80376

Господарський механізм у системі регулювання суспільного відтворення. Держава та її економічні функції

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Господарський механізм у системі регулювання суспільного відтворення. Ринковий і державний механізми регулювання економіки. На самостійне опрацювання Форми і методи державного регулювання економіки. Основні теорії державного регулювання.

Украинкский

2015-02-16

253 KB

0 чел.

Лекція 14 (2 год)

Тема 14.

Господарський механізм у системі регулювання суспільного відтворення. Держава та її економічні функції

Вступ до теми

Метою сьогоднішнього заняття

План

1. Господарський механізм, його суть та елементи та  функції.

2. Ринковий і державний механізми регулювання економіки. Господарський механізм в умовах сучасної змішаної економіки.

3. Держава як суб`єкт економічних відносин. Економічні функції держави. Державний сектор в економіці.

На самостійне опрацювання

  1.  Форми і методи державного регулювання економіки.
  2.  Суспільні блага і послуги та їх значення в піднесенні добробуту членів суспільства.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

 ?1. Основні теорії державного регулювання.

 2. Роль держави в сучасній економічній системі України.

 ?3. Суспільні блага і послуги та їх значення в піднесенні добробуту членів суспільства.

Література:

0. Мельник Л.Ю, Макаренко П.М. Економічна теорія – політ економічний аспект, Кондор, 3 пит, пункт 3

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005.

2. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001.

3. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.–

1. Господарський механізм, його суть та елементи та  функції.

Господарський механізм є найважливішим елементом економічної системи.

Якщо уявити сучасну економічну систему як змішану, то вона включає в себе такі самостійні підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостійну підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарювання.

Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний господарський механізм: державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відповідає традиційному натуральному господарству.

Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризується й вся економічна система: якщо переважає ринок, то й система — ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то й система — планова (адміністративно-командна); якщо переважає натуральне господарство, то такою є система в цілому.

Більш чи менш рівне співвідношення ринку й держави характеризує систему змішаної економіки.

Господарський механізм можна охарактеризувати на різних рівнях економічного життя. По-перше, всі зв'язки і залежності, що характерні для системи економічних законів, забезпечуючи взаємообумовленість механізму їх використання, проявляються на поверхні економічного життя, в системі організаційно-економічних форм, тобто в механізмі господарювання. По-друге, механізм господарювання, складаючи певний шар виробничих відносин, а саме організаційно-економічних, не тільки зумовлює їх взаємозв'язок з іншою стороною способу виробництва — продуктивними силами, але й „стягує” фази відтворювального циклу в єдине ціле: відносини виробництва — відносини розподілу — відносини обміну— відносини споживання. По-третє, виступаючи формою прояву відносин власності, механізм господарювання забезпечує узгодженість у системі економічних інтересів і вирішення виникаючих між ними суперечностей.

На кожному рівні пізнання механізм господарювання відмінний, але мета його залишається тією самою — через його функціонування забезпечується економічне регулювання суспільного виробництва.

Сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них належать такі:

– реалізація відносин пануючого типу власності;

– сполучення і взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин в економічній структурі суспільства;

– узгодження й забезпечення руху економічних інтересів;

– розв'язання суперечностей;

– формування „поля” взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на основі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму: ефективність, збалансованість, системність, соціальна спрямованість.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організація, регулювання.

Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв'язках створюють відповідні підсистеми механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування; підсистема стимулювання — економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації — форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов'язків економічних суб'єктів.

Таким чином, господарський механізм — це система основних форм, методів і важелів використання законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

2. Ринковий і державний механізми регулювання економіки. Господарський механізм в умовах сучасної змішаної економіки.

Ринковий механізм саморегулювання дає можливість:

  1.  ефективно розподіляти ресурси для  виробництва необхідних суспільству товарів;
  2.  успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації;
  3.  забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються.;
  4.  оптимально використовувати результати НТП;
  5.  вільно вибирати і діяти споживачам, і підприємцям;
  6.  задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги;
  7.  розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції.

