1,8) = 1,08 грн/куб. м;

другий варіант: Тср = 0,8 * 6,25 : 8,95 + 1,2 * 0,9 : 8,95 + 2,0 х 1,8 : 8,95 = 1,08 грн/куб. м.

  1.  Сутність та особливості організації фінансів житлово-експлуатаційних підприємств.

Основні фонди житлового господарства — це будівлі, споруди як житлового, так і нежитлового призначення (житлові будинки, будівлі котелень, господарські споруди та ін.), і відповідне устаткування (обладнання для регулювання й обслуговування внутрішньобудинкових мереж і пристроїв, прибиральні машини тощо). При цьому житлові будинки становлять більше ніж 90 % усіх основних фондів галузі, тобто основою житлового господарства є житловий фонд.

Житловий фонд сукупність усіх видів і категорій житла житлових будинків, квартир (частин житлових будинків чи квартир), інших приміщень, призначених і придатних для постійного проживання у них, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень та гуртожитків.

Житловий фонд України цінне національне надбання, створене у результаті поєднання та використання колосальних фінансових, матеріальних ресурсів і праці багатьох поколінь людей, яке становить майже 25 % вартості основних засобів країни.

Відповідно до Закону України "Про власність" житловий фонд можна поділити на складові за формою власності та за функціональним призначенням.

Відповідно до ст. 14 проекту Житлового кодексу органи місцевого самоврядування повинні здійснювати такі основні повноваження у житловій сфері:

1) сприяти розвитку житлового будівництва за рахунок усіх джерел фінансування, забезпечувати комплексний розвиток житлово-комунального господарства і розвиток ринку житлово-комунальних послуг і житла;

2) здійснювати управління комунальним житловим фондом і житловим фондом соціального призначення, організовувати їх належне обслуговування і ремонт, упорядкування та утримання прибудинкових територій;

3) визначати суб'єкта, який надає житлові та комунальні послуги, уживати заходи щодо забезпечення збереження житлового фонду незалежно від форми власності;

4) встановлювати величину плати за житло, а також норми споживання та якості житлово-комунальних послуг, здійснювати контроль за їх додержанням;

5) приймати рішення про переведення житлових приміщень у нежитлові, і навпаки, проведення реконструкції житла, його капітального ремонту та знесення непридатних для проживання житлових будинків;

6) вести облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, приймати рішення про надання їм житла з комунального житлового фонду та житлового фонду соціального призначення;

7) сприяти створенню об'єднань співвласників багатоквартирних житлових будинків, об'єднань власників житла;

8) організовувати продаж квартир, що перебувають у комунальній власності, у тому числі в будинках, збудованих та реконструйованих за рахунок коштів місцевого бюджету;

9) створювати за рахунок коштів місцевих бюджетів, інших джерел фінансування фонд житла соціального призначення та здійснювати контроль за використанням соціального житла за призначенням;

10) здійснювати облік наявного житлового фонду всіх видів і категорій;

11) сприяти створенню умов для забезпечення конкуренції підприємств та організацій, що надають послуги з утримання будинків та прибудинкових територій тощо.

У процесі експлуатації житлові будинки, їх конструктивні компоненти та інженерно-технічне устаткування зазнають великого впливу природно-кліматичних умов (різкі коливання температури, вивітрювання, атмосферні опади, осідання ґрунту, розмивання ґрунтовими водами тощо) та діяльності самої людини.

Під фізичним зносом будівлі, її конструктивних елементів та інженерного обладнання розуміють поступову втрату ними своїх початкових експлуатаційних кондицій і якостей: зниження міцності, стійкості, тепло- і звукоізольованості, погіршення водо- і повітропроникності, зростання ступеня корозійного ураження і т. ін.

Для розрахунку фізичного зносу будівель (споруд) використовуються два методи: експертний і за укрупненою оцінкою технічного стану об'єкта.

Суть експертного методу полягає в тому, що величина зносу житлового будинку в цілому визначається як сума значень зносу окремих його конструкцій і систем інженерного обладнання на основі оцінок інженера-експерта. Можливі два варіанти застосування описаного методу. Згідно з першим для обчислення загальної величини фізичного зносу експерт визначає коефіцієнт зносу за кожним компонентом об'єкта, перемножує їх на встановлену повну вартість відновлення (заміщення) відповідного елемента і підсумовує отримані значення, тобто використовується формула

де Ф3об нагромаджений фізичний знос об'єкта житлового фонду у грошовому вираженні, грн.;

n кількість конструктивних елементів, з яких складається об'єкт;

Кі коефіцієнт зносу і-го конструктивного елемента;

Ві повна вартість відновлення і-го конструктивного елемента об'єкта житлового фонду.

Менш трудомістким, але й досить приблизним є метод визначення фізичного зносу за укрупненою оцінкою технічного стану житлового будинку, який передбачає використання з цією метою оціночних шкал, розроблених науково-дослідними установами на основі емпіричних даних (табл. 9.1). Невисока точність оцінювання таким способом зумовлена тим, що вона базується на суб'єктивних враженнях експерта щодо технічного стану об'єкта житлового фонду після його візуального обслідування за допомогою найпростіших пристосувань (рівня, метра, підвісу, молотка, металевої лінійки тощо).

Аналогічно до будь-яких інших основних засобів, житлові будинки зазнають і морального зносу, який має особливості прояву в житловій сфері. Так, перший вид морального зносу основних фондів, суть якого зводиться до зниження їх первісної (або відновлюваної) вартості внаслідок створення у результаті науково-технічного прогресу досконаліших і ефективніших за продуктивністю засобів праці, в сучасному житловому господарстві практично не проявляється. Моральний знос другого порядку виявляється у невідповідності раніше споруджених житлових будинків за своїми об'ємно-планувальними, санітарно-гігієнічними, економічними й естетичними показниками та загальним рівнем благоустрою сучасним експлуатаційним вимогам і зростаючим потребам споживачів.

Спосіб визначення рівня морального зносу об'єктів житлового фонду аналогічний описаному вище методу визначення фізичного зносу за укрупненими показниками оцінки технічного стану. Тобто оцінка морального зносу житлових будинків є досить суб'єктивною і приблизною та базується також на розроблених відповідних оцінних шкалах.

Обсяг житлового фонду, який планується ввести у плановому періоді (ЖФпл), обчислюється за формулою

де Пжпкп потреба у житловій площі на кінець планового періоду за всіма джерелами фінансування;

Нжпп наявна житлова площа на початок планового періоду;

Вж втрати загальної площі в житлових будинках внаслідок старіння, зносу і реконструкції житлових будівель.

Повний фізичний знос житлової будівлі передбачає повне відновлення її конструктивних компонентів шляхом капітального будівництва нового житла.

Для компенсації часткового фізичного зносу проводиться капітальний і поточний ремонт. Водночас без нового будівництва моральний знос може бути усунений лише частково в результаті здійснення реконструкції житлової забудови або ремонтних робіт капітального характеру.

Планування видатків місцевих бюджетів на утримання житлового господарства має певні особливості. Воно розпочинається з визначення грошових надходжень і доходів цих підприємств, що, як правило, є меншими за видатки. У житловому господарстві визначаються доходи за всіма джерелами надходжень:

квартирна плата;

орендна плата за нежитлові приміщення;

цільові збори за комунальні послуги;

внески орендаторів на покриття експлуатаційних витрат з утримання та обслуговування житлового фонду;

інші доходи.

Основним джерелом доходів житлово-експлуатаційних підприємств є квартирна плата. При фінансовому плануванні грошових надходжень від квартирної плати може використовуватися два методи: укрупнений і поквартирного розрахунку. При першому способі загальна сума планових надходжень від квартплати розраховується як добуток розміру середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв. м.

Розмір середньорічної оплачуваної житлової площі (Ж) у плановому році обчислюється за формулою

де Прозмір житлової площі на початок року;

В розмір житлової площі, яка вводиться в дію;

Н розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації;

М кількість місяців функціонування житлової площі за рік, яка обчислюється починаючи з 1 числа місяця, наступного за місяцем її введення в експлуатацію (аналогічний підхід застосовується і при розрахунку терміну використання житлової площі, що вибуває);

12 — кількість місяців у році.

Розрахунок середньої ставки квартирної плати за 1 кв. м житлової площі (середньорічного тарифу) проводиться шляхом ділення загальної суми отриманої квартирної плати на середньорічний розмір експлуатованої житлової площі на основі звітних даних за попередній рік.

Порівняно з укрупненим поквартирний метод розрахунку планових доходів від квартплати є набагато точнішим, але дуже трудомістким. При його застосуванні у планово-фінансових розрахунках необхідно враховувати прогнозовану суму заборгованості споживачів за квартирною платою.

Відповідно до цього Порядку величина тарифів (загальних нормативних витрат) на послуги з утримання житлових будівель і прилеглих до них територій визначається за кожним будинком окремо залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з типовим переліком послуг.