Основні функції державних форм господарського механізму. Разом з тим, цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забезпечується впливом централізованих державних форм.

Це, наприклад, такі питання: збереження ресурсів, що не відтворюються; формування економічного механізму захисту навколишнього середовища; регулювання використання ресурсів, що належать усьому людству (наприклад, рибні багатства океанів); створення стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування; забезпечення права на працю і дохід, перерозподіл доходів; забезпечення фундаментальних досліджень у науці; орієнтація на виробництво соціально необхідних товарів, а не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші; стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками; стимулювання тих рішень, які приносять дохід підприємцю.

Характеризуючи механізм господарювання як структурно-функціональну цілісність, систему організаційно-економічних форм, важливо підкреслити, що зовнішнім його проявом виступають надбудовні форми, зокрема: юридичні, політичні. Механізм господарювання отримує політико-правовий характер внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм забезпечує взаємозв'язок базису і надбудови. Форми господарювання — це зміст господарського права. Їх удосконалення відбувається за допомогою суб'єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Механізм господарювання, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється у своєму розвитку суперечностями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Внаслідок цього функціонуючий механізм господарювання відрізняється від законодавчо оформленого.

Кожна з форм господарювання виступає одночасно і як метод господарювання, що зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як системи форм і методів господарювання.

3. Держава як суб`єкт економічних відносин. Економічні функції держави. Державний сектор в економіці. 

Розвиток людської цивілізації підтверджує, що втручання держави в економіку відбувається здавна, проте його ступінь в різні історичні періоди був неоднаковим. На ранньому етапі розвитку людської цивілізації державні господарства збігались з особистим господарством глави держави. Державна скарбниця одночасно була скарбницею царя, короля і т.д. Основною частиною суспільних потреб було утримання володаря, військ, транспортні повинності, які відбувалися переважно у натуральній формі. Пізніше зі  становленням централізованих монархій змінюється економічна діяльність держави. Державна скарбниця відокремилась від особистої скарбниці монарха. Джерелом її поповнення стають постійні податки. Великим монархіям були необхідні регулярні армії, великий штат чиновників, і значні обсяги коштів. Збільшення витрат держави змушувало шукати додаткові джерела коштів і цим додатковим джерелом стало збільшення зовнішнього мита для завезених товарів з інших країн. На той момент держава сприяла розвитку зовнішньої торгівлі та первісному нагромадженню капіталу і тим самим створювала умови для зародження і розвитку капіталізму. Капіталістичний спосіб виробництва сприяв швидкому розвитку ринкових відносин, проте пізніше на практиці була доведена недосконалість ринку і неспроможність його до саморегулювання (під час світової економічної кризи 1923-1933рр). Для забезпечення рівноваги на ринку і задоволення суспільних потреб необхідне державне втручання і це пояснюється тим, що:

1)ринок не гарантує право на працю і дохід.

2)ринок не створює стимулів для виробництва товарів колективного користування (будівництво і ремонт доріг, громадський транспорт, культура, мистецтво).

3)ринок не орієнтується на виробництво соціально необхідних товарів, а на задоволення потреб тих, хто має гроші.

4)ринок не сприяє вирішенню екологічних проблем і не забезпечує захист навколишнього середовища.

5)ринок не вирішує проблеми безробіття і інфляції.

6)ринок не турбується про соціально незахищені верстви населення і сприяє значній соціальній нерівності.

Економічні функції держави передбачають:

1)створення правової бази функціонування суб’єктів ринкової економіки;

2)формування конкурентного середовища і його захист;

3)розподіл перерозподіл доходів з метою забезпечення більш справедливого розподілу доходів у суспільстві;

4)виробництво суспільних товарів і послуг (освіта, наука, культура).

5)визначення політики макроекономічної стабілізації.

Основні цілі державного регулювання економіки:

- раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності;

- забезпечення стабільного розвитку національної економіки;

- забезпечення конкурентноздатності вітчизняних товарів;

- реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.

Державне підприємництво — це господарська діяльність державних підприємств, які виробляють матеріальні блага і надають послуги, необхідні для розвитку національної економіки. Воно ґрунтується на державній власності на засоби виробництва. Державне підприємництво, на відміну від приватного і колективного, здійснюється не лише на комерційній основі, тобто не завжди ставить за мету максимізацію прибутку і підвищення рівня рентабельності. У країнах з ринковою економікою державний бізнес нерідко задовольняється відносно невисокою нормою прибутку, а іноді не одержує його зовсім, тобто не дотримується гранично допустимої прибутковості. Держава може залучати кошти державного бюджету на покриття збитків.

Державний сектор у ринковій економіці сформувався переважно трьома способами:

будівництво державних підприємств за рахунок держбюджетних і інших джерел доходів держави;

купівля державою акцій приватних підприємств або підприємств у цілому;

націоналізація (переважно з викупленням) приватних підприємств або навіть галузей економіки (в післявоєнні роки широко практикувалося у Великобританії і Франції). Кошти для викуплення приватних підприємств надходили з держбюджету.

Умовно державні підприємства можна поділити на три групи: бюджетні підприємства, державні корпорації і змішані акціонерні товариства.

Бюджетні (казенні) підприємства. їхня частка в різних країнах з ринковою економікою коливається від 0 до 1,5 - 2 % від загальної кількості в цих країнах (винятком є служби зв'язку, верфі, арсенали). Однак, вони не мають можливості займатися бізнесом, оскільки в них немає ні юридичної, ні економічної самостійності. Такі підприємства входять до системи державного адміністративного управління і безпосередньо підпорядковані Міністерству чи органу місцевого самоврядування (інколи структурно входять у той чи інший орган влади). Вони не отримують прибутків, не сплачують податків. Усі їхні доходи і витрати опосередковано державним бюджетом. Зовнішніми джерелами фінансування (кредитом, випуском акцій, облігацій тощо) такі підприємства не користуються, а фінансуються за рахунок державних установ. Керівництво підприємства призначають відповідні державні органи, і поряд з іншими працівниками ці особи вважаються державними службовцями.

Державні корпорації — найпоширеніша форма державних підприємств. Вони наділяються правом господарської самостійності, виконують певні управлінські функції. Держава лише контролює "їхню діяльність, залишаючись власником засобів виробництва і створеного продукту. Вона передає господарське управління трудовим колективам чи окремим особам на певних умовах, які погоджуються в контракті і, як правило, передбачають певний обсяг завдань, кількість і якість продукції,

Найпоширенішою організаційно-правовою формою державного виробництва є публічні корпорації, які створюються за урядовими наказами у формі акціонерних товариств, де всі акції належать державі (саме державі, а не органу державного управління). Як правило, такі акціонерні товариства не входять до системи органів державного управління, вони лише погоджують з ними плани своєї діяльності й контролюються ними.

Змішані компанії створюються, як правило, у формі акціонерних товариств (іноді товариств з обмеженою відповідальністю), акції яких належать державі і приватним вкладникам. Змішані компанії діють відповідно до законів про акціонерні товариства. Як юридичні особи вони функціонують на комерційній основі нарівні з приватними фірмами, однак досить часто користуються певними привілеями порівняно з приватними фірмами.

На самостійне опрацювання

1. Форми і методи державного регулювання економіки.

Форми і методи державного регулювання економіки

ДРЕ - сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру  з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Існують такі форми державного регулювання економікою:

-бюджетно-податкова;

- кредитно  грошова;

-адміністративно-економічна;

-цінова.

Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фондів, формуванням державного бюджету та здійснення державних витрат і їх спрямованість на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Кредитно-грошове регулювання - діяльність держави, яка спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, які спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства.

Цінове регулювання - вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих і адміністративних заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.

Методи ДРЕ - сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Методи державного регулювання економіки:

- прямі;

- непрямі;

- правові;

- економічні;

- адміністративні.