Величина тарифів залежить від видів послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, до них належать:

прибирання сходових кліток;

прибирання прибудинкової території;

вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів;

прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель;

технічне обслуговування ліфтів;

обслуговування систем диспетчеризації;

технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації;

дератизація;

обслуговування димовентиляційних каналів;

технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення;

технічне обслуговування побутових електроплит;

поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території;

ремонт обладнання спортивних майданчиків;

ремонт обладнання дитячих майданчиків;

ремонт обладнання господарських майданчиків;

поливання дворів, клумб і газонів;

підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період;

прибирання та вивезення снігу;

експлуатація номерних знаків будинків;

очищення дворових туалетів та приямків;

освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води;

енергопостачання для ліфтів;

очищення неканалізаційних люків;

періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів обліку води та теплової енергії;

інші прямі витрати.

Розмір тарифу квартирної плати обчислюється як сума попередньо розрахованих його складових нормативних витрат у розрахунку на 1 кв. м загальної площі квартир житлового будинку за кожним видом перелічених вище послуг.

Житлово-експлуатаційні організації можуть здавати в оренду нежитлові приміщення торговим, постачальницько-збутовим, промисловим та іншим підприємствам. Планова сума орендної плати за нежитлові приміщення обчислюється двома способами:

1) на основі діючих ставок і середньорічної нежитлової площі, яка здається в оренду;

2) шляхом прямого підрахунку за кожним орендованим нежитловим приміщенням (підсумовуванням величини орендної плати, зафіксованої у відповідних договорах між підприємством житлового господарства та орендарем).

Цільові збори житлово-експлуатаційних організацій це платежі орендарів нежитлових приміщень та квартиронаймачів за центральне опалення та різноманітні комунальні послуги (водо-, тепло-, електропостачання, каналізаційне відведення стічних вод, користування колективними телеантенами тощо), які сплачуються понад квартирну й орендну плату, відповідно у випадку, коли розрахунки за вказані послуги з підприємствами комунального обслуговування проводяться через житлово-експлуатаційну організацію.

Окрім цільових зборів за опалення і комунальні послуги, орендарі нежитлових приміщень сплачують внески на покриття експлуатаційних витрат житлового господарства. Обсяг частини загальних для житлової організації витрат на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду, у відшкодуванні якої зобов'язані брати участь орендатори (сума зборів з орендаторів — Зор ), розраховується за допомогою формули

де Вз загальні витрати на експлуатацію житлового фонду за рік, грн.;

Вкр річні витрати на капітальний ремонт і реконструкцію житлового фонду, грн.;

Пж середньорічна експлуатована житлова площа, кв. м;

Пн середньорічна орендована нежитлова площа, кв. м.

Розрахована сума витрат, яка підлягає відшкодуванню за рахунок орендарів нежитлових приміщень, розподіляється між ними пропорційно до займаної площі, зазначеної в договорах на оренду. Орендарі щомісячно сплачують збори на компенсацію експлуатаційних витрат на поточний рахунок або в касу житлової організації відповідно до встановлених термінів.

До інших доходів підприємств житлового господарства належать:

орендна плата за житлові приміщення;

виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту;

доходи від надання різноманітних послуг населенню і стороннім організаціям (утримання будинків і прилеглих територій, які перебувають у власності житлово-будівельних кооперативів та належать приватним власникам, ремонт квартир на замовлення населення та ін.);

вартість оприбуткованих матеріалів від демонтажу нежитлових будівель, які використовуються при поточному ремонті;

пеня за прострочку квартирної й орендної плати та різні неустойки;

дотації з місцевих бюджетів та отримані субсидії тощо.

  1.  Методика розрахунку тарифу на транспортні послуги.

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та виробництва в перевезеннях. Відомо, що між видами транспорту спостерігається ринкова конкуренція, але кожний вид транспорту займає своє місце на ринку транспортних послуг.

Фінансова діяльність комунальних підприємств, зокрема міського електротранспорту, опосередковує грошові відносини, пов'язані з формуванням та використанням доходів і накопичень підприємств галузі у процесі отримання коштів громадян, бюджету, інших джерел фінансування для забезпечення безперебійного обслуговування населення щодо надання послуг з перевезення.

На транспорті, у тому числі на електричному, не створюється новий матеріальний продукт, який міг би бути відокремленим від процесу виробництва і брати участь у господарському обороті в натуральному вигляді як товар. Тому обсяги "виробництва" на електротранспорті вимірюються показниками просторового переміщення людей. Узагальнюючим показником транспортної продукції з перевезення пасажирів є пасажирообіг, що вимірюється в пасажиро-кілометрах.

Транспортним підприємствам притаманна інша форма кругообігу виробничих фондів. Відмінності процесу виробництва транспортної продукції визначають особливість кругообігу виробничих фондів порівняно з іншими галузями економіки. У зв'язку з тим, що на транспорті споживається і оплачується не готова продукція, а сам процес виробництва, кругообіг виробничих фондів тут відбувається за формулою

Г—Т...В — Г,

на відміну від схеми кругообігу в інших галузях матеріального виробництва:

Г—Т...В...Т — Г,

де Г гроші;

Т — товар;

В виробництво;

Т — готовий продукт (послуга);

Г — гроші з приростом.

Отже, у кругообігу виробничих фондів транспортних підприємств немає елемента Т — вартість новоствореного продукту. Це зумовлює коротший термін обороту засобів, оскільки продукція (у цьому випадку транспортні послуги) оплачується у момент споживання і час, протягом якого оборотні кошти перебувають у сфері обігу, істотно скорочується за рахунок стадії В — Г і залишається лише обіг допоміжних матеріалів, запасних частин тощо на стадії    Г — Т.

Тому для транспорту характерними є незначні запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва (неістотна частка в оборотному капіталі, стосується здебільшого обслуговування рухомого складу), а показники якості "продукції" транспорту й форми відповідальності за безпеку переміщення пасажирів мають певну специфіку.

Наступна особливість це специфічність продукту, що створюється живою працею на транспорті. Новостворений продукт виступає у вигляді корисного ефекту роботи транспорту, який можна споживати лише під час виробничого процесу. Продукція транспорту є невіддільною від самого процесу виробництва. З цього випливає, що продукцію транспорту неможливо нагромаджувати чи резервувати, як це робиться в інших сферах матеріального виробництва.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги це необхідні (нормативні) розрахункові витрати з надання транспортних послуг на одиницю транспортної роботи. Величина тарифу (Т) визначається за формулою

де С — планова собівартість одиниці послуги згідно з нормативами;

Р планова рентабельність (прибуток) підприємства, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом загальної суми планових витрат на плановий обсяг транспортної роботи у натуральному вираженні (вагоно(тролейбусо)-кілометри), розрахований на основі нормативів і загальної кількості перевезених пасажирів за групами та категоріями (перевезених пасажирів за разовими квитками (талонами, жетонами), абонементними квитками та пасажирів з правом безплатного проїзду згідно з чинним законодавством), тобто:

де Сзаг загальна сума планових витрат (собівартість виробництва і реалізації загального обсягу послуг);

Qіобсяг споживання і категорії споживачів.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги переглядається за погодженням сторін договору (перевізником та органом місцевого самоврядування) у разі зміни цін, тарифів на обладнання, комплектувальні вироби, матеріали, електроенергію тощо, а також перегляду рівня заробітної плати відповідно до законодавства.

Слід зауважити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу мають визначатися у результаті знаходження місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування компромісу між потребами комунального господарства, можливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.

До складу доходів транспортних підприємств належать:

доходи від платних перевезень (перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд);

бюджетні дотації (перевезення пасажирів, які користуються пільгами);

доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від оренди власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та у рухомому складі тощо).

Доходи від платних перевезень становлять до 90 % сукупних доходів. Такі доходи визначаються шляхом множення кількості пасажирів, яку планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються на основі досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.

Проте нині і на найближчу перспективу прибуток від основної та іншої комерційної діяльності (якщо він є) ще тривалий час не покриватиме всіх поточних і капітальних витрат підприємства, оскільки практично повністю він витрачається на покриття витрат на придбання електроенергії та оновлення фізично спрацьованого і морально застарілого парку транспортних засобів.

5. Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні.

Стан житлово-комунального господарства в Україні є вкрай незадовільним і вимагає оперативного втручання. Як показав досвід, житлово-комунальне господарство неспроможне ефективно працювати в ринкових умовах і надавати послуги належного рівня. Так, підлягає ремонту кожен третій житловий будинок, а 40 тис. будинків (4 % житлового фонду), в яких проживає майже 2 млн осіб, є ветхими та аварійними і мають граничний ступінь зносу. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство, де 20 тис. ліфтів потребують заміни. Аварійними є майже третина водопровідно-каналізаційних мереж, 14 % теплових мереж, близько ЗО % теплопунктів, понад 15 % мостів і шляхопроводів. Потребує ремонту або заміни четверта частина водопровідних очисних споруд, кожна п'ята насосна станція, 40 % насосних агрегатів. Оновити треба більше ніж 80 % рухомого складу міського електротранспорту, значну частину автотранспорту, трамвайних колій та іншої інфраструктури.