Прямі методи - методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси:

- держконтракт і держзамовлення –угоди між державою і суб’єктами господарювання щодо виготовлення  певного товару чи виконання певного виду послуг з метою задоволення соціально-економічних потреб споживача, стимулювання виробництва, зменшення дефіциту товарів і т.д.

- субсидія - форма цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб’єктом економіки.

- субвенція - форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях.

- дотація - різновид субсидій: асигнування, доплати з державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів.

- ліцензування - дозвіл державних органів на право займатися певним видом діяльності.

- фіксовані ціни на товари та послуги – форма державного закріплення цін на деякі товари і тарифи на послуги на певному рівні.

- державні стандарти і нормативи - встановлення єдиних вимог, щодо норм якості, хімічного складу тощо.

Непрямі методи - сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки.

Правові методи - система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання.

Економічні методи - створення фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і зумовлювати їхню поведінку.

Адміністративні методи - заходи державної влади, які передбачають застосування заборон, дозволів або примусу.

Неформальним засобом державного впливу на економіку є переконання, що використовується при реалізації публічних лекцій, реклами, спецпрограм, впливаючи таким чином на формування громадської думки, економічного мислення.

Специфічним інструментом ДРЕ є державний сектор економіки - комплекс господарюючих суб’єктів, які повністю, або частково належать центральним, або місцевим органам державної влади  і використовується державою для виконання нею економічних, соціокультурних і політичних функцій.

Основні напрямки державного регулювання економіки.

Найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн підходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм повинен бути доповнений механізмом державного регулювання економіки. Воно охоплює такі основні напрями:

1. Державне програмування економіки. 

Економічне програмування.

Це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм.

Державна національна програма — розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер. Формально така програма має індикативний (бажаний) характер: конкретне підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній програмі або діяти на свій страх і ризик. Однак, держава використовує всю систему економічних інструментів (державні замовлення, досить високі ціни, пільгові податкові і процентні ставки, прямі субсидії і субвенції), які є в її розпорядженні, з тим щоб забезпечити конкретним підприємствам зростання обсягу продажу і збільшення маси прибутку, і тим самим спонукати ці підприємства активно брати участь у реалізації настанов програми.

Що стосується державних цільових програм, розрахованих на участь десятків і сотень підприємств, то вони мають обов'язковий характер. Обов'язковість базується на контрактах, які, передбачаючи жорстку матеріальну відповідальність виконавців, добровільно укладаються підприємствами-виконавцями з державним органом, що очолює програму.

2. Фіскальна політика.

Це політика доходів і витрат держави. Головний фінансовий план держави — державний бюджет. Як правило, доходи і витрати державного бюджету рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит або профіцит. Держава застосовує регулювання податкових ставок і їх диференціацію. У період спаду і подальшої депресії вона істотно знижує податки, в результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з'являється стимул до розширення виробництва. Отже, в цьому випадку низькі податки грають роль „акселераторів”економічного зростання.

Навпаки, наприкінці фази піднесення, коли наступає „перегрів” економіки, держава різко підвищує податкові ставки з метою загальмувати зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду. У цьому випадку високі податки грають роль „вбудованих стабілізаторів” економічного зростання.

Нарівні із загальним регулюванням податкових ставок, що має циклічний характер, держава широко використовує їх диференціацію. Так, порівняно низькі податки для підприємств (фірм) новітніх, перспективних галузей промисловості стимулюють їх зростання; навпаки, підвищені податки на підприємства застарілих галузей обмежують зростання і стимулюють згортання неефективного виробництва.

3. Грошово-кредитна політика.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Держава регулює процентні ставки кредитів комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює зростання виробництва. Навпаки, підвищення процентних ставок у період „перегріву” економіки зменшує підприємницький прибуток, а тому обмежує, гальмує зростання виробництва.

Зниження процентних ставок досягається шляхом „помірної інфляції” (до 6 % на рік). У результаті пропонування грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент знижується, чистий прибуток зростає, отже, з'являється стимул до інвестицій і розширення виробництва.

4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі).