Житлово-комунальне господарство галузь з найнижчим рівнем сучасного оснащення. Найгірша ситуація з якістю надання послуг і станом житлово-комунальних підприємств спостерігається у сільській місцевості, де проживає значна частина населення. Істотне погіршення протягом останніх років стану майна, основних фондів у житлово-комунальній сфері було, зокрема, спричинене позбавленням галузі в 2000 р. державної підтримки.

Вітчизняне комунальне господарство є високоенергозатратним. Майже половина основних засобів на підприємствах комунальної теплоенергетики працює неефективно. На обслуговування одного квадратного метра житла у нашій країні витрачається в 3—7 разів більше енергоресурсів, ніж у середньому в Західній Європі, а витрати електроенергії на виробництво та реалізацію одного кубічного метра води вищі на третину. У процесі транспортування у нашій країні втрачається марно 30 % води та 25 % електричної енергії. Ефективність праці в житлово-комунальному секторі вітчизняної економіки у 4—16 разів нижча, ніж у розвинутих західноєвропейських країнах.

Найсуттєвішими недоліками господарського механізму житлово-комунального господарства, які зумовлюють необхідність проведення докорінних реформ, є:

сповільнені ринкові перетворення і структурні зрушення у галузі, відсутність конкурентного середовища;

незадовільний технічний стан основних фондів житлово-комунального господарства, у зв'язку з чим великі втрати ресурсів у мережах внаслідок незадовільного їх технічного стану;

неповне відшкодування вартості послуг житлово-комунальних підприємств установленими тарифами, значна регіональна диференціація тарифів;

—  практика дотування збиткових підприємств, яка унеможливлює вихід їх з фінансової кризи, розвиває споживацькі тенденції;

монопольне становище більшості підприємств, що не створює стимулів до здешевлення собівартості послуг, зменшення витрат енергетичних ресурсів і непродуктивних видатків;

низька продуктивність праці та велика кількість працюючих у житлово-комунальному господарстві;

відсутність кваліфікованих менеджерів, здатних ефективно управляти комунальними підприємствами;

низька якість послуг і зменшення обсягів їх надання, що призводить до зменшення доходів житлово-комунальних підприємств;

—  заборгованість населення за надані послуги, велика кількість комунальних пільговиків;

—  обмеженість фінансових ресурсів об'єктів комунальної власності, хронічна нестача коштів, необхідних не тільки для потреб розвитку підприємств, а й для поточного їх утримання.

Напрямки реформування сфери житлово-комунального господарства:

1. Формування нормативно-правової бази функціонування житлово-комунального господарства:

2. Забезпечення фінансової стабілізації галузі:

3. Інституційні перетворення в галузі:

роздержавлення, демонополізація, створення конкурентного середовища в житлово-комунальному господарстві;

ефективне державне регулювання діяльності природних монополій;

формування цілісної державної регуляторної політики тарифів у комплексі на електроенергію, газ, водо-, теплопостачання, водовід-ведення;

створення товариств власників житла, служб замовника, розвиток договірних відносин у галузі;

встановлення дієвого контролю за встановленням тарифів та їх прозорістю;

перехід на енергозберігальні технології, прилади обліку та регулювання споживання води та теплоенергії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28411. Персона нон грата 30 KB
  persona non grata нежелательная персона нежелательное лицо Согласно статье 9 Венской конвенции о дипломатических сношениях 1961 год принимающее государство может в любое время и без необходимости объяснения причины объявить любого члена дипломатического корпуса персоной нон грата даже до того как этот человек прибыл в страну. Обычно лицо объявленное персоной нон грата должно покинуть страну в противном случае государство может отказаться признавать это лицо членом дипломатической миссии. Объявление лица персоной нон...
28413. ВАЛИЗА 115.1 KB
  каждая из которых обладает неприкосновенностью – не подлежит ни вскрытию ни задержанию властями иностранного государства. хотя и говорит о недопустимости ее вскрытия и задержания но устанавливает что в тех случаях когда компетентные власти государства пребывания имеют серьезные основания полагать что в В. была вскрыта в их присутствии уполномоченным представителем иностранного государства.
28415. Привилегии и иммунитеты дипломатического представительства 28 KB
  Привилегии lexprivus – особые правовые преимущества льготы. Иммунитеты и привилегии предоставляются не для личных выгод а для обеспечения эффективного осуществления функций дипломатических представительств как органов представляющих государство. В Венской конвенции 1961 года дипломатические иммунитеты и привилегии подразделены на иммунитеты и привилегии дипломатического представительства и личные иммунитеты и привилегии членов дипломатического персонала и их семей. К первой категории относятся: неприкосновенность помещений...