Держава вкладає гроші в будівництво шляхів, портів, аеродромів, ліній зв'язку, в тому числі комп'ютерних мереж, що забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи.

Іншим напрямом державних вкладень є інвестиції в соціальну сферу. Завдяки системі трансфертних платежів держава має. можливість виплачувати допомоги по безробіттю, самотнім матерям, багатодітним сім'ям, будувати дешеве муніципальне житло і т. д.

5. Регулювання грошової маси.

Нарівні з урядом найважливішим органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни (в США — Федеральна резервна система). Головною функцією центрального банку є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей.

Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У період, коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку за кредитами, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), у масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим самим збільшуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, отже, і можливість комерційних банків надавати дешеві кредити. Така політика отримала назву політики „дешевих грошей”.

Навпаки, в період загострення інфляції центральний банк підвищує резервну норму, проценти за кредитами комерційним банкам, продає їм облігації державних позик. Тим самим вужчають можливості комерційних банків створювати нові гроші, обмежуються їх можливості надавати кредити, підвищуються процентні ставки, що веде до уповільнення зростання платоспроможного попиту, обмеження зростання виробництва, але разом з тим знижує рівень інфляції. Така політика отримала назву політики „дорогих грошей”.

6. Проблема регулювання цін.

Основний принцип — відмова від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту.

Разом з тим, держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих споживачів.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів.

Економічна інтеграція означає зрощення національних господарств ряду країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів.

Як свідчить досвід країн розвинутого ринку, інтеграція сприяє значному підвищенню ефективності виробництва, зростанню конкурентоспроможності продукції, підвищенню рівня життя населення. Інтеграційні процеси відбуваються під контролем і за безпосередньою участю держави, точніше — державних органів ряду країн.

Державне регулювання переслідує такі довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурна перебудова народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найбільш сприятливих умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення надмірної диференціації прибутків, підтримка соціального партнерства і в кінцевому підсумку забезпечення на цій основі високого рівня і якості життя широких верств населення, тобто надання ринковій економіці соціально орієнтованого характеру.

Господарський механізм України, яка стала на шлях упровадження економічних реформ, поєднує в собі елементи адміністративно-командного і ринкового механізму.

Типи урядового регулювання економіки:

повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР та країн соціалістичного світу);

поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія, Швеція, ФРН, Австрія, Китай);

крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необ
межену свободу підприємницької діяльності (США).

Моделі урядового регулювання економіки.

Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:

адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко пристосуватись до умов економічного (національного та міжнародного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є СІЛА;

проактивну модель, спрямовану на попередження фіаско ринку шляхом "виваженої міри" державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Рис. 4. Інструменти впливу уряду на економіку

2. Суспільні блага і послуги та їх значення в піднесенні добробуту членів суспільства.

Суспільні блага це ті блага, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач.

Суспільні блага теж поділяють на два види: чисті та змішані.

Звісно, приватні блага виробляються ринком в належному обсязі та потрібної структури.

Рис. 1. Риси приватних благ

Рис. 2. Риси суспільних благ

За виробництво суспільних благ відповідає уряд.

Безпека держави, охорона правопорядку, підтримання в належному порядку вулиць міст і населених пунктів — суспільні чисті блага, виробництво яких фінансується за рахунок бюджетів.

Регулювання виробництва і розподілу змішаних суспільних благ уряд здійснює:

шляхом надання виключних прав на використання ресурсів для виробництва цих благ;

запровадженням адміністративних бар'єрів на шляху до входження на ринок цих благ шляхом ліцензування, квотування, надмірного оподаткування і т. ін.

Рис. 3. Структура суспільних благ

Вплив уряду на виробництво платних суспільних благ здійснюється шляхом:

виробництва цих благ у належному обсязі та потрібної структури на підприємствах державного сектору;

надання субсидій для їх виробництва підприємницькому сектору;

адміністративного обмеження доступу до використання цих благ.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

СО 1. Основні теорії державного регулювання.

Ідеологічною платформою регулювання економіки у побудові господарського механізму є напрям кейнсіанства і неоконсервативних концепцій.

Модель Кейнса передбачає стимулювання сукупного „ефективного” попиту шляхом „спонукання” до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, маніпулювання обліковою ставкою.

Ця модель була використана в США в економічній політиці Ф. Д. Рузвельта і показала непогані результати. Кейнсіанство являє собою особливу концепцію регулювання економіки, а її інструменти — державний бюджет і кредитно-грошова політика.

Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони стверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін — кращі механізми встановлення економічної рівноваги.

На межі 70-80-х рр. XX ст. кейнсіанська теорія і заснована на ній політика були піддані критиці з боку неоконсервативного напряму, і в першу чергу з боку монетаристів. Вони підкреслювали інфляційний характер кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування. Дійсно, в цей час розгул інфляції стає першорядною проблемою західної економіки. Неоконсерватори звинувачували в цьому кейнсіанську політику.

Основним ідеологом антикейнсіанських позицій був Мілтон Фрідмен, лауреат Нобелівської премії, американський економіст. Альтернативу державному регулюванню він бачить у свободі конкуренції і підприємництва. Поділяючи ідеї А. Сміта з приводу „економічної” людини, він виступає проти втручання держави у грошовий обіг. На ідеології А. Сміта була побудова економічна політика Р. Рейгана.

Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різких коливань грошової маси, і перейти на суворе регулювання грошей в обігу незалежно від кон'юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно до довгострокового темпу зростання національного доходу. Виступаючи проти зростання витрат держави, вони вважають, що найкраще, що може зробити держава, — це скоротити власні прибутки і витрати та знизити податки.

Але неокейнсіанці, як і раніше, виходять з того, що в капіталістичній економіці існують стійкі принципи, які викликають відхилення від стабільного зростання і оптимального використання ресурсів, і для їх коригування необхідна держава. Але, враховуючи нові умови і критику своїх противників, вони вносять нові аспекти порівняно з Кейнсом.

Таким чином, криза кейнсіанства пожвавила неокласичний напрям, але і привела одночасно до подальшого розвитку самого кейнсіанства. Відмінність між ними — у відповідях на питання: хто здатний швидше, ефективніше, дешевше пристосувати економіку до нерівноважних ситуацій — ринок чи держава?

СО 2. Роль держави в сучасній економічній системі України.

Основні напрями удосконалення господарського механізму в Україні:

  1.  запровадження демократичного економічного планування;
  2.  запровадження регіонального регулювання та планування через укладання контрактів між державою та окремими великими підприємствами;
  3.  здійснення через Національний банк України єдиної грошово-кредитної політики;
  4.  проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу;
  5.  здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію;
  6.  створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств;
  7.  здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки;
  8.  здійснення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, денаціоналізації;
  9.  забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62383. Повторение изученного материала. Игра «Информация и мы». «Обо всём понемногу» 49.92 KB
  Цели и задачи урока: закрепление представления учащихся о понятии «информация, развитие логического мышления учащихся, памяти, внимания; развитие познавательного интереса учеников; формирование активности и самостоятельности учащихся...
62384. I AM A STUDENT 97.63 KB
  To ask repeatedly; to ease suffering; to gain firsthand experience; to be a volunteer; to deliver to the emergency room; to intend to become a doctor; obliging and grateful patients; a glamorous job; infirm patients; the cause of his death...
62386. Articles (definite, indefinite), nouns (singular, plural), possessives, pronouns 23.88 KB
  Множественное число существительных Основным способом образования множественного числа имён существительных является прибавление окончания s или es к форме существительного в единственном числе. Ряд существительных образуют форму множественного числа особым образом.
62387. Урок немецкого языка. Введение 79.55 KB
  Sie-личное местоимение 3-го лица множественного числа, используется как форма вежливости (пишется всегда с заглавной буквы). sind-3-е лицо множественного числа от глагола-связки sein быть. ja употребляется при утвердительном ответе на вопрос без вопросительного слова.